Реферат
Інвестування оборотного капіталу
Інвестування оборотного капіталу
Управлінняінвестиціями в оборотний капітал відіграє важливу роль в інвестиційнійдіяльності підприємства. Передусім, тому, що оборотні кошти типової компанії впромисловості складають більше половини усіх її активів, а більшість подібнихпідприємств не мають необхідного мінімуму власних джерел фінансуванняоборотного капіталу і гостро потребують запозичення ресурсів. Визначеннянеобхідного рівня оборотних коштів і короткострокової кредиторськоїзаборгованості, від яких залежить стан поточних активів фірми, включаєухвалення рішень про джерела фінансування, черговість виплат її боргів. У числочинників, що чинять дію на використання тих або інших джерел фінансування,входять операції з ринковими цінними паперами, кредитна політика і методи їїпроведення, управління товарно-матеріальними запасами, їх контроль і так далі [3, с. 148].
Оборотнікошти – це сукупність грошових коштів, авансованих для створення і використанняоборотних виробничих фондів і фондів звернення з метою забезпеченнябезперервного процесу виробництва і реалізації продукції. Оборотний капіталзабезпечує поточні потреби підприємства, пов'язані з процесом відтворення. Прицьому оборотні кошти в грошовій формі послідовно приймають різні функціональніформи – матеріальну, продуктивну і товарну. Зміною товарної форми на грошовувиробничий цикл повертається до вихідної точки, і процес повторюється.
Оборотнівиробничі фонди включають:
¾ сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, паливо і іншіаналогічні матеріальні цінності;
¾ незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення;витрати майбутніх періодів, тобто витрати, вироблювані авансом, наприклад, напроектування нових видів продукції і освоєння їх випуску [10, с. 84].
Багатовидів оборотних виробничих фондів в процесі виробництва змінюють своюнатурально-речову форму, перетворюючись в продукт праці, а деякі, такі якпаливо, електроенергія, – поглинаються продуктом, втрачаючи свою речову.
Оборотніфонди включають до свого складу готову продукцію, що знаходиться на складахпідприємства і в процесі реалізації, а також грошові кошти на рахунках в банкахабо в касі і засоби в розрахунках. Оборотні фонди не беруть участь в процесівиробництва, вони обслуговують процес обороту товарів. Грошова форма, якуприймають оборотні кошти на останній стадії з кругообігу, одночасно є іпочатковою стадією нового обороту. Джерелами формування оборотних коштівпідприємства є прибуток, кредиторська заборгованість, кредити і позики [3, с. 149].
Оборотнийкапітал потрібний для господарської діяльності підприємства в короткостроковійперспективі і спрямовується на:
¾ закупівлі сировини, матеріалів і комплектуючих і створеннязапасів. Запаси сировини і матеріалів забезпечують підприємству гнучкість вполітиці закупівель. Якщо підприємство тільки створене, то у складісформованого статутного капіталу виділяється частина коштів на придбанняматеріальних запасів і оплату інших витрат, необхідних для здійсненнявиробництва і реалізації продукції. Ця частина є спочатку сформованими власнимиоборотними коштами підприємства.
Надіючому тривалий час підприємстві джерелом засобів для закупівлі сировини,матеріалів і комплектуючих є виручка, що виникає після реалізації продукції.Матеріальні витрати відшкодовуються з виручки і знову витрачаються на купівлюматеріальних ресурсів, тобто пускаються в оборот. Метою обороту є заповненнявиробничих запасів і забезпечення відтворювального процесу. У той момент, колипідприємство вкладає грошові ресурси в запаси сировини, або, якщо на підприємствінакопичилися зайві запаси сировини (наднормативні, зайві запаси сировини іматеріалів можуть виникати, наприклад, у тому випадку, коли відділ постачанняскористався можливістю отримати хорошу скидку на оптових закупівлях), а готовапродукція не реалізується в нормативні терміни, то в них на певний час «пов'язані»використані для цих цілей грошові ресурси [10, с. 202].
Регулярнопоновлюваний цикл виробництва вимагає нових партій сировини, матеріалів ікомплектуючих, але грошові ресурси заморожені в запасах, і доки сировина нетрансформувалася в готову продукцію, а готова продукція в гроші нарозрахунковому рахунку підприємства, грошових ресурсів на придбання новихпартій немає. Порушується баланс між поточними грошовими надходженнями відреалізації і необхідними платежами підприємства.
Окрімцього, потреба в збільшенні оборотних виробничих фондів може виникнути порізних іншим причинам:
¾ розширення об'ємів діяльності, що супроводжується необхіднимзбільшенням як основних засобів, так і матеріальних запасів;
¾ зростання цін на використовувані матеріали, енергоносії, послуги ітак далі; порушення платіжної дисципліни покупцями і тому подібне;
¾ інвестиції в готову продукцію [10, с. 203].
Інвестиціїв готову продукцію розділяються: на інвестиції у витрати майбутніх періодів,тобто на проектування нових видів продукції і освоєння їх випуску, і наінвестиції в підтримку запасів готової продукції (finished – goods inventory).Наявність певних запасів готової продукції дає компанії гнучкість у сферізбуту. За відсутності цього роду запасів можуть виникати труднощі іззадоволенням попиту окремих покупців, з якими не були підписані договори напостачання продукції. Для визначення інвестицій в запаси готової продукціївирішується завдання мінімізації поточних витрат по їх обслуговуванню і увизначенні оптимального розміру партії виробництва продукції. Так, якщо робититовар дрібними партіями, то витрати по зберіганню його запасів у виглядіготової продукції будуть мінімальними. В той же час істотно зростуть поточні витратипідприємства, пов'язані з частою переналадкою устаткування, підготовкоювиробництва, і інші. Мінімізація сукупного розміру поточних витрат пообслуговуванню запасів готової продукції здійснюється на основі моделі Уилсона [3, с. 159].
Впроцесі управління вирішується завдання оптимізації розміру партії постачання,при якому сумарні витрати по зберіганню і розміщенню замовлення будутьмінімальними. Для визначення оптимальної партії постачання введемо наступніпозначення: Q — обсяг виробництва або продажів готової продукції; Q/2 — середній розмір запасу; З — витрати на розміщення (доставці) одиниці запасів; S- розмір партії постачання; Р — витрати на зберігання одиниці запасів. Витратина оформлення і розміщення замовлень розраховуються по формулі:
/>, (1)
Витратина зберігання запасів (Зс) можна визначити по формулі:
/>, (2)
Такимчином, загальні витрати по розміщенню замовлень і зберіганню запасів складають:
/>, (3)[3,с. 164].
Аналізформули показує, що чим більше розмір партії постачання, тим більше витрати назберігання запасів і менше витрати на розміщення замовлень. При оптимальномурозмірі партії постачання ( ) витрати на розміщення дорівнюють витратам назберігання запасів. В цьому випадку з рівнянь (2) і (3) можна визначити ( ).Якщо =, то:
/>, (4)
Розрахунокоптимального розміру партії постачання, при якому мінімізуються сукупні поточнівитрати по обслуговуванню запасів, здійснюється по формулі, відомій як модельУилсона:
/>, (5) [3, с. 165].
Розрахункиможуть бути уточнені з урахуванням мінімальної норми відвантаження (залізничнимабо автомобільним транспортом), створення на підприємстві певного розмірустрахового запасу, альтернатив у вибиранні засобів транспортування і іншихумов; покриття різниці між дебіторською і кредиторською заборгованістю.
Оборотністьоборотних активів визначається періодом відтворювального циклу, впродовж якогогрошові кошти, авансовані на придбання виробничих запасів і оплату іншихматеріальних послуг, здійснюють повний оберт і повертаються на банківськірахунки підприємства. Частина грошових коштів може поступати безпосередньо вкасу підприємства, інша частина залишається в його дебіторській заборгованості.
Дебіторськазаборгованість – це борг покупців за отриману ними від підприємства продукцію.Її величина по підприємствах коливається від 10 до 25% загальної вартостіактивів підприємства. Дебіторська заборгованість утворюється в результаті того,що між відвантаженням продукції споживачам і зарахуванням грошей нарозрахунковий рахунок підприємства існує певний відрізок часу, впродовж якогопродукція відпускається покупцям в кредит. Розмір дебіторської заборгованостівизначається двома чинниками: 1) об'ємом реалізації продукції в кредит; 2)середнім періодом часу між датою відвантаження продукції і отриманням грошовихкоштів. Якщо підприємство щодня отримує продукції на 5,0 млн. грн., а середнійтермін розрахунків дорівнює 11 дням, то величин дебіторської заборгованостіскладе 55 млн. грн. (5000000 крб. * 11 днів) [12, с. 117].
Кредиторськазаборгованість – це борги підприємства кредиторам.
Кредиторськазаборгованість підприємства виникає з різних причин, тому вона ділиться надекілька груп:
а)заборгованість постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, щопоступили, виконані роботи і зроблені послуги;
б)сума заборгованості постачальникам, підрядчикам і іншим кредиторам, взабезпечення якої підприємство видало векселі. Сплачувані по виданому векселювідсотки векселедавець відповідно до діючого порядку відносить на собівартістьпродукції (робіт, послуг);
в)заборгованість по оплаті праці – неоплачена заробітна плата на день складаннябалансу;
г)заборгованість по відрахуваннях на соціальне страхування і забезпечення, неперераховані на дату балансу суми відрахувань на державне соціальнестрахування, пенсійне забезпечення, медичне страхування працівниківпідприємства, до фонду зайнятості;
д)заборгованість за розрахунками з бюджетом. Це борги підприємства по усіх видахплатежів до бюджету, що виникають у зв'язку з тим, що нарахування податківробиться в поточному періоді, а перерахування їх до бюджету – в наступномуперіоді;
е)аванси, отримані від покупців і замовників. Покупці і замовники відповідно доумов договору можуть робити авансом розрахунки за продукцію, товари, роботи іпослуги підприємства. Отримані аванси є боргом підприємства в період доздійснення ним постачань;
ж)розрахунки з іншими кредиторами – це заборгованість підприємства, що не знайшлавіддзеркалення по інших групах кредиторської заборгованості. Зокрема, тутвідбивається заборгованість по платежах у формі обов'язкового і добровільногострахування майна і працівників і інших видах страхування, в яких підприємствоє страхувальником; заборгованість по відрахуваннях до позабюджетних фондів іінші спеціальні фонди (окрім фондів, відрахування в які відбиваються врозрахунках по соціальному страхуванню і забезпеченню); сума оренднихзобов'язань підприємства-орендаря за основні засоби, передані йому на умовахдовгострокової оренди; заборгованість по кредитах банків, отриманимпідприємством для видачі позик працівникам на індивідуальне житловебудівництво, на будівництво садових будиночків і інші цілі, а також длявідшкодування торговельним організаціям позик за товари, продані ними в кредит[12, с. 124].
Сплатаборгів дебіторами – це практично джерело засобів для погашення кредиторськоїзаборгованості. Якщо оборотність дебіторської заборгованості повільніша, ніжкредиторською, це означає, що у підприємства несприятливі умови розрахунків зпокупцями і постачальниками: підприємство повинне повертати свої борги частіше,ніж воно отримує плату за реалізовану продукцію. І навпаки, якщо дебіторськазаборгованість обертається швидше за кредиторську, у підприємства з'являютьсявільні засоби в обороті в розмірі, що відповідає різниці числа днів оборотукредиторської і дебіторської заборгованості. Зіставлення оборотностідебіторської і кредиторської заборгованості важливе для оцінки необхіднихінвестицій: якщо кредиторам потрібно платити частіше, ніж поступають гроші віддебіторів, у підприємства з'являється потреба в інвестиціях для покриттярізниці між дебіторською і кредиторською заборгованістю [3, с. 168].
Потребиу фінансуванні оборотного капіталу значною мірою залежать від галузевоїприналежності підприємства і тривалості виробничою циклу, від норми доданоївартості, від сезонних коливань рівня активності і інших чинників. Як правило,в галузях з тривалим виробничим циклом показник фінансування оборотних активіввищий, в галузях з коротким циклом звернення ресурсів – нижче. Практикапоказує, що існує деякий усереднений (у розмірі 25%) норматив обов'язковостіфінансування оборотного капіталу підприємств довгостроковими джерелами.Використання цього показника дає можливість оцінити верхню межу потенційногопопиту підприємств (галузей) на довгострокові позикові ресурси.
Інвестиційнірішення пов'язані з проблемами розподілу фінансових коштів, що притягаються, понапрямах інвестування в оборотні кошти, і переслідують мету оптимізаціївеличини активів (об'єм і структуру) і вибір джерела їх фінансування.
Упрактиці управління оборотним капіталом виділяють три стратегії управлінняінвестиціями в оборотні активи – консервативну, агресивну і помірну [3, с. 171].
Приконсервативній стратегії потреби підприємства у фінансуванні оборотних активівпрактично повністю покриваються за рахунок довгострокових пасивів (власних ідовгострокових позикових засобів), короткострокові джерела фактично невикористовуються для фінансування поточних активів. Підприємство стримуєзростання оборотних активів, прагне до скорочення періоду оборотності. Такуполітику підприємства ведуть або в умовах достатньої визначеності ситуації,коли об'єм продажів, терміни вступів і платежів, необхідний об'єм запасів іточний час їх споживання і так далі відомі заздалегідь, або при необхідностінайсуворішої економії буквально на усьому. Консервативна політика управлінняпоточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, аленесе в собі надмірний ризик виникнення технічної неплатоспроможності із-защонайменшої заминки або помилки в розрахунках, що веде до десинхронізаціїтермінів вступів і виплат підприємства. Вона є дорогою, оскільки цінадовгострокового кредиту зазвичай вище за короткостроковий. Крім того,підприємство вимушене сплачувати відсотки за кредит постійно, навіть в періодинадмірного фінансування, внаслідок чого знижується прибутковість.
Агресивнастратегія передбачає, що оборотні активи підприємства повністю покриваються зарахунок короткострокових джерел фінансування. Підприємство не ставить ніякихобмежень в нарощуванні оборотних активів, тримає значні грошові кошти, маєзначні запаси сировини і готової продукції, і стимулюючи покупців, роздуваєдебіторську заборгованість, період оборотності тривалий. Довгостроковий капіталвикористовується тільки для фінансування необоротних активів. Проведення такоїстратегії робить підприємство фінансово нестійким, і виникає ризик його неплатоспроможності[8, с. 228].
Принеобхідності погашення значної частини поточних зобов'язань підприємствозалишається без джерел фінансування не лише змінних, але і постійних поточнихактивів. В цьому випадку воно вимушене вдатися до екстреного запозичення або допродажу частини активів, що веде до додаткових витрат і непродуктивних втрат.Проте, якщо короткострокові джерела фінансування тривалий час зберігаються нанезмінному рівні, то ця стратегія є порівняно дешевою.
Постійніпоточні активи підприємство (у складі оборотних активів виділяють декількагруп: а) умовно-постійна частина (permanent working capital), яка включаєактиви з низьким рівнем ліквідності, – страхові запаси, довгостроковадебіторська заборгованість і тому подібне, а також активи, що тривалий часзнаходяться на незмінному рівні; б) періодично виникаючі оборотні активи аботимчасові, які пов'язані з сезонністю в роботі підприємства. Цю групу називаютьзмінній (temporary working capital), і потреба в їх фінансуванні виникаєперіодично, покривається за рахунок поточної кредиторської заборгованості, азмінні – за рахунок короткострокових банківських кредитів. Агресивна політиказдатна зняти з порядку денного питання ризику технічної неплатоспроможності,але не може забезпечити підвищену рентабельність активів.
Помірнастратегія припускає, що фінансовий менеджер повинен знайти оптимальнеспіввідношення між ризиком неплатоспроможності компанії і надійністю відекономії на довгострокових пасивах. Вона є як би компромісом між консервативноюі агресивною стратегіями, коли показники ефективності і технічноїнеплатоспроможності знаходяться на середньому рівні. Розробляючи такустратегію, менеджер використовує довгострокові джерела фінансуваннявнеоборотных активів і постійної частини поточних активів, а короткостроковіфінансові джерела притягуються для покриття їх змінної частини. У ряді випадківоб'єм короткострокового фінансування може частково покривати і постійні поточніактиви [3, с. 231].
Помірнастратегія знижує риски виникнення збитків, оскільки при її проведенніпідприємство не відчуває нестачі фінансових ресурсів і скорочує втрати віднеефективного використання фінансових коштів. Визначаючи конкретну структуруджерел фінансування активів, фінансовий менеджер керується кінцевою метоюдіяльності компанії – підвищенням ринкової вартості акцій.
Оборотніактиви підприємства фінансуються в основному за рахунок поточних зобов'язань,але також частково за рахунок довгострокових позикових засобів. Залученнядовгострокових позик потрібне для фінансування постійної частини оборотнихактивів, яка впродовж досить тривалого часу залишається незмінною за об'ємом іне залежить від сезонних коливань. Потреба у фінансуванні умовно-постійноїчастини активів є постійною, у зв'язку з чим підприємство повинне мати стійкіджерела фінансування цих активів у вигляді довгострокових позикових засобів, ау разі їх відсутності – власних засобів.
Політикауправління інвестиціями в оборотний капітал полягає у виробленні стратегіїуправління інвестиціями у поєднанні із стратегією фінансування оборотногокапіталу, які в сукупності повинні забезпечити формування оптимального розміручистого оборотного капіталу(чи власного оборотного капіталу, або працюючогооборотного капіталу). Чистий оборотний капітал – виключно кількісне поняття,яке не містить інформації про якість поточних активів або пасивів.
Оскількипоняття чистого оборотного капіталу пов'язане з поточними активами, які, кінецькінцем, будуть перетворені на грошові кошти, існує зв'язок між чистим оборотнимкапіталом компанії і її грошовими коштами. Проте, цей зв'язок не відрізняєтьсяжорсткістю і є функцією часу реалізації активів і отримання грошей (томуговорять про рух, або про потік, грошових коштів). Тільки при обліку часуперетворення активів в гроші або часу платежів по поточних пасивах, можнаобґрунтовано планувати інвестиції в оборотний капітал на основі руху грошовихкоштів (планування охоплює два основні напрями: вкладення вільних (надмірних)грошових коштів; отримання короткострокових позик для покриття дефіциту вільнихгрошових коштів) [8, с. 232].
Враховуючирізноманіття інструментів грошового ринку, куди можна вкласти надмірні грошовікошти, і безліч джерел короткострокових кредитів, менеджерові доводитьсявирішувати задачу вибору інструментів, що забезпечують найбільший прибуток примінімальному ризику (для інвестування) і найменший відсоток (для запозичення).
Назміну розміру чистого робочого капіталу співвідношення джерел фінансуванняоборотних активів чинить вирішальний вплив. Якщо при незмінному об'ємікороткострокових фінансових зобов'язань ростиме доля оборотних активів, щофінансуються за рахунок власних джерел і довгострокового позикового капіталу,то розмір чистого робочого капіталу збільшуватиметься.
Природно,в цьому випадку підвищуватиметься фінансова стійкість підприємства, алезнижуватися ефект фінансового важеля і рости середньозважена вартість капіталув цілому (оскільки процентна ставка по довгострокових позиках через більший їхризик вище, ніж по короткострокових позиках). Відповідно, якщо при незміннійучасті власного капіталу і довгострокових позик у формуванні оборотних активівростиме сума короткострокових фінансових зобов'язань, то розмір чистогоробочого капіталу скорочуватиметься.
Такимчином, вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів зрештою визначаєспіввідношення між рівнем ефективності використання капіталу і рівнем ризикуфінансової стійкості і платоспроможності підприємства. З урахуванням цихчинників і будується політика управління фінансуванням оборотних активів.
Виходячиіз стратегії інвестування в оборотні активи, робиться вибір джерелафінансування [5, с. 93].
Длядосягнення цілей управління інвестиціями необхідно прагнути до того, щобтерміни погашення засобів (кредитів) співпадали з тривалістю життя активів.Якщо такого збігу немає, то підприємство нестиме непотрібний ризик і додатковівитрати. Якщо довгострокові активи фінансуються за рахунок короткостроковихпасивів, то менеджерам доведеться постійно шукати можливості рефінансування, щозбільшує ризик, оскільки необхідні в якийсь момент грошові кошти можуть виявитисянедоступними або доступними за істотно вищою ціною. До того ж повторенняоперації рефінансування веде до зростання трансакционных витрат (і грошей, ічасу менеджерів).
Зіншого боку, фінансування короткострокових потреб за рахунок довготривалихзобов'язань веде до того, що витрати довгострокового фінансування виявляютьсявище, ніж дохід від короткочасного інвестування активів, а в результатізнижується прибуток.
Короткостроковефінансування класифікують залежно від того — спонтанне воно або ні. До спонтанногофінансування відноситься використання для фінансування інвестицій кредиторськоїзаборгованості: грошей, які підприємство повинне постачальникам (комерційнийкредит); неоплаченої заробітної плати і податків. Засоби по ці статтям витратнараховуються на початку місяця, але оплата робиться залежно від встановленихтермінів дещо пізніше, і ці засоби є джерелом фінансування. Чим довше платіжнийперіод, тим більше об'єм фінансування.
Ефективністьінвестицій можна оцінити на основі вибору між обліком векселів і факторингом.
Традиційновекселі виписуються для оформлення товарного кредиту. Окрім випуску власнихвекселів, підприємство для розрахунків з постачальниками може використовуватибанківські векселі. Але основне економічне призначення векселя — в найкоротшітерміни перетворювати дебіторську заборгованість постачальника на гроші нарозрахунковому рахунку. Підприємство, здійснюючи операції з банківськимивекселями, може отримати наступні вигоди:
¾ зняти проблему платоспроможності, оскільки вексель стабільногобанку більше ліквідний, ніж вексель самого підприємства;
¾ збільшити оборотний капітал; понизити податкові виплати;
¾ підвищити ліквідність вкладень, обумовлену терміновістю векселя, атак само наявністю вексельного ринку, де можлива реалізація векселів або їхоблік в банку;
¾ має можливість сплатити їм власні зобов'язання; має можливістьзакласти їх і отримати кредит [5, с. 96].
Банкпродає клієнтові вексель (власній емісії або придбаній) з відстроченням йогооплати на певний термін. Вексельне кредитування цікаво тим, що плата завідстрочення може бути нижче за ставку за кредитом, оскільки відсотки повексельних інструментах завжди значно нижчі за кредитових, якщо термін оплатипо векселю доводиться на пізнішу дату, ніж термін відстрочення оплати самого векселя.Винагорода за вексельними схемами встановлюється таким чином, що якщо Банкоплачує вексель раніше, ніж клієнт оплачує банку вартість векселя, то ставка завідстрочення оплати стає рівній кредитній ставці. Якщо ж навпаки — Клієнтоплачує Банку раніше, то ставка за відстрочення оплати встановлюється набагатоменше діючої кредитної ставки. Така схема винагороди встановлюється в договорахз урахуванням параметрів векселя (процентний або ні, дисконтний або ні, «дозапитання» або «не раніше» і так далі і тому подібне).
/>Список використаної літератури
1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 №1560-XII (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР).– 1991. – №47. – С. 646.
2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 №93/96-ВР (із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР).– 1999. – №19. – С. 80.
3. Гончаров А.Б. Інвестування. Навчальний посібник для самостійного вивченнядисципліни. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 336 с.
4. Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. –377с.
5. Кириченко О.А., Єрохін С.А. Інвестування: Підручник. – К.: Знання,2009. – 573 с.
6. Лемішко О.О. Інвестиції в основний капітал та їх вплив наекономіку України // Фінанси України. — 2007. — № 7. — С. 46-61.
7. Пересада А.А. Інвестування: Навч.-метод. посібник для самост.вивч. дисц. / А.А. Пересада, О.О. Смірнова, С.В. Онікієнко, О.О. Ляхова. – К.:КНЕУ, 2001. – 251 с.
8. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Либра,1996. – 344 с.
9. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. –392 с.
10. Федоренко В.Г.,Гойко А.Ф. Інвестознавство: Підручник / За наук. ред. В. Г. Федоренка. – К.:МАУП, 2000. – 408 с.
11. Федоренко В.Г. Інвестування:Підручник. – К.: Алерта, 2008. – 448 с.
12. Федоренко В.Г.Страховий і інвестиційний менеджмент. – К.: МАУП, 2002. – 344 с.