Магістерськаробота на тему:
„Податковаполітика та її економічна оцінка”
зміст
Вступ. 3
Розділ1. Детермінанти податкової політики в Україні. 5
1.1.Необхідність державного регулювання економіки та межі державного втручання 5
1.2Принципи функціонування податкової системи ринкового типу. 29
1.3Основні напрями податкової політики в Україні 39
Розділ2. ста н податкової політики в сфері оподаткування доходів фізичних осіб вУкраїні 54
2.1.Альтернативні зміни в оподаткуванні доходів фізичних осіб в Україні 54
2.2Прогнознозуваання надходжень податку з доходів фізичних осіб на 2004 рік 58
2.3.Проблема детінізації доходів громадян в контексті змін щодо оподаткуваннядоходів громадян. 64
Розділ3. Застосування зарубіжних моделей податкової політики для умов України 70
3.1Податкова політика зарубіжних країн в сфері оподаткування доходів громадян 70
3.2Стан податкової політики країн світу в контексті глобалізації економік країн світу 88
3.3.Модельне порівняння дії основних податків країн світу. 92
Розділ4. Охорона праці в органах ДПС… 98
4.1.Нормативно-правова база охорони праці в Україні. 98
4.2.Організація охорони праці в ДПІ Оболонського району м. Києва. 100
4.3.Умови праці на робочому місці в ДПІ Оболонського району м. Києва. 101
4.4.Профілактика травматизму та профзахворювань в ДПІ Оболонського районум. Києва. 115
Висновки. 119
Списоквикористаних джерел. 120
Додатки. 123
Вступ
Актуальність теми дослідження. У 90-х рр. минулого століття Україна була вимушена практично з нулябудувати власну систему оподаткування. Вона мала водночас як відповідативимогам ринкової системи господарського регулювання, так і виходити зіспецифічних рис трансформаційних процесів, що відбувалися в українськійекономіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, частонекритичне копіювання досвіду розвинутих країн, невпинне загострення трансформаційноїкризи призвели до формування в країні складної, заплутаної, суперечливої танеефективної податкової системи.
Значний податковий тягар гальмує економічнезростання в Україні, перешкоджає розвиткові інвестиційних процесів, послаблюєконкурентоспроможність українських підприємств. Податкова система «карає»суб’єктів, які здійснюють вкладення в економічний розвиток. Між тим зниженняподаткових ставок загрожує скороченням бюджетних надходжень, що може призвестидо порушення виконання державою покладених на неї функцій, зокрема у соціальнійсфері. Податкова реформа має вирішувати зазначену суперечність, забезпечитираціональний баланс між фіскальною та регуляторною функціями податків,забезпечити підпорядкованість податкової політики стратегічним завданнямдовгострокового економічного зростання та якісної структурної перебудовинаціональної економіки.
Кроки, які останнім часом зроблено Україноюу напрямі модернізації податкової системи, не знімають потреби в підготовці таздійсненні її більш ґрунтовних перетворень, спрямованих на формування передумовта стимулів для запровадження інноваційної моделі соціально-економічногорозвитку.
Питання податкової реформи є предметомдосліджень багатьох науковців та наукових колективів. Зокрема, під керівництвомдоктора економічних наук Б. Губського ще у 2000 р. було підготовлено детальнуконцепцію реформування податкової системи України[1]. Слід також відзначитиглибокі наукові дослідження проблем впливу податкової системи на структурунаціональної економіки, здійснені Л. Шаблистою[2],аналіз методологічних основ та процесу становлення податкової системи,проведений А. Соколовською[3],оцінки реального рівня податкового тягаря, здійснені академіком НАНУ О. Амошею[4] та низку інших науковихпраць з цієї тематикиЛисюк В. С., Луніна І., Білостоцька В. О.,Островецький В. І., Лондар С., Чугунов І., Эрхард Л., Вишневский В., ЛипницкийД., Бобоев М., Кашин В., Я. А. Жаліло, О. І. Барановський, В. В. Головко та інш.
Метою дипломної роботи поставленоспробу проаналізувати основні завдання, які стоять перед податковою реформою вУкраїні, та визначити головні обмеження, які постають для такої реформи узв’язку з сучасним станом соціально-економічної системи. Базуючись назазначеному аналізі, автори висувають власні рекомендації щодо основнихнапрямів перетворень податкової системи та їхнього місця у стратегії стійкогоекономічного зростання та інноваційного розвитку. Значна увага приділяєтьсяпроблемі оподаткування доходів фізичних осіб, прогнозуванні надходжень зановими правилами оподаткування, використання даних досліджень може бути спрямованена реалізацію стратегічних завдань формування інноваційної моделі розвиткуУкраїни.
Для виконання мети були поставлені наступнізавдання:
- розглянути межі державного втручання держави впроцеси регулювання економіки країни;
- розглянути основні принципи функціонуванняподаткової системи ринкового типу;
- зробити огляд сучасного стану податкової політикиУкраїни;
- розглянути альтернативні системи оподаткуваннядоходів фізичних осіб, та зробити аналіз можливих наслідків;
- вивчити проблеми ухилення від сплати податку надоходи фізичних осіб та втрати держави;
- проаналізувати зарубіжний досвід у сферіоподаткування доходів фізичних осіб;
- визначити вплив глобалізації економік країн світуна податкову політику держави;
- розглянути моделі основних податків країн світу;
- розглянути питання охорони праці в органах ДПСУкраїни.
Об’єктом дослідження є податкова політика держави у сфері оподаткування доходів фізичнихосіб.
Предмет дослідження складають нормативно-правові акти, що регулюють порядокоподаткування доходів фізичних осіб в Україні, статистичні матеріали щодооподаткування доходів фізичних осіб та зарубіжний досвід країн у цій сфері.
Теоретичнуоснову дослідженняскладають нормативно-правові документи України, такі як КонституціяУкраїни, Закони України, Укази Президента, Постанови Верховної Ради та УрядуУкраїни, дані Міністерства фінансів, Державного комітету статистики, Державноїподаткової адміністрації та інших міністерств і відомств України, монографічнай періодична література.
Інформаційну базу дослідження складають звітні дані Міністерства фінансів України, ДержкомстатуУкраїни, Державної податкової адміністрації України.
У першому розділі роботи буде розглянутомежі державного регулювання економіки, принципи функціонування податкової системиринкового типу та сучасні аспекти податкової політики України в сферіоподаткування доходів фізичних осіб.
Другий розділ роботи присвячено аналізупропонованих раніше підходів до оподаткування доходів фізичних осіб, проведенооцінку майбутніх наслідків реформи оподаткування доходів фізичних осіб тарозглянуто основні аспекти детінізації сфери оподаткування доходів фізичнихосіб в Україні.
В третьому розділі буде розглянутозарубіжний досвід з питань оподаткування доходів фізичних осіб, впливглобалізації на стан податкової політики країни та моделі основних податківкраїн світу.
Розділ 1. Детермінанти податковоїполітики в Україні.1.1. Необхідність державногорегулювання економіки та межі державного втручання
Системоутворюючий вплив на процес еволюціїподаткової системи передусім мають відносини, які визначаються місцем тазначенням ролі держави в суспільстві. Вони завжди були тим стрижнем, навколоякого розвивалися податкові відносини і формувалися податкові системи всіхкраїн.
Враховуючи те, що наше суспільство в ціломуі держава зокрема переживають трансформаційний процес, який не мав аналогій усвітовій практиці, важливо зрозуміти його сутність і, виходячи з існуючихзакономірностей розвитку держави та, відповідно, її функцій у сучасних умовах,сформувати таку податкову систему, яка б відповідала потребам не тількисьогодення, а й була здатна вирішувати проблеми, у першу чергу економіки, уперспективі.
Теоретичні концепції ролі держави векономіці мають багате історичне підґрунтя. Держава як реальна дійсність, якпрактична реалізованість розуму найбільш влучно: визначена Гегелем. Цесутність, влада якої перевершує все, що можна було б їй надати. Вона наділенаволею; яку виявляє через державні дії (ухвали законодавчих актів, запровадженняособистого стану) і завдяки яким змушує виконувати чи відміняє ті чи інші дії.Нарешті, вона має права та обов'язки щодо забезпечення нормальних умовжиттєдіяльності своїх громадян. Тобто Гегель розглядає державу не лише якзасіб, але і як мету, її права потребують особливої поваги й шани, і до нихтреба підходити з тими без особистісними установками, які застосовуємо до явищ,що мають природу цілей у самих собі. Етатизм Гегеля, а саме: принципсуверенності держави і державних форм вияву, організації і дії, які визнаютьсяеталоном, по суті, є необхідною умовою для будь-якої концепції і практикадомінування правової держави.
Філософська економічна думка щодо ролідержави в регулюванні економіки вказує на пряме ставлення суспільної влади дофункціонування суспільного господарства будь-якої розвиненої економічноїсистеми. Питання про роль держави — це питання про фундаментальні складовісуспільного господарства, тобто його цілі, структуру, функціональний механізмтощо. Історія людської цивілізації не дає прикладів економіки, вільної віддержави, чи такої, що не потребує держави, хоча ступінь і зміст втручання булирізними. Починаючи з меркантилізму і завершуючи сучасними теоріями економічноїполітики, можна прослідкувати еволюцію теоретичного обґрунтування тапрактичного інструментарію державної економічної політики. 1, разом з тим, завизнанням одного з найбільш відомих фахівців економіки державного сектораДжозефа Е. Стігліца, дебати продовжуються і сьогодні. У цілому зроблено значнийвнесок у розуміння економіки державного сектора, хоча залишається багатопитань, на які зараз ще не існує однозначної відповіді і, крім того, постійноз'являються нові. Разом з тим, передбачити подальшу еволюцію такої ролі можналише з урахуванням попереднього розвитку та сформованих історичнихзакономірностей.
Думка, що для найповнішого задоволеннясуспільних потреб необхідний сильний уряд, отримала найбільш широке визнання вXVII — XVIII столітніх у поглядах прихильників школи меркантилістів. Вони обстоювалинеобхідність активних дій уряду для розвитку промисловості й торгівлі.Заснована на теорії меркантилізму протекціоністська політика держави впершевикористала елементи розподільчої системи (тарифи, мито) для обмеження ввезеньу країну. Як зазначає М. Кондратьєв, «система меркантилістів, по суті,рівним чином була системою практичної політики, системою, яка в основномувідповідала на питання, яким чином бути народному господарству і як повиннасебе вести щодо нього державна влада». Активна участь держави у народномугосподарстві того періоду забезпечила багатьом європейським державам економічнепроцвітання.
Водночас наявність у світі держав, які малисильний уряд, результати дій якого були неадекватними економічному станудержави, призвела до пошуків причин таких розбіжностей. Дати відповідь на цезапитання зробив спробу Адам Сміт у своїй першій праці «Багатствонацій» (1776). Тут обстоювалася думка, що ефективнішим способомвиробництва є прагнення людей до задоволення власних потреб (мотив особистоївигоди) та конкуренція, які, врешті-решт, сприяють задоволенню суспільнихпотреб. На думку А. Сміта, до визначальних мотивів розвитку суспільноговиробництва належить, передусім, зростання продуктивної сили праці, завдякиякій «усі предмети поступово ставали б більш дешевими і на їх виробництвонеобхідно було б витрачати все меншу кількість праці», тому що іззростанням продуктивної сили праці «при затратах меншої кількості працівиробляється більша кількість виробів». Разом з тим, він зазначав, що«кількість продукту, отриманого із землі, рудників, рибальства, передбачаєїх природну продуктивність і залежить від розмірів та належного використаннякапіталів, застосованих до них. Тобто крім зростання продуктивної сили таінтенсивності праці не менш важливим фактором суспільного виробництва єнакопичення капіталу — засобів виробництва у формі основних фондів таматеріально-технічних ресурсів. Обмеження, що накладалися кількістю засобіввиробництва, потребували суспільної організації праці. Звідси повна свобода уринкових відносинах, яку проголошував А. Сміт, у практичній площині вимагалавведення певних обмежень. Така суперечність пов'язана з поєднанням А. Смітом уметодологічному плані двох різних, по суті протилежних способів пізнанняекономічного життя: аналітичного та описового. Намагаючись заглибитися ванатомію та фізіологію капіталістичної системи виробництва і виявляючи, такимчином, її внутрішні закономірності, фактично було описано та класифікованозовнішню оманливу видимість цих явищ і зафіксовано залежності, які виступаютьна поверхні. Ідеї А. Сміта мали значніший вплив на державу. Переважаючою, сталадумка щодо обмеження ролі уряду. Економіка керується „невидимоюрукою“, що спрямовує її до виробництва необхідного найбільш якісноготовару. Найвизначнішими економістами XIX століття (Джон Стюарт Міл таНаео-старший) була оприлюднена доктрина, відома як „дозволяйте робити(чого хочуть)“, яка не визнавала втручання Уряду у справи приватногосектора. Вільна конкуренція вважалася найкращим засобом захисту інтересівсуспільства.
Починаючи з 20-х роківXX століття, розвиваються ідеї мінімалістської держави. Спираючись патрадиційні положення неокласичної ринкової концепції, її представники (Л.Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмеп) неухильно висловлювали думку про неефективністьдержавної інтервенції в економіку.
Історія свідчить, що невсі мислителі того часу були прихильниками цих.поглядів. Реальність спонукаладо появи інших теорій. Найефективніше ці спроби були реалізовані соціальнимитеоретиками (Карл Маркс, Сісмонді, Раберт Оуен). Вони захищали провідну рольдержави в контролі над засобами виробництва. Згідно з теорією К. Маркса, напевному етапі суспільного розвитку в умовах подальшої концентрації капіталуйого „монополія стає кайданами того способу виробництва, який виріс приній та під нею. Централізація засобів виробництва та усуспільнення працідосягає такого пункту, коли вони стають несумісними з їх капіталістичноюоболонкою. Вона вибухає, б'є година капіталістичної приватної власності.Експропріаторів експропріюють“. Завдяки таким поглядам ще чіткіше булапроілюстрована необхідність суттєвих обмежень повної свободи у ринковихвідносинах. Ця доктрина, як відомо, була абсолютизована в СРСР і зазналаневдачі.
Особливо значних змійпитання про вирішення проблем місця і ролі держави.в регулюваннісоціально-економічного розвитку зазнало впродовж XX століття, яке дало багатоприкладів неефективності ринкових важелів, зокрема, вільної конкуренції.Аналізуючи ринкові невдачі за період від Великої депресії (30-ті роки) допочатку 60-х років, економісти та політики, як зазначає Дж. Е. Стігліц,стикнулися з тим, „що економіка вільного ринку, навіть найбагатшого усвіті, виявилася неспроможною задовольнити деякі основні потреби суспільства.Така модель економіки завжди породжувала періоди безробіття, і деякі з них малимасовий характер. За часів Великої депресії рівень безробіття сягнув 25 %, анаціональний продукт, порівняно з піковим 1929 р., зменшився приблизно па ЗО%“7.
Уряд США, долаючидепресію 30-х років реалізував ряд програм, які отримали загальну назву»нового підходу". Саме в цій країні ліберальний реформізм пішовшляхом соціалізації ринкової системи, значною мірою підкоривши інтересиприватного підприємництва громадським і національним інтересам. Прийнятіпрограми стосувалися як стабілізації рівня економічної діяльності, так ірозв'язання конкретних соціально-економічних проблем (соціальне забезпечення,страхування від безробіття, федеральне страхування вкладників тощо). Рядпрограм були розроблені та реалізовані впродовж 60-х років, коли президентЛіндрн Б. Джонсон оголосив «війну з бідністю». У результаті післяДругої світової війни країна досягла небувалого рівня розвитку.
В Європі, щовідзначалася глибокими традиціями соціал-демократичного руху та націоналізаціїприватної власності, розроблялися і втілювалися моделі, у яких різною міроюпоєднувалися економічна свобода та громадський контроль, план і ринок,децентралізація і централізм, Найбільш відомі альтернативні концепції«соціального ринкового господарства» — Л, Ерхард, В. Оикеи, д. Коул,Е. Кросленд, Г. Мюрдаль.
Водночас уже у 70-хроках фінансова криза зумовила необхідність більш критичного аналізу здійсненихкроків. Головні результати цього аналізу — виявлення обмежень урядовоїдіяльності, що перешкоджають успішній державній економічній політиці. Серед нихбуло названо: обмеженість інформації.уряду; обмежені можливості урядовогоконтролю за окремими наслідками власної діяльності; обмеженість його впливу набюрократію; обмеження, які накладаються політичними процесам. Проте це булисаме обмеження, а не заперечення впливу держави в економіці. У країнах зрозвиненою економікою вже майже чверть століття не виникає суперечок щодоважливості ролі держави в регулюванні економіки.
XX століття накопичилодосвід практичного втілення авторитарної ролі держави у суспільно-економічномурозвитку. Існування загальнодержавної форми власності створило умови таможливості такого гіпертрофованого впливу державі! на розвиток економіки, якийздійснювався через вплив загальнодержавних інститутів влади на кожного окремогоекономічного суб'єкта та їх взаємодію. «За державного соціалізму в йогочистій формі всі економічні рішення ухвалює держава. Де-факто існує лише одинекономічний агент — держава. Ступінь свободи для окремих підприємств нульовий:усі рішення щодо цін, кількості затрачених факторів виробництва та обсягувиробництва, фірм-постачальниківі фірм-покупців уже ухвалено. Окремі підприємства є просто підрозділаминаціональної економіки (частинами єдиної майстерні, як називали це Бухарін таПреображенський)»8.
У результаті практикавзаємодії держави й економіки окреслила дьа типи теоретичних систем. Перший — держава — «нічний сторож», вимушена необхідність, пов'язана зпотребами підтримки сприятливих умов для розвитку приватної економіки істабільності громадянського суспільства. Другий — держава — основа керованогорозвитку системи вільного підприємництва, трансформатор системи«експропріаторів» у цивілізовану ринкову систему.
Зміну ролі держави ідержавного регулювання економіки впродовж XX століття яскраво ілюструє такийзагальний показник, як питома вага державних витрат у ВВП. Якщо у промисловерозвинених країнах Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) у 1870році цей показник становив 8 % ВВП, то протягом наступних ста років зріс у 5,5раза (у 1917 р. — 15 % ВВП; у 1980 р. -43-44 % ВВП; у 1995 р. -48-49 % ВВП). Заперіод з 1950 до 1993 року частка державних витрат у ВВП зросла у США з 20 до38 %, у Японії — з 20 до 38 %, у Великій Британії — з 36 до 50 %, у Франції — з31 до 54 %. Зараз, як зазначається, у Звіті про світовий розвиток — 1997«Держава у світі, що змінюється», підготовленого Світовим банком,державні витрати досягають майже половини ВВП у промислово розвинених країнахОЕСР і майже одну чверть — у країнах, що розвиваються. Такі тенденції відбилисяна динаміці питомої ваги податків у ВВП. При всіх умовностях оцінки ВВП, напочатку XX століття видно, що від податкових стягнень у середньому 10 % ВВП доПершої світової війни країни підходили до 20 % в середині століття. Зараз цячастка коливається в межах від ЗО % до 50 % ВВП. Зокрема, у 1996 році вонастановила у США — ЗО %, Японії — 31 %, Великій Британії — 37 %, Франції — 44 %.Лідерами є Данія, Швеція та Бельгія, де цей показник перевищував 50 %.
Наведені дані ілюструютьрізний ступінь втручання держави в економіку та його нерівномірність у розрізіокремих країн, однак жодною мірою не можуть свідчити про ефективністьдержавного навантаження на економіку. Відповідь на таке питання є предметомактивної дискусії та пошуків, у тому числі й цієї роботи. У даному випадку слід лише відзначити досить поширену думку проте, що багато країн у сучасних умовах фактично досягли межі перерозподілучастки ВВП через бюджет, особливо з огляду на цю проблему в соціально-політичномурозрізі. Подальше зростання такої частки здатне викликати якісні зміни векономічній природі суспільства.
При всіх розбіжностях,які проглядають при аналізі фіскальної політики, історична динамікатрансформації ролі держави свідчить про залежність питомої ваги дохідної тавидаткової частин бюджету у ВВП від рівня розвитку окремої країни, ступенявтручання держави в економіку. Це позначається й па можливостях виконаннядержавою своїх функцій.
Економічна теорія дає йінші точки зору па проблему закономірностей щодо державних витрат. Так, у 1863р. А. Ватером був розроблений «Закон про постійно зростаючу державнудіяльність». Він передбачав, що держава не обмежуватиме свої функціїтрадиційною діяльністю правової держави. Вона дедалі більше буде брати на себезавдання, зумовлені цілями культури і добробуту. Природно, це зумовить івідповідне зростання рівня державного навантаження на економіку. Однакоднозначної оцінки обґрунтованості тенденції зміни державних видатків отриманоне було. Зафіксована тенденція значною мірою була поверхневою, оскількиабсолютне зростання частки держави не завжди означало відносне. З огляду паціну, яку необхідно заплатити за забезпечення загального добробуту,спеціалістами МВФ зроблено висновок про можливість зниження частки державнихвитрат без втрат для суспільного добробуту10. Можливість зниження частки витратдержави зумовить відповідні рішення і щодо податкової політики.
У демократичних країнах,де існує інститут виборів, розмір і роль держави залежить від процедуриприйняття політичних рішень. У найбільш простому випадку, коли функціонує прямадемократія, тобто коли політичні рішення приймаються окремими учасникамиголосування безпосередньо, працює модель, з учасником голосування, який маєменший дохід. Вона показує що розмір держави детермінується пріоритетами такзваного «середнього виборця». Ця концепція ґрунтується па простійідеї. Кожен виборець прагне до максимізації функції індивідуальної корисності,тобто є раціональною особою, і, виходячи з того доходу, який він здатенотримати, вирішує для себе, яку його частку віддати державі у формі податків.За умови відсутності Із кожної особи-члена певного суспільства розбіжностей усоціально-економічних пріоритетах, відповідно, не було б ніякої незгоди щодорозміру держави та рівня її витрат.
На практиці, звичайно,виконання цієї умови неможливе. Тому в країнах, що гарантують свободуволевиявлення кожної окремої особи, тобто демократіях, більш ефективною ємажоритарна система голосування, яка дозволяє дійти згоди щодо розмірівдержави. Рівновага мажоритарної системи голосування представляє собою кількістьсуспільного блага, якого потребує індивідуум з медіанним доходом. Відповідно,якщо його вимоги змінюються, необхідно очікувати і змін у рійні державнихвидатків.
В Україні відбуваютьсяпостійні зміни процедур прийняття політичних рішень. Сьогодні спостерігаєтьсязагальна тенденція до збільшеним ролі пропорційної системи голосування,відповідно, роль мажоритарної зменшується. Це дає певні підстави стверджувати,що негативні економічні, демографічні й політичні процеси в Україні, які мали імають місце у перехідний період, породжують і концептуальні суперечностіподатково-бюджетної сфери.
З одного боку, у нашомусуспільстві чітко простежуються інтереси економічних сил, угруповань, що вбільшості представляють національний капітал. Вони прагнуть зменшенняподаткового тягаря, відповідно, має зменшитися і роль держави. Але з іншого —третина населення України — це пенсіонери, які прагнуть до відтвореннясоціальних стандартів, що надавала їм адміністративно-командна економіка, тобтоголосують за лівих. Подібна структура електорату в Україні прямо порушуєосновну умову ефективності демократії: усі особи, що приймають рішення, єодночасно споживачами суспільних благ і платниками податків". Пенсіонерине є платниками податків а отже, прагнення до ліберальної моделі непідкріплюється вимогами третини українських виборців.
Відсутність політичноїугоди, консенсусу між інтересами різноспрямованих соціальних угруповань є одниміз головних чинників, які породжують антагоністичні суперечності щодо ролі тафункцій української держави і надають особливої специфіки бюджетно-податковимпроблемам. У свою чергу, без відповідних перетворень, максимальної ефективностіметодів державного регулювання неможливо вирішити макроекономічні проблемиперехідної економіки. Політика витрат — одна з найпомітніших рис державногоуправління економікою. Говорячи про вектор розвитку такої політики, слідвраховувати ЇЇ багатогранність. З одного боку, вона уособлює та пояснюєтрансформації ролі держави в економіці. З іншого — динамічний характербюджетних видатків безпосередньо зумовлений динамізмом ролі держави. Ці процесивідбуваються і в сукупності їх елементів, і кожен з них має свій, особистийвектор розвитку, притаманний саме даній сфері. У такому розумінні політикавитрат у цілому є багатовекторним процесом. Та все ж названі складовізнаходяться у певній субординації. Оскільки мова йде про політику витрат якцілісність, то визначального значення набуває загальний вектор її розвитку.Очевидно, що це повністю стосується і податкової політики. Сутність, роль,розмір, функції держави виступають першопричиною щодо функціонування окремихелементів, вибору методів державного регулювання економіки (зокрема,бюджетно-податкових), їх ефективності. У такому розумінні сутність тазакономірності трансформації ролі держави в економіці здійснюють Перетворюючийвплив на політику витрат, податкову політику, які як частини системипідпорядковані цілому. Тому важливо в першу чергу приділити увагудетермінантам, які впливають, насамперед, на формування змістовних ознакекономічної ролі держави. А в подальшому звернутися до проблеми ефективностіекономічної ролі держави через її фіскальну політику, податкову систему,податки. Загальні тенденції історичної взаємодії держави та економікидозволяють зробити висновок, що суперечності, які визначилися на історичнихетапах державного втручання в економіку, не просто теоретичне підґрунтя, аавторитетна засторога при обґрунтуванні практичної моделі. Сьогодні привизначенні економічної політики вони спонукають до необхідності виваженогоставлення до дій як «невидимої руки», так і держави. Ефективність цихдій в обох випадках можлива лише за певних обмежень. Варто ще раз наголосити,що і системи вільного ринку, коли втручання держави мало епізодичний характер,і всепоглинаюча директивна економіка себе вичерпали. Це підтвердили Велика депресія 30-х років у США і розпадекономіки СРСР па початку 90-х років. У більшості країн на зміну прийшласистема економічного управління, яка поєднує ринкові та адміністративні важелірегулювання і управління в їх певних пропорціях у кожній окремій державі. Та якби не були поширені у світі методи ринкової саморегуляції, якою б високою небула частка приватного сектора в економіці, держава, змінивши у ході еволюціїсвої функції у системі економічного управління, не стала і не повинна статидругорядним фактором соціально-економічної динаміки. У цьому і полягає одна зголовних ознак сутності економічної ролі держави в ринковій економіці, яканакладає суттєвий відбиток на хід розв'язання всіх пов'язаних з нею проблем. Нажаль, це не завжди послідовно втілюється. Останнє підтверджується досвідомновітньої історії України. Мінімізація ролі держави на старті ринкових перетворень,непослідовність, поверховість дій та заходів держави з реформуваннягосподарської системи в подальшому, недостатня концептуальна визначеність нелише механізму, а й самої ідеї необхідності та місця держави в трансформаційнихперетвореннях (про це більш докладно буде йти мова в наступних розділахроботи), стали однією з основних причин, які відкинули українську економікудалеко назад.
Уся динаміка історичногорозвитку свідчить, що держава й економіка взаємозалежні й взаємозумовлені. Якщоми спробуємо з'ясувати, що тут первинне, то виявимо, що питання у такійпостановці взагалі некоректне. Вони на рівних визначають шляхи розвиткусуспільства, завжди пов'язані між собою. Інша річ — межі та форми такогозв'язку.
Такому розуміннюсприяють, насамперед, об'єктивно існуючі стабільні причини, які відтворюютьнеобхідність включення держави в економічне регулювання. Звертається увага наосновні з них:
а) неможливістьуспішної економіки поза визначеністю і цілісністю її територіального простору,що забезпечується саме державою;
б) пріоритетдержави у визначенні загальнонаціональних цілей. Бізнес, яким би масштабним вінне був, зобов'язаний поважати такі цілі, рахуватися з ними. Недопустимаситуація, коли той чи інший бізнес або підприємницька група підпорядковують собоюцілі й духовні цінності нації;
в) узгодженняекономічних інтересів у межах усієї країни. Якщо система балансу інтересівпідпорядковується економічно-політичним цілям окремої соціальної групи, це призводить до соціальнихпотрясінь і, нарешті, до кризи держави.
Украй важливо такожзважати й на те, що економіка живить державу в усіх цивілізаціях. З іншогобоку; кожна економічна операція невіддільна від умов, що диктуються державою.Це підтверджується всім ходом історичного процесу. Здійснити суспільний товарно-грошовийпроцес, що лежить в основі економіки, без участі держави, її влади, волі тапорядку неможливо. Діючі в економіці принципи приватної ініціативи і вигоди,конкурентної боротьби, стихійної самоорганізації не забезпечують такоїефективної організації, яка б не вимагала додаткового коригування. Економічнийрозрахунок може працювати як на економіку, так і проти неї, породжуватипротилежні тенденції, при цьому не завжди їх урівноважуючи. Регулювання ж,навпаки, здатне надати економіці можливості ефективної реалізації. До«нових правил гри», розроблених державою поряд з традиційними, якіполегшують становлення і розвиток ефективного господарювання, у нових умовахвідповідно до завдань трансформаційного характеру належать: нові інституції фінансовогосектора економіки, інфраструктура ринків, підтримка конкуренції та вільногоціноутворення, цивілізованих відносин між суб'єктами ринку, розвитокпідприємництва тощо. Економічний успіх залежить від мудрості держави, якарегулює його розвиток в усіх вищезазначених напрямах. Можна вважати гіпотезоютезу, що саме держава повинна взяти на себе відповідальність за етап і рівеньекономічного прогресу країни та визначати роль бізнесу у цьому процесі. Утакому трактуванні проглядає наступна суттєва ознака ролі держави в новітнійекономічній системі, яка відповідно визначає і вибір методів її втручання векономіку.
Державне регулювання неповинно переходити в управління економікою, хоча в окремих випадках і вонобуває необхідним. Управління, яке обмежується встановленням відносин«наказ — виконання», внутрішньо не притаманне економіці. Звідсивитікає важлива ознака державного управління економікою: не керувати, арегулювати в межах функціональних дій самої Держави та сфер, які залишилисяпоза межами ринкової економіки чи її ефективності, виконуючи при цьому рольсвоєрідного гаранта ефективного функціонування ринкової системи. Регулювання якпотреба і властивість у першу чергу самої економіки є також вимогою середовища,що охоплює економіку, адже їїрегулювання викликане не тільки суто економічними мотивами. Історична практикаілюструє проникнення держави в усі «щілини економічної системи», коливона ставить перед собою різноманітні завдання. Усе, що є в економічнійсистемі, може бути об'єктом державної уваги або ініціювати державні дії. Попримогутню силу приватної ініціативи вільного підприємництва, держава з їїфінансовими.можливостями необхідна для вирішення позаекономічних завдань12.Через податки і бюджетні видатки держава реалізує свої функції, керуючись прицьому, в тому числі, й позаекономічними мотивами.
У 50-ті роки векономічну теорію були введені поняття нормативної і припустимої ролі держави.Перша полягає в тому, що держава повинна робити, щоб сприяти зростаннюнаціонального благоустрою. Вона ґрунтується на висновках економічної теорії.Друга характеризує фактичні дії держави. Поряд з положеннями економічноїтеорії, вона оперує нормативними і законодавчими актами, синтезуючи їх зпрактикою застосування. У ринково орієнтованих демократіях Заходу, де зародиласьбільшість сучасних економічних теорій, вважається, що нормативна роль державимає у своїй основі політичний процес, у якому немає інших цілей, окрім цілейіндивідуальних громадян чи виборців. Саме це пояснює, чому більшість вбачаєіснування нерозривного зв'язку між ринковою економікою і демократією.
В ідеалі припустима іфактична роль держави повинні співпадати, тобто якщо держава буде робити те,чого від неї чекають, суспільний благоустрій максимізується. Реально ж між тієючи іншою ролями завжди спостерігається розрив, іноді досить значний. Тому вбагатьох країнах відчувається велика потреба в реформах, які забезпечували бзближення позитивної і нормативної ролі.
Причини розриву між тієючи іншою роллю держави різноманітні. Однією з них є те, що поточний розвитокчасто продовжує ііпзпачаї пси політикою минулих років або є наслідкомпопередніх рішень. Серед таких причин — відмінності між інтересами тих, хтокерує, і тих, ким керують; помилки з боку політиків; недостатнє володінняінструментами економічної політики. Важливу роль відіграють і такі фактори:
- менталітет населення, який визначається культурноюспадщиною або релігією, та система індивідуальних характеристик груп населення,конкретної людини щодо економіки і держави в цілому;
- рівень економічного розвитку країни, що залежно відрозвиненості ринкових відносин і приватного сектора визначає потребу в більшомучи меншому втручанні;
- ступінь відкритості економіки, високий рівень якоїпотребує відповідного державного регулювання;
- рівень технологічного розвитку, який визначаєнаявність чи відсутність природних монополій, а також необхідність урегулюванні деяких нових видів діяльності;
- якість апарату державного управління, яка зумовлюємежі ефективного втручання урядів в економіку.
Таким чином, окреслюєтьсяі така ознака сутності державного управління економікою, яка полягає вдоцільності його здійснення тільки в межах функціональних дій самої держави тасфер, які залишилися поза межами ринкової економіки чи. її ефективності.Очевидно, що її дотримання в реальній дійсності дозволило б оптимізуватинавантаження на економіку, яке реалізується державною податковою системою черезподатки.
У результаті постаєзавдання набуті системою державного управління економікою необхідної гнучкості,в основі якої відповідні теоретичні обґрунтування, оцінка реальної ситуації танаслідків стратегічних і тактичних передбачень. Щодо цих передбачень, тоіснують такі прогнози. Поділ періоду входження у розвинені [шикові відносини наокремі етапи дозволив відобразити основні особливості окремих країн щодоступеня втручання держави в їх економіку та згрупувати їх за таким критерієм.
Перший етап включаєширокі регулюючі функції держави щодо розгалуженого спектра економічнихпроцесів. Він характерний практично для всіх транзитивних економік, до якихналежить і Україна. Існує думка, що для України — перший етан будепродовжуватися до 2035— 2040 років.
Другий етап передбачаєзвуження функції втручання держави в розвиток економіки, передавши їх суторинковим відносинам. Актуальними залишаться такі функції, як зайнятістьнаселення, рівень інфляції, сальдо платіжного балансу, сталий рівеньекономічного розвитку. Невелика група країн уже пройшла перші два етапи уперіод з 30-х до 80-х років XX ст. і сьогодні перебуває па третьому етапі розвиткусвоїх економік.
Третій етапхарактеризується подальшим зменшенням рівня втручання держави в економіку. Лишенайважливіші стратегічні завдання — контроль над інфляцією та досягнення повоїякості економічного зростання — тепер стоять перед державою. На цьому етапізнаходяться такі країни, як США, Японія, Великобританія, Швеція, Франція тадеякі інші. Висловлюється припущення, що саме на третьому етапі суспільствовідчує потребу у пошуці пової системи суспільного ладу, у якій поєднаютьсяпозитиви капіталістичної системи та ідеали, здебільшого теоретичні,соціалістичної системи.
Кожна країна, керуючисьцілями власної економічної політики, приймає рішення щодо державного втручанняв економіку. Однак при цьому існує загальний вектор прийняття таких рішень, якийформується під впливом сукупності факторів. Серед них слід назвати: по-перше,здатність держави через регулювання економічної діяльності суб'єктів ринкувикопувати роль стабілізуючого фактора суспільного розвитку; по-друге,розуміння складності теоретичного обґрунтування та практичної реалізаціїприсутності держави в економіці, адекватної складності самої економіки;по-третє, залежність ефективності Державного управління від умов, коли державане керує, а саме регулює економіку в межах функціональних дій самої держави тасфер, які залишилися поза межами ринкової економіки чи її ефективності;по-четверте, гнучкість системи державного управління економікою через постійнийпошук та послідовне втілення ефективних моделей і методів державного втручання,адекватних визначеним пріоритетам. Складність взаємозалежності цілого та йогочастин і полягає в тому, Ідо якість та послідовність практичної реалізаціїкожного з цих елементів здатні зумовити визначальний вплив на характер і змістцілого. Саме тому проблема економічної ролі держави потребує подальшогоосмислення теоретичного підґрунтя, схем, що узагальнюють практику взаємодіїдержави й економіки, критичного осмислення на основі сучасних тенденційтрадиційних уявлень, у процесі яких докорінно змінювалася роль держави.
Відзначаючи постійнезростання протягом XX століття впливу держави па економіку (з 1913 до 1995 рокучастка державних видатків у ВВП в індустріальне» розкинених країнах зросла всередньому від 12 до 45 %), а також те, що конкретні форми і методи, якізабезпечували практичне втілення механізму державного регулювання, на окремихетапах розвитку економічної теорії та практики господарювання змінювалисязалежно від потенціалу, можливостей, пішім розвитку країни, зовнішніх умов табагатьох інших факторів, ці зміни все ж ґрунтувалися переважно па двохконцепціях: кейнсіанцеві та монетаризмі. І сьогодні ці концепції, постійнотрансформуючись, обумовлюють відповідні напрями економічних реформувань; у томучислі і в економіках перехідного типу. Перша знаменує собоюінституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістськоїполітики, друга — ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політику«шокової терапії». Тобто історій свідчить про відому одноманітністьфункціонування та розвитку. Проте кожний перехід відкриває нові сходинки, томуважливо не тільки їх врахувати, але й прагнути реально та, по можливості,одночасно реалізувати всі аспекти процесу перетворень.
У найбільш загальномущодо державного регулювання контексті основний зміст кейнсіанської концепціїполягає в активній ролі держави у вирішенні завдань стабілізації економіки,пом'якшенні економічних спадів і стимулюванні зростання, оскільки власне ринокне спроможний вирішити ці завдання з належною ефективністю. Об'єктами державноїекономічної політики виступають заходи, спрямовані па підвищення попиту,інвестицій, зростання експорту і державних витрат, які формують рівеньвиробництва, зайнятості, доходів і цін. Це пояснюється тим, що згідно з цієюконцепцією коливання сукупних витрат впливають, насамперед, не па ціпи, а павиробництво і зайнятість. Тому основними категоріями на макроекономічномурівні, якими оперує така концепція, виступають дохід, інвестиції, рівніспоживання, заощаджень та зайнятості, відсотки за кредити. Державне регулюванняполягає у впливі па величину сукупного попиту через його головний інструмент —бюджет.
Теорія дефіцитногофінансування державних витрат виступає па порядок денний, особливо з розвиткомнеокейнсіанському напряму. Зокрема, вважається, що дефіцит бюджету, викликаючирозширення грошового обігу, зумовлює зростання виробництва. Заміщенняприватного попиту на гроші державним досягатиметься через реальне зростанняекономіки, низький відсоток на кредити та розширення грошової пропозиції.
Концепція монетаризмубазується на протилежних позиціях. Згідно з її положеннями високий ступіньмакроекономічної стабільності найкращим чином забезпечує система вільногоринку, що діє на основі конкуренції за умови мінімізації втручання держави уфункціонування економіки. Визнається, що коливання сукупних витрат впливаютьсаме на ціни продукції та ресурсів, а не на рівні виробництва і зайнятості.Тому втручання держави у монопольну політику, фінансово-бюджетну тагрошово-кредитну системи підриває здатність вільного ринку до забезпеченнямакроекономічної стабільності. Саме незадовільна грошова політика, на думкуприхильників концепції монетаризму, провокує інфляцію, спад економіки,безробіття, кризи платіжного балансу.
Вирішальними дляоздоровлення економіки у такий спосіб визнаються жорстке регулювання приростугрошової маси, зниження рівня податків і кредитів, зменшення соціальних витрат,забезпечення вільного розвитку підприємництва, ринкове ціноутворення,скасування мінімальних рівнів заробітної плати. Методи державного регулюванняпереорієнтовуються з аитициклічного регулювання попиту на стимулюваннядовгострокового зростання, інвестиційної активності, ліквідацію диспропорцій,структурну перебудову економіки. Відбувається відмова від політики повноїзайнятості, акцепт переміщується у бік боротьби з інфляцією.
Світова практикадемонструє приклади застосування обох концепцій. У 30-ті роки мав місце перехідвід моделі неврегульованого ринку до кейнсіанської парадигми, у 70-ті роки —від останньої до монетаризму. Кейнсіанська концепція домінувала в США післяВеликої депресії 30-х років, в індустріальних країнах Європи — у повоєннийперіод, що в обох випадках слугувало підтвердженням її" ефективності. Цейдосвід достатньо чітко окреслив основну закономірність: переваги кейнсіанськоїконцепції проявляються саме в складних умовах розцінку економіки. Цьому є своїпояснення, які випливають з вищезазначених узагальнених характеристик. Державнерегулювання логічне в умовах становлення ринку, саморегуляція потребує йогозрілих форм. Проте цей висновок не завжди однозначний і в часі, і стосовно конкретної держави. Так, Японія,яка, починаючи з повоєнного періоду і до сьогодні, надає перевагукейнсіанському підходу, демонструє високий рівень розвитку національноїекономічної системи. Усі ці процеси збагатили світовий досвід відповіднимиположеннями, значення яких важко переоцінити, особливо для країн, якіпереживають подібні зміни.
Щодо практичноговикористання в умовах України кейнсіанської концепції державного регулювання,яка базується або на зниженні податків, або на збільшенні державних витрат чипоєднанні цих заходів з метою розширення сукупного попиту, слід зазначити, щорозширення видатків бюджету не можна визнати обґрунтованим в умовах їхнадмірних обсягів, а саме це має місце в Україні. Більш прийнятним бачитьсяваріант зниження податків, однак за відсутності структурних реформ політикарозширення сукупного попиту не спроможна бути ефективною, а при умовідостатньої грошової маси може навіть викликати загрозу інфляції. Сукупний попитслід стимулювати одночасно із сукупною пропозицією, що зумовлює потребуактивізації структурних реформ і стимулювання виробництва. Як буде показанодалі, порушення таких вимог здатне призвести до поглиблення існуючих протиріч.
У сучасній економічнійтеорії названі концепції оцінюються по-різному: від протиставляння достановлення нового оригінального напряму економічної думки — теорії перехідноїекономіки. Це обумовлено, з одного боку, наявністю позитивних моментів, якімістяться в кожній з концепцій, а з іншого — складністю моделювання перехіднихсистем. Формування та реалізація транзитивних перетворень потребують урахуванняспіввідношення загального та особливого, універсального характеру світовогоекономічного знання та національного досвіду. Те, що практичні рекомендації,сформовані па основі звичних теоретичних підходів, не дають бажаноїрезультативності, активізує необхідність пошуку альтернативної методології,яка, природно, потребує осмислення та розумного симбіозу загальнотеоретичнихпроблем системних трансформацій. Сьогодні йде пошук форм і методів регулюваннясвітового ринку па Наднаціональному рівні: готується трансформація системирегулювання економіки у глобальному масштабі. Ця обставина надзвичайно суттєвадля дослідження вітчизняної економічної системи.
Розглядаючи еволюціюформ і методів державного регулювання економіки, не можна залишити поза увагоюможливості змішаних підходів до організації та структури інститутіврегулювання.
У II історичному періодітрадиційно відрізняють, по-перше, «чистий капіталізм». Тутпередбачається, що при досягненні вимог дії чистої, досконалої конкуренціїнемає жодної необхідності державного втручання у функціонування системи чистогокапіталізму. Однак відразу слід зазначити, що такої системи ніколи не існувалота не існує й зараз; швидше, це ідеал ринкової системи, до якої капіталістичнийспосіб виробництва повинен був прагнути. Об'єктивно закладені внутрішніпротиріччя капіталізму (які одночасно є джерелом його розвитку) віддалиликапіталістичну систему від системи «чистого капіталізму».
По-друге, виділяютькомандну економіку, за західною термінологією, або, за термінологієюпостсоціалістичних країн, «адміністративно-господарську систему»,головний зміст якої виражено у самій назві. Основна ознака такої системи — панування виробника над споживачем і як результат — вибір у споживачавідсутній, суспільна оцінка праці товаровиробників спотворюється і,врешті-решт, стає хибною, суб'єктивною. У результаті ефективність системинеухильно знижується, що є критично важливим при вирішенні питань її існування.
І, нарешті, змішанісистеми. Власне, ідея «змішаної економіки» була викладенаавстрійським економістом А. Ватером у книзі «Основи політичноїекономії». На його думку, загальнодержавне господарство — це не якась окремаі єдина система, а сполучення трьох різних господарських систем: а) приватнийкапіталізм з його прагненням до отримання максимального прибутку; б)суспільно-господарська система, що керується принципом спільної користі; в)благодійна система, діюча за альтруїстичними спонуканнями.
Подальший розвитоктеорія «змішаної економіки» отримали в 30-ті роки XX ст. у працяхамериканських економістів, особливо С. Чейза, якому і належить термін«змішана економіка». У наукових дослідженнях Дж. Кейнса, Е. Хапсена,Л. Харріеа, II. Самуельсона та інш. відображається основний напрям пошуківконкретних шляхів поєднання, визначення пропорцій між приватною та державноювласністю, методів запобігань кризовим режимам економіки.
Досягнення найкращогопоєднання цих систем, без перебільшення, є сьогодні центральним завданнямбагатьох держав, їх економічної політики. Водночас, уже накопичено значнийдосвід практичного застосування змішаних економік. Високою результативністю,зокрема, відзначаються китайська та індійська системи. Перша поєднує у собіліберальний режим та експортну орієнтацію швидко зростаючих «вільнихзон» з жорстким державним регулюванням та замкненістю внутрішнього ринку.Друга узгоджує самоорганізацію внутрішнього ринку (з його закритістю відіноземних, конкурентів) з активною політикою стимулювання економіки па основідержавних інститутів. В обох випадках економіки швидко розвивалися,забезпечуючи високі темпи приросту (більше 6 % відсотків у рік), незважаючинавіть па глобальну фінансову кризу.
Країни Південно-СхідноїАзії, які нещодавно також демонстрували швидкий та стійкий розпиток,реалізували синтезуючу активну політику розвитку на основі Інституті державногорегулювання з поступовою лібералізацією внутрішнього ринку. Що ж до тратиостаннім часом даними країнами стійкості, то фахівці вбачають основні причиницього у невиправданому форсуванні (під тиском міжнародного капіталу та МВФ)лібералізаційного процесу. Це призвело до внутрішніх диспропорцій налагодженоїсистеми через вплив спекулятивного капіталу. Подібна ситуація була характернадля Японії. Форсована лібералізація її економічної системи, яка синтезувала усобі активну політику розвитку, експортну орієнтацію та закритість внутрішньогоринку, призвела до її дезорганізації та втрати стійкості.
З досвіду реформуванняпостсоціалістичних систем, за оцінкою Ю. Ольсевича, виділяються «двіздорові моделі перехідної економіки — чеська та китайська».
Сутність першої моделі — у проведенні прискореного роздержавлення державного сектора, повналібералізація економіки, її вибір рядом країн (Польща, Чехія, Словаччина,Угорщина, Україна, Росія) був однозначно зумовлений сценарними рекомендаціямиміжнародних фінансових організацій. Що стосується кінцевих результатівзастосування цієї моделі, то н Україні, наприклад, її наслідком стало падіннявиробництва, реального ВВІ І (спричинене, насамперед, негайним порушеннямвертикальних та горизонтальних зв'язків), багатостороння фінансова та соціальнакриза. Якщо за роки Великої депресії, як показувалося вище, спад виробництва у СІПЛбув на рінні 25 %, то и Україні пін становив ЗО %. Фактично псі країнипереліченого ряду відзначалися загальноекономічним падінням. Те, що його рівеньвідрізнявся за окремими країнами, — наслідок різного рівня їх практичноїадаптації до застосування згаданих рекомендацій, що буде проілюстровано в.подальшому.
Другий напрямреформувань характеризувався «м'яким» входженням у ринок, базувався,що не мети важливо, на відповідному ідеологічному підґрунті і відзначавсяпослідовністю заходів господарського реформування у напрямі ринку. Він бувуспішно реалізованим у Китаї та В'єтнамі,
Отже, коректна наступнапостановка проблеми. Змішані системи (за певних умов) мають високий потенціалефективності. Однак при вирішенні питань реалізації цього потенціалу виникаєкомплекс складних проблем. Вони стосуються як розробки теорії трансформації,так і вибору адекватної умовам країни моделі і практичних методів їїреалізації. З їх сукупності далі виділено окремі вузлові, намічено головні таальтернативні попереднім вимоги до організації процесів формування змішанихсистем. Дуже коротко вимоги до забезпечення ефективності синтезу різних системдержавного регулювання вказують на багатовекторність такого процесу і зводятьсядо таких:
- визнання цільовою функцією реформаційнихперетворень підвищення соціально-економічної ефективності економічної системи.Тому інститути державного регулювання не повинні заміщати процеси ринковоїсаморегуляції чи надбудовуватися над ними. Стоїть завдання створення єдиногоцілого. Інакше системний ефект не забезпечується, що спрямовує проведеніреформування па отримання негативного результату;
- концептуального забезпечення і високого рівняінформованості з мстою побудови пової моделі та формування сприяння і довіри доїї дієздатності;
- цілісність конструкції, що створюється, внутрішняузгодженість та злагодженість її головних елементів. Інакше вонаформуватиметься спонтанно, підкидаючи несумісні елементи та створюючи ті, якихбракує;
- недопустимість форсованого впровадження.Лібералізація по винна здійснюватися поступово при збереженні дії основнихінститутів, державного регулювання;
- послідовність та виваженість у напрямі обранихпріоритетів, зважаючи на тс, що економічні процеси та їх результативністьпіддаються змінам не миттєво, а вимагають певного часу та ресурсів;
- стійкість та захищеність від необґрунтованоговтручання зовнішніх чинників.
Наведені вимогистосуються і України. Водночас результати здійснених трансформацій у їїновітній історії вказують на незадовільний рівень вирішення завдань взаємодіїринку та держави з точки зору врахування та реалізації багатовекторності такогопроцесу. У такому разі правомірним є виявлення формуючого значення,«внеску» ринку та держави в отриманий в Україні результат ринковихперетворень, адже будь-який з них чинників спроможний стати вирішальним у долііснування такого результату. Стоїть завдання своєчасного і врівноваженоговпливу кожного з чинників на функціонування економічної системи з тим, щоб уміру становлення ефективної соціально-економічної структури суспільства їх вагазнижувалася до звичайного протиріччя в межах існування змішаної системи.
Формування змішаноїсистеми для багатьох транзитивних економік висуває завдання першочерговоїпобудови ринку. Справа в тому, що перехід від планово-розподільчої до змішаноїекономіки потребує проміжного етапу — етапу ринкової економіки. Остання ж якефективна форма господарювання та засіб досягнення більш глобальної мсти, якувизначає суспільство, є складним і суперечливим щаблем розвитку економічнихсистем. Досвід його подолання свідчить, що в перехідний період особливо великоюстає роль держави, оскільки багато функцій тоталітарної системи вже спрощені, анові ринкові ще не сформувалися. Це пояснює, чому останнім часом проблемаекономічної ролі держави знову набула рис гострої полеміки: адже від їїрозв'язання багато в чому залежить майбутнє транзитивних економік, здатністьзабезпечити максимізацію загального динамізму виробництва, зведення до мінімумунегативних економічних і соціальних наслідків ринкових диспропорцій, які постійно виникають і в розвинених уринковому плані економіках, а особливо гостро стоять у перехідних економіках,де взаємовідносини між державою та ринком тільки формуються, і цей процес щебуде тріщати.
Загальні тенденціїісторичної взаємодії держави і ринку вказують па помилковість тверджень щододосконалості як суто ринкового механізму, так і державного регулювання.Відповідь па цю проблему влучно сформульована Дж. Гелбрейтом: "Існуєвелика сфера господарської діяльності, в якій роль ринкових механізмів непідлягає сумніву і не повинна заперечуватись, але є й не менш широка, постійнозростаюча у міру підвищення рівня економічного добробуту, сфера, де послуги іфункції держави або жорстко необхідні, або уявляються доцільнішими з соціальноїточки зору. Справді, ринкові механізми, незважаючи на свій спонтанний характер,дозволяють досягти певної рівноваги між попитом і пропозицією, оскількигнучкість ціп через вільну конкуренцію (якщо остання має місце) зводитьвідхилення від рівноважного стану до мінімуму. Це сприяє прийняттю агентамиринку раціональних рішень щодо виробництва, збуту і використання економічнихресурсів. Досягнення суб'єктами підприємництва через власні економічні Інтересивисокої ефективності, врешті-решт, сприяє результативності економіки в цілому.Децентралізація влади як неодмінний супутник ринкової економіки, політичнийплюралізм та демократія сприяють ефективності суспільного виробництва. Разом зтим, помітним явищем XX століття стало монополістичне та олігополістичне витісненнядосконалої конкуренції. Ринок не в змозі самостійно досягти оптимальногорозв'язання такої проблеми. Наявність зовнішніх впливів, розрий лиж приватнимита соціальними витратами, внутрішньо притаманні ринку протиріччя, щопроявляються через суперечності між приватними та суспільними, потомними тадовгостроковими інтересами, — це лише частина завдань, які потребуютьдержавного втручання.
1.2 Принципи функціонування податковоїсистеми ринкового типу.
Кожній соціально-економічній формаціїпритаманна фіскально-економічна система, раціональність якої визначаєтьсярівнем розвитку товарно-грошових відносин, способом виробництва, природою іфункціями держави. Ефективність насампередподаткового механізму ґрунтується на певних, об'єктивно обумовленихзасадах податкової політики, критеріях фіску, формах і методах оподаткування,адекватних відповідному етапу економічного й соціального розвитку суспільства.Формування головних принципів становлення, функціонування й розвитку податковоїсистеми ринкового типу є важливим завданням фіскальноїтеорії та практики, від успішного вирішення якого значною мірою залежитьекономічний потенціал країни, соціальна стабільність у суспільстві, підвищеннярівня добробуту малозабезпечених верств населення.
Уперше науково обґрунтовану концепціюоподаткування запропонував А. Сміт, якийвизначив такі базові принципи оподаткування.
Усі громадяни повинні брати участь в утриманні урядупропорційно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави.Тобто потрібно дотримуватися рівності оподаткування.
Податки повинні бути чітко визначені, а не довільні.Це означає встановлення термінів сплати, способів платежу, сум податків,зрозумілих для платника та всіх інших осіб.
Податки повинні стягуватися тоді та в такий спосіб,щоб це було вчасно й зручно для платника. Ця необхідна умова оподаткуванняпередбачає зручність їх справляння.
Кожний податок має бути розроблений так, щоб якомогаменше вилучати грошей у платників понад той дохід, який вони приносять ускарбницю, тобто забезпечити дешевину справляння податків. Великі витрати наутримання податку роблять сам податок недоцільним[5].
Дослідження А.Сміта продовжив Дж. С. Мілль, який критикував вчення свогопопередника з позицій фіскальної рівності та стверджував, що дохід не є точнимкритерієм платоспроможності. Вирішального значення він надавав принципу рівномірності податкового тягаря:«Подібно до того, як уряду не слід проводити розмежувань між окремими особами або класами втому, що стосується їхніх вимог щодовигід від діяльності уряду, так і будь-які жертви, яких він, у свою чергу,вимагає від них, мають по можливості рівним тягарем лягати на всіх. Як наслідок,рівномірність оподаткування як принцип політики означає рівномірністьжертв. Вона означає такий розподіл податків,що стягуються для покриття урядових витрат, від якого ніхто із платниківподатків не відчував не більше і не менше невигід від своєї частки, ніж кожнийінший від своєї. Цей досконалий розподіл, як і інші принципи досконалості, неможливо впровадити вжиття повною мірою, але в кожному практичному дослідженні сліднасамперед виходити із знання ідеалу»[6]2.
Подальшогорозвитку вчення про принципи оподаткування набуло у працяхА. Вагнера. Він, зокрема, вважав, що система оподаткування в суспільствіґрунтується на цілій низці принципів, які можна систематизувати в такі групи:
- фінансово-технічні, що охоплюють принципидостатності й рухомості;
- народногосподарські,тобто ті, за якими належить вибирати потрібне джерело й окремі податки з урахуванням впливупевних форм і видів оподаткування на діяльність платника;
- справедливості, щопередбачають всезагальність і рівнонапруженість;
- податкового управління, що передбачаютьвизначеність, зручність, дешевину стягнення податків[7].
Серед окреслених принципів нерівність, на думкуА. Вагнера, властива фінансово-технічним. Водночас меншого значення набуваютьнародногосподарські принципи і принципи справедливості. Він вважав, що ціпринципи дають змогу вибирати джерела,об'єкти, види і форми оподаткування відповідно до народногосподарськихпідходів.
На нашу думку, пріоритетність фінансовихпринципів є правомірною, оскільки податкинасамперед є фінансовою категорією. Крім того, з розширенням недержавнихформ власності та обмеженням господарських функцій держави, народногосподарськіпідходи щодо організації фіску втрачають своє значення.
На відміну від А. Вагнера, А, Тривус(прихильник кейнсіанської концепції оподаткування) виходив із домінуючогозначення народногосподарських принципів. Вінвважав, що фіскально-економічна система для виконання своєї ролі як знаряддяекономічної політики має будуватися так, щоб самі підприємці булизацікавлені в економічній діяльності в потрібному для держави руслі. «Тут маємо такий принцип: податковий прес повиненрозподілятися між окремими галузями народного господарства в оберненійпропорції відповідно до їхнього значення дляекономічного розвитку країни»[8]. Природно, А. Тривус прагнув повніше сформулювати принцип визначеності податківвідповідно до завдань економічної політики. За А. Смітом податки повинні бутивизначені відносно часу, способу, розміру платежу, що, очевидно, є дужесуттєвим правилом фіску, оскільки відсутність визначеності негативно впливає наекономіку, не дає можливості суб'єктам господарювання скласти достовірнийбізнес-план, розподілити в часі передбаченівидатки, примушує іммобілізувати частину коштів на випадок податкової неплатоспроможності тощо.
Значенняокреслених чинників важливі для платника лише з огляду на негативний вплив носіїв фіскальних відносин на нагромадження тараціональне використання фінансовихресурсів. Якщо законодавчий орган керується тим, щоб податки не тільки«менше шкодили, а й мали позитивне значення для народного господарства,щоб платник податку здійснював діяльність у бажаному для держави напрямі, щоб у нього виник відповідний інтерес, необхідно,аби він знав не лише час, спосібсплати, розмір, внутрішню цінність наступного внеску, а й самі основиоподаткування (об'єкт, одиницю) і, зокрема, які фіскальні наслідки має вкожному окремому випадку та чи інша дія чи бездіяльність»[9].
Розглядаючи запроваджений А. Вагнеромпринцип достатності, А. Тривус надає йому дещо більшого значення: «Піддостатністю податків, з точки зору економічної політики, треба розуміти такийрозмір податкових ставок, який гарантував битой народногосподарський ефект, до якого прагне законодавець»[10].
Аналіз головних принципів проведенняподаткової політики, запропонованих А. Тривусом, має суттєве значення дляпобудови раціональної системи оподаткування у перехідній економіці, боправильність його висновків і узагальнень підтвердиласвітова фіскальна практика.
На особливуувагу заслуговують позиція В. Твердохлєбова щодо формуванняосновних принципів оподаткування та їх критичний аналіз, проведений А.Соколовим у роботі «Теорія податків». В. Твердохлєбов вважаєнайважливішим принципомфіскально-економічної політики принцип розвитку продуктивних сил.«Розвиток продуктивних сил — ось той зовнішній принцип оподаткування, який повинен лягти в основу кожноїподаткової системи, і з позицій якогонаука має право оцінювати ці системи, не втручаючись у галузь етики ізберігаючи свій політичний нейтралітет»[11].
Розвиток продуктивних сил, як відомо,характеризується насамперед зростаннямобсягу чистого національного продукту та його збільшенням на душу населення. З огляду на це А. Соколов універсальнийпринцип оподаткування сформулював так: "… податки мають сприятиабо хоча б не суперечити абсолютному йвідносному зростанню чистого національного продукту"[12].
У такомуузагальненому вигляді цей принцип не повинен викликати будь-яких заперечень, оскільки суспільство зацікавлене в зростаннінаціонального багатства. Однак дещо суперечливою є сама ідея того, що податкиздатні сприяти розвитку продуктивних сил. Адже саме через податки вилучаєтьсяпевна частина коштів із народногогосподарства, частково знекровлюючи його. Із цього можна зробити висновок, що податки стримуютьрозвиток економіки. Не підлягає сумніву, що для народного господарствабуло б значним полегшенням, коли б ті послуги, які надає йому держава, могли бздійснюватися безоплатно. Але сподіватися, що держава, володіючи апаратомуправління, не витрачатиме коштів на його утримання, марно. Утриманнядержавного апарату — це необхідні витрати народного господарства, без яких вононе може обійтися. Очевидно, виходити треба зтого, що певна частина національного продукту обов'язково повинна вилучатисявід суб'єктів господарювання на потреби державного управління, і йдеться лише про те, щоб вилучативідповідну суму коштів з якнайменшоюшкодою для розвитку продуктивних сил. Природно, одну й ту саму суму коштівможна стягувати або з більшою, або з меншою шкодою для розвитку продуктивнихсил, і та фіскально-економічна система, при якій таке можливо зробити з меншими витратами, є ефективною ісприяє розвитку народногогосподарства.
Отже, податкипевним чином знекровлюють економіку, але це не виключаєнеобхідності побудови податкової політики відповідно до рівня розвиткупродуктивних сил. Тут важлива інша обставина. Вона полягає в тому, що цейпринцип є не досить визначеним, тому в окремих випадках щодо нього можуть робитися різні висновки, причому не завждиобґрунтовані.
«Річутому, — зауважує А. Соколов, — що якщо формула розвитку продуктивних сил може вважатися загальноприйнятою, то шляхи і способи їїпрактичної реалізації можуть бути зовсімрізними. І тут, уже при виборі шляхів її практичного здійснення, можуть і виникають суттєві суперечності. Наприклад, нагромадження є, поза сумнівом, необхідною умовоюрозвитку продуктивних сил, але нагромадження потребує обмеженняпоточного споживання трудящих, тим часом підвищення їхнього добробуту єнеобхідним чинником і метою розвиткупродуктивних сил. Це істотно порушує стійкість і практичну цінність вказаногокритерію»[13].
На нашу думку, усі суперечності з приводуосновного принципу побудови фіскально-економічної політики вирішуються самимжиттям. Це не означає, що на окремих етапах система оподаткування не можеувійти в конфлікт Із тенденціями зростаннянародного господарства. Але в кожному економічно прогресивному суспільстві пріоритетність повиннанадаватися розвитку продуктивних сил,а не податковій системі.
На наш погляд, сучасна податкова система маєвідповідати перехідним економічним умовам іґрунтуватися на таких принципах:
- стабільність податкового законодавства;
- правове регламентування взаємовідносин платниківподатків і держави;
- рівномірний розподілподаткового тягаря між окремими категоріями платників;
- пропорційнавідповідність стягнених податків доходам платників;
- зручність способу,дати, механізму справляння податків для їхніх платників;
- рівність усіхплатників податків перед законом — принцип недискримінації;
- мінімізація витрат, пов'язаних із нарахуванням ісплатою податків;
- нейтральність системиоподаткування щодо різних сфер економічної діяльності таформ господарювання;
- доступність івідкритість податкової інформації;
- дотримання податковоїтаємниці.
Охарактеризуємо зміст вказаних принципівоподаткування.
Під стабільністюподаткового законодавства слід розуміти незмінність норм іправил, які регулюють сферу податкових відносин. Відповідно до цього принципу податкове законодавство не повиннозмінюватися протягом бюджетного року,а діючі пільги та преференції зберігати свою чинність до встановленогозаконом періоду. Важливою є також незмінність податкових норм у тривалішомуперіоді, оскільки щорічний перегляд механізмів справляння податків і зборівобмежує розвиток економіки, скорочує обсяги інвестицій, Істотно ускладнюєподаткову роботу, підвищує вартість адміністрування податкового процесу,створює передумови для ухилення від оподаткування та перенесення податків.
Зміни вподатковому законодавстві розвинених країн оприлюднюються відповідно до чинної процедури ухвалення законів. Зазначена процедурапередбачає існування тривалого періоду між датою прийняття змін до нормативнихактів з питань оподаткування і періодом їхвпровадження. Цей механізм може бути реалізований тільки у правовихдержавах, де право податкової ініціативи належитьлише парламенту, а виконавчі структури органів державного управління можуть тільки вносити відповідні пропозиції.Правовий характер податкових взаємовідносинпередбачає також взаємну відповідальність усіх суб'єктів оподаткування в галузіподаткового права.
Податковій системі кожної країни притаманнісуперечності, зумовлені загальним рівнемподаткового тягаря, непропорційністю його розподілу між окремими сферамигосподарювання. Природно, створити систему оподаткування, яка б відповідала критеріям абсолютноїсправедливості для всіх платників, вумовах ринкового середовища неможливо. Водночас податкове законодавство має бути спрямоване на вирівнюваннянерівномірності фіскального навантаження між різними категоріями платниківподатків, які відрізняються соціальним складом, родом занять, місцем проживаннятощо, а також не допускати суттєвихрозбіжностей при оподаткуванні суб'єктів підприємництва з пропорційно рівними доходами. Пропорційністьоподаткування доходів населення не повиннастати обов'язковою метою законодавця, однак і значні диспропорції небажані,особливо в соціальному плані.
Принциппропорційної відповідності стягнених податків доходам платників має подвійне призначення. По-перше, після виконання платникамиподаткових зобов'язань їм має залишатися необхідна сума обігових коштів длязабезпечення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. По-друге,належна до сплати сума податкових платежів у момент сплати не повиннаперевищувати рівня поточних надходжень. В іншому разі подібне вилученняобігових коштів до бюджету створитьпередумови для масових банкрутств.
Дотримання принципу створення максимальнихзручностей для платників податків — важливезавдання кожної держави, яка дбає про підвищення обсягів економічногозростання. Під зручностями платника слід розуміти не лише встановленняоптимальних термінів сплати податків, механізмів їх справляння, можливість отримання податкових знижок і кредитів,а й доступність норм і правил податкового законодавства. Реалізація останньогокритерію зручності оподаткування має ґрунтуватися на таких чинниках.
Кожний податковий термін повинен мати єдинетлумачення, яке вста
новлено Податковим кодексом.
Кількістьнормативно-правових актів, шо регламентують податкові відносинине повинна бути надмірною.
Законодавчі норми мають відповідати одна одній,взаємодоповнюватися, а не заходити всуперечність між собою.
Зміни в податковому законодавстві необхідно воперативному порядку доводити до платників, запобігаючи тим самим порушеннямплатіжно-розрахункової дисципліни.
Важливим принципом побудови податковихсистем є недопущення податкової дискримінації. Формою її вияву є індивідуальнийпідхід при наданні податкових пільг, тобто перевагами від зниження податковоготиску користуються не всі платники яксуб'єкти оподаткування, а окремі їх категорії. Як показує вітчизнянийфіскальний досвід — це передумови для порушення цінових пропорцій, структури споживання та нагромадження,переміщення капіталу в тіньовийсектор економіки. З огляду на це доцільно впорядкувати правовий режим пільгового оподаткування, оптимізуватиструктуру податкових пільг на основі їхньої економічної ефективності тасоціальної значимості для суспільства,ліквідувати пільгові важелі для індивідуальних платників і окремих секторів господарювання.
Податки є важливим джерелом формування доходівбюджету, гарантом фінансової стабільності держави, що виражається у можливостіповного та своєчасного фінансування урядовихвитрат. Водночас процес податкової роботипередбачає низку витрат на адміністрування податків, які в свою чергузабезпечуються бюджетними надходженнями. Фіскальній історії відомі випадки, коли державні видатки на розроблення тазаповнення документації, перерахункиподаткових зобов'язань у поєднанні з широким діапазоном пільг призводили до того, що сума податкових надходженьбула меншою за здійснені витрати. Традиційно високими витратами вирізняєтьсясистема оподаткування доходівфізичних осіб, особливо в умовах відносно низького рівня доходів середнього класу. З великими витратамипов'язане, як правило, запровадженнянових форм оподаткування, які передбачають повну заміну старих форм звітності. Тому принцип рентабельностіподаткових заходів має набути особливої актуальності, лежати в основіфункціонування кожного виду податкових платежів, усебічно враховуватисяв умовах проведення податкових реформ.
Принцип нейтральності оподаткування щодоформ і методів економічної діяльності несуперечить регулювальній функції податків. Умови оподаткування впливаютьна прийняття рішень в економіці поряд з такими чинниками, як вартість засобіввиробництва, витрати на оплату праці, рівень процентних ставок, темпи інфляції.
Виправданим є використання податків длястимулювання приросту капіталу в пріоритетних секторах економіки, створеннясприятливих умов для національних товариств, стримування перенаселення великихміст, зниження споживання промисловимипідприємствами енергетичних і природних ресурсів. Податки можуть також використовуватися якпротекціоністський інструмент при зовнішньоекономічних операціях.Придбання устаткування, сировини, матеріалів, іноземної валюти, залученнякредитів, створення нових підприємств, їхніхструктурних підрозділів і філіалів підприємства повинні здійснювати з метоюпідвищення ефективності господарювання, а не залежно від умов оподаткування.Наслідком грубого порушення принципу нейтральності податків є поширення організаційно-правових форм підприємницькоїдіяльності (банків, бірж, страховихкомпаній, інноваційних фірм, підприємств з великою кількістюпрацівників-інвалідів тощо), для яких встановлені особливі умови оподаткування — особливості формування податкової бази,специфічні пільги, відмінний від інших порядок виконання податкових зобов'язаньперед бюджетом.
До основних принципів побудови цивілізованоїподаткової системи належить доступність івідкритість інформації про нарахування й сплати податкових платежів, атакож даних про використання коштів платників податків. Практичне застосуванняцього принципу означає, що податковий орган зобов'язаний надати будь-яку інформацію з питаньрегламентування податкової сфери кожній особі, що звернулася по неї.Відкритість і доступність інформації може обмежуватися лише галуззю правил щодоконтролю за справлянням податків.
Дотриманняподаткової таємниці є обов'язковим атрибутом для податкових служб правових держав. У багатьох країнах діє законодавча заборона нарозголошення й публікацію в засобах масовоїінформації даних, які б давали підстави для оприлюднення показниківекономічної діяльності суб'єктів оподаткування.
Законодавчезакріплення та практична реалізація окреслених принципів функціонуванняподаткової системи дають належний ефект за умови комплексного реформування всіхсегментів ринкової економіки як чинника забезпечення загальнополітичної тасоціально-економічної рівноваги в державі, активізації проведенняінституційних, структурних, правових реформ.
1.3 Основні напрями податковоїполітики в Україні
Як зазначав один з «батьків» соціальногоринкового господарства Л. Ерхард, система оподаткування повинна будуватися натаких принципах:
- забезпечувати по можливості якнайменший податковийтиск;
- не перешкоджати конкуренції;
- відповідати структурній політиці держави;
- забезпечувати більш справедливий розподіл доходів;
- поважати приватне життя людини;
- виключати подвійне оподаткування;
- забезпечувати адекватність розміру податківобсягові державних послуг[14].
Забезпечення довгострокового інноваційноорієнтованого економічного зростання та якісної структурної перебудови національноїекономіки потребує зосередження навколо цього завдання усіх напрямів державноїекономічної політики. Відтак на даному етапі перебудова податкової політикиповинна виходити насамперед з потреби максимізації регуляторної та стимулюючоїфункцій податків.
Серед сучасних експертів основнимизавданнями податкової реформи вважаються значне зниження і вирівнюванняподаткового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податковогоконтролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адмініструванняподаткового законодавства, зниження ставок податків. Система оподаткування маєбути гранично спрощена, що дозволить розширити базу оподаткування, суттєвоскоротити витрати на документообіг і утримання податкової служби і таким чиномзбільшити обсяг надходжень до бюджету без підвищення (або навіть за зниження)ставок податків. Слід істотно підвищити оподаткування непродуктивних видівдіяльності: бізнесу розваг, деяких видів посередництва тощо. Фахівцінаголошують на необхідності поступового відходу від податку на додану вартістьяк одного з головних джерел формування бюджетних надходжень. ПДВ ефективноспрацьовує в розвинутих економіках як важіль стримування платоспроможногопопиту та упередження «перегріву» економіки, проте в Україні — гальмуєекономічне зростання та, до того ж, збільшує державний борг.
Формуючи стратегію здійснення податковоїреформи на зазначених вище принципах, слід, на наш погляд, зважати й наможливий негативний ефект, який така реформа може мати, враховуючи поточнийстан економіки.
1. Одномоментна заміна існуючого податковогозаконодавства на цілком нове в умовах нестачі висококваліфікованих спеціалістіву галузі фінансів як на підприємствах, так і в податковій службі призведе домасового виникнення непорозумінь і збоїв у механізмі сплати і збиранняподатків. Це загрожує різким зростанням видатків на функціонування податковоїсистеми, що, враховуючи тотальний дефіцит коштів у суб’єктів економіки,пригальмує економічний розвиток і поглибить і без того значну нестабільність.Отже, доцільніше говорити про поступові зміни чинного законодавства.
2. Безумовно, різке зниження податковоготиску сприятиме збільшенню вільних коштів у підприємств, але значно, принаймніу короткостроковому плані, скоротить доходи бюджету, а відтак і можливостівпливу держави на процес реформування економічної системи і суспільства вцілому. На думку експертів, часовий лаг з моменту зміни податкової політики допочатку реального зростання доходів бюджету становить від 0,5 до 2 років. Азміни в темпах економічного зростання виявляються ще пізніше[15]. Розрахунки, проведеніпо країнах ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку) за35-річний період, довели, що скорочення податкового тиску на 10 процентнихпунктів приводить до зростання ВВП на 0,5 — 1 процентний пункт на рік[16]. Наведені данісвідчать, що зниження рівня податкових ставок не вестиме до збільшення базиоподаткування, достатньо значного, щоб компенсувати це зниження для бюджету.
Запровадження пропорційної ставкиоподаткування доходів фізичних осіб на рівні 13%, як це передбачаєтьсяприйнятим у травні 2003 р. Законом України «Про податок з доходів фізичнихосіб», може не привести до скільки-небудь відчутної детінізації доходів. Аджеїх більшу частку складає заробітна плата, яка виштовхується в «тінь» не лишеприбутковим податком, але й нарахуваннями на фонд оплати праці (скорочення якихне входить в найближчі плани уряду та потребує широкомасштабних змін щодозапровадження пенсійного та медичного страхування).
Скорочення ставки податку на прибуток з 30до 25 або й 20% було б відчутним за умов розвиненої ринкової економіки,чутливої до щонайменших змін, але не для українських суб’єктів господарювання,які давно використовують різноманітні методи штучного завищення собівартості.Відтак збільшення податкових надходжень не компенсуватиме їх скороченнявнаслідок зниження ставок, що спричинить валове скорочення бюджетних доходів.
Зниження ставок оподаткування маєвідбуватися поступово та поетапно і обов’язково бути компенсоване синхроннимрозширенням податкової бази. Надмірне зниження ставок може втягти українськуекономіку до спіралі зниження ефективності бюджетної політики.
3. Сподівання на те, що зниження ставокоподаткування негайно суттєво скоротить «тіньову» економіку, можуть невиправдатися, і база оподаткування в такому разі автоматично не зросте.Справді, структури, що звикли працювати в «тіні» і налагодили відповідні схемирозрахунків та збуту, навряд чи добровільно почнуть свою легалізацію навіть запом’якшення податкового тиску. Отже, податкова реформа повинна відбуватися вкомплексі з заходами щодо стимулювання конверсії некримінального «тіньового»капіталу, надання відповідних механізмів та гарантій збереження недоторканостілегалізованого капіталу та його власника.
4. Сумнівним є поширене твердження про те,що, чим меншою є кількість податків, тим ефективнішою є податкова система і тимкраще виконується регулююча функція оподаткування. Реальність та досвіддоводять, що господарська діяльність в сучасному світі настільки різноманітна,що невеликою кількістю засобів бюджетно-податкової політики регулювати їхнеможливо. Відтак слід обережно ставитися до спрощення податкової системи. Дляуспішного управління економікою за допомогою податкової політики потрібенадекватний набір інструментів у вигляді податків, податкових пільг таспеціальних податкових програм.
5. Практика економічної політики в Українізасвідчила використання фіскальної системи як монетарного стабілізатора —засобу стерилізації приросту грошової пропозиції. Тому зниження рівняоподаткування, що вестиме до зростання особистого та виробничого споживання,міститиме інфляційний потенціал і може викликати відповідні рестриктивні заходиу монетарній сфері. Тому стратегія реалізації податкової реформи потребуватимеузгодження її також зі стратегією діяльності Національного банку тазапровадження заходів грошово-кредитного регулювання, здатних уникнутипотенційних монетарних шоків.
6. Як відомо, стабільність умов веденнябізнесу — одна з необхідних складових економічного розвитку. Проте, у разібезумовного прийняття мораторію на зміни у податковому законодавстві, державнавлада залишиться без найважливішого важеля оперативного впливу на мінливуекономічну систему. Перехідна економіка характеризується системними зрушеннями,що потребуватимуть гнучкої бюджетної та податкової політики. Тому податковасистема не повинна бути статичною, її слід постійно удосконалювати, змінюватиразом зі зміною економічних умов у країні. На нашу думку, слід залишити задержавою право надалі вносити зміни до податкового законодавства, обмеживши,проте, механізми внесення та перелік суб’єктів, які це можуть робити.
7. У більшості випадків недоцільнимвидається перехід від надання пільг до адресного бюджетного фінансування. Адже,по-перше, якщо податкові преференції сприяють тому, що додаткові коштибезпосередньо залишаються у платників податку, субсидування вимагає подвійногоруху коштів через державний бюджет. Це створює додаткове навантаження як набюджетну, так і на монетарну сфери, формує додаткове підґрунтя для «тіньових»та корупційних процесів. По-друге, звичайною практикою останніх років сталобюджетне недофінансування насамперед саме таких видатків, через щозадекларований принцип бюджетного стимулювання може виявитися фікцією.По-третє, хоча пряме субсидування (наприклад, сільського господарства) йпоширене у багатьох розвинутих країнах світу, наслідування цього досвідупотребує розвинених адміністративної та фінансової систем.
Очевидно, що зниження податкового тиску неповинно супроводжуватися скороченням доходів бюджету. Інакше таке скороченнявідбиватиметься скороченням видатків (отже, зменшенням ефективності бюджетноїполітики) чи спробами емісійного (інфляційного) або позичкового фінансуваннядефіциту. Відтак податкова реформа має неодмінно містити стимулюючі складові,які б безпосередньо сприяли пожвавленню економічного зростання та компенсаціївтрат податкових надходжень за рахунок зростання податкової бази вже на першихетапах реалізації цієї реформи.
Жорстка фіскальна політика, що зберігаєтьсяв українській економіці сьогодні та зберігатиметься, в разі поступовогоздійснення податкової реформи, тривалий час, суттєво посилює відповідальністьдержави за використання вилучених до бюджету ресурсів у спосіб, якиймаксимально стимулюватиме економічний розвиток та інвестиційні процеси. Отже,податкова реформа має здійснюватися у жорсткій ув’язці з підвищеннямефективності бюджетної політики. Політика пристосування бюджету під обсягивиробництва і доходів, що знижуються, безперспективна. За роки ринкових перетвореньв Україні значно скоротилися державні витрати на фінансування закладів науки,культури, соціальної сфери. Тому подальше зниження сукупних видатків єнеприпустимим, оскільки спричиняє як стратегічне відставання українськогосуспільства від прогресу світової цивілізації, так і наростання соціальноїнапруженості, зневіру в ринкових реформах та державній незалежності України.Існує певний оптимум розміру бюджету, що визначає його ефективність якмакроекономічного регулятора, нижче якого фіскалізація бюджетної політикинеминуча.
На нашу думку, і в стратегічній перспективінавряд чи слід орієнтуватися на зниження рівня перерозподілу коштів черездержавний бюджет. Навпаки, і це підтверджує, зокрема, досвід багатьох країн зперехідною економікою, з часом рівень фіскального навантаження на ВВП в Українізростатиме. Реальний зміст бюджетно-податкової реформи має полягати упереорієнтації податкової системи та бюджетних видатків на стимулюванняпроцесів розвитку.
Податкова реформа як складова стратегії інноваційногорозвитку
На жаль, Програма діяльності КабінетуМіністрів України, затверджена Верховною Радою в квітні 2003 р., лише перелічуєзаходи щодо реформування податкового законодавства, проте жодним чином невказує на цілі податкової політики, орієнтири, за якими впроваджуватиметьсяреформа, податкові стимули, що застосовуватимуться з метою структурногорегулювання, розвитку визначених проектом пріоритетних видів економічноїдіяльності. Програма також цілком ігнорує проблему узгодження податкової реформиз необхідністю забезпечення належних податкових надходжень.
На нашу думку, впровадження елементівреформування податку на прибуток підприємств та прибуткового податку, які будезапроваджено з 2004 року, не приведе до істотних позитивних результатів. Запропонованезниження ставок податків є недостатнім для відчутного стимулюючого впливу наекономічну активність, натомість відразу негативно позначиться на обсязіподаткових надходжень. Скорочення пільг через спричинене ним погіршенняфінансового стану підприємств може не компенсувати зниження бюджетних доходів,що на тлі піку платежів за державним боргом у 2004 році призведе до бюджетноїкризи, недофінансування соціальної сфери. Останнє зведе нанівець ефект зниженняоподаткування доходів громадян, що особливо небезпечно напередодніпрезидентських виборів.
Як відомо, зміни до Закону України «Прооподаткування прибутку підприємств», внесені у грудні 2002 р., не містятьпрактично жодних стимулів інвестиційного спрямування прибутку. Відтак суттєвескорочення оподаткування доходів фізичних осіб призведе лише до певноїлегалізації великих доходів без відповідного збільшення інвестицій, що наочнозасвідчив російський досвід аналогічного реформування. Натомість зросте попитсуб’єктів з високими доходами на імпортовану продукцію. Податкові пропозиціїУряду здебільшого не ґрунтуються на вичерпних економічних розрахунках, єтрадиційним механічним запозиченням досвіду інших країн, а отже, їх реалізаціяможе мати непередбачувані наслідки.
Реформування податкової системи Україниповинне мати форму цілісної стратегії та враховувати соціально-економічнестановище в країні, завдання національної економіки і бути інструментомекономічної політики, а не її метою. Податкова реформа має розглядатися не якдостатня умова, але як необхідна складова загальної скоординованої політикиекономічної трансформації і забезпечення прискореного економічного зростання.
Цілями податкової політики, а відтак —орієнтирами податкової реформи в Україні мають стати:
- підвищення добробуту населення та розвитоклюдського капіталу;
- стимулювання динамічного розвитку економіки;
- структурна перебудова економіки, заохоченняінвестиційної та інноваційної діяльності;
- стимулювання розвитку зайнятості та самозайнятості.
Однією з важливих складових оптимізаціїподаткової системи України є радикальне посилення її стимулюючого впливу наекономіку і насамперед на формування повноцінних суб’єктів ринку і всієїринкової інфраструктури, створення конкурентного середовища як механізмуреалізації найбільш ефективних господарських рішень. Податкова система має бутизвернутою до виробництва, стимулюючи його зростання. Визначальним у податковійреформі має бути розуміння необхідності стабілізації фінансів мікрорівня таформування мікроекономічних передумов економічного розвитку. До речі, ще уПосланні Президента України Верховній Раді «Європейський вибір» було визначено,що «основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовоюсоціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцненняфінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніхгосподарств»[17].
Одним з актуальних завдань реформуванняподаткової системи у напрямі стимулювання сталості економічного зростання євнесення змін, які б мінімізували «вимивання» оборотних коштів підприємств узв’язку зі сплатою податків. Особливе місце в стратегії розвитку економічнихсуб’єктів посідають інвестиції, пов’язані з формуванням матеріально-технічноїбази виробництва на більш прогресивних технологічних засадах. Але сьогоднііснуюча податкова система стимулює «проїдання» основного капіталу та де-фактофінансово «карає» підприємства, які здійснюють вкладення у довгостроковийрозвиток.
При формуванні податкової системи слідмінімізувати оподаткування результатів діяльності капіталу як таких, підвищуючирівень оподаткування для засобів, що виводяться з виробничого обороту[18]. Зокрема, цікавоювидається практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленогота нерозподіленого капіталу деяких європейських країн, що заохочує інвестуванняв розвиток виробництва. Так само й в індивідуальних доходах в ідеалі маєоподатковуватися лише той їхній обсяг, що перевищує вартість простоговідтворення робочої сили (виражений в офіційному прожитковому мінімумі).
Таким чином, реформування податкової системидля реалізації її стимулюючої функції має ґрунтуватися на засадах:
- спрощення податкової системи у спосіб оптимальногоскорочення кількості податків та перенесення їх на більш прозору та зручну дляплатника податкову базу, скасування податків (зборів, обов’язкових платежів),витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;
- звільнення від оподаткування прибутку, якийінвестується в межах України;
- обґрунтованого зниження рівня податковогонавантаження на суб’єктів оподаткування;
- трансформації механізму «транзитного» ПДВ;
- збереження економічно обґрунтованих пільг длястимулювання обмеженого кола пріоритетних галузей та видів діяльності.
Слід враховувати потенційний ефект взаємодіїподаткової та інших складових державної політики. Зокрема, збільшеннянеоподатковуваного мінімуму для прибуткового податку, навіть без змінипрогресивної шкали, дозволяє очікувати збільшення обсягів споживання. Це, всвою чергу, сприятиме зростанню надходжень від ПДВ та акцизу, що дає змогу здійснюватиїхнє реформування у другу чергу. Між тим без внесення необхідних змін дооподаткування прибутку підприємств зростання споживчого попиту не сприятимемодернізації вітчизняного виробництва та, зрештою, слугуватиме зростаннюімпорту. Відтак довгостроковий стимулюючий ефект зниження податкових ставокматиме згасаючий характер. Отже, зміни податків на прибуток та доходи громадянмають запроваджуватися одночасно.
Слід зазначити, що наростання податковоїзаборгованості значною мірою було обумовлене використанням цього боргупідприємствами як альтернативи залученню кредитних ресурсів, вартість якихнадмірно висока. Зниження величини кредитної ставки комерційних банків можезменшити цю зацікавленість, що сприятиме поліпшенню становища з виконання плануподаткових надходжень. Тому податкова реформа має бути пов’язана і зперебудовою фінансово-банківської системи. Підвищення доступності кредитнихресурсів, зменшення дефіциту ліквідних коштів (збільшення частки грошовихкоштів в оборотних коштах підприємств та переведення принаймні частинидебіторської заборгованості в ліквідну форму) сприятимуть полегшенню пресу збоку ПДВ, спростять для підприємств процедуру сплати прямих податків.
Пом’якшенню монетарних обмежень податковоїсистеми сприяло б «цивілізоване» використання залікових схем, спрямоване намінімізацію відволікання оборотних коштів на податкові потреби та запобіганнязустрічному руху коштів. Наприклад, підприємство, що здійснює фінансуваннямісцевих потреб, може звільнятися від сплати прибуткового податку чи певнихмісцевих податків та зборів. Доцільно також вивчити можливість скасуванняпрямого оподаткування підприємств, які фінансуються з бюджету, в обсягах цьогофінансування (йдеться, наприклад, про оподаткування прибутковим податкомзаробітної плати працівників бюджетних організацій, сплачуваної з бюджету).
Окремим питанням є вдосконалення нарахуваньна фонд оплати праці, зниження яких сьогодні є неможливим з огляду нанеобхідність здійснення соціальних виплат. Розв’язання цієї проблеми можливе удва етапи: запровадження єдиного соціального збору за зразком російського — напершому, поступове, за розрахованого на багато років графіка скорочення ставоквідповідно до розвитку накопичувального сегмента пенсійної системи — надругому.
Необхідність збереження спрощених механізмівоподаткування, спрямованих на підтримку малого бізнесу та самозайнятостінаселення, не викликає сумніву. Проте діючі спрощені системи оподаткуваннямалих підприємств через оборотний принцип оподаткування, придатні переважнолише для сфери послуг і малопридатні або взагалі не придатні для виробництва таінших галузей з великим оборотом матеріальних ресурсів, тобто для основноїчастини економіки. Модернізація цієї системи потребує диференціації пороговихвеличин господарських оборотів, що мають бути різними для виробничої,торговельної діяльності та сфери послуг, а також інтелектуального виробництва.Необхідне застосування більш гнучких форм спрощеного оподаткування, які бвраховували рівень витрат принаймні на малих промислових та сільськогосподарськихпідприємствах. Слід удосконалити механізм розподілу єдиного податку міждержавним бюджетом, місцевими бюджетами та позабюджетними цільовими фондами, щоповинен мати регіональну диференціацію. Вельми важливою є розробка механізму,який впорядковуватиме відносини між підприємствами-платниками ПДВ та суб’єктамималого підприємництва — платниками єдиного податку.
До пільгового оподаткування малого бізнесуслід підходити виважено, не допускаючи його використання з метою ухиляння відсплати податків. Цій меті може слугувати запровадження презумптивного податку вокремих сферах діяльності малого бізнесу, що добре зарекомендував себе в Росії.
Конструктивним елементом прийнятого удругому читанні проекту Податкового кодексу є запровадження податку на майно.Проте, як свідчить російський досвід, на початковому (досить тривалому) етапінадходження цього податку лише компенсуватимуть витрати на його справляння. Дляуникнення російських помилок слід справляти податок не з балансової, а зринкової вартості майна. При цьому необхідно запровадити обґрунтовані пільги,насамперед соціального спрямування, та забезпечити адресність податку,передбачивши, наприклад, прогресивне оподаткування залежно від кількостіоб’єктів нерухомого майна.
Слід забезпечити збільшення обсягів рентнихплатежів, плати за користування природними ресурсами (в тому числі плати заземлю).
Продуктивною є ідея поступового переходу вприбутковому податку до оподаткування домогосподарства замість особи. Це даєзмогу враховувати за оподаткування особистого доходу наявність споживачів —непрацездатних, дітей, пенсіонерів, які перебувають на утриманні працюючого.
Відокремлені податковий та бухгалтерськийобліки дають несуттєві розбіжності для доходів бюджету, проте призводять дозростання непродуктивних витрат на їх ведення та, врешті-решт, до ускладненнясамого процесу адміністрування податку. Тому важливою складовою податковоїреформи є уникнення подвійного оподаткування та максимальне спрощення системизвітності підприємств.
Принципи надання податкових преференцій
Створення рівних умов господарювання длярізних галузей за нерозвиненості механізмів ринкового перерозподілу ресурсів тарегулювання сприятиме консервації існуючої структури економіки, її уповільненоїадаптації до сучасних вимог[19].Широкомасштабне скасування податкових пільг неодмінно призведе до кризовогопогіршення фінансового стану та неплатоспроможності провідних галузей (що відбулося,наприклад, після закінчення експерименту в гірничо-металургійному комплексі).Завдання стратегії інноваційного розвитку потребують запровадження в Україніселективної податкової політики. Тому невід’ємною складовою податковоїстратегії має стати встановлення чітких та прозорих критеріїв та методикнадання податкових преференцій.
Надмірний обсяг податкових пільг робить їхнєскорочення безальтернативним питанням. До того ж значна частина пільг невідповідає вимогам міжнародних організацій, до яких входитиме Україна (інасамперед — СОТ) і, отже, скасовуватиметься під зовнішнім тиском. Між тим слідузгодити зменшення обсягів податкових пільг із зниженням загального рівняоподаткування економіки. Потрібно усвідомлювати, що податкові пільги є свого роду«ціною» економічного зростання, а спроба вилучення хоча б частини цієї суми згосподарського обігу у фіскальних цілях в будь-якому разі, принаймні — вкороткостроковому періоді, вестиме до його уповільнення.
На нашу думку, найбільш адекватним стратегіїзростання є функціональний підхід до податкового регулювання. Йдеться пронадання податкових пільг не за галузевим принципом (чи й безпосередньо окремомупідприємству), як це, переважно, відбувається за існуючої системи, а як«винагороди» за виконання суб’єктами господарювання певних суспільно важливихфункцій відповідно до завдань державної економічної стратегії. Пільги не завждимають бути незмінними протягом тривалого часу. Варто лишати можливість із часомкоригувати або встановлювати регресивні (змінні) пільги.
З огляду на першочергові завданняекономічної стратегії, найважливішим завданням бюджетно-податкової політики єзапровадження податкового стимулювання інвестиційних процесів за спрощеннядоступу до цих стимуляторів за рахунок забезпечення прозорості процесів наданняостанніх та надання допомоги в одержанні належних пільг та відстрочок. Слідповністю або частково звільнити від податків прибуток, що реінвестується, тазапровадити «податкові канікули» на повернення підприємством інвестиційногокредиту (прибутки, що використовуються на повернення кредиту, не повинніобкладатися податком). Поряд з іншим, це сприятиме скороченню термінуповернення кредитів, більш швидкій окупності інвестиційних проектів та,відповідно, можливості більш точно планувати інвестиційну діяльність, щодозволить банкам знизити кредитні ставки у відповідь на зменшення ризикукредитування. Потрібно запровадити суворий контроль за обсягом та результатамивикористання інвестиційних податкових пільг.
Найдоречнішим видається синхронне зіскасуванням необґрунтованої галузевої пільги надання аналогічної функціональноїпільги з метою стимулювання певного виду діяльності, наприклад, в інноваційнійчи соціальній сферах, або й пряме спрямування отриманих від скасування пільгикоштів на інвестиційні потреби через інструменти державного бюджету. Востанньому випадку розпорядником та гарантом цільового використання коштів маєврешті-решт виступити Український банк реконструкції та розвитку (УБРР),створення якого, поки що «на папері», триває в Україні ще з 1997 року.
Кошти, отримані підприємствами завдякипільговому оподаткуванню, мають акумулюватися на їхніх спеціальнихінвестиційних рахунках та використовуватися, наприклад, за схемою, яка діяла в2002 р. в рамках податкового експерименту в гірничо-металургійному комплексі.За повідомленнями офіційних осіб, така схема не дала очікуваного ефекту. Проте,на наш погляд, причина цього полягає саме у відсутності суб’єкта, зацікавленогоу стратегічно ефективному використанні нагромаджуваних на казначейськихрахунках коштів. Утворення УБРР дало б можливість вирішити і цю проблему.
Серед можливих податкових пільг, яківідповідають функціональному принципу пільгового оподаткування, слід відзначититакі:
- застосування пільг в оподаткуванні прибуткуінноваційних підприємств згідно з чинним законодавством (показово, що практичноперша спроба запровадження пільг функціонального характеру, передбачена ЗакономУкраїни «Про інноваційну діяльність», у 2003 р. була призупинена з метою«бюджетної консолідації»);
- звільнення від оподаткування коштів підприємств,спрямованих на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації іперепідготовку кадрів, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичнестрахування, оздоровлення тощо) з прирівнюванням їх до інвестицій в людськийкапітал;
- звільнення від оподаткування коштів підприємств, щоспрямовуються на фінансування наукових досліджень;
- податкові пільги підприємствам, що здійснюютьекспортне та імпортозамінне виробництво, діють у трудонадлишкових чи депресивнихрегіонах тощо — в межах та за напрямами, визначеними відповідними державнимипрограмами (за таким орієнтиром могла б еволюціонувати політика щодоспеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку);
- звільнення від оподаткування коштів комерційнихбанків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових установ, якіінвестуються в інноваційні підприємства; встановлення пільг з оподаткуваннякоштів, отриманих внаслідок цих інвестицій, зокрема — диференціювання ставкиподатку на прибуток комерційних банків залежно від напрямів використанняресурсів у спосіб зниження їх у разі довгострокового кредитуваннявисокотехнологічних проектів, пільгове оподаткування прибутків від страхуванняінноваційних підприємств тощо;
- надання пільг в оподаткуванні комерційних банків,що здійснюють довгострокове інвестиційне кредитування;
- вилучення з бази оподаткування доходів фізичнихосіб витрат (в обумовлених межах) на отримання середньої та вищої освіти,охорону здоров’я тощо, а також інвестицій на відкриття власної справи.
З метою забезпечення цільового використанняотриманих внаслідок податкової пільги коштів, видається за доцільне здійснюватинадання пільги на основі конкретної угоди між уповноваженим державним органомта платником податку. Така угода має передбачати зустрічне зобов’язанняплатника щодо цільового використання отриманих коштів чи виконання ним певнихсупутніх функцій (наприклад, дотримання цінових умов, підтримка розвиткутериторіальної громади, соціальні витрати тощо) та його відповідальність у разіпорушення цього зобов’язання.
Розділ 2. ста н податкової політики всфері оподаткування доходів фізичних осіб в Україні2.1. Альтернативні зміни воподаткуванні доходів фізичних осіб в Україні
У світлі проголошеної податкової реформи,яка має на меті зниження податкового тягаря і створення сприятливих умов дляекономічного росту, відхід від попередньо проголошених ставки та розмірусоціальної пільги не сприятиме зростанню довірі до уряду з боку платниківподатків та потенційних інвесторів. Натомість, головним учасникам бюджетногопроцесу – уряду та Верховній Раді, слід, на нашу думку, переглянути плановіпоказники надходжень податку з доходів фізичних осіб, які закладаються в бюджетіна наступний рік, з метою їх зменшення.
Мета цього дослідження - розрахуватипрогнозний обсяг надходжень податку з доходів фізичних осіб за умови змінирозміру ставки податку та розміру соціальної пільги.
Розрахунок надходження прибуткового податкуз громадян на 2004 за ставкою 13% та 15% показано на додатку 1.
Рядок 3. Відрахування до Пенсійного тафондів загальнообов'язкового соціального страхування. Згідно стаття 3.5 Законупро податок з доходів фізичних осіб (№889) при нарахуванні у вигляді зарплатиоб’єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої зарплати, зменшенана суму збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондівзагальнообов’язкового державного соціального страхування. Отже, платник податку(податковий агент) матиме право зменшити нараховану зарплату або на суму зборудо Пенсійного фонду (2%), або на суму внесків до фондів соціального страхування(0.5% + 0.5%). Очевидно, що платники користуватимуться вищою ставкою Пенсійногофонду (2%), що дасть об’єкт оподаткування в 10714,4 млн. грн. В той же час, врозрахунках Міністерства Фінансів об’єкт оподаткування зменшується на 3.5%, щодає 10550,4.
Таким чином, в розрахунках МіністерстваФінансів об’єкт оподаткування занижено на 1261,5 млн. грн., а податок на 164млн. грн.
Рядок 6. Соціальна пільга. Розрахуноксоціальної пільги за ставкою 15% наводиться у додатку 2:
Таким чином, застосування соціальної пільгиза ставкою 15% призведе до зменшення надходжень на 1880 млн. грн., що на 250млн. грн. більше ніж за ставкою 13%
Рядок 8в. Дохід у вигляді дивідендів (стаття4.2.12) – додатковий податок оцінений у 89,7 млн. гривень
довідково: населенням за 2002р. отриманоблизько 520 млн. гривень у вигляді дивідендів. З урахуванням темпів зростанняприбутку прибуткових підприємств за 2003-2004 роки українці таких дивідендівможуть отримати 597,8 млн. гривень. За ставкою 15% податку буде сплачено 89,7млн. гривень.
Рядок 8г. Оцінка можливого затриманнявиплати зарплати в 2003 і виплата її на початку 2004. Найбільш вагомимфактором, який може вплинути на збільшення прогнозного обсягу податку на 2004рік, на думку експертів є можливе затримання виплат заробітної плати наприкінці2003 року, про що свідчить досвід застосування аналогічного законодавства уРосійській Федерації. Так, можна емпірично оцінити обсяг затриманого для виплату кінці 2003 року фонду оплати праці з метою його оподаткування вже у 2004 роціза нижчою ставкою. Фактично, у Росії обсяг такого “зсуву виплат” склав трохименше 25 відсотків до місячного ФОП і продовжувався два місяці. Отже розрахунокзроблено за наступною формулою:
([{ФОП без в/с за 2003р}: 12 * 2] * 25% * 13%) =73850,8: 12 * 2 * 0,25 * 0,15 = 461 млн.грн.) (2.1.1)
В той же час, слід зазначити, щозастосування ставки 15%, замість очікуваної 13%, може негативно вплинути наповедінку платників податків.
Рядок 11. При оцінці розміру податку звійськовослужбовців (як в разі застосування ставки 13% так і 15%) буловраховано зменшення об’єкту оподаткування на суму збору до Пенсійного Фонду(стаття 3.5), тому цей показник відрізняється від показника МіністерстваФінансів.
В разі застосування ставки 15% замість 13%для оподаткування доходів фізичних осіб (за умови не зміни розміру соціальноїпільги) надходження бюджету від цього податку складуть 12.2 млрд. грн. Це на1,5 млрд. грн. більше показника розрахованого експертами і на 263 млн.грн. менше показника Міністерства Фінансів.
Це проілюстровано на наступному графіку:
/>
2. В разі застосування соціальної пільги врозмірі 25%, 20% та 15% від розміру, визначеного статтею 6.1.1 Закону і заумови збереження ставки 13% надходження бюджету від цього податку складутьвідповідно 10938 млн. грн., 11210 млн. грн. та 11482 млн. грн. Тобтонадходження від цього податку зростуть відповідно на 270 млн. грн., 541 млн.грн., 813 млн. грн. в порівнянні з показником надходжень до бюджету за розмірусоціальної на рівні 30% розрахованого експертами. При цьому, ці показникибудуть меншими показника Міністерства Фінансів відповідно на 1561 млн. грн.,1289 млн. грн. та 1017 млн. грн.
3. В разі застосування соціальної пільги врозмірі 25%, 20% та 15% від розміру, визначеного статтею 6.1.1 Закону і заумови збереження ставки 15% надходження бюджету від цього податку складутьвідповідно 12547 млн. грн., 12861 млн. грн. та 13174 млн. грн. Надходження відцього податку зростуть відповідно на 1878 млн. грн., 2192 млн. грн. та 2506млн. грн. в порівнянні з показником надходжень до бюджету за розміру соціальноїна рівні 30% та ставкою 13% розрахованого експертами. При цьому, ці показникиперевищать показник Міністерства Фінансів відповідно на 48 млн. грн., 361,5млн. грн. та 675 млн. грн./> />
Ці висновки підсумовані на наступному графіку:
А також в наступній таблиці:
Ставка податку
13%
15%
Розмір соціальної пільги
25%
20%
15%
25%
20%
15% Надходження, всього (млн. грн.) 10 938 11 210 11 482 12 547 12 861 13 174 Відхилення (Міністерство Фінансів) (млн. грн.) — 1 561 — 1 289 — 1 017 48 361,5 675 Відхилення (млн. грн.) 270 541 813 1 878 2 192 2 506
2.2 Прогнознозуваання надходженьподатку з доходів фізичних осіб на 2004 рік
Аналіз здійсненого Урядом розрахункупрогнозного показника податку з доходів фізичних осіб на 2004 рік свідчить пройого завищення на майже 1,9 млрд. гривень, зокрема за наступними параметрами:
- прогнозний показник фонду оплати праці на 2004 рікзавищено порівняно з врахованим у макропоказниках на 2004 рік на 8,1 млрд.гривень (до 10 відсотків обсягу);
- можливі втрати від застосування соціальноїподаткової пільги можуть скласти 1564,5 млн. гривень, що на 570,6 млн. гривеньбільше показника, розрахованого Урядом;
- викликає сумнів додаткове залучення до бюджету 525млн. гривень за рахунок виведення із тіньового сектору частки ФОП (майже 4млрд. гривень доходів фізичних осіб);
- додаткове розширення податкової бази та іншіможливості щодо збільшення надходження податку на доходи фізичних осіб заекспертною оцінкою є не суттєвими і не дозволяють покрити виникаючий розрив міжпоказниками, що запропонований Урядом та розрахований Групою фіскальногоаналізу.
Питання визначення додаткового фонду оплатипраці
Згідно із пояснювальною запискою до проектуДержавного бюджету України на 2004 рік головною причною, згідно з якою фондоплати праці відповідно макропоказників Мінекономіки у розрахуках КабінетуМіністрів України збільшено на 10 відсотків є те, що у показнику Мінекономікине враховано додаткові доходи населення, які, на думку Уряду, повністювідображаються Державною податковою адміністрацією у формі звітності №8-ДР.
Проте, згідно інформації ДПА (лист на Мінфінвід 01.08.2003 №6796/5/17-0216 додається), за 2002 рік населенням отриманінаступні доходи:
59 224,6 млн. гривень — за основним місцемроботи та
3 187,9 млн. гривень — за неосновним.
Тобто, загальний отриманий дохід складає 62412,5 млн. гривень.
На нашу думку, цей показник відповідаєпоказнику ФОП за 2002 рік у обсязі 62 509,7 млн. гривень (безвійськовослужбовців і прирівняних до них осіб), який поданий Урядом уПояснювальній записці до проекту Закону про Державний бюджет України на 2004рік. Відхилення складає лише 0,2 відсотка.
Достовірність вищенаведених данихпідтверджує також той факт, що розбіжність у показниках фактично отриманогоподатку за 2002 рік між даними ДПА і Держказначейства складає 3 відсотка,що пояснюється врахуванням у даних ДПА проведених податковими органамиостаточних розрахунків із платниками (у тому числі повернення надмірусплаченого податку), в той ж час як органами ДКУ фіксується сума станом на 1 січня(без такого повернення).
Отже, розбіжностей у показниках обсягуоподатковуваного доходу фізичних осіб (ДПА) та фондом оплати праці(Мінекономіки) за 2002 рік та підстав для збільшення на 8,1 млрд грн. показникаФОП, врахованого у макропоказниках економічного та соціального розвитку Україниу 2004 році, немає.
Через цей фактор показник доходів місцевихбюджетів, який враховується при визначенні міжбюджетних трансфертів, завищенона 1.1 млрд. гривень
Соціальна податкова пільга.
Розрахунок обсягу податкових пільг, якіотримують платники по окремих категоріях (100, 150 і 200 відсотків базовоїподаткової соціальної пільги) має здійснюватися на основі даних про кількістьтаких пільговиків (зокрема у минулих роках), а також загальної чисельностіпрацюючих та тих, хто фактично отримує щомісячний заробіток нижче 530 гривень.
Оскільки у Пояснювальній записці, що наданаКабінетом Міністрів України, відсутній розрахунок втрат податку відзастосування податкової пільги, надаємо розрахунок таких втрат із зазначеннямджерела інформації (використана інформація за 2002 рік).
Загалом, основні параметри розрахункунаступні:1 Кількість працівників, всього (чол) 18 072 353 2 Частка тих, хто отримує дохід до 500 гривень, (%) 75,0 3 Частка тих, хто отримує дохід від 500 до 530 гривень, (%) 1,75 4
Частка отримувачів пільги, (%)
(4=2+3) 76,75 5
Кількість отримувачів пільги, (чол)
(5=4*1) 13 870 531 з них: 6
отримувачі 150% податкової пільги, (чол)
(106,5 грн) 1 678 775 7
отримувачі базової податкової пільги, (чол)
(71 грн) 12 191 756 8
Втрати по базовій пільзі, (грн)
(8 = 7 * 71грн * 12 міс * 13%) 1 350 358 886,53 9
Втрати по пільзі у 150% від базової, (грн)
(9 = 6 * 106,5 грн * 12 міс * 13%) 214 064 713,25 Всього втрат, (грн) 1 564 423 599,78
Слід зазначти, що показник втрат податку здоходів фізичних осіб, які мають право на 200 відсотків базової податковоїпільги, пропонується прийняти у запропонованому Урядом обсязі, оскількикількість таких пільговиків – мізерна, враховуючи їх перелік.
Межа застосування податкової пільги прийнятаДПА на рівні 530 гривень (проти 510 гривень, які враховано у розрахунках Уряду)і визначена відповідно до рішення, прийнятого Кабінетом Міністрів України назасіданні 27 серпня 2003р., щодо надання Верховній Раді України пропозиціївстановити на 2004 рік прожитковий мінімум у сумі 356,04 гривні на людину. Прицьому показник прожиткового мінімуму на працездатну особу має підвищитися з 365гривень у 2003 році до 379,81 гривні у наступному році. Таким чином, маєзбільшитися і рівень порогу доходу фізичної особи для застосування податковоїпільги з 510 гривень до 530 гривень.
Отже, загальна сума втрат від застосуваннясоціальної податкової пільги за розрахунками може скласти 1 564,5 млн. гривень,що на 570,6 млн. гривень більше показника, врахованого Урядом.
Проблема виходу частки фонду оплати праці зтіньового сектору
На думку експертів, прогнозний обсяг виходуз тіньового сектору значної (до 4 млрд. гривень) частки до цього часуприховуваного доходу є завищеним з декількох причин.
Так, лише зменшення загального фіскальноготиску на фонд оплати праці — шляхом зниження ставки податку на доходи, — неможе бути достатнім стимулом для такого кроку з боку платників податків (якроботодавців, так і робітників). Зокрема, залишаємий значний рівень відрахуваньдо соціальних фондів, не введення персоніфікованого медичного та незавершеністьреформи пенсійного забезпечення не спонукають платників декларувати своїфактичні (реальні) доходи.
Закладені у Законі України “Про податок здоходів фізичних осіб” окремі норми, які б сприяли виходу з тіньового оборотупевних доходів, (зокрема оподаткування процентів, операцій з нерухомістю,спадщини та дарунків) вступають у дію лише з 2005 року. Крім того, нормастатті 5 щодо застосування податкового кредиту почне впливати на надходження з2005 року.
Така ситуація навпаки може спровокуватиплатників до подальшого застосування нелегальних способів уникненняоподаткування, у тому числі до конвертації коштів в готівку для виплатиреальної винагороди працівникам “у конвертах”.
Водночас існування порогу заробітної плати,до якої діє податкова соціальна пільга, провокує на свідоме заниженняроботодавцем офіційного рівня доходів своїх працівників з метою зменшення рівнянарахувань на ФОП, що буде підтримано також працівниками з метою отриманняподаткової пільги і збільшення отримуваної винагороди (доходу, що є урозпорядженні працівника). Так, при заробітній платі у 530 гривень в місяцьпрацівник сплачує 59,67 гривень податку. При збільшенні заробітної плати лишена 5 гривень (до 535 гривень), податок збільшується на 9,88 гривень.
Як один з ймовірних способів ухилення відоподаткування може стати і дроблення роботодавцями своїх підприємств з метоювиділення за „основним місцем роботи” заробітку у 530 гривень та отримання тамподаткової пільги.
Найбільш вагомим фактором, який можевплинути на збільшення прогнозного обсягу податку на 2004 рік, на думкуекспертів є можливе затримання виплат заробітної плати наприкінці 2003 року,про що свідчить досвід застосування аналогічного законодавства у РосійськійФедерації. Так, можна імпирично оцінити обсяг затриманого для виплат у кінці2003 року фонду оплати праці з метою його оподаткування вже у 2004 році занижчою ставкою. Фактично, у Росії обсяг такого “зсуву виплат” склав трохи менше25 відсотків до місячного ФОП і продовжувався два місяці.
На нашу думку, в Україні такий обсяг теж неперевищить середньостатистичний у Росії, тому додаткові надходження можнапрогнозувати у обсязі не більше 400 млн. гривень, а не 525 млн. гривень, яквказано у прогнозі Уряду:
([{ФОП без в/с за 2003р}: 12 * 2] * 25% * 13%) = 73850,8: 12 * 2 *0,25 * 0,13 = 400 млн.грн) (2.2.1)
Оскільки Урядом у Пояснювальної записки допроекту закону не надані пояснення щодо розрахунків (механізмів) отримання добюджету сум податку за рахунок скорочення тіньового сектору, аналіз проведеноза методикою експертів .
Виходячи із наведеного аналізу вважаємо, що прогнозний показник податку з доходів фізичних осіб через цей фактор завищенона 162,3 млн. гривень.
Додаткові надходження, передбачені Закономпро оподаткування доходів фізичних осіб
Низка положень Закону про оподаткуваннядоходів фізичних осіб мають на меті розширення податкової бази в порівнянні зположеннями Декрету про прибутковий податок з громадян, найбільш значущими зяких є:
- дохід у вигляді дивідендів (стаття 4.2.12) –додатковий податок оцінений у 77,7 млн. гривень
- довідково: населенням за 2002р. отримано близько520 млн. гривень у вигляді дивідендів. З урахуванням темпів зростання прибуткуприбуткових підприємств за 2003-2004 роки українці таких дивідендів можутьотримати 597,8 млн. гривень. За ставкою 13% податку буде сплачено 77,7 млн.гривень.
- залучення до оподаткування доходів фізичних осіб –платників єдиного податку, які надають послуги іншій особі протягом більш ніжодного місяця, як заробітної плати (стаття 1.8 Закону) – оцінити вплив даногонововведення досить важко, оскільки відсутня відповідна статистика. Але можнаприпустити, що дана норма зачепить в першу чергу високооплачуваних робітників,які надають послуги своїм роботодавцям як підприємці, а не як найманіпрацівники – а таких не так вже й багато.
Інші додаткові джерела є за своїм характеромнесуттєвими, не зможуть якимось чином вплинути на надходження від податку надоходи фізичних осіб і Урядом у своїх розрахунках не враховані (зокрема, сумазаборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності,оподаткування хабарів, викрадених чи знайдених скарбів, не зданих державі,утримання податку з сум, які виплачуються за зданий фізичною особою брухтчорних або кольорових металів тощо).
Висновки експертів підтверджується ікінцевою перевіркою щодо прогнозної на 2004 рік ефективної ставки податку.
Так, якщо брати за основу розрахунок Уряду,ефективна ставка податку до офіційно поданого показника фонду оплати працістановить 14,04 відсотка, за розрахунками експертів – 11,9 відсотка.
2.3. Проблема детінізації доходівгромадян в контексті змін щодо оподаткування доходів громадян
Міністерство економіки та з питаньєвропейської інтеграції вважає, що реформування системи оподаткування доходівгромадян має забезпечити:
по-перше, зростання реальних доходівгромадян, їх купівельної спроможності та розширення платоспроможного попиту вкраїні як необхідну умову економічного зростання;
по-друге, створення умов для зростаннячастки заробітної плати у структурі собівартості продукції, що є одним ізчинників розвитку інноваційно-інвестиційної моделі економіки;
по-третє, легалізацію доходів громадян тазбільшення інвестиційної можливості економіки.
Незважаючи на те, що частка прибутковогоподатку з громадян в структурі доходів бюджету України зростає, вона порівняноз іншими країнами є низькою.
Частка цього податку до ВВП за період з 1999по 2002 рік зросла з 3,4 відс. до 4,9 відсотка. Це співвідношення в країнахОЕСР в середньому складає 7%.
Низька частка прибуткового податку згромадян у структурі доходів бюджету є результатом поєднання високого рівняоподаткування доходів громадян та значного рівня нарахувань на фонд заробітноїплати, які мають бути сплачені підприємцями (при виплаті однієї гривні зарплатипідприємець має сплатити до бюджету, пенсійного, соціального та інших фондів до85 коп.). Це негативно позначається на стимулах до збільшення заробітної плати,податок утримується з доходу, меншого за рівень прожиткового мінімуму. Тобто,при оподаткуванні не враховується необхідність забезпечення мінімальних потреблюдини. Через це відсутня мотивація до підвищення мінімальної заробітної платидо рівня прожиткового мінімуму. Внаслідок цього питома вага заробітної плати усобівартості продукції є низькою (у 2001 році – 12,8 відс.). Тому відреформування системи оподаткування доходів громадян Міністерство економіки та зпитань європейської інтеграції очікує також швидкого наближення мінімальноїзаробітної плати до рівня прожиткового мінімуму.
Існуюча прогресивна шкала оподаткування,стримуючи зростання заробітної плати, призводить до її тінізації. Тіньоваекономіка живиться, передусім, за рахунок тіньової заробітної плати. Виходячиз оцінки обсягів тіньової економіки, реальні доходи громадян насправді значновищі, ніж ті, що декларуються для сплати податку.
Довідково. Аналіз структури надходженьприбуткового податку з громадян за видами доходів свідчить, що прибутковийподаток сьогодні — це фактично податок на заробітну плату працюючих векономічному секторі, що є «прозорим» для податкових органів, але вінне справляється зі значних масивів доходів осіб, які ігнорують фіскальнусистему держави. Питома вага податку з оплати праці робітників і службовців у1999 році становила 92,5 відс., у 2000 році — 93,6 відс., у 2001 році — 94,5відс., у 2002 році – 94,3 відс. загальної суми прибуткового податку, що бувсплачений громадянами протягом відповідного року. Водночас у структурі грошовихдоходів населення України, що фіксуються органами офіційної статистики, питомавага оплати праці становила у 2001 році лише 50 відс., у 2002 році – 42,5відсотка.
Разом з тим, оподаткування доходів відпідприємницької діяльності забезпечило надходження до казни держави у 1999 році6,3 відс., у 2000 році — 5,1 відс., у 2001 році — 4 відс., у 2002 році – лише3,5 відс. загальної суми прибуткового податку, отриманого від громадян України.
Така ситуація вимагає від державимаксимально повного врахування реальних економічних можливостей платниківподатків і приведення системи оподаткування фізичних осіб у відповідність зними.
На думку Міністерства економіки та з питаньєвропейської інтеграції, для цього необхідно здійснити такі кроки:
1) встановлення єдиної ставки податку надоходи фізичних осіб у розмірі 13 відсотків;
2) прив’язка неоподатковуваного мінімуму домінімальної заробітної плати на період до досягнення нею прожиткового мінімуму,а потім – до прожиткового мінімуму;
3) запровадження сплати податку усімаплатниками з усіх видів доходів, за винятком пасивних доходів (процентів,дивідендів, страхових виплат) та пенсій.
Такі підходи в оподаткуванні дозволятьзабезпечити простоту адміністрування податку, соціальну рівність, витриматиконкуренцію на традиційних ринках збуту українських товарів, в першу чергу, наросійських ринках.
Чому Міністерство економіки та з питаньєвропейської інтеграції вважає, що єдина ставка податку на доходи фізичних осібмає бути на рівні 13 відсотків?
По-перше, тому що на сьогодні в Україні, недивлячись на застосування прогресивної шкали оподаткування, співвідношення міжнадходженнями прибуткового податку з громадян до бюджету та обсягом оплатипраці фактично склалося на рівні 13 відсотків (обсяг надходжень прибутковогоподатку з громадян до бюджету у 2002 році — 10,8 млрд. грн., оплата праці, заданими Держкомстату, — 81,5 млрд. грн., 10,8/81,5*100% = 13,25%).
По-друге, через застосування такої ставки вРосії. Відсутність перепон на шляху руху капіталу та робочої сили між Україноюта Росією разом з вищим рівнем оподаткування доходів фізичних осіб в Україніпризводить до перетоку виплат доходів українських громадян та сплатиприбуткового податку в Росію. В умовах відкритого кордону проконтролювати, чиперебуває громадянин 182 дні протягом року на території України, надто складно.Через це бізнес мігрує до Росії, де нижче податкове навантаження.
По-третє, через високий рівень навантаженняна фонд заробітної плати не стимулюється розвиток виробництва трудомісткоїпродукції, в першу чергу, наукоємного виробництва, втрачаєтьсянауково-технічний потенціал України.
По-четверте, через високий рівень тінізаціїдоходів на сьогодні ми не маємо реальної картини про розподіл громадян зарівнями доходів, що робить низькою якість оцінок можливих наслідківзапровадження різних ставок податку на економічний розвиток та доходи бюджету.Тому, завданням єдиної 13-відсоткової ставки є виявлення розподілу громадян зарівнями доходів.
По-п’яте, фізичні особи – суб’єкти малогопідприємництва не сплачують прибутковий податок з громадян за діючою шкалою,якщо вони застосовують спрощену систему оподаткування. Ставки єдиного податкузнаходяться в межах від 20 до 200 грн. в місяць, що стимулює зменшення часткидоходів, які оподатковуються на загальних підставах. При отриманні суб’єктоммалого підприємництва доходів на рівні середньомісячної заробітної плати(376,38 грн.) фактична відсоткова ставка прибуткового податку при застосуваннімінімальної ставки єдиного податку складає лише 5,3%, тим самим провокуючиперетік доходів через цю систему.
По-шосте, для скасування податковихпривілеїв військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів необхіднокомпенсувати цим громадянам втрати на сплату податку відповідним збільшеннямзаробітної плати. Для цього у бюджеті спочатку необхідно вишукати додатковікошти. При 13% ставці потреба в додаткових коштах буде меншою. Так, лише длявійськовослужбовців для сплати податку за ставкою 13 % необхідно збільшитивидатки на зарплату на 676 млн. гривень, а при ставці 15 % — на 780 млн.гривень.
Прийнятий Верховною Радою України у другомучитанні проект Закону України „Про податок на доходи фізичних осіб” часткововідповідає визначеним Міністерством завданням, зокрема, в частині встановленняєдиної ставки податку, скасування пільг, наданих за професійною ознакою.
За розрахунками Міністерства економіки та зпитань європейської інтеграції, податкове навантаження внаслідок запровадженнязапропонованого у проекті Закону порядку оподаткування доходів громадянзнизиться більш, ніж у 3 рази. Коливання розміру такого зниження залежатиме відвеличини сукупного оподатковуваного доходу громадянина, введення, чи невведення соціальної пільги щодо не оподаткування доходу у розмірі мінімальної заробітноїплати (розрахунок прибуткового податку за чинними ставками та за ставками, якібуде введено, додається).
Міністерство економіки та з питаньєвропейської інтеграції вважає економічно недоцільним передбачене проектомЗакону України запровадження оподаткування процентів. Це може негативновплинути на залучення банками коштів фізичних осіб, тобто призвести до відтокукоштів населення з банківської системи та збільшення тіньового сектору,кредитних ставок та загального погіршення стану економіки.
Міністерство економіки та з питаньєвропейської інтеграції відстоює комплексний підхід до розв’язання проблемизниження податкового навантаження на заробітну плату, оскільки тільки за такихумов дійсно може відбутися зростання реальної заробітної плати та її легалізація.Загальна ставка нарахувань на фонд заробітної плати не повинна перевищувати 25відсотків.
Поряд з позитивними наслідками реформуванняоподаткування доходів громадян та пенсійної реформи можливі укороткотерміновому періоді і негативні моменти, які, в першу чергу, проявлятьсяу зростанні цін та посиленні диференціювання регіонів за рівнями доходів, аджеприбутковий податок є основним бюджетоутворюючим джерелом місцевих бюджетів.
Стосовно зростання цін. Стабільність цін незавжди стимулює розвиток економіки, оскільки за стабільних цін з часомвтрачається мотивація до інвестування, зміни асортименту, підвищенняконкурентоспроможності, оновлення виробництва. Зростання цін є ознакоювиникнення попиту та відповідного руху капіталу.
Більш складним питанням у зв'язку зреформуванням оподаткування доходів громадян може стати посилення диференціаціїміж доходами бюджетів окремих регіонів. В регіонах, де сконцентрованепромислове виробництво, за рахунок легалізації заробітної плати доходибюджетів зростатимуть більшими темпами, ніж на депресивних територіях, деможливе загострення бюджетних проблем. Тому першочергового значення набуваєзадіяння механізму надання дотацій вирівнювання.
Міністерство економіки та з питаньєвропейської інтеграції вважає, що реформування оподаткування доходів громадянне може здійснюватися автономно, а повинно реалізовуватись одночасного зпросуванням реформ в системі державних видатків, системі пенсійного тасоціального страхування.
Розрахунокприбуткового податку з громадян за чинними ставками
і заставками, які передбачені проектом Закону України
„Проподаток на доходи фізичних осіб”
/грн./Розмір сукупного оподатковуваного доходу за рік
4516,56
(виходячи з розміру середньомісячної зарплати) 1000000 Середньомісячний розмір доходу 376,38 83333,33 Розмір податку за місяць: за чинними ставками 60,75 33046,75 за ставкою, яку буде введено (13%, за умови введення соціальної пільги, яка передбачає, що податок на доходи фізичних осіб не нараховуватиметься на розмір мінімальної заробітної плати /237 грн./) 18,12 10802,52 за ставкою, яку буде введено (13%, без врахування соціальної пільги) 48,93 10833,33 Розмір податку за рік: за чинними ставками 729 396561 за ставкою, яку буде введено (13%, за умови введення соціальної пільги, яка передбачає, що податок на доходи фізичних осіб не нараховуватиметься на розмір мінімальної заробітної плати /237 грн./) 217,43 129630,27 за ставкою, яку буде введено (13%, без врахування соціальної пільги) 587,16 130000 Співвідношення між розмірами податку з урахуванням соціальної пільги 3,35 3,06 Співвідношення між розмірами податку без урахуванням соціальної пільги 1,2 3,05
Розділ 3. Застосування зарубіжнихмоделей податкової політики для умов України3.1 Податкова політика зарубіжнихкраїн в сфері оподаткування доходів громадян
Підтримка платоспроможного попиту одностайновизнається вітчизняними і закордонними економістами однією із ключових умовдосягнення економічного зростання — заради котрого, власне, затівався курсреформ. Збільшення такого попиту можливо лише зі збільшенням купівельноїспроможності кінцевих споживачів — говорячи простіше, добробуту, рівня реальнихприбутків населення.
Для стимулювання збільшення прибутків вУкраїні вже давно пропонується полегшити їхнє оподатковування, і зокремаоподаткування заробітної плати: понизити прибутковий податок із громадян інарахування на фонд заробітної плати підприємств. Однак віз і нині там. Зодного боку, уряд і депутати ніяк не можуть домовитися про прийнятну шкалуоподатковування, а з іншого — спрацьовує стандартний аргумент податковоїадміністрації: знизьте податки — і подивимося, як ви забезпечите видатковістатті бюджету. Та й у «розвитих країнах», мов, податки на доходигромадян є однією з основних статей формування бюджетів (як державного, так імісцевих).
Частка прибуткового податку в прибуткахбюджету в 90-х роках у США, за підрахунками Організації економічногоспівробітництва і розвитку (ОЕСР, OECD), складала понад 35%, а наприкінці 80-х- понад 45%, у Великобританії і більшості країн континентальної Західної Європиця частка коливається в межах 25-30%. Своєрідний рекорд належить країнамПівнічної Європи, де з відрахувань прибуткового податку формується до 50%прибутків державного бюджету; до того ж, прибутки громадян цих країноподатковуються муніципальними і церковними податками, а також зборами всоціальні фонди.
Так, у Данії середня ставка муніципального іцерковного податків у сумі складає 29,5 %. Ставка державного податку диференційованав залежності від прибутку. Якщо простий (муніципальний) податок перевищує134500 датських крон, додатково встановлюється податок у розмірі 5 % і 15 % — при перевищенні прибутку 243500 датських крон. Гранична ставка прибутковогоподатку склала в 1996 р. 61 %, із 1998 р. вона знижена до 58 %. У 1994 р.запроваджено новий податок у соціальні фонди. Ставка в 1996 р. склала 7 % відвалової заробітної плати. Ці внески утримуються роботодавцем і сплачені сумиподатку зменшують базу оподаткування на суму персонального відрахування, щоскладає в середньому 13224 датських крон. Внески в державні пенсійні і страховіфонди також можуть відраховуватися з бази оподаткування. Крім того, базаоподаткування може бути зменшена на суми внесків із страхування за безробіттям,суми пожертвувань, деякі види транспортних витрат, витрати на виховання дітей іаліменти.
У Швеції дохід у розмірі не більш 209100шведських крон оподатковується муніципальним податком за ставкою приблизно 32%. Дохід понад ці суми оподатковується також національним податком 25 %. Такимчином, максимальна ставка прибуткового податку (муніципального і національного)- 57 %. Дохід від капіталу оподатковується окремо за ставкою 30 %. Фізичнаособа, що знаходиться на території Швеції менше 6 повних місяців, має обмеженуподаткову відповідальність. Податок за ставкою 25 % повинний бути утриманийроботодавцем при оплаті зроблених у Швеції робіт і послуг. Нерезидент, щопрацює за наймом, не зобов'язаний представляти декларацію про доходи вподаткові органи. Велику частину податку в соціальні фонди (33 % від валовоїзаробітної плати, включаючи вартість додаткових виплат і пільг) сплачуєроботодавець, однак працівник, вік якого не перевищує 65 років, повинен такожсплачувати внески на індивідуальне медичне страхування — 3,95 % і пенсійнезабезпечення — 1 %. З 1996 року був установлений граничний розмір страховихвнесків — 271500 шведських крон.
Ставка муніципального податку у Фінляндіївстановлена на рівні 15 і 20 %, у залежності від місцевих законодавчих актів. Податкитакож сплачують парафіяни Фінської Церкви за ставкою 1 — 2 %. Додатково згромадян стягуються наступні податки: внески в соціальні фонди за ставкою 1,9%, на доходи, що перевищують 80000 фінляндських марок — 3,35 %, у пенсійнийфонд — 4,3 % і 1,5 % у фонд зайнятості. Суми, сплачені в соціальні фонди й уфонд зайнятості, цілком відраховуються з податкової бази. Ставки державногоприбуткового податку сплачуються по прогресивних ставках, диференційованих від7 до 39 % у залежності від розміру доходу. Доходи до 43000 фінляндських марокзвільнені від цього податку. Прибутковий податок розраховується і стягується ззаробітної плати працівника роботодавцем. Недоплачений податок утримуєтьсядодатково, а переплачений — відшкодовується. Нерезиденти сплачують податок нафінські джерела доходу за ставкою 28 % на дивіденди, авторські гонорари,відсотки, а на заробітну плату і пенсії — 35 %.
У Норвегії виділяються дві групи платниківподатків: самотні громадяни і громадяни, що мають 1 і більше утриманців наутримуванні. Ставка муніципального податку дорівнює 21 % плюс 7 % — податок уфонд вирівнювання, що виплачується із сум чистого доходу, що перевищують 23300норвезьких крон для першої групи платників податків і 46000 норвезьких крон длядругої групи. Індивідуальний дохід (який визначається як валовий дохід відтрудової діяльності за трудовою угодою або підприємницької діяльності,включаючи пенсії) є предметом оподатковування. Національний податок має двіставки. Для першої групи платників податків, що мають дохід 220501 — 248500норвезьких крон, податок складає 9,5 %, а при доходах понад 248500 норвезькікрони — 13,7 %. Для другої групи ставка 9,5 % діє при доходах 267501 — 278500норвезьких крон, 13,7 % — якщо дохід перевищує 278500 норвезьких крон. Зоподатковуваного доходу відраховується неоподатковуваний мінімум у розмірі36000 норвезьких крон для першої групи платників податків і 29800 норвезькихкрон — для другої. Працівники виплачують із своєї заробітної плати внески всоціальні фонди в розмірі 7,8 %. Для вільних підприємців ставка податку всоціальні фонди дорівнює 10,7 % від їхнього доходу, що не перевищує 447600норвезьких крон, і 7,8 % при перевищенні цього рівня. Із сум пенсій такожутримується податок у соціальні фонди, але за зниженою ставкою — 3 %. Ця жставка застосовується на доходи осіб, вік яких менше 17 років і більше 69років. Іноземні громадяни зобов'язані в загальному порядку сплачувати страховівнески, хоча може бути надане виключення з правил, якщо є відповідна податковаугода. Іноземці, що працюють на континентальному шельфі, звільнені від сплатистрахових внесків.
Практично у всіх країнах із податкової базивиключаються витрати, пов'язані з одержанням прибутку, дивіденди, відсотки,аліменти і подібне. Слід зазначити, що реформа податкової системи в 90-і рокистала повальним явищем практично в усіх державах.
Відповідно до результатів дослідження,проведеного Центральним економіко-математичним інститутом (ЦЕМІ) російськоїАкадемії наук (на жаль, вітчизняна наука не одержує фінансування на подібнідослідження), основними тенденціями зміни податкових ставок у Західної Європіє: зниження ставок податків на прибутки корпорацій, підвищення ставок ПДВ іставок соціальних платежів, невелике збільшення неоподатковуваногоіндивідуального доходу і зниження ставок індивідуального прибуткового податку;у Росії в 1992-95 р. спостерігалися в основному протилежні тенденції: рістставок податку на прибуток, зниження ставки ПДВ, підвищення сукупної ставкинарахувань на заробітну плат. В 1996-1997 р. істотних зміни більшості ставок невідбулося, але був скасований спецподаток і податок на наднормативний фондоплати праці. Лише 2000 року був початий процес прийняття нового Податковогокодексу, і насамперед проведена згадувана реформа податку на доходи громадян.
Відмінності у значеннях ставок прибутковогоподатку у світі дуже значний: від мінімальної ставки — 3,1% у Швейцарії до 42%у Данії (у середньому 20,4%), а максимальної ставки — від 35,7% до 63% у тих жекраїнах (у середньому 51,1%).
У США максимальна ставка нижча і становить31%. За даними ЦЕМІ РАН, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р. мінімальна ставказросла в 5 країнах, понизилася в 10 країнах, не змінилася в 2 країнах,максимальна ставка підвищилася в 5 країнах, понизилася в 7 країнах і незмінилася в 5 країнах. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. мінімальна ставкапідвищилася в 2 країнах, знизилася в 5 країнах; максимальна ставка понизилася в3 країнах, підвищилася в 4 країнах, а в більшості країн ставки залишилися беззмін. У середньому простежується тенденція до невеликого зменшення ставокіндивідуального податку на дохід (мінімальної на 2,2 пункти, максимальної — на2,9 пункти). Найбільш істотне зменшення ставок у Норвегії, Данії, Фінляндії йІрландії, де вони були вищими, ніж в інших країнах Європи. Досить значнопідвищилися податкові ставки в Бельгії і Німеччині через уведення надбавок доприбуткового податку. Слід зазначити, що в більшості країн щорічно або раз надва роки коректуються податкові інтервали в зв'язку з інфляцією. У країнах, дезастосовувалися шкали з великою кількістю інтервалів — 10-20, до 1997 р.відбулося їхнє скорочення до 5-10. Більше 10 податкових інтервалів встановленев Греції (15) і Люксембурзі (17). Середнє число інтервалів по країнах ЗахідноїЄвропи дорівнює 7.
Сукупні ставки соціальних платежів, щоявляють собою суму усіх видів нарахувань на заробітну плату, у 1995 р. упорівнянні з 1991 р. збільшилися для роботодавців у 8 країнах, для працівників- у 12 країнах, залишилися незмінними відповідно в 2 і 4 країнах і зменшилися в7 країнах і в 1 країні. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. ставки соціальнихплатежів окремо для роботодавців і для працівників зросли в 7 країнах, азнизилися в 4 країнах. Середня ставка по 17 країнах Європи (без Ісландії)склала в 1997 р. для наймачів 22,4% (ріст на 0,5 пункту в порівнянні з 1991 р.), а для працівників — 11,9% (ріст на 2,4 пункти). Незважена середня сукупнаставка виросла на 3,6 пункти і склала 34,3%. Це означає, що превалює тенденціядо росту ставок соціальних платежів. Слід зазначити, що в тих 11 країнах, десоціальні податки стягуються по окремих ставках на різні потреби, ріст сукупноїставки відбувався за рахунок збільшення відрахувань на страхування безробіттяпри зниженні відрахувань на медичне страхування.
У зв'язку з обмеженістю наданих соціальнимифондами благ у багатьох країнах (США, Сінгапур, Австрія, Німеччина, Греція,Ірландія, Іспанія, Нідерланди, Люксембург і Швейцарія) існують максимальні межізаробітку, із якого стягуються соціальні внески, що знижує ступіньоподатковування високих заробітків. Межі варіюються від 23 тисяч до 88 тисячдоларів США в рік (приблизно від 1 до 3 середніх заробітних плат). У зв'язку зінфляцією і ростом заробітків ці границі, як правило, щорічно підвищуються на5-10%, а за період 1991-1997 р. вони в середньому збільшилися в 1,6 рази.
Таким чином, розвинуті країни продовжуютьполітику «соціальної держави», залишаючи незмінними або збільшуючивідрахування в спеціальні фонди, однак одночасно роблять спробу стимулюватизбільшення доходів, знижуючи ставки власне прибуткового податку. Як видно,ставки прибуткового податку в Україні порівнянні зі ставками в найменшліберальних у цьому відношенні країнах Північної Європи, а ставки відрахувань усоціальні фонди навіть перевищують скандинавські аналоги. При цьому невиправданонизькими залишаються рівні прибутків, що оподатковуються високими ставками. Зурахуванням інфляції це приводить до щорічного падіння реальних прибутків:відповідно до підрахунків економістів програми TACIS, у 1999 році ставкаподатку на дохід, стягнутий з еквівалента 100 доларів, досягла рівняоподатковування… 300 доларів у 1995 році. Беручи до уваги, що за українськимзаконодавством підприємство, бажаючи виплатити працівнику «чистими»еквівалент 100 доларів, повинно передбачити в бюджеті еквівалент ще понад 72доларів на прибутковий податок, соціальні відрахування і нарахування на фондзарплати, не дивно, що зарплати вважають за краще тримати низькими абовиплачувати їх у «тіні», вивертаючись у всіляких схемах.
У результаті офіційна середня зарплата вУкраїні за підсумками 2000 року — з урахуванням зростання на 35% у порівнянні з1999 роком — становить 296 грн. на місяць (менше 55 доларів або 60 євро) — приофіційно визнаному прожитковому мінімумі доходів понад 300 гривень. За цимпоказником Україна безнадійно відстає не тільки від розвинених країн, але і відсусідів у Центральній і Східній Європі, включаючи Болгарію і Румунію. За данимиДойчебанка, середня нарахована (до сплати податків) зарплата на місяць у 2000році складала: Румунія — 135 євро, Болгарія — 143 євро, Латвія — 290 євро,Словаччина — 299 євро, Литва — 300 євро, Естонія — 340 євро, Угорщина — 357євро, Чехія — 414 євро, Польща — 522 євро, Словенія — 925 євро (середній уЄвросоюзі рівень місячної зарплати — 1852 євро). Не зайве нагадати, що рівеньспоживчих цін у Центральній і Східній Європі порівнянний з українським, а вдеяких країнах і нижче...
Те, що необхідно стимулювати зростаннядоходів населення, визнається усіма — від уряду і депутатів доекспертів-економістів незалежно від громадянства. Але, як уже було сказано,страх загубити існуючі доходи бюджету змушує чіплятися за грабіжницькі ставки іподаткові діапазони.
Водночас давно відомо, що покладатися наобкладання доходів громадян як основне джерело прибутків можуть тільки держави зекономікою, що постійно зростає, стабільною соціально-економічною ситуацією інизькою інфляцією. Тільки такі чинники дають необхідне відчуття стабільності,дозволяють витрачати значні бюджетні кошти на соціальні програми, що створюєдля платників податків досить ясну картину того, на що йдуть відрахування зїхніх доходів, і сприяє формуванню атмосфери солідарності і відповідальності,на відсутність якої в наших громадян так скаржаться вітчизняні податківці.
На початкових етапах економічногоперехідного періоду прибутковий податок не є важливим джерелом податковихнадходжень. У перехідний період дохід на душу населення невеликий, і економікаможе пристосовуватися до перехідних умов за рахунок подальшого скороченняприбутків населення до поновлення економічного зростання.
Крім того, основним джерелом прибутковогоподатку в перехідний період є відрахування з зарплат, і потрібно певний періодчасу для того, щоб надходження з інших джерел прибуткового податку (відсотки,дивіденди, дохід від малого бізнесу) стали ефективним податковим інструментом.
Країни з перехідною економікою повинніпристосуватися до нових податкових концепцій, з урахуванням місцевихособливостей, а населення повинно усвідомити, що сплата податків є йогогромадянським обов'язком. Як і всякий процес, зв'язаний із масовою свідомістю,подібне ставлення до податків розвивається досить повільно.
Тому на початкових етапах реформи часткабюджетних надходжень від прибуткового податку повинна бути невелика. Важливо,щоб податок стягувався за схемою, що забезпечує адаптацію економіки до цьогоподатку. Тоді усе більше людей будуть ставати платниками прибуткового податкуі/або платити більше податків — мірою зростання їхніх реальних доходів.
З цих міркувань виходили й автори податковоїреформи в Росії. Економічні розробки авторів так називаної «реформиГрефа» зводяться до того, що на початкових етапах реформ доситьзапровадити найпростішу схему оподатковування, що включала б у себе неоподатковуваний податком мінімум, єдину (і низьку — біля 12%) ставку прибутковогоподатку і помірні — до 25% — відрахування в соціальні фонди (обов'язковогосоціального, пенсійного і медичного страхування). У цілому відрахування здоходів не повинні перевищувати 35-35,5%.
Відомо, що застосування цих теоретичнихвикладок на практиці в Росії дало позитивний ефект. Навіть скептики визнають,що надходження від прибуткового податку збільшилися як мінімум у півтора рази — це при істотному зниженні ставок! Практично одномоментне збільшення надходженьвід прибуткового податку — без звичного для макроекономістів «лагу»(тимчасового інтервалу між зміною правил гри і їхнім економічним ефектом)аналітики пояснюють виходом значних обсягів заробітної плати з«тіні».
Утім, зараз у російській пресі активнообговорюється питання, скільки ще протриває дароване владою послаблення. Щевлітку 2000 року перший віце-прем'єр І.Клебанов проговорився, що 13% ставкаприбуткового податку — «тимчасовий захід». Як тільки більшістьпідприємців почне вказувати реальні доходи своїх працівників, уряд різкопідніме ставки. А виправдати різке заниження прибутків, що декларуються, будевже дуже непросто, і громадянам доведеться платити більш високий податок. Дотого ж, терміни підвищення ставок не визначені законодавчо, і уряд може внестивідповідну пропозицію в будь-який момент. А якщо в цей момент держава будеособливо гостро потребувати коштів (наприклад, на чеченську кампанію, програмупротиракетної оборони або інший дорогий проект), Дума цілком може погодитися зурядом.
У цей момент це тільки припущення. Але вониістотно зменшують довіру до реформи. Щоб позбутися подібних побоювань, термінипідвищення ставок слід передбачити — надавши, приміром, п'ятилітній мораторійна їхнє підвищення і/або прив'язавши терміни підвищення ставок до досягненнявизначеного середнього рівня доходів громадян.
Російський досвід дуже цікавий і міг бибагато в чому бути використаний Україною. Однак варто визнати і той факт, щоєдина ставка прибуткового податку в сьогоднішньому світі — швидке виняток, ніжправило. Законодавці в ХХ столітті — і особливо після Великої Депресії і IIСвітової війни — притримуються принципу справедливості і солідарності: якщобільше заробив, більше поділись із суспільством — в обмін на ефективністьнаданих суспільством публічних послуг. Крім чисто економічного ефекту(збільшення надходжень у бюджет), така політика сприяє легітимізації влади,підтримці її виборцями, більшість із яких вірить в обов'язок багатих ділитися.Тому в переважній більшості країн застосовується прогресивна шкалаоподаткування доходів.
Крім Росії, на постсоціалістичному просторієдина ставка застосовується тільки в Естонії. Але там вона удвічі вища — 26%(із зниженою ставкою 10% для виплат по пенсійному страхуванню). У країні існуєтакож єдиний соціальний податок (33% фонду зарплати).
Інші держави, що виникнули на територіїколишнього СРСР, використовують прогресивну шкалу оподатковування.
Наприклад, у Вірменії ставок три: 15, 25 і30%.
У Киргизстані (до речі, одній з небагатьохдержав, що мають податковий кодекс — із 1996 року) — цілих шість:
до 5-кратної мінімальної річної заробітноїплати (МГЗП) — 5% із суми доходу; від 5 до 15-кратної МГЗП — сума податку з5-кратної МГЗП + 10% із суми, що перевищує її;
від 15 до 25-кратної МГЗП — сума податку з15-кратної МГЗП + 15% із суми, що перевищує її;
від 25 до 35-кратної МГЗП — сума податку з25-кратної МГЗП + 20% із суми, що перевищує її;
від 35 до 45-кратної МГЗП — сума податку з35-кратної МГЗП + 30% із суми, що перевищує її;
понад 45-кратну МГЗП — сума податку з45-кратної МГЗП + 40% із суми, що перевищує її; соціальні відрахування вПодатковий кодекс Киргизстану не включені — і Україна, до речі, ризикуєповторити цей досвід.
В Узбекистані (також має Податковий кодекс — із 1998 року) — п'ять:
до 3-х кратного розміру мінімальної зарплати (МЗ) — 15%;
від 3 до 5 МЗ — податок до трьох МЗ+25% із суми, що перевищує їх;
від 5 до 10 МЗ — податок до п'ятьох МЗ+35% із суми, що перевищує їх;
від 10 до 15 МЗ — податок до десятьох МЗ+40% із суми, що перевищує їх;
понад 15 МЗ — податок до п'ятнадцятьох МЗ+45%із суми, що перевищує їх.
Високі ставки і дещо заплутаний порядокнарахування, а також низький поріг для малих ставок (навіть зважаючи на те, щокраїни Середньої Азії взяли за одиницю розрахунків мінімальну зарплату, а несміховинний неоподатковуваний мінімум, як в Україні) створюють проблеми знарахуванням і сплатою податків: податковий тягар залишається долею громадян ізнизькими доходами, що до того ж не можуть піти в «тінь».
Утім, «лідери економічних реформ ієвропейської інтеграції» у реґіоні — Угорщина, Польща, Чехія, Словенія,Хорватія, — а також Литва і Латвія теж використовують різні моделіпрогресивного оподатковування.
Оподатковування доходів у Польщі доситьістотне. Існують три ставки прибуткового податку для фізичних осіб: 19%(прибутки до 32736 злотих на рік — тобто більше 8000 доларів), 30% (32736-65000злотих) і 40% (понад 65 тис. злотих).
Сукупний дохід зменшується на витрати,пов'язані з його придбанням, а також суми дивідендів, відсотків, соціальнихвиплат і подібного, що характерно для більшості держав. Однак існують іспецифічні пільги — наприклад, на житлове будівництво (вкладаючи гроші вбудівництво п'яти квартир, платник податків зменшує свій дохід на визначенуквоту — 133 тис. злотих). Від прибуткового податку також звільняються (на 5-10 років)іноземні інвестори, що вклали 30 млн. доларів і більше.
Треба сказати, що податкове законодавство вПольщі переглядається, його намагаються зробити більш ліберальним. Плануєтьсяперехід до двох ставок прибуткового податку — 22% і 32%, — а згодом і до єдиноїставки в 22%. При цьому такі зміни проводяться в комплексі з іншими. Поступовознижується, наприклад, також ставка прибуткового податку з юридичних осіб: із38% (у 1992 р.) до 30% (у 2000 р.), причому польський уряд має намір продовжитицю тенденцію і довести цей рівень до 28% у 2001 і 22% — у 2003 році. У такийспосіб уряд має намір реалізувати ідею про «дзеркальне» відповідностіставок на прибутки фізичних і юридичних осіб, щоб досягти «збалансованостів економіці».
Компенсувати це зниження ставок у Польщіпередбачається традиційним для країн ЄС шляхом: «підтягування» домаксимального (22%) рівня ставок ПДВ (сьогодні існують пільгові ставки 0% і7%).
До того ж, у Польщі дуже істотнівідрахування в соціальні фонди. У залежності від прибутків, підприємствасплачують 19% або 40% податок на фонд зарплати працівників. Стягується такожзбір у фонд соціального страхування (близько 56%).
В Угорщині існують три ставки прибутковогоподатку. При річному доході до 400 тис. форинтів застосовується ставка 20%. Придоході від 400,001 до 1 млн. форинтів ставка розраховується як 80 тис. форинтівплюс 30% суми, що перевищує 400 тис. форинтів. З прибутку 1000,001 форинта івище стягується 260 тис. форинтів плюс 40% суми, що перевищує 1 млн. форинтів.
Неоподатковуваного мінімуму немає, хоча вкраїні ведуться дискусії про необхідність його введення — як і про зниженнямаксимальної (40%) ставки.
Крім традиційних статей зменшенняоподатковуваного доходу, угорське законодавство передбачає ряд специфічнихпільг. Так, особи, що займаються приватним підприємництвом, можуть вилучати здоходу витрати, понесені для його одержання (від утримування квартири йавтомобіля до прийому ділових партнерів). Існують також інші підстави длявідшкодування частини податку. Так, особи, що одержують менше 1 млн. форинтів урік, мають право в період заповнення декларації (лютий-березень) одержати назад10% сплаченого податку. Якщо дохід родини не перевищує 45 тис. форинтів намісяць на людину, на місяць повертається 1700 форинтів на кожну дитину — додосягнення дітьми повноліття або закінчення стаціонарного відділення вузу.Родини з трьома і більше дітьми щомісяця одержують відшкодування 2600 форинтівна кожну дитину.
Відрахування в соціальні фонди невисокі: 11%валової зарплати, із яких 8% йде в Пенсійний фонд, а 3% — у фонд охорониздоров'я.
Законодавство про оподатковування доходів уЧехії істотно відрізняється від інших країн реґіону — там відсутні спеціальнівідрахування в позабюджетні й інші соціальні фонди.
Тому ставки прибуткового податку доситьвисокі: річний дохід до 102 тис. крон оподатковується за ставкою 15%; придоходах від 102 тис. крон до 204 тис. крон, стягуються 15300 крон плюс 20%суми, що перевищує 102 тис. крон; при доходах від 204 тис. крон до 312 тис.крон — 35700 крон плюс 25% суми, що перевищує 204 тис. крон; для доходів понад312 тис. крони застосовується ставка 32%.
А вже зібраний прибутковий податокрозподіляється між Пенсійним фондом, фондами соціального і медичногострахування.
Зменшення бази прибуткового податку також в основномумає соціальну основу і пов'язане з тим, чи має платник податків на утримуванніне працюючих членів родини: дружину, літніх батьків, дітей, інвалідів та інше.Зменшення податку для глави такої родини — спосіб державної підтримки,своєрідна соціальна дотація.
У Хорватії існують дві ставки: 25% длядоходів до 2100 хорватських кун на місяць, і 35% — для доходів понад цю суму.Додатково до цього, міста з населенням більше 40 тис. мешканців мають правостягувати додатковий місцевий прибутковий податок із ставкою 5-22,5% від сумизагальнодержавного податку.
Неоподатковуваний мінімум становить 700 кунна місяць.
Як і в більшості країн, прибутковий податокне стягується із соціальних виплат, дивідендів, відсотків і подібного.Податкова база також може бути зменшена на витрати, пов'язані з одержаннямдоходу; зокрема, не оподатковуються податком 30% доходів від прав власності і50% — від здачі в оренду житла. Особи, що займаються приватним бізнесом, можутьвіднімати з доходу свої витрати, що називаються «витратамидіяльності» (матеріали, сировина, товари, електроенергія, різні послуги іподібне).
У Хорватії існує поняття «зонспеціального інтересу» — аналога спеціальних економічних зон, де можутьустановлюватися полегшені правила оподатковування для залучення інвестицій — особливо в сільське господарство.
Кожний працівник платить 23,85% валовогозаробітку на різні соціальні збори (і ці відрахування не включаються в дохід:вилучаються до розрахунку прибуткового податку).
Збори включають: відрахування в Пенсійний фонд(«Фонд пенсій і допомоги непрацездатним» — 12,75%), медичнестрахування (7%), внесок на боротьбу з безробіттям (1,90%), відрахування надопомогу дітям (2,20%).
Крім того, роботодавець платить 19,75% фондузарплати в Пенсійний фонд (12,75%) і на медичне страхування (7%). Ці виплати неповинні впливати на базу оподатковування.
У Словенії існує досить складна системанарахування прибуткового податку і соціальних зборів. До речі, вартовідзначити, що надходження від прибуткового податку складають біля 15,5% (ПДВ — 31,5%, податок із прибутку корпорацій — 2,8%), а соціальні збори — менше 36,8%доходів консолідованого бюджету — при тому, що, як пам'ятаємо, у Словеніїнайвища в постсоціалістичної Європі середня зарплата.
Існує шість ставок (17%, 35%, 37%, 40%, 45%і 50%), по яких прибутковий податок стягується із сукупного доходу. Неоподатковуються податком особи, чий дохід не перевищує 11% середнього покраїні, пенсіонери, що живуть тільки на пенсію, і студенти й учні, якщо їхнійзагальний дохід не перевищує 51% середнього по країні.
Крім звичайних категорій доходів, щовиключаються з бази оподатковування, у Словенії дозволяється зменшуватиприбуток на 40% вартості найму житла, приміщень для індивідуального бізнесу абогаражів, на 60% вартості найму обладнаного житла, і на 40% доходів від праввласності.
Шкала прибуткового податку розраховується подвох схемах. За однією стягується податок із заробітної плати і пенсій, заіншою — з приватного підприємництва і приватної практики. В основі розрахунківлежить середня місячна зарплата (СМЗ) по країні за попередній податковий період(рік).
По першій схемі прибутки з 11% до 50% СМЗ оподатковуються ставкою 17%.
50%-100% СМЗ — 50%СМЗ x 17% + 35% понад50%СМЗ.
100%-150% СМЗ — 50%СМЗ x 52% + 37% понад100%СМЗ.
150%-200%СМЗ — 50%СМЗ x 89% + 40% понад150% СМЗ.
200%-300% СМЗ — 50%СМЗ x 129% + 45% понад200%СМЗ.
Понад 300% СМЗ — 50%СМЗ x 219% + 50% понад300% СМЗ.
По другій схемі ставки розраховуються так:
до 80% СМЗ — 15%
80%-320%СМЗ — 80%СМЗ x15% + 25% понад80%СМЗ
320%-640%СМЗ — 80%СМЗ x 90% + 35% понад320% СМЗ
640%-960%СМЗ — 80%СМЗ x 230% + 45% понад640% СМЗ
Понад 960%СМЗ — 80%СМЗ x 410% + 50% понад960%СМЗ
Доходи, отримані від занять сільськимгосподарством, оподатковуються так: до 30% СМЗ — 0%, понад — 8%. Нерезиденти,правда, платять 17%.
Доходи від роботи за контрактомоподатковуються за ставкою 25%.
Дивіденди — 25% для резидентів і 15% увипадку їхньої експатріації.
З доходів від прав власності беретьсяподаток 25%, із доходів з капіталу — 30%.
Соціальні збори відчисляються в позабюджетніПенсійний (15,50% валової зарплати платить працівник, 8,85% — роботодавець), іОхорони здоров'я (6,36% і 6,89% відповідно) фонди, а також у бюджет на виплатиза безробіттям (0,14%, 0,06%) і декретні відпустки (0,10%, 0,10%). Вонисплачуються як працівником, так і роботодавцем — хоча реально їх утримує длявиплати податковим органам роботодавець. У цілому працівник відчисляє насоціальні платежі 22,10% валової зарплати, роботодавець — 15,90%.
Крім того, роботодавці (крім тих, 40%працівників яких — інваліди) платять прогресивний подушний податок: 0% із фондузарплати до 110 тис., 2% — 110001-130000, 4% — 130001-400000, 8% — 400001-750000 і 15% — із фонду понад 750 тис. словенських толарів.
У Литві передбачений поділ оподатковуваннядоходів у залежності від їх виду. Так, доходи з основного місця роботиоподатковуються за єдиною ставкою 33% — так званий «прибутковий податок напрацевлаштування». Інші доходи оподатковуються за прогресивною шкалою від10% до 35% — також у залежності від виду доходів.
Цікаво, що доходи працюючих в іноземнихкомпаніях оподатковуються за ставкою 20%. Особи, що займаються приватнимпідприємництвом, також платять єдиний податок — 24%.
Неоподатковуваний мінімум встановлюєтьсяурядом і нині складає 214 литів, «зароблених на основному місціроботи» на місяць.
Надходження від прибуткового податку уповному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів.
Передбачено також відрахування в соціальніфонди: соціального забезпечення, у який із працівників утримується 1% валовоїзарплати, а з роботодавця — 27% фонду заробітної плати, і фонду медичногострахування, у який роботодавці платять 3% фонду зарплати.
У Латвії існують дві ставки: основна в 25% ідодаткова — 10% із різниці між реальним об'ємом доходу і двадцятьма неоподатковуванимимінімумами. Цей мінімум у Латвії складає 21 лат на місяць.
Усі працівники платять 1% збір у соціальнийфонд. До 31 грудня 2001 року в Латвії також відраховується 37% (для зайнятих усільському господарстві — 18,5%) збір у фонд соціального страхування, із яких28% платить із фонду зарплати роботодавець, а 9% — із своєї зарплати працівник.З 2002 року ставку цього збору знизять до 33%, із яких половину повинен будевиплачувати працівник. До того ж установлюється, що збір на соціальне страхуваннябуде стягуватися лише з прибутків, що не перевищують 12000 латів у рік. Мовляв,на соціальні потреби повинні скидатися тільки ті, хто відповідними благамикористується.
Постсоціалістичні країни південно-східноїЄвропи також застосовують традиційні шкали оподатковування доходів.
Так, у Болгарії розрахунок прибутковогоподатку за рік робиться за такою схемою:
до 1200 болгарських левів у рік не оподатковуються;
1200-1620 левів — 20% перевищення 1200;
1620-4800 левів — 84 лева+26% перевищення1620;
4800-16800 левів — 910,80 левів +32%перевищення 4800;
понад 16800 левів — 4750,80 левів+38%перевищення 16800 левів.
Однак доходи з основного місця роботиоподатковуються дещо інакше, ніж сукупний дохід: відповідні відрахуванняробляться щомісяця за такою схемою:
до 100 левів на місяць — не оподатковується;
100-135 левів — 20% перевищення 100;
135-400 левів — 7 левів +26% перевищення135;
400-1400 левів — 75,90 левів +32%перевищення 400;
понад 1400 левів — 395,90 левів +38%перевищення 1400.
Роботи за контрактом оподатковуються заставкою 15% — але наприкінці року робиться перерахунок за зазначеною вищесхемою, і до 35% платежів може бути повернуто. Управляючі та члени раддиректорів оподатковуються за ставкою 15%, і після перерахунку до 25% може бутиповернуто.
Крім неоподатковуваного мінімуму в 100 левівщомісяця і традиційних статей зменшення податкової бази, передбачено такожзвільнення від податків доходів від операцій із нерухомістю; а от послаблень узв'язку з утримуванням непрацюючих членів родини немає.
Роботодавці і працівники платять такожвідрахування в соціальні фонди: соціального страхування, боротьби з безробіттямі медичного страхування. У фонд соціального страхування роботодавці платять26,3% фонду зарплати, працівники — 6,4% валової зарплати. У фонд боротьби збезробіттям відповідні відрахування складають 3,2% і 0,8%. У фонд медичногострахування відраховуються 4,8% і 1,2% відповідно. Ці платежі відраховуються звалової зарплати, але із суми, що не перевищує 10 мінімальних зарплат(мінімальна зарплата — 79 левів).
Цікаво також оглянути досвід іншого сусідиУкраїни — Туреччини, демографічні показники якої схожі з українськими, аекономічні набагато Україну випереджають.
Прибутковий податок стягується запрогресивною шкалою:
до 2 млрд. турецьких лір у рік — 15%;
2-5 млрд. лір — 300 млн. лір +20%перевищення 2 млрд.;
5-10 млрд. лір — 900 млн. лір +25%перевищення 5 млрд.;
10-25 млрд. лір — 2,15 млрд. лір +30%перевищення 10 млрд.;
25-50 млрд. лір — 6,65 млрд. лір +35%перевищення 25 млрд.;
понад 50 млрд. — 15,4 млрд. лір +40%перевищення 50 млрд.
Від податку звільняються люди «вільнихпрофесій» (художники, письменники, винахідники і т.п.), доходи від здачі воренду житлових приміщень, кошти, що спрямовуються на інвестиції, а такожтрадиційний набір «витрат, пов'язаних з одержанням доходу», витрат наутримування непрацюючих членів родини, соціальні виплати, відсотки і т.д.
Таким чином, для систем оподатковуваннядоходів у сучасних країнах характерні досить високий неоподатковуваний мінімум,значні податкові діапазони (інтервали в значеннях доходів, оподатковуваних заоднією ставкою), обкладання малих і средньо-малих доходів за низькою ставкою. Усвій час автори податкового законодавства цих країн не побоялися відмовитисявід «визискування бідних», і в результаті одержали і високий рівеньдоходів громадян, і значні надходження в бюджет.
Досвід Росії із запровадженням єдиної ставкиподатку є безперечно вдалим. І усе ж при реформуванні податкового законодавстваУкраїни варто врахувати недоробки росіян, особливо в частині стабільності новихподаткових умов. Необхідно або відразу передбачити більш високу ставку длявисоких (більше 1000 доларів) доходів, або чітко визначити терміни й умовизапровадження прогресивної шкали, або оголосити тривалий (понад 5 років) мораторійна зміну умов обкладання доходів.
У цілому, досвід сусідів України свідчитьпро те, що побоювання «бюджетних втрат» у результаті відмови від«визискування бідних» не мають під собою ґрунту. Як відомо з давніхчасів, краще зібрати небагато з багатьох, ніж у деяких побагато.
3.2 Стан податкової політики країнсвіту в контексті глобалізації економік країн світу
Якщо у 2000 р.приріст світового валового продукту становив близько 4% річних, то цього року, за прогнозами МВФ, очікується лише приблизно 1%приросту. Якщо наприкінці минулого сторіччя оазами економічного процвітаннябули центри конвертації валют і пільгових податків, а також США, то нині їхекономічні успіхи є досить нестійкими, а лідерство — сумнівним (скорочуютьсяробочі місця та втікає бізнес з Сінгапуру таГонконгу, а приріст ВВП склав у США у II чверті 2001 р. лише 0,2% річних [20]). Отже, закономірним будезапитання: чи дійсно світова економічна система, зокрема її податковий компонент, є такою вже«успішною»?
Критичнийогляд ситуації почнемо з конфліктів. Проблеми глибинного економічного змісту раптово сколихнули молодь і активну частину всього людствачерез маніфестації у грудні 1999 р. в Сіетлі — приблизно 40 тис. демонстрантіввиступили проти СОТ, 15-17 квітня 2000 р. відбулися демонстрації у Вашингтоніпроти Світового банку і МВФ, також десятки тисяч людей виступили проти великихТНК у Мільо, на Окінаві, в Мельбурні, Женеві, Чанг Маї, Празі, Ґетеборзі, Генуїтощо. Акції протесту були спрямовані протиіснуючої моделі світової глобалізації, а серед основних вимог проголошувалися:заборона на збагачення ТНК за рахунок погіршення екології та примусовогонав'язування «негативів» (so-called negative effects) щодонаціональних економік; перегляд «економіки глобального казино» (цейвислів поширив генеральний директор МОП X. Сомавіа); прийняття податку Тобіна(йдеться про маленькі стягнення з валютних операцій для стримуваннякороткострокових валютних спекуляцій і уникнення великих біржових крахів, зпосиленням національних підойм впливу на обмінні курси валют).
Виразно проявив себе антисвітшоп-рух (відsweatshop — організація, де застосовують екстремальну експлуатацію звиснаженням працюючих через шкідливі умовипраці, небезпечний або нездоровий режим роботи, порушення людської гідності таосновних прав людини, низьку зарплату). 7 грудня 1996 р. близько 70організацій, зокрема — групи студентів-іммігрантів, провели у Нью-Йоркуконференцію «Глобальна змінна Sweatshops: усталеність і альтернативи»,присвячену стратегіям опору економічній глобалізації, а досягшивзаємопорозуміння, створили USAS-об'єднання студентів проти Sweatshops. З 1998р. ними обнародуються дані про порушення ТНК людських прав і гідності(наприклад, примусове тестування на вагітність при укладанні трудової угоди зфірмою «Nike»). USAS вимагає від керівництва навчальних закладів відмови від закупівлі товарів ТНК, і самевиробляє спортивний одяг, «вільний від поту», з емблемою «anti-sweatshop».
Іншим крилом протестуючих став антиПДВ-рух,потужний в Індостані, особливо — в Непалі. З 1997 р. відомим є податкове протистояння між міністерствомфінансів і непальськими підприємцями,профспілками та громадськістю, в 1999 р. було створено впливовий комітет«антиПДВ» (організатор мітингів та страйків з вимогою «НіякогоПДВ!»); протистояння було перерване державним переворотом у червні 2001 р.
Взагалі деякі країни не підкоряютьсяглобалізації, а вершать її на свій розсуд. Про намір захопити бастіон«самостійницької глобалізації» заявив у Сіетлі у грудні 1999 р. Б.Клінтон. У віддаленні вщухав гомін 5 тис. арештованих маніфестантів, і булаоголошена "інтеграція… Індостанського субконтиненту в основні політичніта економічні процеси нашого часу". На мові практичних дій це означаєзапровадження як ПДВ, так і поступок щодойого сплати на експортовані товари. Нині «процес пішов» уже уБангладеш і Шрі-Ланці.
Огляд заворушень наводить на думку, щоточиться реальна боротьба. І якщо існують «антиглобалізатори»,то, очевидно, у світі діють і «глобалізатори»- прихованітворці декому ненависної економічної системи транснаціональних відносин.Дослідимо ж цю систему.
Одним з виразних її проявів є «зовнішнєоподаткування», яке досі не фігурує в жодному, принаймні незасекреченого типу [21], підручнику. Стратегія зовнішнього оподаткування полягає у змінінавколишнього податкового середовища для власних потреб. Так,дедалі більше підтверджень має версія, що, будучи заохочуваними з боку ТНК, федеральні інститути США в останні десятиріччярозробляли, а мас-медіа і «міжнародні» (транснаціональні)інституції просували податкову піраміду, діяння якоїспрямоване на розвиток високих технологій у великих корпораціях американського базування шляхом… практичного погіршення умовтехнологічної та інноваційної діяльностінаціональних товаровиробників світу. Творче освоєння системи зовнішнього оподаткування нині демонструютьНімеччина (зокрема, вона забезпечила запровадження у Словенії таХорватії податкового режиму, який поліпшив умови діяльності складальнихвиробництв німецької автофірми «Мерседес») та Японія (японський фондМіядзави виділив у 1997 р. 100 млн. дол. на сприяння таїландській податковійреформі: проявляється заінтересованість японських корпорацій, зокрема — автомобільних, до розширення виробництва і збутучерез Таїланд).
Іншими елементами глобалізації є «податковийдизайн» і трансферти [22], що безпосередньо пов'язане зтранснаціональною юрисдикцією. «Глобалізатори» (розпорядникиТНК, офшорів, впливових мас-медіа, заінтересовано — благодійні спонсори ідеологів, вчених і політиків) навмиснекультивують контраст між місцями одержання ресурсів і сплати податків(бажаючи одержувати багато, а сплачувати мало) та лібералізацію світового ринку(закріплюючи своє право довільно діяти і мати своїх посередників скрізь). Отже,на думку «глобалізаторів», території типу України, багаті наматеріальні, трудові, інтелектуальні ресурси, повинні мати несприятливі дляпідприємництва податки — тоді вони стають більш доступним джерелом ресурсних благ; і навпаки, загублені в океані територіїтипу о. Науру, де ресурсів обмаль, легко звабити стати джереломподаткових благ — таких, що на місцевих пляжах можна… «відмивати» здобуті ресурсні блага.
Податковаглобалізація поширювалася високими темпами тому, що вона добре задовольнялапевні інтереси «глобалізаторів». Правомірним (і підтвердженимсвітовою практикою) є припущення, що речники «глобалізаторів»«прогресом» та «реформами» іменують податкову інтервенцію,тобто запровадження (і втримання!) в країнах світу податків«глобалізаторського» типу. Завуальованим економічним інструментомздійснення «глобалізації» стали непрямі податки типу універсальнихакцизів: ПДВ (Україна), НДС (Росія), IVA(Латинська Америка), VАТ (ЄС, Японія, Китай та ін.) МWST (Німеччина),GST (Австралія, Нова Зеландія), НSТ, PSТ (провінції Канади). Взаємніторговельні поступки країн щодо сплати саме цих податків є практичним проявом «лібералізації» (підстьобування) світової торгівлі. У ситуаціїширокого спонукання «все своє продати, все чуже купити» ціподатки починають виконувати роль штрафу, який накладається на національних товаровиробників за їх спроби провестипрямі банківські взаєморозрахунки, самостійно виробити кінцевупродукцію. «Глобалізовані» ринки є економічними утвореннями,підконтрольними транснаціональним структурам, які ухиляються від сплатиподатків, практикуючи толінг, факторинг, трансферти, цесїі, внутріфірмовевзаємопостачання через кордони тощо. Тим часом місцеві уряди в пошуках грошей у бюджет змушені перекладатидодатковий податковий тягар на плечі національних товаровиробників.
Крім переваг досвіду, зв'язків та лобіювання«одноразових» міжнародних угод, «глобалізатори» закріпилиза собою також і певні привілеї «назавжди», з утворенням своєрідного міжкордонного простору, не підзвітногонікому. Товари, що направляються сюди, не оподатковуються податками типу ПДВ(це правило закріплене у статуті СОТ), Ідешеві товари цілком наповнюють цей ринок. Обмін же цих товарів, позакорисливої участі транснаціональних посередників, практично неможливий.Національні товаровиробники тут постійнонаштовхуються на протекціоністські бар'єри, антидемпінгові процедури, сертифікаційні«рогатки». Отже, транснаціональні структури і є «генеральнимиконструкторами» перешкод, виставлених проти національних конкурентів. 3.3. Модельне порівняння дії основнихподатків країн світу
«Глобалізація»має деякі позитивні результати (подолання економічного застою, поширення Інтернету тощо). Але нинішня світова економічна криза є,насамперед, кризою «генеральноїлінії» глобалізації, що базується на незугарних податках. Наведене втаблицях 1-4 модельне порівняння податків дає змогу усвідомити природунинішнього міжнародного поділу праці, а також наперед запрограмованоїнерівності умов конкурентної боротьби та вичерпання природних ресурсів.
Коректність запропонованого моделюваннязумовлено визначеністю сталих та змінних величин: прийнято, що сталими є цінина продукцію та обсяги затрат на виробництво (з їх наближенням досередньосвітових), а види податків — величини змінні.
Для простотивізьмемо, що єдиним економічно істотним податком є той, який ми розглядаємо, і дисципліна його сплати євисокою. Величини податкового тиску свідомо наблизимо дорівня тиску ПДВ (20%) на економіку України (це дасть змогу наочно «приміряти податки на себе»).
Основні типисвітових податків епохи глобалізації є такими;
— ПДВ (sales tax) — iноді має назву«податок на додану вартість», але фактично — податок з продажу, тобто на ціну товару.
— КОН (consumption tax) — податок на доданучастку вартості в ціні товару з компенсацією(розвантаженням) за купівлю сировини.
— МПП (малайзійський податок на продаж) — одноразовий податок на оголошену ціну. Ним оподатковуються несировинний імпорті кінцева вітчизняна продукція.
— СіТі (commercial tax) — комерційнийподаток, запроваджений у М'янмі (Бірмі) з 1 січня 1991 р. Градація ставок умежах 200-30% свідомо диференційована таким чином,щоб уникати «заплямування», а також з метою додаткового заохоченнявипуску складної готової високотехнологічної продукції.
Базовий прикладвзято з алюмінієвої індустрії [23]: по технологічних переділах простежено шляхпереробки 1 т матеріалів. Неважко побудувати подібні моделі й по інших металургіях, галузях хімії, у харчовійпромисловості, електроніці, будівництві тощо.
Порівняння з іншими податками (див. табл. 2,3, 4) демонструє, що цей податок має такі особливості:
- заохочує сировиннівиробництва;
- гальмуєвиробництво комплектуючих та кінцевої продукції;
- призводить до «проїдання» основних фондівна переділах 5-9, до зменшення обсягів виробництва ізапровадження світшопівської практики (затримки з оплатою праці та зарплати нарівні, нижчому від прожиткового, примусові відпустки, занепад соціального забезпечення працюючих), до масовогобезробіття, проституції[24], падіння чисельності чи зменшення приросту населення, до перетокутрудівників з виробництва у сферу послуг.
Податки типу salestax — найпоширеніші в «глобалізованому» світі: СНД, Африка,Латинська Америка, деякі країни Азії. Їх тиск буває найбільшим, а ставка сягає29-50% (Гвіана, Туніс, Танзанія). Країни з найбільшими ставками цього податкуактивно експортують сировину та енергоносії, з дещо меншими — частковореекспортують чи споживають їх, а також експортують далі напівфабрикати.Оскільки таких країн у світі більшість, то найнапруженішаконкурентна боротьба і найнижчі світові ціни — саме на ринку
Відповідно, ці країни є найбіднішими, а їхтовар далеко "їде" і довго«блукає» у пошуках споживача, витрачається з великим марнотратством. Отже,більшість країн світу нині інтенсивно «проїдає» сировинні таенергетичні ресурси планети, а сфера послуг«розбухла» за рахунок надмірних перевезень туди-сюди. Це,зрештою, перемістило пік «тепличного ефекту» з епохи хімізації країнЗаходу (яка завершилась енергетичною кризою 1975-1976 рр.) в епоху електроніки,яка, здавалося б, мала привести до заощадження енергоносіїв і оптимізації перевезень. Не випадково адміністрація СШАяк головний організатор саме такої моделі глобалізації[25] нині відмовляється додержуватися Кіотської домовленості про накладанняштрафів на країни — розтринькувачі світових енергоресурсів.
Податок типу consumption tax має такіособливості:
— заохочує виробництва комплектуючихвиробів (через один технологічний переділ); система оподаткування тут працюєциклічно, за принципом автоколивань;
— гальмуєсировинні та деякі комплектуючі виробництва (через один технологічний переділ) і випуск готової продукції;
— призводить (з причини втрати національного контролю за технологічним ланцюжком) до безробіття, до усталенняквазідержавних утворень типу ЄС і, зрештою, до виникнення товарної масихимерних, невиразних і «безвідповідальних» виробів типу «зроблено в ЄС».
Громіздка процедура розрахунків«розвантаження» вимагає використання комп'ютерів, що спочатку сприяло успішній комп'ютеризації[26]. Країн з оподаткуванням типу consumption tax в«генеральній лінії» глобалізації на перших етапах було небагато, і реальний тиск цього податку традиційно є не дуже високим [27](максимум — 25% у Данії та Швеції").Це дозволяло, насамперед західноєвропейцям, довго утримувати олігопольно високіціни на продукування комплектуючих і простих готових виробів,«підгодовуючи» своє населення: товари вироблялися з сировини, якузмушені були постачати їм за безцінь країни«третього світу» з податками типу sales tax. Але згодом податок consumption tax невисокої ставки освоїлиКитай (14%), Таїланд (10%), Хорватія тощо, а нині чимало країн, середяких Південна Корея, Туреччина, Україна, воліють до запровадження consumption tax із зниженням податковоготиску, що спричинить скорочення переваги країн з КОН.
Країни з відносно більшими ставками КОН(Данія, Ірландія, Бельгія) виробляють комплектуючі,дещо ближчі до напівфабрикатів, а країни з відносно меншими ставками КОН- комплектуючі, ближчі до кінцевої продукції (Німеччина, Франція, Нідерланди).Країни з КОН часто мають по кілька спеціальних ставок у межах 25-5%, але пільгане стосується категорії комплектуючих високого ступеня обробки — цього ТНКзвичайно не допускають. Адже дорожнеча комплектування на національному ринкувиступає запорукою відсутності конкуренції на ринку складання готових виробів,а досить переправити цей процес у США, де ПДВ чи КОН відсутні, як виникаєможливість виробляти з надприбутками складну кінцеву продукцію. Але нині цясхема починає «пробуксовувати», бо корпорації, що керують з США,втрачають організаційну кмітливість. ТНК «задихаються», заваленітоварами і пропозиціями, будучи не в змозі задовольнятидедалі вибагливіші запити іноземців. Спроби маркетологів, зрештою, є безсилими, коли втрачено зв'язок з живим покупцем,внаслідок чого, скажімо, у Франції розгортається масовий рух протиамериканських харчових продуктів з погромами Мак Дональдса [28] та знищенням експериментальних посівів Монсанто.
Податок типу МПП має такі особливості;
- заохочує виробництва комплектуючих виробів;
— гальмує сировинні виробництва (так, у Малайзії рідкоземельний метал тантал зметою його контрабандного продажу виробляють кустарно, видобуваючи руду впідпільних копальнях, зазнаючи травм і професійних хвороб) [29] і, особливо, випуск готовоїпродукції;
— призводитьдо встановленнязалежності від іноземних партнерів — виробників кінцевоїпродукції, зорієнтовує на переважно трудомісткі технології.
Історично МППсклався як поліпшена в національних інтересах версія розглянутих нами податків, «замаскована» під sales tax, з малим реальнимподатковим тиском (у Малайзії з 1992 р. він становить 10%).
На першому таостанньому технологічних переділах оподатковують чистий доход -різницю між собівартістю та проміжною ціною або ціною кінцевоїпродукції.
Податок типу СіТі має такі особливості:
— заохочує виробництва по ходу технологічних переділів, особливо — готових товаріввисокого ступеня переробки, заощадження енергії та матеріалів (на нихвстановлено підвищену податкову ставку), запровадження інновацій та здійснення технологічних проривів (на останніх переділах, депродукція є найдосконалішою, можна одержатинайбільші прибутки);
- гальмує сировинні та напівфабрикати! виробництва;
— приводитьдо насиченнясуспільства товарами, послугами і робочими місцями, забезпечує природне відтворення населення та йогоморалі (у М'янмі жінка народжує в середньому 4 дитини,розлучення практично відсутні), сприяє здобуттю і реалізації високої кваліфікації фахівців.
Одним знаслідків глобалізації є те, що далекі країни і процеси, що відбуваються в них, можуть парадоксально впливати на наше сьогодення, на спосібжиття і побут. Так, запровадження, з подачііноземних радників, ПДВ в Україні опосередковано призвело, зокрема, донестачі підручників у школах. Водночас донедавна «дикунська» країна (М'янма), запровадивши кращу податковусистему, змогла, зберігаючи природні ресурси для майбутніх поколінь, статинайбільшим у світі виробником і читачем книг, успішно здійснитиелектрифікацію, причому разом з комп'ютеризацією, створити найощадливіші усвіті щодо використання енергоносіїв виробництва. У 1999 р. населення М'янмиперевищило населення України. Попри економічну блокаду та військові провокації,в країні чудові економічні показники. Наявний у 2000 р. приріст, ВВП у 10%річних намічено зберегти у 2001-2006 рр. [30].
Якщо справи так підуть і далі, то Українанезабаром, скажімо, втратить туркменськийгаз: завершенням реалізації проекту транскитайської газової магістралі,оцінюваного в 18,1 млрд. дол., підегідою Britain Petroleum, Exxon Mobil, Royal Dutch/Shell, PetroChina iPetronas, напевне, стане утворення газової мережі, що з'єднає центральну іПівденну Азію. Хронічні проблеми України щодо оплати поставок газу, зменшеннякількості споживачів, зростаюча аварійність проіржавілих газових мереж, за умовзбереження невисокого конкурентного потенціалу нашої економіки, можутьзакономірно призвести до переорієнтації газових потоків на більш конкуренто- іплатоспроможний Південь, зокрема — в Індокитай, де розташована М'янма. Подібнідо українських проблеми є і в Росії: в умовах достатку природних багатств, алез ПДВ, населення вимирає. Добропорядні громадяни взимку часто мерзнуть без опалення, бо «лібералізовані»енергоносії вигідніше експортувати, ніж споживати.
/>/>Розділ 4. Охорона праці в органах ДПС4.1. Нормативно-правова база охоронипраці в Україні.
Охорона праці – це система правових,соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних,лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я іпрацездатності людини в процесі праці.
Охорона праці спирається на комплекс державнихзаконодавчих актів. Загальними законодавчими актами, що визначають основніположення щодо охорони праці, є Конституція України, Кодекс законів про працю,Закони України «Про охорону праці», «Про забезпеченнясанітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пожежнубезпеку», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування віднещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності» та відповідні підзаконні акти.
Усі закони і підзаконні акти з охорони працібазуються і відповідають Основному Закону держави – Конституції України, якабула прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. У ній декларуютьсяправа громадян України на працю, яку вони вільно обирають або на яку вільнопогоджуються, на належні, безпечні і здорові умови праці, відпочинок і насоціальний захист.
Основним законодавчим актом щодо охоронипраці є Закон України “Про охорону праці”, який прийнято Верховною РадоюУкраїни 14 жовтня 1992 року і введений в дію з 24 жовтня 1992 року. Вінвизначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян наохорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участювідповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи йорганізацій.
У Законі враховано основні вимоги конвенційі рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці тавиробничого середовища, регулювання відносин охорони праці в передовихпромислово розвинутих країнах. За часу, що минув з дня набрання чинності цимЗаконом, розроблено, затверджено і введене в дію більш тридцять положень,інструкцій та інших підзаконних нормативних актів, прийнято ряд постановУряду.
На виконання вимог Закону і з метоюзабезпечення комплексного управління охороною праці на державному рівніутворено національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення приКабінеті міністрів України та Державний Комітет України по нагляду за охороноюпраці. Почав діяти Національний науково-дослідний інститут охорони праці таНауково-інформаційний і навчальний центр охорони праці цього Комітету. Вперше взаконодавче регулювання охорони праці Закон увів поняття моральної шкоди івстановив обов’язок власника або уповноваженого їм Органу відшкодувати моральнушкоду потерпілому, за небезпечні або шкідливі умови праці. Значно підвищенозахист працівників при нещасних випадках на виробництві. Зокрема, встановленовиплату одноразової допомоги потерпілому. У разі смерті потерпілого розміродноразової допомоги винний бути не менше 5-річного заробітку працівника, який виплачується його сім’ї, і, крім того не менше річного заробітку на одногоутриманця потерпілого.
Вивчаючи стан охорони праці на підприємствахкраїни Міністерство освіти України бачило наказ №120 від 2.12.1998 долі “Про вдосконаленнянавчання з охорони праці і безпеки життєдіяльності у вищих навчальних заставахосвіти України”.
У законі говоритися:
“1.3. Передбачити включення відповіднихрозділів і питань охорони праці до робочих навчальних програм профілюючихдисциплін, контрольно-кваліфікаційних завдань, програм виробничної тапереддипломної практики, а також до дипломних проектів і робіт молодшихспеціалісті і магістрів.
До екзаменаційних білетів державнихвипускних іспитів бакалаврів і спеціалістів включати окремі питання з охоронипраці.
Проходячи переддипломну практику кожнийдипломант повинний вивчити умови праці на робочому місці, ділянці, відділібанку, бухгалтерії і т.д.”
Всі розуміють, що найдорожчим для людини єїї життя та здоров’я. Так за перше півріччя 2000 року на виробництві загинуло665 осіб, а від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло на Україні33,5 тисячі чоловік.
Вкрай незадовільним є стан охорони праці намалих, орендних і приватних підприємствах, комерційних структурах.
Служби охорони праці місцевих, районних,обласних держадміністрацій не організовані. На підприємствах не додержуютьсявимог щодо забезпечення безпечних розумів праці.
У законі “Про охорону праці” чітко визначенопріоритет життя і здоров’я робітника, повну відповідальність власника застворення безпечних та нешкідливих розумів праці.
Економічна кризу загострила проблеми безпекилюдини на виробництві. Думаючи про те, як вижити, мало хто по-справжньому дбаєпро охорону праці. Під страхом безробіття трудящі вимушені мовчати про незадовільніумови праці, про відсутність санітарно-побутових приміщень, нехтуваннясанітарно-гігієнічними нормами, наражають на безпеку своє життя і здоров’я./>/>4.2. Організація охорони праці в ДПІ Оболонського району м. Києва.
Забезпечення нормальних умов праці начальник ДПІОболонського району м. Києва забезпечує функціонування служби управлінняохороною праці, для чого:
створює відповідні служби і призначаєпосадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці,затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконанняпокладених на них функцій;
розробляє за участю профспілок і реалізуєкомплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці,створює умови для модернізації комп’ютерної техніки;
забезпечує усунення причин, що призводять донещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілактичних заходів,визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;
організовує проведення лабораторнихдосліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативнимактам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством,вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих дляздоров’я виробничих факторів;
розробляє і затверджує положення,інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межахпідприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників натериторії підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках,робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих га галузевих нормативнихактів про охорону праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативними актамипро охорону праці;
здійснює постійний контроль за дотриманнямпрацівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами,механізмами. устаткуванням та іншими засобами виробництва, використаннямзасобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно довимог щодо охорони праці;
організовує пропаганду безпечних методівпраці та співробітництво з працівниками в галузі охорони праці.
Основні завдання, покладені на службуохорони праці полягають у виконанні комплексу послідовних взаємопов’язаних дійщодо попередження травматизму та виробничозумовлених захворювань./>/>4.3. Умови праці на робочому місці в ДПІ Оболонського районум. Києва.
Раціональна організація робочих місцьслужбовців припускає: вибір меблів і устаткування з урахуванням антропологічнихпоказників і забезпечення зручного положення корпуса працівника, що створюєумови для меншої стомлюваності, волі рухів. У ДПІ Оболонського районум. Києва максимальна площа приміщення складає 2,5 квадратних метри на одногослужбовця, при однобічному природному висвітленні глибина приміщень неперевищує 5 метрів. Вікна розташовані перпендикулярно столам і нерозташовуються в полі зору робітників.
Робоча поверхня столів тверда і гладка,переважно з дерева. Проектуючи планування робочого місця, необхіднозабезпечувати раціональне розміщення засобів і предметів праці. Для цього наповерхні робочого столу й усередині його не повинно бути нічого зайвого, азасобу праці, інвентар, документація і матеріали повинні мати строго визначенемісце, найбільш часто використовувані предмети повинні розташовуватися вмежах нормальної зони досягнення. Розміри полиць і шухляд у столах повиннівідповідати розмірам збережених паперів, папок, причому спосіб збереженняповинний забезпечувати зручність їхнього укладання та пошуку. Доцільнообладнати спеціальні шухляди для збереження паперів, письмового приладдя,карток.
При організації робочого місця начальникаДПІ Оболонського району м. Києва вирішальне значення мають такіособливості праці, як широкі інформаційні зв’язки, постійні контакти з великимчислом людей, необхідність прийняття оперативних рішень і швидкого доведення їхдо виконавців, здійснення контролю за виконанням рішень.
Робочі місця фахівців розробляються також зурахуванням змісту їхньої праці. Поряд зі спеціальною технікою, зв’язаної зіспецифікою конкретної праці, робочі місця фахівців повинні бути оснащені“малою” оргтехнікою, що включає технічні довідники-блокноти для пошуку номерателефону й адреси. Кожне робоче місце фахівця оснащується також комплексомканцелярський приладдя.
Для створення сприятливих умов дляпрацівника розумової праці особлива увага повинна бути звернена на освітленістьробочих місць. У службових приміщеннях найкраще застосовувати комбінованелюмінесцентне висвітлення. Стельове висвітлення рівномірне висвітлює всеприміщення, а місцеве – робочу зону. Застосовувати тільки місцеве висвітленнянеприпустиме, тому що це погано впливає на зір. Для устаткування місцевоговисвітлення краще застосовувати обертаючі пересувні лампи на гнучкому чи шлангуна спеціальних шарнірах. Здоров’я і працездатність людини залежать також відфакторів зовнішнього середовища, що впливають на його. Температура і вологістьповітря регламентуються санітарними нормами СН-245-71. Для підвищенняпродуктивності праці велике значення мають заходу щодо боротьбі із шумом,облицювання стін, стель, дверей у приміщеннях звукопоглинаючими матеріалами,пристрій звукопоглинаючих стель, пристрій пристосувань, що усувають хлопаннядверей, укладання в коридорах і приміщеннях килимових доріжок. Припроектуванні й устаткуванні службових приміщень варто враховувати естетичнівимоги. Це насамперед відноситься до архітектурно-планувального рішенняінтер’єра службових приміщень, що повинне забезпечувати об’ємно-просторовеестетичне оформлення.
Типове проектування організації праціслужбовців дозволило значно підвищити ефективність впровадження охорони праці.На першому етапі розгортання цих робіт основна увага приділяється розробціпланових проектів організації робочих місць. Особливо перспективним напрямком уроботі з удосконалювання організації праці службовців є розробка типовихпроектів на основі створених процедур виконання конкретних робіт. Такі типовіпроекти організації праці можуть охоплювати окремі посади, окремі підрозділи ікомплекс робіт з кожної функції керування по підприємству в цілому.
Типовий проект по функції керування містить:
1. загальні положення – характеристику функції, складзадач по функції, структуру функціональної служби, зразкове положення профункціональну службу і її структурні підрозділи, розподіл задач між структурними підрозділами;
2. характеристику робіт з функції і методів їхньоговиконання;
3. професійні вимоги по підборі, розміщенню івикористанню кадрів службовців;
4. найбільш типові варіанти організаційно-технічнихумов виробництва;
5. перелік основних посад керівників, фахівців,технічних виконавців;
6. характеристику праці керівників, фахівців,технічних виконавців;
7. рекомендації з методів роботи керівників, фахівців,технічних виконавців;
8. зразкові режими праці і відпочинку, регламентиробочого дня керівників, фахівців, технічних виконавців;
9. організацію робочих місць, планування службовихприміщень, планування й оснащення робочих місць, умов праці на робочих місцях.
Аналіз повітряного середовища у ДПІ Оболонського районум. Києва
Щорічно в Україні викидається в атмосферу 2млн.т. шкідливих речовин. У середньому на шкірного громадянина України припадаєблизько 400 кг шкідливих речовин. Крім того, 14 працюючих атомних реакторів АЕСза розумів ідеальної безаварійної роботи викидають в атмосферу понад 140 тисячкюрі радіоактивних речовин на рік.
Працюючі люди, обладнання та пристроїопалення викидають у навколишнє середовище теплову енергію.
Усі це разом взяте приводити до погіршенняпродуктивності праці на 5-10% та виникнення різних захворювань.
Вентиляція виробничих приміщень робочихмісць – основа оздоровлення розумів праці, підвищення продуктивності праці таліквідації небезпечних професійних захворювань.
Вентиляцій і опалення виробничих приміщеньздійснюється для всіх виробнично-побутових та допоміжних приміщень, згіднобудівельних норм правил.
Вентиляція може бути природна, штучна абозмішана.
Природна вентиляція виробничих приміщеньздійснюється за рахунок спеціальних каналів, фрамуг, кватирок тощо.
При розрахунку природної вентиляціїрозраховують площу кватирки, каналу (проріз) як верхньої так і нижньої.
Кондиціювання повітря – це створення таавтоматизована підтримка в приміщенні нормального повітря.
Може використовуватись повне кондиціюванняповітря або неповне кондиціювання. При повному кондиціюванні забезпечуєтьсяпостійна температура повітря, відносна вологість, чистота та швидкість повітря.
Аналіз освітлення робочогоміста
Виробниче освітлення – найважливішийпоказник гігієни праці, невід’ємна частина його наукової організації і культуривиробництва. Освітлення є головним чинником якості інформації про зовнішнійсвіт, що надходить у наш мозок через очі. Раціонально улаштоване освітленнядозволяє чітко розрізняти колір і розміри об’єктів праці, знижує стомлення,сприяє тривалому збереженню працездатності, росту продуктивності праці і якостіпродукції, що випускається, підвищує безпека праці.
У відділах ДПІ Оболонського районум. Києва застосовується штучне загальне освітлення. Робоче освітленнявикористовується для забезпечення нормальної роботи, проходу людей, під час чивідсутності недоліку природного освітлення. В залежності від розряду зоровихробіт встановлюється відповідна освітленість робочого місця.
У відділах ДПІ Оболонського району м. Києва доцільноперіодично перевіряти освітленість, що створюють прилади на робочому місці.Величина освітленості не повинна бути нижче 300-500 лк.
Аналіз шуму в робочомуприміщенні
Шум – одна із форм фізичної дії середовища,що впливає на продуктивність працездатності. Надмірна інтенсивність шуму знижуєпродуктивність праці на 40%, призводить до захворювання.
Джерелами шуму є транспорт, насоси, двигуни,пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо.
У робітників, які мають справу з шумнимимашинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху. Тривала дія шумуробить людину нервовою, погіршує самопочуття, знижує працездатність ташвидкість рухові, уповільнює розумовий процес, робить людину дратливою тапригніченою. Такий стан людини спричиняє аварію на виробництві.
Треба пам’ятати, що:
- шумовий фон до 70 дБ викликає погіршенняендокринної та нервової системи;
- шумовий фон до 90 дБ – порушує слух;
- шумовий фон до 120 дб призводить до фізичногоболю, який може бути нестерпним;
- шумовий фон у фінансових відділах, де переважаєрозумова праця, не винний перевищувати 45-55 дб;
- шумовий фон для робітників цехів, гаражів – 56-70дб;
- шумовий фон банківських установ складає 60-75 дб.
Для захисту людей від дії шуму необхідно знижувати йогорівень. Для цього використовують шумовловлювачі-екрани, фільтри-поглиначі,встановлюють безшумні механізми, змінюють технологію виробництва, динамікутранспортних потоків, використовують зелені насадження, шумозахисні смугибудинків та споруд.
Нормування шуму – головний захід щодоборотьби з його шкідливим впливом на організм людини. Норми на припустимийрівень шуму у виробничому приміщенні і на робочому місці базується нарезультатах багаторічних медичних спостережень. На основі цих дослідженьустановлені граничні рівні шуму, тривалий вплив якого на людину у виробничихумовах не приводить до небезпечних відхилень у стані здоров’я.
Оскільки шкідливий вплив шумузалежить від частоти, те кожна активна смуга частот має окремий припустимийрівень шуму. Найбільші припустимі рівні шуму на низьких частотах і найменші –на високих частотах.
Метод захисту від шуму в кожнімконкретному випадку вибирають окремо. Найчастіше використовують не один метод,а трохи. Тому найбільш ефективним вважається комплексний підхід до захисту відшуму. Він являє собою сполучення наступних методів: зменшення шуму в джерелі,зміна спрямованості випромінювання шуму, акустична обробка приміщень іраціональне планування підприємств і цехів, зменшення шуму на шляху йогопоширення.
Найбільш раціональним вважається методборотьби із шумом, заснований на зменшенні шуму джерелі виникнення. Зниженняшуму машин домагаються головним чином шляхом підвищення точності виготовленнядеталей і підбора матеріалів з незначними пружними коливаннями.
Оцінка електробезпеки
Електрообладнання,яким доводитися користуватися в відділах ДПІ Оболонського району м. Києва,являє собою потенційну небезпеку.
Електричний струм, проходячи крізьтіло людини, лагодити на нього складний вплив:
- термічний– нагрівання тканини живого організму;
- біологічний– подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму;
- електролітичний– розпад крові та плазми;
- механічний– розрив шкіри, вивихи, переломи кісток.
Поріг відчуття струму залежить від станунервової системи та фізичного розвитку людини. У більшості випадків – це струм1 ма при змінній частоті 50 Гц.
Для жінок порогове значення струму вдва рази нижче ніж для чоловіків. При струмі 10-15 ма виникає судорожнескорочення м’язів, яку вся година підсилюється, і людина не може самостійнозвільнитись від контакту зі струмопровідною частиною обладнання.
Слід пам’ятати, що основними причинами враженняелектричного струму є:
- випадковедоторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;
- несправністьзахисних засобів, якими потерпілий доторкається до струмопровідних частин;
- появанапруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах, карнизах, кожухах) урезультаті пошкодження ізоляції струмопровідних частин електрообладнання,замикання фази на землю;
- появанапруги на відключених частинах електрообладнання в результаті поломкиобладнання, помилкового включення обладнання, коротких замикань струмопровіднихчастин, розряду блискавки та інше;
- виникненнякропової напруги на поверхні землі або підлоги, на якій стоїть людина, урезультаті замикання проводу на землю, несправності заземлення.
При роботі з електрообладнанням необхідно виконувати такіправила техніки безпеки:
- передвключенням електроприладів візуально перевірити шнури на наявність механічнихпорушень;
- електроприладиповинні бути надійно заземленими згідно правил улаштування приладів;
- забороняєтьсяпрацювати з електроприладами вологими руками;
- незалишати електроприлади без нагляду на довгий година;
- післязакінчення роботи вимкнути електроприлади;
- привиявленні несправності в електроустаткуванні негайно викликати електрика, щойого обслуговує;
- категоричнозабороняється самостійно проводити будь-які ремонтні роботи;
- умітинадати долікарську допомогу при ураженні електричним струмом.
Дія електричного струму на організм людини виявляється вскладних і своєрідних формах. Проходячи через організм, електричний струмробить хімічне, теплове і біологічне дії. При хімічному впливі розкладаютьсякров і інші органічні рідини організму. Теплова дія виражається в опікахокремих ділянок тіла.
Біологічний вплив електроструму виявляється вроздратуванні і порушенні живих тканин організму, що супроводжується мимовільнимисудорожними скороченнями м’язів.
Охорона праці приексплуатації комп’ютерної техніки.
Джереломнебезпеки для життя людини при роботі з комп’ютером є:
- напругаживлення 220-380 В;
- іонізованеопромінення, що створює електронно-променева трубка;
- електромагнітнеопромінювання, що створюють блоки живлення електронно-променевої трубкинапругою 16-25 Кв.
Під час роботи з комп’ютером, на працюючогодіють такі небезпечні та шкідливі фактори:
фізичні
— підвищенанапруга електричного кола 220, 380, 16000 або 25000 В;
— підвищенийрівень електромагнітного випромінювання та створення торсіонних полів;
— підвищенийрівень статичної електрики;
— підвищенийрівень іонізації повітря.
психофізіологічні
— статичнета динамічне перенавантаження;
— розумовеперенавантаження;
— перенапруженнязору при роботі за екранами приладів.
Рекомендації щодо організації робочого місця працюючого зкомп’ютером та захисту від шкідливого впливу комп’ютера на здоров’я людини:
— до роботиз комп’ютерами допускаються особи, які засвоїли відповідний практичний курс,склали іспит та отримали посвідчення на право роботи за комп’ютерами;
— ознайомилисьз інструкцією щодо роботи з ЕОМ і отримали інструктаж на робочому місці;
— передвмиканням ЕОМ у мережу необхідно переконатись у наявності заземлення приладів,у справності шнура живлення, шнура зв’язку клавіатури з блоком живлення;
— категоричнозабороняється включати ЕОМ у розетку при несправному шнурі живлення, проводитибудь-який ремонт під година роботи ЕОМ, вмикати та вимикати роз’єми кабелів приподаній напрузі, залишати комп’ютер під живленням без нагляду;
— післязакінчення роботи на ЕОМ необхідно відключати живлення, пам’ятаючи, що частинасхеми залишається під напругою 220 В;
— у разівиникнення пожежі використовувати всі наявні засоби гасіння пожежі, крім води іпінних вогнегасників (ОХП-Б), при необхідності викликати пожежну команду зателефоном 01;
— положеннятіла повинно відповідати погляду, неправильна поза призводить до виникненнязахворювання;
— нижній крайекрана винний бути на 20 см нижче рівня очей, рівень верхньої крайки екранавинний бути на висоті чола;
— екранвстановлюють на відстані 75-120 см від очей працюючого;
— висотаклавіатури винна бути встановлена таким чином, щоб кість руки користувачарозміщувалась прямо, щоб не було необхідності далеко витягувати руку;
— спинкастільця винна підтримувати спину користувача, кут між стегнами і хребтом маєстановити 90;
— відстаньміж столами з комп’ютерами винна бути не менше 1,5м, між моніторами – 2,2 м;
— якщо підчас роботи доводитися дивуватися на документи, те підставку з оригіналомдокумента треба встановлювати в одній площині з екраном і на одній висоті з їм;
— уникатияскравого освітлення екрану, щоб не втомлювати очі різкою зміною потужностісвітлового потоку;
— екранкомп’ютера треба розміщувати під прямимо кутом до вікон, самі вікна під годинароботи доцільно завішувати або закривати жалюзями;
— уробочому приміщенні доцільно збільшувати вологість повітря (оптимальнавологість – 60% при температурі 21оС, розміщувати квіти, акваріум урадіусі 1,5м від комп’ютера;
— привведенні даних, редагуванні програм, читанні інформації з екрана безперервнаробота за екраном монітора не винна перевищувати 4-х часів при восьмигодинномуробочому дні;
— черезкожну час праці необхідно робити перерву на 5-10 хвилин. Під час перервидоцільно використовувати комплекс вправ виробничої гімнастики та проводитисеанс психофізіологічного розвантаження.
Аналіз пожежної безпеки тазасобів пожежегасіння.
Пожежа – цестихійне розповсюдження вогню, який вийшов з-під контролю людей і призводить доматеріальної шкоди, наносити шкоду здоров’ю людей, а іноді до їх загибелі.
Головна небезпека, яка травмує людей та приводити до їхзагибелі – це дим і гаряче повітря. У задимленому приміщенні потрібно дихатитільки через мокру тканину.
Виходячи із приміщення, де виниклапожежа, потрібно зачинити щільно двері, позбавивши полум’я кисню.
Необхідно пам’ятати, що основнимипричинами пожежі є:
- необережнеповодження з увігнемо, газом, бензином, несправність електрообладнання таелектропроводки;
- аварії такатастрофи на підприємствах;
- недотриманняправил техніки безпеки;
- природніявища.
Відповідно до Закону України “Про пожежну безпеку”забезпечення безпеки на підприємствах, установах покладено на керівників абоуповноважених осіб. Згідно статті 5 цього закону керівник підприємствазобов’язаний:
- розроблятикомплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;
- розроблятита затверджувати положення, інструкції, схеми евакуації при виникненні пожежі,інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати контроль заїх виконанням;
- організовуватинавчання працівників щодо пожежної безпеки;
- утримуватив справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку,обладнання та інвентар, не використовувати його не за призначенням;
- проводитислужбове розслідування.
Посадові та фізичні особи, що винні в порушенні цихправил, несуть адміністративну, кримінальну та іншу відповідальність відповіднодо чинного законодавства.
У всіх установах слід організуватививчення всіма працівниками правил пожежної безпеки і дій на випадок пожежі.
Кожний працівник зобов’язаний:
- знатимісце розташування первинних засобів пожежегасіння і вміти ними користуватися;
- знатиправила поведінки при пожежі та шляхи евакуації;
- легкозаймистіта горючі рідини дозволяється зберігати в спеціально відведених місцяхвідповідно до норм та потреб;
- у разівиникнення пожежі, негайно повідомити про це пожежну охорону за телефоном 01 такерівництво;
- розпочатиевакуацію людей та розпочати ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.
Нагляд задодержанням законності пожежної охорони здійснює безпосередньо прокурорУкраїни.
Правила пожежноїбезпеки для установ та організацій:
1) Адміністративніприміщення в установах та організаціях повинні перебувати в чистоті, незакривати робочі кімнати, коридори.
2) Всідвері запасних і основних виходів повинні утримуватися в такому стані, щоб увипадку пожежі вони можуть бути використані для евакуації людей.
3) Якщодвері зачиняються, то ключі повинні знаходитися в шафу замків, або зачинятисяна внутрішні засуви.
4) Вмісцях де дозволено палити повинні бути встановлені урни заповнені на 1\4об’єму водою.
Згідно з класифікацією приміщенняподіляються на два класи:
- пожеженебезпечні;
- вибухонебезпечні.
Для припиненняпожежі застосовуються такі методи:
- припинення надходження опалювача;
- зменшення температури горючої речовини нижчетемператури займання;
- зменшення надходження горючої речовини до зонигоріння;
- механічний відрив полум’я сильними струменями газучи води.
Пожежнасигналізація є 2 видів: променева і кільцева.
Пожежнанебезпека в навчальних майстернях, фізико-хімічних та електротехнічнихлабораторіях, кабінетах навчальних закладів зумовлена властивостямиматеріалів-реагентів, які застосовуються.
Пожежна безпека– це стан об’єкта, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку їївиникнення вживаються необхідні заходи щодо усунення негативного впливунебезпечних факторів пожежі на людей, споруди і матеріальні цінності.
Протипожежнийрежим – це комплекс встановлених норм і правил поведінки людей, виконання робіті експлуатації об’єкта, спрямованих на забезпечення пожежної безпеки.
Доорганізаційних заходів належать:
- розробка правил, інструкцій, інструктажівпротипожежної безпеки;
- організація інструктування і навчання робітників таслужбовців;
- здійснення контролю за дотриманням встановленогопротипожежного режиму всіма працюючими;
- організація добровільних пожежних дружин тапожежетехнічних комісій;
- організація щоденної перевірки протипожежного стануприміщень після закінчення роботи;
- розробка і затвердження плану евакуації ірозпорядку оповіщення людей на випадок виникнення пожежі;
- організація дотримання належного протипожежногонагляду за об’єктами;
- організація перевірки належного стану пожежноїтехніки та інвентарю.
До технічнихзаходів належать:
- дотримання пожежних норм, вимог та правил привлаштуванні будівель, споруд, складів;
- підтримання у справному стані систем опалення,вентиляції, обладнання;
- улаштування автоматичної пожежної сигналізації,систем автоматичного гасіння пожеж та пожежного водопостачання;
- заборона використання обладнання, пристроїв,приміщень та інструментів, що не відповідають вимогам протипожежноїбезпеки;
- правильна організація праці на робочих місцях звикористанням пожеженебезпечних інструментів приладів, технологічних установок.
Видипротипожежних інструктажів:
- вступний;
- первинний;
- повторний;
- позаплановий.
Вступний інструктаж проходять усі робітники,інженерно – технічні працівники та службовці перед допуском їх до роботи. Йогопроводить спеціальна особа, відповідальна за протипожежну безпекупідприємства, організації. При проведенні цього інструктажу працівниківзнайомлять з основами вимог Закону України “Про пожежну безпеку”, зустановленими на підприємстві протипожежним режимом, з найбільшпожеженебезпечними ділянками, де забороняється палити, використовувативідкритий вогонь, з практичними діями на випадок виникнення пожежі, з можливимипричинами виникнення пожеж і вибухів та заходами щодо їх запобігання.
Первинний протипожежний інструктажновоприйнятий робітник проходить на робочому місці перед початком роботи, атакож при переміщенні з одного цеху до іншого, на іншу посаду, спеціальністьабо виробничу операцію.
Під час первинного інструктажу:
- знайомлять з пожежною безпекою цеху, ділянки,правилами та інструкціями з пожежної безпеки;
- показують запасні виходи, пожежної сигналізації,вогнегасники, засоби пожежегасіння;
- перевіряють практичні дії особи, що інструктуєтьсяна випадок пожежі.
Повторний інструктаж проводять безпосередньов цеху двічі на рік у строки, встановлені керівником підприємства згідно зпрограмою первинного інструктажу на робочому місці.
Позаплановий протипожежний інструктажпроводиться при зміні пожежної безпеки технологічного процесу, використаннінових пожеженебезпечних матеріалів, при самозайманні, та пожежах.
Навчання правил пожежної безпеки робітників іслужбовців проводиться на виробництві раз на два роки з метою підвищення рівняїх знань. Перелік професій робітників та посад службовців, з якими маютьпроводитись заняття за протипожежною програмою, визначає головний інженерпідприємства.
Для гасіння пожежі використовують первиннізасоби пожежегасіння, які спеціально заготовлюються в підприємстві: пісок,вода, азбестові споруди, вогнегасники.
У лабораторіях необхідно використовуватипорошкові або вуглекислотні вогнегасники, які встановлюють на видному тадоступному місці (не менше 2 штук)./>/>4.4. Профілактика травматизму та профзахворювань в ДПІ Оболонськогорайону м. Києва.
Організаційні причини – неякісне проведеннянавчання з питань охорони праці, відсутність контролю, порушення правилексплуатації транспортних засобів, невиконання заходів щодо охорони праці таправил протипожежної безпеки.
Технічні причини – несправністьелектрообладнання, з яким працюють працівники органів ДПС України; автомобільніаварії, в які можуть потрапити співробітники ДПС України при досить частихпоїздках у службовому або особистому автомобільному транспорті.
Санітарно-гігієнічні причини – недостатнє чинераціональне освітлення робочих місць, незадовільні мікрокліматичні умовипраці, наявність різноманітних випромінювань з боку працюючих комп’ютерів,копіювальної техніки, мобільних засобів зв’язку, порушення правил особистоїгігієни.
Психофізіологічні причини – фізичні тапсихологічні перевантаження організму людини, викликані напруженістю роботи (щохарактерно для окремих категорій співробітників ДПС України -інспекторів,службовців податкової міліції), невідповідність психофізіологічних данихпрацівників виконуваній роботі.
В окрему групу для співробітників органівДПС України необхідно віднести травми, нанесені працівникам цих органівкримінальними елементами, їх розглядають та розслідують органи міліції тапрокуратури.
Одним з основних факторів, що попереджуєвиникнення професійних захворювань є попередній та періодичний медичні оглядипрацівників. Згідно законодавства України “Про охорону праці” контроль запроходженням медичних оглядів покладається на служби з питань охорони праці, аїх проведення здійснюється медичними закладами, працівники яких несуть повнувідповідальність згідно законодавства за невідповідність медичного висновкуфактичному стану здоров’я працівника.
З метою зниження втоми та профілактикипрофесійних захворювань рекомендується проведення комплексу вправ, які знімаютьвтому очей, поліпшують кровообіг, знімають втому рук та хребта.
Комплекси нескладних фізичних вправ, якіщоденно виконуються в процесі роботи, сприяють покращенню функціонального стануорганізму, підтриманню високого рівня працездатності та збереженню здоров’япрацівників. Такий комплекс вправ має профілактичне значення у попередженнязахворювань. Розроблені спеціальні комплекси вправ для очей, для зняттярозумового і м’язового напруження, психофізичного розвантаження, дихальнагімнастика й ін.
Нахили і повороти голови справляютьмеханічні дії на стінки шийних кровоносних судин, підвищуючи їх еластичність.Тренування вестибулярного апарату сприяє розширенню кровоносних судин головногомозку, а дихальні вправи, особливо дихання через ніс, збільшують їхкровонаповнення. Усе це підсилює мозковий кровообіг, тим самим полегшуючирозумову діяльність.
Спеціальні вправи для тренування ірозслаблення хребта поліпшують периферійний кровообіг, сприяють збереженнюправильної постави, оптимальному перерозподілу м’язового навантаження при роботі,цілюще впливають на функціональний стан внутрішніх органів, нервової системи,органів зору, допомагають подолати наслідки гіподинамії.
Виконуючи вправи не слід роботи різкихрухів. Треба весь час зважати на свої фізичні можливості. Амплітуду збільшуватипоступово. Спочатку кожну вправу потрібно виконувати 2–5 разів, поступовозбільшуючи навантаження до 10 разів. Комплекс вправ необхідно роботи щодня допомітного поліпшення самопочуття. Надалі – досить 2 разів на тиждень.
З метою захисту працівників віднесприятливого впливу електромагнітних випромінювань необхідно застосовуватиперсональні комп’ютери, прилади радіозв’язку новітніх конструкцій, яківідповідають сучасним вимогам стосовно захисту від випромінювання.
Захист від електростатичної електрики та їїнебезпечних прояв досягається наступними заходами:
- застосуванняміонізації повітря нейтралізаторами статичної електрики;
- періодичнопри вимкненому комп’ютері протирати ледве змоченим мильним розчином бавовняноюганчіркою пил з поверхонь апаратури. Екран та захисний екран протирати ватою,змоченою спиртом.
Необхідно звернути увагу на забезпеченняраціонального освітлення на робочому місті, використання сучасних дисплеїв зпокращеними характеристиками, встановлювати на екрани старої конструкціїзаземлені приекранні фільтри, не переобтяжувати приміщення значною кількістюробочих місць з ПК, вимикати ПК, що не працюють дотримуватись режимів праці тавідпочинку, а також профілактичної гімнастики.
Отже, застосування комп’ютера, як свідчатьвітчизняні та зарубіжні медики-гігієністи, несе із собою ряд небезпек. Хочакомп’ютерна техніка постійно розвивається та удосконалюється, з’являються всенові менш шкідливі комп’ютери, але вони мають велику вартість ($ 1.000 –10.000), а враховуючи скрутне фінансове становище в Україні навряд чи можнасподіватись на швидке переоснащення новою технікою.
У професійних операторів комп’ютерів, яківикористовують відеодисплейні термінали, частіше зустрічаються порушенняорганів зору, опорно-рухового апарату, центральної нервової, серцево-судинної,імунної та статевої систем, захворювання шкіри.
Висновки
Отже, реалізація стратегічних функційбюджетно-податкової політики вимагає докорінного реформування податкової табюджетної систем. Проте ні проект Податкового кодексу, прийнятий у другомучитанні Верховною Радою України, ні Програма діяльності Уряду, передбачаючикосметичне поліпшення фіскального механізму, не вирішують проблем структурнихдиспропорцій національної економіки. З року в рік триває практиканедофінансування нагальних потреб бюджетної сфери та фіскалізація податковоїполітики.
Усунення системних недоліківподатково-бюджетної політики неможливе без здійснення принаймнісередньострокової стратегії перетворень. З огляду на це, видається доцільноюрозробка концептуального документа — Основних напрямів реформуванняподатково-бюджетної політики[31],який ґрунтувався б на зазначених вище засадах і передбачав на першому етапівнесення першочергових змін до чинного податкового законодавства, на наступному— доопрацювання і поетапне введення в дію Податкового кодексу. Така стратегіяповинна, в свою чергу, бути органічно вписаною в стратегію соціального таекономічного розвитку України до 2011 року, яка розробляється на виконаннярозпорядження Президента України, та бути узгодженою з рештою напрямівекономічної політики держави на сучасному етапі.
Подальший розвиток наукових досліджень узазначеній сфері має здійснюватися щодо вивчення можливостей податковогостимулювання економічного розвитку та інноваційних процесів, зарубіжногодосвіду в цьому напрямі, визначення шляхів оптимального поєднання фіскальних тарегуляторно-стимулюючих функцій податків.
Аналіз здійсненого Урядом розрахункупрогнозного показника податку з доходів фізичних осіб на 2004 рік свідчить пройого завищення на майже 1,9 млрд. гривень, зокрема за наступними параметрами:
- прогнозний показник фонду оплати праці на 2004 рікзавищено порівняно з врахованим у макропоказниках на 2004 рік на 8,1 млрд.гривень (до 10 відсотків обсягу);
- можливі втрати від застосування соціальноїподаткової пільги можуть скласти 1564,5 млн. гривень, що на 570,6 млн. гривеньбільше показника, розрахованого Урядом;
- викликає сумнів додаткове залучення до бюджету 525млн. гривень за рахунок виведення із тіньового сектору частки ФОП (майже 4млрд. гривень доходів фізичних осіб);
- додаткове розширення податкової бази та іншіможливості щодо збільшення надходження податку на доходи фізичних осіб заекспертною оцінкою є не суттєвими і не дозволяють покрити виникаючий розрив міжпоказниками, що запропонований Урядом та розрахований Групою фіскальногоаналізу.
Більш складним питанням у зв'язку зреформуванням оподаткування доходів громадян може стати посилення диференціаціїміж доходами бюджетів окремих регіонів. В регіонах, де сконцентрованепромислове виробництво, за рахунок легалізації заробітної плати доходибюджетів зростатимуть більшими темпами, ніж на депресивних територіях, деможливе загострення бюджетних проблем. Тому першочергового значення набуваєзадіяння механізму надання дотацій вирівнювання.
Реформування оподаткування доходів громадянне може здійснюватися автономно, а повинно реалізовуватись одночасного зпросуванням реформ в системі державних видатків, системі пенсійного тасоціального страхування.
За розрахунками Міністерства економіки та зпитань європейської інтеграції, податкове навантаження внаслідок запровадженнязапропонованого у проекті Закону порядку оподаткування доходів громадянзнизиться більш, ніж у 3 рази. Коливання розміру такого зниження залежатиме відвеличини сукупного оподатковуваного доходу громадянина, введення, чи невведення соціальної пільги щодо не оподаткування доходу у розмірі мінімальноїзаробітної плати (розрахунок прибуткового податку за чинними ставками та заставками, які буде введено, додається).
Економічно недоцільним передбачене проектомЗакону України запровадження оподаткування процентів. Це може негативновплинути на залучення банками коштів фізичних осіб, тобто призвести до відтокукоштів населення з банківської системи та збільшення тіньового сектору,кредитних ставок та загального погіршення стану економіки.
Необхідно застосовувати комплексний підхіддо розв’язання проблеми зниження податкового навантаження на заробітну плату,оскільки тільки за таких умов дійсно може відбутися зростання реальноїзаробітної плати та її легалізація. Загальна ставка нарахувань на фондзаробітної плати не повинна перевищувати 25 відсотків.
Поряд з позитивними наслідками реформуванняоподаткування доходів громадян та пенсійної реформи можливі укороткотерміновому періоді і негативні моменти, які, в першу чергу, проявлятьсяу зростанні цін та посиленні диференціювання регіонів за рівнями доходів, аджеприбутковий податок є основним бюджетоутворюючим джерелом місцевих бюджетів.
У світлі проголошеної податкової реформи,яка має на меті зниження податкового тягаря і створення сприятливих умов дляекономічного росту, відхід від попередньо проголошених ставки та розмірусоціальної пільги не сприятиме зростанню довірі до уряду з боку платниківподатків та потенційних інвесторів. Натомість, головним учасникам бюджетногопроцесу – уряду та Верховній Раді, слід, на нашу думку, переглянути плановіпоказники надходжень податку з доходів фізичних осіб, які закладаються вбюджеті на наступний рік, з метою їх зменшення.
Під час розгляду показників міжбюджетнихтрансфертів, що є складовою Закону України “Про Державний бюджет України на2004 рік”, зменшити показник доходів місцевих бюджетів, які враховуються привизначенні міжбюджетних трансфертів, на 1,9 млрд. гривень та здійснити їхперерахунок.
Список використаних джерел
1. Амоша О., Вишневський В. До питання про оцінкурівня податків в Україні // Економіка України. — 2002. — № 8. — С. 11-19.
2. Амоша О., Вишневський В. До питання про оцінкурівня податків в Україні // Економіка України. — 2002. — № 8. — С. 11-19.
3. Білостоцька В. О., Островецький В. І. Податковенавантаження в Україні //Фінанси України. — 2002. — №12. — С. 75-80.
4. Бобоев М., Кашин В. Налоговая политика России насовременном этапе // Вопр. экономики. — 2002. — № 7. — С. 54-70.
5. Бобоев М., Кашин В. Налоговая политика России насовременном этапе // Вопр. экономики. — 2002. — № 7. — С. 57.
6. Бюджетна політика як засіб стимулюванняекономічного розвитку в Україні / Я. А. Жаліло, О. І. Барановський, В. В.Головко та ін. // «Бюджет розвитку» як засіб стимулювання підприємницькоїактивності в Україні: Зб. матеріалів «круглого столу». — К.: Сатсанга, 2001. —С. 7-51.
7. Бюджетна політика як засіб стимулюванняекономічного розвитку в Україні / Я. А. Жаліло, О. І. Барановський, В. В.Головко та ін. // «Бюджет розвитку» як засіб стимулювання підприємницькоїактивності в Україні: Зб. матеріалів «круглого столу». — К.: Сатсанга, 2001. —С. 41-51.
8. Вишневский В., Липницкий Д. Оценка возможностиснижения налогового бремени в переходной экономике // Вопр. экономики. — 2000.— № 2. — С. 107-117.
9. Вишневский В., Липницкий Д. Оценка возможностиснижения налогового бремени в переходной экономике // Вопр. экономики. — 2000.— № 2. — С. 108.
10. Концепція реформування податкової системи України /Б. Губський, В. Альошин, І. Белоусова та ін. — К., 2000. — 50 с.
11. Концепція реформування податкової системи України /Б. Губський, В. Альошин, І. Белоусова та ін. — К., 2000. — 50 с.
12. Кучма Л. Д. Європейський вибір: ПосланняПрезидента України до Верховної Ради України. — К.: Преса України, 2002. — 96с.
13. Кучма Л. Д. Європейський вибір: ПосланняПрезидента України до Верховної Ради України. — К.: Преса України, 2002. —С.49-50
14. Лисюк В. С. Особливості методики розрахункуподаткового тягаря // Фінанси України.— 2000. — № 11. — С. 79-86.
15. Лондар С., Чугунов І. Динаміка податково-бюджетногонавантаження на економіку України // Економіст. — 2000. — № 7–8. — С. 15–18.
16. Луніна І. Податкова політика України у контекстістворення умов для економічного зростання // Економіка України. — 2000. — № 9.
17. Милль Дж. Основыполитической экономии /Т 3 — М — Прогресс — 1981 — С 455
18. Налоговые системизарубежных стран (під ред. В. Г. Князева, Д. Г. Черника). М., «Закон й право», 1997, 128 с.
19. Смит А. Исследованпе оприроде й причинах богатства народов. — М. – Соизкгиз. — 1962 — С. 565-589.
20. Соколов А. Теорияналогов. — М — 1928 — С 66
21. Соколовська А. М. Податкова система України: теоріята практика становлення. — К.: НДФІ, 2001. — С.344
22. Твердоліебов В.Н.Новейшие финансовые проблеми (1914—1923 гг ) — Петроград — 1923. — С 49
23. Тривус А.А. Налоги как орудие зкономической политики.— Баку. РИО АС ПС. — 1925. — С. 52
24. Шаблиста Л. М. Податки як засіб структурноїперебудови економіки. — К.: Ін-т економіки НАНУ, 2000. — 219 с.
25. Эрхард Л. Благосостояние для всех. — М.:Начала-Пресс, 1991. — 352 с.
26. Bovos French farmers return to Mcdonald’s.«The Guardian» від 13 серпня 2001 року.
27. Chossudovsky M.The Globalisation of Poverty: Impacts of IMF and World Bank Reforms, 1997, 280 р.
28. J. Wagner A. Finanazw / В 2. — 1883 — S. 304
29. Marty Logan. High-tech “gold” fever grips poorMalaysians. “Reuters BUTTERWORTH” від 2 травня 2001 року.
30. Myanmar Emphasizes Importance of Trade Sector inEconomic Plan. February 09, 2001 YANGON Xinhua News Agency.
Додатки
Додаток 1
Таблиця 2.1.1.
Розрахунок надходження прибуткового податку з громадян на 2004 заставкою 13% та 15%
/>
Додаток 2
Розрахунок соціальної пільгиза ставкою 15%
/>
Додаток 3/>
Додаток 4
Таблиця3.2.1
Оподаткування типу sales tax (прикладукраїнського ПДВ ставки 20% моделі 90-х років): вплив на технологічні переділи
Технологічні
переділи
Ціна
матеріалів + ПДВ
«на вході»
Ціна енергії
+ ПДВ
«на вході»
Ціна послуг + ПДВ
«на вході» Норма та обсяг амортизації Технологічні витрати + ПДВ «на вході» + зарплата = собівартість Собівартість + прибуток = проміжна ціна
Норма
прибутку 1. Боксити - 6,65+1,33 5,5+1,1 10% 0,01 12,16+2,43+0,1 = 14,69
14,69+1,81
= 16,5 11% 2. Глинозем 32,73*+ 6,55 76+15,2 57+11,4
11%
1,03 166,76+33,15+ 3,16=203,07 203,07+26,93 =230 11,7% 3. Алюміній 460* +92 285+57 292+58,4
12%
8,7 1015,7+207,4+ 125=1348,1 1348,1+211,9 = 1560 13,6% 4. Прокат 1638* + 327,6 120+24 190+38 13% 20,6 1968,6+389,6+ 140=2498,2 2498,2+91,8 =2590 3,5% 5. Деталь 3108*+ 621,6 95+19 168+33,6 14% 41,2 3412,2+674,2+ 330,3=4416,7 4416,7-86,7 =4330 6844,2-144,2 =6700 збиток б. Вузол 4849,6*+ 969,9 40+8 358+71,6 15% 67,1 5314,7+1049,5+480=6844,2 6844,2-144,2=6700 збиток 7. Блок 7169*+ 1433,8 28+5,6 550+110 16% 99,6 7846,6+1549,4+270=9666 9666-166 =9450 збиток 8. Модуль 9884,7*+ 1976,9 40+8 505+101 17% 142,9 10572,6+2085,9+160=12818,5 12818,5-468,5=12350 збиток 9. Літак 12720,5* +2544, 1 36+7,1 455,9+ 91,2
18%
192,5 13404,9+2642,4+76=16123,3 16123,3+ 292,5+3283,2 =19699 1,5% Собівартість ± прибуток + ПДВ «на виході» = ціна продажу літака
*Споживання «на вході» тут скрізь є більшим,ніж «на виході», оскільки кожний технологічний переділ длявиробництва 1 т продукції споживає понад 1 т сирцю (з урахуванням відходів,аварійних втрат, неповноти і дорожнечі утилізації).
Додаток 5
Таблиця 3.2.2
Оподаткуваннятипу consumption tax (приклад західноєвропейського КОН ставки 76%): вплив натехнологічні переділи*Технологічні переділи Ціна матеріалів + КОН* Ціна енергії + КОН «на вході» Ціна послуг + КОН «на вході» Норма та обсяг амортизації Технологічні витрати + КОН + зарплата = собівартість Собівартість + прибуток = проміжна ціна
Норма
прибутку 1. Боксити — 6,65+5,05 5,5+4,18 10% 0,01 12,16+9,23+0,1 =21,49 21,49-4,99 = 16,5 збиток 2. Глинозем 32,73+0 76+57,76 57+43,32 11% 1,03 166,76+101,08 +3,16=271 271-41=230 збиток 3. Алюміній 460+0 285+216,6 292+221,9 12% 8,7 1015,7+438,5 + 125=1579,2 1579,2-19,2=1560 збиток 4. Прокат 1638+ 123,5 120+91,2 190+144,4 13% 20,6
1968,6+359,1
+ 140=2467,7 2467,7+122,3 =2590 4,7% 5. Деталь 3108+ 608,7 95+72,2 168+127,7 14% 41,2 3412,2+808,6 +330,3=4551,1
4551,1-
221,1=4330 збиток 6. Вузол 4849,6+ 509,2 40+30,4 358+272,1 15% 67,1 5314,7+811,7 +480=6606,4 6479,7+93,6 =6700 1,4% 7. Блок 7169+ 843,4 28+21,3 550+418 16% 99,6 7850,3+1282,7 +270=10955,7 10955,7-1505,7=9450 збиток 8. Модуль 9884,7+ 649,8 40+30,4 505+383,8 17% 142,9 10572,6+1064 + 160=11796,6
11796,6
+553,4=12350 4,5% 9. Літак 12720,5+ 932,4 36+27,4 455,9+ 346,5 18% 192,5 13404,9+1306,3 +76=14787,2 14787,2 -6166,6 + 11078,4 =19699 збиток Собівартість + прибуток + КОН «на виході» = ціна продажу літака
* Розраховано за формулою: додана вартість у межахданого технологічного переділу = вихідна вартість — вхідна вартість. Тобто додана вартість є повною ціною реалізації звирахуванням витрат на товари і послуги, куплені в інших підприємств(але £ й 0).
Додаток6
Таблиця3.2.3
МПП ставки 84%: вплив на технологічніпереділиТехнологічні переділи Ціна матеріалів Ціна енергії + МПП «на вході» Ціна послуг + МПП «на вході» Норма та обсяг амортизації Технологічні витрати + МПП + зарплата = собівартість Собівартість ± прибуток = проміжна ціна Норма прибутку Боксити - 6,65+ 5,59 5,5+4,62 10% 0,01
12,16+10,21
+ 0,1-22,47 22,47-5,97= 16,5 збиток Глинозем 32,73 76+ 63,8 57+47,88 11% 1,03 166,76+111,68 + 3,16=281,6 281,6- 51,6=230 збиток Алюміній 460 285+ 239,4 292+245,3 12% 8,7 1015,7+484,7 + 125= 1625,4
1625,4-
65,4=1560 збиток Прокат 1638 120+100,8 190+159,6 13% 20,6 1968,6+260,4 + 140=2369 2369+221 = 2590 8,5% Деталь 3)08 95+ 79,8 168+141,1 14% 41,2 3412,2+220,9 + 330,3= 3963,4 3963,4+368,5 = 4330 8,5% Вузол 4849,6 40+ 33,6 358+300,7 15% 67,1 5314,7+334,3 + 480=6129 6129+571 = 6700 8,5% Блок 7169 28+23,5 550+462 16% 99,6 7850,3+485,5 + 270=8605,8 8605,8+844,2 = 9450 8,9 % Модуль 9884,7 40+ 33,6 505+424,2 17% 142,9 10572,6+457,8 + 160=11190,4 11238,7+1159,6 = 12350 9,4% Літак 12720,5 36+ 30,2 455,9+ 383 18% 192,5 13404,9+413,2 + 76=13894,1 13894,1-5870,9+11675,8 = 19699 збиток Собівартість ± прибуток + МПП «на виході» = ціна продажу літака
Додаток 7
Таблиця 3.2.4
СіТі: вплив натехнологічні переділиТехнологічні переділи та ставка міжпередільного СіТі*
Ціна матеріалів
+ міжпередільний СіТі
Ціна енергії + СіТі
30% «на вході»
Ціна
послуг + СіТі
10% «на вході»
Норма
та обсяг
амортизації Технологічні витрати + СіТі + зарплата = собівартість Собівартість + прибуток = проміжна ціна
Норма
прибутку 90% з прибутку Боксити 77% * 6,65+ 1,995 5,5+ 0,55 10% 0,01 12,16+2,545+0,1 = 14,805
14,805+ 0,169+
1,526=16,5 1% Собівартість ± прибуток + СіТі = проміжна ціна бокситів Глинозем 44% 32,73 + 25,2 76+ 22,8 57+ 5,7 11% 1,03 166,76+53,7 + 3,16=223,62 223,62+6,38 = 230 2,8% Алюміній 25% 460+202,4 285+85,5 292+29,2 12% 8,7 1015,7+317,1 + 125=1457,8 1457,8+102,2 = 1560 6,6% Прокат 14%
1638
+ 409,5 120+36 190+19 13% 20,6 1968,6+464,5 + 140=2573,1 2573,1+16,9 = 2590 0,7% Деталь 8% 3108+ 435,1 95+ 28,5 168+16,8 14% 41,2 3412,2+480,4 + 330,3=4222,9 4222,9+107,1 = 4330 2,5% Вузол 5% 4849,6 + 388 40+12 358+35,8 15% 67,1 5314,7+435,8 + 480=6230,5 6230,5+469,5 = 6700 7%
Блок
3% 7169 + 358,5 28+ 8,4 550+55 16% 99,6 7850,3+421,9 + 270=8542,2 8542,2+957,8 ^9450 10,1й/ Модуль 1,5% 9884,7 + 296,5 40+12 505+ 50,5 17% 142,9 10572,6+359 + 160=11091,6 11091,6+1258,4 = 12350 10,2°/ Літак 10% 12720,5 + 190,8 36+ 10,8 455,9 + 45,6 18% 192,5 13404,9+247,2 + 76=13728,1 13728,1+5373,8 + 597,1*19699 Ї7,3°/ Собівартість ± прибуток + СіТі «на виході» = ціна продажу літака
*Для збереження природних ресурсів та розвиткутехнологій поглибленої переробки встановлено таку систему ставок: 90% — нанульовому технологічному переділі, 10% — на останньому, 77% — на першому переділі, з подальшим розрахунком дляінших проміжних переділів за формулою (%): ставка міжпередільного СіТі з попереднього технологічного переділу: 7 х 4 = ставка міжпередільного СІТІ з даноготехнологічного переділу сировини та енергоносіїв.