ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
ФАКУЛЬТЕТПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ЦЕНТРПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ
МОДУЛЬНАРОБОТА
знавчальної дисципліни
Територіальнеуправління та місцеве самоврядування
натему: Система місцевого самоврядування Франції
Виконавець:
слухач групи
ЦДС-09-мт
Івченко Анастасія Сергіївна
Перевірив:
к.п.н., доцент
Третяк Олексій Анатолійович
Дніпропетровськ2010р.
План
Вступ
1. Конституційні засади місцевого самоврядування уФранції. Законодавство про місцеве самоврядування
2. Комуни як основна ланка місцевого самоврядування
3. Департамент
4. Представництво держави на регіональному рівні
5. Округ
6. Особливий статус деяких міст
Список використаної літератури.
Вступ
Франція – велика європейська держава зіспецифічною структурою влади – стала певним «донором» своєї системи влади дляїї впровадження у країнах посттоталітарного світу. Україна не стала винятком.Українська модель влади – всенародно обраний, з великими повноваженнямиПрезидент; уряд, на чолі якого стоїть прем’єр, котрий призначається Президентомза згодою парламенту; місцеві державні адміністрації на районному та обласномурівнях та місцеве самоврядування на рівні територіальних громад – є дужеподібною до французької. Місцеве самоврядування в Україні розвивається такождосить подібними шляхами, щоправда, зі своєю українською пострадянськоюспецифікою.
1. Конституційні засади місцевогосамоврядування у Франції. Законодавство про місцеве самоврядування
Сьогодні Франція серед більшостідемократичних країн Європи є найбільш централізованою державою. Саме тут доситьстійкі традиції міцної держави влади, яка відіграє головну роль на рівнідепартаментів та областей. Конституція Франції 1958 року, яка діє донині,досить скупо говорить про права місцевого самоврядування. Це розділ 11 «Промісцеві колективи», хоча в цьому розділі лише стаття 72 присвячена місцевимколективам.
«Стаття 72. Місцевими колективами Республікиє комуни, департаменти, заморські території. Всі інші місцеві колективиутворюються законом.
Ці колективи вільно управляються виборнимирадами в умовах, визначених законом.
Представники Уряду в департаментах ітериторіях відповідають за національні інтереси, адміністративний контроль ідотримання законів.»
Крім цього, стаття 34 французькоїКонституції проголошує: «Закон визначає основні принципи вільного управліннямісцевих адміністративних одиниць; їх компетенцію і розмір податків.»
Складний процес децентралізації, щорозпочався в 1982 році, досить помірно прогресує і поступово зводить нанівецьунітаристські традиції, тим паче, що глибока інтеграція в Європі також сприяєширокій децентралізації.
Закони 1982-1983 років, які сформувалиновий кодекс Франції, ввели принаймні три найбільш важливі нововведення, щорізко підняли статус органів місцевого самоврядування:
було встановлено одноманітні правилаадміністративного контролю за діями місцевих колективів з боку держави,стосовно рішень всіх місцевих органів, але вже не на предмет доцільності, алише на предмет законності, причому із застосуванням судових процедур;
префект перестав бути виконавчим органомдепартаменту як місцевого колективу, його функції перейшли до головигенеральної ради;
принципово змінився статус округу, який до1982 року був лише громадським утворенням. Після реформи він також ставуправлятися виборним адміністративним органом.
Найважливішим у Законі № 82-213 від 2березня 1982 року була норма статті 1, як можна вважати «пусковою кнопкою»процесу децентралізації: «Стаття 1. Комуни, департаменти, регіони є вільнокеровані обраними радами. Закони визначатимуть розподіл компетенції міжкомунами, департаментами, регіонами і державною, а також розподіл народнихкоштів, що випливає з нових правил місцевої податкової системи та переданнядержавних кредитів територіальним громадам; організацію регіонів, статутнігарантії, які надаються персоналу територіальних громад, спосіб обрання істатут обранців, а також форми співпраці між комунами, департаментами тарегіонами і розвиток участі громадян у місцевому житті».
Велика французька адміністративна реформапроводилася поетапно. Черговий етап реформи почався з нових законів від 7 січня1983 року і 22 червня 1983 року. Цими законами визначався новий перерозподілкомпетенції між державою і територіальними колективами на користь останніх.
Сьогодні законодавство Франції повністюрегулює всі питання, що стосуються організації і діяльності місцевогосамоврядування на всіх рівнях адміністративно-територіального устрою. Всі цізакони об’єднані в адміністративний кодекс, який є фактично «конституцієюмісцевого самоврядування у Франції.»
2. Комуни як основна ланка місцевогосамоврядування
Комуна у Франції – єдинаадміністративно-територіальна одиниця, де немає окремого державного владногооргану, тобто теоретично мер у своїй особі поєднує головну посадову особумісцевого самоврядування та представника державної влади. Але щоб уникнутитакого поєднання в одній особі функцій державної виконавчої влади та місцевогосамоврядування, багато функцій державної виконавчої влади, що належали меру, з1983 року передані до функцій місцевого самоврядування. Тобто роль комуни якдержавної адміністративної одиниці дуже зменшилася, і вона стала реальноавтономним територіальним колективом.
Кожна комуна має мера і муніципальну раду.
Важливими елементами комуни як юридичноїреальності є: назва, територія, чисельність населення. Оскільки саме ціелементи ідентифікують комуну як окрему, базову ланку місцевого самоврядування,закони передбачають спеціальні процедури можливих змін назви чи території таобов’язків періодичний перепис населення.
Кодекс законів про комуни детальнорегламентує правила організації і проведення муніципальної ради, в тому числідля забезпечення гласності і відкритості засідань. За законом, засідання радимають проводитися не рідше одного разу на три місяці. Засідання скликає мер завласною ініціативою залежно від потреби. Він також зобов’язаний скликатизасідання ради за вимогою префекта або половини членів ради.
Закон встановлює чисельність муніципальнихрадників залежно від кількості населення комуни (наприклад: комуна з населеннямменш ніж 100 осіб – 9 радників, від 100 до 499 осіб – 11 радників, від 10 000до 19 999 осіб – 33 радники). Радником може стати будь-який платник податківкомуни, але закон встановлює правила не виборності та несумісності мандатів.
Вибори радників проводяться раз на 6 роківодночасно по всій країні за мажоритарною системою в два тури.
Повноваження муніципальної ради.
Фінансові повноваження:
прийняття бюджету та визначення ставоккомунальних податків;
вирішення питань про необхідність позик;
затвердження звітів про використаннябюджетних коштів.
Повноваження у сфері громадських служб.Рада має право:
створювати або ліквідовувати громадськіслужби комуни (але законом встановлене пене обмеження самостійності щодо певнихслужб. За законом наявність деяких служб є обов’язковою (похоронне бюро, службизбору сміття тощо). Законом також забороняється створення певних служб(оборони, юстиції тощо) у сферах, що не належать до компетенції комун ісуперечать принципу єдності держави).
Надавати допомогу як комунальним, так іприватним підприємствам, але знову ж таки за умов конкурсу та гласності.
Повноваження щодо майна комуни. Майнокомуни поділяється на «громадське», тобто таке, що призначене виключно длягромадського користування (дороги, цвинтарі, казарми тощо), та майно«приватне», яким комуна розпоряджається на правах приватного власника (ліси,будинки тощо). Громадське майно невідчужуване.
Рада приймає рішення про купівлю, продаж,оренду майна та про віднесення майна до категорії «громадського».
Повноваження у сфері облаштування територіїта міського будівництва:
Визначає напрямки використання території тапринципів міського будівництва;
Розробляє і затверджує між комунальні планиоблаштування території (але ця робота проводиться за участю центральноїадміністрації, департаменту, округу та інших комун)
Незважаючи на такі широкі повноваженняради, великий вплив на прийняття нею рішень має мер, з іншого боку,муніципальна рада, як будь-який інший орган місцевого територіальногоколективу, перебуває під адміністративним контролем органів центральноїдержавної влади.
Контроль за діяльністю та рішеннямимуніципальної ради з боку представників центральної адміністрації.
Відповідно до закону 1982 року префектвтратив право контролю за рішенням ради на предмет доцільності, і хоча запрефектом залишилося право контролю рішень на предмет законності, скасуваннянезаконних рішень можливе лише адміністративним судом. Водночас законзобов’язує раду передавати прийняті нею рішення представнику держави, і рішенняради вважається таким, що набуло чинності, лише після передання його префектучи су префекту, а також після оприлюднення або опублікування рішення.
У разі необхідності префект обґрунтованоюпостановою може призупинити діяльність ради на термін не більший за місяць. Проце префект повідомляє міністра внутрішніх справ. Якщо рада не може забезпечитиуправління комуною, вона може бути розпущена указом президента республіки, колице схвалено на засіданні Ради Міністрів. Протягом тижня після розпуску радипрефект призначає спеціальну комісію у складі від трьох осіб для комун до 35 000мешканців до семі осіб для комун з більшою кількістю населення. Не пізніше ніжза два місяці з моменту розпуску мають бути проведені нові вибори. Післясформування нової ради комісія припиняє своє існування.
Муніципалітет. Мер та його заступники.
Мер та його заступники становлятьвиконавчий орган ради – муніципалітет.
Мер та його заступники обираютьсямуніципальною радою виключно з радників. Мер обирається таємним голосуванням замажоритарною системою в два тури.
Кількість заступників визначається радою,але не може перевищувати 1/3 кількості муніципальних радників
Повноваження мера як представника комунидосить великі. Він представляє інтереси комуни у відносинах з іншими органамита організаціями і державою, має право укладати угоди і договори, виконуватиделеговані радою повноваження, керувати муніципальними службами, призначатиуправлінський персонал, накладати дисциплінарні стягнення на комунальнихслужбовців, видавати дозволи на будівництво. Він також має повноваження,необхідні для підтримання порядку в комуні.
Крім цих повноважень, мер має і деякіповноваження представника державної адміністрації, які визначаються законом.
До кола його повноважень як представникадержави входить реєстрація актів громадянського стану, він також вживає заходівдля допомоги в пошуку і покаранні правопорушників, які скоїли злочин чирозшукуються на території комуни. Він також може складати протоколи проправопорушення. На території комуни мер забезпечує обнародування законів таінших нормативних актів держави і стежить за їх виконанням. Мер забезпечуєпроведення виборів, підтверджує достовірність підписів, видає різні свідоцтвата ліцензії на право полювання чи дрібної торгівлі та подає необхідністатистичні дані для державних міністерств і відомств.
Закон визначає засоби контролю держави наддіяльністю мера та встановлює заходи впливу на нього. Так, у разі порушеньмером своїх повноважень чи допущення ним грубих проступків міністр внутрішніхсправ за поданням префекта може зупинити його діяльність на строк до одногомісяця. Указом Президента, схваленого Радою Міністрів, мер може бутивідправлений у відставку. Закон визначає процедуру звільнення мера з посади.
Дії і рішення мера як представника державипідлягають ієрархічному контролю з боку державних органів, рішення і діїмера-представника комуни підлягають такому ж самому адміністративному контролю,як і рішення та дії муніципальної ради.
3. Департамент
Департамент у Франціє є другим після комунирівнем адміністративно-територіального устрою. На якому паралельно працюють дваоргани влади: генеральна рада як орган самоврядування та префект як органдержавної влади.
Генеральна рада формується на основізагальних прямих і вільних виборів, які організовуються і проводяться укантонах за мажоритарною системою в два тури. Термін мандата депутатаГенеральної ради – 6 років. Для забезпечення стабільності політики Генеральноїради вибори до неї проводяться кожні три роки, коли обирається одна третинаради.
Раз на три роки рада обирає Голову, якийодночасно є і керівником виконавчого органу департаменту.
Повноваження Генеральної ради:
Затвердження бюджету та звіту про йоговиконання;
Визначення політики розвитку департаменту
Встановлення ставок внутрішніх податківдепартаменту;
Створення громадських служб департаменту івстановлення загальних правил їх функціонування;
Визначення штату працівників служб департаменту;
Прийняття рішень щодо всього майнадепартаменту тощо.
Повноваження Голови Генеральної ради:
Готує і проводить наради Генеральної ради,готує проекти рішень, керує засіданням ради, виконує прийняті радою рішення;
Є розпорядником бюджету
Робить розпорядження щодо одержаннядепартаментських доходів;
Є керівником служб департаменту, призначаєна департаментські посади, накладає дисциплінарні стягнення на підлеглих;
Управляє майном департаменту, і на ційпідставі здійснює поліційні повноваження.
Рішення, які приймає Голова, можуть бутиперевірені на предмет законності префектом та адміністративним судом.
4. Представництво держави на регіональномурівні
Департамент є ключовою ланкою в системідержавної виконавчої влади. Це той рівень, де сконцентрована місцева державнаадміністрація. На чолі цієї адміністрації стоїть префект, а сама адміністраціянаділена досить великими владними повноваженнями і включає в себе цілу системуважливих служб, які забезпечують здійснення державної політики на регіональномурівні.
Аби не зробити помилки., порівнюючи главумісцевої державної адміністрації в Україні з префектом у Франції, слідпам’ятати, що демократичні традиції в Україні знаходяться на етапі їхформування, в тому числі і щодо місця, ролі і статусу глав місцевих державнихадміністрацій, а у Франції інститут префектів, заснований ще Наполеоном,кристалізувався у фактично неполітичний адміністративний хребет державної владикраїни.
5. Округ
Після Великої французької революції іперіоду громадянської війни та сепаратистських заколотів питання утворенняадміністративно-територіальних одиниць більших ніж департамент, взагалі неставилося. Проте з розвитком держави і появою проблем регіонального розвиткудля забезпечення координації робіт та інтересів комун чи департаментів уздійсненні якихось важливих для регіону спільних проектів стали з’являтисяокруги, яки спочатку не мали стійкого характеру.
Представницьким органом округу є окружнарада. Окружні радники обираються прямими виборами. Вибори організовуються нарівні департаментів, причому у кожному департаменті голосування відбувається запартійними списками, число мандатів залежить від населення департаменту, але неменше трьох.
Окружна рада проводить сесії не рідшеодного разу на три місяці. Рада обирає голову і бюро ради, яке складається зголови та його заступників.
Окружна рада має принципову компетенціюприймати будь-які рішення, що входять у компетенцію округу, якщо законодавствомце не віднесено до компетенції Голови ради.
Голова ради одночасно є виконавчою владоюокругу.
Статус і компетенція округу.
Статус округу випливає з його призначеннябути інструментом економічного, соціального і культурного розвитку певноїтериторії. Саме округи беруть участь у створенні загальнонаціональних планіврозвитку, дотримуючись у цих планах виконання пріоритетів окружного розвитку.Відповідно до такого призначення округу законом визначається і його компетенціяв деяких галузях:
Зайнятість і професійна підготовканаселення (округ щорічно затверджує програми професіональної підготовки,створює центри професійного навчання);
Забезпечення житлом (округ визначаєпріоритети розвитку житлового будівництва);
Облаштування річкових портів, за виняткомзагальнонаціональних великих портів;
Відкриття музеїв, художніх навчальнихзакладів, надання допомоги в проведення наукових досліджень тощо.
Контроль за законністю рішень окружної радиздійснює окружний префект (окружний комісар республіки). Рішення окружної радиобов’язково передаються комісарові. Якщо він вважає, що рішення не законне, то передаєйого на розгляд адміністративного суду.
Окружний префект також здійснює контроль зазаконністю рішень Голови окружної ради. Найбільш важливі рішення передаютьсяокружному префекту ще до того, як вони набули чинності. Окружним префектом єодин з префектів департаментів, що входять до складу округу.
6. Особливий статус деяких міст
Три найбільших міста Франції Париж, Марсельта Ліон мають спеціальний статус, який вирізняє їх серед усіх інших міст. Цейстатус визначено спеціальним законом № 82-1169 від 31 грудня 1982 року. У цихмістах є два рівні самоврядування: рівень комуни та рівень міського району (чигрупи районів). На чолі кожного з цих рівнів стоїть власний мер та власна рада.
На комунальному рівні Парижем, Марселем таЛіоном керують муніципальна рада та міський мер. Статус і повноваження цихорганів та контроль за їхньою діяльністю переважно такі ж самі, як і для іншихкомун, але є деякі відмінності.
У Парижі рада не має у своїй назві слова«муніципальний», оскільки ця рада є одночасно Генеральною радою департаментуСени, межі якого збігаються з межами Парижу.
Ради цих міст є більш чисельними, ніж радив усіх інших містах. Ради обираються за секторами. У кожен сектор входить одинчи декілька районів міста. Вибори у кожному з секторів проводяться за правиламидля комун із числом мешканців менше ніж 3 500 осіб, тобто з використанняммажоритарної системи та системи пропорційного представництва.
Стосовно повноважень ради Парижа, Марселята Ліона та їхніх мерів, т о вони такі ж самі, як у цих органів в інших містах,лише з тією різницею, що частина повноважень передана відповідним радам і мерамміських районів.
Аби не допустити антагонізму між районамита містом, над рішенням ради району існує подвійний контроль. Перша ланкаконтролю – міський мер, другою ланкою в такому контролі є право представникадержави, префекта департаменту, вчиняти такі дії, які дозволяються і меруміста.
Така дуальна структура влади у великихмістах створена з метою наближення адміністративної влади до мешканців комуни.
Приклад організації місцевогосамоврядування у такій країні, як Франція, є досить важливим і повчальним дляУкраїни. Наскрізь централізована, зі стрункою вертикаллю державної виконавчоївлади, ця країна, що за територією, кількістю населення іі адміністративно-територіальнимустроєм дуже подібна до України, в 80-х роках зробила величезний крок уреформуванні своєї адміністративної системи і провела широку децентралізаціювлади. Переоцінити ці кроки неможливо. Завдяки децентралізації місцевесамоврядування одержало новий імпульс свого розвитку. Обрані населенням органивлади не тільки не призвели до розладу системи, а й поліпшили надання послугнаселенню, вивільнили значний потенціал місцевої активності населення і дализмогу державі зменшити опіку над місцевими проблемами.
Позитивний приклад Франції є ще й в тому,що реформування місцевої влади відбувалося поступово і комплексно під контролемдержави. Зменшення повноважень місцевої державної адміністраціїсупроводжувалося зростанням компетенції місцевого самоврядування і фінансовихресурсів, якими володіють комуни.
Досвід Франції підтверджує можливість інеобхідність запровадження децентралізації влади у державі, якщо до цьогодозріла і державна влада, і саме суспільство. Успішність такого реформуванняможлива лише за умови поступовості і комплексності.
Список використаної літератури
1. А.Ткачук, Р. Агранофф, Т. Браун, Місцевесамоврядування: світовий та український досвід: посібник. – К.: вид-во«Заповіт», 1998р.
2. Роль органів місцевої влади в процесі євроінтеграції.Французький досвід. – Донецьк: вид-во Донецького молодіжного дебатного центру,2004р.
3. Іщенко О.М., Місцеве самоврядування: світовийдосвід та особливості української моделі. – К.: вид-во Інституту законодавчихпередбачень і правової експертизи, 2003р.