1. Предметом фінансової науки є сукупність фін.Відносин на різних рівнях екон. системи: загальнодержавному, регіональному іокремих суб’єктів.
Фінанси-цесистема екон. відносин, що виникли з приводу розподілу і перерозподілу вартостіВВП і національного багатства у певних умовах з метою формування фін. ресурсівсуб’єктів господарювання і держави і використання їх на розширене відтвореннята задоволення суспільних потреб.
Об'єктами фін.відносин є національне багатство і вироблений ВВП. Розподіл ВВП є необхідною передумовоюзабезпечення безперервності виробництва. ВВП характеризує таку ситуацію:суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воностворює. Коли об'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, дляформування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями абодане природою. Суб'єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітникиі службовці, держава. Права підприємців та робітників і службовців відображаютьїх незаперечні права власності на вироблений ВВП і отримують у виглядізарплати, стипендій і ін. доходів, які викор. для сплати податків. У рамкахдержавного сектора економіки такі самі права власності належать державі, якавиступає в даному випадку звичайним підприємцем. Права держави, як керуючоїструктури суспільства, визначаються об'єктивними потребами встановлення системифінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі коштивона може акумулювати таким чином:
– заробляти яквласник засобів виробництва;
– отримувати відприродних ресурсів, що знаход. в її власності;
– мобілізуватишляхом перерозподілу доходів юрид. і фіз. осіб.
3. Особливістьфінансів як екон. категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову формувираження. Характерні ознаки фінансів:
а)обмінно-розподільний характер-рух вартості від одного суб’єкта до іншого;
б) грошова формавідносин – обов’язкова умова виникнення та існування фінансів;
в) формуваннядоходів і здійснення видатків;
г) еквівалентнийхарактер обміну та розподілу і нееквівалентний-перерозподіл.
Грошові відносиниза своїм змістом і складом значно ширші фінансових. Фінанси не є безпосередньогрошовими коштами, вон відтворюють відносини між людьми, державою щодоутворення, розподілу та використання фондів грошових коштів. Сукупністьгрошових відносин, яка виникає у зв’язку із рухом коштів грошових фондів,утворює фінансові відносини.
4. Фінансовікатегорії – доходи і видатки. Доходи одного з суб'єктів завжди є видаткамиіншого. Характеристика фінансових відносин пов'язана з виділенням їхоб'єктів і суб'єктів. Об'єктами даних відносин є національне багатство івироблений ВВП Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпеченнябезперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількомавиробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва – ні просте, нірозширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП є закономірною необхідністю. Здругого боку, саме ВВП, як об'єкт фінансових відносин, характеризує нормальнуфінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджуєте, що воно створює.
5. За допомогоюфінансів відбувається виокремлення у складі виручки від реалізації продукціїкоштів для відшкодування матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, фондуоплати праці, прибутку, відрахувань на соціальне страхування. Розподільніпроцеси відбуваються не лише через фінансові відносини, але й шляхомвикористання цін, зарплати і кредитів.
Ціна передбачаєвеличину грошових коштів, що надійдуть від реалізації продукції до їївласників. Ціна вимірює вартість товарів і послуг в грошовій формі у певнийчітко визначений момент часу.
Зарплатавикористовується як джерело особистого споживання. Через впровадженнязарплатних карток вона все більше наближається до фін. категорії, бо даєможливість здійснювати більшість розрахунків у безготівковій формі, а їїчастина залишається на рахунку, і може викор. банківською установою як джерелодешевих кредитних ресурсів.
Кредит – рухпозичкового капіталу, що здійснюється через банківську систему таспеціалізовані фінансово-кредитні інститути на умовах платності, строковості,повернення, цільового використання і матеріальної забезпеченості. Великіперерозподільні процеси відбуваються у сфері кредитних відносин. Фінанси ікредит у сполученні забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств нарозширеній основі. В Україні кредитні ресурси широко використовуються дляпокриття бюджетного дефіциту.
6. Фінансивиконують три функції: розподільну, контрольну і регулюючу.
Суть розподільноїфункції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом розподілу іперерозподілу ВВП. Механізм дії розподільної функції включає такі стадій:
І) первиннийрозподіл – розподіл заново створеної вартості й формуванняпервиннихдоходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП;
2) перерозподіл –створення й використання централізованих фондів;
3) вториннийрозподіл. – перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб,які зайняті в бюджетній сфері.
Суть контрольноїфункції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю заформуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин.Контрольна функція знаходить свій прояв уфінансовому контролі.Необхідність контролю випливає з того, щоб в процесі розподілу ВВП окремісуб'єкти не привласнювали неналежну їм частку. Фінансовий контроль виступає утаких формах: державний, відомчий, внутрішній, незалежний, суспільний. Державний – цеконтроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб.Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відноснодо підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступаєфінансова діяльність підприємств. Внутрішній контроль полягає у самоперевірціфінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин. Незалежнийфінансовий контроль проводиться спеціальними органами – аудиторськими фірмами зметою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремихсуб'єктів. Суспільний – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністюдержави. Регулююча функція проявляється розподілі фін. ресурсів за допомогоюнормативів, NBправил та законів.
7. Фінанси єжиттєво важливою системою в економіці та суспільстві в цілому. Налагодженіфінансові відносини виступають запорукою нормальної життєдіяльності. Рольфінансів:
– забезпечують розподілВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;
– забезпечуютькругообіг фінансових ресурсів і тим самим безперервність відтвореннявиробництва;
– здійснюютьперерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальнимиверствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;
– впливають наінтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрямисоціально-економічного розвитку;
– відіграютьпровідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;
– утворюютьсистему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвиткуекономічної та соціальної сфер суспільства;
– забезпечуютьвсеохоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин заформуванням і використанням фінансових ресурсів.
9. За внутрішньоюбудовою фінансова система – це сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних –фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу йперерозподілу ВВП. Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивнусукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складаєтьсязі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупністьфінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічноїсистеми. Виділяють чотири сфери: рівень мікроекономіки – фінанси суб'єктівгосподарювання; рівень макроекономіки – державні фінанси; рівень світовогогосподарства – міжнародні фінанси; забезпечуюча сфера – фінансовий ринок. Ланкапоказує обособлену частину фінансових відносин. Сфера фінансів суб'єктівгосподарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Вони мають загальніпринципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера неподіляється на окремі ланки.
Сфера державнихфінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такіланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінансидержавного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображаєперерозподілено-обмінені відносини та централізацію ресурсів на світовомурівні. Вона складається з двох частин – міжнародних фінансових відносин табезпосередньо міжнародних фінансів.
Сфера фінансовогоринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовийринок поділяється на ринок грошей і капіталів. Обособленою ланка фін.системи – страхування, яке не належить до конкретної сфери.
10. Кожна сфера іланка фінансової системи має відповідне призначення і специфічні ознаки. Фінанси суб'єктівгосподарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вонивиступають базовою основою всієї фінансової системи, оскільки саме тутстворюється ВВП, який виступає об'єктом фінансових відносин. Обмінно-розподільнівідносини, що характеризують фінанси підприємств, поділяються на дві групи – внутрішній зовнішні. Внутрішні характеризують грошові потоки на підприємстві й процесиформування, розподілу і перерозподілу його доходів. Зовнішні характеризуютьзв'язки з іншими сферами і ланками фінансової системи. Вони поділяються навхідні та вихідні грошові потоки.
Страхування являє собоюобособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводуформування і використання колективних страхових фондів. У фінансовій системівоно займає проміжне місце між фінансами суб'єктів господарювання і державнимифінансами. Здійснення страхування забезпечується через страхові компанії, які єзвичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить до рівнямікроекономіки. Створювані фонди характеризують перерозподіл фінансовихресурсів між окремими суб'єктами страхування і мають ознаки належності домакрорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватись ідержавними страховими компаніями. У цьому випадку вони належатимуть до системидержавних фінансів. Державні фінанси характеризують державнуцентралізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави.Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет, фонди цільовогопризначення і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб'єктівгосподарювання у державному секторі. Фінансові відносини у сфері централізованихдержавних фінансів мають фондовий характер і поділяються на два напрями:мобілізація коштів державою та їх виділення. Бюджет держави – це основний фондфінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів. Через бюджетрегулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи, тобто з позиційуправління фінансами це визначальна ланка, яка спрямовує в заданому напрямірозвиток суспільства. Фонди цільового призначення характеризують централізаціюфінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем, їх характерноюознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Державнийкредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником. Міжнародніфінанси відображають рівень світового господарства і характеризуютьдіяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так ідержави. Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окремимикраїнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні,яке насамперед полягає у встановленні курсу валют. Фінансовий ринок єважливою складовою фінансової та економічної систем. Він виступає своєрідноюнадбудовою, через яку координується діяльність усієї фінансової системи. Це сполучнасфера, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Суть відносин у сферіфінансового ринку полягає в купівлі-продажу фінансових ресурсів. Фінансовийринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів. Ринок грошей – цесфера, де можна їх купити. Його функціонування забезпечується насампередкредитною системою – сукупністю кредитних установ, які здійснюють концентраціютимчасово вільних грошових коштів та їх надання в кредит. Банківська система єядром кредитної системи. Вона складається з двох рівнів: центральний такомерційні банки. Ринок капіталів – це сфера торгівлі не тільки грошима, а йправом власності. Інструментом ринку капіталів виступають спеціальні цінніпапери –акції. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності,у т. ч. ті, що випускаються державою, формуютьринок цінних паперів. Зайого допомогою здійснюється швидкий і ефективний перерозподіл капіталу міжокремими суб'єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами.
11. Заорганізаційною структурою фін. система – сукупність фінансових органів таінститутів, які управляють грошовими потоками. Рух грошових потоківздійснюється не сам по собі, а керується певними управлінськими структурами,юридичними і фізичними особами.
В основівиділення органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура.Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органидержавної влади і управління. До організаційного складу фінансової системиУкраїни входять:
а) орган и управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація;Контрольно-ревізійна служба; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторськапалата; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з ціннихпаперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування;Державний інноваційний фонд. б) фінансові інститути: Національний банк;комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи;міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринкуцінних паперів.
12. Управлінняфінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органиуправління та форми і методи управлінської діяльності. Основним завданняморганів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості уфункціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чіткимрозмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами. Центральне місцев управлінні фінансами в Україні займаєМіністерство фінансів. Саме нанього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системоюкраїни. Основними його функціями є: вироблення основ і напрямів фінансовоїполітики держави та розробка заходів щодо їх реалізації; організація бюджетногопроцесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання; здійсненнязаходів з мобілізації коштів та управління державним боргом; регулюванняфінансової діяльності суб'єктів господарювання; організація функціонуванняринку цінних паперів; забезпечення фінансових відносин держави з іншимикраїнами, міжнародними організаціями і фін. інститутами. До складу Міністерствафінансів входять два обособлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба ідержавне казначейство. Контрольно-ревізійна служба спеціалізується наздійсненні фінансового контролю. Державне казначейство створено з метоюзабезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету. Основнезавдання Державної податкової адміністрації полягає у реалізаціїподаткової політики держави. Основні функції: розробка проектів податковогозаконодавства; проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платниківподатків; облік платників податків та надходжень їх до бюджету; контроль заправильністю обчислення податків і своєчасністю їх сплати; накладення штрафнихсанкцій і адміністративних стягнень; міжнародне співробітництво в сферіоподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метоюздійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державногобюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сферідержавного кредиту і грошово-кредитної політики. Рахункова палата можепроводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Комітет з наглядуза страховою діяльністю організує функціонування страхового ринку. Вінпроводить ліцензування страхових компаній та видає їм ліцензії на здійсненняокремих видів страхування. Страхові компанії заключають угоди настрахування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування,інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умовистрахування, встановлюють розміри страхових тарифів, нараховують належніклієнтам виплати. Аудиторськапалата організує незалежний фінансовийконтроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійсненняаудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства заудиторського контролю. Аудиторські фірми проводять перевіркифінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і дають своївисновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій,відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам,достовірності бухгалтерської і фінансової звітності.
Національний банкУкраїни є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку. Вінздійснює емісію грошей і регулює грошовий обіг у країні. Він проводитьреєстрацію комерційних банків і видає ліцензію на окремі види банківськихоперацій. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів іобслуговування державного боргу, організує касове виконання бюджету, проводитьміжнародні розрахунки держави. Здійснює валютне регулювання і встановлюєофіційні курси валют чи валютні коридори. Державна комісія з цінних паперівта фондового ринку організує функціонування ринку цінних паперів. Вонапроводить реєстрацію випуску цінних паперів та регулює їх кругообіг. Забезпечуєформування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, якіздійснюють операції з цінними паперами. Фондова біржа проводить операціїз цінними паперами. Призначення: організація роботи вторинного ринку. Фінансовіпосередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної ланки міжемітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за дорученнямемітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів на фінансовомуринку. З другого боку, вони проводять операції з купівлі цінних паперів напідставі угод з інвесторами.
Пенсійний фонд створений зметою акумуляції і раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійногозабезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і проведення їх виплат.Пенсійний фонд, як орган управління, має відповідні повноваження з контролю заповнотою і своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.
13. Фінанси одна з небагатьох економічних категорій, якудосліджують майже всі напрями економічної науки (якщо визначати ці напрями зогляду на фінансові проблеми). Визначення фінансів як багатопланової категоріїє стратегічним у їх вивченні. Найчастіше фінанси розглядаються через призмуісторичних, економічних і юридичних підходів. Історичний аспект основабудь-якої наукової категорії. Історичні корені й джерела допомагають розкритиїї зміст. Згідно з історичним підходом поняття «фінанси» є категорієюісторичною, що виникла разом з появою держави і нерозривно пов'язана з їїіснуванням та функціонуванням, визначає характер і мету певної історичноїепохи. Історичну основу фінансів визнають усі наукові діячі у сфері фінансів.Фінанси є продуктом існування держави і товарно-грошових відносин. Зміст цьогопоняття пов'язаний з певною історичною епохою. Він відтворює еволюціютоварно-грошових відносин, розширення функцій держави, а також методи і способиреалізації цих функцій. І хоча термін «фінанси» почали застосовувати щенаприкінці XIII ст., найбільшого поширення він дістав у XIX ст., коли функціїдержави значно розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини почалидомінувати в економічних системах. У свою чергу, розвиток товарно-грошовихвідносин був зумовлений суспільним поділом праці, наявністю різних формвласності та започаткованих на їх основі організаційно-правових формгосподарювання, економічною відокремленістю їх суб'єктів ізовнішньоекономічними зв'язками. Іншими словами, фінанси стали універсальним ідійовим елементом економічного життя. У середні віки панування натуральногогосподарства і зумовлений цим слабкий розвиток фінансів не сприяли розвиткуфінансової науки. Для цього періоду характерне формування загальних положеньпро фінансову моральність в окремих теологічних, філософських, політичних іюридичних працях схоластиків.
14. Фінансова наука виникла водночас із політичною економією в XV ст. у північнійІталії, що переживала економічне і культурне піднесення. На межі середньовіччяі нової історії торговий капіталізм не тільки створив матеріальні умови длявиникнення нової галузі суспільного знання, а й зумовив необхідність свідомогоставлення до фінансового господарства Сучасні підходи до виявлення сутіфінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси,викладені в науковій літературі, внесли певну плутанину у визначення цієї економічноїкатегорії. У поняття «фінанси» ' вкладають різний зміст це й «'фінансовіресурси», і «капітал», і «грошові потоки», і «фінансовий ринок» ', і «фінансовіфонди» тощо. У повсякденному житті поняття «фінанси» часто вживають у значенні «гроші*'.Але фінанси це не гроші, хоча вони й мають грошову форму. їх неможливо відчути,торкнутися, оплатити ними покупку. Рух коштів, що пов'язаний З обслуговуваннямроздрібного товарообороту, оплатою комунальних, транспортних та інших послуг,отриманням спадщини чи дарунків, не вважається фінансами.
16. Фінансова політика – це сукупність заходів держави змобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу й використання з метою досягненняпевних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізаціїінтересів суспільства. Фінансова політика мас забезпечувати нормальнефункціонування фінансової системи держави і на цій основі – ефективнішевиконання державою соціальних, економічних, екологічних, оборонних та іншихфункцій. Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвиткуфінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрями формування,розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органидержавної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьомузаходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими,що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політикигрошово-кредитному, ціновому, оплати праці. Найважливіша мета фінансовоїполітики – – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічногорозвитку, нарощування державних фінансів, необхідних для повнішого задоволенняпотреб суспільства.
З огляду на викладене необхідно визначити оптимальні обсягицентралізації фінансових ресурсів у сфері розподілу державних фінансів,раціонально розподіляти їх і ефективно використовувати, зокрема для реалізаціїцільових програм (загальнодержавних, міжрегіональних). Центром фінансовоїполітики є система організації фінансових відносин, механізм фінансовогорегулювання та забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.
17. Фінансова політика реалізується зазвичай укілька етапів: формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів наоснові вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспективудосконалення виробництва та потреб населення; визначення основних напряміввикористання фінансів у перспективі та в поточному періоді, тобто формуваннястратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі виходячи з поставленихцілей слід ураховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансовихресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні чинники; безпосередніпрактичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей. Зрозуміло, щофінансова політика починає прямо впливати на економіку лише на третьому етапі,але такий вплив визначається змістом двох попередніх етапів. Фінансовуполітику розглядають переважно в певному часовому періоді: довгостроковому(перспективному) чи короткостроковому (поточному).
18. Фінансову політику розглядають переважно в певному часовомуперіоді: довгостроковому (перспективному) чи короткостроковому (поточному).
Поточна фінансова політика пов'язана з оперативнимрегулюванням ланок фінансової системи, їх збалансуванням і підтримкою рівновагиміж ними.
Перспективна фінансова політика розрахована на тривалийперіод. Вона має забезпечити виконання стратегічних масштабних завдань, якіпотребують великих витрат часу та капіталу. Стратегічні завдання фінансовоїполітики найчастіше пов'язують зі структурними змінами у фінансовій системі тафінансовому механізмі загалом. Часовий період фінансової політики визначаєспособи й методи її реалізації. їх регулівний зміст пов'язаний з вибором одногоз трьох основних напрямів фінансової політики: економічного розвитку,стабілізації чи обмеження ділової активності.
Зазначені напрями застосовують відповідно до конкретнихсоціально-економічних умов країни. Із кожним варіантом пов'язані певні заходи зреалізації фінансової політики. Під політикою економічного розвитку розуміють системуфінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичного обсягу валовогонаціонального продукту (ВНП) та підвищення рівня зайнятості населення. Політикастабілізації – це система фінансових заходів, спрямованих на утримання обсягувипуску продукції на досягнутому в країні рівні. Політика обмеженняділової активності – це система стримувальних фінансових заходів, спрямованих назниження темпів зростання реального обсягу ВВП порівняно з досягнутими.
Фінансова політика в Україні є важливою складовою економічноїстратегії перебудови економіки країни. Тому крім основних її завдань(визначених раніше) слід визначити й специфічні:
• впровадження ринкових відносин, створення умов для їх розвитку;
• оздоровлення грошово-кредитної системи;
• ефективна підтримка процесів роздержавлення та приватизації;
• допомога у здійсненні антимонопольної політики;
• формування повноцінного фінансового ринку;
• удосконалення податкової системи;
• ліквідація бюджетного дефіциту;
• подолання кризи державної неплатоспроможності;
• перехід до нових умов фінансування економіки та формуванняефективної структури економіки. На жаль, розв'язання цієї проблеми пов'язане знеминучим закриттям низки підприємств, а можливо, і ліквідацією галузей;
створення ефективної системи соціальної підтримки
19.За умов, колиоб'єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формуваннядоходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або данеприродою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основнізасоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявностізначних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. Вінших випадках розпродаж національного багатства є звичайним «проїданням»ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовоюкризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвідповідальною фінансовоюполітикою. Кризова фінансова ситуація:ВВП не вистачає дляформування доходів і фінансових ресурсів. тому розпродається національнебагатство. Тільки виробництво ВВП створює стабільні фінансові передумови дляпроцвітання нації.
20. Фінансовий механізм – цесукупність фін. методів іформ, інструментів і важелів впливу на соц.-екон. розвиток суспільства. Ускладі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, задопомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видамитаких інструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний складфінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансовоїполітики. Дієвість фінансово-кредитного механізму визначається дієвістю окремихінструментів. Наприклад, у бюджетно-фінансовій сфері за допомогою податків якформи вилучення частини первинних доходів суб'єктів господарювання і працюючогонаселення реалізуються основні фінансові відносини між ними і державою. Надаючисубсидії для виробництва окремих соціально значущих товарів (продуктівхарчування, медичних препаратів тощо), фінансову підтримку окремим галузям іпідприємствам, держава тим самим реалізує особливий вид фінансових відносин уцій сфері. Таким чином, фінансовий механізм у межах виробництва суспільногопродукту виконує функції акумуляції фінансових ресурсів, фінансування витрат,стимулювання та регулювання. У підсистемі фінансів суб'єктів господарюванняфінансовий механізм проявляється у співвідношенні окремих форм грошових доходіві нагромаджень, розподілі чистого прибутку, використанні коштів із фондівпідприємств. У структурі фінансового механізму виокремлюють мобільний блокелементів, який становлять податкові ставки, база оподаткування, нормативиобов'язкового резервування грошових коштів, облікова ставка рефінансування,рівень нормованих витрат. Ці елементи частіше, ніж інші, коригуються зурахуванням інтересів суб'єктів економічних відносин та особливостей економіки.Для нормального функціонування фінансового механізму необхідне його відповідненормативно-правове забезпечення, що включає передусім Конституцію України,численні закони, а також підза-конні нормативно-правові акти.
22. Фінансовезабезпечення реалізується на основі встановленої системи фінансування, якеможе здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетнефінансування. Окреме місце в системі фінансового забезпечення займає залученняфінансових ресурсів за допомогою випуску акцій. Самофінансування являє собоюзабезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахуноквласних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансовогозабезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльністьнеможливо. Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансовоїзабезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначенняспіввідношення між власними та запозиченими ресурсами. Головна перевага такоїсистеми фінансового забезпечення полягає в тому, що вона сприяє максимальноефективному використанню наявних у суспільстві ресурсів на основі прискоренняїх кругообігу.
Кредитування якформа фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позиченихресурсів. Воно засновується на принципах поворотності, терміновості, платностій матеріального забезпечення кредитів. Кредитування є надзвичайно дійовоюформою фінансового забезпечення. Акціонерний капітал виступає формою колективногофінансового забезпечення. Ця форма забезпечує суспільний контроль заефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів В умовахринкової економіки бюджетні асигнування є підпорядкованими відносно досамофінансування і кредитування. Завжди були і будуть такі сфери, якіпотребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можутьбути основним джерелом асигнувань у економіку. Такі умови виникають тоді, колипрактично неможливе використання для розвитку інших форм фінансовогозабезпечення.
23. Фінансоверегулювання як підсистема фінансового механізму засновується на правовомурегламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах.Зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методамирозподілу. Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний. Сальдовийметод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілідоходу. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовимивитратами. Якраз це стимулює зростання доходів і зниження витрат.
Нормативний методрозподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються занормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу. Нормативнимє розподіл прибутку при його оподаткуванні. Вибір методу розподільних відносинє дуже важливим етапом побудови підсистеми фінансового регулювання. Методфінансового регулювання визначає характер дії фінансового механізму. У складіфінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогоюяких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами такихінструментів є податки, внески і відрахування. Конкретний склад фінансовихінструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики.Дієвість фінансово-кредитного механізму визначається дієвістю окремихінструментів.
24. Процес розподілу і перерозподілу виробленого в суспільствівалового внутрішнього продукту забезпечується із застосуванням методуфінансового планування. Фінансове планування – це діяльність ізскладання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів нарівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур,територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.
При виконанні фінансових планів виникає потреба у фінансовомуоперативному управлінні як діяльності, пов'язаній з необхідністювтручання в розподільчі процеси з метою ліквідації диспропорцій, подоланнянедоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягненнязапланованих результатів. Під час складання й виконання фінансових планів, атакож по закінченні певних періодів здійснюється фінансовий контроль, спрямований наперевірку правильності вартісного розподілу і перерозподілу валовоговнутрішнього продукту, а також цільового витрачання коштів із відповіднихфондів.
25 Фінансовий контроль є необхідною умовою безперебійного іпоступового розвитку економіки. Він може бути державним івнутрішньогосподарським, за часом – – попереднім, поточним і подальшим таздійснюватися різними методами (ревізія, перевірка, обстеження тощо)Об'єктивною основою фінансового контролю є контрольна функція фінансів, тобтоорганічно притаманна їм властивість управляти шляхом спостереження заформуванням, розподілом і використанням валового суспільного продукту. Сутність фінансовогоконтролю полягає у комплексному, органічно взаємопов'язаному вивченнізаконності господарських і фінансових операцій і процесів на основівикористання фінансової звітності, бухгалтерського обліку, нормативної та іншоїекономічної інформації в поєднанні з дослідженням фактичного стану об'єктівконтролю з метою забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів. Об'єктомфінансового контролю є розподільні та перерозподільні процеси при формуванні йвикористанні фінансових ресурсів на всіх рівнях економічної системи країни. Досфери фінансового контролю потрапляють практично всі операції, пов'язані зрухом господарських коштів і господарською діяльністю, тому в економічнійлітературі часто вживається термін «фінансово-господарський контроль». Розрізняють таківиди фінансового контролю: державний, аудиторський та внутрішньогосподарський.
26. Необхідністьфінансового контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскравовиражений протиречивий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отриматиякомога більше. Саме для того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб'єкти непривласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючийфінансовий контроль. Фінансовий контроль виступає у таких формах: державний; відомчий;внутрішній; незалежний; суспільний. Державний – це контроль з боку держави зафінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Це найбільш організована тадійова форма. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП. Відомчийконтроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно допідпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступаєфінансова діяльність підприємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини. Внутрішнійконтроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктомрозподільних відносин. Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальнимиорганами – аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законностіу фінансовій діяльності окремих суб'єктів. Суспільний – це контрольз боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він здійснюється зарахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання правакожному громадянину вільного ознайомлення, через виборчу систему. Фінансовийконтроль виступає одним з найбільш дійових видів контролю у суспільстві. Навідміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб'єкт перевіряєкожного.
28. Управлінняфінансами, як і будь-якою іншою системою, включає дві основні складові: органиуправління та форми і методи управлінської діяльності. У світовій теорії іпрактиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управліннягрошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціямиуправління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії,організація виконання розроблених планів, облік і контроль. Основним завданняморганів управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості уфункціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чіткимрозмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інститутами.
Центральне місцев управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, займаєМіністерствофінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всієюфінансовою системою країни. Основними його функціями є: – вироблення основ інапрямів фінансової політики держави та розробка заходів щодо їх реалізації; – організаціябюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконанняпісля затвердження Верховною Радою України; Регіональні фінансові органи маютьсистему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядкованівідповідному фінансовому органу Горизонтально фінансові органи підпорядкованімісцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державнихадміністрацій. До складу Міністерства фінансів входять два обособленихпідрозділи: контрольно-ревізійна служба і державне казначейство. Контрольно-ревізійнаслужба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона єорганом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізіїфінансових органів з питань складання і виконання бюджету. По-друге, вона єорганом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетнихасигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє,контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарськоїдіяльності підприємств і організацій державного сектора.
Контрольно-ревізійнаслужба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів Рахункова палатаВерховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчогоконтролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізубюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту ігрошово-кредитної політики. Комітет з нагляду за страховою діяльністю організуєфункціонування страхового ринку. Він проводить ліцензування страхових компанійта видає їм ліцензії на здійснення окремих видів страхування
Страхові компанії заключають угодина страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування,інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, Аудиторські фірми проводятьперевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і даютьсвої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансовихоперацій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам,достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Національний банк України є основнимфінансовим інститутом у сфері грошового ринку
29. Сукупністьважелів становить систему управління фінансово-кредитним механізмом. Занапрямом своєї дії вони підрозділяються на дві групи: стимули і санкції.Взагалі, у широкому плані стимули включають і санкції. Відокремлення цих понятьмає на меті розподілити напрями дії важелів. Стимули матеріалізують фінансовезаохочення, а санкції – покарання. На практиці в ролі стимулів виступають різніпільги (в оподаткуванні, кредитуванні і т. ін.), а санкції – це штрафи, пені таін. Крім того, важелі керування фінансово-кредитним механізмом підрозділяютьсяна окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів,нагромаджень і фондів, умови і принципи фінансування і кредитування.
30. Фінансове правоявляє собою сукупність юридичних норм які регламентують фін. відносини ідіяльність у суспільстві Фінансове законодавство поділяється 1. законодавчіакти шо визначають середньо регулятивні фінансові відносини (закони про бюджетно-податковусистему, ЦП, НБУ, фондову біржу) 2. закони інших сфер діяльності з якимивиділяють певні фінансові аспекти (закони, лізинг, господ кодекси)
31. Фінансипідприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності.Стрижневою основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів таотримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вонивиконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу.Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатністьресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення.Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходувідтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їхраціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданнямфінансів підприємств. Фінансова діяльність підприємств відображається вгрошових потоках, які характеризують різноманітні й різносторонні відносини.
32. Фінансовадіяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризуютьрізноманітні й різносторонні відносини.
До зовнішніхфінансових відносин входять:
– взаємовідносиниміж суб'єктами господарювання у вигляді розрахунків з постачальниками іпокупцями;
– взаємовідносиниз бюджетом: платежі та асигнування;
– взаємовідносиниз фондами спец. призначення: внески і надходження;
– взаємовідносинизі страховими компаніями: страхові платежі й страхове відшкодування;
– взаємовідносиниз банками: відкриття та ведення рахунків, зберігання коштів на депозитах,отримання і погашення кредитів, отримання і сплата процентів та ін.;
– взаємовідносиниз інститутами фінансового ринку: розміщення власних цінних паперів таінвестування тимчасово вільних коштів;
– взаємовідносиниз галузевими і корпоративними органами:
– внески уцентралізовані фонди і надходження з них.
Внутрішніфінансові відносини включають:
– розподілдоходу підприємства і формування прибутку;
– розподілчистого прибутку та його використання; формування та використанняамортизаційних відрахувань;
– утвореннята використання фондів підприємств.
33. Результатомздійснення витрат є товари, роботи і послуги. На основі їх реалізації зарахунок вхідних грошових потоків від покупців формуються доходи підприємствавід виробничої діяльності. Виручка від реалізації включає відшкодуванняпроведених витрат і валовий доход – суму заробітної плати і прибуток. Зарахунок отриманих доходів забезпечуються фінансові відносини з державою – платежів бюджет і цільові фонди, з банківською системою – погашення кредитів і сплатапроцентів. Після відшкодування проведених витрат, виплати заробітної плати,розрахунків з бюджетом, цільовими фондами і банками визначаються фінансовірезультати – прибуток чи збиток. Прибуток – це перевищення валових доходів надваловими витратами. Збиток – це перевищення валових витрат над валовимидоходами. Отриманий прибуток підлягає подальшому розподілу і використанню.Сума прибутку після сплати податку на прибуток характеризує чистий прибутокпідприємства. Частина чистого прибутку може направлятись у централізованікорпоративні фонди чи на поповнення статутного фонду – капіталізація прибутку.З чистого прибутку формуються фонди і резерви підприємств, за рахунок якихпроводяться певні витрати. Тимчасово вільна частина чистого прибутку можебути розміщена на фінансовому ринку через фондову біржу чи фінансовихпосередників або на основі прямих зв'язків з емітентами. За результатами такогорозміщення можуть бути отримані доходи від фінансової діяльності.
34. Фінансовіресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства упроведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси поряд з трудовимиі матеріальними ресурсами є важливою складовою ресурсної забезпеченостіпідприємств. Фінансові ресурси формуються за рахунок власних та зовнішніхджерел. Власні ресурси концентруються у статутному фонді. Джерела утвореннястатутного фонду залежать від форми власності. Зовнішніми джерелами фінансовихресурсів підприємств є кошти, що надходять з бюджету, цільових тацентралізованих корпоративних фондів, як правило, на безповоротній основі, атакож кредити, що надаються банками за плату на поворотній основі. Фінансовіресурси підприємств спрямовуються на формування основних фондів і оборотнихкоштів. За рахунок фінансових ресурсів здійснюються витрати підприємств навиробництво та реалізацію товарів, робіт і послуг, а також інші витрати,пов'язані з діяльністю підприємства. У процесі здійснення витрат виникаютьвихідні грошові потоки – оплата рахунків поставщиків і підрядчиків за товари,роботи і послуги, страхові платежі.
35. Виробнича іфінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів.Вони мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та йогопостійного зростання, що визначає конкурентоспроможність підприємства на ринку.Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільовихфінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готовупродукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації.Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень –нове будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічнепереозброєння, придбання нової техніки, впровадження новітніх технологій тощо.
Оборотні кошти являють собою тучастину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. Вони спрямовуютьсяна придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів таінших елементів виробничих запасів. Бюджетні асигнування можуть надаватисяпідприємствам у таких формах: 1. Бюджетні інвестиції являють собою виділеннякоштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. 2. Бюджетнікредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкогофінансового стану.
3. Державнідотації – це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств(наслідком певної політики держави).
4. Державнісубсидії – це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльностіна вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм. Надходженняз державних цільових фондів здійснюються у формі державних інвестицій ісубсидій, кредитів.
Надходження зцентралізованих фондів характеризують внутрішньо-корпоративнийперерозподіл фінансових ресурсів. Підприємства проводять відрахування уцентралізовані фонди і можуть отримувати з них кошти. Кредитихарактеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженніпідприємств. Прибуток є формою фінансових ресурсів, прирощених(зароблених) підприємством у результаті його господарської діяльності. Вінспрямовується в першу чергу на розвиток виробництва. Роль прибуткухарактеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва
36. Фінансовіресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засобипідприємства. Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: закругообігом; за використанням; за правом власності. За кругообігомрозрізняютьпочаткові фінансові ресурси, тобто ті, з якими підприємствопочинає свою діяльність і які концентруються у статутному фонді, іприрощені– отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу – прибутку. За характеромвикористання виділяютьматеріалізовані фінансові ресурси – вкладені восновні засоби, які постійно забезпечують виробничий процес, і ті, щознаходяться в обігу, обслуговуючи окремий виробничий цикл – оборотні кошти.Оскільки основні засоби постійно зношуються, то для їх оновлення встановленіамортизаційні відрахування, які являють собою форму цільових фінансових ресурсів.За правом власності фінансові ресурси поділяють на власні кошти підприємницькоїструктури (залежно від форми власності це приватний чи акціонерний капітал),надані безвідплатно державою з бюджету чи фондів цільового призначення абокорпоративними формуваннями з централізованих фондів та позичені – отриманікредити. Конкретними видами фінансових ресурсів, які знаходяться врозпорядженні підприємств виступають: амортизаційні відрахування, оборотнікошти, прибуток, бюджетні асигнування, надходження з цільових фондів,надходження з централізованих корпоративних фондів, кредити.
37. Витратипідприємства розглядаються за такими ознаками:
1. За напрямамифінансування витрати на:
– виробництво іреалізацію продукції (робіт, послуг);
– відтворенняосновних засобів;
– операційнізаходи;
– соціальні цілі.
2. За джереламифінансування витрати поділяються на:
– забезпеченівласними фінансовими ресурсами;
– покритізалученими позиковими коштами;
– здійснені зарахунок наданих коштів.
3. За характеромсписання витрати розмежовуються на такі, що відносяться на валові витрати чиприбуток.
Доходи виступаютьоб'єктом розподільних відносин. Вони поділяються на чотири групи:
– від виробничоїдіяльності;
– від реалізаціїмайна;
– від фінансовоїдіяльності;
– від перерозподілуфінансових ресурсів через фінансову систему.
Основоюформування доходів у суспільстві є доходи першої групи. Решта доходів так чиінакше відображають їх перерозподіл.
Формуваннядоходів відбувається на основі двосторонніх відносин між різними суб'єктами,які характеризують рух грошових потоків від одного з них до другого. Реальністьдоходів визначається рівнем цін на товари (роботи, послуги), якийвстановлюється на ринку.
38. Фінансовимирезультатами діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виступаютьприбуток чи збиток. Фінансовий результат визначається як різниця між валовимидоходами і валовими витратами. Діяльність підприємств у сфері фінансовихрезультатів націлена на забезпечення отримання прибутку та його оптимальнийрозподіл і використання, а при наявності збитків – на встановлення їх причин таджерел покриття. Залежно від рівня дії фактори поділяються на макро- імікроекономічні. Домакроекономічних факторів належать ті, що характеризуютьситуацію на ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Діяльністьпідприємства починається з маркетингових досліджень з метою визначення йогомісця на ринку, прогнозування відповідних змін. Підприємство не можебезпосередньо впливати на ці чинники, однак воно має максимально враховуватиїх. Зміна ситуації на ринку може істотно вплинути на врівноваженість попиту іпропозиції, що відобразиться в обсягу продажів і цінах, а в підсумку – нафінансових результатах. Мікроекономічні фактори відображають діяльність самогопідприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні. Систематехніко-економічних факторів визначається характером і умовами формуванняприбутку в тій чи ін. галузі. Виділяються три узагальнюючих фактори: обсяговий,ціновий і собівартісний. Ці фактори діють на фінансові результати якобособлено, так і сукупно. Комплексні фактори характеризують вплив певнихтенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі пособі, а через окремі техніко-економічні фактори. До комплексних факторів, яківпливають на прибуток, належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищенняйого ефективності, покращення якості продукції.
40. Фінансовадіяльність підприємств може бути організована трьома методами: комерційнийрозрахунок; неприбуткова діяльність; кошторисне фінансування. Головну роль уформуванні фінансових ресурсів при комерційному розрахунку відіграютьвласні кошти, які покривають частину витрат і виступають забезпеченнямотриманих кредитів. Метою діяльності виступає отримання прибутку. Цей методфінансової діяльності націлює підприємство на пошук достатніх і дешевихфінансових ресурсів, раціональне їх розміщення, мінімізацію витрат імаксимізацію доходів та прибутку. Комерційний розрахунок засновується на такихпринципах: 1. Необхідність установлення повної господарської і юридичноївідокремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності нафінансові ресурси і встановлення оптимальних напрямів їх розміщення тавідповідальності за використання залучених ресурсів. 2. Принцип самоокупностіозначає, що фінансова діяльність підприємства засновується на такому вкладаннікоштів, яке обов'язково має окупитись. 3. Прибутковість означає, що отриманідоходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. 4.Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунокотриманого прибутку та залучених кредитів, які в свою чергу також погашаютьсяза рахунок прибутку. 5. Суть принципу фінансова відповідальність полягає в тому,що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєїдіяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансовихресурсів.
Неприбутковадіяльність у цілому організована на такій основі, як і комерційнийрозрахунок. Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів є те, що доситьчасто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень. Головнамета функціонування неприбуткових підприємств – забезпечення певних потребсуспільства. Неприбуткова діяльність засновується на таких принципах:
– господарська іюридична обособленість;
– самоокупність;
– фінансовавідповідальність.
Кошториснефінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішньогофінансування.
Кошториснефінансування може здійснюватися за двома напрямами: з бюджету і зцентралізованих фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств.
Кошториснефінансування здійснюється за такими принципами:
– плановість;
– цільовийхарактер виділених коштів;
– виділеннякоштів залежно від фактичних показників діяльності установи;
– підзвітність.
Плановістьозначає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленогоплану. Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що виділені коштиможуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. Виділення коштівзалежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансуванняздійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а із фактичнихзначень оперативно-сітьових показників. Фінансування, таким чином, здійснюєтьсяне автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб. Підзвітність передбачаєвстановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисномуфінансуванні, перед фінансуючими організаціями.
42. Державні фінанси– це сукупність розподільних і перерозподільних відносин, які виникають впроцесі формування і використання фін. ресурсів держави, призначених длявиконання державою покладених на неї функцій. Державні фінанси характеризуютьдержавну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльністьдержави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільнихвідносин заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівеньцентралізації повинен забезпечувати державу достатніми коштами і не підриватифінансову базу суб'єктів господарювання, а ступінь перерозподілу достатньовпливати на пропорції соціально-економічного розвитку і не створювати«утриманської» психології у юридичних і фізичних осіб. Тобто сфера державнихфінансів надзвичайно тонка і важлива. Державні фінанси включають централізованіланки – бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а такождецентралізовані – фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі
44. Державні доходи –це сума коштів, що мобілізується державою на забезпечення своєї діяльності. Зарівнем їх розміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані.Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення.Децентралізовані доходи розміщаються на державних підприємствах. Залежно відметодів акумулювання фін. ресурсів виділяють такі групи доходів: податки,обов’язкові платежі і збори. Основне призначення системи державних доходів – створеннянадійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.
Державні видатки –це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансовоїдіяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів вони такожподіляються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) ідецентралізовані. За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні витратиі витрати на розвиток. За формами фінансування розрізняють такі державнівидатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати,кошторисне фінансування. Система державних видатків призначена забезпечитираціональне розміщення та ефективне використання державних коштів. Вонахарактеризує державну політику фінансового забезпечення тасоціально-економічного розвитку країни. Державний кредит характеризує залученнякоштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може виступатикредитором чи гарантом з боргових зобов'язань підприємств своєї країни. Кошти,що мобілізуються за допомогою державного кредиту, надходять до бюджету.
46. Податки являютьсобою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. За економічнимзмістом – це фінансові відносини між державою і платниками податків з метоюстворення загально-державного централізованого фонду грошових коштів,необхідних для виконання державою її функцій. Податки встановлюються дляутримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання нимифункцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони немають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільовогопризначення. Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій. Функціїподатків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси вцілому виконують дві функції – розподільну і контрольну. Податки безпосередньопов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеногоВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методомцентралізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чиномфіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутностіподатків, вона визначає їхнє суспільне призначення. Податкові надходження маютьбути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональномурозрізі. У сутності кожного податку закладенарегулююча функція. Вона,як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючоїфункції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.
47. Класифікаціяподатків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, заекономічним змістом об'єкта оподаткування, залежно від рівня державнихструктур, які їх установлюють, за способом стягнення. За формою оподаткуваннявсі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податкивстановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабівоб'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податковоготягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Непрямі податкивстановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямоне залежить від його доходів. Історичний розвиток системи оподаткування привівдо поступового розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямимиподатками. Універсальні форми непрямих податків – акцизів, при перенесенні їхстягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак прямогооподаткування, насамперед чітко визначений об'єкт оподаткування – обсяг оборотучи додану вартість. При цьому об'єкти оподаткування часткового збігаються:пряма форма – податок на прибуток і непряма форма – податок на додану вартість,частину якої становить той же прибуток. За економічним змістом об'єктаоподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання імайно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб.Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходигромадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживаннясплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляютьсяу формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чинерухомого майна.
48. За формоюоподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податкивстановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабівоб'єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податковоготягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи.Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визначаєтьсянайсправедливішим. До прямих податків належать: податок на прибутокпідприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортнихзасобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно; платаза землю; податок на промисел. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів іпослуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Непрямі податки включаються в ціни, то їх платить в абсолютному розмірі більшетой, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи. Донепрямих відносять: ПДВ, акцизний збір; митні збори.
49. Елементи системиоподаткування
суб'єкт і носійподатку, об'єкт і одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка іквота.
суб'єкт –> хтосплачує; об'єкт –> що оподатковується; одиниця –> як це що обчислюється;джерело –> з чого сплачується; ставка –> скільки сплачується; квота –>як частка доходу утримується. Суб'єкт, або платник (останній терміннайуживаніший на практиці) податку – це та фізична чи юридична особа, якабезпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установленняплатників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вноситьтой чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою Реальнимплатником, або носієм кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачуєвартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, –і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рухтоварів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основнимспоживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є ізавжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків. Об'єктоподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Цедругий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідновстановити, що саме у нього оподатковується Одиниця оподаткування – цеодиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимірдосить точно відображає об'єкт оподаткування Джерело сплати податку – цедохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бутибезпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування
50. Податки встановлюютьсядля утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання нимифункцій держави – управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони немають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, ні конкретного цільовогопризначення. Однак, якщо їх розглядати сукупно, то ці прикмети плати івідрахувань видно досить чітко. Податок – цеплата суспільства завиконання державою її функцій. цевідрахування чистини вартостівалового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, беззадоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Податкової системи – це сукупністьустановлених у країні податків та механізму їх справляння. Вимога системностіполягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язані між собою, органічнодоповнювати один одного, не вступати в суперечність з системою в цілому таокремими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватисьобидві функції податків. З фіскальної позиції податкова система повинназабезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів у бюджет. З регулюючоїпозиції – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторонисоціально-економічного розвитку суспільства. Податки, як уже зазначалось,характеризуються рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави, їхсплата приводить до зменшення доходів платника. Причому об'єктивно кожнийплатник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як зарахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування, так і вибору пільгових щодооподаткування умов діяльності. податку закладенарегулююча функція. Оскількирегулююча функція податків є об'єктивним явищем, то вплив податків відбуваєтьсянезалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомовикористовувати їх з метою регулювання певних пропорцій усоціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована податковаполітика можлива тільки завдяки об'єктивно властивій податкам регулюючійфункції.
51. Кожна держава длязабезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, якіконцентруються в бюджеті. Джерелами формування її постійних доходів можутьвиступати: власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та іншихформ діяльності або у вигляді надходжень від державного майна, угідь та послуг;податки, які сплачують юридичні й фізичні особи із своїх доходів. Податковасистеми – це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння.Вимога системності полягає в тому, що всі податки мають бути взаємопов'язаніміж собою, органічно доповнювати один одного. Системний підхід означає, щомають реалізовуватись обидві функції податків. З фіскальної позиції податковасистема повинна забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів убюджет. З регулюючої – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторонисоціально-економічного розвитку суспільства. Визначальною базою побудовиподаткової системи є обсяг бюджетних видатків. Збалансування доходів бюджету зобсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. До принципів побудовиподаткової системи належать: формування доходів бюджету переважно в процесіперерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановлення рівноцінних прав ізобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямованезастосування податків як фінансових інструментів регулюваннясоціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету єрезультатом розподілу ВНП, який проходить дві стадії: первинний розподіл іперерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав і зобов'язань усіхплатників перед бюджетом визначається тим, що оподаткування доходів юридичних іфізичних осіб має ставити всіх в однакове початкове становище. Принципвикористання податків як фінансових регуляторів вимагає проведення державоюзваженої та обгрунтованої податкової політики. Дія кожного податку має бутичітко визначена і врахована.
52. Кожна державадля забезпечення виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, якіконцентруються в бюджеті. Для того, щоб податкова політика давала позитивнірезультати, необхідне наукове обґрунтування основ податкової системи. Науковий підхіддо створення податкової системи передбачає системність, встановлення визначальноїбази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно,можливий і варіант, який визначається як метод «спроб і помилок», котрий, доречі, використовується в Україні нині. Податкової системи – це сукупністьустановлених у країні податків та механізму їх справляння. До принципівпобудови податкової системи України належать: формування доходів бюджетупереважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві ВНП; встановленнярівноцінних прав і зобов'язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме іцілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулюваннясоціально-економічних пропорцій у суспільстві. Формування доходів бюджету єрезультатом розподілу валового національного продукту, який проходить дві стадії:первинний розподіл і перерозподіл. Необхідність установлення рівноцінних прав ізобов'язань усіх платників перед бюджетом визначається тим, що оподаткуваннядоходів юридичних і фізичних осіб має ставити всіх в однакове початковестановище. Принцип використання податків як фінансових регуляторів вимагаєпроведення державою зваженої та обґрунтованої податкової політики. Дія кожногоподатку має бути чітко визначена і врахована. Податкова система Українивстановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції зурахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992–1993 pp. Нині діє редакціяз доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податкиі інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх назагальнодержавні та місцеві.
53. Податкова системаУкраїни встановлена Законом «Про систему оподаткування», який бувприйнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новійредакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992–1993 pp. Нинідіє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До ньоговключено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні,з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавніподатки та обов'язкові платежі включають чотири групи: прямі й непрямі податки,платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.
До складу цихгруп входять:
а) прямі податки:
– податок наприбуток підприємств;
– податок надоходи фізичних осіб;
– податок звласників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
– податок нанерухоме майно (нерухомість);
– плата (податок)за землю;
– податок напромисел;
б) непряміподатки:
– податок надодану вартість;
– акцизний збір;
– мито;
в) платежі заресурси та інші обов'язкові платежі:
– збір заспеціальне використання природних ресурсів;
– збір загеологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;
– державне мито;
г) внески доцільових фондів:
– збір на обов'язковесоціальне страхування;
– збір наобов'язкове державне пенсійне страхування;
– збір настрахування на випадок безробіття;
54. Бюджет держави єдуже складним і багатогранним явищем у суспільстві. Його розглядають з трьохсторін: як економічну категорію; як правову категорію; за матеріальним змістом. Як економічнакатегорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин між державою, зодного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку, з приводурозподілу і перерозподілу ВВП з метою формув. і викор. централізованого фондугрошових коштів, призначеного для забезп. виконання державою її функцій. Правовахарактеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сферібюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання якфінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходіві видатків, що затверджується у формі закону. За матеріальним змістомбюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджетухарактеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває упостійному русі: практично щоденно до нього надходять кошти і проводитьсяфінансування видатків. У зв'язку з цим необхідна чітко налагоджена системауправління бюджетом з метою забезпечення своєчасного і повного надходженнядоходів і раціонального та ефективного використання його коштів.
55. Особливостібюджету як економічної категорії накладають відбиток і на функції, що вінвиконує: розподільчу і контрольну. Сфера дії розподільчої функції є досить широкою,оскільки відносини з бюджетом вступають практично всі учасники суспільноговиробництва. Основним об’єктом бюджетного перерозподілу є чистий дохід, але цене виключає можливості перерозподілу частини вартості необхідного продукту, аіноді й національного продукту. Контрольна функція полягає в тому, що бюджетоб’єктивно через формування і використання грошового доходу держави відображаєвсі процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. Основу контрольноїфункції складає рух бюджетних ресурсів, що відображається у відповіднихпоказниках бюджетних надходжень.
56. Права держави врозподілі ВВП засновуються на двох чинниках. По-перше, на виконанні неюзазначених суспільних функцій. Централізація частини ВВП у бюджеті є платоюсуспільства за виконання державою її функцій. По-друге, держава може братиучасть у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, виступаючивласником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючипідприємницьку діяльність. Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВПзалежить від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок ірівень бюджетної централізації ВВП є основою для виділення того чи іншого видумоделі. Між бюджетом і ВВП існує складна система взаємопідпорядкування.Для бюджету, як і для економіки країни, дуже важливим чинником є зростання ВВП.При цьому, за умови стабільних пропорцій його розподілу, зростають доходи всіхсуб'єктів розподільних відносин, у т. ч. і держави. Головне ж полягає у тому,що стабільне зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави,оскільки її потреби на фінансове забезпечення виконання встановлених функційвідносно стабільні. Це поступово веде до зменшення рівня оподаткуванняюридичних і фізичних осіб.
57. Правовахарактеристика бюджету пов'язана із його законодавчим регулюванням, як у сферібюджетних взаємовідносин, так і у сфері його складання і виконання якфінансового плану. Бюджет виступає документом, в якому подається розпис доходіві видатків, що затверджується у формі закону. Структура бюджету як фінансовогоплану характеризується складом і питомою вагою доходів і видатків. У ціломувона є досить стабільною, хоча щороку можуть вноситись певні корективи. Склад іструктура видатків бюджету характеризує фінансову, економічну та соціальнуполітику держави. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в діяльностідержави. Він визначає її можливості й пріоритети, її роль і форми реалізаціїзакріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує фінансову діяльністьдержави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.
59. Бюджетна система– відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, якіформуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм. Принципи побудовибюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначаютьхарактерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються задвома напрямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий – взаємозв'язокрізних його ланок. Можливі три підходи до, структурної побудови бюджету: створенняєдиного для всієї країни бюджету; створення регіональних бюджетів; поєднанняцентралізованих і децентралізованих ланок. Нині в усьому світі за основупобудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованихланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональніпотереби. Взаємозв'язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися наоснові двох альтернативних принципів:
– єдності всіхбюджетів;
– автономностікожного бюджету.
Принцип єдностіозначає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний бюджет, якийскладається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдностізабезпечується єдиною доходною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, аголовне – керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру. Принципавтономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи,є відносно обособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетівзабезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків міжбюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною доходноюбазою. Кожний бюджет складається і затверджується відповідними органами владиобособлено і самостійно.
60. Виділеннявидівбюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальномуподілі кожної країни. Встановлено два основних види бюджетів: центральні тамісцеві. В Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканськийбюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: вУкраїні – області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють надві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня(сіл, селищ, міст, міських районів). Організаціявзаємовідносин міжбюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямамивзаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні і горизонтальні. ВУкраїні тільки вертикальні. Бюджетна система нашої держави сформована на основізакону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетногоустрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійностівсіх бюджетів. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система Українивключає Державний бюджет. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим тамісцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст,селищ, сіл, районів у містах.
61. Бюджетний устрій– характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організаціявертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетнасистема – відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіхбюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм.
Основи бюджетногоустрою:
– встановленняпринципів побудови бюдж. системи;
– виділення видівбюджетів;
– розмежуваннядоходів і видатків між ланками бюджетної системи;
– організаціявзаємовідносин між бюджетами.
62. Розмежуваннядоходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою.Розмежування доходів може проводитись на основі двох методів. Перший – закріпленнядоходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами вумовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленнісистеми бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведеннівідрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. При цьому всідоходи поділяються на закріплені і регулюючі. Розмежування видатківзасновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджетуфінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевихбюджетів – видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись двапідходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єктафінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансуванняведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якомупідпорядкований даний об'єкт фінансування).
63. Організаціявзаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм.За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні – міжбюджетами різних рівнів, і горизонтальні – між бюджетами одного рівня (вУкраїні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчимита інструктивними документами; договірні – на підставі угоди між відповіднимиорганами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилученнякоштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички.
64. Виділяють такіміж бюджетні трансферти: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки;бюджетні позички. Субсидіювання – це виділення коштів з бюджетів вищого рівнябюджетам нижчого рівня. Види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.Вилучення коштів – передача коштів з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищогорівня. Взаємні розрахунки – передача коштів із одного бюджету до іншого узв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердженнябюджету. Бюджетні позички – тимчасова передача коштів з одного бюджету доіншого у зв'язку з виникненням тимчасового касового розриву – незбігання у часіфінансування видатків і надходження доходів.
65.Бюджетний процес – це організаціяі порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Вінскладається з двох частин:
– бюджетнепланування;
– виконаннябюджету.
Бюджетнепланування включає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження.Це серцевина бюджетного процесу – виконується такий бюджет, який прийнято.Завдання бюджетного планування:
1) достовірневизначення обсягу та джерел формування доходів бюджету;
2) оптимальнийрозподіл видатків за окремими групами і галузями;
3) збалансуваннябюджету.
Процедурабюджетного планування – послідовність заходів і дій зі складання і розглядупроекту бюджету. Вона визначена Законом «Про бюджетну систему України» і надержавному рівні включає такі етапи та стадії:
1. Складанняпроекту бюджету:
– направлення ВРПрезиденту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетноїполітики на наступний рік;
– розробка МФУ напідставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціальногорозвитку прогнозного проекту бюджету;
– доведенняпрогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та ін. органівдерж. виконавчої влади;
– узгодженняпоказників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств таінших органів;
– розробка МФУробочого проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в КабінетМіністрів;
– розгляд проектубюджету в КМУ, прийняття рішення про його схвалення і подання ПУ проекту Законупро бюджет;
– розгляд проектуЗакону про бюджет ПУ і подання його до Верховної Ради.
2. Розглядпроекту Закону про Державний бюджет України:
– розгляд проектуЗакону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради;
– доповідьМіністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету зпитань бюджету;
– обговоренняпроекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради;
– прийняттявідповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державнийбюджет:
а) затвердити Законпро Державний бюджет України;
б) схвалити упершому читанні і направити на доопрацювання;
в) відхилити інаправити на переробку.
Виконання бюджету полягає умобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків.Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативнаробота ведеться Міністерством фінансів. Державною податковою адміністрацією іказначейством. Виконання бюджету здійснюється на підставі розпису доходів івидатків.