Інструменти фінансового ринку

Міністерство освіти і наукиУкраїни
Кременчуцький національнийуніверситет
ім. М. Остроградського
Кафедра „Фінанси і кредит”
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з навчальної дисципліни
Фінансова стратегіяпідприємства
Варіант 6
Виконала студентка
Групи Ф-10-1з сп
Максимова Ольга Геннадіївна
Перевірив викладач
Хоменко Л.М.
Кременчук 2010

Варіант 6
1.  Склад основних видів фінансовихінструментів
2.  Класифікація інструментів фінансовогоринку
3.  Типи центрів відповідальності
4. Види свопу
Список використаної літератури

1.  Склад основних видів фінансових інструментів
Похіднийфінансовий інструмент, похідний цінний папір, дериватив (англ. derivative) —фінансовий контракт, або фінансовий інструмент, цінність якого походить з ціничогось іншого (основи). Основою такого фінансового інструменту можуть бути активи(наприклад, сировинні матеріали, акції, житлові застави, нерухоме майно,облігації, позики), індекси (наприклад, відсоткові ставки, валютні курси,фондові індекси, індекси споживацьких цін), або інші (такі як погодні умови).Кредитні похідні фінансові інструменти походять від позик, облігацій чи іншихформ кредитування.
Основними видамипохідних фінансових інструментів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони тасвопи.
/>
Рис.1.1 Видипохідних фінансових інструментів
Вимоги абозобов’язання в рамках умовних фінансових контрактів залежить від умов угоди.Реалізація фінансового контракту опціонного типу залежить від рішення одного зконтрагентів контракту. Наприклад, покупець опціону „колл лонг” американськоготипу має право купити визначені цінні папери (надалі – ЦП) за визначеною ціноюдо визначеної дати. Якщо ціна, зазначена в контракті протягом усього строку діїконтракту є вищою за ринкову, тоді власник такого опціону просто невикористовує його – опціон пропадає. Окрім опціонів американського типу існуютьопціони європейського та бермудського типу. Така класифікація здійснена закритерієм часового виконання опціону. В основному, опціони поділяють на«прості» – з простою структурою, та екзотичні – зі складною. Іншимтипом умовних фінансових контрактів є страхування. Вимоги страхувальника достраховика залежать від того, чи вступила умова виплати страховки, наприклад,дефолт якогось боржника. В цю категорію можна також віднести кредитні дефолтнісвопи та інші кредитні деривативи, хоча свопи трактуються в основному якбезумовні контракти.
Вимоги абозобов’язання в рамках безумовних фінансових контрактів передбачають обов’язковупоставку та оплату визначеної кількості базових активів за встановленою ціноюна якийсь майбутній термін. Якщо таким безумовним контрактом торгують на біржі,тоді він називається ф’ючерсом на відміну від форварда, який є результатоміндивідуальних домовленостей. Позабіржові фінансові контракти відомі також підназвою «Over-the-counter» (OTC) (англ. – через прилавок). Опціонамитакож можуть бути біржовими або позабіржовими. В разі здійснення трансакціїчерез біржу існує впевненість щодо його виконання контракту навіть у випадкудефолту контрагента, оскільки останній ризик бере на себе кліринговий відділбіржі (англ.: «Clearing House»).
На окрему згадкузаслуговують свопи (від англ. swap – обмін), які тут визначаються як безумовніпозабіржові контракти, що передбачають обмін активами та / або платежами,пов’язаними з цими активами. Обмінювати можна широкий спектр різних активів –кредити, валюту, відсоткову ставку, цінні папери, корзину активів, опціони,індекси та навіть борги держав. Наприклад, японська фірма потребує кредит врозмірі 1 млн. євро, а взамін може надати кредит в еквівалентній вартості вєнах, оскільки останній вона може отримати на пільгових умовах від японськогобанку. Грецька ж фірма знаходиться в протилежній ситуації – їй потрібний кредитв єнах, а вона може запропонувати кредит в євро на пільгових умовах. Від свопувиграють обидві фірми – вони отримують потрібний їм кредит на пільговій умові,уникаючи при цьому валютних ризиків.
Здійснюючиоперації на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансовіінструменти їх проведення. Фінансові інструмент це різноманітні фінансовідокументи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою якихздійснюються операції на фінансовому ринку.
Фінансовіінструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, характеризуютьсяна сучасному етапі великою різноманітністю.
За окремимивидами фінансових ринків розрізняють наступні інструменти, які їх обслуговують.
Інструменти ринкупозичкових капіталів. До них відносять гроші і розрахункові документи, якіобертаються на грошовому ринку.
Інструменти ринкуцінних паперів — різноманітні цінні папери, Ідо обертаються на ньому ринку(склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігузатверджується відповідними нормативно-правовими актами).
Інструментивалютного ринку. До них відносять іноземну валюту, розрахункові валютідокументи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.
Інструментистрахового ринку — страхові послуги, які пропонуються на продаж (страховіпродукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, якіобслуговують цей ринок.
Ринок золота(срібла, платини) та дорогоцінного каміння. До них належать вказані види ціннихметалів та каменів, які купуються з метою формування фінансових резервів ітезаврації, а також розрахункові документи і цінні папери, Ідо обслуговують цейринок.
До інструментівринку нерухомості відносять цінні папери та документи, що засвідчують правовласності на той чи інший вид нерухомості.
За термінамиобігу виділяють наступні види фінансових інструментів.
Короткостроковіфінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансовихінструментів с найбільш багаточисленним і покликаний обслуговувати операції наринку грошей
Довгостроковіфінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року). До цього видуфінансових інструментів належать і так звані «безтермінові фінансовіінструменти», кінцевий термін погашення яких не встановлено (наприклад,акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу.
За характеромфінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на наступні види.
Інструменти,наступні фінансові зобов’язання за якими не виникають (інструменти безнаступних фінансових зобов'язань). Вони с, як правило, предметом самоїфінансові операції, і при їх передачі покупцю не несуть, додаткових фінансовихзобов'язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо).
Боргові фінансовіінструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їх покупцемі продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальнувартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщо вона невходить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, якийпогашається). Прикладом боргових фінансових інструментів є облігації, векселі,чеки тощо.
Дольові фінансовіінструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутномуфонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду,відсотка і т.п.). Дольовими фінансовими інструментами є, як правило, цінніпапери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).
Залежно відпріоритетної значимості розрізняють наступні види фінансових інструментів.
Первинніфінансові інструменти (фінансові інструменти першого порядку). Такі фінансовіінструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в обігпервинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту(акції, облігації, чеки, векселі і т.п.).
Вторинні фінансовіінструменти або деривативи (фінансові інструменти другого порядку)характеризують виключно цінні папери, Ідо підтверджуючі, право або зобов'язанняїх власника купити або продати первинні цінні папери, які обертаються, валюту,товари або нематеріальні активи на попередньо визначених умовах у майбутньомуперіоді. Вони використовуються для проведення спекулятивних фінансових операційта страхування цінового ризику («хеджування»). Залежно від складупервинних фінансових інструментів або активів, відповідно до яких вони випущенів обіг, деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові, товарні і т. п.Основними видами деривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.
За гарантованістюрівня дохідності фінансові інструменти бувають наступних видів.
Фінансовіінструменти з фіксованим доходом. Вони характеризують фінансові інструменти згарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу)незалежно від кон'юнктурних коливань, ставки позикового відсотка (нормиприбутку па капітал) на фінансовому ринку.
Фінансовіінструменти І невизначеним доходом. Вони характеризують фінансові інструменти,рівень дохідності яких може змінюватись залежно від фінансового стану емітента(прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку зі зміною кон'юнктурифінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковоюставкою, «прив'язаною» до встановленої облікової ставки, курсу певної«твердої» іноземної валюти і т.п.). За рівнем ризику виділяютьнаступні види фінансових інструментів.
Безризиковіфінансові інструменти. До них відносять державні короткострокові цінні папери,короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків,«тверду» іноземну валюту, золою та інші цінні метали та каміння,придбані на короткий період. Термін «безризикові» є певною міроюумовним, так як потенційний фінансовий ризик несе в собі будь-який ізперерахованих видів фінансових інструментів; вони служать лише для формуванняточки відрахунку виміру рівня ризику за іншими фінансовими інструментами.
Фінансовіінструменти з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило,короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей,виконання зобов'язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійноюрепутацією позичальника (характеризується терміном «першокласний позичальник»).
Фінансовіінструменти з помірним рівнем ризику. Вони характеризують групу фінансовихінструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому.
Фінансовіінструменти з високим рівнем ризику. До них відносяться фінансові інструменти,рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий.
Фінансовіінструменти з дуже високим рівнем ризику («спекулятивні „). Вонихарактеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійсненнянайбільш ризикованих спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладомтаких високоризикованих фінансових інструментів є акції “венчурних»(ризикових) підприємств; облігації з високим рівнем відсотка, емітованіпідприємством з кризовим фінансовим станом; опціонні та ф'ючерсні контрактитощо.
Наведена класифікаціявідображає поділ фінансових інструментів лише за найбільш суттєвими загальнимиознаками.
Кожна з розглянутихгруп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремимиспецифічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу іпогашення.

2.  Класифікація інструментів фінансовогоринку
фінансовийконтракт опціон своп
Ті чи інші формиторгівлі фінансовими зобов'язаннями, на думку істориків, виникли щонайменше дочасів Римської імперії. Фінансові зобов'язання, які можна вважати прообразомсучасних фінансових інструментів, існували ще в середні віки, і найвідомішийприклад — зобов'язання італійських міст-держав. Серйозним аргументом на користьринку фінансових інструментів як додаткового каналу мобілізації коштів єнаявність багатьох можливостей фінансування різноманітних проектів, виборушляхів і способів прибуткового вкладання, а також динамічність переміщенняфінансових ресурсів відповідно до поточних потреб господарства.
Майже всі видиринків відображені у фінансових інструментах. Так, наприклад, ринок виробленоїпродукції та послуг представлений коносаментами, товарними ф'ючерсами таопціонами, комерційними векселями; ринок землі та природних ресурсів — закладними, акціями, облігаціями, забезпеченням яких слугують земельні ресурситощо. Слід зазначити, що проведення дослідження проблеми залучення капіталу векономіку за допомогою фінансових інструментів неможливе без чіткого визначеннятого, що ж власне розуміється під категорією «фінансовий інструмент».
Фінансовіінструменти в бухгалтерському обліку України поділяються на фінансові активи,фінансові зобов'язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансовіінструменти. До фінансових активів входять: грошові кошти, не обмежені длявикористання, та їх еквіваленти; дебіторська заборгованість, не призначена дляперепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансовіактиви, призначені для перепродажу; інші фінансові активи. Згідно з П(С)БО 13,до фінансових активів, призначених для перепродажу, належать фінансові активи,придбані з метою подальшого продажу для отримання прибутку відкороткотермінових змін їхньої ціни та/або винагороди посередника.
Фінансовізобов'язання включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу, таінші фінансові зобов'язання. Згідно з П(С)БО 13, фінансове зобов'язання — контрактне зобов'язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий активіншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншимпідприємством на потенційно невигідних умовах. Фінансове зобов'язання,призначене для перепродажу — фінансове зобов'язання, що виникає внаслідоквипуску фінансового інструменту з метою подальшого продажу для отриманняприбутку від короткотермінових коливань його ціни та/або винагородипосередника.
До інструментіввласного капіталу належать прості акції, частки та інші види власного капіталу.Похідний фінансовий інструмент — це фінансовий інструмент, розрахунки за якимпровадитимуться у майбутньому; його вартість змінюється внаслідок змінвідсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін,кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними; який непотребує початкових інвестицій. Похідні фінансові інструменти включаютьф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти.
Акція єфінансовим активом на балансі інвестора і водночас — пайовим інструментом(фінансовим зобов'язанням) на балансі емітента. Облігація — це фінансовий активна балансі утримувача і фінансове зобов'язання — на балансі емітента. Вексель — фінансовий актив на балансі його утримувача і фінансове зобов'язання — набалансі особи, яка його підписала. У всіх цих випадках наявні договірнівідносини, на яких ґрунтується фінансове право однієї сторони і фінансовезобов'язання або капітал — іншої сторони, а отже, йдеться про фінансовіінструменти.
Дебіторськазаборгованість, як право на отримання грошових коштів, є фінансовим активом,адже на балансі дебітора у результаті операції виникло відповідне фінансовезобов'язання. У цьому випадку дебіторська заборгованість на балансі кредитора ікредиторська заборгованість (зобов'язання) на балансі дебітора — це фінансовіінструменти.
Усі обліковіелементи, що кваліфікуються як фінансові інструменти і підпадають під дію МСФЗ32 та МСФЗ 39, поділяються згідно з МСФЗ 32 на три класи:
— фінансовіактиви (financial assets);
— фінансовізобов'язання (financial liabilities);
— інструментивласного капіталу, або у термінах МСФЗ — пайові інструменти (equityinstruments).
Очевидноювідмінністю від П(С)БО 13 є те, що похідні фінансові інструменти невиокремлюють, вони входять до складу фінансових активів підприємства.
Фінансові актививарто розглянути детальніше. Отже, до фінансових активів, згідно з §11 МСФЗ 32,належать:
a) грошові кошти;
b) пайовіінструменти інших компаній, що утримуються на балансі компанії (такі акції тадоговори про участь у капіталі інших компаній є фінансовими активами на балансіінвестора, а на балансі емітента — інструментами власного капіталу);
c) договори, щодають право:
— на отриманнягрошових коштів чи інших фінансових активів від іншої компанії;
— на обмінфінансових активів чи фінансових зобов'язань з іншою компанією на потенційновигідних для цієї компанії умовах.
Так, дебіторськазаборгованість, від погашення якої компанія отримає грошові кошти, цінні паперитощо, є фінансовим активом, а дебіторська заборгованість, що утворена в процесібартерного обміну, внаслідок перерахування авансів і попередньої оплати — фінансовими активами не вважається.
Фінансовимактивом також є дебіторська заборгованість, яка утворилася внаслідок видачііншій стороні позики, що очікується у грошовій або будь-якій іншій формі, якуможуть мати фінансові активи.
d) договір,виконати який компанія повинна наданням іншій стороні власних пайовихінструментів і який при цьому є:
— непохіднимінструментом, за яким у компанії може виникнути обов'язок отримати зміннукількість власних пайових інструментів. Одним із прикладів є обов'язоккомпанії-емітента викуповувати власні привілейовані акції на першу вимогу їхутримувачів. Оскільки викуповуються вони за поточною ринковою ціною, токількість привілейованих акцій, які на момент здійснення такої операції будутьвикуплені, заздалегідь не обумовлюється. Фінансовим активом у такому разі можебути дебіторська заборгованість, яка утворюється, якщо гроші на рахункиакціонерів вже перераховані, а передача від них акцій ще не відбулася. Алейдеться не про вже викуплені акції, які фінансовими активами не є;
— похіднимінструментом, розрахунок за яким буде чи може бути здійснений у будь-якийспосіб, відмінний від обміну фіксованої суми грошових коштів або певноїкількості будь-яких інших фінансових активів на фіксовану кількість власнихпайових інструментів. Похідний інструмент є фінансовим активом утримувача, алене емітента. У ньому вони (похідні інструменти, що передбачають передачуфіксованої суми грошових коштів або інших фінансових активів за фіксованукількість власних пайових інструментів компанії) не відображаються. Але емітентвідображає на своєму балансі лише інструменти, від яких ті є похідними:емітовані ним акції та облігації. Тому що похідні інструменти (ф'ючерси,опціони) не мають номіналу, а вартість виникає лише коли вони реалізуються.Після чого і стають фінансовими активами сторони, що їх придбала.
Фінансовий активвизнається тоді і лише тоді, коли компанія стає стороною за договором щодотакого інструменту. При цьому зовсім не обов'язково, щоб договір укладався уписьмовій формі або таку форму мав сам інструмент.
Класифікаціюфінансових інструментів можна проводити залежно від видів та сегментівфінансових ринків, на яких вони обертаються. Виділяють такі фінансовіінструменти:
• Інструментиринку позичкових капіталів — гроші, розрахункові документи, що знаходяться вобігу на грошовому ринку.
• Інструментиринку цінних паперів — цінні папери, що обертаються на цьому ринку (їх склад завидами, особливостями емісії та обігу затверджується нормативно-правовимиактами).
• Інструментивалютного ринку — іноземна валюта, розрахункові валютні документи, окремі видицінних паперів, що обслуговують зазначений ринковий сегмент.
• Інструментистрахового ринку — страхові послуги, які пропонуються на продаж, тобто страховіпродукти, розрахункові документи та окремі види цінних паперів, що обслуговуютьцей сегмент фінансового ринку.
• Інструментиринку дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння — цінні метали (золото,срібло, платина) та камені, які купують з метою формування фінансових резервів,а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.
• Інструменти ринкунерухомості — цінні папери та документи, що засвідчують право власності нанерухомість.
Існують й іншікритерії для класифікації категорії «фінансовий інструмент». Так,залежно від пріоритетної значимості, розрізняють:
• Первинніфінансові інструменти — переважно цінні папери, які характеризуються тим, що їхвипустили в обіг власне первинні емітенти. Вони підтверджують прямі майновіправа або відносини кредиту. До них входять: акції, облігації, чеки, векселі іт. п.
• Вторинніфінансові інструменти або деривативи — цінні папери, що підтверджують право абозобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, якіобертаються, валюту, товари або нематеріальні активи на попередньо визначенихумовах у майбутньому. Вони використовуються для проведення спекулятивнихфінансових операцій та страхування цінового ризику («хеджування»).Деривативи класифікуються залежно від складу первинних фінансових інструментів,наприклад: фондові, валютні, страхові, товарні і т. п. До них входять: опціони,свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти.
За термінамиобігу виділяють короткострокові (з періодом обігу до одного року) тадовгострокові (з періодом обігу більше одного року) фінансові інструменти.
За гарантованістюрівня дохідності фінансові інструменти поділяють на:
• фінансовіінструменти з фіксованим доходом. Вони характеризують фінансові інструменти згарантованим рівнем дохідності при їх погашенні (або протягом періоду їх обігу)незалежно від кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибуткуна капітал) на фінансовому ринку;
• фінансовіінструменти з невизначеним доходом. Вони характеризують фінансові інструменти,рівень дохідності яких може змінюватися залежно від фінансового стану емітента(прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку зі зміною кон'юнктурифінансового ринку (боргові фінансові інструменти із плаваючою відсотковоюставкою, «прив'язаною» до встановленої облікової ставки, курсу певної«твердої» іноземної валюти і т. п.).
За характеромфінансових зобов'язань фінансові інструменти класифікуються як:
• інструменти,наступні фінансові зобов'язання за якими не виникають (інструменти безнаступних фінансових зобов'язань). Вони є, як правило, предметом власнефінансової операції, і при передачі їх покупцю не несуть додаткових фінансовихзобов'язань з боку продавця (наприклад, валютні цінності, золото тощо);
• борговіфінансові інструменти. Ці інструменти, характеризуючи кредитні відносини між їхпокупцем і продавцем, зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їхномінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у формі відсотка (якщовона не входить до складу номінальної вартості боргового фінансовогоінструменту, який погашається). Прикладом боргових фінансових інструментів єоблігації, векселі, чеки тощо;
• дольові фінансовіінструменти. Вони підтверджують право їх власника на частку (пай у статутномуфонді їх емітента) і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду,відсотка і т. п.). Дольовими фінансовими інструментами є, зазвичай, цінніпапери відповідних видів (акції, інвестиційні сертифікати тощо).
За рівнем ризикувиокремлюють такі види фінансових інструментів:
• безризиковіфінансові інструменти. До них належать державні короткострокові цінні папери,короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших банків, «тверда»іноземна валюта, золото та інші цінні метали й каміння, придбані на короткийперіод;
• фінансовіінструменти з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило,короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей,виконання зобов'язань за якими гарантовано стійким фінансовим станом і надійноюрепутацією позичальника;
• фінансовіінструменти з помірним рівнем ризику. Вони характеризують групу фінансовихінструментів, рівень ризику за якими приблизно рівний середньоринковому;
• фінансовіінструменти з високим рівнем ризику. До них належать фінансові інструменти,рівень ризику за якими суттєво перевищує середньоринковий;
• фінансовіінструменти з дуже високим рівнем ризику («спекулятивні»). До товарівфінансового ринку належать грошові кошти та цінні папери.
Головнимкритерієм, відповідно до якого певні грошові документи вважають ціннимипаперами, а інші — ні, є законодавче закріплення переліку цінних паперів. Убільшості країн існують нормативні правові переліки цінних паперів, тобтопереліки грошових документів, які мають юридичний статус цінного папера.
Тобто, оскільки унашому дослідженні йдеться про фінансові інструменти фінансового ринку, маємона увазі насамперед різні види цінних паперів, що перебувають в обігу.
Цінні папери — грошові і товарні документи, володіння якими надає можливість здійснитивиражені у них майнові права; грошові документи, які підтверджують правовласності відносно позики, що визначають стосунки між їхнім емітентом івласником з виплатою дивіденду і процента та передбачають можливість передачіправ, посвідчених ними, іншим особам. Також цінні папери визначаються якпредставницька форма реального капіталу або як інвестиційні інструменти, щопідтверджують боргові зобов'язання чи участь у компанії на правах власника,законне право купити або продати певну частку участі.
Поняття цінногопапера формується в результаті аналізу функцій, які виконуються в торговельномуобігу юридичними документами. Так, цінний папір (або інструмент фінансовогоринку) визначається як документ, що засвідчує право на одержання частинимайбутнього доходу емітента або частини його активів, або борговий папір, щогарантує періодичні виплати протягом певного проміжку часу.
Основним законом,що регулює відносини, які виникають під час розміщення, обігу цінних паперів іпровадження професійної діяльності на фондовому ринку, є Закон України«Про цінні папери та фондовий ринок». Цей закон містить визначеннякатегорії «фінансові інструменти», яке також ототожнює поняття«фінансові інструменти» та «цінні папери»: «фінансовіінструменти — це цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), інструментигрошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контрактина обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від відсотковоїставки, валютного курсу чи фондового індексу (відсоткові, курсові чи індекснісвопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначенихфінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати(курсові та відсоткові опціони)».
Стаття 3 цьогозакону дає таке трактування цінних паперів: «Цінні папери — це документивстановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або іншімайнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), івласника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення,а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншимособам» [Про цінні папери та фондовий ринок: закон України від 23.02.2006№ 3480-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 31. — Ст. 268.].
Відповідно довказаного закону цінні папери за порядком їх розміщення (видачі) поділяються наемісійні та неемісійні. Зокрема, до емісійних цінних паперів належать цінніпапери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випускустосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). Доемісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігаціїмісцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечніоблігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі — сертифікати ФОН);інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.
Цінні папери заформою існування поділяються на документарні та без-документарні. Також цінніпапери за формою випуску можуть бути: на пред'явника, тобто права, посвідченіцінним папером, належати: пред'явникові цінного папера (цінний папір напред'явника); іменні, тобто права, посвідчені цінним папером, належать особі,зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір); ордерні, тобто права,посвідчені даним цінним папером, належать особі, зазначеній у ньому, яка можесама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншууповноважену особу (ордерний цінний папір).
В Україні у цивільномуобороті можуть перебувати такі групи цінних паперів:
1. Пайові цінніпапери — цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі(крім інвестиційних сертифікатів), надають йому право на участь в управлінніемітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, тачастини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать:а) акції; б) інвестиційні сертифікати.
2. Боргові цінніпапери — цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язанняемітента сплатити у визначений термін кошти відповідно до зобов'язання. Доборгових цінних паперів належать: а) облігації підприємств; б) державніоблігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язанняУкраїни; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі.
3. Іпотечні цінніпапери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечнимпулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їмкоштів. До іпотечних цінних паперів належать: а) іпотечні облігації; б)іпотечні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати ФОН.
4. Приватизаційніцінні папери — це цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатнеодержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державногожитлового фонду, земельного фонду.
5. Похідні цінніпапери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом напридбання чи продаж протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів,інших фінансових та/або товарних ресурсів.
6. Товаророзпорядчіцінні папери — цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатисямайном, вказаним у цих документах.
Підсумовуючивикладене, зазначимо: якщо у відносних пропорціях скласти обсяги ринківтоварів, послуг, фінансового ринку, то обсяг фінансових інструментів значноперевищуватиме своє реальне вартісне вираження. Так, сучасна фінансова системаявляє собою структуру, засновану на механізмі кредиту. Абсолютно всі фінансовіінструменти, за винятком золота, є чиїмись зобов'язаннями: держави (паперовігрошові знаки, державні цінні папери); банків (кредит, депозитні та ощаднісертифікати, чеки, векселі, тощо); акціонерних товариств (акції, облігації,векселі); професійних учасників фондового ринку (похідні фінансовіінструменти).
Відтак, фінансовіінструменти виконують свої функції доти, поки інститути, що їх випустили,відповідають за зобов'язаннями, які оформлені цими фінансовими інструментами. Увипадку банкрутства організації її активи знецінюються. Причому ризикифінансових інструментів вищого рівня значно більше ризиків їх базисного активу.Наприклад: ризики, закладені в опціони або ф'ючерси, вище ризиків ціннихпаперів, що складають їх базисний актив; ринок операцій з акціями вище ризиківоперацій з валютою, в якій виражена їхня вартість; ризики операцій з грошовимикоштами вище ризиків з реальним товаром.
Отже, можназробити висновок, що фінансові інструменти — це певною мірою права на ресурси(активи), які повинні відповідати таким вимогам: вільний обіг (здатністькупуватися та продаватися на ринку, виступати як самостійний платіжнийінструмент, що полегшує обіг інших товарів); доступність (можливість бутиоб'єктом усіх видів угод (позики, дарування, зберігання тощо)); стандартність(випуск однорідними серіями, класами тощо); документальність (повинні міститипередбачені законодавством реквізити, відсутність будь-якого з них вказує на їхнедійсність); регулювання і визнання державою (мають регулюватися та бутивизнані державою як передумова довіри до них); ліквідність (здатність бути швидкореалізованими без істотних втрат для держателя); ризик (можливість втрат, щопов'язані з інвестиціями у фінансові інструменти).
Фінансовіінструменти виконують низку функцій у системі суспільного виробництва. Вони єрегулятором, що відображає дію закону вартості і динаміки норми прибутку врізних галузях виробництва. Фінансові інструменти забезпечують приплив капіталуз одних галузей в інші, а також мобілізують грошові кошти інвесторів. Урозвинених промислових країнах в умовах рівноважної економіки значна частинавільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю фінансових інструментів.
Фінансовіінструменти здійснюють інформативну функцію, відображаючи економічний стан.Наприклад, стабільне зниження біржових курсів тих чи інших цінних паперів, а такожмасове падіння курсів є ознакою погіршення економічної кон'юнктури. І навпаки,стабільні курси або їх підвищення, зазвичай, засвідчують нормальне економічнестановище країни.
Через фінансовіінструменти загалом реалізується можливість контролю за економікою йекономічними процесами як у рамках макро-, так і мікроекономіки.
Фінансовіінструменти являють собою ланку, що сполучає суспільні, політичні, державніінститути (надбудову), з одного боку, і сукупність економічних відносин тазв'язків у суспільстві (базис), — з другого.
3.  Типи центрів відповідальності
Досягнення метикомпанії істотно полегшується, якщо вони трансформовані в меті окремихпідрозділів. Якщо, наприклад, компанія планує збільшити рентабельність активіввід 10 до 15% в перебігу бюджетного року, то доведення до окремих підрозділіввідповідних планів згідно збільшенню виручки, зниженню витрат, нарощуваннюактивів сприятиме включенню всього колективу підприємства можуть бути названіцентрами відповідальності. Мається на увазі відповідальність за виконаннявідповідних показників, які визнані релевантними для цих підрозділів.Відповідно останні наділяються правами по ухваленню необхідних рішень,пов'язаних з реалізацією відповідальності.
Можуть бутивиділені наступні типи центрів відповідальності:
центри витрат;
центри виручки;
центри прибутку;
центриінвестиції.
Центри витрат —це підрозділи, які несуть відповідальність за витрати. Характерною особливістюцих центрів є те, що об'єм виконуваних ними робіт дуже важко, а найчастішенеможливо зміряти: це обслуговуючі виробничі підрозділи, відділизаводоуправління. Наприклад, щоб виразити кількісно об'єм робіт плановоговідділу, можна, звичайно, враховувати роботи, які виконує даний відділ дляінших підрозділів, якимсь чином відносити на ці підрозділи його витрати,використовувати різні нормативи, зокрема чисельності працівників, і т.д. Алевсе це буде дуже умовно і неточно. Тому доцільно планувати витрати даногопідрозділу і контролювати перевищення окремих статей бюджету витрат. Відразувідмітимо, що економія не завжди доречна, оскільки у ряді випадків вона можепривести до недостатнього виконання необхідних функцій підрозділу. Дані центриіноді називаються місцями виникнення витрат.
Деякі підрозділипокликані забезпечити реалізацію продукції підприємства. Вони не займаютьсявиробництвом, тому не можуть відповідати за пов'язані з ним витрати. Перш завсе це відділи збуту, маркетингу, торгові доми, магазини і т.д. Від нихзалежить вибір ринків, споживачів, цін та інших параметрів, що характеризуютьпродажі. Але одночасно плануються витрати на зміст подібних центрів, тобто вониє центрами одночасно і виручки, і витрат, але ці показники відносяться дорізних об'єктів.
Підрозділ, якийможе контролювати і нести відповідальність і за продажі, і за витрати,пов'язані з виробництвом продукції, може бути центром прибутку. Такі підрозділиволодіють більшою самостійністю, чим центри виручки або витрат. Це можуть бутисамостійні підприємства, філіали, внутрішні венчури. Проблема для них полягає увизначенні ціни і обліку витрат. Чинник ціни особливо важливий при використаннітрансфертних цін.
Деякі підрозділинаділяються правом ухвалювати інвестиційні рішення. Як правило, встановлюєтьсяграничний розмір інвестицій, який знаходиться в компетенції керівника центру. Вбільшості випадків такі центри наділяються фінансовими ресурсами або правом їхсамостійного залучення. Вони (разом з центрами прибутку) можуть бути названітакож центрами фінансової відповідальності.
На практиціформатування центрів відповідальності багато в чому пов'язано з прийнятоюорганізаційною структурою і характером взаємин між підрозділами. Якщопідприємству властивий високий ступінь централізації і функціональна структурауправління, то більшість його підрозділів — це центри витрат (місця виникненнявитрат), а відділ збуту (маркетингу, комерційний відділ) — центр продажів.Центром прибутку і інвестицій є підприємство в цілому. Тому керівникипідрозділів, виконуючи бюджет витрат, вносять свій внесок до прибуткупідприємства, але опосередковано, а в цілому на її розмір вплинути не можуть. Інавіть коли прибуток використовується в якості показника преміювання, торобиться це в основному для вирішення двох завдань: встановлення кількісноговзаємозв'язку розмірів премії з джерелом, тобто з прибутком, і чиненняпсихологічного тиску, спонукаючого керівників підрозділів хоч якось враховувативплив їх дій на прибуток підприємства в цілому. Але, враховуючи, що на прибутоквпливають результати роботи всіх підрозділів і зовнішні чинники, спроби окремихпідрозділів понизити, наприклад, витрати «тонуть» в загальних негативнихрезультатах роботи інших підрозділів. Тому безпосередній зв'язок результатівдіяльності окремих підрозділів і прибутку підприємства втрачається.
Якщо напідприємстві використовується децентралізована форма управління, то виділяютьсяокремі частини підприємства — дивізіони, відповідальні за виробництво певнихвидів продукції. Вони очолюються менеджерами, які здійснюють повне або майжеповне управління по всіх аспектах діяльності. Управління усередині цихдивізіонів побудоване за функціональним принципом.
Деякі здивізіонів можуть стати повноцінними центрами прибутку, а також інвестиції. Прицьому частина підрозділів залишаться центрами витрат. Якісь підрозділи, яківикористовують трансфертні ціни, будуть центрами квазіприбутку. В останньомувипадку розрахунки здійснюватимуться за внутрішніми цінами, встановленихцентралізовано.
У такій ситуаціїокремі підрозділи, що в принципі працюють прибутково, можуть виявитисяпланово-збитковими.
У виробничихсистемах, що мають складну організаційну структуру, велике число залежних відних дочірніх підприємств, філіалів, об'єднаних в єдине ціле, центривідповідальності будуються за ієрархічним принципом, тобто мають вертикальніпідлеглість. Разом з тим центри відповідальності можуть будуватися зафункціональним принципом. В цьому випадку підприємство розбивається на блоки,які включають підрозділи, об'єднані згідно спільновиконуваних ними функцій,наприклад виробничий блок, комерційний блок і т.д.
Далі, відповіднодо вже згаданої вертикальної підлеглості кожен блок ділиться на рівні. Так,велике акціонерне товариство складається з менших акціонерних суспільств, а ті,у свою чергу, з підприємств-філіалів.
При формуванніцентрів відповідальності слід прагнути до того, щоб модель центріввідповідальності була наскрізною, причому за кожним центром повинні бутизакріпленні відповідні місця виникнення витрат. Або іншими словами, для кожногомісця виникнення витрат визначений центр відповідальності, в який воно входитьі який планує йому встановлені показники. В цілях закріплення будується такзвана матриця відповідності місць виникнення витрат центрам відповідальності.
4.  Види свопу
За процентногосвопу одна із сторін має початкову позицію з боргового інструменту з фіксованоюставкою процентних платежів, тоді як інша сторона може мати початкову позицію зборгового інструменту з плаваючою ставкою процентних платежів. У даній позиціїсторона, яка має зобов'язання із плаваючою процентною ставкою, піддаєтьсяризику зміни дисконтної ставки процента. Шляхом обміну за допомогою свопузобов'язань із плаваючою процентною ставкою ця сторона усуває свій ризикзазнати збитків від зміни процентних ставок. Для сторони, що має зобов'язанняіз фіксованою процентною ставкою, процентний своп збільшує чутливість до змінипроцентних ставок.
Аби наочно уявитисобі процентний своп, скористаймося прикладом. Припустімо, що своп діє протягомп'ятирічного періоду і передбачає здійснення щорічних платежів, щопідраховуються з розрахунку І млн. дол. основної суми. Припустімо також, щосторона А дає згоду на виплату стороні Б платежів за фіксованою ставкою 12 %. Уобмін сторона Б дає згоду на здійснення стороні А платежів за плаваючою ставкоюLIBOR* (ЛІБОР) + 3 %. Плаваючі ставки на ринку свопів найчастіше встановлюютьсяна основі дорівнення до ЛІБОР плюс якийсь додатковий процент.
З концептуальногопогляду протилежні сторони мають обмінюватися й основною сумою в розмірі 1 млн.дол. Проте фактичний переказ одна одній 1 млн. дол. не мав би практичногосенсу. У зв'язку з цим основною сумою звичайно не обмінюються, тому їїназивають умовною основною сумою, оскільки вона є сумою, що використовується якбаза для підрахунків, а не передається насправді від однієї сторони до іншої. Унашому прикладі умовна основна сума дорівнює 1 млн. дол., і саме вона є основоюдля підрахунку фактичної суми потоків готівки, які обидві сторони угодипереказують одна одній щороку.
Припустімо, щопід час здійснення першого платежу ЛІБОР встановлено на рівні 10 %. Це означає,що сторона А має виплатити стороні Б і 20 000 дол. Сторона Б, у свою чергу, маєвиплатити стороні А 130 000 дол. Робиться залік двох взаємних зобов'язань, історона Б буде винна стороні А 10 000 дол. Отже, фактично здійснюється тількичистий платіж, тобто різниця між сумою двох зобов'язань. Слід зазначити, щопрактика загалом уникає здійснення непотрібних платежів.
За валютногосвопу якась його сторона є власником однієї валюти, а хоче одержати іншу. Свопвиникає, коли одна зі сторін передає визначену основну суму в одній валютііншій стороні в обмін на еквівалентну суму в іншій валюті. Наприклад, сторона Смає в розпорядженні євро і бажає обміняти шляхом свопу ці 'LIBOR — скороченнявід «London Interbank Offered Rate» (ставка пропозиції (продавця) наЛондонському міжбанківському ринку депозитів) — являє собою базову ставку, заякою великі міжнародні фінансові установи надають одна одній кредити.
Валютний свопохоплює три різні види грошових потоків. По-перше, на початковій стадії свопудві сторони дійсно обмінюються готівкою. Адже до здійснення валютного свопуспонукає реальна потреба в коштах, деномінованих у різних валютах. У цьомувідмінність його від процентного свопу, при здійсненні якого обидві сторониведуть підрахунок у доларах і можуть здійснювати платіж чистої суми. По-друге,сторони здійснюють одна одній періодичні процентні платежі протягом терміну діїугоди. По-третє, по закінченні терміну дії свопу сторони знову обмінюютьсяосновною сумою.
Припустімо, щопоточний курс «спот» обміну євро на долари США дорівнює 1,1 євро за 1дол. Євро, отже, коштує 0,90 дол. Припустімо також, що процентна ставка в СШАдорівнює 10 %, а в Німеччині — 8 %. Сторона С є власником 11 млн. євро і бажаєобміняти ці євро на долари. В обмін на євро сторона Д виплатить стороні С напочатку дії свопу 10 млн. дол. Припустімо, крім того, що термін дії цього свопудорівнює семи рокам, а також що сторони цієї угоди робитимуть щорічні процентніплатежі. З огляду на наведені в нашому прикладі процентні ставки сторона Двиплатить 8 % на 11 млн євро, що вона одержить, тому щорічний платіж, якийнадходить від сторони Д стороні С, дорівнюватиме 0,88 млн. євро. Сторона Содержала 10 млн дол. і виплатить проценти з розрахунку 10 %, тому сторона Сщорічно сплачуватиме стороні Д 1 млн. дол.
На практицісторони роблять тільки нетто-платіж і. Наприклад, припустімо, що в певний рікобмінний курс долара на євро на ринку «спот» дорівнює 1 євро за 1долар. Оцінюючи зобов'язання в доларах за цим обмінним курсом, сторона С будевинна стороні Д 880 тис. дол. (0,88 млн. євро множимо на 1 дол.). Отже, сторонаС виплатить різницю в розмірі 120 000 дол. В інші роки курс обміну валют можебути іншим, і в нетто-платежі буде відбитий інший валютний курс.
Наприкінцісемирічного періоду обидві сторони знову обміняються основною сумою. У нашомуприкладі сторона С виплатить 10 млн дол., а сторона Д — 11 млн. євро.Здійснення цього остаточного платежу означатиме завершення валютного свопу.
Помічники зіздійснення свопів
Помічник зіздійснення свопу — це третя сторона, що допомагає в завершенні свопу. Якщотакий помічник є тільки посередником і не займає ніякої фінансової позиції вугоді, такий помічник виступає як брокер зі свопу. У деяких випадках помічникзі здійснення свопу може укласти угоду за свій власний рахунок, щоб допомогтизавершити своп. У цьому випадку він виступає як дилер зі свопу Як брокери зісвопу, так і дилери зі свопу називаються ще банками, що займаються свопами.
Брокер зі свопу єінформаційним посередником. Він використовує своє краще знання потенційнихучасників операцій своп для знаходження необхідного партнера по угоді. Брокер,крім того, зберігає анонімність клієнта доти, доки партнери зі свопу не будутьзнайдені. Зауважимо, що брокер зі свопу не є якоюсь стороною, що укладаєдоговір про своп. Він не несе фінансового ризику, а лише допомагає двомпротилежним сторонам угоди завершити операцію своп.
Дилер зі свопувиконує всі функції брокера. Але на додаток до цього дилер зі свопу бере насебе позицію під ризиком в операції своп, стаючи фактично однією зі сторінугоди. Проте з цього зовсім не випливає, що дилер зі свопу є спекулянтом.Навпаки, своп-дилер ризикує, аби завершити операцію. Дилери зі свопів діють якфінансові посередники, заробляючи прибуток шляхом надання допомоги в завершенніоперацій своп. Якщо завершення свопу призводить до появи в дилера позиції підризиком, він намагатиметься мінімізувати цей ризик шляхом здійснення власнихподальших операцій.

Списоквикористаної літератури
1. А.В. Калина, М.Т.Пашута «Прогнозування та макроекономічне планування»; Навчальний посібник, К: МАУП,2003 р.
2. А.М. Ковалева «Финансы»,Научное пособие, М: 2001.
3. А.М. Поддерьогін «Фінансипідприємств»
4. Бонк И.А. «Стратегияи тактика управления фінансами», К, 2005, с. 21
5. БизнесИнформ;ж, №5-6, 2005.
6. Портер М. «Стратегіяконкуренції: методика аналізу галузей і діяльності конкурентів», К, 2006.
7. «Стратегическое планирование»,Под ред. Уткина Э.А., М: 2001
8. Тян Р.Б. «Планированиедеятельности предприятия», Научное пособие; К: МАУП, 2008 г.
9. «Формування державної системиекономічного прогнозування та планування», ж. Банківська справа №2, 2003 р.
10. Ю.В. Николенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда«Основи економічної теорії», Підручник: У 2 кн. Кн.2: Підприємництво, маркетинг,менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві, К: Либідь, 2006р, 272 с.