1.ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ (РИНКУ ЦІННИХ ПАПРЕІВ)
Цінні папери — цесвідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства абонаданні позички. Вони передбачають зобов'язання емітентів сплачувати їхвласникам доходи у вигляді дивідендів або процентів. У юридичному розумінніцінні папери — майнове право, яке засвідчується певним документом іреалізується у порядку, що вказується в цьому документі.
У зв’язку зрозвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішняформа їх існування. Цінні папери, операції з якими здійснюються черезелектронні системи, не мають речового титулу, тобто це — не документи. Вониіснують як одиниці обліку в комп'ютерній системі та обертаються лише у форміпереказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки інших.
Цінні папери єкапіталом, тому що їх власники одержують доходи від володіння цими ціннимипаперами. Проте капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості,хоча продаються і купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер.
В обігвипускається (імітується) велика кількість різноманітних видів цінних паперів,їх можна поділити на три види: акції, облігації та похідні від них (вторинні)цінні папери. Широкий діапазон цінних паперів, що імітуються, пояснюється тим,що причини, які спонукають випускати ці папери і купувати їх, також дужерізноманітні.
Особливості формуванняринку акцій
Акція — ціннийпапір без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника укапіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерноготовариства, його співвласниками, тому вони не можуть вимагати від товаристваповернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але у цьомувипадку втрачають право співвласника.
Власники акцій,як співвласники товариства, мають право на одержання частини прибуткутовариства пропорційно своїй участі, а також на участь у розподілі майна приліквідації акціонерного товариства. Дохід, що одержує акціонер на акції,називається дивідендом. Розмір дивіденду залежить від маси прибутку,співвідношення між його нагромаджуваною та споживчою частинами, інвестиційноїполітики акціонерного товариства, виду і кількості акцій та інших факторів.
Товариства(корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні,тому що переважно саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг)корпорації, яка, в свою чергу, визначає спроможність корпорації до залученняпозичкового капіталу або до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів,власники акцій можуть одержати дохід (у вигляді курсової різи ці), якщо вонипродадуть акції дорожче, ніж їх купили.
Випуск акцій дає.засновникам акціонерного товариства необмежені можливості консолідуватизначний капітал на основні об'єднання безлічі індивідуальних капіталів ізаощаджень.
Акціонернетовариство (кампанія, корпорація)27 — це домінуюча форма комерційної організаціїу країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми,порівняно з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес,партнерство, кооперативи), є обмежена відповідальність за зобов'язаннями.Власники акцій несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства (ризикують)тільки капіталом, вкладеним в акції. Ця відповідальність поширюється лише найого майно. Акціонерна форма комерційної організації сприяє демократизаціїуправління, розширенню громадського контролю за діяльністю організації,стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків.
Виникнувши напочатку розвитку приватного підприємництва, акціонерна форма виявиласянадзвичайно гнучкою і життєздатною.
Історія акціонерного підприємництва налічує понад 400 років. Перші акціонернітовариства виникли на початку XVII ст. у вигляді великих торговельних компаній(англійська Ост-Індська — у 1600 році, голландська Ост-Індська — у 1602 році),і вже в другій половині XIX ст. акціонерні товариства поступово почаливитісняти інші типи великих підприємств. Досить значного поширення акціонернепідприємництво набуло в Росії. Ще у 1757 році було засноване перше акціонернетовариство «Російська торговельна компанія». Напередодні реформи 1861року
У різних країнах вживаються різні терміни щодо позначення підприємств таорганізації!, створених на акціонерній основі — акціонерні товариства,підприємства, корпорації, компанії. Так. у США частіше вживається термін«корпорація», в Англії – «компанія», а в нашій країні –«товариство».
у Росії було вже понад 100 акціонерних товариств, на початку 1914 рокуналічувалося 2245 товариств, капітал яких дорівнював 5 млрд. крб. Упромисловості на долю акціонерних товариств припадало понад 60% усієїпродукції.
У рокигромадянської війни та іноземної інтеграції акціонерні товариства, (компанії)були майже повністю ліквідовані. Відродження акціонерного підприємствапочинається у 1921 році в умовах переходу країни до непу. У 1922 році, булозасноване перше радянське акціонерне товариство «Шкірсировина» заучастю держави. На початку 1925 року у межах СРСР вже діяло 107 акціонернихтовариств, причому майже 90% з них — торгові та кредитні підприємства; У кінці20-х — на початку 30-х років в умовах формування командно-адміністративноїекономіки акціонерні товариства були в основному реорганізовані у державніоб'єднання, і, таким чином, розвиток акціонерного підприємництва припинивсямайже на 60 років.
У країнах Східної.Європи, багатьох азіатських країнах, які почали радикальні економічні таполітичні перетворення, повернення до акціонерного підприємництва намітилосяраніше, ніж у СРСР. Перші акціонерні підприємства у промисловості, торгівлі,кредитній сфері були тут створені на початку 80-х років. У другій половині 80-хроків були схвалені перші закони та інші нормативні акти, що регулюютьакціонерне підприємництво, обіг цінних паперів.
Для створенняакціонерного товариства його засновники розробляють статут, форма якогоузаконена державою. У статуті визначаються найменування і мета створеннятовариства, розмір капіталу, характеристика акцій, які випускатимутьсятовариством, та спосіб їх розповсюдження, порядок управління, структуракерівних органів та ін. Товариство подає статут і документи, які стверджують,що воно дотримується всіх вимог згідно із законом про організацію акціонернихтовариств у державну установу, яка здійснює реєстрацію товариств і видачудозволу на їх організацію. Після одержання дозволу засновники приступають довипуску і розповсюдження акцій.
Акціонернітовариства (корпорації) бувають двох видів: закриті, акції яких розподіляютьсяміж акціонерами і не надходять у відкритий продаж, і відкриті (публічні), акціїяких вільно продаються і купуються.
Вищий орган управління акціонерним товариством — це загальні збори акціонерів.Керівництво всією поточною діяльністю доручається правлінню, спостережній радіабо раді директорів.
Акціонери, якіпридбали акції з правом голосування на зборах, мають право на контроль задіяльністю корпорації, співвласником якої вони вважаються. Це право вониреалізують, коли голосують на зборах акціонерів, обираючи чи відкликаю чичленів ради корпорації, вирішуючи питання про розподіл прибутку, об'єднання зіншими корпораціями, про ліквідацію бізнесу тощо.
Проте права уакціонерів різні, тому що голоси між ними розподіляються пропорційно кількостіпридбаних акцій. На практиці діяльність корпорацій контролюється групоюакціонерів28, яка володіє відносно невеликим контрольним пакетом акцій.
Теоретичноконтрольний пакет повинен становити 50% від усіх випущених акцій плюс однаакція. Проте при сучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібнихакціонерів для реального контролю над тією чи іншою корпорацією іноді доситьволодіти лише 5-20% від усіх випущених акцій.
Забезпеченняконтролю над корпорацією досягається різними шляхами. Наприклад, траст-відділибанків (траст-компанії) можуть приймати на себе за дорученням клієнтівуправління цінними паперами. При цьому вони виступають або звичайнимипосередниками, які управляють цінними паперами згідно з інструкціями клієнтів,або одержують право на розпорядження паперами за власним розсудом. У другомувипадку власники акцій (бенефіціари) передають траст-відцілам правоголосування, а за собою зберігають лише право на одержання доходу від капіталу,переданого до управління.
Інший шлях забезпеченняконтролю випливає із права власника акції голосувати через довірену особу.Численні дрібні акціонери передають право голосу директорам корпорацій абоуповноваженим представникам. Для того, щоб не допустити участі акціонерів вуправлінні корпорацією, випускаються привілейовані акції без права голосу.Одночасно для засновників товариств, крупних акціонерів випускаються акції зправом кількох голосів кожна (багатоголосі, плюральні). З цією ж метоюзбільшення капіталу може здійснюватися не за допомогою додаткового випускуакцій, а за рахунок облігаційної позики. Власники облігацій виступаютькредиторами корпорацій і тому не мають права брати участь в управлінні.
Розширення контролю над корпораціями досягається також шляхом «системиучасті». Великі корпорації за рахунок резервного або позиченого капіталускуповують пакети акцій інших корпорацій, створюють систему дочірніхпідприємств, діяльність яких контролюють. Придбанням контрольних пакетів акційінших корпорацій займаються і холдинг-компанії (компанії-держателі), які з цієюметою мобілізують капітал шляхом випуску акцій. Отже, акціонерна формакомерційної організації дає можливість крупним корпораціям здійснювати контрольнад корпораціями, капітал яких у кілька разів перевищує власний капітал контролюючоїкорпорації.
Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками. Захарактером розпорядження розрізняють акції іменні та на пред'явника. Іменніакції реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім'я власника. Передачаїх іншій особі вимагає дозволу правління корпорації. Акції на пред'явника емітуються без зазначення власника. У міру розвитку та поширення акціонерногопідприємництва акції на пред'явника, що стали об'єктом купівлі-продажу на ринкуцінних паперів, істотно потіснили іменні.
Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацієюакції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні).Привілейовані акції надають їх власникам певні переваги порівняно з власникамипростих акцій. Так, за привілейованими акціями встановлюється фіксованийдивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простихакцій. Фіксований дивіденд виражається або в процентах від номінальноївартості, або в грошах з розрахунку на одну акцію.
Під часліквідації корпорації задовольняються претензії власників привілейованих акцій,а потім уже простих. Якщо фінансовий стан корпорації погіршується, токерівництво може відкласти оголошення і виплату привілейованих дивідендів наневизначений строк. У цьому випадку в переважній частині акцій, що називаютьсякумулятивними, нагромаджуються невиплачені доходи, які згодом виплачуються.
Привілейована акція, як правило, не дає власнику права голосу на загальнихзборах акціонерів. Це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажаєвтручання акціонерів у справи корпорації. Однак якщо корпорація не сплачуєдивіденди кілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу.
Привілейовані акції з фіксованим дивідендом, по суті, близькі до облігацій.Такі акції надійні, однак вони практично не допускають збільшення дивідендів,тобто нарощування доходів. Різновид привілейованих акцій — це акції за участю,за якими передбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він оплачуєтьсяпри умові, що дивіденд за простою акцією сягнув свого максимального рівня,передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишивсянерозподілений прибуток.
Привілейовані акції поділяються на зворотні і незворотні. Коли корпораціявипускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) напевних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій.Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальноївартості та премії, що є компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бутиоплачені доти, доки існує корпорація, яка їх випустила.
Проста акція найчастіше дає власникові право одного голосу на загальних зборахакціонерів. З точки зору прибутковості, прості акції є найбільш ризикованимвидом цінних паперів, оскільки дивіденд на них не фіксується, він залежить відфінансового стану корпорацій та оплачується з прибутку в останню чергу, тобтопісля оплати процентів, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовахсприятливої економічної кон'юнктури власники простих акцій мають шанс одержатидивіденди, що значно перевищують фіксовані, і швидко збільшити свій капітал.
Корпоративніоблігації
Корпоративніоблігації — це свідоцтво про надання їх власникам довгострокової позичкикорпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичнимиособами. Випуск облігацій — більш вигідний спосіб формування додатковогокапіталу, ніж випуск акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються зприбутку корпорацій до виплати податків. Крім того, власники облігацій не одержуютьправа голосу, оскільки вони не співвласники корпорації, а її кредитори.Корпоративні облігації більше піддаються ризику, ніж державні облігації, протедоходи за ними значно вищі.
Залежно відхарактеру забезпечення облігації поділяються на заставні та без заставні.Заставні емітують ся під застави майна корпорації та цінних паперів. Заставнаоблігація ~ це юридичний документ, що підтверджує згоду корпорації заставитипід свій борг землю, споруду та інше майно, яке їй належить і дає правокредитору на оволодіння заставленими активами у разі несплати боргу. Облігаціїпід заставу інших цінних паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями таборговими зобов'язаннями фірми. У разі несплати боргу заставні цінні паперистають власністю того, хто володіє заставними облігаціями. Забезпеченням беззаставних облігацій виступає загальна платоспроможність корпорації. Такіоблігації випускають, звичайно, фінансове сталі корпорації, які мають високийкредитний рейтинг.
За порядком оплати розрізняють облігації з правом дострокового відкликання таоблігації без такого права (безвідкличні) – за аналогією із зворотними і беззворотними акціями.
Існують такожоблігації конвертовані та неконвертовані. Конвертовані облігації можна обмінятина прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно. Враховуючи цю пільгу,процент на конвертовані облігації установлюється нижчим, ніж на неконвертовані.Власники неконвертованих облігацій, з одного боку, одержують стале джерелодоходу у вигляді процента, а з іншого боку, мають можливість (яку дають акції)примножити капітал.
В Україніоблігації підприємств можуть бути випущені лише після реєстрації цього випускув Державній комісії цінних паперів та фондового ринку. Якщо облігаціїпропонуються для відкритого продажу, емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР дляреєстрації також інформацію про випуск таких облігацій. Реєстрація випускуоблігацій та інформації про випуск облігацій здійснюється в порядку,визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації випуску акцій іоблігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФРвід 20 вересня 1996 року №210.
Облігації можуть,випускатися підприємствами усіх передбачених законодавством України формвласності: об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами.
Акціонернітовариства можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25відсотків від розміру статутного фонду і лише після оплати всіх випущенихакцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене Законом України«Про цінні папери та фондову біржу» (ст. 11), має певні недоліки,тому що не передбачає інших емітентів облігацій підприємств.
Облігації можутьвипускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними(цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.
Аналіз стануукраїнського фондового ринку з позицій обігу на ньому облігацій дозволяєзробити висновок про те, що вітчизняні емітенти віддають перевагу емісіямакцій. Це пояснюється тим, що акція за своєю природою є менш ризиковим дляемітента цінним папером, ніж облігація.
Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб'єктами підприємницькоїдіяльності, за винятком інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, яким цезаборонено (п. 17 Положення про інвестиційні фонди та компанії).
Ринок державнихцінних паперів — важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовомусвіті цінні папери держави використовуються як еталон вільного від ризикудоходу, як вічна альтернатива іншим вкладам капіталу. Формування ринкудержавних цінних паперів відбувається після виникнення ринку цінних паперівкорпорацій. Це особливо важливо для країн з перехідною економікою, уряди якихзвикли вилучати значну частку доходів юридичних осіб і користуватися прямимикредитами центрального банку для покриття видатків бюджету. Світова практикасвідчить, що всі розвинені країни використовують випуск державних ціннихпаперів як неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету.
Для кожної країнихарактерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів,зумовлена особливостями історичного та економічного розвитку країни та ринкупозичкових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління.
У колишньому СРСРдо кінця 80-х років в обігу знаходилися переважно облігації державних позик.Обіг акцій обмежується головним чином, 20-ми роками. Перші радянські державніпозики були випущені у натуральній формі (у 1992 р. — хлібна, а у 1923 р. — хлібна, цукрова). Облігації цих позик продавалися за гроші, проте їх власникамнадавалося право одержати під час оплати вартість облігацій натурою (зерном,цукром). Облігації грошових позик радянська держава почала випускати з 1922року.
Облігації державних позик розміщувались як серед населення, так і середдержавних і кооперативних підприємств. З 1962 року було припинено розміщенняоблігацій серед державних підприємств, а з 1946 року — серед колгоспів. З 1927року Радянська держава почала регулярне розміщення облігацій із розстрочкоюсплати. Випуск таких облігацій було припинено лише у 1958 році, а за 1974- 1990рр.держава ці облігації викупила. З 1938 року в СРСР випускалися в обіг такожоблігації державних 3%-них внутрішніх виграшних позик, що вільно продавалисянаселенню за готівку та Купувалися в установах Ощадного банку (раніше в ощаднихкасах). У практиці розміщення облігацій державних позик у СРСР застосовувалисярізні їх види: процентні, процентно-виграшні, безпрограшні та виграшні.
Проблеми, пов'язані з виконанням зобов'язань за облігаціями колишнього СРСРщодо своїх громадян, які є їх власниками, повинна вирішувати. Україна. УказомПрезидента України від 15 червня 1994 року № 306/94 «Про першочерговізаходи щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперіві грошових заощаджень» передбачається викупити у населення облігаціїДержавної цільової безпроцентної позики 1990 року. Викуп інших цінних паперівколишнього СРСР має проводитись поступово у міру вишукування відповіднихкоштів.
Характеристикадержавних облігацій
Облігація — цесвідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило,щорічного доходу у вигляді процента.29 Привабливість облігації для власниківполягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації післязакінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повиненсплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.
Облігаціївипускаються іменні та на пред'явника, причому останні переважають. Залежно відемітента облігації поділяються на державні та корпоративні.
Державніоблігації — це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особінаціонального уряду та місцевих органів управління. Випуск облігаційздійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів.Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласнимицінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.
Державні цінніпапери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані зарядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові(публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє високаліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цихоблігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. Навідміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони,звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути — пенсійні, ощадніфонди і т. п. Неринкові облігації можна пред'явити до оплати в будь-який час забажанням іх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різкознижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має замету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадженнянаселення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується,тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванняміндексу інфляції.
Відповідно дометодів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільнійоснові або примусово. Передплата на державні цінні папери провадиться надобровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває Довіру доних. Облігації, які розміщуються примусово, порівняно рідке явище. Як правило,вони випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів,коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.
За строком погашення державні цінні папери можна поділити на поточні,короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Межі між нимидосить умовні. Поточні облігації випускаються на строк від кількох тижнів дороку, короткострокові — від одного до двох-трьох років, середньострокові — відтрьох до п'яти-десяти і довгострокові — більше десяти років.
Для залученнякоштів у межах до року в більшості країнах використовуються казначейськівекселі. У США вони випускаються в обіг з первісними строками погашення у три,шість, дев'ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів натривалий період використовуються казначейські ноти, бони та інші облігації, яківідрізняються одна від одної умовами випуску та обігу.
Згідно зі способомвиплати доходів облігації поділяються на лотерейні (виграшні), процентні та звиплатою доходів на дисконтній основі. За лотерейними облігаціями періодичнорозігруються виграші на різну суму, яка виплачується залежно від номінальноївартості облігації. На відміну від них процентні облігації забезпечуютьвласникам фіксований або «плаваючий», «мінливий» дохід, щовизначається процентною ставкою. Облігації з «плаваючим» доходомз'явилися порівняно недавно. Випуск такого роду цінних паперів допомагаєуникнути додаткових витрат у випадку падіння процентних ставок, водночас робитьїх досить привабливим у період їх підвищення.
Прикладомоблігацій, що випускаються на дисконтній основі є казначейські векселі США, що немають процентних нарахувань. Вони реалізуються за номінальними цінами зізнижкою, а казначейство викуповує їх за номінальними цінами, і таким чиномвласники векселів одержують дохід у вигляді купонної знижки.
Випуск та обігоблігацій в Україні передбачено главою З Закону України «Про цінні папериі фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація визначається як ціннийпапір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і затверджуєзобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу впередбачений у ньому строк з вимогою фіксованого процента (якщо інше непередбачено умовами випуску). Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випускоблігацій двох видів:
1) облігаціївнутрішніх республіканських і місцевих позик;
2) облігаціїпідприємств.
Рішення провипуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються,відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів.
Кроком на шляхуактивізації випуску облігація в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду — конвертованихоблігацій.
Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом
Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальноїстабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у тому числіприйняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни з розвиненоюринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї мети використовуютьвипуск казначейських цінних паперів.
В Україні правові засади цього виду цінних паперів встановлені Законом України«Про цінні папери та фондову біржу».
Казначейськимизобов'язаннями визначаються цінні папери на пред'явника, що розміщуютьсявиключно на добровільних засадах серед населення та засвідчують внесення їхвласниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансовогодоходу (ст. 15 Закону). В Україніможуть випускатись такі види казначейських зобов'язань:
а) довгострокові(від 5 до 10 років);
б)середньострокові (від 1 до 5 років);
в)короткострокові (до 1 року).
Кошти відреалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточнихвидатків державного бюджету.
Рішення провипуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймаєтьсяКабінетом Міністрів України, а короткострокових — Міністерством фінансівУкраїни.
Випуск деякихвидів казначейських паперів, як свідчить практика багатьох країн, може сприятивирівнюванню нерівномірності податкових надходжень. Казначейство (Міністерствофінансів) Великобританії, наприклад, випускає іменні податково-депозитнісертифікати, які можуть бути за бажанням їх держателів, або в будь-який часповернені назад, або використані при сплаті податків. В останньому випадку засертифікатами сплачуються підвищені відсотки, завдяки чому стимулюється інтересплатників до попереднього внесення податкових платежів і зменшується можливістькасових розривів між доходами та видатками бюджету.
Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск казначейськихпаперів декількох класичних видів. Залежно від строку та умов випускуказначейські цінні папери у США випускаються у вигляді казначейських векселів(на 3, 6, 12 місяців), казначейських нот (на 2, 3, 4, 5, 7 і 10 років) іказначейських облігацій (на 20-30 років). Це дає можливість урядові СШАефективно здійснювати управління державним бюджетом шляхом оперативного випускуцікавих для фондового ринку інструментів.
В Україні відповідно до Порядку застосування векселів Державного казначейства,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.96 № 689, вжездійснено перші випуски спеціального виду казначейських цінних паперів — векселів Державного казначейства.
Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10000 гривень.Відсотки на вексельну суму, не нараховуються. Векселедавцем і платником заказначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства.Векселі видаються на пред'явника, і термін платежу за ними не повиненперевищувати одного року. Казначейські векселі можуть використовуватись їх держателями для:
• погашеннякредиторської заборгованості за згодою відповідних кредиторів. Розрахункиказначейськими векселями здійснюються вексельними сумами;
• продажуюридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;
• застави з метоюзабезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до зак інням Державногоказначейства шляхом;
• перерахуванняна рахунок пред'явників казначейських векселів грошових коштів у розмірівідповідних вексельних сум;
• зарахуванняказначейських векселів до сплати їх держателями податків до державного бюджету.
В Україні допущенийдо обігу такий вид цінного паперу як ощадний сертифікат.
Ощаднимсертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування грошовихкоштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінченнявстановленого строку депозиту і відсотків за ним (ст. 18 Закону України«Про цінні папери і фондову біржу»). Ощадні сертифікати видаються строкові(під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменніта на пред'явника. Активність українських комерційних банків щодо випускуощадних сертифікатів на сучасному етапі низька. Національний банк, у своючергу, став часто звертатись до випуску ощадних сертифікатів. Розміщенняздійснюється у паперовій формі та виключно через комерційні банки. На українському ринку цінних паперівспостерігається активний обіг такого класичного цінного папера як вексель.
Векселемвизнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язаннявекселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникувекселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України «Про цінні папери іфондову біржу»).
Вексель з'явивсяв Російській імперії набагато пізніше, ніж він остаточно затвердився в Європіяк засіб платежу та дохідний цінний папір. Офіційно вексельний обіг уРосійській імперії було введено Вексельним статутом 1729 року.
Вексельний обіг унашій країні був дуже поширений у період непу, але у зв'язку з відміною в 30-тіроки комерційного кредиту та заміни його прямим банківським кредитом він бувзведений нанівець. Однак юридичне векселі зберігались, більше того, вони завждивикористовувались у зовнішній торгівлі.
Після прийняттяЗакону України «Про цінні папери і фондову біржу» та постановиВерховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про застосування векселіву господарському обороті України» у нашій державі був запровадженийвексельний обіг з Використанням простого і переказного векселів відповідно доЖеневської конвенції 1930 року.
Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається інвестиційним фондомабо інвестиційною компанією і дає його власникові право на отримання доходу увигляді дивідендів. Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативнезакріплений у Положенні про інвестиційні фонди та компанії, затвердженомуУказом Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94 «Про інвестиційніфонди та компанії».31
Доцільно розширити перелік видів цінних паперів, що закріплені Законом України«Про цінні папери і фондову біржу» таким цінним папером як чек, якиммає визнаватись цінний папір, що містить нічим не обумовлене розпорядженнячекодавця банку здійснити сплату вказаної в чеку суми чекодержателю. ЦимЗаконом має бути також офіційно закріплено за інвестиційним сертифікатом статусцінного папера.
Окрім розглянутихвище видів цінних паперів, існують інструменти фондового ринку, які поєднують усобі елементи декількох видів цінних паперів або є настільки специфічнимидокументами, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії. Такіінструменти одержали назву похідних або спеціальних.
До спеціальних(похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів належать опціони,варанти, ф'ючерси та інші.
Опціон — це контракт на право купити або продати певну кількість цінних паперіву будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною. Присприятливій для власника опціону зміні ціни на цінні папери він Це правовикористовує й одержує дохід у вигляді різниці між поточною ринковою ціною татією, що зафіксована у контракті. При несприятливій зміні ціни власник опціонусвоїм правом не скористається і втратить при цьому суму, заплачену за придбанняопціону.
Опціонні угодиможуть бути укладеш з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперівопціони пов'язані з торгівлею різними видами цінних паперів. Отже, відповіднодо опціонної угоди один із її учасників набуває права купівлі або продажуцінних паперів за зафіксованою ціною протягом певного періоду часу, а іншийучасник за грошову премію зобов'язується забезпечити у разі необхідностіреалізацію цього права. Тобто бути готовим продати або купити цінні папери заобумовленою договором ціною.
В Україні опціонні угоди, хоча вони й не передбачені законодавством, набуваютьвсе більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і напозабіржовому біржу.
Варант єсертифікатом, який дає право його власникові купити один цінний папір зазафіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг несамостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того, щоб зробити їхбільш привабливими.
Ф'ючерс — це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартноїкількості визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною.
До похідних(спеціальних) фондових інструментів необхідно віднести також такі документи, якконосамент і складське свідоцтво.
На сьогодні законодавство України не передбачає обігу похідних фондовихінструментів на вітчизняному ринку цінних паперів, що відчутно гальмує розвитокринку в цілому.
2.ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ
Передача коштів від «заощаджувачів» до«позичальників» провадиться завдяки прямому та опосередкованомуфінансуванню. Розглянемо процес опосередкованого фінансування, тобто передачукоштів за допомогою фінансових посередників.
До складуфінансових посередників входять такі типи кредитно-фінансових установ:депозиторські установи (комерційні банки та ощадні установи, взаємоощаднібанки, позико-ощадні асоціації та кредитні спілки); ощадні установиконтрактного типу (страхові компанії – компанії з страхування життя, компанії,що забезпечують інші види страхування. пенсійні фонди); інвестиційніпосередники (інвестиційні та іпотечні банки, фінансові компанії).
Основна їхняфункція – допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів допотенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди,беручи кошти в борг у заощаджувачів,за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вонинадають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченимпроцентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника тана його прибуток.
Роль фінансовихпосередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і дляпозичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшуєризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходузаощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесітощо. Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу –маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучитинайкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод.Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна врозрахунку на одного клієнта – низькою.
Ефект масштабупомітний завдяки зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньоїакумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій,збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу(контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.
Як вжезазначалося, є досить різні види фінансових посередників. Розглянемо їх докладніше.
1. Депозиторськіустанови – кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески надепозитні рахунки. До складу таких установ входять:
а) комерційнібанки – кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внескиклієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є у кожномукомерційному банку використовуються для надання банківського та споживчогокредиту, для придбання державних і муніципальних облігацій;
б) ощадніустанови, що розподіляються на:
– позиково-ощадні асоціації – кредитно-фінансовий, щоакумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах.Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредитупід заставу нерухомості;
– кредитні спілки– невеликі фінансові установи, що утворюються на кооперативних засадах певнійсоціальній групі для надання кредитів членам цієї групи.
Джереламизалучення коштів є внески учасників спілки, а використовуються вони дія наданняспоживчого кредиту.
2. Ощадні установи контрактного типу – це кредитно-фінансовіустанови, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах.Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадніустанови поділяються на:
а) компанії ізстрахування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цихкомпаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, авикористовуються для _довготермінового кредитування і фінансування, завдякикупівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій.
б) пенсійні фондистворюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення такихфондів дозволяє знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти дляпридбання акцій та облігацій корпорацій.
3. інвестиційніпосередники до складу яких долучаються:
а) інвестиційнийбанк, який провадить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірневтілення великих науково-технічних проектів. Розподіл функцій між комерційнимита інвестиційними банками, наприклад в США, стався після кризи 1929 — 1933років. Спеціалізація у сферідовготермінового кредитування має сенс, тому що впровадження великихінвестиційних проектів пов'язане із значним ризиком. Інвестиційний банкмобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникамзавдяки випуску та розміщенню облігацій або інших боргових зобов’язань;
б) іпотечний банк– банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки (тобто,ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);
в) фінансовакомпанія – отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій таоблігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів напридбання споживчих товарів довготермінового користування, для ремонтубудинків, на потреби малого бізнесу.
Наведенакласифікація фінансових посередників характерна для кредитно-фінансової системиСША, але значна кількість фінансових посередників уже працює на українськомуфінансовому ринку.
ЗАЛДАЧА 1
Вкладникрозмістив на рахунку суму 3000 грн… Банк щорічно нараховує 20% з урахуваннямїх капіталізації. Протягом року нараховується простий процент.онодавства прозаставу;
• зарахування досплати податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя. Воно можебути здійснено у будь-який момент до настання терміну платежу за казначейськимвекселем;
• погашенняказначейських векселів здійснюється Головним управл
Визначити, якусуму отримає вкладник через 5 років і 60 днів.
Розв’язання
Розмір річних,нарахованих банком, в гривнях буде рівним:
3000∙0,2=600грн. на рік;
Термін вкладурівний 5 років і 60 днів, або 5,16 років.
Таким чином, затермін вкладу, вкладнику буде нараховано
600∙5,16=3096грн.;
По закінченнітерміну вкладу, вкладник отримає
3000+3096=6096грн.
ЗАДАЧА 2
Інвестором булопридбано 200 акцій за ціною 15 грн. за кожну. Через 9 місяців вони були проданіза ціною 18 грн. за акцію після сплати по них дивідендів у розмірі2,5 грн. заакцію. Визначити дохідність операції і прибуток, отриманий інвестором угрошовому вираженні.
Розв’язання
На покупку акційінвестор витратив грошову суму у розмірі
200∙15=3000грн..
З усіх придбанихакцій інвестор отримав дивіденди у розмірі
200∙2,5=500грн..
Сума, яку одержавінвестор від продажу акцій рівна
200∙18=3600грн..
Доход інвесторастановить
500+3600=4100грн..
Таким чином,прибуток, отриманий інвестором буде рівним
4100-3000=110грн..
Дохідність даноїоперації буде рівна
(1100/3000)∙100=37%