Зміст
Вступ
1. Економічна сутністьсанації підприємств
2. Зовнішні фінансовіджерела санації підприємства
2.1 Фінансування санації за рахунок акціонерного (пайового) капіталу
2.2 Основніцілі та порядок збільшення статутного фонду
2.3 Методита джерела збільшення статутного фонду
2.4 Альтернативнасанація
2.5 Участькредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
2.6 Трансформаціявласності у борг
2.7 Пролонгаціята списання заборгованості
2.8 Санаційнікредити
3. Фінансоваучасть персоналу в санації підприємства
Висновки
Списоквикористаних джерел
Вступ
Предметомвивчення дисципліни „Управління фінансовою санацією підприємства” є системафінансово-економічних відносин, які виникають у процесі антикризовогофінансового управління підприємством, санації, реорганізації, банкрутства таліквідації суб’єктів господарювання. Дисципліна „Управління фінансовою санацієюпідприємства” тісно пов’язана з іншими дисциплінами фахового спрямування:„Фінанси підприємств”, „Фінансова діяльність суб’єктів господарювання”,„Фінансовий менеджмент”.
Основноюметою дисципліни є надання студентам базових знань з питань управліннясанацією, реструктуризацією та ліквідацією суб’єктів господарювання. Основнимизавданнями у процесі вивчення дисципліни є теоретична підготовка з такихпитань:
— з’ясування сутності фінансової санації, її економічного змісту та порядкупроведення;
— з’ясування необхідності та змісту організації контролінгу на підприємстві;
— набуття навичок складання плану санації;
— оволодіння прийомами та методикою проведення санаційного аудиту;
— освоєння методів, правил та умов фінансування санації;
— вивчення механізмів проведення санаційної реструктуризації та реорганізаціїсуб’єктів господарювання;
— з’ясування економіко-правових аспектів санації, банкрутства та ліквідаціїпідприємств;
— освоєння форм та методів державної підтримки санації суб’єктів господарювання.
Метанаписання реферату – більш досконале ознайомлення з темою «Зовнішні фінансовіджерела санації підприємства».
1. Економічна сутність санаціїпідприємств
Одниміз засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству підприємства єфінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін«санація» походить від латинського «sanare» і перекладається як оздоровленняабо одужання. Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, щоздійснюються для запобігання банкрутствам промислових, торгових, банківськихмонополій. Санація може відбуватися способом об'єднання підприємства, якеперебуває на межі банкрутства, з потужнішою компанією; за допомогою випускунових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшеннямбанківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетвореннямкороткострокової заборгованості в довгострокову; повної або часткової купівлідержавою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.
Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізмуїї проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленими,оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходупідприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і,по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чиінших форм санації.
Дехто із вітчизняних авторів (наприклад І. О. Бланк) із санацієюототожнює лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, спрямованіна запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. Зцим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою процесу оздоровленнябудь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.
Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Титов у монографії,присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства,пропонує таке законодавче визначення санації: санація — це оздоровлення неспроможногоборжника, надання йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних іфізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої напідтримку діяльності боржника і запобігання його банкрутству. Однак цевизначення також не вільне від розуміння санації тільки як інституту фінансовоїпідтримки боржника.
Згідно із Законом України «Про банкрутство» 1992 р., під санацієюрозуміють задоволення вимог кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетомта іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація є лише,інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.
Новий закон про банкрутство, ухвалений у 1999 року, розрізняєпоняття «санація» та «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом» санація — це системазаходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метоюзапобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, заходів,спрямованих на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення вповному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування,реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничоїструктури суб'єктів підприємницької діяльності.
Власне тлумачення поняття «санація» має й Національний банкУкраїни. Згідно з версією НБУ режим фінансової санації — це система не примусовихта примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом певного періодуобсягу капіталу до необхідного рівня з метою відновлення ліквідності,платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльністькомерційного банку, призвели до скрутного фінансового становища, а також дляліквідації інших наслідків цих порушень. Якщо банк зазнав глибокої фінансовоїкризи, то його фінансове оздоровлення можливе лише із залученням додатковихкоштів акціонерів (учасників) банку або його продажу інвесторам для збільшеннякапіталу банку та погашення вимог кредиторів (тобто санації).
У Законі України «Про страхування» є ще одне, досить оригінальнетрактування терміна «санація». Згідно з ним примусова санація страховоїкомпанії передбачає:
— проведення комплексноїперевірки її фінансово-господарської діяльності, у тому числі обов'язковоїаудиторської перевірки;
— установлення заборони навільне користування її майном і прийняття нових страхових зобов'язань бездозволу Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
— опрацювання обов'язкового для виконання графіка здійсненнярозрахунків зі страхувальниками;
— прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.
Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань,можна сформулювати більш-менш універсальне визначення. На мою думку, найближчедо цього підійшли такі зарубіжні економісти, як Н. Здравомислов, Б. Бекенферде,М. Гелінг. Вони вважають, що санація — це система фінансово-економічних,виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованихна досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості таконкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакшекажучи, санація — це сукупність усіх можливих заходів, які можуть забезпечитифінансове оздоровлення підприємства.
Особливе місце в процесі санації належить заходамфінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що постаютьу процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерелоздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути кошти,залучені на умовах позички чи на умовах власності; на поворотній абобезповоротній основі.
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономнута гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування оздоровленняпідприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками (беззалучення до санаційного процесу сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня)санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та іншихкредиторів, клієнтів, держави.
Метоюфінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин їхньоговиникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможностіпідприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структуриоборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних дляпроведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
2. Зовнішні фінансові джереласанації підприємства
2.1 Фінансування санації зарахунок акціонерного (пайового) капіталу
Найзаінтересованішими в санації неспроможного підприємства особамиє його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як водиться, несутьнайбільший тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санаціївласниками може здійснюватися:
а) збільшенням (зменшенням) статутного капіталу;
б) наданням позичок;
в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.
У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додатковихкоштів, однак створює необхідні передумови (урівноважування номінальноївартості акцій (паїв) з їхньою ринковою ціною) для залучення зовнішніхфінансових джерел у майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить частослідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Цяоперація має назву «двоступінчастої санації».
Зрозуміло, що найпершим засобом фінансування підприємства йоговласниками є внески для збільшення статутного капіталу.
2.2 Основні цілі та порядокзбільшення статутного фонду
Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:
• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційнихзаходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей,переобладнання чи розширення виробництва;
• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємствавідповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможностісуб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;
• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскількизбільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошовихресурсів;
• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних правінших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства,їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.
2.3 Методи та джерела збільшеннястатутного фонду
Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібнані застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені встатутний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгостроковогоперіоду. Рішення про збільшення статутного капіталу приймають власникипідприємства.
При цьому, як правило, користуються такими двома основними методами:
1) збільшення кількості акцій (часток) існуючої номінальноївартості;
2) збільшення номінальної вартості акцій (часток).
З-поміж основних джерел збільшення статутного капіталу можна назватитакі:
• додаткові внески учасників та засновників;
• реінвестування прибутку;
• додатковий капітал.
У санаційних цілях статутний капітал, як звичайно, збільшується зметою мобілізації додаткових внесків інвесторів. Емісія акцій (часток) дляпокриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства, забороняється.Збільшуючи статутний капітал, підприємство, яке перебуває в кризі, моженатрапити на проблему пошуку потенційних інвесторів, оскільки капіталовкладенняв такого роду підприємства пов'язані з підвищеним рівнем ризику. У такому разіз метою компенсації ризиковості слід пропонувати різного роду пільгові умовивкладення капіталу. Ідеться передовсім про надання преференцій (пільг) щодорозподілу майбутніх прибутків (авансована виплата дивідендів, підвищений розмірдивідендів), прийняття управлінських рішень, розподілу ліквідаційної маси тощо.Надання заохочувальних преференцій слід узгоджувати з чинними нормамизаконодавства.
Крім зазначених пільг, для залучення нових власників необхідностворити низку інших передумов, зокрема: наявність чіткої, реалістичноїсанаційної концепції; можливість порівняно швидкої окупності коштів, укладениху проведення санації; готовність до відмови (принаймні часткової) відвиняткової компетенції прийняття рішень.
Якщо готовність надати інвестиційний капітал продемонструють колишнівласники, тобто розміщення нової емісії буде здійснюватися між існуючимиакціонерами (учасниками), то це свідчитиме про високий рівень довіри допідприємства його власників і може відіграти вирішальну позитивну роль під часобговорення фінансових проблем із кредиторами.
У зарубіжній науково-практичній літературі з питань санації як особливопридатний санаційний інструмент розглядаються так звані конверсійні облігації —іменні облігації, які згодом можна обміняти на звичайні акції підприємства.Емісія конверсійних облігацій є однією з форм кредитування санації власникамита кредиторами підприємства. У разі збільшення статутного капіталу обміномоблігацій існуючої номінальної вартості на акції цього емітента капіталзбільшується на загальну номінальну вартість облігацій, що обмінюються наакції.
Конверсійні облігації дають можливість залучити такого інвестора,який не ризикує придбати звичайні акції. Натомість, вкладаючи засоби вконверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку — відносноїбезпеки вкладень (у разі банкрутства підприємства претензії власників облігаційзадовольнятимуться в одній черзі з іншими кредиторами), з другого — можливостізбільшення капіталу, яку дають звичайні акції. У даному разі інвесторипогоджуються на одержання нижчого відсотка за конверсійними облігаціями зарадиможливості обміняти їх на звичайні акції в майбутньому.
2.4 Альтернативна санація
Фінансові ризики окремих кредиторів значною мірою залежать відвибраної ними політики взаємовідносин з неспроможним боржником. У розпорядженнікредиторів є такі альтернативи:
1.Зверненнядо господарського суду із заявою про оголошення боржника банкрутом з наступноюйого ліквідацією.
2. Мораторій.
3. Участь у санації боржника.
Рішення кредиторів щодо участі в санації боржника залежить від багатьохфакторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як банківських, так ікомерційних); очікуваних кредиторами доходів у разі успішного завершеннясанації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків участі в санаціїтощо.
2.5 Участь кредиторів уфінансовому оздоровленні боржника
Як уже зазначалося, необхідною умовою участі кредиторів уфінансовому оздоровленні боржника є оцінка його санаційної спроможності. Поданийборжником план фінансового оздоровлення оцінюють як безпосередньо кредитор, такі незалежні експерти. Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовомуоздоровленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок санації та збереженняпідприємства-боржника їхні вимоги будуть задоволені повніше, ніж у разі йоголіквідації.
Фінансова участь кредиторів у санації боржників може відбуватись утаких формах:
1) реструктуризація наявної заборгованості;
2) зменшення або списання заборгованості;
3) надання санаційних кредитів;
4) поручительство або надання гарантій кредитного забезпечення.
Форма участі кредиторів у санації великою мірою визначаєтьсяхарактером їхніх фінансових та господарських взаємовідносин з боржником. Залежновід цього виділяють такі групи кредиторів:
• банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданимипозичками);
• постачальники предметів та засобів праці (за поставленусировину, матеріали, комплектувальні вироби, обладнання, устаткування тощо);
• споживачі готової продукції (за авансами одержаними);
• працівники підприємства (заборгованість з оплати праці);
• державні органи (заборгованість із розрахунків з бюджетом та запозабюджетними платежами).
Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмеженьщодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а також відмотивацій кредиторів.
Розгляньмо основні способи реструктуризації заборгованостіборжника до того, як проти нього буде порушено справу про банкрутство. До найпоширенішихспособів реструктуризації заборгованості належать:
а) трансформація боргу у власність;
б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;
в) пролонгація строків сплати.
2.6 Трансформація власності уборг
Найбільш цікавою є форма реструктуризації заборгованості, яка передбачаєконверсію (трансформацію) боргу у власність. Суть її полягає в тому, щопідприємства-боржники стимулюють придбання кредиторами корпоративних прав уобмін на боргові вимоги. У результаті цієї операції боржник досягає подвійноїмети:
1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбуваєтьсяїх додаткова закупівля;
2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власнихта позичкових коштів змінюється в позитивному для підприємства напрямку.
Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію новихкорпоративних прав, викуповування часток (паїв, акцій) у власників з метою їхнаступного обміну на боргові вимоги або через емісію (обмін) конверсійнихоблігацій.
Трансформація власності в борг здійснюється, як правило, великимикредиторами (зокрема банками), які повірили в санаційну спроможність боржника йочікують отримати прибутки в майбутньому. Цю операцію можна розглядати яквнесок кредитора в статутний капітал боржника.
Конверсія боргу у власність може, проте, призвести до втратиконтролю над підприємством колишніми власниками. Зрозуміло, що колишній кредитор,ставши співвласником, братиме активну участь у керуванні підприємством та увиробленні загальної стратегії його розвитку. Для кредитора такого родуоперація пов'язана з ризиком цілком або частково втратити право на задоволеннясвоїх боргових вимог, оскільки після того, як він стане власником корпоративнихправ боржника, його вимоги погашатимуться останньою чергою, нарівні з вимогамиінших співвласників.
2.7 Пролонгація та списаннязаборгованості
Одним зі способів фінансової участі кредиторів у санації боржникає пролонгація та (або) списання заборгованості. Відстрочені (пролонговані)кредити — це кредити, за якими строк дії кредитного договору подовжений тазмінені його умови виходячи з тих об'єктивних причин, що зумовили несвоєчаснеповернення позички. Списання заборгованості — це відмова кредитора від своїхвимог. Вона прирівнюється до безповоротної фінансової допомоги боржнику.Списання заборгованості може здійснюватися в таких двох формах:
а) повної або часткової відмови від вимог;
б) відмови від кредитного забезпечення.
Списання заборгованості, як і в разі конверсії боргу у власність,може здійснюватися великими кредиторами, які заінтересовані в збереженнідовгострокових фінансово-господарських відносин з підприємством. Через списаннязаборгованості оптимізується структура капіталу підприємства, а також йогоплатоспроможність та ліквідність.
2.8 Санаційні кредити
Наданнясанаційних кредитів поліпшує платоспроможність боржника, оскільки залучаютьсяліквідні засоби, однак структура капіталу та рівень фінансової незалежності підприємствапогіршуються, бо збільшується питома вага позичкового капіталу. Використанняцієї форми фінансування ускладнюється двома обставинами:
1) кредитори для зменшення підвищеного ризику надають позички замаксимальними ставками;
2) для мінімізації ризику неповернення позичок кредитори вимагаютьпершокласного кредитного забезпечення.
За такої форми участі кредиторів у санації вони можуть абобезпосередньо надавати санаційні кредити або виступати як гаранти чи поручителіповернення такого роду кредитів.
Санаційні кредити надає, як правило, або комерційний банк, щообслуговує підприємство, або банк, який володіє пакетом корпоративних прав боржника,або банківський консорціум. Вирішальним для надання кредиту є наявністьпозитивного висновку аудитора про санаційну спроможність підприємства. У певнихвипадках з метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і віноземній валюті для кредитування санаційних програм зі значними обсягами, атакож зменшення та диверсифікації кредитних ризиків, дотримання нормативногопоказника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банкиможуть об'єднуватись у консорціуми (санаційні консорціуми).
Банківські консорціуми — цетимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій під часпроведення різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, алевеликої та ризикової угоди, і засновані банками на паритетних засадах.Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися зметою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику,підтримання ліквідності балансів окремих банків.
Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконаннямпозичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, виконаннямплану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду санаціїта терміну дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником,проводить перевірку стану збереження майна, виявляє фактори, що можуть позитивночи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення боржника. У разівикористання позичальником кредиту не за цільовим призначенням, недотриманняплану санації, виникнення нових обставин, що перешкоджають успішній реалізаціїзапланованих заходів, банк має право достроково розірвати кредитний договір. Цеє підставою для стягнення всіх засобів у межах зобов'язань позичальника закредитною угодою в установленому чинним законодавством порядку.
Як уже зазначалося, кредитування санаційних проектів пов'язане зізначними ризиками. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін намайбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на великий пакет акційборжника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерелопостачання сировини для свого виробництва) тощо. Крім того, можна вжити низкузаходів зі зменшення ризиків, пов'язаних з кредитуванням підприємств, щоперебувають у кризі. Найнадійнішим засобом зменшення ризиків кредиторів (порядз консорціум ним кредитуванням) є призначення на період санації на керівніпосади підприємства-боржника своїх довірених осіб або встановлення повногоконтролю над підприємством.
Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємстваборжника можуть здійснюватись у досудовому порядку, тобто до початкупровадження справи про банкрутство неспроможного підприємства. У ході провадженнясправи на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами можна укласти мировуугоду або, за достатніх підстав, прийняти рішення про реалізацію плану санації.Механізм укладання та виконання мирової угоди і проведення санації з рішеннягосподарського суду буде описано далі.
3. Фінансова участь персоналу всанації підприємства
Загроза банкрутства й обумовлені цим негативні економічні тасоціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свійвнесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу всанації підприємства є надія зберегти робочі місця. Найчастіше така ситуаціястає актуальною в період загального економічного спаду, коли дефіцитальтернативних робочих місць спричинює значну залежність працівників від даногопідприємства.
Фінансування санації персоналом може здійснюватись у таких формах:
а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;
б) надання працівниками позичок;
в) придбання працівниками акцій даного підприємства.
У зарубіжній практиці досить поширеним є так званий Management –Buyout (МВО), який полягає в купівлі всього підприємства або значного пакетайого корпоративних прав менеджментом фірми. Одним із різновидів МВО є АВО —коли значну частку корпоративних прав викуповує персонал. При цьому трапляютьсявипадки конверсії заборгованості підприємства із заробітної плати у власність,коли замість заробітної плати працівники можуть одержати корпоративні правапідприємства, на якому вони працюють. Через МВО підвищується відповідальністькерівників та всього персоналу за результати своєї діяльності, а такожпосилюється мотивація до раціоналізаторства та реалізації програм ощадливоговикористання наявних ресурсів.
Варто нагадати, що в Україні діє порядок, згідно з якимкерівництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити загрошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних товариств, створениху процесі акціонування державних підприємств. Розмір пакета акцій, який можебути запропонований Фондом державного майна керівництву підприємства,обмежується 5 відсотками статутного фонду.
Законодавство України детально регламентує правила узгодження умовреорганізації унітарних державних підприємств. Передбачено, зокрема, специфічнуформу санації в разі, коли трудовий колектив державного підприємства, щодоякого порушено справу про банкрутство, бере підприємство в оренду або викуповуєу власність за умови взяття на себе боргів та згоди на це кредиторів. Трудовийколектив у такому разі може реалізувати своє право на участь у санації згідно звимогами Закону України «Про оренду державного майна». Законом передбачено, щотрудовий колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже вцій ролі пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазналофінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санаціїдержавного підприємства господарське товариство, засноване членами трудовогоколективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і мусить пройтипроцес конкурсного відбору.
Реорганізаціядержавного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, засновану наколективній власності, здійснюється на підставі угоди між вибраною трудовимколективом організаційно-правовою формою організації підприємства (акціонернетовариство, товариство з обмеженою відповідальністю тощо) та вповноваженимдержавним органом.
Висновки
Розглянувшипри написанні реферату тему «Зовнішні фінансові джерела санації підприємства»ми ознайомилися з такими поняттями:
— Фінансування санації зарахунок акціонерного (пайового) капіталу.
— Основні цілі та порядок збільшення статутного фонду.
— Методи та джерела збільшення статутного фонду.
— Альтернативна санація.
— Участькредиторів у фінансовому оздоровленні боржника.
— Трансформація власності у борг.
— Пролонгація та списання заборгованості.
— Санаційні кредити.
— Фінансова участь персоналу в санації підприємства.
Список використаних джерел
1. Закон України «Про відновлення платоспроможностіборжника або його визнання банкрутом» від 30 червня 1999 р. // Голос України. –1999
2. Закон України «Про підприємства в Україні» від27 березня 1991 р.
3. Постановка Кабінету Міністрів України «Прозатвердження Положення про порядок санації державних підприємств» // Зібранняпостанов Уряду України. – 1994. — № 5.
4. Постанова Правління НБУ від 19 березня 1998 р. «Прозатвердження Положення про застосування Національним банком України заходіввпливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства»
5. Антикризисное управление: теория, практика,инфраструктура: Учеб. пособ. / Отв. ред. Г.А. Александров. – М.: БЕК, 2002. –544 с.
6. Баринов В.А. Антикризисное управление. – М.: ИДФБК-ПРЕСС, 2002. – 520 с.
7. Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учеб. курс. –К.: Ника-Центр, 2001. – 528 с.
8. Василенко В.О. Антикризове управління підприємством.Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2003. – 504 с.
9. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутствопідприємств. Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.
10. Фінанси підприємств. Підручник. Вид. 4-те,перероб і доп. / За ред. А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 2003. – 534 с.
11. Чернявский А.Д. Антикризисное управление: Учеб.пособ. – К.: МАУП, 2000. – 208 с.
12. Методичні вказівки та завданняз дисципліни «Управління фінансовою санацією підприємства» / Укл.: Н.В.Акмаєва,О.В. Солохіна. – Алчевськ: ДГМІ, 2004. – 20 с.
13. Аранчій В.І. Фінансипідприємств. Навчальний посібник. – К., Професіонал, 2004 – 304 с.
14. Стасюк Г.А. Фінанси підприємств.Навчальний посібник – Херсон, Олді-Плюс, 2007 – 480 с.