Зміст
1. Оподаткуванняприбутку підприємств
2. Джерелаформування фінансових ресурсів підприємств
Список використанихджерел
1. Оподаткування прибутку підприємств
Податок на прибуток підприємств — одна із найрозвиненіших формоподаткування, яка має багатовікову історію. Цей податок — продукт цілої епохи економічногоі політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високійкультурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує відплатників усвідомленого ставлення до своїх прав та обов'язків. Усвідомленнятого, що цей податок є платою з боку виробництва за сприятливі умовигосподарювання, тобто вилучаючи частину доходів юридичних осіб держава гарантуєїм ефективніше використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні.Податок на прибуток має чітко виражений регулювальний характер. Цей аспектподатку потребує дуже уважного ставлення при його запровадженні в умовахпереходу до ринку [2, c.45].
Податок на прибуток за своєю економічною сутністю є прямим податком. Йогорозмір прямо залежить від розміру прибутку платника. Цим самим його вплив нарезультати господарської діяльності досить істотний.
В Україні цей податок почали застосовувати з 1991 року, проте в окреміперіоди перевага надавалась податку на доходи. Підтвердженням цього є розвитокподаткового законодавства України в 1991—1995 pp.Протягом цього періоду відповідний фінансово-правовий акт неодноразовоудосконалювався, вносилися певні корективи в об'єкт оподаткування. Існувало двіточки зору: одна — щодо оподаткування доходу, інша — прибутку. Прихильники першоївбачають в податку на прибуток одну із причин нестабільності надходжень добюджету, можливість ухилення від оподаткування тощо. Інші, навпаки, надавалиперевагу саме такому податку і вказували на його значні переваги як уфіскальному, так і в регулювальному планах. Головною його позитивною стороною єте, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплатиподатків — доходу. Всі інші види податків можуть лише наближатись до прямоїзалежності. Велике значення цього податку також в реалізації принципусправедливості та в регулювальному його впливі на економіку. Справедливість ірегулювальний механізм прямого прибуткового оподаткування реалізується черезпомірковані ставки й надання пільг.
Оподаткування прибутку здійснюється за допомогою відповідного механізму,який може бути охарактеризований як система спеціально розроблених ізаконодавчо закріплених форм і методів оподаткування юридичних і фізичних осібдля забезпечення економічного зростання та матеріального добробуту громадян.При цьому механізм прямого оподаткування включає комплекс правових,організаційних і методичних заходів, які забезпечують перехід частининовоствореного продукту із власності окремих платників у власність усієїдержави для досягнення певних завдань і цілей, що стоять перед державою в тойчи інший історичний період [2, c. 63].
Слід враховувати, що саме прямі податки становлять фіскальну основудержави і тому є найвагомішими фінансовими регуляторами як доходів суб'єктівнаціональної економіки, так і певних економічних процесів: нагромадженнякапіталу, інвестицій, підприємницької активності, сукупного споживання тощо.Тобто механізм прямого оподаткування не лише здійснює мобілізацію фінансовихресурсів держави, а й суттєво впливає на різні види господарської діяльності.
Мобілізація фінансових ресурсів здійснюється на основі відповіднихзаконодавчих актів, які є нормативною базою для розробки методичних положень.Ці положення визначають техніку оподаткування, види, форми податків тауправління ними. Кожний із названих елементів має свою особливість практичногозастосування і потребує чіткої визначеності та взаємодії. Весь податковиймеханізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його елементи. Томунехтувати ними чи застосовувати без взаємозв'язку з іншими елементами не можна.Воднораз деякі елементи цього механізму можна вважати основними. Це, зокрема,об'єкти та ставки оподаткування, податкові пільги. Застосовуючи їх, державаможе стимулювати розвиток таких виробництв, які в умовах ринкової економіки неможуть самостійно забезпечити свій прогрес або навпаки, локалізувати ті чи іншінегативні економічні явища.
Світова практика підтверджує, що в розвинених країнах найсуттєвішінадходження до бюджету здійснюються за рахунок прогресивного особистогоприбуткового податку і технічно удосконалених податків на товари та послуги, аподаток на прибуток корпорацій становить незначну питому вагу в доходахбюджетів. Це зумовлено такими причинами: податок на прибуток тією чи іншоюмірою обтяжує підприємницьку діяльність, у результаті чого в кінцевому підсумкузменшує доходи і майно платника. А має бути навпаки: підприємницька діяльністьвільно розвивається, доходи і майно зростають, розширюючи тим самим базу дляпрямого особистого і непрямого оподаткування; податок на прибуток, з одногобоку, різко скорочує обсяг коштів, що залишаються у розпорядженні господарюючихсуб'єктів, які могли б бути інвестовані. З іншого боку, податок на прибутокзнижує зацікавленість в інвестиційній діяльності.
Методологія розрахунку податку на прибуток дуже складна і потребуєзастосування великої кількості правил, що пов'язані з необхідністю визначеннявалових доходів і валових витрат. Проблемною є оцінка доходів у результатізміни цін фінансових і реальних активів у періоди інфляції та амортизації основнихвиробничих фондів [1, c. 55].
В цілому оподаткування прибутку має стати суттєвим важелем державногорегулювання, за допомогою якого можна достатньо ефективно впливати на процесиекономічного зростання та соціального розвитку.
Як свідчать наведені дані за останні десять років, при значному зростаннівеличини податку на прибуток в абсолютних сумах, його питома вага як у валовомувнутрішньому продукті, так і в доходах бюджету має тенденцію до зниження.
Платниками податку на прибуток є резиденти — суб'єкти господарськоїдіяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації,які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на територіїУкраїни, так і за її межами. Платниками є також нерезиденти — фізичні чиюридичні особи, створені у будь-якій формі, які отримують доходи з джерелом їхпоходження з України, за винятком установ та організацій, що маютьдипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України.
Платниками податку можуть виступати філії, відділення та іншівідокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи,розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальноїгромади. Платник податну який має таку філію, може прийняти рішення щодо сплатиКонсолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громадза місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїммісцезнаходженням.
Вибір порядку сплати податку на прибуток здійснюється платником податкусамостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляютьсяподаткові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій.Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьомуфілії або підрозділи подають податковому органу за своїм місцезнаходженнямрозрахунок податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку, формаякого встановлюється центральним органом державної податкової служби України [3, c. 47].
Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджетутериторіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, ускладі якого знаходиться така філія.
Платниками податку виступають також постійні представники нерезидентів,які отримують доходи з джерел їх походження з України. Ці постійніпредставництва до початку своєї господарської діяльності стають на облік уподатковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленомуцентральним податковим органом України.
Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, щооподатковуються у загальному порядку) сплачують до державного бюджету сумуперевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами тачастиною валових витрат за роки, що передують звітному.
Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшеннясуми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витратплатника і суму амортизаційних відрахувань:
ОО = СВД – ВВ – А,
де ОО – об’єкт оподаткування, СВД – скоригований валовий доход, ВВ –валові витрати, А – сума амортизаційних відрахувань.
Скоригований валовий доход – це загальна сума доходу платника податку відусіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду вгрошовій, матеріальній або нематеріальній формах, без врахування доходів, що невключаються до складу валового доходу підприємства. Валовівитрати виробництва та обігу – це сума усіх витрат платника податку в грошовій,матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються в якості компенсаціївартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виробляються) такимплатником податку для їх подальшого використання в господарській діяльності.
Амортизація основних фондів – це поступове віднесення витрат на їхпридбання, виготовлення або покращення, на зменшення скоригованого прибуткуплатника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.
Ставка податку на прибуток підприємств з 01.01.2003 р. встановлена нарівні 25% від об’єкта оподаткування:
ПП = ОО * 25%.
Податок за звітний період сплачується його платником до відповідногобюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.
Платники податку у строки, визначені законом, подають до податковогооргану податкову декларацію про прибуток за звітний період, розрахованунаростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткуванняминулих податкових періодів у разі його наявності. При цьому за звітні квартал,півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а зарезультатами звітного року — повну. Форми декларації з цього податкувстановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетомВерховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств
Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створенняпідприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненнігосподарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все,статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності — відповідних джерел грошових коштів.
Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенніпідприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюєтьсяпідприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурсиформуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищестоящих органів управління,коштів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації тощо. При створенніколективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесківзасновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Всі ці внески(кошти) є статутним (первинний) капіталом і акумулюються в статутному фондіствореного підприємства [1, c.52].
Отже, статутний капітал — зафіксована в установчих документах загальнавартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства.
Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основнимджерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошовихкоштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємств. Отже, власнийкапітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначеннястроку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві зчистого прибутку.
До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), статутного(пайового) капіталу, включають також додатковий вкладений капітал, іншийдодатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільовефінансування та ін.
Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонернимтовариством акцій над їх номінальною вартістю. Інший додатковий капітал включає:суму дооцінки необоротних активів; вартість активів, отриманих безоплатнопідприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додатковогокапіталу.
Резервний капітал відображаєсуму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства увідповідності до чинного законодавства або засновницьких документів.
Нерозподілений прибуток являєсобою суму прибутку, який залишився у підприємства та реінвестований у йогогосподарську діяльність, а цільове фінансування – сума цільових надходжень,отриманих з бюджету.
Крім власного капіталу, фінансові ресурси підприємств формуються також зарахунок залучених і позикових коштів.
До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторськузаборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточнихзобов'язань підприємства по розрахунках:
— сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунокподальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;
— сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету,включаючи податки, утримувані з доходів робітників;
— заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, фонду соціальногострахування, до Пенсійного фонду, по страхуванню майна підприємства таіндивідуальному страхуванню його робітників;
— заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;
— сума векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам урахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.
До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові ікороткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансовізобов'язання, пов'язані з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), наякі нараховуються відсотки та ін.
Усі види фінансових ресурсів відображені у відповідних розділах пасивубалансу підприємства [2, c. 48].
Склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розмірупідприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсягфінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою,підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботипідприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.
Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективневикористання, визначають добрий фінансовий стан підприємства:платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язкунайважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власнихфінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищенняефективності роботи підприємства в цілому.
Список використаних джерел
1. Гончаров В. М., Непочатов С. І., Пчелинська Г.В. Фінанси підприємств. — Донецьк: ТОВ «Альматео», 2006. — 185 с.
2. Гриньова В. М., Коюда В. О. Фінансипідприємств. — К.: Знання-Прес, 2006. — 423 с.
3. Дем'яненко М. Я., Левченко Н. М., Шевчик В. П.Фінанси підприємств. — К., 2007. — 371 c.
4. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д.Фінанси підприємств. — К.: КНЕУ, 2006. — 552 с.
5. Рогов Г. К., Воробйова І. А., Селікова Т. В.Фінанси підприємства. — Миколаїв: НУК, 2007. — 135 с.