КОНТРОЛЬНА РОБОТАз дисципліни “Філософія”ТемаФілософська концепція Гегеля
План
Вступ
1.Об’єктивний ідеалізм Гегеля
2.Вчення про метод та систему у філософії Гегеля
3.Особливості і предмет філософії права Гегеля
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
ГеоргВільгельм Фрідріх Гегель народився 27 серпня 1770 р. в місті Штудгарте в сім'ївеликого урядовця. Діставши в місцевій гімназії первинну освіту 1788 р. бувзарахований до числа студентів теологічного інституту в Тюбінгене. Післязакінчення, з 1797 р. працював домашнім вчителем, далі служив директоромгімназії Нюренберге. З 1801 р. викладав в Ненськом університеті. З 1816 р.Гегель — професор Гейдельбергського університету, а з 1818 р. — берлінського,де якийсь час був і його ректором.[1]
Вже в студентські роки Гегель бувзайнятий творчим освоєнням і осмисленням досягнень попередньої політичної іправової філософії. Філософія права Гегеля одна з найзнаменитіших робіт у всійісторії правової, політичної думки. Це синтез філософських і політико-правовихдосліджень Гегеля протягом ряду років. Творчість Гегеля вважається вершиноюкласичної німецької філософії. Гегель пішов значно далі за своїх великихпопередників. Він першим представив весь природний, історичний і духовний світв безперервному розвитку. Він відкрив і обгрунтував з позиції об'єктивногоідеалізму основні закони і категорії діалектики. Він свідомо протиставив діалектику,як метод пізнання її антиподу, метафізиці, оскільки на його думку явище неменше об'єктивне, ніж єство. В своєму навчанні Гегель розглянув ідею держави іправа, вважаючи задачею науки про право і державу не розробку уявлень проналежне розумне право і державу, а знаходженні розумного в самій дійсності.Гегель не прагнув протиставити свій політичний ідеал дійсності, а прагнув першза все знайти розумність в самій дійсності; звідси заклик до примирення з самоюдійсністю, відмова від побудови належного розумного права і держави і прагненнявиправдати як розумне існуюче. Гегель першим розрізняє цивільне суспільство іполітичну державу, потрактувавши цивільне суспільство, як опосередкованапрацею, система потреб що покоїться на пануванні приватної власності ізагальній формальній рівності. Також розділяє стани і підрозділяє політичнудержаву на три власті, рахуючи належне розділення властей в державі гарантієюпублічної свободи. Вищим моментом ідеї держави і Гегеля представляє ідеалізаціюсуверенітету. Гегель виділив національне єство держави, поділивши всесвітнюісторію миру на чотири всесвітньо-історичні світи, звеличував при цьомунімецькі народи і прикрашаючи ступінь розвиненості Пруссії і інших німецьких держав.В даній роботі основні питання Гегелівської філософії про державу і право.
1. Об’єктивнийідеалізм Гегеля
В системігегелівського абсолютного ідеалізму субстанція ( абсолютна ідея ) проходитьстадії чистого мислення, вільно відчужує себе у формі «поняття» увласне інобуття, і, нарешті, породивши «мислячий дух» знаходить повнеі завершене поняття самої себе. Кожний із ступенів необхідний для забезпеченняцілісності процесу. Сама ж всесвітня історія введена Гегелем, як завершення системиоб’єктивного духу, в якій слідує перехід до духу абсолютного. «Дух тількияк дух — порожнє уявлення, — писав Гегель, — він повинен володіти реальністю,наявним буттям, повинен бути для себе об’єктивним, наочним». Вираз духу взовнішньому, його прояв в суспільному буття і суть гегелівський «об’єктивний»дух. Філософія ж історії є осмислення тимчасової форми духу. Принципом гегелівськогоабсолютного ідеалізму була тотожність буття і мислення. Тільки ця тотожність іробить історію філософії неможливої. Якщо б раптом виявилося, що сама по собіне розумно організований космос, а позбавлений розумності хаос, то філософіяісторії стала б неможлива ( неможливо шукати закономірність і логіку вбезрозсудному ). Але вона не тільки можлива, але і необхідна тому, що духповинен пізнати себе саме у філософській формі. Тотожність мислення і буття, — цяпідстава на якому тримається вся гегелівська філософія, сааме з цього івиведена необхідність історичного процесу і можливість філософії історії. Післятого, як необхідність історії доведена відносно до духу, пошук її передумов долюдини був «справою техніки» і, по суті справи, був вже непринциповим питанням. Коли Руссо задумався про суть історичного прогресу вінприпустив що людині властива «за природою» здібність до самовдосконалення.Гегелю припущення такого загального характеру також представлялось достатнім. Всередовищі просвітителів існувала думка, що причиною історичного прогресу(змін) є незадоволеність людей існуючими порядками, способом життя і прагненняморганізувати (перетворити) їх відповідно до своїх уявлень про бажане і належне.Гегель, зовсім не заперечуючи існування таких ідеальних спонукальних мотивівісторичної дії, не був схильний бачити в них рушійні сили історії і вважав, що неправомірнопереносити механізм індивідуальної мотивації на суспільство в цілому. Відкидаючипрагнення Канта і Фіхте до апріорного конструювання філософії історії без опорина фактичну історію, Гегель наполягав на тому, що філософія історії повиннавиходити з даного, від того що було насправді, освоювати емпіричний матеріал.Він твердив, що єдина думка принесена ним у філософію історії іззагальнотеоретичної філософії є визнання того, що розум володарює над світом, іщо як наслідок цього історія сама по собі розумна. Проте, ця крихта, яка очевидноз'явилася як наслідок вірності Гегеля принципам абсолютного ідеалізму, трохи непорушила з такою працею зведену будівлю філософії історії, відділивши від йоговсе «безрозсудне» і «випадкове», відкинувши філософію на рівеньвічних і незмінних субстанцій. Правильно, не можна розумно пізнавати то в чомурозуму немає, але ж розум в історії не лежить на поверхні, його треба відшукати.Вивчати синтез ірраціонального з раціональним, історія жива своєю єдністю протилежностейі не можна відділяти одне від іншого без загрози руйнування значення обох. Післягегелевськафілософія зробила спробу скинути кришталеве царство філософських абстракцій,знайшовши в абстрактних єствах, де колишня філософія бачила основу всього існуючоговсього-навсього уявні «випаровування» життєвого процесу і інструментипізнавальної діяльності, не більш. На зміну універсаму, складеному з речей, їхякостей і станів, прийшов мир процесів і подій, в якому немає нічого абсолютного,застиглого. Універсалізація історизму і затвердження загальної історичності стосовновсьому сущому — одна з домінуючих тенденцій пост класичної філософії.Історичність з'явилася поняттям, що акумулює і кристалізує головні параметрипроцесуально мінливому життю. Історичність, як факт того, що все в світі в томуабо іншому ступені підпорядковано історичним змінам, настільки очевидна, що пронеї не коштувало б і згадувати якщо б не розбіжності в оцінках її значущості. Аджеяк факт вона не бралася під сумнів і у філософському субстанціализмі, оскількипередбачалося, що все тимчасове, плинне, історичне належить до сфери випадкового,неістотного і що за всіма історичними перетвореннями, які охоплюють лише самийверхній шар реальності, перебувають незмінні вічні єства, чий зміст історієюніяк не зачіпається. Історичність стає проблемою, коли затверджується її істотність,признається історичне єство. Стосовно людини і суспільства це означає, що їхєство може зрозуміти тільки з історії. І сааме Гегелем першим зроблений крок встановленні таких понять як "історія" і "історичність". Всете кінцеве, тимчасове, що не несе в собі нічого необхідного для розвитку духуутворює, по термінології Гегелю, «тільки історичне», — зовнішній шарісторичної реальності, позбавлений розумності і істинного. Таке розділення на "історичне"і лише історичне" не можна пояснити інакше, як тим фактом, що на Гегеляробили дуже сильний вплив традиційні субстанціоналісти і він так і не змігостаточно вийти за межі ідеалістично-субстанціалистського розуміння миру.Проте, Гегель дав терміну "історія" нове життя. Замість простогозбирання фактів зміни стала на перший план висуватися сама ідея історичної змінності.На відміну від елементарної хроніки історичність і є сама ідея процесу, а нейого опис. Якщо довгий час історія була синонімом минулому, а історичне знання,знанню про минуле, то тепер виявилась більш фундаментальна задача: осягнути себе,власну дійсність в її історичності.
В другій половиніминулого століття, можливо востаннє, постала дилема: субстанціонализм абоісторизм? Її суть в наступному. В якості факту даний процес історичних змін,сама наявність якого проблематична. Питання: якщо за цими змінами щось абсолютнеі вічне чи ні? І в тій мірі, в якій філософія відмовлялась від такої підстави,вона поривала з поняттям субстанціоналізму.
Навіть якщо самтермін субстанція зберігався, а на місце субстанції приходить історія. Якщореальний тільки історичний процес, то він сам може грати роль тієї «скрипки»на якій все «тримається», а якщо субстанція не дана спочатку і несамотождествена, то вона вже не субстанція. Таким чином, відмова від субстанціїна користь історичності став неминучим. Нарешті, вирішальну роль у формуванні новоєвропейськоїфілософії історії зіграла християнська традиція. Саме в ній вперше склалисьпередумови для досягнення історичного процесу в його єдності і цілісності, вйого універсальності (всесвітності). Християнство упровадило в історію людстватри унікальні події: гріхопадіння як початок історії, явище Христа — її поворотногопункту, Страшний Суд, як об’єктивне її завершення. Тобто християнська концепціяісторії була теологічною, що підпорядковувала історію реалізації заданих ззовніцілей. Але найцікавіше, що основна схема християнського трактування повністюприйнята і відтворена Гегелем. Єдина відмінність полягає в тому, що дух в нійвже здійснив, що у нього не залишилося нереалізованих задач, і це повнездійснення відбулося усередині історії, в ній самій. Вододілом між гегелівськоїі релігійної філософіями історій, одночасною рисою їх зіткнення і відторгненнястала проблематика історії, її цілі і значення. Саме значення історії і ставтією проблемою над якою билися філософи всіх часів і народів. Ще Ф.Бекон знав, щоісторія — це діяльність людей, що в ній діють свідомі індивіди, переслідуючисвої цілі. Пізнання і відтворення з цілей необхідно для історика. Освіта мала підставуприпустити що відтворення цілей учасників історичних подій в змозі розкритизначення історії. Це установка на відтворення осмислених цілей і намірів невтратила частини своєї популярності і по цей день, хоча вона піддаваласяаргументованому критичному перегляду ще до Гегеля. Але саме філософія історії Гегелязробила можливими обґрунтовані міркування про значення історії, цією вічної проблемою.Філософія історії Гегеля стала базисом на якому стоїть більшість сучаснихфілософських конструкцій. І навіть його опоненти визнають, що саме філософіяГегеля допомогла перейти від середньовіково-античного субстанціоналізму доісторизму, і далі до сучасного філософського навчання.
2. Вчення про метод та систему у філософії Гегеля
Привиробленні основних принципів своїх навчань Гегель використовував найважливішівиведення філософських систем стародавнього світу нового часу, природних ісуспільних наук. Узагальнюючи попередні системи, він критично розвивав ісвоєчасно тлумачив елементи філософських переконань Вольфа, Спінози, Лейбніца,Канта, Ріхте, Шеллінга. “філософія Гегеля — максимально що раціоналізувавоб'єктивний ідеалізм. В основі всього сущого лежать закони мислення, тобтозакони логіки. Але логіки не формальної, а співпадаючої з діалектикою — діалектичної логіки. На питання звідки узялися ці закони Гегель відповідаєпросто: це думки бога до створення світу. Логіка є зображення бога який він є всвоєму вічному єстві до створення природи і якого б то не було кінцевого духу.”[2]
Гегель вважав матеріалізм безладнимнеправомірним напрямом. Філософська система ділиться Гегелем на три частини:1)логіка; 2)філософія природа; 3)філософія духу. Початковим пунктом філософіїГегеля виступає тотожність мислення (свідомості) і буття, ця тотожність єсубстанціональною єдністю миру. Але тотожність не абстрактна, а конкретна,тобто припускаюча і відмінність. Мислення і буття підлеглі одним і тим жезаконам, в цьому значенні Гегелівського положення про конкретну тотожність. Об'єктивнеабсолютне мислення є рушійна сила всього сущого і виступає воно, як абсолютнаідея, яка безперервно розвивається. Сходження від абстрактного до конкретного — загальний принцип розвитку. Новаторство Гегеля в тому, що його логіка прориваєвузький горизонт формальної логіки. Логічні форми не тільки змістовні, але ізнаходяться у взаємному зв'язку і розвитку. Гегель проголошує єдність.тотожність діалектики, логіки і теорії пізнання.[3]Гегелю властивий гносеологічний оптимізм, переконання в пізнаваності світу.Суб'єктивний дух, людська свідомість, осягаючи речі, знаходить в них проявабсолютного духу, звідси висновок: все дійсне розумне, все розумне дійсне.Гегель вважав, що існуюче розумне, саме коли воно виражає якусь необхідність,закономірність. Другим ступенем розвитку абсолютної ідеї Гегель вважав природу.природа є поразка абсолютної ідеї, її інобуття. Уражена духом, природа не маєнезалежно від нього існування.
Третій ступінь гегелівської системи- філософія духу. Тут абсолютна ідея як би прокидається, звільняється відприродних уз і знаходить свій вираз в абсолютному дусі. Саморозвиток духу йдепо трьох ступенях:
1) “суб'єктивний дух” — індивідуальна людська свідомість
2) “об'єктивний дух” — людськесуспільство, і три головні форми: право, моральність, держава.
3) “абсолютний дух” — включаємистецтво, релігію, філософію.
Дух є щось єдине і ціле, але щознаходиться в процесі розвитку, переходу від низовинного до вищого. Рушійноюсилою розвитку духу Гегель вважає діалектична суперечність суб'єкта і об'єктудумки і предмету. Долаючи цю суперечність, дух прогресує в свідомості своєїсвободи. З погляду Гегеля світ, як сукупність природи і духу, що знаходиться незовні абсолютного (абсолютного духу), а в ньому самому. Саморозвиток миру, єісторія абсолютного духу; визнання цього Гегелем, спричиняло за собою важливийв методологічному відношенні висновок для побудови всієї гегелівської філософії- спосіб, яким може бути пізнано абсолютне, зовсім не повинен бути принциповоіншим, ніж спосіб пізнання миру природи і миру духу. У філософії Гегеля тріадавиконує не тільки методологічну функцію, але і функцію системоспоглядаючу. Цене тільки змістовний принцип. або закон діалектики, як спосіб побудови системи.Вся структура Гегелівської філософії підкоряється потрійному ритму, будуєтьсявідповідно до вимог тріади. Розробляючи свою теорію діалектики Гегель виходитьз ідеї єдності діалектичної логіки для всіх сфер духу: для суспільства,держави, має рацію, політики, законодавства, людського життя, всесвітньоїісторії. Логічне зображення, підкреслює Гегель, є “загальний спосіб, в якомувся решта способів знята і укладена.[4] Філософський підхід Гегеля до сфери об'єктивного духу(суспільство, держава, право і так далі) припускає реалізацію принципів,моделей і правил його діалектики в даній наочній області дослідження, оскільки“сам метод розширяється в систему”.[5]
Філософія права по Гегелю не маєсвоїх специфічних методів дослідження. Постановка і рішення Гегелем питання пропредмет і метод філософії права спирається на діалектику в їїспекулятивно-ідеалістичній формі, метод зумовлює понятійний характер предметудослідження і по суті не досліджує об'єкт, а створює його, предмет жедослідження зводиться до понятійного апарату методу. тобто тотожність предметуі методу. Гегелівська філософія права означає рівність їх понятійного змісту. “містифікація,яку зазнала діалектика в руках Гегеля, — писав Маркс, — зовсім не перешкодилатому. що саме Гегель перший дав всеосяжне і свідоме зображення її загальнихформ руху. У Гегеля діалектика стоїть на голові. Треба її поставити на ноги,щоб розкрити під містичною оболонкою раціональне зерно”.[6] Сам Гегель заявляв, щойого діалектичний метод не є якесь чисто “зовнішнє мистецтво” або суб'єктивнагра в докази і спростування. що його метод спростовує всяку шкільну метафізику,що керується формальними визначеннями і що діалектичний метод, є “душа всякогонаукового розгортання думки” і саме він, і лише він, вносить необхіднийвнутрішній зв'язок в змісті науки і його непереборна сила полягає у внутрішньосуперечливому поступальному русі і розвитку. Відкриття діалектичного методу,складання цілої епохи у філософському мисленні, не було випадковістю. Гегельнеодноразово підкреслював, що в історії філософської думки існує відомаспадкоємність, збагачення подальших філософських навчань. Підкреслення Гегелемзаслуг попередніх філософських навчань не перешкодило йому з успіхом розширитирамки попередніх досягнень і представив весь історичний і духовний світ увигляді нескінченного процесу руху і розвитку. Все що нас оточує, заявив він,миє бути розглянуто як зразок діалектики. Виступаючи проти односторонньогоабстрактно аналітичного методу. він затверджував, що такий метод абсолютнонеприйнятний для філософії, філософія по суті справи, не знайшла свого істинногометоду. і лише Гегель дав зразок істинного методу філософської науки,застосувавши його до конкретного предмету — до свідомості. Рух свідомості — цесходження від абстрактного до конкретного. Кожний останній ступінь містить всобі попередні, відтворюючи їх на новому більш високому рівні, в теж часподальші ступені передбачаються на більш ранніх етапах діалектичного шляхурозвитку.[7] Діалектичнийідеалізм, тобто поєднання наукового переконання з переконанням у принципіненауковому, є парадоксом всесвітньо-історичного масштабу, небувалим по своїхпараметрах взаємопроникненням істинного і помилкового, справжнього і уявного,єства і видимості. Звідси і суперечність між системою і методом Гегеля суперечністьякого зовсім не виключає їх єдність.[8]Діалектика з її боротьбою протилежностей, духовний і історичний прогресфактично обернутий в минуле. Їм немає місця ні в теперішньому часі, ні вмайбутньому: адже “абсолютна мета” прогресу досягнута. Діалектичний метод неможе для Гегеля служити знаряддям критичного осмислення і перетвореннядійсності.[1][9] Специфічна діалектикаполітико-правової сфери в гегелівській філософії права виявляються обхіднимшляхом. Те, що Гегелем позначаються як ступінь об'єктивного духу, є особливасфера із специфічним значенням і змістом. Через це логіко-гносеологічнезначення понять і закономірностей їх руху, з якого свідомо виходить Гегель вході дослідження права, держави, політики неминуче трансформуються і прибавляютьінші нові характеристики і значення, обумовлені своєрідністю досліджуваногоматеріалу специфічним змістом власною логікою предмету розгляду.[10]
У сфері філософії правадіалектичний метод розгортається в систему теоретичних конструкцій, задопомогою яких обґрунтовуються певні політико-правові погляди. Сам Гегельпідкреслював своєрідність власного філософського розгляду проблем права ідержави і акцентував увагу на теоретико-концептуальній стороні свогополітико-правового навчання. “при думці про державу, — підкреслював він, — потрібно мати у вигляді не особливі держави, а особливі установи, а швидше ідеюсаме по собі, цього дійсного бога”.[11]Вплані політичних і етичних результатів гегелівського вживання діалектики цеозначає перетворення процедури і схеми містичного руху поняття права в табельпро політичні ранги суб'єктів суспільного і державно-правового життя. Особа,сім'я, суспільство, держава — це не тільки черговість гегелівськогодослідження, але і школа їх цінності, регламент значущості в ієрархізованному політичномужитті. Гегель характеризував діалектику як рушійну душу істинного пізнання, якпринцип, що вносить в зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність. ЗаслугаГегеля, що він дав діалектичний аналіз всіх найважливіших категорій філософії ісформував три основні закони.
I закон.Закон переходу кількісних змін в якісні.
Гегель дав визначення категорійякості, кількості і міри, вважаючи їх III формамипочаткового ступеня буття ідеї. Якість — це внутрішня визначеність предмету,явище, яке характеризує предмет або явище в цілому. Якість є перша безпосереднявизначеність буття. Категорія якості передує в логіці Гегеля категоріїкількості. Такий порядок загалом відповідає історії людського пізнання. Дикуни(як і діти) розрізняють речі по їх якісній визначеності, хоча не уміютьвважати, тобто не знають кількісних співвідношень. Кількість, по Гегелю, євизначеність, “байдужа для буття” зовнішня визначеність речі. Якість євнутрішня визначеність речі. Якість і кількість не можуть існувати ізольованийодин від одного, оскільки будь-яка річ є безумовно і якісна величина, якіснопевна якість. Синтезом якісної і кількісної визначеності виступає міра. Кожнаріч, оскільки вона якісно визначена, є міра. Порушення міри міняє якість іперетворює одну річ на іншу. Відбувається перерва поступовості, або якіснийстрибок. Стрибок — це загальна форма переходу від одного якісного стану доіншого. Гегель характеризує стрибок, як складний діалектичний стан. Стрибок — ця єдність буття і небуття, що означає, що старої якості вже немає, а нового щені, і одночасно, колишня якість ще є, а нове — вже є. Наприклад, так, завдякикількісним змінам міра виявляється перевершеною і в результаті з'являється щосьабсолютно інше, а саме злочин. Якісний стрибок може перетворити право нанесправедливість, чеснота — у ваду. Другий закон діалектики — законвзаємопроникнення протилежностей розкриває в розвитку його внутрішнє джерело,імпульс. Основою всякого розвитку, з погляду цього закону, є боротьбапротилежних сторін. Для характеристики цього закону, Гегель розглядає такіпоняття, як:
— тотожність — рівність об'єктусамому собі або декількох об'єктів один одному;
— відмінність — відношеннянерівності об'єкту самому собі або об'єктів один одному;
— протилежності — взаємостосункитаких сторін об'єкту або об'єктів один з одним, які корінним чиномвідрізняються один від одного;
— протилежності — це процесвзаємопроникнення і взаємозаперечення протилежностей. При розкритті дії цьогозакону Гегель підкреслював існування зв'язку і взаємодії між протилежностями,доводячи, що вони тенденції і моменти, що рухаються, взаємозв'язані івзаємодіючі, і цей взаємозв'язок виражається в тому, що кожна з них, як свояпротилежність, має свою іншу протилежність і існує ця її протилежність. Гегельдоводив це на прикладі таких явищ, як магнетизм, електрика. “північний полюс вмагніті, — писав він, — не може бути без південного. Якщо розрізатимемо магнітна дві половини, то у нас не опиниться в одному шматку північний полюс, а віншому південний. Точно також і в електриці позитивна і негативна електрика несуть два різних, окремо існуючих, флюїдів ”.[12]Іншою стороною діалектичної суперечності є взаємне заперечення сторін ітенденцій, саме тому сторони єдиного цілого суть протилежності, вонизнаходяться не тільки в стані взаємозв'язку, взаємообумовленості, але і взаємозаперечення,взаємовиключання, взаємовідштовхування. Саме такого роду взаємовідношенняпротилежностей Гегель назвав суперечностями. “суперечність- ось що насправді рухає миром і смішно говорити. що суперечність не можнамислити”.[13] “суперечністьє корінь всякого руху і життєвості, лише оскільки воно має в самому собісуперечність, він рухається, володіє імпульсом і діяльністю”.[14]
Розвиток є процесом становлення,загострення і вирішення протиріч.
Вирішення будь-якого конфліктусуперечностей є стрибком, якісна зміна даного об'єкту, перетворює його наякісно інший об'єкт, заперечення новим об'єктом старого, виникнення нових,інших суперечностей, властивих об'єкту нової якості. Третій закон діалектики — закон заперечення відображає, по Гегелю, загальний результат і спрямованістьпроцесу розвитку. Заперечення означає знищення старої якості новим, перехід зодного якісного стану в інший. Заперечення, по Гегелю, володіє діалектичноюприродою, саме є єдністю трьох основних моментів: 1) подолання старого; 2)прийнятністьв розвиток; 3)затвердження нового.
Заперечення в подвійному виглядівключає ці три моменти і характеризує циклічність розвитку. Ця циклічністьпов'язана з проходженням в процесі розвитку трьох стадій:
-затвердження або положення (теза);
-заперечення або протиставленняцього твердження (антитезис);
— заперечення заперечення, зняттяпротилежностей (синтез).
Процес заперечення заперечення, нескладається так, що думка спочатку вважається, потім протиставляється самійсобі і, нарешті, зміняється синтезуючою вищою думкою, в якій боротьба знятихйого попередніх думок, як протилежностей, є рушійною силою подальшого розвиткулогічного процесу. Дія цього закону Гегель ілюструватиметься на прикладізростання рослини. Беремо, наприклад, зернятко вівса. Кинемо його в землю. Знього проростає стебло, заперечливе це зернятко. Стебло через якийсь час починаєколоситися і дає нове зерно, але вже в десятиразовому і більш розмірі.Відбулося заперечення заперечення. Процес розвитку носить поступальнийхарактер. Поступальність і повторюваність надає циклічності спіралевидну формуі кожний ступінь процесу розвитку багатше за своїм змістом, оскільки вонавключає все краще. що було накопичене на попередньому ступені. Крімдіалектичного тлумачення категорій і розробки трьох законів, діалектичний методГегеля включає принципи аналізу дійсності як сходження від абстрактного доконкретного, відповідність історичного і логічного, усестороннього. Ця спадщинаувійшла до скарбниці світової філософської думки.
3. Особливості і предмет філософії права Гегеля
Правоз погляду Гегеля є наявне буття вільної волі. “право полягає в тому, що наявнебуття взагалі є наявне буття вільної волі”[15]Поняття права значно більш широке ніж юридичне поняття про право, воно охоплює“наявне буття всіх галузей свободи”.[16] Це є об'єктивно ідеалістичне поняття права. Розум, дух вобласті суспільних відносин людей з погляду Гегеля творить свою роботу задопомогою індивідуальної волі окремих осіб і створює об'єктивний світ свободи,тобто право. В положенні Гегеля про те, що через індивідуальну волю окремоїособи здійснюється загальна воля, можна бачити віддзеркалення в ідеалістичнозбоченій формі уявлення про залежність індивідуальної свідомості від суспільноїсвідомості.
Розгляд процесу здійснення нібитосправжньої свободи насправді не є в навчанні Гегеля предметом філософії права. Поняттяпро право в уявленні Гегеля має своєю основою не волю окремої особи, а якусьсобі і для себе сущу, загальну волю, що має самостійне існування в часі,просторі і що виражає об'єктивно розумну, а не суб'єктивне свавілля окремоїособи, що істотно відмінно від поняття про право дане Кантом і всімаприхильниками критичної філософії. Категоричний імператив Канта в області правасвідчить: “поступай так, щоб твоя свобода могла співіснувати з свободою всіхлюдей, початкове положення — свобода окремої особи”. Гегель же прагнутиспіткати розумне єство права і держави самих по собі, незалежно від прав іінтересів окремої особи. Він потрактує позитивне право як вираз самого розуму,щоб тим самим обґрунтувати неправомірність, але революцію знищення, незаперечуючи при цьому можливості елементів насильства і тиранства в позитивномуправі, але вважає їх для самого права чимось випадковим, що не стосуєтьсяприроди права самого по собі, як щось розумного, як в собі і для себе сущоїсвободи волі.
В “філософії права”, як складовоїчастини системи гегелівської філософії, розвиток духу дається через розвитокдіалектичного руху поняття права від його абстрактних форм до конкретних — відабстрактного права до моральності, а потім до моральності( сім'ї, цивільномусуспільству і державі).
Філософія права як частинафілософії має “певну початкову крапку, яка є результат і істина того, що їйпередує і що складає її так званий доказ. Тому поняття права по своємустановленню потрактує зовні науки права, його дедукція передбачається тут вжетією, що є і його слід приймати як належне.”[1][17]“філософськанаука про право, — відзначає Гегель, — має своїм предметом ідею права — поняттяправа і його здійснення”.[18] Ідея права яка і є свобода, за задумом і виконанню Гегеля, розгортаєтьсяв світ права, її сфера об'єктивного духу предстає як ідеальна правовадіяльність – об’єднання форм права і свободи. Ідея права як предмет філософіїправа означає єдність поняття права і наявного буття права, одержуваного в ходіоб'єктивування поняття права. Свою концепцію філософії права Гегель розробляє іпотрактував саме як філософську науку про право, відмінну від юриспруденції, азаймаючись позитивним правом (законодавством) має справу по йогохарактеристиці, лише з суперечностями.[1][19]Задача філософії права, по Гегелю, полягає в збагненні думок, що лежать впідставі права, а справжня думка про право є його поняття. Це понятійнетрактування права “Філософія права”, містить систему об'єктивних формоутворень,які виходять в процесі розгортання поняття права при діалектичному йогосходженні від абстрактного до конкретного. Без з'ясування особливого значеннякатегорії “поняття” неможливе зрозуміти жоден з розділів гегелівськоїфілософії. Філософія, пояснює Гегель, “є щонайвищий спосіб збагнення абсолютноїідеї, тому що її спосіб є щонайвищий — поняття”.[1][20]
Абсолютна ідея, як “єдиний предметі зміст філософії” має різні формації (“по Гегелю це самовизначення івідособлення” абсолютної ідеї) і філософське збагнення їх — “справа особливихфілософських наук”.[21] Такою “особливою філософською наукою” є і “Філософія права”. Поняття“право” вживається в гегелівській філософії права в наступних основнихзначеннях:
I)право як свобода (ідея права)
II)право як певний ступінь і форма свободи (особливе право)
III) правояк закон (позитивне право).
I. На ступені об'єктивного духу, девесь розвиток визначається ідеєю свободи — “свобода” і “право” виражають єдинезначення
II.Система права як царство реалізованої свободи є ієрархією особливих прав (від абстрактнихформ до конкретних)
Конкретизація поняття права є певненаявне буття свободи, а значить і особливе право. Подібна характеристика відноситьсядо абстрактного права, моралі, сім'ї, суспільства, держави. Ці “особливі права”дані в рамках однієї формації об'єктивного духу, вони обмежені, підлеглі іможуть вступати у взаємні колізії. Подальше “особливе право”, що діалектично“знімає” попереднє, більш абстрактне “особливе право”, представляє йогопідставу і істину. Більш конкретне “особливе право” первичне і сильніше більшабстрактного. На вершині “особливих прав” стоїть право держави, над ним лишеправо світового духу. Оскільки в реальній дійсності “особливі права” всіхступенів (особи, її совість, сім'ї, держави) дані одночасно і, отже, вактуальній або потенційній колізії, оскільки по гегелівській схемі, остаточноістинне лише право вищого ступеня.
III.Право як закон (позитивне право) є одним з “особливих прав”
Гегель пише: “те, що є право всобі, встановлене в його об'єктивному наявному бутті, тобто визначене длясвідомості думкою і відоме як те, що є і визнане правом, як закон; за допомогоюцього визначення право є взагалі позитивне право”.[1][22]
Перетворення права в собі в законшляхом законодавства надає праву форму загальності і справжньої визначеності. Предметомзаконодавства може бути лише увага сторони гегелівських відносин. Розрізняючиправо і закон, Гегель в той же час прагне виключити їх зіставлення. Гегельвизнає, що зміст права може бути спотворене в процесі законодавства, тому невсе дане у формі закону є право. В гегелівській філософії йдеться про внутрішнєрозрізнення одного і того ж поняття права на різних ступенях її конкретизації. “таобставина, що насильство і тиранство можуть бути елементом позитивного права, — підкреслював він, — є для нього чимось випадковим і не зачіпає його природу”.[1][23] Закон (за поняттям) — цеконкретна форма виразу права. Відстоюючи це, Гегель разом з тим відкидаєпротиправний закон, тобто позитивне право, не відповідне поняттю права взагалі.
Специфіка філософії права Гегеляпроявляє себе не в розгортанні принципу розрізнення права і закону, щовизнається за нього, в якусь незалежно від позитивного права діючу і йомукритично протиставлену систему природного права.[24] Навпаки,Гегель прагне довести неістинність і недійсність такого трактування відмінностіправа і закону. Предметом гегелівського філософського розгляду є лише ідеальне(право і закон єдині по своїй ідеальній природі). Гегель затверджує, що взаконах відображаються національний характер даного народу, ступінь йогоісторичного розвитку, природні умови його життя, але разом з тим відзначає, щочисте історичне дослідження і порівняльно-історичне пізнання відрізняються відфілософського способу розгляду, знаходяться зовні нього. Історичний матеріал,не будучи сам по собі філософськи розумним, придбаває в гегелівській концепціїфілософське значення лише тоді, коли він розкривається як момент розвиткуфілософського поняття.[1][25]
В гегелівському навчанні трьомаголовними формоутвореннями вільної волі і відповідно трьома основними рівнямирозвитку поняття права є:
1) абстрактне право
2) мораль
3) моральність
I.Сфера абстрактного або формального права є область безпосереднього зовнішньогосамовизначення волі окремої особи, зовнішнє наявне буття свободи волі.
II.Сфера моралі є внутрішнє наявне буття волі, внутрішнє самовизначення воліокремої особи, що знаходить свій вираз в її діях.
III.Сфера моральності є область конкретної єдності зовнішнього внутрішнього буттясвободи, абстрактного права і моралі. В цій сфері загальне, розумне, справжнясвобода одержує своє існування і в системі суспільних відносин і всамовизначенні волі окремої особи, діючої згідно вимогам розумного порядку.
Ці три етапи в розвитку поняттяправа здійснює загальний шлях розвитку поняття в гегелівській філософії. Процесрозвитку поняття права визначався розвитком самих категорій гегелівськоїідеалістичної діалектики. При цьому задача філософії права зрозуміти роботурозуму в розвитку ідеї права. наше суб'єктивне мислення з точки зору лише як биспостерігає за розвитком ідеї, як власною роботою розуму. Справа науки полягаєв тому, щоб зрозуміти цю “самостійну роботу розуму предмету”. Маркс в “Світломусімействі” указував на цю межу всієї гегелівської філософії: “істина… дляГегеля, автомат, який сам себе доводить”. Людині залишається слідувати за нею,результат дійсного розвитку є не що інше, як доведена, тобто доведена досвідомості істина”.[26]
Абстрактне право — перший ступінь врусі поняття права від абстрактного до конкретного. В основі права — свободаокремої людини. “особа починається тільки тут, оскільки суб'єкт маєсамосвідомість про себе не тільки взагалі, як про конкретний і якимсь чиномвизначений “я”, а швидше має самосвідомість про себе, як про абсолютноабстрактний “я”.[27] Поняттяпро особу є основою абстрактного права. “будь особою і поважай інших як особи”- є основною заповіддю абстрактного права.[28] Тим самим абстрактне право припускає певні відносини міжокремими особами”.[1][29] ПоняттяГегеля про абстрактне право було абстрактним поняттям про правовідносини,властиві буржуазному суспільству, яке обґрунтовується Гегелем на грунтіоб'єктивного ідеалізму, як певний етап в процесі діалектичного розвитку духу.Поняття абстрактного права є лише якнайменше розвинене поняття про право і не єще істинним. “абстрактне поняття права містить в собі, як у зародку, все більшконкретні правові визначення, але на початку поняття абстрактне, тобто всівизначення, правда, містяться в ньому, але разом з тим тільки містяться: вонисуть тільки в собі і ще не розвинені в самих собі в цілісність”.[30] По думці Гегеляабстрактне право містить в собі як можливі всі визначення області моралі і вобласті моральності. Свою реалізацію свобода особи перш за все знаходить вправі приватної власності. “розумність власності полягає не в задоволенніпотреб, а в тому, що знімається гола суб'єктивність особи. Лише у власностіобличчя є як розум. Хай ця перша реальність моєї свободи знаходиться взовнішній речі, і, отже, є інша реальність, але ж абстрактна особа саме в їїбезпосередності не може володіти ніяким іншим наявним буттям.”[31] Якщо особа вкладає своюволю в річ, то тим самим річ стає моєю. Власність, по думці Гегеля, перш за всепевне відношення людської особи до зовнішнього світу, до природи, до речей.Поняття про власність Гегеля пов'язано з основами його ідеалістичногосвітогляду; воно виражає примат духу над матерією. Він розглядає приватнувласність, як абсолютне право вільної волі окремої особи на привласнення речі.для нього приватна власність була першою і необхідною ланкою в ланцюзі розвиткуоб'єктивного духу, в процесі реалізації духу в зовнішньому світі.[1][32] Дане ідеалістичнеприпущення про власність і обґрунтовування абстрактного права вихваляли івикористовували неогегельці (ідеології фашизму) в своїх реакційних цілях, для обґрунтовуваннянібито абсолютної етичної цінності приватної власності самої по собі. Оскількивласність необхідна для виразу зовнішнього наявного буття власної волі, такожна особа була б повинна була володіти приватною власністю. Гегель не робить,проте, звідси висновку. що кожний громадянин повинен володіти власністю длязадоволення своїх потреб. Таким чином, для прояву наявного буття вільної волі зпогляду Гегеля достатньо володіти хоча б однією єдиною сорочкою. Гегель — прихильник майнової нерівності, нерівності розподілу володінь і станів не можнаназвати несправедливістю природи; бо “природа не вільна і тому ні справедлива,ні несправедлива ”.[33]
Гегель визнавав лише формальнурівність людей: “люди, зрозуміло, рівні, але лише як особи, тобто відносноджерела їх володіння ”.[34]Своє розуміння свободи і права Гегель направляв також проти рабства ікріпацтва. “в природі віщої, — відзначає Гегель, — полягає, що раб маєабсолютне право звільнитися...”[35]Згідно навчанню Гегеля єство приватної власності в тому, що особа вкладає своюволю в річ. В заволодінні, користуванні, відчуженні речі виражається всяповнота права власності. Необхідним моментом в здійсненні розуму є, по Гегелю,договір, в якому один одному протистоять самостійні особи — власники приватноївласності, оскільки сам розум, дух робить необхідним. щоб люди дарували,обмінювали, торгували і так далі. Юридичні інститути і правові уявлення Гегель,що належать буржуазному суспільству, оголошує абсолютною необхідністю розуму. Длядоговору є, на думку Гегеля характерними 3 моменти:
1)Договір залежить від свавілляособливої волі, волі окремого власника;
2)Досягнута в договорі шляхом угодитотожна воля обох власників є лише загальна воля, але не в собі і для себе сущаволя, не загальна воля і
3) предметом договору можуть бутитільки одиничні речі, бо тільки відчуження їх підлегле голому свавіллю окремоговласника.
Через останню підставу Гегельвідкидає погляди на брак, як на своєрідний договір і вважає, що такий підхід добраку суперечить людській гідності. Також Гегель відкидає договірну теоріюдержави. Той, що “привніс договірного відношення, також як і відносин приватноївласності взагалі, в державне відношення привів до найбільшої плутанини в державномуправі і дійсності.”[36] Наступниммоментом вчення про абстрактне право є гегелівські думки про неправду,примушення. Відношення права в собі, загальної волі до особливої волі окремоїособи, як воно виражено в договорі, Гегель розглядає як відношення єства доявища. Це явище права, переходить в неправді у видимість права, тобто щосьоб'єктивне існуюче, але не має опори в єстві. Це і є зовнішнє існування, яке невідповідає єству. Заперечення видимості, її зникнення, показує владу єства надвидимістю, її силу, її дійсність. В результаті заперечення видимостідосягається єдність між єством і явищем. Воно перетворюється на дійсність.“дійсність є що стало безпосереднім єдність єства і існування.”[37] Право відновлюється ізатверджується шляхом заперечення неправди. Неправда є така видимість, і черезїї зникнення право одержує визначення якогось міцного і має силу, і якщо ранішевоно володіло лише безпосереднім буттям, то тепер стає дійсним, повернувшися зсвого заперечення.
Гегель розрізняє: цивільна неправда(простодушна) — особа не усвідомлює наявність в його діях неправомірності, лишевидимості права, помилково приймаючи неправду за справжнє, справжнє право. Називаючицивільну неправду простою негативною думкою, Гегель хоче сказати, що вцивільній неправді не заперечується володіння даною особою правом взагалі, азаперечується лише дане, особливе право особи. Цивільна неправда є саманезначна неправда, оскільки тут заперечується лише особливе. загальна воляповністю признається і поважається даною особою. “якщо я говорю: троянда нечервона, то я все-таки визнаю, що вона володіє кольором. Я тому не заперечуютроянду, а заперечую лише особливе, червоний колір. Точно також кожна особахоче правого і добивається того, щоб з ним поступили згідно праву. Йогонеправда лише в тому, що воно визнає за право те, чого воно добивається.”[38]
Другою формою неправди, по навчаннюГегеля, є обман.
В обмані особлива воля обдуреноїособи не порушується, оскільки його примушують вірити, що з ним поступаютьзгідно праву, то що виставляється як справжнє право, насправді лише уявнеправо, воно не є об'єктивно в собі сущим правом, а є лише чимось суб'єктивним. Злочинз погляду Гегеля є щось безрозсудне, неістинне також і тому, що воно суперечитьпоняттю людини як істоти розумного, може діяти достовірно вільно. Злочин є таканеправда, яку людина насильно і відкрито ставить на місце “права в собі”. Узв'язку з цим Гегель писав, що злодій не створює зовнішньої видимості права,яке створюється в обмані. Хто скоює злочин, наприклад крадіжка, той заперечуєне тільки особливе право іншої особи на цю певну річ, і заперечує взагалі йогоправо, і злодія тому не тільки зобов'язали віддати назад вкрадену їм річ, алеі, крім того, карають ще, тому що він порушує право як таке, тобто правовзагалі.”[39] згідноцьому покарання є не тільки засобом відновлення порушеного права, але і правомсамого злочинця, закладеним вже в його діянні — вчинку вільної особи. Зняттязлочину через покарання, по гегелівській схемі конкретизація поняття права іморалі. На цьому ступені, коли особа абстрактного права стає суб'єктом вільноїволі, вперше придбавають значення мотиви і цілі вчинків суб'єкта. Вимогасуб'єктивної свободи полягає лише в тому. щоб про людину судили по його самовизначенню.Лише у вчинку суб'єктивна воля досягає об'єктивності і, отже, сфери дії закону;сама ж по собі моральна воля некарана. Абстрактне право і мораль є двомаодносторонніми моментами, які придбавають свою дійсність і конкретність вморальності. коли поняття свободи об'єктивувалося в наявному світі у виглядісім'ї, цивільного суспільства і держави
Висновок
Філософсько-правовенавчання Гегеля зробило величезний вплив на подальшу історію політико-правовоїдумки. Гегелівська філософія давала досить широкий простір для обґрунтовуванняяк консервативних, так і критичних опозиційних переконань. Гегель, кажучи проте, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити якусь застарілу формужиття сучасність, що йде в минуле, порівнює свою філософію з совою Мінерви, щопочинає політ лише з настанням сутінків. Після більше півтора століть післяпочатку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і щогоріла у вогні невгасаючої критики, постає вже у виді не сови Мінерви, а швидшеза птаха Фенікс. Вона пережила багато сутінків і світанків придбавав все новийі новий вигляд. Галерея цього вигляду обширна, але не вичерпана. оскільки життягегелівської філософії права — в оцінках, інтерпретаціях і інших багатоманітнихзв'язках з сучасністю — продовжується.[40]
Список використаної літератури
1.Г.В.Ф. Гегель. Філософія права. Академія наук СРСР. Інститут філософії. Із-во“Думка”, Москва — 1990 р.
2.Г.В.Ф. Гегель. Енциклопедія філософських наук. т. 3. Москва, 1977 р.
3. Г.В.Ф. Гегель. Наука логіки. т. 3. Москва. 1972 р.
4.А.Т. Палаців. Гегель. Із-во Наука. Москва. 1972г.
5.Н.О. Лосській. Історія російської філософії. М. “вища школа”, 1991 р.
6.Б.С. Мальковській. Вчення Гегеля про державу і сучасність. Із-во Наука. М.“наука”. 1989 р.
7.В.С. Нерсесянц. Гегелівська філософія права. М. 1983 р.
8.История політичних і правових навчань. Підручник для вузів. М. Юрід.література. 1988 р. під редакцією д.ю.р. наук, проф. В.С. Нерсесянца.
9.Т.И. Ойзерман. науково-філософський світогляд марксизму. М. “наука”, 1989 р.
10.А.А. Піотковській. Вчення Гегеля про право і державу і його кримінально-правоватеорія. Гос-ноє в-во юридичної літератури. М. 1963 р.
11.А.А. Радугин. Філософія. Курс лекцій. Із-во. Центр, 1996 р.
12.Философия. Навчальний посібник для вузів. Із-во Юрист,М. 1996 р.