Проблеми формування і функціонування економічного і фінансового механізму освіти в Україні

МІНІСТЕРСТВОФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКАДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРАБЮДЖЕТУ ТА КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СПРАВИ
ФІНАНСОВИЙФАКУЛЬТЕТ
Курсоваробота
Здисципліни «Бюджетна система»
Натему: «Проблеми формування і функціонування економічного і фінансовогомеханізму освіти в Україні»
Виконала: Сальникова Т.В.,
студентка гр Ф-06-4
Перевірила: Гордєєва Л.П.
Дніпропетровськ2010

Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутність системизагальної середньої освіти та її фінансування
1.1 Системазагальної середньої освіти в Україні
1.2 Планування іпорядок фінансування видатків місцевих бюджетів
1.3 Наукові засадипобудови ефективного механізму фінансування освіти з бюджетів
Розділ 2. Аналіз становищаЗСО в Україні на сучасному етапі
2.1 Стан ЗСО та їїфінансове забезпечення
2.2 Система видатківмісцевих бюджетів та механізм фінансування ЗСО
2.3 Планування видатківна ЗСО
Розділ 3. Шляхи вдосконаленняфінансування ЗСО
3.1 Шляхивдосконалення фінансового забезпечення ЗОШ
3.2 Реформуваннясистеми ЗСО
3.3 Децентралізаціяфінансування ЗСО
Висновки
Бібліографічний список
Вступ
Темою курсової роботи є планування тафінансування видатків місцевих бюджетів на загальну середню освіту. Системазагальної середньої, та в цілому освіти є вагомою базою для розвитку яксуспільства, так і окремо взятої особистості, формування її світогляду тадосвіду, вміння тверезо оцінювати те, що відбувається навколо неї. За допомогоюосвіти формується майбутній потенціал розвитку держави як в економічному, так ів духовному сенсі.
Зміни, які відбуваються всуспільстві, здійснюються громадянами держави, із якісними змінами всуспільстві поступово підвищується рівень суспільної свідомості, щопозначається на подальшому розвиткові країни. Великий вплив насоціально-економічні процеси в країні здійснюють рівень освіти та суспільнаактивність громадян, а також фах та рівень їхньої кваліфікації. Академік С.Г.Струмилін обґрунтував взаємозв'язок між освітою і кваліфікацією. Науковецьдовів, що шкільна освіта приблизно в 2,6 разу більше дає прибавку кваліфікації,ніж рік заводського стажу; вигоди від піднесення продуктивності праціперевищують відповідні витрати держави на шкільну освіту у 27,6 рази. Це даєможливість стверджувати, що держава має створювати належні умови для вихованняпідростаючого покоління.
Зараз в системі освіти відбуваються рішучі зміни, якіпроводяться, можливо, і з добрим наміром, але найчастіше не дають системіосвіти позитивних зрушень. Влада направляє вітчизняну систему загальної освітиза європейським, не властивим для неї, курсом, не забезпечуючи при цьомудостатньої фінансової бази просто для належного функціонування цієї системи, неговорячи вже про її розвиток або ефективне реформування. Питання планування тафінансування загальної середньої освіти, таким чином, є дуже актуальним насучасному етапі, адже видатки на освіту та механізм виконання програм, наряду зіншими факторами, визначають її розвиток або перебування у стані виживанняпротягом найближчих років.
Отже, об’єктом дослідження є система загальної середньоїосвіти в Україні, механізм її фінансування з місцевих бюджетів.
Метою роботи є визначення механізму планування тафінансування видатків місцевих бюджетів на загальну середню освіту. Відповіднозадачами курсової роботи є дослідження динаміки фінансування освіти за останніроки та стану системи освіти в Україні на сучасному етапі, розгляд науковихзасад побудови ефективного механізму фінансування освіти з бюджетів, порядкуфінансування видатків місцевих бюджетів. Необхідно також визначити шляхи вдосконаленняфінансового забезпечення загальної середньої освіти та дослідити результатипроведених реформ.
Питаннями вдосконалення української системи освіти займаютьсябагато сучасних економістів. Так, питання дослідження суті освітніх установ імеханізму їх фінансового забезпечення знайшли відображення у роботах АнтошкіноїЛ.І., Данилишина Б.М., Журавського В.С., Згуровського М.З., Куценко В.І., КраттО.А., Козоріз М.А., Семів Л.К., Федорова В.П. та ін. В тому числі, питаннямрозробки нормативів фінансування для планування фінансування постійно були вцентрі уваги і органів управління освіти, і дослідників, зокрема В.Н. Сумарокова,І.С. Каленюка В.Ю Козака та інших.
Проблеми формування і функціонування економічного іфінансового механізму освіти були предметом дослідження багатьох авторів, такихяк Г.А. Балихін, Н.Р. Кільчевська, Т.Л. Клячко та ін. Зокрема, незважаючи надирективний характер функціонування освітніх установ з умовах плановоїекономіки, проблеми кошторисного планування і підвищення його обґрунтованостірозглядалися з працях А.А. Вороніна, Є.П. Воронова, Ф.Р. Столяренка та ін. Підгрунтямдля виконання задач, поставлених в роботі, є нормативно-правова база, зокремаЗУ «Про загальну середню освіту» №651-XIV від 13.05.1999р. зі змінамита доповненнями, «Бюджетний кодекс України», статистичні дані заостанні роки, теоретичні матеріали, наукова та навчальна література та працінауковців, результати соціологічного дослідження «Система освіти в оцінкахгромадян України» тощо.Розділ 1/>. Сутністьсистеми загальної середньої освіти та її фінансування1.1 Системазагальної середньої освіти в Україні
Освіта в Україні має складну структуру і включає дошкільнуосвіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічнуосвіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру,самоосвіту. Крім того, встановлені такі освітні рівні: початкова загальнаосвіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта,професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта, аосвітньо-кваліфікаційні рівні мають градацію: кваліфікований робітник, молодшийспеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Прийняття такої розгалуженої схемимає принципове значення, оскільки це гарантує людині вільність вибору і даєможливість отримати освіту у відповідності до розумових і професійнихздатностей. Згідно із Законом України «Про освіту» громадяни Українимають право на отримання освіти за різними формами: очною, вечірньою, заочноюабо екстернату.
Національна система середньої освіти в Україні має у своємускладі 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, у т. ч. 14,9 тис. — усільській місцевості.
Для обдарованих дітей створені і функціонують 273 гімназії,232 ліцеїв, 25 колегіумів, при цьому мережа таких закладів освіти збільшуєтьсящороку.
Враховуючи міжнародний досвід, прийнята концепціядванадцятирічної загальної середньої освіти й 12-бальна шкала оцінювання знань.
У динаміці суспільного розвитку та ринкових перетвореньвиключно важливого значення набуває професійно-технічна освіта, де налічується967 державних професійно-технічних навчальних закладів, у яких навчається біля530 тис. громадян, із них понад 350 тис. чол. (70 %) поряд із професієюздобувають повну загальну середню освіту.[26]
Відповідно до ЗУ «Про загальну середню освіту»,ст.3, «Загальна середня освіта (далі ЗСО) — цілеспрямований процесоволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство,культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатомякого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що єосновою для подальшої освіти і трудової діяльності.
ЗСО є обов'язковою основною складовою безперервної освіти і спрямованана забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання,які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості,полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдностінавчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянськоїсвідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства,держави». [3]
Систему загальної середньої освіти становлять: />загальноосвітнінавчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, якіпотребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації; навчально-виробничікомбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управліннясистемою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальнізаклади I-II рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту. [3,ст.4]
Завданнями загальної середньої освіти є/>вихованнягромадянина України; />формування особистості учня, розвиток йогоздібностей і обдарувань, наукового світогляду;/> виконання вимог Державногостандарту загальної середньої освіти;/> />вихованняшанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій, національнихцінностей Українського народу та інших народів і націй; />вихованнясвідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальноїцінності, формування засад здорового способу життя, збереження і зміцненняфізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців). [3, ст.5]
До загальноосвітніх навчальних закладів належать:/>середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад I-IIIступенів (I ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання); />спеціалізованашкола; />гімназія; />ліцей; />колегіум; />загальноосвітня школа-інтернат; />спеціальназагальноосвітня школа; />загальноосвітня санаторна школа; />школа соціальної реабілітації; />вечірня школа.
/>Інші навчальні заклади системизагальної середньої освіти:
/>- позашкільнийнавчально-виховний заклад — додаткова освіта за інтересами;
/>- міжшкільнийнавчально-виробничий комбінат — профорієнтаційна, допрофесійна, професійнапідготовка;
/>- професійно-технічнийнавчальний заклад — для потреб громадян у професійно-технічній і повнійзагальній середній освіті;
/>- вищийнавчальний заклад I-II рівнів акредитації — навчальний заклад для задоволення потребгромадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавраз одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.
/>Українська школа будується напринципах єдності і варіативності.
Єдність школи передбачає спільність мети і завдань кожного зїї ступенів, наступність і взаємозв'язок між ними, надання усім дітям однаковихстартових умов у здобутті загальної середньої освіти незалежно від типунавчального закладу, соціального становища батьків.
Варіативність школи на противагу означає визнанняправомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти наоснові функціонування різних типів загальноосвітніх навчальних закладів,застосування різних педагогічних систем і педагогічних технологій".
Загальна середня освіта є невід'ємною органічною складовоюнеперервної освіти. Вона є основою соціалізації молодої людини в суспільстві,фундаментом для подальшої її освіти чи трудової діяльності і забезпечуєнаступність у становленні людини в процесі її переходу від дитинства додорослого життя. [5]1.2 Планування і порядок фінансування видатківмісцевих бюджетів
Формування бюджетних видатків починається на стадіїпланування. За основу береться очікуване виконання бюджету за видатками запопередній період. Звітні дані про виконання бюджету за видатками, що є врозпорядженні як Міністерства фінансів України, так і фінансових органів, якправило, за півріччя доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників завидатками за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показниківі оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконаннябюджету за видатками. З одержаних видатків виключаються ті, яких не буде уплановому році.
Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, яківиникають у зв’язку з розподілом централізованих коштів, що перебувають у розпорядженнівідповідних органів влади, та децентралізованих коштів, які є власністюмісцевих органів влади.
Регулювання бюджетних видатків виявляється насамперед вцільовому спрямуванні бюджетних коштів. Найважливішим принципом плануваннябюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з урахуваннямреальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік допоточного року плануються з урахуванням результатів використання коефіцієнтівзростання. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатківі правильно спланувати їх на майбутнє.
Планування місцевих бюджетів здійснюється за допомогою такихметодів як нормативний, розрахунково-аналітичний, балансовий, оптимізаціїпланових рішень, економіко-математичного моделювання.
Склад і структура видатків місцевих бюджетів визначається їхекономічним змістом та роллю в розподілі національного доходу.
Згідно зі статтею 61 Закону «Про місцеве самоврядуванняв Україні» видатки всіх бюджетів поділяються окремо на поточні видатки івидатки розвитку.
Поточні видатки — це витрати бюджету на фінансування мережіпідприємств, які діють на початок бюджетного періоду, а також на фінансуваннязаходів щодо соціального захисту населення, утримання апарату управління таслужб органів місцевого самоврядування, соціального обслуговування та іншихзаходів.
До видатків розвитку належать витрати на фінансуванняінвестиційної та інноваційної діяльності, субвенції, кошти на реалізаціюпрограми соціально-економічного розвитку міста, капітальне будівництво,придбання обладнання, транспортних засобів та іншої техніки, інші видатки нарозширене відтворення, а також на фінансування субвенцій та на сплату основноїчастини боргу органів місцевого самоврядування. При нестачі основних поточнихдоходів бюджет розвитку може балансуватися за рахунок установлення місцевоювладою нових місцевих податків, випуску позик, отримання субсидій і субвенцій здержавного бюджету. Бюджет розвитку має фінансувати розширене відтворення всіхсфер діяльності на місцевому рівні.
Видатки місцевих бюджетів можна поділити на дві окремічастини:
1. видатки,пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування;
2. видатки,пов’язані з реалізацією делегованих законом повноважень органів державноївиконавчої влади.
Держава фінансує в повному обсязі здійснення органамимісцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади.Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування цихповноважень, щороку передбачаються в Законі України про Державний бюджетУкраїни.
Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахуноккоштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:
- видаткина забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та інші, якіне можуть бути передані ;
- видатки,які визначаються функціями держави та можуть бути передані;
- видаткина реалізацію прав та обов’язків АРК та місцевого самоврядування, які маютьмісцевий характер та визначені законами України.
- видатки,що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань,які враховуються при визначенні обсягу бюджетних трансфертів.
До видатків галузі освіти, які здійснюються з бюджетів сіл,селищ, міст районного значення та їх об’єднань і враховуються при визначенніобсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:
- дошкільнуосвіту;
- загальнусередню освіту (школи — дитячі садки);
Видатки на освіту, що здійснюються з районних бюджетів табюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значеннята враховуються при визначенні обсягу бюджетних трансфертів:
- дошкільнуосвіту (у містах республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласногозначення);
- загальнусередню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому числі школи-дитячісадки (для міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласногозначення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні)школи;
- закладиосвіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати длядітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки, дитячихбудинків сімейного типу та прийомні сім’ї, допомога на дітей, які перебуваютьпід опікою і піклуванням;
- іншідержавні освітні програми.
Видатки на освіту, що здійснюються з бюджету АвтономноїРеспубліки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягубюджетних трансфертів:
- загальнусередню освіту для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:спеціальні загальноосвітні навчальні заклади для дітей, які потребують корекціїфізичного та (або) розумового розвитку, санаторні школи-інтернати;загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати длядітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки (крімзагальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів длядітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування);
- закладипрофесійно-технічної освіти, що перебувають у власності АРК і виконуютьдержавне замовлення;
- вищуосвіту;
- іншідержавні освітні програми.
Видатки на виконання власних повноважень можуть передаватисьміж місцевими бюджетами. Розмір переданих коштів на виконання делегованихдержавних повноважень має бути пропорційний частці користувачів зазначенимипослугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативамибюджетної забезпеченості для органу влади Автономної Республіки Крим чи органумісцевого самоврядування, який передає ці повноваження.
Порядок планування та фінансування соціально-культурнихустанов та заходів є кошторисним. Кошторис видатків є загальним плановимдокументом, який визначає обсяг, цільове спрямування та поквартальний розподілкоштів, які виділяються з бюджету на проведення соціально-культурних заходів згосподарського та культурного будівництва.
Бюджетні установи та центральні заходи фінансуються зарахунок коштів бюджету і за затвердженими для них кошторисами доходів івидатків.
Принципами кошторисногофінансування є обмежений зв’язок кошторисів з планом розвитку регіону, сувороцільове призначення бюджетних асигнувань, додержання режиму економії у видаткахкоштів, контроль вищими установами та фінансовими організаціями фінансовоїдіяльності бюджетних установ.
Основний спосіб фінансового контролю — перевіркаобґрунтованості планів фінансування, аналіз їх використання, ревізія таперевірка фінансово-господарської діяльності бюджетних установ.
Види кошторисів:
1. Індивідуальні кошториси.
Відбивають специфіку й особливості виробничої діяльностіустанови. Дані кошториси розробляються за затвердженими формами і розрізняютьсяза видами бюджетних установ. Кошторис складається з двох частин — загального іспеціального фондів.
2. Загальні кошториси.
Загальний кошторис являє собою основний фінансовий документ,який визначає обсяг, цільове призначення і розподіл коштів загального іспеціального фондів, що виділяються з бюджету на утримання кількох типовихустанов, що обслуговуються однією централізованою бухгалтерією.
Право витрачання коштів за загальними кошторисами надаєтьсяголовному розпоряднику коштів.
3. Кошториси видатків на централізовані заходи.
Ці кошториси складаються міністерствами, відомствами абоуправліннями виконкомів місцевих рад. На їхній основі фінансуються витрати напідготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентаря і навчальногообладнання, медичного обладнання тощо.
4. Зведені галузеві кошториси.
Це об’єднані в один кошторис індивідуальні кошторисиоднотипних установ, кошториси видатків на централізовані заходи і загальнікошториси міністерств і управлінь виконкомів.
Практично всі видатки бюджету формуються відповідним чином. Ушколах — виходячи з класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількістьнавчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється навантаженість навчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т. д.Аналогічний порядок і щодо інших установ: або розрахунково, або за типовимиштатами. І інші норми обсягу діяльності є однаковими в усіх установах. [21]1.3 Наукові засади побудови ефективного механізму фінансування освіти збюджетів
Фінансування освіти — це система відносин із формуваннярозподілу та використання різноманітних фінансових ресурсів у сфері освіти. Урезультаті налагодження цієї системи відносин створюються фінанси освіти інаукових установ — різноманітні фонди фінансових ресурсів, що забезпечуютьнормальне функціонування вищих навчальних закладів і наукових установ.
Основною функцією фінансового механізму, як стверджує ШумарН.Л., є забезпечення вищих навчальних закладів освіти і наукових установфінансовими ресурсами. Виконання цієї функції неминуче передбачає реалізацію функціїрегулювання. Ця функція охоплює дві підфункції:
— регулювання загального порядку фінансування освіти;
— регулювання процесу державного фінансування.
Конференція Нобелівських лауреатів «На порозі XXIстоліття: небезпека і перспективи», яка проходила ще в 1988 р. в Парижі констатувала,що освіта повинна мати абсолютний пріоритет у бюджетах всіх держав і сприяти розвиткутворчої діяльності.
Кожен громадянин потребує соціально-економічних гарантій,закріплених законодавчо. До них належить і потреба у здобутті загальної освіти.Конституцією України [1, с.12] визначено, що держава забезпечує доступність табезоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної,вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах.
Рівень ВВП, відсоток якого у фінансуванні галузі освітиповинен становити 10%, згідно з чинним законом «Про освіту», маєбезпосередній вплив на фінансовий стан вищої школи.
Обсяги фінансування державної системи вищої освіти залежатьвід соціально-економічного розвитку країни. Тому глибокі економічні кризи призводятьдо скорочення фінансування освіти, зокрема в 2,9 раза за період з 1991 у 1999рр.
Дані таблиці засвідчують, що в 2000-2006 рр. держава значнозбільшила бюджетні видатки на освіту.
Таблиця 1.3.1 Видатки зведеного бюджету України на освіту,млрд грнПоказники 2000 рік 2001 рік 2002 рік 2003 рік 2004 рік 2005 рік 2006 рік. I півріччя 2007 р. Видатки на освіту, млрд грн 7,1 9,6 12,3 15,0 18,3 26,8 33,8 19,9 У відсотках: до попереднього року X 132,2 128.1 122,0 122,0 146,4 131,5 58.9 До 2000 р. у відсотках X 135,2 173,2 211,3 257,7 377,5 476,1 280,3 До ВВП 5,0 5,4 4,7 5,6 5,3 6,1 6,3 6,9
Джерело: складено за даними Держкомстату України. [32]
Як видно з табл., з кожним роком спостерігається збільшеннябюджетного фінансування галузі освіти внаслідок зростання ВВП, але все ж таки воно не є достатнім длязабезпечення потреб вищої освіти. Крім того, результати І півріччя 2007 р.засвідчують ці тенденції. Так, максимальна частка бюджетних видатків на освітуу ВВП на 1.07.2007 р. становила пише 6,9% при визначеній 10% на законодавчомурівні.
Фінансовий механізм включає дві підсистеми: фінансовезабезпечення і фінансове регулювання та систему управління, що ґрунтується навзаємодії фінансових індикаторів і фінансових інструментів.
Суть дії фінансового забезпечення полягає у виділенні певноїсуми фінансових ресурсів на розв'язання окремих завдань фінансової політики.При цьому слід розрізняти як забезпечувальну, так і регулятивну його дію.
До структури фінансового забезпечення входять джерелафінансування підприємств, проектів робіт, послуг тощо: самофінансування,акціонерний капітал, кредитування і безповоротна фінансова допомога.
Фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансовихінструментів, якими виступають елементи розподільних відносин. Дія фінансовихінструментів може мати як загальний для всіх суб'єктів характер на основієдиного рівня оподаткування, кредитування та фінансування, так і селективний —на основі диференційованого підходу.
Основним джерелом фінансування освіти на сучасному етапізалишаються державні ресурси та ресурси місцевого самоврядування, але сам механізмфінансування характеризується ускладненням, у першу чергу, через упровадженнярізних методів, форм фінансування. Для української освіти актуальною проблемоювиступає вдосконалення механізму фінансування: вдосконалення нормативногопідходу та введення елементів фінансування, орієнтованого на результатидіяльності. Саме такий підхід дасть змогу поєднати, з одного боку, гарантуваннядержавою певного рівня фінансування, а з іншого — посилити зацікавленість івідповідальність навчальних закладів за результати своєї діяльності.
Особливістю сучасного етапу ринкових змін у сфері освіти єреформування системи фінансування ЗСО та ВНЗ. При цьому державоюпередбачається зниження бюджетного фінансування і послідовне його заміщеннядецентралізованими джерелами надходження грошових коштів і, перш за все, відпозабюджетної діяльності.
Тривалий час у фінансовому плануванні активновикористовувався спосіб фінансових розрахунків, виходячи з минулих років.Базуючись на таких даних, за допомогою коефіцієнтів дещо уточнювалися завданняпоточного року та визначалися показники на новий період. Такий порядок нестимулював виявлення внутрішньогосподарських резервів, режим економії. Невраховувалися також прогресивні зміни в діяльності, її організації, розрахунках,русі грошових ресурсів тощо.
В умовах дефіциту особливо важливого значення набуваєжорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цимфінансування провадиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірівиконання показників.
Реально фінансові розрахунки підвищуються із застосуваннямнормативного методу. Нормативний підхід до фінансування освіти може статипідставою для розрахунку державних повноважень. Насамперед, за теперішньоїпрактики бюджетування кошторис складається, виходячи з потреб мережі закладівосвіти. Роль та місце нормативу при цьому мінімальні: фіксуються деякі видатки,які в середньому по країні склалися на одного учня.
Головною ідеєю переходу до нормативного фінансування єперехід навчальних закладів у такий режим виділення фінансових ресурсів, заякого бюджетні кошти виділятимуться закладу відповідно розрахунку на одного учня,ця величина повинна визначатися одночасно з прийняттям бюджету на наступнийфінансовий рік, тобто до початку процесу фінансування.
У загальному вигляді для побудови міжбюджетних відносин зметою фінансування закладів освіти може бути дві схеми.
1. В умовах чинного Бюджетного кодексу з відповідного бюджетуможуть фінансуватися державні заклади освіти відповідного рівняпідпорядкування. Процес фінансування детально визначений у ст. 87 Бюджетногокодексу.
2. При нестачі власних коштів у відповідному бюджеті йогонаповнення забезпечується шляхом виділення ресурсів із бюджетів інших рівнів,як правило, за допомогою трансфертів. [18, 133-137] 
Розділ 2./> Аналіз становища ЗСО в Україні на сучасному етапісередня освітафінансовий забезпечення видатки бюджет2.1 Стан ЗСО та її фінансове забезпечення
Комітет Верховної Ради України з питань науки і освітизаслухавши інформацію про виконання Державного бюджету України за 2008 рік вчастині фінансування освіти і науки та пропозиції щодо Декларації цілей тазавдань бюджету на 2010 рік (Бюджетної декларації) в освітянській та науковійсферах визначив наступне.
За інформацією Міністерства фінансів України видатки наосвіту по загальному та спеціальному фонду державного бюджету за 2008 рікздійснені в обсязі 21554,3 млн. грн., або 95,2 відсотка від річних призначень втому числі по загальному фонду – 14776,1 млн. грн., або 98,3 відсотка відрічних призначень.
У 2008 році видатки по загальному та спеціальному фондумісцевих бюджетів на освіту здійснено в обсязі 39405,1 млн. грн., або 98,9відсотка від річних призначень, в тому числі по загальному фонду – 36885,0 млн.грн., або 97,4 відсотка від річних призначень.
Проте, слід зазначити, що частка видатків на освіту довалового внутрішнього продукту в порівнянні з попередніми роками зменшується: в2007 році цей показник складав 7,1 % ВВП, у 2008 році – 6,97 % ВВП, прогнознийпоказник на 2009 рік – 6,08 % ВВП.
За даними Державного казначейства України видатки загальногофонду державного бюджету на науку станом на 30 грудня 2008 року профінансованів сумі 3605,2 млн. грн., або 98,1 відсотка від річних призначень.
Комітет звертає увагу, що планові показники бюджетногофінансування науки нижчі від законодавчо встановлених норм – 1,7 % ВВП (лише0,4 — 05 % ВВП). Вперше за останні роки обсяг бюджетного фінансування на наукузменшився на 11 % по відношенню до попереднього року.[7]
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16листопада 2000 року N 1717 у 2001 році розпочався поступовий перехідзагальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річнийтермін навчання, який передбачає розвантаження учнів протягом кожногонавчального року, створення умов для зміцнення здоров'я школярів; оновленнязмісту освіти; перехід на компетентнісний підхід до організації навчальногопроцесу.
На початок 2008/2009 навчального року в 20047 денних загальноосвітніхнавчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України (безспеціальних загальноосвітніх навчальних закладів) навчалося 4438 тис. учнів, щона 233 тис. менше ніж минулого року.
Аналіз стану демографічної ситуації засвідчує, що, починаючи з2003 року, простежується тенденція щодо збільшення народжуваності. Якщо цейпроцес набуде незворотного характеру, то, починаючи з 2009 року, набір учнів до1-х класів розпочне збільшуватися, відповідно й зростатимуть учнівськіконтингенти. У 2008 році до 1 класу було зараховано 379 тис. дітей.
В системі освіти функціонує:
317 (75,7 тис. учнів) загальноосвітніх шкіл-інтернатів; 14шкіл та училищ (460 вихованців) соціальної реабілітації; 385 (48,5 тис. учнів)загальноосвітніх навчальних закладів (школи, школи-інтернати) для дітей, якіпотребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.
Крім того, в системі МОН України функціонує 115 дитячихбудинків, в яких утримується 5,9 тис. дітей дошкільного та шкільного віку. [26]

Таблиця 2.1.1. Загальноосвітні навчальні заклади (на початок навч. року)період Кількість закладів, одиниць Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах – всього, тис.осіб З них у закладах Випуск учнів загальноосвітніми навчальними закладами, тис.осіб Кількість вчителів, тис.осіб денних вечірніх (змінних), включаючи тих, хто навчався заочно закінчили школу II ступеня (одержали свідоцтво про базову загальну середню освіту) закінчили школу III ступеня (одержали атестат про повну загальну середню освіту) 1995/96 1094 521,8 511,3 10,5 47,4 26,3 36,8 1996/97 1104 520,5 511,9 8,6 47,6 37,0 34,3 1997/98 1110 514,3 507,7 6,6 49,3 27,7 32,2 1998/99 1119 508,8 501,7 7,1 54,1 29,1 32,8 1999/00 1116 498,6 491,1 7,5 54,3 30,5 33,1 2000/01 1116 492,4 484,7 7,7 54,8 38,8 32,7 2001/02 1116 476,8 469,6 7,2 55,0 35,8 31,9 2002/03 1116 455,0 447,8 7,2 54,6 36,5 32,0 2003/04 1109 429,5 422,6 7,0 54,7 37,3 31,5 2004/05 1094 404,1 397,3 6,8 50,5 37,4 31,2 2005/06 1094 377,8 371,5 6,3 46,6 37,7 31,0 2006/07 1086 355,3 349,2 6,1 43,4 34,5 30,4 2007/08 1074 336,3 330,3 6,0 40,6 32,2 29,8 2008/09 1065 319,2 313,7 5,5 38,3 30,1 29,2
Результати соціологічного дослідження свідчать: 80% батьків «задоволені»або «задоволені середньою мірою» рівнем знань, які надають їхнімдітям загальноосвітні навчальні заклади (ЗНЗ). Оцінки рівня знань школярів,отримані у результаті опитування вчителів ЗНЗ, менш оптимістичніші: 50%вчителів оцінюють рівень успішності учнів як «поганий» або «задовільний».Відмінність в оцінках батьків та вчителів ЗНЗ щодо деяких аспектів системи ЗСОможе виникати через різницю критеріїв.
На запитання «Які реформи середньої освіти проводять вУкраїні?» 12,8% опитаних батьків не змогли назвати жодної реформи. Лише87,2% батьків по Україні «знає» про заходи МОН у царині реформуванняСО. Згадані 12,8% опитаних батьків не знає про запровадження 12-бальної системиоцінювання.
Найвідомішими із заходів МОН є впровадження 12-бальної оцінки(«знають» 75,8% батьків) та впровадження 12-річного терміну навчання(«знають» 69,5% батьків), найменш відомими – впровадження галузевогозамість предметного принципу структурування змісту освіти («знають»7,9% батьків) та впровадження платної системи освіти («знають» 14,2%батьків). [15]
Темпи фінансування загальної середньої освіти випереджаютьтемпи інвестицій в основний капітал. Якщо 2006 року вони зросли проти 2004-го в1,25 разу, то асигнування освіти — в 1,42 разу. Крім того, окремі школиотримують кошти від спонсорів, меценатів, які у статистичну звітність невключаються, але поповнюють шкільний бюджет. Аналітичні матеріали свідчать прозростання питомої ваги фінансування середньоосвітніх закладів у ВВП. Вонастановить 6,5 %, що більше на 0,2 в.п., ніж у Бельгії і на 1,7 в.п., ніж уНімеччині. В цьому контексті зауважимо, що за роки радянської влади видаткибюджету в розрахунку на одного учня загальноосвітньої школи у 1987 роцістановили 301 крб, або 49,5 дол. проти 409,3 дол. у 2005 році.
Здійснення конституційного права навільний розвиток особистості в ринкових умовах залежить, з одного боку, відстану економіки держави, а з другого — від можливостей самозабезпеченняконкретної особи. Щодо держави, то вона гарантує доступність і безоплатністьздобуття повної загальної середньої освіти. Обсяги коштів для цього рік у рікзростають, у 2006 році вони становили: 14 млрд грн з місцевих бюджетів і понад76,2 млн грн — з державного проти відповідно 7,5 млрд грн і 51 млн грн у 2004році. При цьому асигнування на утримання загальноосвітніх закладів зростаютьабсолютно і відносно при зменшенні кількості учнів, що припадає на одноговчителя, і зростанні витрат на одного учня (див. Додаток А). Як зазначалося, в умовах зростаннябюджетних асигнувань для освітніх закладів постало питання підвищення якостізнань учнів. Соціологічні дослідження свідчать, що останніми роками міська йсільська молодь України стала менше читати, рідше відвідує бібліотеки, ніж упопередні роки. За індексом людського розвитку (ІЛР) Україна поступається нелише європейським країнам, а й таким, як Білорусь і Російська Федерація. Окремінауковці таке ставлення молоді до підвищення свого загальноосвітнього рівняпояснюють розширенням комп'ютерної мережі. До того ж практика свідчить, що вУкраїні не всі школи оснащені комп'ютерними класами. З метою поліпшення освітньо-виховноїроботи в ЗНЗ, а також підвищення ефективності використання бюджетних коштів вУкраїні розробляються державні цільові програми різних напрямів, кожна з нихпередбачає мету, шляхи досягнення, оцінку фінансових, матеріально-технічних,трудових ресурсів, необхідних для їх виконання, а також — результативність. УДекларації цілей та завдань бюджету на 2010 рік (Бюджетній декларації),схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року, нажаль, на розвиток та фінансування освітянської та наукової сфер не вказується,як на один з пріоритетів державної політики. Рекомендації круглих столів «Провиклики для вітчизняної науки та освіти в контексті світової фінансової таекономічної кризи» та "Інноваційна діяльність у сфері науки і освітиУкраїни в антикризовому контексті", які ухвалено рішеннями Комітету зпитань науки і освіти, практично не враховані в Бюджетній декларації на 2010рік.2.2 Система видатків місцевих бюджетів та механізмфінансування ЗСО
Формування витрат місцевих бюджетів відбувається шляхомзакріплення за органами державної влади та місцевого самоврядування видатковихфункцій. У науковій літературі зазначається, що кінцевою метою розмежуваннявидаткових повноважень є розподіл між ними тих функцій, які будуть належнимчином виконуватися. Фінансування видатків місцевих бюджетів, використаннямісцевих фінансових ресурсів тісно пов'язане з витратами державного бюджету.Адже саме держава, використовуючи фінансові ресурси, забезпечує можливістьреалізації завдань і функцій, які постають перед нею на тому чи іншому етапірозвитку суспільства.
Так, якщо порівнювати 2002 р. з 2005 р. то можна помітити,ідо питома вага видатків місцевих бюджетів у ВВП знизилась з 12,6% до 12,3%,тобто майже на 0,3% (рис. 2.2.1., див. Додаток Б). Такі зміни у сфері видатківмісцевих бюджетів можна розглядати з двох точок зору:
1) скорочення рівня видаткової частини місцевих бюджетівУкраїни супроводжується більш ефективним використанням фінансових ресурсів, якізнаходяться в розпорядженні органів місцевого самоврядування;
2) скорочення рівня питомої ваги видатків місцевих бюджетівУкраїни супроводжуються змінами, які відбулися в дохідній частині місцевихбюджетів в бік зменшення, що, як наслідок, призводить до обмеженості органівмісцевого самоврядування у виконанні покладених на них завдань.
Специфіка функціонування місцевихбюджетів найбільш повно відображається у складі та структурі їхніх видатків. Зафункціональною класифікацією видатків структура бюджетів Автономної РеспублікиКрим, областей, міст Києва та Севастополя представлена на рис. 2.2.2. (Додаток В).
Як показують дані рис. 2.2.2.(ДодатокВ), найбільшу питому вагу у видатковій частині місцевих бюджетів країн зрозвинутою ринковою економікою складають видатки на освіту (в середньому27,9%), охорону здоров'я (21,7%), соціальний захист та соціальне забезпечення(15,2%), будівництво (8,2%); найменшу — видатки на державне управління (4,2%),житлово-комунальне господарство (5,7%), культуру та мистецтво (3,3%), транспорт(3,7%).
Наведені дані свідчать, що з кожним роком показники структуримісцевих бюджетів України набувають більшої соціальної спрямованості.Насамперед, це пояснюється соціальними та економічними змінами в суспільстві.Важливим є встановлення співвідношення між видатками на соціальні цілі таекономічний розвиток. Спрямування коштів на економічний розвиток створюєпередумови для зростання ВВП і таким чином, з одного боку, збільшує можливостібюджету у фінансуванні соціальних заходів, з другого — зменшує навантаження набюджет, оскільки зменшує потребу в самому соціальному захисті. [16, 204-206]
Економічний механізм можна подати у вигляді системи учасників(суб'єктів), що здійснюють використання ресурсу з метою одержання певного ефектувід цього. Механізм фінансового забезпечення закладів освіти можна подати якстворення умов і формування відносин між учасниками фінансування, якізабезпечують здійснення освітніми установами освітньої діяльності. Механізмфінансування освіти є організацією забезпечення фінансовими ресурсами освітньогопроцесу в державній і муніципальній освітній установах.
. Фінансовий механізм включає насамперед ціни, податки, мита,пільги, штрафи, санкції, дотації, субсидії, банківський кредитний і депозитнийвідсоток, дисконтну ставку, тарифи, а також різні форми фінансування освітніхустанов.
У структурі фінансово-організаційного механізму виділяютьсятакі блоки: фінансові інструменти, фінансові методи, організаційні заходи,нормативно-правове забезпечення, органи управління.
Сьогодні в освітній галузі як фінансові механізми виступаютьокремі форми організації фінансування;
1. Бюджетне і позабюджетне фінансування.
2. ДІФЗ — державні іменні фінансові зобов'язання як основнийбазовий елемент механізму фінансування вищої освіти.
3. Освітній кредит — механізм (державні освітні субсидії),який дає змогу населенню успішно долати нерівність у доступі до вищої освітитією мірою, якою ця нерівність є фінансово обґрунтованою.
Механізм фінансування освіти може бути охарактеризованийтакими основними рисами:
1) учасники фінансування освіти визначені чиннимзаконодавством;
2) рух бюджетних і позабюджетних коштів здійснюєтьсявідповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік;
3) бюджетне фінансування здійснюється з бюджету тільки одногорівня — з бюджету засновника;
4) фінансування здійснюється відповідно до кошторису витрат,який затверджується по статтях економічної класифікації витрат бюджетів Україниз розбивкою по кварталах;
5) кошторис витрат бюджетних коштів затверджується головнимрозпорядником бюджетних коштів;
6) кошторис витрат позабюджетних коштів затверджуєтьсяосвітньою установою самостійно;
7) зміна кошторису здійснюється головним розпорядникомбюджетних коштів з подання освітньої установи.
Механізм фінансового забезпечення діяльності освітньої установимає враховувати як бюджетне фінансування, так і позабюджетні кошти.Проілюструвати це можна таким чином:
ФЗАГ = ВЗАГ + (Р-Борг), (2.2.1.)
де Ф заг, — загальний обсяг засобів що надходять
Взаг — загальний обсяг витрат по бюджетній позабюджетній діяльності
Р — прибуток, отриманий від позабюджетної діяльності
Борг — заборгованість по фінансуванню з бюджету
Зміст наведеного рівняння полягає в наступному:
1 Для нормального функціонування освітньої установизаборгованість бюджетного фінансування має бути скомпенсована прибутком,отриманим від позабюджетної діяльності
2 Чим менше борг бюджетного фінансування, тобто різниця міжобґрунтованими витратами і виділеними на їх компенсацію бюджетними коштами, тимменший прибуток потрібен для погашення цього боргу, що, у свою чергу,призводить до зниження навантаження на позабюджетну діяльність.
3 За наявності нульового боргу позабюджетна діяльність такожможе здійснюватися на некомерційній основі тобто без прибутку.
Умовами договорів, що укладаються на здійснення різноїдіяльності освітньою установою, наявність прибутку не передбачається.Враховуючи, що всі розрахунки по позабюджетних коштах здійснюються зіспеціального особового рахунка в органах казначейства, визначаємо, що бюджет зісвоїх неподаткових прибутків платить самому собі податок на прибуток, а з коштів,що залишилися, фінансує свою освітню діяльність.
Освіта як бюджетна галузь переведена фактично в режим частковогосамофінансування. Можливий такий варіант діяльності освітніх установ, при якомуціна (фінансування) на освітню послугу менша за витрати з її надання але прицьому дефіцит коштів не покривається ні з бюджету, ні з прибутку від позабюджетної діяльності. Такий збиток може виступати у вигляді кредиторськоїзаборгованості освітніх установ перед постачальниками товарів, робіт і послуг.
Якщо розглядати взаємозв`язок між витратами на виробництвоосвітньої послуги та їх компенсацією з бюджету у формі фінансування більшдетально нескладно помітити що споконвічно фінансування освіта будувалося такимчином щоб забезпечити фінансовими ресурсами нормальне функціонування освітніхустанов. Обсяг фінансування при цьому розраховувався залежно від«виробничих показників установи» що визначалися, насамперед, двомагрупами параметрів:
1) кількістю і структурою контингентів учнів;
2) матеріально-технічною базою освітньої установи;
Якщо розглядати визначення обсягу фінансування як виключноформалізований процес, то воно може бути зведене до залежності від одногоєдиного показника — контингенту учнів та студентів. Витрати визначаються нанавчання однієї особи, на основі питомого подушного нормативу фінансування.Розподіл коштів між освітніми установами має здійснюватися, згідно з цимнормативом, пропорційно до контингенту учнів.
Залежність витрат від контингенту може застосовуватися зурахуванням певних факторів, оскільки для одержання осмислених величин потребив коштах розрахунок має здійснюватися від певної кількості студентів.
Пропоновані для розрахунку потреби у фінансуванні алгоритмимають абстрактний характер, оскільки вимушено не враховують ряд обставин:
1 За фактом матеріальна база освітніх установ має сформованийхарактер і не може підганятися під нормативи;
2 Норми обслуговування можуть залежати від фактичноїматеріальної бази і місця її розташування;
3 Розрахунок оплати праці йде або а середньою ставкою, або зареальним штатним розкладом, що може дати і власне дає на практиці суттєвовідмінні результати.
З урахуванням цих обставин розрахунок, приведений до одногопоказника контингенту, може використовуватися обмежено для вирішення,наприклад, окремих задач на визначення розрахункової потреби в коштах. Отже,наявна історично сформована практика визначення потреби освітньої установи уфінансуванні, диференційована за структурою витрат, точніше відображає обсягнеобхідних для здійснення освітньої діяльності витрат.
Можна запропонувати до реалізації такі варіанти замінидіючого механізму розподілу бюджетних коштів.
1. Нормативне фінансування — розподіл асигнувань пропорційнодо кількості студентів, що зрештою перетворюється на те ж саме складанняіндивідуальних кошторисів бюджетних витрат освітньої установи з введеннямелементів нормування окремих видів (статей) витрат.
2. Державні іменні фінансові зобов'язання, диференційованефінансування залежно від рейтингу студентів породжують багато проблем,пов'язаних як з обґрунтованістю оцінки рейтингу, так і з необхідністювикористання одночасно бюджетного і позабюджетного фінансування.
3. Використання різних форм державної підтримки освітніхсубсидій для студентів у формі кредитів перебуває на стадії дослідження, хочабільшістю авторів ці форми фінансування оцінюються позитивно. Практично неотримав розвитку підхід, пов'язаний з розподілом (виділенням) ресурсів залежновід досягнутих результатів або поставлених цілей, що скеровані на досягненняпевного результату.
Як неодноразово відзначалося в публікаціях, присвяченихпроблемам фінансування освіти, фактичне фінансування дуже відстало від наявнихпотреб. Однак з цього випливає ряд інших важливих висновків, зокрема:
1)прийняті державою зобов'язання в галузі фінансування освітине виконуються і мають бути переглянуті або ж є необхідними заходи іншогопорядку;
2)діючі нормативні документи не відображають сучасних умовфункціонування системи освіти і мають бути переглянуті;
3) порядок визначення потреби у фінансуванні освіти, сформованийдля інших соціально-економічних умов, не може застосовуватися в умовах ринковоїекономіки.
Загальним напрямом зміни механізму фінансування освіти насьогодні є підвищення самостійності ЗНЗ установ в управлінні фінансовимиресурсами та підвищення ефективності використання цих ресурсів та ініціюванняпроцесів саморегулювання в системі освіти, що неможливо без розширеннясамостійності освітніх установ. Саму по собі проблему підвищення самостійностінавчальних закладів у частині бюджетного фінансування вирішити можна, уточнившизаконодавство про бюджет, надавши право установам системи освіти самостійнорозробляти і затверджувати кошторис бюджетних коштів у межах виділенихбюджетних асигнувань, самостійно вносити до нього необхідні зміни й уточнення.
Наслідки такого рішення у першу чергу можуть виявитися увигляді зміни навантаження на учасників бюджетного процесу. Сам процесфінансування буде обмежений розробкою повідомлень про бюджетне фінансування ілімітів бюджетного фінансування. Основне навантаження фінансового плануваннябуде покладене на бюджетну освітню установу.
Розглядаючи проблему фінансування освіти, звертають увагу нанедостатню величину виділення бюджетних коштів і шукають джерела їх поповнення.З іншого боку, фінансові органи справедливо звертають увагу на існуючу економіюу витратах на освіту. При розробці проекту бюджету регулярно постає питання проте, чи необхідно зважати на потребу, якщо грошей все одно не дадуть. Урезультаті бюджет формується або від досягнутого рівня або за залишковим принципом,а завдання планування зводиться до вибору варіанта розподілу отриманихбюджетних коштів серед освітніх установ. [10]2.3 Планування видатків на ЗСО
Нормативний метод фінансування освіти оцінюється а деякихдослідженнях як більш ефективний порівняно з існуючим нині кошториснимфінансуванням, основним недоліком якого вважається неефективна, неощадливавитрата бюджетних коштів. Зокрема, нормативний метод визначення обсягівфінансування освітніх закладів порівняно з іншими способами розрахунківвважається таким, що має найбільші потенційні можливості для визначенняпланових сум у максимальному наближенні до реальних витрат, пов'язаних знаданням освітніх послуг.
Нормативне фінансування є способом оптимізації діяльностісистеми освіти. До переваг нормативного фінансування:
— є засобом для вирівнювання умов доступу молоді дозабезпеченої державним фінансуванням освіти — навчання кожного учнязабезпечується з бюджету однаковою сумою коштів;
— підвищує обґрунтованість і плановість фінансування освітніхзакладів з бюджету — величина нормативу встановлюється на стадії її розробки, апланування обсягів фінансування освітніх закладів стає значною мірою технічноюпроцедурою;
— наявність нормативу фінансування розглядається як гарантіятого, що відповідні гроші в освітній заклад надійдуть, а їх обсяг будевизначатися кількістю учнів і стабільними нормативами, а не адміністративнимирішеннями;
— нормативи фінансування повинні стати також основоюбюджетної політики, оскільки їх потрібно виконувати не тільки на стадіївиконання бюджету, а і при його формуванні і т. д.
Нормативне фінансування породжує ряд проблем, про якіговорять зазвичай набагато менш охоче. Відсутність рішень у цьому напрямі абопринаймні ясного розуміння цих проблем і їх наслідків перешкоджає широкомузастосуванню нормативного фінансування в освіті.
Слід зазначити, що нормативне фінансування використовуєтьсяяк засіб для вирішення двох основних завдань:
1. Забезпечення гарантованого рівня фінансування одиничногооб'єкта, виходячи з установлених параметрів його функціонування, і задоволенняобґрунтованої потреби об'єкта у фінансових ресурсах.
2. Створення нормативної бази нормального,рівноправного", раціонального" розподілу наявних фінансових ресурсівміж об'єктами фінансування в таму разі, якщо обсяг цих ресурсів менше відпотреби в них.
Варто відзначити, що це звичайний стан фінансування освіти,причому не тільки освіти і не тільки для українських умов. Рівень забезпеченняосвіти суспільними ресурсами дослідники характеризують насамперед часткоювитрат на освіту у відсотках до ВВП, розглядаючи його як своєрідну гарантіюпевного рівня фінансового забезпечення функціонування системи освіти. Звідсиз'являються різні пропозиції про встановлення нормативу витрат на освіту увигляді відсотка до ВВП, національного доходу, видаткової частини бюджету тощо.
Не маючи під собою реальної розрахункової бази, ціспіввідношення відображають, як правило, оцінки сформованого стану фінансуванняосвіти і прагнення:
— зберегти принаймні наявний рівень забезпечення освіти;
— забезпечити його збільшення разом із зростанням ВВП шляхомуведення простого і зрозумілого алгоритму розрахунку обсягу фінансування освітивід чогось великого і міцного.
Крім того, такий підхід дає змогу проводити порівняння усфері витрат на освіту між країнами, хоча обґрунтованість таких порівняньвидається сумнівною. У п. 2 от. 61 Закону України «Про освіту»,наприклад, було встановлено, що держава гарантує щорічне виділення фінансовихзасобів на потреби освіти в розмірі не менше ніж десять відсотків національногодоходу, а також захищеність відповідних видаткових статей бюджетів усіх рівнів.
Це положення щодо розмірів фінансування освіти жодного разуне було виконано. Незважаючи на те, що встановлені законодавством державнігарантії фінансування освіти не виконувались, їх наявність була не тількиважливим фактором для політичних дій у процесі формування бюджетів, а йсерйозним стимулом для розробки різних варіантів їх реалізації.
Введення нормативів фінансування, нехай навіть і незабезпечених реальним фінансуванням, створило б базу для розподілу коштів міжоб'єктами фінансування.
Найважливішим фактором створення системи нормативногофінансування або нормативного розподілу фінансових ресурсів є правильний вибіродиничного об'єкта фінансування. Для системи освіти основними одиничнимиоб'єктами фінансування можуть бути або учень, або освітній заклад. Слідзазначити, що з недавнього часу як можливу одиницю нормування почали розглядатиокрему освітню програму і навіть окрему освітню послугу. Кожен такий об'єкт ізпогляду фінансування має як позитивні, так і негативні аспекти.
У регіонах при використанні нормативного фінансуванняпропонується застосовувати коефіцієнти, що враховують такі фактори: розбіжностів місці розташування освітніх закладів (міські та сільські райони); розбіжностів розмірі шкіл; розбіжності а типі освіти (професійна, загальна і т. д.); проведенняспеціальних програм навчання для дітей з обмеженими можливостями; наданнядомашнього навчання; проведення програм поглибленого вивчення з окремихпредметів; проведення програм «сімейної освіти».
За своїм змістом застосування коефіцієнтів безпосередньонаближає визначення обсягу фінансування до чинного порядку планування витрат восвітніх закладах по статтях кошторису.
Подушне фінансування може обмежити територіальну абовнутрішньо-системну мобільність учнів, оскільки буде відрізнятися по регіонах інавіть усередині одного регіону. Крім того, перехід учня з одного навчальногозакладу в інший, що відрізняється нормативом фінансування, буде ускладнений узв'язку з необхідністю відповідного перенесення коштів. Очікування щодоконкуренції між навчальними закладами за учня можуть виявитися сильноперебільшеними у зв'язку з дією цього фактора.
У загальному випадку нормативне подушне фінансування можебути спрямоване на вирішення таких основних завдань: розподіл бюджетних коштів міжнавчальними закладами на основі єдиного підходу; стимулювання освітніх закладівдо залучення більшої кількості учнів або стимулювання інших характеристикдіяльності залежно від використовуваної одиниці (одиниць) нормування; створенняумов функціонування освітніх закладів, наближених до ринкових відносинкупівлі-продажу освітніх послуг (при збереженні бюджетного фінансуванняосвіти); інші завдання, вирішенню яких сприяє нормативне фінансування,наприклад економія і підвищення ефективності використання бюджетних коштів усистемі освіти; усі зазначені завдання в комплексі.
Вибір навчального закладу як одиничного об'єкта фінансуванняявляє собою збереження сформованого взаємозв'язку «заклад — засновник», реалізуючи схему фінансування засновником свого закладу. Вінмає ряд істотних позитивних рис, серед яких можна відзначити:
— можливість урахувати всю наявну мережу освітніх закладів,кількість учнів і сформовану в них матеріально-технічну базу;
— урахування територіального розташування кожного освітньогозакладу;
— можливість збереження за засновником елементу регулювання,контролю й управління процесами зміни або оптимізації мережі, характеристикокремого освітнього закладу, введення в цей процес якихось цільових установок.
Недоліки нормативного фінансування освіти зводяться, головнимчином, до певного відриву обсягу виділених державою коштів від учня, оскільки уцьому варіанті фінансується не навчальний процес, а значною мірою — зміст іексплуатація матеріальних об'єктів системи освіти. Сума коштів, що залежить принормативному фінансуванні закладів від кількості учнів, становить від 40 до 60%від усього обсягу коштів. Отже, від 60 до 40% виділюваних фінансових ресурсівзалежить більшою мірою від сформованої матеріальної бази, а не від відповідноїкількості учнів та особливостей навчального процесу. У результаті важковизначити, яким повинен бути одиничний об'єкт нормативного фінансування освіти.
Підходи до розрахунку нормативів фінансування освітніхзакладів мають в основі визначення потреби освітнього закладу в коштах длянормального здійснення освітнього процесу.
Норматив фінансування повинен складатися з нормативу поточнихвитрат і нормативів витрат на устаткування, інвентар і капітальний ремонтбудівель і споруд. У кінцевому підсумку витрати визначаються по окремих статтяхбюджетної класифікації і по окремих видах витрат усередині статей звикористанням для кожної нормативної бази, що була чинною на той момент часу.Аналіз витрат за кілька років дає змогу визначати середній відсоток їх зміни зацей період і на основі цього показника розраховувати середньорічний відсотокзростання витрат по відповідній статті й визначати ці витрати на плановийперіод з урахуванням цього зростання.
Негативні риси такого формування нормативів теж є очевидними:нормативи формуються «від бази», що зберігає сформовану структурувитрат і не стимулює її зміни; нормативи фіксуються на термін 5 років, і цепозбавляє можливості їх перегляду в разі зміни структури витрат; застосуваннятакого підходу обмежене рамками стабільних умов зростання обсягів бюджетногофінансування.
Норматив фінансування визначається в три етапи:
1. Визначається кількість учнів, кількість класів (навчальнихгруп) і педагогічних ставок відповідно до встановлених співвідношень і нормнавчального часу. На основі типових штатів і (або) сформованих співвідношеньрозраховується кількість працівників адміністративного, навчально-допоміжного йобслуговуючого персоналу. На підставі встановлених для кожного працівникакваліфікаційних розрядів визначається середній розряд і кількість ставок урозрахунку на одного учня (вихованця).
2. Розраховується обсяг коштів на оплату праці на основірозрахунку фонду заробітної плати на одну ставку по кожній групі персоналу.Розраховується як тарифна, так і надтарифна частини фонду заробітної плати призагальній установці на підвищення тарифної частини. До загальної суми заробіткутарифної і надтарифної частин — додаються компенсаційні виплати, встановленідля працівників освіти. Закінчується розрахунок визначенням загального фонду заробітноїплати на місяць на одну ставку по кожній групі працівників.
3. Сам норматив бюджетного фінансування визначається на основікількості ставок, що припадають на одного учня по кожній групі персоналу, івідповідного цій кількості фонду заробітної плати також на одного учня.Загальний розмір нормативу розраховується, виходячи з установленої частки ФОП узагальній сумі витрат. Обсяг фінансування окремого освітнього закладурозраховується простим множенням нормативу на кількість учнів.
Введення в методику нормативної частки ФОП у загальнихвитратах вирішує проблему нормування витрат на утримання матеріальної бази.Норматив, розрахований відповідно до описаного підходу, забезпечує беззбитковийрежим функціонування освітнього закладу при визначеній кількості учнів. Привідхиленні контингенту в той або інший бік буде наявною або нестача коштів, абонераціональна витрата надлишкового фінансування.
Фінансове становище освітнього закладу в умовах нормативногофінансування буде визначатися величиною нормативу, кількістю учнів і величиноювитрат, що будуть здійснені для їх навчання.
Воно може бути наочно проілюстроване поняттям досягненняточки беззбитковості. Стосовно освітнього закладу воно означає, що покриттявсіх витрат досягається при наборі визначеної кількості учнів.
Якщо навчальний заклад створений, то навіть без учнів він маєпотребу в певному фінансуванні. Зростання контингенту зумовлює пропорційнезростання витрат і, відповідно, підвищення потреби у фінансуванні. В умовахнормативного фінансування при досягненні визначеної величини контингенту доходинавчального закладу зрівняються з витратами і буде досягнута крапкабеззбиткового функціонування. Перевищення граничного контингенту учнів можливеза умови зміни матеріальних умов здійснення освітнього процесу і відповідногопереоформлення ліцензії, що потребує часу й відповідних ресурсів. [11]
Розділ 3.Шляхи вдосконалення фінансування ЗСО3.1 Шляхивдосконалення фінансового забезпечення ЗОШ
У державній національній програмі «Освіта»(«Україна XXI століття») зазначено: «Система освіти в Україніперебуває в стані, що не задовольняє вимогам, які постають перед нею в умовахрозбудови української державності, культурного та духовного відродженняукраїнського народу»'. В Україні нині лише 50—55 % випускниківсередньоосвітніх закладів, за даними Міністерства освіти і науки, маютьдостатньо високий рівень знань, який дає можливість цій категорії учнівпродовжувати навчання у вищих навчальних закладах. Так, наприклад, уВасильківському районі Київської області у 2005/06 навчальному році закінчили середньоосвітнюшколу 723 учні, а вступили до вищих навчальних закладів — 442 (61,1 %). Про цесвідчать також дані за іншими регіонами країни, що, безумовно, доводитьнеобхідність підвищення рівня та якості освіти в країні.
За даними соцопитування 2002 року щодо розвитку освіти вУкраїні, за достатній рівень знань висловилися 30,7 % респондентів, а найбільшаїх частка вважає, що освітня реформа в країні малоефективна і зводиться лише допереведення навчання в середньоосвітній школі на 12-річний термін та 12-бальнусистему оцінки знань. Зазначимо, що нині рівень знань мало чим відрізняєтьсявід рівня 2002 року.
Результати соціологічного дослідження 2007 року свідчать: 80%батьків «задоволені» або «задоволені середньою мірою»рівнем знань, які надають їхнім дітям загальноосвітні навчальні заклади (ЗНЗ).
Оцінки рівня знань школярів, отримані у результаті опитуваннявчителів ЗНЗ, менш оптимістичніші: 50% вчителів оцінюють рівень успішностіучнів як «поганий» або «задовільний».
Опитування вчителів ЗНЗ демонструє: 29,2% «незадоволені»та «абсолютно незадоволені» існуючою системою освіти, 49,0% – «задоволенісередньою мірою», а частка «задоволених» та «цілкомзадоволених» вчителів становить лише 19,6%. [15]
Зауважимо, що реформування системи освіти в Україні повинно матина меті підвищення рівня знань кожного випускника, які відповідали б сучаснимвимогам та європейським стандартам. На це націлює й Конституція України, дезазначається, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якомузабезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23).
Щодо держави, то вона гарантує доступність і безоплатністьздобуття повної загальної середньої освіти. Обсяги коштів для цього рік у рікзростають, у 2006 році вони становили: 14 млрд грн з місцевих бюджетів і понад76,2 млн грн — з державного проти відповідно 7,5 млрд грн і 51 млн грн у 2004році. При цьому асигнування на утримання загальноосвітніх закладів зростаютьабсолютно і відносно при зменшенні кількості учнів, що припадає на одноговчителя, і зростанні витрат на одного учня.
На семінарі Світового банку з політики у сфері освіти 10—11квітня 2008 року відзначено: «у законі сказано, що „державазабезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 %національного доходу“. Але навіть на 18-му році незалежності вказанізаконодавчі норми не виконуються. Більше 6,5 % (2007 р.) на освіту ніколи невиділялось. У переважній більшості шкіл, навіть столичних, фінансуються тільки „захищені“статті бюджету (заробітна плата, теплоенергоносії) і деякі комунальні видатки(вивіз сміття, оплата телефонного зв’язку).
Докладний і неупереджений аналіз шкільних видатків,знайомство із системами фінансування шкіл у зарубіжжі дають підстави на таку їхкласифікацію:
група І — безпосередні витрати на проведення навчання:
група ІІ — шкільні витрати, прив’язані до процесу навчання:
Перша група видатків безпосередньо пов’язана з навчанням,отриманням знань. Відсутність бюджетного фінансування з будь-якої з позиційцієї групи означає перекладання державних стандартів обов’язкової шкільноїосвіти на батьківську їх оплату, тобто оплачування державного стандарту освіти.
Що стосується другої групи витрат, то вони не є очевиднимидля саме шкільного бюджету й можуть забезпечуватись або за кошти батьків учнів,або вчителів, або інших муніципальних служб. У будь-якому разі переважнабільшість статей бюджету школи державою не фінансується взагалі абофінансується з дефіцитом.
Причин декілька. По-перше, високий (до 50 %) рівень тінізаціїдоходів населення, що не наповнює державний бюджет, з якого відбуваєтьсяфінансування шкіл. По-друге, не ефективний розподіл навіть обмежених коштів, бофінансується не освіта кожної української дитини, а витрати кожного навчальногозакладу. По-третє, потреба державних чиновників мати під своєю рукою власнийпсевдокомуністичний розподільник бюджетних коштів, що, як наслідок, створюєштучний дефіцит бюджету в кожній конкретній школі.
Безперечною вбачається зміна діючої парадигми фінансуваннязакладів освіти на користь схеми „кошти йдуть за учнем“. У такому варіантікожний перехід дитини до іншої школи означатиме перехід відповідних коштів нанавчання дитини теж до іншої школи. [9]
Якщо більш конкретно, то потрібно пройти такі взаємопов’язанікроки реформування:
- провестиповну ревізію нормативно-правової бази шкільної освіти;
- провестикороткотермінову розробку й створити багаторівневі стандарти фінансуваннякожної школи (3 або 4 рівні);
- перейтивід напівтіньового бюджету кожної школи до легалізованого;
- визначитий запровадити державні стандарти матеріально-технічного забезпечення викладаннякожного шкільного предмета;
- перейтидо громадсько-державної моделі управління школами, коли громада візьме на себестратегічне керівництво шкільними фінансами.»
В тих умовах, в яких нині знаходиться система загальноїосвіти в Україні, Кабінету Міністрів України буде досить складно реалізуватицілі визначені у Програмі діяльності «Подолання впливу світовоїфінансово-економічної кризи та поступальний розвиток», тому що багато зних обумовлені рівнем розвитку освіти і науки.
Комітет вважає за доцільне рекомендувати врахувати наступніпропозиції у Декларації цілей та завдань бюджету на 2010 рік, а саме:
— розширенняпереліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами.
— оптимізаціямережі навчальних закладів.
— удосконалення механізму формування державного замовлення на підготовку кадрівяке не повинно супроводжуватися необґрунтованим зменшенням відповідних показниківдержавного замовлення. [7]
Законом України «Про державне прогнозування і розробкупрограми економічного і соціального розвитку» передбачено формуваннящорічної Державної програми економічного та соціального розвитку, яка вноситьсядо Верховної Ради одночасно з проектом Державного бюджету України навідповідний рік. Однак така вимога закону не виконується, що знижуєефективність використання бюджетних коштів.
За наявності в Україні 21589 шкіл вкрай важливо матиінформацію про кількісний і якісний склад учителів, кількість учнів, щозакінчили навчальний рік з оцінками «відмінно», «добре», ізмедалями тощо, а також — обсяг фонду зарплати з нарахуваннями та ін. Вонанеобхідна тому, що чинні нормативи фінансового забезпечення освітніх установзастарілі. При цьому слід було б законодавчо передбачити, які нормативи маєвстановлювати МОН, а які необхідно передати органам самоврядування, адже на нихпокладено відповідальність за управління загальною середньою освітою.
Необхідно змінити ставлення до вчителів, адже від учителязалежить стан економіки держави більше, ніж від майстра цеху. За останніходинадцять років у кілька разів збільшено розміри доплат до посадових окладівпедагогічних працівників. 2008 року вони виплачувалися в розмірі не 50 %, якраніше, а — 100 %. Для цього в ДБУ закладено майже 562 млн грн. Зарплатапедагога у 2000 році дорівнювала 156 грн, у 2003-му — 340 грн, а починаючи з2004 року, зростала і 2006-го становила 804,2 грн (див. рис.3.1.1.).
/>
Рис. 3.1.1. Динаміка заробітної плати педагогічнихпрацівників (грн)
При цьому слід зауважити, що, за розрахунками ЄС, мінімальназаробітна плата повинна містити 2—2,5 прожиткових мінімуми (на 1 січня 2007року він становив у країні 492 грн, а з 1 квітня — 501 грн в розрахунку на однуособу на місяць).
В Україні розмір мінімальної заробітної плати, за данимиСвітового банку, становить 0,69 прожиткового мінімуму. За європейськимистандартами, середня зарплата має бути не менше 5—6 прожиткових мінімумів.
Європейські країни всіляко стимулюють освіту. Видатки наосвіту, зокрема в країнах ОЕСР, становлять 5,9 % від ВВП. Завдяки цьому в цихкраїнах встановлено й відповідну оплату праці. Скажімо, у Польщі зарплатавчителя зі стажем роботи 15 років — 833 долари.
Безперечно, рівень оплати праці педагогів зростатиме в мірупідвищення темпів росту продуктивності праці, а звідси збільшаться і джерелаформування державного бюджету. Можна констатувати, що витрати на освіту маютьсталу тенденцію до зростання (рис.3.1.2.)
/>
Рис. 3.1.2. Динаміка витрат на освіту в Україні у відсоткахдо валового внутрішнього продукту
Слід підкреслити, що державі завжди належить провідна роль,зокрема й у питаннях розвитку освіти. З цього приводу лауреат Нобелівськоїпремії Дж. Гелбрейт зауважив, що держава є провідною і буде такою і вмайбутньому; з розширенням і зростанням сучасної економіки дедалі більшавідповідальність лягає на державу. Отже, держава несе відповідальність за державнийбюджет, який є законодавчим актом, що визначає усі статті доходів і видатків,частина яких спрямована на фінансування освіти. [14]
3.1.1 Від «залишкового» фінансування освіти — дореалізації принципу «гроші ходять за учнем»
Проблема фінансування освіти України не тільки в бракугрошей. У не меншій мірі — це проблема вміння їх використовувати.
В освіті є визначальним фактор людської взаємодії. Томунайбільшу віддачу принесуть гроші, що будуть вкладатись у покращення живоївзаємодії педагогів з учнями, а не у прикраси на стіни чи модерні засобивираження думки.
Окрім того, не приділяється жодної уваги непрямим формамфінансування самоосвіти педагогів. І все це на фоні надзвичайно високого рівняексплуатації вчителів: освітяни України вже друге десятиліття безрезультатносподіваються на повноцінне введення в дію положень Закону «Про освіту»щодо грошової винагороди своєї праці. А світова практика тим часом обов’язковопередбачає гідний розмір його тарифної ставки.
Фінансування освіти в Україні не відповідає меті їїіснування, адже тут існує виключно постатейне бюджетування й немаєбюджетування, спрямованого на результат. Поява програмно-цільового бюджетуванняозначатиме надання можливості навчальним закладам подавати проекти своїхбюджетів, які б нагадували проекти бізнес-планів.
Розподіл фінансових ресурсів має відповідати проголошенимполітичним цінностям у сфері освіти: результативність і ефективність, рівність,свобода й вибір, економічне зростання й продуктивність.
Щодо фінансування власне навчання учнів, то замістьбюрократичного розподілу грошей визріли умови для застосування принципу «грошіходять за учнем», де головним фактором є не самі гроші, а учень (студент),котрий вибирає заклад. Така схема впливає не стільки на порядок роботи згрішми, скільки на рівень діяльності педагогічного колективу й на формуванняприродовідповідної змістовності шкільного простору: не діти для того, щоб ушколі їх «робили людьми», а школа — для дітей .
Щодо фінансуванні освіти за принципом «гроші ходять заучнем», то суспільство виграє в якості як витрачання грошей, так і свогокінцевого освітнього «продукту», бо набуває системної відповідальноїавтономності.
Щодо фінансування самоосвіти педагогів, то сильним імпульсомдо цього стає введення практичних форм самомотивації, котре змінює ситуацію наперспективнішу. Сучасна за духом і відповідальна перед своєю місією організаціяобов’язково передбачає у своєму бюджеті кошти на додаткове навчання своїхспівробітників. Щоб вони не витрачались неефективно, заклад, наприклад, видаєадекватну своїм потребам інформаційну збірку. А потім замість традиційного «почитали,послухали й розійшлися» треба діяти нестандартно й не погоджуватися з тим,щоб все залишалося без змін (мовляв, освіта не дає прямих дивідендів).
Не зможе не спрацювати природний потяг керівників підрозділівдо того, щоб розповсюдити подібне й на своїх працівників базового рівня. Такавнутрішньо-корпоративна тактика підтримки самоосвітнього потягу ініціативнихпрацівників створюватиме середовище неформальної безперервної освіти дорослихпротягом усього життя. Питання самоосвіти переноситься з рівня індивідуальноїзацікавленості у площину колективного: тримається фінансово на підтримціколективу.
Щодо фінансування закладів, то існує немало українськихколективів, котрі на радість громади успішно доповнюють традиційнупострадянську організацію освіти школярів інноваційними організаційнимиресурсами. Саме це докорінно змінює на краще щоденну живу взаємодію педагогів іїхніх учнів.
Суспільно-державна модель управління освітою повиннавраховувати, що так званий державний бюджетний кошт має єдині витоки — податкиз працюючого населення. А тому навчання дітей завжди відбувається за коштибатьків та інших їхніх дорослих партнерів, а не державно-гіпотетичногочиновника.
З одного боку, школі не досягти якісної роботи безвідповідальної автономності, а з іншого — на такому фундаменті народжуєтьсяінноваційна постдемократична влада горизонтальної технологічної природи — владапартнерської співпраці зацікавлених. Донині у світі (в Україні теж) не тількизалишається, а й за інерцією підтримується модель влади, за якої вона єаморфною щодо духу, моралі й дієвої продуктивності людей. Позитивно міцні люди— це особистості продуктивні за внутрішньою природою, а для традиційних владнихтехнологій природна потреба у продуктивних формах діяльності не має особливогозначення. [9]
 3.2 Реформуваннясистеми ЗСО
Важливу роль у реалізації реформуванняосвітньої галузі в Україні необхідно надавати моніторинговому забезпеченню процесууправління освітою в Україні, саме тому, що моніторинг є спеціальною системоютривалого спостереження, котра дозволяє об’єктивно вимірювати якість освіти,оцінювати та глибше зрозуміти причини сучасних недоліків практичногозастосування цієї системи й на підставі цього прогнозувати основні тенденції тадинаміку розвитку освітньої галузі. Міністерство освіти і науки України,Міжнародний банк реконструкції й розвитку на період 2006-2009 років розроблялипроект реформування ЗСО шляхом забезпечення рівного доступу дітей шкільноговіку до загальної середньої освіти; підвищення якості й ефективності освітньоїсистеми. Структура проекту містила три етапи: професійний розвиток педагогічнихпрацівників, удосконалення навчального процесу, ефективність та управлінняресурсами.
Умови та заходи, необхідні для здійснення ефективного державногоуправління якістю ЗСО:
Структурні перетворення: орієнтація державного управління ЗСО на управління якістю освіти; встановлення та впорядкування різних видів зв'язків; створення розгалуженої національної системи моніторингу якості ЗСО та єдиної системи інформаційного забезпечення органів державного управління ЗСО; розвиток інфраструктури системи освіти в регіонах. [13]

3.3 Децентралізація фінансування ЗСО
За сучасних умов трансформаційних процесів в Україні у сферіосвіти актуальним постало питання децентралізації фінансового управліннязагальноосвітніми школами. Так, на сьогоднішній день в освітянській сфері існуєтри рівні державного управління: національний рівень (Міністерство освіти інауки, Міністерство фінансів); регіональний рівень (управління освіти областейУкраїни); районний рівень.
На основі розроблених МОН нормативів та норм централізованабухгалтерія відділу освіти районної державної адміністрації складає проектбюджету загальноосвітніх шкіл району на наступний навчальний рік і подає уфінансове управління районної державної адміністрації, в свою чергу фінансовеуправління – головному фінансовому управлінню обласної держадміністрації.
МФУ, маючи перевагу у вирішенні фінансових питань восвітянській сфері, крім отриманих проектів бюджетів, на основі розрахунковоїформули на одного учня, розробленої МОН, планує загальний обсяг видатків наутримання загальноосвітніх шкіл і проводить розподіл коштів безпосередньо дофінансового управління районної держадміністрації.
Доведені з МФУ контрольні цифри бюджету загальноосвітніх шкілрайону виносять на розгляд сесії районної ради, де його затверджують і,фінансування видатків проводять з місцевого бюджету.
МФУ розподіляє кошти на освіту відповідно до встановленихнормативів, проте не аналізує вплив фінансування на її розвиток, особливо ценегативно позначається на фінансуванні загальноосвітніх шкіл сільських районів.[9]
Обласні управління освітою державних адміністрацій не задіянів процесі формування бюджету та фінансування загальноосвітніх шкіл. Це можнапояснити тим, що згідно з прийнятим в 2001 році БКУ, повноваження щодофінансування видатків загальноосвітніх шкіл перекладено на місцеві органивиконавчої влади.
Згідно з чинним законодавством місцевим органам виконавчоївлади надані значні повноваження щодо фінансового управління загальноосвітнімишколами, які розташовані на їх території. В статті 14 ЗУ «Про освіту»зазначено, що місцеві органи виконавчої влади встановлюють, не нижче визначенихМОН мінімальних нормативів бюджетного фінансування закладів освіти тазабезпечують фінансування витрат на їх утримання; забезпечують розвиток мережізакладів освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування. [4,c.47.]
В статті 32 ЗУ «Про місцеве самоврядування»сказано, що до повноважень виконавчих органів місцевих рад належить управліннязакладами освіти, організація їх матеріально-технічного та фінансовогозабезпечення. [30]
Відповідно до чинного законодавства, місцевим органамвиконавчої влади надається більша автономія у прийнятті рішень щодофінансово-господарської діяльності закладів шкільної освіти, які розташовані наїх території.
Оскільки МОН України визначає мінімальні нормативизабезпечення закладів освіти, то відповідно доцільно повноваження щодовстановлення нормативів розподілу фінансових ресурсів на видаткизагальноосвітніх шкіл з місцевих бюджетів передати з Міністерства фінансів до МОН.
Процес децентралізації передбачає делегування прав вуправлінні на місцеві органи виконавчої влади, то доцільно розширитиповноваження місцевим органам виконавчої влади в управлінні закладами шкільноїосвіти, надавши їм більшої самостійності у вирішенні організаційних,управлінських, фінансових питань, що зумовлено необхідністю кращого врахуванняосвітніх потреб даної місцевості.
Висновки
Фінансовий механізм освіти являє собою сукупність форм іметодів створення та використання фінансових ресурсів для забезпеченнядіяльності навчальних закладів, характеризується дедалі більшим ускладненням.
У сучасних умовах має зазнати радикальної трансформаціїтрадиційний підхід до управління школою, яке досі нагадує дистанційне керуваннябезпілотним літальним апаратом. Якщо ми справді хочемо досягнути якісно вищогорівня ефективності роботи освітньої системи й навчитися уникати функціональної,структурної та інформаційної надлишковості, нам слід перейти від зовнішньогоуправління школами до школобазованого менеджменту. Практика такого переходу дошколобазованого менеджменту неодмінно підтверджує прості істини: найкращевирішують проблеми ті, хто найближче до них стоїть; гарною школою не можна керувати,вона сама знає, що робити. Аналіз динаміки видатків на освіту в Україні з 2002 р. свідчить, що,незважаючи на щорічне збільшення бюджетного фінансування галузі освітивнаслідок зростання ВВП, воно не є достатнім для забезпечення потреб освіти.Незадовільне фінансування спостерігається за програмами матеріальногозабезпечення навчальних закладів. Для побудови міжбюджетних відносин з метоюфінансування закладів освіти в Україні застосовуються дві схеми: в умовахчинного Бюджетного кодексу з відповідного бюджету можуть фінансуватися державнізаклади освіти відповідного рівня підпорядкування; при нестачі власних коштів увідповідному бюджеті його наповнення забезпечується шляхом виділення ресурсівіз бюджетів інших рівнів, як правило, за допомогою трансфертів, тобто коштів,що зараховуються в дохідну частину бюджету відповідного рівня і не маютьцільового спрямування.
Нормативне фінансування освіти є способом оптимізаціїдіяльності системи освіти. До переваг нормативного фінансування такожзараховують підвищення економічної захищеності освітніх закладів, істотнезниження впливу суб'єктивних факторів при розподілі фінансових ресурсів,підвищення самостійності освітніх закладів і їх зацікавленості в ефективному йзаконному використанні виділених коштів тощо. Воно містить ряд проблем,наявність яких не дає змоги підтвердити переваги над чинним у даний часкошторисним фінансуванням. Основна відмінність нормативного фінансування полягає в тому, що введеннянормативу має дещо змінювати організацію звичайного фінансування. Насамперед цязміна стосується початкової стадії визначення необхідного обсягу бюджетнихасигнувань і їх розподілу між освітніми закладами. Основними напрямамидосліджень у галузі фінансового механізму в освіті є проблеми визначенняпотреби у фінансових ресурсах, формування структури фінансового механізму,визначення умов його реалізації й оцінки ефективності його функціонування. Загальнимнапрямом зміни механізму фінансування освіти на сьогодні є підвищеннясамостійності освітніх установ в управлінні фінансовими ресурсами та підвищенняефективності використання цих ресурсів.
На сьогодні органам місцевого самоврядування потрібно шукатипринципово інші джерела фінансування ЗСО та своїх повноважень. Залученняпозикових ресурсів дозволить органам місцевого самоврядування перейти доцільового планування витрат — приймати нові програми соціально-економічногорозвитку адміністративно-територіальної одиниці та фінансувати їх за рахунокпозикових коштів. Важливим напрямом підвищення ефективності бюджетного процесув регіонах є вдосконалення методик планування місцевих бюджетів. Доцільно такожвнести зміни до бюджетної класифікації щодо зменшення кількості кодів, за якимиздійснюється планування видатків. Важливо забезпечити ефективність використання освітніх коштів. В умовахцентралізованого управління цільове використання бюджетних коштів визначалосяшляхом дотримання статей бюджетної класифікації. За таким методом важко буловизначити ефективність використання бюджетних коштів, адже їх можна використатицілеспрямовано, але неефективно.Бібліографічнийсписок
1. КонституціяУкраїни вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР зі змінами та доповненнями .
2. БюджетнийКодекс України Закон України від 21.06.01 № 2542.
3. ЗаконУкраїни «Про загальну середню освіту» №651-XIV від 13.05.99р. зізмінами та доповненнями.
4. ЗаконУкраїни «Про освіту» //Загальна середня освіта: Збірникнормативно-правових документів. Частина І. – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА»,2003. – c.47.
5. ПостановаМОН України №12/5-2 від 22.11.2001 «Концепція загальної середньої освіти „
6. ПостановаКМУ від 14.01.04 №24 “Про затвердження Державного стандарту базової іповної загальної середньої освіти»
7. Протокол№ 30 від 08.07.2009 р. засідання ВРУ, Комітет з питань освіти та науки «Простан виконання Державного бюджету України за 2008 рік в частині фінансуванняосвіти і науки та пропозиції щодо виконання Декларації цілей та завдань бюджетуна 2010 рік (Бюджетної декларації) в освітянській та науковій сферах»
8. Берг О.В.Проблемы формирования бюджетов муниципальных образований // Финансы. — 2001. —№6. — С. 72—75.
9. Бєлий В.П.,Войтов, За матеріалами семінару Світового банку з політики у сфері освіти «Якість,управління та фінансування в освіті та навчанні: як розв’язувати ці питання вУкраїні?», 10—11 квітня 2008 року
10. БугайІ.В. Механізм фінансування освіти // Держава та регіони Серія: Економіка тапідприємництво. – 2007. — №2. – с.48-52.
11. БугайІ.В. Нормативне фінансування освіти //Держава та регіони Серія: Економіка тапідприємництво. – 2007. — №2. – с.12-17
12. Буряк П.Ю.Міжбюджетні відносини та перспективи формування місцевих бюджетів // ФінансиУкраїни. — 2001. — №6. — С. 14—24.
13. ЛукінаТ.О. Визначення соціальної ефективності державного управління якістю ЗСО//Державне управління якістю загальної середньої освіти в Україні: Монографія.– К.: НАДУ, 2004. – с. 146 – 153.
14. ПолозенкоД.В. Державні програми економічного і соціального розвитку та бюджетнепланування в умовах трансформаційної економіки // Наукові праці НДФІ. – 2008. — №1(42). – с.27-39
15. Соціологічнедослідження «Система освіти в оцінках громадян України» – К: 2007.
16. ШевчукН.Ю. Структура видатків місцевих бюджетів України та особливості їх побудови//Актуальні проблеми економіки. – 2008. — №5. – с.202-207
17. ШукевичЮ. Якість, управління та фінансування в освіті та навчанні: як розв’язувати ціпитання в Україні //Біла книга. — 2008
18. Шумар Н.Л//Держава та регіони. – 2007. — №10. – с.133-137
19. ГапонюкМ.А., Яцюта В.П., Буряченко А. Є., Славкова А.А… — К.: КНЕУ, 2002. — 184
20. ВасиленкоО.Д. Державні фінанси України К., Вища школа 1997р.
21. КравченкоВ. І. Місцеві фінанси Украни: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО,1999. – С. 249 – 254.
22. МаксимчукН.Ю. Моніторинг якості освіти як предмет наукового дослідження в державномууправлінні — К.: К.І.С., 2004. – 128 с.
23. ОпарінВ.М., Малько В.І., Кондратюк С.Я.- Бюджетна система: Підручник. – К.: НІОС. –2004.
24. ПасічникЮ.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.:Знання-Прес, 2003. – 495 с.
25. ЮрійС.І., Бескід Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник – К.: НІОС,2000. – 400с.
26. http://www.education.gov.ua/pls/edu/docs/common/education_ukr.html- Опис системи освіти України
27. http://dneprstat.gov.ua/statinfo/- Головне управління статистики у Дніпропетровській області
28. http://www.mon.gov.ua- Міністерство освіти і науки України
29. http://www2.znz.edu-ua.net- загальна середня освіта в Україні
30. http://zakon.rada.gov.ua– офіційний сайт ВРУ
31. http://kno.rada.gov.ua/komosviti- Комітет з питань освіти і науки
32. http://ukrstat.gov.ua– Держкомстат
33. http://www.minfin.gov.ua– МФО
34. Статистичнийзбірник: Бюджет України 2005.– К., 2006., 19