Назва реферату: Банківська система принципи побудови, цілі, механізм функціонування
Розділ: Банківська справа
Банківська система принципи побудови, цілі, механізм функціонування
План
Введення
Наріжний камінь банківської системи.
паперові гроші;
чекові внески, їхня еволюція;
позички комерційних банків;
кредитні картки;
Банки і їхня роль у фінансовій системі США.
кардинальні зміни за останню декаду;
прийняття DIDMCA як найважливіший крок у банківському законодавстві;
централізація і регулювання в банківській системі;
рада керуючих і Федеральна резервна система;
незалежність ФРС від політичного тиску;
Банки.
центральні банки;
квазігромадські банки;
банки банкірів;
комерційні банки;
Ринок фінансових ресурсів України.
задачі банківської системи на сьогодні;
передумови життєвого функціонування банківської системи;
тісний взаємозв'язок банківського капіталу до промислового;
негативна суспільна думка про діяльність комерційних банків і причини цього;
міри Нацбанку по перебудові платіжної системи;
упровадження цивілізованих платіжних засобів в Україні — вексель;
Валютний ринок України;
положення;
проблеми;
програма дій і перспективи розвитку;
Висновок
Введення
Гроші — один з найбільших наших винаходів складають найбільш захоплюючий аспект економічної науки. «Гроші зачаровують людей. Через них вони мучаться, для них вони трудяться. вони придумують найбільш митецькі способи одержати їхній і найбільш митецькі способи витратити їх. Гроші — єдиний товар, якому не можна використовувати інакше, крім як звільнитися від них. Вони не нагодують вас, не одягнуть, не дадуть притулку і не розважать до тих нір, поки ви чи не витратите не інвестуєте їх. Люди майже усі зроблять для грошей, і гроші майже усі зроблять для людей. Гроші — це чарівна, повторювана, що змінюють маски загадка»'. Гроші, крім того, один з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони представляють собою щось набагато більше, ніж пасивний компонент економічної системи, чим простий інструмент, що сприяє роботі економіки. Правильно діюча грошова система вливає життєву силу в кругообіг доходів і витрат, що уособлює всю економіку. Добре працююча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і повної зайнятості. І навпаки, погано функціонуюча грошова система може стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості і цін в економіці, спотворити розподіл ресурсів.
Тут будуть розглянуті природа і функції грошей, а також інші основні інститути американської банківської системи. Існують методи, якими окремий комерційний банк і банківська система в цілому можуть змінити пропозицію грошей.
Наріжний камінь банківської системи
Давайте тепер звернемося до пропозиції грошей. Узагалі говорячи, усе, що в принципі прийнятно як засіб обігу, є гроші. Такі предмети, як китовий вус, щетина слонових хвостів, круглі камені, цвяхи, велика рогата худоба, пиво, сигарети, шматки металу, та й люди, грали в історії роль засобу обігу звертання. Як ми переконаємося, зараз зобов'язання держави, комерційних банків і інших фінансових заснувань використовуються в нашій економіці як гроші.
Паперові гроші
Паперові гроші, набагато більш значимі в кількісному відношенні, чим металеві, складають близько 25% грошової пропозиції в економіці. Усі 200 млрд. діл., чи біля того, паперових грошей представлені у формі банкнот Федерального резервного банку, тобто банкнот, що були випущені Федеральним резервним банком з дозволу конгресу. Кинувши швидкий погляд на будь-які американські гроші у вашому гаманці, ви заметете ліворуч на верху лицьової поверхні банкноти напис «Банкнота Федерального резервного банку» і знак Резервного банку ліворуч від напису в кружку.
Чекові внески і їхня еволюція
Збереження грошей на поточних рахунках одержало в США найбільше поширення, оскільки це і безпечно, і зручно. Дійсно, вам не прийде в голову набити конверт, скажемо, 4896,47 дол. у банкнотах і монетах і кинути в поштову скриньку, щоб заплатити борг; замість цього попросту виписується чек на дану суму і посилається поштою. Чек повинний бути індосируваний (підписаний на зворотній стороні) обличчям, що одержало по ньому наявні. Обличчя, що виписало чек, потім одержує його погашеним як завірену квитанцію, що підтверджує виконання зобов'язання. Оскільки видача чека також вимагає передатного підпису, чи крадіжка втрата чекової книжки не настільки трагічна, як утрата тієї ж кількості готівки. Крім того, у багатьох випадках більш зручно виписувати чек, чим транспортувати і підраховувати великі суми наявних. У силу всіх цих причин гроші безготівкового розрахунку стали основною формою грошей у нашій економіці. У доларовому вираженні 90% всіх угод здійснюються за допомогою чеків.
Може показатися дивним, що поточні рахунки є частиною грошової маси. Але це легко з'ясувати: чеки, що є не що інше, як засіб передачі власності на внески в банки й інші фінансові заснування, широко використовуються як засіб звертання. Крім того, такі внески можуть бути за вимогою негайно звернені в паперові і металеві гроші; чеки, виписані на ці внески, при будь-якім практичному використанні заміняють гроші.
Чекові внески, безсумнівно, є самим важливим компонентом грошової маси. Тому досить важливо зрозуміти, як еволюціонує цей спектр чекових внесків. Таким чином, чеки, як засіб передачі боргів банків і ощадних заснувань, приймаються як гроші, оскільки банки й ощадні заснування здатні виконувати зобов'язання. У свою чергу, здатність банків і ощадних заснувань виконувати свої зобов'язання засноване на тім, що вони не дають занадто багато таких зобов'язань. Ми незабаром побачимо, що децентралізована система часток, що прагнуть до прибутку, банків не гарантований у достатньому ступені від випуску занадто великої кількості чекових грошей. Для цього існує високий рівень централізації і державного контролю, що охороняє американську банківську і фінансову систему від необачного відкриття поточних рахунків.
Позички комерційних банків
Позички комерційних банків представляють короткостроковий оборотний капітал. Вони видаються підприємствам і фермерам. За рахунок таких позичок фінансуються покупки споживачами автомобілів і інших товарів тривалого користування. Комерційні банки доповнюються безліччю більш спеціалізованих фінансових заснувань — ощадно-позичковими асоціаціями, взаємо-ощадними банками і кредитними союзами, — які усі разом називаються ощадними установами. Ссуди — ощадні асоціації і взаємо-ощадні банки розміщають заощадження домашніх господарств, що потім використовуються, крім іншого, для фінансування житлових іпотек. Кредитні союзи приймають внески «членів» — звичайно групи людей, що працюють в одній компанії, — і надають ці фонди для фінансування купівель на виплат.
Варто відзначити, що близько 20 років тому тільки комерційні банки відкривали поточні рахунки. Потім у 70-х роках різні ощадні заснування установили нові види поточних рахунків. Наприклад, ощадно-позичкові асоціації створили так називані оборотні рахунки по ощадних вкладах (NOW ассоunts).
Ці рахунки, власне кажучи, є поточними рахунками, заснованими на ощадних вкладах у позичково-ощадні асоціації. Подібним же чином кредитні союзи установили «шейр драфт » рахунка, що являють собою поточні рахунки, засновані на внесках у кредитні союзи. Оборотні рахунки по ощадних вкладах і «шейр драфт» рахунка були новаторськими засобами, що дозволили ощадно-позичковим асоціаціям і кредитним союзам конкурувати з комерційними банками в банківській справі. Оборотні рахунки по ощадних вкладах і «шейр драфт» рахунка були дійсно дуже привабливі для вкладників, оскільки по таких рахунках дозволялося платити відсоток; тоді як комерційним банкам закон забороняв платити відсоток по їх чекових рахунках (безтерміновим вкладам). Щоб їх не обійшли, комерційні банки відповіли створенням автоматичних рахунків трансферних послуг (АТ ассооunts). Завдяки цій мері банк автоматично переводив би фонди з вашого ощадного рахунка, що приносить відсотки, на ваш чековий чи рахунок безтермінових вкладів (коли буде потрібно його поповнити). Тим самим автоматичні рахунки трансферних послуг дозволили банкам «обійти» юридична заборона на сплату відсотка по поточних рахунках. У 1980 р. Закон про дерегулюванні депозитних заснувань і монетарний контроль санкціонував відкриття поточних рахунків усіма депозитними заснуваннями і дозволив комерційним банкам виплачувати відсотки по індивідуальних чекових рахунках. У 1986 р. всі обмеження процентної ставки і вимоги визначеного мінімуму. У результаті цього нововведення колишня різниця між поточними рахунками (безтерміновими вкладами) комерційних банків і ощадних вкладів ощадних заснувань практично зникла. Якщо півтора десятиліття назад гроші можна було визначити як «наявні плюс безтермінові вклади комерційних банків», то зараз визначення повинне звучати так: «Готівка плюс усі чекові внески». Чекові внески включають не тільки безтермінові вклади (поточні рахунки) у комерційних банках, але й оборотні рахунки по ощадних вкладах, автоматичні рахунки трансферних послуг і «шейр драфт» рахунка.
Готівка і чекові внески, що належать державі (міністерству фінансів) і Федеральним резервним банкам, комерційним чи банкам іншим фінансовим заснуванням, не враховуються. Почасти це робиться для того, щоб уникнути завищення грошової пропозиції, а почасти тому, що гроші, що знаходяться в розпорядженні домашніх господарств і підприємств — тобто «у звертанні», — мають більше відношення до рівня витрат в економіці'.
«Майже гроші» — це визначені високоліквідні фінансові активи, такі, як безчекові ощадні рахунки, строкові вклади і короткострокові державні цінні папери, що хоча і не функціонують безпосередньо як засіб звертання, але можуть легко і без ризику фінансових утрат переводитися в чи готівку чекові рахунки. Так, ви можете зажадати зняти готівку з безчекового ощадного рахунка в комерційному чи банку ощадному заснуванні.--PAGE_BREAK--
Чи, в іншому випадку, ви можете зажадати перекладу фондів з безчекового ощадного рахунка на поточний рахунок. Строкові вклади, як припускає їхня назва, стають доступними вкладнику лише після закінчення терміну. Наприклад, вкладник може вилучити без сплати штрафу 90-денні чи 6-місячні внески тільки після закінчення зазначеного терміну. Хоча строкові вклади мають явно меншу ліквідність здатністю бути витраченими), чим безчекові ощадні рахунки.
Кредитні картки
Як же визначити гроші, ігноруючи кредитні картки — Visa, MasterCard, American Express експрес і т. д? Зрештою, кредитні картки — зручний засіб придбання покупок. Відповідь полягає в тому, що кредитні картки насправді не гроші, а скоріше засіб одержання короткострокової позички в комерційному чи банку іншім фінансовому заснуванні, що випустило картку.
Коли ви купуєте, допустимо, коробці касет по кредитній картці, що випустив її банк відшкодує суму магазину. А потім ви відшкодуєте цю суму банку. Ви будете платити щорічний внесок за зроблені послуги, а якщо ви волієте розплачуватися з банком на виплат, то будете вносити процентні платежі значних розмірів. Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок — кредитні картки призначені для того, щоб чи відстрочити відкласти оплату на короткий час. Ваша покупка касет насправді не завершується доти, поки ви не оплатите свій рахунок кредитних карток. Те, що кредитні картки — а в дійсності і всі інші форми кредиту — дозволяють індивідуумам і підприємствам «заощадити» використання грошей, нічого не значить. Кредитні картки дають вам можливість мати в розпорядженні менше готівки і чекових внесків для висновку угоди. Інакше кажучи, вони допомагають синхронізувати витрати і доходи, зменшуючи тим самим необхідність у збереженні наявних і чекових внесків.
Банки і їхня роль у фінансовій системі США
Кардинальні зміни за останню декаду
Останні 10 років (чи біля того) у фінансовому секторі нашої економіки відбувалися стрімкі зміни, і справедливості заради треба сказати, що фінансова система дотепер знаходиться в стані зміни. Законодавство, що раніше існувало, задоволено строго визначало задачі і види діяльності, дозволені різним фінансовим заснуванням. Наприклад, комерційні банки повинні були відкривати поточні рахунки і надавати позички підприємствам і споживачам. Функція ощадно-позичкових асоціацій зводилася до прийому ощадних вкладів і видачі цих заощаджень для іпотечного кредитування. Але тиск, що підсилився в останні роки, конкуренції, а також дерегулювання і нововведення, узяті в сукупності, розширили функції різних фінансових інститутів і розмили традиційні розходження між ними. Ми вже показали, яким винахідливим образом ощадні установи включилися в банківські операції комерційних банків, володіючи при цьому перевагою сплати відсотка вкладникам. Комерційні банки відповіли на це виділенням автоматичних рахунків трансферних послуг, що дозволили їм обійти юридична заборона на сплату відсотка на чекові рахунки. Банки й ощадні заснування вторглись так само в сферу діяльності маклерських фірм і страхових компаній. У свою чергу, нефінансові фірми, такі, як «Сіарс», поширили свою активність на банківську і фінансову область. Створювалися банківські холдинги-компанії, що дозволяють керувати декількома формально самостійними банками як єдиним цілим і, таким чином, обходити юридичні обмеження на систему банківських філій.
Прийняття DIDMCA. як найважливіший крок у банківському законодавстві
Прийнятий у 1990 р. Закон про дерегулювання депозитних заснувань і монетарний контроль (DIDMCA) спробував відбити ці реалії шляхом чи зменшення виключення багатьох історично сформованих розходжень між комерційними банками і різними ощадними заснуваннями. Варто сказати, що DІDМСА — найбільш важлива частина банківського законодавства, прийнята з часу «Великої депресії» 30-х років. Ми коротенько зупинимося на деяких конкретних положеннях цього документа, коли будемо розглядати різні компоненти Федеральної резервної системи. Для цілей дійсного аналізу особливо важливо, що DIDMCA дозволив усім депозитним заснуванням відкривати поточні рахунки. Але, надаючи ощадним заснуванням таку можливість, DIDMCA разом з тим наклав на них такі обмеження по створенню чекових внесків, які застосовувалися до комерційних банок. З огляду на ці вступні зауваження, давайте звернемося до аналізу загальної схеми нашої фінансової системи.
Централізація і регулювання в банківській системі
Незважаючи на сучасну тенденцію дерегулювання фінансової системи, ступінь централізації і державного контролю залишається значної. Централізація і регулювання мають історичні корені. Американська історія в борошнах довела, що централізація і суспільний контроль, подобаються вони чи ні, служать обов'язковими передумовами ефективності банківської системи. Приблизно до початку ХХ в. конгрес початків в усі більшому ступені усвідомлювати це. Децентралізація банківської справи через різнорідність паперових грошей, поганого грошового регулювання і грошової пропозиції, що не відповідає нестаткам економіки, незручна і вносить безладдя.
Надлишок грошей може ускладнити небезпечні інфляційні проблеми; недолік грошей може загальмувати ріст економіки, перешкоджаючи виробництву й обміну 6лаг і послуг. Сполучені Штати і дуже багато закордонних країн на гіркому досвіді переконалися, що децентралізація, нерегульована банківська система навряд чи здатні забезпечити пропозицію грошей, найбільшою мірою сприятливе добробуту економіки в цілому.
Небувала паніка 1907 р. стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння конгресу. Для вивчення грошових і банківських проблем і вироблення напрямку дії конгресу була утворена Національна комісія з грошей.
Рада управляючих і ФРС
Стрижнем нашої грошової і банківської системи є Рад керуючих Федеральної резервної системи. Сім членів Ради призначаються президентом зі схвалення конгресу. Їм установлюються тривалі терміни повноважень 14 років, але разом з тим кожні два роки заміняється один член Ради. Це робиться для того, щоб дати можливість Раді діяти послідовно, мати компетентних членів, бути незалежними і користатися автономією. Призначення, а не обрання складу Ради має на меті відокремити кредитно-грошову політику від політики партій.
Рада керуючих відповідає за загальний посібник і контроль за роботою грошової і банківської системи країни. Широко визнано, що голова Ради — самий впливовий керівник центрального банку у світі. Ефективність заходів Ради, що повинні відповідати суспільним інтересам і сприяти загальному економічному добробуту, досягається за допомогою определенн0й техніки керування грошовою пропозицією.
У формуванні основ банківської політики Раді керуючих допомагають два важливих органи. Один — Комітет відкритого ринку, що складає із семи членів Ради і п'яти президентів федеральних резервних банків, визначає політику Федеральної резервної системи в області закупівель і продажу державних облігацій на відкритому ринку. Ці операції являють собою найбільш важливий спосіб впливу керівних кредитно-грошових заснувань на пропозицію грошей. Іншої — Федеральна консультативна рада складається з 12 видних керівників комерційних банків, що обираються щорічно по одному від кожного з 12 федеральних резервних банків. Періодично Рад проводить зустрічі з Радою керуючих і висловлює свої розуміння про банківську політику. Однак Рада, як говорить сама його назва, чисто консультативний орган, вона не має повноважень для формування політики.
Політична незалежність ФРС
Важливо ще раз підкреслити, що Федеральна резервна система власне кажучи своєму незалежна організація. Вона не може бути скасована чи визнана недоцільної по примсі президента: конгрес теж не може змінити її роль і функції.
Тривалі терміни повноважень членів Ради мають на меті захистити й ізолювати їх від політичного тиску.
Незалежність Федеральної резервної системи продовжує бути причиною споровши. Прихильники не залежності думають, що Федеральна резервна система повинна бути обгороджена від політичного тиску, оскільки на неї покладена складна і переважно технічна задача ефективного керування пропозицією грошей. Вони затверджують, що конгресу й органам виконавчої влади політично вигідно призивати до фіскальної політики, що розширюється, (зниження податків і витрати на дотації приносять голосу виборців), а крім того, для захисту від викликаної нею інфляції необхідно мати незалежний кредитно-грошовий орган.
Супротивники незалежної Федеральної резервної системи вважають, що наявність могутнього заснування, члени якого не підкоряються безпосередньо волі народу, абсолютно недемократично. Вони затверджують, що коли незабаром відповідальність 3а економічний добробут нації в кінцевому рахунку лягає на державні органи законодавчої і виконавчої влади, те ці органи повинні мати в руках усі політичні інструменти, за допомогою яких можна впливати на економіку. Чому конгрес і адміністрація повинні відповідати за наслідки політики, що вони не контролюють цілком? Критики приводять приклади проведення Федеральною резервною системою кредитно-грошових заходів, що йшли врозріз з цілями фіскальної політики.
Банки
Дванадцять федеральних резервних банків. Дванадцять федеральних резервних банків мають три головні відмітні риси. Вони є (1) центральними банками, (2) квазігромадськими банками і (3) банками банкірів.
Центральні банки
Більшість країн мають один центральний банк, наприклад Англійський банк у чи Великобританії Бундсебанк у Західній Німеччині. У Сполучених Штатах їх 12. Почасти це відбиває наші географічні масштаби, економічна розмаїтість і наявність великого числа комерційних банків. Крім того, це — результат політичного компромісу між прихильниками централізації і захисниками децентралізації. Через центральні банки здійснюються основні політичні директиви Ради керуючих. Найважливіший з них — Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка. З розвитком сучасних засобів повідомлення і транспорту географічна необхідність у системі регіональних банків, безсумнівно, зменшилася.
Квазігромадські банки
Дванадцять федеральних резервних банків є квазігромадськими банками. Вони відбивають зацікавлений симбіоз приватної власності і суспільного контролю. Федеральні резервні банки знаходяться у власності комерційних банків — учасників відповідного округу. Для вступу у Федеральну резервну систему комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі Федерального резервного банку свого району. Але принципи політики, що проводиться федеральними резервними банками, установлюються державним органом — Радою керуючих. Центральні банки американської капіталістичної економіки знаходяться в приватній власності, але керуються державою. Власники не контролюють ні склад посібника, ні політику центральних банків.
Той факт, що федеральні резервні банки є, власне кажучи, суспільними заснуваннями, украй важливий для розуміння їхньої діяльності Випливає, зокрема, підкреслити, що на відміну від приватних підприємств федеральні резервні банки не керуються прагненням до прибутку. Центральні банки випливають політиці, що, з погляду Ради керуючих, поліпшує стан економіки в цілому. Отже, діяльність федеральних резервних банків входить у суперечність із прагненням до прибутку. До того ж федеральні резервні банки мають справа не з людьми, а з державою і комерційними банками.
Банки банкірів
Федеральні резервні банки роблять для депозитних заснувань, власне кажучи, ті ж саме, що депозитні заснування роблять для людей. Саме тому федеральні резервні банки називають «банками банкірів». Подібно тому як банки й ощадні заснування приймають внески людей і надають їм позички, центральні банки приймають внески банків і ощадних заснувань і надають позички ім. Але у федеральних резервних банків є і третя функція, що не виконують банки й ощадні заснування: функція випуску готівки. Конгрес уповноважив федеральні резервні банки пускати в звертання банкноти федерального резервного банку, що утворять пропозицію паперових грошей в економіці.
Комерційні банки
Роль «робочих коней» американської фінансової системи грають 13 753 її комерційних банку. Приблизно 2/3 з них є банками штатів, тобто приватними банками, що діють відповідно до чартеру штату. Інша третина одержує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До прийняття DIDMCA це розходження було досить важливим, оскільки закон ставив за обов'язок національні банки входити у Федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували, приєднуватися до неї чи немає. продолжение
--PAGE_BREAK--
У 1970-х роках число членів федеральної резервної системи досить різко скоротилося. До кінця 1970-х років у неї входило менш 40% комерційних банків. Головна причина такого скорочення полягала в тому, що вхідні у федеральну резервну систему комерційні банки були зобов'язані тримати у федеральних резервних банках внески, чи «резерви», по яких не сплачується відсоток.
Високі процентні ставки 1970-х років значно підвищили змінні витрати (неодержаний доход у виді відсотка) членів. Через цього багато банків вийшли з Федеральної резервної системи, у результаті чого її здатність керувати банківською системою і грошовою пропозицією ослабнула. DIDMCA відреагував на цю проблему вимогою уніфікації резервів усіх комерційних банків (як національних, так і банків штатів) і інших депозитних заснувань, поза залежністю від того, чи є вони офіційними членами Федеральної резервної чи системи немає. Закон також дозволив усім депозитним заснуванням користатися позиками Федеральної резервної системи і її послуг при клірингових розрахунках.
У 1980-і роки але мері вступу в силу цих юридичних змін розходження, що раніше існували, між вхідними у Федеральну резервну систему комерційними банками, комерційними банками-аутсайдерами і різними ощадними заснуваннями поступово стиралися.
Комерційні банки й ощадні заснування виконують дві основні функції. По-перше, вони зберігають грошові внески підприємств і домашніх господарств. По-друге, вони надають людям позички і тим самим збільшують пропозицію грошей в економіці.
Ринок фінансових ресурсів в Україні
Задачі банківської системи на сьогодні
У перехідний період (від твердої адміністративної системи керування економікою до ринкового господарства) банківська система повинна вирішувати не тільки свої «внутрішні» проблеми, але і сприяти реформуванню економіки в цілому.
По-перше, вона повинна забезпечувати економічно виправдане (у коротко- і довгостроковому планах) розподіл фінансових ресурсів, стимулювати, а не придушувати конкурентні відносини, приватизацію, перебудову, ціноутворення і цінових пропорцій.
По-друге, банківський сектор повинний підтримувати в досить стабільному стані грошово-кредитну систему, у тому числі створюючи перешкоду безконтрольному нарощуванню дефіциту бюджету і розкручуванню гіперінфляційних процесів. Одне з необхідних (але іноді і недостатніх) умов для цього — незалежність Національного банку у взаєминах з Урядом.
По-третє, банки повинні створювати умови для відкриття економіки, забезпечуючи обслуговування міжнародного руху товарів, прямих і «портфельних» інвестицій, робочої сили, сприяти переходу до конвертованості національної валюти.
По-четверте, банкірство, відповідно до призначення, повинне не тільки забезпечувати фінансову дисципліну, але й учити клієнтуру (населення, підприємства, держава) вважати гроші, що в результаті приводить до уміння економічно мислити, розвиваючи заповзятливість у суб'єктів національної економіки.
Передумови життєвого функціонування банківської системи
Загальновідомо, що, у відмінності від товаровиробничого сектора економіки, грошово-кредитна сфера є більш мобільної по своїй природі. Витрати і час на створення нового продукту в ній значно менше, ніж, наприклад, у промисловості, де вирішальну роль грають якість і структура основного капіталу, складності в зміні технологій, сформовані корпоративні зв'язки. У цьому бачиться один з аргументів на користь випереджального темпів реформування кредитно-фінансової системи, банківського сектора і, як наслідок, використання його в якості «локомотива» трансформування економіки. Розширення пропозиції послуг клієнтурі (як підприємствам, так і населенню) з боку фінансових інститутів повинне сприяти формуванню грошового ринку і ринку капіталів, полегшенню приватизації, оптимізації системи розподілу і використання ресурсів, зміні цінових пропорцій в економіці.
Очевидно, що більш динамічний і спрямований хід реформ у грошово-кредитній сфері дозволяв би всій економіці переборювати перехідний період менш болісно. Інфляційні наслідки дефіциту бюджету, утриманське відношення державних підприємств до кредитних ресурсів могли б бути менш драматичними, якби заздалегідь, до лібералізації цін, здійснився перехід взаємин між Національним банком і Урядом на якісно нові початки — оформлення кредитів Уряду цінними паперами, проведення більш визначеної структурної політики.
Стійкість грошової системи залежить від загальних умов макроекономічної рівноваги між нагромадженням і інвестиційним попитом і від механізму переливу капіталів, що забезпечують цілісність господарської системи. Крім того, падіння купівельної спроможності грошей зв'язано з виникнень в економіці стійких монополістичних зв'язків. Таким чином, інфляція має насамперед, не грошовий, а відтворюваний, фінансово-відтворюваний і виробничий характер. Тому боротьба з нею повинна здійснюватися шляхом загального оздоровлення економіки, практичного створення нового економічного середовища.
Тісний взаємозв'язок банківського капіталу з промисловим
Інша проблема — невиправдано тісна прив'язка банківського капіталу до промислового. Близько 4/5 статутних фондів діючих комерційних банків сформовано на засоби держпідприємств. Прагнення останніх створити «кишенькові» банки цілком зрозуміло. Інтереси засновників складаються не тільки в одержанні доходу на вкладений капітал, але й у намірах підвищити якість і оперативність у банківському обслуговуванні самих засновників. Не можна не враховувати те, що інших «вільних засобів», а тому і джерел формування статутного капіталу для знову створюваних банків у державній економіці просто не існує. Але подібного роду «участь» держпідприємств не рідко приводить до втрати банками самостійності, зацікавленості в роботі з незалежною клієнтурою. Система «особливих» відносин із клієнтом-засновником, природно, не сприяє сумлінної організації банківської практики, дозволяє використовувати преференційований доступ до ресурсів банку.
Негативна суспільна думка про діяльність комерційних банків і причини цього
Повільний розвиток конкурентного середовища в банківському секторі, одне з причин якого є повільні темпи приватизації в економіці в цілому, привело до девальвації самого поняття «комерційний банк», оскільки безліч організацій, що носять таку назву, фактично не впровадили на належному рівні депозитний, позичково-депозитні і платіжні операції, ігнорують такі норми банківської справи, як довіра, знання клієнта й інші принципи менеджменту і маркетингу.
Одним з аспектів ефективної діяльності банків став ріст їхнього престижу серед підприємств, органів влади і населення. Останнім часом підсилилися негативні оцінки комерційних банків з боку керівників підприємства через високі ціни кредитів, недоліку ресурсів, затримки платежів, поганого обслуговування клієнтури і, на жаль, варто визнати, що ця критика в багатьох випадках небезпідставна.
Керівники багатьох підприємств дорікають банки в тім, що вони не вкладають свої ресурси у виробництв, а переважно кредитують посередницькі, торгово-посередницькі операції. Така позиція банків визначається, насамперед, інфляційними процесами і високим ризиком. Разом з тим потрібно сказати, що переважна більшість банків все-таки в тій чи іншій формі зв'язано з виробництвом промислової і сільськогосподарської продукції. Але всім банкірам треба зрозуміти, що успіх реформ і вихід із кризи залежать від стану економіки. Тому кредитування виробництва повинне бути пріоритетним напрямком їхньої діяльності.
У той же час необхідно грамотно роз'ясняти госпорганам, що в умовах високої інфляції і рівня відсотка, установлюваного Національним банком, кредит не може бути дешевим. Але комерційні банки не повинні захоплюватися великою маржею і брати великі комісійні за послуги, хоча ці питання і регулюються попитом. В усьому повинна бути справедливість і міра. Ми створюємо нову національну банківську систему і тому зобов'язані закласти в її фундамент здорові і цивілізовані принципи.
Міри Нацбанку по перебудові платіжної системи
Головною проблемою банківської системи України найближчим часом залишається подолання галопуючої інфляції і стабілізація національної грошової одиниці — купоно-карбованця. Очевидно, що в таких умовах винятково монетарними факторами перебороти інфляцію неможливо, тобто стабілізація грошової системи неможлива без стабілізації економіки, а останнє залежить від стабільної національної валюти. У цьому складається складність проведення майбутньої грошової (гривневої) реформи.
Макроекономічна ситуація в народному господарстві України, що склалася наприкінці 1993 р., може бути охарактеризована, як гіпер-стагфляція, коли значне падіння виробництва сполучається з інфляцією, середньомісячні темпи якої в 1993 р. складали 42%. У той же час Національний банк проводить політику на стримування грошової маси, ріст якої в середньому за місяць на той же період складав 27%. Деяке поліпшення ситуації спостерігалося в листопаду 1993 р., коли факт відсутності кредитної емісії був найбільш вагомим, що стало реальним кроком у плані оздоровлення ситуації в економіці України.
Національний банк України вживає невідкладних заходів по перебудові платіжної системи, які можна розділити на технологічні (впровадження електронних платежів), інституційні (створення регіональних клірингових розрахункових центрів), організаційно-економічні (сертифікація комерційних банків, що підвищить їхню відповідальність за організацію розрахунків, включаючи дисципліну платежів, а також буде сприяти створенню конкурентного середовища). При цьому Уряд зі своєї сторони повинне забезпечити заходу для максимального прискорення розмежування фінансів підприємств і держави, упровадити реальний механізм банкрутства, прискорити процес акціонування господарських одиниць, що знаходяться у власності держави. Ніж повільніше будуть упроваджуватися ці процеси, тим довше нам прийдеться звертатися до екстраординарних мір — взаємозалікам з їхнім кредитно-емісійним підкріпленням.
Упровадження цивілізованих платіжних засобів в Україні — вексель
Одним зі значних проектів, покликаних перебороти частина проблем в області внутрішніх розрахунків, є впровадження Національним банком України нової системи міжбанківських розрахунків в Україні з використанням електронних платежів. Основним інструментом нової системи міжбанківських розрахунків є створення мережі розрахункових палат, що будуть здійснювати регіональні і міжрегіональні розрахунки. На сьогодні ця система апробована у Волинської, Житомирської, Закарпатської, Львівської, Полтавської, Одеської, Сумський, Тернопільської, Харківської, Чернігівський областях і в Севастополеві. Вона продемонструвала прискорення розрахунку в кілька разів, тобто день у день. Цією системою користаються до 80% банків. Центральна розрахункова палата працює в двох режимах — з документальним підтвердженням (внутрішньоміські розрахунки) і без документального підтвердження (міжміські розрахунки) з використанням електронної пошти.
З 1 січня 1994 р. здійснився перехід до такого механізму обліку, відповідно до якого сальдо на кореспондентських рахунках повинне збігатися як по обліку на кореспондентських рахунках повинне збігатися як по обліку Національного банку України, так і самих банків з точністю до карбованця. Це стало можливим при переході на систему міжбанківських електронних розрахунків, при якій момент платежу і його оплата здійснюється майже одночасно. Тобто зникає умови, згідно яким банки могли користатися розбіжністю в обліках собі на користь, що кваліфікувалося одним з істотних джерел інфляції. Ми наближаємося до умов роботи цивілізованих банків, для яких стан коррахунку, загальна сума на ньому — ця та і тільки та сума, у межах якої вони можуть працювати.
З метою удосконалювання функціонування нової системи міжбанківських розрахунків упроваджуються сучасні міжнародні технології і стандарти, що повинні привести до поступового входження банківської системи України у світову банківську систему. Комерційні банки України, наприклад, одержали можливість користатися однієї із самих розповсюджених у світі системою електронних платежів SWIFT.
Реформа розрахунково-платіжної системи неможлива без впровадження в Україні цивілізованих платіжних засобів. У світовій практиці основним представником таких засобів є вексель. Застосування векселів у господарському обороті України необхідно для удосконалення грошово-кредитного механізму і підвищення його ефективності, тому що вони є важелями, здатними впливати на зміцнення і стабілізацію грошово-кредитної системи, платіжної дисципліни, прискорення звертання оборотних коштів і поліпшення ліквідності комерційних банків. Роль векселя в торгово-економічному обороті має велике значення, оскільки він — найбільш гарантований засіб вимоги оплати і перекладу грошей з однієї місцевості в іншу. продолжение
--PAGE_BREAK--
Вексель застосовується в передбачених господарськими договорами випадках, а також як засіб впливу постачальника на порушника платіжної дисципліни. Вексель дозволяє в обумовлений із продавцем термін одержувати платежі й оформляти взаємні зобов'язання між підприємствами. Важливою його перевагою є можливість одержання до настання терміну платежу акцепту платника за місцем його перебування чи, якщо це надійний клієнт, і акцепту банку. Гарантія платежу за векселем може бути забезпечена чи цілком частково в частину вексельної суми через аваль, що також може даватися банком. Оскільки аваліст відповідає також, як і той, за кого він дав аваль, це є ще однією гарантією платежу.
Усі перераховані переваги векселя вказують на необхідність найшвидшого впровадження в господарський оборот і розгортання в банках операцій з векселями, оскільки вони мають значно кращі інвестиційні якості в порівнянні, наприклад, з депозитними сертифікатами (а тим більше з депозитами) завдяки більш високій ліквідності і можливості використання як засіб платежу. У даних умовах найбільш привабливими будуть короткострокові операції з векселями. Необхідність векселів виникає при тимчасовому надлишку вільних фінансових засобів.
Важливим протиінфляційним засобом може стати дисконтна політика держави, а саме сукупність заходів, за допомогою яких Національний банк регулює обліковий відсоток, а через нього — вексельний курс, розмір процентних ставок по видаваних комерційними банками позичках, а отже, розмір ставок по депозитах. Дисконтна політика поширюється на найбільш важливі фактори життя держави: грошовий обіг, зовнішню торгівлю, підприємницький прибуток, рівень цін. Тим часом, головним засобом впливу на ці фактори є зміна розміру облікового відсотка по короткострокових зобов'язаннях.
Оскільки вексель можна одночасно використовувати як засіб платежу і нагромадження, застосування векселів в умовах зростання взаємних неплатежів (у тому числі і міждержавних) і інфляції стає особливо актуальним. Вексель може значно прискорити систему міждержавних розрахунків. Це обумовлено значним розвитком векселів у країнах СНД, де вони вже продемонстрували гарну пристосованість до негативних явищ економічного становища.
Для забезпечення режиму найбільшого сприяння використанню векселів, прискорення обороту вкладених у них засобів, Національним банком України був розроблений ряд нормативних документів, що регулюють порядок проведення комерційними банками операцій з векселями, у тому числі і їхнього використання для оплати експортного мита по давальницькій сировині, правила виготовлення і використання вексельних бланків.
Валютний ринок України
У сфері валютної політики Національний банк ставить задачу мати реальний курс українського карбованця відносно вільно конвертованих валют на рівні збалансованості попиту та пропозиції. Для рішення цієї задачі й упорядкування ситуації на валютному ринку, для захисту національної валюти паралельно з заходами для стабілізації внутрішнього грошового обігу НБУ здійснює скорочення звертання на території України іноземної валюти як засіб платежу.
У найбільш узагальненому виді валютний ринок — це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування й уособлена комерційними банками, що одержали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою, і тендером Центра клірингових міжбанківських розрахунків, що початків роботу після тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.
Положення на валютному ринку України характеризується незначними обсягами продажу валют. У зв'язку з тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України валютний виторг експортерів, що підлягає обов'язковому продажу за курсом НБУ на міжбанківському валютному ринку (у розмірі 50%), цілком викуповувалася Промінвестбанком для розрахунків за постачання нафти, газу і лісу в Україну, лише незначна частина валютних надходжень продавався через міжбанківську валютну біржу.
Функціонування протягом останнього півріччя двох курсів валют: фіксованого курсу НБУ і біржового поставило у важке положення підприємства-експортери, що одночасно здійснюють імпорт устаткування і змушені зазнавати значних збитків на різниці курсів, привело до плутанини і спровокувало деякі зловживання при проведенні бухгалтерського обліку і валютних операцій, особливо в торгівлі, де іноземна валюта використовується як засіб платежу.
Першочерговою умовою розвитку і функціонування валютного ринку на нинішньому етапі є зміна існуючого порядку обов'язкового продажу валютних надходжень. Декретом Кабінету Міністрів України «ПРО систему валютного регулювання і валютного контролю» від 9 лютого 1993 р. було передбачене впровадження стовідсоткового продажу експортного валютного виторгу. Це, по досвіду країн — членів МВФ (таких, як Кіпр, Чехія, Словаччина, Греція, Ірландія, Південна Корея, Норвегія, Польща, Португалія), дозволяє значно збільшити обсяг пропозиції валюти на валютному ринку і створює більш ґрунтовну базу для визначення курсу національної грошової одиниці і рівні умови для всіх підприємств, оскільки банки повинні продавати валюту всім імпортерам. Але одержання зазначеного ефекту можливо за певних умов: існуванні налагодженого ринкового механізму функціонування економіки і розвиненості інфраструктури валютного ринку. У реальних умовах функціонування економіки України, що характеризується скорочення обсягів виробництва на грані його колапсу, повсякденним дефіцитом сировини вітчизняного виробництва і, отже, підвищення попиту на валюту для його імпорту, малими обсягами вітчизняного експорту, обумовленими неконкурентноздатністю продукції, упровадження стовідсоткового продажу експортного виторгу підприємствами дає протилежний ефект. Як свідчить досвід, надходження на міжбанківський валютний ринок зменшуються внаслідок приховання виторгу підприємствами шляхом перекладу її на коррахунку закордонних партнерів, переходу на бартерні постачання і просто кримінальними способами, а також унаслідок прямого згортання експорту, що стає невигідним. Тому більш доцільним у реальних умовах є обов'язковий продаж лише частини валютного виторгу, що зберігає зацікавленість підприємств в експорті. При цьому визначена частина від обов'язкового продажу повинна гарантоване призначатися для формування Офіційного валютного резерву України. Це є необхідною умовою первинного нагромадження засобів Офіційного валютного резерву до мінімального рівня, що дозволить здійснювати підтримку курсу національної валюти і міжнародної ліквідності стосовно представлених Україні кредитам. Після досягнення мінімального рівня засобів валютного резерву можливими є відмовлення від обов'язкового продажу і перехід до вільної покупки валюти в залежності від кон'юнктури внутрішнього валютного ринку і наявність карбованцевої (гривневої) маси.
Програма розвитку валютного ринку України передбачає: політику стимулювання експорту; заохочення припливу і скорочення відтоку іноземної валюти за рахунок проведення політики на скорочення некритичного імпорту; досягнення позитивного сальдо платіжного балансу; розвиток біржової торгівлі шляхом розширення кола продаваних за українські карбованці валют; допущення форвардних і ф'ючерсних операцій з метою забезпечення можливості хеджування (страхування) курсових ризиків експортерів і імпортерів; полегшення доступу на український валютний ринок, насамперед як продавців, нерезидентів.
Висновок
В умовах побудови ринкової економіки в сфері грошово-кредитної політики НБУ в межах своїх повноважень буде намагатися вживати заходів, спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростання реального виробництва, високій зайнятості і стабільності цін.
Першочерговою проблемою, що виникла зараз перед Національним банком і всією банківською системою, є подолання високих темпів інфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає за необхідне прийняття комплексу мір.
Відрегулювати принципи емісійної політики в Україні, що будуть будується на наступних основах: Національний банк повинний бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльність Уряду (через бюджет) і комерційних банків забороняється; поступово скоротити централізовані кредити Національного банку для покриття дефіциту бюджету і внутрішнього державного боргу (з цією метою Уряд повинний здійснити випуск і введення в звертання державних цінних паперів); заборонити емісійну діяльність НБУ, зв'язану з регулюванням взаємної заборгованості підприємств. Комерційні банки повинні проводить заліки заборгованості між підприємствами в межах одного банку, а також між клієнтами різних банків на основі окремих міжбанківських угод.
Національний банк буде здійснювати заходу щодо обмеженню грошової маси в звертанні тільки через сугубо ринкові важелі, що маються в його розпорядженні, а саме — через офіційну ставку рефінансування і резервні вимоги.
З метою узяття під контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Уряд повинний створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межах державного бюджету з використанням кредитної емісії, уникаючи перекладання фінансової і бюджетної незбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти.
Продаж кредитних ресурсів комерційним банкам повинна здійснюватися Національним банком тільки через аукціони.
Міжбанківська торгівля кредитними ресурсами повинна здійснюватися через міжбанківську біржу.
Необхідно відмовитися від існуючої практики цільового розподілу кредитів через НБУ відповідно до постанов і рішень Верховної Ради України й Уряду.
Забезпечити кредитну підтримку виробництва, що буде здійснюватися шляхом надання кредитів комерційним банкам на високоефективні програми і під конкретні зобов'язання підприємств по випуску продукції, здешевлення кредитів під пріоритети через компенсаційні виплати підприємствам з державного бюджету.
Необхідно досягти позитивної процентної ставки по кредитах шляхом підвищення дисконтної ставки Національного банку з урахуванням темпів інфляції, що дозволить на ринкових основах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання при наданні кредитів комерційними банками, забезпечити реальний захист внесків населення і засобів підприємств від знецінювання.
Проводити через комерційні банки, що займають по деяких обставинах монопольне положення на регіональному кредитному ринку, політику захисту внесків населення на рівні, близькому до дисконтної ставки Національного банку.
Внести в перелік першочергових задач з урахуванням необхідності проведення твердої грошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел залучення необхідних фінансових ресурсів у звертання шляхом розвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов'язань підприємств векселями.
Забезпечити надійність платіжної системи України через впровадження електронного звертання грошей, скорочення термінів здійснення розрахункових операцій і посилення відповідальності за їхнє порушення.
Проводити роботу з удосконалюванню системи міжбанківських розрахунків з іноземними державами, особливо з країнами СНД, маючи метою встановлення термінів проведення розрахунків і відповідальності за їхнє дотримання.
У сфері готівки впроваджувати політику упорядкування касового обслуговування підприємств, стимулювання залучення вільних засобів населення на внески в банках, розвиток безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків, кредитних карток і т.п.
Здійснювати регулювання діяльності комерційних банків через систему нормативів, що забезпечували б фінансову стабільність і стійку ліквідність, захист інтересів вкладників.
Список літератури
Ющенко В. Банківська система України в ринковій економіці // «Економіка України» № 3 1994 р.
Закон України «ПРО цінні папери і фондову біржу» 1992 р.
Кейнс Д. «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей»
Мочерний С. «Основи економічної теорії»
Макконел К., Брю С. «Економікс»
Васильєв А. «Процентна ставка як основний регулятор банківської діяльності»
«Урядовий кур’єр» 8 листопада 1994 р.
Закон України «ПРО банки і банківську діяльність» 1992 р.
Самуельсон П. «Економіка»
Макконелл К., Брю С. «Економікс»