Адаптація світового досвіду до умов діяльностіфінансових посередників України( в аспекті діяльності інвестиційних фондів).
ПЛАН
Вступ… 3
Розділ 1 Міжнародна доктрина визначення поняття інвестиційнихфондів як фінансових посередників… 6
1.1. Поняття інвестиційного фонду як інституту спільногоінвестування 6
1.2 Міжнародний досвід діяльності інститутів спільногоінвестування 15
1.3. Спільне інвестування та його значення для розвиткуекономіки. 27
Розділ 2. Особливості організації діяльності інвестиційнихфондів в Україні: міжнародний порівняльний аспект… 36
2.1. Особливості функціонування інститутів спільногоінвестування в Україні і закордоном… 36
2.2. Організація управління і контролю за інститутамиспільного інвестування 64
2.3. Цінні папери інститутів спільного інвестування якособливий вид фондового інструменту… 72
Розділ 3. Інститути спільного інвестування в Україні:проблеми функціонування та шлях оптимізації діяльності… 82
3.1 Аналіз досвіду Великобританії в організації діяльностіінвестиційних фондів 82
3.2 Біржові індексні фонди якнова фінансова інституція (досвід США) 114
3.3 Шляхи оптимізації діяльності інститутів спільногоінвестування в Україні 120
Висновок… 132
Список використаної літератури… 137
Додатки… 142
Вступ
Радикальніекономічні і політичні перетворення, що відбулися та продовжують відбуватися вУкраїні, мають на меті побудувати нову модель господарської системи країни.Фундамент цієї системи складають різноманітні форми власності відповіднихсуб’єктів, їх рівноправність та змагальність. Надзвичайно важливим елементомнового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанніз державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективнійдіяльності учасників суспільного виробництва. Це завдання вирішується на тліпопереднього командно-господарського механізму, що мав антиринковуспрямованість. Це ускладнюється ще й тим, що за часів існування радянськоїекономіки деякі важливі елементи ринку не були навіть започатковані. Стосуєтьсяце, насамперед, ринку цінних паперів, зокрема фондового ринку. Основнізавдання, принципи функціонування та розвитку фондового ринку України буливперше визначені в Концепції функціонування та розвитку фондового ринкуУкраїни, затвердженою Постановою Верховної Ради України 22 серпня 1995 року.Згідно Концепції фондовий ринок має сприяти обігу та раціональному розміщеннюфінансових ресурсів, дає можливість самостійно оцінювати ефективністьуправління підприємством, створює умови для добросовісної конкуренції таобмеження монополізму [5, c.35].
Ринок ціннихпаперів являє собою велику сукупність суспільних відносин з приводу ціннихпаперів. Ринкова взаємодія в цій сфері великою мірою залежить від того,наскільки ефективно на ньому працюють інвестиційні фонди, інвестиційнікомпанії, що здійснюють залучення в економіку вільних коштів населення, та іншіфінансові посередники, які опосередковують рух капіталів від інвесторів доемітентів. В свою чергу ефективність діяльності цих фінансових інститутівбезпосередньо залежить від їх правового регулювання, встановлення чіткогоправового режиму діяльності інвестиційних фондів та компаній на ринку ціннихпаперів. Складність вирішення цієї задачі пов’язується з відсутністю досвідуправового регулювання нових економічних відносин, що складаються на ринкуцінних паперів. Але й ті декілька років становлення фондового ринку виявилибагато злободенних питань, які потребують негайного законодавчого врегулювання,з урахуванням власного і особливо досвіду країн з розвинутою ринковоюекономікою.
Саменедосконалість чинного законодавства, що регулює діяльність інвестиційнихфондів та компаній, а також наявність значних недоліків у їх практичнійдіяльності переконливо свідчать, на нашу думку, про актуальність обраної темияк в теоретичному, так і в практичному аспектах. До того ж обрана тема майже недосліджувалась вітчизняними вченими.
Предметом нашого дослідження єгосподарсько-правові відносини, які виникають при здійсненні інвестиційнимикомпаніями діяльності по спільному інвестуванню, а також при здійсненніінвестиційними компаніями в якості торговців цінними паперами діяльності повипуску цінних паперів, комісійної та комерційної діяльності по цінних паперах.
Об’єктом дослідження є особливостідіяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній на ринку ціннихпаперів в Україні.
Метоюдослідженняє визначення поняття та видів інститутів спільного інвестування, аналізправового режиму та особливостей їх господарської діяльності, а також виявленнянедоліків та розробка основних напрямків вдосконалення діяльності інвестиційнихфондів та інвестиційних компаній на ринку цінних паперів.
Дослідженняпроблем діяльності інвестиційних фондів та інвестиційних компаній має не лишеважливе наукове значення, воно також може бути корисним і в практичних справах,зокрема в справі державно-правового та інституційно-правового регулювання цієїобласті відносин.
Методологіядослідження:в роботі використовуються наступні методи: історичний, аналітичний,раціональний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний.
Сформульовані вроботі теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на праці яквітчизняних так і іноземних вчених, які досліджували питання діяльностіфінансових посередників та інститутів спільного інвестування на ринку ціннихпаперів. Насамперед, це роботи Г.Андрощука, Л.Антонюк, О.Батури,А.Бондаренко, Є.Задорожного, В.Новікова, С.Покропивного, А.Поручника,І.Софіщенко І. Назарчука, Н. Кузнецової, В. Колесника, Е. Крока та А. Фрідмана.
Розділ 1Міжнародна доктрина визначення поняття інвестиційних фондів як фінансовихпосередників.1.1. Поняттяінвестиційного фонду як інституту спільного інвестування
Суттєвим внутрішнімджерелом інвестицій у будь-якій країні є заощадження дрібних потенційнихінвесторів, а найбільш поширеним та привабливим механізмом їх залучення дорізних ланок економіки (державного сектору, корпоративного або банківського) спільне інвестування як об'єднання коштів багатьох суб'єктів з метою їхрозміщення у цінні папери, що є предметом діяльності спеціальних підприємницькихструктур — інститутів спільного інвестування.
Вітчизняниймеханізм спільного інвестування був запроваджений Указом Президента «Проінвестиційні фонди та інвестиційні компанії» ще в 1994 році, і спрямовувався,головним чином, на обслуговування процесу роздержавлення майна в межах приватизаційноїпрограми. Сучасне економічне середовище потребує створення нових інвестиційнихструктур, здатних перетворити розпорошені грошові ресурси на потужне джерелофінансування, спроможне скласти конкуренцію банківській системі, адже спільнеінвестування має ряд переваг як для суб’єктів, так і для об'єктівінвестування. Створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільногоінвестування, що визначається як один з головних напрямів розвитку фондовогоринку України, передбачає, насамперед, приведення українського законодавства увідповідність із законодавством країн ЄС. І першим кроком на цьому етапістало прийняття у березні 2002 року Закону України «Про інститути спільногоінвестування» та інших нормативних документів, що регулюють діяльністьінститутів спільного інвестування [13].
Взагалі поняттяінвестиційного фонду та інвестиційної компанії було визначено ще Положенням проінвестиційні фонди та компанії яке було затверджено Указом Президента Українивід 19 лютого 1994 р. N 55/94 [2]. Так, згідно даного положення, інвестиційнийфонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерноготовариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.
Інвестиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкритіфонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїхінвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацієюінвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк іздійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строкудіяльності інвестиційного фонду.
Засновниками інвестиційного фонду можуть бути якюридичні так і фізичні особи. Проте, не можуть бути засновниками інвестиційногофонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує25 відсотків. Засновники несуть відповідальність перед учасникамиінвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акціїзберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.
Для створення інвестиційного фонду його засновникиукладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстраціюінвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонернихтовариств.
Установчий договір визначає порядок здійсненнязасновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційногофонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.
У статуті інвестиційного фонду зазначаютьсянайменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядокзміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управлінняінвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядокотримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнюєрозмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації таліквідації інвестиційного фонду.
Статут інвестиційного фонду повинен містити вимогущодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також можемістити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками йучасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.
До статуту може бути включено й інші положення, що несуперечать чинному законодавству.
Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичніособи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду.
Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і напред'явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повиннадорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам.
Для випуску інвестиційних сертифікатів укладаєтьсядоговір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а такождепозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційнихсертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випускінвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.
Вищим органом управління інвестиційного фонду єзагальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить:
внесення змін і доповнень до установчого договору тастатуту інвестиційного фонду;
· затвердженняінвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційнимкеруючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення вустановленому порядку змін та доповнень до цих документів;
· прийняттярішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;
· затвердженнярезультатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведенняаудиторської перевірки;
· затвердженняпорядку розрахунку дивідендів;
· прийняттярішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональнихпредставництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;
· прийняттярішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційногобалансу;
· обрання йвідкликання членів спостережної ради.
Загальні збори засновників скликаються не рідше одногоразу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційногокеруючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.
З метою контролю за діяльністю інвестиційногокеруючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не меншяк 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членамиспостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасникамиінвестиційного фонду.
Інвестиційний фонд не має права:
1. випускати облігації тавекселі;
2. мати в своїхактивах більш як 10 відсотків цінних паперів одного емітента та інвестуватипонад 5 відсотків своїх активів у цінні папери одного емітента, крімінвестування в облігації внутрішніх державних позик, казначейські зобов'язаннядержави та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано УрядомУкраїни;
3. тримати в цінних паперах меншяк 70 відсотків активів інвестиційного фонду;
4. купувати інвестиційнісертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;
5. займатися представницькоюдіяльністю з приватизаційними паперами;
6. брати банківський кредит,крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїхінвестиційних сертифікатів;
7. здійснювати інвестиції вцінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду;
8. видавати майнові гарантії, забезпеченімайном фонду, для третіх осіб, укладати договори застави;
9. придбавати цінні папериповних та командитних товариств.
Інвестиційною компанією визнається торговець ціннимипаперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати коштидля здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їхрозміщення. Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товаристваабо товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційноїкомпанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленомуЗаконом України «Про господарські товариства».
Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодоспільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстраціювипуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію таінформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів. Інвестиційна компаніяодержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна,переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновниківзберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.
Взаємний фонд є філією інвестиційноїкомпанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджуєтакож Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду. Взаємний фонд маєокремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку,передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. Набаланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у виглядіцінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можутьвикористовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майновзаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційноїкомпанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.
Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності,пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданогонею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, якіздійснюють діяльність щодо спільного інвестування. Для здійснення спільногоінвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснуваливзаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються длярозміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників, відкриті фондиінвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають правоздійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток іпаїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесіприватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані закошти учасників, закритих фондів — за кошти учасників та приватизаційні папери.
Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційнихсертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміруїх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які непідлягають вільному перепродажу, а закриті — такі, що підлягають вільномуперепродажу. Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення тавикуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни,встановлені інвестиційною декларацією.
Чистими активами інвестиційного фонду визнаєтьсявартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, впоточних цінах на момент оцінки.
Доходи фонду складаються з дивідендів та іншихнадходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів відоперацій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновниківта учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленомучинним законодавством.
Порядок реорганізації інвестиційнихфондів, а також особливості перетворення закритого інвестиційного фонду увідкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду інвестиційноїкомпанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії визначаютьсяДержавною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) за погодженнямз Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України [2].
З плином часупостала необхідність щодо більш широкого визначення поняття інститутівспільного інвестування, так у березні 2002 року, як вже зазначалось вище, булоприйнято Закон України «Про інститути спільного інвестування». Цим правовимактом було визначено ряд положень, що регламентують на сьогодення діяльністьінститутів спільного інвестування в Україні. Наведемо основні з них:
· корпоративніінвестиційні фонди створюються у формі відкритого акціонерного товариства з винятковимвидом діяльності, а пайові інвестиційні фонди — як сукупність активів,що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і не мають статусуюридичної особи;
· залежновід терміну викуповування цінних паперів інститути спільного інвестуванняподіляються на закриті, відкриті та інтервальні. Перші двавиди існували і раніше. Інтервальний фонд, на відміну від інших, протягомпевного часу працює як закритий, але на визначені дати практично виконуєобов’язки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповування в нихцінних паперів інститутів спільного інвестування;
· Залежновід виду активів, у які вкладаються кошти інститутів спільного інвестування,фонди поділяються на диверсифіковані та недиверсифіковані.Останні можуть вкладати кошти в активи ризикованіші, але й дохідніші. Прикладомабсолютно недиверсифікованого інституту спільного інвестування є венчурнийфонд — фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів унеринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростанняактиви;
· що додиверсифікованих інститутів спільного інвестування, то законом чітко визначеноїхні ознаки, а також запроваджено пряму заборону на окремі операції такихфондів. Наприклад, диверсифікованим інститутам спільного інвестування забороняєтьсятримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, в ощаднихсертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більш як 30%загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітента на сумупонад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних цінних паперахне більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративних облігаціях — 20% активів, у акціях — не більш як 40%. Саме тому найбільшою популярністюнаразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їм приймати грошівід фізичних осіб [1].
Експертизауважують, що в законі повністю враховано вади «трастових пірамід» іунеможливлено випадки шахрайства з боку інститутів спільного інвестування.Закон, зокрема, вводить поняття управління активами інституту спільногоінвестування як окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку, щоліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою [6]. Діяльність компаній з управлінняактивами досить чітко регламентована, обов’язковою умовою роботи є інформаційнавідкритість. Закон встановлює систему обмежень щодо діяльності керуючогоактивами, спрямованої на захист коштів інвестора та запобігання некоректнимопераціям. До того ж договір з компанією з управління активами є строковим (небільше 3-х років), що є додатковим засобом контролю інвесторів. Компанія зуправління активами може водночас здійснювати управління активами кількохінститутів спільного інвестування та несе повну майнову відповідальність зазбитки, спричинені інститутом спільного інвестування, її діями (бездіяльністю)або діями її посадових осіб. Обов’язковою умовою є створення інститутомспільного інвестування резервного фонду, який зберігається на окремому рахунку.У разі ліквідації інституту спільного інвестування гроші повертаються в першучергу вкладникам.
Забезпеченоуникнення подвійного оподаткування коштів спільного інвестування та доходів відінвестиційних операцій інститутів спільного інвестування.
Як висновок,хочеться відмітити, що нині в Україні завершена приватизація державнихпідприємств за приватизаційні папери. У зв'язку з цим необхідно звернутиособливу увагу на ті фінансові інструменти, які були задіяні в процесіроздержавлення, а після його закінчення можуть виявитися незатребуваними.Йдеться насамперед про використання потенціалу інституцій, що здійснювалипосередницьку та представницьку діяльність з приватизаційними паперами. Середних особливе місце займають інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційнихкомпаній. Виконавши попередні програми приватизації, вони вже не відповідаютьновим ринковим умовам. Очевидною стає необхідність створення нової моделіспільного інвестування, фундамент якої було закладено з прийняттям ЗаконуУкраїни „Про інститути спільного інвестування”. Для визначення в подальшомунормативної бази регулювання інвестиційної діяльності, уточнення її змісту таструктури доцільне вивчення зарубіжного досвіду з даних питань. 1.2 Міжнароднийдосвід діяльності інститутів спільного інвестування
До перших інститутівспільного інвестування належать інвестиційні компанії, які з'явились в Бельгіїв 1822 р. Однак масштабності таке інвестування почало набувати з виникненнямінвестиційних трастових компаній (INC), створених в Англії в середині XIX ст.Вони випускали фіксовану кількість акцій, що підлягали вільному обігу навторинному ринку цінних паперів і погашалися після закінчення термінудіяльності компанії. Ці компанії мали всі ознаки сучасних закритих інститутівспільного інвестування. Сьогодні ж інститут спільного інвестування в Англіїскладається з інвестиційних трастів та юніт-трастів. Перші являють собоюінститути спільного інвестування закритого типу. Вони не мають права постійновипускати чи викуповувати власні паї, а їх акції котируються на фондовій біржі.Іншу специфіку мають юніт-трасти. Вкладаючи в них кошти, інвестор отримуєсвідоцтво про внесення паю. За наявності попиту траст може емітувати додатковіпаї. У цьому випадку він виступає повіреним власника коштів. Управлінняствореним капіталом здійснюється спільно піклувальником і керуючим. Об'єктамиінвестування трастів можуть бути цінні папери, нерухомість, похідні цінніпапери, короткотермінові фінансові інструменти. Продаж і купівля паївздійснюється за цінами, які відповідають частці активів трасту, що припадає наодин пай. Винагорода керуючому визначається як певний відсоток від вартостіактивів трасту (як правило, 0,75—2 %). Юніт-трасти звільнені від сплатиподатків на прибутки, але зобов'язані розподіляти весь прибуток. Доходивласників паїв оподатковуються за базовою ставкою прибуткового податку [35, c.157-158].
Останнім часом назміну юніт-трастам, які діють на підставі специфічного британськогозаконодавства про трасти, приходять відкриті інвестиційні компанії, створенівідповідно до Директиви Європейського Союзу «Про підприємства колективногоінвестування в обігові цінні папери» від 1985 р., яка декларує загальніуніфіковані принципи створення інститутів спільного інвестування. Цевідбувається завдяки тому, що інвестиційними компаніями легше керувати,інвесторам зрозуміліша структура ціноутворення, акції таких компаній легшепродавати за межами Великобританії. Нині активи пайових трастів становлять 141млрд. фунтів стерлінгів. За умови їх розвитку можна очікувати значногозростання цього показника.
Такий висновокдозволяють зробити і показники розвитку індустрії спільного інвестування вінших європейських країнах. Так, на деяких «молодих» ринках Європи, наприклад уПортугалії та Іспанії, був зареєстрований більш як 40-процентний темп річногозростання вартості активів інвестиційних фондів. Активи, якими управляютьфранцузькі менеджери, збільшились з дуже незначної суми у 1980 р. до більш як500 млрд. дол. США в 2002-му. Майже 25 % французьких сімей володіють акціямиінвестиційних фондів. Слід зазначити, що у Франції найпоширенішою формоюорганізації спільного інвестування є корпоративні інвестиційні фонди відкритоготипу, що мають назву інвестиційних компаній зі змінним капіталом (SICAV) [35, c.159].
Заслуговує наувагу інвестиційна сфера Німеччини, специфіка економіки якої полягає в тому, щонавіть ті фінансові інститути, які здійснюють інвестування на ринку ціннихпаперів, регулюються тим же законодавством, що й банки. Базою дляфункціонування інвестиційних фондів є Закон про інвестиційні компанії (KAGG),згідно з яким інвестиційні компанії визнаються кредитними установами і на нихпоширюються всі відповідні законодавчі норми, в тому числі дія Закону прокредитні установи. Вони підлягають контролю з боку Федерального відомства понагляду за кредитними установами.
Акумулюваннякоштів спільного інвестування відбувається за рахунок продажу інвесторамінвестиційних сертифікатів, які підтверджують придбання паїв фонду. Розміщеннякапіталу здійснюється в цінні папери, нерухомість або частки в підприємствах.Крім того, можливі такі форми розміщення капіталу, як операції із строковимицінними паперами, похідними паперами, надання кредитів під заставу. Кошти,отримані від інвесторів, та фінансові інструменти, в які їх вміщено, становлять«спеціальні активи». Останні відповідно до умов договору, який регулюєвідносини між інвестиційною компанією і пайовиками, можуть бути власністю фондуабо спільною пайовою власністю учасників. Компанія є гарантом використаннядовірених їй коштів і несе відповідальність перед інвесторами в розмірізасновницького капіталу, який не може бути меншим 5 млн. марок. Законодавствовимагає здійснення управління коштами фонду не менш як двома керуючими,діяльність яких контролюється також спостережною радою фонду, незалежним аудиторомта банком — депозитарієм фонду.
У Німеччиніпереважають інститути спільного інвестування відкритого типу. Найбільшимиактивами володіють фонди, які інвестують у цінні папери із сталими відсотками.Це — наслідок формування виробничого капіталу переважно за рахунок емісійоблігацій, а не випуску акцій. В 1997 р. в цій країні існувало 911 публічнихфондів, активи яких становили 244 млрд. марок. Керуючі компанії в Німеччині, якправило, є дочірніми підприємствами банків, які виконують функцію депозитаріїв інвестиційнихфондів.
Для економікиЯпонії також характерна значна роль банків у спільному інвестуванні. Основноючасткою капіталів спільного інвестування тут управляють сім найбільшихтрастових банків — спеціалізованих структур, що виконують як функції довірчогоуправління коштами вкладників, так і організації спільного інвестування.Зокрема до функцій цих інститутів належать: управління нагромадженими натрастових рахунках коштами шляхом вкладення їх у цінні папери; використаннятаких рахунків для організації кредитування корпорацій; управління задорученнями коштами пенсійних фондів та інших інституційних інвесторів,сформованими портфелями цінних паперів клієнтів, нерухомістю та іншіпіклувальні функції [52, c.104].
Однакнайрізноманітніше за формами організації та масштабністю спільне інвестування вСполучених Штатах Америки, для яких традиційними є заборона або жорсткіобмеження на операції банків з цінними паперами, оскільки саме ці фінансовіінструменти — оптимальні активи для розміщення коштів інститутів спільногоінвестування. Тому тривалий час останнє було відокремлене від банківськоїдіяльності і досягло нині вражаючих масштабів.
Сучаснезаконодавство дозволяє банкам створювати трастові відділи, які займаютьсяуправлінням коштами клієнтів за договорами доручення. Ними можуть бути яквеликі індивідуальні, так і інституційні інвестори — пенсійні, благодійні,сімейні фонди, фонди страхових компаній та громадських організацій. БанкиАмерики, в тому числі інвестиційні — один з елементів системи спільногоінвестування. Останнім часом вони спрямовують свою увагу, крім великихклієнтів, на дрібних вкладників-інвесторів, відкриваючи дві групи рахунків —ризикові та безризикові. Перші створюють сукупний капітал, використовуваний дляфінансування ризикових операцій. Процент на них нараховується пропорційнодоходу, отриманого від операцій з даним рахунком. З їх коштів можутьфінансуватися і угоди щодо торгівлі цінними паперами. Кошти безризиковихрахунків інвестуються в державні зобов'язання та в забезпечені заставоюкредити. Такі рахунки страхуються державою і являють собою надійну формурозміщення коштів інвесторів. Доход, отримуваний за безризиковими рахунками,нижчий від отримуваного власниками ризикових рахунків.
Отже,американські банки можуть виступати як керуючі коштами спільного інвестуваннякомпанії та як суб'єкти, що акумулюють його кошти. Однак кількісніхарактеристики такої діяльності значно нижчі від відповідних показниківнебанківських закладів — інститутів спільного інвестування, які поділяються натри основні види: компанії сертифікатів з готівковою вартістю (Face AmountCompanies), об'єднані інвестиційні трасти (Unit Investment Trust Companies),менеджеріальні компанії (Management Companies) [31, c.356].
Перші емітуютьсертифікати з визначеною номінальною вартістю, яка по суті є формою контрактуміж інвестором і компанією. В них визначається номінал, еквівалентний сумікоштів інвестора, термін дії контракту щодо управління ними, умови управління,включаючи умови сплати базової інвестиційної суми і доходу, які провадятьсяпісля завершення терміну дії контракту. Таким чином, FA-компанії виступаютьборжником інвесторів і несуть ризики від інвестицій капіталів клієнтів уфінансові активи. Термін погашення сертифікатів компанією становить у середньому8 років, а середній розмір номіналу — приблизно 3 тис. дол. Номінальна вартістьтаких сертифікатів, як правило, сплачується інвестором частками протягомпевного періоду. Об'єкти інвестування — іпотека, кредитування будівництва,цінні папери. Ці компанії користувались великою популярністю у інвесторів в30-і роки ХХ ст., а в середині 60-х років на ринку залишилось лише п'ятькомпаній сертифікатів з готівковою вартістю, 94 % від загальної акумуляціїкоштів яких припадало на «Інвесторз Синдикат оф Америка», яка існує ісьогодні.
Другий типінвестиційних фондів — об'єднані інвестиційні трасти — формуються на підставітрастового договору, тобто контракту на управління інвестиційним портфелем задорученням власника. При їх створенні визначається структура портфеля, якийнадалі залишається незмінним. Акумулювання грошового еквіваленту майбутньогопортфелю здійснюється за рахунок продажу інвесторам сертифікатів пайовоїучасті. Завдяки статичності структури активів фонду відсутня необхідність воперативному його управлінні та створенні ради директорів. Функції з технічногообслуговування фонду виконує так званий депозитор, статус якого визначається якстатус першого принципала. Саме він вносить початковий капітал при створеннітрасту (не менше 100 тис. дол.), в обмін на який отримує відповідний пакетсертифікатів, що розповсюджуються між дрібними інвесторами.
Статичнаструктура активів юніт-трастів позбавляла їх можливості реагувати на зміникон'юнктури ринку, але й захищала від зловживань керуючих активами. У 2000 р.кількість UIT-компаній становила 15 тис., а сукупна вартість активів — 107млрд. дол., або приблизно загальних активів інвестиційних фондів Америки [35, c.357].
Водночаскількість інвестиційних фондів третього типу — менеджеріальних компаній — досягала5070, а вартість їх активів — 2135 млрд. дол. Протягом останніх двох десятилітькількісний розвиток інститутів спільного інвестування відбувався саме зарахунок менеджеріальних компаній відкритого типу. Так, на початку 2000 р. їхвже було 6000, а їх активи становили понад 3 трлн. дол. (10 % усіх фінансовихактивів країни та 5 % вартості активів компаній відкритого типу).
Майже 40 %американців є інвесторами М-компаній, які Законом про інвестиційні компанії1940 р. визначаються як компанії, відмінні від інвестиційних трастів такомпаній сертифікатів з номінальною вартістю. Однак законом визначаютьсякритерії організації таких компаній, які дозволяють виділити їх у відокремленугрупу інститутів спільного інвестування. Принципи організації М-компаній передбачаютьформування їх як самостійних юридичних осіб у формі корпорацій, товариств зобмеженою відповідальністю або партнерств за участю спонсора або довіреноїособи, які гарантують капітал компанії. Управління компанією здійснюєтьсязовнішніми менеджерами. До речі, даний принцип є загальним для інститутівспільного інвестування різних країн.
Компаніїподіляються на фонди закритого та відкритого типу. Перші емітують акції абопайові сертифікати, які не викуповуються ними у інвесторів і підлягають обігуна фондовому ринку з погашенням після закінчення терміну діяльності фонду.Другі викуповують акції і сертифікати у інвесторів протягом всього часуіснування за ціною, еквівалентною відповідній частці активів компанії. Іншаназва відкритих фондів — взаємні. Це — найпоширеніший тип інститутів спільногоінвестування як в Америці, так і в усьому світі.
Взаємні фондиможуть створюватись кількох видів: траст, партнерство, обмежене партнерство,окремий рахунок. Трастова форма аналогічна будь-якому трасту, тобто інституту,який здійснює управління інвестиційним портфелем або іншим майном за дорученнямклієнта. Взаємний фонд, створений в такій формі, управляється радоюпіклувальників, які захищають інтереси клієнтів фонду.
Взаємний фонд увигляді окремого рахунку створюється як певний самостійний рахунок спонсоракомпанії, на який перераховуються суми, акумульовані при продажі акцій абопайових сертифікатів взаємного фонду, а також кошти, які вносить спонсор призаснуванні компанії. Коли розмір початкового капіталу сформований, окремийрахунок регулюється відповідно до закону і набуває права юридичної особи. Вдеяких випадках окремий рахунок може управлятися самостійною радоюпіклувальників чи директорів. У цьому випадку спонсор діє як консультант зінвестицій і бере на себе функції з продажу сертифікатів та акцій дрібнимінвесторам [39, c.278].
Закони більшостікраїн встановлюють перелік інститутів, які можуть бути спонсорами, зокрема заформою власності — будь-яка юридична чи фізична особа. Однак спонсорами є переважносуб'єкти, які мають право здійснення діяльності з цінними паперами —інвестиційні банки, консультаційні компанії тощо. В США існують обмеження научасть комерційних банків в організації інвестиційних фондів. Ні банки, нібанківські холдингові компанії не можуть прямо виступати спонсорамиінвестиційного фонду. Таку функцію виконують дочірні підприємства холдингів.Згідно з Правилом 5 Федеральної резервної системи США від 1972 р. комерційнібанки можуть виступати в ролі менеджера деяких інвестиційних компаній,насамперед тих, які інвестують у державні цінні папери.
Американськезаконодавство щодо інвестиційної діяльності містить суперечність, якастосується саме участі банків у спільному інвестуванні. З одного боку, ЗаконГласса-Стігала, що розмежовує депозитно-кредитну та емісійну діяльність банків,містить значні обмеження щодо інвестиційної діяльності банків, а з другого —Закон про інвестиційні компанії розглядає банки як рівноправних учасниківуправління й організації інвестиційних компаній. Двоїстість нормативних актів ірегламентацій дозволяє подолати прецедентна основа американської правовоїсистеми. І нормативна система розвивається в бік розширення можливостей банківу цій галузі [56, c. 53-55].
Визначеннюкатегорій спонсорів та піклувальників відведено досить багато уваги, оскількидані поняття не властиві українському законодавству. Проте їх функції в системірегулювання діяльності інститутів спільного інвестування щодо управліннясукупним капіталом в Україні виконують засновники (для інвестиційних фондів) таінвестиційні компанії (для взаємних фондів інвестиційних компаній). Проектизаконів про інститути спільного інвестування містять приписи, згідно з якими зазасновниками корпоративних та пайових фондів закріплюється і функція гарантуваннякапіталу інституту спільного інвестування за рахунок сплати початковогокапіталу.
Показники, заякими визначається належність інститутів спільного інвестування додиверсифікованих, також мають першоджерела в американському законодавчомурегулюванні спільного інвестування. Слід зазначити, що цей принцип передбачаєпредставлення 75 % активів фонду змішаним портфелем фінансових активів заумови, що частка цінних паперів одного емітента не перевищує 5 % активів фонду,а пакет цінних паперів, які є у власності компанії, — 10 % усіх цінних паперівпевного емітента. Як видно, принцип диверсифікації не встановлює спеціальнихпропорцій, відповідно до яких повинні комбінуватися різні види активів.Диверсифікація досягається навіть тими інститутами спільного інвестування,активи яких представлені цінними паперами лише одного типу.
Законодавстворізних країн обмежує інвестиційні фонди у розміщенні коштів в окремі видиактивів. Наприклад, українське законодавство забороняє фондам мати у власностіцінні папери інших інститутів спільного інвестування, а американське дозволяєїм інвестувати в сертифікати пайової участі інших інвестиційних компаній.
На практиці цестворює умови для існування в Америці мегафондів, або фондів фондів, якіінвестують у цінні папери інших інститутів спільного інвестування,диверсифікуючи ризик не між первинними цінними паперами — акціями, облігаціямита іншими, а між їх представниками — цінними паперами інвестиційних фондів. Цезабезпечує певний перерозподіл капіталів в середовищі інститутів спільногоінвестування, а також створює своєрідний механізм стимулювання і фінансуванняфондів з найефективнішою інвестиційною політикою. Розміщення коштів спільногоінвестування в цінні папери інвестиційних фондів — одна з форм спеціалізаціїінститутів спільного інвестування. Крім того, існує багато інших видівспеціалізації американських інвестиційних фондів за переважним типом активів, асаме: загальні інвестиційні трастові фонди, що вкладають кошти, як правило, воблігації корпорацій з фіксованою нормою доходу, не змінюючи інвестиційноїполітики протягом свого існування; фонди, що інвестують за індексом, вкладаючикошти інвесторів в акції, емітенти яких входять до складу бази розрахункуфондових індексів; фонди дорогоцінних металів інвестують у зливки металів тапапери гірничої промисловості, галузеві — в підприємства окремих галузейекономіки, міжнародні — в цінні папери закордонних емітентів, фонди доходів заопераціями з цінними паперами держави — в державні боргові зобов'язання, фондиштатних паперів — в цінні папери, емітовані штатами; фонди муніципальнихпаперів розміщують капітали як у коротко-, так і довгострокові муніципальнізобов'язання; фонди іпотек вкладають кошти в гарантовані державою іпотеки;фонди хеджування активно торгують на фондовому ринку, здійснюючи операції закціями без покриття, опціонами та ф'ючерсами; взаємні фонди грошового ринкуінвестують у короткострокові цінні папери приватних емітентів і держави [56, c.101].
За інвестиційноюполітикою фонди поділяються на фонди зростання, доходу і надійного розміщеннякоштів. Перші інвестують в акції корпорацій, які забезпечують швидке зростаннявартості активів, що відповідають одній акції, реінвестуючи прибутки врозширення виробництва. Другі орієнтуються на акції емітентів, що традиційновиплачують акціонерам високий доход. Треті інвестують в абсолютно надійніпапери держави або стабільні акції підприємств. Фонди зростання/доходурозподіляють свої активи таким чином, щоб досягти певних показників зростаннявартості активів та отримання доходів.
Балансові(збалансовані) фонди створюються на підставі розміщення коштів у цінні паперирізних видів.
Фонди подвійногопризначення емітують цінні папери двох типів — такі, що дають можливістьотримувати доходи у вигляді регулярного нарахування дивідендів, і такі, щошвидко зростають у ціні на фондовому ринку і приносять власнику доход у виглядікурсової різниці між цінами придбання і продажу.
Диверсифікаціяміж типами активів можлива не лише в рамках балансового фонду. Організаторифондів створюють групи або сім'ї фондів, які мають різну спеціалізацію. Дрібнимінвесторам такі групи дозволяють переводити кошти з одного фонду до іншого бездодаткових витрат, а для спонсорів чи керуючих активами зберігають капіталиінвесторів [31, c.259].
Як видно,американський інвестор має широкі можливості щодо вибору галузевого спрямуваннясвоїх інвестицій, а також альтернативи щодо використання доходу, отриманого зацінними паперами інститутів спільного інвестування, власником яких він є.Нагромаджені інвестиційним фондом у результаті продажу цінних паперів коштизараховуються на спеціальні рахунки: регулярні рахунки, рахунки зреінвестуванням, акумуляційні та рахунки з вилученням.
Регулярнийрахунок передбачає, що акціонер отримує сертифікат, який посвідчує придбанняакцій, а також звіт про те, в які активи його кошти вкладені. Дивідендивласнику такого рахунку сплачуються чеками з певною періодичністю відповідно доумов договору.
Рахунок зреінвестуванням означає, що дивіденди акціонеру не сплачуються, а підлягаютьсталому реінвестуванню. Принцип реінвестування певною мірою обмежує можливостіакціонера отримувати доходи готівкою. В порядку компенсації компанієювідкривається відкритий рахунок у банку, який обслуговує інвестиційний фонд. Наці рахунки зараховуються базова сума капіталу акціонера і дивіденди. Власникрахунку може виписувати чеки за цим рахунком, знімати частину дивідендів абореінвестувати їх в акції фонду.
Акумуляційнірахунки передбачають реінвестування не тільки дивідендів, а й сум, що додаткововкладаються на нього акціонером. Рахунки можуть бути добровільними абоконтрактними. В останньому випадку інвестор і компанія узгоджують порядоквкладення додаткових коштів.
Рахунки звилученням дозволяють інвестору як реінвестувати доходи, вносити додатковікошти в сплату цінних паперів фонду, так і знімати з рахунку не тількидивіденди, а й частину основного капіталу.
Крім того,існують так звані двоцільові фонди — особливий вид закритих інвестиційнихкомпаній, які емітують привілейовані та звичайні акції. Вони створюються навизначений строк, після закінчення якого привілейовані акції погашаються запопередньо узгодженою ціною, а між власниками звичайних акцій розподіляєтьсязалишкова вартість активів [31, c.263].
Заслуговує наувагу українського законодавства і система організації спільного інвестуванняРосійської Федерації, де як і в Україні виникнення інститутів спільногоінвестування пов'язане з приватизацією державного майна. На початку вони булипредставлені інвестиційними фондами, що створювались у формі відкритихакціонерних товариств. При цьому чекові інвестиційні фонди, які могли залучатиприватизаційні сертифікати населення, повинні були існувати у вигляді закритихінститутів спільного інвестування. Останні становили левову частку в загальнійкількості інвестиційних фондів. Інвестиційні фонди не набули розвитку черезспільні для російської і української систем оподаткування причини — подвійнеоподаткування коштів спільного інвестування. Аналогічна проблема постає і передчековими фондами, але вона не настільки гостра внаслідок недооцінки вартостіприватизаційного паперу (ваучера) як фінансового інструменту, а також тому, щотермін існування більшості таких фондів ще не минув. Максимальна їх кількістьбула в 1994 р. — 662. Протягом наступних двох років вона зменшилась приблизновдвічі. На кінець 1996 р. активи цих фондів становили 2,6 трлн. рублів, а їхакціонерами були більш як 17 млн. громадян [54, c.111].
Як альтернативаінвестиційним корпоративним фондам російськими законодавцями була розробленасхема діяльності пайових інвестиційних фондів. У цьому випадку капіталінституту спільного інвестування існує не у формі юридичної особи, а у виглядівідокремленого майнового комплексу, що знаходиться у спільній власностівласників паїв фонду (специфічного виду цінних паперів). По суті, передачакоштів інвестора в управління керуючій компанії не приводить до зміни їхвласника і не створює бази для оподаткування. Такі фонди не мають мету отриматиприбутки від інвестування коштів, а лише приріст майна, і база оподаткуваннятакож відсутня. Предметом оподаткування може бути тільки доход інвестора, якийвиникає в результаті перевищення ціни продажу ним паю над ціною його придбанняу керуючої компанії, а також прибутки керуючої компанії, депозитарію, реєстратора,аудитора, оцінювача та торгових агентів, які надають відповідні послуги фонду[50, c.75].
До фінансовоїкризи 1998 р. пайові інвестиційні фонди в Росії користувалися значноюпопулярністю, і досвід їх діяльності може бути корисним для організаціїаналогічних інститутів спільного інвестування в Україні.
1.3. Спільнеінвестування та його значення для розвитку економіки
У світі існуєчимало різних форм організації спільного інвестування. Незалежно віднаціональної специфіки, назв та особливостей формування, сучасногорегламентування національним законодавством діяльності таких інститутів можнавиділити ознаки, за якими вони можуть бути класифіковані.
Інститутиспільного інвестування можуть існувати у формі як юридичних осіб, так і безстворення юридичної особи. У першому випадку інвестиційні фонди створюються якакціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому невиключаються організаційні форми з підвищеною майновою відповідальністю — повніабо командитні товариства. Однак вони не відповідають досить ризиковійспецифіці діяльності інвестиційних фондів. Використання форми товариства зобмеженою відповідальністю передбачає необхідність введення додатковихприписів, які б прирівнювали в правах засновників та широке коло учасників.Крім того, в даному разі необхідне створення додаткових інструментів акумуляціїінвестиційного капіталу, хоча у більшості випадків такі функції виконують акціївідкритих акціонерних товариств. Отже, останні являють собою оптимальну формустворення інституту спільного інвестування.
Альтернативнимиїм є інститути спільного інвестування контрактного типу, коли капітал існує уформі грошово-майнового комплексу — спільній власності інвесторів іуправляється сторонньою особою на довірчих засадах. Такі фонди поширені вАвстрії, Німеччині, Швейцарії, а також у Росії. Однак, якщо в інших країнахпідґрунтям для їх створення є передусім відносно нижчі порівняно зкорпоративними видатки на управління, то в Росії — несприятливий режимоподаткування юридичних осіб — інститутів спільного інвестування. Дана проблемаактуальна і для українських інвестиційних фондів та компаній, а українськезаконодавство містить достатньо передумов для створення аналогічних інститутів.
Крім того,інститути спільного інвестування можна поділити на формування з постійним ізмінним капіталом. До першого типу належать англійський інвестиційний траст,французька інвестиційна компанія з постійним капіталом, американський фондзакритого типу, іспанське товариство по інвестиціях у цінні папери та ін. Ціінститути мають статус інститутів спільного інвестування закритого типу. Якзвичайні корпорації вони емітують акції при створенні. Статутний фонд можезмінюватись у порядку, який регламентується національним законодавством,рішення про суттєве збільшення фонду приймається загальними зборами акціонерів.Такі фонди не викуповують акції своїх учасників, їх ліквідність досягаєтьсяшляхом котирування на вторинному фондовому ринку. Прибутки та доходи акціонерівформуються за рахунок отримання дивідендів по акціях, а також курсової різниціміж цінами продажу і попередньої купівлі акцій або в результаті розподілувартості активів таких інститутів при їх ліквідації [38, c.115].
Слід зауважити,що на вторинному ринку торги акціями закритих фондів здійснюються найчастіше зацінами, нижчими від вартості відповідної частки активів компанії, оскількиліквідність таких акцій не гарантована як, наприклад, цінних паперів відкритихфондів. Водночас це підвищує їх привабливість, адже вкладені в них коштизабезпечують (за рахунок недооцінки) контроль над порівняно більшим капіталом.Придбання акцій таких інститутів розглядається як спосіб довгостроковогорозміщення коштів. Інвестор, купуючи цінні папери, розраховує насамперед назростання вартості активів закритих фондів. Закритість фонду, сталість капіталупозбавляють керуючого необхідності зменшувати інвестиційний капітал на вимогуучасників, дозволяють провадити довгострокову інвестиційну політику.Результати, адекватні реальній вартості активів, можуть бути отриманіінвестором, як правило, лише після закінчення терміну існування компанії. Такіінститути спільного інвестування знаходять інвесторів серед тих, хто маєможливість знерухомити свій капітал на значний період, вирішуючи питанняліквідності своїх нагромаджень диверсифікацією вкладень поряд з акціямизакритих фондів у інші фінансові інструменти.
Об'єктомзацікавленості дрібних інвесторів є, як правило, інститути спільногоінвестування відкритого типу, які постійно пропонують до продажу свої цінніпапери в прагненні збільшити капітал і виконують вимоги власників ціннихпаперів щодо їх викупу. Продаж і купівля акцій чи паїв здійснюються за ціною,еквівалентною відповідній вартості активів інституту спільного інвестування,скоригованою на розмір комісійного збору. Тобто такі інститути мають зміннийкапітал. Це — довірчі пайові фонди в Англії, інвестиційні компанії зі зміннимкапіталом або спільні фонди інвестицій у Франції, Бельгії та Люксембурзі,інвестиційні фонди в Німеччині, фонди інвестицій в цінні папери в Іспанії,взаємні фонди в США. Вони можуть мати форму як юридичної особи, так і інститутуспільного інвестування контрактного типу. В Україні зазначені інститутипредставлені інвестиційними фондами та взаємними фондами відкритого типу. Маючивизначений статутний капітал, інвестиційні фонди оперують змінними обсягамиінвестиційного капіталу[47].
У національнихсистемах організації інститутів спільного інвестування існують й іншізбіжності. Наприклад, фонди відкритого типу повинні гарантувати інвесторамліквідність своїх активів і тому мають дотримуватись певних нормативівдиверсифікації вкладень. Більшістю країн встановлюються нижні обмеження розмірукапіталу інститутів спільного інвестування (початкових капіталів для інститутівспільного інвестування зі змінним капіталом). Багато країн наполягають напрактиці перехресного контролю за операціями інститутів спільного інвестування.Ці та інші, перевірені часом приписи закріплені в законодавствах практично всіхкраїн з розвинутою ринковою економікою. Незайвими вони є і для українськоїсистеми регулювання діяльності інститутів спільного інвестування.
При розробцівітчизняного законодавства заслуговує на увагу і Директива Європейського Союзу«Про підприємства колективного інвестування в обігові цінні папери» від 1985р., яка покликана сприяти розповсюдженню схем колективного інвестування вкраїнах ЄС за умови їх відповідності встановленим мінімальним вимогам. Останніповинні стати суттєвою частиною законодавства і нормативного регулюваннядержав-членів, кожна з яких має право встановлювати більш деталізовані правилата положення. Однак вони повинні відповідати мінімальним вимогам і необмежувати конкуренцію між країнами-учасниками.
Директивазобов'язує держави встановлювати і виконувати такі вимоги. Схеми спільногоінвестування повинні отримувати повноваження від відповідного регулюючогооргану, а керуючі компанії, інститути спільного інвестування і депозитарії —мати досить добру репутацію і досвід діяльності у відповідній галузі. Керуючікомпанії не можуть діяти одночасно як керуючий і депозитарій, а також займатисяіншою, крім зазначеної, діяльністю. Депозитарії підлягають громадськомуконтролю і повинні забезпечувати достатні фінансові та професійні гарантії.
Крім того,Директива встановлює правила розкриття інформації інвесторам і державниморганам контролю, в тому числі й публікацію та оновлення проспектів емісій ірегулярних бухгалтерських звітів. Всі значущі документи повинні бутизапропоновані до ознайомлення інвесторам до підписання контракту придбанняцінних паперів інститутів спільного інвестування. Відкрита інвестиційнакомпанія, що планує провести маркетинг своїх паперів у країні, резидентом якоївона є, повинна надати регулюючим органам сертифікат повноважень, проспект емісії,останні річний та піврічний звіти та план маркетингу для кожної держави-членатощо.
Широкапопулярність інститутів спільного інвестування в усьому світі пояснюється тим,що цей вид комерційної діяльності ефективно поєднує інтереси всіх сторін, причетнихдо діяльності інститутів спільного інвестування. Воно не набуло б такогопоширення, якби не пропонувало власникам грошей перспектив, більш цікавихпорівняно з альтернативними шляхами розміщення коштів.
Дрібні інвестори,приймаючи рішення про придбання цінних паперів інститутів спільногоінвестування, керуються наступними міркуваннями. По-перше, такі інститутизначно зменшують інвестиційні ризики за рахунок здійснення диверсифікаціївкладень. Втрати на окремих видах активів компенсуються прибутками відволодіння та операцій з цінними паперами інших емітентів та іншими об'єктамиінвестицій. Як свідчить світовий досвід, дивіденди від цінних паперівінвестиційних фондів перевищують середні дивіденди на ринку цінних паперів.По-друге, інститути спільного інвестування надають своїм учасникам послуги зпрофесійного управління інвестиціями. При прийнятті рішень фахівці фондівпостійно відслідковують зміни на ринках, опрацьовують значні обсягистатистичної інформації, використовують спеціальні методики аналізу тапрогнозування, що дозволяє отримати додаткові прибутки від операцій з активамина підставі адекватної оцінки ринкової кон'юнктури, захистити об'єднанікапітали від втрат, пом'якшити втрати у випадках, коли уникнути їх неможливо[39, c.547].
Акції корпораційне є ідеальним фінансовим інструментом для індивідуального інвестора, щопояснюється зменшенням їх ліквідності. Однак при здійсненні спільних інвестиційтакі цінні папери мають значні переваги над іншими видами активів. За доситьзначний період доход, отримуваний за акціями, вищий від доходу за облігаціямичи депозитами, доступними індивідуальним інвесторам. Останні мають значні збори(інколи приховані), які зменшують доходи інвесторів або знерухомлюють кошти натривалий термін, передбачають значні штрафи за передчасне відкликання коштів. Вумовах інфляції вони втрачають свою вартість, тоді як вартість акційзалишається сталою.
Крім того,інститути спільного інвестування пропонують широкий вибір напрямів інвестицій,а права інвесторів надійно захищені спеціальними законами і правилами дляінвестиційних фондів, виконання яких суворо контролюється. Інститути спільногоінвестування забезпечують своїм учасникам достатню міру ліквідності ціннихпаперів, що особливо характерно для інвестиційних фондів відкритого типу.
Слід зазначити,що інститути спільного інвестування приваблюють не тільки дрібних інвесторів, ай власників значних капіталів, що пояснюється рядом причин. У деяких галузяхінвестування ризик настільки великий, що виникає необхідність розподілуможливих втрат між кількома учасниками. Це можуть бути інвестиції у венчурніпідприємства або в акції зарубіжних емітентів (особливо країн, які тількиінтегруються в міжнародний ринок цінних паперів). Інша причина, яка стимулюєвласників великих капіталів брати участь у спільному інвестуванні, —ускладнення фінансових інструментів, поява нових їх видів, освоїти які можналише за умови спеціалізації у відповідній галузі. Професіоналізм фахівців зінвестування позбавляє клієнтів інвестиційних фондів необхідності вивчатиринкову кон'юнктуру. Ще один стимул участі в колективному інвестуванні полягаєв тому, що в управлінні інвестиціями як і в інших галузях нині необхіднийзначний рівень спеціалізації. Диверсифікація вкладень між великою кількістюоб'єктів призводить до неможливості приділення належної уваги кожному з них.Управління певною часткою капіталів передається крупними рантьє самеінвестиційним фондам[53, c.201].
Суб'єктифінансової діяльності, які формують інститути спільного інвестування, набуваютьможливості отримувати прибутки від управління значними капіталами, якістворюються не за рахунок коштів, отриманих від вилучення прибутків звиробничої сфери або на кредитних підставах. Капітал, створений таким шляхом,значно «дешевший» від запозиченого, оподаткування діяльності інвестиційнихфондів має, як правило, пільговий характер, що дозволяє за однакових показниківвалової доходності операцій з фінансовими інструментами отримувати відноснобільші прибутки інституту спільного інвестування порівняно, наприклад, збанком.
Держава, в якійстворено належні умови для діяльності інвестиційних фондів, в їх особі маєефективний механізм для розвитку ринку цінних паперів, які відіграють значнуроль у міжгалузевому перерозподілі капіталу, підвищують стабільність фондовогоринку, стимулюють як внутрішній інвестиційний процес, так і зовнішнєінвестування, сприяють розширенню можливостей держави щодо внутрішніхзапозичень. Позитивну роль інститутів спільного інвестування вмакроекономічному відношенні підтверджує пільговий характер оподаткуванняінвестиційних фондів (або його відсутність), що характерне для національногозаконодавства переважної більшості країн.
Поряд звищенаведеними позитивними для економіки результатами розвитку спільногоінвестування щодо України можна навести ще декілька. Інститути спільногоінвестування — це ефективний інструмент нагромадження значних капіталів, обігяких забезпечує гармонійний розвиток національної економіки. Кошти спільногоінвестування безпосередньо не беруть участі у виробництві. Але, як відомо,виробництво і фінансовий ринок — елементи однієї системи. Розвиток виробничоїсфери зумовлює пожвавлення на фондовому ринку, і навпаки, ефективно діючийринок капіталів стимулює розвиток економіки в цілому. Інститути спільного інвестування— саме той інструмент, який може примусити працювати заощадження населення накористь країни та її громадян.
Приплив коштів усферу спільного інвестування не позбавить державу проблем, пов'язаних збюджетним дефіцитом чи необхідністю залучення зовнішніх кредитів, але розширитьпотенціал внутрішніх запозичень, оскільки в усьому світі інститути спільногоінвестування — основні покупці державних боргових зобов'язань.
Розвитокіндустрії спільного інвестування становить один з опосередкованих стимулів длярозвитку фондового ринку, а саме це є обов'язковою умовою залучення капіталу внаціональну економіку.
Підводячипідсумки, слід зазначити, що позитивні чинники стають дійовими лише за умовистворення ефективної системи інститутів спільного інвестування та сприятливогоінвестиційного клімату в країні. Крім ринкової кон'юнктури, яка не є ідеальноюдля їх розвитку, створення такої системи вимагає невідкладного вирішення рядупитань. По-перше, необхідна розробка такої моделі інститутів спільного інвестування,яка була б життєздатною у сучасних умовах і враховувала тенденції розвиткуфінансового ринку України в перспективі. По-друге, забезпечення державноїпідтримки діючих та новостворюваних інститутів спільного інвестування,насамперед у галузі запровадження максимально пільгової системи їхоподаткування. По-третє, створення умов, які б стимулювали індивідуальнихінвесторів до участі в інвестиційному фонді. Йдеться передусім про створеннямеханізмів гарантування прав учасників інститутів спільного інвестування.Положення, які б враховували вищенаведені умови, повинні бути обов'язковимиатрибутами Закону України «Про інститути спільного інвестування», який післяприйняття у березні 2002 р. став основою системи державного регулювання узазначеній сфері.
Розділ 2.Особливості організації діяльності інвестиційних фондів в Україні: міжнароднийпорівняльний аспект.2.1. Особливості функціонування інститутів спільного інвестування в Україні і закордоном.
В Україні існуєзначний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. Так, по різнихрозрахунках, у населення знаходиться 1-1,5 млрд. доларів США, тоді якбанківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери близько 2 млрд. гривень [6]. Розвиток і вдосконалення інститутівспільного інвестування може стати одним з основних механізмів мобілізаціїзаощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потребекономіки.
Перманентнафінансова криза зруйнувала систему приватних заощаджень, а діючі схемиколективних інвестицій тільки починають розвиватися. Залучення в економічнийобіг грошових нагромаджень населення за допомогою відновлення схем колективногоінвестування дозволить:
· суттєвознизити витрати інвесторів без шкоди для надійності інвестицій;
· створитина базі діючих інфраструктурних організацій простий і прозорий механізмфункціонування колективних інвестицій, доступний дійсно широким верствамукраїнських інвесторів;
· істотнознизити ризики приватних інвесторів;
· вивестина фондовий ринок нові фінансові інструменти і надати потужний імпульс дляприскореного відновлення і розвитку системи приватних заощаджень [25].
Становленнявідносин спільного інвестування в Україні базувалося на проведенні приватизаціїдержавного майна з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. Ззагального числа інвестиційних фондів, створених за час функціонуванняінститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні, на частку закритихприходиться близько 96 %. З завершенням обігу приватизаційних паперів питанняполягає в трансформації старих інвестиційних фондів в структури відкритоготипу. І одним з основних завдань при цьому є відновлення підірваної довіринаселення до інвестиційних фондів і компаній. Для рішення даного завданнянеобхідні підтримка і, разом з тим, твердий контроль з боку держави, проведеннярекламних і просвітницьких заходів, оскільки фізичні особи мало знають проможливості і механізм функціонування ІСІ. Розвиток системи таких інститутівдозволяє інвестору повною мірою використовувати переваги чинних схемколективного інвестування, а саме:
· високийрівень диверсифікації портфелів інвестиційних фондів, що дозволяє обмежуватиризики інвесторів;
· орієнтаціяпри розміщенні, обігу і викупі цінних паперів, що випускаються інвестиційнимифондами, на потенціал сформованої інфраструктури фондових ринків;
· високийрівень ліквідності цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондамивідкритого типу;
· високийступінь захищеності прав і інтересів інвесторів за рахунок уведення підвищенихвимог законодавства, створення спеціальної системи керування ризикамиінвесторів і забезпечення жорсткого нагляду з боку регулюючих органів.
Нажаль перші інститутиспільного інвестування (ІСІ) в Україні, стали просто інструментом для концентраціївласності, до планів більшості яких однак не входило працювати на вкладників. Такийне дуже привабливий імідж стримує відродження ІСІ. Тому ринок легко погодивсяна нову термінологію — компанії з управління активами, пайові та венчурні фонди [27]. На рисунку 2.1 зображено динамікустворення ІСІ в Україні за останні роки і як бачимо з рисунку основна кількістьІСІ приходиться саме на роки масової приватизації.
/>Рис.2.1 Кількість інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній
Джерело: ДКЦПФР
За даними ДКЦПФР, станом на01.01.2004р. ліцензії на здійснення діяльності з управління активами отрималинаступні компанії: ВАТ «Автоальянс-21 сторіччя», ТОВ «КУА»Авуар", ТОВ «Венчурні інвестиційні проекти», ТОВ «КУА»Дніпро", ТОВ «Софія капітал менеджмент», ТОВ«Трайдент Капітал Менеджмент», ТОВ «Дилерська контора „Дельта“,ВАТ „КІНТО“, ТОВ „Фондова компанія “Інвеста», ЗАТ«КУА „Київські інвестиційні проекти“, ВАТ „Всеукраїнськаінвестиційна компанія “Вінко», ТОВ «Украгроінвест», ТОВ«МГ Капітал», ТОВ КУА «ВОК Інвестмент».
Як вжевідзначалося вище, основним нормативно-правовим актом, що регламентуєдіяльність пайових та корпоративних інвестиційних фондів в Україні є ЗаконУкраїни „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративніінвестиційні фонди)”. Відзначимо особливості функціонування ІСІ в Україні:
· корпоративніінвестиційні створюються у формі відкритого акціонерного товариства звинятковим видом діяльності, а пайові інвестиційні фонди — як сукупністьактивів, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності і немають статусу юридичної особи;
· залежновід терміну викуповування цінних паперів ІСІ поділяються на закриті, відкритіта інтервальні. Перші два види існували і раніше. Інтервальний фонд, на відмінувід інших, протягом певного часу працює як закритий, але на визначені датипрактично виконує обов’язки відкритого щодо задоволення вимог інвесторів з викуповуванняв них цінних паперів ІСІ;
· залежновід виду активів, у які вкладаються кошти ІСІ, фонди поділяються надиверсифіковані та недиверсифіковані. Останні можуть вкладати кошти в активиризикованіші, але й дохідніші. Прикладом абсолютно недиверсифікованого ІСІ є венчурнийфонд — фонд, який з самого початку орієнтований на вкладання коштів унеринкові, високоризикові, але потенційно дохідні та здатні до зростанняактиви.
Що додиверсифікованих ІСІ, то законом чітко визначено їхні ознаки, а також запровадженопряму заборону на окремі операції таких фондів. Наприклад, диверсифікованим ІСІзабороняється тримати в грошовому виразі, на банківських депозитних рахунках, вощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більшяк 30% загальної вартості активів або придбавати цінні папери одного емітентана суму понад 5% вартості активів. Вони також можуть тримати в державних ціннихпаперах не більш як 25% загальної вартості своїх активів, у корпоративнихоблігаціях — 20% активів, у акціях — не більш як 40%. Саме тому найбільшоюпопулярністю наразі користуються венчурні фонди. Щоправда, закон забороняє їмприймати гроші від фізичних осіб.
Експертизауважують, що в законі повністю враховано вади так званих «трастовихлохотронів» і унеможливлено випадки шахрайства ІСІ. Закон, зокрема,вводить поняття управління активами ІСІ як окремого виду професійної діяльностіна фондовому ринку, що ліцензується ДКЦПФР і жорстко контролюється державою.Діяльність компаній з управління активами досить чітко регламентована,обов’язковою умовою роботи є інформаційна відкритість. Закон встановлює системуобмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захист коштівінвестора та запобігання некоректним операціям. До того ж договір з компанією зуправління активами є строковим (не більше 3-х років), що є додатковим засобомконтролю інвесторів. Компанія з управління активами може водночас здійснюватиуправління активами кількох ІСІ та несе повну майнову відповідальність зазбитки, спричинені ІСІ, її діями (бездіяльністю) або діями її посадових осіб.Обов’язковою умовою є створення ІСІ резервного фонду, який зберігається наокремому рахунку. У разі ліквідації ІСІ гроші повертаються в першу чергувкладникам. Забезпечено уникнення подвійного оподаткування коштів спільногоінвестування та доходів від інвестиційних операцій ІСІ [25].
Діяльністьінститутів спільного інвестування в Росії була фактично започаткована постановоюУряду Російської Федерації від 28 грудня 1991 року №78 «Про затвердженняПоложення про випуск і обіг цінних паперів та фондові біржі у РФ», де буловизначено поняття двох інвестиційних інститутів: інвестиційні компанії йінвестиційні фонди. Однак специфічні ознаки інвестиційної компанії чи інвестиційногофонду не встановлювалися, за винятком окремих особливостей регламентації різнихсторін їхньої діяльності. І це не випадково, оскільки, як показує досвідрегулювання діяльності інвестиційних інститутів за рубежем (у США іВеликобританії), інвестиційні фонди являють собою лише специфічним чином організованіі регульовані інвестиційні компанії.
В Указі Президента Російськоїфедерації від 7 жовтня 1992 № 1186 (далі по тексту — «Указ»), щорегулює діяльність інвестиційних фондів, міститься дуже розширене поняттяінвестиційного фонду, що по суті прирівнює його до компаній, які вважаютьсяінвестиційними відповідно до міжнародних критеріїв [50, c.54].
Інвестиційним фондом визнається будь-якеакціонерне товариство відкритого типу, що одночасно:
· здійснюєдіяльність, яка полягає в залученні коштів за рахунок емісії власних акцій,інвестуванні власних засобів у цінні папери інших емітентів, торгівлі ціннимипаперами;
· володієінвестиційними цінними паперами, вартість яких складає 30 і більш відсотків відзагальної вартості його активів протягом більш чотирьох місяців сумарно вмежах одного календарного року.
Специфічним різновидомінвестиційних фондів є спеціалізовані інвестиційні фонди приватизації, щоакумулюють приватизаційні чеки громадян (чекові інвестиційні фонди). Статус чековогоінвестиційного фонду отримує акціонерного товариства відкритого типу, що нетільки задовольняє двом перерахованим вище критеріям інвестиційного фонду, алетакож приймає і здійснює операції з приватизаційними чеками (наприклад, приймаєприватизаційні чеки в обмін на власні акції, здійснює угоди купівлі-продажуприватизаційних чеків і т.п. ).
Вартопідкреслити, що перед створенням ринку була підготовлена досить чітканормативна база, чого не було зроблено при створенні чекових фондів. Щостосується останніх, то можна казати про велику кількість неточностей внормативній базі, про подвійне оподаткування та про загальну неефективність. Врезультаті чекові фонди поступилися місцем пайовим інвестиційним фондам, деякіз них були створені шляхом реорганізації чекових інвестиційних фондів(наприклад, фонди “НІКойла” – “ЛУКойл”-фонди, Перший, Другий, Третій, — “Альфа-Капітала”).
Перевагипайових фондів. Однією з найбільш вагомих переваг вкладення коштів в пайові інвестиційніфонди є багаторівнева система захисту прав інвесторів. Першим рівнем такогозахисту є жорсткий контроль з боку держави. Для пайових інвестиційних фондіввстановлено жорсткі закони та правила, які передбачають всебічний захист правінвесторів. Окрім того, структура управління пайовим фондом забезпечуєінвестору захист від шахрайства. Кошти інвесторів знаходяться під керуванням управляючоїкомпанії, діяльність якої з розпорядження та управління пайовими інвестиційнимифондами регламентується “Правилами”. Умови, на яких інвестор передає компаніїсвої кошти, чітко записані у кожному фонді в основних його документах,“Правилах довірчого управління пайовим інвестиційним фондом”. Для того щобвнести будь-які зміні до “Правил”, управляюча компанія повинна зареєструвати їху Федеральній комісії з цінних паперів (далі – ФКЦПРФ) та опублікувати вДодатку до “Вісника ФКЦП Росії”. Якщо зміни покращують становище пайщиків, товони вступають в дію через три дні щодо відкритого фонду та через місяць щодоінтервального, а якщо погіршують – то тільки через місяць після опублікуваннящодо відкритого фонду, а щодо інтервального –після найближчого відкриття фонду,але не раніше ніж через три місяці.
Окрім чіткогозаконодавчого регламентування, діяльність управляючих компаній підлягаєжорсткому контролю.
Цінні папери таінше майно, яке складає фонд, зберігаються у спеціалізованому депозитарії.Спеціалізований депозитарій – це окрема компанія, діяльність якої ліцензуєтьсята контролюється ФКЦПРФ. У тому випадку, якщо депозитарій відмічає будь-якіпорушення у діяльності управляючої компанії ( у тому числі й порушеннятехнічного характеру), інформація про це направляється у ФКЦПРФ. На виправленняпорушень управляючій компанії надається певний термін. Якщо вона не виправитьпорушення у цей термін або неодноразово повторить порушення, ФКЦПРФ можепризупинити ліцензію або відкликати її зовсім, тобто лишити компанію їїбізнесу. Таким чином, виокремлюється подвійний контроль: контроль з бокурегулюючого органу (ФКЦПРФ) та контроль з боку компаній, які складаютьінфраструктуру пайового фонду.
Окрім реєстратора(який повинен вести реєстр власників паїв та зберігати документи, які до ньогонадійшли, на підставі яких він вносить прибуткові та видаткові записи дореєстру власників паїв, а також запити та копії наданих ним витягів з реєстру)та спеціалізованого депозитарію, певного роду контроль здійснюється аудитором,який повинен проводити перевірки, результати яких знову-таки направляються дофедеральної комісії (ФКЦПРФ) [50, c.56-58].
Таким чином можнаговорити про те, що пайові фонди – є одними з самих надійних та прозорихструктур на російському фінансовому ринку. Вони зобов’язані надавати інформаціюне тільки пайовикам, але й публікувати довідку про вартість чистих активів,звіт про приріст вартості майна фонду, баланс майна фонду тощо.
Іншою перевагоюпайових фондів є пільгова система оподаткування. Відповідно до діючогоросійського законодавства, пайові фонди не являються юридичними особами й томуне сплачують податок на прибуток, а оподаткуванню підлягає тільки прибуток, отриманийвласниками інвестиційних паїв при їх реалізації, — різниця в ціні пая прикупівлі та погашенні. Таким чином, пайові фонди дають можливість інвесторузапобігти подвійного оподаткування.
Диверсифікаціяактивів пайового фонду полягає в тому, що управляюча компанія пайового фондурозпоряджається засобами більшої кількості пайовиків як єдиним капіталом та маєможливість інвестувати одночасно у велику кількість цінних паперів. Так за об’єктомвкладень існують три види фондів:
· фондиакцій (наприклад, перші три фонди групи “ЛУКойл-фонд”, “Піонер перший фондакцій”, “Добриня Никитич” тощо);
· фондиоблігацій (наприклад, “Ілля Муромець”, “АВК збережень”, “ЛУКойл – фондКонсервативний” тощо);
· змішаніфонди (наприклад, “Нафтовий”, “Альфа –Капітал Корпоративний”, “ЛУКойл-фондПрофесійний” тощо).
В залежності відінвестиційних очікувань та обраної стратегії інвестор сам вирішує, в які фондивкладати свої кошти. Проте, не дивлячись на більш високі інвестиційні ризики уфондах акцій, цінні папери, в які вкладаються кошти, повинні бути ліквідними,мати котирування на ринку. Це зумовлено тим, що управляюча компанія не можевідмовити власнику пая в його погашенні. Таким чином знижується ризик відвкладень. Окрім того, слід відмітити, що об’єднання капіталу пайовиків дозволяєсуттєво знизити операційні витрати [47].
Окрімперелічених переваг пайового фонду важливу роль у виборі фонду відіграють йпростий механізм та зручні умови інвестування.
Інвестор передаєсвої кошти в управління, купуючи інвестиційний пай. Інвестиційний пай існує убездокументарній формі, тобто не друкується на спеціальному папері із водянимизнаками та ступенями захисту. Це електронний документ, який представляє собоюзапис на рахунках у спеціальній комп’ютерній програмі. Те, що інвестор ставвласником паю, підтверджує витяг з реєстру власників паїв. Специфіка паю якцінного паперу міститься також в тому, що він не має номінальної вартості. Йоговартість визначається за ринковими котируваннями. Кожен власник паюреєструється в реєстрі спеціалізованим реєстратором, діяльність якоголіцензується ФКЦПРФ. В реєстрі кожен власник паю отримує особовий рахунок зісвоїм номером. У особовому рахунку зазначаються реквізити власника паїв,скільки у нього паїв та всі зміни їх кількості із зазначенням дати та номерувідповідного запису у реєстраційному журналі. Окрім того, обов’язковозазначаються документи, на підставі яких внесено прибутковий ( заявка напридбання паїв та підтвердження того, що кошти на їх сплату отримано) або видатковийзапис (заявка на погашення паїв).
На теперішній часв Росії існують фонди закритого, відкритого та інтервального типів. У відкритихфондах операції з придбання та погашення інвестиційних паїв здійснюються щоденно.Інвестор може вільно придбати та погасити будь-яку кількість паїв у будь-якийробочий день за ціною, що визначається щоденно. В інтервальних фондах придбаннята погашення інвестиційних паїв відбувається на протязі певних проміжків часу,зазначених у правилах фонду, але не рідше одного разу на рік. Вартість паю в інтервальномупайовому фонді визначається на основі розрахунку вартості чистих активів,проведеного в останній день строку прийому заявок.
В закритих фондахпогашення паїв провадиться тільки після закінчення строку, на який створенофонд, за виключенням випадків, встановлених законом. Але в правилах фонду можебути передбачена щорічна сплата “дивідендів”.
Окрім строківвідкриття, пайові інвестиційні фонди відрізняються за умовами обслуговування.Стаючи пайовиком, інвестор несе певні витрати, пов’язані як з діяльністю управляючоїкомпанії, так і з роботою інфраструктури. Фонди відрізняються один від одногоумовами роботи, знижками та надбавками, відсотком, який бере собі управляючакомпанія за управління, розміром дозволених витрат з майна фонду тощо.
Безпосередньо насобі інвестор відчуває перелічені витрати, купуючи або погашаючи свій пай. Так,управляючим фондом або агентом фонду (до послуг агентів вдаються при роботі врегіонах) при видачі пая утримується надбавка ( у відсотках від вартості пая).Відповідно, при погашенні пая враховується знижка, яка також вираховується увідсотках від вартості пая. За діючим російським законодавством максимальнийрозмір надбавки – 1,5 % від вартості пая; максимальний розмір знижки –3% відвартості пая.
Всі інші витрати,які формують прибуток самої управляючої компанії та інфраструктури інвесторнесе опосередковано. Сума винагород управляючої компанії, спецреєстратора,спецдепозитарія, оцінщика та аудитора за рахунок майна фонду не може складатибільше 10% від середньорічної вартості чистих активів [47].
Також слідзазначити, що в залежності від політики того чи іншого фонду відрізняються сумимінімальних інвестицій. Приклади розмірів мінімальних інвестицій у пайовіінвестиційні фонди наведено нами в таблиці 2.1.
Таблиця2.1
Розміримінімальних інвестицій у пайові фондиНазва фонду Тип фонду Мінімальна сума інвестування, рос.руб.* “Нафтовий” інтервальний Не встановлена “Солід-Інвест” відкритий 100 “Петровський фонд держпаперів” інтервальний 600 “Партнерство” відкритий 1000 “Альфа-капітал” інтервальний 5000 “Капітал” відкритий 5000 “Альфа-капітал Накопичувальний” інтервальний 250 000 “Альфа-капітал Корпоративний” інтервальний 2 000 000 “Високі технології” інтервальний 3 000 000 “Підтримка” інтервальний 100 000 000
* на кінець 2002 року
Таким чином,враховуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що пайові інвестиційніфонди –достатньо привабливий спосіб приватного інвестування. Безпосередньо незалучаючись до фінансових операцій та не дивлячись на те, що відсотки тадивіденди за інвестиційними паями не нараховуються та не виплачуються (окрімпаїв закритих фондів), приватний інвестор має можливість шляхом простогопридбання паїв, змусити свої кошти працювати та приносити прибуток. Єдиноюпроблемою для інвестора є вибір пайового інвестиційного фонду та управляючоїкомпанії, яка й візьме на себе всі клопоти зі збільшення добробуту інвестора[50, 47].
У США діяльністьінвестиційних фондів регулюється Законом „Про інвестиційні компанії” від 1940р. Приведемо класифікацію інвестиційних фондів США, що здійснюють діяльність напідставі даного закону, у залежності від того, чи обертаються випущені нимицінні папери на фондових біржах (див. табл. 2.2)
Таблиця 2.2
Класифікація інвестиційнихфондів США Активно — керовані інвестиційні фонди
Пасивно-керовані інвестиційні фонди [1]
1. Акціонерні інвестиційні фонди:
— відкритого типу (Mutual Funds, чи «MFs») - + — закритого типу + - 2. Інвестиційні трасти (Unіt Іnvestment Trust, чи UіTs) - +
Активно-керованіявляють собою інвестиційні фонди, склад і структура інвестиційного портфеляяких постійно міняється керуючою компанією згідно її уявленням проприбутковість і надійність фінансових вкладень і відповідно до базових умов,передбаченим в інвестиційній декларації. На біржах уже давно обертаються акції,що випускаються акціонерними інвестиційними фондами закритого типу, однак цейсегмент біржового ринку не одержав широкого розвитку. Основною перешкодою длябіржової торгівлі акціями фондів закритого типу є істотна розбіжність між їхнімбіржовим котируванням і ринковою вартістю, обумовленою на підставі вартостічистих активів інвестиційного фонду і кількості його акцій, що знаходяться в обігу.
Пасивно-керовані інвестиційніфонди не передбачають частих і значних змін у складі і структурі інвестиційнихпортфелів, що як правило, фіксуються відповідно до складу і структури ціннихпаперів, які складають один із загальновизнаних фондових індексів. Основнафункція керуючої компанії в даному випадку складається в підтримцівідповідності інвестиційного портфеля пасивно-керованого фонду складу іструктурі фондового індексу [9, c.27].
Більшістьакціонерних інвестиційних фондів відкритого типу є активно-керованими. Однак востанні роки в США створені MFs у якості пасивно-керованих, індексних чиінвестиційних фондів, акції яких активно обертаються на біржах.
Акціонерніінвестиційні фонди закритого типу є активно керованими фондами. Правилафункціонування цих фондів не передбачають можливості викупу акцій, щовипускаються ними, в акціонерів, тому купівля-продаж таких акцій здійснюється впроцесі їхнього вторинного обігу, у тому числі на біржі.
Інвестиційнітрасти являють собою закриті інвестиційні фонди контрактного типу. Це типовіпасивно-керовані фонди. UіTs є інвестиційними компаніями, керованими«довіреними особами» (trustee), для яких характерна наявністьфіксованого портфеля цінних паперів протягом установленого терміну існуванняфонду. Ініціатором створення такого фонду, як правило, виступаєкомпанія-засновник (Sponsor), що на етапі установи фонду вноситьнеобхідний капітал у виді портфеля цінних паперів і передає його в довірче управління(траст) довіреній особі на підставі договору про довірче управління (TrustAgreement). На відміну від MFs у UіTs не створюється рада директорів. Саме зUіTs починалася індустрія ETFs у США [22, c.105].
Розглянемо докладнішеособливості і переваги індексно інвестиційних фондів. В даний час ETFs у СШАфункціонують винятково як пасивно керовані, індексні інвестиційні фонди (ІІФ).Для того щоб ІІФ могли успішно функціонувати на американському фондовому ринку буливизначені особливості їхнього регулювання в порівнянні з інвестиційними фондамивідкритого типу. У складі особливостей можна виділити наступні вимоги.
1. ІІФ є фондами з пасивнокерованим інвестиційним портфелем. Склад і структура інвестиційного портфеля ІІФформується відповідно до складу і структури одного з загальноприйнятихфондових індексів. У залежності від типу ІІФ це правило може застосовуватисяпо-різному. Склад і структура активів UіTs, як правило, точно копіює склад іструктуру базисного фондового індексу. ІІФ, створені у формі MFs, вправізастосовувати більш гнучкі вимоги, керуючись так званими «методамивибірки» (samplіng strategіes), які передбачають, що інвестиційнийпортфель фонду може формуватися із сукупності цінних паперів, що складаютьбазовий фондовий індекс, а не копіювати в точності структуру даного фондовогоіндексу. При цьому кореляція між змінами значення базисного фондового індексу ізмінами показника прибутковості ІІФ, як правило, не повинна бути менш 95%. Однак у будь-якому випадку дані про склад, структуру і вартість портфеля ІІФ єабсолютно прозорими для інвесторів.
2. ІІФ створюються у форміінвестиційних трастів, що випускають депозитарні розписки, чи MFs, що емітуєакції. Усі нині функціонуючі в США ІІФ є інвестиційними фондами відкритоготипу. При цьому правила ІІФ можуть передбачати обмеження для операцій розміщенняі викупу цінних паперів фонду за рахунок установлення вимоги по мінімальнійкількості, що отримуються в порядку розміщення пропонованих до викупу акцій(депозитарних розписок) ІІФ. Наприклад, у більшості ІІФ, створених у формі MFs,мінімальний пакет акцій, що вправі придбати інвестор чи пред'явити до викупуакціонер фонду, складає 50 тисяч акцій (у залежності від ринкової ціни акцій ІІФвартість мінімального пакета змінюється від 3 до 5 млн. дол. США).
3. Цінні папери, випущені ІІФ,можуть включатися в лістинг і вільно обертатися на біржах у порядку, прийнятомудля акцій і облігацій. На відміну від інших інвестиційних фондів купівля — продаж цінних паперів ІІФ на біржі є основним способом придбання і відчуженнязазначених цінних паперів дрібними інвесторами. В інвестиційних фондах іншоготипу дрібні інвестори отримують і відчужують цінні папери шляхом їхнього придбання чи пред'явлення до викупу прямо керуючій компанії чи інвестиційнимфондом її агентам [27, c.106].
Отже, цінніпапери, випущені ІІФ, купуються і продаються за біржовими цінами, що відбиваєбаланс попиту та пропозиції на зазначені цінні папери, що склався в процесібіржових торгів. На відміну від ІІФ цінні папери традиційних інвестиційнихфондів відкритого типу розміщаються і викуповуються за цінами, обумовленим на основівартості чистих активів (ВЧА) фонду і кількості цінних паперів, випущених у обіг,«плюс» надбавка при розміщенні і/чи «мінус» знижка привикупі зазначених цінних паперів.
В таблиці 2.3 наводяться порівняльні дані активів різних інвестиційнихфондів в США.
Таблиця 2.3
Активи інвестиційних фондів США у 2001 році. Млрд. доларів Взаємні фонди відкритого типу (Mutual funds) 6969 Інвестиційні трасти (Unit investment trusts) 89* Інвестиціні фонди закритого типу (Closed-end funds) 138* Традиційні (небіржові) индексні фонди (Index mutual funds) 366 Биржові індексні фонди (Exchange-Traded funds) 83
* На кінець 2000 року
Джерело:Investment Company Institute
Як бачимо, активи біржових індексних фондів в сумі 83 млрд. доларів складають всього 1,2% від суми активів взаємних фондів, що сягають 6,97 трлн. Доларів. Однак розмір біржових інвестиційнихфондів майже дорівнює об’єму інвестиційних трастів та складає більше 60% відсумарних активів інвестиційних фондів закритого типу.
ІІФ змогли вирішити проблему, що раніше не піддавалась вирішенню в іншихінвестиційних фондах, випуски цінних паперів яких обертаються на біржах, асаме, створення внутрішнього механізму підтримки відповідності між біржовоюціною акції (розписки) інвестиційного фонду і її вартістю, визначеної на основіВЧА.
Також як і поінших інвестиційних фондах відкритого типу, розміщення і викуп цінних паперів,випущених ІІФ, здійснюється по вартості, що розраховується, як правило, форварднимметодом, тобто на базі ВЧА фонду, що склалася на кінець операційного дняпротягом якого була прийнята заявка на придбання чи викуп цінних паперівданого фонду.
Якщо по оцінках,інституціональних інвесторів протягом дня біржова ціна акцій (розписок) ІІФістотно перевищує прогнози вартості зазначених цінних паперів на основі ВЧА, тозазначена категорія інвесторів може прийняти рішення про придбання додатковоїкількості акцій (розписок) фонду в порядку їхнього розміщення прямо в керуючійкомпанії інвестиційним фондом. І навпаки, якщо біржова ціна акцій (розписок) ІІФзанижена в порівнянні з їхньою вартістю по ВЧА, то пакет цінних паперівінвестиційного фонду, може бути пред'явлений великим інвестором до викупу. Вобох випадках здійснення зазначених арбітражних угод, буде відновлена рівновагаміж біржовою ціною цінних паперів ІІФ і їхньою вартістю на основі ВЧА фонду[52, c.279].
На відміну відінших інвестиційних фондів, у яких при викупі і розміщенні цінних паперів, їхняоплата проводиться коштами, розміщення акцій (розписок) ІІФ, як правило,здійснюється в обмін на пакет цінних паперів, що відповідають складу іструктурі інвестиційного портфеля ІІФ. Відповідно викуп цінних паперів,випущених ІІФ, здійснюється в обмін на пакет цінних паперів, виділюваний зінвестиційного портфеля даного фонду.
З огляду на те,що склад і структура активів ІІФ прив'язані до складу і структури фондовогоіндексу, динаміка вартості акцій (розписок), випущених ІІФ, що розраховуєтьсяна основі ВЧА на одну акцію (розписку) фонду, досить точно відбиває динамікуфондового індексу. У випадку, якщо поточне значення фондового індексурозкривається в режимі реального часу, інвестор ІІФ має можливість одержуватиінформацію про зміну вартості акцій (паїв) ІІФ також у режимі реального часу,що істотно підвищує його поінформованість при прийнятті рішень прокупівлю-продаж зазначених фінансових інструментів на біржовому ринку.
Перерахованіособливості в механізмі функціонування ІІФ дозволили створити тип інвестиційнихфондів, що став мати небувалий успіх в інвесторів. Представляється, що успіхи ІІФна ринку пов'язані з двома основними перевагами цих фондів:
· ІІФповною мірою реалізували переваги пасивно керованих інвестиційних портфелів упорівнянні з активно керованими інвестиційними фондами. Відомий факт (якийтакож підтверджується статистикою по пайових інвестиційних фондах у Польщі та Росії),що річна прибутковість 70-80% активно керованих інвестиційних фондів нижчерічних темпів росту відповідних фондових індексів. За даними журналу«Economіst» від 29 травня 1999 р., за п'ятилітній період спостереженьрічний приріст індексу S&P500 був приблизно на 30% вище середньоїприбутковості активно керованих інвестиційних фондів США. У цих умовах передбагатьма інвесторами виникає питання: «Навіщо платити керуючому їхінвестиціями більше, якщо в 70-80% випадків прибутковість вкладень виявитьсянижче темпів росту індексів?»
· ІІФзуміли повною мірою скористатися потенціалом біржових технологій, і на їхнійоснові був створений прозорий і економічно ефективний біржовий ринок ціннихпаперів ІІФ.
ІІФ дозволяютьінвестору повною мірою використовувати переваги традиційних інвестиційнихфондів. У числі цих переваг:
· високийрівень диверсифікованості портфеля, що дозволяє обмежувати ризики інвестора;
· використанняпри розміщенні і викупі цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами,потенціалу інфраструктури фондових ринків;
· високийрівень ліквідності цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондамивідкритого типу;
· високаступінь захищеності прав і інтересів інвесторів, наявність ефективної системи управлінняризиками і забезпечення твердого нагляду з боку регулювальних органів.
Разом з тим, ІІФмають додаткові переваги в порівнянні з діючими схемами колективних інвестицій,що пояснюють їхній випереджальний ріст на фондовому ринку [46, c.20].
Низькітранзакційні витрати. ІІФ забезпечують додаткову вигоду для інвесторів за рахунокекономії по оплаті винагороди керуючим компаніям, агентам по розміщенню івикупу акцій (паїв, депозитарних розписок), що випускаються ІІФ, а також пооплаті послуг посередників (наприклад, брокерських комісій) при здійсненніоперацій з портфелем цінних паперів інвестиційного фонду. Витрати інвесторів наоплату послуг і витрат по управлінню ІІФ, створених у формі UіTs, складають 0,12%від ВЧА фонду в розрахунку за рік, майже в 4 рази менше суми відповідних витратінвесторів при інвестуванні ними засобів у традиційні MFs, орієнтовані нафондовий індекс S&P500. Крім того, у ІФФ не практикується стягуваннянадбавок і знижок до вартості акцій (розписок) при їхньому чи придбанні викупіна первинному ринку.
Доступністьцінних паперів, випущених ІІФ, для недосвідчених інвесторів. ІІФ повною мірою використовують переваги організованих біржових ринків і технологій. Інвесториодержують можливість інвестувати свої заощадження в цінні папери ІІФ переважношляхом здійснення угод їхньої купівлі-продажу на фондових біржах, а не шляхом придбання чи викупу даних фінансових інструментів через спеціалізованідистриб'юторські мережі, що організовуються кожним інвестиційним фондом окремо.За рахунок цього досягається не тільки скорочення транзакційних витрат, але йістотно підвищується ліквідність цінних паперів, що випускаються ІІФ. Нафондових біржах зазначені цінні папери, як і звичайні акції, торгуютьсяпротягом усього торгового дня за цінами, що залежать від попиту та пропозиціїна зазначені фінансові інструменти.
ПривабливістьІІФ для інституціональних інвесторів. Як уже відзначалося вище, угоди з цінними паперами,що випускаються ІІФ, привабливі для великих інституціональних інвесторів, якіодержують можливість здійснення арбітражних угод на первинному і вторинному(біржовому) ринку цих цінних паперів у випадку розбіжності котирувань на біржіі вартості акцій (розписок), розрахованої на основі ВЧА.
Серед європейських країннайбільш цікавим для нашого дослідження буде досвід Великобританії ворганізації функціонування ІСІ, це пояснюється тим, що ряд країн східної тацентральної Європи обрали в якості моделі створення власних ІСІ самеанглійську систему інститутів спільного інвестування. Англійські пайові фондиявляють гарний приклад сполучення в одній інвестиційно-фінансовій сфері сильнихнебанківських управляючих компаній та великих і надійних банківських трастів.Англія — це, мабуть, єдина країна в Європі, де універсальні банки не поглинулибізнес, пов'язаний з різними формами колективного інвестування, і неперетворили інвестиційні фонди в особливий різновид банківських депозитнихоперацій, як це має місце, наприклад, у Німеччині чи у Франції, де керуючікомпанії є дочірніми компаніями банків-депозитаріїв.
Відмінними рисамипайових фондів як форми колективного інвестування у Великобританії є наступніриси цієї системи. У британській моделі на управляючу компанію покладаютьсядуже істотні обов'язки перед інвесторами: дистриб’юція паїв і розподіл доходівпайових фондів власникам інвестиційних паїв, бухгалтерський облік і звітністьпайового фонду, оцінка вартості чистих активів і ціноутворення паїв, прийняття інвестиційнихрішень і укладання угод від імені пайового фонду тощо. Управляюча компаніятакож несе відповідальність за ведення реєстру власників паїв фонду. Убільшості випадків реєстр веде пов'язана з управляючою компанією фірма.
Аналіз функційтрастьї (довіреної особи) і кастодіана (нейтрального зберігача) уВеликобританії дозволяє краще зрозуміти різницю між депозитарієм (кастодіаном)і спеціалізованим депозитарієм при регулюванні пайових інвестиційних фондів вУкраїні.
Основні обов'язкитрастьї у Великобританії:
· контроль задіями керуючого в інтересах власників паїв;
· контрольза оцінкою активів пайового фонду і ціноутворенням;
· взаємодіяз кастодіаном, розпорядження грошовим рахунком пайового фонду і рахункамицінних паперів пайового фонду відповідно до вказівок управляючої компанії;
· контрольза інвестиціями (структурою, складом, купівлею за ринковими цінами ін.);
· призначенняреєстратора пайового фонду і відповідальність за ведення реєстру власників паїв [35, c.175].
Нерідко інститут«трастьї» бентежить законодавця, що вважає його неприйнятним дляправової системи України як інститут англо-саксонської моделі.
У зв'язку з цимхотілося б відзначити, що не слід плутати інститут трасту з інститутом трастьї.Останній був введений у дію Актом про фінансові послуги 1986 р. стосовно досхем колективного інвестування, у той час як просто траст відноситься до сферинадання послуг довірчого управління для індивідуальних інвесторів.
Не слід такожпереоцінювати розходження між трастьї у Великобританії і депозитарному банку вНімеччині, що виконує контрольні функції для інвестиційних фондів.
Ключовіобов'язки і повноваження трастьї у Великобританії і депозитарному банку вНімеччині цілком збігаються. Це стосується наступних функцій:
· контрольза відповідністю діяльності керуючого законодавству і правилам інвестиційногофонду, за правильністю оцінки ВЧА;
· контрольза розміщенням паїв керуючим і перерахування коштів для викупу інвестиційнихпаїв;
· операторпо грошовому рахунку і рахункам цінних паперів, які складають фонд і відкриваютьсяв кастодіані й інших банках;
· забезпеченнявиконання угод з активами, що складають інвестиційний фонд, укладеної зброкером-контрагентом управляючої компанією, і тільки на підставі розпорядженняцієї управляючої компанії;
· відповідальністьперед інвесторами за схоронність активів, що складають фонд [35, c.179].
Німецьке іБританське законодавство про інвестиційні фонди вимагають визначеноїнезалежності трастьї, депозитарного банку від управляючої компанії. При цьомудепозитарному банку в Німеччині не забороняється створювати управляючу компаніюінвестиційним фондом як свою дочірню компанію. Однак і тут не допускаютьсявключення тих самих осіб одночасно в органи управління депозитарного банку і управляючоїкомпанії.
Незалежністьконтролера (трастьї, депозитарного банку, кастодіана) від управляючої компанії- це ключова ланка в концепції пайового (контрактного) фонду. Імовірністьманіпуляцій грошима дрібних інвесторів різко скорочується, якщо вонидовіряються двом незалежним структурами (звичайно, за умови ясного розмежуванняїхніх функцій і відповідальності). Контроль між двома афільованими особами(особливо в країнах з ринком цінних паперів, що розвивається,) — це фікція, щобагато в чому служить тільки для самозаспокоєння законодавця.
У Великобританіїфункція трастьї також як і контрольні функції депозитарного банку в Німеччині єневигідними. Наприклад річна винагорода трастьї у Великобританії по фондусереднього розміру складає 10-12 тис. фт.ст. У жодній країні, включаючи Україну,за контроль платити не бажають. Але у Великобританії й у Німеччині цю функціювиконують найбільші банки, що йдуть на цю «жертву», сподіваючись отриматизначні вигоди від надання супутніх послуг у формі глобалкастодіана і банку длякоштів фонду. Цим порозумівається те, що функції трастьї у Великобританіївиконують приблизно 7-8 найбільших банків-резидентів «плюс» невеликакількість глобалкастодіанів (наприклад, американські банки «Чейсманхэтен» і «Сіті банк»). Небанківських трастьї у випадку зпайовими фондами не існує.
Типовий приклад — The Royal Bank of Scotland — найбільший британський кастодіан і банк.Кастодіан і трастьї в цьому банку існують у виді відділів департаменту ціннихпаперів цього банку.
Мінімальні вимогидо капіталу трастьї у Великобританії і депозитарному банку в Німеччиніприблизно збігаються і складають 6-7 млн.дол.
Розходження міжсхемами трастьї у Великобританії і депозитарному банку в Німеччині найчастіше пов'язаніз різними способами здійснення контрольних функцій цих організацій, ніж з розходженнямив їхніх функціях.
Розходження вспособах контролю пов'язані з тим, що якщо німецький депозитарій зобов'язанийпопередньо схвалювати і контролювати кожну угоду, то контроль трастьї уВеликобританії більш м'який, багато відхилень від структури чи складу активівпайових фондів виявляються тут тільки після завершення розрахунків по угодах інаступній оцінці ВЧА на основі аналізу звітності.
Ключовий принципвзаємодії керуючого і трастьї в сфері контролю у Великобританії виглядає втакий спосіб.
Керуючий маєправо без спеціального дозволу трастьї давати розпорядження про придбання чиреалізацію активів, що складають пайовий фонд.
У випадку, якщотрастьї вважає, що керуючий при придбанні чи реалізації тих чи інших активівперевищив надані йому повноваження, керуючий зобов'язаний за свій рахуноканулювати проведену угоду або провести відповідні операції по придбанню чиреалізації активів, необхідні для відновлення status quo ante.
Вибір міжзазначеними моделями контролю залежить від того, які умови розрахунків наконкретному ринку, на якому купуються і продаються цінні папери з портфеляпайового фонду. Якщо це ринок, у якому діють стандарти розрахунків запринципом «постачання-проти-платежу» Т+0 чи Т+1 чи це віддаленийринок (тобто вилучений часовий пояс), де технічно складно отримати попереднюзгоду від «контролера», виходить, тут буде дуже складновикористовувати німецьку модель контролю [35, c.207].
У відношенні власників паїву Великобританії управляюча компанія виступає, по суті в ролі дилера по паяхпайового фонду. При розміщенні паїв до того як потрапити на основний грошовийрахунок фонду кошти попередньо попадають на спеціальний рахунок самої управляючоїкомпанії і тільки після цього вони передаються на основний рахунок пайовогофонду, що знаходиться під контролем трастьї в банку-кастодіані. Викуп паївтакож здійснюється шляхом перерахування коштів власнику паїв із зазначеногоспеціального рахунка управляючої компанії.
Ідея двохгрошових рахунків у схемі пайового фонду – дистриб’юторського під контролем управляючоїкомпанії пайовим фондом і основним грошовим рахунком для інвестування в різні активифонду під контролем трастьї — є дуже актуальною для багатьох розроблювачів схемпайових інвестиційних фондів в Росії і Україні, оскільки в більшості випадківвони зіштовхуються з проблемою необхідності організації ефективної взаємодіїміж грошовими рахунками, що відкриваються в різних банків — дистриб'юторів , ігрошовим рахунком, призначеному для збереження майна, що складає фонд у одномуз банків-кастодіанів.
Широкі повноваження управляючоїкомпанії врівноважуються зовнішнім контролем за її діяльністю в інтересахінвесторів з боку незалежної від управляючої компанії трастьї — як правило,великого банку. Саме під контролем трастьї знаходяться основні грошові рахункиі рахунки цінних паперів у кастодіана, на яких зберігається майно, що складаєпайовий фонд.
Істотну роль уконтролі за керуючим і трастьї відіграють саморегульовані організації. Увідмінності від взаємних фондів у США, що традиційно створювалися яккорпоративні інвестиційні фонди, пайові фонди у Великобританії не єакціонерними, що звільняє управляючу компанію від необхідності організаціїзагальних збори акціонерів, що є «головним болем» для будь-якихвеликих інвестиційних фондів (про це свідчить досвід чекових інвестиційнихфондів у Росії). Необхідно також враховувати, що модель американськогоінвестиційного фонду не припускає виконання контрольної функції кастодіанами завідповідністю діяльності управляючої компанії правилам інвестиційного фонду івимогам діючого законодавства. Функція контролю за керуючим в американськихфондах покладена на Раду директорів акціонерного інвестиційного фонду [35, 41].
Великобританія - цекраїна з розвитим ринком корпоративних цінних паперів, на якому активнимиучасниками є дрібні інвестори, країна з найбагатшими традиціями на ринку ціннихпаперів, у тому числі організації схем колективного інвестування (багатотруднощів і проблеми які тільки очікують Україну, тут уже мали чи мають місце).У законодавчих і нормативних актах Великобританії багато положень, щостосуються діяльності управляючої компанії пайовими фондами, контролера-трастьї,кастодіанів, реєстраторів і адміністраторів розроблені дуже детально івикладені у формі дуже простих, доступних для розуміння кожного читаючого норм.
Багато проблем, з якимизіштовхуються учасники ринку цінних паперів у Великобританії (наприклад,конкуренція з американськими і континентальними компаніями, відносно недавнодопущеними на внутрішній ринок, висока вартість витрат на фінансові послуги,необхідність переходу на сучасну без паперову систему розрахунків по ціннихпаперах, консерватизм реєстраторів і ін.) мають дуже тісну аналогію з українськимринком цінних паперів.
Не випадково, щоперший досвід застосування схем колективного інвестування на таких ринкахцінних паперів, що розвиваються, як Польща, Румунія, Балтійські країни й Індіяпоказує, що британська модель пайових фондів є дуже популярною. Однієї зрізновидом британської моделі пайового фонду є популярна схема, використанакомпанією «Піонер» у Польщі (хоча як і у випадку з українськимипайовими фондами таке порівняння є дуже умовним). Як вже відзначалося у першомурозділі, в даний час у Великобританії поширені два типи регульованихінвестиційних фондів:
· unіttrust(пайовий фонд) — відкритий інвестиційний фонд контрактного типу;
· іnvestmenttrust(інвестиційний траст) — акціонерне товариство — інвестиційний фонд закритоготипу [40, c.17].
Ці інвестиційні фондиістотно не розрізняються за структурою активів. Головне їхнє розходженняполягає в організаційно-правовій формі інвестиційних фондів. Пайовий фонд — інвестиційний фонд контрактного типу, у той час як інвестиційний траст єакціонерним товариством. Є розходження в зобов'язаннях по викупі емітованихними цінних паперів у їхніх власників. Пайовий фонд — інвестиційний фондвідкритого типу, що зобов'язаний викуповувати паї в їхніх власників на їхнюпершу вимогу, у той час як інвестиційний траст — фонд закритого типу, щовправі, але не зобов'язаний викуповувати свої акції у своїх акціонерів.
Перевага пайового фондуполягає в тому, що його схема проста і зрозуміла дрібному інвестору. Крім того,тут немає права голосу в інвестора. У структурі співвласників паїв переважаютьдрібні інвестори. Ці фонди більш строго регулюються SІ і СРО; крім ліцензуванняуправляючої компанії і контролю за її діяльністю з боку трастьї, ці фондипідлягають безпосередньому регулюванню SІ.
Інвестиційнітрасти регулюються в меншому ступені. Тут не потрібно трастьї, його функціївиконує рада директорів і загальні збори акціонерів. Ці фонди регулюються небільш ніж звичайні корпорації. Їхні акції торгуються на біржі часто зі знижкою10, 15 чи навіть 25 відсотків від їхньої вартості, розрахованої на базі ВЧА(вартості чистих активів). Ці інвестиційні фонди більш привабливі дляспокушених великих інвесторів, яким звичайно належить 60-70 відсотків їхніхакцій, оскільки тут більше можливості грати на відхиленнях ринкових котируваньакцій від їхньої вартості на базі ВЧА, «плюс» по акціях таких фондівє право голосу.
Крім того, цимфондам дозволяються більш ризиковані операції на ринку цінних паперів,наприклад, можливість одержувати кредити для купівлі цінних паперів.
По вартості витратінвестиційні трасти більш ефективні, чим пайові фонди за рахунок того, що тутнемає зобов'язання викуповувати акції в інвесторів, крупніше структуравласності, не треба витрачати гроші на ведення подвійної бухгалтерії керуючимі трастьї.
Зараз у Великобританіїпланується ввести інвестиційні фонди відкритого типу, створювані як акціонернітовариства. Однак, для багатьох керуючих поки не зрозуміла їхня маркетингованіша на ринку, і вони поки не планують широко використовувати ці фонди.
З відзначеного вище, мивважаємо, що було б дуже корисним врахувати в нормативних актах по пайовихінвестиційних фондах в Україні наступні пропозиції:
1) описати повноваженняспеціалізованого депозитарію саме як діяльність у якості трастьї (чи якконтрольну функцію депозитарного банку в Німеччині), тобто окремо від діяльностів якості кастодіана для грошових коштів і цінних паперів, що складають пайовийінвестиційний фонд;
2) ввести повну незалежністьтакого спеціалізованого депозитарію (трастьї) від управляючої компанії,включаючи заборону на залежність через їх афільованість;
3) передбачити можливість дляконкретних фондів виконання функцій трастьї і кастодіана різними особами (якщотак вирішить управляюча компанія);
4) передбачити можливістьвикористання поряд з попереднім наступного контролю спеціалізованого депозитарію(трастьї) за управляючою компанією.
/>/>2.2.Організація управління і контролю за інститутами спільного інвестування
Відповідно до ЗаконуУкраїни „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративніінвестиційні фонди)” органами управління корпоративного інвестиційного фонду єзагальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада [1]. Відповідно дозазначеного закону вищим органом управління корпоративного інвестиційного фондує загальні збори акціонерів. До компетенції останніх, крім передбаченогозаконодавством з питань діяльності акціонерних товариств, належить:
· затвердженняукладених договорів з компанією з управління активами та зберігачем;
· затвердженнярішень про розірвання договорів з компанією з управління активами тазберігачем;
· затвердженнязмін до регламенту фонду.
Загальні збориакціонерів також обирають членів спостережної (наглядової) ради корпоративногоінвестиційного фонду. Проте слід відмітити, що повноваження загальних зборівакціонерів корпоративного інвестиційного фонду, визначені законодавством зпитань діяльності акціонерних товариств та Законом України „Про інститутиспільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, не можутьбути передані спостережній (наглядовій) раді. У випадках, передбаченихустановчими документами, допускається прийняття рішення з питань, що належатьдо компетенції загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду,шляхом опитування.
У загальнихзборах акціонерів корпоративного інвестиційного фонду можуть брати участь зправом дорадчого голосу представники компанії з управління активами,реєстратора, зберігача та незалежного оцінювача майна корпоративногоінвестиційного фонду. Зазначені особи повинні проінформувати загальні збориакціонерів про діяльність фонду.
Позачергові збориакціонерів корпоративного інвестиційного фонду можуть скликатися на вимогуспостережної (наглядової) ради, компанії з управління активами або зберігача уразі:
· неплатоспроможностітовариства;
· зменшеннявартості чистих активів більш як на 25 відсотків порівняно з останньою оцінкою(для фондів закритого або інтервального типу);
· зменшеннявартості чистих активів більш як на 15 відсотків за семиденний строк (длякорпоративних інвестиційних фондів відкритого типу);
· зменшеннявартості чистих активів нижче їх номінальної вартості;
· необхідностізатвердження рішення про укладання або розірвання договору з компанією зуправління активами, зберігачем;
· необхідностіобрання нових членів спостережної (наглядової) ради;
· наявностіобставин, визначених у статуті корпоративного інвестиційного фонду.
Нагляд задіяльністю компанії з управління активами здійснює на підставі статутукорпоративного інвестиційного фонду спостережна (наглядова) рада. Спостережна(наглядова) рада збирається на свої засідання в строки, передбачені статутом,але не рідше одного разу на квартал. Голова спостережної (наглядової) радиорганізовує ведення протоколу. Рішення спостережної (наглядової) радиприймаються простою більшістю голосів і вважаються правомочними у разі участі вголосуванні не менш як двох третіх складу ради. Розмір винагороди членамспостережної (наглядової) ради корпоративного інвестиційного фондузатверджується загальними зборами акціонерів корпоративного інвестиційногофонду.
Складспостережної (наглядової) ради корпоративного інвестиційного фонду визначаєтьсяйого статутом. Члени спостережної (наглядової) ради обираються загальнимизборами акціонерів фонду. Представники компанії з управління активами,торговців цінними паперами, які обслуговують корпоративний інвестиційний фонд,їх пов'язаних осіб не можуть бути членами спостережної (наглядової) ради. Доскладу спостережної (наглядової) ради не можуть входити представники зберігача,реєстратора, аудитора (аудиторської фірми), незалежного оцінювача майнакорпоративного інвестиційного фонду та пов'язаних з ними осіб.
До компетенціїспостережної (наглядової) ради корпоративного інвестиційного фонду належить:
· скликаннязагальних зборів акціонерів;
· підготовкапорядку денного загальних зборів акціонерів;
· визначеннядати проведення загальних зборів, дати складання списку осіб, які мають правобрати участь у загальних зборах, та інші питання, пов'язані з організацієюпроведення загальних зборів;
· обранняголови спостережної (наглядової) ради (президента корпоративного інвестиційногофонду) та заступника голови;
· підготовкадля затвердження загальними зборами проекту рішення загальних зборів акціонерівпро розмір дивідендів та порядок їх виплати (для закритих корпоративнихінвестиційних фондів);
· укладеннята розірвання договорів з компанією з управління активами, зберігачем,затвердження договорів з реєстратором, аудитором (аудиторською фірмою) танезалежним оцінювачем майна;
· прийняттязмін до проспекту емісії акцій корпоративного інвестиційного фонду;
· затвердженнядоговорів (угод) щодо активів ІСІ, укладених компанією з управління активами,на суму, яка перевищує встановлену регламентом фонду мінімальну вартість.
Спостережна(наглядова) рада корпоративного інвестиційного фонду забезпечує контроль заналежним виконанням умов договорів про управління активами фонду, зберіганняйого активів, ведення реєстру власників акцій, проведенням аудиторськихперевірок його діяльності та оцінки його майна [1].
У Великобританії, в схожих зукраїнськими пайових фондах, функції контролера за діяльністю управляючоїкомпанії виконує трастьї, функції якого в більшості випадків здійснюють великікастодіальні банки. У Німеччині діяльність управляючої компанії договірнимиінвестиційними фондами контролюється депозитарним банком, що, як правило, єзасновником даної управляючої компанії. В акціонерних інвестиційних фондахвідкритого типу в США за керуючим, так само як за реєстратором і кастодіаномнаглядає Рада директорів інвестиційного фонду.
У сфері контролю функціїтрастьї у Великобританії дуже схожі з контрольними функціями депозитарногобанку в Німеччині. Головна відмінність «німецької моделі контролю»полягає в тому, що вона жорсткіше, ніж контроль трастьї і припускаєобов'язковість попереднього узгодження більшості угод, що укладаються управляючоюкомпанією від імені інвестиційного фонду, з депозитарним банком, а також надаєправо зазначеному банку відмовитися від виконання угод, що суперечатьзаконодавству і правилам інвестиційного фонду. Помітимо, що значною мірою такий досить жорсткий контроль у Німеччині можливий тому, що управляючакомпанія інвестиційним фондом, як правило, є на 100% дочірньою компанією самогодепозитарного банку — контролера. У Німеччині практично не існує незалежних покапіталу від депозитарного банку керуючих компаній, хоча і є обмеження навзаємну участь посадових осіб депозитарію і управляючої компанії в органах управлінняодин одного. У цих умовах депозитарний банк має можливість непрямим чиномконтролювати діяльність управляючої компанії, і тому не побоюється майновоївідповідальності перед інвесторами фонду у випадку помилки при попереднімузгодженні угоди, що укладається управляючою компанією [31].
У Великобританії законвимагає повної незалежності трастьї (контролера) від управляючої компанії. Уцих умовах без серйозного збитку оперативності прийняття і виконанняінвестиційних рішень для трастьї дуже важко судити про законність угоди,чиненою управляючою компанією, на етапі її укладання і відповідно нестивідповідальність за це перед власниками паїв. Тому в даному випадку контрольносить переважно споглядовий характер, інакше процес інвестування можеперетворитися в непривабливу для інвестора «бюрократичну тяганину».При виявленні грубих порушень з боку управляючої компанії пайовим фондом трастьї,як правило, може лише зажадати від порушника розірвання відповідної угоди іповідомити про виявлене порушення в саморегульовану організацію — ІMRO.
У США, де більшість«відкритих» інвестиційних фондів (mutual funds) маютькорпоративну форму, функції контролера здійснює Рада директорів. Для США типові«нейтральні» зберігачі цінних паперів і коштів фонду (кастодіани),що не виконують спеціальних контрольних функцій стосовно своїх клієнтів. Управляючакомпанія інвестиційного фонду, як правило, є лише інвестиційним консультантом.Бухгалтерський облік, оцінку ВЧА, також як ведення реєстру акціонерів Рададиректорів передає спеціалізованій організації — трансфер-агенту. У рядівипадків його функції може виконувати кастодіальний банк [31].
Таким чином, незалежно відособливостей кожної з країн, є деяка загальна риса, властива схеміінвестиційного фонду відкритого типу, а саме, необхідність забезпечення вінтересах інвесторів контролю за діями управляючої компанії з незалежною віднього особою. Необхідність зазначеного контролю за діяльністю управляючоїкомпанії з боку спеціалізованого депозитарію, і навпаки, контролю спеціалізованогодепозитарію з боку управляючої компанії в інтересах власників інвестиційнихпаїв повинна бути реалізована і стосовно до схеми пайових інвестиційних фондівв Україні.
Організація взаємногоконтролю управляючої компанії і спеціалізованого депозитарію в Росіїнасамперед залежить від того, яким чином «розподілені» права,обов'язки і відповідальність управляючої компанії і спеціалізованогодепозитарію в схемі пайового інвестиційного фонду відповідно до вимог діючихправових актів, правилами фонду і договором, що укладається між управляючоюкомпанією пайовим інвестиційним фондом і його спеціалізованим депозитарієм.
Організаціявзаємного контролю управляючої компанії і спеціалізованого депозитаріюнасамперед залежить від того, яким чином «розподілені» обов'язки івідповідальність управляючої компанії і спеціалізованого депозитарію в схемі фондувідповідно до діючих вимог актів ФЦКП Росії, правилам пайового фонду ідоговором, що укладається між управляючою компанією фондом і йогоспеціалізованим депозитарієм.
Примірна схема розподілу функційуправляючої компанії і спеціалізованого депозитарію й аналіз можливостіделегування ними своїх обов'язків третім особам, аналізуються в Додатку А.
Як видно зтаблиці, основні обов'язки перед власниками інвестиційних паїв пайовогоінвестиційного фонду, несе управляюча компанія. Разом з тим, значну частинусвоїх обов'язків управляюча компанія вправі, а в ряді випадків і зобов'язана,делегувати іншим особам. Наприклад, не виключається можливість делегування управляючоюкомпанією функцій здійснення бухгалтерського обліку майна, що складає пайовийінвестиційний фонд і оцінки ВЧА спеціалізованим професійним організаціям, що надаютьвідповідні послуги своїм клієнтам.
Досвід подібних організацій зарубежем — «адміністраторів» у Великобританії чи «трансферт-агентів»у США, показує, що подібний вид професійної діяльності може активно сприятиефективності діяльності інвестиційних фондів відкритого типу насамперед зарахунок концентрації цих послуг, що надаються для багатьох інвестиційних фондіві управляючих компаній у великих спеціалізованих організаціях.
Делегування управляючоюкомпанією пайового інвестиційного фонду своїх прав і обов'язківспеціалізованому депозитарію чи іншим особам не звільняє управляючу компаніювід майнової відповідальності перед власниками інвестиційних паїв пайовогофонду.
З переліку зобов'язаньспеціалізованого депозитарію видно, що його головний обов'язок передінвесторами фонду — забезпечити контроль за відповідністю діяльності управляючоїкомпанії законодавству, актам ФКЦП і правилам пайового інвестиційного фонду.
Контроль спеціалізованогодепозитарію поширюється на наступні сфери:
· контрольза дотриманням управляючою компанією установлених вимог до складу і структуриактивів пайового інвестиційного фонду;
· контрольза правильністю оцінки вартості чистих активів і розрахунку і вартостіінвестиційного паю;
· звіренняданих про майно, що складає пайовий інвестиційний фонд, з управляючою компанієюі спеціалізованого депозитарію цього фонду.
Стосовнодотримання вимог до складу і структури активів російських пайових інвестиційнихфондів, то у даному випадку можна виділити попередній і наступний контроль заскладом і структурою активів фонду.
На попередньому етапі контролюможна виявити тільки найбільш істотні порушення управляючою компанією вимог доскладу активів.
При порушенні установленихвимог до структури активів пайового інвестиційного фонду управляюча компаніяповинна усунути порушення протягом 30 днів із дня їх виникнення. Кількаразовенедотримання вимог до термінів усунення порушень за структурою активів єпідставою для призупинення й анулювання ліцензії управляючої компанії наздійснення діяльності по довірчому управлінню майном пайових інвестиційнихфондів.
Аналогічні вимоги можутьвідноситися і до визначених порушень у складі активів пайових інвестиційнихфондів, що виявляються в процесі наступного контролю. Управляюча компанія такожпротягом 30 днів зобов'язана усунути допущені порушення. Кількаразовепорушення вимог по складу активів є підставою призупинення чи анулюванняліцензії управляючої компанії фондом [36, c.52].
В схемі пайовогоінвестиційного фонду найбільш дієвий є наступний контроль. Активномузастосуванню попереднього контролю в даний час перешкоджає нерозв'язаність узаконодавстві Російської Федерації й у конкретних депозитарних договорах ужедіючих фондів питань майнової відповідальності спеціалізованого депозитаріюперед інвесторами і управляючою компанією.
Узагальнюючи основні засади функціонування інститутів спільногоінвестування в різних країнах розглянемо особливості управління американським біржовиміндексним фондом на прикладі одного з перших інвестиційних фондів подібного типу- SPDR Trust та іShares Trust(див.додаток Б і В).
2.3. Цінніпапери інститутів спільного інвестування як особливий вид фондового інструменту.
З початкомпроцесів масової приватизації в Україні та створенням інститутів спільногоінвестування виникла потреба у особливому фондовому інструменті, який биявлявся синтезом існуючих форм цінних паперів і підходив саме дляобслуговування такого специфічного ринкового утворення як ІСІ. Такийінструмент на українському ринку цінних паперів з’явився лише у 1994 році і маєназву інвестиційний сертифікат. Інвестиційним сертифікатом визнаєтьсяцінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційноюкомпанією і дає його власникові право на отримання доходу у вигляді дивідендів.
Правовий статусінвестиційних сертифікатів нормативно закріплений у Положенні про інвестиційніфонди та інвестиційні компанії, затвердженому Указом Президента України від 19лютого 1994 р. № 55/94 «Про інвестиційні фонди та інвестиційнікомпанії». Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та напред'явника. Випускаються вони з метою залучення коштів інвесторів дляздійснення спільного інвестування і не дають їх власникові права участі вуправлінні юридичною особою, що випустила їх. Якщо емітентом інвестиційнихсертифікатів є акціонерне товариство (інвестиційна компанія може бути створенатакож у формі товариства з обмеженою відповідальністю), то номінальна вартістьодного сертифіката має дорівнювати номінальній вартості однієї акції, щоналежить засновникам цього акціонерного товариства. [1]
Щоб випуститиінвестиційні сертифікати, емітент повинен укласти договір з інвестиційнимкеруючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір здепозитарієм, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, а такожопублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск інвестиційнихсертифікатів. Інвестиційні фонди мають право здійснювати загальну емісіюінвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати15-кратного розміру їх статутних фондів. Інвестиційні сертифікати закритихфондів можуть обмінюватись на приватизаційні папери, якщо ці фонди отримали увстановленому Фондом державного майна України порядку дозвіл на комерційну діяльністьз приватизаційними паперами. Такі фонди мають право здійснювати додатковуемісію інвестиційних сертифікатів у 50-кратному розмірі обсягу прийнятих длярозміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується Фондомдержавного майна України та Державною комісією з цінних паперів та фондовогоринку.
Доходність поінвестиційних сертифікатах, випущених в Україні, може коливатися в дуже широкихмежах залежно від прибутку, одержаного їх емітентами від інвестування залученихкоштів у цінні папери інших емітентів, а також придбання нерухомого майна,часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесіприватизації. Загалом, активність вітчизняного ринку інвестиційних сертифікатівбезпосередньо залежить від активності процесів приватизацій в Україні іпропозиції для продажу привабливих цінних паперів новостворених емітентів.
Необхіднозазначити, що правовий статус інвестиційних сертифікатів в Україні визначенийне досить чітко. Так, Закон України «Про цінні папери і фондовубіржу» не відносить інвестиційний сертифікат до виду цінних паперів, щоможуть випускатись і обертатись в Україні. Правове регламентування обігуінвестиційних сертифікатів на рівні Указу Президента України багато науковців іпрактиків вважають недостатнім.
Розглянемодокладніше умови випуску і обігу інвестиційних сертифікатів в Україні наприкладі пайового інвестиційного фонду. Емітентом інвестиційних сертифікатівпайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цьогофонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права іможе розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Випусккомпанією з управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційнихсертифікатів керованого нею пайового інвестиційного фонду не допускається.
Дивіденди заінвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайовогоінвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Кількість проголошенихінвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається упроспекті емісії. Порядок розміщення та обігу інвестиційних сертифікатівпайових інвестиційних фондів встановлюється Законом України „Про інститутиспільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”танормативно-правовими актами Комісії з цінних паперів та фондового ринку [13].
Схожим фондовим інструментомв Росії є інвестиційні паї які емітують пайові інвестиційні фонди. Інвестиційнийпай є іменним цінним папером, що засвідчує частку його власника в правівласності на майно, що складає пайовий інвестиційний фонд, право вимагати від управляючоїкомпанії належного довірчого управління пайовим інвестиційним фондом, право наодержання грошової компенсації при припиненні договору довірчого управлінняпайовим інвестиційним фондом із усіма власниками інвестиційних паїв цьогопайового інвестиційного фонду.
Інвестиційний пайвідкритого пайового інвестиційного фонду засвідчує також право власника цьогопаю вимагати від управляючої компанії погашення інвестиційного паю і виплати взв'язку з цим грошової компенсації, розмірної частки, що приходиться на його, управі загальної власності на майно, що складає цей пайовий інвестиційний фонд,у будь-який робочий день.
Інвестиційний пайінтервального пайового інвестиційного фонду засвідчує також право власникацього паю вимагати від управляючої компанії погашення інвестиційного паю івиплати в зв'язку з цим грошової компенсації, розмірної частки, що приходитьсяна його, у праві загальної власності на майно, що складає цей пайовийінвестиційний фонд, не рідше одного разу в рік протягом терміну, визначеногоправилами довірчого управління цим пайовим інвестиційним фондом.
Інвестиційний пайзакритого пайового інвестиційного фонду засвідчує також право власника цьогопаю вимагати від управляючої компанії погашення інвестиційного паю і виплати взв'язку з цим грошової компенсації, розмірної частки, що приходиться на його, управі загальної власності на майно, що складає цей пайовий інвестиційний фонд,у випадках, передбачених чинним федеральним законодавстовм, право брати участьу загальних зборах власників інвестиційних паїв і, якщо правилами довірчого управлінняцим пайовим інвестиційним фондом передбачені виплата доходу від довірчого управліннямайном, що становить цей пайовий інвестиційний фонд, право на одержання такогодоходу.
Коженінвестиційний пай засвідчує однакову частку в праві загальної власності намайно, що складає пайовий інвестиційний фонд, і однакові права. Інвестиційнийпай не є емісійним цінним папером. Права, засвідчені інвестиційним паєм,фіксуються в бездокументарній формі. Кількість інвестиційних паїв, емітованих управляючимикомпаніями відкритого і інтервального пайових інвестиційних фондів, необмежується. Кількість інвестиційних паїв, емітованих управляючою компанієюзакритого пайового інвестиційного фонду, вказується в правилах довірчого управлінняцим пайовим інвестиційним фондом.
Інвестиційний пайне має номінальної вартості. Кількість інвестиційних паїв, що належать одномувласнику, може виражатися дробовим числом. Випуск похідних від інвестиційнихпаїв цінних паперів не допускається. Інвестиційні паї вільно обертаються позакінченні формування пайового інвестиційного фонду. Обмеження обігуінвестиційних паїв можуть установлюватися федеральним законодавством РФ. Облікправ на інвестиційні паї здійснюється на особових рахунках у реєстрі власниківінвестиційних паїв пайового інвестиційного фонду і, якщо це передбаченоправилами довірчого управління пайовим інвестиційним фондом, на рахунках деподепозитаріями, яким для цих цілей у реєстрі власників інвестиційних паїввідкриваються особові рахунки номінальних власників. При цьому депозитарії, завинятком депозитаріїв, що здійснюють облік прав на інвестиційні паї, що знаходятьсяв обігу через організатора торгівлі, не вправі відкривати рахунка депо іншимдепозитаріям, що виконують функції номінальних власників цінних паперів своїхклієнтів (депонентів) [50].
С США діяльність пайовихінвестиційних фондів обслуговують такі фондові інструменти як депозитарнірозписки. У схемі пайового інвестиційного фонду депозитарні розписки єемісійними (чи, відповідно до американського законодавства — "інвестиційними") цінними паперами, що засвідчують неподільні прававласності на портфель цінних паперів, володіння яким здійснюється пайовимінвестиційним фондом.
Депозитарнірозписки пайових інвестиційних фондів у США випускаються також у формібездокументарних цінних паперів з централізованим формою збереження їхньогоглобального сертифіката, збереженого в розрахунковому депозитарії фондовоїбіржі (The Deposіtory Trust Company). Права власників депозитарнихрозписок засвідчуються у формі записів по рахунках цінних паперів, відкритихучасниками ринку безпосередньо в DTC чи в депозитаріях (брокерів-дилерів,банків-зберігачів), що мають у DTC рахунки номінальних власників.
Права голосу поцінних паперах, що входить до складу портфеля пайового інвестиційного фонду,належить винятково управляючій компанії фондом, власники депозитарних розписоктаким правом не володіють.
Депозитарнірозписки пайових інвестиційних фондів включені в лістинг і обертаються нафондовій біржі AMEX. Здійснення угод і розрахунки по угодах з депозитарнимирозписками на умовах «постачання проти платежу» здійснюються впорядку, що діє для акцій і інших цінних паперів, що торгуються на цій фондовійбіржі.
Відповідно доправил торгівлі цінними паперами на AMEX установлені наступні основні умовивключення депозитарних розписок у лістинг фондової біржі:
1. Портфель ІІФ чи відповіднийфондовий індекс не менш ніж на 90% повинні складатися з випусків акцій, кожнийз яких повинний відповідати наступним критеріям:
· ринковавартість випуску цінних паперів складає не менш 75 млн. доларів США;
· у плині 6місяців мінімальний обсяг, торгуємих на фондових біржах акцій за місяць,складає не менш 250 тисяч штук.
2. Питома вага будь-якоговипуску акцій у структурі портфеля ІІФ чи фондового індексу не повиннаперевищувати 25%, а питома вага п'яти випусків акцій, що мають найбільшу питомувагу в структурі портфеля ІІФ чи фондового індексу, не повинна перевищувати вцій структурі 65%.
3. Склад портфеля інвестиційногофонду чи фондового індексу складається не менш ніж з 13 випусків акцій.
4. Усі випуски цінних паперів ускладі портфеля ІІФ чи фондового індексу повинні входити в лістинг нанаціональній фондовій біржі чи в торговій системі NASDAQ.
5. Фондовий індекс, на основіякого формується портфель ІІФ, відповідає наступним вимогам: розрахунок індексуздійснюється відповідно до ринкової капіталізації, модифікованою ринковою капіталізацією чи іншою загальноприйнятою методологією; розрахунок індексуздійснюється особою, що не є брокером-дилером, а якщо розкриття інформації профондовий індекс здійснюється брокером-дилером, останній повинний дотримуватисяпринципу «китайської стіни» навколо персоналу, що має доступ донепублічної інформації щодо змін і оперативних коректувань у розрахунку даногофондового індексу; базовий фондовий індекс повинний переоцінюватися ірозкриватися кожні 15 секунд.
6. Мінімальна кількістьрозміщених депозитарних розписок для наступного вторинного обертання повиннескладати не менш 100 тисяч штук.
7. Виплата винагороди фондовійбіржі за лістинг депозитарних розписок у сумі 5 тисяч доларів США.
8. Надання фондовій біржі праванагляду за процедурами обертання депозитарних розписок.
Депозитарнірозписки пайових інвестиційних фондів обертаються на фондовій біржі AMEX зацінами, максимально наближеним до їх вартості, розрахованої на основі ВЧАфонду. Великі інституціональні інвестори мають можливість проводити арбітражніугоди з депозитарними розписками, користаючись незначними відхиленнями цін на депозитарнірозписки на біржовому ринку і ціною придбання і викупу зазначених ціннихпаперів на первинному ринку.
З депозитарнимирозписками на вторинному ринку припустимі також угоди без покриття, щоприводять до утворення «коротких» позицій в учасників ринку. Надепозитарні розписки можуть випускатися похідні фінансові інструменти.
Розміщенняі викуп депозитарних розписок ІІФ допускається лише у виді їхніх великихпакетів, що обмежує можливості дрібних і середніх інвесторів отримувати івикуповувати депозитарні розписки прямо в пайового інвестиційного фонду. Так,наприклад, проспектом емісії пайового інвестиційного фонду SPDR Trust,передбачається, що при розміщенні чи викупі депозитарних розписок цього фондумінімальний пакет цінних паперів, що вправі придбати чи пред'явити до викупуінвестор складає 50 тисяч штук. З врахуванням того, що ринкове котируваннядепозитарних розписок фонду складає близько 128 доларів, мінімальний обсягугоди по придбанню чи викупу зазначених цінних паперів на первинному ринкускладає 6,4 млн. доларів США [9, c.455].
Розрахунки зінвестором при викупі в нього депозитарних розписок проводяться, головнимчином, шляхом передачі йому портфеля цінних паперів, що відповідає складу іструктурі портфеля ІІФ. У таких умовах дрібні і середні інвестори бажають купуватидепозитарні розписки ІІФ на вторинному ринку, а не на первинному ринку прямо уфонда і його андеррайтера.
У схемі функціонування ІІФ не застосовуються традиційні методиціноутворення при визначенні вартості цінних паперів, що випускаютьсяінвестиційними фондами, а саме, методи форвардної чи історичної оцінок. Зогляду на, що склад і структура портфеля ІІФ як і базисного фондового індексу єфіксованими, розрахунок і розкриття інформації про ВЧА і вартість депозитарнихрозписок на первинному ринку здійснюється через загальновизнані інформаційніагентства практично в режимі реального часу.
Як було ужевідзначене вище, дрібні і середні інвестори купують депозитарні розписки зацінами, що склалася на вторинному ринку. Інституціональні інвестори купують чивикуповують депозитарні розписки на первинному ринку за цінами, що складаютьсяна момент прийому заявки.
Паї пайовихфондів Великобританії не обертаються на організованому вторинному ринку, щопорозумівається цілком зрозумілими економічними причинами, ніж наявністюбудь-якої юридичної заборони. Однак, правила пайових фондів допускаютьобертання їхніх паїв шляхом укладання прямих угод між власником паїв і покупцемпаїв.
Один власник паю може продати ці паю іншій особі. Для перереєстрації цихпаїв (без погашення і випуску нових паїв трастьї). У цьому випадку необхіднепредставлення реєстратору і управляючій компанії спеціальної форми, підписаноїподатковою інспекцією про те за якою ціною відбувся цей продаж і яку кількістьпаїв варто перереєструвати з одного рахунка на рахунок іншого власника.
Відповідно до Положення 1991 р. кожен вкладник має право передаватиприналежні йому паї, як власника яких він занесений до реєстру, за допомогоюпередатного документа в будь-якій звичайній чи загальноприйнятій формі або втакій іншій законній формі, що може час від часу санкціонуватися трастьї.
Кожен документ, за допомогою якого передаються паї, підписуєтьсявласником паїв, що передають ці паї, чи від його імені (або у випадках, колимова йде про корпорацію — скріплюватися печаткою корпорації чи підписуєтьсяодним з її посадових осіб (у Шотландії — двома посадовими особами), що має повноваженнядля такого підписання).
Паї можуть також змінювати власника у випадках смерті фізичної особи чи ліквідації(реорганізації) юридичної особи, що є їхнім колишнім власником. У випадкусмерті власника паїв при спадкоємстві, документом на підставі якого вносятьсязміни до реєстру є документ відповідного органа, що засвідчує спадщину.
У випадках, коли будь-яка особа одержує право на паї внаслідок смерті чибанкрутства попереднього власника паїв, воно може по наданні підтверджень свогоправа або зареєструватися особисто як власник даних паїв (направивширеєстратору письмове повідомлення про таке своє бажання), або передати паї іншійособі.
Управляюча компанія може бути власником паїв керованих нею пайовихфондів, якщо це прямо не забороняється їй договором із трастьї.
Взагалі слід відзначити, що проблема створення ефективного біржовогоринку фінансових інструментів, що випускаються інвестиційними фондами останнімчасом стала дуже актуальної в Україні. Відсутність розвитої системибезготівкових розрахунків для населення і ненадійність банківської системи вУкраїні створюють об'єктивні складності для розвитку індустрії інвестиційнихфондів, орієнтованої на потребі громадян України. Якщо творчо проаналізуватидосвід американського і європейського фондового ринку в частині організаціїінститутів спільного інвестування у нас з'явиться шанс створити модель ефективного,прозорого і надійного ринку нових фінансових інструментів, може навіть більшдосконалого, чим це вийшло в США. Створювати новий сегмент ринку значнопростіше, ніж удосконалювати вже сформовані технології.
Розділ 3. Інститутиспільного інвестування в Україні: проблеми функціонування та шлях оптимізаціїдіяльності3.1 Аналіз досвідуВеликобританії в організації діяльності інвестиційних фондів
В даний час уВеликобританії поширені два типи регульованих інвестиційних фондів:
· unіttrust (пайовий фонд) — відкритий інвестиційний фонд контрактного типу;
· іnvestmenttrust (інвестиційний траст) — акціонерне товариство — інвестиційний фондзакритого типу [52, c.157].
Ці інвестиційніфонди істотно не розрізняються за структурою активів. Головне їхнє розходженняполягає в організаційно-правовій формі інвестиційних фондів. Пайовий фонд — інвестиційний фонд контрактного типу, у той час як інвестиційний траст єакціонерним товариством. Є розходження в зобов'язаннях по викупі емітованихними цінних паперів у їхніх власників. Пайовий фонд — інвестиційний фондвідкритого типу, що зобов'язаний викуповувати паї в їхніх власників по їхнійпершій вимозі, у той час як інвестиційний траст — фонд закритого типу, щовправі, але не зобов'язаний викуповувати свої акції у своїх акціонерів.
Перевага пайовогофонду полягає в тому, що його схема проста і зрозуміла дрібному інвестору. Крімтого, тут немає права голосу в інвестора. У структурі співвласників паївпереважають дрібні інвестори. Ці фонди більш строго регулюються SІ і СРО; крімліцензування керуючої компанії і контролю за її діяльністю з боку трастьї, ціфонди підлягають безпосередньому регулюванню SІ.
Інвестиційнітрасти регулюються в меншому ступені. Тут не потрібно трастьї, його функціївиконує рада директорів і загальні збори акціонерів. Ці фонди регулюються небільш ніж звичайні корпорації. Їхні акції торгуються на біржі часто зі знижкою10, 15 чи навіть 25 відсотків від їхньої вартості, розрахованої на базі ВЧА(вартості чистих активів). Ці інвестиційні фонди більш привабливі дляспокушених великих інвесторів, яким звичайно належить 60-70 відсотків їхніхакцій, оскільки тут більше можливості грати на відхиленнях ринкових котируваньакцій від їхньої вартості на базі ВЧА, «плюс» по акціях таких фондівє право голосу.
Крім того, цимфондам дозволяються більш ризиковані операції на ринку цінних паперів,наприклад, можливість одержувати кредити для покупки цінних паперів.
По вартості витратінвестиційні трасти більш ефективніші, чим пайові фонди за рахунок того, що тутнемає зобов'язання викуповувати акції в інвесторів, крупніше структуравласності, не треба витрачати гроші на ведення подвійної бухгалтерії керуючим ітрастьї [53, c.159-160].
Зараз уВеликобританії планується ввести інвестиційні фонди відкритого типу, створюваніяк акціонерні товариства. Досвід Великобританії чітко показує, що розвитокіндустрії інвестиційних фондів не ущемляє інтереси банків, а навпаки сприяєзміцненню контрольованих цими банками фінансових груп. Практично всі керуючікомпанії, трастьї, кастодіани, реєстратори й адміністратори пайових фондів укінцевому рахунку є структурами тієї чи іншої фінансової групи, контрольованоїзверху британською банківською холдинговою компанією. Приблизно 15-20 такихфінансових груп контролюють весь ринок інвестиційних фондів у Великобританії.
Виключенням зцього правила є кастодіани-нерезиденти типу Chase, що не розвивають у даний часу Великобританії бізнесу, пов'язаного з управлінням схемами колективного інвестування.Однак це не типовий приклад, що значною мірою порозумівається тим, щофінансовий ринок у Великобританії довгий час був закритий длябанків-нерезидентів.
Разом з тим,усередині зазначених фінансових груп у процесі діяльності пайових фондів якбанки, так і небанківські керуючі є однаково «сильними» структурами.Тут досить чітко проглядається поділ інтересів банків і керуючих компаній.
Банк зацікавленийнасамперед у залученні грошових ресурсів і цінних паперів, що складають пайовіфонди, шляхом надання послуг у якості трастьї, кастодіана і банку пайовогофонду. Це дозволяє банкам отримувати значні вигоди за допомогою використаннявільних коштів фондів від свого імені, використання цінних паперів фондів як ресурс кредитування третіх сіб, доходів, одержуваних від конвертації валют,акумуляції дивідендів, платежів за надання послуг у якості кастодіана і трастьї.
При цьому банкивиявляють слабкий інтерес працювати безпосередньо з власниками інвестиційнихпаїв (вести реєстр власників паїв, розміщати і викуповувати паї в дрібнихінвесторів, розподіляти дивіденди, відповідати на скарги клієнтів), маркетингупаїв, прийнятті інвестиційних рішень, виборі брокерів-дилерів для виконанняугод з активами пайових фондів на найкращих для власників паїв пайових фондівумовах. Ці, не пов’язані безпосередньо з банківським бізнесом, і потребуючізначних витрат турботи беруть на себе керуюча компанія і призначувані неюагенти (адміністратор, реєстратор і ін.). Зазначені витрати компенсуютьсякеруючої компанії шляхом стягування нею надбавки при розміщенні паїв і щорічноїплати за управління. При цьому основний доход нерідко виходить саме за рахунокнадбавки при розміщенні паїв [41].
Важливопідкреслити, що такий поділ склався не в результаті спонуки до поділу різнихвидів діяльності регулятором, а в результаті природного процесу і розуміннявласної вигоди кожної зі сторін.
Діяльністьпайового фонду забезпечується різними спеціалізованими фінансовимиорганізаціями — керуючою компанією, реєстраторами, адміністратором пайовихфондів, кастодіаном, трастьї, брокерами-дилерами, оцінювачами і незалежнимиаудиторами.
Розглянемо на прикладіреально діючої фінансової групи «S&P» механізм наданняінвестиційних послуг. S&P являє собою групу компаній, що займаються різнимивидами діяльності, пов'язаними з обслуговуванням пайових фондів, пенсійнихсхем і інших видів інвестиційних послуг.
Зазначені послугивключають такі фінансові продукти як Unіt Trust, PеPs (personal equіty plan),пенсійні схеми, страхування життя, поточні рахунки, послуги по кредитнихкартках. S&P Group LTD є стовідсотковою дочірньою компанією Robert FlеmіngHoldіngs. У свою чергу, дочірніми компаніями S&P Group LTD є: S&PSecurіtіes LTD (Unіt Trust Manager), S&P Group LTD і Hexagon Admіnіstratіon- компанії адміністратори. S&P Regіstеr LTD, S&P Equіty Plan managersLTD (керуючі), і інші дочірні компанії. Акції цих компаній належатьматеринської компанії. У групі компаній S&P працює приблизно 700 чоловік.Обсяг щорічного прибутку близько 25 млн. фунтів. Компанії ведуть приблизно500.000 рахунків клієнтів [41, c.15].
Нижче приводитьсяфункціональна структура організацій, що забезпечують діяльність «Save& Prosper Croup» (табл… 3.1 ).
Таблиця 3.1.
Функціональна структура організацій, що забезпечуютьдіяльність «Save & Prosper Croup»
м. Лондон
м. Ромфорд
м. Единбург
Керуючий активами, що складають пайовий фонд
Реєстратор пайового фонду
Адміністратор (агент керуючої копанні пайовими фондами) “Robert Flemings Asset Management” “Save & Prosper Group, Ltd” (SaPG) “Hexagon Administration System, Ltd (HAS)” Управління активами, що складають пайовий фонд; Розміщення і викуп паїв пайового фонду; Оцінка ВЧА пайового фонду, ціноутворення паїв; Укладання угод із брокерами по купівлі-продажу активів Планування кількості паїв (Book Management); Бухгалтерський облік і фінансова звітність пайового фонду; Доручення трастьї про виконання угод Розміщення інвесторам пенсійних, страхових схем, PEPs і ін.; Публікація даних про bіd і offer ціни паїв у «FІNANCІAL TІMES»; маркетинг паїв і ін. фінансових продуктів; Звірення даних про майно, що складає фонд, з даними трастьї ; ведення реєстру власників паїв; організація виплати доходів власникам паїв; бухгалтерський облік і фінансова звітність Керуючої компанії
(послуги надаються для 42 пайових фондів SaPG, інших фондів групи Flemіngs і пайових фондів інших Керуючих компаній)
(послуги надаються для 42 пайових фондів SaPG і фондів, керованих іншими інших керуючими компаніями)
Таблиця 3.2
Функціональна структура організацій, що забезпечуютьдіяльність «Save & Prosper Croup» (продовження) м. Лондон м. Лондон м. Единбург
Кастодіан, банк (для більшості пайових фондів SaPG)
Брокерські послуги
(укладання договорів з іншими брокерами)
Трастьї (цілком незалежний від Керуючої компанії) Robert Flemings Management Services Ltd Robert Flemings Securities Services Ltd The Royal Bank of Scotland (RBS) Кастодіан Трастьї (створення і погашення паїв, виконання угод, що укладаються Керуючої компанією, контроль за управлінням пайовими фондами, контроль за правильністю оцінки активів, заповняння фін.звітності пайових фондів і ін.); ведення банківського рахунка Кастодіан (для частини пайових фондів SaPG); розрахунки по цінних паперах ведення банківського рахунка для збереження коштів, що складають пайовий фонд (для окремих фондів SaPG) реєстратор для окремих емітентів, акції яких знаходяться в портфелі пайових фондів
(послуги надаються для більшості пайових фондів SaPG)
(Послуги надаються як для групи Robert Flemіng так і для сторонніх клієнтів)
(послуги надаються для окремих пайових фондів SaPG і фондів, керованих іншими Керуючими компаніями)
Для організаціїпайових фондів у Великобританії характерна наявність керуючої компанії, щоволодіє великими повноваженнями. Її «вага» у схемі пайових фондівприблизно дорівнює «значимості» банка-кастодіана-трастьї.
Основні обов'язкикеруючої компанії у Великобританії:
· інвестиційнийконсультант;
· вибірброкера і укладання контрактів від імені фонду на найбільш вигідних для власниківпаїв пайового фонду умовах;
· розміщенняі викуп паїв безпосередньо в інвесторів;
· оцінкаактивів, що складають фонд, і ціни паю;
· бухгалтерськийоблік майна, що складає фонд;
· періодичнезвірення даних бухгалтерського обліку майна фонду з даними про наявністьактивів фонду, що зберігаються в кастодіана на рахунках трастьї;
· призначеннякастодіана і трастьї пайового фонду [53, c.161].
Частина з цихфункцій, наприклад, оцінку активів і бухгалтерський облік, що керуюча компаніявправі делегувати спеціалізованим адміністраторам. Це важливий елемент економіївитрат на управління.
Ведення реєструвласників інвестиційних паїв по законодавству у Великобританії — обов'язок трастьї,що у 95 відсотках випадку делегує цю функцію самій керуючій компанії чи контрольованоюцією компанією організації — реєстратору (це порозумівається тим, що черезреєстр керуюча компанія має можливість здійснювати моніторинг інвесторів прирозміщенні паїв. Крім того, працювати з «роздрібними» інвесторамибанку-трастьї не цікаво).
Іншими словами,що керуюча компанія бере на себе дуже складну роботу маркетингу, дистрибуціїпаїв і контактів безпосередньо з дрібним інвестором. Але це компенсуєтьсяможливістю одержання надбавки до ціни розміщення паїв, що складає приблизно 70відсотків доходів керуючого, а також щорічною платою за управління активами(це, як правило, тільки 30 відсотків доходів керуючого).
Інтерес же банкув зв'язку з діяльністю фондів — надання послуг у виді глобал кастодіана(включаючи можливість використання цінних паперів клієнтів для кредитування) іхоронителя коштів пайових інвестиційних фондів (включаючи доходи відвикористання цих коштів від власного імені і доходів від конвертації валют).
Виходячи звикладеного, звертаючись до досвіду України представляється особливо важливимзберегти розумний баланс повноважень між керуючою компанією пайовимиінвестиційними фондами і спеціалізованим депозитарієм. Серйозний зсув основнихобов'язків у зв'язку з реалізацією схеми пайових інвестиційних фондів убік істотного посилення повноважень спеціалізованого депозитарію порушила бирівновагу між керуючим і депозитарієм і в підсумку, перевищила можливістьманіпуляцій з боку цього спеціалізованого депозитарію.
Розподілобов'язків між керуючою компанією і трастьї у Великобританії часто образнопорівнюється з розподілом повноважень виконавчої і законодавчої влади вдержаві. У схемі пайових фондів керуюча компанія є виконавчим органом, щоповинний бути наділений повноваженнями, достатніми для забезпечення своїхзобов'язань перед власниками паїв і підтримки конкурентноздатності свогофінансового продукту (паїв керованих нею пайових фондів) на ринку інвестиційнихпослуг. Головна функція трастьї — схвалення правил пайового фонду і фінансовоїзвітності, що відноситься до майна, який складає пайовий фонд, а також наглядза виконанням вимог законодавства, правил пайового фонду і договору з трастьї збоку керуючої компанії.
Наділення трастьїповноваженнями виконавчої влади у випадку з пайовим фондом може реальнопослабити дієздатність діючої виконавчої влади у відношенні до майна фонду, іперетворити трастьї, продовжуючи образні порівняння, із законодавчої влади впрообраз добре відомої системи «радянської влади», що не визнаєчіткого поділу виконавчої і представницької влади [42].
Аналіз функцій трастьїі кастодиана у Великобританії дозволяє краще зрозуміти різницю між депозитарієм(кастодіаном) і спеціалізованим депозитарієм при регулюванні пайовихінвестиційних фондів в Україні.
Основні обов'язки трастьї уВеликобританії:
· контрольза діями керуючого в інтересах власників паїв;
· контрольза оцінкою активів пайового фонду і ціноутворенням;
· взаємодіяз кастодіаном, розпорядження грошовим рахунком пайового фонду і рахункамицінних паперів пайового фонду відповідно до вказівок керуючої компанії;
· контрольза інвестиціями (структурою, складом, купівлею за ринковими цінами ін.);
· призначенняреєстратора пайового фонду і відповідальність за ведення реєстру власниківпаїв.
Нерідко інститут«трастьї» бентежить законодавця, що вважає його неприйнятним дляправової системи України як інститут англо-саксонської моделі. У зв'язку з цимхотілося б відзначити, що не слід плутати інститут трасту з інститутом трастьї.Останній був введений у дію Актом про фінансові послуги 1986 р. стосовно досхем колективного інвестування, у той час як просто траст відноситься до сферинадання послуг довірчого управління для індивідуальних інвесторів.
Не слід такожпереоцінювати розходження між трастьї у Великобританії і депозитарного банку вНімеччині, що виконує контрольні функції для інвестиційних фондів.
Ключові обов'язкиі повноваження трастьї у Великобританії і депозитарного банку в Німеччиніцілком збігаються. Це стосується наступних функцій:
· контрольза відповідністю діяльності керуючого законодавству і правилам інвестиційногофонду, за правильністю оцінки ВЧА;
· контрольза розміщенням паїв керуючим і перерахування коштів для викупу інвестиційнихпаїв;
· операторпо грошовому рахунку і рахункам цінних паперів, які складають фонд, щовідкриваються в кастодіані й інших банках;
· забезпеченнявиконання угод з активами, що складають інвестиційний фонд, укладеної зброкером-контрагентом керуючою компанією, і тільки на підставі розпорядженняцієї керуючої компанії;
· відповідальністьперед інвесторами за схоронність активів, що складають фонд.
Німецьке і Британськезаконодавство про інвестиційні фонди вимагають визначеної незалежності трастьї,депозитарного банку від керуючої компанії. При цьому депозитарному банку вНімеччині не забороняється створювати керуючу компанію інвестиційним фондом як свою дочірню компанію. Однак і тут не допускаються включення тих самих осібодночасно в органи управління депозитарного банку і керуючої компанії.
Незалежністьконтролера (трастьї, депозитарного банку, кастодіана) від керуючої компанії — це ключова ланка в концепції пайового (контрактного) фонду. Імовірністьманіпуляцій грошима дрібних інвесторів різко скорочується, якщо вонидовіряються двом незалежним структурами (звичайно, за умови ясного розмежуванняїхніх функцій і відповідальності). Контроль між двома афільованними ослбами(особливо в країнах з ринком цінних паперів, що розвивається,) — це фікція, щобагато в чому служить тільки для самозаспокоєння законодавця [52, c.214].
У Великобританіїфункція трастьї також як і контрольні функції депозитарного банку в Німеччині єневигідними. До приклада річна винагорода трастьї у Великобританії по фондусереднього розміру складає 10-12 тис. фт.ст. У жодній країні, включаючи Україну,за контроль платити не бажають. Але у Великобританії й у Німеччині цю функціювиконують найбільші банки, що йдуть на цю «жертву», сподіваючись отриматизначні вигоди від надання супутніх послуг у виді глобал кастодіана і банку длякоштів фонду. Цим порозумівається те, що функції трастьї у Великобританіївиконують приблизно 7-8 найбільших банків-резидентів «плюс» декількаглобал кастодіанів (наприклад, американські банки «Чейс манхетен» і«Сіті банк»). Небанківських трастьї у випадку з пайовими фондами неіснує.
Типовий приклад — The Royal Bank of Scotland — найбільший британський кастодіан і банк. Кастодіані трастьї в цьому банку існують у виді відділів департаменту цінних паперів уцьому банку.
Мінімальні вимогидо капіталу трастьї у Великобританії і депозитарному банку в Німеччині приблизнозбігаються і складають 6-7 млн.дол. Розходження між схемами трастьї уВеликобританії і депозитарного банку в Німеччині найчастіше пов'язані з різнимиспособами здійснення контрольних функцій цих організацій, ніж з розходженнями вїхніх функціях.
Розходження вспособах контролю пов'язані з тим, що якщо німецький депозитарій зобов'язанийпопередньо схвалювати і контролювати кожну угоду, то контроль трастьї уВеликобританії більш м'який, багато відхилень від структури чи складу активівпайових фондів виявляються тут тільки після завершення розрахунків по угодах інаступній оцінці ВЧА на основі аналізу звітності.
Ключовий принцип взаємодіїкеруючого і трастьї в сфері контролю у Великобританії виглядає в такий спосіб. Керуючиймає право без спеціального дозволу трастьї давати розпорядження про придбаннячи реалізацію активів, що складають пайовий фонд. У випадку, якщо трастьї вважає,що керуючий при придбанні чи реалізації тих чи інших активів перевищив наданійому повноваження, керуючий зобов'язаний за свій рахунок анулювати зробленуугоду або провести відповідні операції по придбанню чи реалізації активів,необхідні для відновлення status quo ante.
Вибір міжзазначеними моделями контролю залежить від того, які умови розрахунків наконкретному ринку, на якому купуються і продаються цінні папери з портфеляпайового фонду. Якщо це ринок, у якому діють стандарти розрахунків запринципом «постачання-проти-платежу» Т+0 чи Т+1 чи це віддаленийринок (тобто вилучений часовий пояс), де технічно складно отримати попереднюзгоду від «контролера», виходить, тут буде дуже складновикористовувати німецьку модель контролю.
Крім того, наврядчи можливо жадати від контролера, що за короткий термін від моменту укладанняугоди до її здійснення він зможе адекватно оцінити ситуацію і виявити усівідхилення. У нього повинна бути можливість наступного контролю [52].
З огляду на щобільшість перших пайових інвестиційних фондів припускають інвестувати в ДКЗ іін. інструменти з дуже коротким терміном розрахунків, використовувати для нихнімецьку модель буде дуже важко. Більш привабливою для України представляєтьсясаме британська модель контролю трастьї, що дозволяє сполучити попереднійконтроль за розпорядженнями керуючого з наступним контролем.
Упевненістьнімецького депозитарного банку в сфері попереднього контролю заснована на тім,що практично у всіх випадках керуюча компанія є дочірньою компанієюдепозитарного банку. У цій ситуації контроль має дуже формальний характервідносин між двома родинними структурами. У Великобританії контроль трастьї закеруючою компанією гнучкіше, саме тому що трастьї і керуюча компанія цілкомнезалежні й у цьому випадку трастьї об'єктивно сутужніше оцінити правильністьдій керуючої компанії.
В Україні напрактиці досить часто керуюча компанія може бути незалежною відспеціалізованого депозитарію, що є істотною перешкодою використання твердоїнімецької моделі контролю депозитарного банку за діяльністю керуючої компанії.
З відзначеного, намздається, що було б дуже корисним врахувати в нормативних актах по пайовихінвестиційних фондах в Україні наступні пропозиції:
· описатиповноваження спеціалізованого депозитарію саме як діяльність у якості трастьї(чи як контрольну функцію депозитарного банку в Німеччині), тобто окремо віддіяльності в якості кастодіана для коштів і цінних паперів, що складаютьпайовий інвестиційний фонд;
· ввестиповну незалежність такого спеціалізованого депозитарію (трастьї) від керуючоїкомпанії, включаючи заборону на залежність через їхню афільованість;
· передбачитиможливість для конкретних фондів виконання функцій трастьї і кастодіана різнимиособами (якщо так вирішить керуюча компанія);
· передбачитиможливість використання поряд з попереднім наступного контролю спеціалізованогодепозитарію (трастьї) за керуючою компанією.
Положенням SІ1991 р. передбачене детальне регулювання можливості делегування відповідальностікеруючою компанією пайовим фондом і трастьї. Керуюча компанія може делегуватибудь-які повноваження будь-якій особі, включаючи трастьї.
Разом з тим, трастьїне може делегувати керуючій компанії які б то ні було повноваження позбереженню активів пайового фонду чи контролю над ним. Трастьї також не можеделегувати зазначені функції зацікавленій особі керуючої компанії пайовимфондом.За винятком вищевказаних повноважень, трастьї вправі делегувати будь-якіінші повноваження іншій особі, включаючи керуючу компанію.
Розглянемодетальніше діяльність кастодіанів. Відразу відмітимо, що в даний час в Українісеред професіоналів фондового ринку немає єдності думки в тім, як точноперевести на українську мову слово «кастодіан» — «хоронитель», «попечитель» чи «депозитарій». Довироблення якого-небудь загальноприйнятого визначення в дійсній роботівикористаний термін виходячи з його англійського вживання.
Обов'язки кастодіанавключають:
· збереженняі реєстрація прав на цінні папери;
· веденнягрошового рахунка для збереження майна, що складає пайовий фонд (кастодіанвідкриває грошовий рахунок на ім'я пайового фонду з умовою того, що операторомпо рахунку виступає трастьї);
· забезпеченнярозрахунків по цінних паперах (для багатьох своїх клієнтів таких як керуючікомпанії і трастьї пайових фондів кастодіан гарантує забезпечення«постачання-проти-платежу» при наявності об'єктивних умов для цього,включаючи наявність централізованої системи розрахунків по угодах з ціннимипаперами);
· відстеженняі збір дивідендів, відсотків і інших доходів по цінних паперах у портфеліпайового фонду;
· забезпеченняучасті керуючої компанії в корпоративних діях.
У Британії як і вінших розвитих країнах кастодіанами є великі банки. Причина не тільки в тім, щоклієнти більш довіряють банкам як великій і надійній фінансовій структурі, аленасамперед у тім, що тільки такий кастодіан реально може запропонувати своїмклієнтам (включаючи осіб, що діють від імені пайових фондів) забезпеченняпостачань проти платежу у відношенні активів, що складають фонд, а такожконвертацію валют при угодах з активами фондів і одержанні дивідендів, виплатувідсотків по грошових депозитах, оперативний переказ грошей і деякі іншіоперації, що відносяться до банківської діяльності [41, 42].
Розглянемофункції реєстратора та адміністратора пайового фонду. Реєстратор пайового фондувиконує наступні функції:
· прийомзаявок на придбання і заявок на викуп паїв;
· прийом чеківдо оплату паїв;
· ідентифікаціяінвесторів і власників інвестиційних паїв;
· перевіркаправильності складання і повноти заповнення заявок;
· плануваннякількості і передача інструкції трастьї на створення або погашення паїв;
· розподілдивідендів, нарахованих по інвестиційних паях;
· бухгалтерськийрахунок і фінансова звітність для самої керуючої компанії.
Керуюча компаніявправі делегувати адміністратору пайового фонду наступні повноваження:
· оцінкавартості чистих активів пайового фонду, визначення цін паїв, передачаінформації про ціни паїв для публікації в Fіnancіal Tіmes;
· веденнябухгалтерського обліку і складання фінансової звітності пайових фондів;
· щомісячнезвірення даних по операціях пайового фонду з даними про цінні папери і кошти втрастьї (кастодіана);
· звірення(«мечинг») даних про укладені угоди, що надходять від керуючого заналогічними даними, одержуваними від брокерів-дилерів;
· контрольза відповідністю складу і структури активів пайових фондів правилам фонду,договору керуючого і трастьї, актам SІ і СРО, законодавству про ринок ціннихпаперів;
· розрахунокі нарахування винагороди, що приєднується керуючої компанії, реєстратору, трастьї,аудитору і кастодіану за рахунок майна, що складає пайовий фонд.
Створюєтьсявраження, що сполучення реєстраторського, адміністраторського, керуючого йіншого видів діяльності в рамках однієї компанії у Великобританії не дужетурбують регулятора. Проблема конфліктів інтересів зважується через виділеннярізних видів діяльності в самостійні підприємства.
Загалом схемадіяльності пайового фонду у Великобританії виглядає в такий спосіб:
а) інвесторнаправляє заявку на придбання паїв і чек на ім'я керуючої компанії (напр.Flemіng Unіt Trust Management Company). Таким чином, гроші при продажі паїв інвесторупопередньо попадають на грошовий рахунок керуючої компанії;
б) Заявки і чекпередаються реєстратору. Реєстратор вносить дані заявки і чека в комп'ютернусистему, а саме в підпрограму планування кількості паїв, що знаходяться взвертанні, а також у реєстрі власників інвестиційних паїв;
в) щоранку адміністратор визначає вартість чистих активів і ціни паю, на підставі якихустановлюється кількість паїв, що здобуваються інвестором;
г) реєстратородержавши заявки від керуючої компанії передає інструкцію трастьї по створеннюпаїв і пересилає гроші на рахунок трастьї, що відкривається для пайового фонду.У якості трастьї виступають Bank of Scotland чи Royal Bank of Scotland вЕдинбурзі — два самостійних і незалежних від ФГ банку;
д) за вказівкоюкеруючої компанії трастьї купує різні цінні папери чи кладе гроші на депозит.У даному випадку можуть залучатися в якості агента трастьї спеціальні кастодив закордонних країнах. Трастьї контролює два типи банківських рахунків,призначених для збереження коштів, що складають пайовий фонд. Це Capіtalaccount, тобто рахунок, на якому обособлено зберігаються кошти, що відповідаютьосновному капіталу пайового фонду, а також Іncome acсount, тобто рахунок, наякому зберігаються надходження в частині доходів пайового фонду.
Як засоби платежуінвестори частіше використовують чеки, рідше використовуються кредитні карти.Причина — більш вигідні умови обслуговування по чеку. Якщо з виписки чекаклієнт платить 67 центів, то при трансфері грошей по кредитній карті наприкладVіsa, береться 4% від суми платежу. У даному випадку, якщо клієнт платить Vіsacard, то ці 4% залишаються в рамках системи обслуговуючої Vіsa card, щопозбавляє керуючу компанію й адміністратора значної частини винагороди. Томуостанні дуже обережно відносяться до системи розрахунків через кредитні карти. Наявнийу Великобританії принцип поділу рахунків і операцій між керуючою компанією і трастьїскоріше призначений для досягнення балансу інтересів керуючої компанії і трастьїв зв'язку з діяльністю пайових фондів, ніж контролю. Схема цього поділурахунків і руху коштів виглядає в такий спосіб (рис. 3.1) [53, c.261-267].
Рисунок 3.1
Схема руху коштів при розміщенні і викупі паїв
/>
Грошовий рахунок пайового фонду під контролем Создание паев Погашення паїв
Грошовий рахунок управляючої компанії Розміщення паїв
Інвестор Викуп паїв /> /> /> /> /> /> />
Це означає, що:
· керуючакомпанія завжди має справу з безпосередньо інвесторами в процесі розміщення івикупу паїв. Саме на неї приходиться дуже важкий обов'язок зібрати гроші здрібних інвесторів і потім повернути їх на першу вимогу власників паїв привикупі паїв. За це керуюча компанія стягує з інвестора, як правило, уже прирозміщенні паїв, надбавку до ціни паю 5,5% від ціни погашення паю;
· трастьїне зв'язаний із дрібними інвесторами, а має справа тільки з керуючою компанією.За це він одержує плату, плюс непрямі вигоди як банк, що зберігає кошти пайового фонду. У цьому економічний інтерес банка-трастьї.
Такий поділ єважливим як для керуючого, так і для трастьї. Воно можливо саме завдяки цьомубалансу.
Основні вимоги дореєстратора пайових фондів установлені Положенням SІ 1991р. Відповідно до п.6.02 «Положення SІ 1991р.» ведення реєстру власників паїв(«реєстр») пайового фонду є обов'язком його трастьї.
Відповідно до того ж Положення трастьї вправі делегувати свою функцію по веденню реєстру іншійособі, включаючи керуючу компанію, що він у більшості випадків і робить.Причина цього полягає в тім, що економічно вести реєстр більш цікаво керуючому,ніж трастьї, оскільки через реєстр керуючий одержує важливу інформацію,необхідну для маркетингу паїв.
Разом з тим,навіть якщо трастьї делегує визначені свої повноваження своїм зацікавленим особам чи зацікавленим особам керуючого, то трастьї несе відповідальність задії чи бездіяльність особі, якій делеговані відповідні функції, так, ніби мовайшла про дії чи бездіяльності самого трастьї.
Відповідно доПоложення SІ 1991р. реєстр розглядається як остаточне підтвердження праввласності відповідних осіб на паї. При цьому інвестор стає власником паївбезпосередньо з моменту подачі заявки на їхнє придбання і складання договоруcontract note («deal date»).
У випадку, якщовласник паїв не виконує свої зобов'язання по виплаті засобів чи передачівласності керуючій компанії в зв'язку з розміщенням паїв, і трастьїпереконується в такім невиконанні зобов'язань, трастьї може виключити з реєструбудь-який запис чи внести в нього будь-які необхідні зміни, після чого права напаї, у відношенні яких з реєстру виключене ім'я власника, що не виконало своїзобов'язання, переходять до керуючого компанії на період до чи погашення доповторного розміщення і оплати цих паїв.
До реєструзаносяться наступні дані:
· ім'я йадреса кожного власника паїв (за винятком власників, усі паї яких на даниймомент оформлені у виді сертифікатів на пред'явника);
· кількістьпаїв (включаючи дробові частини паю) кожного типу, що є в кожного такоговласника (за винятком паїв, права власності на який на даний момент оформлені увиді сертифікатів на пред'явника);
· датазанесення власника паїв до реєстру як власника паїв, зареєстрованих на йогоім'я;
· кількістьвипущених на даний момент паїв (включаючи дробові частини паїв) кожного типу,оформлених у виді сертифікатів на пред'явника, і кількість таких сертифікатів.
При цьому трастьїне зобов'язаний реєструвати як співвласників яких би то ні було паїв більшчотирьох різних осіб. Керуюча компанія і трастьї зобов'язані починати розумнідії, і приймати всі міри для належної перевірки того, щоб інформація, яка міститьсяв реєстрі, була повною і відбивала поточне положення справ на будь-який даниймомент.
Ніщо не ставитьза обов'язок керуючій компанії чи трастьї заносити до реєстру будь-які записи,робити будь-які зміни в записах, видавати будь-які сертифікати чи іншідокументи, якщо кожна з них вважає за необхідне чи доцільне здійснити увідношенні власника паїв чи іншої особи повну процедуру ідентифікації,передбачену чинним законодавством, іншими нормативними актами чи зобов'язаннямив рамках Європейського співтовариства.
Реєстратор надаєреєстр власникам паїв пайового фонду, що керує чи їх представникам дляознайомлення на території Великобританії на безоплатній основі в будь-який часу робочий час, за тим виключення, що доступ до реєстру може з'являтися закритиму такий час і на такий термін (не перевищуючих 30 днів у межах будь-якогоодного року).
Реєстратор напрохання керуючої компанії надає їй копію реєстру чи будь-якої його частини вобмін на сплату розумної винагороди.
Реєстратор набезоплатній основі надає власнику паїв чи його уповноваженому представникувидрукувану копію що стосуються даного власника в реєстрі. Повна адреса, по якійможна звернутися до реєстратора вказується в правилах пайового фонду.
Паї пайовихфондів не звертаються на організованому вторинному ринку, що порозуміваєтьсяцілком зрозумілими економічними причинами, ніж наявністю будь-якої юридичноїзаборони. Однак, правила пайових фондів допускають звертання їхніх паїв шляхомукладання прямих угод між власником паїв і покупцем паїв.
Один власник паюможе продати ці паю іншій особі. Для перереєстрації цих паїв (без погашення івипуску нових паїв трастьї). У цьому випадку необхідне представленняреєстратору і керуючій компанії спеціальної форми, підписаної податковоюінспекцією про те за якою ціною відбувся цей продаж і яку кількість паїв вартоперереєструвати з одного рахунка на рахунок іншого власника [53, c.269-272].
Відповідно доПоложення 1991 р. кожен вкладник має право передавати приналежні йому паї, яквласника яких він занесений до реєстру, за допомогою передатного документа вбудь-якій звичайній чи загальноприйнятій формі або в такій іншій законнійформі, що може час від часу санкціонуватися трастьї.
Кожен документ,за допомогою якого передаються паї, підписується власником паїв, що передаютьці паї, чи від його імені (або у випадках, коли мова йде про корпорацію — скріплюватися печаткою корпорації чи підписується одним з її посадових осіб (уШотландії — двома посадовими особами), що мають повноваження для такогопідписання.
Паї можуть також змінювативласника у випадках смерті фізичної особи чи ліквідації (реорганізації)юридичної особи, що є їхнім колишнім власником. У випадку смерті власника паївпри спадкуванні, документом на підставі якого вносяться зміни до реєстру є документвідповідного органа в спадщину.
У випадках, коли будь-якаособа одержує право на паї внаслідок смерті чи банкрутства попередньоговласника паїв, воно може по наданні підтверджень свого права абозареєструватися особисто як власника даних паїв (направивши реєстраторуписьмове повідомлення про таке своє бажання), або передати паї іншій особі.
Керуюча компаніяможе бути власником паїв керованих нею пайових фондів, якщо це прямо незабороняється йому договором із трастьї.
Розглянемопроцедуру розміщення.
1. Інвесторнаправляє на адресу керуючої компанії (який у випадку з пайовими фондамиS&P збігається з адресою реєстратора) наступні документи (дана адресавказується у формі заявки на придбання паїв):
· заявку напридбання паїв;
· чек,заповнений на ім'я керуючої компанії.
Форма заявки на придбання паїв (Applіcatіon Form) направляєтьсяінвестором поштою за адресою і на ім'я керуючої компанії, наприклад, Save andProsper Plan Managers, Ltd, що збігається з адресою реєстратора. У заявцівказується тільки сума коштів, що інвестуються, але не кількість паїв (цьогоінвестор не знає при форвардному методі оцінки).
При прийомі заявок на придбання паїв по телефоні інвестор зобов'язаний переказатикошти (чеком чи телеграфним переказом) керуючій компанії протягом чотирьохробочих днів починаючи з дня подачі заявки по телефоні.
У канцелярії зазначені документи скануються і вводяться в загальнукомп'ютерну систему.
2. Операціоністіз Відділу по роботі з клієнтами вводить дані зазначених двох документів у комп'ютернусистему. На базі даної інформації автоматично складається договір із клієнтом пропридбання паїв пайового фонду (contract note) на типовому бланку білогокольору, у якому автоматично проставляється індивідуальний номер, привласненийсистемою даному контракту.
Відповідно до Правил ІMRO при угодах, пов'язаних з розміщенням і викупомкеруюча компанія зобов'язана складати і направляти інвестору Contract note, уякому указуються всі істотні умови угоди.
При складанні Contract note при розміщенні і викупі паїв у випадку, якщоціни паїв визначаються після дати надходження заявки на придбання чи викуп паїввід інвестора (при форвардному методі ціноутворення), копія зазначеногоконтракту повинна бути спрямована інвестору не пізніше робочого дня наступногоза день, на який визначається кількість паїв за заявкою.
Значення contract note — це документ, що підтверджує інвестору укладаннядоговору. У ньому вказуються основні умови угоди, такі як:
· найменування й адресавласника;
· найменування пайового фонду;
· індивідуальний номерінвестора;
· дата і час укладання угоди — «Deal date» і «Deal tіme»;
· кількість паїв, щоздобуваються;
· ціна паю;
· метод ціноутворення;
· надбавка;
· загальна сума, що підлягаєсплаті інвестором;
· розрахункова дата;
· індивідуальний номерконтракту;
· дата розрахунків за паї — «settlement date».
«Deal date» і «Deal tіme» — дата і час одержанняКеруючою компанією заявки на придбання паїв.
«Settlement date» — дата, на яку керуючою компанією повиннібути отримані кошти від інвестора в рахунок оплати паїв, що здобуваються їм,(наприклад, у випадку, якщо заявки на придбання паїв подаються по телефоні).
3. Введенаінформація і кількості паїв відповідно до заявки на їхнє придбання надходить увідділ по плануванню кількості паїв, що знаходяться в звертанні, який повиннийне пізніше двох годин після часу на який проводиться оцінка ВЧА і ціноутворенняпаїв фонду (наприклад, 9-00 ранку) направити повідомлення трастьї інформаціюпро те, яка кількість паїв передбачається створити чи погасити до кінцяпоточного робочого дня.
Відповідно до п.7.04 Положення SІ 1991 р. саме керуючий зобов'язанийреєструвати придбання і реалізацію паїв, що числяться за ним, включаючи типцих паїв, а також залишок паїв за підсумками будь-яких операцій по розміщенню івикупу.
4. Післяприйому заявки, складання контракту на придбання паїв пайового фонду, направленняповідомлення трастьї про створення чи погашенні паїв керуюча компанія береучасть у процесі створення паїв трастьї.
Процес створення паїв займає чотири повних робочих дня. Повноваженнямиприймати рішення про створення паїв наділяється тільки трастьї. При створенніпаїв керуючий до закінчення робочого часу в четвертий робочий день після наданняїм відповідних розпоряджень сплачує трастьї ціну створення паїв коштами або накліринговій основі.
Таким чином, при створенні паїв застосовується стандарт розрахунків міжкеруючим і трастьї «Т+4», де Т — день направлення керуючим інформаціїдля трастьї про кількість паїв до створення.
5. Знаступного робочого дня після закінчення терміну «Т+4» реєстратор(Відділ по роботі з клієнтами) вводить інформацію, необхідну для внесенняприбуткового запису до реєстру.
Розглянемодокладніше процедуру викупу паїв.
1. Інвесторпрямо по безкоштовному публічному телефоні (номер публікується щодня вFіnancіal Tіmes) чи через свого фінансового посередника звертається докеруючого компанії з розпорядженням про викуп приналежних йому паїв.
Телефонні звертання від клієнтів цілодобово приймаються відділомінвестиційних консультантів керуючої компанії (Lіfe and person servіces).Брокери цього департаменту повинні мати кваліфікаційні атестати SFA і дужеретельно перевіряються цією організацією. Телефонна розмова з клієнтомфіксується на магнітофонну стрічку. Головною ідентифікаційною ознакою (кодом,що повинний назвати клієнт, що подзвонив по телефоні) є дата народження цьогоклієнта.
Брокер, що прийняло замовлення по телефоні складає торгову квитанцію(Tіket) і представляє його у Відділ по роботі з клієнтами для складаннядоговору (contract note). Якщо власник паю віддає розпорядження про викупчерез свого фінансового посередника, то торгова квитанція надходить від даногофінансового посередника.
2. Операціоністіз Відділу по роботі з клієнтами вводить дані з торгової квитанції в комп'ютернусистему. На базі даної інформації автоматично складається договір (contractnote) на бланку червоного кольору, у якому автоматично проставляються дані проклієнта і номер даного договору.
У тексті зазначеного договору (contract note) про викуп паїввідзначаються два різних моменти часу:
· «DealDate» і «Deal Tіme»- це дата і час одержання заявки на викуппаїв пайового інвестиційного фонду (письмово чи по телефоні);
· «Prіcebasіs» — відбиває метод ціноутворення (історична чи форвардна оцінка), щомала місце у відношенні паїв, що викуповуються.
При історичному методі ціноутворення паїв кількість паїв за контрактомвизначається виходячи з ціни викупу паїв, встановленої в процесі самоїостанньої до Deal Tіme оцінці ВЧА.
При форвардному методі ціноутворення паїв кількість паїв за контрактомвизначається виходячи з ціни викупу паїв, встановленої в процесі найближчоїоцінки ВЧА, що випливає за Deal Tіme.
3. Введенаінформація про кількість паїв, зазначені в заявці на їхній викуп черезкомп'ютерну систему попадає у Відділ по плануванню кількості паїв, щознаходяться в звертанні, що у середині дня повинний направити трастьїінформацію про те, яку кількість передбачається створити чи викупити нанаступний робочий день.
У будь-який час протягом дня керуюча компанія зобов'язана робити викуппаїв. По закінченні робочого часу в четвертий робочий день, що слідує за однієюз найбільш пізніх дат:
а) моменту оцінки, що слідує безпосередньо після одержання керуючоюкомпанією пропозиції викупити паї чи б) надходженням до керуючого компаніїусіх належним чином оформлених документів і повноважень, що забезпечують (абодозволяють керуючому здійснити) передачу прав власності на паї керуюча компаніязобов'язана викупити паї в їхнього колишнього власника.
4. Після складанняcontract note і направлення повідомлення трастьї про погашення паїв, реєстраторчекає п'ять днів. За цей час, у плині Т+4, гроші в рахунок погашення паївповинні прийти від трастьї на рахунок компанії. Після чекання, протягом п'ятиднів, старший фахівець Відділу по роботі з клієнтами звіряє дані, роздрукованів договорі, з торговою квитанцією від брокера, що прийняв заявку на викуп паїв,і складає платіжне доручення (Payment request) у чотирьох екземплярах наперерахування коштів власнику інвестиційних паїв.
5. Цейдокумент відправляється у Відділ касового обслуговування, що виписує чек наім'я власника паїв. Чек на ім'я клієнта разом з відповідними документамивідсилається відділом, що займається реєстраційними записами. Після цьоговноситься видатковий запис до реєстру. На прикладі виписки видно, як правило,між днем надходження розпорядження від клієнта і днем внесення видатковогозапису проходить приблизно 7 календарних днів (що в переводі в робочі дніеквівалентно стандарту «Т + 4»).
Як правило, керуючакомпанія резервує за собою право здійснити викуп паїв у їхнього власника задопомогою направлення по зазначеному цією особою адресу чека.
При документарнихцінних паперах у випадку викупу паїв їхній колишній власник зобов'язанийпредставити керуючій компанії сертифікат паїв.
Основні реквізитисертифіката цінних паперів:
· найменуванняй адреса керуючої компанії і трастьї;
· найменуванняй адреса власника цінних паперів (чи номінального власника);
· номерсертифіката;
· датакупівлі-продажу цінного папера;
· кількістьпаїв, засвідчених сертифікатом.
На зворотнійстороні сертифіката містяться дані, необхідні для заповнення при передачі праввласності на паї.
Особовий рахуноквласника в реєстрі власників паїв зображено на рисунку 3.2.
Реквізити клієнтськогорахунка:
· П.І.П;
· Датанародження;
· Індивідуальнийномер клієнта;
· Стать;
· Адреса;
· Номертелефону;
· Куди пересилаютьсякошти .
В рахунок клієнтавключаються дані про всіх vіsa card, unіts і інші фінансові інструменти, щоінвестор придбав у компаній Save and Prosper.
У випадкурозбіжності виписки і даних реєстру, первинними будуть дані реєстру. У цьомувипадку можна стверджувати, що фіксація прав власників на паї буде проводитисяза допомогою записів у реєстрі.
Рисунок 3.2
Особовий рахунок власника в реєстрі власників паїв
Код трастьї
Типи паїв
Сума на який купуються (+) чи продаються (-) паї
Кількість паїв (+/-)
Тощо
1
з розподілом
2
без розподілу
Вимоги докапіталізації для керуючої компанії встановлені стандартами ІMRO. Відповіднодо Правил ІMRO сума капіталу керуючої компанії повинна скласти одну знаступних невеликих величин:
· 5.000ф.ст.;
· щорічноїсуми витрат, схвалених аудитором, помножена на 6/52.
Економічний змістцього правила — введення вимог про те, що в керуючої компанії повинний бутимінімальний ліквідний власний капітал не менш 5.000 ф.ст. Чим вище рівеньзагальних витрат керуючого, тим вище вимоги до мінімального ліквідногокапіталу. Керуючий завжди повинний мати суму ліквідного капіталу, достатню дляфінансування його витрат протягом 6 тижнів. З 1996 року величина цихстандартів для керуючих компаній збільшена. При цьому вимоги до капіталізаціївстановлюються у виді величини капіталу самої керуючий компанії незважаючи нате, що ІMRO вимагає розкривати величину сукупної вартості активів пайовихфондів, керованих цією компанією, ніяких вимог по співвідношенню усіх фондів ікапіталу керуючої компанії не встановлюються. У нашому прикладі за 1996 рікчистий капітал Sa Securіtіes (керуючої компанії) складав 6000000 фунтів, у тойчас як сума керованих цією компанією пайових інвестиційних фондів (приблизно41) складала 3500 млн. фунтів, тобто приблизно в 600 разів більше. Керуючакомпанія зобов'язана раз у квартал відправляти звіт в ІMRO.
Відзначимо, щоперіод між ексдивідендною датою, на яку виплачуються дивіденди і періодомвиплати дивідендів складає 2 місяці. Це час, протягом якого складаютьсянеобхідні розрахунки і документації для виписки чеків і інших платіжнихдокументів власникам паїв.
Дивіденди виплачуютьсятрьома способами:
· чеком.Чек підписують трасти і гроші списуються з рахунка даного трасти який може бутинавіть у цьому банку (Bank of Scotland);
· переказпо платіжній системі прямо на рахунок інвестора;
· реінвестуваннядоходів. Це означає, що якщо умовами контракту передбачається, то за рахунокналежного девиденду виплачується сума з відповідними паями цього ж фонду.
Розподіл доходівможе проходити і формі інвестування. У цьому випадку, клієнт вправі інвестуватиналежні йому дивіденди від одного фонду на придбання паїв іншого фонду (однак,ця форма використовується вкрай рідко).
Величезноюпроблемою при виплаті девидендів грошима є незатребувані адресатами чеки, тобтоне пред'явленими до оплати чеки. Станом на 01.01.2003р. S&P securіtіes(керуюча компанія) мала приблизно 87000 непред’явлених до оплати чеків назагальну суму 1,6 млн. фунтів. Трастьї не дозволяє керуючої компанії автоматичнореінвестувати непред’явлені до відшкодування суми в нові паї. Гроші непред'являються до відшкодування часто, через їх незначні суми. Тільки, якщопротягом 12 років чек так і не пред'являється до оплати, то гроші повинніповертатися прямо у фонд. Ця система дозволяє припускати, що краще створюватифонди з автоматичним реінвестуванням у нові паї.
S&P робить усьогоприблизно 138 розподілів доходів у рік для фондів як керованих компаній, так іфондів, для яких компанія виконує послуги адміністратора.
У брокерському департаментіпрацюють приблизно 50 чоловік, по безкоштовному телефоні відповідають з 9 до21. Люди, що працюють по телефоні знаходяться в регуляції CFA і повинніпроходити атестацію раз у кілька місяців і постійно цей департамент надзираєтьсяз боку CFA, що стежить, головним чином, за наявністю кваліфікаційних атестатів,за достатньою участю цих людей у трейнингових програмах, за тим, які скаргинадходять на цих людей.
Працюючи потелефоні, брокер вислухує клієнта, відкриває його рахунок, при цьому клієнтаідентифікують, як правило по даті народження, у випадку якщо клієнт даєзамовлення на продаж паїв, брокер оформляє замовлення і направляє в брокерськийвідділ. Після проходження усередині організації цього замовлення, результатоформляється в операційному департаменті, після цього надходить у касовийдепартамент, який і проводить перерахування коштів клієнта з рахунка цьогоклієнта.
Розглянемофункціонування відділу по розвитку:
1. Припродажі страхового продукту S&P, як керуючий S&P Іnssurance Corporatіonможе виступати як трастьї сама для себе. У той час як при продажі в пайовихінвестиційних фондах фінансових продуктів обов'язково повинний бути незалежнийтрастьї.
2. Впринципі, структуру й умови дій британських фінансових компаній не можнавважати ідеальними. Для Англії характерна занадто висока плата за послугифінансових посередників:
· 5,5 % дляпайових фондів родини S&P;
· 4 % завізу;
· до 9%комісії при обміні валюти в обмінних офісах.
Підходидо інвестиційних фондів міняються в міру допуску в Англію конкурентів з бокуСША і Німеччини. Ще 4-5 років тому доступ на британський ринок ці компанії немали [52,53].
Проаналізуємо проблемиорганізаційної структури S&P. Структура організації не припускає, що клієнтпрацює з одним представником даної компанії. У випадку, якщо в клієнтавиникнуть питання по тій чи іншій проблемі, пов'язаній з кількістю паїввідбитих у рахунку, то даний клієнт буде змушений звертатися відразу в кількадепартаментів:
· департаментпо роботі з клієнтами;
· реєстраційнийвідділ;
· відділ попродажах;
· департаментпо роботі зі скаргами клієнтів.
Інвестиційніадвайзери (брокери), що працюють по телефону в компанії також спеціалізуютьсяна конкретних фінансових продуктах, а не на конкретних клієнтах. Це означає, щов більшості випадків клієнт по тим самим питаннях працює з різними брокерами.
Відділ по роботізі скаргами клієнтів — це департамент, у якому працюють приблизно 10 чоловік івін є відділом скарг клієнтів. Основні скарги: не одержали девиденди,неправильно названа адреса, не одержали підтвердження, поплутали при заповненні рахунка клієнтів фонд, у який клієнт інвестував. У тиждень — від 600до 819 телефонних дзвоників. Кількість рахунків по продукті PEP — 100.000рахунків, по unіt Trusts 200000 рахунків. Приблизно 500 листів у рік.
Департамент по створенню і погашеннюпаїв. Щодня даний департамент складає до 11 години дня замовлення для трастьїдля створення нових, або погашення діючих паїв. При цьому складаєтьсярозрахунок наступного змісту.
Залишок паїв убоксі на початок звітного дня + паї, пред'явлені до придбання — паї,пред'явлені до викупу +/- прогноз кількості паїв до розміщення і викупу докінця звітного дня = Залишок паїв у боксі на кінець звітного дня
Цей же Відділробить щоденні звірення оборотів по паях. Розрахунок кількості паїв до погашення чи створення направляється трастьї пайового фонду щодня.
Таким чином мирозглянули особливості функціонування пайових фондів у Великобританії. Досвідцієї західноєвропейської країни є вкрай корисним для побудови діючої системиінститутів спільного інвестування в Україні.
3.2 Біржові індексні фонди якнова фінансова інституція (досвід США)
Закон України «Про інститути спільного інвестування» відкриває можливостідля створення і функціонування біржових індексних фондів на українськомуфондовому ринку, що може істотно заповнити дефіцит надійних фінансовихінструментів на даному сегменті грошового ринку країни. У прагненні підвищитиефективність і конкурентноздатність інвестиційних фондів, наш фондовий ринок несамотній. У США, де активи інвестиційних фондів складають астрономічну суму — 7трлн. доларів, а число громадян, що розмістили в них свої заощадження перевищує70 млн. чоловік, йдуть оживлені дискусії про те, як змінити механізмфункціонування інвестиційних фондів, зробити їх більш привабливими і доступнимидля інвесторів. На рисунку 3.1 наводяться дані про активи взаємних фондів (mutualfunds) у США, що представляють собою акціонерні інвестиційні фондивідкритого типу.
З 90-х років вартість активів збільшилася майже в 7 разів, і в 2001 роцідосягла майже 7 трлн. доларів. Зазначені фонди стали найбільшимінституціональним інвестором у США. За даними Іnvestment Company Іnstіtute,тільки в 2000 році обсяг угод по придбанню цінних паперів у портфелі взаємнихфондів склав 4,9 трлн. доларів, загальна сума угод із продажу цінних паперів зазначенимифондами — 4,7 [9, c.317].Взаємним фондам належить 23% акціонерного капіталу американських компаній. /> />
Рис. 3.3 Активи взаємних фондів в США (млрд.дол.)
Джерело: Іnvestment Company Іnstіtute
Однак акції, що випускаються взаємними фондами, відсутні на біржовомуринку, хоча явні обмеження на здійснення таких угод у законодавстві відсутні.Причина подібного парадокса — донедавна не вдавалося створити модельсправедливого, прозорого і ліквідного біржового ринку цінних паперівінвестиційних фондів, що забезпечує належний захист прав недосвідченихінвесторів.
Власниками акцій взаємних фондів є мільйони недосвідчених інвесторів. УСША 80% акцій взаємних фондів належить домогосподарствам, зазначеними акціямиволодіють 87,9 млн. чоловік, що представляють 50,6 млн. американськихдомогосподарств. Інвесторів приваблює відносно менша ризикованість інвестицій іможливість диверсифікованості вкладень. Заощадження, розміщені у фондах,громадяни розраховують використовувати для придбання житла, оплати вартості освіти,забезпечення старості чи непрацездатності, нагромадження спадщини й іншихсоціально значимих цілей. З цих причин порядок функціонування інвестиційнихфондів регулюється з особливою старанністю.
Обіг цінних паперів інвестиційних фондів на біржі не завжди дозволяємінімізувати величину відхилень біржових цін від вартості їхніх цінних паперів,що розраховується шляхом розподілу вартості чистих активів (ВЧА) інвестиційногофонду на кількість випущених їм цінних паперів, що знаходяться в обігу (далі — розрахункова вартість). Наприклад, згідно щодня публикуємі у газеті«Fіnancіal Tіmes» котируванням акцій інвестиційних трастів (unіtіnvestment trusts) на Лондонській фондовій біржі, розбіжність між біржовоюціною і розрахунковою вартістю акцій зазначених фондів іноді досягає 4000 ібільш відсотків. При таких розбіжностях між біржовою ціною і розрахунковою вартістюцінних паперів інвестиційного фонду недосвідчений інвестор постійно піддаєтьсяризику продажу цінних паперів за ціною, що істотно нижче їхньої реальноївартості, чи придбання цих же цінних паперів по явно завищених цінах [9, c.320].
У зв'язку з цим купівля-продаж цінних паперів інвестиційних фондів, якправило, здійснюється інвесторами прямо через керуючу компанію фондом за ціною,близької до їхньої розрахункової вартості. Ціна придбання (викупу) зазначенихцінних паперів визначається як їхня розрахункова вартість «плюс»надбавка при розміщенні цінних паперів і «мінус» знижка при їхньомувикупі. Крім того, у більшості випадків застосовується механізм форвардногоціноутворення: розрахункова вартість цінних паперів інвестиційного фонду, що купуютьсячи пропонованих до викупу не повідомляється інвестору на момент подачі заявкина придбання чи викуп цінних паперів інвестиційного фонду, а визначається надату, наступну за днем надходження заявки на придбання чи викуп цінних паперівфонду.
Для обслуговування угод з цінними паперами інвестиційних фондів привеликих керуючих компаніях чи групах компаній створюється спеціалізованадистрибутерская мережа, що не пов'язана з біржами. Вона забезпечує виконанняоперацій по розміщенню, обміну і викупу цінних паперів фондів; розподілудивідендів і інших платежів; інформуванню їх про кількість приналежних їмцінних паперів і операціях з ними; цілодобовому консультуванню по всьомукомплексі питань, що виникають в інвесторів.
Про масштаби позабіржових угод з цінними паперами інвестиційних фондів СШАсвідчать наведені на рис. 3.2 дані про обсяги угод по розміщенню і викупу акційвзаємних фондів, орієнтованих на довгострокові інвестиції.
/>
Рис. 3.4 Динаміка розміщення і викупу акцій взаємних фондів в США(млрд. дол.)
Джерело: Іnvestment Company Іnstіtute
Як бачимо, за останні кілька років щорічні обсяги угод по розміщенню івикупу акцій довгострокових взаємних фондів перевищують суму в один трлн. дол.Ці цифри показують величезний потенціал інвестиційних фондів при реалізаціїбіржових технологій обігу акцій, що випускаються ними.
Усьогодення ж час при покупці акцій чи паїв інвестиційного фонду інвесторповинний заповнити спеціальний бланк заявки на придбання зазначених ціннихпаперів і разом з чеком в оплату їхньої вартості відправити її за адресою, щовказується в проспекті емісії цінних паперів інвестиційного фонду. Після надходженнякоштів в оплату вартості коштовних паперів інвестиційного фонду, щоздобуваються, реєстратор вносить прибутковий запис в особовий рахунок інвесторав реєстрі і направляє повідомлення про зроблену операцію цьому інвестору.
Цінніпапери інвестиційного фонду можна придбати через фінансового посередника, уякого інвестор тримає грошовий рахунок і рахунок цінних паперів. У цьомувипадку на основі розпорядження інвестора фінансовий посередник придбає акції(паї) інвестиційного фонду в керуючої компанії чи її агента і засвідчує їх увиді запису на рахунку цінних паперів інвестора, відкритому в цього фінансовогопосередника.
Складнооднозначно визначити чиє дана система економічно ефективною. Наведена вищестатистика про обсяги і динаміку росту активів взаємних фондів у США свідчитьпро те, що інвестиційні фонди і без бірж привабливі для різних категорійінвесторів. Однак в останні роки в діяльності взаємних фондів у США намітилисяряд тривожних тенденцій, що, схоже, змушують керуючих фондів і регуляторівсерйозно задуматися про необхідність удосконалювання технологій, застосовуванихвзаємними фондами [9, 22].
На рис. 3.3 наводяться порівняльні дані про чистий приріст активіввзаємних фондів у порівнянні з Exchange-Traded Funds (ETFs) — біржовими індекснимифондами.
/>
Рис.3.5Приріст активів взаємних і біржових індексних фондів США (млрд. дол.)
Джерело: Іnvestment Company Іnstіtute
У 2000-2001 р. позначилася тенденція припинення приросту активів взаємнихфондів. У 2000 р. активи цих фондів знизилися на 113,2 млрд. доларів, прирістактивів у 2001 р. склав всього 3,7 млрд. доларів. За цей же час індексні фонди,що застосовують біржові технології купівлі-продажу цінних паперів, щовипускаються ними, збільшилися на 31,8 млрд. доларів і 17,4 млрд. доларіввідповідно в 2000 і 20001 р. [9, c.357].
Усебільшій критиці стали піддаватися керуючі компанії взаємних фондів черезвисокий розмір витрат по управлінню даними фондами, що у середньому складають1,0- 1,5% від вартості чистих активів фонду в рік, не включаючи комісій, щоінвестори платять при придбанні і пред'явленні до викупу зазначених ціннихпаперів.
Біржовііндексні фонди в США сталі швидко розвиватися із середини 90-х років. Динамікаросту активів зазначених фондів показана на рис. 3.6.
/>
Рис. 3. 6 Активи біржовихінвестиційних фондів США (млрд. дол.)
Джерело: Іnvestment Company Іnstіtute
З 1994 р. загальна ринкова вартість активів біржових індексних фондів(ETFs) у США щорічно подвоювалася, збільшившись з 0,5 млрд. доларів у 1994 р.до 83 у 2001 році. Ріст активів ETFs у США продовжився навіть у 2001 р.,незважаючи на те, що в умовах економічного спаду і наслідків трагічних подій 11вересня ключові фондові індекси, на основі яких формувалися портфелі індекснихфондів, цього року упали (індекс S&P 500 — на 11,83%, Nasdaq-100 — на33,34%, Wіlshіre 5000 — на 10,89%, індекс DJ — на 4,88 %) [9, c.360].
Таким чином, можна зробити узагальнюючий висновок — досвід біржовихіндексних фондів США показав, що існують нові рішення в сфері здійсненнядіяльності інвестиційних фондів, що можуть значно підвищити інтерес інвесторівдо даного типу інвестицій. Нинішні економічні умови є сприятливими длядіяльності даного виду фінансових інституцій на вітчизняному фондовому ринку інаступний параграф присвячено аналізу проблем щодо організації роботи біржовихінвестиційних фондів на українському фондовому ринку.
3.3 Шляхиоптимізації діяльності інститутів спільного інвестування в Україні
Поява біржового ринку фінансових інструментів (акцій і паїв)інвестиційних фондів є закономірним результатом еволюції схем колективногоінвестування. Як було відзначено у попередньому параграфі дієвим прикладомцього є американський фондовий ринок .
Вражаючий ріст активів Exchange Traded Funds (ETF) у США і Європіпримушує регуляторів національних ринків капіталів до розробки правових актів,що дозволяють інвесторам купувати і продавати цінні папери активно-керованих інвестиційнихфондів на біржах. Ріст активів вітчизняних пайових інвестиційних фондів, нанашу думку, істотно стримується через наступні фактори.
1. Відносно високий рівеньвитрат інвесторів, що відшкодовуються за рахунок майна, що складає пайовийінвестиційний фонд, у порівнянні з закордонними аналогами і комісіями за управлінняклієнтськими засобами на внутрішньому ринку. За даними, розрахованим на основіфінансових звітів пайових інвестиційних фондів за 2003 рік рівень витрат, пов'язанихз діяльністю пайових інвестиційних фондів, у середньому складає 3,8% від їхньоїВЧА, у тому числі рівень винагороди керуючим компаніям пайовими інвестиційнимифондами — 2,5%, спеціалізованим реєстраторам — 0,7%, спеціалізованимдепозитаріям — 0,4%, інших витрат — 0,2% від ВЧА. Це в кілька разів більшерівня витрат, оплачуваних інвесторами інвестиційних фондів у США чи Європі,незважаючи на те, що спектр фінансових інструментів, у які вкладаються активипайових інвестиційних фондів на українському фондовому ринку, істотний, афункції керуючих компаній відповідно простіші. Крім того, у багатьох пайовихінвестиційних фондах інвестор змушений платити додатково за вхід і вихід зфонду [31].
2. Недоступність інвестиційнихпаїв для дрібних інвесторів через недостатній розвиток системи їх дистрибуції. Зарубежем участь широкого кола дрібних інвесторів у придбанні фінансовихінструментів, що випускаються інвестиційними фондами, досягається за рахунокрозвитої платіжної системи, що припускає використання чекових і іншихбезготівкових форм розрахунків і яка спирається на надійну банківську систему.Відсутність розвинутої системи безготівкових розрахунків для населення іненадійність банківської системи в Україні створюють об'єктивні складності дляпридбання цінних паперів інвестиційних фондів населенням. Сформована системавидачі і погашення інвестиційних паїв не використовує потенціал організованихринків цінних паперів. Розрахунки по угодах з інвестиційними паями нездійснюються на умовах «постачання проти платежу», що породжуєпідвищені ризики інвесторів. Керуючими компаніями і їхніми агентами негарантуються фіксовані терміни розрахунків по угодах з паями. Терміни виконанняугод з інвестиційними паями можуть складати 3 і більш днів.
3. Складний і не завждипривабливий для інвесторів порядок ціноутворення інвестиційних паїв. Ухваленнярішення про придбання інвестиційного паю, не знаючи його ціни, якими б благимимотивами це не порозумівалося, завжди таїть для інвестора ризик купити«кота в мішку». Крім того, протягом торгового дня інвестор не можебрати участь у спекулятивній грі з інвестиційними паями, що також знижує їхнюпривабливість в очах інвесторів.
Одним зі шляхів подолання труднощів, з якими зіштовхуються пайовіінвестиційні фонди, може стати більш активне використання керуючими компаніямибіржових технологій і стратегій пасивного управління портфелями інвестиційнихфондів. Мова йде про створення нової моделі пайових інвестиційних фондів,активи яких формуються відповідно до складу і структури загальновизнанихфондових індексів, а купівля-продаж інвестиційних паїв інвесторами здійснюєтьсячерез вторинний біржовий ринок зазначених цінних паперів (далі по тексту такіфонди іменуються біржовими індексними фондами).
Створення біржових індексних фондів дозволить інвесторам повною мірою використовувати переваги інвестицій у традиційні пайові інвестиційні фонди, асаме:
· зниженняризиків за рахунок диверсифікованості інвестиційних портфелів;
· пільговийрежим оподатковування доходів інвесторів;
· високийрівень ліквідності інвестиційних паїв, характерний для фондів відкритого типу;
· високийступінь захищеності прав інвесторів, наявність ефективної системи управлінняризиками і нагляду з боку регулювальних органів.
Разом з тим, інвестори одержать додаткові переваги, що підвищуютьпривабливість інвестицій у пайові інвестиційні фонди.
1. Зниження витрат інвесторів, пов'язанихз діяльністю пайових інвестиційних фондів і придбанням їхніх інвестиційнихпаїв. Зниження витрат, оплачуваних за рахунок майна, що складає пайовийінвестиційний фонд, забезпечується за рахунок зменшення винагороди керуючійкомпанії і спеціалізованого депозитарію при застосуванні стратегіїпасивно-керованого інвестиційного портфеля, що означає підтримка складу іструктури активів пайового інвестиційного фонду відповідно до складу іструктури цінних паперів базисного фондового індексу. При цьому зниження ставокоплати послуг керуючої компанії і спеціалізованого депозитарію компенсується зарахунок росту активів індексних фондів. Інша стаття економії для інвестора — заміна надбавок і знижок при видачі і погашенні інвестиційних паїв фондівбіржовою і брокерською комісією, примірний рівень яких по акціях сьогодніскладає відповідно 0,01% і 0,1-0,2% від суми угоди. При цьому мінімальнірозміри брокерської комісії при інтернет-торгівлі цінними паперами складає0,02-0,03% від обсягу угоди. Зазначений рівень витрат інвесторів на вторинномубіржовому ринку істотно нижче діючого рівня надбавок і знижок до розрахунковоївартості інвестиційного паю з врахуванням їхньої граничної величини [54, 31].
2. Доступність інвестиційнихпаїв біржових індексних фондів для широкого кола інвесторів. Замість (чи надодаток) придбання інвестиційних паїв через керуючу компанію і її агентів,інвестори одержують можливість здобувати цінні папери біржових індексних фондівна біржі через обслуговуючого їх брокера-дилера, у тому числі, використовуючипереваги торгівлі через Інтернет. Коло учасників торгівлі на біржі істотноширше кола агентів керуючих компаній пайовими інвестиційними фондами. Черезбіржу з інвестиційними паями можуть укладатися угоди РЕПО й інші різновидибіржових угод.
3. Прискорення розрахунків поугодах з інвестиційними паями, підвищення їхньої надійності. Розрахунки поугодах купівлі-продажу інвестиційних паїв на біржі здійснюються на умові«постачання проти платежу» у день укладання угод (за умови переддепонуваннякоштів і цінних паперів) чи на день, обумовлений продавцем і покупцемзазначених цінних паперів, якщо угода укладена в режимі переговорних угод. Цеістотно швидше і надійніше, ніж розрахунки через керуючу компанію чи їїагентів.
4. Спрощення і підвищенняпрозорості порядку ціноутворення інвестиційних паїв. На відміну від традиційнихпайових інвестиційних фондів, що використовують форвардний метод ціноутвореннярозрахункової вартості інвестиційних паїв, біржові угоди з паями біржовихіндексних фондів можуть відбуватися протягом усього торгового дня за цінами,що складаються в результаті балансу попиту та пропозиції. Такий методформування цін інвестиційних паїв більш зрозумілий і звичний для інвесторів,оскільки він не відрізняється від порядку, що діє на біржовому ринку акцій чи облігацій.Крім того, біржові індексні фонди мають унікальну властивість «зверх-прозорості»для інвесторів. В умовах розкриття інформації про значення базисного фондовогоіндексу в режимі реального часу й обов'язку керуючої компанії по підтримцівідповідності складу і структури портфеля біржового індексного фонду складу іструктурі фондового індексу будь-який інвестор при здійсненні угод зінвестиційними паями зазначених фондів має доступ не тільки до інформації пробіржові ціни інвестиційних паїв, але до інформації про індикатор зміни їхньоїрозрахункової вартості.
5. Додаткові можливості дляінституціональних інвесторів. У випадку якщо біржовий інвестиційний фонд є інтервальнимчи відкритим, інституціональні інвестори одержують можливість здійсненняарбітражних угод на первинному і вторинному (біржовому) ринку інвестиційнихпаїв зазначених фондів при розбіжностях біржових котирувань і розрахунковоївартості інвестиційних паїв біржових індексних фондів. Наявність такогоарбітражу — додатковий фактор підвищення надійності індексних фондів, оскількиарбітраж подібного роду дозволяє мінімізувати розбіжності між біржовими цінамиінвестиційних паїв біржових індексних фондів і їхньою розрахунковою вартістю,обумовленої виходячи із ВЧА фонду і кількості інвестиційних паїв, щознаходяться в звертанні.
Незважаючи на очевидні переваги біржових індексних фондів, виділимо дванайбільш дискусійні питання, що виникають при їхньому створенні. Перше питання- чи є об'єктивні передумови для створення біржових індексних фондів на українськомуфондовому ринку, на якому хронічно не вистачає ліквідних акцій і облігацій? Надумку автора, навіть в умовах, коли база основного фондового індексу українськихемітентів включає цінні папери 7 — 20 емітентів, створення й успішна діяльністьбіржових індексних фондів цілком можлива. Інвестиційні паї таких фондів будутьбільш привабливими в порівнянні з прямими інвестиціями в акції й облігації длябагатьох інвесторів, зацікавлених, насамперед, у диверсифікованості вкладень інизьких транзакційних витратах. Список емітентів, що включаються у фондовііндекси, може поступово розширюватися в міру росту фондового ринку.
Дужеперспективними, на наш погляд, можуть виявитися пайові інвестиційні фонди,активи яких складені у відповідності зі структурою загальновизнаних закордоннихфондових індексів. По багатьом і очевидним причинах вкладення резервівпенсійних фондів, страхових організацій, банків і інших інвесторів у пайовіінвестиційні фонди, активи яких сформовані на основі іноземного фондовогоіндексу, є більш кращим, чим вкладення зазначених організацій прямо в іноземнівалютні активи.
Другепитання — чи можуть на біржах обертатися інвестиційні паї не тільки біржовихіндексних фондів, але й активно-керованих пайових інвестиційних фондів? Закордоннийдосвід показує, що з усіх типів інвестиційних фондів найбільш швидкими темпами зростаєбіржовий сегмент ринку цінних паперів саме індексних фондів. На думку автора,це порозумівається двома основними обставинами. По-перше, що зростаючоюпопулярністю пасивно-керованих інвестиційних фондів. Дуже відомий факт (якийтакож підтверджується статистикою по пайових інвестиційних фондах в Україні),що, незважаючи на професіоналізм керуючих компаній річна прибутковість 70-80%активно-керованих інвестиційних фондів нижче річних темпів росту відповіднихфондових індексів [9, c.5]. У цих умовах росте привабливість інвестиційних фондів, орієнтованихна фондові індекси і мінімізацію витрат на керування їхніми активами. По-друге,за допомогою моделі біржових індексних фондів удалося перебороти основнупроблему, що перешкоджала розвитку біржового ринку цінних паперівінвестиційних фондів, — а саме, проблему істотної розбіжності біржовихкотирувань і вартості цінних паперів фондів, що розраховується виходячи із ВЧАфонду. Як було замічено вище, мінімізація розбіжності між біржовою ціною ірозрахунковою вартістю цінних паперів біржових індексних фондів забезпечуєтьсяза рахунок допущення арбітражних угод з ними для великих інституціональнихінвесторів.
Однакнавряд чи доцільно обмежувати біржовий сегмент ринку інвестиційних паїв пайовихфондів лише цінними паперами фондів індексного типу. Інвестиційні паїактивно-керованих пайових інвестиційних фондів можуть звертатися на біржах,хоча в ряді випадків, можливо, будуть потрібні зміни в механізмі їхньоїдіяльності.
Спробуємоописати механізм функціонування пасивно-керованих біржових індексних фондів. Біржовііндексні фонди можна створюватися у вигляді пайових інвестиційних фондіввідкритого, інтервального чи закритого типу, якщо тільки українськимзаконодавством не будуть передбачені якісь інші обмеження для тих чи іншихтипів фондів. За рубежем усі нині діючі ETFs є інвестиційними фондамивідкритого типу.
Управилах відкритих і інтервальних біржових індексних фондів доцільнопередбачити обмеження на викуп і розміщення інвестиційних паїв. Зазначенеобмеження буде стимулювати дрібних інвесторів здійснювати угоди покупівлі-продажу інвестиційних паїв у процесі їхнього вторинного (переважнобіржового) обігу. У той же час збереження можливості викуповувати інвестиційніпаї фондів прямо в керуючої компанії чи її агентів дозволяє великим інвесторампроводити арбітражні угоди з інвестиційними паями, що важливо з поглядумінімізації спреда між біржовими цінами паїв і їх розрахунковою вартістю.
Інвестиційніпаї є неемісійними цінними паперами, що випускаються у формі іменних ціннихпаперів у бездокументарній формі. Посвідчення прав на інвестиційні паїздійснюється у виді записів по особових рахунках у реєстрі власниківінвестиційних паїв чи у виді записів по рахунках депо в депозитаріїв. Приорганізації обороту інвестиційних паїв біржових індексних фондів, по якихвідсутні номера державної реєстрації випусків цінних паперів, як ідентифікатори зазначених цінних паперів при здійсненні угод і посвідченні правна інвестиційні паї можуть застосовуватися ІSІ і CFІ коди.
ІSІкод являє собою 12-розрядний буквено-цифровий код, що не містить інформації, якахарактеризує фінансовий інструмент, а служить для однозначної ідентифікаціїцінного папера при проведенні угод і розрахунків. CFІ код являє собою6-розрядний буквений код, що відбиває істотну інформацію про фінансовіінструменти (у тому числі про їхній вид, тип, форму випуску, особливостях обігу,погашення й інших істотних прав і характеристиках). CFІ код є додатковим кодомфінансового інструмента [9, c.14].
ВикористанняІSІ і CFІ кодів для інвестиційних паїв дозволить:
· застосовуватиєдині стандарти ідентифікації цінних паперів інвестиційних фондів навнутрішньому і міжнародних фондових ринках;
· застосовуватиєдині коди інвестиційних паїв при використанні електронного документообігу,S.W.І.F.T. і міжнародних стандартів повідомлень ІSO 15022;
· мінімізуватиможливі операційні помилки і додаткові витрати учасників ринку, що виникаютьпри використанні безлічі локальних систем нумерації цінних паперів;
· забезпечитивключення даний про інвестиційні паї і біржові індексні фонди в бази даних,якими активно користуються міжнародні інвестори і найбільші інформаційніагентства.
Склад іструктура активів біржового індексного фонду повинні відповідати складу іструктурі цінних паперів, що складають той чи інший загальновизнаний фондовийіндекс. В даний час складно визначити, який з індексів цінних паперів виявитьсянайбільш кращим для вітчизняних керуючих компаній пайовими інвестиційнимифондами. Однак позитивним фактором для розвитку біржових індексних фондів моглоб стати застосування різними фондами різних індексів. Крім усього іншого, цедозволило б згладити серйозний недолік, властивий пасивно-керованимінвестиційним фондам, а саме, концентрацію заощаджень у малій групі активів.
У перспективі можуть бути створені біржові індексні фонди, орієнтовані наіндекси облігацій українських емітентів і закордонні фондові індекси. Важливимаспектом проблеми складу і структури активів біржових індексних фондів єпитання про те, у якому ступені портфель пайового інвестиційного фонду повиннийвідповідати складу і структурі базисного фондового індексу. На жаль, практичновсі діючі фондові індекси на цінні папери українських емітентівхарактеризуються мінливістю складу і структури цінних паперів, що формують базуіндексу. У цих умовах практично неможливо створити такий механізм функціонуваннябіржового індексного фонду, при якому буде підтримуватися 100%-на відповідністьміж складом і структурою активів пайового інвестиційного фонду, а такожбазисного фондового індексу.
Для вирішення цієї проблеми може застосовуватися метод підтримки відповідностіструктури активів біржового індексного фонду і структури фондового індексу,використовувана ETFs за рубежем. Цей метод допускає відхилення структуриактивів пайового інвестиційного фонду від структури базисного фондовогоіндексу. При цьому показник кореляції при змінах прибутковості вкладень вінвестиційні паї біржового індексного фонду й умовної прибутковості інвестиційу базисний фондовий індекс повинний складати, наприклад, не менш 90-95%.
При цьому керуючі компанії біржовими інвестиційними фондами повиннібудуть забезпечувати дотримання зазначеного співвідношення, наприклад, запідсумками звітного місяця чи кварталу. Контроль відповідності прибутковостіінвестицій у біржовий індексний фонд і в базисний фондовий індекс можезабезпечуватися спеціалізованим депозитарієм пайового інвестиційного фонду.
У даній сфері діяльності біржових індексних фондів діють такі ж правила,що і для всіх інших пайових інвестиційних фондів. Цінні папери, що складаютьбіржовий індексний фонд, зберігаються в спеціалізованому депозитарії. З оглядуна те, що склад і структура активів біржового індексного фонду, є відносностабільними і не міняються без змін базисного фондового індексу, операції зцінними паперами, що складають біржовий індексний фонд, відбуваються рідше, ніжв інших видів пайових інвестиційних фондів.
Інформаціяпро ринкову вартість цінних паперів і вартість фондового індексу підлягаєрозкриттю організатором торгівлі (чи інформаційним агентством, що є власникомданого інформаційного продукту) у режимі реального часу. Купівля-продаж і іншіугоди з інвестиційними паями біржових індексних фондів відбуваються на біржі чив позабіржовому порядку за поточними цінами, що складається в результатіспіввідношення попиту та пропозиції на інвестиційні паї.
Наприкінці кожного операційного дня визначається розрахункова вартістьінвестиційних паїв біржового індексного фонду. За цією ціною на підставіфорвардного методу визначаються ціни видачі і ціни погашення інвестиційних паївпри задоволенні раніше надійшовших заявок інвесторів на придбання і видачуінвестиційних паїв. Для того, щоб вторинний ринок інвестиційних паїв бувліквідним, прозорим і справедливим для інвесторів, — він неминуче повиннийконцентруватися в торгових системах. При цьому угоди з інвестиційними паямиможуть відбуватися на двох і більш біржах, що уможливлює арбітражні біржовіугоди. Купівля-продаж інвестиційних паїв біржових індексних фондів на біржібуде аналогічна біржовим угодам з акціями чи корпоративними облігаціями.Розрахунки по зазначених угодах також будуть здійснюватися через розрахунковібанки і розрахункові депозитарії на умові «постачання протиплатежу». Первинне розміщення (видача) і погашення інвестиційних паївбіржових індексних фондів переважно буде здійснюватися через андеррайтерів. Дрібніі середні інвестори купують чи продають інвестиційні паї біржових індекснихфондів на вторинному ринку через фінансового посередника.
Аналогічно біржовим індексним фондам з метою мінімізації можливихрозбіжностей між біржовою ціною інвестиційних паїв активно-керованих пайовихінвестиційних фондів і їх поточною розрахунковою вартістю доцільно допуститиможливість здійснення арбітражних угод з інвестиційними паями на біржі і черезкеруючу компанію інституціональними інвесторами.
Практикаможе підказати й інші шляхи вирішення зазначених проблем у процесі прийняттякеруючими компаніями конкретних заходів для організації вторинного ринкуінвестиційних паїв знаходячихся під їхнім управлінням пайових інвестиційнихфондів.
Висновок
На завершення дипломної роботи узагальнимо основні результатидослідження. Перш за все хочеться відмітити, що для України інвестиційнийсектор, насамперед, перспективна інноваційна галузь і здійснення діяльності інститутівспільного інвестування в Україні в майбутньому є необхідною умовою длястановлення повноцінного фондового ринку, а також розвитку й удосконаленняінвестиційного механізму, властивого цьому ринку.
У світовій практиці діяльність по довірчому управлінню засобами клієнтівздійснюють інвестиційні компанії і фонди, при цьому для кожної країни існуєсвоя специфіка. Наприклад, у США найбільш поширені взаємні фонди (відкритіінвестиційні компанії), що створюються у формі акціонерного товариства, якеможе випускати і викуповувати акції.
Взаємні фонди випускають звичайні акції, доход по яких не можна визначитизаздалегідь. Він залежить від успішного управління капіталом фонду. Взаємніфонди зобов'язуються викуповувати випущені акції у своїх акціонерів на першувимогу. Коли акціонери взаємного фонду хочуть продати свої акції, то вониодержують суму, рівну вартості чистих активів у розрахунку на пакет акцій, щоналежить акціонеру.
Виділяють три базових типи взаємних фондів — фонди акцій, облігацій ігрошового ринку (фонди розділяються відповідно до інвестиційної політики).Фонди грошового ринку відносять до короткострокових фондів, тому що вонизвичайно інвестують у цінні папери з термінами погашення рік і менш, фондиакцій і облігацій відносять до довгострокових фондів.
Існують також закриті інвестиційні компанії, чи трасти закритого типу, щоне зобов'язані викуповувати свої акції в акціонерів. Їхні акції можна продатина біржі і позабіржовому фондовому ринку. Тому ціна на ці акції нерозраховується, а встановлюється в залежності від попиту та пропозиції наринку. Закрита компанія має право випускати, крім звичайних акцій, облігації іпривілейовані акції, відсоток по яких зафіксований для інвестора.
Взаємні фонди в довгостроковій перспективі продемонстрували прибутковістьвище, ніж банківські депозити, крім того, інформація про їхню діяльність цілкомвідкрита для інвесторів. Вони виявилися дуже гнучким інститутом на фондовомуринку, що дозволяє задовольнити самі різноманітні смаки і запити.
Якщо в американців найбільш популярним способом вкладення грошей є купівляакцій взаємних фондів (чи відкритих інвестиційних компаній) і, крім того,поширені закриті інвестиційні компанії, то у Великобританії аналогами першихбули так називані юніт-трасти (чи пайові трасти), а других — інвестиційнітрасти.
Назва «юніт-траст» походить від англійського «юніт»,що значить «пай» чи «одиничний частковий внесок», і від«траст» — «довіряти». Іншими словами, зміст полягає в тім,що інвестор передає в довірче управління свої грошові внески. Вкладаючи засоби вюніт-траст, він одержує посвідчення про внесення паю. Ціна паю визначаєтьсяшляхом розподілу загальної вартості цінних паперів, що знаходяться в портфеліюніт-трасту, на кількість випущених паїв. При підвищенні попиту керуючіприймають рішення про випуск нових юнітів. Їх можна також викуповувати вінвесторів і анулювати, цим англійський юніт-траст нагадує інвестиційнукомпанію відкритого типу (взаємний фонд) у США.
Інвестиційна сфера економіки Німеччини дуже специфічна в порівнянні зіншими країнами. Це пов'язано з особливою роллю банків, що вони в ній відіграють.Навіть ті інститути, що призначені для забезпечення інвестування за допомогоюринку цінних паперів, підкоряються тому ж законодавству, що і банки.
Основою для функціонування інвестиційних фондів у Німеччині служить законпро інвестиційні компанії (KAGG), оскільки саме ці компанії керуютьінвестиційними фондами. За цим законом інвестиційні компанії є кредитнимиустановами, і на них поширюються всі законодавчі норми, що відносяться докредитних установ. Таким чином, керуюча компанія підкоряється не тількирозпорядженням KAGG, але і неминуче більш строгим нормам «Закону прокредитні установи». Тому інвестиційні компанії підлягають контролю з бокуФедерального відомства по нагляду за кредитними установами.
Ще однією важливою характеристикою німецьких інвестиційних фондів єспецифіка їхніх депозитаріїв — структур, на які покладене відповідальнезбереження цінних паперів і контроль за керуючими компаніями фондів.Депозитаріями фондів можуть бути тільки все ті ж банки.
У березні 2002року було прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування». Цимправовим актом було визначено ряд положень, що регламентують на сьогоденнядіяльність інститутів спільного інвестування в Україні. Закон встановлюєсистему обмежень щодо діяльності керуючого активами, спрямованої на захисткоштів інвестора та запобігання некоректним операціям.
Взагалі спільнеінвестування в Україні зобов’язане своєю появою масовій приватизації. Черезспеціально створені для цього інвестиційні компанії та фонди було вкладено дополовини всіх приватизаційних майнових сертифікатів. Однак у розрізіприватизації ІСІ відіграли й негативну роль. Обіцянки, що їх роздавали першікомпанії та фонди перетворити ваучер за кілька років на щось вагоме, булитільки обіцянками. Тепер уже не секрет, що перші ІСІ, щоправда, в іншій організаційнійформі, стали просто інструментом для концентрації власності — розумніше буловідразу дозволити вільний обіг ваучерів, аніж створювати посередників, до планівбільшості яких однак не входило працювати на вкладників.
Адже відомо, щостворені згідно з Декретом КМ (вересень 1993 р) «Про довірчітовариства», трасти майже не контролювались державними органами — ФДМУ,Мінфіном та Мінекономіки
Взагалі, недивлячись на деяку дискредитацію ІСІ в очах громадськості в роки „ваучерноїприватизації” діяльність інститутів спільного інвестування є вкрай позитивноюдля вітчизняної економіки. Інститути спільного інвестування — це ефективнийінструмент нагромадження значних капіталів, обіг яких забезпечує гармонійнийрозвиток національної економіки. Кошти спільного інвестування безпосередньо неберуть участі у виробництві. Але, як відомо, виробництво і фінансовий ринок —елементи однієї системи. Розвиток виробничої сфери зумовлює пожвавлення нафондовому ринку, і навпаки, ефективно діючий ринок капіталів стимулює розвитокекономіки в цілому. Інститути спільного інвестування — саме той інструмент,який може примусити працювати заощадження населення на користь країни та їїгромадян.
Приплив коштів усферу спільного інвестування не позбавить державу проблем, пов'язаних збюджетним дефіцитом чи необхідністю залучення зовнішніх кредитів, але розширитьпотенціал внутрішніх запозичень, оскільки в усьому світі інститути спільногоінвестування — основні покупці державних боргових зобов'язань.
Розвитокіндустрії спільного інвестування становить один з опосередкованих стимулів длярозвитку фондового ринку, а саме це є обов'язковою умовою залучення капіталу внаціональну економіку.
Підводячи підсумки, слід зазначити, що позитивні чинники стають дійовимилише за умови створення ефективної системи інститутів спільного інвестування тасприятливого інвестиційного клімату в країні. Крім ринкової кон'юнктури, яка неє ідеальною для їх розвитку, створення такої системи вимагає невідкладноговирішення ряду питань. По-перше, необхідна розробка такої моделі інститутівспільного інвестування, яка була б життєздатною у сучасних умовах і враховувалатенденції розвитку фінансового ринку України в перспективі. По-друге,забезпечення державної підтримки діючих та новостворюваних інститутів спільногоінвестування, насамперед у галузі запровадження максимально пільгової системиїх оподаткування. По-третє, створення умов, які б стимулювали індивідуальнихінвесторів до участі в інвестиційному фонді. Йдеться передусім про створеннямеханізмів гарантування прав учасників інститутів спільного інвестування.
Список використаноїлітератури
1. Закон України „Про інститутиспільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”// ГолосУкраїни, 26.03.2002.
2. Положенням про інвестиційніфонди та компанії, затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.N 55/94.
3. Баскакова М. А. Толковыйюридический словарь бизнесмена (русско-английский, английско-русский).-6-еизд., перераб. и доп.- М.: Финансы и статистика, 1994.- 640 с.
4. Батищев В.О. Фондовая биржа и инструменты фондового рынка.- М.: Международныеотношения, 2002.- 272 с.
5. Берлач А. І. та ін.Організаційно-правові основи біржової діяльності: Навч. посібник/А. І. Берлач,Н. А. Берлач, Ю. В. Ілларіонов.- К.: Фенікс, 2000. — 336 с.
6. Бєлєнький П. Механізмрозвитку ринкової інфраструктури в Україні // Вісник НАН України №4, 2002р.,с.11-17
7. Биржевая деятельность. Учебник/Подред. проф. А. Г. Грязновой, проф. Р. В. Корнеевой, проф. В. А. Галанова., 3-еизд.,- М.: Финансы и статистика, 2003.- 457 с.
8. Бланк И. А.Торгово-посредническое предпринимательство. Экономические основы биржевойторговли.- К., 1992.- 230 с.
9. Бородулин В. Рынки ценныхбумаг США.- М.: Московская центральная фондовая биржа, 2004г.- 520 с.
10. Брокер идилер — биржевые дельцы. Руководство по биржевой деятельности.- Частное право,1999.- 115 с.
11. БуренинА. Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки.- М.: Тривола, 2002.- 240с.
12. БыковА.В. и др. Биржевая торговля. ИСИ — что это такое? — Красноярск: Скиф, 2004.- 163с.
13. ВаренковС.В. Инвестиционныйсертификат, как особый фондовый инструмент // Фондовый рынок, №39, 2003.- с. 39-42.
14. Васильев Г.А., Каменева Н. Г. Организация фондового рынка в Западной Европе / ВЗФЭИ. — М.:Экономическое образование, 2003.- 324с.
15. ВасильевГ. А., Каменева Н. Г. Фондовыйрынок и товарныебиржи., 3-е изд.переработанное.- М.: Высшая школа, 2001.-317с.
16. ГерчиковаИ. Н. Маркетинг и международное коммерческое дело.- М.: Внешторгиздат, 1990.-263 с.
17. ГолубовичА.Д., Миримская О. М. Биржевая торговля и инвестирование в США., 5-е изд. — М.: МЕНАТЕП-ИНФОРМ, 2004.-678 с.
18. ГольцбергМ. А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. — К.: Текст, 1992.- 94 с.
19. Гудков Ф.В. Инвестиции и ценные бумаги.- М.: ИНФРА-М, 2001.- 263 с.
20. ДебораДж. Блек. Успіх та невдача ф'ючерсних контрактів: Теорія і практика. Матеріаликомпанії «Кемонікс». 1995.- 45 с.
21. ДегтяреваО.И., Кандинская О.А. Биржевое дело, 2-е изд. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2002.-237с.
22. Драчев С.Н. Фондовые рынки США. Основные понятия, механизмы, терминология.- М.:Церих-ПЭЛ, 2001.- 184 с.
23. Економічнийсловник-довідник: За ред. д-ра. екон. наук, проф. С.В. Мочерного.- К.:Феміна,1995.- 386с.
24. Иванов К.А. Карманная книга брокера.- М.: Московский университет, 2001.-200с.
25. КарайченцеваГ.О. Технології залучення інвестиційних ресурсів на ринку цінних паперів // Збірникнаукових праць НДФІ, №3, 2004р., с.27-31
26. КаратуевА. Г. Ценные бумаги: виды и разновидности. // Учебное пособие.- М.: Деловаялитература, 2000.- 256 с.
27. КняжанськийВ. Продається «українська ідея». Без венчурного капіталу інновацій не буде // День, №9 18.01.2003.
28. Ковни Де.Ш., Такки К. Стратегия хеджирования.- М.: ИНФРА-М, 1996.- 186с.
29. КолбРоберт У. Финансовые деривативы// Учебник.- М.: Изд. «Филинъ», 2001.-411с.
30. КолесникВ. В. Ринок цінних паперів і принципи правового регулювання.- ІДП АН України,1993. С.12.
31. Кравчук А. Н. Обращение ирегистрация ценных бумагв странах Западной Европы, США и Японии.- М.: ИНФРА-М, 2003.- 573 с.
32. КузнецоваН. С., Назарук I. Р. Ринок цінних паперів в Україні. Правові основи формуваннята функціонування. — К.: Юрінком Інтер, 1998.- 128 с.
33. Л.С.Сміянта ін. Ринок біржі: поняття та організація їх роботи. — К., 1994.-232с.
34. ЛисенковЮ. М., Фетюхіна Н. Б. Ринок цінних паперів: Основні поняття і терміни.- К.:Київський інститут банкірів банку «Україна», 2002.- 346 с.
35. ЛысенковЮ. М., Фетюхина Н. В., Зельцер Е. Р. Международный фондовый рынок., 3-е изд. — К.: Киевский институт банкировбанка «Украина», 2004.- 451 с.
36. МарченкоО.О Введение в рынок ценных бумаг- К.: Діло., 2003.-265 с.
37. Матук Ж.Финансовые системы Франции и других стран.- М.: Финстатинформ, 1999.-362 с.
38. Машина М.В. Фондовая биржа.- М.: Международные отношения, 2002.-246 с.
39. МертенсА. В. Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории., 7-е изд., — К.: Либідь, 2004.- 679 с.
40. Мобиус М.Руководство для инвестора по развивающимся рынкам.- М.: Инвестиционная компания«Атон», 2000.- 84 с.
41. МозговойО. Н. Профессионалы фондового рынка //Учебное пособие.- Киев, УАННП«Феникс», 1997.- 38 с.
42. МозговойО. Н. Сделки на фондовом рынке//Учебное пособие.- Киев, УАННП«Феникс», 1997.- 34 с.
43. МозговойО. Н. Стоимость ценных бумаг- Киев, УАННП «Феникс», 2003.- 154с.
44. МозговойО. Н. Фондовый рынок Украины.- Киев, УАННП «Феникс», 1997.-276с.
45. МозговойО. Н. Ценные бумаги // Учебное пособие.- Киев, УАННП «Феникс», 2002.-122 с.
46. МусатовВ. Т. США: биржа и экономика.- М.: Наука, 2001.- 180 с.
47. МусатовВ., Шевцов А. Школа акционера и биржевика: Вторинний рынок ценных бумаг.-Экономика и жизнь., №2, 2004г. с. 10-12.
48. О'БрайенДж.,Шривастава С. Финансовый анализ и торговля ценными бумагами.- М.: Дело ЛТД,1995.- 208 с.
49. ПетруняЮ.Є. Непрофесійні суб’єкти ринку акцій України., К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999.— 262 с.
50. Правовоерегулирование рынка ценных бумаг в Российской Федерации.- М.: Де-Юре, 2003.- 96с.
51. Ринг«быков» и «медведей».- М.: Политиздат, 2003.- 128 с.
52. Рубцов Б.Б. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизмфункционирования.- М.: ИНФРА-М, 2000.- 304 с.
53. Рынок ценныхбумаг и его финансовые институты / Под ред. В. С. Торкановского.- Спб.: АО«Комплекс», 2002.- 421 с.
54. Рынокценных бумаг: учебник (под ред. В. А. Галанова и А. И. Басова.- М.: Финансы истатистика, 2002.- 352 с.
55. ФельдманА. Б. Основы рынка производных ценных бумаг // Учебно-практическое пособие.-М.: ИНФРА-М, 1999.- 96 с.
56. Фондовыерынки США. Основные понятия, механизмы, терминология.- М.: Церих-ПЭЛ, 2003.-184 с.
57. Шварц Ф.Биржевая деятельность Запада.- М.: Аи Кью, 2003. – 127с.
58. Шмелев О.Б.Финансовый рынок Европы: монография., М.: Издательство МГУ, 2004г., 237с.
59. Шмелев О.Б.Паевые фонды Германии // Рынок ценных бумаг, №7, 2003, с.15-18.
60. Ярмольник Г.Н.Банки, биржи, ценные бумаги., М.: Финансы и статистика., 2003г., — 278с.
61. Якименко П.П.Биржевая деятельность: учебник., Таганрог, 2002г., — 351с.