1. Загальна характеристики стану філософської культуриУкраїни кінця XVIII – початку XIX ст. Поширення ідей представників французькогота німецького просвітництва в Україні
Ідеї Просвітництвасправили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейськогосуспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, згадуванаепоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін «просвітництво» використовуютьідеологи Просвітництва – Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін унауці стаття І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784 р.). За часом доба Просвітництва – цесередина XVII–XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потіму Франції, пізніше – в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвитокєвропейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва.
У XVIII–XIX ст. у царині української класичної філософськоїпроблематики працювали викладачі Київської духовної академії, а пізніше іуніверситетів, що функціонували на території України. Частина з них зробилавагомий внесок у обґрунтування та поширення ідей просвітництва.
Важливу роль у розвитку науки і культури відігралаКиєво-Могилянська академія, яка виступила водночас провідним центромфілософської думки України другої половини ХVІІ та ХVІІІ ст. Саме тут внаслідоктакої творчої взаємодії української традиції та європейських філософських ідейвиник поруч зі відомим екзистенціальним й раціонально-натуралістичний напрямокрозвитку філософської думки.
Просвітницькусправу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської академії, продовжував їїталановитий вихованець, самобутній філософ Г.С. Сковорода, якогодослідники назвали хто українським Сократом, хто Піфагором, інші – Лейбніцом.
Одниміз центральних мотивів його філософствування є те, що найбільш важливим,глибоким у людини є її емоційно-вольове начало – «серце». Із серця випливаєвсе: і думка, і устремління, і почуття. Вся моральність людини повинна теж бутизвернена на «серце». Звідси і вимога: «пізнай себе». «поглянь у себе».
Самеодним із перших основоположних принципів його філософствування є концепція «двохнатур». Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче має дві натури: зовншіню,видиму, і внутрішню, невидиму. Концепцію двонатурності світу Сковорода повторюєнеодноразово. Так, у тракті «Вступні двері до християнської доброправності» вінпише: «Весь світ складається з з двох натур: одна видима, друга – невидима.
Видиманатура зветься твар, а невидима – Бог». Тут же Сковорода продовжує думку пронерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак підкреслюючи, що невидиманатура (Бог) має первинність по відношенню до видимої (матеріальної) натури.Бог – у всьому матеріальному, у наші площі, у кожному із нас, він вічний. «Цяневидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує, скрізь завжди був, є ібуде. Наприклад, тіло людське видно, але презирливого й утримуючого його розумуне видно».
У XIX ст. українськафілософська думка вийшла на новий рівень своїх проявів: академічна філософіятепер викладається у світських навчальних закладах. Вже кілька менш видатнихсучасників Сковороди прокладали шляхи на Україну для західної філософії. Ширшівпливи Заходу – переважно Німеччини – зустрінемо на Україні в XIX ст. Ці впливизустрінемо і в Київській академії, і в нових високих школах на Україні – університетаху Харкові та Києві, ліцеях в Одесі та Ніжині.
Провід у світовійфілософії на межі XVIII–XIX ст. мають німці, так звана філософія німецькогоідеалізму та Просвітництва, головними представниками якої є Kант і його послідовники:Фіxте, Шеллінг та Гегель. Кант був ідеалістом головно в теорії пізнання(гносеології). Він учив, що пізнання людське не просто є копія, відбитокзовнішнього світу, а що в пізнанні головну роль грають думки, що не із світу, аз людини самої походять; Фіхте, Шеллінг та Гегель шукають думок у самому світі –в природі, в історії людській, в державі, в мистецтві і т.д. Кант займавсяголовне гносеологією, останні німецькі ідеалісти утворюють системи, в якихфілософія вчить про весь світ; значення Гегеля особливе є в тім, що він окремуувагу звертає на історію.
Перший переклад наросійську, мову одного з головних етичних творів Канта зробив та видав уМиколаєві в 1803 р. українець Яків Рубан. Філософією Канта зацікавилисьдва підкарпатці. Петро Лодій (1764–1829) – професор філософії у львівськійукраїнській теологічній школі «Студіум рутенум», а потім у Кракові таПетербурзі – переклав етику одного представника школи Вольфа – Баумайстера(Львів, 1790) на слов’янську мову з домішкою української та російської, а вПетербурзі видав логіку, в якій використовує між іншим і думки Канта (1829). ВасильДовгович (1783–1849), уніатський священик на Підкарпатті, Цікавився і Кантом, іФіхте та Шеллінгом. Про філософію Канта Довгович написав латинський твір у двохтомах (не видано). Залишився невиданим більший латинський філософський словникДовговича, натомість вийшло друком кілька філософських творів Довговича мовоюмадярською. В Харкові короткий час (1807–1809) викладав політичну економіюпослідовник Канта німець Л.Г. Якоб, що друкував німецькою та російськоюмовами підручник філософії в дусі Канта.
Одним із найліпшихпрофесорів в Харкові був у 1806–1816 рр. німець, послідовник Фіхте Й.Б. Шад(1758–1834). В часи свого перебування в Харкові Шад видрукував латинською мовоюлогіку (1812, тут подано й виклад філософії природи), «природне право» (1814)та промову про «звільнення Європи» від Наполеона (1814), в якій подав ікоротеньку теорію нації (це – перша праця про національне питання на Україні).Шад скупчив коло себе й певну кількість учнів, з яких дехто був ужепідготовлений у Київській академії; з кола учнів Шада вийшло в 1813–1825 рр.кільканадцять друкованих праць філософського змісту, – між іншим, і перекладодного з творів Фіхте (1813). У 1816 р. Шада було вислано з Росії; але щев 1825 – 30 рр. улюблений учитель Гоголя М. Білоуc[ов] викладав уНіжинському ліцеї за підручниками Шада.
Кафедру Шада зайнявпідкарпатець А. І. Дудрович (1782–1829) – малоталановитий послідовник Шеллінга.Але філософію Шеллінга тоді проповідував уже в Росії українець ДанилоКавунник-Велланський (1774–1847) – професор у Петербурзі, що мав вплив і наросійських романтиків. Він учився в самого Шеллінга в Йєні. В Харкові викладаві писав критичні й естетичні статті шеллінгіанець, німець Й. X. Кронеберг (1788–1838),в Одесі був професором шеллінгіанець К. Зеленецький (1802–1858). Танайбільше значення мав вплив Шеллінга на видатного українського діяча,етнографа та історика Михайла Максимовича (1804 – 73), який, між іншим, одниміз перших зробив спробу дати характеристику української душі, а також звернувувагу на роль історії для філософії (див. далі про Гегеля). Велике значення маві вплив філософії Шеллінга на росіянина П.С. Авсєнєва (архієпископ Феофан; 1810–1852)– професора Київської академії та університету; з Авсєнєвим були в зв’язку тазнаходились під його впливом члени Кирило-Мефодіївського братства.
Мабуть, найбільший вплив у слов’ян взагалі мав із німецькихфілософів Гегель. На Україні, зокрема, його послідовниками були О.М. Новицький(1806 – 84) та С.С. Гогоцький (1813–1889) – професори Київської академіїта університету – й деякі їхні учні – видатний український педагог М. Тулов(1814–1882), харківський історик M.M. Лунін (1806 або 1807–1844), відомийукраїнський поет та професор у Харкові Амвpocій Метлинський (1814–1870).Новицькому та Гогоцькому належить багато видатних праць, головне з історіїфілософії. Орест Новицький (1806–1884) був професором філософії Київськогоуніверситету. В історії української філософії він постав як один із найбільшполум'яних пропагандистів філософії. Спираючись на вчення Гегеля, він виклав упраці «Продорікання, що робляться філософії в теоретичному іпрактичному відношенні, їх силу і важливість» своє бачення сутності філософії. Замежами України працювали проф. Петро Редькін (1808–1891) – у Петербурзі таМоскві, засновник російського гегельянства М. Станкевич (1813–1840) тафілософ і літературний критик, приятель Толстого та Достоєвського М. Страхов(1828–1896).
Ми навели цей довгий списімен, щоб наочно показати, що філософська думка на Україні не завмирала та що,хоч українські філософи тоді не писали по-українському (бо й філософська тавзагалі наукова новолітературна українська мова не була ще тоді добревироблена), філософської праці на українському ґрунті не бракувало й українцінавіть приносили західну філософію до інших країн – Росії, Угорщини, Польщі.
2. Масонство в історії філософської думки України
Інформація про зародження українського масонства доситьсуперечлива. Деякі дослідники вважають, що цей рух зародився ще в часи БогданаХмельницького. У цьому зв'язку згадується – Юрій Немирич, соратникХмельницького, що вчився в Оксфорді, протестант, що нібито стояв у джерелукраїнського масонства. Правда, ця версія досить сирувата. Настільки ж недовіднітвердження про причетність до масонства гетьманів Івана Виговського, ПилипаОрлика (автора першої української конституції), Івана Мазепи, Данила Апостола.
Прийнято також вважати, що у витоків перших масонських лож наУкраїні стояв відомий філософ Григорій Сковорода. Разом з тим відомий історикСергій Єфремов у своїй монографії «Масонство на Україні» пише: «сам він(Сковорода) до масонства ставився якщо не зовсім негативно, то досить байдуже».Незважаючи на такий досить суворий присуд, у самого Сковороди, безперечно, булириси, що споріднили його з масонством, і не дивно – масони були чи не першими вРосії, хто звернув увагу на твори українського філософа; дещо з них упершенадруковано на сторінках «Сіонского Вестника», органа містичної течії вмасонстві. Цей зв'язок Сковороди з масонством зазначено і в літературі. «Не бувСковорода масоном, – пише проф. М. Сумцов, – але великою він мірою виріс івиховався в тій атмосфері, що живила і російське масонство, і між ним тамасонами є спільні точки у формі великого нахилу до старозавітних книг,містичного тлумачення, байдужності до догматичного боку християнства, щироаскетичного життя та бажання через моральну науку й моральне життя особистепіднести моральний рівень громади, – а на цьому Сковорода не різнився з кращимиросійськими масонами, Новиковим, Лопухіним і найбільш з Гамалією». Ще цікавішіз цього погляду громадські переконання і практична робота Сковороди, щоставлять його поруч кращих заступників просвітнього масонства. І от коли мизважимо, який величезний вплив мали погляди й сама навіть особа Сковороди насучасне українське громадянство, то, певне, не помилимось, сказавши, що йогодіяльністю покладена була до певної міри дорога й тим організаціям моральногохарактеру, що у формі масонських лож незабаром постануть і на українськомуґрунті. І тим більше, що серед діячів масонства на Україні таки побачимо іпросто учнів Сковороди, і людей, що, безперечно, під його безпосереднім впливомвиховали на його науці свої громадсько-моральні погляди виробили.
Всі перераховані вище діячі протоптали дорогу масонству наУкраїну, підготували ідеологічний, філософський і соціальний ґрунт для йогопояви. Історичні факти свідчать, що масонські ложі з'явилися на Українінабагато пізніше, ніж у Росії. Згідно «Хронологічного покажчика російських лож»відомого історика Пипіна, першою українською ложею стала київська ложа «Безсмертя».Вона була заснована в 1784 році російськими офіцерами, разом з тим зв'язанабула не стільки з російським, скільки з польським масонством, оскільки підкоряласяВеликому Сходові Польщі. У той же період з'являються перші ложі й у Галичині,зокрема – ложа «Нова Польща».
Так само належали до Польського Великого Сходу й інші з відомихмасонських лож на Україні кінця XVIII ст.: ложа Трех Колонн у Києві, дуженедовговічна; військова ложа Минерви в Кременчуці, що перейшла сюди, напевне, зНемирова; житомирські ложі Разсеянного Мрака («Des Tenebres Dispersees») таВсходу Житомирского, які заснував «карантинний лекарь украинской провинции» Францишек Гінч; ложа СовершеннойТайни («Doskonalej Tajemnicy») в Дубні на Волині тощо. Початок масонства наУкраїні був відгуком розквіту масонської організації в Польщі й заснування року1784 Великого Сходу Польського. Але якогось інтенсивного поширення масонство наУкраїні не мало. Трохи згодом, коли припинив своє існування у 1794 році ВеликийСхід Польський, масонський рух на Україні, що залежав цілком од польськогомасонства, завмирає зовсім і поновлюється вже тільки у 20-х рр. XIXст. Сприялитому нові політичні обставини в Польщі, а почасти і в Росії взагалі, що породиливелику кількість таємних організацій.
Великий Схід Польський одродився й розпочав знову свою роботу в1814 р. і одразу ж «увійшов у тісні стосунки з ложами, що були на Литві таРусі», тобто на Україні. Політичне становище Польщі, поділеної на той час міжтрьома потужними державами і позбавленої колишнього свого устрою й державноїнезалежності, спрямовує думки всяких таємних товариств до патріотичної мети ізавдань, а з них відбудування польської держави завжди стояло на першому місці.До тієї ж мети пристосували свою роботу і масонські ложі, що народилися вПольщі, а звідти переходили й на Україну. І «Національне масонство» («WolnomularstwoNarodowe»), що заснував в 1819 р. відомий Валсріян Лукасинський, і напівмасонське«Товариство тамплієрів або лицарів церковних» (1819), і од масонства народжене«Патріотичне Товариство» («Тоwarzystwo Patriotyczne», 1821) і «ТовариствоСправжніх Поляків» («Тоwarzystwo Prawdziwych Polakow», 1822) – усі ціорганізації, незважаючи на різні форми єднання, власне, поділяли одну мету:«поновлення Польщі в якомога ширших межах».
Російське масонство можна означити в основних рисах його ідейногозмісту як течію аполітичну, що шукала відповіді на питання життя віндивідуалістично моральній науці, а не в громадській роботі. Щодо цього, то зросійського масонства була цілковита протилежність масонству польському,наскрізь убраному в політичні кольори. Але на Україні масонство з російськихджерел почало ширитись аж тоді, як воно само до певної міри втратило вже свійпервісний характер аполітичності й стало вилучати з себе активніші елементи,які постачали готові кадри для таємних товариств з переважно політичнимизавданнями. Трохи вплив польського масонства, а найбільше, мабуть, несвідомо засвоєнівпливи місцевого українського ґрунту, що давав яскраві приклади соціальних таполітичних контрастів, – зробили те, що масонство на Україні, слабеньке йнедолуге як таке, чимало заважило саме в історії розвитку громадських ідей. З1817 року існували такі масонські ложі на Україні: ложа Евксинського Понта вОдесі, Минерви в Буцневцях на Поділлі, Возвращенной Свободи в Люблині,Соединенных Славян («Les Slaves Reunis») у Києві, Любви к Истине в Полтаві,Озириса к Пламенеющей Звезде в Кам'янці-Подільському і Трех Царств Природи(Друзей природы) в Одесі.
Масонство на Україні виявляє тенденцію перетворитись в українськемасонство і служити завданням українського громадського руху. Масонство наУкраїні силою речей і обставин, виходило з меж невиразного містицизму йнабувало виразно політичних форм, гуртуючись під таємницею форм іперероджуючись у таємні товариства з визвольними завданнями. Разом з тиммасонство на Україні виявляє тенденцію принаймні стати українським масонствомзі щиро національною метою визволення вже свого народу. Певна річ, що такийнапрям, оскільки він виказував себе одразу ж, не міг не вколоти боляче урядовихагентів. Вони відчували небезпеку і заздалегідь дали собі з нею раду своїмзвичайним методом. Тому-то до останніх етапів своєї еволюції масонство наУкраїні не дійшло і не перетворилося на українське: цю природну еволюціюспинено, і вона пішла іншими шляхами – через таємні товариства.
Але, навіть спинившись на початку дороги, масонство на Українісвою роль відіграло і повинно бути згадано в розвитку української національноїідеї. Через нього – XVIII ст. зі своїми ще свіжими автономістичними традиціямий змаганнями подає руку національно-громадському українському рухові серединиXIX ст.
Списоквикористаної літератури
1. Огородник І.В. Українськафілософія в іменах: Навч. посібник. –К.: Либідь, 1997, 328 с.;
2. Словник-довідникз філософії. – К., 1996;
3. Філософія. Курслекцій: Навч. посібник. / І.В. Бичко, Ю.В. Осічнюк та ін. – К.: Либідь, 1991, 456 с.;
4. Філософія.Підручник / За ред. Надольного І.Я. – К., 1998;
5. Философскаяэнциклопедия. – М., 1994.