Лекція на тему „ФілософіяНового часу та Просвітництва (ХVІІ- ХVІІІ ст.)”
1. Емпіризм і раціоналізм як основні напрями уфілософії Нового часу
2. Філософська думка в Англії (ХVІІ- ХVІІІ ст.)
3. Раціоналістичні системи Б.Спінози та Г.Лейбніца
4. Філософія Просвітництва
1. Емпіризм і раціоналізм як основні напрями уфілософії Нового часу
Новий час – доба видатнихдосягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби (ХVІІ ст.) визначають як століття геніїв,вільнодумців, а другу (ХVІІІ ст.)– як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї добибули емпіризм і раціоналізм.
Емпіризм – напрям уфілософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує зчуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує данічуттєвого досвіду.
Засновник емпіризму — англійський філософ ФренсісБекон.
/>Видатні представники емпіризму: Томас Гоббс, Джон Локк(Англія), Джон Дьюї (США).
Раціоналізм— напрям у філософії, що визнає розум єдинимджерелом
і достовірною основою пізнання й поведінки людини.
Найвідоміші представники раціоналізму: РенеДекарт, Бенедикт Спіноза.
2. Філософська думка в Англії (ХVІІ- ХVІІІ ст.)
Першим філософом Нового часу, засновникоманглійського матеріалізму та емпіризму вважається англійський філософ ФренсісБекон(1561 — 1626).
Основні твори:«НовийОрганон», «Про гідність і примноження наук».
Народився Ф. Беконвсім'ї одного з найвищих урядовців єлиизаветинського двору, навчався вуніверситеті Кембриджа, готував себе до державної служби, зробив блискучукар'єру. У 1617 р. став хранителем великої печатки, лордом-канцлером і перомАнглії, котрому король доручав управління державою. Але державна кар'єрафілософа дуже швидко зазнала краху. Ф. Бекона звинуватили в хабарництві, і вінмусив визнати свою провину на суді. Суд позбавив Бекона всіх відзнак і присудивдо ув'язнення та великого штрафу. Король скасував цей вирок, але політичнакар'єра Бекона скінчилася, проте такий поворот у його житті мав і позитивні наслідки:Бекон цілковито піддався іншій своїй пристрасті — науці.
Серед численних філософських питань, надякими він працював протягом життя, провідне місце посідає проблема могутностілюдського знання й експериментального дослідження природи. Виступивши провісникомнової науки, Ф. Бекон започаткував емпіризм як методологічний напрям у науковомупізнанні. І в цьому полягає непересічне значення йогофілософських праць.
/>Ф. Беконвідкрив для нас царину наукового знання як такого. Його філософські ідеїпоширилися далеко за межі XVII ст.Філософ прагнув звільнити людський інтелект від влади фальшивих теорій і необґрунтованихфактів, спрямувавши його на неупереджене дослідження буття. І тому йогофілософія зберігає своє значення, залишаючись співзвучною тим настроям, щопанують і в науці XXI ст.Основні погляди Ф. Бекона— Головне покликання філософії –пізнання природи й опанування її силами;
— для опанування силами природи необхіднорозробити новий метод — методіндукції;
— існують «привиди»(«примари»), які перешкоджають людині отримати істинне знання:
1)«привидироду» пов'язані з недосконалістю самого людського розуму. Розум домішує доприроди речей свою природу;
2)«привидипечери» — неправильне виховання, погані звички;
3)«привидиплощі» — породжуються спілкуванням;
4)«привидитеатру» — сліпа віра в авторитети;
— існують три шляхи пізнання:
1)«шляхпавука» — спроба людського розуму виводити істини самого себе;
2)«шляхмурахи» — нагромадження голих фактів;
3)«шляхбджоли» — перетворення емпіричних фактів на наукову істину.
Томас Гоббс(1588-1679) — англійський філософ, політичнийтеоретик, засновник новоєвропейського атеїзму.
Основні твори: «Про тіло», «Про людину», «Про громадянина»«Левіафан».
Т. Гоббс народився в родині сільськогосвященика здобув гарну освіту, закінчив один із коледжів Оксфордськогоуніверситету. Ще в дитинстві Гоббс чудово засвоїв латину й грецьку мову, вуніверситеті вивчав філософію Аристотеля і фізику. Неабияку роль у становленнійого наукових поглядів відіграло знайомство з італійським ученим ГалілеоГалілеєм. Т. Гобс допомагав Ф. Бекону в роботі й був його особистим секретарем.
Важливим елементом філософської системи Т.Гоббса є вчення про моральні аспекти людської діяльності. Природі людини, за Т.Гоббсом, властиві прагнення до самозбереження, себелюбство, жадібність. Усежиття людини є складною грою пристрастей та інтересів, що наближає людину дотваринного світу. Поняття добра і зла Гоббс розглядає у зв'язку з відчуттямизадоволення і незадоволення, що їх переживає людина. На відміну від математики,предмет якої не викликає пристрастей і не зачіпає людських інтересів, наука промораль і не може сформулювати свої положення так, щоб вони не заперечувалисьлюдьми. Гоббс був переконаний: якби математична істина, згідно з якою три кутитрикутника дорівнюють двом прямим, суперечила б чиїмось інтересам ученнягеометрії було б відкинуто, а математичні книги — спалені.
Хоча Гоббс мав серед сучасників небагато прихильників,його філософське вчення відіграло важливу роль у подальшому розвиткуматеріалістичної філософії. Він був одним із засновників соціології Новогочасу, батьком семіотики як науки, привертав до себе увагу як політолог, котрийрозкрив анатомію диктатури як форми державної влади.
/>Джон Локк(1632- 1704) народився в пуританській сім'ї. Його батько був судовим чиновником. Дж.Локк навчався у вестмінстерській монастирській школі, а потім — в Оксфордськомууніверситеті. Найтісніші контакти він установ з англійським хіміком Р. Бойлем,виявляв інтерес до філософії, вивчаючи твори П. Гассенді й Р. Декарта.
Свою теорію пізнання Дж. Локк починав ізкритики розвинутої в межах раціоналістичної філософії теорії вроджених ідей.Підґрунтя цієї теорії було закладене Р. Декартом. Дж. Локк прямо й недвозначностверджував: «В душі немає вроджених принципів». Дж. Локк не тількиматеріаліст, він репрезентував протилежний раціоналізмові методологічнийпринцип є емпіризм. Його полеміка з прихильниками раціоналістичної методологіїй теорії пізнання — невід'ємною складовою історії філософської думки Новогочасу. Саме з Локкової філософії починається істерія британського емпіризму XVIII ст. Велику увагу Дж. Локк приділявсуспільно-політичним проблемам, і став одним із перших теоретиків правовоїсистеми буржуазного суспільства.
Основніпогляди Дж.Локка
• Критикує теорію «вроджених ідей».«Вроджених ідей немає», а людський розум на початку – tabula rasa (чиста дошка, на якій досвід пише свої письмена);
• усі людські знання мають досвідне походження;
• усі чуттєві якості поділяються на первинні та вторинні.Первинні — об'єктивні якості (протяжність, фігура, рух, вага тощо), вторинні — суб'єктивні(колір, запах, смак, звук тощо);
• людині притаманні природні права, які є даром Божимусьому людству, — право на життя, свободу і власність;
• власність — результат особистої праці людей;
• саме власники становлять основу суспільного життя йдержави;
• «головною метою вступу людей до суспільства єпрагнення мирно й безпечно користуватися своєю власністю, а головним знаряддямі засобом для цього слугують закони».
У першій половині XVIII ст. в Англії домінувала філософія Дж. Локка, однак у духовному життіанглійського суспільства посилилися і консервативні настрої. Одним ізфілософських теоретиків консерватизму був Джордж Берклі(1685- 1753), автор класичної системи суб'єктивного ідеалізму.
Народився Дж. Берклі на півдні Ірландії,освіту здобув у коледжі Св. Трійці Дублінського університету, вуніверситеті зацікавився філософією. основні праці: «Дослід щодо новоїтеорії зору», «Трактат про принципи (іюдського знання»,«Три розмови між Гіласом і Філонусом». Остання праця Написана у формідіалогу, учасники якого уособлюють позиції матеріалізму (Гілас) та ідеалізму(Філонус). Зрозуміло, що у цій філософській дискусії переміг Філонус.
Філософ багато мандрував країнами Європи,захищав релігійну етику, здобув сан єпископа. Долаючи вади локкової концепції, Дж.Берклі запропонував ідеалістичний варіант сенсуалізму. Апелюючи до здоровогоглузду, він заперечив реальне існування загальних і абстрактних ідей. Вінстверджував, що єдиним об'єктом пізнання можуть бути лише конкретні речі, якісприймаються чуттєвим шляхом. За Берклі, існує лише те, що сприймаютьоргани чуттів.Це і є позиція радикального сенсуалізму. Інакшекажучи, існувати для Дж. Берклі — означає сприйматися. Коли ведуть мову пробезумовне існування речей, незалежно від їхнього відношення до нашоїчуттєвості, то це щось незрозуміле. Реальне існування речі та її відчутність,твердив філософ, невіддільні одне від одного: «Об'єкт і чуттєвістьнасправді одне й те саме і не можуть бути абстраговані одне від одного».
Міркування Дж. Берклі про зв'язок міжчуттєвим сприйманням і існуванням предметів і явищ слушні. Факт такогоіснування для людини справді невіддільний від факту їх чуттєвого сприйняття,але це зовсім не означає, що речі існують лише тоді, коли вони сприймаються, щовони можуть існувати самі по собі. Кожна з речей, за Дж. Берклі, наприклад, єсукупністю різноманітних чуттєвих ідей. Зір дає мені ідею червоного, жовтогоабо іншого кольору. На дотик я сприймаю ідею твердого, кулеподібного. Смак даємені ідею солодкого або кислого. Сукупність цих ідей я називаю яблуком таккожна окрема річ є лише сукупністю ідей, що даються моєю чуттєвістю Дж. Берклівважав, що всі тіла, з яких складається всесвіт, не мають жодного існуванняпоза нашим духом.
Свою філософію Дж. Берклі розглядав якспосіб подолання скептицизму. Він наголошував, що відчуття, чуттєві речі — єдина й остання реальність, з якою ми маємо справу. Що ж до речей поза нашимчуттєвим досвідом, то будь-які абстрактні міркування про них позбавлені сенсу.Саме в цьому полягає сутність суб'єктивного ідеалізму Дж. Берклі. Філософ,безумовно, мав рацію, наголошуючи на суб'єктивному характері всіх нашихвідчуттів. За способом існування вони справді суб'єктивні й цілкомантропоморфні. Проте це означає, що ці відчуття позбавлені будь-якогооб'єктивного змісту, що вони жодним чином не відтворюють об'єктивні властивостіпредметів і явищ. Сучасні психологія і фізіологія нагромадили достатньоаргументів на користь того факту, що чуттєве сприйняття будується саме якпроцес уподібнення. Відображаючи зовнішні предмети та явища, суб'єктивнадіяльність певного органа, уподібнюється певним предметним якостям, асуб'єктивний образ виникає як переживання такої подоби.
Філософська точка зору, коли весь світзводиться до суб'єктивних переживань окремої людини, називається соліпсизмом.Дж. Берклі прагне уникнути крайнощів соліпсизму. Коли йдеться про те, щотіла не існують незалежно від духу, наголошує він, «я маю на увазі не цюабо ту індивідуальну душу, але всі душі, хоч якими б вони не були». Отже,світ, за Дж. Берклі, складається з певної сукупності суб'єктів, душ, здатних досприйняття предметів і явищ. За цих умов ми стикаємося з цілою низкою проблем.Так якщо способом існування чуттєвих речей є їх сприймання, то з цього випливаєпарадоксальний висновок, що світ у цілому і кожна окрема річ мають щоразу зникати,тільки-но їх перестають сприймати. Аби уникнути цього парадоксу Беркліприпускає існування безлічі людських душ. Якщо ж предмет чи явище несприймаються жодною з людських душ, то вони існуватимуть у сприйнятті Бога.Отже, суб'єктивний ідеалізм Дж. Берклі доповнює ідеалізмом об'єктивним.
Таким чином, Дж. Берклі визнав існуваннясвіту в трьох випадках:
• коли світ сприймає людське«Я»;
• коли світ сприймає «хтось»;
• коли світ існує у розумі Бога яксукупність "ідей", що становлять єдино можливе підґрунтя людськихвідчуттів.
Усе вищезазначене дає підстави зробитивисновок, що суб'єктивний ідеалізм Дж. Берклі нерозривно пов'язаний з релігією,вірою в Бога. Як Релігійний діяч, свою філософію він розвивав як апологетику йобґрунтування віри і засіб спростування матеріалізму та атеїзму.
Основні ідеї Дж. Берклі
• Існує лише те, що сприймають органи чуттів;
• кожна річ є сукупністю різноманітних чуттєвих ідей:
• відчуття — єдина реальність, з якою ми маємосправу;
• світ складається з певної сукупності суб'єктів,душ, здатних до сприйняття предметів і явищ;
• якщо предмети та явища не сприймаються людиною, товони сприймаються Богом.
Викладений послідовно сенсуалізм приводитьне тільки до соліпсизму, а й до скептицизму,що його удобу Нового часу репрезентував англійський філософ Девід Юм (1711 — 1776),який завершив лінію британського емпіризму.
Народився: Д. Юм в Единбурзі, в родинінезаможного дворянина, здобув юридичну освіту в Единбурзькому університеті,намагався займатися комерцією. У віці 26 років Д. Юм написав першу філософськупрацю «Трактат про людську природу». Починаючи з 1752 р., він обіймавпосаду бібліотекаря юридичного товариства в Единбурзі, написав низку праць ізісторичної, політичної та моральної проблематики.
У своїх філософських працях, найвідомішимисеред яких були «Трактат про людську природу» та «Дослідженнящодо людського пізнання», Д. Юм розвинув емпіричну філософію Дж. Локка.Критики Юмової філософії слушно звертають увагу на те, що він усував головнегносеологічне питання про взаємозв'язок речей та ідей, об'єктивних якостей тавідчуттів. Дійсно, Д. Юм відмовлявся розглядати цю проблему. Він просто констатувавфакт наявності чуттєвих вражень у людській душі. Головне ж, що цікавитьфілософа, — це співвідношення чуттєвих вражень та ідей. Первинними Д. Юм вважавсаме враження, а вторинними — похідні від них ідеї. Всі ідеї людина отримує неінакше як від чуттєвих вражень: «Ми нездатні сформувати правильну ідею просмак ананасу, без того, щоб насправді скуштувати його».
Не заперечуючи об'єктивного існуванняпричинного зв'язку, Д. Юм заперечував упевненість більшості науковців у тому,що наші поняття адекватно відображають цей зв'язок. Якщо цей зв'язок і є, товін залишав недоступним нашому пізнанню, не здатному вийти за межі чуттєвогодосвідом. Ми не можемо нічого знати й про ті об'єктивні причини, які породжуютьнам власні перцепції (сприйняття). В досвіді ми маємо справу лише з перцепціями, ані на крок не виходимо за ці межі. Отже, будь-які міркування про зовнішнєбуття, що начебто спричинює нашу чуттєвість, так само безпідставні. Наше власнетіло й зовнішні щодо нього предмети і явища — насправді лише наше сприйняття,тому ніякого зовнішнього буття для нас не існує. Це не більше як ілюзія, якулегко зруйнувати за допомогою простого експерименту. Достатньо злегка натиснутина око, і зображення роздвоїться. А те, що сприймається — зовнішній предмет чиявище, виявить свою справжню сутність — бути лише чуттєвим образом. За Д. Юмом,жодна людина не сумнівається, що дерево, будинок і т.п. існують незалежно віднас. Проте довести це, спираючись на досвідне знання, ми не можемо, тому що унас немає вражень зовнішнього буття. Розуму реально не дано нічого, крімчуттєвих сприймань, а знати, що поза ними ми не можемо. «Насправді, — відзначав Д. Юм, — ми ні на крок не можемо вийти за межі самих себе й несприймаємо ніякого існування, окрім тих перцепцій, що з'явилися в межах цьоговузького кола. Цей універсум нашої уяви немає жодної ідеї, крім тих, що булипороджені тут.» Цей вислів якнайкраще характеризує скептицизмД. Юма. Цей скептицизм полягає у запереченні пізнаванностіоб'єктивного світу і зв'язків міме предметам явищами.
Слід наголосити, що, на відміну відБерклі, Д. Юм не відкидав зовнішнє буття як таке, але й не визнає можливостіщось знати про нього. За Д. Юмом ідея зовнішнього існування, так само як ідеяпричинності й необхідності, не має реального змісту, оскільки вони не даютьсячуттєвим сприйняттям. Єдиною підставою для них може бути віра.
Свій скептицизм Д. Юм спрямовував наосновні філософські поняття такі як субстанція, причина, необхідність, буття,дух. Він висловлював сумнів щодо можливості знати не тільки матерію, а й Бога.Не тільки зовнішні для нього об'єкти,а й наша власна сутність залишається нам недоступною.
З позицій скептицизму Д. Юм підходив і дорозв'язання проблеми релігії. Він критикував релігійні погляди заантропоморфізм, висміював релігійні обряди, забобони, віру в чудеса. Все не даєпідстави визнати Д. Юма однодумцем просвітителів.
/>За Д. Юмом, перші релігійні уявлення були викликані не спогляданняприроди, «але турботами про життєві справи, а також тими повсякчаснимнадіями й побоюваннями, які спонукають розум людини до дії». Оскільки людисхильні уподібнювати всі інші явища до себе, вони наділили невідомі причинилюдськими рисами. Так Д. Юм пояснює антропоморфізм перших релігійних уявлень.Персоніфікація незнаних причин, від яких залежить щастя і нещастя людини,породила в її уяві богів.
Не можнавважати Д. Юма атеїстом на тій: підставі, що він критично ставився дотрадиційних релігій з їхніми обрядами та забобонами. Ведучи мову про негативнеставлення Д. Юма до релігії, треба визнати, що в протистоянні науки й релігіїсимпатії Д. Юма були на боці саме науки. У цьому випадку варто пригадативідомий вислів Ф. Бекона, що його любив повторювати Д. ІОм: філософія вневеликій дозі робить людей атеїстами, а у великій — примирює їх з релігією. Вцілому ж скептичне ставлення Д. Юма до традиційних релігій ґрунтувалося наемпіризмі. Він був переконаний, що релігійні догми, віра в надприродні чудеса,потойбіччя суперечить чуттєвому досвіду і здоровому глузду.
/>Отже, скептицизм шотландського філософа завершує емпіричну лінію вбританській філософії XVIII ст. Д.Юм створив оригінальну філософську систему, підґрунтя якої становили емпіризм іфеноменологія. Ця філософія справила значний вплив на подальший розвитоканглійської філософської думки. Вона стала теоретичною основою майбутньогопозитивізму Дж. Ст. Мілля і Г. Спенсера.
Основні ідеї Д. Юма
• Усуває головне гносеологічне питання провзаємозв'язок речей та ідей, об'єктивних якостей та відчуттів;
• у співвідношенні чуттєвих вражень з ідеямипервинними вважає враження, а вторинними — похідні від них, ідеї;
• заперечує існування причинного зв'язку міжпредметами та явищами;
• людина не може нічого знати про ті об'єктивніпричини, які породжують її власні сприйняття (перцепції);
• наше власне тіло і зовнішні предмети та явища — целише наші сприйняття. Ніякого зовнішнього буття для нас не існує;
• не тільки зовнішні щодо нас об'єкти, а й нашавласна сутність залишається для нас недоступною. Це яскраво вираженийскептицизм Д. Юма, який полягав у запереченні пізнаванності світу і зв'язківміж предметами та явищами.
Рене Декорт(1596-1650) — родоначальник нової філософії уФранції, автор теорії дуалізму.
Основні твори: «Міркуванняпро метод», «Основи філософії»".
Народився Р. Декарт (латинізоване ім'яРенатус Картезіус) у дворянській родині на півдні Франції, в невеликомумістечку Лає, навчався в єзуїтській школі. Схоластичне шкільне викладання навсе життя викликало в Декарті огиду до цієї філософії. Натомість він захопивсяматематикою, після закінчення школи вивчав медицину та інші науки, служив вармії баварського короля. У 1628 р. Р. Декарт вирушив до Голландії, де проживдва найплідніші десятиліття. Там він написав свої головні філософські та природничонауковіпраці.
Першою його філософською працею був методологічнийтракт «Міркування про метод». Цей твір став своєрідною програмою длянової науки, підґрунтям усього європейського раціоналізму. Філософ обстоювавдумку про безмежні можливості людського розуму.
Метод Р. Декарт докорінно відрізнявся віднаукового методу Ф. Бекона. Останній виходив із того, що лише чуттєвий досвід,експеримент може бути джерелом достовірного знання. На думку ж Декарта,джерелом достеменне знання може бути тільки людський розум, інтелект.
На відміну від Р. Бекона, для якогоуособленням наукового методу була індукція. Р. Декарт послуговувався методомлогічної дедукції. Він одним із перших почав розрізняти інтелектуальнуінтуїцію, тобто безпосереднє «бачення» розумом, і чуттєву.
Важливою ознакою раціоналізму єуявлення про те, що розум людини не порожній. Він із самого початку містить усобі вічні й необхідні істини.Як і Ф. Бекон, Р. Декарт критикував схоластику, прагнув філософськиобґрунтувати новий тип наукового знання і розробити відповідний йому метод.Проте погляди на сутність цього методу в них були різні. Ф. Бекон пішов шляхомемпіризму, Р. Декарт створив систему раціоналізму. Перший сповідувавматеріалізм, другий — філософський дуалізм.
Основні погляди Р. Декарта
• Джерелом достеменного знання є розум;
• сходження істини починається із сумніву;
• сумнів — це мислення, звідси: «Я мислю, отже яісную»;
• субстанція — це річ, яка існує так, що не потребуєдля свого існування нічого, крім самої себе;
• вищою субстанцією є Бог:
• Бог створив дві субстанції — матеріальну і духовну.Існування духовної субстанції не залежить від матеріальної, і навпаки. Звідси –дуалізм Декарта;
• вроджені ідеї існують завжди у розумі Бога ілюдини, передають покоління до покоління. Такими ідеями є: «Богіснує», «число існує, „душа існує“ тощо;
• методом пізнання є дедукція — перехід відзагального до конкретного.
3. Раціоналістичні системи Б.Спінози та Г. Лейбніца
Бенедикт Спіноза(1632 — 1677) — видатний голландськийфілософ, учень і критик Р. Декарта.
Основні твори:»Богословсько-політичнийтрактат", «Етика».
Бенедикт Спіноза народився в Амстердамі вєврейській родині, освіту здобув у семикласній єврейській школі, вивчавлатинську й давньогрецьку мови, що дало йому змогу ознайомитись ізхристиянською теологією та схоластикою. Він висловив сумніви в істинностіТалмуда, відверто виступив проти релігійних фантазій. Конфлікт із керівникамирелігійної общини завершився відлученням від неї. Покинувши єврейську общину,Б. Спіноза не перейшов і до християнської церкви, понад усе цінуючи свободу й незалежність.Він почав виготовляти скло, а у вільний час вивчав філософію.
Головний твір Б. Спінози в якому вінсистематично виклав свої філософські погляди, — «Етика». У«Богословсько-політичному трактаті» філософ започаткував науковукритику Біблії. Філософ зазнав гоніння як ворог релігії та атеїст. Б. Спінозакритикував Декарта за те, що той протиставив дух і матерію, перетворивши їх насамостійні субстанції. На противагу Декартові, Б. Спіноза створив моністичнусистему. В основу цієї системи він поклав учення про єдину субстанцію ідав визначення цієї субстанції: «Під субстанцією я розумію те, що існуєсаме по собі й уявляється саме через себе, тобто те, уявлення про що непотребує уявлення про іншу річ». Субстанція -самостійне, ні від чого незалежне буття. Воно є причиною самої себе. Іншими словами, субстанція не маєзовнішньої причини, вона детермінована лише власною природою. Такою субстанцієює Бог, який ототожнюється з природою.
Людську стику Б. Спіноза прагнув будуватияк об'єктивну науку. Замість осуду людських вад він прагнув наукового аналізу.Не плакати, не сміятися, але розуміти — ось суть його моральної філософії.
Основні погляди Б. Спінози
· На противагу Декартові, створив учення про єдинусубстанцію (основу всіх речей, явищ, процесів). Цією субстанцією є Бог — природа. У цьому полягає пантеїзм Спінози;
· обґрунтував принцип детермінізму як причинноїобумовленості подій;
· у ланцюзі причин і наслідків немає нічогодовільного, випадкового, все є необхідним;
· свобода — це пізнана необхідність, панування розумунад почуттями;
· радість пізнання веде людину до вищої свободи;ототожнюється з природою.
· Людську стику Б. Спіноза прагнув будувати якоб'єктивну науку. Замість осуду людських вад він прагнув наукового аналізу. Неплакати, не сміятися, але розуміти — ось суть його моральної філософії.
· />Основні погляди Б. Спінози
· На противагу Декартові, створив учення про єдинусубстанцію (основу всіх речей, явищ, процесів). Цією субстанцією є Бог — природа. У цьому полягає пантеїзм Спінози;
· обґрунтував принцип детермінізму як причинноїобумовленості подій;
· у ланцюзі причин і наслідків немає нічогодовільного, випадкового, все є необхідним;
· свобода — це пізнана необхідність, панування розумунад почуттями;
· радість пізнання веде людину до вищої свободи;
· розум має перевагу над чуттєвим пізнанням. Отже,Спіноза обстоював раціоналізм;
· найвищою користю для людини є пізнання Бога. Самечерез пізнання Бога людина може прийти до внутрішньої свободи й щастя.
Готфрід Лейбніц (1646 – 1716) – німецький філософ, учений, енциклопедист.
Основні твори: «Міркування про метафізику», «Теодицей»,«Монадологія».
Г. Лейбніц народився у Лейпцигу в родиніпрофесора моралі. Коли юнакові виповнилось 15 років, він вступив доЛейпцизького університету захопився логікою і філософією. Після закінченнянавчання Лейбніц захистив дисертацію. Починаючи з 1676 р., протягом 40 роківвін перебував на службі герцогів Ганновера як бібліотекар, історіограф,політичний радник.
Як і для попередників Лейбніца, головноюпроблемою його філософії була проблема субстанції.Вінзаперечував картезіанський субстанцій — дуалізм душі й тіла. На противагуСпінозі, Лейбніц вважав, що кожна річ має бути субстанцією. У світістільки окремих субстанцій, скільки і відмінних речей. УченнюСпінози про єдину субстанцію він протиставив учення про індивідуальнісубстанції — монади.Отже, філософ перебував позиції субстанційногоплюралізму.
Субстанція та її атрибут — сила необхіднопов'язані з діяльністю активною дією. Не може бути субстанції без діяльності. Звідсидіяльність — головний принцип метафізики Лейбніца, який тісно пов'язаний зіншим принципом — індивідуальності. Для Лейбніца всі істоти, всі сутності, лишерізні види діяльності. Сама ж діяльність — основа індивідуалізації предмету чиявищ. Субстанція завжди одинична, індивідуалізована, а кожне одиничне буття — субстанційне.
Принцип індивідуальності, якимхарактеризується субстанція, Лейбніцпов'язує з логічним закономвідмінності. Згідно з цим законом, усі речі відрізняються одна від одної. Усвіті немає двох безумовно однакових речей. Оскільки монади не матеріальні, аідеальні начала речей, то філософію Лейбніца можна визначити як систему об'єктивногоідеалізму.
Основні погляди І. Лейбніца
• Головним принципом філософії є діяльність;
• діяльною субстанцією є одиниця буття монада — найпростішанеподільна єдність, першопочаток предметів і явищ;
• монади наділені силою, тому вони є джереломусілякого руху і саморуху;
• монади не можуть виникнути або зазнати руйнування.Вони створені Богом і тому вічні;
• кожна монада є мікрокосмосом, що«віддзеркалює» все буття;
• взаємозв'язок монад між собою відбувається запринципом «неперестановленої гармонії» (створюючи монади, Богпристосовує до одної);
• за ступенем досконалості монади поділяються на тривиди: «голі монади», з яких складається неорганічна природа;«монади-душі», що становлять підґрунтя живої природи;«монади-духи», які наділені самосвідомістю і з яких утворюєтьсяморальний світ;
• намагався подолати прірву між емпіризмом тараціоналізмом. Досвідне, емпіричне знання неможливе без застосування розуму. Вцілому Лейбніц залишився: раціоналістом;
• формулу емпіризму «Немає нічого в інтелекті,чого не було б у відчуттях» він доповнив словами «крім самогоінтелекту»;
• />розвинувконцепцію про множинність можливих світів. Бог, на переконання, створив лишеодин із них, але це найкращий світ;
• лише у духів, як найвищих монад, характер дійнабуває форми справжньої свободи.
4. Філософія Просвітництва
Добою Просвітництвав Європі вважаєтьсяXVIII ст. Сутність філософії Просвітництва полягає в обстоюванні вирішальної роліосвіти, науки і культури у розв'язанні всіх соціальних проблем.
Характерні риса просвітницькогосвітогляду
• Обґрунтування ідеї незмінності людської природи,рівності всіх людей;
• наявність низки невідчужуваних прав і свобод людиний громадянина;
• відмова від теологічного способу поясненняісторичного процесу;
• негативне ставлення до Середньовіччя та ідеалізаціяАнтичності;
• історичний оптимізм та віра в прогрес і визнання єдинихзакономірностей суспільного розвитку;
• великий внесок у розвиток педагогічної науки.
Представники англійського Просвітництва: АнтоніШефтсбері, Джордж Берклі — ідеалістична течія; Джон Толанд, ДжозефПрістлі та ін. — матеріалістична течія.
Основні ідеї матеріалістичної течії
• Матерія активна, рух є властивістю матерії;
• усе в світі має свою причину і наслідок;
• поведінка людини підпорядкована необхідності;
• священнослужителі свої вигадки видають за словоБоже.
Основні ідеї ідеалістичної течії
1. Існувати — значить бути сприйнятим (Дж. Берклі);
2. мораль не залежить від соціальних умов;
3. кінцева мета суспільства — щастя людини;
4. тільки християнська релігія може забезпечити міцніморальні підвалини суспільства.
Деїстичний напрямокОсновні представники деїстичного напряму Основні ідеї
Вольтер
(1694-1778) — філософ, поет, драматург;
Шарль Монтеск'є(1689-1755)- філософ; Жан-Жак
Руссо (1712-1778) -філософ, письменник.
· Залежність суспільного буття від географічного середовища. Географічне середовище визначає державний устрій та юридичні закони (географічний детермінізм Ш. Монтеск'є);
· причиною нерівності людей є приватна власність, народ має право на революції;
· цивілізація забезпечує потреби тіла, а потреби духу забезпечує культура (Ж.-Ж. Руссо);
· закон моральності: «чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою» (Вольтер).
Соціалістично-утопічний напрямОсновні представники Основні ідеї
/>Клод Сен-Симон(1760-1825) -мислитель, соціолог, соціаліст-утопіст.
ШарльФур 'є (1772-1837) -
спеціаліст-утопіст
· Теорія ідеального суспільства;
· плановий розвиток економіки;
· праця перетворюється на першочергову життєву необхідність, дає насолоду, сприяє всебічному
розвитку особистості;
· від кожного за здібностями, кожній особі за її справи;
· держава перетворюється із засобу влади над людьми на засіб керування господарством.
Матеріалістично-атеїстичний напрямОсновні представники Основні погляди
Жульєн Ламеїпрі(1709-1751) — філософ, лікар за освітою;
Дені Дідро(1713 – 1784) філософ-матеріаліст;
Клод Гельвецїй(1715-1771) — філософ-матеріаліст;
Поль Гольбах(1723-1789) -філософ-матеріаліст.
· Матерія активна, рух є зміною взагалі,
критика релігії (Д Дідро);
· завдання філософії — пошуки умов для
досягнення людського щастя;
· шляхом до справедливого суспільства є узгодження особистих та суспільних інтересів;
· «матерія — це те, що, впливаючи на наші органи чуття, викликає відчуття» (П. Гольбах);
· людина — особлива машина.
· Необхідною умовою формування людини є суспільне життя (Ж. Ламегрі).
1.Філософія Нового часу, що розвивалася паралельно знаукою, з метою підвищення надійності й ефективності останньої, значну увагу приділявдослідженню методу істинного пізнання оточуючого світу.
2.У методології Нового часу на першому планіопинилися емпіризм, раціоналізм.
3.Майже всі філософські концепції Нового часуобґрунтовували ідеї багатоякісності матерії та її нерозривного зв'язку ізпростором і часом.
4.Оригінальним було трактування проблем першоосновисвіту. Р. Декарт обстоював точку зору про матеріальну субстанцію, яка має дванезалежні атрибути — протяжність і мислення. Г. Лейбніц першоосновою світувважав духовну одиницю-монаду, а Б. Спіноза ототожнював субстанцію з Богом.
5.Французький матеріалізм XVIII ст. розвивав систему механістичного матеріалізму, висував ряддіалектичних ідей: єдності матерії та руху. Різнорідності матеріальногобуття. Французькі матеріалісти полемізували з представниками англійськогосуб'єктивного ідеалізму, які виходили з тези, що речі — це комплексивідчуттів.
6.У філософському осмисленні людини спостерігавсяперехід від авторитарно-теологічної орієнтації до визнання людського розумувищим критерієм оцінювання як природи, так і суспільства. Саме у добу Новогочасу Просвітницта тут була сформульована ідея: якщо середовище формує людина, тонеобхідно його перебудувати так, щоб воно виховувало в індивідів найкращілюдські якості.
Література
1. Алексеев П.В. История философии — М.,2005.
2. Бекон Ф. Соч.: В 2т. — М. Л1972.
3. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії.Підручник.-К., 2001.
4. Валери П. Взгляд на Декарта // Вопросы философии – 20. — №10.
5. Вступ до філософії: Підручник/За ред. Г.І. Волинки — К., 1999.
6. Горбачев В.Г. История философии — Брянск, 1998.
7. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу XVII — XVIII, Підручник.-К.,1998.
8. Декарт Р.Соч.: В2т.- М., 1989.
9. Кузнєцов В.Французский материализм XVIIIвека. — М., 1981.
10. Нарский И.С.Западноевропейскаяфилософия ХVІІ ст. — М., 1971.
11. Новая философская энциклопедия: В 4 т.- М.,2000.
12. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. — К., Львів, 2002.
13. Причепій Є.М. та ін. Філософія. — К., 2005.
14. Философия для аспирантов: Учебник / Под ред. И.И.Кальнного. СПб., 2001.
15. Філософія / За ред. І.Ф. Надольного — К., 2001.