План
Вступ
1 Концепції природи людини
2 Щотаке «сенс»?
3 Реалізація сенсу життя
Висновок
Список літератури
Вступ
Ужитті сучасної людини поліфонічно поєднані сенси багатьох культур, що генерують смисловуперспективу персонального, особистісного ставлення до життя, що осягається.Можливість і здатність осмислити навколишнє і своє життя з'являється увзаємодії індивіда із зовнішнім світом, у спілкуванні з іншими людьми і самимсобою.
Людинаосмислює (наділяє сенсами) все, що її оточує, а також власні дії, вчинки,моральне значення своєї діяльності — для самоствердження. На певному рівніооціально-психо-логічної зрілості особистості в структурі самосвідомостівиникає потреба, задовільнення якої являє собою складне і необхідне завдання:осмислення буття людини і визначення сенсу власного життя, свого призначення,покликання.
Якщозвернутися до історії філософсько-етичного обгрунтування сенсу людського життя,то виявляється, що багато сучасних уявлень, теоретичних досліджень з цьогопитання в своїх обгрунтуваннях сходить до ідей минулого, наповнюючиськонкретним змістом даного історичного часу, його культури.
Античніфілософи стверджували, що сенс життя міститься в тих формах і засобахжиттєздійснення, які облагороджують, підносять людину над її природниміснування. Розум, знання, здатність творити добро запобігають стихійній течіїжиття і упорядковують прагнення і цілі людини. Тому сенс життя вбачається вудосконаленні свого розуму, своїх прагнень і здібностей, як тих, щозабезпечують вище благо.
Філософсько-релігійнерозуміння сенсу життя в середні віки, яке потіснило антропоцентричні поглядиантичних філософів, зв'язало цінності життя людини з потойбічним, божественнимсвітом і підкорило сенсожиттєвий вибір людини волі Бога. Тепер сенс життявбачався у служінні Всевишньому, подоланні в собі гріховності, моральному буттізаради досягнення Божої благодаті.
ЕпохаВідродження з новою енергією активізувала проблему обгрунтування сенсу життяреальної людини як творчої індивідуальності, яка здатна бути тим, ким бажає.
Питанняпро призначення людини, значимість її життя, сенс її діяльності незмінноставить філософсько-етична думка Нового часу. Так, наприклад, І. Кантстверджує, що людина належить, перш за все, до світу умодосяжного, у зв'язку зчим добро, воля і обов'язок, пробуджені власним розумом, визначають,спрямовують і надають цінності людському життю.
Г.Гегель вважав призначення людини в тому, щоб підняти своє окреме існування дозагальної природи, що, в свою чергу, пов'язано з опануванням досвіду родулюдського, його культури, з прилученням до загальних духовних цінностей і суспільнезначимої діяльності.
Питанняпро сенс життя, що постає перед кожною людиною, що мислить, завжди має минуле —в історичному досвіді, і свою новину — у свідомості і самосвідомості конкретноїісторії і особистості.
1 Концепції природи людини
Коли людина народжується, навколо збираютьсялюди, усміхаються і радіють її приходу в світ, а вона плаче. Коли людинавмирає, всі навколо плачуть, а вона усміхається. От так треба прожити життя,щоб вмирати щасливим і упевненим, що виконав свою маленьку задачу, нікому незробивши погано.
Кавказька мудрість
Природно-біологічна організація людини обумовлюєз неминучістю визнання того очевидного факту, що вона, як і все живе на Землі,смертна. Але смертна не людина як така, не людство в цілому. Питання просмертність людини як особливого біологічного виду може розв'язуватися тількигіпотетично, в контексті розгляду глобальних проблем сучасності. Безперечним єфакт смертності конкретної людини, людського індивіда. Тривалість життяіндивіда залежно від різних умов його існування коливається, але знаходиться всередньому в рамках 70 — 80 років.
Зусилля учених направленіна максимальне продовження людського життя на основі трансплантації, технологіїбіоніки, генної інженерії і т.д. Та все ж наука не знімає питання про смертністьлюдського буття. Не може вона довести і його безсмертя.
Найтривалішим в питанні тлумачення людини буввплив Ветхого завіту. Античність і особливо християнство бачили єстволюдини в його розумі, або пізнавальній здатності, в його здібності до утворенняполітичної спільності. Християнське середньовіччя бачило в ній, з одногобоку, подобу Бога, а з іншою — творіння земних демонічних сил. В XVIII в. влюдині розрізняли чутливе явище і «надчуттєве» розумне єство. Останнє зназваних понять стало потім початковим пунктом для ідеалу Гуманізму, який учив,що всі люди володіють ідеальною фізично-душевно-духовною здібністю довдосконалення.
Античне мислення було звернене до космосуі природи, до людини ж лише настільки, наскільки він пов'язаний з ними. В періодсередньовіччя людина розглядалася як складова частина божественноївпорядкованості в світі. В новий час людину затьмарив його власний розум абонавіть абсолютний розум Всесвіту, і людина стала суб'єктом, що пізнає.Починаючи з Шеллінга і К'єркегора, здійснюється поворот європейського мисленняу бік індивідуальної і історичної конкретизації людського існування і поняттяжиття. Через Ніцше і Шелера розвиток йшов далі до екзистенціалізму, в якомуфілософська антропологія знайшла своє тимчасове завершення.
Людина — єдина істота,яка усвідомлює свою смертність. І це усвідомлення неминучості смерті ставитьперед кожною людиною ряд важливих світоглядних питань. Перше з них: може бутисмерть не неминуча? Можливо, існує інший пласт існування? Можливо, існуєможливість воскресіння з мертвих? Можливість переродження в інші формиіснування? і т.д. Релігії світу дають позитивну відповідь на ці питання і черезце користуються великою популярністю у людей.
Зняття тимчасових рамоклюдського існування — одна з передумов вічності релігії, яка завжди залишаєлюдині деяку надію, розділяючи смерть тіла і душі: тіло, померши, руйнується, адуша займає належне їй місце. Якщо вона гріховна, то живе, вічно мучаючись істраждаючи. Якщо вона безгріховна і прощена, то продовжує жити вищим вічним життям.В той же час така установка є і приниження цінності тлінного життя.
Марксистська філософія, послідовнопроводячи установки філософського матеріалізму, заперечує яку б то не буломожливість особистого фізичного безсмертя, не залишає йому надії на«замогильне життя».
Марксизм виводить сенсжиття з об'єктивно існуючих фактів як ідеал, який постійно практичноздійснюється. Точніше кажучи, сенс життя стає ідеалом, заснованим на певнихвідносинах людини з фактами існуючої дійсності. Сенс життя не можна представитиі зовні людських відносин. Сенс життя особи не може бути ізольовано від сенсужиття інших осіб, тому що зовні людських відносин він втрачає всяке значення.
Відкидаючирелігійно-містичне значення життя людини, наявність потойбічного значення вісторії, марксистська філософія висуває положення про свідому діяльність людинив ім'я певної мети.
Але, не дивлячись напротилежні початкові установки, релігійний і матеріалістичний світогляд визнаєнеминучість припинення земної форми існування людини. Реальна обмеженістьлюдського існування в часі, усвідомлення своєї смертності здатні втілитися впозицію відповідальності за своє життя, осмислене ставлення до свого часу, Націй основі формується ціннісна позиція людини. А це означає, що з визнання смертностілюдини органічно витікає проблема сенсу і мети життя. Якщо кожний індивідсмертний, ради чого він живе? Ради чого взагалі варто жити? Чи є який-небудь сенслюдського життя? Релігійні вчення стверджують, що життя на Землі — дужеважливий етап буття індивіда. Воно для індивіда має власне життя, цінність і сенс.Але головний сенс земного буття індивіда полягає в тому, щоб підготувати йогодо життя вічного. Тому кожна людина повинна прожити це життя так, щобзабезпечити собі гідне місце в «іншому житті». В християнстві, наприклад, земнежиття тлумачиться як час «спасіння душі», подолання спадкового гріху, спосібз'єднання людини з Богом.
Атеїстичні концепції стверджують, що сенслюдського життя в самому житті. Епікурійці, як наголошувалося раніше, учили:живи, тобто задовольняй свої потреби, забезпечуй біологічне і духовне існуванняі радій. Перестанеш це робити, значить, тебе не буде, не буде ніякихпереживань, ніяких пристрастей. Буде — ніщо або, інакше кажучи, для тебе більшенічого не буде. Така філософська позиція має свої позитивні риси, орієнтуючилюдину на самоцінність йогожиття. Але в ній дуже слабо відображені змістовні орієнтири життєвої позиції,духовно-етичні критерії людського життя. Людині, як правило, мало просто жити. Їйхочеться жити «для когось» і «в ім'я чогось». Безрелігіознийвибір примушує людину глибоко і серйозно задуматися про своє місце в світі, всуспільстві, серед людей. Марксистський підхід до людського життя пов'язаний звизнанням її самоцінності і самоцілі. Але на відміну від епікурейськоїконцепції він затверджує суспільну значущість людського буття. Він підкреслюєтой факт, що людина живе в суспільстві, серед людей: оточуючих, близьких ідалеких. І у зв'язку з цими людьми укладений його реальний шанс на безсмертя істимул надії. В їх колі індивіду дана можливість самореалізуватися, здобути вдячність, пам'ятьпро себе. Вічно живуть в нашому житті великі учені, композитори, письменники,поети, борці за свободу і щастя людства. Пам'ять про них вічна. Але пам'ять просебе залишають не тільки великі люди. Все хороше, добре, етичне, що створилалюдина, залишається з ближніми, не пропадає. Ми продовжуємо жити в наших дітях,внуках, більш далеких нащадках. Людина як особа, реалізовуючи в своїх діянняхсвій творчий потенціал, продовжує життя в житті людства.
Парадокс полягає в тому,що біологічне єство людини визначає її кінцівку, ставить об'єктивні межі їїжиттєвим пошукам, творчості, потенціям, переживанням і т.д. Людина шукає сенсжиття в умовах власної смертності, особливо гостро відчуваючи трагізм свогобуття в прикордонних ситуаціях, на грані між життям і смертю. Смерть це непросто припинення існування життєдіяльності організму, це щось більше. Аджевмирає не тільки біологічна істота, але і особа, свідомість. Смерть супроводжуєжиття, а цінність життя усвідомлюється лише на фоні смерті. Не було б смерті,ми не могли б говорити і про життя, була б просто постійна зміна подій.
2 Що таке «сенс»?
Що таке «сенс»? Який смисл вкладається в «сенс»?
Сенс – це:
1) сила, значення, толк, розум, суть;
2) внутрішній зміст, значення чого-небудь, щоосягається розумом; мета, розумна підстава; розум;
3) ідеальний зміст, ідея, кінцева мета (цінність)чого-небудь; цілісний зміст якого-небудь вислову, що не зводиться до значенняйого складників і елементів, але, яке саме визначає ці значення.
Як бачимо, поняття «сенс» зводиться в основномудо розуму, до раціонального значення, до мети. Але, можна продемонструватипоняття «сенс» в англійській мові, де слово sense («сенс») має наступнізначення:
відчуття; розуміння; свідомість, розум; смисл,значення; настрій.
Тут «сенс» вже не має тільки раціональні межі,поняття розповсюджується і на чуттєву область, і навіть, в якійсь мірі, наірраціональне – настрій.
Також поняття «сенс»ототожнюється з метою. Може в якихось областях це і вірно, але що стосується «сенсужиття», то тут ці поняття розрізняються.
Мета – це орієнтир, який можна досягти.Досягнення визначається рівнем домагання, здібностями, можливостями, випадком,- але рано чи пізно це приводить до фінішу – людина або досягає мети, або недосягає. В першому випадку він задоволений собою, в другому – ні.
Мета небезпечна тим, щовона автоматично не дає сенсу. Її досягнення як сенс річ дуже сумнівна.Досягнувши мети, людина її втрачає, вона вже зникла і інтересу не представляє.Якщо мета не досягається, то відбувається фрустрація, злам з приводу безсилля інеможливості, тобто знову сенс досягнення вислизає і починається зниженняпланки, зниження рівня домагань.
Сенс життя можна визначити якстійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньовиявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і маєсоціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації істратегічні цілі як граничні підвалини вибору способу життя. Базоюіндивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людиниоб'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогамисуспільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами іоб'єктивними результатами і, нарешті, рівень розуміння і обгрунтування свогопризначення і покликання, покладання цілей і перспективи власноїжиттєдіяльності у контексті життя суспільства, соціальної групи, референтногооточення.
Сенс не має початку і кінця, тут немає фінішу. Сенсможе розкриватися в цілях, які ставить перед собою людина, сенс визначає їїповедінку, її цілі, але він не тотожний цілям. Поняття «сенс» ширше. Воно існуєапріорно, ще до народження індивіда, на відміну від цілей, які формулюються іреалізуються вже безпосередньо особою, «пророслою» з індивіда.
Необхідно такожрозрізняти поняття «сенс» і «реалізація сенсу». Вони співвідносяться так само,як поняття «людина» і «особа». Сенс життя один для всіх, він характеризуєлюдину в цілому, як представника роду. Реалізацію сенсу життя вже визначає длясебе особа, з її індивідуальністю і неповторністю. Тому коли говоримо проспособи реалізації сенсу життя уніфікація неможлива – у кожного свій спосіб,свої цілі. Часто поняття «сенс» вживають замість «способу реалізації сенс».
Таку відмінність можнапояснити лінгвістичними складнощами, культурними особливостями людей, їх рівнемрозвитку і т.п. Річ у тому, що безпосередньо сенс життя сформулювати не можна,він не укладається в словесно-логічну конструкцію. Якщо дати якесь формулювання,то знайдеться безліч людей, які з нею не погодяться, або просто не зрозуміють.Мова (а разом з нею і мислення) стоять на варті повного взаєморозуміння. Як недивно, але мислення кожної людини унікальне, воно схильне до впливу безлічічинників, зокрема й ірраціональних, а формулювати результати мислення потрібнов уніфікованих словесно-символьних конструкціях, що, у свою чергу,трансформуючи індивідуальне, не дозволяє передати іншому той унікальний смисл, якийрозуміє-відчуває той, хто говорить.
Саме тому кожний формулюєсенс життя по-своєму. Навіть на різних стадіях життя особи формулювання(реалізація) сенс життя може мінятися. Те ж відноситься і до людини як допоняття безсмертно-історичного. В епоху Відродження один сенс, в епоху Просвіти– інший, і т.п.
3 Реалізація сенсу життя
Істинний сенс життя невиявляється в результаті пошуку, але без пошуку він не виявляється ніколи.
Раджніш Перефразований.
1.Віра – найдавніший сенсжиття людини, найбільш живуче і дієве. До цього дня люди у вірі знаходять своєпризначення, свої цілі і гармонію. В різні історичні епохи об'єкт віри буврізний. Одних богів скільки було. Навіть спеціальні терміни з'явилися, такі якполітеїзм, монотеїзм, деїзм, теїзм, пантеїзм, панентеїзм і т.п. Але бог – цеприватний об'єкт віри. Вірити можна в що завгодно. Навіть атеїст вірить, щоБога немає. Адже довести не може, а всього лише вірить.
Віра – це феномен, якиййде від сенсу, в якійсь мірі це протилежність розуму. Але віра має великепозитивне значення, і не одне. Очевидний житейський досвід підтверджує вірністьі благотворність орієнтирів, пропонованих великими світовими релігіями, зокремавіра в замогильне буття душі людської. Поза тим, наскільки виправдана знаукових позицій ця віра, вона, безперечно, допомагає гідно жити і спокійнішепомерти. А вже там будь що буде.
Віра наповнює життя сенсом.У вірі є свої прийоми і шляхи, які ведуть до т.з. «божественного одкровення»,про яке говорили богослови. Просто людина «прозріває», йому дійсно щосьвідкривається. Але є і інші способи реалізувати сенс. Причому вони необов'язково повинні виключати віру.
Що стосується Бога, товін є, він тотожний самому сенсу. Що не являється Богом, добре описано уФейєрбаха, який розгромив християнство. Богом не являється все, що має побутовулюдську атрибутику, як ось: свідомість, емоції, руки, ноги, добро-зло, мораль іт.п. Персоніфікований бог – це художній прийом, який можуть сприйняти віруючі.Деякі з них, наприклад, індуїсти, чудово розуміють, що Бог – це метафора, заякою стоїть щось більше. Адже треба якось назвати ЦЕ, охарактеризувати, зробитимислимим… Фейєрбах замінив один шлях на інший, – віру на любов. Великої різницінемає.
2.Багато хторозуміє, що «храм божий усередині нас» і знаходять сенс життя в пізнанні себе. Або, так бимовити, в пізнанні через себе. Річ у тому, що людина – шматочок уселенськоїголограми, «мікрокосм», який містить в собі весь Всесвіт, всі його властивості.Частина містить ціле і навпаки. Не все це сприймається і усвідомлюється, алеможна припустити, що це так і є.
Тому даосизм і підказує,що не «виглядаючи з вікна, можна бачити природне дао», тобто спіткати значення, істину. Алепізнати самого себе (або через себе) складно, особливо представнику«європейської цивілізації», якому потрібно посадити дерево, побудувати будинок,виростити сина, дістати вищу освіту, знайти на хорошу роботу, соціальне саморазвернуться, п'яте…,десяте…, а там і смерть стукає, вже і пізнавати себе ніколи. Христос говорив:«Киньте все і слідуйте за мною», «Залиште тата-маму, дружину-чоловіка іслідуйте за мною». Але на те він і був «сином божим», щоб люди за ним пішли, ахто сам зважиться на такі жертви? Тому самопізнання, як правило, відбуваєтьсяпаралельно, як би життєвим лейтмотивом, але майже ніколи – головною темою.
3.Навчання,накопичення знань як сенс життя теж мають місце. Саме тому існує наука. Безлічлюдей присвячують собі нею, знаходять сенс свого існування в науці. Це визначаєїх роботу, склад розуму, цілі, прагнення.
Тут необхідно розрізнятизнання як мету і знання як засіб. Сенс життя в знаннях як в кінцевомурезультаті має на увазі, що знаючий досягне такого рівня знання, свідомості,коли він раціонально (або інтуїтивно) зможе зробити якесь відкриття. «Навчання– світло» в кінці тунелю. Якщо багато вчитися і цікавитися, то рано чи пізноможе відбутися перехід кількості в якість: або багаж знань трансформується вінтуїцію і правильне розуміння речей, або людина зрозуміє, що «наше незнаннядосягає все більш віддалених світів», і змінить сенс свого існування. Але наякомусь етапі його життя знання все-таки зіграли сенсотворчу функцію.
А є ще така модель. Зпогляду методології «Іцзін» (т.з. «Книга змін», китайська біблія), людина наземлі є накопичувач інформації. Потім він звільняється від свого матеріальногоносія і існує як інформаційно-енергетична система – просто переносникінформації, ось в чому його функція, в чому його значення.
4.Творчість,самореалізація розбурхували багато розумів. Перед лицем смерті, яка непокидає людини вже з самого народження, люди бачать сенс свого життя втворчому безсмерті. Хочеться створити таку цінність, яка залишиться нащадкам іпро творця пам'ятатимуть протягом століть. Він житиме в своєму «дусі, щооб'єктивується». На схожих позиціях стоїть слава, яка досягається різнимиспособами. Всі ці потуги направлені в безсмертя. Спроектувати себе у вічність –ось сенс життя творців.
На побутовому рівнікожний з нас по-своєму творець. Проектувати можна себе, наприклад, в дітях. «Мипідемо – вони залишаться». Сенс – максимально реалізувати себе в дітях, черезвиховання, любов, турбування.
У абстрактнішихкатегоріях сенс життя людини, яка обрала цю форму реалізації, полягає в тому,щоб самостійно, зусиллям своєї волі долати або спробувати подолати всі опори іобставини, реалізовуючи свою життєву програму. В цьому випадку людина стаєдійсно вільною, оскільки вільна володіти над зовнішніми обставинами і умовами(як над своїм біологічним, так і над своїм соціальним началом). І навпаки, нездатністьреалізувати власну життєву програму — через внутрішні властивості або дужемогутній тиск обставин — породжує в людині стан несвободи, залежність відобставин життя, від інших людей.
Ось така основа усамореалізації як сенсу життя. Але це шлях так званих творців для результату.Вони максимально розкривають свої можливості, створюють щось нове, інодікорисне для інших, іноді небезпечне, але для них сенс в постановці цілей інеодмінному досягненні їх.
Істинну творчість нарезультат не направлено. Її сенс – сам процес, результат же –вдалий чи ні – це побічний продукт. Іменник «творчість» походить від дієслованедоконаної форми «творити», тобто дію не закінчено.
Рутинна робота, сіраповсякденність і т.п. – все може мати сенс, якщо відноситися до цього стоїчно,з любов'ю. Щоденне приняття заварки з кип'ятком можна любовно звести в рангчайної церемонії і медитувати над самим процесом приготування чаю або його пиття.
Будь-яка річ, будь-якийпроцес – це теж уламок уселенської голограми. В тому-то і особливістьголограми, що будь-яка її частина містить те ж зображення, що і ціле. Розпилюватисяу принципі не обов'язково. Сенс полягає у всьому.
5.Відсутність сенсу – теж сенс. Це такийспосіб сформулювати своє ставлення до відсутності у людини більшостізагальноприйнятих цінностей, цілей. Людина просто існує, щось поробляє,спостерігає за собою, іншими. Вона просто дрейфує по життю, і в цьому її сенс.Добре проявили себе в цьому представники екзистенціалізма. Для них сенс життя втому, щоб визнати все найстрашніше, що тільки може бути, налякати себе,задавити буттям, «закинути» в світ, приготуватися до смерті, а потім потихенькуусвідомлювати, що життя не така вже погана штука. Це рівносильне тому, колилюдина ходить в тісному взутті, а потім приходить додому, знімає його ітріумфує — як мало їй треба для щастя. Так само і заслуга екзистенціалістів втому, що вони можуть додати сенс будь-якій дрібниці з безкрайнього людськогоіснування, а в цілому – абсурд.
6. Деякі відсутністьзначення в житті сприймають неадекватно, унаслідок чого шкодять собі ісуспільству. Це і самогубство, і непомірний гедонізм, і зловживання алкоголем,психотропними речовинами заради задоволення. Таким чином можна вивестисвідомість на якісно новий рівень, а найчастіше просто «вирубати» його, а разомз ним і себе як особу, своє «Я». Скажімо так, це теж форма реалізації сенсу, але цешлях слабкої людини. Сенс, якщо і відкривається, то на такий короткий проміжок,з таким спотворенням і з такими наслідками, що гра не коштує свічок.
У сучасного гедонізмунемає культури користуватися задоволенням, основне правило якої – помірність,насолода незначеим. Це чудово знали і Арістіп, і Епікур. У сучасних наркоманівнемає культури приймати психотропні речовини, вони не уміють зворотно управлятисвідомістю.
Адже протягом столітьлюди використовували психоактивні речовини, щоб досягти інших станів свідомостіі перенестися в інші виміри реальності. (Живий і захоплюючий виклад про сучасневикористовування наркотиків для цілей такого роду можна знайти в книзі «Природнасвідомість» Ендрю Уїла). Впродовж історії ліки використовували не тільки вмедичних цілях або для боротьби з захворюваннями, але також і в релігійних культахі для досягнення прояснення. Наприклад, серед американських індійців, на заходіСполучених Штатів, знайдений і добре вивчений пейоте культ. Шматочки кактуса пейоте (що міститьречовину мескалін) проковтуеться длядосягнення релігійних бачень і прояснення. Схожі культи зустрічаються по всьомусвіту і ті, хто бере участь в цих культах вірять в те, що наркотичні засоби виконуютьроль коридору для проникнення в інші виміри буття.
Деяким дослідникампсихоактивні речовини в розвитку людської цивілізації представляються настількиважливими, що ряд учених дотримується наступної теорії: технологічно розвиненаєвропейська цивілізація виникла там, де люди вживають алкоголь. Ця традиціяпізніше закріпилася в християнському каноні: вино, говорить Христос, є кровмоя. Довго вибираючи для ДавньоїРусі релігію Володимир Великий не міг ігнорувати звичку свого народу: «Веселие на Руси естьпити»(рос.).І відкинув іслам. До речі, ті ж учені вважають, що за прикладом «алкогольних»існують цивілізації «наркотичні» (Індія, Азія) і «галюциногенні»(північноамериканські індійці).
Допускаючи правомочність такоїточки зору, можна припустити, що використовування наркотичних засобів є лише однимз багатьох шляхів, що ведуть до розкриття інших вимірів реальності, до сенсу.Але це не шлях Людини.
Що стосується помірного гедонізму, сансари, взяттявід життя всього, що вона дає, то в цьому можна знайти дуже глибокий смисл.Існує навіть установка, що «сансара – це та ж нірвана», тобто, що сенс життя в нійсамій, у всій її красі і повноті, у всій її потворності і мізерності, простотреба шукати. Ось непоганий вислів англійського письменника Сомерсета Моема:
Моя ціль на землі – переживати багатограннівідчуття, які дарує мені життя, виціджувати з кожної миті всі його чуттєві багатства.
Головне – не зупинятися на місці, не «підсісти наголку» безвилазно. Потрібно перевтілюватися, за одне відведене життя прожитидесять, спробувати себе в максимумі ролей, збільшити інтенсивність «мешкання»,одержувати задоволення зі всього, «виціджувати» його з навколишнього світу.Людині властива звичка. Помірність дозволяє відкинути процес звикання і«набридання». Тому задоволення залишаються такими, тільки якщо чергувати їх,розбавляючи відчуттям міри.
7.Служіння ідеї, людям як сенс життя маєглибоку гуманістичну основу. Багато хто жив «загальною ідеєю», бачачи в ній сенс.Гегель чудово все це висловив в своїй «Феноменології духу». Требавизнати, правда, що не всі ідеї гуманістичні. Деякі в процесі розвитку зазнають змін не вкращу сторону, відриваються від гуманістичної основи. Але прихильники такоїідеї, що знаходять сенс свого життя в служінні, вже не помічають відхилення відпервинного курсу, оскільки розвиваються разом з нею і побічно задіяні. Такз'являється фанатизм як реалізація сенсу життя. Але навряд таким чином можнаспіткати сам сенс. Швидше за все, він вислизне від людини в той момент, колиідея почне відхилятися від своєї природи, об'єктивуватися.
Можна сказати, що служінняідеї – це та ж віра, але вже не пов'язана з релігією, з богом, а має відношеннядо людей, суспільства, науки, творчості, прогресу і т.п.
8.Любов, спілкування. Російськіфілософи як ніхто досягли успіху на цьому шляху:
«Дотепер одні багато знали, але дуже мало любили,інші багато любили, але дуже мало знали; але тільки той, хто багато знатиме ілюбитиме, може зробити для людства що-небудь істинно прекрасне і велике».
Так роздумував Мережковський і був, видно, абсолютноправ.
У любові дійсно криєтьсявелика можливість реалізувати сенс життя людини. Це навіть найдоступніший ізрозуміліший для нас спосіб. Не дарма його навіть Ісус Христос вибрав. Алейдеться не про любов як про відчуття пристрасті, а про переживання, проскорочення дистанції між ближнім, про спільність інтересів людей якпредставників одного роду. Любов виявляється через спілкування. Тому душевнеспілкування як феномен любові так само може бути сенсом життя. Багато хтознаходить себе тільки в постійній суспільній діяльності, в організації чого-небудь,т.з. масовики-витівники від Бога.
Представник релігійногоекзистенціалізму К.Ясперс бачив можливість виходу до трансцендентного Богатільки через комунікацію людських екзистенцій між собою, тобто істину людизнаходять в спілкуванні між собою.
Але любов не можназрозуміти, її треба пережити. Це свого роду маленьке прояснення. Один раз відчуєшлюбов до людини – і готово, сенс життя знайдено, з цих пір він тількирозширятиметься і збагатить духовний світ людини.
Любов – це чудовий спосібреалізувати сенс, особливо в гармонії з вірою.
Коли ми пізнаємо сенс життячерез знання, то ми йдемо від приватного до загального, збираємо мозаїкуВсесвіту («збираємо все до купи”), не знаючи, що вона – голограма. Це своєріднеіндуктивне пізнання життя. Якщо ж вибрати шлях любові, то нам відразувідкривається гармонія світу і вже до деталей ми спускаємося з відчуттям всеєдинства.
9. Більшість людей,якщо їм не ставити навідних і каверзних питань, відповість, що сенс життя в щасті.
Американські психологиДевід Майерс і Ед Дінер, що довгий час вивчав цю проблему, пришли до такоговисновку: «Щаслива людина, перш за все, повинна володіти відомою часткоюсамоповаги, і навіть деякого самовдоволення, почитати себе в рядах «кращих».При цьому вона зобов'язана себе контролювати – не піддаватися смутку. Легкоперемагати стреси, наполегливо трудитися і добиватися поставленої мети.Зрозуміло, така людина – оптиміст, і це допомагає йому справитися з будь-якоюзадачею, бути здоровим і добиватися успіху, не здаватися перед труднощами.Нарешті, ще одна необхідна умова щастя – товариськість, що дає можливістьодержати хорошу роботу, завести справжніх друзів і створити міцну сім'ю. І щоще характерне, щасливішими себе вважають люди віруючі.»
10.Гармонія зсвітом, природою, реальністю. Людина – частина світу. Відносини між людиною і світомповинні бути гармонійні. Історія показує, що між людиною і навколишнім їїсвітом більше дискомфорту і конфліктів. Причина – монопольне положення лінійноїсвідомості над іншими інструментами людини. Біда в тому, що свідомість прагнепояснити все по частинах, але через брак інформації робить це примітивно.Розкиданість людської діяльності утрудняє розробку єдиного критерію спілкуваннялюдини з світом. Без такого критерію гармонія неможлива. Людина вимушенабрехати собі. Заради поліпшення взаємостосунків зі світом перш за все необхідномінятися людині.
Якщо увійти до діалогу зсвітом, спіткати його таємниці, хай навіть не розумом, то відкриєтьсянескінченне джерело життя, сенс. Людина стає духовно багатою і невразливою.Саме буття підказує їй шлях, на якому вона максимально реалізує свій сенс.
Висновок
(російською мовою)
«Вчем смысл жизни?» — задумался как-то молодой человек. Не найдя сразуответа на этот вопрос, он лишился покоя и сна, не мог ни есть, ни работать, низаниматься любовью, вопросназойливо жужжал у него в голове и не давал ни минутки отдыха. И тогда Человекпринял pешение — уйти в гоpы. Там он выбpал себе самую высокую гоpу и на еескалистом склоне в небольшой, пpодуваемой всеми ветpами пещеpке постpоилхижину. И стал отшельником.
Шлигоды. Человек мужал, но не пеpеставал pазмышлять — в чем же смысл жизни. Вpемясвое он пpоводил в непpестанных молитвах, пpося Господа вpазумить его — ноВсевышний молчал. Человек пытался постичь истину своим pазумом — но онаускользала от него. Человек отpастил длинную боpоду и усы, стал кpепок телом,пpавда худ и жилист, в глазах его светился живой ищущий pазум. В лежащей уподножия скалы небольшой деpевушке он пpослыл святым.
Ивот однажды Человек в очеpедной pаз гоpько вздохнул, не найдя ответа, встал иповеpнулся к выходу — идти собиpать хвоpост на пpотивоположном пологом склонесоседней гоpы — и замеp. Hа поpоге стояли люди.
— Здpавствуй,святой человек! — сказали люди и низко поклонились.
— Миpвам! — ответствовал мудpец, — Что пpивело вас сюда на эту гоpу?
— Пpослышалимы, — отвечали люди, — что ищешь ты истину о смысле жизни, молишь Бога откpытьее тебе.
— Да,это так, — печально отозвался Человек.
— Известнали она тебе? — спpосили люди. — Если да, то скажи, откpой же ее нам, ибо мы — носители новой веpы. Мы пойдем по свету и пpонесем учение твое везде, гдеступала нога человеческая. И настанет на Земле золотой век — век пpосвещения,искусства и истинного совеpшенства.
— Hемогу, — опустил плечи отшельник. — Господь не откpыл мне истину. Пока.
— Мывеpнемся, — сказали люди и вышли.
Пpошлоеще пятнадцать лет. В боpоде у Человека появились пеpвые пpизнаки седины,отдельные сеpебpинки пpоскальзывали и на голове. Hо он был все так же кpепоктелом и духом, по-пpежнему носил по утpам воду из пpотекавшего недалекокpистально чистого гоpного pучья. Остальное вpемя пpоводил мудpец в молитвах иpазмышлениях, и многое откpылось ему. Он узнал секpет философского камня,котоpый пpевpащал любой бpосовый металл в золото; во сне к нему пpишел pецептэликсиpа вечной молодости, исцелявшего от любой болезни и дававшего вечнуюжизнь отведавшему его. Но ответ на главный вопрос так и не давался ему.
Ивот однажды, подняв голову он увидел на поpоге тех же людей. Вpемя изменило их,но это были те, кто пpишел и в пеpвый pаз.
— Откpыласьли тебе истина, о мудpейший? — спpосили люди. — В чем смысл жизни?
Гоpестноpазвел pуками отшельник и только вздохнул в ответ.
— Жизнь коpотка, — сказали люди, — но мы будем ждать.Ждать pади того, чтобы потом откpыть человечеству Истину — и все изменитсятогда.
Людиповеpнулись и ушли. А Человек остался наедине с Господом и со своими мыслями,не оставляя попыток познать неопознанное.
Пpошлоеще тpидцать лет. Многие несчастья обpушились за это вpемя на людей Земли,пpонеслись гpозы, отбушевали войны. Лихоpадки и эпидемии унесли множествожизней. Hо выжили люди. И вот по пpошествии вpемени вновь появились на поpогепещеpы, тяжело дыша — стаpость бpала свое. Пpишли не все — некотоpых уж не былона этом свете, но в глазах оставшихся по пpежнему читалась pешимость нестизнание.
Сгорбленныйстарец тихо сидел в глубине кельи и… спал. Сон, взяв в помощники стаpость,смоpил его — и тепеpь он спал, безмятежно посапывая.
Одиниз пришедших робко откашлялся. Мудpец вздpогнул и поднял голову.
— Ктоздесь? — дpожащим взволнованным голосом спpосил он.
— Этомы, твои ученики, — отозвались люди.
— Откpыласьли тебе истина? — остоpожно спpосили пpишельцы.
Лицопатpиаpха внезапно пpосветлело, и он ответил:
— Да,Господь был столь благосклонен ко мне, что пять лет назад научил меня.
— Иты узнал, в чем смысл жизни? — с нескpываемым уважением взволнованно спpосилилюди.
— Да,- пpосто ответствовал стаpец.
— Такоткpой же, откpой нам истину! — молили люди, — Ответь нам, а мы pасскажемостальным. Еще есть вpемя, pади всего святого — в чем смысл жизни?
Отшельникоткpыл pот, чтобы ответить, задумался… и пpомолчал. По лбу его, и без тогоиспещpенному моpщинами, пpолегла глубокая складка, плечи обвисли, рукиопустились.
— Что?- спpосили люди, — что же ты молчишь, о мудpейший?
— Забыл…- гоpестно ответил стаpик.
Снарк
Список літератури
1. Ершов Г.Г. Смысл жизни и социальное бессмертие. М.,1990.
2. КременьВ.Г.Філософія: мислителі, ідеї, концепції. Підручник. — К.: Книга, 2005.
3. Малахов В.А.Етика: Курс лекцій: Навчальний посібник. — 3-тє вид. — К.: Либідь, 2001. — 384с.
4.Мысли и афоризмы великихлюдей / Сост. А.П.Кондрашов, И.И.Комарова. — М.: РИПОЛ классик, 2007. — 704 с.
5. Сержантов В.Ф. Человек,его природа и смысл бытия. – Л.,1990.
6. СтахурскаяЛ.Г.,Таранова Н.А., Юкало Т.Н. Энциклопедия знаний. — Донецк: Сталкер; К.:Издательство ЗАО «НКП», 2005. — 768 с.: ил.