Зміст1 Банк Франції:особливості його функцій та роль в економіці країни. Грошово-кредитна політика
2 Формування грошової системи колишнього СРСР
Література
1 Банк Франції: особливості його функцій тароль в економіці країни. Грошово-кредитна політика
Банк Франції бувстворений 18 січня 1800 р. Наполеоном Бонапартом, який був тоді ПершимКонсулом, з метою сприяння економічному зростанню після глибокого спадуРеволюційного періоду. Завданням нового Банку була емісія банкнот як засобуплатежу замість знецінених комерційних векселів.
У той час і Швеція, й Англія вже мали емісійні банки. Емісійна функція Банку,створеного у Франції, однак, була більш обмеженою. Згідно з «ОсновнимСтатутом» від 13 лютого 1800 р. він мав право емітувати банкноти в межахПарижу і не звільнявся від конкуренції з боку вже існуючих на той час подібнихзакладів.
Люди, якіскладали статут Банку, розуміли, що довіру публіки до паперових грошей можнабуло забезпечити тільки шляхом доручення випуску таких грошей установі, якабула б незалежною від уряду. Тому Банк Франції було засновано на базіакціонерної форми власності з капіталом 30 млн франків.
Право випускубанкнот, надане Банку в 1803 p., було продовжено у 1806 р. і поновлювалосьчотири рази до 1945 р. Поступово воно поширювалося на міста з «дисконтнимиофісами», а згодом і по всій Франції, поглинувши при цьому і перетворившина філії дев'ять провінційних емісійних банків.
До 1848 р.банкноти, випущені Банком Франції, не були законним платіжним засобом, тобтобуло не обов'язково приймати їх як засіб платежу. Крім того, не було обмеженьщодо обсягів їх випуску, але Банк мусив бути здатним обміняти свої банкноти назолоті монети на першу вимогу.
Криза, викликана політичним переворотом у 1848 p., призвела до введення«примусового курсу», звільняючи Банк від зобов'язання викупити йоговласні банкноти. Банкноти Банку стали законним платіжним засобом, і окреміособи та уряд повинні були приймати їх до оплати.
Із введеннямпримусового курсу були встановлені обмеження щодо обсягу емісії.
До 1848 р. замежами Парижа функціонувало 15 відділень та філій Банку. У другій половині XIXст. мережа відділень почала швидко поширюватись: 160 структурних підрозділів у1900 р. й 259 — у 1928 р.
Розширення мережіБанку по всій території Франції супроводжувалось різким збільшенням йогоділової активності. Фінансування економіки зростало в результаті політикинизьких норм відсотка та вільного підходу до дисконтування ресурсів. Наданняпозик під забезпечення цінними паперами було дозволено у 1834 р. Спочаткупозики надавалися тільки під урядові цінні папери, а згодом і під інші видицінних паперів.
Банк такожактивно вносив свій вклад у підтримання валюти, скуповуючи і продаючи золотозгідно з установленими нормами, коли банкноти обмінювались на золото. Цядіяльність була призупинена у зв'язку з повторним уведенням примусової валюти з1914 по 1926 р. Банк був тоді офіційно вповноважений втручатися у справивалютної біржі з метою стабілізації франка.
В обмін на правобанкнотної емісії Банк безоплатно обліковував готівкові операції Казначейства інадавав позики уряду для задоволення його фінансових потреб.
1993 р. ставповоротним моментом в історії Банку Франції. Крок до незалежного Банку бувзроблений з метою гарантування безперервності та стабільності валютноїполітики, звільняючи її від короткострокових пріоритетів і таким чиномзабезпечуючи довіру до франка. Чітке та урочисте зобов'язання підтримуватицінову стабільність незалежно від внутрішньої політики є хоч і необхідною, але недостатньоюумовою довіри громадян до національної грошової одиниці. Крім того,незалежність центрального банку вважається найкращим інституційним рішенням нашляху до Європейського грошово-кредитного Союзу, що зробило реформу статутуБанку Франції тим більш необхідною.
У 1993 р. булоприйнято новий Закон про Статут Банку Франції, згідно з яким Банк розробляє іпроводить грошово-кредитну політику, спрямовану на забезпечення стабільностіцін і виконує свою місію в межах загальної економічної політики уряду.
Для сучасноїфункціональної структури Банку Франції характерна централізаціяадміністративної влади в руках керуючого. Він і два його заступникипризначаються директором ради міністрів Франції строком на шість років безправа відкликання і не можуть обіймати ці посади більше двох строків. Такийпорядок призначення — свого роду гарантія незалежності центрального банку.Керуючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, складає присягупрезиденту республіки. Керуючий, який має широкі повноваження і права, здійснюєкерівництво Банком Франції, визначає загальні напрямки діяльності усіх йогопідрозділів. Він має право призначати службовців на всі посади в Банку, завинятком директора філії Банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, апризначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції.
Організаційнаструктура, яка склалася в Банку Франції, забезпечує виконання тих завдань, якіна нього покладені. Цьому сприяє збільшення ступеня незалежності центральногобанку, яке досягнуто завдяки прийнятому в 1993 р. Закону про Статут БанкуФранції.
Банк Франціївиконує всі основні функції центрального банку, а в деяких випадках у певніперіоди й окремі специфічні економічні функції.
Так він виконує функції, яких не мають центральні банки інших країн. Цей банкведе рахунки приватних осіб — поточні та за цінними паперами. Це склалосяісторично, коли Банк Франції був приватною кредитною інституцією. Указанадіяльність банку обмежена статутом 1993 p., який прямо забороняє йомувідкривати нові рахунки. Нині Банк Франції веде близько 80 тис. рахунківприватних осіб, причому половина з них належить службовцям банку або йогопенсіонерам. Через свої філії банк може надавати кредити приватним особампереважно під заставу цінними паперами, та деякі інші види послуг приватнимособам.
Цей банк, навідміну від інших центральних банків, до 1945 р. не брав активної участі угрошово-кредитному регулюванні. Резервування комерційними банками коштів уБанку Франції було введено після Другої світової війни. Саме тоді вплив Банкуна комерційні банки значно посилився.
З 1991 р.органами законодавчої влади на Банк Франції покладено зобов'язання вести справикомісій із надзаборгованості приватних осіб. До функцій філій банку входитьскладання переліку боргів та доходів осіб, що мають надзаборгованість. За цимисправами філії ведуть спеціальну картотеку — файл сумнівного погашеннякредитів, що надані приватним особам.
Банк Франції ведей інші картотеки. Центральна служба з ризиків реєструє всі кредити, які наданіна суми, що перевищують установлений рівень, прострочену заборгованість завиплатами до Фонду соціального страхування та до Фонду субсидій. Картотекаведеться за типами кредитів, секторами економіки та регіонами. Цією інформацієюможуть користуватися як державні органи, так і банки та небанківські установи.У 2000 р. Банк Франції відзначив 200-річний ювілей. Мережа територіальнихвідділень банку не має аналогів у світі (біля 250). У зв'язку із створеннямЄвропейської системи центральних банків нині відбуваються зміни у діяльності таорганізаційній структурі Банку Франції.
Франк буловведено в обіг замість лівру у роки Великої французької буржуазної революції — 6 травня 1789 р. Та офіційною грошовою одиницею він став з 1803 р.
З 1979 р. Франція- член Європейської валютної системи, а з 1 січня 1999 р. вона увійшла до числакраїн, які ввели спільну європейську валюту — євро — у безготівковий обіг.
Франція очолювалазону франка, яка виникла у 1939 р. Особливістю її порівняно зі стерлінговоюзоною було юридичне оформлення міждержавними угодами та створенняцентралізованого керівного органу — Валютного комітету зони франка. З початкуіснування зони до неї входили колонії та залежні території. З розпадомколоніальної системи зона франка втратила свою колоніальну базу. Окремі країнипокинули зону. Основа сучасної зони франка — незалежні африканські держави. Щобпослабити центробіжні тенденції, які породжуються національно-визвольним рухом,Франція постійно поновлює валютно-фінансовий механізм зони франка.
Основоюбанківської системи Франції є комерційні банки — банки універсального типу.Після Другої світової війни було націоналізовано чотири найбільші депозитнібанки.
2 Формуваннягрошової системи колишнього СРСР
Грошовасистема – це законодавче встановлена форма організації грошового обороту вкраїні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюєтьсязаконами, встановленими державою.
Грошовасистема країни формується історично, що позначається на структурі та змісті їїелементів. Основними з них є:
1)найменування грошової одиниці;
2)масштаб цін;
3)валютний курс;
4)види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;
5)регламентація безготівкового обороту;
6)державний апарат, який здійснює регулювання грошового
обороту.
Оскількигрошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, самеявище грошової системи виступає на поверхні як суто національне. Кожна державаформує свою власну грошову систему, стараючись надати їй повну незалежність таздатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересамнаціональної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією зключових ознак політичної та економічної самостійності держави.
Особливопереконливо національно-державна зумовленість грошових систем проявилася вперіод становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР.Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночаснозаявила з єдиного рубльового простору, який регулювався іншою державою — Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи.
Фінансовий розвалколишнього СРСР почався на початку 90х років XX ст. Деякі колишніреспубліки почали націоналізацію загальносоюзних підприємств, які об’єктивно немали змоги існувати без фінансування із загальносоюзного бюджету. Практично у1991 році союзного бюджету вже не було.
Кожний Урядколишніх союзних республік не вагаючись подвоїв заробітну плату своїмробітникам. Загальні грошові доходи населення СРСР підвищились із 619 млрд. рубу 1990 році до 1181 млрд. руб у 1991р (»1,9 рази).
І як наслідокцього з прилавків магазинів були змиті майже усі споживчі товари.
В той же часпісля розпаду СРСР радянський рубль залишився загальною валютою п’ятнадцятинезалежних держав. Кожна з них була зацікавлена видавати, якомога більшерублевих кредитів, тоді як інфляційні наслідки лягли на плечі інших.
Росія, зрозумівшице, із липня 1992 р. почала контролювати грошові потоки, які надходили з іншихреспублік колишнього СРСР через систему кореспондентських рахунків ЦБ. Усіреспубліки були переведені на систему двосторонніх кореспондентських відносин,які зобов’язували держави вивозити з Росії стільки валюти, скільки вони їїввозили туди.
Результатамистала гостра платіжна криза у міждержавних розрахунках, яка вибухнуланаприкінці 1992 року. В наслідок цього з серпня цього року почаласястворюватися національні грошові системи.
В Україні, першійсеред держав СНД почалося становлення національної економіки на основікупонізації власної грошової системи.
На початку 1993р. власні грошові одиниці або їх сурогати (тимчасові грошові знаки) запровадили7 країн СНД: Україна, Азербайджан, Білорусь, Латвія, Литва, Молдова, Естонія.
Країни Балтіїдосить швидко усвідомили, що з уведенням національної валюти не треба затягуватиі то для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятливаекономічна ситуація, а точніше — зменшення інфляції та дефіциту державногобюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.
Одночасно маєутвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створені реальні авуари,реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становленняринку цінних паперів, діяльність фондової біржі.
Попри глибокерозуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені буливикористати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту,а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертуватилатвійську валюту в російський рубль. Наявність сурогату допомогла латвійськимфахівцям здобути досвід у питаннях грошей та грошового обігу, а центральномубанку — відновити свої функції у повному обсязі. Разом із тим готуєтьсяздійснення заміни російських рублів на нову національну валюту натериторіальній основі й у найкоротший термін.
Як відомо, устворенні грошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Аджепідготовка до введення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Булостворено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естоніяне пішла шляхом уведення сурогатів грошей. Але повністю уникнути«перехідних» форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розробленота широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Требавизнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, аелектронної" системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековимикнижками, то це полегшило перехід до національної" валюти, допомогло недопустити особливого напруження з готівковими грошима.
Естонське керівництвовиходило і з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну нарублі — все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошовоїреформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами і передусім ізРосією. Для цього велися довготривалі переговори.
Естонія першою щеу липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введенонаціональну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набуличинності закони Естонської республіки: «Про гроші», «Прозабезпечення естонської крони» та «Про іноземну валюту».Одночасно для крони було розраховано ринковий курс — 8 крон до і німецькоїмарки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А цеозначало, що було встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині.Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.
Естонськекерівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основоюстабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської кронидо німецької марки виявився дієвим, він забезпечивсталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великоїінфляції.
Не менш важливе йте, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороніфінансування центральним банком бюджетного дефіциту.
У проведеннігрошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміт кредиту длястабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливо відзначити, щоЕстонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частинивідмовилася.
Річ у тім, що здопомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнароднимиправилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдоблизько 1,5 млрд. естонських крон.
Естонія досить вдало вийшла з ситуації, колиРосія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалосяшвидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р.основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р.Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночасдедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та іншихкраїн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії таНімеччини.
Зовнішньоекономічнудіяльність було лібералізовано — не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причомудержава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.
Як і Естонія,Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСР створили своїнаціональні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформоднаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєї валюти до однієї зіноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецької марки, то Латвія свій лат— до валюти МВФ — СДР, а литва лит— до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночаспомірну інфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, якийхоч порівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу — вонистворили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни здопомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти — лити, лати ї крони —забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.
Естонська крона,латвійський лат та литовський лит мають значку відмінність у валютних курсах.
У цих країнахвідмінна і банківська система. Якщо в Естоніїта Литві приблизно по півтора десятка комерційних банків, то у Латвії їх38, тобто більше ніж у 2,5 рази.
Істотновідрізняються купівельна спроможність грошей та ціни на товар. Найдешевшежиття у Литві, найдорожче — у Латвії. Зате у Латвії найвищий рівень мінімальноїзаробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету. Так, у переведенні налити рівень мінімальної зарплати становить 216 литів на місяць, в Естонії —157, у Литві — понад 158 литів. Що стосується середньої заробітної плати, тотут на першому місці Естонія (майже 220 доларів), далі йде Латвія — понад 190доларів, у Литві майже 150 доларів.
I все ж придосить істотній відмінності лит, лат і крону об’єднує принципово важлива якість— вони стабільні і мають довіру. Про це переконливо свідчить рівень інфляції. У1995 р. вона дорівнювала 35% у Литві, 29% — в Естонії та трохи більш як 20% — уЛатвії.
Зупинимося нахарактеристиці кожної з валют.
Крона. Хочестонська крона має найнижчий валютний курс (1 дол. понад 11 крон), а отже, йнайнижчу купівельну спроможність, але саме фахівці вважають найавторитетнішою.Адже це Естонія першою вийшла із рубльової зони, рішуче створила валютнийкомітет і ввела власну валюту. Естонське керівництво зробило все, щоб довестилюдям зрозумілі й чіткі правила створення грошової системи, забезпечити глибокудовіру до національної валюти та її стійкість. Тому, хоч минуло майже 4 рокипісля введення нових грошей, курс крони до німецької марки практично незмінився: у середньому одну марку міняють на 7,97 крони.
Стійкість кронисприяла міцності естонських комерційних банків. До того ж їм дали одразузрозуміти, що вони мають отримувати прибуток не за рахунок гри на курсах валют,а за рахунок широкого залучення інвестицій та розширення банківських послуг.Саме тому банківська криза обмежилася банкротством одного банку та об’єднаннямдвох інших. Після цього пішов швидкий процес об'єднання банківського капіталу:із 50 банків у країні залишилося 16. Але естонські банкіри вважають, що й цьогозабагато. Процес злиття комерційних банків триватиме. Цьому сприяє і настановазбільшити капітал до 2000 року до 5 млн. екю, тобто до 75 млн. крон. Такіпроцеси допомагають зміцненню крони. За даними естонського банку, кронаподорожчала щодо американського долара на 75% і японської єни на 10,4%.
Лат. Латвійський лат дорівнює 2доларам. Якщо крону ввели без будь-яких етапів, то у Латвії ще в травні 1992 р.ввели латвійський рубль, який діяв паралельно з російським рублем успіввідношенні 1:1. Через 5 місяців російський рубль було вилучено і залишивсялатвійський рубль. Але й він довго не втримався. Наприкінці 1993 р.плаваючий курс лата щодо долара закрився на позначці 0,595 за 1 долар, виниклаідея прив'язати національну валюту не до долара чи німецької марки, а дорозрахункової одиниці МВФ — СДР. По суті, Латвія повторила естонський варіант.Стабільності лату додав золотовалютний запас, який у середині 1995 р становив405 млн. доларів. Лат утримався і в умовах великої й гострої банківської кризи,коли збанкрутував фінансовий гігант «Балтіяс банка». Кількістьлатвійських банків скоротилася з 60 до 38, хоч і це для порівняно невеликоїЛатвії забагато. Але навіть вимога до збільшення капіталу кожного банку до імлн. латів не забезпечила процесу об’єднання банків, злиття їхнього капіталу.Очевидно, це пояснюється й тим, що банки Латвії мають і висококваліфікованихслужбовців, і сучасне устаткування
Лит. Литва пройшла найскладніший шлях створення грошової системи. Причомукраїна довго не наважувалася вводити лит. Понад півроку діяли так званітимчасові гроші — талони. Частина литів, віддрукована за кордоном, виявиласянеякісною. Довелося переробляти гроші, застосовувати додаткові засоби захисту.Наштампували велика кількість монет номіналом і, 2, 5 литів, що призвело досплутування їх із центами такого ж номіналу. Тоді виготовили дрібні купюри. Врезультаті за рік вільного обігу лит зазнав великих злетів і падінь, щовикликало відчутні струси всієї литовської економіки.
Комерційні банкиспекулювали на змінах курсу валюти. Центральний банк не міг упоратися звеликими коливаннями валютного курсу. До того ж маніпуляції банків довели курсдо 2,9 лита за долар, а потім він різко впав. Життя вимагало рішучих дій.Литовці скористалися досвідом Естонії.
Було створеновалютне управління. Сейм прийняв закон про надійність лита. Його прив'язали додолара, бо близько 80% обороту здійснювалося само в цій валюті. Золотовалютнийзапас, який у 1992 р, становив лише 21 млн. доларів, на початок 1996 р. досяг801 млн. доларів. Цих запасів виявилося на 32% більше, ніж треба було дляпідтримання стабільного валютного курсу. Тому лит отримав досить високустійкість. Лише в окремі періоди долар зупинявся на позначці в 4 лити або 3,95лита — найвищому і найнижчому рівні курсів. Цілком зрозуміло, що стабільнавалюта стала добрим засобом виходу литовської економіки з кризи.
Водночас у Литвічимало фахівців вважають, що і валютне управління, і встановлений нимстабільний курс валюти гальмують розвиток економіки, не дають змоги регулюватигрошову масу, рівень інфляції, норму процентів. Дедалі більше чути голоси, щонеобхідно девальвувати лит у Литві, як і лат у Латвії та крону в Естонії. Протеприбічників стійкої національної валюти, яка має довіру в населення, набагатобільше. Адже рядові вкладники доволі настраждалися від банкрутств банків, вонине хочуть нових фінансових потрясінь. А банкіри, які хотіли б переходу доплаваючого валютного курсу, не знаходять підтримки у політиків.
Прибалтипокладають великі надії на вхід країн Балтії не лише до НАТО, а й до спільногоєвропейського грошового ринку.
Країни СНД. Спираючись на досягненнямакроекономічної стабілізації керівництво Грузії напередодні президентських іпарламентських виборів вирішило провести грошову реформу. В ході цієї реформивведено нову грошову одиницю — ларі. Реформа була цілком еквівалентною — обмінздійснювався за курсом 1000000 купонів = і ларі. Додатково уряд і національнийбанк організували обмін доларів США, німецьких марок та російських рублів нанову валюту. Стимулом була та обставина, що найближчими днями очікувалосядальше зміцнення нової національної валюти, що й сталося. 3 1,30 ларі спочаткудо 1,25 ларі, а потім і до 1,20 ларі зменшився курс долара. Внаслідок цієїоперації населення продало нацбанку значні суми доларів, марок і рублів. Тимсамим зросли валютні резерви країни, підвищився попит на національну валюту тазміцнився її курс.
Грошова реформа увінчалася повним економічнимі політичним успіхом. До того ж посилилась жорстка грошова та бюджетнаполітика. Грузія й далі плідно співпрацювала з МВФ, одержала слідом за кредитомСТФ кредит Standby. Велися переговори про надання МВФ трирічного кредиту ЕСАФ.Скасовано практично всі дотації для народного господарства. Лібералізовано яквнутрішній ринок, так і зовнішню торгівлю. Прийнято новий закон, який гарантуєавтономію національного банку. Швидкими темпами триває ваучерна приватизація,дуже схожа на російський зразок. Практично вся земля перебуває у приватномукористуванні. Завершується підготовка закону про приватну власність — одного знайрадикальніших у країнах СНД. Ведеться активна законодавча робота щодостворення регульованого ринку цінних паперів.
Унаслідокпроведених грошових реформ у Молдові, Грузії, Казахстані та Киргизькій республіцістворено національні грошові системи, а молдовський лей, грузинський ларі,казахстанський тенге і киргизький сом відзначаються стабільністю. Ось,наприклад, киргизький сом, який уведено ще в червні 1993 р., є однією знайтвердіших валют країн Середньої Азії, яка вільно конвертується у всіхкраїнах СНД. Це сприяло тому, що у Киргизький Республіці відбулось істотнезниження темпів інфляції та зростання цін.
Порівняльнийаналіз свідчить, що на противагу окремим своїм «братам» сом ніяк непоступається рублю. Щодо долара їхні курси змінюються паралельно. Не можна незауважити, що під час проведення грошової реформи в Киргизькій Республіці ніхтоне міг передбачити такого перебігу подій. Навпаки, провіщали швидкий крах цієїгрошової одиниці. Спеціалісти вважають: якщо сом не «впав», а ставдосить стабільною валютою, то в цьому насамперед заслуга національного банкуреспубліки, який не лише одержав виняткові повноваження як єдиний розпорядникемісії, кредитів, регулювальник курсу сома, а й послідовно відстоював своюнезалежність і принциповість щодо усіх владних структур. Для цього головнимкритерієм була відповідність грошової маси товарним ресурсам, ефективністьпрограм, під які виділялися кошти.
Отже,компетентність і незалежність національного банку — вирішальний фактор успіхугрошової реформи. Цей висновок нам слід було б добре засвоїти.
Література
1. Іванов В.М. Грошово-кредитні системизарубіжних країн: Курс лекцій / Міжрегіональна академія управління персоналом.— К.: МАУП, 2001. — 228с.
2. Рисін В.В.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч. посіб. для студ. вищ. навч.закл. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т. — Л., 2001. —192с.
3. Шамова І.В.Грошово-кредитні системи зарубіжних країн: Навч.посібник / Київськийнаціональний економічний ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 195с.