Питання 1. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ
Громадянське суспільство не може успішно функціонуватита розвиватись без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічноївлади, неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань та функцій передбачаєнаявність державних фінансів. Державні фінанси – це цілісна системасуспільних відносин, пов”язаних з формуванням, використанням та розподіломцентралізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконаннязавдань і функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення.Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об”єктивною необхідністю і єпроцесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання централізованих ідецентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують практичне виконанняфункцій державою.
На різних етапах розвитку людської цивілізації змістфінансової діяльномті держави не був однаковим. У рабовласницькому тафеодальному суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважношляхом встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основнимивидатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха тайого оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд – доріг, портів,храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на ведення війн. Причомувитрати на ведення війн, як правило, перевищували за своїм обсягом всі іншівидатки держави, разом взяті. Головними доходами держави в цих суспільствахбули: надходження від доменів (державного майна) та регалій (монопольного правамонарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами – сіллю, прянощамитощо), воєнні трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні тагрошові збори всередині країни, повинності, мито, позики.
Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженнямв його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значеннястали набувати чисто грошові доходи й видатки держави, а питома ваганатуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних рамкахфеодалізму на межі XVI-XVII століть сталася ще одна епохальна подія у розвиткуфінансів – повністю відділилася від власності монарха і стала самостійноюдержавна казна. Саме тоді з”явилися власне кредит, а дещо пізніше – державнийбюджет.
Державні фінанси зіграли роль потужного важеляпервісного нагромадження капіталу, що мало місце головним чином у XVI – XVIIIстоліттях. З їх допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувалисьвеличезні багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки іпозики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для створення йрозвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у нарощуванніпервісних капіталів належала системі протекціонізму, яка давала можливість першимвітчизняним капіталістам встановлювати на товари і послуги, що вони виробляличи надавали, особливо високі ціни, одержувати надприбутки, спрямовувати їхпереважно на розширене відтворення. В капіталістичній державі, колитоварно-грошові відносини набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражатиекономічні відносини по утворенню, розподілу та використанню фондів грошовихкоштів в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу. Основнізасоби капіталістичних держав зосереджувались у державному бюджеті.
Для державних фінансів капіталістичних країнХІХ століття було характерним дуже швидке зростання видатків, постійнеперевищення їх над доходами казни, що зумовлювалось насамперед мілітарізацієюекономіки. Ще більше поширилась ця тенденція на межі ХІХ-ХХ століть, коли майжеу всіх капіталістичних країнах видатки держав на воєнні потреби значноперевищили половину їх прибутків. Крупні кошти витрачалися також на утриманнядержавного апарату – парламенту, міністерств і відомств, поліції, тюрем та ін.Видаткина соціальні потреби – освіту, охорону здоров”я, страхування – були мізерними.Основним джередом доходів держави були податки, переважно непрямі.
У ХХ століттівідбулося повне зрощення капіталістичної держави з монополіями, дальшерозширення функцій держави. Держава стала забезпечувати не лишеобороноздатність країни, охорону приватної власності, свободу підприємництва іправопорядок, але й безпосередньо брала участь у процесі виробництва, розподілуі використання суспільного продукту. В умовах державного монополістичногокапіталізму, особливо після другої світової війни, в структурі державнихвидатків сталися нові глибокі зміни. Їх сутність полягає в тому, що, не дальшешвидке зростання видатків в абсолютних величинах на мілітарізацію (особливо в США),питома вага їх в порівнянні з аналогічними видатками на початку ХХ століттязначно скоротилась і водночас істотно збільшилась питома вага та абсолютнірозміри видатків на соціальні цілі – освіту, охорону здоров”я та соціальнозабезпечення.
Демократизація суспільного життя в умовах розвинутоїринкової економіки привела до того, що в ряді країн Заходу державні видатки насоціальні цілі стали одними з головних… На цій підставі навіть з”явилисьпоняття “шведський соціалізм”, “канадський соціалізм” тощо. Значного поширеннянабули видатки по втручанню держави в економіку, зокрема в декілька разівзбільшилися державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газовута інші базові галузі промисловості, на підтримку сільського господарства –однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. В найрозвинутішихкапіталістичних країнах за рахунок держанвих коштів була створена атомнапромисловість.
Нині на Заході істотно зросла питома вага державногосектору економіки. Прагнучи збільшити зайнятість населення і скоротитибезробіття, уряди видають підприємцям, які розширюють виробництво, субсидії длякапіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний прогрес ів розвинутих країнах Заходу досягають нині до п”ятдесяти – сімдесяти відсотківусіх видатків на дані цілі. Держава стала активно допомагати монополіям власноїкраїни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи фірмам, щоекспортують продукцію, найрізноманітніші пільги. Видатки по регулюванню процесурозширеного відтворення у багатьох країних досягли в наш час двадцяти і більшевідсотків загальної суми видатків державного бюджету. З”явились якісно новідержавні видатки на охорону довкілля, подолання економічної відсталості деякихрайонів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.
Втручання держави в процес розширеного відтворення ісферу соціальних відносин в новітній час перейшло державні кордониТак, країниЄвропейського Співтовариства створили міждержавні фонди грошових коштів, щовикористовуються для фінансування сільського господарства, подоланняструктурного безробіття, перепідготовки і передислокації робочої сили,подолання істотних диспропорцій у розвиткуокремих регіонів цих країн.
Таким чином, в умовах соціально орієнтованоїекономіки різко розширилась сфера фінансових відносин, у яких бере участьдержава, поле фінансової діяльності держави в цілому. Значного розвитку набулирегіональні і місцеві фінанси, позабюджетні і спеціальні урядові фонди, фінансидержавних підприємств. Проте, не дивлячись на це, фінансових ресурсів, щоакумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих видатківдержави. Бюджети капіталістичних країн характеризуються крупними хронічнимидефіцитами, зростанням державних позик, збільшенням державного боргу.
Виключно високого розвитку набули в наш час фінансиприватних національних і транснаціональних корпорацій. За їх організаційноюструктурою це частіше всього акціонерні товариства. Останнє зумовлено тим, щовипуск акцій – одна з найефективніших форм мобілізації капіталу. Вона дозволяєтрансформувати грошові збереження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій,кредитів та інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були бзнаходитись на самофінансуванні, що різко обмежувало б їх можливості розвитку.Фінансова сторона діяльності акціонерних товариств та підприємств інших формвласності набуває все більшого значення.
При цьому необхідно мати на увазі, що коли фінансипідприємств загальнодержавної та муніципальної фрм власності належитьрозглядати в цілому як децентралізовані грошові фонди держави, то фінансипідприємців-приватників слід розглядати з точки зору державного впливу на нихзовсім з інших позицій. Доцільно пригадати зауваження з цієї нагоди відомогофранцузького юриста-фінансиста Поля Марі Годме, який писав, що “в жодномувипадку не слід забувати про фундаментальні відмінності між державними іприватними фінансами. Головна відмінність між ними зумовлена тим фактом, щостан приватних фінансів залежить від законів ринкової економіки. Так, попит іпропозиція на ринку зумвлюють визначення розміру облікового відсотка. Стан же ідинаміка державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічноївлади”. Поль Годме стисло сформулював відмінні риси приватних фінансів віддержавних, які можна звести до наступного:
¨ держава може в примусовому порядкузабезпечити власні доходи за допомогою системи податків та інших обов”язковихплатежів, в той час як примусового виконання по відношенню до самої державиніколи не буває. Приватні особи не можуть в примусовому порядку забезпечитивласні доходи і, відповідно, можуть виявитись неспроможними виконати своїзобов”язання;
¨ державні фінанси пов”язані згрошовою системою, яка більшою або меншою мірою управляється державою, тоді якця грошова система не залежить від волі приватного власника, що розпоряджаєтьсялише власними фінансами;
¨ приватні фінанси зорієнтовані наодержання прибутку. Державні фінанси, навпаки, — це засіб здійсненнязагального інтересу;
¨ розміри державних фінансівнезрівнянно більші за розміри приватних фінансів, якими розпоряджаються окреміособи.
Із вищенаведеного очевидно, що державні фінанси –це система грошових відносин, яка виникає разом з державою і нерозривнопов”язана з її існуванням. Проте не будь-які грошові відносини єфінансовими (наприклад, відносини купівлі-продажу є цивільно-правовими,відносини з приводу сплати адміністративного штрафу – адміністративно-правовимиі т.п.).
Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, що вони виконують.Гроші – це всезагальний еквівалент, за допомогою якого насамперед вимірюютьсязатрати праці асоційованих виробників, а фінанси – економічний інструментрозподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національногодоходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів грошових коштів.Ці останні є матеріальним змістом фінансів. Головне призанчення фінансівполягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити нелише потреби держави і підприємств в грошових коштах, але й контроль за витрачаннямгрошових ресурсів.
Фінанси виражають грошові відносини, які виникаютьміж: підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей,реалізації товарів і послуг; підприємствами і вищестоящими організаціями пристворенні централізованих фондів грошових коштів та їх розподілі; державою іпідприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансуванні видатків;державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів;підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів іодержанні коштів з них; окремими ланками бюджетної системи; органамистрахування, підприємствами, населенням при сплаті страхових внесків івідшкодуванні шкоди при настанні страхового випадку; нарешті, грошовівідносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.
Без участі фінансів не може бути розподіленийнаціональний доход країни, що є за своєю суттю основним матеріальним джереломгрошових доходів і фондів. Фінанси виступають зв”язуючою ланкою між створеннямі використанням національного доходу, допомагають на основі врахування птребсуспільства визначати в ньому оптимальні пропрції між фондом споживання тафондом нагромадження.
Виникаючи на другій стадії відтворювального процесу –при розподілі та перерозподілі вартості суспільного продукту – фінанси маютьоб”єктивний характер і відносяться до числа базисних категорій. Потрібно завждипам”ятати, що не діяльність держави сама по собі, а об”єктивні потребисуспільного розвитку зумовлюють існування фінансів. Гіперболізація ролі державиу виникненні фінансових відносин може завдати реальної шкоди, оскільк загрожуєнебезпекою волюнтаристського вирішення питань господарської практики.
Іншою, не менш небезпечною крайністю є такожнедооцінка активної ролі держави в розподілі та перерозподілі валовоговнутрішнього продукту і національного доходу за допомогою фінансів. Саме з цимфактором насамперед, а також з наявністю різних форм власності тагоспрозрахунковою організацією діяльності підприємств пов”язаний розподілдержавних фінансів на централізовані та децентралізовані.
Централізовані державні фінанси відображають відносини, пов”язаніз мобілізацією,розподілом та використанням централізованих грошових фондів. Ці фондипоступають в розпорядження держави як суб”єкта публічної влади. За рахунокцентралізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на капітальнебудівництво, реконструкцію підприємств, структурну перебудову, конверсію,утримується вся невиробнича сфера – освіта, охорона здоров”я, фізична культура,спорт, оборонний сектор, управління, правоохоронні органи, соціальнезабезпечення громадян, здійснюється багато інших програм.
Децентралізовані державні фінанси – їх нерідко називають ще децентралізованими фондами грошових коштів – є в усіх галузях народного господарства. Нині підприємства таорганізації усіх форм власності утворюють фонди за рахунок власного прибутку.Виняток складає лише аграрний сектор, у стабільному розвитку якого державапроявляє неабияку зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрногосектора поповнюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигнуваннями здержавного бюджету.
Фінансова діяльність держави та органів місцевогосамоврядування базується на відповідних принципах – галузевих, а такожпринципах окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих тазагальноправових принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави –це основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші особливостіі цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається Конституцією України та нормамиправа, що безпосередньо регламентують цю діяльність.
Принципи фінансової діяльності держави, як основніначала правового регулювання, виступають своєрідним камертоном всієї наступноїнормотворчості у даній сфері суспільних відносин. Вони гарантуютьбезперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечуютьвзаємозв”язок фінансового законодавства та фінансової політики. Особливо великароль принципів права у формуванні судової та адміністративної практики, увідміні застарілих та прийнятті нових юридичних норм, тлумаченні правових актівта усуненні прогалин в законодавстві.
Стрижневий принцип фінансової діяльності держави, який пронизує всю її наскрізь та вибудовую встрункий ряд інші принципи галузі фінансового права, зумовлений публічною суттюсамих державних фінансів та полягає в публічному характері цієї діяльності.
Наступний принцип фінансової діяльності держави полягає в розподілі функцій в цій галузіміж представницькими органами влади та виконавчими органами влади на основіконституційного принципу розподілу компетенцій законодавчої та виконавчої владвзагалі. Представницькі органи влади приймають необхідні рішення, а виконавчіоргани влади зобов”язані виконувати їх.
З принципом розподілу функцій представницької тавиконавчої влад у фінансовій діяльності держави надзвичайно тісно пов”язаний щеодин галузевий принцип фінансового права – пріоритет в галузі фінансовоїдіяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими органамивлади. По суті він ніби випливає з принципу розподілу функцій законодавчоїі виконавчої влад у сфері фінансів, є його зворотною стороною. Обидва ціпринципи нерозривні один з одним і завжди проявляються одночасно, лише кожний усвоїй специфічній ролі.
Серед галузевих принципів фінансової діяльності державиключова роль належить принципу пріоритетності публічних видатків повідношенню до прибутків казни. Це зумовлено тим, що об”єктивно здійсненнядержавою її функцій не може ставитись у прямопропрційну залежність від величинидоходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це загрожувало бдержаві різким скороченням її дієздатності чи навіть загибеллю або глибокимикатаклізмами в суспільстві. Саме подібну до цієї ситуацію переживає ниніУкраїна. Тому, визначаючи в пріоритетному порядку обсяг публічних видатків,уряд вираховує у відповідності з одержаними результатами господарськоїдіяльності розміри необхідних для фінансової рівноваги державних доходів іподає їх Верховній Раді на узаконення.
Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своєвідображення у затвердженій деякими парламентами процедурі схвалення спочаткудоходної частини, а вже після цього – його видаткової частини по суті непорушують логіки існування публчних фінансів і пояснюються головним чиномнамаганням забезпечити безперервність доходів казни у випадку парламентськихзволікань із затвердженням бюджету в цілому, а також до певної міри характернимпарламентам популізмом та інтересами міжпартійної та міжфракційної боротьби.
У вузькому розумінні цього поняття принцип пріоритетностіпублічних видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідновключати лише ті видатки, які необхідні для виконання власне функцій держави, ініяк не більше. Це досягається дійсним забезпеченням на практиці вільноїконкуренції прав суб”єктів фінансових правовідносин на наявні в розпорядженніпублічної влади фінансові ресурси, тобто “конкуренцією заявлених потреб”. Увідповідності до принципу пріоритетності державних видатків недоцільне будь-якеухилення від вимог єдності і повноти бюджету, як і цільова прив”язка конкретнихдоходів до певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити вдостатній мірі видатки на їх необхідність.
Серед інших принципів фінансової діяльності державислід назвати принцип здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави,принцип єдності фінансової діяльності і грошової системи держави, принципміжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності увстановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності органівмісцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості фінансовоїдіяльності держави, принцип плановості, принцип гласності та деякі інші.
Спираючись на зазначені принципи, сучасна державасвоїй фінансовій діяльності надає відповідних правових форм, за допомогоюправових норм наповнює її правовим змістом. Правове регулювання фінансовоїдіяльності в країнах з розвинутими ринковими відносинами є провідною формоюдержавного керіівництва економікою. Основи правової регламентації фінансовоїдіяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед закріплює за вищимиорганами законодавчої і виконавчої влади керівництво державними фінансами.Подальший розвиток і деталізацію ці основи одержують у спеціальному фінансовомузаконодавстві держави.
Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовуютьсяфінансова діяльність, що здійснюється державою як знаряддям публічної влади,безпосередньо від фінансової діяльності, що здійснюється державою черезпосередництво органів державного управління підприємствами, установами,організаціями. В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі уповноваженихфінансових ікредитних установ сама мобілізує, розподіляє і використовує фондигрошових коштів, фінансуючи народне господарство, соціально-культурну сферу,оборону, управління, створення матеріальних і фінансових резервів. Що жстосується децентралізованих фондів грошових коштів, то держава уповноважує наїх створення і використання підприємства, об”єднання та міністерства. Ці фондигрошових коштів є фінансами галузей народного господарства. З централізованимивони тісно пов”язані податковими та іншими обов”язковими платежами, а принеобхідності – фінансуванням з них.
Співвідошення між фінансовою діяльністю, щоздійснюється державою безпосередньо, та її фінансовою діяльністю,опосередкованою господарськими організаціями, протягом останнього часу істотнозмінилось і продовжує змінюватись на користь останніх. В Україні в даний часобсяг позабюджетних фондів уже перевищив величину зведеного бюджету. Цепояснюється тим, що у насвідбуваються глибокі економічні, соціальні таполітичні зміни. Держава перестала бути тотальним фінансовим монстром.Поступово створюються умови, за яких економіка перестає бути заложницеюполітики, а ідеологічні догми – керівництвом до дії. На підтримку іприскорення цих процесів і спрямована фінансова діяльність нашої держави.
Перед державою в галузі фінансової діяльностістоять такі два основних завдання:
1) у повній відповідності до затвердженого бюджетузібрати передбачені кошти та розподілити їх у відповідності із суспільнимипотребами;
2) контрольна функція фінансової діяльності, тобтозабезпечення законності збирання, розподілу і використання фондів грошовихкоштів.
Методи фінансової діяльності держави також прийнято поділяти на відповідні групи:
1. методи формування грошових фондів;
2. методи розподілу грошових фондів;
3. методи використання грошових фондів.
В першій групі методів фінансової діяльності держави провіднароль належить обов”язковому методу мобілізації. Цей метод передбачаєвстановлення:
· виду платежу;
· точного його розміру;
· строку платежу;
· обов”язкової погрози за порушеннястроку чи розміру платежу у вигляді пені, штрафів за приховування доходів чиневнесення або неповне внесення платежів державі та ряд інших обов”язковихелементів.
Найвагоміший і найпоширеніший вид платежів – це податок.Він є найдешевшим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави.
Крім податків, обов”язковий метод мобілізації грошовихкоштів держави включає в себе також різноманітні державні збори – митні,дорожні, за надання юридично значимих послуг тощо, штрафи, плату завикористання надр та ін. Державою встановлено також обов”язкові платежі вцентралізовані спеціальні фонди коштів – пенсійний, соціального страхування,чорнобильський тощо.
Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення лотерей, випуск державоюоблігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян тощо.
В практиці фінансової діяльності держави по розподілукоштів, зібраних в її централізовані фонди, насамперед в Державний бюджет,найпоширенішим є метод фінансування. Якщо ресурси виділяються з Держбюджету, тоце є бюджетне фінансування. При виділенні коштів з відомчих фондів фінансуваннянабуває характер відомчого. За наявності у складі фінансової системипозабюжетних фондів може мати місце фінансування з позабюджетних фондів.
Якщо гроші виділяються безвідплатно та безповоротно звищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб”єктам господарювання зметою доповнення дефіциту власних коштів, то таке виділення є дотацією.
В теорії та практиці розрізняють таківиди дотацій:
1) допомога, що надається підприємствам, організаціям,установам на покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;
2) бюджетна дотація – безвідплатна, безповоротна допомогавищестоящого бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру тавидається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїмхарактером є методом бюджетного регулювання.
Субвенція –це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона застосовується як методбюджетного регулювання для збалансування нижчестоящих бюджетів. Субвенціїможуть спрямовуватись на розвиток соціально-культурної, побутової сфери,вирішення проблем зайнятості та ін.
В практиці фінансової діяльності держави зустрічаєтьсяі такий метод як субсидія – грошова допомога, що надається державою зарахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним та фізичнимособам, місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетногорегулювання субсидія застосовується з метою збалансування регіональних тамісцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передаєтьсябезповоротно і безвідплатно з вищестоящих ланок бюджетної системи нижчестоящим.
Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Прямісубсидії скеровуються на фінансування капіталовкладень у галузі, розвиток якихнеобхідний для економіки в цілому, на фундаментальні дослідження,перепідготовку кадрів, підтримку військово-промислового комплексу тощо.
Непрямесубсидування – здійснюється в основному шляхом податкової та кредитноїполітики.
Найпоширенішим методом прямого субсидування в Українінині є податковий кредит – відстрочкасплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією наумовах зворотності, строковості, відплатності, за наявності згоди фінансовогооргану, який контролює виконання бюджету.
Якісно відмінну групу методів фінансової діяльностідержави складають методи використання грошових ресурсів державних фондів. Середних насамперед слід назвати метод встановлення цільового призначення державнихфондів грошових коштів. Формуючи систему, держава водночас визначає, якігрошові кошти і для яких саме потреб їй необхідні.
Таким же поширеним методом фінансової діяльностідержави по використанню грошових фондів є метод встановлення державою в особіїї відповідного органу порядку використання коштів, отриманих з відповідногофонду.
Як метод фінансової діяльності на завершальному етапііснування державних фінансів держава використовує також встановлення порядкута нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб”єктів.
Надзвичайно важливим методом фінансової діяльностідержави на цьому етапі є також встановлення компетентними державними органамифінансових нормативів і лімітів використання грошових коштів.
До цієї групи методів належать також метод планування,метод фінансового контролю та ряд інших.
Правовою формою відображення фінансової діяльності держави є фінансово-правові акти, які поділяються на:
* закони;
та
* підзаконні акти.
ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ ФІНАНСАМИ
Фінансова політика держави безпосередньо виробляєтьсяі реалізується органами управління державними фінансами.
Залежно від історичних традицій, державного устрою іполітичної системи органами безпосереднього управління державними фінансами,наприклад, є: Парламент у Великобританії, Національні збори у Франції,Бундестаг у Німеччині, Верховна Рада в Україні.
КонституціяУкраїни
(витяг)
Стаття85.
Доповноважень Верховної Ради України належить:
…4)затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту пройого виконання;
…14)затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також проодержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансовихорганізацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
…18)призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банкуУкраїни за поданням Президента України;
19)призначення та звільнення половини складу Ради Національного банкуУкраїни…
Великими повноваженнями в галузі керівництвафінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України,який у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актамиПрезидента України.
Стаття 116. Кабінет Міністрів України:
1)забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживаєзаходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечуєпроведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту,освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки іприродокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5)забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управлінняоб'єктами державної власності відповідно до закону;
6)розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджетуУкраїни, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7)здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпекиУкраїни, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8)організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України,митної справи;
9)спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10) виконуєінші функції, визначені Конституцією та законами України, актами ПрезидентаУкраїни.
Міністерство фінансів є спеціалізованим центральниморганом державної виконавчої влади по управлінню фінансами.
Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, декретами, постановами ірозпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Міністерство організує виконання актівзаконодавства України і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Головними завданнями Міністерства фінансів України вгалузі управління фінансами держави є:
розробкаосновних напрямів державної фінансової політики;
складанняі забезпечення виконання державного бюджету;
концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах розвиткуекономіки, фінансове забезпечення державних гарантій щодо соціального захистунаселення та створення державних фінансових резервів;
розробка нових і вдосконалення діючих форм фінансових взаємовідносин:
— державиз іноземними державами та міжнародними фінансовими організаціями;
— державиз підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності на основі економічних методів управління, проведення гнучкої податковоїполітики, спрямованої на створення належних умов для розширення виробництва,здійснення заходів щодо розвитку і регулювання фінансового ринку;
удосконалення фінансового механізму, методів фінансового і бюджетного планування та фінансування витрат шляхом широкого використаннядовготермінових фінансових норм і нормативів.
Також управління в галузі фінансовоїдіяльності держави провадять місцеві державні адміністрації. Вони вособі їх фінансових органів:
n розробляють проекти відповідно обласного, Київськогота Севастопольського міських районних, районів в містах бюджетів і подають їхна затвердження відповідної ради;
n організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно зорганами державної податкової адміністрації надходження визначених закономбюджетних коштів та їх цільове використання;
n вносять в ході виконання бюджету зміни і уточнення по доходах івидатках, складають звіти про виконання місцевих бюджетів і подають їх назатвердження відповідної ради;
n забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди тараціональне їх використання;
n встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів таоголошують місцеві добровільні позики.
Питання 2. ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ
Поняття та функції державного кредиту
Дефіцит фінансових ресурсів стає особливогострим в перехідні періоди, коли розбалансовується економіка країни. В такіперіоди держава вдається активно до методу мобілізації грошовихі матеріальнихкоштів у юридичних та фізичних осіб, заснованому на принципах добровільності,зворотності, відплатності і строковості. Такий вид фінансових правовідносин маєназву державного кредиту.
Державний кредит не слід ототожнювати збанківським кредитом. Основною відмінною рисою банківського кредитування господарюючих суб”єктів є продуктивне використання позичкового фонду. Принаданні банківського кредиту в якості забезпечення виступають конкретніцінності – квартира, товари на складі, незаверешене будівництво тощо.
При державному кредиті взяті в борг грошовікошти поступають в розпорядження держави, перетворюючись у її додаткові фінансовіресурси.
При позичках коштів державою забезпеченнямкредиту виступає все майно, що є у її власності, майно відповідноїтериторіальної одиниці чи будь-який її прибуток. Але це не справжня, а уявназастава. В дійсності майнове забезпечення кредитної угоди з боку позичальникакоштів – держави – не вказується.
Державний кредит є відносинами вторинногорозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національногодоходу.
Об”єктивна можливість існування державногокредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів, щоотримують юридитчні та фізичні особи.
Формування державного кредиту передбачає нелише наявність державної потреби в позичкових коштах та тимчасово вільнихгрошових коштів юридичних та фізичних осіб, об”єктивних економічних передумовїх постійного утворення, але й правового закріплення можливості використанняназваних коштів державою в якості кредитних ресурсів. Тобто для виникненнядержавно-кредитних відносин необхідна ще одна умова – їх правове забезпечення.
Суспільні відносини, що виникають в галузідержавного кредиту, відзначаються складним характером і регулюються нормами нелише фінансового, а й інших галузей права. Це пов”Язано з тим, що державнийкредит, як явище суспільного життя, перебуває на стику двох видів грошовихвідносин – фінансів і кредиту – та несе в собі родові ознаки як одних, так іінших.
Фінансові відносини в сфері державногокредиту, що регулюються фінансовим правом, складаються лише з приводуформування, функціонування і погашення державного боргу. Виникають ці відносинив процесі фінансової діяльності держави. Об”єктом даних правовідносин єпозичена частина фінансових ресурсів держави.
Одним із суб”єктів державно-кредитнихправовідносин, як і у всіх інших правовідносинах, завжди виступає держава вособі органів законодавчої чи виконавчої влади, а іншим учасником цихправовідносин може бути будь-який суб”єкт фінансових правовідносин.
Тим не менше всі правовідносини в галузідержавного кредиту відзначаються державно-владним характером.
Не дивлячись на те, що держава в цихвідносинах виступає позичальником коштів і тому є боржником, вона в однобічномупорядку встановлює, а інколи й змінює без згоди іншої сторони вже встановленіраніше умови держанвного кредиту: види, строк, платність, підстави зміни таприпинення цих відносин.
Як і у всіх видах фінансових правовідносин,суб”єкти відносин в галузі державного кредиту нерівноправні, оскільки основнимметодом регулювання цього виду відносин виступає метод державно-владнихприписів. Грошові кошти, зібрані державою при державному кредиті, складаютьдержавний борг. Внутрішній державний борг є загальною сумою заборгованостідержави по непогашених боргових зобов”язаннях та невиплачених по них процентах.
Функція управління державним внутрішнім боргомналежить державі. Межі строків дії правовідносин в сфері державного кредитутакож в однобічному порядку встановлюються боржником – державою.
Виключно законами України, тобто знову ж такиВерховною Радою України, визначаються порядок утворення і погашення державного внутрішньогоі зовнішнього боргу, порядок випуску і обігу державних цінних паперів, їх видиі типи.
Кабінет Міністрів України як орган,уповноважений державою на безпосереднє керівництво господарським життям вкраїні, в ході своєї безпосередньої діяльності і особливо виконання Державногобюджету на конкретний рік створює умови для зменшення потреби держави вкредитах, а в ході підготовки проекту Державного бюджету на наступний рікобгрунтовує необхідність держави в кредитних ресурсах, їх доцільну структуру.
Крім Кабінету Міністрів України, суб”єктамидержавно-кредитних відносин є відповідні органи влади Автономної РеспублікиКрим і місцевого самоврядування.
Згідно з чинним законодавством Українисуб”єктами правовідносин в галузі державного кредиту є також Міністерствофінансів України та Національний банк України.
Для фінансування видатків по розміщенню,рефінансуванню, виплаті прибутків і погашенню боргових зобов”язань Уряд Україниу складі Державного бюджету України створює фонд обслуговування державного внутрішньогоборгу України. В цей фонд, згідно із ст.8 Закону України “Про Державнийвнутрішній борг України”, зараховуються в розмірі 50% кошти, отримані відприватизації майна державних підприємств, а також від інших надходжень.
В сфері державного кредиту виникають такожправовідносини, опосередковані безпосередньо функціонуванням державного боргу. До них насамперед належать відносини між:
1) КМУ і НБУ з приводу одержання і повернення кредитів на підставівідповідних статей Закону про Державний бюджет України;
2) Мінфіном та НБУ з приводу вироблення умов про порядок управліннядержавним внутрішнім боргом України відповідно до ст.6 ЗУ “Про державнийвнутрішній борг України”;
3) ВРУ, Урядом України та НБУ з приводу перерахуванб коштів ресурсівДержавного бюджету України на компенсацію витрат по розміщенню, рефінансуванню,виплаті доходів і погашенню боргових зобов”язань згідно з ст.8 ЗУ “Продержавний внутрішній борг України”, а також відповідними статтями Закону проДержавний бюджет України на відповідний рік та інші правовідносини.
Таким чином, у формуванні додатковихфінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштівнаселення, підприємств, установ та організацій проявляється одна сторона, абофункція, відносин у сфері державного кредиту, яка має назву фіскальної функціїдержавного кредиту. За допомогою цієї функції здійснюється формуванняцентралізованих грошових фондів держави.
У випадку непродуктивного використання мобілізованих врезультаті державних позик капіталів, наприклад, фінансуванні за їх рахуноквоєнних чи соціальних видатків, практично єдиним цивілізованим джерелом їхпогашення стають податки або нові позики. В подібних випадках незрівнянно меншцивілізований прийом – грошова або кредитна емісія. Розміщення нових державнихпозик для погашення заборгованості за раніше випущеними державними позикаминазивається рефінансуванням державного боргу.
Другою функцією державного кредиту є регулюючафункція. Вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан кредитногообігу, рівень ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.Свідомо використовуючи державний кредит як інструмент регулювання економіки,держава може проводити необхідну їй фінансову політику.
Таким чином, з юридичної точки зору державний кредит єсуспільними відносинами, врегульованими правовими нормами, з приводу акумуляціїдержавою тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб напринципах добровільності, строковості та відплатності з метою покриттябюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу та інвестування.
Форми державного внутрішнього кредиту
Нормативні акти України (Закони України “Про цінніпапери і фондову біржу”, “Про державний внутрішній борг України”, “Про банки ібанківську діяльність”, “Про Національний банк України”, “Про бюджетну системуУкраїни”, Указ Президента України “Про першочергові заходи по компенсаціїгромадянам України втрат від обезцінення цінних паперів і грошовихнагромаджень” від 15.06.94, Постанова Кабінету Міністрів України “Про випускоблігацій внутрішньої державної позики 1995 року” від 23.08.94, а також рядінших) дають підстави виділити як самостійні наступні форми державногокредиту в Україні:
а) державні позики;
б) звернення частини заощаджень населення в державніпозики;
в) використання коштів загальнодержавного позичковогофонду;
г) казначейські позики;
д) гарантовані позики.
Державна позика як форма державного кредитухарактеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств,установ та організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхомвипуску та реалізації облігацій, казначейських зобов”язань та інших видівдержавних цінних паперів. Серед останніх облігація – найпоширеніший видцінних паперів. Воан символізує державне боргове зобов”язання та дає право їївласнику після перебігу відповідного строку одержати назад суму боргу тапоценти по ньому. Продаючиоблігацію, держава зобов”язується повернути сумуборгу у визначений строк з процентами чи виплачувати проценти впродовж всьогостроку користування позичковими коштами, а після завершення вказаного строкуповернути і суму боргу.
Держава встановлює номінальну вартість облігацій, якапозначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігаціїдержаві в тимчасове користування. Ця сума виплачується власнику облігації вмомент її погашення і на неї нараховуються проценти.
Наступним видом цінних паперів є казначейськізобов”язання. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються напоповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на інші спеціальновизначені цілі. Кошти ж від реалізації казначейських зобов”язанб держависпрямовуються лише на поповнення прибутків бюджету. За облігаціями державнихпозик прибуток може виплачуватись у вигляді відсотків, виграшів або невиплачуватись взагалі (наприклад, за цільовими позиками). Умовами ж випускуказначейських зобов”язань передбачена виплата прибутку лише у виглядіпроцентів. Облігації можуть бути з обмеженим та необмеженим колом обігу середюридичних та фізичних осіб, а казанчейські зобов”язання підлягають реалізаціїлише серед населення. Реалізовані серед юридичних і фізичних осіб облігації,казначейські зобов”язання та інші види державних цінних паперів складають разомформу державного кредиту – державну внутрішню позику.
З юридичної точки зору завжди цікавий суб”єктний складучасників правовідносин в галузі державного кредиту. За цим критерієм позикиподіляються на такі, що розхміщуються центральними та місцевими органамиуправління.
За ознакою власників цінних паперів – кредиторів – позикиділяться на такі, що реалізуються:
а) лише серед населення;
б) лише серед юридичних осіб;
в) універсальні, призначені для розміщення водночассеред юридичних і фізичних осіб.
Залежно від форми виплати доходів позики поділяються на:
n процентні,
n виграшні,
n процентно-виграшні,
n безпрограшні,
n безпроцентні (цільові).
Власники боргових зобов”язань процентноїпозики одержують твердий прибуток щорічно шляхом оплати купонів або одноразовопри погашенні позики шляхом нарахування процентів до номіналу цінних паперів,без щорічних виплат.
По виграшних облігаціях їх держателі отримуютьвесь дохід у формі виграшів в момент погашення облігацій.
Безпроцентні цільові позики не передбачаютьвиплату доходів з облігацій, але гпрпнтують одержання відповідного товару,попит на який поки що перевищує його пропозицію.
Органи місцевого самоврядування проводятьцільові позики на будівництво доріг, проведення робіт з охорони довкілля,фінансування інших заходів, в яких зацікавлене населенняадміністративно-територіальних одиниць.
Залежно від методів визначення доходів боргові зобов”язання поділяються на позики зтвердим доходом та з плаваючим доходом.
За строками погашення позики поділяються на короткострокові (строкпогашення до року), середньострокові (строк погашення до 5 років) тадовгострокові (строк погашення понад 5 років).
Залежно від обов”язків позичальника твердо дотримуватись строків погашенняпозики, встановлених при його випуску позичкові кошти ще можуть поділятись назобов”язання з правом дострокового погашення і без права достроковогопогашення.
Розрізняють два варіанти погашеннязаборгованості – одноразово та частинами. Якщо позика погашуєтьсячастинами, то залежно від розподілу суми боргу за строками погашеннявиділяється три варіанти:
позика погашається рівними частинами протягомпевного строку;
наростаючими частками;
знижуючими частками.
Залежно від обігу на ринку цінних паперівдержавні позики поділяютьсяна ринкові і неринкові. Ринкові позики вільно продаються і купуються. Вони єосновними при фінансуванні бюджетного дефіциту. Неринкові позики не можутьвільно змінювати своїх власників.
Залежно від забезпечення боргових зобов”язань державні позики поділяються на заставні танезаставні. Заставні облігації забезпечуються чимось конкретним, наприклад,відповідними видами доходів чи майна. Такі облігації, як правило, випускаютьсямісцевими органами влади. Незаставні облігації нічим визначеним незабезпечуються. В якості їх забезпечення виступає все майно держави чивідповідного органу місцевого самоврядування. Центральні органи управління, якправило, випускають незаставні облігації, їх надійність дуже висока і тому укредиторів немає потреби в будь-яких додаткових гарантіях.
За методами розміщення державні позики поділяються на добровільні,примусові і такі, що розміщуються серед інвесторів за підпискою.
Облігації добровільних позик продаються ікупуються банківськими установами, якщо інше не обумовлено умовами їх випуску.
Примусові позики розміщуються серед кредиторівв силу постанов уряду, якими передбачена сувора відповідальність за ухиленнявід купівлі облігацій.
Позики, що розміщуються серед населення запідпискою з відстрочкою платежа, формально є добровільними.
Також державні позики можуть бутиоблігаційними та безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави.Безоблігаційні оформляються підписанням угод, договорів, шляхом записів вборгових книгах і видачею особливих свідоцтв. В даний час безоблігаційні позикивикористовуються на міжурядовому рівні.
У тісному зв”язку з державними позикамиперебуває інша форма державного кредиту, функціювання якої опосередковуєтьсяОщадбанком України – звернення частини заощаджень населення в державні позики.На відміну від першої форми державного кредиту, коли юоидичні і фізичні особи безпосередньокупують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ОщадбанкУкраїни надає кредит державі за рахунок позичкових коштів. Наявністьпосередника між державою та населенням в особі Ощадбанку України та наданняостаннім позики державі за рахунок позичкових коштів без відома і тим більшебез згоди їх реального власника дозволяє виділити ці відносини в якостіособливої форми державного кредиту.
Запозичення коштів загальнодержавногопозичкового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державнікредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів напокриття видатків уряду.
Казначейські позики як форма державногокредиту відображають відносини надання фінансової допомоги підприємствам іорганізаціям державної виконавчої влади за рахунок бюджетних коштів на умовахстроковості, платності і зворотності.
Правовідносини полінії казначейських позик неє аналогом відносин банківського кредитування, оскільки на відміну відгоспрозрахункових банківських структур органи державної законодавчої тавиконавчої влади надають фінансову допомогу з інших причин та з іншою метою.Казначейські позики видаються на пільгових умовах за строками і нормоюпроцента.
В окремих випадках уряд гарантує безумовнепогашення позики, випущеної нижчестоящими органами влади і управління чиокремими господарюючими суб”єктами, а також виплату процентів по них. В цихвипадках мова йде про умовний державний кредит – гарантовані позики. Загарантованими позиками уряд реально несе відповідальність лише у випадкахнеплатоспроможності позичальника.
Правовідносини України з іноземними державами іміжнародними
фінансово-кредитними організаціями в галузі державногокредиту
Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, в яких держава виступає насвітовому фінансовому ринку в ролі позичальника чи кредитора. Ці відносининабувають форми державних зовнішніх позик.
Основною метою державних зовнішніх позик є сприяннязміцненню економічного потенціалу, подоланню фінансвоих проблем урядукраїни-позичальника, надання продовольчої допомоги.
Основними кредиторами України є розвинуті капіталістичні країни – ФРН, США,Франція, Японія та інші. Допомога з їх боку надається у формі міжурядових позикі міжбанківських кредитів.
Істотною в кредитуванні уряду країни є допомогаміжнародних фінансово-кредитних організацій, насамперед, МВФ та Світовогобанку.
Нормативно-правове забезпечення відносин в галузідержавного кредиту
Жодні правовідносини в галузі державного кредиту неможуть виникати і розвиватися ьезвідповідного правового їх оформлення, без створення адекватної нормативноїбази. Насамперед участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, атакож фінансових та кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту таїх ролі в цьому закріплені Конституцією України та чинним законодавствомУкраїни.
Більш предметно і детально компетеція іповноваження суб”єктів правовідносин в галузі державного кредиту викладені вспеціально призначених для регулювання цих відносин Законах України, в іншихактах органів влади і управління. Одним з перших таких актів у сувереннійУкраїні став ЗУ “Про цінні папери і фондову біржу”.
З А К О Н У К Р А Ї НИ
ПРОЦІННІ ПАПЕРИ І ФОНДОВУ БІРЖУ
(витяг)
Цей Закон визначає умови іпорядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність ворганізації обігу цінних паперів…
Даний Закон складається з таких розділів і глав:
Розділ I. ЦІННІПАПЕРИ, ПОРЯДОК ЇХ ВИПУСКУ ТА ОБІГУ
Глава 1. Загальніположення
… Глава 3. Облігації
Глава 3-1. Облігаціїзовнішніх державних позик України
Глава4. Казначейські зобов'язання республіки
Глава 5. Ощаднісертифікати
…Глава 7. Реєстрація та обіг цінних паперів
Розділ II. ФОНДОВАБІРЖА
Глава 8. Загальніположення
Глава 9. Захистмайнових прав інвеститорів
Глава 10. Державнийконтроль за випуском і обігом цінних паперів
Також для регулювання відносин в галузі державногокредиту було видано такі документи:
Закон України “Про державнийвнутрішній борг України”;
З А К О Н У К Р А Ї НИ
Продержавний внутрішній борг України
( ВідомостіВерховної Ради (ВВР) 1992, N 41, ст.598 )
( Вводиться в діюПостановою ВР N 2605-12 від 16.09.92,
ВВР 1992, N 41,ст.599 )
Закон України “Про банки ібанківську діяльність”;
З А К О Н УК Р А Ї Н И
ПРО БАНКИ ІБАНКІВСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ
( Відомості Верховної Ради(ВВР) 1991, N 25, ст.281 )
( Вводиться в дію ПостановоюВР N 873-12 від 20.03.91,
ВВР 1991, N 25, ст.282 )
( Із змінами та доповненнями)
Цей Закон визначає правовіоснови банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України «Про економічну самостійність Української РСР».
3. Закон України “Про Національнийбанк України”;
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про Національнийбанк України
( Відомості Верховної Ради(ВВР), 1999, N 29, ст.238 )
4. Постанова Кабінету МіністрівУкраїни “Про випуск облігацій внутрішньої державнох позики 1995 року”
П ОС Т А Н О В А
від 23 серпня 1994 р. N 586
Київ
Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики 1995 року
Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»( 1201-12 ) Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:
1. Випустити облігації внутрішньої державної позики 1995 року на термін з 1січня по 31 грудня 1995 року.
2. Затвердити Основні умови випуску та порядок розміщення облігаційвнутрішньої державної позики 1995 року (додаються).
3. Міністерству фінансів:
здійснити випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року згідно зОсновними умовами випуску та порядком розміщення облігацій внутрішньоїдержавної позики 1995 року;
виступати від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасногопогашення облігацій, що випускаються відповідно до цієї постанови.
4. Прийняти пропозицію Національного банку щодо виконання ним обов'язківгенерального агента з обслуговування випуску та погашення облігаційвнутрішньої державної позики 1995 року.
5. Доручити Міністерству фінансів за погодженням з Національним банком вирішувати питання розміщення, обігу та погашення облігацій внутрішньої державної позики 1995 року, не визначені Основними умовами випуску та порядком розміщення внутрішньої державної позики 1995 року.
Прем'єр-міністр України В.МАСОЛ
Міністр
Кабінету Міністрів України В.ПУСТОВОЙТЕНКО
та багато інших.
Державнаподаткова адміністрація
України
Українськийфінансово-економічний інститут
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ПРЕДМЕТУ“ФІНАНСОВЕ ПРАВО”
студентки групиПБЗ-38
Дорош КатериниАндріївни
Варіант 1
Ірпінь, 1999