План
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основивиникнення та розвитку непрямого оподаткування
1.1 Історія розвитку прямого інепрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок між ними
1.2 Економічна суть непрямихподатків ( ПДВ, акцизний збір, мито)
1.3 Нормативно-правове регулюваннясистеми непрямого оподаткування в Україні
Розділ 2. Особливості формуваннямоделей розрахунку ставки непрямих податків
2.1 Платники податку на доданувартість, база та об’єкт оподаткування
2.2 Особливості акцизного збору,методика розрахунку
2.3 Поняття, види, нарахування тасплата мита
Розділ 3. Основні проблеми та шляхиудосконалення системи непрямого оподаткування в Україні
3.1 Непряме оподаткування якпріоритетний напрям в адаптаціїподаткового законодавства
3.2 Митна політика як важливий засіб реалізаціїзовнішньоекономічної політики держави
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Метою курсовоїроботи є вивчення системи непрямого оподаткування в Україні, її складових. Мибудемо розглядати систему в цілому, з’ясуємо, яке місце непрямі податки займають в загальній системіоподаткування в Україні. Спираючись нанормативні документи, дамо визначення поняттям: «непрямі податки», «податок надодану вартість», «акцизний збір», «мито» та ін. Будемо розглядати якформуються ставки непрямих податків, що є об’єктом оподаткування, якиминормативно-правовими документами регулюється система непрямого оподаткування вУкраїні. Проаналізуємо об’єктивні інтеграційні процеси і місце в них України танапрями подальшого удосконалення податкової системи, зокрема непрямогооподаткування, оскільки вона істотно впливає на розвиток зовнішньоекономічноїдіяльності й участі держави у міжнародному поділі праці.
Стабільна тазбалансована податкова система – ефективний інструмент економічної політикидержави. Побудова раціональної податкової системи потребує розвитку теоріїоподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхньоговзаємозв’язку із розвитком економічного і політичного життя.
Аналіз системиоподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновокпро серйозні недоліки, що їй притаманні. В даній роботі ми будемо розглядати цінедоліки на прикладі непрямого оподаткування і зазначимо можливі шляхиудосконалення даної проблеми.
Розділ 1.Теоретичні основи виникнення та розвитку непрямого оподаткування
1.1 Історіярозвитку прямого і непрямого оподаткування, їх співвідношення та зв'язок міжними
На сучасномуетапі розвитку наша держава знаходиться на шляху встановлення тісних зв’язків зіншими державами, щоб посісти гідне місце у світовому економічному просторісеред розвинених країн, знайти власний напрямок ефективної інтеграції, який биякнайкраще відповідав національним інтересам і враховував наявні ресурси,географічне положення, потенціальні можливості.
Провідну роль у мобілізаціїкоштів у державний бюджет відіграють податки. В основному за їх рахунокстворюється фінансова база для виконання державою її функцій і завдань.
Теоретичнеобґрунтування податкових конвенцій базується на принципах оптимуму Парето.Відповідно до критерію Парето оптимальною вважається будь-яка дія, що приноситькористь хоча б одній особі, не погіршуючи становище чи добробут будь-когоіншого.[14. с.94].
Джерелом податківвиступає нова вартість — національний дохід, який створюється у сфері матеріальноговиробництва, що включає вартість необхідного продукту (ціну робочої сили чизаробітну плату) та вартість додаткового продукту (прибуток, ренту, відсотки).
Податки єіндивідуальними безповоротними цільовими платежами юридичних та фізичних осіб вбюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом.
Фінансова наука,з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий поділ необхідний, боокремі групи податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення,відповідних адміністративно-фінансових заходів. Таким чином, структура, якаможе охопити всі види податків, складається з прямих і непрямих податків.Найсуперечливішими у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямихподатків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової наукизнання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогуосмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати в нашій державізбалансовану податкову систему.
Поділ податків напрямі і непрямі уперше було застосовано в науковому обігу в ХVI столітті. Економічна сутність прямихі непрямих податків була сформована Джоном Локком, чим було започатковано втеорії оподаткування поділ податків на групи. В основу цього поділу булопокладено критерій перекладності. Тобто, визначивши головне положення, щобудь-який податок, з кого б він не справлявся, зрештою, ляже на землевласника,Д. Локк встановив, що замість податків, якими обкладається земля непрямо, вартовіддати перевагу податку, який безпосередньо справляється з землевласника. Томувважалося, що поземельний податок є прямий, решта податків – непрямі.
Такої самої думкидотримувалися і фізіократи, які, виходячи зі свого головного положення, що лишеземля дає чистий дохід,, і лише він і може бути джерелом податків, вважалипрямим податком тільки поземельний. Усі інші податки фізіократи називалинепрямими, оскільки такі податки повинні, зрештою, “лягти на землю”. Так, Ф. Кене, голова фізіократів,говорячи про дію різних податків, вживає термін “прямий” та “непрямий” податок.Прямим податком він вважає лише той, який справляється безпосередньо з чистогоземельного доходу, усі інші податки, в тому числі особисті, промислові іподатки на доходи від грошових капіталів – непрямі. Послідовники поглядівфізіократів є Анн-Робер-Жак Тюрбо, який стверджував, що можливі лише три формиоподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямийподаток або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо,суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки наспоживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі. Залишається прямийподаток на землю (поземельний), єдиний, який є раціональним.
Пізнішеекономісти теж дотримувалися поділу податків на прямі й непрямі залежно відрізних поглядів на перекладність окремих податків, але вчення фізіократів, щолише земля дає чистий дохід і тому вона повинна бути об’єктом оподаткування,викликали заперечення. Ось думка французького економіста А. Делатура з цьогоприводу: “Для декого з економістівпрямі податки це ті, за допомогою яких законодавець прямо звертається до тих,кого він хоче обкласти податком, непрямі – ті, якими він намагаєтьсяоподаткувати платників через посередників, розраховуючи на перекладність.” [6.].
Поділ податків, воснову якого покладено принцип перекладності або неперекладності, протримавсяупродовж ХVII-XIX століть.
Більшістьфінансистів бачить різницю між прямими і непрямими податками у більшій абоменшій їх перекладності, у способі їх справлення або з осіб, яких передбачаєтьсяоподатковувати, або з таких осіб, стосовно яких передбачається, що вониперекладуть із себе тягар податків на інших.
Такого поглядусвого часу дотримувався і німецький економіст А. Вагнер. Він називав “прямими податками такі, платникамияких, за наміром законодавця, повинні бути і особи, які їх остаточно сплачують;при непрямих податках, навпаки, особи, що сплачують їх безпосередньо, неповинні бути їх остаточними платниками, а повинні перекласти їх на інших”. Цю ж точку зору поділяв іанглійський вчений Дж. Стюарт Мілль. Поряд із критерієм перекладності вінставив критерій наміру законодавця. Але Вагнер вважав за необхідне, відповіднодо потреб практики, встановити і друге “адміністративно-технічне” поняттяпрямих і непрямих податків, причому в основу поділу поклав спосіб встановленняподатків. З цієї точки зору прямі податки призначаються і справляються наоснові постійних даних, які заздалегідь визначаються, тобто за кадастрами, хочай не лише за ними; непрямі податки – навпаки справляються на основі окремих,радше випадкових даних, а значить заздалегідь не визначаються. Так самовизначав різницю між прямими і непрямими податками дореволюційний російськийучений-фінансист Д. Львов.
Варто зазначити,що, на думку А. Вагнера, податкова система лише тоді може упоратися зі своїмизавданнями, коли вона відшукує і оподатковує народний дохід і народне майно –справжні податкові джерела – в окремих, одиничних доходах і майні. Длядосягнення цієї мети він передбачає три шляхи оподаткування доходів і майнавідповідної особи: 1) у момент їх придбання; 2) під час володіння ними; 3) підчас їх споживання. Відповідно до цих трьох способів оподаткування маємо триосновні види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки наспоживання. Кожна з названих груп податків, у свою чергу, об’єднується вособливу систему. Переважну частину перших двох груп становлять оцінні податки,а останньої – податки на споживання. Отож, А. Вагнер не поділяє податки напрямі й непрямі, проте неодноразово привертає увагу саме до такого поділу приобговоренні різних податків.
Дехто зекономістів, наприклад К.Г. Рау, стверджував, що суть непрямих податків полягаєв тому, що вони радше “падають” на яку-небудь дію, факт ніж наособу. Таке саме визначення непрямих податків було і в німецького економіста К.Гофмана у його праці “ Вчення про податки”. Але І.І. Янжул вказував наштучність такого визначення, під яке не підпадають усі податки, наприклад,квартирний, “ який падає водночас і на володіння і на дію, або ж мито(володіння товаром і дія – перевезення його через кордон)”. І.І. Янжул писав,що коли звернути увагу на дії держави при оподаткуванні, які спрямовані на те,щоб привести у відповідність податковий тягар з платоспроможністю платника, товиявляється, що “існує категорія податків, до яких держава не вважає запотрібне застосовувати кадастру, бо, на її думку, самі дії платника даютьможливість зробити висновки щодо його платоспроможності. Держава передбачає, щоспоживання платником певного предмета є ознакою існування в його доходіподатковоспроможних частин, і ставить податок у залежність від його споживання.Такі податки можуть бути названі податками на предмети споживання; вонивідповідають податкам непрямим.
Визнаючи сутьнепрямих податків, варто прислухатись до думки професора В. Лебедєва: “Таким чином, різниця, яка існує міжпрямими і непрямими податками, полягає в ознаках податкової спроможності іподаткового обов’язку” У першому випадку “особа має такий-то дохід; відповідноможе заплатити стільки-то”, у другому випадку “особа має такий-то предмет, значить унеї є кошти для купівлі, і відповідно можна передбачувати деяку податковуспроможність”. Отже, при опосередкованомувстановленні платоспроможності стягуються непрямі податки.
1.2 Економічнасуть непрямих податків (ПДВ, акцизний збір, мито)
Відомо, що одниміз найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки йоподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції.Завдяки податкам відбувається розподіл і перерозподіл у просторі і часі значноїчастини виробленої вартості. Вони також безпосередньо впливають на результатиекономічної діяльності платників, а відтак податкова політика може абозацікавити (стимулювати) платників працювати у певних галузях і на певнихтериторіях, або – ні. Тому не випадково, що потенціал податкової системи як “вбудованого регулятора” активно використовують усі країни,зокрема з метою забезпечення сталого економічного розвитку. У цьому сенсі не євинятком й Україна, де пошук і застосування ефективних податкових інструментіврозглядається як невід’ємна передумова і потужний засіб реформуваннянаціональної економіки.
Податкова система– це сукупність установлених у країні податків і обов’язкових платежівподаткового характеру та механізму їх справляння.[17]. Паралельно з поняттям “податкова система” досить частовикористовується термін “система оподаткування”. Іноді ці поняття вживаються яксиноніми, що не правильно, оскільки податкова система – це сукупність податків,а оподаткування – це процес установлення і справляння податків. Тобто системаоподаткування характеризується її елементами – платник, об’єкт оподаткування,ставка тощо – та механізмом обчислення і сплати податків.
Становленнясистеми оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 рокуЗакону України “Про систему оподаткування” У ньому було визначено принципипобудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів,названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основисистеми оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Враховуючи змінив податковій політиці держави, необхідність подальшого удосконаленняоподаткування, 2 лютого 1994року було ухвалено другий варіант Закону України “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього законуВерховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 року.
Системаоподаткування – це сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) добюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються впорядку, встановленими відповідними законами держави. [18]
Системаоподаткування – це нормативно визначені органами законодавчої влади платникиподатків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, види податків, зборівта інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягненнявстановлених податкових платежів, зборів і внесків[20].
Відмінності взагальному рівні оподаткування різних країн показують існування зв’язку міжчасткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки з властивимиїй масштабами та формами державного регулювання.
Загальноприйнятийрозподіл податків на прямі і непрямі має на увазі, з одного боку, обкладаннядоходів, а з іншого – видатків. На практиці вичленовування прямого і непрямогообкладання не є можливим, тому для їхньої характеристики доводитьсявикористовувати умовний розподіл податків на прямі і непрямі (див. табл. 1)
Податок на доданувартість (ПДВ) охоплює практично усі сторони життєдіяльності не лише суб’єктівпідприємницької діяльності, а й інших юридичних та фізичних осіб, що здійснюютьоперації з поставки товарів (робіт, послуг), які підлягають оподаткуванню цимподатком. Він є одним із основних джерел доходної частини бюджету.
При поставцітоварів підприємство закладає в його ціну суму податку на додану вартість.Після того, як покупець придбає товар, а кошти від поставки надійдуть напідприємство, одержаний дохід зменшується на суму податку, а податоксплачується до бюджету.
Податок на доданувартість є видом універсального акцизу, який установлюється за єдиною ставкоюдо всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткування. Така його рольвизначається тим, що ПДВ властива висока еластичність: зміна кон’юктури ринку ірівня цін мало відбивається на податковій базі, оскільки ПДВ установлюється увигляді процентної надбавки до цін.
Акцизний збір –це непрямий податок на високорентабельні і монопольні товари (продукцію), щовключається в ціну цих товарів (послуг). [20].
Акцизний збір –це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом якпідакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). [олійник]. Задопомогою акцизного збору суттєво підвищується дохід бюджету при слабкомуефекті падіння попиту на ринку підакцизних товарів, не створюючи при цьомунадмірного податкового тягаря на суб’єктів підприємницької діяльності. Акцизнийзбір встановлюється на монопольні товари і включається до ціни цих товарів.
Акциз (від франц.Accise – відрізаю) – один з видівнепрямих податків, переважно на предмет масового споживання (сіль, цукор,сірники та ін., а також комунальні, транспортні та ін. розповсюджені послуги).
У дореволюційнійРосії акцизний збір разом з винною монополією давали у 1904 році – 47,5%загальної суми бюджетних надходжень. У СРСР система акцизного збору існувала до1930 р. і була відмінена податковою реформою цього року.
У європейськихкраїнах до складу підакцизних товарів належать алкогольні напої, тютюновівироби, паливо, автомобілі та ін. У США, наприклад, акциз у загальному обсязіподаткових надходжень до федерального бюджету складає 6,3%, в Іспанії – 13,2%.
Акцизний збір вУкраїні було введено одночасно з податком на додану вартість у 1992 році напідставі Закону України від 18 грудня 1991 р. “Про акцизний збір”, Декретукабінету Міністрів України № 18-92 від 26. 12. 1992 р. “Про акцизний збір”.
Мито є непрямимподатком, що стягується з товарів, які переміщуються через митний кордон.[20]. Запровадження мита може переслідувати декілька цілей: фіскальні,економічні (захист вітчизняних товарів від конкуренції з імпортними),політичні. На відміну від інших податків політика в сфері митного обкладанняспрямована здебільшого на формування раціональної структури імпорту та експортув умовах відсутності прямого втручання держави в регулювання цих процесів.Запровадження мита може мати на меті здійснення економічного тиску навідповідні держави або надання їм режиму найбільшого сприяння з політичнихмотивів. Фіскальне значення мита має другорядне значення.
Порядокстягування митних доходів урегульований Митним кодексом України, ЗакономУкраїни “Про єдиний митний тариф”, Декретами Кабінету МіністрівУкраїни, Постановами Кабінету Міністрів.
Отже, слідрозібратись з поняттями “митний тариф” і “єдиний митний тариф”. Митний тарифУкраїни – це систематизований згідно з українською класифікацією товарівзовнішньоекономічної діяльності перелік ставок увізного мита, яке справляєтьсяз товарів, що ввозяться на митну територію України. В основу товарноїкласифікаційної схеми Митного тарифу України (товарна номенклатура) покладеноукраїнську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базуєтьсяна гармонізованій системі опису та кодування товарів. Складається митний тарифз 21 розділу, кожен з яких включає певну кількість груп. Митний тариф Українизатверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів.
Єдиний митнийтариф – це систематизований звіт ставок мита, яким обкладаються товари та іншіпредмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієїтериторії. Отже єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній територіїУкраїни порядок обкладання митом предметів, що ввозяться на митну територіюУкраїни або вивозяться із цієї території. Він базується на міжнародно визнанихнормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності загальноприйнятим уміжнародній практиці принципам і правилам митної справи. Його ставки є єдинимидля всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від формвласності, організації господарської діяльності і територіального розташування,за винятком випадків, передбачених законодавством України та її міжнароднимидоговорами.
Відповідно допункту 5 частини 1 статті 14 Закону “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. №1251 мито належить дозагальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів). У статті 2 цьогозакону визначено поняття “податок і збір” (обов’язків платіж); окремо ждефініцій податку або збору не подано в жодному акті, що формально стираєпринципові відмінності між ними. Очевидно, законодавець, поєднуючи поняття “податок” і “збір” за допомогою сполучника “і”, мав на увазі деяку еквівалентність,ідентичність або схожість. Це може бути зумовлено змістом фіскальної функції,вираженої в тому, що і податок, і збір згідно зі статтею 2 зазначеного законуварто розуміти як обов’язковий внесок, який здійснюють платники .[9].
1.3 Нормативно-правове регулюваннясистеми непрямого оподаткування в Україні
Практиканепрямого оподаткування в Україні має ще коротку історію. Податок на доданувартість було запроваджено у 1992 р. замість раніше чинних податку з обороту таподатку з продажу, справляння яких будувалося на системіпланово-централізованих цін. Справляння ПДВ регламентувалося Декретом КМУ№14-92 від 26. 12. 92 р. “Про податок на добавленувартість” та інструкцією ГДПІУ №3 від10.02.93 р.”Про порядок обчислення ісплати ПДВ”. З урахуванням доповнень ізмін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядокобчислення і сплати ПДВ протягом 1993-1997 р. (до 1 жовтня 1997)
З 1 жовтня 1997р. порядок обчислення і сплати ПДВ регламентується Законом України «Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року. Законмістить 11 статей, якими визначено категорії платників ПДВ, об’єкти, базу таставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податком та звільнених відоподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстраціїплатників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов’язань. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. №168/97-ВР.
Стаття 1.Визначення термінів.
Стаття 2.Платники податку.
Стаття 3. Об’єктоподаткування та операції, що не є об’єктом оподаткування.
Стаття 4. Базаоподаткування.
Стаття 5.Операції, що звільнені від оподаткування.
Стаття 6. Ставкиподатку.
Стаття 7. Порядокобчислення і сплати податку.
Стаття 8.Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт,послуг) за межі митної території України.
Стаття 9.Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість.
Стаття 10.Відповідальність платників податку та контроль за його справляння.
Стаття 11. Прикінцевіположення.
На даль,податкове законодавство щодо ПДВ є дуже нестабільним. Так, тільки з часуприйняття вказаного Закону і до введення його в дію було прийнято чотиризакони, які вносили зміни щодо ПДВ.[18].
Основнізаконодавчі і нормативно-правові акти, що регулюють порядок нарахування і стягуванняакцизного збору.
У відповідностідо Декрету Кабміну України від 26.12.1992 р.№18-92 “Про акцизний збір” акцизнийзбір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом якпідакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції). Перелікпідакцизних товарів, ставок акцизного збору а також законодавчих актів, якимибуло встановлено ці ставки, наведений у Додатку 1 к. п. 1.2 Інструкції пропорядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктамизовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженої наказомДержмитслужби України від 21.01.2000 р. №33 і зареєстрованої в Міністерствіюстиції України 08.02.2000 р. під №73/4294.
Всі платникиакцизного збору повністю визначені статтею 2 Декрету Кабінету Міністрів Українивід 26.12.92 р. №18-92 “Про акцизний збір”.
Повністю всіоб’єкти, що обкладаються акцизним збором, визначені статтею 3 Декрету КабінетуМіністрів України того ж року.
У відповідностідо Закону України від 16.11.95 р. №432/95-ВР “Про деякі питання оподаткуванняпідакцизних товарів” скасовано всі пільги, що були надані законодавчими актамиУкраїни відносно сплати ввізного мита, митних і акцизних зборів а також податкуна додану вартість під час ввезення (пересилання) на митну територію Українипідакцизних товарів як для подальшої реалізації, так і для особистогоспоживання громадянами України, іноземними громадянами і особами безгромадянства, суб’єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, в томучислі благодійні фонди, об’єднання громадян, релігійні організації, закладиНаціонального Банку України, підприємства з іноземними інвестиціями та ін.
У відповідностідо постанови Кабінету Міністрів від 01.06.96 р. №882 “Про припинення прийманняі переробки давальницької сировини для виробництва спирту, горілки і лекьорогорілчанихвиробів і про порядок обкладання їх акцизним збором” починаючи з 1.08.96 р.призупинено прийом і переробка на давальницьких умовах сировини длявиготовлення спирту, горілки лікьорогорілчаних виробів від замовників незалежновід форм власності, а також заборонено використання спирту, горілки і лекьорогорілчанихвиробів для розрахунків по товарообмінним (бартерним) та іншим договорам, якіне передбачають розрахунків в грошовій формі, включаючи розрахунки звикористанням векселів, в тому числі казначейських.
У відповідностідо Положення про порядок контролю за ввезенням на митну територію Україниокремих видів товарів, затвердженим наказом Держмитслужби України від 4.05.98р. №267 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.98 р. під№339/2779, умовою переміщення через митний кордон України підакцизних товарівпри їх ввезенні на митну територію України являється акцизна вантажна митнадекларація на ці товари, яка оформлюється в митниці за місцем державноїреєстрації суб’єктів підприємницької діяльності – імпортерів підакцизнихтоварів зі сплаченням при її оформленні всіх платежів (ввізного мита, податкуна додану вартість, акцизного і митного зборів), які сплачуються під часвипуску товарів у вільне використання на території України.
Мито, щостягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуютьсячерез митний кордон України. Справляння податку відбувається на підставітаких основних нормативних документів, як Закон України “Про митний тариф України”, Закон України “Про єдиний митний тариф України”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про єдиний митний тариф України ”.
Мито нараховується митним органомУкраїни згідно з положеннями чинного закону і ставок Єдиного митного тарифуУкраїни, що діють на день подання митної декларації, і сплачується як у валютіУкраїни, так і в іноземній валюті, яку купує Національний банк України.Документом, який є підставою для внесення мита платником, є вантажна митнадекларація або її копія. Без сплати усіх належних сум мита випуск товарів тамайна митними органами не здійснюється.
Різновид мита –антидемпінгове мито – регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробникавід демпінгового імпорту”у випадкуввезення на митну територію України товарів, які є об’єктом демпінгу, щозаподіює шкоду національному товаровиробнику.
Компенсаційнемито регулюється відповідно до Закону України “Про захист національного товаровиробника від субсидованогоімпорту» у випадку ввезення на митнутериторію України товарів, які є об’єктом субсидованого імпорту, яке заподіюєшкоду національному товаровиробнику.
Розділ 2.Особливості формування моделі розрахунку ставки непрямих податків
2.1 Платникиподатку на додану вартість, база та об’єкт оподаткування
Платник податку –особа, яка зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, щосплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митнутериторію України.
Справляння податкуна додану вартість в Україні відбувається на підставі Закону “Про податок на додану вартість”. Згідно з цим нормативним актом платником податку є:
1)особа, у якої загальна сумавід здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг), в томучислі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована(сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третім особам протягомостанніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (безурахування податку на додану вартість);
2)будь-яка особа, що імпортує(для фізичних осіб – ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митнутериторію України для їх використання або споживання на митній територіїУкраїни, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідноіз законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платникамиподатку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальномубагажі або отримують їх як поштове відправлення неторгового обороту в обсягах,що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крімввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичнимиособами), та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно зправилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, таодержувачів таких поштових відправлень. Уразі ввезення (пересилання) товарів(предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники цього податку, вобсягах, що перевищують неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такіособи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами(предметами) митного кордону України без реєстрації, виходячи з митноївартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту;
3)особа, що здійснює операції зреалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальноїсуми операцій з поставки товарів (послуг) – 300000 гривень, чи ні. [Олійник].с. 102.
Відповідно дозаконодавства України, платниками податку є:
1) будь-якіособи, які здійснюють господарську діяльність та за своїм добровільним рішеннямзареєструвались платниками ПДВ;
2) особи, щопідлягають обов’язковій реєстрації як платники податку;
3) будь-якіособи, що імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України.[13].
У податку надодану вартість розрізняють номінальний і реальний об’єкти оподаткування.Номінальний, як визначено законодавством, — це виручка від реалізації товарів,робіт, послуг. Реальним об’єктом оподаткування є додана вартість – сумазаробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та йогосума, що сплачена платником своїм постачальникам.[1 с.163].
Об’єктомоподаткування є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктамигосподарювання:
— продаж товарів(робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплативартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу);
— завезення(пересилання) товарів на митну територію України, виконання робіт (послуг), щоздійснюється нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг)на митній території України.
Отже, об’єктомоподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт, послуг) усерединідержави, їхнім імпортом чи експортом.
Слід звернутиувагу, що законодавчо визначено поняття продажу товарів (робіт, послуг). Продажтоварів – це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорамикупівлі-продажу, іншими цивільно-правовими договорами та передбачають передачуправа власності на товари за компенсацію, а також операції з безоплатного наданнятоварів.
Не є продажемоперації з передачі товарів згідно з договорами комісії (консигнації), поруки,відповідального зберігання, довірчого управління, оренди (лізингу) та іншихгромадянсько-правових договорів, що не передбачають передачу права власності натовари іншій особі.
Продаж послуг(робіт) – це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг(робіт) з передачею права користування або розпорядження товарами, у тім числінематеріальними активами, за компенсацію, а також операції з безкоштовногонадання послуг. Продаж послуг (результатів робіт) включає надання правакористування або розпорядження товарами згідно з договорами оренди (лізингу),продажу, ліцензування, установлених законом способів передачі праваінтелектуальної власності.
Важливоюскладовою для обчислення ПДВ є база оподаткування. Податкова база – це часткаоб’єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, якправило, менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бутивстановлений розмір неоподаткованого доходу, надані різні пільги тощо). Базаоподаткування для нарахування ПДВ залежить від сфери та виду діяльностісуб’єкта господарювання. База оподаткування з продажу товарів (робіт, послуг)визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості цих товарів (робіт,послуг), розрахованої за вільними або регульованими цінами (тарифами). У базудля розрахунку ПДВ включається акцизний збір та інші загальнодержавні податкита збори.
Сьогодні впрактиці роботи суб’єктів господарювання поширені бартерні операції інатуральні виплати в рахунок оплати праці фізичним особам. У такому разі базаоподаткування визначається виходячи з фактичної ціни вказаних операцій, але ненижче за звичайну ціну.
Звичайна ціна –ціна реалізації товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суми нарахованих(сплачених) відсотків, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разіїх продажу особам, котрі не пов’язані з продавцем за звичайних умов веденнягосподарської діяльності. Для товарів, які ввозяться на митну територіюУкраїни, база оподаткування включає митну вартість, ввізне мито, акцизний збір.
Згідно із Законом“Про податок на додану вартість” застосовуються дві ставки оподаткування: 20% інульова.
Зарубіжні країнивикористовують ПДВ, встановлюючи не одну ставку, а цілу систему: знижену,стандартну та підвищену.
В Україні ставкаподатку на додану вартість станом на перше січня 95 р. становила 28%оподатковуваного обороту.
Згідно з рішеннямКабінету Міністрів України від 6 січня 1995 року вилучення та нарахування добюджетів окремих податків і платежів здійснюється в такому порядку:
— податок надодану вартість нараховується за ставкою 20% до оподаткованого обороту, який невключає ПДВ. По імпортних товарах податок на додану вартість нараховувався урозмірі 20% до митної вартості з урахуванням фактично сплачених сум мита,митних зборів та інших платежів і стягувався митними органами України;
— по товарах(роботах, послугах), що експортуються за межі митних кордонів України,застосовується ставка податку у розмірі 0%. Використання нульової ставкиозначає повне відшкодування податку на додану вартість, сплаченогопостачальниками за товари (роботи, послуги), матеріальні ресурси, використанідля здійснення вищезазначених поставок. Таким чином, застосування нульовоїставки оподаткування ПДВ уможливлює включення в суму податкового кредиту ПДВ,сплаченого на придбані товари, що були використані для продажу товарів, якіоподатковуються за нульовою ставкою.
Не дозволяєтьсязастосування нульової ставки оподаткування ПДВ до операцій, що пов’язані звивезенням (експортом) товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ціоперації звільнені від оподаткування на митній території України.
2.2 Особливостіакцизного збору, методика розрахунку
Акцизний збір вУкраїні було введено одночасно з податком на додану вартість у 1992 році напідставі Закону України від 18 грудня 1991 р. “|Про акцизний збір”, ДекретуКабінету Міністрів України №18-92 від 26. 12.1992 р. “Про акцизний збір”.Відповідно до декрету, Інструкції про порядок нарахування і сплати акцизногозбору, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України,платниками акцизного збору є громадяни – суб’єкти підприємницької діяльностібез створення юридичної особи, які виготовляють і реалізують (обмінюють, передають)підакцизні товари, а також імпортують, розтаможують (переадресовують) імпортніпідакцизні товари (продукцію).
Акцизний збірнараховується у відсотках до вартості товарів у відпускних цінах, а дляімпортних товарів – до митної вартості плюс митний збір і мито за ставками,визначеними залежно від виду підакцизного товару.
Порядокрозрахунку і стягнення акцизного збору встановлюється митними органами увідповідності до Положення стягнення податку на додану вартість і акцизногозбору піж час ввезення товарів на митну територію України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 27. 01. 97р. №66, та Інструкції пропорядок стягнення акцизного збору під час ввезення товарів суб’єктамизовнішньоекономічної діяльності на митну територію України, затвердженоїнаказом Держмитслужби України від 21.01.2000р. №33 і зареєстрованої вміністерстві юстиції України 8.02.2000р. під №73/4294.
Акцизний збірсплачується платниками податку в національній валюті водночас зі сплатою мита імитних зборів. Моментом уплати акцизного збору являється момент оформленнявантажної митної декларації (ВМД) з метою вільного використання підакцизнихтоварів на митній території України, а саме – відмічення у ВМД відбиткуособистого номеру печатки інспектору митниці.
Одним із ключовихмоментів у процесі акцизного регулювання є визначення оптимального рівня ставкиакцизного збору, оскільки розмір цього податку має чи не найбільший вплив на:обсяг виробництва (через вплив на споживання підакцизних товарів);співвідношення легального та нелегального секторів; формування здоровогоконкурентного середовища, а також на розмір державних доходів, акцизна складовав яких вагома.
Зауважу, щоакцизний збір може обчислюватися за декількома варіантами:
1. заставками у відсотках до обороту з продажу:
· товарів,що вироблені на митній території України, — виходячи з їх вартості, завстановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які вінвиробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;
· товарів,що імпортуються на митну територію України, — виходячи з їх вартості завстановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які вінімпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не меншемитної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку надодану вартість та акцизного збору).
2. у твердихсумах з одиниці реалізованого товару (продукції);
3. одночасноза ставками у відсотках до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниціреалізованого товару (продукції);
4. комбіновано,тобто за ставками у відсотках до обороту з ціни реалізації, але не меншеустановленої твердої суми з одиниці реалізованого товару (продукції).
Процентні ставкизастосовуються відносно до обсягу реалізації в цінах, що включають цей податок.Включення акцизного збору у відпускні ціни товарів (ВЦ) проводиться за такоюформулою ( А – ставка акцизного збору): ВЦ = (С+П): (100 – А) 100. Твердіставки встановлені в євро на одиницю товару чи певну величину його виміру.
Обчислення і сплатаакцизного збору для винно-горілчаних і тютюнових виробів здійснюється задопомогою спеціальних акцизних марок. Для решти товарів обчислення проводитьсяза встановленими ставками до обсягу реалізації за відповідний період (декаду,місяць).[опарін с. 164].
Акцизний збір несправляється з товарів, що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межімитної території України. акцизний збір не справляється з підакцизних товарів,що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно іззаконодавством України не справляється податок на додану вартість у зв’язку іззвільненням, передбачених для транзитних товарів, товарів на митних складах,реекспортних товарів, товарів, що спрямовуються до магазинів безмитноїторгівлі, товарів, що призначаються для переробки під митним контролем. У разі,коли в зазначених випадках митним законодавством України передбачається вимоганадання банківської гарантії чи інша вимога, така вимога застосовується і дляцілей акцизного збору.
Акцизний збір напідакцизні предмети (товари), що ввозяться ( пересилаються) на митну територіюУкраїни громадянами, нараховується за ставками, визначеними (встановленими)відповідними органами держави – Постановою Верховної Ради України від 4 лютого1994 року і Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1994 р. ірозраховуються за наступною методикою:
1. Напредмети (товари), які не оподатковуються митом:
/>/>,
де: В – митнавартість підакцизних предметів (товарів), грн.
АЗ – ставкаакцизного збору, %.
2. Напредмети (товари), які підлягають оподаткуванню митом:
/>,
де: В – митнавартість підакцизних предметів (товарів), грн.
/> - сума мита, нарахованана підакцизні предмети (на ту частину від загальної кількості, що підлягає оподаткуваннюмитом),
АЗ – ставкаакцизного збору, %
3. На транспортнізасоби і запасні частини до них (крім виготовлених у державах СНД), щоввозяться до митної території України:
/>,
де: В – митнавартість транспортних засобів і запасних частин до них, на які встановленомитний збір, грн.
/> - сума митних зборів,що підлягає сплаті при митному оформленні згідно з постановою КабінетуМіністрів України від 2 березня 1994 р., грн..
АЗ – ставкаакцизного збору,%
До Закону України“Про ставки акцизного збору на спиртетиловий та алкогольні напої ” внесено зміни:
Верховна Рада України постановляє:
1. Внестизміни до таких Законів України:
1) “Про державне регулюваннявиробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольнихнапоїв та тютюнових виробів”.
2) “Про оренду державного такомунального майна” від29 червня 2004р.
2. Цей Законнабирає чинності з 1 січня 2006 року.[3. стр 15].
Якщо підприємствоє виробником або продавцем алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, необхідновраховувати встановлені законодавством особливості справляння акцизного збору.При виробництві алкогольних напоїв та тютюнових виробів кожна одиницявиробленої продукції маркується спеціальною акцизною маркою.
Виробникиалкогольних напоїв проводять маркування кожної пляшки (упаковки) алкогольнихнапоїв таким чином, щоб акцизна марка розривалася під час відкупорювання(розривання товару). Марки акцизного збору, не використані для маркуваннятоварів через їх пошкодження, приймаються від покупців марок для утилізації звідшкодуванням фактично сплачених сум акцизного збору відповідно до Положенняпро виробництво, зберігання, продаж марок акцизного збору, маркуванняалкогольних напоїв та тютюнових виробів. Плата за марки акцизного зборуповерненню не підлягає.
2.3 Поняття, види, нарахування та сплатамита
Митний тарифіснував ще за часів, коли централізована держава починала зароджуватися. У тойчас він мав переважно фіскальний характер, оскільки головна мета полягала впоповненні державної казни. У перебігу розвитку суспільства значення митноготарифу як інструмента поповнення державної скарбниці поступово зменшувалося,зростала роль його як ефективного засобу проведення торговельної політики.
Наприкінці ХІХ іпочатку ХХ століття хоча і домінував фіскальний підхід, але разом з тим високімитні тарифи більшості держав світу захищали національну економіку від припливуанглійських товарів, які на той час завдяки технічній революції мали високуконкурентоспроможність.
Починаючи з ХХстоліття намітилася тенденція до зниження митних тарифів, послабилася їхня рольу формуванні доходів держави, тобто почала домінувати регулятивна функція. Прицьому відчувалася значна потреба в більш деталізованій диференціації митнихставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з врахуванням потреби вімпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифівпотребувала наукового обґрунтування, дослідження об’єктивних визначальнихфакторів. Одним із об’єктивних факторів, який почав відігравати домінуючу роль,став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послабленняпротекціоністських заходів, які перешкоджали розширенню світогосподарськихзв’язків.
Митний тарифвідображає той напрям, якого притримується уряд у своїх відносинах дозовнішньої торгівлі та тісно пов’язаної з нею внутрішньої продуктивності.Економічний характер митно-тарифного компоненту полягає у покладеному в основуйого застосування способу дії на зовнішньоторговельний обіг шляхом впливу націни товарів у цьому обігу. Створюючи вартісний бар’єр на шляху руху товарів доспоживачів шляхом застосування мита, митно-тарифні заходи тим самим підвищуютьрівень цін, впливаючи на конкурентоспроможність товарів, що, у свою чергу,змінює рівень накопичення капіталу, темпи розвитку та норми прибутку окремихгалузей виробництва.
Розглянувшиумови, в яких формувалися митні тарифи, можна визначити поняття митного тарифу.
Визначеннямитного тарифу умовно можна поділити на декілька груп:
1. Митнийтариф як інструмент впливу держави на економіку. Митний тариф є інструментомторговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни вумовах його взаємодії зі світовим ринком.
2. Митнийтариф як податок з товарів, які перетинають кордон. Особливий вид непрямогоподатку на деякі види імпортованих товарів з метою збільшення грошовихнадходжень або для захисту інтересів вітчизняного виробництва.
3. Митнийтариф як зведення ставок мита, які застосовуються до товарів, котрі перетинаютьмитний кордон країни, систематизований у відповідності з товарною номенклатуроюзовнішньоекономічної діяльності.[9].
Згідно з діючимзаконодавством в Україні застосовуються такі види мита:
— адвалерне, щонараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, якіобкладаються митом;
— специфічне, щонараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та іншихпредметів, які обкладаються митом;
— комбіноване, щопоєднує обидва ці види митного обкладення.
Виходячи ізнапрямку руху товарів (предметів) передбачено:
1) ввізнемито, яке нараховується на товари і інші предмети при їх ввезенні на митнутериторію України;
2) ввізнемито, яке нараховується на товари й інші предмети при їх вивезенні за межімитної території України.
На окремі товариможуть установлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на термін не більшечотирьох місяців з моменту їх встановлення.
З метою захистуекономічних інтересів України, українських виробників, можуть застосовуватисяособливі види мита – спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.
Спеціальне митозастосовується:
як засіб захистуукраїнських виробників;
як засіб захистунаціонального товаровиробника у випадку, коли товари ввозяться на митнутериторію України в обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкодуабо створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;
як запобіжнийзасіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національніінтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
як заходи увідповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзівта економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересівсуб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й (або) ущемляють інтереси України.
Антидемпінговемито застосовується:
відповідно доЗакону України “Про захист національного товаровиробникавід демпінгового імпорту”у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктомдемпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику;
у разі вивезенняза межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою, ніж ціниінших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на моментцього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Компенсаційнемито застосовується
відповідно доЗакону України “Про захист національноготоваровиробника від субсидованого імпорту” у випадку ввезення на митну територію України товарів, які є об’єктомсубсидованого імпорту, яка заподіює шкоду національному товаровиробнику;
у випадкувивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки,продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо абоопосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Особливі видимита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових,компенсаційних або спеціальних заходів, вжитих відповідно до зазначених вищезаконів України. У випадку, якщо імпорт товару є об’єктом антидемпінгових,компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються абозупиняються чи припиняються органом, який їх установив.
Мито нараховуєтьсямитним органом України відповідно до положень Закону і ставок Єдиного митноготарифу України, чинний на день подання митної декларації, і сплачується як увалюті України, так і в іноземній валюті, яку купує Національний Банк України.При визначенні митної вартості і сплати мита іноземна валюта перераховується увалюту України за курсом Національного Банку України, який застосовується длярозрахунків за зовнішньоекономічними операціям і діє на день подання митноїдекларації. Мито сплачується митним органом України, а стосовно товарів таінших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, — підприємствам зв’язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати митавстановлюється Державною митною службою України. Зараховується податок додержавного бюджету України. Варто зауважити, що нарахування мита на товари таінші предмети, що підлягають митному обкладанню, провадиться на базі їх митноївартості.
Митна вартістьтоварів – це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на моментперетину митного кордону України.
Розділ 3. Основніпроблеми та шляхи удосконалення системи непрямого оподаткування
3.1 Непрямеоподаткування як пріоритетний напрям в адаптації податкового законодавства
Інтеграційніпроцеси можуть впливати на економіку країни не лише позитивно, а й негативно.Позитивним є те, що збільшуються розміри ринку (отже, масштаби виробництва йдодаткові прибутки від реалізації товарів на зовнішніх ринках, а це актуальнодля галузей з малою кількістю національного ринку), забезпечуються кращі умовиторгівлі, поліпшується її інфраструктура, застосовується передова технологіятощо. Негативний вплив інтеграції полягає в тому, що у відсталих країнахвідбувається відплив ресурсів (чинників виробництва) і перерозподіл на користьсильніших партнерів, з’являється реальна загроза потрапити в залежність віднесприятливих стихійних явищ, які часом охоплюють світову економічну систему.Маємо на увазі періодичне загострення фінансової нестабільності, збільшеннярозвитку між країнами-лідерами і менш розвиненими країнами. Подібні потенційніі реальні загрози мають ретельно враховуватися у зовнішньоекономічній стратегіїУкраїни з відповідним запровадженням механізмів захисту національних інтересівта системи економічної безпеки, адаптованих до умов відкритої економіки.
Адаптаціяподаткового законодавства покликана забезпечити відповідність законодавства зпитань оподаткування в Україні зобов’язанням, що випливають з угоди пропартнерство і співробітництво між Україною і Європейським союзом, іншихміжнародних договорів, які стосуються співробітництва України з ЄС, а такожрозвитку національного податкового законодавства в напрямі його зближення заналогічним законодавством ЄС та забезпечення високого рівня підготовки вУкраїні законопроектів з питань оподаткування.
Пріоритетнимзаконопроектом з метою гармонізації податкового законодавства України звимогами законодавства ЄС є проект Податкового кодексу України.
Пріоритетнимнапрямом в адаптації податкового законодавства, на якому мають бути сконцентрованізусилля центральних органів виконавчої влади, визначено непряме оподаткування.
Основоположноюдирективою Європейського союзу щодо оподаткування податку на додану вартість єШоста Директива Ради від 17.05.1977 року питань гармонізації законодавствакраїн-членів, що регулює податки та обіг, — Спільна система справляння податкуна додану вартість: єдиний принцип визначення суми податку (77/388/ЄЕС).
“ З метою наближення норм податковогозаконодавства України з питань податку на додану вартість до положеньзазначеної директиви пропонуємо:
1. Уточнитивизначення об’єкта оподаткування цим податком, а також окремих термінів, якізастосовуються в розділі ІV “Податок на додану вартість” проекту Податкового кодексу України.
2. Скоротитиперелік пільгових операцій, насамперед за рахунок звільнення від оподаткуванняоперацій, що безпосередньо не пов’язані з соціальним захистом малозабезпеченихверств населення, і звільнень, що викривляли умови здорової конкуренції таставили в нерівні умови платників окремих галузей народного господарства, аботих, що певною мірою розв’язували проблеми, пов’язані з нестачею бюджетнихасигнувань на ту чи іншу мету.
3. З метоюприведення національного законодавства у відповідність до законодавстваЄвропейського союзу пропонуємо знизити ставку податку на додану вартість з 20до 15 відсотків.
4. З метоюзапобігання зловживань з боку несумлінних платників переглянути порядокбюджетного відшкодування податку на додану вартість.
5. Адаптувати дозаконодавства ЄС норми, що передбачають механізм оподаткування сільськогосподарськихтоваровиробників. Запровадження нового підходу в оподаткуванні ПДВсільськогосподарських товаровиробників, що відповідатиме положенням ШостоїДирективи Ради від 17.05.1977 року, сприятиме загальному зниженню ставки ПДВ, атакож істотно спростить і знизить витрати на адміністрування цього податку.”
Треба звернутиувагу на наявність значних відмінностей між законодавством України з питаньсправляння акцизного збору і законодавством ЄС. У європейському законодавствізагальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають акцизному збору, атакож утримання, переміщення та контроль за такими виробами регулюються такзваною горизонтальною директивою – Директивою Ради ЄЕС 92/12/ЄЕС від 25.02.1992року (далі – Директива 92/12/ЄЕС) про загальні домовленості щодо продуктів, якіпідлягають акцизному збору, та про володіння, рух і контроль за такимипродуктами.
Відповідно довимог Директиви 92/12/ЄЕС передбачається, що виробництво, обробка і зберіганняпідакцизних товарів, якщо акцизний збір не був сплачений, може відбуватися лишена “податковому складі”. Держави-члени ЄС встановлюють порядок відкриття ідіяльності “податкових складів” та затверджують положення про їхніхуповноважених власників – керівників складів, тобто осіб, які відповідають за“податкові склади”. Крім того, Директива 92/12/ЄЕС відповідно до останньоїпоправки – 2000/47/ЄС вимагає, щоб податкові склади та керівники складів, якімають справу з готовими тютюновими виробами, алкогольними напоями, нафтопродуктами,отримували ліцензію від країн-членів Європейського союзу.
У разі врахуванняадаптованих до законодавства ЄС положень стосовно виробництва підакцизнихтоварів на території України тільки на податкових складах, для відкриття якихтреба мати дозвіл органу державної податкової служби, правил перевезенняпідакцизних товарів з наданням фінансової гарантії органу державної податковоїслужби в Україні буде забезпечена побудова ефективного механізму оподаткуванняакцизним збором. Водночас запровадження зазначених заходів має забезпечитистабільні надходження від цього непрямого податку до бюджету, його ефективне іпросте адміністрування та мінімізацію ухилень від оподаткування.
Так,трансформація податкового законодавства приведе до формування прозорого і стабільногоправового поля діяльності платників податків, сприятиме становленнюсправедливого конкурентного середовища.
3.2 Митнаполітика як важливий засіб реалізації зовнішньоекономічної політики держави
Спеціалізаціянаціональних економік, у тому числі предметна, по детальна і технологічна,потребувала диференціації зовнішньоторговельної політики країн за групами,видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами ігрупами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробництва іреалізації.
Відповідно дотеорії міжнародної торгівлі спеціалізація країни на світовому ринку з певноговиробництва експортної продукції дає можливість не тільки реалізуватиконкурентні переваги країни, але й імпортувати товари, виробляти які економічнонедоцільно.
Інтернаціональнівитрати виробництва формуються на підставі національних витрат виробництва натовари, що експортуються на світовий ринок і мають конкурентні переваги щодопевних умов виробництва. Певні переваги забезпечують відносно низький рівеньнаціональних витрат виробництва спеціалізованої продукції і відповідно нижчийрівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національнимиі світовими витратами та цінами визначається відносно стійкою різницею внаціональних умовах виробництва продукції в різних країнах і є об’єктивноюосновою формування митного тарифу.
Митне регулюваннямістить митно-тарифний та нетарифний компоненти національноїзовнішньоторговельної політики. В основі митно-тарифного компонента лежитьмеханізм застосування митного тарифу.
Слід зазначити,що досить часто в економічній літературі такі поняття, як “мито” та “митнийтариф”, розглядаються як еквівалентні, адже в такому контексті поняття митноготарифу використовується у більш широкому розумінні – як особливий інструментторговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у йоговзаємодії зі світовим ринком. У таких випадках це не конкретна ставка щодовизначеної групи товарів, який за термінологією визначається як “тарифне” регулювання.
Недоліком цихвизначень є те, що жодне з них не враховує та не розкриває повною міроюосновних функцій, які виконує митний тариф. Функція – це параметр побудовиорганізаційної системи. Функції необхідні для реалізації певних цілей. Доцільновиокремити такі функції митного тарифу:
1. Митнийтариф як податок на товари, котрі ввозяться та вивозяться, виконує фіскальнуфункцію. Митні доходи – одна зі статей доходної частини державного бюджету.
2. Митнийтариф як інструмент торговельної політики та державного регулювання виконуєпротекціоністську, захисну функцію. За допомогою митних тарифів державаздійснює підтримку національним товаровиробникам та відповідним галузямвиробництва.
3. Митнийтариф, встановлений в умовах, коли існує різниця між національними та світовимицінами, створює ширші можливості для імпорту товарів та виконує стимулюючуфункцію.
4. Митнийтариф може виконувати стабілізуючу функцію, вирівнюючи умови конкуренції длявітчизняних та іноземних виробників та не створюючи переваг для тих чи інших.
5. Глобалізаціясвітового господарства формує кон’юнктурну функцію митного тарифу, у якій вінвиступає умовою торгу та ведення багатосторонніх переговорів. У багатьохвипадках саме митний тариф є предметом переговорів для отримання торговельнихпреференцій, пільгових кредитів та взаємовигідних контрактів, потенційнихпоступок партнерам.
Роль мита векономічному контексті полягає у:
— створеннівартісного бар’єра, який підвищує ціну товару незалежно від застосованогоекспортного, імпортного чи транзитного мита;
— стимулюваннідержавою розвитку окремих галузей економіки чи підприємств;
— надходженнікоштів до державного бюджету країни.
З урахуваннямфункцій, які виконує митний тариф, можна дати наступне визначення.
Митний тариф –інструмент митної політики в області митно-тарифного регулювання економікикраїни, який використовується для реалізації цілей торговельної політики таявляє собою зведення ставок мита товарів, котрі підлягають обкладанню,систематизоване у відповідності до товарної номенклатури зовнішньоекономічноїдіяльності.
Митний тарифвиражає сукупність відносин між суб’єктами митних відносин з приводу об’єктівцих відносин. У процесі структурно-функціональної еволюції митного тарифузмінилася й суб’єктно-об’єктивна характеристика.
До появи митниціяк державної установи, яка контролює перетин товарів через митний кордон,суб’єктами митних відносин виступали держава з одного боку, та приватні особи,котрі здійснювали переміщення, — з іншого.
У сучаснійекономіці суб’єктна складова ускладнилася за рахунок додавання митних органів,котрі виконують контролюючу функцію та реалізують митну політику держави.Держава, у свою чергу, здійснює зовнішньоекономічну діяльність та розробляєпринципи та цілі зовнішньоекономічної політики. Окрім того, додалися міжнародніекономічні організації, котрі займаються погодженням дій країн-учасниць угалузі митних відносин, зовнішньої торгівлі та інших аспектів, які стосуютьсякорегування зовнішньоекономічної політики. Розширився й склад суб’єкті, якізаймаються переміщенням товарів через митний кордон за рахунок підприємств,організацій, фірм, котрі беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності тавзаємодіють зі співробітниками митних органів як на національному, так і наміжнаціональному рівні.
Об’єктами митнихвідносин виступають товари, транспортні засоби, послуги та інтелектуальнавласність, які перетинають митний кордон України.
Виходячи зсуб’єктно-об’єктивної характеристики митний тариф відтворює системубагатосуб’єктних та багатооб’єктних відносин.
Більшістьдослідників відносять мито до непрямих податків. Мито має багато ознак податку,який визначається як обов’язковий індивідуальний невідплатний платіж, котрийстягується з організацій та фізичних осіб у формі відчуження грошових коштів,які належать їм на правах власності чи оперативного управління, з метоюфінансового забезпечення діяльності держави та муніципальних утворень.
Ознаки податку,які дозволяють відмежувати його від інших обов’язкових платежів:
1. Обов’язковийхарактер вилучення, котре здійснюється в інтересах усього суспільства в цілому.
2. Одностороннійхарактер встановлення податку, тобто прийняття рішення щодо стягнення податкуне погоджується з платником податку.
3. Податок єіндивідуально невідплатним, тобто сплата податку платником податку не породжуєзустрічних зобов’язань держави здійснити будь-що на користь конкретногоплатника податку.
4. Законодавчаформа відчуження податку, тобто податок може бути стягнутий лише на підставізакону.
5. Перерозподільчийхарактер податкових платежів, тобто при сплаті податку переходить правовласності від платника податку до держави.
6. примусовийхарактер податкових платежів, тобто якщо платник податку не виконує вимогизакону, до нього можуть бути застосовані примусові заходи.
7. Податкимають абстрактний характер, тобто під час внесення до бюджету вони не маютьцільового призначення.
Віднести той чиінший платіж до розряду податків чи зборів можна лише на підставі статті 14Закону “Про систему оподаткування” від 25.06.91 р. №1251, виходячи з його назви, ав деяких випадках – лише зважаючи на юридичний зміст. Таким чином, платіж, що єподатком, може бути названий митом, збором, і навпаки, хоча існують між цимипоняттями деякі розходження, зокрема, сплачуючи збір, платник безпосередньовідчуває еквівалентність чи компенсаційність платежу. Еквівалентність митнихзборів полягає в оплаті за виконання покладених на митницю обов’язків чи занадання послуг митної справи; податки ж є індивідуально невідплатними. Окрімтого, як правило, збори мають цільове призначення та використання.
Таким чином, митоможна визначити як відокремлену категорію, яка поєднує у собі ознаки податку тазбору, але має особливості за ознакою стягнення та розподілення.
Відтак мито – цевид обов’язкового платежу за товари, послуги й інші предмети, які переміщуютьсячерез митний кордон України, у формі внеску в державний бюджет, передбачений уЗаконі “Про єдиний митний тариф”.
Змістом митного тарифу євідносини з приводу відчуження частини доданого продукту (чистого доходу) господарюючого суб’єкту,які виникають у наслідок економічної та політичної влади держави длязадоволення суспільних потреб за допомогою бюджетного механізму та для захистувітчизняних товаровиробників.
Форма існуваннямитного тарифу – система економічних відносин з приводу відчуження частинидоданого продукту господарюючого суб’єкта.
Форма проявумитного тарифу – компонент у системі зовнішньоторговельного регулювання абоінструмент митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Наведеніхарактеристики розкривають зміст митного тарифу як системної категоріїекономічної теорії. [9. стр.29]
Висновки
Отже, становленняукраїнської податкової системи пов’язується із набуттям незалежності нашоїкраїни і відбувалося в дуже складних умовах. Як результат такого стану справнаші досягнення у сфері формування податкової системи оцінюють доситьнеоднозначно. Зокрема, за роки незалежності відбулися суттєві позитивнізрушення: зменшено кількість податків і звільнень від оподаткування, зниженоподаткові ставки і розширено базу оподаткування, істотно поліпшилася практикаадміністрування податків.
І все ж сучаснаподаткова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які з високимступенем впевненості можна назвати системними. Зрозуміло, що за таких обставинефективність використання податкових важелів залишається неефективною, особливо– з огляду на потенційні можливості їх впливу на процес економічних змін унашій країні. Це переконує, що податкова система України гостро потребуєпослідовної й комплексної реформи. Основою реалізації необхідних заходів маєстати розширення межі використання тих принципів оподаткування, які пов’язані зфундаментальними вимогами та стратегічними пріоритетами соціально-економічногорозвитку країни.
Щодо непрямихподатків, то це податки, які визначаються розміром споживання і не залежать віддоходу або майна платника, виступають у вигляді надбавки до ціни на товар абопослугу, і платником яких є кінцевий споживач такого товару або послуги.
Специфічні риси іфункціональне призначення непрямих податків:
Ознака сплати:вносить податок до бюджету, тобто є посередником між бюджетом і дійснимплатником – одна особа (суб’єкт податку), а сплачує – інша (носій податку абокінцевий споживач).
Спосіб стягнення:за тарифами.
Об’єктоподаткування: витрати та споживання товарів і послуг.
Джерело сплати:дохід.
Список використанихлітературних джерел
1. Бухгалтерськийоблік і аудит – наук.-практ. журнал, 1/2006.
2. Все пробухгалтерський облік – всеукраїнська професійна бухгалтерська газета, 3червня,2003р.
3. Офіційнийвісник України, 2005, №51.
4. ФінансиУкраїни — №9, 2007.
5. Финансоваяконсультация – всеукраинское изданиезащиты интересовбизнеса, №21 (235), 2002.
6. ФінансиУкраїни – науково-теоретичний і інф.-пр. журнал Міністерства фінансів, 11 (96),2003.
7. ФінансиУкраїни – 10,2003.
8. ФінансиУкраїни – 6, 2005.
9. Формуванняринкових відносин в Україні: збірник наукових праць. Вип. 5 (60) – К., 2006. –138 с.
10. Урядовийкур’єр – 3 квітня 2008р., №62.
11. Урядовийкур’єр – 9 квітня 2008р., №66.
12. КрисоватийА.І., Десятнюк О.М. – Податкова система: Навч. посібник – Тернопіль:Карт-бланш, 2004. – 331с.
13. ЛебедзевичЯ.В., Дячек С.М. – Податкова система України. Навчально-методичний посібник длясамостійного вивчення дисципліни. – Житомир: ЖДТУ, 2007. – 216с.
14. МиргородськаЛ.О. – фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центручбової літератури, 2008. – 320 с.
15. ОлійникО.В., Філон І.В. – Податкова система: Навчальний посібник .- Київ: Центрнавчал. літер., 2006. – 456с.
16. ОниськоС.М., Тофан І.М., Грицина О.В. – Податкова система: Підручник, 2-ге вид.виправлене і доповнене/ За заг. ред.С.М.Онисько – Львів: Магнолія Плюс,видавець В.М.Піча, 2004. – 332с.
17. ОпарінВ.М.- Фінанси (загальна теорія): Навч.- метод. посібник. 3-тє вид., без змін. –Київ: КНЕУ, 2006. – 240с.
18. Основніпринципи та методи оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності –Житомирська облдержадміністрація, головне управління економіки, Житомир, 2006.
19. ТкаченкоН.М., Горова Т.М., Ільєнко Н.О. – Податкові системи країн світу та України.Облік і звітність: Навч.-метод. посібник (під загальною редакцією Н.М.Ткаченко)– К.: Алерта, 2004. – с. 554.
20. ЧистовС.М. – Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – вид. 2-ге, доповнене і доопрацьоване– К.: КНЕУ, 2005. – 440с.
Додатки
Таблиця 1Країна Особистий прибутковий податок
Подат-
ки на прибуток Внески на соціальне страхування Податки на споживання Акцизи Інші податки
робітн. та
службов.
підпри-
ємців США 35,8 7,3 11,6 16,6 7,6 6,8 14,3 Велика Британія 28,9 11,0 6,6 10,6 16,6 12,3 14,0 ФРН 27,4 4,7 15,9 18,8 17,0 9,4 6,8 Франція 11,8 5,4 13,3 27,3 18,8 8,5 14,9 Італія 26,3 10,0 6,3 23,6 14,7 10,6 8,5 Канада 40,8 6,8 4,3 9,7 13,9 9,9 14,6 Японія 26,8 21,5 10,9 15,2 4,2 7,3 14,1