Міністерство освіти інауки України
Донбасівський державнийтехнічний університет
Кафедра Фінансів
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:“Грошіі кредит”
Варіант №26
Виконала:студентка гр.
Перевірив:доцент кафедри
Алчевськ 2008 р.
ПЛАН
1. Види грошей.Кредитні гроші.
2. Кредитнасистема України. Функції та операції Центрального банку.
1 ВИДИ ГРОШЕЙ. КРЕДИТНІ ГРОШІ
1.1 Види грошей
Всвоєму розвитку гроші виступали в двох видах: повноцінні гроші і знаки вартості(замінники повноцінних грошей або неповноцінні гроші).
Повноціннігроші — гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідаєреальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До такихгрошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети), які мали різніформи: спочатку штучні, потім — вагові. Монети більш пізнього розвитку грошовогообігу мали встановлені законом відокремлю вальні ознаки (зовнішній вигляд,ваговий вміст). Найбільш зручною для обігу виявилася кругла форма монети,лицьова сторона якої називалася аверс, зворотна ― реверс і обріз — гурт.З метою запобігання псуванню монети, гурт почали робити нарізним.
Першімонети з'явилися майже двадцять шість століть тому в с Стародавньому Китаї іЛідійській державі. В Київській Русі перші карбовані монети датуються ІХ-Хстоліттям.
Спочаткув обігу знаходилися водночас і златники (монети з золота), і срібники (монети зсрібла). До золотого обігу країни перейшли в другій половині XIX ст. Лідеромсеред них була Великобританія, яка разом із своїми колоніями і домініонамипосідала перше місце по видобутку золота. Причинами переходу до металевогообігу і передусім до золотого стали властивості благородного металу, що робитьйого найбільш придатним для виконання функцій грошей:
однорідністьза якістю,
подільністьі з'єднуваність без втрати властивостей,
портативність(концентрація вартості).
збережність,
складністьвидобутку і переробки.
Дляповноцінних грошей характерна тривалість знаходження в обігу, щозабезпечувалася вільним розміном знаків вартості на золоті монети, вільнимкарбуванням золотих монет при певному і незмінному золотому вмісті грошовоїодиниці, вільним періщенням золота між країнами. Завдяки своїм якостям повноціннігроші безперешкодно виконували всі свої функції.
Появазнаків вартості при золотому обігу була викликана об'єктивною необхідністю:
по-перше,золотовидобування не встигало за виробництвом товарів і не забезпечувало повнупотребу в грошах;
по-друге,золоті гроші високої портативності не могли обслуговувати дрібний за вартістюоборот;
по-третє,золотий обіг не володів властивістю об'єктивної економічної еластичності, тобтоне міг швидко розширюватися і звужуватися;
по-четверте,золотий стандарт, в цілому, не стимулював виробництво і товарообіг.
Золотийобіг проіснував відносно недовго — до Першої світової війни, коли країни-учасницідля покриття своїх видатків здійснювали емісію знаків вартості. Поступовозолото зникло з обігу.
Знакивартості (замінники повноцінних грошей) гроші номінальна вартість яких вищереальної, тобто втраченої на їх виробництво суспільної праці. До них належать:
1)металеві знаки вартості ― золота монета, що стерлася білонна монета,тобто дрібна монета, виготовлена з дешевих металів, наприклад міді, алюмінію;
2)паперові знаки вартості, зроблені, як правило, з паперу (розрізняють паперові ікредитні гроші).
Паперовігроші ― це представники неповноцінних грошей, які з'явилися як замінникизолотих монет. Об'єктивна можливість обігу цих грошей зумовлена особливостямифункції грошей як засобу обігу, коли гроші с моментальним посередником в русітоварів. В Росії вперше паперові гроші (асигнації) з'явилися у 1769 р. Упорівнянні з золотими, такі гроші створювали товаровласникам певні переваги(легше зберігати, зручні при розрахунку за дрібні партії).
Правовипуску паперових грошей привласнила собі держава. Різниця між номінальною вартістювипущених грошей і вартістю їх випуску утворює емісійний дохід казни, що сістотним елементом надходжень до державної казни (бюджету). На початковомуетапі паперові гроші випускалися державою поруч з золотими і з метою їхвпровадження в обіг, обмінювалися на реальні гроші. Однак поява, а після цьогоі зростання дефіциту бюджету, викликало розширення емісії паперових грошей,розмір якої залежав від потреби держави у фінансових ресурсах.
Отже,сутність паперових грошей полягає в тому, що вони виступають знаками вартості,випускаються державою для покриття бюджетного дефіциту. Зазвичай вони нерозмінні на золото і наділені державою примусовим курсом.
Кредитнігроші виникають з розвитком товарного виробництва, коли купівля-продажздійснюється з розстрочкою платежу (в кредит). Їх поява пов'язана з функцієюгрошей як засобу платежу, де гроші виступають зобов'язаннями продавця, якіповинні бути погашені у заздалегідь встановлений термін. Першочерговеекономічне значення цих грошей — зробити грошовий обіг еластичним, здатнимвідображати потреби товарообігу в готівкових грошах, економити повноціннігроші, сприяти розвитку безготівкового обігу.
Поступовоз розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин сутність кредитних грошейзазнає суттєвих змін. В умовах панування капіталу кредитні гроші виражають невзаємозв’язок між товарами на ринку, як було раніше (Т-Г-Т), а відношеннягрошового капіталу (Г-Т-Г), тому грошовий капітал виступає в формі кредитнихгрошей.
Кредитнігроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електроннігроші, кредитні картки.
Вексель― письмове безумовне, нічим не обумовлене зобов’язання боржника сплатитипевну суму в заздалегідь обговорений термін і у встановленому місці.Розрізняють простий вексель, виданий боржником, і переказний (трату), виписанийкредитором і направлений боржнику на підпис з поверненням кредитору. Переказнийвексель (трата) може перебувати в обігу завдяки переказному напису (індосаменту)на зворотному боці документа. По мірі збільшення переказних написів циркулярначинність векселя зростає, оскільки кожний індосант несе солідарну відповідальністьпо векселю.
Вексельмає наступні особливості:
•абстрактність, тобто відсутність на документі інформації про вид угоди;
•безперечність, що означає обов'язкову оплату векселя;
•оборотність, тобто передача векселя як платіжного засобу іншим кредиторам, щоозначає можливість взаємного зарахування вексельних зобов'язань продавця.Платіжна гарантія ще більше зростає при акцепті (згоді оплатити вексель, якщоборжник не зможе розрахуватися сам) векселя банком (вексель, що акцептувався).
Векселі,має певні межі обігу. Вій функціонує між особами, які володіють інформацією проплатоспроможність один одного і здійснюють економічні відносини. Погашаєтьсявексель учасниками вексельного обігу готівковими коштами.
ВРадянському Союзі векселі застосовуватися у внутрішньому обороті в 1922-1930pp. Кредитна реформа 1930 р. ліквідувала вексельний обіг в середині країни, алез 1937 р. вексель використовувався у зовнішньоторговельних відносинах врезультаті приєднання СРСР у 1936 р. до Женевської вексельної конвенції.
Прийняттяпостанови Верховної Ради України «Про застосування векселів вгосподарському обігу» від 17 червня 1992 р. відродило вексельний обіг вУкраїні. Це мало велике народногосподарське значення, оскільки дозволилопом'якшити платіжну кризу, прискорити залучення до господарського оборотуготову продукцію з обмеженим попитом, реалізувати зайві товарно-матеріальніцінності.
Наданому етапі знаходяться в обігу і казначейські векселі, що випускаютьсядержавою для покриття дефіциту державного бюджету.
Розрізняютьтакож комерційний вексель (видається під заставу товару) і банківський вексель,видається банком-емітентом за наявності певної суми клієнта на депозиті. Навідміну від комерційного банківський вексель має депозитну форму. Це по сутіпростий вексель, тому що виписується клієнтом байку своєму постачальнику воплату за товар, але може бути індосований третій особі. Банківський вексельдає підприємству новий платіжний засіб, гарантований банком. Окрім одержаннядоходу по депозиту, на основі якого банком і видається вексель, підприємствоотримує можливість розрахунку зі своїми партнерами. Кожний банк, який їхвипускає, має свої особливості, передусім це надання банком переваг своїмклієнтам-векселедержателям.
Банкнота— кредитні гроші, що випускаються центральним (емісійним) банком країни. Впершебанкноти були випущені в кінці XVII століття, на основі переобліку поодинокихкомерційних векселів. Первісно банкнота мала подвійне забезпечення: комерційнугарантію, оскільки випускалася на базі комерційних векселів, пов'язаних зтоварооборотом, і золоту гарантію, що забезпечила її обмін на золото. Такібанкноти називалися класичними, мали високу тривалість обігу і надійність.Центральний банк володів золотим запасом для обміну, що виключало знеціненнябанкноти.
Невідміну від векселя, банкнота являє собою безстрокові боргові зобов'язанняпродавця і забезпечується гарантією центрального банку, який в більшості країнстав державним.
Сучаснабанкнота втратила, по суті, обидві гарантії: не всі векселі, щопереобліковуються центральним банком, забезпечені товаром, а також відсутнійобмін банкнот на золото. На даному етапі банкнота надходить в обіг шляхомбанківського кредитування держави, банківського кредитування господарства черезкомерційні банки, обміну іноземної валюти на банкноти даної країни.
Втеперішній час центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості. Посуті, вони є національними грошима на всій території держави. Матеріальнезабезпечення у вигляді товару або золота відсутнє. Для виготовлення банкнотвикористовується особливий папір і застосовуються заходи щодо ускладнення їхпідробки.
Чек― вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ встановленоїформи, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установівиплатити держателю чека зазначену суму. Чековому обігу передує договір міжклієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунку на суму внесенихкоштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установаїх оплачує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку),чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).
Впершечеки з'явилися в обігу в ХVІ-ХVІІ століттях у Великобританії та Нідерландах. Зрозвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняютьтри основних види чеків:
іменний— чек на певну суму без права передачі,
напред'явника — чек без вказівки одержувача,
ордерний— чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.
Увнутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в кредитнійустанові, як засіб платежу і обігу, а також в якості інструменту безготівковихплатіжних розрахунків, що здійснюються шляхом перерахувань по рахунках вкредитних установах. В міжнародних розрахунках використовуються банківські чекидля здійснення комерційних платежів, але в основному при платежахнеторговельного характеру.
Увідповідності з Положенням про чеки, затвердженим у 1929 р. в СРСР діяли двавиди чеків: розрахункові і грошові.
Розрахунковийчек — це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавцяна рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівковихплатіжних розрахунків.
Грошовічеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.
Швидкерозширення чекового обігу після Другої світової війни вимагало зміни формплатежів. Науково-технічний прогрес і розвиток електронно-обчислювальноїтехніки сприяли появі у провідних зарубіжних країнах автоматизованихелектронних апаратів для обробки чеків і ведення поточних рахунків. Електронніприлади і система зв'язку для здійснення кредитних і платіжних операцій(зарахування суми і списання коштів, перекази з рахунку на рахунок, нарахуваннявідсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних сигналів безучасті паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогоювідбувається переважна частина міжбанківських операцій.
ВпровадженняЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, якістали електронним еквівалентом готівкових грошей та с їх замінником. Електроннігроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою:
по-перше,готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна витратити, якщо цігроші викрадені або втрачені;
по-друге,після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши про це кредитнуустанову, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісногобалансу;
по-третє,електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.
Користуванняелектронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця — будь-якоїпластикової картки, або функції картки, що містить реальну цінність у форміелектронних грошей, які власник вніс на рахунок в банку. Банківська пластиковакартка — це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можнакерувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги таотримувати готівкові кошти. Таким чином, картка — це інструмент безготівковихрозрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжноїсистеми.
Платіжнасистема — це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахункипо-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконаннязобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупністьнормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, щорегламентують порядок використання банківських платіжних карток.
Зафінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки і дебетовікартки. В залежності від суб'єктів використання — пластикові картки особистоговикористання і корпоративні фінансові картки. В залежності від захищеності —звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.
Широкомасштабневпровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків, як міжбанківську,так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей видкредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:
•фінансову пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;
•пластикова картка с відносно дешевим засобом;
•надійність;
•можливість забезпечення високого рівня захисту, необхідного для запобіганняпідробок та махінацій в фінансовому середовищі;
•деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарт-карта, можутьвиконувати функцій: кредитних і дебетових карток одночасно.
ВУкраїні лідерами в роботі з картками є АППБ «Аваль», Приватбанк таУкрексімбанк. Однак розвиток національної платіжної системи та використанняміжнародних платіжних карток гальмують наступні причини:
•відсутність довіри населення до комерційних банків, а звідси і небажаннятримати гроші в банках (хоча останнім часом кількість вкладів і їх розміри вбанках зростають);
•брак досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем і вміннякористуватися ними;
•незацікавленість торгівельних підприємств приймати оплату по картках;
•значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у картковийбізнес;
•відсутність належної законодавчої бази щодо обігу пластикових карток;
•проблеми фінансової безпеки банків та клієнтів.
1.2 Кредитні гроші
Кількіснатеорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжнихзасобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин вісторії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., колибурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причинцього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізмуз його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів якважливого елементу суспільного багатства.
Найбільшрозповсюджений у XVIII-XIX ст. варіант кількісної теорії стверджував, що приумові caeteris paribus (незмінності інших умов) рівень товарних цін всередньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей. Це положення спочаткузастосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після виходу робітД. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, якправило, два базисних положення: постулат причинності (ціни залежать відкількості грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно змінікількості грошей).
Вперіод свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причинзміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що грошіпринципово відрізняються від інших представників товарного світу завдякивідсутності в них внутрішньої вартості. І лише з часом в кількісній теоріїпочала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.
Першим,хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благороднихметалів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження пропряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей тазміною цін.
Окреміположення цієї теорії в загальних рисах сформулював Дж. Локк (1632-1704 pp.). Вбільш розробленій формі вона викладена Дж. Вандерлінтом (помер в 1740 p.), Ш.Монтеск'є (1689-1755 pp.) і Д. Юмом (1711-1776 pp.). Прихильником кількісноїтеорії був і Д. Рікардо (1772-1823 pp.).
Такимчином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати: 1)причинності (ціни залежать від маси грошей); 2)пропорційності (ціни змінюютьсяпропорційно кількості грошей); 3)універсальності (зміни кількості грошей чинятьоднаковий вплив на ціни всіх товарів).
Міжтим очевидно, що по мірі розвитку форм грошей структура грошової маси стаєдалеко не однорідною, так як включає не тільки готівкові гроші, а й банківськівклади. По-різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групитоварів, які зростають нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошейпов'язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу і елементівмікроекономічної теорії ціни. Суттєвий внесок до модернізації кількісної теоріївніс І. Фішер (1867-1947 рр.) ― видатний представник математичної школи всучасній економічній теорії, один із творців і перший президент Міжнародного эконометричноготовариства (1931-1933 pp.). В праці «Купівельна сила грошей, її визначенняі відношення до кредиту, відсотків і криз» (1911 р.) він намагавсяформалізувати залежність між масою грошей і рівнем товарних цін. Математичнорівняння обміну можна представити у вигляді формули:
M·V= P·Q,
де,М (money) — середня кількість грошей, що знаходяться в обігу в даномусуспільстві протягом року;
V(ve-ocity) — середня кількість оборотів грошей в їх обміні на блага;
Р(price) — середня продажна ціна кожного окремого товару, що купується в даномусуспільстві;
Q(quantity) — сукупна кількість товарів.
ФормулаФішера є некоректною для умов золотомонетного стандарту, оскільки ігноруєвнутрішню вартість грошей. Однак при обігу паперових грошей, нерозмінних назолото, вона набуває певного раціонального змісту. В цих умовах зміна грошовоїмаси впливає на рівень товарних цін (хоч, звичайно, І. Фішер в певній міріідеалізував ціновий механізм, так як мав на увазі абсолютну еластичність цін).Фішер, як і інші неокласики, відштовхувався від моделі досконалої конкуренції іпоширював свої висновки на економіку, в якій існували монополії, і ціни вже взначній мірі втратили еластичність. В концепції Фішера є й інші недоліки,характерні для кількісної теорії, зокрема, перебільшення впливу грошей натоварні ціни. З його формули випливає, що грошова маса виконує активну роль, аціни — пасивну. У Фішера лише грошова маса виступає як незалежна змінна, тодіяк в дійсності має місце відповідний взаємозв'язок. В умовах монополістичногоціноутворення зростання товарних цін нерідко є причиною розширення грошовогообороту.
Багатосучасних економістів характеризують рівняння обміну як рівність: МV = РQ. Цярівність, з їх точки зору, виражає акт обміну: Г — Т стосовно всієї маситоварів, тобто сума грошей, на які куплені товари, рівна (тотожна) сумі цін купленийтоварів. Однак це тавтологія, і формула обміну не може служити для поясненнясукупного (абсолютного) рівня цін (рис. 5.1). Формула обміну, як вважаютьприхильники кількісної теорії, пояснює абсолютну величину ЕQо (в той час якмеханізм попиту і пропозицій пояснює лише відносні відхилення від неї).
Ціна
/>
Обсяг продукції
Рис.1.1 — Абсолютний рівень цін з позицій кількісної теорії
Фішерта його послідовники прагнули пояснити, що швидкість обігу грошей (V) і рівеньвиробництва (Q) не залежать від кількості грошей (М) та рівня цін (Р).Швидкість обігу грошей, з їхньої точки зору, знаходиться в залежності перш завсе від демографічних (щільність, густота населення тощо) і техніко-економічнихпараметрів (суспільний поділ праці, наявність природних ресурсів, розвитоктранспорту тощо). Рівень виробництва визначається головним чином умовами, щоскладаються на ринку праці, й не залежить від рівня цін і кількості грошей вобігу. Очевидно, що в умовах ринкової економіки такі посилання носятьнереалістичний характер.
Появакредитних грошей сприяє економії засобів обігу. Враховуючи цю обставину, Фішердоповнив свою формулу обміну. Він розглянув більш складний варіант, в якомуврахував не тільки масу грошей, що знаходяться в обігу, але і суму грошових коштівна чекових рахунках в банках.
Математичнерівняння обміну Фішера з врахуванням депозитного обігу записується у виглядінаступної формули:
MV+ M'V' = PQ ,
де,М' — сума грошових коштів на чекових рахунках;
V'― швидкість обігу грошових залишків на рахунках протягом даного періоду.
Якрізновид кількісної теорії грошей, варіант Фішера поділяє всі переваги інедоліки цієї теорії. Платіжні засоби є органічною складовою частиною сучасноїгрошової маси, однак із формули Фішера випливає, що вони безпосередньовпливають на товарні ціни, що не відповідає дійсності.
Зрозвитком кредитного обігу відбувається зближення грошової маси з фінансовимиактивами. З'явилася реальна альтернатива використовувати засоби або в грошовійформі (яка не приносить дохід), або в негрошовій формі, що, як правило,приносить доход. Однак в останньому випадку з'являється небезпека, що повністюі в короткі строки капітал не вдається знову перетворити в гроші. Здатністьбагатства швидко і без втрат перетворюватись в гроші і виконувати їх основніфункції називається ліквідністю. Основи теорії ліквідності були розроблені впрацях представників кембріджської школи: А. Маршала (1843-1924 рр.), A.C. Пігу(1877-1959 рр.) та інші. Вчені цього напрямку використовують мікроекономічнийпідхід. Це виражається в тому, що вони враховують мотиви поведінкигосподарюючих суб'єктів, і в їх прагненні зберігати активи в ліквідній, тобтогрошовій формі. На відміну від І. Фішера, А. Пігу спробував визначити масугрошей через величину кінцевого продукту за допомогою показника ліквідності:
М= kPQ,
де,М — кількість грошових одиниць (пропозиція грошей);
Q— величина суспільного виробництва у фізичному виразі за одиницю часу;
Р— ціна виробленої продукції;
К—частина кінцевого продукту РQ, якій люди віддають перевагу;
КРQ— попит на гроші.
Цяформула отримала назву кембриджського рівняння. Графічно воно може бутиінтерпретовано наступним чином. Відкладемо на осі ординат величину суспільноговиробництва у фізичному виразі, а на осі абсцис — кількість грошей. Тоді kPQбуде представляти собою лінію, що виходить з початку координат. Тангенс кутанахилу kPQ до осі абсцис буде дорівнювати V= 1/k (рис. 5.2).
/>
Рис.1.2 — Графічна інтерпретація кембріджського рівняння
В«Трактаті про грошову реформу» (1923 р.) Дж. М. Кейнс запропонувавновий варіант кембріджського рівняння, в якому пов'язав ліквідність з нормоюобов'язкових банківських резервів:
М= Р (К + rК')
де,М — грошова маса (кількість паперових грошей або інших платіжних засобів);
Р— ціна одиниці споживання (індекс «вартості життя»);
Кі К' — еквіваленти кількості одиниць споживання, які люди бажають зберігати вгрошовій формі (відповідно, в формі готівкових грошей та банківськихдепозитів);
r— норма обов'язкових банківських резервів.
Позначившичерез КY частину національного доходу, яка зберігається в ліквідній формі,представники кембріджської школи виводять формулу: М = КY, яка описує умовирівноваги між пропозицією (емісією) грошей і попитом на них.
В1960-1980 рр. спостерігається відродження кількісної теорії грошей у виглядіоднієї з неокласичних течій в політичній економії монетаризму. Визначена одна знайглибших характеристик сутності грошей. Гроші почали розглядатися економічноютеорією як не просто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічнихвідносин специфічну функцію — виступає в ролі загального вартісногоеквіваленту.
Сучасниймонетаризм — один з найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який зкінця 1970-х — на початку 1980-х рр. багато в чому визначав зміст економічноїполітики провідних країн світу — США, Англії та інших.
Слідзазначити, що ідеї монетаризму, як однієї з форм неокласичного напрямкузахідної економічної думки, зародились ще в 1920-х рр. Однак як цілісна системаекономічних поглядів монетаризм сформувався в 1960-і рр. Поза сумнівом,найяскравішою постаттю серед представників цієї школи є М. Фрідмен — професор Чиказькогоуніверситету, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки 1976 р., автор більшяк 270 праць, в тому числі майже 30 монографій.
Згідноз даною теорією кількість грошей в обігу є визначним фактором формуваннягосподарської кон'юнктури, оскільки існує прямий зв'язок між змінами грошовоїмаси в обігу і величиною валового національного продукту.
Монетаристськатеорія виникла в середині 50-х років в США як «чикагська школа»,лідером якої був М. Фрідмен. Він вважав, що стихійному товарному господарствупритаманна особлива внутрішня стійкість, обумовлена дією ринкових механізмівконкуренції та ціноутворення. Прихильники цієї теорії виступають противникамикейнсіанської концепції втручання держави у господарські процеси. Вонистверджують, що державні заходи по стимулюванню попиту, рекомендовані кейнсіанцями,не тільки не поліпшують стан економіки, але й породжують нові диспропорції такризові спади.
Широкогопоширення монетаризм набув у 70-ті роки, коли він використовувався урядовимиорганами для боротьби із стагфляцією і став теоретичною основою для державнихпрограм грошово-кредитного регулювання економіки.
Незважаючина те, що монетаризм має ряд напрямів і теоретичних послідовників (К. Бруннер,А. Мельцер, Д. Лейдлер та інші), найбільш популярним є варіант М. Фрідмена, щовключає:
1)кількісну теорію грошей, що обґрунтовує причинний зв'язок між кількістю грошейв обігу та рівнем товарних цін;
2)монетарну теорію промислових циклів, згідно з якою коливання господарськоїкон’юнктури визначається попередніми змінами грошової маси;
3)особливий «передавальний» механізм впливу грошей на реальні факторивідтворення (не через норму відсотка, як вважали кейнсіанці, а через рівеньтоварних цін);
4)положення про неефективність державних заходів економічного регулювання взв'язку з присутністю змінних витрат (лагів) між змінами грошових показників тареальних факторів виробництва;
5)«монетарне правило» (або правило відсотків), згідно з якимвідбувається автоматичне збільшення грошової маси в обігу на декілька відсотківу рік незалежно від стану господарства, фази циклу тощо;
6)систему плаваючих валютних курсів для «саморегулювання»зовнішньоекономічної рівноваги.
Застосуванняна практиці монетаристських ідей урядами Великобританії, США, ФРН та іншихкраїн хоча й сприяло уповільненню інфляційних процесів, але посилило розвитоккризових явищ в економіці, стимулювало зростання безробіття в цих країнах.
2 КРЕДИТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ. ФУНКЦІЇ ТАОПЕРАЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ
2.1 Кредитна система України
Кредитнасистема — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують цівідносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільнихгрошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використанняцих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних ісоціальних потреб суспільства.
Кредитнасистема складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функціїз акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланкамикредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльностіта різним значенням в процесі відтворення капіталу.
Організаційнаструктура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ,які поділяються на три групи:
1)центральний банк;
2)банківський сектор ;
3)спеціалізовані кредитні установи.
Якправило, кредитна система має трьохрівневу структуру (хоча існують відхиленнявід такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківськікредитно-фінансові інститути.
Добанківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощаднібанки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки.
Представникаминебанківських кредитно-фінансових інститутів є:
— інвестиційні компанії,
— страхові компанії,
— ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,
— пенсійні та інші фонди.
Рольокремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її ланкою єбанківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами ресурсів),серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють переважнокредитування промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банкиприпадає близько 40 % активів кредитно-фінансових установ країни. Діяльністькомерційних банків доповнюють операції спеціалізованих банківських установ, щоздійснюють, як правило, кредитування на пільгових умовах малоприбуткових таризикованих галузей економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малогобізнесу та зовнішньої торгівлі).
Кредитнасистема включає також небанківські фінансові установи, які здійснюютьфінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та держави:
— страхові компанії, що спеціалізуються переважно на страхуванні життя та майна(в США, наприклад, активи страхових компаній складають близько 15 % сукупнихактивів кредитно-фінансових установ) і які виступають найбільшими інвесторамина ринку цінних паперів;
— пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових компаній шляхомкупівлі їх акцій та облігацій.
Окрімвищезгаданих банківських і небанківських інститутів кредитна система включаєряд ланок, що виконують допоміжну роль в кредитному механізмі, пов'язуючирізноманітні сектори позикових капіталів в єдину систему: фінансові, трастові,брокерські та інші компанії, а також взаємні та інші фонди.
Кредитнаструктура різних держав неоднакова і відображає, зокрема, стан економіки країнина тому чи іншому етапі її розвитку. Так, кредитна система промисловорозвинутих країн характеризується широкою розгалуженістю, наявністю великихуніверсальних банків, спеціалізацією дочірніх підрозділів банків на окремихвидах операцій.
Незважаючина значні відмінності побудови кредитних систем в різних країнах, можнавиділити спільні їх риси:
•ядро будь-якої кредитної системи — центральний банк, як головний орган уряду заналізу фінансового стану, вироблення та організації грошово-кредитної політикидержави;
•державні фінансові органи, що разом з центральним банком виконують регулюючіфункції в сфері фінансів;
•фінансові посередники різних типів.
Сучаснакредитна система — це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють наринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу.Через кредитну систему реалізується сутність та функції. Тому кредитна системавключає в себе два основних поняття:
1)сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, які базуються на певнихформах і методах кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу уформі різноманітних форм і видів кредиту;
2)сукупність кредитно-фінасових інститутів, які акумулюють вільні грошові кошти інаправляють їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.
Слідвраховувати, що кредитна система функціонує через кредитний механізм. Він представляєсобою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації та акумуляції грошовогокапіталу між кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини,пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межахринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами таіноземними клієнтами.
Такимчином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної,засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі їїінститутів.
Сучаснакредитна система характеризується наступними важливими процесами:
•концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;
•подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансовихустанов;
•продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужнимипромисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;
•інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створеннямміжнародних банківських об'єднань і груп.
Отже,сучасна кредитна система забезпечує умови для розвитку науково-технічногопрогресу, зростання виробництва, нагромадження капіталу, підтримки високоїнорми народногосподарського накопичення. Кредитна система сприяє вирішеннюпроблеми реалізації товарів та послуг на ринку, поглибленню соціальної тамайнової диференціації між різними верствами населення.
Найбільшрозвинутою вважається кредитна система США, яка представлена Федеральною резервноюсистемою (виконує функції центрального банку), мережею банківських установ інебанківських кредитно-фінансових інститутів різних форм власності.
ВУкраїні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потребринкової економіки і складається з НБУ, комерційних банків та системифінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії,пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди). Найбільш активними і потужними усистемі кредитно-фінансових інститутів України є комерційні банки.
2.2 Функції та операції Центрального банку
Головноюланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк.
Центральнібанки в їх сучасному вигляді існують порівняно недавно. На ранніх стадіяхрозвитку капіталізму чітке розмежовування між центральними (емісійними) такомерційними банками було відсутнє. Комерційні банки активно вдавались довипуску банкнот з метою залучення капіталу. По мірі розвитку кредитної системипроходив процес централізації банківської емісії в деяких великих комерційнихбанках. Підсумком цього процесу стало закріплення за одним з банківмонопольного права на випуск банкнот. Спочатку такий банк називався емісійнимабо національним, а в подальшому — центральним, що відповідало його зверхньомуположенню у кредитній системі.
Першийнаціональний банк — шведський «Ріксбанк» — був заснований в 1668 р.на межі переходу від феодалізму до капіталізму. В 1694 р. був заснований БанкАнглії. Але ці банки не володіли правом на емісію грошових знаків і їх функціївідрізнялись від функцій сучасних центральних банків. Так наприклад, БанкАнглії спочатку повинен був фінансувати торгівлю та промисловість, а БанкНідерландів — внутрішню та зовнішню торгівлю. Центральні банки в їх сучасномувигляді виникли в XIX ст. В сучасних умовах практично в усіх країнах світуіснують центральні банки, але між ними є вагомі відмінності, обумовленіособливостями політичного та фінансово-економічного розвитку країн.
Середрізноманітних функцій центральних банків потрібно виділити основні, без якихнеможливе виконання головної мети центрального банку — збереження стабільностінаціональної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рішенню цьогозавдання.
Основніфункції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються нарегулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:
— управління сукупним грошовим оборотом;
— регулювання грошово-кредитної сфери;
— регулювання попиту та пропозиції на кредит.
Підконтрольними функціями розуміють:
— здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;
— проведення валютного контролю.
Обслуговуючіфункції здійснюються при:
— організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;
— кредитуванні банківських установ та уряду;
— виконані центральним банком ролі фінансового агента уряду.
Важливоює регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним банкам, івключає розробку та проведення грошово-кредитної політики.
Характерзапровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чомузалежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою абоменшою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміниагрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральнимибанками. В той же час ні один центральний банк не може самостійно, без участідержави, встановити той або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені заостанні десятиріччя тенденції в грошово-кредитній сфері сприяли посиленнюнезалежності центральних банків. Так, процеси лібералізації руху капіталівпризвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення роліадміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортаннярегламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральнихбанків.
Розробката проведення грошово-кредитної політики включає в себе:
•визначення напрямків розвитку грошово-кредитної політики;
•вибір основних інструментів грошово-кредитної політики;
•створення та впровадження статистичної бази даних по грошовій масі, кредитах тазаощадженнях;
•проведення аналізу і досліджень з проблем економіки та грошово-кредитної сфериданої країни або інших держав, які створюють основу грошово-кредитної політики;
•складання грошових програм та контроль за їх виконанням.
Неменш важливою регулюючою функцією центрального банку є регулювання попиту тапропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогоюпроведення інтервенцій на грошовому та валютному ринках. З метою кредитної експансії,центральні банки застосовують заходи по зниженню рівня ліквідності кредитно-банківськихінститутів, а при кредитній експансії застосовують протилежні дії. Аналогічнезначення мають валютні інтервенції.
Контрольза функціонуванням кредитно-банківської системи — одна з основних функцій центральногобанку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи,оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність стійких таефективно працюючих кредитно-банківських інститутів.
Якправило, догляд за кредитно-банківскою системою здійснюється безпосередньоцентральними банками, але у Бельгії, Німеччині, Швейцарії та Японії органинагляду, інституційно відокремлені від центрального банку. Не дивлячись на це,центральний банк пов'язаний з ними, приймаючи участь в їх діяльності абоздійснюючи консультаційні послуги. В інших країнах центральний банк контролюєдіяльність кредитно-банківських установ разом з іншими інститутами. Так,Федеральна резервна система (ФРС) США здійснює нагляд разом з Федеральноюкорпорацією страхування депозитів, Службою контролю грошового обороту,уповноваженими органами штатів.
Неменш важливою контрольною функцією центрального банку є здійснення валютногоконтролю та валютного регулювання.
Ступіньжорсткості валютного контролю та валютного регулювання залежить передусім відзагального валютно-економічного стану в країні. Так, в країнах, щорозвиваються, контролю, як правило, підлягає дуже широке коло операцій позовнішніх платежах та розрахунках, що обумовлено необхідністю регламентаціївитрачання іноземної валюти. Навпаки, найбільш розвинуті в економічномувідношенні країни в даний час ідуть шляхом лібералізації валютного контролю.
Забезпеченнябезперебійного функціонування системи готівкових та безготівкових розрахунків —одна з обслуговуючих функцій центрального банку.
Першочерговодіяльність центрального банку в цій сфері обмежувалась випуском в обігпаперово-грошових знаків. Грошова емісія і зараз складає основу діяльності всіхцентральних банків. В подальшому по мірі розвитку безготівкових розрахунківцентральний банк почав виступати в ролі організатора і учасника платіжно-розрахунковихвідносин. Знаходячись в центрі потоку грошових коштів, центральні банки повиннізабезпечувати швидке та безперебійне функціонування механізму безготівкових розрахунківта платежів. Разом з тим безпосередня участь центральних банків у платіжнихсистемах не є обов'язковою; деякі центральні банки обмежуються контролем задіяльністю цих систем.
Іншаобслуговуюча функція центрального банку — кредитування кредитно-фінансовихінститутів та уряду. Будучи кредитором останньої інстанції, центральні банкинадають позики кредитно-фінансовим установам, які зазнають тимчасових труднощівпов'язаних з недостатністю фінансових ресурсів.
Задопомогою кредитування уряду центральні банки здійснюють фінансуваннядержавного боргу та дефіциту державного бюджету. Це особливо широковикористовується в країнах, що розвиваються, де позики центрального банку урядускладають значну частину їх активів. Навпаки, розвинуті держави уникаютьподібної практики. В зв'язку з цим дана функція відноситься не до основних, адо додаткових.
Щеодна обслуговуюча функція центрального банку — здійснення ним ролі фінансовогоагента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різнихурядових відомств. В деяких країнах, наприклад в США, центральні банкиздійснюють цю функцію разом з комерційними банками. В інших державах, наприкладв Італії, центральний банк є практично бухгалтером урядових установ.
Додатковіфункції центрального банку не пов'язані безпосередньо з його головним завданням(збереження стабільності національної грошової одиниці), але сприяють йогореалізації. До числа цих функцій відносять керування державним боргом,проведення аналітичних розслідувань та ведення статистичної бази даних,виготовлення банкнот тощо. Функції проведення аналітичних та статистичнихдосліджень за своїм характером можуть бути досить неоднаковими та нерівнозначнимиу центральних банках різних країн. Аналіз в області грошово-кредитної тавалютної політики в основному базується на даних платіжних балансів. Цеобумовлено в деяких країнах (Бельгія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Японія)делегуванням центральному банку функції збору та аналізу такого роду даних.
Більшістьцентральних банків здійснюють аналіз економічної кон'юнктури у реальномусекторі економіки. Деякі центральні банки публікують ретельні результатипроведених розслідувань (Федеральний резервний банк США, Банк Японії,Національний банк Бельгії, Німецький федеральний банк, Банк Франції, БанкАнглії). Багато центральних банків вивчають фінансове положення підприємств істворюють служби по банківських ризиках (Національний банк Бельгії, Німецький федеральнийБанк, Банк Франції, Банк Італії, Банк Іспанії). Крім цього, в центральних банкахНімеччини, Бельгії, Іспанії, Італії існують централізовані бази даних балансівпідприємств.
Завданнявсіх центральних банків — випуск в обіг банкнот та забезпечення їх циркуляції натериторії країни. При цьому лише деякі центральні банки (Італії,Великобританії, Бельгії, Іспанії) мають спеціальні структурні підрозділи повипуску банкнот.
Деякіцентральні банки мають відносини з небанківською клієнтурою та надають загальніпослуги. Всі центральні банки підтримують кореспондентські відносини зфінансовими установами своєї країни, іншими центральними банками таміжнародними фінансовими організаціями. Але комерційні відносини знебанківською клієнтурою завжди є другорядними.
Центральнібанки можуть надавати певний набір послуг колективного використання. З метоюполіпшення функціонування банківської системи та відносин між комерційнимибанками та їх клієнтурою деякі центральні банки, як вже було сказано, створюютьцентралізовані служби по банківських ризиках, контролюють неоплачені векселітощо.
Такимчином, центральні банки — це органи державного регулювання економіки, якимнадано монопольне право випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту,валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є«банком банків», фінансовим агентом уряду при обслуговуваннідержавного бюджету.
ВУкраїні центральним банком є Національний банк України (НБУ). Він представляєсобою перший рівень банківської системи. НБУ створений згідно з Законом України«Про банки і банківську діяльність» і діє на підставі Закону«Про Національний банк України». Як центральний банк НБУ виконуєтакі основні функції:
•емісія грошей та організація їх обігу;
•є кредитором останньої інстанції для комерційних банків;
•організація розрахунків між банками;
•обслуговування державного боргу країни;
•проведення операцій на рику державних цінних паперів та валютному ринку;
•видача комерційним банкам ліцензій на здійснення банківських операцій та операційз іноземною валютою;
•контроль за діяльністю комерційних банків.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Пробанки та банківську діяльність: ЗаконУкраїни; Затв.ПостановоюВерховної Ради України від 07.12.00 №2120- 12//Урядовий кур'єр.- 2001. — №8.
2.М.М.Александрова, С.О.Маслова. Гроші Фінанси Кредит ЦУЛ, 2002.-335с.
3.МорозА.М.Банківськіоперації.-К.: КНЕУ,2002.-476с.
4.СавлукМ.І.Грошіта кредит.-К.: КНЕУ,2004.-597с.