Зміст
1.Фактори, що впливають на результати діяльності фірми
2. Планування в фінансовому менеджменті
Список використаної літератури
1.Фактори, що впливають на результати діяльностіфірми
Фінансовим результатом діяльності підприємств є прибуток або збиток.Особливості їх формування пов’язані з цілою системою факторів, що в умовахстановлення та розвитку ринкової системи в Україні досить відчутно впливають нанаявність прибутку (збитку) та його величину.
Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення маєвиявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниженнясобівартості продукції, зростання прибутку. Для визначення основних напрямівпошуку резервів збільшення прибутку велике значення має аналіз впливу навеличину прибутку усіх факторів. Їх класифікують за різними ознаками, протенайпоширенішою є класифікація, що зображена на рис.1.
Фактори, що впливають на величину прибутку
Внутрішні Зовнішні
Виробничі Позавиробничі
Екстенсивні Інтенсивні
/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Рис.1. Класифікація факторів, які впливають навеличину прибутку
Слід зауважити, що класифікація факторів є дещо умовною, так як ринковівідносини мають динамічний характер, тобто перебувають у постійному розвитку.Як зображено в таблиці, внутрішні фактори поділяють на виробничі тапозавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використаннязасобів виробництва і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів.Виробничі фактори в свою чергу поділяються на екстенсивні та інтенсивні.Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількіснізміни: зміни обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботиобладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні факторивпливають на процес отримання прибутку через „якісні” зміни: підвищенняпродуктивності праці обладнання та його якості, застосування прогресивнихматеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертанняоборотних засобів, підвищення кваліфікації персоналу, зниження матеріалоємностіпродукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використанняфінансових ресурсів.
До позавиробничих факторів відносять постачальницько-збутову таприродоохоронну діяльність, соціальні умови праці і побуту та ін. До зовнішніхфакторів відносять природні умови, державне регулювання цін, тарифів,відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежатьвід діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величинуприбутку.
Фінансові результати інтегровано відображають кількісні та якісні чинникидіяльності підприємств. Управління формуванням та розподілом прибуткузабезпечується за допомогою впливу на нього через фактори, що визначаютьфінансовий результат. Оскільки прибуток є інтегрованим показником, то на ньоговпливають усі фактори діяльності підприємств. Залежно від рівня дії та способувпливу вони поділяються на макроекономічні та мікроекономічні.
До макроекономічних належать ті фактори, що характеризують ситуацію наринку, тобто рівень попиту та пропозиції. Як правило, діяльність підприємствапочинається з маркетингових досліджень з метою визначення місця підприємства наринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не може безпосередньовпливати на ці чинники і змушене приймати ту ситуацію на ринку, яка склалася,максимально враховуючи її при плануванні своєї діяльності, так як змінаситуації на ринку може істотно вплинути на рівновагу попиту і пропозиції, щонеодмінно відіб’ється на обсязі продажу і цінах, а в підсумку – на фінансовихрезультатах.
Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вониподіляються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.
Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовамиформування прибутку в тій чи іншій галузі. Розглянемо її на прикладі основноїгалузі – промисловості. На прибуток у промисловості впливають такі фактори:
- обсяг виробництва товару;
- ціна за одиницюпродукції:
- собівартість одиниціпродукції.
В інших галузях ці фактори практично ідентичні. Таким чином виділяють триузагальнюючі фактори: обсягів, ціновий, собі вартісний. Обсяг продажу і цінадіють на прибуток прями пропорційно, а собівартість — обернено. Ці факторивпливають на фінансові результати як кожен окремо, так і в сукупності. Їхсукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структурипродукції (робіт, послуг).
Вплив фактора асортименту проявляється в установленні певного наборутоварів, робіт і послуг з різними цінами і собівартістю. Зрозуміло, що змінаодного товару на інший веде до збільшення чи зменшення загальної кількостіприбутку. Звичайно, майже усі підприємства намагаються випускати найбільш рентабельнітовари з метою максимізації прибутку. Разом з тим необхідно утримувати певнунішу на ринку обумовлює випуск і менш рентабельних товарів.
Дія фактора структури за своїм характером подібна до впливу асортименту.Однак у даному разі змінюється не номенклатура товарів (робіт, послуг), апитома вага окремих з них у загальному випуску. Збільшення питомої ваги більшрентабельних товарів (робіт, послуг) за рахунок менш рентабельних веде дозбільшення загальної маси прибутку і навпаки. Водночас можливості підприємстввпливати на прибуток через даний фактор досить обмежені, оскільки структуравипуску продукції та надання послуг визначаються потребами ринку.
Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії єузагальнюючими. В них у кінцевому підсумку відображаються показники виробництваі реалізації продукції. У свою чергу, на них впливає безліч первинних факторів.Цей вплив має системний характер, пов’язаний з підпорядкованістю факторів міжсобою. Система факторів формування фінансових результатів зображена на рис.2.
/>
Рис.2.Система факторів формування прибутку
Прибуток чи збиток підприємств установлюється на підставі балансу.Фінансовий результат визначається як різниця між валовими доходами і валовимивитратами. Маса прибутку у виробленій продукції визначається трьомаузагальнюючими показниками: обсяг виробництва, ціна собівартість.
Обсяг виробництва залежить від трьох груп факторів, які характеризуютьскладові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів,трудових і матеріальних ресурсів. З кожного напрямку виокремлюються два видифакторів – екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами єфондозабезпеченість і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих,інтенсивними – фондовіддача і матеріаловіддача, продуктивність праці.
Фондозабезпеченість відображає достатність або недостачу фондів дляведення виробничого процесу. Вона характеризується рухом фондів, тобтовведенням у дію нових потужностей і заміною зношених та застарілих фондів, атакож структурою фондів, яка дає змогу забезпечити всі сторони виробничоїдіяльності. Фондовіддача залежить від технічного стану основних фондів, якийхарактеризується рівнем фізичного і морального зносу, та від ефективностівикористання фондів, що визначається коефіцієнтом змінності та відсутністювтрат від неповного використання основних засобів.
Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами тапродуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністюперсоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структуроюпрацюючих(робітники, службовці, менеджери, обслуговуючий персонал та ін.).Продуктивність праці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одногопрацівника та використання робочого часу.
Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості таматеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставокматеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів тазалучення кредитів банку в оборот підприємства. Матеріаловіддача визначаєтьсяраціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готовоїпродукції.
Ціна є визначальним фактором формування фінансових ресурсів. Вона залежитьвід внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення єсобівартість одиниці продукції та рівень її рентабельності. Підприємстваспрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівнярентабельності. Зниження рівня собівартості є передумовою зростання прибутку іє завжди доцільним. Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниженняякості, бо це може призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельностімає, з одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами,а з іншого – не вести до значного зростання ціни, що також негативновідіб’ється на реалізації.
Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники – попит і пропозиція,тобто макроекономічні фактори. Проблема управління ціною полягає в узгодженнівнутрішніх чинників із зовнішніми. Мінімізація собівартості при цьомуспрямована на хеджувення цінового ризику, тобто рівень собівартості має бутитаким, щоб навіть при непередбаченому падінні цін на ринку підприємствоотримало певний прибуток, а при значному зниженні збитки були б мінімальними.
На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічніфактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості:вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива та енергії, заробітнаплата та нарахування на неї, вартість утримання та експлуатації обладнання,накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризуютьформування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат(матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (цінина матеріали, сировину, енергоносії, заробітна плата тощо). Місткістьхарактеризується обсягом використання сировини, енергії, заробітної плати таінших елементів на виробництво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг.Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості, оскількивартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підприємство обираєнайвигідніші умови поставок.
Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економікина фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремітехніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасночерез кілька техніко-економічних факторів, тобто мати комплексний характер. Докомплексних факторів, які впливають на прибуток, належать: технічневдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якостіпродукції.
Вплив технічного вдосконалення виробництва на прибуток доволі складний.Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій потребуютьзначних коштів, що відображається в зростанні витрат. Головним при цьому єкінцевий фінансовий результат, тобто зростання доходів від продуктивнішогообладнання має випереджати зростання витрат. Безпосередній вплив технічноговдосконалення виробництва на прибуток відбувається через узагальнюючітехніко-економічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін.Рівень собівартості може як зростати, так і зменшуватись. При цьому зростаннярівня собівартості має обов’язково супроводжуватись поліпшенням якісниххарактеристик продукції, робіт, послуг.
Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його технічневдосконалення, так і на основі раціональнішого використання наявноговиробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення насампередсистеми управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матаріало іфондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва ізниженню собівартості продукції.
Підвищення якості продукції – також доволі складний комплексний фактор.Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних умовахнасиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в реалізаціїпродукції.
Таким чином, формування фінансових результатів визначається широким коломфакторів, які відбивають усі аспекти фінансово-господарської діяльностіпідприємств. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці фактори на основні тадругорядні через те що вини в сукупності складають цілісну систему. Кожен з нихможе як забезпечити високий рівень прибутку, так і спричинити істотні збитки.
2. Планування у фінансовомуменеджменті
Планування є важливимелементом фінансового менеджменту і пронизує усі етапи розвитку будь-якогопідприємства. Сам процес створення фірми починається з ідеї, яка втілюється ужиття за допомогою розробкипланового проекту, і завершується побудовою сильного фінансового плану діяльності і розвитку підприємства.Тому саме для того, щоб забезпечити фінансову стабільність фірми методологія фінансовогоменеджменту повинна бути вміло і вдало застосована на практиці, забезпечуючи ефективне управлінняфінансовими ресурсами.
В умовах ринкової економікиконкурентоспроможність будь-якого підприємства може забезпечити тількиефективне управління рухом його фінансових ресурсів. Для того щоб ефективно управляти фінансовими потоками,необхідно не тільки володіти методологією фінансового менеджменту, а й вмітивикористовувати її на практиці. В процесі управління діяльністю підприємствапланування є одним з найважливіших таких методів реалізації напрямів розвиткупідприємства і підвищення ефективності його діяльності. Саме тому розробкаефективного фінансового плану відповідно до реальних фінансових можливостей підприємства єнадзвичайно важливим елементом фінансового менеджменту, що може забезпечити підприємству сталідоходи. Проблеми фінансовогопланування досліджують вітчизняні і зарубіжні вчені.
Оскільки планування єважливим елементом фінансового менеджменту, подамо його визначення.
У науковій літературі цейтермін має різне трактування, наприклад, фінансовий менеджмент – це системапринципів, засобів та форм організації грошових відносин підприємства,спрямована на управління його фінансово-господарською діяльністю, в яку входять:
— розроблення і реалізаціяфінансової політики підприємства;
— інформаційне забезпечення(складання і аналіз фінансової звітності підприємства);
— оцінка інвестиційнихпроектів і формування “портфеля” інвестицій;
— поточне фінансовепланування та контроль.
Або фінансовий менеджмент –це система управління формуванням, розподілом і використанням фінансовихресурсів господарюючого суб’єкта й ефективним кругообігом його коштів .
На нашу думку, фінансовийменеджмент – це процес формування, планування, розподілу і контролю заефективним використанням фінансових ресурсів в процесі реалізації фінансово — господарської діяльності на підприємстві, а також технології управлінняфінансовою діяльністю країни на загальнодержавному рівні, в процесі реалізаціїпоставлених цілей.
Однією з найважливішихпроблем фінансового менеджменту для вітчизняних підприємств залишаєтьсянедостатня ефективність організації, забезпечення та управління їх фінансовимиресурсами, іншими словами їх фінансового планування. Це можна пояснити, зодного боку, сучасним кризовим станом економіки і необхідністю вирішеннянагальних завдань, а з іншого, – відсутністю відповідних фахівців у данійсфері. Без реального фінансового планування економіка розвиватися не може.Плани складають на різних рівнях. Прикладом фінансового плану держави є державнийбюджет, підприємства – бізнес-план.
Як показує практика, саме вумовах фінансової нестабільності як підприємств так і економіки в цілому, доцільність в сильномуплануванні зростає.
Фінансове планування –діяльність, пов’язана з управлінням фінансами та спрямована на забезпеченнястійкого фінансового стану і підвищення рентабельності підприємства. Об’єктом фінансового планування виступаютьфінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішньогопродукту. Фінансовий план – це план формування, розподілу і використання фінансовихресурсів.
Фінансове плануванняпокликане виконувати такі завдання :
— визначити обсяг таджерела фінансових ресурсів по всіх централізованих і децентралізованих фондахкоштів, їхній розподіл між виробничою сферою та сферою послуг. Домагатисяусунення дефіцитності шляхом максимальної мобілізації внутрішніх фінансовихресурсів і зменшення видатків, що не є першочерговими;
— стимулювати зростаннявиробництва і підвищення його ефективності, поліпшення якості продукції іпідвищення на цій підставі добробуту населення;
— зосереджувати фінансовіресурси на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку;
— активно впливати наформування раціональної структури матеріального виробництва і визначення науково обґрунтованихпропорцій у національній економіці шляхом індикативного планування;
— пов’язувати головніпараметри фінансових планів з іншими показниками плану економічного ісоціального розвитку, забезпечувати збалансованість матеріальних, трудових іфінансових ресурсів, стійкий фінансовий стан підприємств, господарськихорганізацій;
— визначити фінансовівзаємовідносини об’єднань і підприємств між собою та з фінансово — кредитноюсистемою;
— виконувати попередній,поточний і наступний фінансовий контроль за доцільним та ефективним використанням державнихматеріальних, трудових і фінансових ресурсів на всіх рівнях господарювання.
Головним завданнямфінансового планування є забезпечення стійкості орієнтації в отриманніоптимальних прибутків та самофінансування виробничо-технологічної діяльності,контроль кредитних, бюджетно-кошторисних, інвестиційних показників і витрат,стандартизації обліку в системі виробничого (операційного) та фінансовогоуправління для досягнення внутрішньої збалансованості та динамічної рівноваги,спрямованої на забезпечення рентабельності виробничої діяльності.
Фінансове планування єнеобхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничихфондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності,створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкістьпідприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування,оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестимесамо підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктурупідприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативниминаслідками для засновників.
Без фінансового плануванняне може бути досягнутий той рівень управління виробничо-господарськоюдіяльністю підприємства, який забезпечує йому успіх на ринку, постійневдосконалення матеріально-технічної бази, соціальний розвиток колективу тафінансову стабільність і економічний розвиток підприємства загалом. Жоден зінших видів планування не може мати для підприємства такого узагальнюючого, глобального значення,бо саме фінанси охоплюють усі без винятку сторони й ділянки його функціонування.
Основними принципамифінансового планування є :
— наукова обґрунтованість,яка передбачає проведення розрахунків фінансових показників на основі певнихметодик, з врахуванням кращого досвіду;
використання засобівобчислювальноїтехніки,економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунківі вибір найоптимальнішого з них;
— єдність фінансових планівполягає в єдності фінансової політики, єдиному підході до розподілу валовогонаціонального доходу, єдиній методології розрахунку фінансових показників таін.;
— безперервність, якаозначає взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів;
— стабільність, тобтонезмінність показників фінансових планів.
В процесі здійсненняфінансового планування повинні бути присутніми наступні етапи:
аналіз поточного фінансового станупідприємства та економічної ситуації загалом;
прогнозування майбутніх значень плановихпоказників, спираючись на отриманий аналіз попереднього етапу та з допомогою економічних показників;
розробка та складанняфінансових планів, внесення доцільних коректив у процесі реалізації та контроль за їх виконанням.
Усі етапи є важливими, слід дотримуватись їх послідовності,тому що без них не може бути реалізованим ефективне фінансове планування. Вважаємо, що поряд зусіма етапами фінансового планування, особливе значення слід приділити контролювиконання планових показників, зокрема статей, які відображають використанняфінансових ресурсів. Адже хоча б одна чи декілька незапланованих незначнихстатей витрат можуть внести значнікорективи у процес реалізації фінансового плану. І як результат – зменшення чистого прибутку, авідтак – відхилення від виконання планових показників.
Щодо методики фінансовогопланування, то тут широко застосовуються методи економічного аналізу, коефіцієнтів, нормативний,балансовий метод, а також економіко-математичні методи.
Метод коефіцієнтів, абоекстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій намайбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупностідосліджуваних об’єктів, які самі не були досліджені. Цей метод використовуєтьсяпри індексаціївартостіосновних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв’язку з інфляцією,при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін… Перевага методу коефіцієнтівполягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік.Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно нанаступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішнірезерви, як звичайно, не вишукуються. Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавленийвказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановленихнорм і нормативів. Це – нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційнихвідрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін..
Суть нормативного способуфінансового планування полягає в тім, що на основі встановлених фінансових нормта техніко-економічних нормативів розраховується потреба суб’єкта підприємницькоїдіяльності у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів.Згаданими нормативами є ставкиподатків, ставки зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми танормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.
За використаннярозрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичнихфінансових показників, які беруться за базу, та їх зміни в плановому періоді.
Зміст балансового методуполягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожноїстатті витрат зазначаються конкретні джерела покриття, в результаті чого досягається збалансованістьплану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення, тому що всі видаткипідприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністюсамостійними і повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не надопомогу держави чи міністерства.
Прикладом застосуваннябалансового методу у фінансовому плануванні є баланс доходів і витрат підприємства – поточнийфінансовий план, який розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Оскільки підприємствамнадана самостійність у плануванні, складається він у довільній формі, яку вони вважають необхідноюдля себе.
У фінансовому плануванні(крім уже згадуваних способів розрахунків) необхідно широко використовуватиекономіко-математичне моделювання. Цей спосіб уможливлює знаходження кількісноговираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками, які їх визначають.Економіко-математична модель – це точний математичний опис чинників, якіхарактеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища іздійснюються при допомозі математичних прийомів. Моделювання може здійснюватисяза функціональним та кореляційнимзв’язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальнихваріантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребуєрозробки кількох варіантів планів, виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємстваз наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.
Напрямками удосконаленняфінансового планування можуть бути:
— забезпечення стабільнихумов господарювання, а отже стабільних податків, зборів, подолання інфляції;
— підвищення роліперспективного фінансового планування, яке в останній час майже не використовується через наявністьнегативних тенденцій в розвитку економіки і неможливості точних розрахунків фінансовихпоказників. Разом з тим, як окремі господарюючі суб’єкти, так і територіїкраїни в цілому зацікавлені у фінансовому плануванні на перспективу, тому щобагато економічних процесів (зокрема по розширеному відтворенню) виходять замежі одного року і потребують свого обґрунтування;
— широке застосуванняекономічних нормативів, електронно-обчислювальних машин, економіко-математичнихметодів, автоматизованих систем управління у фінансовому плануванні;
— дальше розширення правсуб’єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;
— уніфікація фінансовихпланів в окремих сферах діяльності.
Отже, фінансове планування,як і планування в цілому, сьогодні проводиться на державних (там воно є обов’язковим) і деякихвеликих підприємствах, а на середніх і малих воно майже не проводиться зовсім. Однак фінансовепланування, як і планування зокрема безумовно потрібні для вітчизняних підприємств. Плануванняповинно здійснюватися на всіх підприємствах незалежно від розмірів і форм власності. Протепідхід фінансових менеджерів до планування на своєму підприємстві повинен бутичисто індивідуальним, враховуючи особливості діяльності, стан розвитку фірми, атакож відповідно вибрану стратегію.
Без фінансового плануванняне може бути досягнутий той рівень управління виробничо-господарськоюдіяльністю підприємства, який забезпечує йому конкурентоспроможність та успіх наринку, постійне вдосконалення матеріально-технічної бази, соціальний розвитокколективу та фінансову стабільність і економічний розвиток підприємствазагалом.
Список використаної літератури
1. Кислов Д. Заповеди и мудрости финансового планирования // Менеджменти менеджер.– 2007. – № 1 – С. 42–47.
2. Марцин В.С. Планування як основна складова процесу фінансовоїдіяльності // Фінанси України. – 2008. – № 4. – С. 23–31.
3. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 387с.
4. Фінансовий менеджмент. Кузьменко Л.В., КузьмінВ.В., Шаповалова В.М.: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009 – 256 с.