Міністерствоосвіти і науки України
Національнийтехнічний університет України
“Київськийполітехнічний інститут”
Кафедра філософії
Реферат на тему:
«Основніідеї Римського клубу»
Київ – 2007
План
Вступ
1. Чим спричинена необхідність вивчення СПП?
2. Філософія глобалістики
3. Основні етапи становлення глобалістики
4. Основні напрямки глобалістики
5. Виникнення Римського клубу
6. Доклади Римському клубу
7. Головні ідеї Римського клубу
8. Соціально-філософські передумови будування моделі глобальногорозвитку
9. Головні проекти та моделі глобального розвитку
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
Щотаке наука глобалістика?
Слово«глобалістика» етимологічно йде від латинського слова globus – шар.
Підтерміном «глобалістика» розуміють область знань, що стикається з проблемамисвітового масштабу, а отже, проблемами що притаманні планеті Земля, розуміннямтого, якими соціоприродними процесами (СПП) супроводжується життя на нашійпланеті.
СПП,що проходять у масштабі всієї планети зазвичай називають глобальними,актуальність яких була спричинена глобальними проблемами (ГП). Отже,глобалістика займається аналізом глобальних проблем, котрі відображають СПП щопротікають на планеті Землі.
Проякі СПП йде мова?:
Перерахуємоїх:
Збільшеннякількості населення;
Нестачапродуктів харчування;
Виснаженнязапасів не відновлюваних ресурсів;
Зростанняпотреби в енергетичних ресурсах;
Нерівномірністьекономічного розвитку регіонів планети;
Швидкаіндустріалізація та НТП;
Деградаціянавколишнього середовища;
Дегуманізаціякультури;
Прогнозуваннята моделювання майбутнього планети;
Розробката збільшення кількості засобів масового ураження;
Усіперераховані процеси спричиняють стурбованість певних верств населення.Аналізом цих СПП, з метою подальшого контролю та керування ними, покликаназайматись глобалістика.
1. Чимспричинена необхідність вивчення СПП?
СПП,що протікають на планеті визначають соціальний розвиток людства та йогофізичний ріст. Проблема полягає у тому, що «розвиток» є безмежним, а «ріст» маєсвою межу. Межа обумовлена тим, що планета Земля має певні фізичні обмеження.Тому, незважаючи на необмеженість розвитку, ріст, незмінно супроводжуючий цейрозвиток, є вельми обмеженим.
Вперше,думка про обмеженість росту людства була висловлена англійським економістомР.Т. Мальтусом (1766-1834). Однак, якщо застереження Мальтуса відносились додалекого майбутнього, то у другій половини ХХ сторіччя, вказане «майбутнє»настало.
СПП виниклоразом із людством і як наслідок, має таку ж древню історію. Однак їх протіканнязалишалось непоміченим, так як їх наслідки не викликали побоювань.
Що жтрапилось в середині ХХ сторіччя, що спонукало людство звернути увагу нахарактер та тенденції СПП?
Другасвітова війна дуже сильно змінила характер СПП – це руйнування світовоїколоніальної системи та виникнення НТР. В результаті перерозподіл світовогоринку та використання досягнень НТР у світі почався небачений економічнийрозвиток, що спричинило за собою відповідний ріст. Останній зіткнувся зі своєюмежею, що накладають на людство фізичні можливості планети. Таким чином,протікаючи СПП підвели людство до межі його росту. Саме ця обставина сталапричиною необхідності рішення ГП сучасності, що в свою чергу вимагає аналізуспричинивших їх СПП.
2. Філософіяглобалістики
Підфілософією глобалістики розуміється місце та роль СПП у бутті людини. Або,інакше кажучи, які виправляння при усвідомленні свого існування повинна внестилюдина, якщо вона стане співвідносити своє існування з СПП, що відбуваються.
Філософіяглобалістики йде від ідеї цілісності планети та населення чи живих істот, щонаселяють її, та повинна знайти фундаментальні принципи людського буття, виходячиз яких, СПП, що проходять, стали б сприяти досягненню ідеї цілісного єднання.
Необхідновідразу ж відмітити – не сьогоднішній день такі принципи не є виявленими.Існують тільки окремі підходи, такі наприклад, як глобальна стабілізаціядемографічних процесів, глобальна кооперація економічного та науково-технічногорозвитку, створення екологічно стабілізованої економіки, створення глобальноїкультури нового типу, створення транснаціональної політичної структури або жСвітового уряду. Однак, вказані методи неможна розглядати як філософські, такяк вони не виходять із самого змісту людського буття, бо в основі всьогоповинна стояти проблема людини та її онтологічний статус.
Уфілософії глобалістики існують два підходи до проблеми існування людини. Першийпідхід можна позначити як сцієнтистсько-технократичний. Він розглядає проблемулюдини утилітарно-прагматично, тобто припускає подальше покращення людинишляхом розвитку в ній «нових якостей». Такий підхід розвивається в рамкахРимського клубу та був першим у історичному плані.
Другийпідхід виник як альтернатива першому. Та хоча історично він виглядає як більшпізній, по суті, він є більш древнім, бо він виходить з суті самої філософії.Цей підхід припускає повернення людині її справжності, котра була втрачена вході її історичного розвитку. Основна ідея другого підходу лежить увідповідальності людини за все, тобто за своє існування. Це направлення вглобалістиці виходить із філософії екзистенціалізму.
3. Основніетапи становлення глобалістики
Як івсяка область знань, глобалістика має свою історію. Але, оскільки ця історіянараховує всього декілька десятиріч, то більш коректно казати не про історію, апро етапи становлення.
Насьогоднішній день прийнято відокремлювати три етапи становлення глобалістики.При цьому необхідно враховувати специфіку глобалістики, бо глобалістика це непросто наука, тобто система теоретичного знання, а певне знання, що відображаєпротікаючи на планеті СПП. Тому етапи становлення глобалістики, це одночасно іглобальні етапи еволюції людини.
Першийетап. Приходиться на 60-ті роки. В цей період масштаби виробництвадосягли небувалого розвитку та почали заважати можливостям природи компенсуватиїх вплив. На цьому етапі виник так званий Римський клуб (1968), котрий й поклавпочаток глобальній проблематиці світового розвитку.
Другийетап. Цей етап приходиться від середини 70-х до середини 80-х років. Віххарактеризувався посиленою реконструкцією економіки, спричиненою похмурими прогнозамидокладів Римському клубу, вибухнувшою нафтовою кризою, загостренням економічнихпротиріч між країнами, що розвиваються та промислово розвиненими країнами.
Третійетап. Цей етап починається з середини 80-х років, в результаті зміниполітичної карти світу, тобто зникненням табору соціалізму. Цей етапхарактеризувався тим, що самі ГП відійшли на другий план, а на перше місцестали СПП, що носять глобальний характер.
4.Основні напрямки в глобалістиці
Втеперішній час на базі двох філософських підходів, в суспільній думці виниклирізноманітні напрямки, що розглядають ГП з різних точок зору. При цьому, слідпам’ятати, що основоположною причиною, що викликала стурбованість протікаючимиСПП є збільшення негативних наслідків технічного прогресу.
Напоточний момент можна виділити наступні п’ять напрямків в глобалістиці:
1. Технократичнаглобалістика. Прибічники цього напрямку виходять з того, що оскількинауково-технічний прогрес є головною причиною загострення ГП, то, як наслідок,вирішення цих проблем можливе тільки шляхом подальшого удосконалення техніки.
2. Постіндустріальнаглобалістика. Прибічники цього напрямку бачать причини ГП у змінах, щопроходять у політичний, соціальній та економічній структурах суспільства,спричинених переходом від індустріального до постіндустріального суспільства. Звиникненням глобального постіндустріального суспільства, глобальні проблемибудуть вирішені.
3. Еколого-популістськаглобалістика. Прихильники цього направлення бачать джерело загострення ГП увзаємодії суспільства та природи. За їх переконаннями, для вирішення ГПнеобхідно звести разом новітні досягнення природничих наук та використати їхпри прийнятні політичних рішень, що, у підсумку, дозволить усунути антропогеннінаслідки технічного процесу. Ключ до вирішення ГП, по їх переконаннями лежить у«альтернативному світогляді» або ж так званому «третьому шляху».
Як неважко помітити, перераховані три направлення глобалістики реалізують ідею«утилітарно-прагматичного» підходу до вирішення проблеми людства.
Врамках другого підходу, тобто справжності існування людського суспільстварозвивається «екзистенціально-культурна глобалістика» та«еволюційно-детерміністська».
4. Екзистенціально-культурнаглобалістика. Для представників цього напрямку є характерним більш широкийпогляд на генезис ГП. В якості основної причини загострення ГП можна назватидегуманізацію культури. Рішення сучасної кризи бачиться у поверненнісправжнього гуманізму, де людина буде нести відповідальність за своє існування.
5. Еволюційного-детерміністськаглобалістика. Представники цієї течії вважають, що феномен техніки маєонтологічний статус, тобто, технічний прогрес – це частина еволюції природи.Людства повинно тільки правильно сфокусуватись на цей еволюційний процес, а«мудрість» природи сама вирішить створену кризу.
5.Виникнення Римського клубу
Римськийклуб був заснований 6-7 квітня 1968 року в Римі. Ініціатором створення бувітальянський майстер Ауреліо Печчеі, котрий сумісно з генеральним дирекротом попитанням науки ОЕСР (організації по економічній співпраці та розвитку, Париж)професором фізичної хімії Олександром Кінгом, запросив у Рим біля 30 європейськихвчених – соціологів, економістів фахівців природничих наук.
Зібравшисьвчені обговорили підготовлений голландським астрономом Еріхом Янцом документпід назвою «Спроба створення принципів світового планування з позицій загальноїтеорії систем». Суть документу можна звести до наступного:
«Натеперішній момент ми починаємо усвідомлювати людське суспільство та оточуючесередовище як єдину систему, неконтрольований ріст якої є причиною їїнестабільності. Досягнутий нині абсолютний рівень цього неконтрольованого ростувизначає високу інерційність динамічної системи, знижуючи тим самим їїгнучкість та здатність змінюватися й пристосовуватися. Стало очевидним, що вцій системі немає ніяких внутрішніх кібернетичних механізмів та, нездійснюється ніякого “автоматичного” саморегулювання макропроцесів. Цим кібернетичнимелементом еволюції нашої планети є сама людина, здатна активно впливати наформування свого власного майбутнього. Однак людина може на ділі виконувати цезавдання тільки за умови контролю над всією складною системною динамікоюлюдського суспільства в контексті навколишнього середовища його перебування… щоможе сповістити про вступ людства в нову фазу психологічної еволюції” /13. С.123-124/. Наприкінці другого дня стало очевидним, що переважна більшість ученихне підтримує основну мету клубу.
Ядроклубу “постійний комітет” склали шість чоловік. Це Ауреліо Печчеі, Еріх Янц, ОлександрКінг, Макс Монне (голландський експерт по міжнародних проблемах), Жан Сен-Жур(експерт з питань економіки й фінансів французької футурологічної школи) і ГутоТіманн (голова Баттелевского інституту в Женеві).
Передклубом були поставлені дві основні цілі. Перша — сприяти усвідомленнюускладнень що виникли перед людством; друга — шляхом впливу на суспільнусвідомість, сприяти виправленню нинішньої ситуації.
Такимчином, був створений Римський клуб — міжнародна неурядова організація, щопоєднує у своїх рядах учених, суспільних і політичних діячів різних країнсвіту. Юридично Римський клуб зареєстрований у Швейцарії. За Статутомчисельність Клубу не повинна перевищувати більше 100 чоловік.
Першийпроект доповіді Римському клубу за назвою “Пошуки конструктивної відповіді назростаючу складність і невизначеність світового розвитку” був запропонованийХасаном Озбекханом, турком за походженням, філософом, фахівцем в галузі кібернетикий планування, що очолював один з каліфорнійських мозкових центрів. Ідея йогодоповіді складалася в “розробці первісної, грубої моделі або декількох моделей,- яка загалом відбивала б динаміку світового розвитку, у надії, що вонадозволить виявити найбільш важливі компоненти системи й самі небезпечні (з поглядумайбутнього) взаємозв'язкі між ними” /13. С.133/. Однак через складністьпроекту й нестачу часу для його розробки, лідери Римського клубу відмовилисявід цього проекту.
6. ДоповідіРимському клубу
Першоюроботою під егідою Римського клубу була математична модель, що імітуваласвітову ситуацію – “Мир – 1”. Її творець — Джей Форрестор — професор прикладноїматематики та кібернетики Массачусетського технологічного університету,розробив в 4-х тижневий строк досить примітивну модель, що складалася з більшніж 40 нелінійних рівнянь, що описують взаємозв'язок наступних 5 параметрів:населення, капіталовкладення, використання не поновлюваних ресурсів,забруднення навколишнього середовища й виробництво продовольства.
Так,уперше, була реалізована ідея глобального моделювання. Модель пророкувала, щолюдство йде до неминучої катастрофи. Модель була примітивною та грубою, томубуло вирішено створити нову, більш досконалу модель. За порадою Форрестора, групупо створенню нової моделі світового розвитку очолив Деннис Медоуз.Використовуючи економіко-математичні моделі Джея Форрестора Медоуз створивмодель “Мир – 3”.
12березня 1972 р. у Вашингтоні, у Смитсоновському інституті була представленаперша доповідь Римському клубу “Межі росту”, розроблена фахівцем в областісистемної динаміки, професором Массачусетського університету Деннисом Медоузом.
Модельдавала самі похмурі прогнози на майбутнє. Через 75 років стверджувалось удоповіді, сировинні ресурси будуть вичерпані, а нестача продовольства станекатастрофічною.
З тихпір з ініціативи Римського клубу було виконано 18 дослідницьких проектів,результати яких представлені у формі доповідей Римському клубу. До числаосновних з них входять:
“Межіросту”, 1972 р. (рук. Д.Медоуз);
“Людствона поворотному пункті”, 1974 р. (М.Месарович і Э.Пестель);
“Переглядміжнародного порядку”, 1976 р. (Я.Тинберген);
“Замежами сторіччя марнотратства”, 1978 р. (Д.Габор);
“Цілідля людства”, 1977 р. (рук. Э.Ласло);
“Енергія:зворотний рахунок”, 1978 р. (рук. Т. Монтбрил)
“Немаємеж навчанню”, 1979 р. (рук. Дж.Боткін, М.Эльманджера, М.Малиця);
“Третійсвіт: три чверті світу”, 1980 р. (М.Гренье)
“Діалогпро добробут та благополуччя”, 1980 р. (О.Джаріні)
“Маршрути,що ведуть у майбутнє”, 1980 р. (Б.Гаврилишин);
“Мікроелектроніката суспільство”, 1982 р. (рук. М.Фрідрихс, А.Шафф);
“Революціябосоногих”, 1985 р. (Б.Шнейдер) і ін.
“Першаглобальна революція”,1989 р. (А.Кинг, Б. Шнайдер)
7. Основніідеї Римського клубу
Аналізуючидіяльність Римського клубу, його творець і лідер Ауреліо Печчеі, сформулював“Основні цілі людства”, які виклав у своїй книзі “Людські якості” /13/.
Печчеіпропонує шість, як він називає “стартових” цілей, які пов'язані з “зовнішнімимежами” планети; “внутрішніми межами” самої людини; культурною спадщиноюнародів; формуванням світового співтовариства; охороною навколишньогосередовища й реорганізацією виробничої системи.
Короткахарактеристика для кожної мети виглядає таким чином:
Першамета: зовнішні межі
Присутністьлюдини на планеті, її діяльність обмежується біофізичними межами (“зовнішнімимежами”) Землі. Отже, людина у своїй діяльності, повинна виходити з можливостейоточуючої її природи, не доводячи її до крайніх меж.
Другамета: внутрішні межі
Цямета вказує на те, що не тільки планета, але й можливості самої людини маютьфізичні й психологічні межі. Створюючи власну культуру, цивілізацію, тобтоякесь штучне середовище, людина змушена з однієї сторони гранично напружувати йвиснажувати внутрішні резерви свого організму, а з іншої, через недостатністьнавантаження йде деградація його біофізичних здатностей.
Ідеяцієї мети (а вона є центральною для А. Печчеі) складається в удосконалюваннілюдини, розкритті його нових потенційних можливостей.
Третямета: культурна спадщина
Розвитоктехнологічної цивілізації веде до уніфікації культури. Тому тільки дбайливевідношення до культурної спадщини допоможе зберегти унікальність різнихкультур. І хоча організації типу ЮНЕСКО проводять певну роботу, але цього явнонедостатньо.
Четвертамета: світове співтовариство
Інтеграціяв єдине світове співтовариство дозволяє більш ефективно регулювати міжнароднежиття, і отже є більш ефективним способом співіснування. Однак, таке положеннясправ не відповідає інтересам великих держав, а також ряду егоцентричнихдержав. Тому необхідно переосмислити ідею національної держави, щоб знайтишляхи для перетворення нинішньої світової системи у світове співтовариство.
П'ятамета: середовище перебування
Проблемаполягає в тому, як розмістити на планеті людей, чисельність яких через кількадесятків років стане вдвічі більше нинішнього.
Шостамета: виробнича система
Виробничомуістеблішменту належить у сучасному світі ключова роль. Однак, збої векономічних механізмах, незалежно від того, що керує — ринок або план — стаютьвсе відчутніше. У чому філософські причини економічних проблем, і якою повиннабути економічна система майбутнього, щоб забезпечити безупинно зростаюче покількості населення планети.
8. Соціально-філософськіпередумови побудови моделі глобального розвитку
Виникненнята еволюція глобального моделювання
Нацей час відомо більше десяти великих проектів, створених з використаннямметодів математичного моделювання, у яких досліджуються проблеми глобальногохарактеру. Перші й найбільше широко відомі моделі – “Мир-2” і “Мир-3” булирозроблені з ініціативи Римського клубу американськими професором Дж.Форрестором (1971 р.) та його учнем Д. Медоузом (1972 р.). Мета цих досліджень:простежити розвиток кризових тенденцій у взаємодії між суспільством ісередовищем його перебування в найближчому сторіччі, виходячи з допущення, щохарактер соціально-економічного розвитку в основному залишається незмінним.Проводячи за допомогою методу системної динаміки розрахунки для світу в цілому,Форрестор і Медоуз прийшли до висновку про те, що протиріччя між обмеженістюземних ресурсів, зокрема площ, придатних для сільського господарства, ізростаючими темпами їхнього використання населенням, що збільшується, можутьпривести до середини XXI століття до глобальної кризи: катастрофічному забрудненнюсередовища, різкому зростанню смертності, виснаженню природних ресурсів ізанепаду виробництва. Цей висновок можна вважати першим каменем, що ліг воснову нового наукового напрямку — глобалістики. Як альтернатива історичносформованому шляху розвитку людства, була висунута концепція “глобальноїрівноваги”, відповідно до якої необхідно негайно припинити збільшеннячисельності населення земної кулі, обмежити промислове виробництво, зменшитиспоживання ресурсів Землі приблизно в 8 разів. Основним недоліком висновківотриманих на основі аналізу цих моделей є досить обмежене подання їхніх авторівпро можливості свідомого впливу людства на свій власний розвиток.
Увідповідь на критику перших моделей Римський клуб запропонував новий проект –“Стратегія виживання”, що був створений під керівництвом М. Месаровича та Е.Пестеля (1974 р.).
Метоюцього дослідження було: проаналізувати більшу кількість факторів у порівнянні зпопереднім проектом, здатних імітувати розвиток, досліджувати можливостілокалізації криз, знайти шляхи їхнього запобігання. Світ у моделіМесаровича-Пестеля представлений у вигляді десяти регіонів, взаємодіючих черезімпорт-експорт і міграцію населення. Автори цієї моделі прийшли до висновку, щосвіту загрожує не глобальна катастрофа, а ціла серія регіональних катастроф,які почнуться значно раніше, ніж пророкували Форрестр і Медоуз. Месарович іПестель протиставили концепції “глобальної рівноваги” концепцію “органічногоросту” світу як єдиної системи взаємозалежних частин, які повинні гармонічносполучатися. “Органічний ріст” забезпечується структурною диференціацієюелементів системи й функціональною взаємозалежністю між цими елементами, йпротиставляється чисто кількісному недиференційованому експонентному росту.Вказуючи на взаємозалежність кризових ситуацій, автори намагаються простежити,як взаємодіють зміни одних параметрів у певних регіонах зі змінами параметрівінших регіонів. (Наприклад, рівень харчування в регіонах Азії й Африки й обмеженняросту матеріального споживання в країнах Заходу.) Хоча в цілому авторивиступають не за “стримування росту”, а за “органічний розвиток світу”, вониобмежуються, по суті, рекомендаціями просвітительського характеру.
Приблизнов той же час група аргентинських учених на чолі з професором Эрерой розробилатак звану латиноамериканську модель глобального розвитку, або “модель Барілоуе”(1974). Ціль цього дослідження — знайти шляхи досягнення “задовільних умовжиття” для країн, що розвиваються. У цій моделі увесь світ розділений на чотирирегіони: Азія, Африка, Латинська Америка та розвинені країни. Автори допускаютьможливість керування регіонів за допомогою централізованого перерозподілукапіталів. Вони затверджують, що криза, що пророкувалася в попередніх моделях,вже наступила у більшості країн, що розвиваються, населення яких живе в умовахголоду, високої дитячої смертності, неграмотності, незабезпеченості нормальнимжитлом… Ця криза не пов'язана з виснаженням не поновлюваних природнихресурсів, забрудненням навколишнього середовища або надмірним ростом населення,а являє собою наслідок “порочної системи цінностей”, результат нерівномірногорозподілу багатства й влади між країнами.
Можливостідосягнення “задовільних умов життя”, тобто певного рівня харчування, освіти,забезпеченості житлом і медичним обслуговуванням, досліджувалися у двохосновних сценаріях взаємодії регіонів.
Упершому сценарії передбачалася відсутність економічної допомоги розвиненихкраїн іншим регіонам. Розрахунки показали, що в цьому випадку населення регіонуЛатинської Америки вийде на рівень “задовільних умов життя” приблизно через 40років, а Азія та Африка навіть при оптимальному керуванні не тільки недосягнуть такого рівня, але й виявляться в безупинно погіршуваному положенні,по всіх основних життєвих параметрах.
Другийсценарій припускав наявність допомоги з боку розвинених країн регіонам Азії йАфрики. За цим сценарієм, починаючи з 1980 р. ця допомога протягом десяти роківповинна вирости від 0,2 % щорічного кінцевого продукту регіону розвинених країндо 2 % і далі залишатися постійною. У такому випадку досягається “прийнятнерішення” для всіх регіонів, і час виходу на рівень “задовільних умов життя” дляАзії й Африки складе відповідно 57 і 65 років.
Проблемівзаємодії розвинених країн та країн, що розвиваються, присвячений також проектяпонської групи Римського клубу за назвою “Новий погляд на розвиток”. Вінрозроблений у Токійському університеті під керівництвом професора Я. Кайта. Уцьому проекті світ розділений на 9 регіонів. Ціль дослідження: відшукати шляхизменшення розриву в розмірі доходів на душу населення між розвиненими країнамита країнами, що розвиваються. У моделі передбачається можливість керування.
Отриманіза допомогою цієї моделі висновки зводяться до наступного: по-перше, розвиненірегіони повинні надавати безоплатну допомогу регіонам, що розвиваються (близько1 % свого щорічного валового продукту); по-друге, ця допомога буде найбільшефективною лише в сполученні з заміною структури економіки регіонів. У розвиненихрегіонах повинна бути зменшена частка легкої промисловості й збільшена часткасільського господарства у валовому регіональному продукті; у країнах щорозвиваються — первісний швидкий ріст частки продукції сільського господарстваповинен змінитися ростом частки продукції легкої промисловості. Такого родуструктурні зміни економіки не припускають збільшення частки важкоїпромисловості в країнах, що розвиваються.
В1976 р. під керівництвом лауреата Нобелівської премії Я. Тинбергена завершенийновий проект Римського клубу – “Перегляд міжнародного порядку”. Цільдослідження — вироблення рекомендацій нових форм міжнародного співробітництва(економічного, науково-технічного, політичного), що забезпечують задоволенняосновних потреб сьогоднішнього населення Землі й виявлення можливих потребмайбутніх поколінь. У проекті розкривається тенденція до зростаючоївзаємозалежності країн світу. Тому диспропорції в розвитку людства (насампередубогість одних та багатство інших) стають усе більше нетерпимими.
Підкерівництвом іншого лауреата Нобелівської премії, американського економіста В.Леонтьева, в 1976 р. був завершений проект “Майбутнє світової економіки”, щорозроблявся в Центрі планування, прогнозування й політики з метою розвитку ООН.Ціль дослідження — проаналізувати вплив економічних і політичних проблем наміжнародну стратегію розвитку, формовану ООН, у перспективі на три десятиліття (1970-80гг., 1980-1990 гг., 1990-2000 гг.).
Авторамипобудована математична модель світової економіки, що складається з 15 регіонів:вісім регіонів розвинених країн (у тому числі дві “централізовано-планованих”)і сім регіонів країн, що розвиваються (три “багаті на ресурси” і чотири “інші”,у тому числі одна “централізовано-планована”). Регіони взаємозалежніекспортом-імпортом по 43 секторах економічної діяльності.
І вцьому проекті в центрі виявилися проблеми економічного розриву між розвиненимикраїнами та країнами, що розвиваються. Автори доходять висновку, що контрольніцифри росту валового продукту в країнах, що розвиваються, установленоюміжнародною стратегією розвитку у 70-ті роки, недостатні для того, щоб почалосяскорочення існуючого розриву в доходах розвинених країн та країн, щорозвиваються. Щоб забезпечити прискорений розвиток останніх, необхідноодночасно здійснювати два типи змін: по-перше, глибокі соціальні, політичні йструктурно-організаційні зміни усередині країн, що розвиваються, по-друге,істотні зміни світового економічного порядку — стабілізацію товарних ринків,заохочення експорту промислової продукції із країн, що розвиваються.
Філолофсько-соціологічніпередумови побудови моделі глобального розвитку
Аналізвиконаних проектів показує, що основний їх недолік складається в недостатнійрозробці філолофсько-соціологічних передумов моделей глобального розвитку. Учому ж складаються ці передумови?
Людинаналежить не тільки до світу природи, але й до свого власного, соціальногосвіту. Його відношення до природи є не просто природне, а соціальне явище, івиникаючі на цьому ґрунті проблеми розв'язні лише соціальними засобами. Томупостановка й інтерпретація глобальних проблем і завдань побудови моделіглобального розвитку з позицій загально соціологічної теорії є безумовноюнеобхідністю. Застосування такої теорії при рішенні завдань побудови моделіглобального розвитку означає створення деякої концептуальної схеми,теоретико-методологічного підходу до моделювання глобальних процесів не тількияк процесів екологічних, економічних або політичних, але насамперед як процесівкомплексних, змістом яких є зміна суспільних відносин. При побудові моделі, щовідбивала б систему соціальних змін у сучасному світі, необхідно враховуватитой факт, що соціальні процеси можуть досліджуватися й моделюватися,щонайменше, у двох напрямках.
Упершому випадку соціальні процеси виступають як деякий внутрішній аспектпроцесів економічних, технічних та інше, пронизуючі всі зміни в суспільстві.Цей соціальний зміст техніко-економічних, наукових, екологічних та іншихпроблем повинен бути осмислений соціологією та виражений в теоретичнообґрунтованій системі соціальних показників, що описують стан суспільства (абоцивілізації) у цілому.
Віншому випадку аналіз і моделювання соціальних процесів — це розробкасоціальних підсистем моделі соціального розвитку, наприклад, підсистемикультурних змін. Із цього погляду глобальна модель може розглядатися як спосібпереосмислення, переоцінки ролі традиційних соціальних інститутів і сформованихкультурних стандартів (“підкорення природи” за допомогою техніки, культивуванняматеріального споживання й т.д.).
Передбачається,що глобальну модель, придатну для плідного аналізу різних альтернатив розвиткулюдства, можна побудувати лише на таких філолофсько-соціологічних передумовах,які дозволяють конструктивно вирішувати фундаментальні проблеми сучасності — збереження світу та прискорення соціального прогресу, ліквідації вбогості йвсіх форм соціальної нерівності. Ці передумови можуть бути сформульовані втакий спосіб:
Людинає істота біосоціальна (при провідній ролі соціального), а історія людства — продовження історії природи. Тому й перспективи людства повинні розглядатися зпогляду взаємодії суспільства й природи, біологічного й соціального. При цьому,звичайно, варто мати на увазі, що саме соціальне специфічно характеризуєлюдину, а соціальні закономірності якісно відмінні від законів природи;
Суспільствой людина історичні, вони змінюються, розвиваються в часі. Крізь масувипадкового пробиває собі дорогу історично необхідне, закономірне;
Іманентну,історично обумовлену, що розвивається мету соціально-суспільного прогресустановить “цілісна людина”. Це особистість, що здійснює різноманітну діяльністьвільно й відповідально, активно й різнобічно взаємодіюча з іншими людськимиособистостями. Такого роду діяльність не може бути нав'язана людині ззовні:вона являє собою результат його власного вибору, стає в ході історії абсолютнимвиявленням творчих дарувань людини, без яких-небудь інших передумов, крімпопереднього історичного розвитку.
Важливоюумовою формування цілісної людини повинне стати всебічне співробітництво всіхнародів Землі, усунення воєн, нерівноправності в міжнародних відносинах,консолідація зусиль усього людства у вирішенні проблем глобального характеру.
Фактором,що дозволяє оптимістично дивитися на можливість консолідації людства є розвитокнауково-технічної революції (НТР), що супроводжується глибокими якіснимизмінами у всіх сферах людської діяльності, глобальними по своїх масштабах. Одиніз цих наслідків полягає у тому, що міць технологічного впливу людини наприроду стала порівнянною з міццю самих природних сил і виникла погрозаглобальної кризи або серії криз — екологічної, енергетичної, сировинної й ін.;отже, об'єднання зусиль усього людства для рішення цих глобальних проблемвиявляється життєвою необхідністю.
9. Основніпроекти та моделі глобального розвитку
Використаннясучасної інформаційно-обчислювальної техніки, “об'єктивність” і “ідеологічнанейтральність”, обумовлена застосуванням формальних математичних методів, атакож методів системного, функціонального, каузального аналізу, являють собоюодну з найбільш характерних рис футурологічних проектів і прогнозів останніхроків.
Ранішевже були розглянуті перші моделі світового розвитку (Мир-2, Мир-3) підготовленіпід егідою Римського клубу. Тому зупинимося на аналізі “моделей світу” другогопокоління, їхнього найтіснішого зв'язку з основними установками сучасноїзахідної футурології, а також розглянемо прикладні аспекти глобальногомоделювання.
Навідміну від моделювання природничо-наукових процесів, моделювання соціальнихсистем, так само як і глобальне моделювання, нерозривно пов'язане зісвітоглядними ціннісними установками самих дослідників. Явно або неявно ціустановки неминуче проявляються в процесі моделювання, починаючи від побудовиробочих гіпотез та відбору попередньої інформації, й кінчаючи інтерпретацієювихідних даних моделі. Саме вони в значній мірі визначають кінцеві результатидослідження.
Основніпроекти й моделі глобального розвитку (52 — програми — А.А.) наведені в роботі/21/. Більшість із них виконані під егідою формально незалежних неурядовихорганізацій типу Римського клубу, приватних інститутів і фондів (фонд Барілоче,Європейський культурний фонд, “Херитидже Фаундейшн” і ін.), різних комісій іт.д. Іншу більшу групу моделей і проектів утворять розробки, виконані дослідницькимипідрозділами великих міжнародних корпорацій, банків і міжнародних організацій.До них, насамперед, варто віднести моделі Японського центра економічнихдосліджень, щорічні доповіді Світового банку, “Чейз Манхеттэн бэнк” та інші. Цірозробки, присвячені в основному аналізу проблем розвитку світового ринковогогосподарства, як правило, значно більше утилітарні й відкрито представляютьінтереси великого бізнесу й міжнародних корпорацій. До цієї групи проектів імоделей тісно примикають і дослідження, виконані в останні роки по прямомузамовленню урядів найбільш розвинених країн. Тут, насамперед, слід зазначитипрогнозні розробки держдепартаменту й Ради по якості навколишнього середовищаСША, доповіді Організації економічного співробітництва й розвитку, модель“САРУМ” і інші.
І,нарешті, четверту групу проектів і моделей глобального розвитку представляютьрозробки, виконані в різних організаціях під егідою ООН, таких, як ЮНЕСКО,ЮНІДО, ЮНКТАД та інші. У цій групі в цей час налічується понад десяток проектіві моделей. Як відзначали експерти ООН, причини такого різкого зростанняінтересу до прогнозування перспектив розвитку носять потрійний характер:несподіване усвідомлення того факту, що в умовах різкого ускладнення івзаємозалежності країн сучасного світу вивчення альтернатив майбутнього єнеобхідною умовою гармонічного світового економічного розвитку; істотнеполіпшення можливостей обчислювальної техніки, що дозволяє робити ефективнурозробку макроекономічних моделей, і, нарешті, наявність фінансових ресурсів уперіод інтенсивного економічного росту.
Розглянемонайбільш показові з них. Модель А. Оніші (Японія) є найбільш деталізованою зпогляду проблеми регіоналізації, тобто розподілу світу на регіони. Одна зостанніх її модифікацій (1983 р.) включає близько 10 000 рівнянь, що описуютьсвітову торгівлю з урахуванням механізмів формування поточних цін для 62регіонів світу.
Питанняпро найбільш оптимальний регіональний поділ світу є одним з найбільш складнихпитань, що постали перед розроблювачами глобальних моделей. У цей час сталоясно, що саме регіональний рівень із обліком усього різноманіття місцевихекономічних, екологічних і соціокультурних особливостей повинен стати основнимпри рішенні ГП людства. Як підкреслювалося на першій конференції з проблем майбутнього“Думаємо глобально, діємо локально” (Торонто, 1980), більшість ГП сучасностіможе бути вирішена тільки на локальному рівні шляхом широкого співробітництва.Однак у цей час уже є ряд національних розробок рішення ГП на національномурівні з урахуванням локальної специфіки й умов, наприклад у Мексиці, Ісландії,Канаді, Китаї. Проект “Китай — 2000”, виконаний Інститутом наукової й технічноїінформації Китаю за замовленням Держкомісії з наука та техніки КНР, представляєв цьому зв'язку особливий інтерес внаслідок суттєвих демографічних іекономічних проблем, що постають перед цією країною в найближчі десятиліття.Перед розроблювачами проекту була поставлена складна задача: визначити шляхидосягнення досить складних цілей на період до 2000 р. (збільшити в 4 разивипуск промислової й сільськогосподарської продукції). Об'єктивний аналізможливостей здійснення поставлених цілей показав, що для цього будуть потрібніяк мінімум середньорічні темпи приросту виробництва промислової йсільськогосподарської продукції на рівні 7% у рік, що на довгостроковомутимчасовому проміжку є досить важким завданням.
Розробказазначеного проекту здійснювалася по наступним 10 областям:
Населеннякраїни: сьогодні й завтра;
Аналізпроблем економічного розвитку;
Енергетичніресурси й програми: у сьогоденні та майбутньому;
Комунікаціяй транспорт: сучасна ситуація й перспективи на 2000 р.;
Розвитоксільського господарства: прогнози на 2000 рік;
Китай- 2000: проблеми водопостачання;
Споживаннята консервація водних ресурсів;
Китай- 2000: лісові ресурси;
Оглядстану мінеральних ресурсів;
Перспектививиробництва й споживання продуктів харчування.
Статистичненаповнення таких моделей здійснюється за допомогою спеціалізованихінтернаціональних агентів, що координуються Секретаріатом ЕЭК ООН, по наступнихосновних областях:
поставкив економіці окремих країн, розвиток виробництва, зайнятість, процесинагромадження капіталу, продуктивність праці;
кінцевийпопит, розподіл прибутків, споживання, інвестиції й заощадження;
використанняенергії;
міжнародніторговельні відносини.
Методологічноюосновою для китайських розроблювачів послужила глобальна модель “САРУМ”,створена міністерством охорони навколишнього середовища Великобританії. Ванглійській моделі основна увага приділена опису економічних процесів глобальногорозвитку в рамках так званої неокласичної економічної теорії. Розглянемо її.
Автори“САРУМ” виділяють наступні шість основних сценаріїв.
СценарійА припускає згладжування й колегіальне керування конфліктами в найбільш розвиненихкраїнах, що призводить до поліпшення відносин між розвиненими й країнами щорозвиваються, активна участь країн, що розвиваються, у світовій торгівлі.Високі, відносно стійкі темпи росту економіки розвинених країн, зближеннятемпів росту їх економік, продуктивності праці при незначній зміні системипріоритетів і цінностей. У світі на 2000 р. по сценарію А повинно проживати 6млрд. людей. Рівень виробництва підвищиться в порівнянні з 1975 р., в 3,4 разипри сумарному споживанні енергії в 14, 6 млрд. т. нафтового еквівалента. Світ,Що Розвивається (крім Китаю) буде робити, відповідно до наведених оцінок, 17%світової промислової продукції. Разом з тим у доповіді підкреслювалося, що,“незважаючи на те, що абсолютне число людей із задовільним доходом будезростати, значна частина населення буде жити в надзвичайній бідності”.
Сценаріїгрупи В (В1, В2, В3,) містить в цілому припущення, ідентичні зі сценарієм А повідношенню до динаміки внутрішнього розвитку основних індустріально розвиненихкраїн і конфліктів “Північ-Південь”. Однак темпи економічного росту розвиненихкраїн передбачаються “помірними”: у сценарії В1 — внаслідок істотної змінисистеми цінностей і соціальної стабільності; у сценаріях В2 і В3 — внаслідокструктурних економічних криз на національному й міжнародному рівнях призбереженні існуючої системи цінностей буржуазного суспільства. Розходження міжсценаріями В2 і В3 полягає в тім, що перший, подібно сценарію А, припускаєзближення темпів росту економік, рівнів продуктивності праці розвинених країн,а другий — поглиблення соціальних і інституціональних розходжень між ними.Відповідно до усередненого варіанта — сценарію В2 — передбачається, наприклад,збільшення світового рівня виробництва з 1975 по 2000г усього в 2,9 рази.Рівень виробництва країн, що розвиваються, упаде в порівнянні зі сценарієм А на10 — 15 %.
СценарійС, у якому аналізуються наслідки зростаючої конфронтації між індустріальнорозвиненими країнами та країнами, що розвиваються, передбачає тіснеспівробітництво розвинених країн і розробку ними єдиної скоординованоїстратегії стосовно країн що розвивається. Низькі темпи росту економікирозвинених країн супроводжуються лібералізацією взаємної торгівлі, зближеннямсистем цінностей і рівнів продуктивності праці. “Розкол між Північчю й Півднем,- відзначається в доповіді, — буде особливо позначатися на країнахЄвропейського економічного співтовариства та Японії. Він приведе до значнихпадінь темпів росту Півночі й глибоких змін в економічних структурах івзаєминах країн третього світу”. /21. С. 119/.
СценарійD припускає наростання протиріч між розвиненими країнами, зростанняпротекціонізму та збільшення конфронтації між трьома “зонами впливу”, щоконцентруються навколо США, Європейського економічного співтовариства таЯпонії. Ці зони включають регіональні групи країн, що розвиваються,взаємодіючих з відповідними центрами. Темпи економічного росту розвинених країннизькі, спостерігається розбіжність у рівнях продуктивності праці в різнихзонах. Серед країн, що розвиваються, уповільнення росту істотно менше завдякинаявності системи пільгових взаємин.
Висновки
Підбиваючипідсумок розгляду основних проблем моделювання соціально-економічних процесівна регіональному й глобальному рівнях, необхідно відзначити наступне:
— ефективність моделей соціально — економічної динаміки буде залежати,насамперед, від того, наскільки вдало в рамках комплексного міждисциплінарногопідходу буде здійснений системний аналіз різних областей природничо-наукового йсуспільствознавчого знання, інтелекту людини й можливостей сучасноїобчислювальної техніки;
— збалансоване співвіднесення соціальних і екологічних проблем із проблемамиекономічними, механізмів прийняття управлінських рішень із системами цінностейяк окремих соціальних груп, так і суспільства в цілому разом з обліком у якості“фонових” цілого ряду самих різнорідних факторів людського буття(демографічних, природних, політичних, культурних і т.д.) представляєтьсянеобхідною передумовою цілісного розгляду об'єкту моделювання;
— відбиттям зростаючих інтегративних тенденцій сучасного наукового пізнання є йвсе більш поширені концепції про необхідність розробки всеосяжнихадаптивно-екологічних моделей суспільства, здатних виразити його динаміку вконтексті загального круговороту енергії й речовини, що відбувається вбіосфері;
— прицьому культура, будучи надбіологічно виробленим, регулятивним,життєзабезпечуючим та відтворюючим механізмом людської діяльності,розглядається в якості специфічного неентропійного механізму, завдяки якомусоціальні системи виявляються спроможними успішно протистояти ентропійнимпроцесам. У здійсненні даної функції, культура базується на потенціях,створених біологічною еволюцією, використовуючи, однак, якісно інші засоби.
Подібнийпідхід, заснований на синтезі досягнень сучасної культурологи з поданням просуспільство як про термодинамічну систему, що само організується, потенційноуможливлює цілісний опис адаптивний-екологічної динаміки соціально — економічних систем і може вплинути на подальший розвиток глобального моделювання.Даний підхід створює можливість обліку регіональних способів адаптаціїісторичних суспільств та локальних культур, що, як правило, повністюігнорується в існуючих моделях глобального рівня.
Сьогодніз достатнім ступенем ясності це усвідомлюють і самі розроблювачі моделейсоціально-економічної динаміки на регіональному та глобальному рівнях. Дж.Форрестер у цьому зв'язку відзначав: “Очікування інтернаціонального дозволунапруг, викликаних процесами росту, може бути непродуктивним. Замість цього на глобальномурівні ми повинні створити механізми, у рамках яких кожні нації могла біндивідуально вирішити свої проблеми”.
У цейчас є всі підстави затверджувати, що пора невтримної ейфорії 60 — 70-х роківвідносно можливостей використання математичних методів для цілей моделювання йпрогнозування динаміки соціально-екологічних і соціально — економічних системна різних рівнях пройшла. Сьогодні вже відомі границі застосування цих методів.Принципова неможливість повної формалізації систем переваг і ціннісних установоклюдини, процедур прийняття рішень, механізмів цілепокладання соціокультурноїадаптації вимагає при розробці стратегії соціально-екологічного розвиткурозумно сполучити методи моделювання з експертними процедурами, підвищуватирівень обґрунтованості й колегіальності прийнятих рішень.
Списоквикористаної літератури
1. Д.М. Гвишиани. Глобальныепроблемы и роль науки в их решении // Вопросы философии, 1979, №7.
2. Д.М. Гвишиани. Наука иглобальные проблемы современности // Вопросы философии, 1981, № 3.
3. Глобализация каксоциальный процесс: возможности и перспективы // РЖ (сводный реферат)Социальные и гуманитарные науки. 1994. — № 3. С.39-54.
4. Глобальные проблемы врамках ООН (под ред. П. Тейлора и А.Дж. Р. Грум). М., 1990.
5. Глобальные проблемычеловечества (обзор ж-ла “Futurist”) М., 1990.
6. В.Н. Игнатьев.Проблема человека и “мировая проблематика” // Вопросы философии, 1981, № 3.
7. П.Л. Капица. Научный исоциальный подход к решению глобальных проблем // Вопросы философии, 1977, № 1.
8. А. Кинг, Б Шнайдер.Первая глобальная революция. Доклад Римского клуба. М., 1991.
9. В.М. Лейбин. “Моделимира” и образ человека (Критический анализ идей Римского клуба). М., 1982.
10. М.М. Максимов, О.Н.Быков, Г.И. Мирский и др. Глобальные проблемы современности. М., 1981.
11. В. Носович. Философияи глобальные проблемы современности. Таллин. 1988…
12. Э. Пестель. Запределами роста. М., 1988.
13. А. Печчеи.Человеческие качества. М., 1985.
14. Политология:Энциклопедический словарь. Отв. ред. и сост.: Ю.И.Аверьянов. М., 1993.
15. И.А. Родионова.Глобальные проблемы человечества: учебное пособие для учащихся и студентов. 2-еизд., испр. и доп. М., 1995.
16. Я.В. Сиверц ванРейзема. Философия планетаризма. М., 1995.
17. Ю. Федоров. Римскийклуб: поиски буржуазного реформирования // Международная экономика имеждународные отношения, 1977, № 12.
18. И.Г. Фролов.Философия глобальных проблем // Вопросы философии, 1980, № 2.
19. Г.С. Хозин.Глобальные проблемы современности. М., 1982.
20. А.Н. Чумаков.Философия глобальных проблем. М., 1994.
21. В.В. Косолапов, А.Н.Гончаренко. ХХI век в зеркале футурологии. М.,1987.