Грошова система та її елементи

Контрольнаробота на тему:
„Грошовасистема та її елементи”

Зміст
Вступ
1. Історія виникнення, поняття та призначення грошовоїсистеми
2. Загальна характеристикаелементів грошової системи
3. Грошова реформа та становлення грошового ринку України
4. Проблеми функціонування грошовоїсистеми України
5. Шляхи зміцнення грошовоїсистеми України
Висновки
Список використаних джерел
 

Вступ
Всіми поступово звикаємо до стабільної національної грошової одиниці —малопомітних коливань її валютного курсу та незначних змін цінової динаміки.Наскільки міцна ця стабільність? Це питання, поза сумнівом, турбує не лишекожного пересічного громадянина та суб’єктів господарювання, а й фахівців,безпосередньо причетних до грошово-кредитної політики, зокрема членів РадиНаціонального банку, які разом з правлінням НБУ опікуються вищезазначеноюпроблемою.
Контрольна роботана тему „Грошова система та її елементи” присвячена проблемам функціонуваннягрошової системи України, а також її елементів зокрема.
Об'єктомдослідження контрольної роботи є грошова система.
Предметомконтрольної роботи є функціонування грошової системи в Україні.
Метоюданої контрольної роботи є дослідження її предмету.
Для досягненнямети контрольної роботи необхідно виконати такі завдання, як:
· аналізтеоретичних основ функціонування грошової системи;
· дослідження функціонування елементів грошової системи в Україні;
· аналіз проблем та перспектив функціонування грошовоїсистеми, та її елементів зокрема, в Україні.
Методамидосягнення поставлених у контрольній роботі завдань є аналітичні, порівняльні,спостережні, статистичні, дослідницькі.
В результаті наведених у контрольній роботі досліджень має бутизрозумілий сучасний стан функціонування грошової системи та її елементів вУкраїні.

1.Історія виникнення, поняття та призначення грошової системи
Безперервнийрух товарів і послуг, який відбувається в економіці, опосередковуєтьсявідповідним рухом грошей. Грошовий обіг — це сукупність усіх грошових платежівта розрахунків, що обслуговують відносини еквівалентного обміну. Грошовий обігподіляється на дві взаємопов'язані частини: сферу безготівкового та сферуготівкового обігу. Грошовий обіг у цілому перебуває в складному взаємозв'язку зтоварним, який є тут вихідним, базовим. Саме заради здійснення обміну товарівісторично і логічно виникли гроші.
Грошовийобіг з'явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період розкладупервіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та феодального устроїврозширенню грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства таобмеженість товарних зв'язків. Значного розвитку грошовий обіг набув прикапіталізмі, коли сформувалися національні та світові товарні ринки (XVI-XVIIст.), хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше.
Самев той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено тим, що уперіод утвердження капіталізму виникла об'єктивна необхідність зведення різнихелементів грошового обігу в систему для побудови єдиної, стабільної таеластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельнихоперацій була заінтересована в єдиній грошовій одиниці зі стабільним масштабом.Із розвитком капіталізму та його кредитної системи з'являються банкноти. Дляобслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет і банкнотвиникла потреба в розмінних монетах. Усе це потребувало впорядкування грошовогообігу, регулювання його законодавчими нормами. Буржуазна держава була саме тиморганом, який міг забезпечити таке регулювання.
Грошовасистема – це форма організації обігу грошей у даній країні, що склаласяісторично та закріплена законом[1]. Вона не є довільнимвитвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин.Закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, щорегламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючинадзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, вусіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюютьцентральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративнимустроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й відконтролю за функціонуванням їх окремих елементів.
З огляду на те,що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпеченнянормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завданьбанківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківськоїсистеми і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнахправові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо вбанківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльністьцентральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкамнадаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всіпідстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи[2].Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонуваннягрошової системи країни.
За сфероюохоплення економічних відносин грошова система — явище надзвичайно широке,адекватне всьому грошовому обороту[3]. Усі грошові потоки,незалежно від сфери економіки, яку вони обслуговують, та форми, в якійздійснюються, є об'єктами регулятивного впливу грошової системи. Тому єпідстави для виділення в складі грошової системи окремих, відносно самостійнихпідсистем: системи безготівкових розрахунків; валютної системи; системиготівкового обігу. Кожна із названих підсистем має свій особливий об'єктрегулятивного впливу, який обмежується певною формою чи сферою грошовогообороту.
Оскільки грошовасистема кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явищегрошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формуєсвою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність таздатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересамнаціональної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією зключових ознак політичної та економічної самостійності держави.Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повиннівраховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про реконструкціюсвоїх грошових систем у напрямі їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означаєвтрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошовасистема. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що цікраїни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки та високо-демократичніполітичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно слабких, так іекономічно сильних країн, що об'єднуються[4].
Загальнонаціональнепризначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні державизумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національнихособливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється нетільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних івідповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрністьгрошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова системакожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошовихсистем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання. Разомз тим у грошових системах різних країн є багато спільного. Це виявляєтьсянасамперед у однотипності методів регулювання грошових потоків та маси грошей вобігу, ідентичності інструментів регулювання грошового ринку тощо. Цяспільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їхекономічних систем, побудованих на ринкових засадах. Коли економічний розвитокзабезпечив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковоюекономікою досить одностайно відмовилися від системи золотого монометалізму ізапровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країнитак само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошейу вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.
2.Загальна характеристика елементів грошової системи
Грошовасистема містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни.
Загальнимидля грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи[5]:
1. найменуваннягрошової одиниці;
2. масштабцін;
3. види такупюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;
4. регламентаціябезготівкових грошових розрахунків;
5. регламентаціяготівкового грошового обороту;
6. регламентаціярежиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;
7. державніоргани, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманнямчинного законодавства.
1.Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуваннямісторичних особливостей її розвитку та національних традицій. Найменуваннягрошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молодідержави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національнихвалют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідноїкраїни. Так, зокрема, учинила й Україна. Нову національну валюту рішеннямВерховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиницяКиївської Русі — високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасноїУкраїни в X-XI ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною іколишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характервідновлення держави Україна.
2.Масштаб цін – це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни)товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється узаконодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собоювагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайськоювалютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошовиходиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується дляпорівняння вартостей товарів через їх ціни.
Длядержави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаютьсявеликими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться частковігрошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін — деномінацією.Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. — у Франціїта ін.
Пронаявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в рівнях цін наодні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямимсвідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошовиходиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій самій грошовійодиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобтозменшується її величина як масштаб цін. У більшості випадків масштаб цін усучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливомінфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у процесіціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін зметою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштабцін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.
Оскількиінфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшеннямасштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості тадійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цінна певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави.Вирішенню цього завдання сприяють насамперед державні заходи антиінфляційноїполітики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинитиподальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити його попереднього — доінфляційного — рівня. Ціни втрачають порівнянність у часі, здатністьправильно виражати динаміку економічних процесів. Послабити ці недоліки можна шляхомвідновлення попереднього масштабу цін, що здійснюється шляхом деномінації, якапроводиться як елемент грошової реформи. Отже, проблема масштабу цін нині сталаскладовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошей і вирішуєтьсяодночасно з нею.
Упроведеній в Україні роботі виявилась активна роль держави у формуваннімасштабу цін в умовах функціонування нерозмінних на золото кредитних грошей.Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількістьчастин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожноїчастини. Так, гривня України ділиться на 100 частин, які називаються копійками.
3.Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожноїкраїни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законногоплатіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети(банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), якавикористовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту.
Питанняпро види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країнасамостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання). Види та купюрністьгрошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статусзаконного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їхзабезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органидержавного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використаннягрошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється такожвикористання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів,оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей. Якщо ж чиннезаконодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприкладвекселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентівцих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несевідповідальності за їх забезпечення.
Правоемісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає напевний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни.За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих,виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерствуфінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничимибілетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає урізних механізмах їх емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.
4.Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надатипереважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовийоборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системахвсе більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошовогообороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і невиходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль зазаконністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захистузагальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту. Разом зтим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньовідповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якомувідкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводитьдо повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть увисокорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже промолоді країни, в яких банківські системи тільки формуються. Депозитні грошіприводяться в рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чиелектронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання увикористання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб.Світова банківська практика знає приклади втручання посторонніх у комп'ютернімережі, коли були викрадені величезні кошти. Короткий за терміном досвідмолодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкіможливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперовихносіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), а також пронесанкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вонинадійдуть на рахунки їх власників (так зване «прокручування грошей»).Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не меншазагроза їх втрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливошляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи.
5. Уготівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межахрозглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці,види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертаєтьсяпоза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних,антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговуваннянаркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків,контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки вготівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогоднізагрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільногобізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародногохарактеру.
Зважаючи навказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посиленнязахисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються дорегламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною міроюобмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йтина такі обмеження.
6. Регламентаціярежиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями — надзвичайноважливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активновикористовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.
Складовоюнаціональної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона євідносно самостійною. Національна валютна система — це форма організаціїекономічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнароднірозрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національнавалютна система охоплює такі елементи:
— національна валюта — грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі(банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), їїемітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головнимиформами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці — СПЗ та ЕКЮ.
— валютний паритет як основа валютного курсу;
— режим курсу національної валюти. Валютний курс — ціна грошової одиниці однієїкраїни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їхоб'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. Закласифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів: курс,фіксований щодо однієї валюти; курс, фіксований щодо кошика валют; курс зобмеженою гнучкістю; курс із керованою гнучкістю; незалежно плаваючий курс.Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсуцентральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу впевному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідноюекономікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим зкерованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межахдовгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відноснорівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу здопомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масовуспекуляцію валютою;
— організація валютного ринку;
— національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;
— умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи1976-1978 pp.) та інші валюти;
— конвертованість валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні,тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означаєвільну конвертованість валют.
Національнавалютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав,її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. Наоснові такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних ісвітових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу,формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів,кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складаютьбанківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальніоргани валютного контролю, інші державні та приватні інституції.
7.Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством набанки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесірозрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошовогообороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів тасуспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконаннямбанками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальніоргани регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства змонетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, щопередбачено Конституцією та Законом «Про Національний банк України».Інші органи державного управління економікою – Кабінет Міністрів, Міністерствоекономіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної тафінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивнідії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ. Грошова системазабезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізаціїгрошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього погляду монетарнуполітику можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Томууспішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективногофункціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошовусистему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що незабезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належноїстабільності грошей.

3.Грошова реформа та становлення грошового ринку України
грошоваціна купюрність
За той час,відколи нова національна валюта перебуває в обігу, обслуговуючи економічну тасоціальну сфери суспільного життя, висловлено багато в основному позитивнихоцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведеної у вересні 1996 рокузаміни купоно-карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілкомвиправдана. Випуск нової валюти був добре підготовлений і організованопроведений. У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтересижодної соціальної групи населення. Всі готівкові виплати та безготівковіплатежі були проведені банками в новій валюті без помітних незручностей чидодаткових витрат із боку їхніх клієнтів.
Особливо важливуроль в успішному запровадженні гривні відіграв Національний банк України.Зусиллями його фахівців та служб було проведено велику підготовчу роботу:організовано виготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет,забезпечено їх своєчасну доставку в усі регіони країни, розроблено необхідніінструктивні документи для всіх структур, котрі здійснювали обмін грошей.Вирішальне слово належало керівництві НБУ у досить вдалому виборі термінувипуску гривні, пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випускугривні, сформуванні покупюрної структури маси нових грошей. Як відомо, вбагатьох країнах при проведенні грошових реформ нерідко виникали так звані«розмінні кризи» коли в обігу бракувало розмінної монети та купюрдрібних номіналів[6]. Банківській системіУкраїни вдалося уникнути подібної кризи. Слід вказати також на значнуроз'яснювальну роботу щодо випуску нової валюти, яку було проведено забезпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вона сприяла заспокоєннюгромадської думки, формуванню виваженого ставлення до нової валюти основноїмаси населення, що мало особливо важливе значення для підтримки гривні напершому етапі її функціонування.
Грошова реформа вУкраїні в широкому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети[7]:
1. Створитинаціональну грошову систему самостійної української держави.
2. Забезпечитисталість національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання з допомогоюгрошових інструментів економічного і соціального розвитку країни.
3. Забезпечитифункціонування нової грошової системи відповідно до вимог законів ринковоїекономіки.
Такийбагатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили її багатоетапністьі значну тривалість.
Першої мети булодосягнуто на першому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку вготівковий обіг, а потім і вбезготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який ставнаступником радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію українськоїдержави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійниймеханізм, економіку України було виведено з рубльового простору. Проте глибокаекономічна криза та гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США— спочатку як засобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизаціявнутрішнього ринку досягла такого високогорівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожувавнаціональним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовуватиготівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України. Поступово буловідновлено монополію національних платіжних засобів і обслуговуваннявнутрішнього ринку.
Другої метигрошової реформи було досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, колипісля тривалої і високої інфляції НБУ вдалося довести безперспективністьінфляційного шляху мобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейтидо рестрикційної грошово-кредитної політики, яка привела до істотного зниженнярівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у 102,3 рази, то за1994 р, — у 5 разів, а за 1995 р. — лише у 2,8 рази. Ще більше знизився рівеньінфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував 1%, у серпністановив 5,7%, а у вересні — 2%[8]. Довгий час залишавсястабільним і навіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це даєпідстави стверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта Українидосягла досить високого рівня сталості чим була підготовлена база для випускугривні в обіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не вмомент випуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу. Це є ще однимсвідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний, зовнівидимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізацію грошовоїсистеми як одної з головних цілей реформ Тільки істотне наближення до цієї метизробило можливим випуск гривні.
Третя метагрошової реформи – створення грошової системи ринкового типу — переслідуваласяпротягом усього терміну її проведення. За цей період створено принципово новиймеханізм регулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструментигрошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно– та курсоутворення,почали формуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самимбули створені сприятливі умови для проведення НБУ ефективної антиінфляційноїполітики, яка й забезпечила передумови для введення гривні.
Проте завдання,що визначаються третьою метою грошової реформи, було повністю не виконані,оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошовасистема має такий же перехідний характер як і економіка, котру вона обслуговує.Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після введення гривні.
4. Проблемифункціонування грошової системи України
Багато труднощівв економічному будівництві виникає через недосконалу грошову систему, будівляякої недовершена. Одна з найгостріших проблем української економіки — це платіжнакриза, яка паралізувала економічний оборот і господарське життя, спотворила тазробила ненадійними відносини між підприємствами. Величезні капітали, які черезінвестиції повинні рухати виробництво, консервуються в боргах і перебувають убездіяльному стані. Платіжна криза в Україні створена штучно певнимисоціальними групами і є безпосереднім наслідком різного роду комбінацій ділківвід економіки, нагромадження питань, що не вирішуються протягом десятиріччя,спотворених механізмів створення грошей, позбавлення боргів майнового статусу,ліквідації торгівлі грішми і комерційного кредиту та ін. У країнах з розвинутоюринковою економікою підприємства не мають жодної мороки зі стягненням грошовихсум з покупців їхньої продукції. Як тільки згідно з договором підприємствавідвантажили продукцію покупцям, вони передають документи в банк і перекладаютьна нього всі турботи щодо отримання грошей. У тому випадку, коли підприємствазастосовують факторинг, тобто продають борги покупців їхньої продукціїкомерційним банкам чи факторинговим конторам, вони платять за послуги банків1-2%, а в Україні — 80% чи навіть 300%. І грошовий капітал у них здійснює200-300 оборотів за рік, а не 10, як у нас[9].
Поприте, що в Україні, як і в усьому світі, функціонує кредитна грошова система,боргам, за нашим законодавством, не надано майнових прав. Через це підприємстване можуть перетворити їх у гроші, що й зумовлює руйнівну платіжну кризу. Українах з розвинутою ринковою економікою 3/4 розрахунків між підприємствамиздійснюються за рахунок руху паперів, різного роду боргових вимог (векселів,чеків). В Україні ж влада визначила, що розрахунки повинні здійснюватися лишеживими грішми і передусім готівкою, рух якої між підприємствами невідображається у звітах, а тому операції з нею не оподатковуються і єбезконтрольними. Через недосконалість системи платежів у розрахунки вкладаютьсявеличезні грошові капітали — десятки мільярдів гривень, які мають скеровуватисяв інвестиції. Капіталовкладення за рахунок внутрішніх ресурсів підприємств, посуті, згорнуті.
Розблокуватиплатіжну кризу можна неінфляційними методами. На створення грошей на базівекселя, а отже, і на рефінансування НБУ комерційних банків під заставувекселів інфляція не поширюється, бо кожній грошовій сумі відповідає певнийобсяг товарної маси. Оскільки кредитні грошові зобов'язання доводиться гасити,гроші вилучаються з обігу і не справляють тиску на грошову масу, натомість їїштучне звуження душить виробництво, підриває його ринок. Однак, вексель, нажаль, в Україні не набув широкого використання.
Такимчином, через заборону уряду на використання оборотних документів, передусімвекселів, і неврегульованість відносин з використанням комерційного кредитупідривається база грошової системи країни, а підприємства позбавляютьсяліквідів, штучно робляться неплатоспроможними, банкрутами. Цим підходом не лишепаралізуються розрахунки, а й народногосподарський оборот і процес відтворенняв цілому.
Великоїшкоди Україні завдає нав’язувана ззовні жорстка монетарна політика. Успішністьрекомендацій монетаристів щодо регулювання економіки лише за допомогоюкількості грошей не підтверджується ніде у світі. У найбільших країнах Європитемпи зростання грошової маси були значно вищими від рекомендованих ними (3-4%на рік, з урахуванням приросту реального ВВП). Наприклад[10],у Франції за відповідний період середньорічні темпи зростання грошової масистановили 5,9%, а середньорічний темп приросту реального ВВП — 2,2%, інфляції — 2,4%. Відповідні показники в Німеччині становили 7,3%, 2,6%, 2,5%, в Італії — 6,4%, 1,6%, 4,8%, у Великій Британії — 9,9%, 2,25%, 4,45%. Темпи приростугрошової маси виявилися у 2-2,8 рази вищими, ніж пропоновані сучаснимимонетаристами, і у 2,6-4,4 рази перевищують темпи приросту реального ВВП.Важливо підкреслити, що розрив між темпами приросту грошової маси і темпамиприросту реального ВВП значно більший, ніж середні темпи інфляції в цихкраїнах, що зумовлює реальне зростання насиченості економіки грішми.
Українадосі не має реальної програми виходу з кризи. Те, що нам рекомендуютьзакордонні радники як найпрогресивніший економічний курс, насправді є наборомположень із застарілих концепцій ХVІІІ-ХІХ століть, принизливих для нас вимогМВФ, інших міжнародних фінансових організацій, провідних, високорозвиненихкраїн. Вони проникнуті турботою не про піднесення і розквіт України, не проспорудження на її території нових, потужних найсучасніших підприємств, а прозбут на її ринках своїх залежалих, морально застарілих товарів, привласненнянаших багатств. Тож очевидно, що подібні рекомендації не придатні для України,яка перебуває в процесі державного будівництва, створення ринкових інститутівта інфраструктури.
Україні не сформовано внутрішнього ринку як бази національного економічногорозвитку. Найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації(ТНК) індустріально розвинених країн — США, Німеччини, Великої Британії,Франції. Для цього вони застосовують такий інструмент, як міжнародні фінансовіорганізації (МФО). До співпраці з ними українську владу змушує величезнийзовнішній борг. ТНК і МФО фактично здобули статус консолідованого членаукраїнського уряду.
Надмірнорозрісся експорт. Вивозиться з України 60% ВВП, переважно сировина. У хімічнійі нафтохімічній промисловості обсяг експорту становить 80,2%, у чорнійметалургії — 75,4%, у деревообробній і целюлозній промисловості — 62,2% обсягувиробництва. У кольоровій металургії і легкій промисловості внаслідок використаннядавальницької сировини цей показник сягає відповідно 103 і 135,7% обсягувиробництва. Країни світу борються за експорт, на якому вони багатіють, а зУкраїни вивозиться все, що можна вивезти. Натомість гроші в Україну неповертаються.
Існуючевиробництво в Україні на 90% пов'язане із зовнішнім торговим оборотом. Це майжевдвічі більше, ніж у Німеччині і Великій Британії, в 5 разів — ніж у Японії, в6 разів — ніж у США[11]. Велика спрямованість назовнішній ринок робить економіку України залежною від кон'юнктури світовогоринку, звужує можливості країни щодо сталого економічного зростання.
Потенційнірезерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішньогоринку, в Україні майже не задіяні. Активність внутрішнього ринку — це індикаторекономічного розвитку країни. В узагальнюючому вигляді вона виявляється черезспіввідношення таких ринкових критеріїв, як попит і пропозиція. В дефіцитнійекономіці, притаманній адміністративній системі, проблемою завжди булапропозиція. Нині, в умовах вільного ринку Україна зіткнулася з проблемоюпопиту, вірніше з його відсутністю. Необхідно створити умови випереджувальногозростання внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП ізабезпечення на цій основі сталого розвитку економіки України. Подоланняструктурних деформацій і перехід до активізації розвитку внутрішнього ринкуможливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни,підвищення ефективності і конкурентоспроможності виробництва, зростаннятрудової, творчої і підприємницької ініціативи громадян.
5.Шляхи зміцнення грошової системи України
Єкілька ключових позицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише укороткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсоваполітика. Вже вказувалося на некоректність намагань штучно девальвувати гривню.Стимулювання експорту з використанням зазначеного інструментарію, використаннядевальвації як компенсуючого інструменту експортних втрат може дати лишетимчасові вигоди. Україна мала можливість переконатися у цьому на власномудосвіді[12].
Навідміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національної грошовоїодиниці більш вигідне для України. Йдеться, по-перше, про здешевленнякритичного імпорту енергоносіїв, що посідає дуже важливе місце в нашомуторговому балансі. По-друге, Україна здешевлює технологічний імпорт машин таобладнання, що повною мірою відповідає стратегії інноваційного розвиткуукраїнської економіки на наступне десятиріччя. По-третє, поступова ревальваціягривні, що нині відбувається, здешевлює обслуговування зовнішнього боргу.По-четверте, стабільний валютний курс — це надійна основа зниження інфляції.По-п’яте, ревальвація — важливий чинник підвищення не лише реальних доходівнаселення, а й вартості активів підприємств та фінансових (зокрема банківських)установ, номінованих у доларах. Нарешті, по-шосте, сильна гривня — це важливапередумова зміцнення інвестиційного потенціалу, зокрема залучення в національнуекономіку іноземних капіталів. Україна має розраховувати саме на такірезультати, добре розуміючи, що вони можливі лише в довгостроковій перспективі.Ті ж, хто живе сьогоднішнім днем, опікується лише поточними проблемами (цезакид на адресу уряду), обстоюють протилежне — девальваційне знеціненнянаціональної грошової одиниці.
Звісно,у будь-якому разі не йдеться про штучну ревальвацію. Існує необхідністьістотної лібералізації валютного ринку і запровадження політики гнучкоговалютного курсу, який має визначитися взаємодією ринкових факторів, вільних відадміністративних обмежень. Ця позиція найбільшою мірою відповідає логіцієвростратегії України, адже саме такий валютний режим збалансовує реальнийпопит на іноземну валюту з її пропозицією, врівноважує торговельний баланс,сприяє економічному зростанню.
Востанні два роки грошово-кредитна політика НБУ набула більшої визначеності[13].Однак Україна припустилася б небезпечної помилки, якби почала замовчуватиіснуючі і в цій сфері проблеми. Тим більше що на багато запитань поки що немаєвідповіді.
Добревідомо, що дійовість грошово-кредитної політики визначається здатністюНаціонального банку регулювати грошові потоки та структуру грошового ринку.Наші проблеми у цій площині також не становлять жодної таємниці. Зрозуміло,по-перше, що грошово-кредитна політика не може бути ефективною, коли позабанками обертається понад 40% грошової маси[14]. Ці грошіфактично не піддаються регулятивним діям НБУ. По-друге, грошово-кредитнаполітика не може бути ефективною, коли фактично не діють механізми дисконтногорегулювання. Йдеться про механізм облікової ставки, яка поки що не виконує унас регулятивної функції. Впродовж 2001 року облікова ставка знизилася з 27 до11,5%, а кредитні ставки комерційних банків — усього на 7,7 відсоткових пункти[15].Нині у нас облікова ставка становить 10%, а в Росії — 23%, однак кредитніставки комерційних банків в Україні в 2,5—3,0 разу вищі, ніж у Росії. По-третє,грошово-кредитна політика не може бути ефективною і в умовах існуючоїдоларизації, коли гривня лише частково виконує функцію нагромадження та міривартості. Іноземна валюта у досить значних обсягах залишається основним товаромна ринку грошей. Частка депозитів, номінованих у ній, 1997 року становила 29,9%,2001-го — 42,7%. Добре відомо і те, що у скляних банках населення зберігає негривні, а долари[16].
Українумає турбувати і проблема здешевлення механізмів грошової стабілізації — якоюціною вона досягається? Раніше ніколи про це не говорили. Це, знову ж таки,багатоаспектна проблема. Один із аспектів — кредити МВФ, які спрямовуютьсявиключно на підтримку національної валюти. З 1994 по 2000 рік вони становили3368,5 млн. дол. Лише на підготовку грошової реформи 1996 року було витраченомайже 2 млрд. дол. відповідних запозичень. Про це із зрозумілих причин не говорилося.Нині за це потрібно розплачуватися. Як відомо, НБУ, який розраховується поборгах з МВФ, грошей як еквівалента вартості не створює. Він лише друкує знакивартості, яка створюється живою працею у реальній економіці. Купуючи валюту навідповідні цілі, НБУ обслуговує свої зовнішні зобов’язання за рахунокінфляційного податку. Торік практично вся емісія була спрямована на розрахункиз кредиторами. Здійснено близько 1 млрд. дол. боргових платежів. Це також цінастабілізації.
Існуютьй інші не менш гострі проблеми, без розв’язання яких говорити про надійністьгрошової стабілізації було б передчасно. У контексті проблеми, щорозглядається, для нас дуже важливе удосконалення немонетарних інструментівгрошової стабілізації. Нині це має стати головною турботою уряду, йогоекономічного блоку. Тут є багато позицій, однак зупинимося лише навизначальних. По-перше, збереження політики бездефіцитного і водночасзбалансованого бюджету. У нас немає альтернативи цьому. Бездефіцитний бюджет —не лише основа стабільності гривні, а й головний інструмент зниження борговогонавантаження на економіку. По-друге, відчутне зниження податкового тягаря.Податкова складова в структурі витрат, а відтак і в ціновій динаміці,залишається надзвичайно високою. По-третє, створення ефективногоантимонопольного конкурентного середовища і насамперед — подолання свавілляприродних монополій, які весь час штучно завищують тарифи. Зазначу, що ценайслабше місце у політиці реформ. По-четверте, детінізація українськоїекономіки та ін. Рада НБУ готова активно співпрацювати насамперед зМіністерством економіки із цих питань. Знову ж таки, йдеться про органічнепоєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційноїполітики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутногопоглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексногопідходу.

Висновки
Грошова системане є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючихекономічних відносин. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин векономічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою,формування грошових систем здійснюють центральні органи влади.
В роботі та тему „Грошова система та її елементи” булопроведено аналіз теоретичних основ та практичних аспектів функціонуваннягрошової системи України та її елементів на сучасному етапі розвитку.
Так, булодосліджено, що багато труднощів в економічному будівництві виникає черезнедосконалу грошову систему, будівля якої недовершена. Одна з найгостріших проблемукраїнської економіки – це платіжна криза, яка паралізувала економічний обороті господарське життя, спотворила та зробила ненадійними відносини міжпідприємствами. Великої шкоди Україні завдає нав’язувана ззовні жорсткамонетарна політика. У країні не сформовано внутрішнього ринку як базинаціонального економічного розвитку. Найуспішніше український ринок освоюютьтранснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн. Потенційнірезерви відродження національної економіки, зокрема розвитку внутрішньогоринку, в Україні майже не задіяні.
Є кілька ключовихпозицій, які визначатимуть зміцнення грошової системи не лише укороткостроковій, а й у середньостроковій перспективі. Це насамперед курсоваполітика. На відміну від девальвації, зміцнення валютних позицій національноїгрошової одиниці більш вигідне для України. Рада НБУ готова активноспівпрацювати насамперед з Міністерством економіки з питань поліпшенняфункціонування грошової системи України та її елементів. Йдеться про органічнепоєднання інструментарію грошово-кредитної та немонетарної антиінфляційноїполітики. Реалізація поставлених Президентом України завдань щодо відчутногопоглиблення стабільності гривні можлива лише на основі такого комплексногопідходу.

Списоквикористаних джерел
1. АбрамоваМарина Александровна, Александрова Лариса Станиславовна. Финансы, денежноеобращение и кредит: Учеб. пособие / Институт международного права и экономики.— М., 1996.
2. АнтоновН. Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. М. Финстатинформ.1995.2. Банки и банковское дело. Уч. пособие для вузов. Сбп. Питер.2001.
3. ДолланЭ.Дж., Кембелл К.Л. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. /Пер.с англ. Лукашевича М.Д.-Л., 1991.
4. Жукова Е.Ф. Общая теория денег и кредита. Москва: Банки ибиржи, ЮНИТИ, 1995.
5. Макконелл К.Л., Брюс С.Л. Экономикс. Принципы, проблемы иполитика. Москва: «Республика», 1992.
6. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Тернопіль: АТ«Тарнекс», 1993
7. Основи економічної теорії. під редакцією Климко Г.Н. — Київ:Вища школа, 1997.
8. Савлук М. І. Гроші та кредит. Київ: Либідь, 1992.
9. СироткинВ.Б. Финансы и кредит: рынки капиталов, денежно-кредитная система. Уч. пособие.Спб. 2000. 151 с.
10. Современныйфинансово-кредитный словарь. Под общей ред. М.Г. Лапусты, В.С. Никольского. М.Инфра-М. 1999. 525 с.
11. Усов В.В.Деньги и денежное обращение. М. ЮНИТИ. 1999.
12. Финансово-кредитныйэнциклопедический словарь М. Финансы и статистика. 2000 г.
13. Финансы,денежное обращение и кредит. Уч. РАН. Ин-т Экономики. Под ред. Сенчагова В. К.,Архипова А. М., Проспект. 1998.
14. БілоусовР. Досвiд Росiї по стабiлiзацiї грошей i фiнансiв //http://www.csi.net.ua/index.cgi?r=5&id=45&lng=1
15. ГальчинськийА. Стабілізація гривні: проблеми та перспективи // Дзеркало тижня.№17 (392), Субота, 11 - 17 Травня 2002 року.www.zn.kiev.ua/nn/show/392/34729/
16. ГальчинськийА.С. Грошова реформа: можливі варіанти // «Урядовий кур'єр» від 4вересня 1992 р.
17. Економічнітрансформації в Україні в оцінках експертів // www.management.com.ua/news/news171201_add.doc
18. Михед С.Это мне. И это снова мне // «Деловая Украина» від 16 травня 2003р.
19. РуденкоИ. Not strong dollar policy // «Деловая Украина» від 16 травня 2003р.
20. СолодкийВ., Мяновський Б. Мріяти не шкідливо // «Деловая Украина» від 23квітня 2003 р.
21. Швайка М.Неефективність грошово-кредитних та податкових механізмів – гальмо економічногопоступу України // Економічний Часопис-XXI №2'2004.soskin.info/ea.php?pokazold=20040205&n=2&y=2004
22. Швайка М.Проблеми захисту національних економічних інтересів України в умовахглобалізації // ЕкономічнийЧасопис-XXI №6'2002.soskin.info/ea.php?pokazold=20020689&n=6&y=2002