Зміст:
Вступ
Основна частина.
1. Основні ідеїтеорії пізнання Д. Локка
2. Співвідношенняпервинних і вторинних якостей по Локку
Висновок
Списоквикористаної літератури
Вступ
Оскільки реальні процеси розвитку в суспільстві відносин пізнання іморальності знаходили своє віддзеркалення у філософських, етичних теоріях своїхісторичних епох в тривалій і духовно насиченій історії ідей, то в цілому,можливо розв'язати вказану проблему, звернувшися до історії найзначнішихнавчань минулого, що заклали основи нашого сучасного переконання на ці питання.Особливий інтерес представляє 17 століття – важливий період в історії людства.В епоху Нового часу були розроблені основні ідеї, характерні для європейськоїсвідомості, що сформували загальну теоретичну основу історико-філософськихвчень аж до наших днів. Відбувся корінний перегляд поглядів на людину, щобагато в чому стимулювало розвиток емпіричного природознавства подальшихсторіч. Для самої філософії це обернулося рішучою переорієнтацією у бікемпіризму і сенсуалізму. Виявилися власне соціальні чинники визначення меж теоретичногопізнання, що відкривали перспективи для розвитку моральної філософії.
Справжнім центром новаторської думки була Англія. Звідси необхідністьособливої уваги до творчості британських емпіриків того часу і, перш за все,Джона Локка. Ім'я Джона Локка (1632-1704) займає вельми почесне місце не тількиу ряді великих філософських імен епохи Нового часу, але і в світовомуісторико-філософському процесі. Філософські концепції теорії пізнання іморальності англійського мислителя послужили своєрідним зв'язуючим елементомміж філософською і соціально-етичною думкою 17 і 18 століть. Слід зазначити, щоЛокк зіграв видатну роль в розвитку політичних концепцій 17 століття, залишившинащадкам достатньо повно розроблену систему ідей, які лягли в основу сучасноїполітики. До Локку також сходить філософське вчення про виховання, що послужилорозвитку філософсько-педагогічної думки епохи Освіти. Достатньо очевиднимпредставляється той факт, що для самого Локка на першому місці йогофілософських інтересів стояла гносеологічна і політико-правова проблематика, ане дослідження питань етичної поведінки людини і створення науки про мораль. Цепідтверджується і самою назвою основної праці філософа «Опит про людськерозуміння».
Вітчизняна історико-філософська наука внесла вагомий внесок в справувивчення філософської спадщини великого англійського мислителя. Дореволюційналітература про Локка представлена роботами таких авторів, як А. Вишневих медів,В. Ермілов, Е.Ф. Літвінова, В.Н. Малінін, В.З. Срібників, Н. Сперанській, В.В.Успенський. З постреволюційних дослідників виділяються, перш за все, До. В.Гребенев і Д. Рахман. Аналізу теорії пізнання Локка присвячений ряддисертаційних досліджень.
Колосальний вплив ідей Локка, і зокрема теорії пізнання, на формуванняфілософської думки Нового часу признається сучасними вітчизняними дослідниками.Плідними для нашого аналізу виявилися результати дослідження І.И. Борисова проздібності і межі людського пізнання в навчанні Локка.
Мета реферату: виділити і проаналізувати основні ідеї теорії пізнанняЛокка.
Основна частина
1. Теоріяпізнання Д. Локка
Головна робота Д.Локка по теоретичній філософії – «Досвід про людський розум[1]» – була закінчена в 1687 році іопублікована в 1690 році.
Роки перед революцією 1688 року, коли Локк не міг без серйозного ризикувзяти теоретичну або практичну участь в англійській політиці, він провів,складаючи свій «Досвід про людський розум». Це його найважливіша книга, яка якнайбільше принесла йому слави, але його вплив на філософію політики був такийвеликий і такий тривалий, що його можна розглядати як засновника філософськоголібералізму, так само як і емпіризму в теорії пізнання.
Локк є найудачливішим зі всіх філософів. Він закінчив свою роботу потеоретичній філософії якраз в той момент, коли правління в його країніпотрапило в руки людей, які розділяли його політичні погляди. В подальші рокинайенергійніші і впливові політики і філософи підтримували і на практиці і втеорії погляди, які він проповідував. Його політичні теорії, розвиненіМонтеськье, відображені в американській конституції і знаходять вживання всюди,де існує суперечка між президентом і конгресом. На його теорії ще близькоп'ятдесяти років тому грунтувалася британська конституція, і так само йшласправа з французькою конституцією, прийнятою в 1871 році.
У Франції 18 століття Локк своїм впливом спочатку був зобов'язанийВольтеру. За ним пішли філософи і помірні реформатори; крайні ж революціонерипішли за Руссо. Його французькі послідовники, мають рацію вони були чи ні,вірили в тісний зв'язок між теорією пізнання Локка і його поглядами наполітику.
В Англії цей зв'язок менш помітний. З двох найвідоміших послідовниківЛокка Берклі не був значною фігурою в політиці, а Юм належав до партії торі ісвої реакційні погляди висловив в «Історії Англії». Але після Канта, колинімецький ідеалізм почав робити вплив на думку Англії, знову виник зв'язок міжфілософією і політикою: філософи, які йшли за німецькими ідеалістами, восновному були консерваторами, тоді як послідовники Бентама, є радикалом,залишалися вірними традиціям Локка. Проте це співвідношення не було постійним;Т.Г. Грін, наприклад, був одночасно і лібералом і ідеалістом.
Не тільки правильні погляди Локка, але навіть його помилки на практицібули корисні.
Досвідчена компоненту пізнання, у принципі властива як емпіристам, так і раціоналістам, з найбільшою послідовністю в даномустолітті, була розроблена Локком. Автор «Досвіду про людське розуміння»затверджував, що «на досвіді грунтується все наше знання, від нього,врешті-решт, воно відбувається» (57: 1, 154)[2].
Зовнішній досвід Локк розумів як що складається з відчуттів, а внутрішній– як утворюваний плотським відображенням (рефлексією) душею своєї власноїдіяльності.
Таким чином, Локк розумів досвід як сукупність зовнішнього і внутрішньогопочування, заявляючи, що в цьому значенні «всі ідеї походять від відчуття ірефлексії» (57: 1, 154). Філософ послідовно проводив принцип сенсуалізму,сформульований ще в античній філософії, — «немає нічого в думці, чого раніше небуло б у відчуттях».
Філософія Локка, як це видно з вивчення «Досвіду про людський розум», всюпронизано певними достоїнствами і певними недоліками. І ті і інші однаковокорисні: недоліки є такими тільки з теоретичної точки зору.
Локк завжди розсудливий і завжди швидше охоче пожертвує логікою, чимстане парадоксальним. Він проголошує загальні принципи, які, як читачу легкособі уявити, здатні приводити до дивних слідств; але всякий раз, коли такідивні слідства, здається, готові з'явитися, Локк тактовно утримується від їхвиведення. Оскільки мир є тим, ніж він є, ясно, що правильний висновок зістинних посилок не може привести до помилок; але посилки можуть бути настількиблизькі до істини, наскільки це потрібне в теоретичному відношенні, і, проте,вони можуть привести до практично абсурдних слідств.
Характерна особливість Локка, яка розповсюджується і на все ліберальнийнапрям, — ця відсутність догматизму. Переконання в нашому власному існуванні,існуванні Бога і в істинності математики – ось ті небагато безперечних істин,які Локк успадковував від попередників. Але як би не відрізнялася його теоріявід теорій його попередників, в ній він приходить до висновку, що істиноюволодіти важко і що розумна людина дотримуватиметься своїх поглядів, зберігаючидеяку частку сумніву.
Важлива процедура, яка була здійснена Локком, пов'язана з класифікацієюдіяльності розуму. Після того, як ми одержали ідеї з досвіду, ми їх повинніобробити[3].
Доклав свої класифікаторські зусилля Локк і до проблеми видів пізнання.
По-перше, він неявно розрізняє екзистенціальні положення і ессенціальние– існування речі і її єства, що стосується. І тут можливі три види знання:інтуїтивне, демонстративне і плотське. Або інтуїтивне знання, доказове знання івіра (тому, що плотське знання зближується з вірою).
Інтуїтивне знання Локк розуміє так само, як Декарт. Те, що він називаєдемонстративним знанням – відповідає дедуктивному знанню у Декарта – простоінший термін, що позначає одне і те ж (як би, демонстрація Локка те ж саме, щодедукція у Декарта). І плотське знання теж має аналоги в декартівськійфілософії: ось коли він, наприклад, говорить про переконаність в існуваннязовнішнього світу – саме це тут мається на увазі Локком під плотським знанням.Самим вчиненим, звичайно, є інтуїтивне знання, потім демонстративне, і якнайменшедостовірне – плотське знання.
Ці всі проблеми він обговорює в четвертій частині «Досвіду...». Вона маєсамий онтологічний характер, тому що тут Локк прикладає всі ці роздуми дообговорення проблеми, з якою Декарт починав свою філософію. А Локк, навпаки, цепід завісу обговорює, а саме – ступені достовірності нашого знання проіснування душі, миру і Бога.
Ще одна популярна, поширена помилка відносно Локка полягає в тому, що вінфілософ матеріалістичного плану. Якісь підстави для такого роду думки завжди є,на порожньому місці вони не виникають. Для Локка більш достовірне буття Бога,ніж буття зовнішнього світу[4].Зовнішній світ – це плотське. Це не те, що дане. Це не зовнішній світ – те, щоми зараз з вами усвідомлюємо – це ідеї всі, по Локку. Те, що ми бачимо,безпосередньо усвідомлюємо – ми залишаємося при цьому в рамках нашої власноїсуб'єктивності.
Ми безпосередньо жодну матеріальну річ сприйняти не можемо: ми сприймаємотільки власні ідеї. Ідеї викликаються речами, до буття яких ми повинні робитивисновок. Тому що у принципі це може бути сновидінням – все, що ми бачимо, –або може безпосередньо Богом викликатися. Тобто тут з того, що ми бачимо осьцей світ, не витікає, що він існує незалежно від нас, по-перше; і, по-друге, щовін викликаний схожими речами – на ті речі, які ми бачимо. Принаймні, там немає(в справжніх речах) кольорів і так далі. Але можна взагалі поставити питання:чи є цей світ? звідки ми знаємо, що він є за нашими ідеями?
Декарт доводив буття матеріального миру, відштовхуючись від уявлення проправдивість Бога. Але для Локка це дуже метафізичний аргумент, тому він взагалі ніяк недоводить буття зовнішнього світу. Локк в цьому плані набагато більш скептичнимніж Декарт. Взагалі, він по ряду питань займає скептичну позицію – як проносія, наприклад, психіки (субстанціальності її або несубстанціальності) – такі тут: буття зовнішнього світу недоказовий. Буття нашої власної душі ми знаємоз інтуїції – воно інтуїтивно очевидно, достовірно. Буття Бога можна строгодовести, затверджує Локк. Строго. Тому що демонстрація – це вищий ступіньдовідності. А ось тут ми нічого не можемо зробити.
Правда, він заспокоює нас, що, по-перше, віра в існування зовнішньогосвіту і так дуже сильна, так що тут докази особливих не треба. Але насправді,продовжує він, нічого не міняється. Здавалося б, парадоксальне міркування.
Головна мета Локка – визначення джерел ідей і видів знання, видівдостовірності, що виникають з порівняння, з'єднання або роз'єднання цих ідей.Під ідеєю Локк має у вигляді будь-який об'єкт мислення. Мислення ж він розумієабсолютно в декартівському значенні, як свідомість про щось.
Ідея – будь-який об'єкт мислення, а мислення – це будь-який душевний акт,що супроводжується свідомістю.
Свідомість може працювати з не-поняттями. Ось ви відчуваєте, виусвідомлюєте, що бачите зараз щось перед вами – неважливо навіть, що; ось ви цюпляму усвідомлюєте – це акт мислення, що реалізовується у вигляді відчуття, вданому випадку. Мислення не має ніякого відношення до понять. Мислення — будь-який акт свідомості, асвідомість не обов'язково концептуалізована. До понять має відношеннятільки діяльність розуму або розуму.
Так само, як і Декарт, Локк заперечує несвідомі перцепції – оскільки вінпов'язує свідомість з мисленням; несвідомі ідеї, точніше кажучи. Нічого цьогонемає. Душа цілком пронизана свідомістю. Тут же Локк говорить – ось, в«Введенні» — про негативні і позитивні задачі трактату свого.
Таким чином, негативним або обмежувальним, — підсумком всього йогодослідження буде розуміння, що далеко не всі питання — традиційні питанняметафізики — під силу людському розуму. Навіщо ми взагалі… – ось, требарозуміти це чітко – навіщо братися за дослідження душі, за дослідження здібностейдуші? Яке значення це має? Можна відповісти, звичайно, на це питання, що це самоцінно – це дійсно так, не треба шукати ніякої іншої користі; просто саме пособі важливо. Але є і зовнішня користь.
Після того, як ми познаємо, як влаштовано наше пізнання, ми автоматичнообкреслимо навкруги нього якісь межі, за які наші здібності пробиратися не взмозі, — ось це так звана обмежувальна задача.
Вирішити цю задачу можна лише в результаті строгого і ретельного аналізудушевних сил. Це позитивна сторона. Тобто і позитивна частина – власне аналізпристрою душі, — і обмежувальні висновки, які з цього витікають; Локк чіткопромовляє ось ці дві сторони питання. І потім це багато разів дублювалося, осьтака структура, в творах новоєвропейських авторів: у Юма, наприклад.
Найвідоміший приклад – це кантівська «Критика чистого розуму» — цеодночасно дослідження трансцендентальних здібностей пізнання, тобто позитивнаякась дія, і обмеження пізнаваних об'єктів. І слово «критика» включає двазначення, і ось в «Критиці чистого розуму» ці два значення дійсно дуже вдалооб'єднуються. Критика – ця і якась незгода, заперечення; і критика – цедослідження, якщо говорити про етимологію слова.
Повернемося до Локку. Після того, як він завершує артпідготовку, вінприступає до з'ясування питання, звідки ж беруться ідеї? Перед ним дваваріанти: або вони апріорні, тобто вже наперед дані в душі, або з досвіду.Інших варіантів немає. Доопитниє ідеї називаються природженими. Локк доводить,що таких ні. Як він це робить? Він використовує дуже простий і дієвий аргумент.Він задає питання: «скажіть, ось природжені ідеї – допустимо, вони є. Але щозначить «природжена ідея»? Це значить, що вона відвічно властива людськійприроді; не якійсь конкретній людині, неважливо, де це людина живе, в якихумовах, і т.д. – якщо ідея врождена,вона завжди буде присутня в ньому. Так? Значить, якщо у людини є природженіідеї, то вони повинні бути у всіх людей; оскільки, якщо вони властиві людськійприроді, то, відповідно, повинні бути властиві і всім людям, які люди саметому, що вони мають людську природу. Отже, якщо природженість пов'язана іззагальністю ідей – якщо вони всезагальні, то вони повинні бути всіма зрозумілізразу ж.
Локк говорить про внутрішнє відчуття як одному з джерел ідей — провнутрішній досвід. Але що розкриває нам цей досвід? Він розкриває нам пристрійвласної душі і її здібностей. Таким чином, передбачається вже, самою фігуроюмови передбачається, що є душа, що володіє певними здібностями, які властиві їйнезалежно від зовнішніх предметів. І ці здібності ми можемо назватиприродженими. Здібності природженими можна назвати. Що Локк і робить.
Він визнає природжені здібності – цього разу вже прямо. Природженіздібності душі – це ті закони, по яких здійснюється діяльність душі і якізнаходяться, належать її природі, а не беруться звідкись ззовні. Ці закониможна відкрити у внутрішньому відчутті. Ці закони, або форми діяльності, вточності відповідають тому, що Декарт назвав би «природженими ідеями II класу»,як то: мислення, свідомість і т.д. Тобто і в цьому плані відмінність міжДекартом і Локком невелике.
Отже, якщо немає природженого знання в такому абсолютному значенні, аможна говорити лише в умовному ключі, то тоді все наше знання береться здосвіду. Досвід буває, я вже говорив, зовнішній і внутрішній. Ідеї зовнішньогодосвіду, або зовнішнього відчуття, Локк називає ідеями відчуттів. Ідеї, якіпоставляються нам внутрішнім відчуттям, він називає ідеями рефлексії.Знову-таки, термін «ідея» широко їм вживається. Ідеєю він називає те, що визараз безпосередньо відчуваєте перед собою – зошити, ручки, — це ідеї по Локку,а не самі речі. Він дотримується тієї ж концепції дупліцірованого миру, що іДекарт. Ідея відчуття, продовжує він, виникає в душі в результаті дії на насзовнішніх предметів.
Є душа. Предмети впливають на душу. При дії на душу зовнішні речі як бизапускають її внутрішні механізми. Вона включається — душити, після зовнішньоїдії, і щось починає робити з одержаними ідеями: по-перше, вона їх запам'ятовує,ці ідеї, потім відтворює, порівнює, розділяє, сполучає. Ось це вже душевні дії.І ці душевні акти розкриваються в рефлексії.
Далі подивимося, як Локк розрізняв прості і складні ідеї[5].
Проста ідея (визначення задоволено важке, як і всяке елементарне поняття)– це такий предмет думки, в якому ми жодним чином не можемо знайти внутрішнюструктуру, частину. Наприклад, уявлення про колір: червоний колір – яскравийзразок простої ідеї. Або який-небудь смак візьмемо, запах: ніяких частин взапаху не можна знайти — це проста ідея. Прості ідеї можуть об'єднуватися;виникають конгломерати, які Локк називає складними ідеями. Приклад складноїідеї – грудка снігу. Цей образ об'єднує в собі білизну, холод, розсипчастість ібагато інших якості, кожне з яких є простою ідеєю.
Прості ідеї треба відрізняти від модусів простих ідей – досить складнепоняття локківської філософії. Модуси простих ідей виникають при повторенні,при розмноженні однієї і тієї ж якісної визначеності. Приклад – протяг. Якщо мипитаємо: ідея протягу – проста або складна ідея, то ми опиняємося в дещодвозначному положенні, по Локку. З одного боку, протяг мислиться як одноріднещось. Це говорить за те, що це проста ідея. Але з другого боку, протяг ділимий.А подільність – якість складної ідеї. Локк поєднує цю амбівалентність в терміні«модус простої ідеї». Простою ідеєю протягу буде якесь уявленням проелементарний протяг, атомарності якоїсь, чи що, точки якої-небудь. Але, так чиінакше, тут присутнє розмноження однорідного. Що і закріплюється відповіднимтерміном.
Локк формулює загальний закон: всі ідеї, говорить він, виникають здосвіду. Не всі ідеї взагалі, а всі прості ідеї беруться з досвіду. Тоді якскладні ідеї можуть і не мати архетипів в досвіді. Уявіть собі платиновугору, наприклад. Ось це ідея. Бачили ви платинову гору? Ні, кінцево. Значить,не всі ідеї з досвіду? Що ж — це природжена ідея – платинова гора? Ні, простоце складна ідея. А ось ідея платини і ідея гори, які умовно можна назватипростими ідеями (вони насправді непрості, можна і далі ділити, — не в цьомуріч), — вони мають досвідчений архетип.Тобто щось було у відчуттях, що їм відповідало.
Що стосується ідеї відчуття, то їх існує дуже багато видів, причомувелика частина всієї маси відчуттів ділиться, відповідно розділенням органівчуття. Ось у людини існує п'ять відчуттів – відповідно, п'ять найвеличезнішихкласів ідей відчуттів: дотикових, нюхових, смакових, тактильних і слухових. Цепрості; якщо говорити про елементарні компоненти кожного з цих класів, то так:це прості ідеї відчуттів.
Деякі ідеї, говорить Локк, пов'язані не тільки з відчуттями, але і зрефлексією теж можуть бути зв'язані; тобто не тільки із зовнішнім, але і з внутрішнімвідчуттям. Ну, по-перше, ідея буття, наприклад, або ідея єдності: вони неспецифіковані зовнішнім відчуттям. Тобто… ці ідеї можна одержати і іззовнішнього і з внутрішнього відчуття. Те ж саме з ідеями задоволення істраждання: задоволення може викликатися приємними відчуттями смакового плану,а може викликатися відчуттям власної свободи. Тут Локк говорить, по суті, продавній розподіл задоволень на тілесні і інтелектуальні. Ну, це достатньостандартно тут поки виглядає, ніяких відкриттів тут він не робить.
Але більш цікаво з'ясувати його позицію щодо простих ідей рефлексії –специфічних, причому, ідей. Рефлексія – це погляд з самого себе; тобто поглядвідкриває форми діяльності нашої душі, і відповідно питання про те, які існуютьпрості ідеї рефлексії, рівносильний іншому, дуже важливому питанню: в якихосновних видах діяльності душа реалізує своє єство? В чому виявляється, іншимисловами єство душі? Ось в тому, в чому виявляється єство душі, то ми і повиннібудуть називати простими ідеями рефлексії.
Виявляється ж єство душі, головним чином, в її теоретичній і практичнійдіяльності. Самим загальним модусом теоретичної діяльності Локк називаєуявлення, або сприйняття. Ну, а самою загальною характеристикою практичноїсторони душевного життя є бажання, або воля. Отже, ось наріжне каміння, наякому стоїть душевне життя: на сприйнятті і на бажанні. Причому вся решта формє похідними, по Локку. Ось, скажімо, пам'ять, уява, інтелект – все це похіднівід уявлення — все це різновиди уявлення. Локк називає уяву, пам'ять, відчуття,сумнів, передбачення, розум – все це він називає простими модусами, модусамипростої ідеї рефлексії, а саме сприйняття або уявлення.
І самі складні ідеї Локк теж класифікує. Він підрозділяє їх на три класи:ідеї субстанції, ідеї модусів (ідея субстанції – це, наприклад, людина – осьідея субстанції (яка субстанція тут не указується – просто субстанція,неважливо, яка); модус (приклад складної ідеї (не простого модусу, а складного)– ідея краси) і ідеї відношення (наприклад: причина – корелятивне поняття).
2. Співвідношення первинних і вторинних якостей по Локку
Найважливішим внеском Локка в метафізику Нового часу з'явилося йогорозрізнення первинних і вторинних якостей.
Терміни не їм були винайдені, але саме з його подачі вони стали дужепопулярними і дотепер такими залишаються[6].Локк не тільки терміни винайшов, але і сам предмет, який він так традиційнозастовпив – зафіксував цю позицію в новоєвропейскій метафізиці; зв'язано це зрозділенням речей і образів цих речей.
Локк говорить, що далеко не всі компоненти ідей відчуття, тобто далеко невсі компоненти того світу, який ми безпосередньо сприймаємо у відчуттях осьзараз, схожі на те, які влаштовані самі речі. В самих речах є лише протяг,густина і фігура. Ні кольорів, ні запахів, ні смаків в самих речах немає. А щоу них є? Є якийсь рух найдрібніших частинок, які при дії на органи чуттяпроводять відповідні відчуття. Реально колір є певним різновидом руху матерії,не більш того.
На основі цих міркувань Локк і формулює свою концепцію первинних івторинних якостей. Він говорить так (в строгому викладі, його позиція виглядаєтаким чином): «ідеями первинних якостей ми повинні називати такі ідеї, якісхожі на пристрій самих матеріальних речей. Ідеї вторинних якостей не схожі нате, що їх викликає». Ідея протягу, наприклад, схожа на самі протяжні речі. Ідеяформи. Ідея густини. А ідея кольору не схожа на те, що її викликає. Тому колір– ця вторинна якість. А протяг – первинне.
Тут треба тільки не плутати. Тому що локківську позицію іноді спрощують іговорять, що первинні якості існують в самих речах, а вторинні якості – тількив сприйнятті. Насправді, це не зовсім так. По Локку, і первинні, і вторинніякості існують в речах. Вони об'єктивні: і вторинні, і первинні; але простоідеї, ще раз повторюю, первинних якостей схожі на самі ці якості, а ідеївторинних якостей не схожі. Реально, якщо говорити про самі речі, то вторинніякості є модифікаціями первинних.
Первинні якості – форма, а вторинні якості – певна форма найдрібнішихчастинок, що рухаються по таких і таких законах. Ось якщо закони такі, то цейрух викликає відчуття червоного кольору; якщо закони дещо інші, — відчуттясинього кольору[7].
Слід сказати, що тут Локк підводить підсумки навіть не стільки новоєвропейськійфілософії, так термінологічно оформляючи проблему, але навіть всієїєвропейської філософії – ось знаменитий вислів Демокріта (прибл. 470 до н.е. — невідомо): «в думці існує тепле, холодне і т.д., а справді існують лише атоми іпустка». Ця установка з античних часів була достатній в європейськійметафізиці, і Локк просто тут фіксує її.
А на якій же підставі Локк вважав, що одні якості, одні ідеї схожі, іншінесхожі? Який аргумент? Повинен же бути якийсь довід. Як правило,використовувався «винний аргумент». «винним» його іноді називають тому, щоісторично доказ ще в античності ілюструвався на прикладі з вином: одній людинівино здається кислим, іншому солодким; але предмет не може бути одночасне ікислим, і солодким — значить, ці якості зовсім в предметі не існують, а існуютьтільки в сприйнятті. Приблизно такого ж роду доказами користується і Локк. Хочанавіть для нього проблема доказу тут не найважливіша. Для нього це питанняочевидне, треба просто термінологічно зафіксувати.
Висновок
Отже, ми проаналізували основні ідеї теорії пізнання Локка.
Зі всього вищесказаного можна зробити наступні висновки.
Початковим пунктом теорії пізнання Локка є положення, що в думках немаєнічого, чого не було б у відчуттях. Цю ідею він розвиває і обгрунтовує в своїйголовній праці «Досвід про людський розум», де дотримується принципу «надосвіді грунтується все знання». По Локку, людина від народження не має ніякихпринципів, ніяких ідей.
Локк розрізняє прості і складні ідеї, а також первинні і вторинні якості.
Досвід потрактує Локком як двоякий: відчуття і рефлексія. Вони є джереломпростих ідей.
Одним джерелом ідей є об'єкт відчуття, іншим – діяльність душі.
Особливості внутрішнього досвіду пояснюють і таку вельми важливувластивість людської свідомості, як наявність в ньому певних завдатків, вєстві, незалежних від зовнішнього досвіду. Слід розрізняти, згідно Локку,відсутність природжених ідей як внедосвідного знання і наявність разом з тимпевної здатності, схильності до тієї або іншої діяльності.
Наріжним каменем гносеології Локка була теза про походження всьоголюдського знання з індивідуального досвіду.
Необхідно помітити, що вся теорія пізнання Локка тісно пов'язана зфундаментальними світоглядними посилками: люди знаходяться в зовнішньому, незалежному від них середовищі, володіють здібностями пізнавати її іпристосовуватися до неї, можуть зберігати знання про зовнішній світ і варіюватисвоє в ньому поведінка.
Філософія Д. Локка є логічним завершенням лінії англійського емпіризму 17століття і в той же час є новим ступенем в розвитку філософської думки Новогочасу. Локк довів лінію сенсуалізму до щонайвищого її виразу і трансформував їїв доктрину емпіризму, принципово протиставивши її позиції раціоналізму.