Реферат
Видидоговорів, що регулюють інвестиційний процес
Зміст
Види договорів що регулюють інвестиційнийпроцес… 3
Список використаної літератури… 13
Види договорів щорегулюють інвестиційний процес
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Проінвестиційну діяльність» [1, с.646] основним правовим документом що регулюєвзаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода),який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір єправовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасникамиінвестиційної діяльності.
Термін «інвестиційний договір»використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. В першому (широкому)розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються міжінвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані нареалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку абодосягнення соціального ефекту.
У другому (вузькому) розумінні термін«інвестиційний договір» застосовується щодо угод між іноземним інвестором івітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізаціїіноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовуєтьсяу міжнародній комерційній (господарській) практиці [6, с.47].
Охарактеризуємо спочатку інвестиційнийдоговір у широкому розумінні, а у вузькому розумінні розглядатимемо його впроцесі вивчення режиму іноземного інвестування.
Інвестиційний договір є різновидомгосподарсько-правового договору, який має специфічний предмет і мету.
Предметом такого договору є інвестиція вбудь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бутипередбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності(інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративнаформа, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого танерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чипридбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбаннямайнових прав)
Предметом інвестиційного договору можутьбути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційноїдіяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій [6, с.48].
Мета інвестиційного договору – це тойбезпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягтисторони в процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договірспрямований на досягнення кінцевої мети інвестування – здійснення інвестицій тадосягнення в результаті цього певного результату – одержання прибутку чидосягнення певного соціального ефекту.
Інвестиційні договори належать переважно доконсенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі.Інвестиційні договори різноманітні, що обумовлює необхідність їхньоїкласифікації. Залежно від кількості сторін інвестиційного договору розрізняютьдвосторонні та багатосторонні інвестиційні договори [11, с. 34].
За критерієм оплатності чи безоплатностірозрізняють оплатні та безоплатні інвестиційні договори. Перші мають місце заумовами якщо, інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однакостанній може не залежати безпосередньо від результатів дій контрагента (як томає місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвесторотримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера,а від здійснення інвестицій). Інвестиційний договір може бути безоплатним уразі, якщо досягається певний соціальний ефект, наприклад, будівництво таоблаштування приміщень для відпочинку працівників підприємства-інвестора.
За часом виконання розрізняють:
а) інвестиційні договори з одноразовим та
б) інвестиційні договори з тривалимвиконанням [8, с. 87].
Договори з одноразовим виконаннямпередбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткогопроміжку часу. А інвестиційні договори з тривалим виконанням обов'язковоздійснюються протягом тривалого часу.
За умов ринку державне регулювання інвестиційногопроцесу спрямоване на захист інтересів споживача інвестиційних товарів. Таке регулюванняздійснюється через впровадження податкових і фінансово-кредитних важелів, за допомогоюліцензування, стандартизації і нормування, шляхом застосування екологічного, санітарногота інших видів контролю, антимонопольних заходів тощо. Усі ці вимоги повинні враховуватисясуб’єктами інвестиційної діяльності, що вступають у договірні відносини.
Договір – це угода сторін, що регулює організаційно-економічніта правові відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності. Він визначає відповідальністьі права учасників угоди і юридично закріплює їх обов’язки.
Сьогодні в Україні набула чинності низка документів,які допомагають регулювати взаємовідносини між учасниками інвестиційних проектів.Несуть вони суто рекомендаційний характер. Це насамперед:
1) Положення про підрядні контракти в будівництвіУкраїни, затверджене Науково-технічною радою Укрбудархітектури України (протоколвід 15.12.93 № 9);
2) Положення про взаємовідносини організацій-генеральнихпідрядників з субпідрядними організаціями, затверджене Науково-технічною радою Держкоммістобудування(протокол від 14.12.93 № 4);
3) Положення про експериментальне будівництво,затверджене наказом Мінбудархітектури від 27.12.93 № 245;
4) Положення про державне кредитування будовта об’єктів виробничого призначення, затверджене наказом Мінфінансів і Мінекономікивід 15.11.95 № 178/170 (у редакції наказу Мінфінансів та Мінекономіки від 26.06.96№ 128/79);
5) Положення про фінансування та державне кредитуваннякапітального будівництва, що здійснюється на території України, затверджене наказомМінекономіки, Мінфінансів, Держкоммістобудування від 23.09.96 № 127/201/173;
6) Порядок кредитування будівництва об’єктів,що здійснюється підприємствами, установами та організаціями недержавної форми власності,за рахунок коштів Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильськоїкатастрофи та соціального захисту населення, затверджений постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 07.04.98 № 461;
7) Тимчасове положення про порядок передачів державну власність частки (паїв, акцій) статутного фонду суб’єктів недержавноїформи власності у разі отримання ними відповідних обсягів бюджетних капітальнихвкладень, затверджене наказом Мінекономіки, Мінфінансів, Фонду державного майна,Державного комітету з питань розвитку підприємництва від 15.01.99 № 64–20/ 131–10[8, с. 92].
Договір підряду, як правило, включає загальні,додаткові та особливі умови виконання робіт. Загальні умови встановлюються чиннимзаконодавством, держстандартами, державними будівельними нормами. Додаткові умови,які не суперечать загальним, передбачають відносини конкретних замовників і підрядника.Особливі умови – це спеціальні, конкретні вимоги до учасників контракту щодо розподілуінвестиційних ризиків і розв’язання конфліктних ситуацій.
Укладаються договори шляхом проведення конкурсів(тендерів) або за результатами переговорів замовника з підрядником. Заздалегідьоголошений замовником конкурс дозволяє йому обрати з багатьох запропонованих договорівнайвигідніший. При цьому замовник керується двома критеріями: вартістю будівництвата його тривалістю (за умов забезпечення якості). Конкурс оголошується у разі наявностіфінансового забезпечення і затвердженого кошторису, яким передбачений прибуток підрядника,що спонукає його до зниження поточних витрат на будівельно-монтажні роботи. У разіукладання договору на підставі переговорів замовника з підрядником узгоджуютьсядоговірна ціна будівництва. За бажанням замовника підрядник надає йому список субпідрядників,які будуть залучені до будівництва [8, с. 97.
Договір підряду визначає: реквізити сторін,предмет договору, місцезнаходження об’єкта, обов’язки сторін, кошторисну вартість,вартість за договірними цінами, строки введення об’єкта в експлуатацію (календарнийплан виробництва робіт), конкретні зобов’язання щодо підготовки обраного майданчикадля будівництва, енергопостачання, умови організації будівельно-монтажних робіт,умови розторгнення договору, відповідальність за невиконання зобов’язань.
Договір підряду укладається двома сторонами:замовником або інвестором та підрядником. Ці сторони можуть бути як юридичними,так і фізичними особами, тобто замовником може виступати держава в особі виконавчихабо муніципальних органів, міністерство, корпорація, підприємство, установа абоприватна особа, а виконавцем робіт – підрядник або фірма-посередник, яка за йогодорученням формує портфель замовлень.
При незначних обсягах інвестування інвесторне в змозі утримувати керуючого проектом або інших посередників, тому він одночасноє і замовником проекту. У разі реалізації великих проектів звичайно залучаєтьсяпосередницька фірма – керуючий проектом – або фірма-девелопер, які діють на контрактнихзасадах. У даному разі договір підряду набуває вигляду договору фінансування проекту.Керуючий проектом або фірма-девелопер, у свою чергу, укладає підрядний договір зпідрядником або сама здійснює виробництво будівельно-монтажних робіт [7, с.121].
У разі придбання об’єкта на ринку нерухомостіінвестор укладає договір з однією або кількома фірмами-ріелтерами на пошук об’єкта,який його цікавить. Деякі фірми при цьому одночасно виконують на придбаних об’єктахроботи з їх ремонту та облаштування. Підрядниками можуть бути фірми, які виконуютьвсі види робіт на об’єкті – від нульового циклу до благоустрою і здачі в експлуатацію.На жаль, така форма взаємодії суб’єктів інвестування використовується тільки прибудівництві житла, невеликих промислових і комунальних об’єктів. Великі промисловіоб’єкти найближчим часом споруджуватимуться традиційним підрядним способом, учасникамиякого є замовник, генеральний підрядник, проектувальник, певна кількість субпідряднихорганізацій і постачальників обладнання та матеріалів. Взаємовідносини всіх цихсуб’єктів інвестування оформлюються підрядними договорами [7, с. 123].
Розрізняють кілька видів договорів: генеральний,річний субпідрядний і прямий. Генеральний договір укладається між інвестором (замовником)і генеральним підрядником, можливо з генеральним проектувальником (стосовно великихоб’єктів). Річні договори укладаються в рамках генеральних, якщо строки будівництва(проектування) перевищують два роки. Субпідрядні договори укладаються між генеральнимпідрядником (генпроектувальником) з субпідрядними фірмами на виконання окремих спеціалізованихвидів робіт. Прямий договір укладається між замовником і заводом-виготовлювачемтехнологічного обладнання. У прямому договорі може бути передбачений шеф-монтажобладнання, якщо воно того потребує.
Окремо замовник укладає договір з банком, якийздійснює фінансування будівництва та виконує розрахунки між суб’єктами інвестування.Взаємозв’язки суб’єктів інвестиційного процесу показані на рис. 1 [9, с. 143].
Така складна структура взаємодії суб’єктів інвестуванняне сприяє нормальному функціонуванню інвестиційного процесу. Ситуація, коли укладаютьсядесятки договорів, та їх суб’єкти одночасно виступають і замовниками, і виконавцямиробіт, значно ускладнює процедуру їх укладання, зумовлює їх залежність один відодного у рамках кошторису, що обмежується інвестиційними ресурсами замовника, потребуєбагато часу на узгодження і врешті-решт значно подовжує тривалість інвестиційногоциклу. Так, скажімо, генеральний підрядник або генеральний проектувальник, які узгоджуютьумови виконання робіт і кошторисні ціни із замовником, водночас самі стають замовникамистосовно субпідрядних фірм, які, в свою чергу, прагнуть одержати пільгові умовивиробництва та якомога збільшити кошторисні (договірні) ціни на свою користь.
/>
Рис. 1. Схема взаємодії суб’єктів інвестиційногопроцесу [9, с. 144].
За цих умов на замовника покладається багатообов’язків щодо організації інвестиційного процесу. Він повинен відкрити фінансуванняпроекту, тобто знайти кошти, а саме: вивільнити власні інвестиційні ресурси, залучитикошти інших акціонерів і компаньйонів, укласти угоду про кредит з комерційним банком,забезпечити свої ліцензійні права на будівництво у контрольних організаціях та місцевихорганах влади. Крім того, на вимоги підрядника замовник повинен забезпечити комплектнепостачання технологічного обладнання та деяких видів матеріалів (метвиробів, кабельноїпродукції, ливарних виробів, засобів оргтехніки, меблів тощо). Замовник повинентакож забезпечити підрядника на будівельному майданчику підведенням інженерних комунікацій– під’їзними шляхами, електроенергією, засобами зв’язку, водопостачанням і каналізацією,в окремих випадках – житлом і харчуванням будівельників [9, с. 146].
У свою чергу, вимоги, які висуваються у договорахперед підрядником, – це необхідність неухильно додержуватися проектного завданнязамовника, виконувати всі вказівки дирекції замовника, що йдуть з апарату його управлінняі передбачені зведеним кошторисом (додаткові витрати інвестора). Згідно з договоромпідрядник виконує майже всі загальнобудівельні роботи, забезпечує значну частинупоставок матеріальних ресурсів для будівництва, крім тих, що замовник здійснює яксамостійно, так і за окремими прямими договорами.
Замовник забезпечує координацію робіт, передбачениху генеральному договорі, з роботами, обумовленими іншими договорами, укладениминим особисто. Він не може впливати на хід робіт, що виконують субпідрядники, аджеостанні зв’язані договірними обов’язками з генеральним підрядником. Згідно з цимидоговорами, як правило, на генпідрядника покладаються обов’язки матеріально-технічногопостачання субпідрядників, а сам він, відповідно до інших угод, цілком залежитьвід виробників матеріалів, конструкцій і деталей або посередників, що здійснюютьматеріальне забезпечення [13, с. 101].
За умов командно-адміністративної економікипри багатоланковій схемі управління (міністерство – главк – трест – будівельна організація)підрядний спосіб вимагав дуже великих витрат на утримання апарату управління і контролюза виконанням підрядних договорів. Передбачені у договорах економічні санкції щодовеликої кількості учасників інвестиційного процесу, як правило, не спрацьовували.Водночас у країнах з розвинутою ринковою економікою вже десятки років впровадженіта успішно працюють дещо інші організаційно-правові форми підрядного способу виконанняробіт. Як приклад можна навести принаймні три таких організаційних форми підряду.
Перша – це виконання робіт і здача підрядникомзамовнику об’єкта «під ключ». Така форма передбачає зобов’язання підрядником виконативесь комплекс поставок матеріальних ресурсів та будівельно-монтажних робіт. Підрядникповністю несе відповідальність за спорудження об’єкта, приймає на себе всі функціїзамовника стосовно інших учасників інвестиційного процесу. Згідно з умовами договоруу даному разі замовник може приймати на себе деякі обов’язки стосовно проекту (впровадженнянайновітнішої технології, облаштування та оздоблення об’єкта тощо), але відповідальністьза введення об’єкта в дію, повністю підготовленого до експлуатації, та ще з відповіднимигарантіями, безумовно, приймає на себе підрядник. У колишньому Радянському Союзіта останнім часом в Україні були відпрацьовані деякі нормативні акти, спрямованіна впровадження способу виконання робіт «під ключ», але цей метод дав деякі позитивнірезультати лише при спорудженні невеликих об’єктів, переважно житлових [13, с.105].
Інша прогресивна форма підрядного способу виконаннябудівельно-монтажних робіт – це створення великих підрядних угруповань: проектно-промислово-будівельнихоб’єднань. Такі об’єднання (комбінати) успішно працюють у Німеччині та багатьохінших західних країнах. Особливість цієї форми в тому, що велика будівельна фірма,яка взяла підряд на реалізацію інвестиційного проекту, виготовляє та узгоджує зацим проектом проектно-кошторисну документацію, виготовляє або постачає необхідніматеріальні ресурси, а також виконує весь комплекс запланованих будівельно-монтажнихробіт. Колись у системі Мінпромбуду СРСР спроба створення таких об’єднань виявиласьмарною через амбіції керівників окремих ланок виробництва, що мали ввійти в ці об’єднання.
І, нарешті, третя форма – це створення інвестиційнихконсорціумів впровадження проектів, де учасники інвестиційного проекту на паритетнихзасадах беруть участь у фінансуванні, будівництві та експлуатації об’єкта, тобтостають його власниками. Найчастіше в західних країнах такими співвласниками проектустають інвестор (замовник), будівельна фірма і фінансуючий банк [13, с. 106].
Безумовно, у договорах передбачаються умовиприпинення відносин між учасниками. Умови розірвання договору визначають обов’язкисторін щодо відшкодування збитків. Такими причинами можуть бути низька якість робіті порушення строків будівництва з боку підрядника чи неплатоспроможність з бокузамовника.
/>/>Список використаної літератури
1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від18.09.1991 № 1560-XII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної РадиУкраїни (ВВР). – 1991. – №47. – С. 646.
2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від19.03.1996 № 93/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної РадиУкраїни (ВВР). – 1999. – №19. – С. 80.
3. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – К.: ИТЕМ,1995. – 448 с.
4. Гитман Л. Дж., Джонк М. Д. Основы инвестирования. –М.: Дело, 1999. – 992 с.
5. Гончаров А.Б. Інвестування. Навчальний посібник длясамостійного вивчення дисципліни. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 336 с.
6. Инвестиционное проектирование: Практ. руководствопо экономическому обоснованию инвестиционных проектов / Под ред. С.И. Шумилина.– М.: Финстатинформ, 1995. – 240 с.
7. Кириченко О.А., Єрохін С.А. Інвестування:Підручник. – К.: Знання, 2009. – 573 с.
8. Пересада А.А. Інвестування: Навч.-метод. посібникдля самост. вивч. дисц. / А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О. Ляхова.– К.: КНЕУ, 2001. – 251 с.
9. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. –К.: Либра, 1996. – 344 с.
10. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.:Лібра, 1998. – 392 с.
11. Савчук В.П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ иразработка инвестиционных проектов: Учеб. пособие. – К.: Абсолют-В, Эльга,1999. – 304 с.
12. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство:Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К.: МАУП, 2000. – 408 с.
13. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник. – К.:Алерта, 2008. – 448 с.
14. Федоренко В.Г. Страховий і інвестиційнийменеджмент. – К.: МАУП, 2002. – 344 с.