Реферат
Способиреалізації інвестиційних проектів
Зміст
Способи реалізації інвестиційнихпроектів
Список використаної літератури
Способиреалізації інвестиційних проектів
Перехід України донової форми економічних відносин, що ґрунтується на ринкових методах, зумовлює необхідністьвирішення нових завдань, пов´язаних з економічним розвитком регіонів та економікикраїни. Пряма підтримка державою рівня та інтенсивності інвестиційних процесів векономіці є, на наш погляд, вирішальною умовою структурної перебудови. Саме вона,головно, приносить конкретні результати у вигляді досягнення й підтримки стабільнихтемпів економічного зростання в країні [5, с. 19].
Інвестиції є (в образномузначенні) як би ворота науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, якийраніше відрізнявся світовим рівнем досягнень в різних галузях фундаментальної наукиі техніки, з відновленням інвестиційної активності одержить нове дихання. Ефективнорозв´язати проблему зниження ресурсо- і енерго ємності можна тільки шляхомширокого впровадження нових технологій сучасної техніки, пов´язавши воєдиноінтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.
Для створення ефективноїсистеми залучення іноземних інвестицій необхідна реалізація певних організаційнихзаходів зі створення єдиної цілісної системи державного управління інвестиційнимипроцесами, яка б приваблювала відповідні структури для роботи з іноземними інвестиціями,узгоджувала діяльність із міжнародними організаціями, проводила експертизи найважливішихпроектів і їхній конкурсний відбір. Такою структурою може бути спеціалізована державнакомпанія України з іноземних інвестицій. У структурі такої системи доцільно створитиінформаційно-аналітичний банк даних з питань іноземного інвестування, який міститимеінформацію про підприємства та проекти, що потребують інвестицій, про інвесторів,спонсорів, міжнародні тендери [5, с. 23].
Інвестиційний проект– це викладення цілей та особливостей конкретного інвестування й обґрунтування йогодоцільності. Без нього неможливо здійснювати інвестиції. Опрацювання інвестиційногопроекту залежить від інвестора та чиннихзаконів держави.
Далі під інвестиційнимпроектом розуміється письмовий документ, де викладено мету, методи реалізації, описоб’єкта інвестування, фінансова доцільність інвестиції. Такий проект потрібний якдля власних цілей інвестора, так і для ознайомлення з намірами інвестора всіх можливихзаінтересованих сторін: партнерів, банків, майбутніх споживачів.
Проект є організаційноюформою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені як стратегічнепланування інвестиційної діяльності, так і практична реалізація щоденного оперативногокерування нею [6, с. 79].
Для того щоб повнішеохопити багатофункціональність поняття «проект», визначимо інвестиційний проекту двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїхінвестиційних намірів.
Інвестиційний проект– це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повнийопис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінніпроект є документованим інвестиційним планом.
Інвестиційний проект– це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого планунарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставленихцілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах [6, с. 83].
Така подвійність визначеннядає змогу надалі точніше і повніше представити питання розробки й експертизи інвестиційногопроекту. На відміну від поняття «інвестиційний проект» терміном «бізнес-план» позначаютьспеціальний документ, що містить тільки економічний план реалізації проекту та йогообґрунтування. Бізнес-план є складовою інвестиційного проекту.
Слід зазначити, щоінвестиційний проект як план дій інвестора в обраному напрямку істотно впливає наякість (тобто ефективність) інвестування. Можна стверджувати, що за наявності плануінвестор (чи його менеджер по проекту) досягне вищих результатів, аніж за відсутностіплану (проекту) інвестування. Проект вносить системність та організованість у процесінвестування [11, с. 47].
Управління реалізацієюреальних інвестиційних проектів спрямоване на їхнє здійснення в передбачений термінз метою забезпечення своєчасного повернення вкладених коштів у вигляді чистого грошовогопотоку (насамперед – одержання передбаченого інвестиційного прибутку). Таке управлінняздійснюється в розрізі кожного реального проекту, включеного в інвестиційну програмупідприємства. По кожному наміченому до реалізації інвестиційному проекту звичайнопризначається його керівник, що організує підготовку всіх необхідних планових документіві забезпечує реалізацію основних показників планів його здійснення. По великих інвестиційнихпроектах, виконуваним підрядним способом (із залученням підрядника і субпідрядників),керівник проекту повинний розподілити функції управління в розрізі окремих учасниківпроекту.
Успішна реалізаціякожного інвестиційного проекту, включеного в програму реальних інвестицій підприємства,багато в чому залежить від своєчасної і якісної розробки плану його здійснення.Такий плановий документ у практиці інвестиційного менеджменту зветься «календарнийплан реалізації інвестиційного проекту» [5, с. 110].
Вибір способу освоєнняінвестицій залежить від виду інвестиційного проекту, що реалізується, джерел йогофінансування. Освоєння інвестицій у виробничі фонди здійснюється за допомогою підрядного,господарського або змішаного способів.
Підрядний спосіб –це організаційна форма виконання робіт, виробництва продукції та надання послугсамостійними, постійно діючими фірмами, підприємствами та організаціями на основіпідрядних договорів і контрактів між інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.Підрядним способом можуть виконуватись будь-які види робіт: будівельні, монтажні,пуско-налагоджувальні, науково-дослідні, проектно-досліджувальні, ремонтні.
Підрядний договірможе бути укладений на виробництво певного виду й обсягу продукції (тис. шт. цегли,тис. м3пиломатеріалів і т. ін.), на виконання певного виду послуг (наприклад, наохорону об’єкта, оформлення установчих документів та реєстрацію підприємства). Вінвестиційній сфері предметом підрядного договору є інвестиційний проект або частинапроекту, вид або комплекс певних робіт.
Підрядний спосіб продовжтривалого часу був домінуючим у галузі капітального будівництва, сприяв виокремленнюбудівництва у самостійну галузь матеріального виробництва, впровадженню науково-технічногопрогресу. Протягом тривалого часу підрядним способом виконувалось близько 90 % усьогообсягу будівельно-монтажних робіт. В останні десятиліття цей спосіб почав значнопоширюватися і в інших галузях народного господарства: промисловості, АПК, транспортіта ін. Послідовно почали виникати нові модифікації цього способу: бригадний, ділянковий,поточний, наскрізний, колективний та інші підряди [9, с. 137].
За ринкових умов цірізновиди підрядного способу можуть успішно використовуватись надалі і навіть дістатиподальшого розвитку в зв’язку із розширенням форм власності та числа учасників інвестиційноїдіяльності. На принципах бригадного підряду можуть здійснювати свою діяльність маліпідприємства, обумовлюючи у договорах взаємовигідні умови виконання робіт. Ділянковийпідряд може бути використаний підрозділами будівельних, монтажних організацій тафірм.
При поточному підрядіукладається договір на послідовне спорудження для замовника кількох однотипних об’єктів,наприклад жилих будинків у мікрорайоні або лінійно-протяжного об’єкта (автотраси,лінії електропередач, трубопровід тощо). За цих умов роботи виконуються поетапнона кожному об’єкті або по мірі просування вздовж траси лінійно-протяжного об’єкта.
Наскрізний підрядпередбачає укладання багатостороннього договору між кількома суб’єктами інвестиційногопроекту (підрядником, субпідрядними організаціями, постачальниками матеріалів, устаткування,транспортними фірмами) на спільне спорудження об’єкта для замовника, починаючи знульового циклу і закінчуючи здачею об’єкта в експлуатацію.
При колективному підрядібудівельна фірма виконує роботи для кількох замовників, укладає договір від іменітрудового колективу. При цьому підрозділи фірми не закріплюються за конкретним замовникомокремими договорами. Це дозволяє гнучко маневрувати трудовими і матеріальними ресурсамиз метою дотримання термінів виконання кожного проекту [9, с. 142].
При підрядному способіведення робіт усі суб’єкти інвестиційної діяльності, як юридичні, так і фізичніособи, можуть вступати в договірні відносини. Як правило, договір укладають двіюридичні особи – замовник (інвестор) і підрядник. Замовником може бути держава,міністерство, відомство, корпорація, асоціація, об’єднання, підприємство, установаабо приватна особа. За ринкових умов частіше за все замовник є одночасно й інвестором.У той же час ці функції можуть і розмежуватися, наприклад функції інвестора (фінансуванняпроекту) здійснює держава, міністерство або корпорація, а замовником може виступатиконкретне підприємство або установа.
До управління договоромпідряду може бути залучена і третя юридична особа, що як довірена особа інвестора(замовника) діє від його імені й представляє його інтереси або протягом усього інвестиційногопроцесу, або тільки в період будівництва, тобто до введення об’єкта в експлуатаціюта остаточних розрахунків. Звичайно такі посередницькі функції виконує керуючийпроектом (прожект-менеджер) [9, с. 143].
Інвестор має правотакож передати всі функції замовника спеціалізованій фірмі – девелоперу. У такомуразі договір підряду набуває вид договору фінансування проекту. Фірма-девелопер,в свою чергу, укладає підрядний договір з будівельно-монтажною організацією (підрядником)або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт. За умовами договору зінвестором ця фірма повинна представити у визначений термін готовий об’єкт або реалізуватийого на ринку нерухомості й відшкодувати інвестору виробничі витрати, забезпечившипри цьому певний дохід.
Інвестор має правотакож укласти договір з однією чи кількома фірмами-ріелтерами на закупівлю об’єкта,що його цікавить.
Підрядником можутьбути будівельно-монтажні і проектно-будівельні промислові підприємства та організаціїабо їх об’єднання, а також окремі фізичні особи, які отримали у встановленому порядкуправо на участь у здійсненні підприємницької діяльності в цілому та в будівництвізокрема. Це можуть бути також фірми-посередники, які беруть на себе функції з координаціїробіт і мають право на таку діяльність (ліцензію або сертифікат).
Підрядник може залучатидля виконання комплексу, виду або частин робіт інші організації та фірми (субпідрядників).Договори, які при цьому укладаються, мають назву субпідрядних. Ці договори не звільняютьпідрядника від відповідальності перед замовником за виконання робіт з необхідноюякістю і в терміни, передбачені договором підряду. У даному разі підрядник стосовносубпідрядників стає замовником, а стосовно інвестора (замовника) – генеральним підрядником.При наскрізному підряді функції генерального підрядника виконує підрядна рада, щостворена з представників усіх підрядників, які мають право підпису, й закріпленав договорі [4, с. 327].
Основні обмежувальніумови, які обумовлюються в договорах для підрядника, – це необхідність точно додержуватисяпроектного завдання замовника. При цьому роботи можуть виконуватись як під контролемзамовника, так і без нього. В останньому випадку при проведенні робіт суттєво збільшуєтьсяступінь ризику.
При підрядному способіреалізації інвестиційних проектів у зарубіжній та вітчизняній практиці розрізняютьтакі найбільш відомі типи договорів підряду: генеральні (комплексні), річні, “підключ”, прямі (окремі). Генеральний договір укладається на виконання будівельнихта інженерних робіт, постачання і монтаж устаткування, благоустрій території (інодій пуско-налагоджувальних робіт). Підрядник виконує основну масу загальнобудівельнихробіт (кам’яних, бетонних і теслярських, монтаж залізобетонних і металевих конструкцій),здійснює значну частину поставок матеріальних ресурсів для будівництва. При цьомузамовник також бере на себе зобов’язання здійснити частину поставок і робіт як самостійно,так і по окремих прямих договорах. За цих умов підрядник зветься генеральним і приймаєна себе координацію робіт, зазначених у генеральному договорі, з роботами, передбаченимиіншими договорами, що укладені ним особисто. В окремих випадках при тривалих термінахбудівництва, крім генерального договору, можуть укладатися річні договори, де деталізуютьсята уточнюються обов’язки сторін [9, с. 147].
Різновидом генеральногодоговору є договір «під ключ», відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов’язаннявиконати комплекс робіт і поставок, несе відповідальність за спорудження об’єктай замінює замовника стосовно інших учасників інвестиційного проекту. При цьому частинаробіт і поставок може залишатися за замовником, але відповідальність за здачу “підключ” несе підрядник, який повинен здати об’єкт повністю підготовленим до експлуатаціївідповідно до умов договору й гарантійних зобов’язань.
В окремих випадкахдоговір «під ключ» може містити умови, згідно з якими між юридичними сторонами укладаєтьсяугода про створення консорціуму. Відповідно до цієї угоди підрядник зобов’язуєтьсяперед інвестором не тільки здати об’єкт до експлуатації, але й забезпечити випускі реалізацію готової продукції. При створенні консорціуму розрахунки між юридичнимисторонами здійснюються не тільки за рахунок інвестицій за кошторисом вартості робіт,але також і за рахунок грошових потоків, що надходять від реалізації готової продукції.Такі договори звичайно укладають інжинірингові фірми, які є авторами проектів.
Прямі (окремі) договориоформлюються на виконання фіксованих обсягів робіт, частіше за все спеціальних монтажнихробіт (шеф-монтаж устаткування заводом-виготовлювачем). Прямі договори звичайноукладаються замовником (інвестором) у випадку, коли він є автором (власником) технологіївиробництва, передбаченого в інвестиційному проекті. За умовами прямого договору(одного чи кількох), крім тих, що укладені з підрядником, останній несе відповідальністьтільки за додержання свого договору (свої роботи і послуги). Відповідальність закоординацію всіх робіт та їх завершення по об’єкту в цілому залишається за замовником.Для генерального підрядника з точки зору правової організації взаємовідносин учасниківрізниці між прямим (окремим) і субпідрядним договором немає.
В останні роки в зв’язкузі спадом виробництва інвестор для реалізації проектів дедалі частіше використовуєгосподарський спосіб. За умов командно-адміністративної системи господарювання цейспосіб приносив непогані результати, особливо при невеликих обсягах будівельно-монтажнихробіт, реконструкції і технічному переозброєнні діючих підприємств. За сучаснихумов інвестор у ряді випадків змушений самостійно виконувати будівельні й монтажніроботи через необґрунтовано високі монопольні ціни, які диктують будівельні фірмина підрядному ринку. Таким чином, господарський спосіб – це така організаційна форма,за якої інвестиційні проекти реалізуються безпосередньо інвестором без залученняпідрядника. При цьому функції інвестора, замовника і підрядника поєднуються однієююридичною особою, яка зветься забудовником і одночасно є розпорядником коштів, оперативнимкеруючим та виконавцем будівельно-монтажних робіт [8, с. 226].
Для реалізації проектуу складі апарату забудовника створюється управління або відділ капітального будівництвата власна будівельна організація (дільниця), які забезпечують будівництво необхідноюпроектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними і трудовими ресурсами.Оплата робіт, що виконані такою організацією, здійснюється з розрахункового рахункузабудовника. В окремих випадках при виконанні господарським способом великих обсягівробіт будівельна організація (дільниця) може бути перетворена на мале підприємствоз відкриттям окремого розрахункового рахунку.
Змішаний спосіб єкомбінацією підрядного і господарського способів. Звичайно підрядником виконуютьсяскладні матеріаломісткі види будівельно-монтажних робіт, наприклад монтаж каркасубудівлі зі збірних залізобетонних конструкцій, а забудовником – трудомісткий, наприкладоздоблювальні роботи.
Вибір того чи іншогоспособу реалізації проектів обґрунтовується інвестором в його бізнес-плані.
/>Список використаної літератури
1. Закон України «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 № 1560-XII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної РадиУкраїни (ВВР). – 1991. – №47. – С. 646.
2. Закон України «Про режим іноземного інвестування»від 19.03.1996 № 93/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної РадиУкраїни (ВВР). – 1999. – №19. – С. 80.
3. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: ИТЕМ, 1995. – 448 с.
4. Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования. – М.: Дело, 1999. – 992 с.
5. Гончаров А.Б. Інвестування. Навчальнийпосібник для самостійного вивчення дисципліни. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 336с.
6. Инвестиционное проектирование: Практ. руководство поэкономическому обоснованию инвестиционных проектов / Под ред. С.И. Шумилина. – М.:Финстатинформ, 1995. – 240 с.
7. Кириченко О.А., Єрохін С.А. Інвестування:Підручник. – К.: Знання, 2009. – 573 с.
8. Пересада А.А. Інвестування: Навч.-метод.посібник для самост. вивч. дисц. / А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко,О.О. Ляхова. – К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.
9. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности.– К.: Либра, 1996. – 344 с.
10. Пересада А.А. Інвестиційний процесв Україні. – К.: Лібра, 1998. – 392 с.
11. Савчук В.П., Прилипко С. И., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. – К.: Абсолют-В, Эльга, 1999. – 304 с.
12. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство:Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К.: МАУП, 2000. – 408 с.
13. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник.– К.: Алерта, 2008. – 448 с.
14. Федоренко В.Г. Страховий і інвестиційнийменеджмент. – К.: МАУП, 2002. – 344 с.