Дайте визначеннястатутного капіталу товариства. Які вимоги законодавство встановило для йогорозміру, порядку формування, збільшення і зменшення?
капітал акціонерний акція лізинг
Статутний капітал (фонд) – це зафіксована установчими документамита оцінена учасниками в національній, а інколи, у передбачених законом випадках,і в іноземній валюті, сукупність внесків, об’єднаних учасниками при створені господарськоготовариства для забезпечення його діяльності
Статутний капітал — капіталакціонерного товариства, що утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщенихакцій товариства.
Статутний капітал акціонерноготовариства складається із внесків акціонерів (учасників). Він відображає власніджерела формування активів і власність акціонерного товариства як юридичної особи.Водночас сума статутного капіталу відображає колективну власність акціонерів, дечастка кожного визначається номінальною вартістю придбаних ним акцій.
Бухгалтерський облік статутногокапіталу починається з дня реєстрації підприємства в державному реєстрі суб'єктівпідприємницької діяльності і закінчується днем вибуття підприємства з державногореєстру (внаслідок припинення діяльності, банкрутства тощо).
Згідно з Законом України «Прогосподарські товариства» акціонерним визнається товариство, яке має статутнийкапітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несевідповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства
Статутний капітал акціонерноготовариства розподілений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості(частина 1 статті 24 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня1991 року). У цій же статті Закону визначено, що загальна номінальна вартість випущенихакцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншесуми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальноїзаробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства. Друга Директивадозволяє не поширювати вимогу про мінімальний розмір статутного капіталу на приватнітовариства, і чимало євпропейських країн скористувалися цією можливістю.
Підвищені вимоги до мінімальногорозміру статутного капіталу застосовуються для деяких категорій товариств:
страхові компанії — 1 млн.євро (1.5 млн. євро для страховиків життя)
банки — 75 млн. грн.
Встановлення мінімальногорозміру статутного фонду є прикладом прямого втручання держави у приватноправовівідносини засновників акціонерного товариства. З огляду на статус акціонерних компаній як компаній концентраціїкапіталу таке втручання обумовлене необхідністю захисту інтересів кредиторів.
Окремі групи акціонерних товариств,що діють у банківській, страховій, інвестиційній галузях, мають підвищений розмірстатутного фонду, що передбачено відповідними законодавчими актами України, котрірегулюють згадані види діяльності.
Сума статутного капіталу,відображена у фінансовому обліку і звітності, повинна дорівнювати загальній номінальнійвартості випущених акцій, вказаній в установчих документах.
Акція є одиницею власностів акціонерному товаристві. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу»визначає акцію як цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайовуучасть у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство та правона участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибуткуу вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерноготовариства.
Статутний капітал товаристваформується з метою забезпечення підприємницької діяльності товариства. Учасникитовариства вносять вклади, які і складають мінімальний розмір майна товариства.Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів,внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал визначає мінімальнийрозмір майна товариства з обмеженою відповідальністю, що гарантує інтереси кредиторів.
2. При заснуванні акціонерноготовариства всі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підпискана акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати статутного капіталу.Під відкритою підпискою на акції розуміється розміщення акцій шляхом відкритогопродажу. Порядок проведення відкритої підписки встановлюється на рівні закону.
Для регулювання розміру статутногокапіталу використовується термін «чисті активи», під яким розуміютьсяактиви підприємства за вирахуванням зобов'язань. Встановлення співвідношення чистихактивів товариства та його статутного капіталу спрямоване на забезпечення інтересів
кредиторів. Вартість чистихактивів завжди повинна бути вищою або, принаймні, рівною розміру статутного капіталу.Зменшення вартості чистих активів створює необхідність зменшення статутного капіталу(за винятком першого року роботи товариства). Якщо вартість чистих активів акціонерноготовариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу,товариство підлягає ліквідації.
Акціонерне товариство можезмінювати розмір статутного капіталу згідно з рішенням зборів акціонерів. У бухгалтерськомуобліку ці зміни знаходять відображення тільки після державної реєстрації новогорозміру статутного капіталу. Збільшення статутного капіталу акціонерного товаристване більше, ніж на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що такспередбачено статутом.
Зміни статутного капіталурегулюються Положенням про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фондуакціонерного товариства, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперівта фондового ринку від 08.04.1998 р. №44… Акціонерне товариство має право збільшуватистатутний капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістюне нижче номінальної.
Збільшення статутного капіталуможе здійснюватися шляхом:
1) випуску нових акцій,
2) обміну облігацій на акції
3) збільшення номінальноївартості акцій.
При збільшенні кількості акційвстановленої номінальної вартості підписка на додатково випущені акції проводитьсяу тому ж порядку, що і на акції першої емісії, а статутний капітал збільшуєтьсяза рахунок:
Ø додаткових внесківучасників — у обліку це буде відображатись аналогічно операціям формування статутногокапіталу;
Ø індексації основнихзасобів згідно з Положенням про порядок збільшення статутного фонду за рахунок індексаціїосновних засобів, затвердженим рішенням ДКЦПФР від 12. 02 1998 р. №39;
Ø реінвестування прибутку;
Ø нарахованих дивідендів— у випадку, коли прийняте рішення про виплат дивідендів акціями.
При збільшенні номінальноївартості акцій статутний капітал може збільшуватися за рахунок додаткових внесківучасників до встановленого рівня номінальної вартості акцій або за рахунок індексаціїосновних засобів. Обидва ці варіанти вже були нами розглянуті.
Зменшення статутного капіталуакціонерного товариства може здійснюватися шляхом:
зменшення номінальної вартостіакцій або зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупуїх у власників з метою анулювання.
Рішення про зменшення статутногокапіталу приймається загальними зборами акціонерів. Зменшення статутного капіталупов'язане із внесенням змін та доповнень до статуту акціонерного товариства.
Розглянемо безпосередньо процесформування статутного фонду
1. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 52 ЗУ«Про господарські товариства» № 1576-ХІІ від 19.09.1991 р. (далі – Закон) у товариствістворюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не меншесуми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальноїзаробітної плати, діючої на момент створення товариства. До моменту реєстрації товариствакожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного)капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частинастатутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першогороку діяльності товариства.
До питання про розмір статутного капіталу можна підійти об’єктивно, суб’єктивноабо формально.
Об’єктивний підхід передбачаєформування статутного капіталу в розмірі, необхідному для досягнення певної мети;коли необхідно акумулювати максимальні кошти. При цьому розмір статутного капіталує, як правило, високим, а частки відображають реальні майнові інвестиції учасників.Може статися, що учасник-ініціатор, на якому, як-то кажуть, усе тримається, маєневелику частку, оскільки не має достатнього капіталу. Тому, як правило, об’єктивнийпідхід властивий для визначення розміру статутного капіталу так званих товариствкапіталів.
Суб’єктивний підхід – це формуваннястатутного капіталу в розмірі, який наперед узгоджує розподіл часток між учасниками.До уваги береться не те, яка сума потрібна для досягнення мети юридичної особи йздійснення ефективної господарської діяльності, а те, яка структура капіталу влаштовуєучасників. Часто для учасників важливіше, щоб лише у нього було 49% голосів (або51%), аніж розмір внеску. Зустрічалися випадки, коли сторони домовлялися про співвідношеннячасток української й іноземної сторони, навіть не визначаючи, скільки саме осіб-засновниківбуде представляти кожну сторону.
Суб’єктивний підхіддо розміру й розподілу статутного капіталу дозволяє врахувати не лише й не стількимайновий внесок учасника, скільки персональне значення того чи іншого учасника вдосягненні мети створюваної організації.
Для окремих категорій юридичнихосіб статутний капітал має суто формальне значення: учасників не цікавить розподілголосів, розмір статутного капіталу і внесків. Яке це має значення для учасника,який, наприклад, сам створює товариство? Так само це не є важливим і для товариства,створеного членами однієї родини. Але вимогу сформувати статутний капітал обійтине можна. Учасники зобов’язані передбачити розмір капіталу й сформувати його, бобез цього не будуть виконані вимоги до створення юридичної особи, а отже, її незареєструють. Тому учасники створюють статутний капітал, сприймаючи це як формальність.Але для мінімізації витрат на створення юридичної особи вони, як правило, формуютькапітал у розмірі, який дорівнює мінімальному. Цей порядок визначення розміру статутногокапіталу можна назвати формальним.
Одним з документів, необхіднихдля державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодоформування статутного фонду, є документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками)вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановленозаконом (ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»№ 755-IV від 15.05.2003 р.). Таким документом є довідка з банку про відкриття поточногорахунку для формування статутного фонду та про перерахування на цей рахунок вкладузасновника (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок грошовихкоштів засновників) або акт приймання-передачі майна до статутного фонду товариства(у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок майнових внесків засновників).
2. Згідно з ч. 2 ст.115 ЦКУ вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можутьбути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що маютьгрошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. На практиці найчастіше статутний фондтовариства формується за рахунок грошових коштів або рухомого майна засновників.
3. На третьому етапі формування статутногокапіталу учасники мають домовитися про строк сплати вкладів. Законодавець орієнтуєна їх повну сплату впродовж одного року з дня створення юридичної особи. Вказанийстрок може бути й скорочений: дострокове виконання зобов’язання допускається.
Охарактеризуйтеприроду лізингу
Лізинг (англ. leasing від англ. to lease — здати в оренду) – цевид фінансових послуг, пов'язаний з формою купівлі основних фондів.
Лізинг – це вид інвестиційноїдіяльності, за якої лізингова компанія купує у постачальника обладнання (предметлізингу), а потім здає його в оренду за певну плату, на певний строк і на визначенихумовах клієнту з подальшим переходом права власноті клієнтові.
Лізинг – це певнийінвестиційний інструмент, що дозволяє підприємству, не відлучаючи власні ресурси,здійснити модернізацію основних фондів та отримати нове, сучасне високотехнологічнеобладнання.
Лізинг — це такийсобі спосіб фінансування, за якого отримання коштів на розвиток поєднується з оптимізацієюналогообкладення підприємства; це унікальний інвестиційний інструмент, що сприяєпідвищенню конкурентоспроможності промисловості, напряму стимулює процес заміщенняімпортної продукції якісними вітчизняними аналогами, підвищенню зайнятості населення,росту доходів приватного бізнесу та держави в цілому.
Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме і рухомемайно, яке може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортнізасоби, обчислювальна та інша техніка, будинки, споруди, системи телекомунікаційтощо, не заборонене законодавством до вільного обігу на ринку.
Предметом лізингуне можуть бути земельні ділянки й природні об’єкти, а також власність, для якої встановленийособливий порядок звернення. Предмет лізингу, переданий у тимчасове користуваннялізингоотримувачу, є власністю лізингодавача. Предмет лізингу, переданий лізингоотримувачевіпо договору фінансового лізингу, береться до уваги на балансі лізингодавача аболізингоотримувача за згодою сторін.
Суб'єктами, лізингу, як правило, є три особи:
1) постачальник або продавецьпредмету лізингу — підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, якіздійснюють виробництво і реалізацію машин і обладнання;
2) лізингодавець —суб'єкт господарювання, який передає в користування об'єкти лізингу за договоромлізингу; лізинго-давцями можуть бути банківські або небанківські фінансові установи(лізингові компанії);
3) лізингоодержувач(користувач) — суб'єкт господарювання, який одержує в користування об'єкти лізингуу встановлених лізинговим договором межах; лізингоодержувач вступає у відносиниз лізингодавцем щодо оренди об'єктів лізингу
В залежності від строкукорисного використання об’єкта лізингу й економічної суті договору лізинги бувають:
А) Фінансовий (фінансова оренда). Строк договору лізингу порівняний зі строком корисного використанняоб’єкта лізингу. Як правило, по закінченні договору лізингу вирішальна вартістьоб’єкта лізингу близька до нуля і об’єкт лізингу може перейти до лізингоотримувача.
В українському законодавствідля фінансового лізингу встановлена межа — не менше строку, за який амортизується60 відсотків вартості об'єкта лізингу, то в міжнародній практиці при фінансовомулізингу лізингоодержувач за час дії лізингової угоди виплачує лізингодавцю всю величинуамортизації орендованого майна. Саме фінансовий лізинг найбільшою мірою виражаєсутність кредитних відносин.
Фактично у випадкуфінансового лізингу має місце довгострокове кредитування покупки. Лізингова угода характеризується при цьомутривалим терміном, що наближується до терміну окупності предмета лізингу та амортизаціївсієї або більшої частини його вартості. Основне місце на ринку фінансового лізингупосідають банки.
Б) Операційний (оперативний) лізинг. Строк договору лізингу істотно менше строкукорисного використання об’єкта лізингу. Зазвичай предметом лізингу є вже наявніу розпорядженні лізингодавача активи. По закінченні дії договору об’єкт лізингуабо повертається лізингодавачеві й може бути повторно переданим в лізинг, або викуповуєтьсялізингоотримувачем по остаточній ціні. Лізингова ставка зазвичай вища, ніж при фінансовомулізингу.
Виділяють також:
— зворотнийлізинг — це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у виробника(постачальника) і передачу цього майна йому ж у лізинг; такий, здавалося б, незвичнийвид лізингу використовується виробниками обладнання (постачальниками) з метою поліпшеннясвого фінансового становища;
— пайовий лізинг— це здійснення лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залученнядо угоди кількох кредиторів, які беруть участь у лізинговій операції, інвестуючисвої кошти;
— міжнароднийлізинг — це лізинг, що здійснюється суб'єктами господарювання, які перебувають підюрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державнікордони.
Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів.Його зміст і роль в теоріїта практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосібкредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковоюорендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підряднихвідносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництвачи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужийрахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.
З точки зору змістукредитних відносин, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту,який надається в натуральній формі і погашається позичальником у розстрочку. В західнихкраїнах лізинг виник у 40—50-х роках XX ст. через виробничу вигідність надання воренду на тривалий строк основного капіталу внаслідок застосування фінансових системприскореної амортизації. Лізинг дає змогу товаровиробникам отримувати необхідневиробниче обладнання без значних витрат капіталу, а також уникати втрат, пов'язанихз прискореним спрацюванням обладнання.
В законі України «Про лізинг» дано таке визначення цьому поняттю:лізинг − це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власнихчи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користуванняна визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набуваєтьсяним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідногопродавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.Тобто лізинг можна розглядати як форму забезпечення вкладень, як прогресивний методматеріально-технічного забезпечення, як активний інструмент маркетингу, як однуіз форм кредитних надходжень, як альтернативу банківському кредиту. Сучасне розуміння лізингу бере початокще від класичних принципів Римського права про розмежування понять «власник»і «користувач» майна. Виникнення і саме існування його в якості особливоговиду бізнесу засновані саме на можливості розділення компонентів власності на двіважливі правочинності − користування річчю, тобто застосування її згідно зпризначенням з метою дістати прибуток та інші вигоди, і саме право власності якправове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено,що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо,а у ефективному її використанні. Звідси передусім випливає, що лізинг− це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничихсил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв'язку. Особливістьлізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленнюприватної власності на засоби виробництва, а з іншого − веде до її подолання,зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвиток державної власності,а при певних умовах − і перетворення її загальну, спільну чипайову. Лізингв широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражаєвідносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійнеявище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різні форми виявлення,які можна подати з різним ступенем конкретності. Оскільки лізинг виражає певну взаємодіюелементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він має матеріально-речовуоснову та соціально-економічну форму.
Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинанми власності іспільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільствомтощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовий бік лізингухарактеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частиниречових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовамикредитування. Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня,в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагаєширокого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринкахустаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.Отже, лізинг включає в себетри форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні. Лізинг як складне соціально-економічнеявище виконує дуже важливі функції з формування багатоукладної економіки та активізаціївиробничої діяльності:
1) Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразовоїоплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгостроковогокредиту.
2) Виробнича функціялізингу полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання,а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічногопостачання виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково-технічногопрогресу. При повному лізингу передача майна може супроводжуватись різноманітнимсервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочоюсилою тощо.
3) Постачальницькафункція — це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залученняв сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.
4) Функція використанняподаткових та амортизаційних пільг має деякі особливості:
а) взятеза лізингом майно відображається на балансі користувача або лізингодавця по узгодженнюміж ними;
б) оренднаплата відноситься на собівартість продукції (послуг), що виробляється і відповіднозменшує прибуток, який підлягає оподаткуванню;
в) застосуванняприскореної амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку контракту, що зменшуєоподаткований прибуток та прискорює оновлення матеріально-технічної бази. В результатілізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об'єкти до своєї сфери;розвиває та диверсифікує ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння новихпоколінь техніки.
Лізингова форма підприємництва заснована на системі принципів чи вихіднихположень, правил, які визначають єдність та зв'язки загальних, окремих та особливихїї якостей та зовнішніх проявів, котрі необхідно враховувати в практичній діяльності.Давно помічено, що знанняосновних принципів відшкодовує незнання багатьох факторів, в тому числі і в лізинговихвідносинах.
Договір лізингу укладаєтьсяв Україні у формі тристоронньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача,продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізинго-давцем і лізингоодержувачем.Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та відповідати вимогам законодавстваУкраїни.
Економічною передумовоюширокого розвитку лізингу є запровадження таких норм амортизаційних відрахувань,які передбачають прискорену амортизацію основних фондів з метою більш швидкого оновленняїх. За таких умов значно зростає прибутковість проведення лізингових операцій —закупівлі обладнання для здачі в оренду. Найпростішою формою лізингу є прокат обладнанняна короткостроковий період.
Значні перспективимає використання вітчизняними підприємствами лізингу в сфері міжнародної торгівлі,що дозволяє фінансувати поставки сучасного обладнання в нашу країну. За допомогоюміжнародних лізингових компаній кожне підприємство дістає змогу придбати в орендупотрібне йому обладнання з-за кордону.
В інвестиційних проектахв умовах української економіки важливо застосовувати змішані варіанти фінансування,тобто збалансовану фінансово-кредитну систему інвестування з включенням до неї лізингуяк однієї із складових. Лізинг дає можливість зекономити кошти на початкових стадіяхреалізації інвестиційних проектів.
Списоквикористаної літератури
1)Закон України «Пролізинг» від 16.12.1997 р
2)Данилова Л.І. Лізинг як факторінвестиційного розвитку // Фінанси України. — 1998
3)Горемыкин В.А. Лизинг: практическоеучебно-справочное пособие. — М.: 1997
4)Законом України «Прогосподарські товариства» від 19.09.91
5)Закону «Про акціонернітовариства» вiд 17.09.2008
6)Гайворонський В. М., Жушман В. П.,Білоусов Є. М., Бойчук Р. П., Глібко С. В. Господарське право України: Підруч.для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Національна юридична академія Україниім. Ярослава Мудрого / В.М. Гайворонський (ред.), В.П. Жушман (ред.). — Х.:Право, 2005