--PAGE_BREAK--Інтелектуальні інвестиції — це вкладання коштів у формування творчого потенціалу та професійних навичок громадян в усіх сферах суспільно-економічного життя, а також придбання об'єктів інтелектуальної власності, якими є авторські права, винаходи, патенти, промислові зразки, інша інтелектуальна продукція. В більшості випадків за своїм змістом і напрямками використані інтелектуальні інвестиції одночасно є інноваціями.
Україна має потужний науковий потенціал, однак кризові явища призвели до втрати попиту на наукову продукцію на внутрішньому ринку, що пояснюється падінням загального рівня інвестицій на тлі інфляції, зростанням взаємо заборгованості і переорієнтацією економічної діяльності з реального сектора в сектор швидкоплинних фінансових операцій. Збереження наукового потенціалу та розробка інноваційної продукції в умовах структурної деформації економіки України є особливо актуальними, оскільки значна технологічна відсталість більшості вітчизняних підприємств після лібералізації економічних відносин спричинила розвиток негативних тенденцій, які монетарними заходами усунути неможливо. Вихід з кризового стану та переорієнтація економіки на сталий розвиток можливі лише за умови широкомасштабної реалізації інноваційних проектів.
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції — це вкладання капіталу на період не більше року (це можуть бути короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів).
Довгострокові інвестиції — це вкладання капіталу на період, який триває більше року. Такий поділ прийнятий в практиці обліку, але, як показує досвід, він вимагає деталізації. В досвіді діяльності значних інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізують так: 1) до 2 років; 2) від 2 до 3 років, 3) від 3 до 5 років; 4) більше 5 років.
4. За формами власності інвестиції ділять на приватні, державні, власність іноземних інвесторів, спільні інвестиції .
За розподілом інвестицій за формами власності можна оцінити характер економічної формації, рівень розвитку економічних відносин в країні та ступінь державного втручання в суспільний розвиток. Форма власності впливає на ефективність інвестування, оскільки процедура розробки інвестиційних проектів та контроль за їх виконанням відрізняються для інвесторів з різною формою власності.
Приватні інвестиції — це вкладання коштів, яке здійснюється громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.
Під державними інвестиціями розуміють вкладання коштів, яке здійснюється центральними і місцевими органами влади і управління за рахунок коштів і бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичених коштів. Джерела державних інвестицій поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішнім джерелом державних інвестицій є кошти державного та місцевих бюджетів. Значним внутрішнім джерелом цього виду інвестицій є продаж облігацій державної позики, кредити Національного банку тощо. В Україні одним із засобів подолання інфляційних проявів є скорочення видатків бюджету через значну його дефіцитність. В зв'язку з тим, що соціальні видатки не можна скорочувати, то основною статтею скорочення видаткової частини бюджету стало скорочення видатків на народне господарство та державні капітальні вкладення. Кошти, одержані від продажу державних цінних паперів, не мали інвестиційної спрямованості, а використовувались для покриття дефіциту бюджету, а їх широкомасштабний продаж обмежив кредитні можливості комерційних банків, які і без того мали низьку кредитоспроможність. Надмірне застосування цього механізму мобілізації коштів стало одним із вагомих чинників фінансової кризи, яка спалахнула в Росії і не обійшла Україну в серпні-вересні 1998 р.
Зовнішніми джерелами державних інвестицій є кредити міжнародних організацій, урядів зарубіжних країн та приватних інвесторів, продаж державних цінних паперів на зовнішньому ринку тощо. Іноземними інвестиціями є вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами, державами.
Вирішальне значення для обсягів зовнішніх інвестицій має економічний клімат в країні, в яку спрямовуються інвестиції. Від економічного клімату в країні залежить структура зовнішніх інвестицій, співвідношення між обсягами кредитів, наданих міжнародними організаціями, урядами закордонних країн, з одного боку, та обсягами іноземних інвестицій — з другого. Основними чинниками, які формують економічний клімат та інвестиційну привабливість, у відповідності до класифікації ризиків, що виникають при реалізації інвестиційного проекту , є:
■ стабільність економічного законодавства та поточні економічні ситуації;
■ зовнішньоекономічна політика країни-одержувача;
■ політична ситуація в країні;
■ коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо. В Україні ці умови досить нестабільні, а це визначає її низьку інвестиційну привабливість для закордонних інвесторів. Великий попит на інвестиційні ресурси в світі при їх обмеженості є досить проблематичними умовами для широкомасштабного іноземного інвестування в нашій країні.
Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюються суб'єктами даної країни і іноземних держав.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.
Інвестиції всередині країни (внутрішнє інвестування) — це вкладання коштів в об'єкти інвестування, які розташовані в територіальних межах даної країни.
Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладання коштів в об'єкти інвестування, розташовані за межами територіальних кордонів даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо)
Перехід країн до ринкової економіки викликав значний інтерес до методів управління в умовах ринку. Одним із найефективніших сучасних напрямків у цій сфері є Управління проектами.
Управління проектами (англ. — Project Management) — мистецтво керівництва та координації людських та матеріальних ресурсів протягом всього життєвого циклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів та техніки управління для досягнення певних результатів з складу та обсягу робіт, вартості, якості та задоволення вимог учасників проекту [7].
Основними завданнями управління проектами є:
Ø визначити основні цілі проекту та їх обґрунтувати;
Ø виявити структуру проекту;
Ø визначити необхідні обсяги та джерела фінансування;
Ø підбір виконавців (учасників) проекту, зокрема, через тендери чи конкурси;
Ø підготовити та заключити контракти;
Ø визначити строки виконання проекту, скласти графік його реалізації, визначити обсяги необхідних ресурсів;
Ø визначити кошторис та бюджет проекту;
Ø спланувати та врахувати усі ризики;
Ø забезпечити контроль за виконанням проекту.
Основою управління с інвестиційний проект, який розглядається як керована зміна вихідного стану будь-якої системи (наприклад, підприємства), пов'язана з витратою часу та коштів. Дослідження процесу та регулювання змін, що здійснюються у проекті за розробленими раніше правилами в межах бюджету та часових обмежень визначає зміст цієї категорії.
Основними напрямками управління інвестиційним проектом є:
— управління розробкою проектної документації (інвестиційне проектування);
— організація фінансування інвестиційного проекту;
— управління реалізацією інвестиційних проектів (матеріально-технічна підготовка проектів, організація торгів, тендерів та укладання контрактів);
— організація контролю (моніторингу) за реалізацією інвестиційного проекту.
На практиці існує три схеми управління інвестиційними проектами:
«Основна» система. Керівник (менеджер) проекту — представник (агент) замовника, фінансової відповідальності за рішення, що приймаються, не несе. Ним може бути будь-яка фірма — учасник проекту. В цьому випадку менеджер проекту відповідає за координацію та управління ходом розробки та реалізації проекту, а у контрактних відносинах з іншими учасниками проекту він не перебуває. Переваги — об'єктивність менеджеру, а недоліки — ризик за долю проекту лежить на замовнику.
Система «розширеного управління». Керівник (менеджер) проекту приймає відповідальність за проект у межах фіксованої (кошторисної) ціни. Менеджер забезпечує управління та координацію процесів проекту за угодами між ним і учасниками проекту в межах фіксованої ціни. Ним може бути підрядна або консалтингова фірма (іноді інжинірингова). Консалтингова фірма керує проектом, координує поставки та роботи з інжинірингу. Ризик несе підрядник.
Система «під ключ». Керівник (менеджер) проекту — проектно-будівельна фірма, із якою замовник заключає контракт «під ключ» за обумовленою вартістю проекту [8].
У сучасному вигляді Управління проектами розвивається з 60-х років XX століття і початково було пов'язано з матричними організаційними структурами та сітьовими графіками. В подальшому у процесі свого розвитку воно включило у свою сферу велику кількість інших аспектів та методів управління, таких як вартість, ризик, якість, робота з учасниками проекту та зацікавленими сторонами, організація проектних колективів, прийняття рішень, інформатика вирішення конфліктів тощо. Сьогодні «Управління проектами» с самостійним напрямком у інвестиційній сфері зі своєю методологією понятійним апаратом та методами.
Засновником теорії Управління проектами вважають німецького економіста Роланда В. Гутча. Його заслуга в тому, що він довів міжнародну значимість Управління проектами, яка привела до ідеї формування INTERNETy. Розвивати порозуміння поза мовних та культурних бар'єрів, покращувати особливості Управління проектами та інтегрувати їх у єдину концепцію — це основне завдання, яке він ставив перед собою. Під його керівництвом у Відні в 1967 р. на Першому світовому конгресі з управління проектами 400 учасниками було створено INTERNET, а у 1979 р. у Гармині (західна Німеччина) на Шостому світовому конгресі з управління проектами було визначено, що основою подальшого розвитку Управління проектами є не сітьові методи, а методи, які забезпечують найефективнішу реалізацію певних в інвестиційних проектах результатів за складом та обсягом робіт, вартості, якості та задоволенню учасників інвестиційного проекту.
Сьогодні Управління проектами — це управління змінами, наука та мистецтво успішного втілення проектів від зародження ідеї до завершення в організації нового підприємства, реконструкції чи технічного озброєння, чи у реформуванні економіки. Міжнародна асоціація Управління проектами INTERNET — це найбільша міжнародна організація у сфері Управління проектами, яка об'єднує понад 20 національних співтовариств Європи, а також інших країн. Членом Міжнародної асоціації Управління проектами є й Українська асоціація Управління проектами (УкрНЕТ), яка ефективно працює в Україні з 1991 р.
Крім Української асоціації Управління проектами в Україні у сфері Управління проектами активно працюють також такі організації як:
• Асоціація «Укрконсаятинг»;
• ДП «Укрпромзовнішекспертиза»
• ДП «Укрінвестекспертиза»;
• Підприємство «Технології інвестиційний консалтінг» та інші.
Основними напрямками діяльності їх діяльності в Україні є:
• проектний та фінансовий менеджмент;
• реструктуризація підприємств;
• супроводження проектів;
• підготовка техніко-економічного обґрунтування інвестицій;
• аналіз ринку продукції проектів:
• навчання сучасним методам управління проектами;
• пошук ділових партнерів під конкретні проекти тощо.
Потенційною сферою інтересів Управління проектами в Україні є зміни відносин власності (роздержавлення підприємств та організацій, акціонування, корпоратизація); розвиток інвестиційного ринку — поступовий перехід до відносного балансу пропозиції та платоспроможного попиту зміни організаційних форм власності; виробничих схем та методів і засобів управління інвестиційною діяльністю.
Однак, для подальшого розвитку за застосування в інвестиційній сфері Управління проектами в Україні необхідно:
по-перше, щоб усі доступні методи та засоби Управління проектами задовольняли реальним вітчизняним умовам та вимогам здійснення проектів;
по-друге, підготовити спеціалістів з Управління проектами, які здатні забезпечити розвиток та застосування Управління проектами на практиці;
по-третє, сформувати ринок Управління проектами як усвідомленої необхідності для використання цього інструменту у керуванні змінами.
1.2 Джерела фінансування інвестицій на підприємстві
Характер походження фінансових ресурсів впливає на ефективність інвестиційних процесів. Це вимагає вивчення особливостей використання окремих джерел фінансування і їхнього впливу на ефективність інвестицій. Аналіз наявних можливостей фінансування й оцінку їхнього впливу на ефективність інвестиційних процесів доцільно проводити на основі класифікації джерел. Насамперед в залежності від місцезнаходження джерела поділяються на внутрішні (прибуток і амортизаційні відрахування) та зовнішні, що включають усі можливості за межами підприємства (рис. 1.1). Це облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити, лізинг, бюджетні інвестиційні асигнування, безоплатні і добродійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян. Ці джерела в залежності від характеру власності поділяються на дві групи: власні і позикові.
Характер походження фінансових коштів, умови їхнього залучення, максимальний термін використання впливають па ефективність інвестиційних процесів і обумовлюють специфічні особливості інвестиційного планування. Окрім того, у підприємств різних організаційних форм, форм власності та розмірів існують різні можливості їх використання.
Це потребує вивчення особливостей використання окремих груп джерел фінансування та їхнього впливу на результат здійснення проектів.
Розглянемо особливості внутрішніх джерел підприємства коштів, отриманих у результаті господарської діяльності (прибуток, амортизаційні відрахування), тобто самофінансування. Воно має ряд переваг: підвищуються сталість, надійність і кредитоспроможність підприємства; виключаються витрати на фінансування. Слід зазначити, що на механізм формування і використання власних фінансових ресурсів підприємства значний вилив робить податкова політика держави, покликана забезпечити розвиток національною господарства. Крім того, можливості внутрішнього фінансування підприємств можуть бути обмежені низькими результатами виробничо-господарської діяльності. В той же час використання тільки внутрішніх джерел через їхню недостатність може знижувати можливості господарювання підприємств. Тому для фінансування інвестицій часто використовуються зовнішні джерела, що включають прирівняні до власних кошти і позиковий капітал. Власні зовнішні джерела включають кошти власників підприємств, акціонерів, пайовиків. Зовнішнє фінансування на основі власних коштів переважніше, тому що воно не знижує фінансової сталості підприємства і полегшує умови одержання коштів. Другим різновидом зовнішньою фінансування є використання коштів, наданих кредиторами. Основою його залучення є кредитні відносини, що призводять до додаткових витрат за рахунок оплати процентів і, як наслідок, до зниження прибутку.
Рис.1.1. Класифікація джерел фінансування інвестицій.
Фінансове забезпечення інвестиційних процесів спрямовано на пошук оптимального варіанта — максимальної віддачі від вкладення коштів при мінімумі витрат. Вибір найкращого варіанта фінансування в умовах обмежених фінансових можливостей підприємства буде забезпечено тільки на основі встановлення призначення фінансування, його спрямованості й інших специфічних аспектів, пов'язаних із використанням.
З огляду на різноманіття видів зовнішніх джерел фінансування, на стадії планування необхідно здійснювати вибір оптимального варіанта, в основу якого покладений принцип ранжирування. Традиційно потенційні джерела фінансування оцінюються по вартості їхнього залучення, при цьому спрощуються інші аспекти, пов'язані з використанням капіталу. Так, наприклад, значний інтерес при вирішенні питання фінансування інвестицій за рахунок позикового капіталу представляють розмір застави та наявність об'єкта застави в потенційного інвестора; максимально можливий розмір використання капіталу; можливий термін використання фінансових ресурсів; додаткова вартість капіталу. Особливу увагу при ранжируванні потенційних джерел фінансування треба приділяти реальності їх залучення, котра може бути оцінена з двох позицій: по-перше, реальної наявності необхідної суми коштів і, по-друге, дії законодавчих і нормативних актів, що регулюють їхнє використання. З огляду на викладене, розглянемо специфіку використання зовнішніх джерел капіталу для фінансування інвестиційних проектів.
продолжение
--PAGE_BREAK--