План.
І. Вступ.
ІІ. Філософський аналіз суспільства.
2.1. Філософські засади теоретичноїмоделі суспільства: натуралізм, ідеалізм, матеріалізм.
2.2. Поняття суспільства. Суспільнівідносини, їх види і структура. Суспільство як система суспільних відносин.
2.3. Соціальні закони, їх специфіката роль в суспільному розвитку.
ІІІ. Висновки.
І. Вступ.
Суспільство – одна із основоположних категорій філософії. В широкому розумінні– якісно відмінне від природи надскладне багатомірне, внутрішньо розгалужене іводночас – органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історичносформованих способів і форм взаємодії і об’єднання діяльності, відносин,поведінки, спілкування, регуляції, пізнання тощо, в яких знаходить своєвиявлення всебічна і багаторівнева взаємозалежність людей. У вузькому розумінні– діахронічне чи синхронічно фіксований момент такого організму; спільнаоснова, поле перетину і накладання індивідуальних дій людей; корелят держави(громадське суспільство). Філософія поєднує при вивченні суспільства ці зрізияк одне ціле.
Філософія в розумінні суспільства орієнтується не на суспільство саме пособі, й не на виокремлено індівідноє, а на з’ясування їх єдності, своєрідностівсіх наріжних форм, рівнів і аспектів взаємовпливу та взаємоперетворенняіндивідного й соціального, розв’язання суспільних та особистісних (в їх взаємозалежності)життєво смислових проблем і виявлення таких умов вільної самоідентифікації та самореалізаціїлюдини, за яких зберігається і вдосконалюється суспільство, як продуктвзаємодії людей, система соціальних зв’язків, що утворює основу і середовищевласне людської життєдіяльності. Саме під таким кутом зору філософія розглядаєєдність суспільства з природою та його своєрідність щодо неї; особливостісуспільства як сукупності індивідів, що об’єднуються для задоволення„соціальних інстинктів” (Аристотель); відмінності „природного стану” співіснуваннялюдей та стану громадянського, „суспільного – договірного” (Гоббс, Локк, Мандевіль,Юм, Вебер); індустріального та постіндустріального суспільства (Арон, Ростоу,Белл); суспільство як сукупність цивілізацій (Данилевський, Тойнбі, Шпенглер);співвідношення суспільства взагалі та суспільно – економічних формацій як йогоякісно визначених історичних ступенів розвитку (Маркс, Марксизм).
ІІ.Філософський аналіз суспільства.
2.1.Філософські засади теоретичної моделі суспільства: натуралізм,
ідеалізм,матеріалізм.
Вже в стародавні часи ми бачимо спроби пізнання суспільного буття,способу існування людини, впливу на неї зовнішніх факторів, її зв’язку з навколишнімсвітом. Суспільне життя являє собою настільки складне і багатомірне утворення,що дає можливість для паралельного існування великої кількості філософськихтеорій щодо аналізу суспільства, які претендують на аксіоматичність своїхвихідних положень і на які спираються інші філософські теорії та дослідження.
У Новий час, особливо в XVII –XVIII ст. Значного поширення набуланатуралістична концепція суспільного життя.
Натуралізм (від лат. Natura –природа), як філософський принцип, вимовляє пояснювати соціальні явищавинятково дією природної закономірності: фізичної, географічної, біологічноїтощо. Історично такий підхід був відносно прогресивний, бо орієнтував дослідниківна виявлення об’єктивних чинників історії, стимулював поширення природничихметодів на дослідження суспільства. Але це, однак, не сприяло з’ясуваннюспецифіки суспільного життя. Так, Ш. Фур'є (1772-1837), французький вчений-філософ,намагався створити „соціальну науку” на ґрунті всесвітнього тяжіння, тобто наоснові вчення Ньютона.
Натуралізм вищої форми буття зводив до нижчих, а людину – до рівня тількиприродної істоти. Слід зауважити, що такий підхід характерний для всіх форм метафізичногоматеріалізму.
Головний недолік його полягає в нехтуванні якісної своєрідності людини, вприниженні людської активності, у запереченні людської свободи. справді, якщосуб’єкт розчиняється в об’єкті (природі), позбавляється своєї якісної визначеності,то це неминуче призводить до жорстокого включення поведінки людини у ланцюгприродних відносин і наслідків так, що свобод ній волі не залишається місця, аконцепція соціальних подій неминуче набуває фаталістичного забарвлення.
Наприклад, у філософії Т.Гоббса (1588-1679), англійського філософа,свободі належить досить скромне місце. Свобода для нього, як і взагалі дляметафізичного матеріалізму, є чимось неістотним, випадковим. У своїй роботі„Про свободу і необхідність” Гоббса так і висловився :”Кожна добровільна дія євимушеною”, ”всі дії необхідні”./>
Гоббс не погоджується з Аристотелем, який вважав, що людина за своєюприродою є суспільною (політичною) істотою. На думку Гоббса, людина від природи– егоїст, що прагне лише задовольнити власні потреби, а головним принципомприродної людини є прагнення до благ і до власного самозбереження.
1.Гоббс Т. О свободе и необходимости. // Соч. в 2-х т. – т. 1.с.597,598
2.Гоббс Т. Избр. произв.: в 2-х т. – т.1.с.304 – М.:1989 Потрібновідмітити ще один важливий недолік натуралістичного підходу до суспільства. Вінполягає в уподібнюванні людини соціальному атому, а суспільства – механічномуагрегату індивідів – атомів, замкнених лише на власних інтересах. Механізморганічно впливає з натуралізму і є теоретичним обґрунтуванням індивідуалізму,анархізму і егоїзму. Справді, ідея індивіда — атома з його невід’ємними правамиспрямовувала соціальну думку на вироблення концепції „громадянськогосуспільства” і „договірної держави”, але вона ж освячувала авторитетом законівприроди культ користі, етику „розумного егоїзму”, а головне – стверджувалатеоретичну модель суспільства, в якому постійно точиться боротьба кожного противсіх. Не стільки добробут, або добування якихось благ стає головною турботоюлюдини, скільки елементарне збереження життя, виживання як таке. На думкуГоббса, „перша засада природного права полягає в тому, аби кожний захищав своєжиття і боронив члени свого тіла, наскільки він тільки зможе”./> Проте й захист власногожиття за умов „всіх проти всіх” стає вельми проблематичним. Щоб позбутисяцього, люди приходять до „громадянського стану”, уклавши „суспільний договір”не задля якихось вищих цілей або ідеалів, а для власної вигоди. Такийсуспільний договір означає утворення державної влади.
Таким чином, натуралізм занадто матеріалістично трактує людина, виділяючив ній лише природну субстанцію. Внаслідок цього людські зв’язки набуваютьвинятково природного характеру. Суспільство визнається, але в ролі цементуючогоначала виступає або користь (просвітителі XVII-XVIII ст.), або статева любов (Л. Фейєрбах). І хоча постійно йдеться проіндивіда, справжнього розуміння індивіда і суспільства бракує. Це зрозуміло,тому що суспільство в натуралістичній філософії і соціології лише німазагальність, яка об’єднує безліч індивідів лише природними узами. Якщо з цимзгодитися, то кожний індивід, на думку Гоббса, у природному, до соціальномустані має право захищати свої інтереси будь-якими засобами./>
На відміну від Гоббса, який вважав, що найбільш підходить „в умовах війнивсіх проти всіх”, Дж. Локк (1632-1704) англійський філософ, наполягав на тому,що повна свобода при природному стані обмежується рамками закону природи.
Локк підкреслював, що ”природний стан знає закон природи, яким вінкерується і який є обов’язковим для кожного, і розум, який є цим законом, вчитьвсіх людей, які побажають з ним рахуватися, що оскільки всі люди рівні інезалежні, оскільки кожен з них не повинен завдавати збитків життю, здоров’ю івласності іншого”/>
Справа в тому, що механістична тенденція Нового часу не була пануючоювсіх філософів. На погляди Локка справили значний вплив ідеї античногостоїцизму, які вважали, що природний стан діє і в природі, і в суспільстві, і вдержаві, саме він визнає природне право людей. В стоїцизмі природне право – цепідстава для висновку щодо рівності всіх людей – вільний і рабів, чоловіків іжінок тощо.
1.Гоббс Т. Избр. Произв.: В 2-х т. Т.1. с.304. -М.: 1989
2.Локк Дж. Сочинения: В 3-х т. – М.:1988 — т.3 — с. 264-265 Усі люди маютьрівне право на ініціативу, на вияв творчої енергії, спрямованої для досягненняцих цілей. Саме в такому розумінні Дж. Локк говорить про рівність можливостейі домагань. Проте така рівність не означає зрівнялівки. Люди мають різніталанти, у тих різні здібності, вони не однаково працьовиті, звідси виникає відмінністьу власності. Власність Локк розглядає як результат особистої праці людей. Правона власність має взагалі фундаментальне значення для всієї правової системигромадянського суспільства.
Саме власники, на думку Дж. Локка, становлять основу суспільного життя ідержави, саме власники більше від інших були зацікавлені у переході догромадянського стану. „Головною метою вступу людей у суспільство, — писав він,- є прагнення мирно і безпечно користуватися своєю власністю, а головнимзнаряддям і засобом для цього слугують закони.”/>
Вчення Локка про права особистості вже в ті часи мали велике значення,оскільки потреба суспільних перетворень, прагнення до нового, розумного суспільноголаду набули у нього свого свідомого вираження.
Підручник „Філософія” (за ред. Зайченка Г., Саратовського В., ДаниленкаВ.) дає аналіз натуралістичної та ідеалістичної теоретичної моделі суспільства.Зокрема, автори вважають, що „як натуралізм, який значною мірою розчиняє людинув природі, занадто заземляє її, так і ідеалізм, який відриває людину відприроди і перетворює духовне начало в людині на самодостатню сутність,орієнтують на однобічне розуміння суспільства.”/>
Звернемося до теоретичної моделі суспільства К. Маркса (1818-1883) і Ф.Енгельса (1820-1895), німецьких мислителів, яка у фахівців традиційно має назвуісторичного матеріалізму. Суспільний розвиток К. Маркс пояснював внутрішнімисоціальними суперечностями, напруженням між складовими соціальної реальності,яка уперше виявилась самодостатньою, спираючись саме на себе. Ці суперечностімали різний характер: економічний (між продуктивними силами та виробничимивідносинами), політичний (між партіями, що виражають інтереси різних класів),духовний (між різними ідеологіями, що базуються на відчуженні між людьми).
1… Локк Дж. Сочинения: В 3-х т. – М.:1988 — т.2 — с. 76
2.Філософія: Підручник для вузів. – К.:1995. – с.251 К. Маркс і Ф.Енгельс розглянули суспільство як систему відносин між людьми, їхню спільнудіяльність, що дозволило говорити про історію як результат діяльності людей.Людина, таким чином виступає центральною ланкою, носієм усіх суспільнихвідносин. У конкретних людських вчинках, інтересах, потребах живе й функціонуєсуспільна система.
Перевагою такої соціальної теорії, на думку авторів підручника „Філософія”(І.В. Бичко, І.В. Бойченко, М. Бузський та ін.), є те, що соціальна теорія зсамого початку виявляється включеною в практику соціальних перетворень.
Таким чином, філософськи засади теоретичної моделі суспільства — натуралізм,ідеалізм, матеріалізм можна аналізувати лише за допомогою декількох окремихтеорій, кожна з яких спирається на свою раціональність і одночасно доповнюєіншу.
2.2. Поняттясуспільства. Суспільні відносини, їх види і структура.
Суспільство яксистема суспільних відносин.
Стародавній світ ще не знав (принаймні не використовував) абстракціїтакого високого рівня, як суспільство: вона з’явилася лише у XVIII ст., і виникненню її передувала великаробота над узагальненням та систематизацією історичного досвіду багатьохпоколінь і народів. Проте елементи змісту цього поняття присутні вже вАристотеля та його наступників. Спостерігаючи такі форми людського співжиття,як сім’я, рід, плем’я, громада, поліс, вони природно ототожнювали між собою двіостанні, розглядаючи їх як продовження і розвиток трьох перших, тобто кровноїспорідненості. Суспільність людей, суспільність їхнього існування вважалисясамоочевидним фактом і пояснювались як природні (притаманні від народження)властивості.
1. Антология мировой философии: в 4-х т. – М.:1970.-т.1.с.522 Вищою формоюсуспільного життя, за Аристотелем (384-322 до н.е.) є поліс, оскільки в ньомуправа і обов’язки громадян юридично внормовані й підпорядковані спільномуінтересу./> Аристотель разом з нимприділяє пильну увагу різним формам спілкування неофіційного характеру(людинного, товариського тощо). В кожній з них він вбачав особливий проявєдиної суттєвої властивості – „дружності” як першооснови будь-якої форми суспільнихвзаємовідносин.
Гуманістичний потенціал античної культури, успадкований та освоєниймислителями епохи Відродження, набув свого подальш8ого розвитку в працяхфілософів XVII-XVIII ст. Показовим щодо теорій суспільствата суспільних відносин були концепції походження суспільства англійськихфілософів XVII ст. Дж. Локка ти Т. Гоббса.
Соціальне буття людини, проблема людського суспільства і держави – однаіз центральних у філософії Т. Гоббса (1588-1679), одного із найвідоміших інайцікавіших матеріалістів Нового часу. Гоббс не відрізняє громадянськогосуспільства від держави, що виникає через відчуження людських прав і переданняїх провідникові держави. Виникнення держави Т. Гоббс змальовує як цілкомсвідому, розумну акцію.
Проблеми суспільного життя посідають щільне місце в системі філософськихпоглядів англійського філософа Дж. Локка (1632-1704). Вихідним у нього булоіндивідуалістичне розуміння людської природи, згідно з яким люди, які утворюютьдержаву і суспільство, є своєрідними атомами, що керуються у своїй діяльностілише власними інтересами і прагнуть до задоволення своїх суто природних потреб.Якщо Т. Гоббс фактично ототожнював державу і суспільство, Дж. Локк розрізняєїх. Суспільство у нього виникає раніше від держави. Відрізняється і йогохарактеристика природного стану. Локк розглядає природний стан як такий, уякому панує взаємна доброзичливість, „стан миру, доброї волі, взаємної допомогиі безпеки”./>
Спроби розглянути суспільство як систему, особливості його еволюціїспостерігаємо у А. Сміта (1723-1790), англійського філософа, І. Гегеля (1770-1831),німецького філософа, А. Сен-Симона, французького мислителя, соціалістаутопіста, а також К. Маркса і Ф. Енгельса. Останні розглядали суспільство яксистему відносин між людьми, їхню спільну діяльність.
1.Локк Дж. Сочинения. В 3-х т. –М.:1985.т.2. — с. 14
2.Філософія.Підручник (І.Бичко. І.Бойченко та ін.)– К.:2001.с.200-202 В дослідженняхсучасних вчених — філософів/> суспільстворозглядається здебільшого як утворення, яке має ту саму природу, що і людина, ідосліджується з допомогою тих самих категорій, за допомогою яких досліджуєтьсяй людина.
Існує велика кількість сучасних філософських концепцій (як, наприклад,прихильники феноменології) за якими суспільство й соціальні група є самостійнимисутностями, які пов’язані у своєму житті не з кожним індивідом зокрема, а зусіма своїми членами.
Субстанціалістські концепції, спираючись на визначення характеристиксуспільства за методом аналогії з людськими характеристиками, приходять допідпорядкування людини суспільним силам. Якщо спочатку точкою опори, субстанцією,постає людина, то на завершення вона виявляється окремим випадком, складовою вищою над нею субстанції – суспільства.
Згідно з позиції функціоналістів, не існує ні індивідів, ні соціальнихгруп, ні суспільства як самостійних утворень, вони вважають більш вдалим термін„усуспільнення”, ніж „суспільство”.
1.Філософія: Курс лекцій. Навч. Посібник для вузів.– К.:1991.-с.380-384 Курс лекцій„Філософія”/> (авт. І. Бичко та ін.)визначає суспільство як саму людину в її суспільних відносинах. Воно, на думкуукраїнських філософів – авторів посібника, не складається з індивідів, авідображає суму тих зв’язків і відносин, у яких ці індивіди знаходяться один доодного. Таким чином, поняття суспільство вживається для визначення дійсностіяк системи взаємозв’язків і взаємовідносин між людьми. У цій системі людина єносієм усієї сукупності зв’язків і відношень, у які вона вступає з іншимилюдьми. суспільство постає тут як безпосередній світ людини, дійсність людськихсуттєвостей. Суспільство постає продуктом взаємовідносин людей, якіздійснюється на основі конкретних умов.
Носієм усіх суспільних відносин постає людина, діяльність якої містить усобі суперечність – здатність визначатися наявним буттям і ламати дануструктуру, творити нову.
Першим кроком виходу людини з тваринного світу було виробництво знарядьпраці, виготовлення при їх допомозі засобів задоволення своїх потреб. Цеможливо лише шляхом використання людьми свого досвіду, здібностей,співробітництва багатьох індивідів, їх співпраці, спілкування. Це викликає виникненнярізних елементів структури суспільства, різноманітних людських спільностей.
Вирішальну роль у формуванні суспільства відіграє економічний фактор.Взагалі ж у структурі суспільства різноманітні елементи не існують ізольованоодин від одного. Суспільство виступає соціально цілим, яке розвивається заоб’єктивними законами з відповідності з його потребами на основі матеріальноговиробництва.
Продуктивні сили, головним елементом яких є людина, будучи змістом способувиробництва, виступають початковим моментом становлення людськогосуспільства. Разом з виробничими відносинами вони становлять дві сторониспособу виробництва. Головна, визначальна сторона змісту суспільства належитьпроцесу виробництва, який зумовлює форму спілкування — виробничі відносини.Виробничі відносини не тільки впливають на продуктивні сили, але і на специфікувсього життя суспільства. Певне виробництво, виступаючи основою суспільства,визначає місце і функції кожного його елемента, властиві йому особливості.
Таким чином, спосіб виробництва виступає не тільки основою, але і фактором,що детермінує усі багатозначні суспільні відносини і зв’язки, які складаються вході творчої матеріальної діяльності. Змінюючи природу, люди створюють специфічнесоціальне середовище, в рамках якого реалізується їх виробнича та духовнадіяльність. Духовна діяльність, суспільна свідомість, які є відображеннямсуспільного буття, виступають регулюючим фактором усіх суспільних відносин.
Система економічних, виробничих відносин виступає основою формування всіхабо майже всіх невиробничих відносин, а також сфери виробничої життясуспільства. Виробничі відносини, які створюють економічний лад суспільства,називаються базисом. Ідеологічні, політичні, правові відносини, ідеї, а такожорганізації й установи, через які ці відносини здійснюються, належать донадбудови. Аналіз взаємозв’язку базису і надбудови не дає підстав зводити хідсоціально – історичного розвитку до суто економічних факторів. Соціокультурні,соціально – психологічні, політичні, соціальні, етичні та інші чинники постійновпливають на розвиток економічного базису суспільства.
У рамках суспільно – економічної формації кожна із сфер суспільних відносинзабезпечує певну сторону життєдіяльності людей. На функціонування і розвитоксуспільства суттєво впливають і політичні, релігійні, ідеологічні відносини. А такожзвичаї і традиції народу, що значною мірою і визначає різноманітність формсуспільства на всіх степенях його розвитку, неповторність цього суспільства створюєможливості для варіантності історичного процесу.
2.3. Соціальні закони, їх специфіка та роль в суспільному розвитку.
Соціальні закони відбивають наявність у громадському житті та суспільномурозвитку стійких відносин, які відтворюються в ході історії. Соціологія іраніше фіксувала стосунки і зв’язки між людьми, але трактувала їх як значноюмірою природні. Аксіомою є розуміння громадського життя як специфічнихсоціальних зв’язків, як матеріальних, так і духовно – практичних. Такий підхіддає змогу спрямувати проблему соціальної закономірності і соціальної свободи врусло наукового аналізу, якщо визнається, що у громадському житті нерозривнопоєднані об’єктивне і суб’єктивне, практичне і духовне. Коли про це забувають,то це призводить або до заперечення ролі суб’єктивного чинника в історії,свободно – вольової діяльності (метафізичний матеріалізм), або до запереченнябудь – якої закономірності в суспільстві (суб’єктивний ідеалізм). Так,представники баденської школи неокантіанства В. Вілденбанд та Т. Ріккарт, а ізгодом М. Вебер на ґрунті абсолютизації неповторності історичних подійзаперечували наявність у суспільстві будь – якої закономірності. Проте якщо всуспільстві немає об’єктивної тенденції, а отже, рушійних сил як причинногофактора, то виявляється неможливим прогнозувати події; але іноді втручаєтьсясенс соціального буття.
Рівною мірою крайністю є і прагнення до заперечення стихійного, спонтанногопроцесу в громадському житті. Безумовно, в суспільстві має місце об’єктивнанеобхідність, причинна зумовленість, повторюваність, але на відміну відприродної соціальна закономірність має цілий ряд специфічних ознак.
По – перше, суспільні відносини набувають форми суспільних інтересів,цілей, почуттів і настроїв, а це означає, що соціальні закони – закони не лишематеріальної, а й духовної діяльності людей. Спільним у законів природи і соціальнихзаконів є те, що вони об’єктивні, але знов – таки на відміну від природиоб’єктивними в суспільному житті є не лише предметно – матеріальні феномени, ай духовно – практичні. Певна річ, що жодних законів духовної діяльності природане знає, якщо не стояти на позиціях ідеалізму.
По – друге, оскільки суспільство водночас є і суб’єктом, і об’єктом, соціальнізакони – це закони людської діяльності.
Слід розуміти, що поза людською діяльністю, яка є генетично первинною,немає і бути не може соціальної закономірності. Соціальний об’єкт складніший заприродний, бо поєднує в собі матерію і дух. У суспільстві усвідомлюється нелише зовнішній об’єкт, а й власна діяльність людей. Соціальне пізнаннянерозривно пов’язане з індивідуальними або груповими цілями і пристрастями, аце передбачає ціннісний підхід.
По – третє, соціальні закони за характером свого виявлення є статистичними,тобто є законами – тенденціями. Вони функціонують лише там, де мають місцемасові випадкові явища (стохастичні процеси). Вони не дають одноз0начного івірогідного, в дусі динамічних законів, передбачення навіть на рівнідослідження природи (квантова механіка, генетика), тим більше це неможливо всуспільному житті. Саме тому соціальні прогнози містять певну часткувірогідності, і розвиток суспільства передбачає не одну, а кілька можливостей,тобто соціальний розвиток – багатоваріантний.
По – четверте, специфічною ознакою соціальних законів є історичність. Внаслідок того, що соціальна еволюція протікає більш активно, ніж еволюціяприроди, суспільні відносини і форми культури рухоміші, тому не завжди м0ожнабути впевненим у „вічність” закону. Соціальний організм надзвичайно динамічнийі тендітний, його закони дають змогу схопити лише загальну лінію розвитку, щоробить маловірогідним одержання точних строків певної дії.
Одні соціальні закони відмирають і перестають діяти, а інші виникають.При цьому досить значним є спектр соціальних законів, які функціонують у певнихсферах суспільства і вивчаються конкретними науками (політекономія, демографія,політологія, правознавство, мовознавство та ін.). та у будь – якому випадку,незалежно від масштабу дії, соціальний закон відбиває наявність соціальноїнеобхідності. Найбільш яскраво об’єктивність історичного процесу виявляється взалежності суспільства від природи, від астрофізичних чинників (на думкуфілософії комізму). Якими б широкими не були соціальний простір і соціальнийчас, людство повинно рахуватися із законами живої і неживої природи, корегуватилінію власної поведінки.
Другим критерієм об’єктивності соціальних законів є історична спадкоємність,оскільки кожне покоління починає з дії реальної основи, яку він дістав успадщину.
Таким чином, соціальні закони є самодостатніми визначеннями, коригуватиякі можуть лише вимоги узгодження їх взаємодії з іншими частинами соціальноїреальності у її багатоманітності.
ІІІ. Висновки.
Суспільство – один із найважливіших об’єктів філософського аналізу,найскладніша з усіх відомих науці систем, об’єднана величезною кількістюелементів систем і підсистем, що перебувають в надзвичайно складних умовах міжсобою.
Суспільство не є простою сукупністю елементів і підсистем, а є динамічноюсистемою, різні компоненти й елементи якої оновлюються і перебувають увзаємодії. Суспільство – це все сукупність історичних форм спільної діяльностіі спілкування людей, особливий ступінь розвитку живих систем/, способоміснування яких є виробництво засобів для життя.
У роботі проаналізовані компоненти суспільства як системи за притаманнимиїї властивостями – соціальними законами, розглянуті філософські концепціїсуспільства (натуралізм, ідеалізм, матеріалізм). Суспільство постає перед намияк організована, суперечлива система в розвитку з новим узгодженням їїелементів.
Список використаних джерел.
1. Філософія: підручник для вищої школи // зазагальною ред. В.Г. Кременя та М.І. Горлача. – 3-тє вид., перероб. та доп. –Харків: „Прапор”, 2004. – 734 с.
2. Філософія: Курс лекцій: навч. посібник. – К.:Либідь, 1991. – 456 с.
3. Філософія.Підручник для вузів. – К.:1995. – 454 с.
4. КременьВ.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції. Підручник. – К.:2005. – 528 с.
5. Філософськийсловник соціальних термінів / Під заг. Ред. В.П. Андрущенка. – К.:2005. – 669с.