Формування доходів Державного Бюджету України стан танапрямки розвитку.
ПЛАН
Вступ. 3
1. Економічна сутність доходів Державного бюджету України іїх роль у розв’язанні проблем економічного зростання. 5
2. Законодавчо-нормативна база формування доходівДержавного Бюджету України 11
3. Джерела формування доходів бюджету. 16
Висновок. 24
Список використаної літератури. 27
Вступ
Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається впроцесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дужерізноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валовоговнутрішнього продукту на всіх стадіях – від створення до споживання здійснюєтьсяза допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процесмобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування вкінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджетув управлінні економікою. У зв’язку з цим важливе значення має постійнеудосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використанняматеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Актуальність теми дослідження обумовлюється не тількипотребами практики державного будівництва, а й необхідністю всебічногонаукового дослідження бюджетного процесу в цілому та фінансових основ йогоформування зокрема. В контексті даного дослідження найменш розробленими внауковому плані є питання формування ресурсної бази Державного бюджету. Однак,без з’ясування на науковій основі цього питань не можливе ефективне вирішенняпитань розподілу бюджетних коштів.
Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення такихпрактичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконаннядержавними органами своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних тадовгострокових доходних джерел бюджетів. Підходи до вирішення проблемиформування доходної частини бюджету наведено у працях наступних вітчизняних тазарубіжних науковців: В.Андрущенка,С.Буковинського, О.Василика, Т.Вахненко, В.Гейця, В.Глущенка, А.Гриценка,І.Д'яконової, А.Ілларіонової, Б.Кваснюка, С.Лондар, І.Луніної, І.Мітюкова,А.Покритана, В.Протасова, І.Радіонової, І.Сала, В.Сумарокова, В.Суторміної,В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та ін.
Основна мета курсової роботиполягає у дослідження особливостей формування доходної частини Державногобюджету України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення рядувзаємопов’язаних завдань:
· дослідити науково-методичнізасади формування доходів Державного бюджету України;
· проаналізуватиособливості формуванні доходної частини Державного бюджету України;
· напрацювати можливішляхи оптимізації формування доходної частини Державного бюджету України.
Предметом дослідження є відносини по формуваннюДержавного бюджету України.
Об’єктом дослідження виступає доходна частинаДержавного бюджету України.
В якості інформативноїбази курсової роботи виступили нормативно-правові акти з питань формуванняДержавного бюджету, літературні джерела з теми дослідження, матеріалиспеціалізованої періодичної преси.
В дослідженні застосовано логіко-діалектичний методпізнання, методи системного аналізу, абстракції, синтетичних оцінок, методбагатовимірного статистичного аналізу, групувань, вибірок тощо.
Курсова складається ізвступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальністьобраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт,інформативна база та методи дослідження. Основна частина присвячена дослідженнювизначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати роботи.
1. Економічна сутністьдоходів Державного бюджету України і їх роль у розв’язанні проблем економічногозростання
Державний бюджет займає провідне місце в бюджетній системіУкраїни. І як будь-який план, він має свої складові частини. Відповідно доглави 5 Бюджетного кодексу (далі — БК) можна виділити доходну і видатковучастини Державного бюджету[1].
Дослідження проблем формування доходної частини Державногобюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризуєрівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненнюбюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність таналежний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державноївиконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньоїполітики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансуваннясоціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшенняасигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіціі, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості. Наведене свідчить проактуальність досліджуваної теми[2].
Норми, які регулюють відносини по формуванню доходноїчастини бюджету, відіграють важливу роль у системі бюджетно-правових норм,оскільки ці відносини впливають як на фінансове забезпечення функційуправління, так і на розвиток держави в цілому. Звернемо увагу на особливийхарактер зв'язку бюджетних матеріальних і процесуальних норм порівняно зцивільними матеріальними і цивільними процесуальними нормами. Відмінністьполягає передусім в тому, що в бюджетних відносинах беруть участь одні й ті жучасники, якими є органи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями(ст. 20 БК), а у цивільних — самостійні й різні суб'єкти. До учасниківформування державного бюджету відносяться Кабінет Міністрів України,Міністерство фінансів України і Верховна Рада України, а також розпорядникибюджетних коштів.
Стаття 2 БК дає наступне визначення доходів бюджету — цеусі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі,справляння яких передбачено законодавством України. Але, на нашу думку, цядефініція не повністю відображає сутності поняття «доходи бюджету». З огляду нарозробки, здійснені наукою бюджетного права, можна дати наступне визначення: доходибюджету — це частина фінансових ресурсів, що опосередковують економічнівідносини з приводу акумулювання державою грошових коштів для створенняцентралізованого грошового фонду, які мають на меті забезпечення реалізаціїдержавних програм[3].Правові норми, що стосуються складу і формування доходів державного бюджету,складають окрему групу, але розглядаються в одному розділі з групою правовихнорм, що регулюють видатки бюджету. Тим самим підкреслюється єдність івзаємозалежність між доходною і видатковою частинами, тобто збалансованістьбюджету, що має бути враховано при формуванні кожної з цих частин.Необґрунтовані розбіжності між обсягами доходів і видатків, нехтуванняузгодженістю в процесі формування кожної з цих частин бюджету призводять дотаких негативних явищ як розбалансованість та дефіцит державного бюджету, узв'язку з чим немає оптимального впливу бюджету на розвиток економіки ісоціальної сфери[4].
Розмаїття видів доходів відображається завдяки бюджетнійкласифікації, яка здійснюється з метою проведення необхідного аналізу в розрізідоходів та забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянностібюджетних показників.
Бюджетним кодексом України (ст. 9) встановлена такакласифікація доходів бюджету: 1) податкові надходження; 2) неподатковінадходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. До податковихнадходжень належать обов'язкові платежі, передбачені податковим законодавствомУкраїни[5].Перелік загальнодержавних і місцевих податків закріплений у статтях 13, 14Закону України «Про систему оподаткування». Також до законодавства про податки,збори та обов'язкові платежі належать нормативні акти, що регулюють порядоксправляння конкретного виду платежу, наприклад, Закон України «Про плату заземлю», Декрети Кабінету Міністрів «Про податок на додану вартість», «Проакцизний збір», «Про податок на прибуток» та ін., Укази Президента та постановиКабінету Міністрів, підзаконні нормативні акти інших органів влади, якіуточнюють і доповнюють законодавчі приписи.
Неподатковими надходженнями визнаються: доходи відвласності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі;надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові платежі.
Виходячи з наведеної класифікації доходів бюджету івизначається склад доходів Державного бюджету України.
Склад доходів Державного бюджету включає доходи (за виняткомтих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 БК закріплені за місцевими бюджетами)[6], які отримуютьсявідповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та ЗаконуУкраїни «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також за послуги, щонадаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджетуУкраїни, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажуактивів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, атакож проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі вмайні господарських товариств. До складу доходів Державного бюджету Українитакож входять: гранти і дарунки у вартісному виразі та міжбюджетні трансферти змісцевих бюджетів.
Маючи матеріальний характер, доходи класифікуються ісистематизуються переважно за економічними і правовими джерелами. Засоціально-економічними ознаками доходи бюджетів поділяються на доходи: відгосподарської діяльності; від використання природних ресурсів; відзовнішньоекономічної діяльності; від банківської діяльності; від реалізаціїдорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінногокаміння; державне мито; митні платежі; збори та інші неподаткові платежі;доходи від приватизації; доходи від прибутку громадян тощо[7].
За порядком та умовами зарахування доходів у Державнийбюджет та в місцеві бюджети вони поділяються на закріплені і регулюючі. Дозакріплених відносяться доходи, які чинними законодавчими актами віднесені удоходну частину певного рівня бюджетної системи повністю у розмірітериторіального надходження або у твердо фіксованому розмірі (норматив), щовстановлюється на тривалий строк. Регулюючі доходи — це доходи, надходженняяких у нижчестоящі бюджети визначаються щорічно Верховною Радою України абопредставницьким органом місцевого самоврядування вищого рівня при запровадженнісвоїх актів про бюджет. У сучасних умовах Державний бюджет може мати якзакріплені за ним кошти, так і позичені. За юридичними формами доходиДержавного бюджету поділяються на податкові і неподаткові[8].
Узагальнюючим джерелом доходів державного бюджету, рівно які місцевих бюджетів, є валовий внутрішній продукт (далі — ВВП) країни.Зростання ВВП призводить до зміцнення та стабілізації економіки, розширеннявиробництва, збільшення зайнятості, підвищення життєвого рівня народу,заробітної плати працівників, прибутків підприємств та організацій, купівельноїспроможності населення, а, отже, до збільшення податкових надходжень додержавного і місцевих бюджетів, до поповнення їх доходної частини. Разом з тимзниження номінального обсягу ВВП та зростання інфляції призводить дономінального зменшення надходжень до бюджету[9].
Система мобілізації доходів до державного бюджету може якзавдати імпульс економічному зростанню, так і навпаки пригнітити його. Так,задіяна в Україні система мобілізації доходів у розпорядження держави виявиласянеадекватною щодо умов перехідної економіки, створила значні податковінавантаження на суб’єктів господарювання, призвела до не виправданого вилученняобігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитнихресурсах. Значні деформації та нестабільність виявлено в розмірах ставокоподаткування, у методології визначення бази та періодів оподаткування.Особливо негативно вплинули на результати господарської діяльності нарахуванняна фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовиланеобґрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднаковіекономічні умови для господарювання. Усе це призвело до створення значногонеофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податковихнадходжень[10].
На сьогодні очевидним є й те, що створення ефективноїсистеми доходів — справа дуже складна. Насамперед потрібна науково обґрунтованаполітика доходів держави, яка б враховувала сучасне економічне становище вУкраїні, ті функції, які покладені на неї Конституцією в галузі економічного йсоціального життя. Без всебічно продуманої та концептуально вивіреної політикидоходів державі важко здійснити податкову реформу. Тому основними принципамипобудови системи доходів держави є:
· мобілізація доходів до бюджетної системи завдякивпровадженню прямих податків, тобто податків, де об'єктом оподаткування є дохідфізичної особи, земля, майно й капітал;
· використання непрямих податків лише у формі акцизіві з метою обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополістав одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметіврозкоші, захисту власного виробника;
· застосування при оподаткуванні обґрунтованоїдиференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміруодержуваного прибутку чи доходу;
· ліквідація податкових пільг, які сприяютьперерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці й знижуютьконкурентоспроможність товаровиробників. Пільги можуть надаватися на певнийстрок і за умови використання коштів на визначені державою цілі;
· надходження повинні бути з багатьох різних джерел —чим різноманітніші джерела, тим менша ймовірність того, що бюджет постраждаєвід несподіваного зниження надходжень із погіршенням становища в економіці;
· зростання видатків пропорційно зі зростаннямдоходів бюджету (це гарантуватиме збалансованість бюджету за будь-якихекономічних умов у державі);
· прогнозована й стійка система надходжень, що, всвою чергу, потребує застосування економічно вигідних автоматизованих системзбирання статистичної інформації, застосування обчислювальної техніки, сучаснихкомп'ютерних технологій, створення автоматизованих інформаційних баз і банківданих.
Необхідно також запровадити чітке розмежування податків, щозараховуються до державного й місцевих бюджетів, розширити права органівмісцевого самоврядування у сфері оподаткування[11].
Отже, на завершення ми можемо констатувати, що досвідрозвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, щостабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробутупотребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із йогоскладових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм іметодів удосконалення фінансового механізму, і в більшості наукових джерел вінодержав назву системи державного макроекономічного регулювання.2. Законодавчо-нормативнабаза формування доходів Державного Бюджету України
Формування бюджету, а також регламентація доходів тавидатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України:
1. Конституція України
2. Бюджетний кодекс України
3. Закон про Державний бюджет на поточний рік
4. Інші закони, що регулюють бюджетні відносини;нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові актицентральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної РеспублікиКрим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.
Конституцією України (ст. 95) визначено загальні засадиформування бюджетної системи України, побудовані на справедливому інеупередженому розподілі суспільного багатства між громадянами ітериторіальними громадами.
Виключно Закон про Державний бюджет України визначаєбудь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільовеспрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси,якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпеченнядержавної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість;регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бутиоприлюднені.
На виконання завдань та положень Конституції України буврозроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодексвстановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всінормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йомута Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципибюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенціюйого учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числірозмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.
Крім виправлення численних недоліків і заповнення прогалинстарого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.),завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхомфіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтуєтьсята спирається на два важливі законодавчі акти — Конституцію України та ЗаконУкраїни «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослабленнячималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, тастворення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власнівидаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів.Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізаціїспільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувативидатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьохкраїнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.
Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативногопланування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованихнадходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетноїзабезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодексорієнтований на формування регіональних бюджетів на формульній, а не насуб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпеченнярозраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.
Водночас Кодекс не ставить за мету досягти цілковитоїбюджетної децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципамдержавності та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно зКодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджетивласне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет АвтономноїРеспубліки Крим.
Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагуна бюджетну резолюцію, що приймається у вигляді постанови Верховної РадиУкраїни, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та єпрограмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державнийбюджет.
У межах компетенції, визначеної Конституцією України,Бюджетним кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральноївиконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетноюдіяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системиМіністерства фінансів та Державного казначейства.
У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетнимдокументам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковоючастинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписивідповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (дорученняфінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційнірахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звітибюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).
Бюджетний процес прив’язаний до календарного циклу.Бюджетне законодавство розглядає весь цикл бюджетних процедур – планування,затвердження, виконання та звіт про виконання бюджету. На відміну від цьоготендерне розглядає лише тендерні процедури, випускаючи такі важливі моменти, якпланування закупівель та моніторинг за виконанням контрактів.
Офіційно бюджетний процес починається з Постанови ВерховноїРади України про Основні напрями бюджетної політики на наступний рік (Бюджетнарезолюція), хоча реально він починається раніше, відповідно до плану,затвердженого міністром фінансів, про початок підготовки бюджету: реально – влютому-березні року, що передує плановому. На цей момент здійснюютьсяформування бюджетної політики й планування основних показників Бюджетнарезолюція узаконює ці підходи. І хоча процедура затвердження Бюджетноїрезолюції на перший погляд носить формальний характер, уряд однак рідко колидотримується параметрів, запропонованих ним же в Бюджетній резолюції, однаквона є досить важливим моментом. З однієї сторони парламент може висловити своїпріоритети, з іншої – уряд може оцінити ступінь реакції на ті параметри інововведення, які пропонуються в ній, для того щоб прийняти рішення як прорамкові параметри бюджету, які затверджуються, так і доцільність та глибинузмін у бюджеті та в механізмі застосування закону про бюджет.
Місцеві бюджети починають формуватися практично в серпні,коли міністерство фінансів доводить параметри трансфертів, розраховані напідставі формули. Здебільшого це занижені показники, які базуються напесимістичному сценарії розвитку економіки.
До 15 вересня відповідно до Конституції Державний бюджетподається до Верховної Ради. Якщо вона його не відхиляє за формальнимиознаками, як, наприклад, через невідповідність Основним напрямам бюджетноїполітики, то бюджет вважається прийнятим до розгляду.
Перше читання бюджету готується Комітетом Верховної Ради зпитань бюджету. В цей час депутати та цілі фракції подають до комітету своїпропозиції, здебільшого в бік збільшення їхніх видатків. Головні розпорядникикоштів теж дружно відвідують кабінети Бюджетного комітету, що по суті означаєзраду уряду, який пропонує збалансовану позицію від імені всіх міністерств.Хоча Бюджетним кодексом передбачається, що ці пропозиції повинні бутизбалансовані (збільшення одних видатків повинне супроводжуватися зменшеннямінших або пропозицією нових джерел доходів), однак на практиці такевідбувається рідко. Тому Бюджетний комітет здебільшого героїчно вишукуєдодаткові джерела доходів чи «надуває» існуючі, оскільки жорсткої методикирозрахунку доходів немає, а заборони міняти обсяг доходів, як це є, наприклад,у Швеції, українське законодавство не передбачає. Тим більш, що довіряти урядуособливих підстав нема: Рахункова палата не має права контролювати надходженнядо бюджету відповідно до роз’яснень Конституційного суду.
Бюджетний комітет готує висновки й пропозиції до проектубюджету, які повинні бути збалансовані та позбавлені внутрішніх протиріч іподає на затвердження Верховній Раді. Затвердження цього документу є формальнимрозглядом проекту бюджету в першому читанні.
Далі з бюджетом працює уряд. Відповідно до Кодексу на другечитання уряд має подавати лише первинний текст й ті пропозиції, які містились уВисновках та пропозиціях. При цьому цифрові показники не повинні мінятися, якщов період з 15 вересня до подання в другому читанні не змінилися більш як на 2відсотки. Часто уряд подає на друге читання практично новий текст, а цифровіпоказники завжди міняються. Якщо врахувати, що на перше читання проектготується в песимістичному сценарії, то такі зміни завжди легко пояснити.
Факт затвердження бюджету в другому читанні означає стартдля підготовки й затвердження місцевих бюджетів.
Отже, бюджетне законодавство України побудоване запринципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, щополягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системикраїни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілусуспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.3. Джерела формуваннядоходів бюджету
Базою для формування доходів державного бюджету Українивиступають фінансові ресурси країни. Фонди фінансових ресурсів є об’єктивнонеобхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх йогостадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішнійпродукт[12].
Створенняй використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. Припереміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Протерухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.
Фінансовіресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу,перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюєтьсяупродовж певного часу в державі[13].Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженніорганів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур інаселення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи йрізних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державнихстрахових органів, державних кредитних установ). Інша частина фінансовихресурсів у держави знаходиться в розпорядженні господарських підприємств,установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина– у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів убанківській системі та в інших фінансових установах.
Зтрансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фондифінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеноговідтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлюєактуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки увідтворювальному процесі.
Фінансовіресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремитифінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких нехарактеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансівбудь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні формий методи створення та використання фінансових ресурсів[14].
Томувведення в науковий обіг поняття „фінансові ресурси” дає змогу точнішевизначити об’єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за йогодопомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальнийпроцес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси яксукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження вфінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення йвикористання фондів фінансових ресурсів є об’єктом фінансового прогнозування табалансових розрахунків і наукових досліджень[15].
Місцеі роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лишетоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. Векономічній літературі й досі немає єдиної думки щодо визначення фінансовихресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання.
Нанашу думку, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсівтреба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До нихналежать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.
Зогляду на це фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, щостворюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продуктуй зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервностірозширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб[16].
Наведеневище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов’язати їхній обсяг і склад ізвартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу длязабезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту йфінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси якінструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структурипроцесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв’язокфінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогувизначити їхній склад і структуру[17].
При формуванні доходної частини державного бюджету Українинеобхідно дотримуватися принципів бюджетної системи, які визначені ст. 7 БК.Деякі з цих принципів поки що реалізується недостатньо ефективно.
Найважче, як свідчить практика, забезпечити принципзбалансованості бюджету, згідно з яким повноваження на здійснення витратбюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповіднийбюджетний період. Цей принцип не був дотриманий при прийнятті Закону Українипро Державний бюджет України на 2002 рік. Не вдалось його дотримати і приприйнятті Закону України Про Державний бюджет України на 2003, 2004, 2005 та2006 роки. Приймаючи Закон, Верховна Рада України, за поданням Бюджетногокомітету, доходну частину Державного бюджету «пристосовувала» під видатковучастину бюджету. Непомірно збільшуючи видатки Державного бюджету, Верховна РадаУкраїни у Законі про Державний бюджет на 2003-2005 рр. набагато збільшиладоходну частину Державного бюджету порівняно з обсягами, поданими до ВерховноїРади Кабінетом Міністрів України у своєму проекті.
Однією з головних проблем щодо наповнення Державногобюджету в Україні є необхідність кардинальної реформи системи пільг, якінадаються платникам податків та платежів. Розвинена система пільговогооподаткування та протекціоністська політика держави щодо окремих галузейекономіки призвела до того, що загальний обсяг пільг з оподаткування у 2004 — 2006рр. сягнув 71,3 та 85,1 мільярди гривень відповідно, що співставно, практично,з 95-ма відсотками доходів бюджетів України[18].
Податок на додану вартість втратив основну роль джереладоходів бюджету і фактично використовується як інструмент регулювання виконанняДержавного бюджету. Залишок невідшкодованих сум за цим податком на перше січня2006 року сягнув 6,4 мільярда гривень, прострочена бюджетна заборгованість 1,8мільярдів гривень[19].
Податок на додану вартість є найбільш криміналізованимвидом податку, за яким скоєно, за даними Державної податкової адміністрації,більше 50 відсотків злочинів у податковій сфері, в основному приекспортно-імпортних операціях платників податку. Очевидно, найкращим за цієїситуації було б запровадження іншого, зрозумілого і простого, адмініструванняподатку. Таким міг би бути, наприклад, податок з продажу.
Враховуючи, що обсяг роздрібного товарообігу на 2007 рікпрогнозується на рівні 55,5 мільярда гривень, запровадження цього податку урозмірі 10 відсотків ціни забезпечило б надходження до бюджету майже 6мільярдів гривень, що дорівнює надходженню податку на додану вартість. До тогож це призвело б до позитивного соціального ефекту через зниження цін на 10відсотків та зменшення рівня криміналізації бюджетної сфери.
Таким чином, можна констатувати, що проблема наповненнядоходної частини Державного бюджету України на сьогодення є однією з найбільшгострих.
Щодо порівняння бюджетних показників у міжнародному форматі, таблиця 1.1 показує, що Українаперебуває на 54-му місці серед 197 країн світу та 9-му місці серед країнвибірки, випереджаючи Словаччину, Болгарію, Казахстан та інші.
Таблиця 1.1
Порівняннядоходної частини бюджетів
Назва країни
Доходи бюджету у 2005 р.
(млн. $)
Місце у світі
(серед 197 країн) /> /> Франція 210000.0 6 /> Швеція 133000.0 9 /> Польща 49600.0 21 /> Росія 40000.0 27 /> Фінляндія 36100.0 29 /> Чеська Республіка 16700.0 42 /> Угорщина 13000.0 48 /> Румунія 11700.0 49 /> Україна 8300.0 54 /> Словаччина 5200.0 64 /> Болгарія 4850.0 67 /> Бєларусь 4000.0 69 /> Казахстан 3100.0 76 /> Литва 1500.0 101 /> Латвія 1330.0 105 />
Складено за даними Міністерства фінансівУкраїни та Держкомстату України
/>
Рис. 1.1Рейтинг на основі порівняння доходної частини бюджету
За доходамибюджету на душу населення Україна перебуває на останньому місці серед країнвибірки та 132-ому місці у світі. Це вказує на низький рівеньподаткоспроможності населення, що пов’язано з невисоким рівнем доходівнаселення та недостатньою ефективністю стягнення податків. Це також підтверджуєнеобхідність реформи податкової системи і, зокрема, прибуткового податку згромадян. Аналіз розташування країн у таблиці 1.2 свідчить про високу кореляціюміж показником доходів бюджету на душу населення та рівнем економічногорозвитку: більш розвинені країни знаходяться у верхній частині таблиці. Тобтотут є над чим замислитись.
Таблиця 1.2
Аналізрозподілу доходів бюджету на душу населенняНазва країни
Доходи бюджету у 2005 р. на душу населення
($) Місце у світі (серед 197 країн) /> /> Швеція 14985.83 4 /> Фінляндія 6974.79 16 /> Франція 3526.38 35 /> Чеська Республіка 1627.01 54 /> Угорщина 1286.36 58 /> Польща 1283.85 59 /> Словаччина 960.31 74 /> Болгарія 629.26 88 /> Латвія 557.60 91 /> Румунія 523.16 95 /> Литва 415.45 105 /> Бєларусь 386.47 108 /> Росія 274.97 124 /> Казахстан 185.28 129 /> Україна 170.22 132 />
Складено за даними Міністерства фінансів Українита Держкомстату України
У наступній таблиці показано доходи бюджету в розрахунку наплощу території країни. За цими даними Україна випереджає тільки Росію таКазахстан, які мають величезні земельні площі. У той же час, родючістьукраїнських ґрунтів набагато краща. Таким чином, можна зробити висновок пронедостатньо ефективне використання ресурсів чи оподаткування земельних площ.Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може бути реформування податку намайно, який зараз існує в Україні у вигляді плати за землю.
Таблиця 1.3
Доходибюджету в розрахунку на територію країниНазва країни
Доходи бюджету у 2005 р. на км2($) Місце у світі (серед 197 країн) /> /> Франція 383891 37 /> Швеція 295579 43 /> Чеська Республіка 211752 53 /> Польща 158626 57 /> Угорщина 139740 58 /> Фінляндія 107112 61 /> Словаччина 106459 62 /> Румунія 49263 75 /> Болгарія 43729 82 /> Литва 23006 98 /> Латвія 20592 105 /> Бєларусь 19268 108 /> Україна 13749 115 /> Росія 2343 163 /> Казахстан 1141 171 />
Складено за даними Міністерства фінансівУкраїни
На завершення відзначимо, що у 2007 році плануєтьсязростання доходної частини доходів державного і зведеного бюджетів, а такожзбільшення частки податкових надходжень у структурі доходів державного бюджету,що пояснюється, в першу чергу, запланованим збільшенням надходжень від податкуна додану вартість з одночасним скороченням частки бюджетного відшкодуванняподатку.
Водночас, запропонований Державний бюджет України на 2007рік має деякі негативні риси:
· невідповідність запланованих темпів економічногозростання запланованим показникам бюджетних надходжень;
· запровадження норм, які змінюють податковезаконодавство, що суперечить чинному законодавству;
· передбачення певної кількості норм, що містятьризики щодо подальшого економічного зростання. Висновок
В якості висновку відзначимо наступне. В останні роки черезрізку диспропорцію між зосередженими на регіональному і місцевому рівняхзначними зобов'язаннями і наявними бюджетними коштами, з одного боку, танедостатнім ступенем відповідальності за їхнє виконання і використання, зіншого в Україні відбулося загострення кризи державних і регіональних фінансів.
Формування державного бюджету продовжує здійснюватися заметодом «від досягнутого». Процес виконання бюджетів дещо поліпшивсяв зв'язку із удосконаленням казначейської системи. Вона вже дозволилаупорядкувати витрати коштів відповідно до прийнятих законів: посилено поточнийконтроль за цільовою витратою коштів бюджетними установами, реалізуєтьсяпринцип функціонування єдиного рахунку казначейства. Проте проблеми в цій сферіще дуже великі. Казначейська система лише незначною мірою стосується виконаннярегіональних бюджетів. Далекі від досконалості процедури перерозподілу ресурсіві використання додаткових доходів протягом бюджетного року. Не вдається відійтивід накопичення кредиторської заборгованості по окремих бюджетних статтях.
Процедури державних закупівель, у тому числі конкурсні,залишають значні можливості для дискримінації потенційних виробників товарів іпослуг, а також для завищення бюджетних потреб і збереження неефективнихбюджетних витрат.
Зберігається широке використання цільових бюджетних фондіві механізмів зв'язаного кредитування як інструментів бюджетного фінансування.Ці інструменти є, як правило, неефективними, оскільки ведуть або до надлишковихвитрат, прямо не передбачених чинним законодавством, або до втративідповідальності на базовому рівні та відповідної фінансової відповідальностіна більш високому рівні. Позабюджетні фонди продовжують грати надмірну роль усистемі державних фінансів.
Управління боргом донедавна продовжувало здійснюватися (якна державному, так і на регіональному рівні), головним чином виходячи збюджетних потреб. Воно слабо корелює з управлінням державними активами. Вуправлінні державним майном відсутні комплексність і підходи, що спираються наоцінку ефективності.
Бюджет виконує унікальну функцію балансування між бажанимта можливим, перетворюючи економічну політику держави у бухгалтерсько-обліковікатегорії, що, власне, забезпечує практичну реалізацію цієї політики.Об'єктивний стан соціально-економічної системи накладає за посередництвомбюджетних відносин обмеження на спроможність державної політики до дії. Міжтим, ці обмеження в жодному разі не повинні диктувати державну стратегію. Остання,навпаки, має бути спрямованою на «розсування» цих обмежень.
Функціональна збалансованість бюджетної політики маєнадзвичайну вагу. Зосередження уваги переважно на фіскальних функціях бюджетупри нехтуванні його стратегічними функціями веде до втрати стратегічнихорієнтирів та руйнування потенціалу довгострокового економічного зростання.Акцент на завданнях антициклічного та структурного регулювання без врахуваннянеобхідності стимулювання економічної активності вестиме до економічноїстагнації. Між тим, і неврахування власне фіскальної функції бюджетної політикина тлі амбіційних стратегічних орієнтирів містить у собі загрозу суттєвоїмакроекономічної дестабілізації.
Активізація фіскального тиску та посилення вилученняліквідних ресурсів у підприємств та населення веде до зменшеннядецентралізованого інвестиційного потенціалу. Зазначені кошти, які потенційномогли б бути спрямовані на інвестування, перерозподіляються на поточнеспоживання. Водночас, зменшення розміру наявного доходу зменшує схильністьнаселення до заощадження та підприємств до інвестування. Відтак жорсткафіскальна політика суттєво посилює відповідальність держави за використаннявилучених ресурсів у спосіб, який максимально стимулюватиме економічнийрозвиток та інвестиційні процеси.
Відсутність, суперечливість чи невизначеність стратегічнихпріоритетів перешкоджає виробленню збалансованої бюджетної політики і, власне,є одним з найголовніших чинників її фіскалізації.
Список використаноїлітератури
1. Бюджетний кодекс України // www.rada.gov.ua
2. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України.Київ: НІОС, 2005, — с.42
3. Опарін В.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я., КоломієцьГ.Б. Бюджетна система. Київ: КНЕУ, 2002, — с.75
4. Василик О.Д., Павлюк К, В. Бюджетна система України.Київ: Центр навчальної літератури, 2004 – с. 144
5. Ковальчук С.В., Форкун І.В. Фінанси. Львів: “НовийСвіт – 2000”, 2005 — с.261
6. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. Київ:Вікар, 2003, с.117
7. Дзюбик С.Д. Фіскальна політика. Київ: УАДУ, 2004, с.44
8. Кваша О.О. Парадигмальний підхід до прогнозуваннядоходів зведеного бюджету України // Наукові праці НДФІ, № 10, 2006р. – с.10-12