ПЛАН
ВСТУП
1. Передумови виникнення ідей «громадянської свободи» та соціально-політична характеристика державного устрою Франції
2. Шлях становлення Вольтера-філософа
3. Філософсько-правове вченняВольтера про «громадянську свободу» та «освічений абсолютизм»
4. Освічений абсолютизм якпровісник громадянських свобод у Європейськомупросторі
5. Вплив вчень Вольтера наподальший розвиток Європейської філософо-юридичної думки
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Сьогоднігромадянське суспільство є нормою, і якщо держава не має або не заохочує створеннясаме громадянського суспільства, то вона вважається не достатньо цивілізованою.Але така звична для нас категорія існувала не завжди. Абсолютизм монархів тафеодальний лад із кріпосними порядками панували досить довго і перехід додемократичних цінностей відбувався достатньо важко, і повільно через те що тісвободи та принципи до яких закликали мислителі не були притамання правлячійверхівці і відкидалися нею.
Честьодного з головних натхненників і визнаних лідерів європейського Просвтництва посправедливості належить Вольтеру (1694-1778) – великому французькомумислителеві і літераторові, що став в громадській думці некоронованим королемреспубліки філософів. Народився в сім'ї нотаріуса, вчився в аристократичнійєзуїтській школі, звідки був виключений за вільнодумні вірші і попав доБастілії. Після вторинного висновку був висланий з Парижа до Англії.
Поглядина політику, держава, право і закон вкраплені в самі різні твори письменника, єсусідами в них з міркуваннями на інші теми. Гостро критичний настрій, осміянняі заперечення соціальних, юридичних і ідеологічних засад тодішнього феодальногосуспільства яскраво відрізняє ці вольтерівські погляди. Інша виразнавідмінність – пронизливий їх дух свободи, гуманізму і терпимості.
Цялюдина започаткувала ті процеси які на сьогодні відрізняють суспільство звисоким рівнем розвитку та високою правовою культурою від тих суспільствнадбанням яких є тиранія та деспотизм.
1. Передумови виникнення ідей «громадянської свободи» тасоціально-політична характеристика державного устрою Франції
Ідейна боротьба уФранції XVIII ст служить класичним прикладом того, як в протиборстві зфеодальним світоглядом формувалася політична свідомість буржуазії. В ході цієїборотьби найвиразніше виявилися загальні закономірності і тенденції, щовизначали розвиток політичної думки в епоху ранніх антифеодальних революцій.
Причин тому булодекілька. Економічні причини, що зумовили гостроту ідейної боротьби в періодпідготовки і проведення Великої французької революції 1789—1794 рр. коренилисяв особливостях капіталістичного розвитку країни. На початок XVIII ст… Франціястає одним з найбільших центрів європейської торгівлі. Її промисловість,завдяки жвавим зв'язкам з іншими країнами, починає розвиватися прискоренимитемпами. В той же час у Франції зберігалися багаточисельні пережиткикріпатських стосунків (сеньйоріальні володіння, залишки серважа і ін.), якіперешкоджали розширенню внутрішнього ринку. В середині XVIII ст… Франціявиявилася як би осереддям соціально-економічних протиріч між відмираючимфеодальним ладом і капіталізму, що набирав силу. Основною політичною причиноюзагострення ідейної боротьби напередодні революції з'явилося розставляннякласових сил, що склалося у французькому суспільстві. Висхідній буржуазіїпротистояла абсолютна монархія, яка досягла зеніту своєї могутності. Длязавоювання політичної влади буржуазія була вимушена об'єднуватися з народнимимасами. Піднімаючи народ на боротьбу з абсолютистським режимом, французькабуржуазія виступала на чолі третього стану, до якого належали тоді всінепривілейовані верстви населення (буржуазія, селяни, робітники, міська біднотаі ін.). Широка участь мас трудящих в революційному русі забезпечила йомунебувалий розмах, підштовхувало буржуазію до проведення радикальних суспільнихперетворень, а також сприяло глибшому, в порівнянні з епохою попередніхбуржуазних переворотів, розмежуванню позицій в самому антифеодальному таборі.Серед причин ідеологічного порядку, що зумовили хід ідейної боротьби в передреволюційнійФранції, вирішальну роль зіграло те, що в релігійних війнах, що охопили країнуна рубежі XVI–XVII вв., перемогу отримав католицизм. Католицька реакція,перейшовши в наступ, розпалювала у віруючих релігійну нетерпимість і фанатизм.У цих умовах боротьба французької буржуазії з теологічним світоглядом набуланепримиренного характеру і була доведена до повного заперечення християнства.Програму антифеодального руху у Франції розробляли представники різнихполітичних напрямів: просвітителі, революційні демократи і ін. Просвіта якідейний рух є закономірним рівнем в розвитку політичної ідеології. Рухпросвітителів виникає на ранніх етапах ідеологічної підготовки переходу добуржуазних буд, коли в країні ще не склалася революційна ситуація. Просвітницькіучення виражали інтереси тих соціальних верств, які сподівалися здійснитиназрілі перетворення за допомогою поширення знань і поступових реформ. У мірунаростання кризи феодальних буд з просвіти виділився революційно-демократичнийнапрям політичній думці. Інтереси соціальних низів знайшли віддзеркалення відеології соціалізму, представники якого продовжили розробку проектіворганізації держави і законів, заснованих на суспільній власності. [1]2. Шлях становлення Вольтера-філософа
Народився в Парижів сім'ї нотаріуса. Його батько наполягав на тому, щоб він вивчав закони вГаазі, проте Вольтер чинив опір цьому, маючи намір присвятити себе літературнійдіяльності. Його полемічна натура не могла залишатися непоміченою і хочасприяла його входженню у вищі прошарки суспільства як придворний літератор, алене допомогла Вольтеру уникнути проблем зіткнення із законом. У 1717 р. завільнодумні вірші був поміщений до Бастілії. Після вторинного вироку буввисланий з Франції.
З 1726 – 1729 рр.жив в Лондоні. Повернувшись на батьківщину в 1733 р., опублікував «Філософськілисти», в яких викривав феодальні порядки, що панували у Франції,релігійну нетерпимість і мракобісся. Прагнучи використовувати неабиякий талантВольтера на користь монархії, королівський двір намагався залучити його в кругсвого впливу. В результаті Вольтер був призначений королівським історіографом(1745 р.), в 1746 р. він був вибраний у Французьку академію і був призначений «кавалером,що допускається в королівську опочивальню», але вже через 2 роки буввигнаний з Версаля за свою зарозумілість.
У 1750 – 1753 рр.Вольтер на запрошення прусського «освіченого» монарха Фрідріха II живв Пруссії. Покинувши її, оселився в Швейцарії і зайнявся література –політичною діяльністю, став активно співробітничати з енциклопедистами,виступати проти Руссо і атеїстів і перетворив свій замок Ферне на притулок дляпередової інтелігенції, не припиняючи при цьому літературної діяльності. Усвоїх публікаціях він різко виступав проти клерикалізму і феодальних порядків.У католицькій Церкві бачив опору феодального деспотизму, називав її «гідроюфанатизму», викривав пороки католицького духівництва, мужньо захищавжертви церковної реакції.
У 60-і рр. поряд зосвіченою монархією Вольтер висував ідеал республіки як найбільш розумної формидержавного пристрою. Вплив Вольтера на розвиток суспільно – політичній думцібуло величезним. Його почитали як некоронованого короля Європи. Термін «вольтеріанець»став прозивним. Вольтер користувався великою популярністю в Росії. ПротеКатерина II, що протягом ряду років переписувалася з філософом, післяФранцузької революції видала указ, що забороняв видання його тез та ідей. Протепрогресивні круги російського суспільства зберегли вірність своїм симпатіям доВольтера, який в своїй творчості не раз звертався до історичного досвіду Росії. [2]
У 1746 р. він буввибраний почесним членом Російської Академії наук. У 1778 р., незадовго досвоєї смерті, він був тріумфально прийнятий в Парижі, де присутній в «КомедіФрансез» на постановці своєї трагедії "Ірина".3. Філософсько-правове вчення Вольтера про «громадянську свободу»та «освічений абсолютизм»
Світогляд Вольтераостаточно склався в Англії, де він декілька років провів у вигнанні. Він незалишив після себе спеціальних політико-юридичних праць, подібно тим, щостворили до нього, наприклад, Р. Гроцкий, Т. Гоббс, Дж. Локк або його сучасникиШ. Монтеськье і Ж. –Ж. Руссо. Погляди на політику, держава, право і законвкраплені в самі різні твори письменника, є сусідами в них з міркуваннями наінші теми. Гостро критичний настрій, осміяння і заперечення соціальних,юридичних і ідеологічних засад тодішнього феодального суспільства яскравовідрізняє ці вольтерівські погляди.
Інша виразнавідмінність – пронизливий їх дух свободи, гуманізму, терпимості. Вольтеренергійно виступав проти католицької церкви, проти злочинів духівництва,мракобісся і фанатизму. Він сміливо і наполегливо вимагав відмінинесправедливих вироків винесених церковними судами, добиваючись реабілітаціїбезневинно засуджених жертв церковного бузувірства.
Вольтер розглядавкатолицьку церкву як головне гальмо всякого прогресу. Він викрив і висміювавдогмати церкви, жалюгідну схоластику, яку духівництво підносило народові.
У своєму відношеннідо католицької церкви Вольтер був непримиренний. Кожне слово його було пройнятебойовим духом. У боротьбі з католицькою церквою він висунув гасло «Роздавитетварюку», закликаючи всіх битися з «чудовиськом», яке терзаєФранцію. Католицьке духівництво для Вольтера – це «фанатики і шарлатани,які дуже святі, щоб працювати». Релігія, з точки зору Вольтера, — цеграндіозний обман з корисливими цілями, і християнство не становить винятку.Вольтер характеризує католицтво як «мережу найвульгарніших обманів,вигаданих спритними людьми». Вольтер викриває в своїх творах забобони,якими наповнена Біблія. Його мова стає уїдливою і виконаною сарказму, гніву іненависті, коли він говорить про католицьку церкву і католицьку релігію.Вольтер вважав, що всі лиха існуючого суспільства походять від відсутностіосвіти, від неуцтва, яке підтримується церквою. Він закликав до боротьби занауку і прогрес, сподіваючись, що «союз королів і філософів»розчистить ґрунт для розвитку людського суспільства. Треба, проте, знати іпам'ятати, що, відносячись украй вороже до католицької церкви, до католицизму,мужньо б'ючись з ними, Вольтер зовсім не відкидає релігію і релігійність яктакі. Крилатими сталі його слова: «Якби Бога не існувало, його слід було бвигадати». Не дивлячись на антиклерикальний настрій, він все ж враховувавзначення релігії як засоби утримання мас в покорі і вважав за необхіднестворення особливої раціональної релігії як узда для народу. [5]
Вольтер – прибічникраціоналістичної релігії. Він визнавав бога як деяку першопричину світу (дєїзм)і вважав, що це допущення не протиречить науковій думці науковому дослідженню.Як і багато інших мислителів свого часу, Вольтер користувався для критикиіснуючих буд вченням про природне право. Природні закони, із його точки зору, — це закони розуму, закони, які дає людству природа.
Під свободоюВольтер розумів також відсутність всякого свавілля: «Свобода полягає втому, щоб залежати лише від законів». В той же час це – свобода думки,свобода друку, свобода совісті. Коли Вольтер говорив про рівність, він мав наувазі формальну рівність перед законом, тобто відміну феодальних привілеїв івстановлення рівною для всіх цивільній правоздатності, але зовсім не рівністьсуспільного положення. «На нашому нещасному світі, — говорив він, не можебути, щоб люди, живучи в суспільстві, не розділялися б на два класи, один класбагатих, інший — бідних». У історії політичних і правових ідей свобода ірівність нерідко протиставлялися один одному. Вольтер подібного зіставленняуникає. Навпаки. Завидним вважав він положення, при якому свобода доповнюєтьсяі підкріплюється рівністю. «Бути вільним, мати довкола себе лише рівних,таке дійсне життя, природне життя людини». Приватну власність Вольтервважав необхідною умовою упорядкованого суспільства. Лише власники, поВольтеру, повинні наділятися політичними правами. Вольтер висловлювався за «свободупраці», під якою він має на увазі не що інше, як право продавати своюпрацю тому, хто більше за нього запропонує тобто по суті справи свободукапіталістичної експлуатації. [7]
Вольтер передбачавбуржуазні громадські порядки, які повинні були змінити кріпацтво, що гальмувалоподальший економічний розвиток Франції. «Потрібні люди, — говорив Вольтер,- в яких би не було нічого, окрім їх рук і доброї волі. вони продаватимуть своюпрацю тому, хто більше всіх заплатять, і це замінить ним власність».Вольтер відображав позиції тієї частини французької буржуазії, яка непретендувала на владу, а висувала лише вимоги про реформи і гарантії, готоваобмежитися програмою «освіченого» абсолютизму. Ідеалом цих кругівбула конституційна монархія, але вони згодні були примиритися із збереженнямабсолютизму, вимагаючи лише, щоб було усунено свавілля королівськоїадміністрації і всевладдя феодальної церкви, проведені реформи, які розчистилиб ґрунт для капіталістичного розвитку.
Вольтер – прибічник«освіченого» абсолютизму. Він вважав, що «освічений» корольякий володіє доброю волею, зможе здійснити всю намічену їм обширну програмуреформ. «Найщасливіший час, коли государ – філософ». Але лишеутвореною і мудрістю не вичерпується набір якостей, необхідних «освіченому»монархові. Він має бути також государем милостивим, чутливим до потреб людей,своїх підданих. «Добрий король є кращий дарунок, якою піднебіння може датиземлі». Не можна не бачити, проте, симпатій Вольтера до англійськогодержавного ладу, до конституційної монархії, якій, по думці Вольтера, «освічений»абсолютизм повинен був в результаті реформ, без революції, поступитися місцем.Проте, первинною формою держави Вольтер вважав не монархію, а республіку.Монархія виникає пізніше в результаті завоювання і піднесення військовоговождя. Готовий миритися з монархією, якщо вона буде «освіченою»монархією, «освіченим» абсолютизмом, Вольтер в своїй політичнійпрограмі вважав головною реформи, які були б направлені на усунення основнихфеодальних інститутів.
Перш за все вінвимагав знищення привілеїв духівництва, скасування тих особливих судів, якілютували у Франції, вилучення в церкви реєстрації актів цивільного стану зпередачею її органам держави. Він проектував переклад всього духівництва наплатню, перетворення духовних в державних чиновників. Вольтер пропонуваввідмінити феодальні повинності, що лежали на селянах, знищити незліченнімитниці, розташовані усередині Франції, на кордонах крупних феодальнихволодінь.
Він вимагав єдиногоправа замість незліченних кутюмов, тобто систем місцевого права, різних вкожній провінції. Вольтер відстоював принцип відповідності злочинів і покарань.Виступаючи проти надмірно суворих покарань, він обурювався їх безглуздоюжорстокістю і рішуче засуджував страту. В той же час він вказував нанеобхідність вживання заходів для запобігання злочину. З величезною силою вінвиступав проти продиктованих фанатизмом і забобонами переслідувань людей забогохульство, блюзнірство, чаклунство, за незгоду з догматами віри. З обуреннямговорить він про масові винищування "єретиків", здійсненихкатолицькою церквою.
Вольтер стояв такожза реформу кримінального судочинства, висловлюючись за відміну системиформальних доказів і за широке допущення захисту в процесі. Вольтер вимагавреформувати юстицію, зокрема відмінити продаж, що існує в його час, судових іінших посад, які складали спадкове надбання приватних осіб. Він добивавсязнищення інквізиції і тортур, які продовжували ще застосовуватися у Франції.Вольтер гнівно батожив нелюдяні винищування мирного населення, що незрідкаробилися тиранами в різні епохи історії. Він бачив в них «змови тиранівпроти народів». Вольтер був противником воєн і сподівався, що вони будутьрідким виключенням, коли кожному стане ясно, що навіть найвдаліші війни можутьприносити вигоди лише невеликому числу осіб, і коли той хто почав війну ізспонук честолюбства розглядатиметься як ворог народів. Він таврує ганьбоюбезжалісне винищування європейцями тубільців в захоплених ними землях НовогоСвітла. [9]
Вольтер бувпереконаний в тому, що політична влада і керівництво суспільством повиннізалишатися в руках меншості. Про маси він говорив звисока, виявляючи повнуневіру в сили і здібності народу. Активність мас лякала Вольтера: «Количернь почне міркувати, все загинуло». Вольтер не хотів революційногоперевороту і всі свої надії покладав на реформи зверху. Він не вірив в швидкийі різкий поворот до кращого і не вважав за можливе корінне поліпшення суспільнихстосунків в близькому майбутньому. Вольтер відноситься до тих мислителів, якіпервинне значення надають не формам управління держави, конкретним інститутам іпроцедурам влади, а принципам, що реалізовуються за допомогою цих інститутів іпроцедур. Для нього такими соціально – політичними і правовими принципами буласвобода, власність, законність, гуманність.4. Освічений абсолютизм як провісник громадянських свобод у Європейськомупросторі
Освіченийабсолютизм — політика, що проводиться в другій половині XVIII століття низкоюмонархічних країн Європи і направлена на усунення залишків середньовічних будна користь капіталістичних стосунків. Хронологічні кордони освіченогоабсолютизму містять в собі період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу напрестол найяскравішого представника століття, прусського короля Фрідріха II, дофранцузької революції. Виховані на ідеях філософії XVIII століття, абсолютнімонархи прагнули до «загального блага», яке досягається в державі.Всі реформи освіченого абсолютизму, що прагнули зруйнувати католіко-феодальністосунки, здійснювалися не лише зважаючи на державні міркування, але і сприялиемансипації особи. Проте освічені деспоти обійшли один з крупних недоліківдержавного життя XVIII ст — недосконалість законодавчої діяльності держави і невиробили правильного порядку законодавства. Все залежало від абсолютногомонарха або його міністра.
Реформи Освіченогоабсолютизму захоплювали область адміністрації, фінансів, суду, розумовогожиття, церкви, нарешті — область станових стосунків і селянського побуту.
В областіадміністрації Освічений абсолютизм прагнув до бюрократичної централізації, довитіснення чиновництвом суспільних сил і до придушення інтересів дворянства. Освіченийабсолютизм був ворожий народному представництву і прагнув знищити місцевийпартикуляризм. Іосиф II порушив конституції Австрійських Нідерландів і УгорщиниФрідріх II позбавив в 1741 р. земські чини Силезії їх права вотувати податки. Економічнадіяльність Освіченого абсолютизму витікала із співчуття освічених деспотівмеркантилізму, що ставив найвище торгівлю і промисловість, які знаходилися підопікою держави. Прагнучи до поповнення державних доходів, до утримання в країнізолота і срібла, Освічений абсолютизм протегував розвитку промисловості,охороняв і покращував в той же час і сільське господарство. В той же час Освіченийабсолютизм звернув особливу увагу на розподіл податків і впорядкуваннядержавних витрат.
Величезну заслугунадав Освічений абсолютизм судовому пристрою і законодавству. «Один закондля всіх» — такий принцип, яким керував Освічений абсолютизм. Укримінальному судочинстві були знищені тортури, обмежена страта і покращуваноправосуддя. Зразком судової реформи була Пруссія при Фрідріху II, якийперетворив судоустрій і судочинство, встановив правильний порядок замістьсвавілля. [9]
Для поширенняосвіти також приймалися серйозні заходи. Вже одне преклонення королів передфілософами давало друк більше свободи. З іншого боку, монархи відносилисябайдуже до преси, оскільки громадська думка була забута. Тому епоха освіченогоабсолютизму характеризується більшою свободою друку, особливо де не зачіпалисяполітичні питання. Цензурна ніяковість була обмежена, але по відношенню докатолицького духівництву зберігали особливу строгість. Освічений абсолютизмвдає із себе епоху сильного антагонізму між духовною і світською владою. Разомз «освітою» абсолютизм відносився негативно до традицій католицизму,захищаючи права світської держави від опіки клерикалізму і бачивши небезпечноговорога в римській курії і клірі. Боротьба проти католицизму (у католицькихкраїнах) велася наполегливо і часто жорстоко. Особливо сильна була влада церквив Португалії, Іспанії, Неаполі, які і відкрили похід проти домаганьсередньовічного католицизму. Відняло було в папських булл юридичне значення,якщо вони не затверджені королем, клір підпорядкований світським судам, закритіінквізиційні судилища, знищена безліч монастирів, а маєтки їх перейшли в казну,духівництво обкладене податями і так далі.
В області становихстосунків взагалі і селянського питання зокрема Освічений абсолютизм теж багатозробив. І тут в ім'я державної користі правителі боролися із залишкамифеодалізму, прагнули скоротити аристократичні привілеї і обмежити права дворяні духівництва. Засуджуючи феодальні права, що тяжіли над землевласниками,література XVIII ст вимагала знищення рабства і припинення кріпосних стосунків.Внаслідок цього в епоху Освіченого. абсолютизму було обернено увага наположення сільської маси, від якої залежить збагачення казни, і поряд іззаступництвом оброблювальній промисловості освічений абсолютизм протегує іселянській праці.
5. Вплив вчень Вольтера на подальший розвиток Європейськоїфілософо-юридичної думки
СтоліттяПросвітництва, як часто називають XVIII ст, було часом найвищого розвиткугуманістичних і раціоналістичних початків, що існували в буржуазнійполітико-правовій ідеології. Гостра криза феодалізму, неминучість і близькістьреволюційних перетворень в найбільш розвинених країнах, союз буржуазії знародом в загальній боротьбі проти феодалізму зумовили широке поширенняідеалістичного переконання в тому, що після знищення феодального нерівності ідеспотизму настає епоха загального щастя, світу і благоденствування.
Основним методомобґрунтування політичних і правових доктрин був раціоналізм. Освіта звільнялаполітико-правову ідеологію від теології. Раціоналістичне розуміння держави іправа, зв'язане з вірою у всесилля розумного закону, у ряді доктрин вжез'єднувалося з початками історизму, з пошуком об'єктивних чинників, щовпливають на державу і право. [7]
Буржуазнаполітико-правова ідеологія Франції XVIII ст… в цілому продовжилафілософсько-теоретичну роботу теоретиків попередніх століть. Глибшу розробкуотримали вже відомі варіанти подолання політичного відчуження, властивогофеодалізму. У працях Руссо, Вольтера була по суті вперше чітко визначена самапроблема політичного відчуження. Особливість Освіти полягає в тому, що цюпроблему передбачалося вирішити політичними ж способами: через всевладдянароду, всесилля закону, всемогутність розумної держави, політичніперетворення.
У цей період булозавершено розвиток ряду попередніх політико-правових концепцій, їм були доданікласичні форми. Такі доктрина прав людини і громадянина, теорія суспільногодоговору, концепція всесилля розумного закону, доктрина розділення властей,теорія показної і безпосередньої демократії і ряд інших. Особливістьспіввідношення вмісту політико-правових доктрин того часу і їх програмнихположень полягала в тому, що теоретичні проблеми розглядалися найчастішим узв'язку з близькою перспективою їх безпосереднього перетворення в практику. Розвиненістьі гострота класових протиріч в передреволюційній Франції зумовили різноманіттяполітико-правових доктрин. [8]
Головною ізагальною ідеєю Просвітництва було повалення станово-феодального ладу іустанова суспільства, заснованого на рівності людей, їх правах і свободах. Впроцесі обговорення принципів організації майбутнього суспільства постійнообговорювалося питання про зв'язок стосунків власності з мірою здійсненностіправ і свобод особи. Буржуазною стала та політико-правова ідеологія, яка абовизнавала неусувність майнової нерівності, або пропонувала пом'якшити крайнощібагатства і убогості, в якійсь мірі зрівняти майна людей, залишивши власністьприватної. Від буржуазної відрізнялася соціалістична ідеологія, основна ідеяякої полягала в заміні приватній власності спільністю майна. Важливимкорективом до програми створення цивільного суспільства було уявлення теоретиків-соціалістівпро необхідність матеріальних, економічних гарантій прав і свобод особи.
Поряд зрізноманіттям буржуазних політико-правових доктрин в період Просвітництваскладалася різноманітність типів соціалістичної політико-правової ідеології.Істотним відходом від традиційного ідеалу державного соціалізму, що йде відПлатона, стали виниклі у Франції ідеї бездержавного комунізму.
ВИСНОВКИ
Економічні причини,що зумовили гостроту ідейної боротьби в період підготовки і проведення Великоїфранцузької революції 1789—1794 рр. коренилися в особливостях капіталістичногорозвитку країни. В середині XVIII ст… Франція виявилася як би осереддямсоціально-економічних протиріч між відмираючим феодальним ладом і капіталізму,що набирав силу. Основною політичною причиною загострення ідейної боротьбинапередодні революції з'явилося розставляння класових сил, що склалося уфранцузькому суспільстві. Висхідній буржуазії протистояла абсолютна монархія,яка досягла зеніту своєї могутності.
Вольтер розглядавкатолицьку церкву як головне гальмо всякого прогресу. Він викрив і висміювавдогмати церкви, жалюгідну схоластику, яку духівництво підносило народові. Усвоєму відношенні до католицької церкви Вольтер був непримиренний. Кожне словойого було пройняте бойовим духом. У боротьбі з католицькою церквою він висунувгасло «Роздавите тварюку», закликаючи всіх битися з «чудовиськом»,яке терзає Францію. Вольтер – прибічник раціоналістичної релігії. Він визнававбога як деяку першопричину світу (дєїзм) і вважав, що це допущення непротиречить науковій думці науковому дослідженню.
Вольтер передбачавбуржуазні громадські порядки, які повинні були змінити кріпацтво, що гальмувалоподальший економічний розвиток Франції. «Потрібні люди, — говорив Вольтер,- в яких би не було нічого, окрім їх рук і доброї волі. вони продаватимуть своюпрацю тому, хто більше всіх заплатять, і це замінить ним власність».Вольтер відображав позиції тієї частини французької буржуазії, яка непретендувала на владу, а висувала лише вимоги про реформи і гарантії, готоваобмежитися програмою «освіченого» абсолютизму.
Вольтер – прибічник«освіченого» абсолютизму. Він вважав, що «освічений» корольякий володіє доброю волею, зможе здійснити всю намічену їм обширну програмуреформ. «Найщасливіший час, коли государ – філософ».
Він вимагавзнищення привілеїв духівництва, скасування тих особливих судів, які лютували уФранції, вилучення в церкви реєстрації актів цивільного стану з передачею їїорганам держави. Він проектував переклад всього духівництва на платню,перетворення духовних в державних чиновників.
Вольтер стояв такожза реформу кримінального судочинства, висловлюючись за відміну системиформальних доказів і за широке допущення захисту в процесі. Вольтер вимагавреформувати юстицію, зокрема відмінити продаж, що існує в його час, судових іінших посад, які складали спадкове надбання приватних осіб. Він добивавсязнищення інквізиції і тортур, які продовжували ще застосовуватися у Франції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Антология мировой политической мысли. В 5-и томах. Т. 1. «Зарубежнаяполитическая мысль: истоки и эволюция. М., „Мысль“, 1997
2. История политических и правовых учений. Учебник. Под ред. В.С.Нерсесянца. Инфра. М-Кодекс, М., 1995
3. История политических и правовых учений. Домарксистский период. Под ред.Проф. Лейста О.Э., М., „Мысль“, 1997
4. История политических учений. Под ред. Кечекьяна С.Ф. М., „Юридическаялитература“, 1960
5. Мировая энциклопедия биографий. В 12 томах. Т. 2, Мир книги, М., 2002
6. Историяполитических и правовых учений. Учебник. Под ред. О.Э. Лейста. „Зерцало“.М., 1999
7. Историяполитических и правовых учений. Хрестоматия. Под ред. В.П. Малахова. М., 2000
8. Историяполитических и правовых учений. Под ред. В.С. Нерсесянц. М., 2001
9. Историяполитических и правовых учений. Под ред. Мухаев Р.Т. М., 2005
10. Историяполитических и правовых учений. Хрестоматия. Под ред. Мухаев Р.Т. М., 2000
11. Историяполитических и правовых учений. Учебник. Под ред. В.С. Нерсесянц. М., 1999