1 ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ
Для дослідження цієї проблеми обрано Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошової системи i змушені були створювати її. Поряд з цим створювалася повномасштабна система управління економікою.Куна хорватськаКуна (kuna) — валюта Хорватії, літерний кодHRK. Назва походить від назви куниці і не має жодного відношення до крони. Однакуна дорівнює 100 ліпам (lipa). Назва «ліпа» походить від назви липовогодерева.Куною було замінено у червні 1994 рокухорватський дінар (перед ним був югославський дінар), який був знеціненийвнаслідок гіперінфляції (1.500 відсотків) під час війни. Зараз куна стабільната має тенденцію подорожчання до долара. Зміна курсу куни по роках до 1 доларау січні:2006 — 6.222005 — 5.602004 — 6.052003 — 7.092002 — 8.452001 — 8.342000 — 8.271999 — 7.111998 — 6.361997 — 6.11996 — 5.431995 — 5.231994 — 5.99Банкноти: 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500,1000 KnМонети: 1, 2, 5, 10, 20, 50 lipa, 1, 2, 5,25 KnСловенія стала тринадцятою державоюЄвросоюзу, на території якої в обіг введено єдину європейську валюту.
Словенський толар проіснував як національнавалюта країни з 1991 року, коли Словенія вийшла зі складу Югославії.
У побуті словенці вже давно мали справу знаявними євро — з березня минулого року всі ціни в магазинах Словенії булипозначені як у толарах, так і в євро.
Як і після впровадження наявного євро в 2002 роців західноєвропейських країнах, у Словенії цей перехід також призвів до значногоросту цін, насамперед, на товари широкого вжитку.
2 ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ
Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони були прискорені діями Сербії.
Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарною готівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними, хоч більшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав.
До того ж Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республіками колишньої Югославії здійснив емісію грошей більш як на 8 млрд. югославських динарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія провадили емісію у розмірах, які не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни, спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки, позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкування власної валюти і т.ін.), почали активну підготовку до здійснення грошової реформи.
Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але методи проведення I конкретні строки суттєво відрізняються.
Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії] ухвалив рішення «Про введення в обіг хорватського динара як платіжного засобу на території республіки Хорватія». Усі рішення щодо грошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національного банку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основні характеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара на югославський динар.
Підготовка до впровадження і друкування грошової одиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл і за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено з обігу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомість уведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не як банкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені міністерства фінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара, і котирування прив'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 ДМ: 13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На початок грудня 1992 р. він становив 1 ДМ: 368 ХД.
Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.
Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу і припливу вільно конвертованої валюти. Станом на і жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платіжного балансу.
У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, oо охопили виробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва ще більше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різке зниження життєвого рівня населення. Це — наслідки воєнних дій.
У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс більш як утричі.
За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма й антиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація і лібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету.
Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнути гіперінфляції.
У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідки впровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошенням незалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчих актів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час самої назви ще не було визначено.
Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Словенія на підставі закону «Про національну грошову одиницю» впровадила в обіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари у співвідношенні 1: 1, і розпочала друкування власної національної валюти — словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, але поступово купони вилучалися з обігу.
Основою емісії стала закупівля іноземної валюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60 толарів.
Принципова відмінність уведення національної валюти в Словенії полягає у забезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало можливість повністю ліквідувати внутрішній «чорний ринок».
Завдяки сприятливішому, ніж у Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєнних видатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігу Словенією підтримувався досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжний баланс мав позитивне сальдо у розмірі 8—10%, резерви іноземної валюти швидко зросли, темпи інфляції спали з 21 до 2—3% щомісячно.
Усе це свідчить про те, що грошову реформу в Словенії проведено вдало і вона сприяла створенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки.
I все таки постає запитання: чому Словенія й Хорватія змогли безболісно і за короткий строк розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а й переходу до ринкової економіки?
Річ у тому, що за структурою виробництва, його технологічним та організаційним рівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилися адекватними ринковим принципам, а отже, і сприятливішими до економічних методів управління, до формування справжніх грошових систем. Все це допомогло швидкому проведенню приватизації. Сама ідея приватизації та переходу до ринку була підтримана населенням.
Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньо інтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народне господарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривом зв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією.
Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливість Хорватії, й особливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси і поповнювати валютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва.
Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославії давно працював на федеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банки були автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитну політику.
До того ж у колишній Югославії рівень життя був значно вищий, ніж у колишньому Союзі, водночас існував значний рівень відкритого безробіття. Тому це явище для населення не було зовсім новим і вже були вироблені механізми соціального захисту населення від безробіття. Усе це створило сприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведення ринкових, у тому числі й грошових, реформ.
Словенія була однією з десяти країн, які вступили до ЄС 1 травня 2004 року.
У 2004 році вона прив’язала курс національної валюти до євро і приєдналася до механізму регулювання валютних курсів (ERM-II). За 2005 рік зростання ВВП становило 4%, інфляція наприкінці року зупинилася на оцінці 2,3%. Середньорічний дохід на душу населення — 17 350 дол. Зовнішній борг країни становить 29% ВВП. А ВВП двомільйонної Словенії в 2005 році сягав 34 млрд. дол. США. (Просто для порівняння: ВВП 47-мільйонної України в тому самому році — 78 млрд. дол.)
З 1 січня 2007 року Словенія стала повноправним членом єврозони — тринадцятим. Проте це число не бентежить словенців: 85% жителів країни вважають, що єдина валюта принесе їм економічну стабільність і подальше процвітання. Перші два тижні нового року в Словенії ходитимуть на рівних дві валюти: стара — словенський толар і нова — євро, але в магазинах ще півроку вказуватимуть подвійні ціни.
Словенія — поки що єдина країна з десяти нових членів Євросоюзу, якій вдалося здійснити необхідні економічні реформи й виконати всі вимоги Єврокомісії щодо входження в єдиний валютний простір.
3 СТРУКТУРА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
Серцевиною кредитної системи є центральні (національні) банки Хорватський і Словенський.
Комерційні банкивиконують певні економічні функції по забезпеченню кредитної політики та грошового обігу. Доосновних функцій банків належать:
кредитуванняпідприємств, держави, приватних осіб та операції з цінними паперами;
регулюваннягрошового обігу;
залученнятимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і перетворення їх у позичковийкапітал;
здійсненнягрошових розрахунків та платежів у господарстві;
випуск кредитнихзасобів обігу (депозитно-чекова емісія);
консультації інадання економічної та фінансової інформації.
Функціїцентральних (національних) банків істотно відрізняються від функцій комерційних(чи спеціалізованих). Основні з них такі: 1) емісія кредитних грошей тавилучення грошей з обігу; 2) акумуляція та збереження касових резервів іншихкредитних установ; 3) збереження офіційних золото-валютних резервів; 4) наданнякредитів і виконання розрахункових операцій для урядових органів; 5) здійсненнярозрахунків і перевідних операцій для комерційних банків; 6) грошово-кредитнерегулювання економіки; 7) контроль за діяльністю кредитних установ; 8) наданняліцензій на операції із зарубіжною валютою; 9) обслуговування державного боргукраїни.
Отже, центральнібанки у Хорватії і Словенії виконують роль емісійного, відповідального загрошове господарство, і кредитного центру, а також роль касира держави і «банкубанків». Вони є «кредиторами» останньої інстанції, тобто до них комерційнібанки звертаються по допомогу у тому випадку, коли вичерпані всі інші способимобілізації кредитних ресурсів. З підприємствами та фірмами центральний банк воперації не вступає.
Основна форманадання центральним банком кредитів комерційним банкам — скуповування у нихцінних паперів та переоблік (дисконт) векселів, виданих підприємствами іприйнятими на облік (для забезпечення кредиту) комерційними банками. При цьомуцентральний банк регулює процентну ставку.
Грошово-кредитнаполітика центральних банків — це сукупність заходів, спрямованих на змінугрошової маси в обігу, обсягів кредиту й емісії, або на їх обмеження — залежновід стану економіки. Емісія здійснюється, коли потрібно подолати спад векономіці, а її обмеження — під час промислового піднесення, щоб не допускати«перегріву» економіки.
Метагрошово-кредитної політики центрального банку, — створити сприятливі умови длязайнятості робочої сили, стримування інфляції, регулювання темпів економічногозростання та збалансованості народного господарства і платіжного фонду.
Серед методівгрошово-кредитної політики важливе місце посідає дисконтна політика, пов'язаназ купівлею векселів. Це найстаріший метод кредитного регулювання. Зниженнядисконтної ставки центрального банку стимулює комерційні банки розширюватикредитування підприємств, а підвищення — навпаки. Продаж цінних паперівцентральним банком означає зменшення сум на резервних рахунках і звуженнякредитування комерційними банками своїх клієнтів.
Грошово-кредитнаполітика центральних банків не позбавлена суперечностей. Адже коли дляпідвищення ділової активності банк піднімає дисконтну ставку, щоб сприятиприпливу грошового капіталу з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмуєзростання виробництва і пожвавлення внутрішньої ділової активності.
Центральний банквпливає на процес кредитування у народному господарстві також шляхом відкриттяспеціальних резервних рахунків комерційних банків, на яких вони зобов'язанірозміщати депозити (вклади). Розміри останніх (у %) залежать від того, яківклади своїх клієнтів мобілізував комерційний банк. Ці депозити є резервом длярозширення кредитування, якщо цього потребує кон'юнктура розвитку народногогосподарства, і страховим фондом для комерційних банків від банкрутства.
Центральний банкне може бути конкурентом комерційних банків. Його головна мета — забезпечуватистабільність грошового обігу та регулювати кредитні відносини.
Лізинговіоперації за сучасних умов набули особливого поширення. Лізинг означає придбаннябанками машин та устаткування для надання їх в оренду. За умов НТР це дужевигідно для фірм: зменшує ризик втрат від морального зношування техніки. Це одинз аспектів переплетення кредитних і торговельних операцій.
Страхові компанії— специфічні кредитні інститути. Мобілізовані за допомогою продажу страховихполісів кошти вони використовують для надання довгострокових кредитівпідприємствам і державам. Проводиться також страхування кредитів.
4 ЕВОЛЮЦІЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ
Постсоціялістичні країни визначили свій курс, при якому основафінансового сектору переходить у руки банків. У СловеніЇ, ХорватіЇ часткаиноземного капіталу на біржі складає 20–30%, тоді як у цілому в економіцічастка иноземного капіталу дуже мала.
На біржах Хорватії відчувається структурна плутанина, оскількифінансовий сектор виявився «переповнений банками», що становлять близько однієїтретини від загальної капіталізації.
Банківська система є невід'ємною частиною ефективногофункціонування економіки як цілого. Система функціонування банківського секторавже від початку 90-х років закладалася саме на потребі кредитування бізнесу, іми не боїмося стверджувати, що ця потреба, по суті, сьогодні задоволена.Звичайно, важко було уникнути певних проблем, однак ми їх сприймаємо якпроблеми перехідного періоду, пов'язані із загальною трансформацією чеськоїекономіки.
У другій половині 90-х років почався процес ліквідації і злиттядеяких малих та середніх банків, передусім через порушення їхньої ліквідності,спричиненої недостатньою сплатою кредитів, які раніше надавалисьпідприємницькому сектору. Сьогодні ми спостерігаємо тенденцію до стабілізації іпожвавлення діяльності банківського сектора. Можна сподіватися, що й надаліситуація тут розвиватиметься позитивно. І вже тільки тому, що із вступом до ЄСбанківський сектор (під егідою Словенського Національного банку) будеінтегрований до Європейської системи центральних банків, а пізніше, у моментзапровадження євровалюти, стане складовою так званої "Євросистеми".
Наприкінці XX ст. з простої однорівневої банківської галузі, якаіснувала в рамках планової економіки, фінансова система країн Східної Європиеволюціонувала до ринкової економіки. Відчутні досягнення мають країни —кандидати до ЄС, передусім в аспекті впровадження acqus communataire — зводівзаконів, які формують юридичний фундамент загального ринку.
Проникненню іноземного капіталу в банківську структуру країнЦентральної і Східної Європи сприяли:
• макроекономічна стабілізація — реформи, пов'язані зістабілізацією рівня цін, валютного курсу, державного бюджету тощо;
• мікроекономічні реформи — створення життєздатного ринкового середовищашляхом приватизації державних підприємств, лібералізація цін, підвищеннявідкритості економіки;
• реформування інституціональної структури економіки — прийняттянеобхідних змін до законодавства, забезпечення ефективного механізму державногорегулювання економіки та ін.
Але незважаючи на значний прогрес, якого досяг східноєвропейськийсектор фінансових послуг за останні десять років, рівень його розвитку щеневисокий. Так, відношення обсягу банківських депозитів до ВВП становить лишедві третини від нормального для ЄС рівня, а сукупний обсяг кредитуваннянаціональних компаній взагалі втричі менший від середнього по ЄС значення.Зокрема, відношення суми наданих банками кредитів до ВВП становить у Словенії,Хорватії — біля 40 %, а в середньому в країнах Центрально-Східної Європи — 30 %, тоді як у країнах єврозони цей показник стабільно перевищує 100 %.
Поки що на низькому рівні в цих країнах перебуває використаннябанківських послуг у роздрібній сфері. Якщо, наприклад, у Німеччині й Австрії90—100 % населення у віці від 15 років мають рахунки у банках, то у країнахЦентрально-Східної Європи, незважаючи на суттєві зміни, ця практика ще ненабула такого поширення. Так, у Словенії банківські рахунки мають 80 %населення, а в Хорватії цей показник дорівнює 45—65 % [1 с.4-5].
У країнах Центрально-Східної Європи ще не набули поширення такітрадиційні для західних країн банківські послуги, як кредитні картки, строковівклади, іпотечні позики, вкладення в цінні папери.
За даними спеціального повідомлення Кагер, в якому проаналізованобанківські ринки Словенії, Хорватії, темпи зростання в секторі кредитування уцих країнах найближчим часом становитимуть 14 %, а зростання обсягів депозитів— 10 % за рік. На фінансових ринках цих країн важливе місце займуть такі альтернативніінвестиційні продукти, як страхування життя, пенсійне планування тощо. Кагервважає, що банківський ринок у Центрально-Східній Європі збереже у 2007 р. тезначне піднесення, яке було досягнуте за останні кілька років, оскільки тут щезберігатиметься незадоволення запитів на фінансові послуги [2 с. 70-71].
Спеціалісти вважають, що експансія західноєвропейських банків усхідноєвропейські країни має великі перспективи. Досить активно в цьому планідіє німецько-австрійська група Hypo – Vereinsbank, яка утворилася у 2000 р.,коли німецький Vereinsbank поглинув Ва n к Austria, який у свою чергу в 1997 р.об'єднався з австрійським банком Greditanstalt. Сьогодні група має великумережу філій у країнах Центрально-Східної Європи. Проникаючи на нові ринки,група враховувала ринкову ситуацію, яка значно відрізнялася відзахідноєвропейської. За останні десять років ситуація докорінно змінилася:закони про банки і банківську діяльність були узгоджені із положеннями ЄС, крімтого, певною мірою просунулося вирішення проблеми безнадійних боргів; у всіхкраїнах, крім Словенії, найбільші комерційні й універсальні банки булиприватизовані. Ці зміни відкривали іноземним фінансовим інститутам новіможливості для проникнення на ринки регіону.
Саме тоді Ва n к Austria і Hypo — Vereinsbank придбали два великіпольські банки — Powszeckny Bank Kreditowy (РВК) і Ва n к Przemyslowo Handlowy(ВРН). Потім група здійснила їх злиття, після чого Hypo — Vereinsbankперетворився у третій за значенням банк Польщі. Злиття Ва n к Austria /Greditanstalt із Hypo — Vereinsbank згодом забезпечило збільшення активів групидо 21 млрд євро і нині вона працює у 15 країнах регіону. Діяльність групи уСхідній Європі більш прибуткова, ніж на насичених німецьких та австрійськихринках. У сумарному прибутку в Центрально-Східній Європі він становить понад 25% [1 с.7] .
За даними аналітиків Raiffeisen International, банківські системиу країнах Центрально-Східної Європи перебувають на різних стадіях роз d итку.Більшість банків, що функціонують у країнах N МС-8 (вісім нових членів ЄС —Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва),належать, головним чином, зарубіжним власникам. У цій групі єдиний державнийбанк — польський РКО, — який, за прогнозами, буде виставлено на продаж употочному році. І лише два банки — угорський ОТР і латвійський Рагех Ваnка —перебувають у власності вітчизняних підприємців.
Аналогічна ситуація в субрегіоні СС-3, що охоплює кандидатів навступ до ЄС у 2007 р. — Болгарію, Румунію, Хорватію. Більшість своїхбанківських систем під іноземний контроль передали Хорватія і Болгарія.Консолідація банківської системи у Болгарії була повністю завершена у 2003 р. УРумунії функціонують два великих банки, а держава є власником контрольногопакету акцій. Це Ва n ка Comerciala Romana і СЕС. Але протягом 2005—2006 рр.вони будуть приватизовані.
Література
1. Расширение ЕС и банковская система // Банковская практика зарубежом. – 2004. -№5. – с.4-5
2. Европейский плацдарм для расширения // Банковская практика за рубежом.– 2005. — №1. с. 70-71
3. Восточноевропейский банк австрийского происхождения // Банковскаяпрактика за рубежом. – 2004. — №8 с. 33
4. Банки на обломках Югославки // Банковская практика за рубежом. –2005. — №5. –с. 87