Сутність і особливості фінансів

Сутність і особливості фінансів.

ПЛАН
 
ВСТУП… 3
1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ… 4
2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ… 10
3. ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ… 13
4. ФОНДОВИЙ РИНОК… 17
5. ФІНАНСОВА СИСТЕМА… 23
ВИСНОВОК… 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ… 30
 
ВСТУП
Слово фінансипоходить від середньовікового латинського терміну finatio, financia, якийзастосовувався в ХІІІХІV ст. для позначення обов'язкової сплати грошей тастроку сплати. У Германії в ХVІХVІІ ст. слово фінанси мало недобрий, лихийзміст: здирства, вимагання, хабарництва, лихварства. В той же час у Франції(ХVІ ст.) слово фінанси використовувалося у тому значенні, яке закріпилося заним до початку ХХ ст. у всіх європейських країнах, а саме як сукупностіматеріальних засобів, необхідних для задоволення потреб держави та різноманітнихсуспільних груп.
Еволюційнийпроцес формування людського суспільства свідчить, що ні одна людина не можеіснувати відокремлено від інших людей, вона беззахисна перед природою, не можеуспішно розвиватись в матеріальному і моральному відношенні, не завжди в змозісебе захистити. Для вирішення даних і багатьох інших проблем створювалися першіоб'єднання людей, громади, общини, які з часом трансформувалися у організованелюдське суспільство державу.
Основна метаданої курсової роботи полягає у дослідженні економічної сутності поняттяфінансів.
1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇФІНАНСІВ
Держава виниклана певному історичному етапі розвитку людства для спільного задоволення потребіндивідів, з часом поступово визначилися найважливіші державні функції ізавдання. Закономірно, що для їхнього виконання необхідні були відповіднізасоби (матеріальні, а з появою грошей грошові). Держава завжди мала увласності певне майно землю, угіддя, кораблі, дороги, порти, споруди тощо;одержувала від цього доходи, які називалися доменами. Ще одним джерелом доходівдержавної скарбниці були регалії казенні промисли, в яких держава має перевагуперед своїми підданими, дуже часто або не допускаючи приватної конкуренції, абообмежуючи її. Наприклад, поштова, телеграфна, монетна справа, залізні дороги,виробництво зброї, тютюну, алкогольних напоїв тощо.
На початковихетапах становлення держави домени і регалії давали достатньо доходів длязадоволення державних потреб. Але з часом їх стало мало і з'являється особливаформа мобілізації матеріальних та грошових засобів на користь держави,необхідних для виконання покладених на неї завдань і пов'язаних з цим витратподатки.
Податки сталинайпершою, найбiльш яскравою формою фінансових відносин. Згадки про податки є убагатьох історичних пам'ятках. Так, зокрема, у Біблії сказано, що «Кончедаси з усього врожаю насіння твого, що рікрічно на полі зросте… десятинузбіжжя свого, виноградного соку свого, і оливки своєї, і перворідних худобисвоєї великої й худоби своєї дрібної» (Старий Заповіт, п'ята книгаМойсеєва).
Історія податківтривала і надзвичайно цікава. Оподатковувалося в різний час і в різних країнахмайже все: майно, доходи, земля, спадок, товари тощо. У середні віки податкимали випадковий та тимчасовий характер: запроваджувалися для досягнення певнихцілей на визначений (короткий) строк. Починаючи з другої половини ХVІІІ ст.податки набувають важливого значення у фінансовому господарстві держави,об'єднуючись у цілісні системи оподаткування, стають головним джереломдержавних доходів. Найпершими з'явилися майнові (позамельні) та особові(подушні, поголовні) податки, як відомо, вони належать до прямих податків.Серед непрямих податків спочатку з'явилися специфічні акцизи, а саме мита, якістягувалися із закордонних товарів при їх ввезення на територію країни.Найвищого розквіту податки набули в умовах капіталізму.
Таким чином, якісторична категорія, фінанси виникли одночасно з державою. Саме для утриманнядержавного апарату і використовувались податки як важіль вилучення частинивиробленої вартості або доходу. Кошти, отримані від податків спрямовувалися назадоволення державних потреб, таких як управління, оборона, втручання векономіку, підтримка соціально незахищених верств населення, міжнароднеспівробітництво тощо.
3 розвиткомдержави фінансові відносини вдосконалювались і ускладнювались, збагачувалисяновими формами прояву і вже не уособлювалися лише у податках. Формувалисядержавні скарбниці, з'явилися окремі рахунки коштів, фонди грошових коштівцільового призначення, бюджети, державні цінні папери, державний кредит та ін.
Але, не зважаючина різноманітність конкретних форм прояву фінансових відносин, на поверхнiекономiчних явищ вони завжди асоцiюються із рухом грошових коштiв. Проте,фiнанси — це не грошi, а вiдносини:
1) суспiльнi —т.б. вони мають мiсце в суспiльствi;
2) економiчнi —пов'язанi з процесом вiдтворення;
3)розподiльчi —виникають переважно на стадiї розподiлу;
4) фондоутворюючi— супроводжуються утворенням i витрачанням фондiв грошових коштiв.
Отже,матерiальноречовою основою фiнансiв є фонди грошових коштiв. Не зважаючи начисельність і різноманітність фондів грошових коштів, їм притаманні деякіспільні риси і характерні ознаки:
1) цiльовийхарактер — кожен фонд грошових коштів створюється з певною метою, яка зазвичайвідображається у назві фонду. Цільовий характер фондів знаходить вияв не тількиу чітко визначених напрямках використання коштів, але й у джерелах їхформування. Наприклад, цільове призначення Пенсійного фонду України цеакумуляція коштів, призначених для пенсійного забезпечення населення;
2) динамiчнiсть —кошти, що акумулюються у фонді знаходяться у постійному русі: фонд поповнюєтьсяновими надходженнями, витрачаються кошти за цільовим призначенням. Виключеннямє резервні (страхові) фонди, в яких кошти на певний період«омертвляються» і використовуються лише при настанні непередбаченихподій. Крім того, великі фонди грошових коштів можуть ділитись на декількаменших за розміром. І навпаки окремі фонди можуть об'єднуватися в один фонд;
3) кожен фонд маєсвою правову базу у вигляді законів, указів, постанов та інших нормативнихактів. Так, формування і використання Державного бюджету найбільшогоцентралізованого фонду грошових засобів відбувається на основі щорічних законівПро Державний бюджет України. Аналогічно держбюджету, функціонування іншихцентралізованих фондів загальнодержавного призначення здійснюється також увідповідності до чинних законів. Формування і використання фондів грошовихкоштів суб'єктів господарювання проходить на підставі рішень, які нимиприймаються.
В залежностi вiдрiвня на якому проходить формування фондiв грошових коштiв, вони подiляються на2 групи:
I —централiзованi (Державний бюджет, місцеві бюджети, Пенсiйний фонд України, Фондсоціального страхування України, Державний інноваційний фонд, фондимiнiстерств, вiдомств, об'єднань та ін.).
II —децентралiзованi (фонди пiдприємств, органiзацiй: амортизацiйний фонд, фондоплати працi, фонди, що утворюються з прибутку та призначені для задоволенняпотреб суб'єктів господарювання).
Децентралiзованіфонди грошових коштiв мають одну характерну особливість: їх розмiрбезпосереднього визначається кiнцевими результатами господарювання пiдприємств.
Виходячи із того,що матеріальноречовою основою фінансів є фонди грошових коштів, можнарозглядати фiнанси як економiчну категорiю, яка вiдображає вiдносини, пов'язанiіз формуванням та рухом фондiв грошових коштiв. Зміст цієї категорії детальнішевиявляється у функціях, які виконують фінанси. Як відомо, функції — це прояв сутікожної економічної категорії.
На думкубільшості вітчизняних вчених, фiнанси виконують двi функцiї:
1) розподiльчу;
2)контрольну.
Розподільчафункція є головною для фiнансiв i проявляється у процесi розподiлу валовогонацiонального продукту у виглядi утворення фондiв грошових коштiв тавикористання їх за цiльовим призначенням.
В процесі діїрозподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовийнаціональний продукт та національне багатство.
Валовийнацiональний продукт представляє собою вартiсть вироблених у суспiльствi благза певний перiод часу, як правило, за рiк.
Національнебагатство — це сукупність створених та нагромаджених матеріальних благ, якимиволодіє суспільство, а також природних ресурсів, що враховані та включені в економічнийоборот.
Національнебагатство країни залучається у розподільчі процеси і стає об'єктом розподілу задопомогою фінансів лише у виняткових випадках, таких як війни, катастрофи,стихійні лиха тощо.
Суб'єктамирозподiлу при здійсненні розподільчої функції фінансів виступають: держава,юридичнi i фiзичнi особи.
При чому, слідрозрізняти первинний i вторинний розподiл (або перерозподiл). Первиннийрозподiл починається разом із розподiлом виручки, яку отримує пiдприємство запродукцiю, роботи, послуги. Кошти направляються на покриття матерiальнихзатрат, оплату працi, утворення амортизацiйного фонду. Пiсля цього пiдприємстворозраховується з державою у виглядi сплати податкiв в бюджет, внескiв вдержавнi цiльовi фонди соцiального страхування, соцiального забезпечення таiншого призначення. Разом iз формуванням бюджету та iнших централiзованихфондiв грошових коштiв починається процес перерозподiлу ранiше розподiленоївартостi.
Необхiднiстьперерозподiлу пов'язується із:
— утриманнямневиробничої сфери суспiльства;
— забезпеченнямдержави грошовими коштами для виконання нею своїх функцiй (втручання векономiку, соцiального захисту населення, управлiння i оборони).
Видиперерозподілу:
1) мiжгалузевий,який здiйснюється через бюджет та iншi фонди для утримання невиробничої сфери,проведення структурних зрушень у матерiальному виробництвi;
2)мiжтериторiальний — через бюджети, державнi фонди i в деякiй мiрi галузевiфонди для перерозподiлу коштiв мiж окремими регiонами країни;
3)внутрiгалузевий — через галузевi фонди, а також фонди об'єднань, пiдприємствдля вирiвнювання їхнього розвитку;
4)внутрiгосподарський — через утворення децентралiзованих фондiв пiдприємств,органiзацiй i установ; перерозподiл коштiв мiж структурними пiдроздiлами,цехами, вiддiлами та iн.
Контрольнафункцiя фiнансiв породжена їх розподiльчою природою, здатнiстю кiлькiсновiдображати економiчнi процеси, якi виникають при розподiлi i перерозподiлiвалового нацiонального продукту. Враховуючи те, що фiнанси мають такувластивiсть кiлькiсного вiдображення пропорцiй, то їм внутрiшньо притаманна iфункцiя контролю за розподiлом валового нацiонального продукту по вiдповiднихфондах та їх витрачанням на передбаченi законодавством цiлi.
Контрольнафункцiя фiнансiв на практицi реалiзується у дiяльностi людей, які проводятьфiнансовий контроль — це прояв внутрiшньопритаманної фiнансам контрольноїфункцiї, її свiдоме використання.
У кожній країніфункціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Українідо них належить Міністерство фінансів, Рахункова палата, Державне Казначейство,Контрольно-ревізійна служба, Державна податкова служба та деякі інші.
Дiя контрольноїфункцiї базується на iнформацiї, джерелом якої є фінансова звітність, т.б. такабухгалтерська звітність, що містить дані про фінансове становище, результатидіяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання. Фінансова звітністьвключає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів,звіт про власний капітал та примітки до звітів.
Ефективність здійсненняфінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньовизначається тим, яка інформація знаходиться у їхньому розпорядженні. І тому дофінансової інформації ставляться наступні вимоги:
— вона повиннабути повною;
— достовiрною;
— своєчасною.
Важливе мiсце уфiнансовiй iнформацiї вiдводиться фiнансовим показникам, характерною рисою якихє синтетичний характер, тобто залежнiсть їхнього розмiру вiд дiї багатьохфакторiв. Це такi показники як прибуток, рентабельнiсть, фондовiддача, фондоємкість,оборотнiсть оборотних коштiв та iн.
2. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
В процесiрозподiлу валового нацiонального продукту у пiдприємств, органiзацiй, державиформуються доходи i грошовi нагромадження, якi називаються фiнансовими ресурсами.В залежностi вiд рiвня, на якому проходить формування i використання фiнансовихресурсiв, їх подiляють (так як i всi фонди грошових коштiв) на:
— централiзованi— які утворюються на рівні держави, окремих адміністративнотериторіальниходиниць, об'єднань, міністерств;
—децентралiзованi — створюються окремими суб'єктами господарювання.
Обсяг фiнансовихресурсiв залежить вiд ступеня розвитку економiки країни, методiвгосподарювання. Найважливiшi елементи фiнансових ресурсiв та чинники, щовпливають на їх розмiр, наведенi в табл.1.
Головним джереломфiнансових ресурсiв є нацiональний дохід, тобто заново створена в суспiльствiвартiсть.
Напрямивикористання фiнансових ресурсiв держави:
— значна частиназагальнодержавних коштів спрямовується на розвиток народного господарства,будівництво нових підприємств, структурну перебудова галузей, перш за все тих,які потребують оновлення виробничої бази;
— за рахунокцентралізованих фінансових ресурсів утримується розгалужена сіткасоціальнокультурних установ: лікувальних, освітніх, культурних, спортивних іт.п. закладів. Держава фінансує дані організації і установи поскільки вони немають достатніх доходів і у своїй більшості надають послуги, виконують роботибезкоштовно або за символічну плату. Отже соціальнокультурна сфера, яказнаходиться на бюджетному фінансуванні, існує за рахунок перерозподілу коштів,який здійснюється за допомогою бюджету, податків, дотацій, субвенцій;
— достатньовеликі за обсягами державні кошти спрямовуються на соцiальний захист населення,т.б. виплату пенсій, допомог у випадках втрати працездатності, інвалідності,при догляді за хворою дитиною, при вагітності та пологах, допомогмалозабезпеченим верствам населення, багатодітним сім'ям, дітямсиротам тощо.Важливість використання загальнодержавних коштів на вказані потреби зачнозростає в сучасних умовах перехідної економіки;
— фінансуванняміжнародної дiяльності передбачає утримання представництв, консульств закордоном, участь в роботі міжнародних організацій, фондів, союзів тощо, здійсненняміжнародного співробітництва, підтримка міжнародних культурних, наукових таінформаційних зв'язків;
— видатки державипо охороні навколишнього середовища включають затрати, пов'язані з раціональнимвикористанням водних, лісових, земельних, мінеральних та інших видів ресурсів.Такі витрати слід розглядати як оюов'язкову умову для повноцінногофункціонування сучасного індустріального суспільства;
— створенняматеріальних та фінансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервногопроцесу суспільного відтворення;
— видаткипов'язані із управлінням країною, т.б. утримання загальнодержавних органівзаконодавчої, виконавчої і судової влади, апарату Президента України,фінансових, фіскальних, митних та інших органів;
— оборона країни,т.б. утримання Збройних сил, закупівля озброєння та військової техніки,мобілізаційна підготовка галузей народного господарства та iн.
Напрямивикористання фiнансових ресурсiв пiдприємств, органiзацiй i установ:
— розширеневiдтворення i розвиток пiдприємств: придбання обладнання та інвентаря,капітальне будівництво, ремонт основних фондів, здійснення реконструкції,оновлення виробництва, автоматизація, механізація виробничих процесів тощо;
— вирiшеннясоцiальних проблем трудового колективу: утримання соціальнокультурних об'єктів(баз відпочинку, будинків культури, дитячих садків, профілакторіїв),будівництво житла;
— матерiальнестимулювання працюючих за досягнення кращих індивідуальних та колективнихрезультатів: премії, персональні надбавки, компенсації;
— створенняфiнансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервного виробничогопроцесу на підприємствах;
— задоволенняiнших потреб.
Таблиця 1.
Фінансові ресурси та чинники їх ростуЕлементи фінансових ресурсів Чинники росту Прибуток Обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг; рівень цін і затрат. Амортизаційні відрахування Вартість основних фондів, їх структура, норми амортизаційних відрахувань. Відрахування на соціальні цілі Розмір фонду оплати праці. Тарифи відрахувань на соціальні цілі. Податок на додану вартість, акцизний збір Обсяги реалізованої продукціі, робіт, послуг, ставки податків, пільги. Податок на прибуток Розмір прибутку, ставки оподаткування, пільги. Ресурсні платежі в бюджет Обсяг земельних, лісових, водних та інших ресурсів, що залучаються в господарський оборот, ставки податків, пільги. Доходи від зовнішньоекономічної діяльності Обсяг зовнішньоторгового обороту, рівень цін і мита. Резервні фонди Утворюються згідно законодавства. Доходи від зовнішніх та внутрішніх позик Умови проведення позик, наявність тимчасово вільних коштів.
Актуальнимпитанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановленнярацiонального спiввiдношення мiж централiзованими i децентралiзованимифiнансовими ресурсами. Високий рiвень податкiв та iнших обов'язкових внескiвприводить до зростання фiнансових ресурсiв держави i зменшення, вiдповiдно,фiнансових ресурсiв пiдприємств, що негативно вiдображається на результатахїхньої дiяльностi, пiдриває матерiальну зацiкавленiсть у досягненнi кращихпоказникiв, а також сприяє вiдтоку коштiв у тiньовий бiзнес.
В сучасних умовахдефiциту фiнансових ресурсiв як на державному рiвнi, так i на рiвнi пiдприємствважливим є пошук нових видiв доходiв (проведення прискореної амортизацiї,випуск цiнних паперiв, приватизацiя, здача майна в оренду та iн).3. ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ
Одним з елементiвфiнансових ресурсiв є фiнансовi резерви — це особлива група фондів грошовихкоштів, в яких нагромаджуються кошти, що на деякий час вилучаються з обороту, авикористовуються у випадках збоїв у процесi суспільного виробництва.
Фiнансовi резервистворюються у грошовiй формi i виступають необхiдною умовою стабiльного iзбалансованого розвитку. Важливою є проблема наукового обгрунтування розмiрiв такихфондiв. Тому що необгрунтоване збiльшення чи зменшення фiнансових резервiв ведеза собою негативнi наслiдки: значне вiдволiкання коштiв i сповiльнення їхобороту або нестачу коштiв при необхiдностi фiнансування непередбачених потреб.
Фiнансовi резервимають всi риси, якi притаманнi фондам грошових коштiв. В залежності від рівня,на якому проходить їх формування, вони подiляються на 2 групи:
1)централiзованi;
2)децентралiзованi.
Багаторiчнапрактика довела доцiльнiсть створення фінансових резервів як на рiвнi держави,галузей, об'єднань, так i на первинних рiвнях господарювання.
Формуванняфінансових резервів може відбуватися наступними методами:
бюджетний — якийпередбачає створення у складi кожного бюджету резервiв, одним з видiв яких єоборотна касова готiвка;
галузевий —передбачає створення за рахунок вiдрахувань з прибутку пiдприємств фінансовихрезервiв на рівні певної галузі. Широко використовувався даний метод укомандно-адміністративній системі господарювання, в ринковій економіцігоспрозрахунковий — формування фiнансових резервiв пiдприємств, органiзацiй,установ;
страховий —утворення фондiв страхових органiзацiй.
Страхові(резервні) фонди призначені для фінансування робіт пов'язаних із ліквідацієюнаслідків надзвичайних ситуацій, в результаті яких порушуються нормальні умовижиття і діяльності людей на певній території або окремо визначеному об'єкті.Надзвичайні ситуації спричинюються аваріями, катастрофами, стихійним лихом абоіншими небезпечними подіями, які призводять до загибелі людей та значнихматеріальних втрат.
Надзвичайніситуації можуть бути: техногенного, природного, соціальнополітичного тавоєнного характеру. До надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносятьсятранспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза,аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних речовин, раптове руйнуванняспоруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення,гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
Надзвичайнісутуації природного характеру це небезпечні геологічні, метеорологічні,гідрологічні явища (землетруси, бурі, повіні), природні пожежі, епідемії середлюдей, епізоотії, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чишкідниками, зміни стану повітряного басейну, водних ресурсів, біосфери тощо.
Надзвичайніситуації соціальнополітичного характеру виникають внаслідок протиправних дійтерористичного і антиконституційного спрямування (терористичні акти, викраденнячи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв вгромадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілихбоєприпасів тощо).
Надзвичайніситуації воєнного характеру пов'язані із наслідками проведення військовихоперацій, застосування зброї масового ураження під час яких виникають вторинніфактори ураження населення (при зруйнуванні атомних і гідроелектростанцій,складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів,вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій та ін.
Відповідно дотериторіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічнихзбитків, кількості людей, які загинули надзвичайні ситуації можуть виникати нарівнях: загальнодержавному, регіональному, місцевому та об'єктовому. Виділення4х рівнів надзвичайних ситуацій має значення для визначення джерелафінансування робіт, пов'язаних із подоланням наслідків таких подій. Звичайно,що при недостатності коштів децентралізованих фінансових резервів допомога можебути надана із централізованих фондів.
Одним з видівбюджетних резервів є Резервний фонд Кабінету Міністрів України. Він формуєтьсяз метою фінансування невідкладних витрат у народному господарстві,соціальнокультурних та інших заходів, які не могли бути передбаченими під часзатвердження Державного бюджету на відповідний рік. Цей фонд створюється врозмірі до двох відсотків обсягу видатків державного бюджету і входить доскладу видатків Державного бюджету України.
Головниминапрямками витрачання коштів цього фонду є:
— фінансуваннявитрат, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями;
— фінансуванняробіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;
— непередбаченівитрати, пов'язані з введенням законів;
— фінансуванняінших заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені під часзатвердження Державного бюджету України, з визначенням при цьому розмірукоштів, який не може перевищувати 20 відсотків загального обсягу резервногофонду.
Кошти резервногофонду можуть використовуватися лише в необхідних межах за цільовим призначеннямна фінансування заходів, передбачуваних постановами Кабінету Міністрів України.Залишок невикористаних коштів резервного фонду в кінці року, в якому їхвиділено, підлягає поверненню до Державного бюджету України.
Одночасновстановлена вимога, що кошти резервного фонду Кабінету Міністрів України не можутьвикористовуватися:
1) на погашенняборгів, у тому числі пов'язаних з гарантіями чи іншими видами забезпечення,наданими Кабінетом Міністрів України;
2) для збільшеннясум по статтях видатків, передбачених у державному бюджеті.
Кабінет МіністрівУкраїни щомісяця подає докладні письмові звіти Верховній Раді України провитрати з резервного фонду з обгрунтуванням їх необхідності, економічності таефективності, а також про досягнення фактичних результатів за підсумкамивикористання коштів фонду. На постійну Комісію Верховної Ради України з питаньбюджету покладено контрольні функції за використанням Кабінетом МіністрівУкраїни коштів резервного фонду.
Контроль зацільовим і своєчасним використанням міністерствами, відомствами, іншимиорганами державної виконавчої влади коштів резервного фонду здійснюєМіністерство фінансів України.
4. ФОНДОВИЙ РИНОК
Мобiлiзацiя iперерозподiл фiнансових ресурсiв в умовах ринку вiдбувається на фiнансовомуринку, який складається з двох складових:
ринку цiннихпаперiв (фондового ринку);
ринку банкiвськихпозик.
Ринок ціннихпаперів (РЦП), в свою чергу, поділяється на первинний ринок цінних паперів тавторинний ринок цінних паперів (див. рис. 1).
На первинномуринку відбувається мобілізація фінансових ресурсів шляхом емісії цінних паперівта їх первинного розміщення. На вторинному ринку цінних паперів проходитьперерозподіл фінансових ресурсів між галузями діяльності через купівлюпродажцінних паперів на фондовій біржі з допомогою фінансових посередників — дилерів,брокерів.
Рис. 1. Складринку цінних паперів
В умовах ринковоїекономiки перерозподiл фiнансових ресурсiв здiйснюється головним чином черезфiнансовий ринок, переваги такого перерозподiлу полягають у наступному:
1) значноскорочуються строки, необхiднi для залучення коштiв;
2) змiнюєтьсявiдношення до фiнансових ресурсiв, мобiлiзованих через фiнансовий ринок,зростає зацiкавленiсть в їх рацiональному використаннi;
3) в процесиперерозподiлу фiнансових ресурсiв включаються, крiм тимчасово вiльних коштiвюридичних осiб, i кошти населення.
Фондовий ринокУкраїни знаходиться у стадїї становлення. І поки що недостатнім є рівеньорганізаційної оформленості біржового і позабіржового ринку цінних паперів,законодавчо не врегульовано створення і функціонування окремих інститутівфондового ринку. Темпи формування ринку цінних паперів відстають від темпівпроведення приватизації. Не розроблені і не працюють механізми захистуінвесторів, що гальмує залучення інвестицій в економіку України. Перешкодою длярозвитку фондового ринку є відсутність у більшості вітчизняних торговцівцінними паперами достатніх власних коштів для роботи на первинному і, особливо,на вторинному ринку цінних паперів.
В таких умовахнедостатнього розвитку та правової неврегульованості фондового ринку Україниспостерігається тенденція відтоку значних пакетів акцій інвестиційнопривабливих об'єктів до іноземних інвесторів.
Для того, щобфондовий ринок сприяв розвитку економіки, забезпечував необхідні умови дляінвестицій, його функціонування повинно базуватися на таких принципах:
— соціальноїсправедливості, як забезпечення створення рівних можливостей та спрощення умовдоступу на ринок фінансових ресурсів, недопущення дискримінації прав і свободсуб'єктів ринку цінних паперів;
— надійності захистуінвесторів, як створення соціальнополітичних, економічних, правових умов дляреалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення захисту їхмайнових прав;
— регульованості,як створення гнучкої і ефективної системи регулювання фондового ринку;
— контрольності,як забезпечення такого механізму обліку і контролю, який запобігав би іпопереджував зловживання та злочинність на ринку цінних паперів;
— ефективності,як максимальної реалізації потенційних можливостей фондового ринку по мобілізаціїта розміщеннюфінансових ресурсів у перспективні сфери та галузі економіки, щосприятиме її розвитку та задоволенню потреб населення;
— правовоїупорядкованості, як створення необхідної правової інфраструктури длязабезпечення функціонування фондового ринку, яка буде чітко регламентуватидіяльність його суб'єктів;
— прозорості,відкритості, як забезпечення надання інвесторам повної інформації, щостосується умов випуску та обігу цінних паперів, гласностіфінансово-господарської діяльності емітентів, недопущення виявів дискримінаціїсуб'єктів фондового ринку;
— конкурентності,як забезпечення свободи підприємницької діяльності для інвесторів, емітентів,ринкових посередників, створення умов для змагання за вигідне розміщеннявільних фінансових ресурсів, встановлення немонопольних цін на послугипосередників, контроль за дотриманням правил добросовісної конкуренції.
Держава здійснюєрегулювання розвитку фондового ринку України, для цього створений спеціальнийдержавний орган, підпорядкований Президенту України та підзвітний ВерховнійРаді України Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
Основними цілямидержавного регулювання РЦП є:
реалізація єдиноїдержавної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;
створення умовдля ефективної мобілізації та розміщення учасниками РЦП фінансових ресурсів зурахуванням інтересів суспільства;
одержанняучасниками РЦП інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результатифінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з ціннимипаперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на РЦП;
забезпеченнярівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на РЦП;
гарантування праввласності на цінні папери;
інтеграція уєвропейський та світовий фондові ринки;
дотриманняучасниками РЦП вимог актів законодавства;
запобіганнямонополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на РЦП;
контроль запрозорістю та відкритістю РЦП. Основними формами державного регулюванняфондового ринку є: прийняття законодавчих актів, регулювання обігу та випускуцінних паперів, видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на РЦП,реєстрація емісії цінних паперів, контроль за функціонування фондового ринку таін.
На фiнансовомуринку України можуть обертатися наступні види цiнних паперiв:
1) акції;
2) облiгацiївнутрішніх та зовнішніх державних позик;
3) облігаціїмісцевих позик;
3) облігаціїпiдприємств;
4) казначейськiзобов'язання республіки;
5) ощаднiсертифiкати;
6) інвестиційнісертифікати
7) векселі;
8) приватизаційніпапери.
Акції — це пайовіцінні папери, які не мають встановленого строку обігу. Засвідчують про участь устатутному фонді акціонерного товариства, про членство в акціонерномутоваристві та право на участь в управлінні ним. Акції дають право їх власникамна одержання частки прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілімайна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бутиіменними, де вказується власник і його реквізити, а також на пред 'явника, детакі відомості не вказуються. Крім того, в залежності від черговості виплатидоходу і права на участь в управлінні акціонерним товариством, акції можутьбути: простими та привілейованими.
Привілейованіакції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, на отриманнячастини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власникицих акцій не беруть участі в управлінні товариством. Власники простих акційотримують дивіденди в розмірах, що визначається кінцевими результатами роботитовариства за рік, а також беруть участь в управлінні акціонерним товариством.
Облігаціївнутрішніх та зовнішніх державних позик — це боргові цінні папери, які маютьобмежений строк обігу. Засвідчують внесення власником облігації грошових коштіві підтверджують зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цьогоцінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента.
Облігаціїзовнішніх державних позик розміщуються на міжнародних та іноземних фондовихринках, вони підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цихоблігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випускуоблігацій. Облігації випускаються процентними, дисконтними; можуть бутиіменними або на пред'явника; з вільним або обмеженим колом обігу. Облігаціїзовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій валюті.Грошові кошти, одержані від розміщення даних облігацій спрямовуються виключнодо Державного бюджету України.
Місцеві Радинародних депутатів або за їх рішеннями інші органи місцевого самоврядування увідповідності до чинного законодавства можуть випускати облігації місцевихпозик.
Підприємства всіхформ власності, об'єднання, господарські товариства можуть випускати облігаціїпідприємств, які також є борговими цінними паперами з обмеженим умовами випускустроком обігу і виплатою доходу. Облігації підприємств не дають права їхвласникам на участь в управлінні підприємством.
Казначейськізобов'язання республіки — це цінні папери на пред'явника, які розповсюджуютьсяна добровільних засадах серед населення. Засвідчують внесення їх власникомгрошових коштів до бюджету і дають право на одержання доходу. Відмінностіказначейських зобов'язань від облігацій державних позик полягають унаступному:— казначейські зобов'язання розповсюджуються виключно середнаселення;
— виплата доходуздійснюється у фіксованих процентах; —метою випуску казначейських зобов'язань єпокриття
бюджетногодефіциту.
Ощаднісертифікати — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, якесвідчить про право вкладника на одержання після обумовленого строку депозиту іпроцентів по ньому.
Ощаднісертифікати бувають іменні і на пред'явника. Крім того, вони бувають строковими— видаються на певний строк під певний договірний процент, а також дозапитання.
Інвестиційнісертифікати цінні папери, які випускаються виключно інвестиційними фондами абоінвестиційними компаніями; вони дають право власнику на отримання доходу увигляді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та напред'явника.
Вексель, якцінний папір, засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатитипісля настання строку визначену суму грошей власнику векселя(векселеутримувачу). Векселі бувають двох видів: прості та переказні.
Приватизаційніцінні папери це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують правовласника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державнихпідприємств, державного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційніпапери можуть бути тільки іменними.
5. ФІНАНСОВА СИСТЕМА
Фiнансовiвiдносини, що виникають при розподiлі i перерозподiлі валового нацiональногопродукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними ознаками.Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансовасистема — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані міжсобою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів,є відповідний апарат управління та правове забезпечення. Склад фiнансовоїсистеми України показаний на рис.1:
/>
/>
Рис. 1. Склад фінансової системи України
Всi фiнансовiвiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можнаподiлити на такі сфери:
1) фiнансисуб'єктів господарювання;
2) державнiфiнанси.
Але всерединiкожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремiланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктівгосподарювання це:
1) фiнансикомерційних пiдприємств;
2) фiнансинекомерцiйних органiзацiй i установ;
3) фiнансигромадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланкахфiнансової системи як фiнанси
комерцiйних пiдприємств,фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ, можна продовжити подiл взалежностi вiд галузевої ознаки i за формами власностi.
Всi сфери i ланкифiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед нихзаймають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднуютьфiнансову систему в єдине цiле.
Принципи побудовифiнансової системи:1) єднiсть, яка обумовлена єдиною економiчною i полiтичноюосновою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя черезфiнансову систему;
2) функцiональнепризначення ланок виражається в тому, що в кожнiй з них вирiшуються своїзавдання специфiчними методами, iснують вiдповiднi фонди грошових коштiв,апарат управлiння.
Загальнодержавнимфiнансам притаманнi, крiм того, принципи демократичного централiзму iнацiональної полiтики, якi яскраво проявляються в побудовi державних фiнансовихорганiв, а також бюджетної системи.
Фінансикомерційних підприємств мають особливості організації обумовлені специфікою їхдіяльності. Підприємства працюють на засадах комерційного розрахунку, якийпередбачає отримання прибутку (доходу), відшкодування за рахунок власних коштіввсіх затрат по основній діяльності, а також по її розширенню і розвитку. Такіпідприємства працюють, головним чином, в сфері матеріального виробництва. Але всучасних умовах переходу до ринку і в сфері нематеріального виробництва деякіорганізації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні,видавницькі, навчальні заклади тощо).
Комерційніпідприємства є основними платниками податків в бюджет, таких як податок наприбуток, податок на додану вартість, акцизний збір, ресурсні платежі, а такожвнесків в державні цільові фонди. Таким чином, за рахунок частини створеноїкомерційними підприємствами вартості при її перерозподілі через бюджети цікошти спрямовуються на утримання установ невиробничої сфери (бюджетнихорганізацій).
До некомерційнихустанов належать такі, які надають послуги, виконують роботи безкоштовно або засимволічну плату, яка не відшкодовує їх видатків. Це лікарні, поліклініки,школи, дитячі дошкільні установи, музеї, середні і вищі навчальні заклади таін. Таким чином, принципова відмінність комерційних підприємств віднекомерційних полягає у тому, що метою перших є одержання прибутку, а длядругих такаціль не є головною. Крім того, для некомерційних організацій увипадках перевищення доходів від усіх видів діяльності та з усіх джерел надвидатками, одержані вільні кошти не можуть бути спрямовані на збільшеннядоходів тих юридичних або фізичних осіб, які заснували таку некомерційнуорганізацію, а повинні використовуватись на розвиток діяльності, створенняфінансових резервів тощо.
Більшістьнекомерційних організацій належить до державного сектора економіки. Головнимджерелом фінансування видатків таких організацій є бюджетні кошти, тому вони іназиваються бюджетними. Організація фінансових відносин в некомерційнихорганізаціях має свої особливості обумовлені характером перерозподільчихпроцесів у суспільстві, їхнім державним регулюванням, гострою нестачею бюджетнихкоштів, необхідністю їхнього економного і цільового використання.
Особливе місце уфінансовій системі належить фінансам громадських організацій та доброчиннихфондів. Вони являють собою добровільні об'єднання громадян за професіями,інтересами, захопленнями. На фінанси громадських організацій і доброчиннихфондів впливають особливості їхнього функціонування, пов'язані з відсутністюкомерційної діяльності (а отже і доходів, отриманих внаслідок такоїдіяльності), а також відсутністю державного фінансування. Головним джереломдоходів таких організацій є: вступні і членські внески, добровільні іспонсорські пожертвування. Хоча громадські організації і доброчинні фонди немають права займатися комерційною діяльністю, вони можуть мати у власностікомерційні підприємства, які спрямовують їм частину одержаного доходу.
Найбільш масовимиі популярними є такі громадські організації: політичні партії, рухи, професійніспілки, товариства діячів мистецтв, спортивні товариства та ін. Середдоброчинних фондів України найбільш відомими є фонди «Україна —дітям», «Намисто Славутича», «Сімейне коло» та ін.
В сфері державнихфінансів центральне місце займають бюджети, сукупність яких утворює бюджетнусистему. До неї входять: Державний бюджет України, республіканський бюджетАвтономної Республіки Крим та місцеві бюджети (обласні, міські, районні,районні в містах, селищні і сільські). Всього в Україні налічується майже 12тис. бюджетів. Бюджети поряд з державними цільовими фондами є основнимиважелями перерозподілу виробленої в суспільстві вартості, з їх допомогоюперерозподіляється майже половина валового внутрішнього продукту України.
Головним джереломдоходів бюджетів є загальнодержавні і місцеві податки, обов'язкові збори, атакож деякі неподаткові надходження (кошти від приватизації державного майна,доходи від зовнішньоекономічної діяльності, надходження від державних позик таін.). Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства,соціально-культурні заходи, оборону, управління, охорону навколишньогосередовища, створення державних резервів.
В 1995 році бувприйнятий Закон України «Про бюджетну систему України», який визначивосновні засади побудови бюджетної системи, розмежування доходів і видатків міжокремими її ланками, порядок бюджетного планування і бюджетного процесу. Повневтілення в практику цього закону є першочерговим завданням сучасної фінансовоїполітики.
До складузагальнодержавних фінансів в Україні входить система державних цільових фондів.Відокремлення на початку 90х років від державного бюджету окремих державнихфондів з чітко визначеними джерелами утворення та напрямками використаннясприяло налагодженню належного контролю за витрачанням коштів та збалансуваннюдоходів і видатків фондів. Але пізніше, у зв'язку з хронічною нестачею фінансовихресурсів на державному рівні, виникла необхідність приєднання деякихпозабюджетних фондів до Державного бюджету України (Пенсійного фонду, ФондуЧорнобиля, Державного інноваційного фонду, Державного фонду сприяння зайнятостінаселення).
Державні цільовіфонди по цільовому призначенню поділяються на економічні, соціальні,науководослідні, страхові та ін. Вони можуть бути створеними як назагальнодержавному, так і на місцевому рівні.
В системудержавних цільових фондів входить понад 30 фондів. Найбільшими за абсолютнимирозмірами, з чітко визначеними джерелами утворення, а також обов'язковимхарактером відрахувань є: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхуванняУкраїни, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійсненнязаходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальногозахисту населення, Державний інноваційний фонд.
Взагальнодержавних фінансах є особлива ланка фінансових відносин — державнийкредит. Існування державного кредиту пов'язано з постійним протиріччям міжпотребами держави і її фінансовими можливостями, з хронічною нестачеюцентралізованих фінансових ресурсів і, зокрема, з бюджетним дефіцитом. Держававиступає як позичальник коштів (а її кредиторами є юридичні та фізичні особи),кредитор і гарант. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики,грошоворечові лотереї, використання частини вкладів населення в ощаднихустановах, використання коштів Державного позикового фонду. Державні позикиможуть супроводжуватися випуском цінних паперів (державних облігацій іказначейських зобов'язань) або бути у безготівковій формі (шляхом записів навідповідних рахунках). Державні позики бувають зовнішніми і внутрішніми.
Функціонуваннядержавного кредиту веде до утворення державного боргу, як сукупностізобов'язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державамита міжнародними організаціями. У видатковій частині Державного бюджету Українищорічно передбачаються видатки на обслуговування державного боргу.
ВИСНОВОК
Формуваннявідлагодженої та ефективно функціонуючої фінансової системи — відповідальне іскладне завдання, вирішення якого потребує багато часу. Фінансова системаУкраїни знаходиться на етапі становлення і вдосконалення. Найважливішимипроблемами її розвитку є:— зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метоюпосилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності;
—  відлагодження фінансовогомеханізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсівв умовах дефіциту бюджетних коштів;
—  реформа бюджетної системи,практична реалізація всіх положень Закону України «Про бюджетну системуУкраїни»;
—  економне витрачання бюджетнихкоштів, посилення контролю за їх цільовим використанням;
—  реформа системи оподаткуванняв напрямку послаблення податкового тиску;
—  зменшення кількості ірозмірів відрахувань у державні цільові фонди, відокремлення їх від бюджету;
—  раціональне використаннякоштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державнихцінних паперів.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.  Василик О.Д. Державні фінансиУкраїни: Навч. посібник. К.: Вища шк., 1997. 383 с.
2.  Загородній А.Г., Вознюк Г.Л.,Смовженко Т.С. Фінансовий словник. 2ге видання, виправлене та доповнене. Львів:Видво «Центр Європи», 1997. 576 с.
3.  Кравченко В.І. Місцевіфінанси України: Навч. посіб. К.: Тво «Знання», КОО, 1999. 487 с.
4.  Общая теория финансов:Учебник / Л.А.Дробозина, Ю.Н.Константинова, Л.П.Окунева и др.; Под ред.Л.А.Дробозиной. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. 256 с.
5.  Юрій С.І., Бескид Й.М.Бюджетна система України: Навчальний посібник. К.; НІОС, 2000. 400 с.