1. ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА
Інвестиційна політика підприємства вимагає визначення і проведенняпідприємством дивідендної політики. Підвищена увага вітчизняних і зарубіжнихавторів до різних аспектів дивідендної політики визначається рядом обставин.Основні з них, на нашпогляд, сформульовані Д.-К. Шимом і Д.-Г. Сигелом. Останні відзначають наступне:
· по-перше, дивідендна політика робить вплив на відносини зінвесторами. Акціонери негативно відносяться до компаній, які скорочуютьдивіденди, тому що пов'язують таке скороченняз фінансовими труднощами компанії і можуть продати свої акції, впливаючи назниження їх ринкової ціни;
· по-друге, дивідендна політика впливає на фінансову програму ібюджет капіталовкладень підприємства;
· по-третє, дивідендна політика впливає на рух грошових коштівпідприємства («компанія з поганою ліквідністю може бути вимушена обмежити виплати дивідендів»);
· по-четверте, дивідендна політика скорочує власний капітал, оскільки дивіденди виплачуються знерозподіленого прибутку. В результаті це приводить до збільшення коефіцієнта співвідношення борговихзобов'язань і акціонерного капіталу.
Теорія дивідендної політики багатогранна. Всі дослідники в томуабо іншому ступеніаналізують такі питання, як:
· роль дивідендної політики;
· вплив дивідендної політики компанії на рух її грошових коштів іринкову ціну її акцій;
· переваги і недоліки різних типів дивідендноїполітики (стабільний розмір дивіденду на акцію, постійний коефіцієнт виплатидивіденду, залишкові дивіденди);
· фінансові і операційні чинники, що впливають на сумувиплачуваних дивідендів;
· відмінність між дивідендною політикою і дробленням акцій, причини,по яких компанія може викупляти свої акції, і фінансовий результаттаких дій і інші.
Але перш за все зміст дивідендної політики і проблеми її розробки вимагаютьвиявлення природи дивідендів. Придбаваючиакцію підприємства і стаючи, таким чином, його співвласником, володар грошового капіталу розраховує одержати не тільки необхіднуставку прибутковості, але і премії, реалізовуючи своєрідний підприємницький дохід. Його розмір залежить від багатьох чинників: компетентності керівників, ризику вибраної для вкладеньсфери діяльності, економічної кон'юнктури і т.п. На відміну від відсотка (наприклад, по депозиту в банку або облігаціям з фіксованою ставкою доходу)розмір дивіденду наперед невідомий. Тому,вкладаючи гроші в звичайні акції, акціонер піддається відомому ризику, але при нормальному ходу справна підприємстві винагороджується за це підвищеним доходом. Відзначимо також, що, якщо ставка дивіденду не перевищуєрівень інфляції, він виконує ту ж функцію, що і відсоток в ощадному банку.
Вкладаючи свої засоби вакції, їх власник відкладає своє споживання, що є важливою обставиною для балансування споживацького ринку. Дивідендв цьому значенні — засіб стимулюваннярозподілу особистого споживання в часі. Чинник часунеобхідно врахувати і в загальнішому вигляді:незалежно від інфляції ситуація в економіці не залишається незмінною, тому однаі та ж сума грошей з часом стає не рівною собі. Через різні види відсотка ця суперечність дозволяється.
З теоретичних позицій вибірдивідендної політики припускаєперш за все рішення ключового питання: чи впливає величина дивідендів на зміну сукупногобагатства акціонерів. Звідси в теорії дивідендної політики виділяються дваосновні підходи. Перший базується на теорії нарахування дивідендів зазалишковим принципом. Основоположники цієї теорії (Міллер-Модільяні) вважають, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупногобагатства акціонерів. Тому оптимальна стратегія в дивідендній політиці полягаєв тому, щоб дивіденди нараховувалися після того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку. Тобто дивіденди виплачуються після того, як профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти. Якщо весь прибуток доцільновикористовувати для реінвестування, дивіденди не виплачуються. І навпаки, якщотаких проектів немає, то прибуток в повному об'ємі прямує на виплату дивідендів.
Для встановленнянайважливіших залежностей між інвестиціями, прибутком і дивідендамиМіллер-Модільяні використовували математичні моделі: ринкова вартістьакціонерного суспільствапредставляється в їх моделі як функція від рядувеличин: грошової готівки, інвестиційного бюджету і ринкової ставки відсотка в певний момент часу. Головний висновок: ринкова вартість акціонерного суспільства (АТ) (ринкова вартість акцій АТ) визначається тільки його інвестиційною політикою. Дивідендна політикабезвідносна до вартості АТ.
Суть другого підходу:дивідендна політика впливає на величину сукупного багатства акціонерів. Надумку М. Гордона, Ван Хорна і інших, поточні дивіденди переважно майбутніх, рівно як іможливий приріст власного капіталу.
Такий висновок базується на принципі мінімізації ризику. Поточнідивіденди зменшують для інвесторів рівень невизначеності щодо доцільності і вигідності інвестування. Крім тогонаголошується, що навіть відносно менша норма доходу на інвестиційний капітал приводить до зростання ціни акціонерного капіталу.
Відмінності в підходахозначають по суті обгрунтування ролі дивідендів: пасивної — при першому підходіі активної — при другому. Дж. К. Ван Хорн, на нашу думку, прав відзначаючи, щоперший підхід застосовний лише в умовах досконалих ринків капіталів, де немає трансакционних витрат, витраткомпаній-емітентів на розміщення ціннихпаперів, податків, відомі майбутні доходифірми. На активну роль дивідендів, дивідендної політики, на його думку,впливають такі чинники, як перевага з боку інвесторівдивідендів іншим доходам з капіталу, оподаткування, витрати, пов'язані зрозміщенням цінних паперів, трансакционниє витрати і подільність цінних паперів, інституційні обмеження, фінансова сигналізація.
Дивідендна політика включає ухвалення рішення про виплатуакціонерам прибутку у формі дивідендів або утриманні її для інвестування напідприємстві. Рішення про виплату дивідендівфактично є рішенням про фінансування, оскільки збільшення коефіцієнтадивідендних виплат (частка прибутку,виплачуваного акціонерам у формі дивідендів) зменшує об'єм реінвестованого прибутку. Якщо розглядати дивідендну політику тількияк рішення фінансування, то виплата дивідендіввиступає в пасивній ролі. При розглядідивідендів як пасивного залишку, визначуваноготільки наявністю вигідних інвестиційних пропозицій, мається на увазі, що для інвестора не існує відмінностіміж виплатою дивідендів і накопиченням підприємством нерозподіленого прибутку.Якщо інвестиційні проекти обіцяють рівень рентабельності, що перевищуючий вимагається,інвестори можуть віддати перевагу варіанту накопичення. Якщо очікуваний прибуток від інвестицій рівний тією, що вимагається, то, зпогляду інвестора, жоден з варіантів не має переваг. Інакше інвестори віддадутьперевагу виплаті дивідендів.
Друге ключове питання при виборі дивідендної політики — це питаннявибору оптимальної дивідендної політики, тобто політики, що забезпечує якмаксимізацію сукупного багатства акціонерів, так і достатнє фінансуваннядіяльності підприємства. Знаходження оптимальної дивідендної політики — виключно важка задача: необхіднознайти баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, яке максимізувало б ціну акцій підприємства. Складністьполягає ще у тому, що оптимальна дивідендна політика — це суб'єктивна політикакожного окремого підприємства, вибирана виходячи з особливостей підприємства,його власників, інвестиційних можливостей і інших чинників, що впливають надивідендну політику. У числі таких чинників внауковій літературі називаються: темп зростаннякомпанії, її рентабельність, стабільність доходів, утримання контролю над діяльністю компанії, ступінь фінансування за рахунок позикового капіталу, можливість фінансування із зовнішніхджерел, стадія життєвого циклу і масштаби компанії, податкові ставки на дивідендиі доходи з приросту капіталу, перевагиакціонерів, обмеження правового характеру іін.
Через великечисло чинників, а також зважаючи на зміну відносної значущості цих чинників в часі і на окремих підприємствах неможливі розробка і застосування загальної моделі дляформування дивідендної політики. Тому здійснюється вибір з трьох можливих типів політики визначення коефіцієнтадивідендних виплат, виходячи з оцінки фінансових потреб підприємства іпідтримки його ліквідності. Оцінюючи фінансові потреби, слід брати до увагипрогнози грошових потоків підприємства, довгострокових інвестицій і інші чинники, що впливають настан грошових залишків підприємства. Основне в цій оцінці — визначення можливихпотоків засобів і можливого їх стану з урахуванням зміни дивідендних ставок і ризику. Інакше кажучи,аналізується здатність фірми підтримуватистабільний рівень дивідендів у зв'язку з вірогідним розподілом майбутніхпотоків грошових коштів. З позицій другого критерію — ліквідності — необхідновраховувати ризик зменшення запасу ліквідності при визначенні розмірудивідендних виплат, особливо при його зростанні. Корпорації прагнутьвикористовувати один з трьох типів політики виплати дивідендів:
1. Стабільний або безперервно росте дивіденд на акцію.
2. Низький регулярний дивіденд плюс додаткові виплати, які залежатьвід річного прибутку.
3. Постійний коефіцієнт виплат.
Політика низького регулярного дивіденду плюс додаткові виплати є в даному ряду політикоюкомпромісною. А оскільки прибули і рух грошової готівки підприємств непостійні,то представляється, що ця політика повинна бути базовою. Ухвалення рішення підприємством (радою директорів) щододивідендних виплат може складатися з наступнихетапів:
1. Визначення довгострокової політики відносно часткивиплати (відсоток від прибутку).
2. Зосередження уваги на змінах дивідендів: чи виправдані ці зміниобставинами?
3. Оцінка доцільності зміни дивідендів вслід за змінами нормиприбули.
4. Збереження розміру дивідендів на колишньому рівні.
5. Доведення фактичного розміру дивіденду до запланованого.
Стабільність подібної дивідендної політики є кращою характеристикою акціонерного суспільства в плані його надійності і фінансової стійкості. Але на практиці вона часто невигримується, оскільки в окремі моменти спрацьовують ті або інші доводи взахист високих або низьких дивідендів:
1. Підприємства з високими дивідендними виплатамибільше цінуються ринком, оскільки багато акціонерів вважають, що кращі дивіденди сьогодні, ніж зростання курсової вартості акцій в майбутньому (свого роду«синиця в руках»).
2. Виплата низьких дивідендів допомагає уникнути додаткових витрат назалучення нових інвестицій. Політика високих дивідендних виплат збільшуєвартість обслуговування акціонерного капіталу.
3. Низькі дивіденди зменшують податкові зобов'язання інвесторів,оскільки податки на приріст капіталу в розвинених країнах, як правило, набагатоменше, ніж податки на дивіденди. Мінімізація дивідендів означає мінімізаціюподаткових зобов'язань і зростання ринкової вартостіпідприємства
Як вже указувалосявище, не може бути єдиної для підприємств теоретичної моделі, що підтримуєконкретну дивідендну політику. У певні моменти перевага віддається політицівисоких дивідендів, в інші низьких.Підприємства, як правило, прагнуть платити високі дивіденди, хоча вірогідно, щопереважно політика стабільних дивідендів.
При рішенні питання пророзподіл прибутку між дивідендними виплатами і реінвестуванням дуже важливе проведення обгрунтованої дивідендної політики нетільки на рівні підприємства, але і в аспекті рухуринкових курсів акцій на фондових біржах. Це пов'язано з тим, що зміна курсівакцій служить для інвестора основною інформацією про роботу конкретногоемітента. За наявності у суспільства достатньої кількості об'єктів для інвестування, забезпечуючихвисоку норму прибутковості, привабливість грошових дивідендів прагнутиме донуля: ніж більшу прибутковість можуть принести інвестиції, тим більше інвесторисхилятимуться до отримання прибутку не зарахунок дивідендів, а за рахунок зростаннякурсової вартості акцій. Інакше кажучи, ніж більше передбачувана прибутковістьінвестицій АТ по відношенню до необхідної ринкової норми прибутковості поакціях, тим дивіденд, що менше нараховується. Звичайно, необхідно враховувати,що курс акцій підвищується не тільки врезультаті інвестування, але і при збільшеннізасобів, що направляються на виплатудивідендів акціонерам. Крім того, на ринкову вартість акцій вплив роблятьвнутрішні і зовнішні чинники: внутрішні — прибуток, фінансова стійкість, популярність АТ; зовнішні — стан діловоїактивності в країні, рівень інфляції (поточний і очікуваний), законодавчі і податкові зміни, зростання кількості акціонерних суспільств, ефективність ринку ціннихпаперів.
У будь-якому випадку, дивідендна політика акціонерного суспільства — це активний спосіб дії на курсову вартість акцій. Томумодель дивідендної політики необхідно будувати зприв'язкою до курсу акцій, вартості підприємств.
При зростанні ринкових цін на акції може наступити момент, коли через їх високу ціну попит на акції починає падати, а значить, падає їх ціна, знижується вартістьпідприємства. Як правило, для підтримки курсової вартості акціонерні суспільства в цьому випадку вдаються до дроблення акцій: число акцій вобігу збільшується, а прибуток і дивіденди на акції, а також ціна на акціюзнижуються. Попит через більшу доступність акцій для інвесторів зростає. Важливо в цьому процесі правильно визначити розміри дроблення. Доходи на загальне число акцій після дроблення не повинні зменшити доходи акціонерів до дроблення акцій, а бажаніше, щоб відбулосядеяке збільшення доходів акціонерів. Дробленняакцій застосовується з метою підтримки ціни акцій.
Застосовується на практиці ітака форма підтримки ліквідності і ринкової ціни акцій, як збільшенняномінальної вартості акцій (консолідація).
Альтернативою виплатідивідендів є власні акціїв портфелі — звичайні акції, що купуютьсясамим емітентом. При покупці корпорацією частини своїх акцій число акцій в обігу зменшується, ринкова цінаакцій підвищується, оскільки дивіденди на суспільства акції, що знаходяться набалансі, не виплачуються. При покупці власнихакцій необхідно правильно визначити об'єм їх покупки з тим, щоб нова ринковаціна акцій залишилася б оптимальною, тобто що влаштовує корпорацію, діючих і потенційних акціонерів. За допомогою покупки власних акцій корпорації міняють структуру свого капіталу. Акції можуть бути продані, якщопідприємству необхідні додаткові грошові кошти для вирішення задач, що стоятьперед ним.
Для реалізації комплексноїдивідендної політики необхідна правильна оцінка реального рівня дивідендів. Положення більшості російських акціонерних суспільств не дозволяє їм витратити значну частину прибутку на дивіденди акціонерам, тому вони застосовуютьнекоректні прийоми при розрахунку і виплаті дивідендів:
· затримують виплату дивідендів, і інфляція знецінює їх велику частину;
· завищують одержаний прибуток;
· виплачують дивіденди акціями, не радіюючи реальний прибуток.
Оцінка реального рівня дивіденду в нашій країні, в умовах високоїінфляції і несумлінноїреклами, не може і не повинна бути побудованана результатах порівняння абсолютних величин типу відношення оголошених дивідендів до номінальної вартості акцій.Оцінка дивідендів за поточною ціною акцій різко знижує прибутковість акцій. Алеі така оцінка не відображає зниження вартостігрошей за час від покупки акцій до виплатидивідендів. Поточна прибутковість акцій (відношення дивіденду до ринкової вартості акцій) істотно нижче за ставку дивіденду (розраховується щодо номінальної вартості). Реальна оцінка може бути досягнута тільки у разі використовування дисконтованої ціни акції і дисконтованої величинидивіденду, обліку їх різночасності. Але в цьому випадку при виборі ставки дисконтування є проблемипри визначенні індексу інфляції, перш за всескладнощі визначення змін купівельної спроможності рубля на дату покупки акцій ідату виплати дивідендів. Проте, використовуючи такий підхід і дані офіційноїстатистики, цілком можливо визначити відношення фактичної і оголошеної прибутковості і її динаміку. Такезіставлення можна використовувати для порівняння з динамікою цього показника уінших емітентів. При розрахунку даногопоказника слід враховувати оподаткування дивідендів і витрати по придбанню акцій.
Дивідендна політика повиннабути зрозуміла всім, тому будувати її необхідно виходячи з тієї посилки, що дивідендна політика є певна система передачіінформації. На російському ринку така інформація практично відсутня: дивідендине містять належної інформації про політику,що проводиться підприємствами, а курси акцій — про очікування інвесторів. Це, безумовно, відображається на інвестиційному процесі і стримує формування ефективногоринку цінних паперів — ринку, на якому цінні папери з одним і тим жерівнем ризику приносять однаковий дохід. Припроведенні дивідендної політики акціонерні суспільства (ради директорів) повиннівраховувати, що:
· регулярно виплачувані дивіденди зменшують невизначеністьінвесторів;
· виплата дивідендів свідчить про хорошийстан суспільства;
· інвесторів цікавить стабільність величини дивідендних виплат,скоректованої зурахуванням інфляції;
· підвищення дивідендів за певний період варто проводити тільки за наявності розрахунків, що свідчать про можливість підтримки їх розміру в майбутньому. Якщо такої упевненостінемає, то доцільно заявити про виплату экстрадивидендов.
Раціональна дивідендна політика дозволяє максимізувати добробутакціонерів підприємства і одночасно забезпечити фінансування його діяльності.
Видидивідендної політики. Реально корпорація вибирає конкретний вид дивідендноїполітики з урахуванням низького або високого дивідендного виходу, стабільнихабо змінних дивідендів на акцію.
1.Залишкова дивідендна політика. Ця політика будується на першорядномуобліку інвестиційних можливостей корпорації, обмеженості зовнішніх джерелфінансування або їх високої вартості. Дивідендний вихід визначається такимчином:
1)визначається кількість грошових коштів, яких може мати в своєму розпорядженнікорпорація без додаткової емісії акцій. Наприклад, якщо одержаний чистий прибуток100 млн. рублів і корпорація не виплачує дивіденди, то максимальне зростаннякапіталу за рахунок соб-ственнихвнутрішніх джерел складе 100 млн. рублів. Якщо структура капіталу зберігаєтьсянезмінною (наприклад, фінансовий важіль D/V рівний 0,33), щоб максимізуватиринкову оцінку капіталу, то корпорація повинна привернути позиковий капітал(облігаційна позика або банківський кредит) у розмірі 50 млн. рублів (50/(100 +50)= 0,33).
Вцьому випадку можливий розмір нового капіталу зросте до 150 млн. рублів;
2)можливий розмір нового капіталу порівнюється з інвестиційними можливостямичерез порівняння відносної очікуваної величини доходу (внутрішньої нормиприбутковості проекту) і вартості капіталу. Якщо грошові кошти, необхідні дляреалізації вигідних проектів (по яких внутрішня норма прибутковості перевищуєвартість капіталу), перевищують розмір нового, що розташовується, капіталу, тодивіденди не виплачуються, весь чистий прибуток ре інвестується, а недолікгрошових коштів за проектом покривається через додаткову емісію акцій або черезможливе розтягування термінів здійснення проекту. Якщо грошові кошти, необхідніза інвестиційною програмою, менше, ніж розмір нового, що розташовується,капіталу, то дивіденди виплачуються за залишковим принципом. Дивідендні виплати(d) року t визначаються як різниця між чистим прибутком року t і нерозподіленимприбутком, необхідним для фінансування інвестиційної програми даного року.Наприклад, якщо очікуваний чистий прибуток наступного року 100 млн. рублів,структура капіталу (яка максимізує ринкову ціну) включає 50% позиковогокапіталу і 50% власного і за інвестиційною програмою наступного рокупередбачається витратити 140 млн. рублів, то виходячи з цільової структурикапіталу 70 млн. рублів слід привертати у вигляді позикового капіталу і 70 млн.рублів власного (перш за все нерозподілений прибуток). Залишок чистого прибутку30 млн. рублів слідує направити на виплату дивідендів. Дивідендний вихід складе30/100 = 30%.
Інвесторивіддають перевагу фірмі, яка реінвестує прибуток замість виплати дивідендів,якщо прибутковість активів фірми (рентабельність), одержана в результатіреінвестування, перевищує ту прибутковість, яку інвестори можуть одержатисамостійно, інвестуючи з аналогічним рівнем ризику. Наприклад, якщо фірма можереінвестувати в проект, що забезпечує 30%-нуюрентабельність, а щонайвища прибутковість середнього акціонера на ринку подивідендних виплатах складе 20%, то акції корпорації ростимуть в ціні.
Такимчином, навіть якщо інвестор оцінює майбутнє зростання більш ризиковано, ніжотримання поточної дивідендної прибутковості, висока очікувана прибутковість зановими проектами компенсує цей ризик.
2.Політика фіксованого дивідендного виходу. Корпорації можутьвстановлювати оптимальне значення дивідендного виходу і дотримуватися його. Алеоскільки величина чистого прибутку варіюється по роках, той грошовий вираздивідендних виплат теж буде різний. Коливання дивідендів можуть викликатипадіння цін акцій. У чистому вигляді політика фіксованого дивідендного виходуне максимізує ціну акції. На практиці в перші роки свого існування корпораціявикористовує залишкову дивідендну політику, потім з урахуванням впливу різнихчинників встановлює оптимальне значення дивідендного виходу, але не слідує йомусліпо, а дотримується як орієнтиру. У конкретні роки дивідендний вихід можевідрізнятися від оптимального, але в середньому за даний період — близький донього.
Дослідженнядивідендної політики американських корпорацій у середині 50-х років дозволилоДжону Лінтнеру сформулювати основні принципи дивідендної політики, заснованоїна постійності дивідендного виходу:
1)менеджери корпорацій мають цільове (оптимальне) значення дивідендного виходу, зурахуванням якого будують політику конкретних виплат;
2)існує затримка за часом у відповідь реакції дивідендів на зміну прибутку.Збільшення прибутку в рік t на 20% не приводить до автоматичного збільшеннядивідендів на 20% за цей рік. На розмір дивіденду роблять вплив загальні зміниу розмірі прибутку за минулі роки і перспективи зростання. Зниження дивідендівнебажане;
3)найскладніші рішення — це рішення по зміні дивідендної політики. Менеджери несхильні міняти дивідендну політикучерез побоювання неможливості слідувати їй протягом великого періоду часу. Удивідендній політиці має місце певна інерційність. Зростання чистого прибуткузавжди випереджає зростання дивідендів. Тільки якщо менеджери упевнені впереході на вищий рівень прибутку, вони міняють дивідендну політику.
3.Політика дивідендів, що не знижуються, на акцію і остаточногопідходу до нерозподіленого прибутку. Суть політики-- ніколи не знижувати щорічний розмір дивіденду на акцію. Політика можевиражатися
1)у постійному або слабо збільшується розмірі дивіденду на акцію;
2)у стабільних виплатах невисоких дивідендів і процентних надбавок у вдалі роки.
Політикастабільних дивідендів означає низький ризик інвестування і невисоку необхіднуприбутковість. Акції корпорацій, що дотримуються такої політики,високоліквідні, оскільки мають постійний попит на них з боку фінансовихкомпаній (страхових компаній, пенсійних фондів).
Політикистабільних дивідендів дотримуються багато російських корпорацій. Наприклад,Володимирський електромеханічний завод з моменту перетворення у відкритеакціонерне товариство щорічно виплачує дивіденд на акцію у розмірі 5 тисячрублів (номінал акції 1 тисяча). Дивідендний вихід складає не більш 30%(коливається по роках). Нерозподілений прибуток ре інвестується.
4.Політика виплати дивідендів акціями. Ця політика може проводитися як принеблагополучному фінансовому стані, так і при тимчасовому недоліку фінансовихкоштів для реалізації інвестиційних програм при загальній фінансовій стійкості.Наприклад, у Великобританії дивіденди, виплачувані у вигляді цінних паперів,стали популярні в 1973 році після рішення про звільнення їх від податків. Колив 1975 році податкова система змінилася (дивіденди у вигляді акцій обкладалисятаким же прибутковим податком, як і грошові кошти у вигляді дивідендів), вигодиподаткові знизилися.
Якщоінвестиційні можливості і обмеженість інших джерел фінансування диктуютьреінвестування прибутку, але в колишні роки дивіденди виплачувалися і частинаакціонерів розраховує на поточний дохід, то, щоб не обдурити очікуванняакціонерів, керівництво може запропонувати їм виплату дивідендів акціями.Загальне число акцій в обігу буде збільшене.
Виплатадивідендів акціями диктується не відсутністю грошових коштів в даний момент, аабо неможливістю їх концентрації до моменту виплати дивідендів, абоальтернативними варіантами використовування чистого прибутку. Керівництво,ухвалюючи рішення про оголошення дивідендів, повинне чітко оцінювати можливостізміни структури активів і знаходження необхідних грошових коштів. Відповідно доросійського законодавства виплата оголошених дивідендів обов'язкова, і якщо АТне має вільних грошових коштів на виплату, то через суд може бути визнанонеплатоспроможним і ліквідовано.
Длякерівництва виплата дивіденду акціями має сенс, оскільки не розмивається числоакціонерів, як при публічному розміщенні додаткової кількості акцій. Не всіакціонери продаватимуть додатково одержані акції і пропозиція акцій на ринкубуде невеликою. Реально корпорація одержить капітал вартістю, як нерозподіленийприбуток, але у вигляді акціонерного. Збільшені в порівнянні з варіантомгрошових дивідендів засоби можуть бути направлені для поточної і інвестиційноїдіяльності.
Іншоюпричиною використовування не грошової виплати дивіденду є цілі реінвестуванняприбутку з бажанням не розкривати об'єкт інвестування. Наприклад, якщоставиться мета поглинання без оголошення іншої фірми, то ні емісія акцій, нізалучені позикові засоби не підходять для цієї мети. В даному випадку менеджервважає, що нерозподілений прибуток є єдиним джерелом збільшення капіталу івідмовляється від грошової виплати дивідендів з надією забезпечити зростанняприбутку, ціни акції і грошових дивідендів в майбутньому. Виплата дивідендуакціями є спробою підтримати акціонерів до кращих часів. Якщо прогнозованезростання реально можливе і перевищує відсоток дивіденду акціями, то ціна акціїможе зрости.
Щеодна мета може переслідуватися керівництвом, ухвалюючи рішення про виплатудивіденду акціями, — підвищення ліквідності акцій через зниження ринкової цінизамість дроблення. Виплата дивідендів акціями має тут той же результат, що ідроблення акцій. Проте дроблення звичайно використовується, як разова процедурапісля різкого стрибка ціни. Виплата дивідендів акціями може проводитися яксередньострокова дивідендна політика, по якій відсоток дивіденду встановлюєтьсяна рівні щорічного темпу приросту прибутку і ціни акції. Наприклад, якщоочікується щорічний темп приросту прибутку 15% і аналогічне зростання ціниакції, що через деякий час зробить її низько ліквідною, то встановленнящорічного 15%-ного дивіденду дозволить зафіксувати ціну акції.
Акціонеривимушені згодитися з пропозицією керівництва з наступних міркувань:
1)інформація про невиплату дивіденду буде розглянута ринком як негативний сигналі ціна акції може впасти ще більше;
2)акціонери можуть сподіватися, що використовування прибули, збереження іміджукорпорації і дії інших чинників гратимуть на підвищення ціни і в результатівиплати дивідендів ціна не впаде або навіть виросте;
3)акціонери, що не віддають перевагу дивідендним виплатам готівкою, черезоподаткування можуть бути не дуже розчаровані. У ряді країн (наприклад, США)дивіденди, виплачувані акціями, теж обкладаються прибутковим податком наоголошену сумму дивідендів.
5.Політика викупу власних акцій. Викуп власних акцій означаєвикористовування чистого прибутку на виплати власникам капіталу і, отже, можерозглядатися як дивідендна політика, альтернативна грошовим виплатам дивіденду.Багато корпорацій проводять активні компанії по викупу своїх акцій (наприклад,IBM, General Electric). Викуп акцій як регулярна дивідендна політика можездійснюватися наступними способами:
1)покупка на фондовому ринку, якщо акції котируються на біржі, або черезброкерські контори покупка у утримувачів;
2)скупка за фіксованою ціною в оголошений період часу (тендер). Якщо пропозиціяакцій перевищує намічену до викупу кількість, то акціонери дістають можливістьпродати пропорційно наявному пакету;
3)аукціонна скупка. Акціонери, що запропонували на аукціоні якнайменшу ціну заакцію, мають переваги у продажу. Такий варіант найбільш переважний акціонерам,що залишилися;
4)прямий викуп пакету акцій у одного крупного акціонера за договірною ціною. Якщоціна не завищена, то акціонери, що залишилися, не втрачають капітал.
6.Політика автоматичного реінвестування дивідендів. Багато корпораційпропонують своїм акціонерам програму автома-тічеського реінвестуваннядивідендів (automatic dividend reinvestment plans ADR або DRIP). Програма єопціоном на реінвестування частини або всієї суми, що належить як грошовийдивіденд. Акціонер має вибір між отриманням дивіденду в грошовій формі іпокупкою на вказану суму додаткової кількості акцій. У ряді випадків акціонеридістають можливість придбати нові акції з дисконтом, тобто нижче за ринковуціну, що підвищує популярність цих програм. За податковим законодавством багатьохкраїн акціонери платять прибутковий податок з реінвестованих сум, як і з сум,одержаних у вигляді грошових дивідендів.
7.Політика низької дивідендної прибутковості і непрямих вып-лат окремимакціонерам. Ця політика проводиться багатьма російськими корпораціями і маєосновну мету — утримання контролю. Оскільки при оголошенні дивідендів всі акціїодного вигляду (звичайні, різні типи привілейованих) мають однакові права іповинні мати однакову дивідендну прибутковість, те керівництво корпорації вцілях збереження нинішнього складу акціонерів і недопущення переходуконтрольного пакету до стороннього інвестора проводить політику непрямихвисоких виплат з чистого прибутку окремим групам акціонерів, в більшостівипадків неконсолідованих. Політика будується на констатації факту покупкиакцій в Росії тільки двома групами осіб:
· інституційними інвесторами;
· інвесторами, охочими мати контроль іуправління.
Індивідуальнийінвестор відсутній. Тому поява пропозиції акцій на ринку розглядаєтьсякерівництвом як сигнал небезпеки поглинання або втрати контролю. Ця політикаможе проводитися під обґрунтуванням необхідності матеріальної допомоги колишнімпрацівникам, а нині акціонерам. Такі виплати забезпечують низький дивіденднийвихід і малу ліквідність акцій. Для приватизованих підприємств або тих, девелика частина акціонерів є працівниками, заниження чистого прибутку івідсутність дивідендів є переважною політикою. Зростання поточного доходудосягається виплатами у вигляді страхових надходжень, відсотків по банківськихдепозитах, натуральними виплатами продукцією підприємства. Така політикамінімізує податкові платежі і не знижує оцінку капіталу. З другого боку,акціонер виявляється прив'язаним до даної корпорації і при зміні місця роботивтрачає не тільки поточні доходи, але і можливість отримання приросту капіталу.
2.ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ ПРО ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ КОРПОРАЦІЙ
Метою складання звітупро власний капітал є розкриття інформації про зміни в складі власного капіталупідприємства на протязі звітного періоду. Порядок складання звіту наведено вП(с)БО №5 «Звіт про власний капітал».
Звіт про власний капітал складається по закінченні року на підставібухгалтерського обліку. Звіт має вигляд шахової таблиці в розрізі статейрозділу 1 Пасиву балансу та причин змін власного капіталу. Шахова таблицяскладається 11 (по горизонталі) граф та 300 (по вертикалі) строк. Підсумок пографі 11 повинен співпадати з результатом та рядком 300. Умовно Звіт можливорозділити на дві частини. В першій наведені коригування, пов’язані із зміноюоблікової політики підприємства, виправленням помилок та іншими змінами, яківпливають на капітал підприємства. В другій частині наведені чинники які тежприводять до змін капіталу: дооцінка та уцінка необоротних активів; розподілприбутку -дивіденди, збільшення статутного капіталу, відрахування до резервногокапіталу, безкоштовне отримання активів.
Крім того, в Звітінаведені статі: викуп акцій (частина), перепродаж викуплених акцій, анулюваннявикуплених акцій, вилучення в капіталі, зменшення номінальної вартості збитків.На підприємствах залізниці які відносяться до державної власності ці статті незаповнюються. Звіт має певний взаємозв’язок із даними інших форм річноїзвітності – балансом, Звітом про фінансові результати. (розділ ІІ).
До власного капіталуналежить частка в активах підприємства, які залишаються після зменшення йогозобов’язань. При такому підході капітал визначають за залишковим принципом, аце означає, що обов’язки перед кредиторами (О) та активами підприємства (А) єосновою для розрахунку власного капіталу (К)К= А – О Для складанняЗвіту необхідно знати – вплив яких чинників приводять до зміни власногокапіталу.
Таблиця 2.38 – Чинникизмін за статтями власного капіталу.Зміни в статутному капіталі Збільшення (+) Зменшення (-) За рахунок перерозподілу прибутку в статутний капітал За рахунок ліквідації активів які були внесені до статутного капіталу Зміни іншого додаткового капіталу Збільшення (+) Зменшення (-) Дооцінка необоротних активів; Безкоштовне отримання активів Інші Уцінка необоротних активів (якщо вона не перевищує суми попередньої дооцінки цих же активів) Нерозподілений прибуток корегування залишків на початок звітного періоду Збільшення (+) Зменшення (-)
— зміни в обліковій політиці
— виправлення помилок
— інші зміни
— зміни в обліковій політиці
— виправлення помилок
— інші зміни Зміни за звітний період Збільшення (+) Зменшення (-) Чистий прибуток звітного періоду Чистий прибуток звітного періоду
Між різними формамизвітності є суттєвий зв’язок. Баланс та Звіт про власний капітал має зв’язок,який наведено в таблиці.
Таблиця 2.39 –Співставлення балансу та звіту про власний капітал.П(С) БО 2 П (С) БО5 Розділ пасиву Балансу (на начало та кінець звітного року) № рядку Графи Звіту про власний капітал (рядки 010 і 310) № рядку 1.Власний капітал Статутний капітал 300 Статутний капітал 3 Пайовий капітал 310 Пайовий капітал 4 Додатковий капітал 320 Додатковий капітал 5 Інший додатковий капітал 330 Інший додатковий капітал 6 Резервний капітал 340 Резервний капітал 7 Нерозподілений прибуток 350 Нерозподілений прибуток 8 Несплачений капітал 360 Несплачений капітал 9 Вилучений капітал 370 Вилучений капітал 10 Разом за розділом І 380 Разом 11
В Звіті про власнийкапітал суми, зменшуючи статті власного капіталу (значення граф), наводять вдужках, до річного звіту «Звіт про власний капітал» додають у вигляді двохтаблиць – за звітний період та за попередній період. Це дає можливістьпроводити аналіз інформації про зміни капіталу.
Звіт про власний капітал складають після заповнення Балансу, Звіту профінансової результати та рух грошових коштів.
Таблиця 2.40 – Порядокскладання балансу та Звіту про власний капіталЗвіт про власний капітал Баланс 1.Сальдо на початок року (рядок 010) Дорівнюють 1 розділу пасиву балансу 2.Коректування (рядки 020-040) Заповнюють, якщо були зміни в обліковій політиці, помилки 3.Скоректоване сальдо на початок року (рядок 050) Різниця між п.1 — п.2 наведеними в таблиці 4.Дооцінка – уцінка активів (рядок 060-120) Господарські операції за проводками Дт 10, 20, 22, 12 14,… Кт 424 5.Чистий прибуток (збиток) за зворотний період (рядок 130) Звіт про фінансовий результат (рядок 220) 6.Розподіл прибутку (рядок 140-170) За даними аналітичного обліку Дт44 Кт 40 7.Внески учасників (рядок 180-200) На Залізничних підприємствах відсутні 8.Виключення капіталу (рядок 210-250) На Залізничних підприємствах відсутні 9.Інші зміни в капіталі (рядок 260-280) На Залізничних підприємствах відсутні 10.Усього зміни в капіталі (рядок 290) Сума по графам (1-11) Звіту 11.Сальдо на кінець року Дорівнює 1 розділу пасиву Балансу (гр4)
В статтях«Залишок на початок року» (ст. 010) та «Залишок на кінець року» (ст. 300)показують суми власного капіталу, які наведено в першому розділу пасиву балансупідприємства, в відповідності, на початок та кінець звітного періоду.
В статті «Зміниоблікової політики» (ст. 020), «Виправлення помилок» (ст. 030), «Інші зміни»(ст. 040) показують суми коректування згідно з П(с)БО 6 «Виправлення помилок»та зміни в фінансовій звітності.
В статті «Скоректований залишок» (ст. 050) на основі коректування показуютьсуму залишку власного капіталу на початок звітного періоду, як суму попередніхстатей.
Розділ«Переоцінка активів» (ст. 060-120). В розділи представлено дані з переоцінкиактивів (уцінка або дооцінка). До оцінка приводить до збільшення власногокапіталу, уцінка – до зменшення власного капіталу. Але згідно з П(с)БО прискладних ситуаціях бухгалтер повинен проводити до оцінку та уцінку в строговстановленій послідовності (див. розділ «Баланс» посібника).
В статті «Чистийприбуток (збиток)» (ст. 130) – сума чистого прибутку (збитку), яка повиннаспівпадати зі Звітом про фінансові результати (ст. 220,225).
В розділі«Розподілення прибутку» (ст. 140-170) показують суми нарахованих дивідендів,поповнення статутного капіталу, резервний капітал.
Розділ «Внески учасників» (ст. 180-200) включає дані про зростання статутногокапіталу підприємства і зміни несплаченого капіталу в результаті збільшення абозменшення дебіторської заборгованості учасників по вкладах до статутногокапіталу підприємства.
В розділі«Вилучений капітал» (ст. 210-250) приведені дані про зменшення власногокапіталу підприємства внаслідок виходу власників, викупу або анульованнявилучених акцій акціонерним товариством, зменшення номінальної вартості акцій.Викуп акцій приводить до збільшення статті «Вилучений капітал», а їх перепродажабо анульовання до зменшення.
В розділі «Іншізміні у капіталі» (ст. 260-280) приводять дані про зміни у власному капіталіпідприємства – списання неповернених збитків, безкоштовно отриманих абопереданих активів.
В статі «Всьогозмін у капіталі» (ст. 290) наводять підсумок всіх змін та руху власногокапіталу. Підсумок власного капіталу на кінець року розраховують на підставіскоректованого залишку на початок року (ст. 050) та підсака змін в капіталі(ст. 290).
Розкриттяінформації про зміни у власному капіталі у Примітках до фінансової звітності.Згідно з П(c)БО 5 «Звіт про власний капітал» усі підприємства розкривають уПримітках до фінансової звітності призначення та умови використання кожногоелемента власного капіталу (крім статутного капіталу).
Акціонернітовариства наводять у Примітках до фінансової звітності таку інформацію щодовласного капіталу:
1) Загальнукількість та номінальну вартість акцій, на які передбачається здійснитипередплату.
2) Загальнукількість та номінальну вартість акцій, на які здійснена передплата, упорівнянні з передбаченими величинами.
3) Загальну сумукоштів, одержаних в ході передплати на акції, у такому розрізі:
► всігрошові кошти, внесені як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;
► вартіснаоцінка майна, внесеного як плата за акції, із зазначенням кількості акцій;
► загальнусуму іноземної валюти, внесеної як плата за акції, із зазначенням кількостіакцій та курсу, за яким валюту зараховано в обліку.
4) Акції у складістатутного капіталу за окремими типами і категоріями:
► кількістьвипущених акцій, з зазначенням неоплаченої частини статутного капіталу;
►номінальна вартість акції;
► змінипротягом звітного періоду у кількості акцій, що перебувають в обігу;
► права,привілеї та обмеження, пов'язані з акціями, в тому числі обмеження щодорозподілу дивідендів та повернення капіталу;
► акції, щоналежать самому товариству, його дочірнім і асоційованим підприємствам;
► перелікзасновників і кількість акцій, якими вони володіють; кількість акцій, якіперебувають у власності членів виконавчого органу, та перелік осіб, частки якиху статутному фонді перевищують 5%;
► акції,зарезервовані для випуску згідно з опціонами та іншими контрактами, звизначенням їх термінів і сум.
5) Накопиченусуму дивідендів, не сплачених за привілейованими акціями.
6) Суму, включену(або не включену) до складу зобов'язань, коли дивіденди були передбачені, алеформально не затверджені.
Всі іншіпідприємства наводять у Примітках до фінансової звітності таку інформацію щодовласного капіталу:
1) Розподіл часток статутногокапіталу між власниками;
2) Права, привілеї або обмеження щодоцих часток;
3) Зміни у складі часток власників устатутному капіталі.
ВИКОРИСТАНІ ПОСИЛАННЯ:
1. Інтернет ресурс «БІБЛІОТЕКАЕКОНОМІСТА»: library.if.ua;
2. Інтернет ресурс «Библиотека Воєводина»: enbv.narod.ru;
3. Інтернет ресурс «Большая экономическая библиотека»: www.economics.com.ua.