Ванькович Д.В.,
кандидат економічних наук,
доцент кафедри фінансів,
грошового обігу і кредиту
Львівського національного університету
імені Івана Франка,
Демчишак Н.Б.,
студент IV курсу економічного факультету Львівськогонаціонального університету Імені Івана Франка
АНАЛІЗФІНАНСОВИХ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ
У статті проаналізовано фінансовіджерела формування інвестиційних ресурсів в Україні. Визначено основні їх види.Досліджено проблеми фінансового забезпечення інвестування в Україні йзапропоновано шляхи їх розв'язання.
In the publication, financialsources for forming the investment resources in Ukraine are analyzed; theirmain types are estimated; problems of financial provision of investments in thecountry are investigated; and ways for their solving are offered.
Потребау збереженні позитивної динаміки економічного зростання, досягнутої останнімироками, та подальші структурні реформи в Україні засвідчують актуальністьпошуку потенційних джерел формування інвестиційних ресурсів. Світова практикапереконує, що за умов відсутності їх чіткої структури, належних кількісних таякісних показників неможливо досягти потрібного рівня розвитку й динамізмуінвестиційних процесів. Вищевикладене зумовлює актуальність проблеми аналізуджерел формування інвестиційних ресурсів в Україні.
Дослідженнюдеяких проблем інвестування та джерел його забезпечення присвячено публікаціїЛ. Пашнюка, Б. Малиняка, Т. Затонацької, В. Осецького, В. Мироненка, В.Сельського, В. Чайки.
Водночаснизка питань, що стосуються формування оптимальної структури інвестиційногокапіталу, аналізу можливих механізмів залучення фінансових ресурсів у сучаснихумовах та визначення напрямів їх приросту, залишаються не розв'язаними і єдискусійними. Це пояснюється не лише недостатньою кількісно комплекснихдосліджень із цієї проблематики, а й динамізмом інвестиційних процесів тапостійними змінами підходів до оптимізації залучення інвестиційних ресурсів уекономіку.
Метоюстатті є дослідження фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів увітчизняній економіці та шляхів активізації їх використання.
Інвестиційніресурси — це всі види економічних ресурсів, що залучаються з метою вкладення воб'єкти інвестування'. Розрізняють такі форми інвестиційних ресурсів:фінансові, матеріальні, нематеріальні, трудові, інформацію та підприємницькийхист. Враховуючи це, доцільно виокремити фінансові й не фінансові джерелаформування інвестиційних ресурсів. У контексті цього дослідження зосередимоувагу на вивченні фінансових джерел, під якими розумітимемо грошові ресурси, щовикористовуються для формування зазначених ресурсів у процесі інвестування.
Аналізфінансових джерел формування інвестиційних ресурсів в Україні доцільнопроводити на основі їх поділу на вітчизняні та зарубіжні. З-поміж вітчизнянихджерел слід виокремити такі:
1)власні кошти підприємств;
2)кошти державного та місцевих бюджетів;
3)кошти фінансово-кредитної системи;
4)заощадження громадян. Ключовими зарубіжними джерелами є кошти портфельних тастратегічних інвесторів.
Зметою детального розгляду джерел формування інвестиційних ресурсів в Україніслід проаналізувати структуру інвестицій у вітчизняну економіку (таблиця І).
Таблиця 1. Інвестиції заджерелами фінансування, у фактичних цінах (мли гри) та у відсотках дозагального обсягу*Джерела Роки 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 (січ. — бер.) Кошти державного бюджету
1210
5,1%
1749
5,4% 1863 5,0% 3570 7,0% 7945 10,5% 5077 5,5%
9605
6,5%
744
2,6% Кошти місцевих бюджетів 975 4,1 % 1332 4,1% 1365 3,7% 2095 4,1% 3544 4,7% 3915 4,2% 6732 4,5% 632 2,2% Власні кошти підприємств та організацій 16198 68,6% 21770 66,8% 24470 65,8% 31306 61,4% 46685 61,7% 53424 57,4% 89136 59,8% 17785 62,8% Кошти іноземних інвесторів 1400 5,9% 1413 4,3% 2068 5,6% 2807 5,5% 2695 3,6% 4688 5,0% 5094 3,4% 1098 3,9% Кошти населення 1176 5,0% 1415 4,4% 1573 4,2% 1822 3,6% 2577 3,4% 3091 3,3% 5110 3,4% 1514 5,3% Кредити банків та інші позики 391 1,7% 1400 4,3% 1985 5,3% 4196 8,2% 5735 7,6% 13740 14,8% 21256 14,3% 3707 13,1% Інші джерела фінансування 2279 9,6% 3494 10,7% 3854 10,4% 5215 10,2% 6533 8,5% 9161 9,8% 12036 8,1% 2834 10,1%
*Складено за матеріалами Статистичного щорічника України за 2005 рік (за ред.
О.Г. Осауленка. — К.:Консультант, 2006. — С. 205) та заданими інтернет-сторінки Державного комітетустатистики — www. ukrstat.gov.ua.
Яквипливає з даних таблиці, головним джерелом інвестиційних ресурсів є власнікошти підприємств. Інвестування з використанням коштів державного, місцевихбюджетів, коштів населення та зарубіжних інвесторів протягом 2000—2006 роківзалишалося стабільним, не виявляючи суттєвих тенденцій до зростання чи спаду, істановило порівняно незначну частку в загальній структурі інвестицій. Протягомцього ж періоду спостерігалася тенденція до активізації використаннябанківських кредитів та різних позик, що підтверджується поступовим збільшеннямїхньої ваги при фактично такому ж незначному зменшенні частки власних ресурсів.
Отже, близько 60 %капітальних вкладень в Україні тенденційно реалізується за рахунок власнихкоштів підприємств. Левову частку цих коштів становлять прибуток таамортизаційні відрахування.
Інвестиційна активністьвизначається реальною прибутковістю економіки. Проте українська економіказалишається порівняно малоприбутковою, що й підтверджують низькі показникирентабельності, зокрема промислового виробництва (рис. 1).
/>
Рис. І. Рентабельністьопераційної діяльності промислових підприємств у 2000-2005 роках, у%*
* Складено за данимиінтернет-сторінки Державного комітету статистики — www.ukrstat.gov.ua.
Головною причиною того, щоприбуток не виконує своєї ролі ключового джерела інвестиційних ресурсів дляпідприємства, є неефективна податкова система. Саме тягар оподаткуваннязумовлює перехід значної частки доходів у тінь. У цьому контексті як позитивварто відзначити активізацію обговорення із січня 2007 року урядового проектуконцепції реформування податкової системи України, який передбачає, зокрема,зниження ставки податку на прибуток підприємств з 25 % до 20 % до 2012 року.Отже, без якнайшвидшого реформування податкової системи на підприємствах, щосправно сплачують податки, найближчими роками не варто очікувати істотногозростання прибутковості виробництва. Лише з поглибленням НТП, зростаннямвиробництва й підвищенням його рентабельності роль прибутку як інвестиційногоджерела в Україні зростатиме.
У процесі формуванняінноваційно-інвестиційної моделі розвитку вітчизняної економіки різноманітніподаткові пільги не повинні відігравати важливу роль.
Поділяємодумку Р. Пророка, що однією з можливих форм підтримки, скажімо, інноваційнихпідприємств може стати дослідницький податковий кредит, який дав би змогувилучати з оподатковуваного доходу витрати на дослідні і впроваджувальніроботи. Таке зниження податку на прибуток, безумовно, спонукатиме фірми дорозширення видатків за рахунок власних коштів. Проте вважаємо, що ефективністьзастосування зазначеного податкового кредиту може бути досягну та лише у разічіткої регламентації механізму його надання із забезпеченням належногоконтролю. Проблема використання подібних способів податкового стимулюваннязагострюється у зв'язку з негативною вітчизняною практикою, коли наданнябудь-яких пільг призводить до значних зловживань при їх використанні. Томунерозв'язаним залишається питання доцільності їх надання взагалі. Значноефективнішим, на наше переконання, стало би стимулювання зростання виробництваі прибутковості шляхом безпосереднього зниження ставок оподаткування йподаткового тиску.
Щодоамортизації слід зауважити, що останніми роками в розвинених країнах зростає їїчастка в загальному обсязі інвестицій, зокрема у США вона становила 70—75 %. ВУкраїні цей показник варіював у межах від 5,3 % у 1994 році до 192,9% у 1997-муй до 65,0% у 2004 році. Отже, для підвищення ефективності використанняамортизаційних відрахувань для формування інвестиційних ресурсів, на нашудумку, потрібно:
1)переглянути норми таких відрахувань з огляду на оптимальні терміни використанняосновних засобів;
2)відшукати ефективні способи стимулювання підприємств щодо оновлення основнихзасобів за рахунок власних амортизаційних коштів;
3)запровадити прискорену амортизацію з метою стимулювання використання новітніхтехнологій;
4)розширити права підприємств щодо вибору конкретних методів і норм нарахуванняамортизації.
Важливимджерелом ресурсів для інвестування є також кошти державного й місцевихбюджетів. їхня частка протягом останніх років сумарно становить близько 10%,або майже 10 млрд. грн. у грошовому еквіваленті щороку з незначними коливаннями(таблиця І), У цьому контексті суттєвою є реалізація планів уряду щодопосилення уваги до розвитку системи державного інвестування, яка передбачаєчітку пріоритетність державних капіталовкладень, спрямованих на реалізаціюінноваційних проектів. Можна стверджувати, що нині бюджетним інвестиціямприділяється недостатньо уваги. Зокрема в Україні активно використовуються лишекапітальні трансферти, що у 2004—2005 роках становили понад 10 мли грн.(близько 3 % від ВВП), і нерідко ігноруються такі способи інвестування реальноїекономіки за рахунок бюджетних коштів, як внески до статутних фондів таінвестиційні кредити.
Успішнізаходи Уряду сприяли значному зростанню доходів і видатків державного бюджетуна 2005-й, 2006-й, 2007 роки, завдяки чому вдалося вивести із тіні істотнучастку ВВП. Щоправда, дискусійним є питання доцільності надмірної соціальноїзорієнтованості бюджету 2005-го та 2006 року за гострої потреби економіки вдодатковій державній інвестиційній підтримці, хоча, як стверджує М.Я. Азаров,частка видатків соціального стримування збережена на рівні 80% і в бюджеті на2007 рік. Одним із ключових положень Держбюджету на 2007 рік є зниження часткиперерозподілу ВВП через зведений бюджет до 30,2%, що дасть можливість зменшитифіскальне навантаження на економіку, залишивши в ній ресурси для активізаціїінвестування, й це також розцінюємо позитивно. У бюджеті на 2007 рік є й низкасуперечностей. Зокрема відновлюється стаття щодо видачі державних гарантій підпідприємницькі кредити, що вважаємо вкрай недоцільним кроком. Адже в Українітакий механізм уже застосовувався й засвідчив свою неефективність (держава досіне покрила заборгованість за цими гарантіями), відтак не може використовуватисяяк засіб стимулювання інвестування.
Отже,існує потреба у посиленні державного впливу на інвестиційну сферу, формуваннібюджету розвитку, щорічному виділенні централізованих капіталовкладень урозмірі не менш як 3 % від ВВП, спрямуванні бюджетних коштів на фінансуваннядержавних програм на конкурсних засадах із використанням інструментаріюдержавних асигнувань. Такі заходи були б ефективними за умови створенняУкраїнського банку реконструкції і розвитку.
Місцевібюджети на сьогодні відіграють в інвестуванні неістотну роль. Їхня частка вструктурі інвестиційних джерел становить близько 4 %, мізерну суму — близько 3 млрд.грн. щороку. Назріла проблема скорочення їхньої кількості (нині в Україніналічується понад 12 тисяч). На жаль, принцип створення умов, які забезпечуютьзацікавленість місцевих органів влади у збільшенні доходів до бюджетів, що маєстати вагомим чинником ефективності розбудови бюджетної системи, є лишезадекларованим. Значним інвестиційним потенціалом є залучення інвестиційнихресурсів шляхом випуску територіальних боргових зобов'язань, що має на сьогодніразовий, індивідуальний характер. До того ж схема відшкодування та поновленнякредитних інвестиційних ресурсів недостатньо продумана й налагоджена. Ценівелює можливість використання коштів місцевих бюджетів як джерелаінвестиційних ресурсів на місцях.
Отже,погоджуємося, що державна підтримка інвестиційної діяльності має здійснюватисяза такими основними напрямами: перехід від розподілу інвестиційнихкоштів до їх вкладення у стратегічні галузі економіки за умови контролю їхвикористання; приватизація об'єктів із метою збільшення обсягів інвестиційногокапіталу; регулювання інвестиційної діяльності в регіонах; державна підтримката цільове фінансування підприємств, які використовують ресурсозберігаючітехнології, конкурентоспроможну та імпортозамінну продукцію.
Важливеджерело інвестиційних ресурсів для будь-якої економіки — це коштифінансово-кредитної системи. На жаль, попри динамічний розвиток останнімироками вітчизняні банківські установи надають ще недостатню кількість послуг іє фінансово слабкими. Станом на кінець березня 2006 року банківські активистановили 208 млрд. грн. (зросли порівняно з аналогічним показником 2005 рокуна 53%). На І. 01. 2006 року сукупні активи становили 50,4% ВВП, а капітал —лише 6,2 % ВВП. Тобто за дуже високих темпів нарощування активів, не адекватнихнарощуванню капіталу, банківська система стає дедалі ризикованішою в умовахвідсутності запасу ліквідності. Ще одна проблема — вкрай незначна часткаінвестиційного портфеля у структурі активів, що становить лише 4,1 % прирозмірі кредитного портфеля 76,4% (на 1. 01. 2007 року), що свідчить про низькуінвестиційну активність. Створення банків в Україні з 1.01. 2007 року виключноу формі ВАТ або кооперативних банків (згідно зі змінами в законодавстві)сприятиме прозорості, забезпеченню захисту інтересів вкладників, підвищеннюкапіталізації банків і активізації інвестування в економіку. Зважаючи на дозвілвідкривати філії іноземних банків, банківській системі України, де часткаіноземного капіталу на сьогодні становить 22,9%, імовірно, загрожує поглинаннязарубіжними інвесторами. Однак, на нашу думку, приплив іноземних інвестицій маєвсе-таки більше позитивних чинників, зокрема знизиться ставка за кредитами,посилиться конкуренція.
Томув Україні слід працювати над нарощуванням обсягів кредитування, інтенсифікацієювикористання сучасних банківських технологій та банківського менеджменту,розширенням спектра банківських послуг і поліпшенням їхньої якості, зниженнямвідсоткової ставки за кредитами, підвищенням ліквідності. Це дасть змогупідтримувати конкурентоспроможність та інвестиційний потенціал вітчизняноїбанківської системи, кошти якої мають стати важливим джерелом формуванняінвестиційних ресурсів в Україні.
Уструктурі зобов'язань банків вклади фізичних осіб становлять 35,7 %, аюридичних осіб — 25,9 % (на 1. 01. 2007 року). Це засвідчує, що банки нарештіпочали акумулювати заощадження громадян, що мають спрямовуватися зокрема наінвестування. Важливу роль у стимулюванні цих тенденцій має відігратизбільшення наприкінці лютого 2007 року Фондом гарантування внесків фізичнихосіб розміру компенсацій вкладникам збанкрутілих банків із 15 до 25 тисячгривень. Банкіри вважають, що ця компенсація дасть змогу захистити 97,1 %вкладників.
Власне,заощадження є величезним прихованим джерелом інвестиційних ресурсів. Застатистичною інформацією, українці на сьогодні втрачають свої заощадження такимчином: 1) інвестиції в цінні папери — І %; 2) купівля золотих прикрас — 2 %; 3)у розвиток власного бізнесу — 2 %; 4) рахунок в банку у валюті — 3 %; 5)купівля готівки — 7 %; 6) рахунок у банку в гривні 33 %; 7) готівка в гривні —40%; 8) інше — І2%". Проаналізувавши ці дані, доходимо висновку, щовидатків інвестиційного спрямування дуже мало. Приріст коштів, залучених відфізичних осіб у 2006 році, — 33,5 млрд. грн. (46,2 %) за приросту кредитів(виданих) у 44,6 млрд. грн., що в 2,3 разу більше, ніж у 2005 році, і в 1,5разу вище за динаміку по вкладах. Така негативна диспропорція пояснюється,зокрема, низьким рівнем доходів населення та спотвореною їх структурою (рис.2).
Якбачимо, така структура доходів, де найбільшу частку становлять трансфертнівиплати, є несприятливою для інвестицій. А той факт, що 50 % чи більше коштівнаселення тримає на руках і, відповідно, ці гроші не працюють на вітчизнянуекономіку, не має жодного виправдання, оскільки супроводжується величезнимивтратами.
Окремоюпроблемою є розвиток небанківських фінансово-кредитних інститутів. Наявністьчинної мережі фондових бірж, страхових та лізингових компаній, інвестиційнихбанків, венчурних фондів та інших інвестиційних інститутів є передумовою пожвавленняімпорту іноземного капіталу в економіку України. На думку деяких економістів,одним із найперспективніших напрямів залучення капіталу є, зокрема, створенняінвестиційних венчурних фондів та компаній. Проблемним є розвитокфакторингового бізнесу, лізингових компаній. В умовах великої капіталоємностівітчизняних підприємств саме лізинг може відіграти роль інвестиційного«трампліна» для залучення капіталу в галузі пріоритетного розвитку.
Упроцесі інвестування виникає потреба у страхуванні конкретних інвестиційнихпроектів. Проте страхові компанії й сьогодні надають порівняно обмежений обсягстрахових послуг, акумулюють недостатньо фінансових ресурсів, не відіграючиналежним чином ролі постачальників довготермінових кредитів. Також слідпам'ятати, що створення системи співстрахування і перестрахування вкладеньпотрібне ще й для того, аби активізувати банки для здійснення доступногоінвестиційного кредитування. З метою більш повного використання коштів,залучених страховиками, як джерела інвестиційних ресурсів, необхідно:
1)привести національне страхове законодавство у відповідність до стандартів ЄС;
2)ефективніше використовувати інвестиційний потенціал учасників страхового ринку;
3)активно розвивати інфраструктуру останнього./> /> /> /> /> /> /> /> />
*Складено за даними інтернет-сторінки Державного комітету статистики — www.ukr-stat.gov.ua
Фондовийринок України в нинішньому стані не виконує належним чином свогопосередницького призначення у перерозподілі інвестиційних ресурсів. Хоча й слідзауважити, що у 2006 році він продемонстрував рекордні обсяги торгів. Найбільшувигоду дістали інвестори, що вклали свої гроші в акції підприємственергетичного сектору і трубної промисловості, адже деякі з них подорожчали на200 %. За оцінками експертів, 2007 рік стане знаковим для фондового ринку,оскільки відбувається загальна дооцінка вартості цінних паперів вітчизнянихпідприємств. Найперспективнішими можуть стати вкладення в банківський сектор,що загалом оцінюємо дуже позитивно.
Отже,слід констатувати той факт, що у зв'язку зі слабкістю фінансово-кредитноїсистеми в українській економіці надзвичайно актуальною є проблема акумуляціїінвестиційних ресурсів і їх цільове спрямування на реалізацію відповіднихпроектів. А обмеженість вітчизняних фінансових джерел формування інвестиційнихресурсів спонукає до пошуку зарубіжних джерел фінансування.
Припливпортфельних інвестицій слід стимулювати в усі галузі економіки, оскільки вонизабезпечують надходження фінансових ресурсів без втрати контролю українськоїсторони над об'єктом інвестування. Водночас портфельні вкладеннявисокомобільні, що підтверджують статистичні дані. Наприклад, у 1997 році вУкраїні портфельні інвестиції становили 1605 млн. дол. США (зросли порівняно з1996 роком на 1406 млн. дол.), а вже у 2004 році — 6354 млн. дол., що на 2289 млн.дол. більше, ніж 2003 року. Це, на наш погляд, підтверджує, то портфельніінвестиції є своєрідним індикатором зміни інвестиційного клімату у країні ізначною мірою залежать від його сприятливості. Проте сьогодні залученню портфельнихінвестицій приділяють недостатньо уваги. Як засвідчує вітчизняна практика,іноземні інвестори не схильні інвестувати в Україну лише заради отриманнядивідендів чи відсотків, а прагнуть до стратегічного управління підприємствами.На нашу думку, незначна роль портфельних інвестицій зумовлена також фактичноюнеможливістю ефективно їх залучати у зв'язку із низьким рівнем розвиткуфондового ринку. Лише за умов належного функціонування останнього разом ізполіпшенням інвестиційного клімату можна повною мірою використати портфельніінвестиції як потенційне джерело інвестиційних ресурсів.
Розв'язанняпроблем і пожвавлення насамперед внутрішньої інвестиційної діяльності має статисигналом для стратегічних зарубіжних інвесторів і сформувати всі необхідні передумовидля активного використання ресурсів світового інвестиційного ринку. Вартовідзначити позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій (ПІГ), шоспостерігається останніми роками, обсяг яких становить 16,4 млрд. дол. США на1. 01. 2006 року і 23,1 млрд. дол. — на 1.01. 2007 року. Прямі іноземніінвестиції на 1.01. 2005 року становили 8021,3 млн. дол. США, що в розрахункуна душу населення відповідає 176,6 дол. США проти 15 дол. США у 1995 році.Приміром, уже наприкінці 1995 року в Угорщині інвестиції становили 1000 дол. надушу населення, в Чехії — 400 дол., у Естонії — 320 дол. США. Отже, слідвідзначити загалом позитивну динаміку зростання прямих іноземних інвестицій вУкраїну останніми роками із суттєвим пожвавленням у 2005-му та 2006 роках (рис.3)./> />
Рис.3. Обсяги прямих іноземних інвестицій у 2000-2007 роках, млн.дол. США*
*Розраховано заданими інтернет-сторінки Держкомстату — www.ukrstat.gov.ua
Основнимичинниками, які негативно впливають на ПII, зумовлюючи високий ризикінвестування в Україну, є правова, економічна й політична нестабільність,недосконала фінансово-кредитна та податкова системи, низький рівень розвиткуринкової інфраструктури, високий рівень тінізації економіки, відсутність ринкуземлі. Але слід зауважити, що водночас в Україні існують чинники, якіприваблюють іноземних інвесторів: місткий ринок, низька ціна робочої сили,вигідне географічне положення, сприятливі кліматичні умови тощо.
Проведенийаналіз свідчить про те, що Україна не належить до держав, яким іноземніінвестори надають перевагу. При цьому значна частка ПП надходить із офшорнихзон. Так, основні країни-інвестори економіки України (станом на 1.01.2007 року)- Німеччина (26,5%), Кіпр (14,2%), Австрія (7,6%), Великобританія (7,4 %).Зважений підхід до вирішення питання стосовно пільг у оподаткуванні дляіноземних інвесторів зміцнить позиції України в міжнародній конкурентнійборотьбі за кошти інвесторів. Водночас треба створити спеціальні умови дляіноземного інвестування саме в ті галузі економіки, які мають високийекспортний потенціал. Деякі фахівці зауважують, що треба активнішевикористовувати рекламно-пропагандистську діяльність, спрямовану на сприянняіноземним інвестиціям (investment promotion) поряд із традиційними способами їхзалучення. Повністю погоджуємося із думкою дослідників про те, що саме ПП маютьслугувати ефективним інструментом поширення світової організаційної тауправлінської практики в Україні. Також потрібно враховувати, що ПП нестворюють національного капіталу, оскільки прибуток переважно спрямовується замежі Україні. Стимулів для його реінвестування поки що недостатньо, зокрема узв'язку з негативними чинниками, що розглядалися вище.
Потужнимиінвесторами у вітчизняну економіку, на нашу думку, можуть статипромислово-фінансові групи та транснаціональні компанії. В Україні набувчинності Закон України «Про промислово-фінансові групи» від21.11.1995 року, який визначив поняття «промислово-фінансова група»(далі — ПФГ) та «транснаціональна промислово-фінансова група» (ТПФГабо ТНК). Однак існує потреба в удосконаленні чинного законодавства у ційгалузі. Оскільки мотивом об'єднань підприємств за кордоном є зниженняподаткових платежів, необхідно працювати над удосконаленням системиоподаткування ПФГ. Також, як вважають дослідники, слід дозволити прискоренуамортизацію основних фондів учасників ПФГ, наприклад, за умови спрямуванняамортизаційних відрахувань на інвестиції у вітчизняну економіку, дозволитипродаж продукції всередині групи за зниженими цінами тощо. На нашу думку, неменш доцільно було б скасувати систему подвійного оподаткування, звільнитипідприємства ПФГ від сплати ГІД В на проміжну продукцію, впровадити пільги наздійснення інноваційної діяльності. Акумулювати кошти для інвестування можнатакож шляхом створення регіональних та галузевих ПФГ. Формування таких ПФГсприяло б реалізації в Україні конкретних великих інвестиційних проектів.
ПФГяк ефективні форми концентрації фінансових і промислових ресурсів у перспективіможуть трансформуватися у ТНК (ТПФГ). ТНК є довготерміновими інвесторами, якімають свої власні технології, ставлять за мету здобути новий ринок для своєїпродукції, досягти високої ефективності. Позитивним аспектом ТНК є здатністьзалучати значний науково-дослідницький потенціал, використовувати передовістандарти ведення бізнесу. Слід зауважити, що Україна вже має певні успіхи устворенні ТНК (зокрема трансформованих із ПФГ): Індустріальний союз Донбасу,"Інтерпайп", «Приват», АКБ «Фінанси та кредит».При цьому в Україні функціонує багато філій іноземних ТНК. Специфікавітчизняних ТНК полягає в тому, що вони створені на базі виробничих комплексіврадянського періоду і є завершеними виробничими ланцюгами, а в розвиненихкраїнах великий бізнес функціонує на засадах міжгалузевої інтеграції, злиттябанківського та промислового капіталу. Поділяємо думку фахівців про те, щодержава має контролювати діяльність ТНК, зокрема кількість упроваджених векономіку ноу-хау та інших нововведень.
Такимчином, розв'язання зазначених проблем з урахуванням запропонованих шляхівпосприяло б ефективнішому використанню коштів ПФГ і ТНК як потужногопотенційного джерела формування інвестиційних ресурсів.
Активізаціїінвестування в українську економіку, на наш погляд, сприятиме створенняспільних підприємств (СП). Як відомо, СП у вітчизняному законодавствірозглядають як різновид підприємств із іноземними інвестиціями, а їх створення— як потенційне джерело ресурсів для забезпечення, зокрема, інвестиційноїдіяльності. Нині в Україні переважну більшість СП створено із контрагентами зРосії на двосторонній основі у промислових регіонах. На нашу думку, саме,шляхом створення спільних підприємств Україна змогла би подолати технологічневідставання, мати доступ до прогресивного обладнання, ноу-хау та іншихтехнологій. Для цього потрібна зацікавленість відповідних іноземних інвесторів,що володіють новітніми розробками, створювати СП із українськими партнерами,чого, на жаль, не спостерігається з боку провідних країн. Фінансові ресурси,залучені на таких умовах, було б доцільно спрямовувати насамперед у галузінаукоємних виробництв.
Неможна також не погодитися з думкою щодо доцільності максимального сприяннярозвитку інститутів спільного інвестування — ICI (головним чином різного родуінвестиційних та венчурних фондів)25. Управління процесами спільногоінвестування здійснюють компанії з управління активами, яких у 2003 роціналічувалося лише 5, а на 31. 03. 2006 року — 17826. Загальна вартість активівICI на сьогодні сягає 4,9 млрд. дол., у тому числі венчурних фондів — 4,5 млрд.грн., невенчурних — 400 млн. грн., чого, звісно, недостатньо для активногоінвестування. Існує проблема з венчурними фондами як різновидом ICI, які врозвинених країнах спрямовують кошти в інновації, а в Україні інвестують убудівництво та нерухомість і слабо орієнтовані на «хай-тек»технології, чим, вважаємо, нівелюється їхнє первинне призначення. Отже, існуєпотреба в усуненні перешкод у функціонуванні ICI, кошти яких мають статиефективним джерелом інвестування в економіку, через акумулювання ресурсівнасамперед дрібних інвесторів.
Уцьому контексті також заслуговують на увагу пропозиції щодо створеннявідповідної законодавчої бази для формування в Україні так званихінтеграційно-інвестиційних груп, тобто об'єднань малих та середніхгосподарських суб'єктів, які діяли б на основі акумуляції ресурсів дляактивізації спільного інвестування, що, вважаємо, є дуже актуальним.
Глибокоговивчення потребує питання стимулювання припливу іноземних інвестицій в Українушляхом надання їм пільгового режиму, про що вже йшлося. У цьому контекстідоцільно розглянути можливість використання вільних економічних зон (БЕЗ). Яквідомо, історія створення та функціонування ВЕЗ в Україні бере початок із 13жовтня 1992 року, після прийняття Закону України «Про загальні засадистворення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Змоменту створення вони стали об'єктом пильної уваги з боку урядовців, учених тапрактиків. Проте й дотепер немає одностайної думки щодо доцільностізапровадження та ефективності використання такого механізму стимулюванняекономічного розвитку. На наш погляд, це пов'язано насамперед із недосконалістюй непродуманістю механізму їх створення, відсутністю належного рівня контролю,з цілою низкою помилок як на стадії формування нормативно-правової бази, так іна етапі практичної діяльності ВЕЗ. У зв'язку з цим діяльність БЕЗ потребуєподальшого вивчення, що надасть можливість об'єктивно виявити допущені помилкий визначити заходи з їх виправлення. Ця робота має ґрунтуватися на новій«зонній політиці» що, на нашу думку, має вибудовуватися з огляду наконцепцію академіка НАН України В. Гейця, згідно з якою вільна економічна зона— це механізм апробації певних заходів із метою з'ясування доцільності їхпоширення. Таким чином, вважаємо, що ВЕЗ не повинні призводити до економічноїдискримінації суб'єктів господарювання, які не мають аналогічних пільг,руйнуючи тим самим механізм конкуренції в Україні, а бути виключно місцемапробації та відбору ефективних методів стимулювання господарської діяльності зметою їх використання при здійсненні економічної політики держави.
Такимчином, у стані проведено аналіз фінансових джерел формування інвестиційнихресурсів в Україні на основі запропонованого умовного їх поділу на вітчизняніта зарубіжні. З-поміж вітчизняних джерел виокремлено такі:
1)власні кошти підприємств;
2)кошти державного та місцевих бюджетів;
3)кошти фінансово-кредитної системи;
4)заощадження громадян.
Ключовимизарубіжними джерелами є кошти портфельних та стратегічних інвесторів.
Прицьому між усіма джерелами простежується взаємозалежність та взаємозумовленістьможливостей щодо їх використання в умовах сучасних інтеграційних процесів. Лишев комплексі вони утворюють інтегровану систему фінансового забезпеченняінвестиційної діяльності в Україні, Ефективність і дієвість останньоїбезпосередньо визначаються якістю конкретних джерел та можливістю раціональногоїх використання, спрямованого на зростання інвестиційного потенціалувітчизняної економіки. У цьому контексті розв'язання окреслених у роботіпроблем, із урахуванням запропонованих для цього шляхів, дасть змогу поліпшитивикористання вже існуючих фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів вУкраїні й залучити нові у процесі побудови інвестиційно привабливої економіки.
Перспективниминапрямами досліджень є детальне вивчення можливості використання конкретнихджерел зростання інвестицій, оцінка їхнього потенціалу і способів ефективногозалучення. Доцільно було б також звернути увагу на специфіку галузевого тарегіонального формування фінансових ресурсів із метою їх інвестування в Україніта вивчати напрями оптимізації цих процесів.