ПЛАН
1. Вступ.
2. Німецькакласична філософія: агностицизм І. Канта.
3. Якназиває І. Кант свій філософський метод?
4. «Двіречі, – говорив І. Кант, – завжди зачаровували й зворушували мене: це зоряненебо над головою й моральний закон у мені». Прокоментуйте це висловлення.
5. Списоквикористаних джерел.
Вступ
ІммануїлКант народився 27 квітня 1724 року в Кенігсберзі, вмер у тім же місті 17 лютого1804 року. Майже все життя прожив у Кенігсберзі, меж Східної Пруссії не залишавніколи. Батько його був небагатий майстер сідельного цеху. Батьківщинавідрізнялася чесністю й релігійністю в пиїтичному дусі. Такий же дух панував йу тій школі, де Кант одержав середню освіту.
ЗамолодуКант відрізнявся слабким здоров'ям. Йому пророкували коротке життя. Філософзмолоду розробляв цілу систему гігієнічних правил, яким випливала ретельність.Його улюбленою приказкою було виречення: «Вели своєю натурою, інакше вонабуде веліти тобою». Про те, як управляти своїм здоров'ям, він написавспеціальну роботу
ПасторШульц був професором Кенигсбергского університету, куди Кант пішов убогословський факультет. Пиїтичне виховання, безсумнівно, залишило слід у Кантав загальному характері й тоні його життєрозуміння, але не давало задоволеннярозумовим запитам, що рано виникли в його нерозмірно розвитий голові. Крімбогословських лекцій він із захопленням вивчав світські науки, філософські йфізико-математичні.
В1755 році Кант став приват-доцентом філософії в Кенигсбергском університеті йтільки на 47-ом року життя, одержав місце ординарного професора логіки йметафізики, захистивши дисертацію " О форме и принципах чувственновоспринимаемого и умопостигаемого". Закінчення курсу збіглося зі смертюйого батька (1746 рік), принудивши його шукати засобу до існування. Дев'ятьроків провів він домашнім вчителем у трьох сімействах.
Розумовийрозвиток Канта йшов від точних знань до філософії. Самостійним філософом вінстав пізно, лише до 45-літнього віку, але набагато раніше показав себе якпершорядного вченого. В 1755 році він видав свою фізико-астрономічну теоріюсвітобудови, що у сутності лише повторив Лаплас через кілька десятиліть.
Німецька класична філософія: агностицизм І. Канта.
Німецька класичнафілософія XIX століття не тільки підвело підсумки розвитку європейської думки,але і запропонувала свої шляхи і методи рішення традиційних проблем буття,співвідношення світу і людини, теорії пізнання, моральності. Особливо плідніідеї висловлювалися німецькими філософами в області розвитку. Булисистематизовані попередні погляди і положення з питань протиріччя,взаємоперехіда протилежностей, створена цілісна теорія загального зв'язку ірозвитку — діалектика. Велике значення, у розглянутий період, надавалося однієїз фундаментальних проблем раціоналізму — тотожності об'єкта і суб'єкта. Кант,Фіхте, Шеллінг, Гегель через діалектику суб'єктно-об'єктних відносин розглядалиі вирішували онтологічні, гносеологічні, ціносно-смислові й інші питанняфілософського знання.
Німецька класичнафілософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплюєнапружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом надуховну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнaпредставлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років,зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724-1804), ЙоганГотліб Фіхте (1762-1814), Фрідріх Вільгельм Шел-лінг (1775-1854), ГеоргВільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831), Людві, Андреас Фейербах (1804-1872).Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникаєпитання — чи можна говорити про німецьку класичну філософію як про ціліснеутворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класикувідрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапурозвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецькукласичну філософію як про цілісне духовне утворення. По-перше, всіхпредставників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії вісторії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософіяпокликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметомспеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність.Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою,але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками,орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості.По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії виглядушироко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понятьта категорій. Німецька класична філософія є високо професійною, надзвичайноабстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності.По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепціюрозвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципипідходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати йогонауково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентруєувагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.
У критичнийперіод Кант створює філософські праці, які стали подією в історії людськоїкультури: «Критика чистого розуму», «Критика практичногорозуму», «Критика здатності судження», присвячені осмисленнюфілософії як науки, гносеології, проблем людської свободи та моральності іт.ін. Кант визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання досуттєвих цілей людського розуму. Філософія, з його точки зору, має відповістина такі питання: «Що я можу знати?», «Що я маю робити?»,«Чого я можу сподіватись?» Відповідь на такі питання і гарантуєфілософії її високу місію законодавиці розуму. Таку місію, на думку Канта, можевиконати лише трансцендентальна філософія, яка є системою усіх принципівчистого розуму. А оскільки розум, з його точки зору, має практичне і теоретичнезастосуваня, то і філософія поділяється ним на практичну і теоретичну.Практична філософія, філософія моральності, філософія звичаїв містить принципиапріорі, які визначають і роблять необхідно обумовленою всю нашу поведінку. Атеоретична філософія має бути теорією наукового пізнання, яка б містила в собіусі принципи чистого розуму, побудовані виключно на поняттях теоретичногознання всіх речей. Перш ніж говорити власне про проблеми гноселогії Канта, слідрозглянути деякі аспекти його вчення про знання. Знання, з його точки зору, єсудженнями, тобто поєднанням уявлень та понять у свідомості і через свідомість,судження можуть бути аналітичними, коли предикат (логічний присудок) не даєнового значення, та синтетичними, коли предикат не виводиться із суб'єкта, апоєднується з ним. Синтетичні судження, в свою чергу, можуть бутиапостеріорними, коли є мислимий зв'язок між суб'єктом та предикатом і виявляєтьсявін у досвіді і через досвід. Другим видом синтетичних суджень є судженняапріорі, тобто такі, де зв'язок між суб'єктом та предикатом не засновується надосвіді. Аналітичні судження, на думку Канта, усі є апріорними. Вони невимагають звернення до досвіду, а, отже, не дають насправді нового знання. Що ждо синтетичних суджень, слід відзначити, що вони можуть бути як емпіричними,так і апріорними. Вони завжди дають нове знання. Отже: Кант виділяє два видизнання: досвідне (апостеріорне) та незалежне від досвіду (апріорне)» Джереломостаннього, вважає Кант, є сама структура людських пізнавальних здатностей.Апріорні знання — це знання, що передують досвіду, обумовлюють його і незалежнівід нього. Апріорні знання існують у трьох видах пізнання: математиці,теоретичному природознавстві та в метафізиці як теоретичній філософії. Кант уданому випадку намагається поставити і спробувати вирішити важливу проблемугносеології — проблему діалектики взаємозв'язку та взаємопереходу чуттєвого тараціонального у пізнанні. Розробляючи проблеми гносеології, Кант відштовхувавсявід концепції «речей у собі». Процес людського пізнання, на йогодумку, починається з досвіду. Існує дві чисті форми чуттєвого наочного уявлення(чуттєвого досвіду): простір та час. Вони упорядковують відчуття, розміщуючи їху просторі та часі, і є принципами апріорного знання. Суб'єкту протистоїтьнезалежна від нього об'єктивна реальність («річ у собі»). Речі усобі, діючи на наші органи чуття, викликають відчуття, які не дають ніякого знанняпро речі як такі. Світ людини, вважає Кант, це предмети та явища («світречей для нас»), які упорядковуються людською свідомістю. Таким чином, уКанта виникає два світи: перший — світ явищ, який існує в нашому досвіді, упросторі та часі; і другий — світ речей у собі, який не досліджений дляпізнання і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості.-Цей останній Кант визначає як трансцендентний світ. Далі Кант висуває концепціютрьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму. Апріорніформи чуттєвості розміщують та упорядковують дані відчуттів у просторі та часі,в результаті чого виникають явища. Але самі по собі явища, на думку Канта, щене дають знань, а являють собою лише необхідний підготовчий матеріал. Щоб зцього матеріалу отримати знання, його необхідно осмислити. Це можна зробити задопомогою понять, які дає розсудок. Існує, вважає Кант, два основні стовбурилюдського пізнання, що виростають із спільного коріння: чуттєвість, через якупредмети даються, та розсудок, за допомогою якого вони мисляться. Щодо змістузнання, розсудок є цілком залежним від чуттєвості. Кант визначає розсудок якздатність мислити предмет чуттєвого споглядання і одночасно як здатністьмислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які даєрозсудок, можуть бути емпіричними, якщо в них містяться відчуття, викликаніприсутністю предмета, та чистими, якщо до них не приєднуються відчуття, щоскладають матерію знання. Чисте поняття, на думку Канта, містить у собі лишеформу мислення про предмет взагалі. Ці поняття і є категоріями філософії. Кантподає категорії за такою схемою: І. Кількості: єдність, множина, цілокупність.II. Якості: реальність, заперечення, обмеження. III. Відношення: присутність тасамостійне існування, причинність та залежність, спілкування. Модальності:можливість — неможливість, існування — неіснування, необхідність —випадковість. Вказаними категоріями, підкреслює Кант, володіє кожна людина,оскільки вони становлять структуру людського пізнання. Самі ж категорії не єзнаннями, а лише формами мислення, які з наочних уявлень утворюють знання. Кантнаводить такий приклад: вранці ми вийшли в садок, доторкнулись до каменя,відчули, що він холодний і вологий, вкритий росою. Сформували емпіричнесудження сприйняття: камінь холодний та мокрий від роси. Потім сонце нагрілокамінь, він став сухим і теплим. Ми створили нове судження, застосувавшикатегорії розсудку: загальне, причина, необхідність — сонце є причиною теплоти.Тим самим ми чуттєве сприйняття підвели під категорії причини, загального танеобхідного. Кант робить висновок, що в процесі пізнання на рівні розсудку миупорядковуємо чуттєві дані категоріями розсудку, формулюючи закони науки. Отже,закони науки є не відображенням дійсності, а результатом конструктивної діяльностімислення, категорії розсудку. Мислення може знайти в природі лише те, робитьвисновок Кант, що дозволяють його апріорні категорії. Цей висновок Канткваліфікує як «копернікіанський переворот у філософії», оскільки незнання мають узгоджуватись з дійсністю, як вважалося раніше, а дійсність якпредмет знання має узгоджуватись з тим апріорним категоріальним апаратом, щодається людині до будь-якого досвіду. Третьою здатністю людського пізнання єрозум, який на відміну від чуттєвості та розсудку є здатністю опосередкованогопізнання, що прямо і безпосередньо не пов'язане з досвідом. Розум, наголошуєКант, ніколи не спрямований безпосередньо на предмети досвіду та на досвідвзагалі, а завжди має своїм предметом лише результати діяльності розсудку, щобнадати їм всезагального та необхідного характеру.
Агностицизм (відгрецького agnostos — недоступний пізнанню), філософське навчання, відповідно доякого не може бути остаточно вирішене питання про істинність пізнання, отриманаоб'єктивна характеристика навколишньої людини дійсності. Діалектичнийматеріалізм, визнаючи об'єктивність миру, визнає і його пізнаванність,здатність людства досягати об'єктивної істини.
ПозиціяАгностицизму розділялася в історії філософії представниками ідеалізму(особливо суб'єктивного), а в деяких випадках, — і матеріалізму. Ця обставинаслужить у діалектичному матеріалізмі підставою для виділення питання пропізнаванність миру як друга сторона основного питання філософії.
Термін«агностицизм» ведений англійським натуралістом Гексли в 1869, однаквираження позиції Агностицизму можна виявити вже в античній філософії, зокрема в Протагора, софістів, в античному скептицизмі. Первісні форми Агностицизмувиникли у зв'язку з виявленням недосконалості, мінливості знання. Це особливо ставилосядо проблеми первісних підстав усього сущого: уже на ранніх етапах розвиткуфілософії була запропонована велика кількість варіантів картини світобудови,кожна з яких опиралася на свій особливий набір таких першооснов або на одне зних; але жоден з варіантів не мав достатню логічну переконливість.Усвідомлення цього факту й породило скептицизм, а його крайньою формою виступивАгностицизм — принципове заперечення можливості проникнення розуму в справжнюсуть речей.
Один ряд умовстворюється самим об'єктом, іншої - суб'єктом, що пізнає. Звідси, по Канту,треба, що в продукті пізнання необхідно розрізняти те, що належить самомуоб'єкту, і те, що привнесено природою мислення. Аналізуючи цю останню, Кантуказував на існування так званих апріорних форм чуттєвості й розуму. Ці форми,будучи властиві лише суб'єктові, упорядковують почуттєвий досвід і таким чином безпосередньо беруть участь у формуванні системи знання. Позицію Канта можнарозглядати як логічне завершення лінії з. Показавши, що чисто логічним шляхомнеможливо встановити відповідність між об'єктивним миром і системою знання й щоприрода пізнання не може бути розкрита без спеціального аналізу пізнавальнихможливостей суб'єкта, Кант — і саме в силу властивого йому агностицизму — фактично зупинився на полпути. Наполягаючи на існуванні принципової границі міжпізнанням і дійсністю, він не зміг пояснити, яким образом пізнання збільшуєміць людства в оволодінні їм природою.
Як називає І. Кант свій філософський метод?
а)Експериментальний
«Дві речі, –говорив І. Кант, – завжди зачаровували й зворушували мене: це зоряне небо надголовою й моральний закон у мені». Прокоментуйте це висловлення.
Цими словамиИммануїл Кант виражає два основних напрямки й два основних джерела своєїфілософії. «Зоряне небо надімною» — це натяк на механіку Ньютона, щобула для Канта передумовою теоретичної філософії; «моральний закон умені» — стимул розробки моральної філософії, що він називає«практичною» (від «пра-ксис» — поводження, дія). Ці дванапрямки — головні в рішенні Кантом завдань філософії свого часу (захист іфілософське обґрунтування законів природного процесу, з одного боку, іобґрунтування людського достоїнства й взаємної рівності — з іншої).
У рішенні цихпитань Кант провів безкомпромісну критику старої метафізичної філософії, щоіснувала в Німеччині. Завдяки завданням, які він вирішив, а також способуїхнього дозволу Кант стає засновником німецької класичної філософії. Гегельпочинає свою «Науку логіки» констатацією, що 25 років тому відбулася«повна зміна філософського способу мислення… Те, що до цього часуназивалося метафізикою, було, як говориться, «знищено на корені». Гегель пишеці слова в 1812 р., коли з моменту першого видання „Критики чистогорозуму“ Канта пройшов 31. рік, а другого видання (значно зміненого) — рівно 25 років.
У житті Кантатривалий час нічого не свідчило про те, що кенигсбергский „учениймагістр“, як його називали, стане найбільш видатним філософом свого часу,на частку якого випаде завдання завершити емансипацію буржуазної філософії вНімеччині й обґрунтувати її подальший розвиток.
Список використаної літератури
1. «История философии в краткомизложении»;
2. А.В.Гулыги. «К вечному мируИ.Канта»;
3. Конспекты лекций.
4. Интернет.