Концепція атомізму

План
Вступ
1. Розвиток концепції атомізму як підхід до розуміння явищприроди
2. Концепції опису природи: корпускулярнаі континуальна, їх характеристики
3. Наукове поняття «речовина і поле»
4. Значущість даних концепцій на сучасному етапі
Висновок
Вступ
Матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності,яка відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них. В класичномууявленні в природознавстві розрізняють два види матерії: речовина і поле. Всучасному уявленні до цих двом слід додати третій вид матерії — фізичний вакуум.
Повсякденний досвід показує, що тіла діють один на одного, що приводитьдо всіляких змін і рухів. Учених цікавить не сам факт руху, а його кількіснахарактеристика, яку потрібно змінювати, тільки в цьому випадку можливо точнийопис руху. Для кількісного опису руху сформувалися уявлення про простір і час.
У фізиці рух розглядається в найзагальнішому вигляді як зміна стану абоіншої фізичної системи. І для опису стану вводиться набір параметрів, до яких зчасів Декарта відносяться просторово-часові координати, що виміряються, аботочки просторово-часового континууму, що означає безперервну множину. У фізицівикористовуються і інші параметри стану систем: імпульс, енергія, температура,спин і ін.
Для вимірювання часу можуть бути використаний як періодичні процеси,так і неперіодичні. Час виражає порядок зміни фізичних станів і є об'єктивноюхарактеристикою будь-якого фізичного процесу або явища; воно універсальне. Говоритипро час безвідносно до змін в яких-небудь реальних тілах або системах — зфізичної точки зору безглуздо.
1. Розвиток концепції атомізму якпідхід до розуміння явищ природи
В історії фізики найпліднішого і важливого для розуміння явищ природибула концепція атомізму, згідно якої матерія має переривисту, дискретну будову,тобто складається з найдрібніших частинок — атомів. До кінця XIX в. відповіднодо концепції атомізму вважалося, що матерія складається з окремих неподільнихчастинок — атомів. З погляду сучасного атомізму, електрони — «атоми» електрики,фотони — «атоми» світла і т.д.
Концепція атомізму, вперше запропонована старогрецьким філософомЛьовкиппом в V в. до н.э., розвинута його учнем Демокрітом і потімстарогрецьким філософом-матеріалістом Епікуром (341-270 до н. э) і відображенав чудовій поемі «Про природу речей» римського поета і філософаЛукреция Кара (I в. до н. э), аж до нашого сторіччя залишалося умоглядноюгіпотезою, хоча і підтверджуваної побічно деякими експериментальними доказами (наприклад,броунівським рухом, законом Авогадро і ін. [1]).
Багато провідних фізиків і хіміків навіть в кінці XIX в. не вірило вреальність існування атомів. До того ж багато експериментальних результатівхімії і розраховані відповідно до кінетичної теорії газів дані затверджувалиінше поняття для найдрібніших частинок — молекули.
Реальне існування молекул було остаточно підтверджено в 1906г. дослідамифранцузького фізика Жана Перрена (1870-1942) по вивченню закономірностейброунівського Руху. В сучасному уявленні молекула — якнайменша частинкаречовини, що володіє його основними хімічними властивостями і що складається затомів, сполучених між собою хімічними зв'язками. Число атомів в молекуліскладає від двох (Н2, О2, НF, КСI) до сотень і тисяч (деякі вітаміни, гормони ібілки). Атоми інертних газів часто називають одноатомними молекулами. Якщомолекула складається з тисяч і одиниць (однакових або близьких по будові групатомів), що більш повторюються, її називають макромолекулою.
Атом — складова частина молекули, в перекладі з грецького означає«неподільний». Дійсно, аж до кінця XIX в. неподільність атома невикликала серйозних заперечень. Проте фізичні досліди кінця XIX і початки XXсторіч не тільки поставили під сумнів неподільність атома, але і довелиіснування його структури. В своїх дослідах в 1897 р. англійський фізик ДжозефДжон Томсон (1856-1940) відкрив електрон, названий пізніше атомом електрики. Електрон,як добре відомо, входить до складу електронної оболонки атомів. В 1898 р. Томсонвизначив заряд електрона, а в 1903 р. запропонував одну з перших моделей атома[2].
Для мікро — і макросистем характерна індивідуальність: кожна системаописується властивій тільки нею сукупністю всіляких властивостей. Можна назватиістотні відмінності між ядром водню і урану, хоча обидва вони відносяться домікросистем. Не менше відмінностей між Землею і марсом, хоча ці планетиналежать одній і тій же Сонячній системі.
Проте можна говорити про тотожність елементарних частинок. Тотожнічастинки володіють однаковими фізичними властивостями: масою, електричнимзарядом, спином і іншими внутрішніми характеристиками (квантовими числами). Наприклад,всі електрони Всесвіту вважаються тотожними. Поняття про тотожні частинки якпро принципово невиразні частинки — чисто квантово-механічне. Тотожні частинкипідкоряються принципу тотожності.
Принцип тотожності — фундаментальний принцип квантової механіки, згідноякому стани системи частинок, що виходять один з одного перестановкою тотожнихчастинок місцями, не можна розрізнити ні в якому експерименті. Такі станиповинні розглядатися як один фізичний стан.
Принцип тотожності — одна з основних відмінностей між класичною іквантовою механікою. В класичній механіці завжди можна прослідити за рухомокремих частинок по траєкторіях і таким чином відрізнити частинки одну відіншої. В квантовій механіці тотожні частинки повністю позбавленііндивідуальності.
Принцип тотожності і витікаючі з нього вимоги симетрії хвильовихфункцій для системи тотожних частинок приводять до найважливішого квантовогоефекту, що не має аналога в класичній теорії, — існуванню обмінної взаємодії. Однимз перших успіхів квантової механіки було пояснення Гейзенбергом наявності двохстанів атома гелію — орто — і парагелія, засноване на принципі тотожності.
Положення, що склалося в сучасній фізиці елементарних частинок, нагадуєположення, що створилося у фізиці атома після відкриття в 1869 р. Д.И. Менделєєвимперіодичного закону[3].Хоча фізичне єство цього закону була з'ясовано тільки через приблизно 60 років,після створення квантової механіки він дозволив систематизувати відомі на тойчас хімічні елементи і, крім того, привів до прогнозу існування нових елементіві їх властивостей. Так само фізики навчилися систематизувати елементарнічастинки, причому систематика у ряді випадків дозволила передбачити існуваннянових частинок і їх властивостей. Крупним кроком в пізнанні мікропроцесівз'явилося створення єдиної теорії електромагнітних і слабих взаємодій.
Рух: абсолютного спокою немає, рух — невід'ємна властивість матерії; всетече, все змінюється і т.п. У фізиці рух розглядається в найзагальнішомувигляді як зміна стану або іншої фізичної системи і для опису стану вводитьсянабір параметрів, до яких з часів Декарта відносяться просторово-часові координати,що виміряються, або точки просторово-часового континууму, що означаєбезперервну множину. У фізиці використовуються і інші параметри стану систем: імпульс,енергія, температура, спин і т.п.
Час: В більш строгому визначенні час виражає порядок зміни фізичнихстанів і є об'єктивною характеристикою будь-якого фізичного процесу або явища; воноуніверсальне. Говорити про час безвідносно до змін в яких-небудь реальних тілахабо системах з фізичної точки зору безглуздо.
Абсолютний, істинний математичний час саме по собі і по своєму єству,без жодного відношення до чого-небудь зовнішнього, протікає рівномірно і інакшеназивається тривалістю. Перебіг абсолютного часу змінюватися не може. Відносне,уявне або буденний час є або точна, або що мінлива осягається відчуттямизовнішня, скоювана при посередництві якого-небудь руху, міра тривалості, щовживається в буденному житті замість істинного математичного часу, якось — то: годину,день, місяць, рік.
Важлива особливість часу виражена в постулаті часу: однакові в усіхвідношеннях явища відбуваються за однаковий час. Хоча цей постулат здаєтьсяприродним і очевидним, його істинність відносна, оскільки його не можнаперевірити на досвіді навіть за допомогою найдосконалішого, але реальногогодинника.
Простір: Перше уявлення про простір виникло з очевидного існування вприроді і в першу чергу в мікросвіті твердих фізичних тіл, що займають певнийоб'єм. З такого уявлення витікало визначення: простір виражає порядокспівіснування фізичних тел. По аналогії з абсолютним часом Ньютон ввів поняттяабсолютного простору, який може бути вчинений порожнім, існує незалежно віднаявності в ньому фізичних тіл, будучи як би світовою сферою, де розігруютьсяфізичні процеси. Властивості такого простору визначаються Евклідової геометрією.Таке уявлення про простір і дотепер лежить в основі багатьох експериментів, щодозволили зробити крупні відкриття[4].
2. Концепції опису природи: корпускулярнаі континуальна, їх характеристики
Час безперервно (або дискретно, як вважають деякі). Тому для розумінняйого необхідно розібратися в природі континууму. В своїй роботі, присвяченійаналізу математичного континууму, Георг Кантор підкреслював, що неможливовизначити континуум, якщо виходити з уявлень про час або простір, тому що саміці уявлення можуть бути пояснений тільки за допомогою поняття континууму, якеповинне бути початковим і простим і не повинне залежати в своєму змісті від іншихпонять. Це затвердження Кантора пов'язано з його розумінням теорії множин якзагального фундаменту і математики в цілому, і теорії континууму особливо[5].
Треба сказати, що роздуми про природу часу з перших кроків наукової іфілософської думки в Стародавній Греції були нерозривний пов'язані із спробамирозв'язати проблему континууму. Адже час, так само як і простір, і рух єконтинуумом, який можна мислити або як що складається з неподільних елементів (моментів-“миттєвостей”- часу, неподільних частин — крапок — простору або “частин" руху), або жяк нескінченно ділиму — в точному значенні безперервну — величину. Ось що пишев зв'язка з цей Герман Вейль, чиї роботи по філософії математики можна віднестидо класичних: “Відвіку протистоять один одному атомістична концепція, згідноякої континуум складається з окремих крапок, і протилежна точка зору, що вважаєза неможливе зрозуміти таким чином безперервну течію. Перша концепція дає нампобудовану логічно систему нерухомо сущих елементів, але вона не в змозіпояснити рух і дію; всяка зміна зводиться для неї до ілюзії. Другій жеконцепції не вдалося ні за часів античного світу, ні пізніше, аж до Галілея,вирватися з сфери туманної інтуїції, щоб проникнути в область абстрактнихпонять, необхідних для раціонального аналізу дійсності. Досягнуте врешті-рештрішення — це то, математично-систематично зразком якого служить диференціальнеі інтегральне числення. Але сучасна критика аналізу знову руйнує зсередини церішення, хоча, правда, вона і не дає собі ясного звіту у всьому значенні староїфілософської проблеми і приходить у результаті до хаосу і нісенітниці”.
Протистояння двох точок зору на природу континууму — атомістичної,представники якої мислять безперервне тим, що складаються з неподільнихелементів, і антиатомістичної, захисники якої заперечують можливість скластиконтинуум з неподільних як їх сума, в основі своїй має онтологічну дилему,сформульовану ще стародавніми філософами, що обговорювалася протягом багатьохстоліть і що не втратила своєї актуальності і сьогодні: що є реально існуючим іскладає справжній предмет наукового знання: буття або становлення? З V в. дон.э., перш за все в навчаннях елеатів, а потім Платона одержує своє перше ідостатньо глибоке обгрунтовування точка зору, що реально існує лише те, щонезмінне і самототожне; воно і одержує назву буття. Через саме свою незмінністьі тотожність самому собі буття тільки і може бути осягнуто розумом за допомогоюпонять і, таким чином, стати предметом строгого наукового знання. Що ж дооточуючого нас плотського світу, в якому відбувається безперервна зміна, рух,всі явища якого зазнають трансформації і ніколи не залишаються тотожними ірівними собі, то він виявляє собою не буття, а становлення і як таке є предметне знання, а лише мінливої і недостовірної думки.
При обговоренні питання про природу континууму і особливо про природучасу як одновимірного і необоротного континууму ця антитеза буття і становленняграє важливу роль. Що стосується часу, то тут ситуація особливо наочна: ті, хтовважають предметом науки буття як початок стійкості і постійності, а томушукають незмінну основу мінливих явищ, схильні усувати чинник часу при вивченніприроди. Навпаки, ті, хто ототожнюють поняття “природа” і “становлення” інамагаються створити засоби для пізнання самої зміни і руху, переконані в тому,що час є ключовий чинник в житті природи і відповідно грає ведучу роль в їїпізнанні[6].
Припустимо, що кулемет обстрілює броньовий щит з двома близькорозташованими отворами |1 і |2, так що частина куль пролітає крізь ці отвори іпотрапляє на екран, який ми розглядатимемо як наглядовий. Пролітаючі через отворикулі сильно розсіваються і тому досить рівномірно покривають значну площуекрану. Очевидно, що якщо I1 — густина потоку куль в деякій точці екрану,проходячих через отвір |1 (при закритому отворі |2), а I2 — густина потоку кульв тій же точці екрану, проходячих через отвір |2 (при закритому отворі |1), тогустина потоку куль через обидва отвори буде рівна
/>
Такий закон складання двох потоків частинок або корпускул. Крім того, упринципі можливий точний розрахунок траєкторії польоту і місця попадання наекран будь-якої кулі.
Розглянемо тепер замість кулемета джерело хвиль на поверхні моря. Ціхвилі розповсюджуються аж до загороджувального ряду з барж, між якими залишенідва близько розташованих проходу, прохід |1 і прохід |2. Хвилі, що пройшличерез ці проходи, врешті-решт, досягають наглядового екрану.
Дані хвилі характеризуються відхиленням H поверхні води відрівноважного рівня. H є функцією координат і часу і аналогічна хвильовійфункції квантової механіки. Вона є хвилею, що біжить, наприклад,синусоїдального вигляду:
/>
Тут r — відстань до проходу /> - довжина хвилі, T — періодколивань.
Розповсюдження хвиль, проте, значно відрізняється від польоту куль. По-перше,хвильова функція H приймає негативні значення, тому що рівень води відхиляєтьсяте вгору, то вниз. По-друге, густина потоку енергії хвиль залежить від квадратахвильової функції:
/>
По-третє, не можна говорити, що хвиля пройшла від джерела до екрану абочерез прохід |1, або через прохід |2, як це було у разі куль, хвилявикористовує обидва проходи. Якщо закрити один з проходів, хвилювання передекраном зміниться якісно, а не просто зменшиться удвічі, як у разі куль. ХвилюванняH1, що виникає, якщо відкритий тільки прохід |1, складається з хвилюванням H2,що виникає, якщо відкритий тільки прохід |2:
H = H1 + H2
Це називається суперпозицією. При цьому утворюються зони, де сумарнахвильова функція рівна нулю:
H = H1 + H2 = 0
Це зони спокійної води, де відсутнє хвилювання, де одна хвиля погасилаіншу. Таке явище називається інтерференцією. При інтерференції складаютьсяхвильові функції, а не густина потоків. Результуюча густина потоку може бутиобчислений як квадрат сумарної хвильової функції:
/>
Зокрема, густина потоку рівна нулю в зонах, де відсутнє хвилювання.
Електромагнітні хвилі, які ми скорочено називатимемо світлом, на першийпогляд, схожі на морські хвилі. Ми знову розглянемо конструкцію того ж типу: джерелоосвітлює непрозорий екран з двома близько розташованими отворами |1 і |2, заяким знаходиться наглядовий екран. На цьому екрані спостерігаєтьсяінтерференційна картина. Проте при зменшенні інтенсивності світла стаєочевидно, що інтерференційна картина розпадається на окремі спалахи. Якщонаглядовий екран покритий світлочутливим шаром, він поступово покриєтьсячорними фотографічними зернами. Це відбувається тому що світло розповсюджуєтьсяі поглинається порціями. Ці порції називаються квантами світла або фотонами. Атомисвітлочутливого шару, захоплюючи порції світла, збуджуються і при прояві стаютьзародками фотографічних зерен.
Квантування світла використовував Планк, займаючись тепловимвипромінюванням і довів Ейнштейн, пояснивши фотоефект. Енергія фотонів рівна
/>
а імпульс фотонів
/>
h = 6,6·10-34 Дж·с — постійна Планка /> - частота світла /> - довжина хвилі.
Задовго до Ейнштейна, за часів торжества хвильової теорії світла,тільки Ньютон з прозорливістю генія послідовно відстоював корпускулярну теоріюсвітла, не дивлячись на повну неможливість сумістити її з результатамиінтерференційних дослідів. Інтерференція фотонів дійсно не може бути поясненийв тому значенні, що не існує аналогічного явища в знайомому нам макроскопічномусвіті речей.
Перехід від механіки крапки до механіки континууму його попередники і сучасникинамагалися здійснити на основі молекулярних уявлень. Матеріальні крапки — цекорпускули (тельця) і центри сил. Інакше кажучи, мали на увазі, власне, немеханіку континууму, а механіку на рівні молекулярної будови речовини. Дляуспішного вирішення такої проблеми у той час не був ще підготовлений грунт ні уфізиці, ні в математиці. Величезним досягненням Ейлера в математичній фізиці єте, що він зміг подолати традицію і знайти новий плідний підхід: підхід зпогляду теорії поля (по сучасній термінології). Такий підхід можна помітити і вдеяких роботах Ейлера 40-х років; цілком чітко він виступає в класичній роботі1753 р. «Загальні принципи стану рівноваги рідин», Ейлер остаточнозвільнився від корпускулярної традиції і наполягає на тому, що принципи механікипотрібно застосовувати безпосередньо до реальних тіл, виходячи з безперервногорозподілу в них речовини. В цій континуальній моделі корпускула стаєматематичною крапкою — носієм трьох координат, і лише.
Якщо закрити отвір |2, інтерференційна картина зникне. Магнітнаскладова H електромагнітної світлової хвилі, що пройшла через отвір |1,зробиться приблизно однаковою в різних точках екрану. Відповідно, екранрівномірно покриватиметься фотографічними зернами. В цьому не було б ніщо дивне.Проте після відкриття отвору |2 фотони перестануть потрапляти в ті місця, десумарна хвильова функція H = H1 + H2 = 0, не дивлячись на те, що отвір |1 як іраніше залишається відкритим. Неможливо зрозуміти, яким чином фотони можутьгасити фотони[7].
Проте найдивніші явища виникають, якщо світло замінити потокомелектронів. Виявляється, електрони створюють приблизно таку ж інтерференційнукартину, як фотони. Іншими словами, електрони, як і фотони, можутьінтерферувати один з одним, зокрема, гасити один одного. Більше того,з'ясувалося, що всі елементарні частинки поводяться подібним дивним чином. Длятого, щоб розраховувати подібні явища учені і створили квантову механіку.
3. Наукове поняття «речовина іполе»
Матерія представлена в світі двома типами: речовина і поле. Матеріяобох типів квантована, тобто, розбита на порції. При цьому кванти можутьобертатися навкруги своєї осі. Відповідний момент кількості руху квантаназивається спином s. Одиницею вимірювання спину служить величина />. Квантиречовини, тобто частинки, мають напівцілий спин: s//>= 1/2, 3/2..., і, у свою чергу,розбиті на два типи:
1) легені або лептони (електрони, позитрони, нейтрино, мюони),
2) важкі або баріони (протони, нейтрони, гіперони). Кванти поля, інодітеж звані частинками, мають цілий спин, s//>= 0, 1,2… Це глюони, мезони іелектромагнітні кванти з енергією h/>.
Внутрішня структура лептонів невідома, а баріони і деякі мезонискладаються з кварків, які є частинками речовини. Нейтрони n і протони pскладаються з трійок кварків: />а /> - мезон v з кварка і антикварка: />Заряди u-кваркаі d-кварка рівні відповідно +2/3 і — 1/3 заряду електрона. Заряди антикварківпротилежні по знаку[8].
Частинки з напівцілим спином підкоряються забороні Паулі: всі вониповинні відрізнятися один від одного станом.
Взаємне тяжіння трьох кварків один до одного можна для наочностіпояснити, приписавши кваркам «кольори», наприклад, червоний, жовтий,синій, маючи на увазі, що нейтральна колірна комбінація, що виходить прискладанні цих кольорів, має якнайменшу потенційну енергію так само, якякнайменшу енергію має нейтральна комбінація електричних зарядів велектродинаміці. Антикваркам приписуються додаткові кольори: оранжевий,зелений, фіолетовий[9].
Світовий ефір — це передбачалася раніше універсальне суцільнесередовище, що заповнює весь світовий простір, у тому числі і проміжки міжатомами і молекулами в тілах. Вивчення оптичних і електромагнітних явищпоказало неспроможність гіпотези про існування ефіру як універсальногомеханічного середовища: сучасна фізика вважає, що в просторі між тілами існуютьрізні фізичні поля, що є особливими формами матерії.
До теперішнього часу відомі чотири види основних фундаментальнихвзаємодій: гравітаційне; електромагнітне; сильне; слабе.
Між двома точковими тілами діє сила тяжіння, прямо пропорційна твору їхмас і обернено пропорційна квадрату відстані між ними. Передбачається, щогравітаційна взаємодія обумовлюються якимись елементарними частинками — гравітонами, існування яких до теперішнього часу експериментально непідтверджено.
Електромагнітна взаємодія пов'язана з електричними і магнітними полями.Електричне поле виникає за наявності електричних зарядів, а магнітне поле — приїх русі. В природі існують як позитивні, так і негативні заряди, що і визначаєхарактер електромагнітної взаємодії (тяжіння або відштовхування).
Сильна взаємодія забезпечує зв'язок нуклонів в ядрі і визначає ядернісили. Передбачається, що ядерні сили виникають при обміні між нуклонамивіртуальними частинками — мезонами.
Слабка взаємодія описує деякі види ядерних процесів. Воно короткодіючіі характеризує всі види бета-перетворень.
Звичайно для кількісного аналізу перерахованих взаємодій використовуютьдві характеристики: безрозмірну константу взаємодії, визначальну величинувзаємодії, і радіус дії[10].
Мікросвіт — мир мікроскопічних частинок, для яких характерні переважноквантові властивості. Поведінка і властивості фізичних тіл, що складаються змікрочастинок і складових макросвіт, описуються класичною фізикою.
Просторові масштаби нашого Всесвіту і розміри основних матеріальнихутворень, у тому числі і мікрооб'єктів, можна представити з наступної таблиці,де розміри дані в метрах (для простоти приведені лише порядки чисел, тобтонаближені числа в межах одного порядку):
Під структурою матерії звичайно розуміється її будова в мікросвіті,існування у вигляді молекул, атомів, елементарних частинок і т.д. Але якщорозглядати матерію в цілому, у всіх доступних і потенційно можливих формах їїіснування, то поняття структури матерії охоплюватиме також різні макроскопічнітіла, всі космічні системи мегасвіту, причому в будь-кому, скільки завгодновеликих просторово-часових масштабах. З цієї точки зору структура матеріївиявляється в її існуванні у вигляді нескінченного різноманіття ціліснихсистем, тісно зв'язаних між собою в закономірному русі і взаємодії, увпорядкованій будові кожної системи. Ця структура невичерпна і нескінченна вкількісних і якісних відносинах.
Проявами структурної нескінченності матерії виступають: невичерпністьоб'єктів і процесів мікросвіту, нескінченність простору і часу, нескінченністьзмін і розвитку матерії.
В доступних просторово-часових масштабах структурна матерії виявляєтьсяв її системній організації, існуванні у вигляді безлічі ієрархічно взаємозв'язанихсистем, починаючи від елементарних частинок і кінчаючи Метагалактикою. Останнюіноді ототожнюють зі всім Всесвітом, але для цього немає ніяких підстав, боВсесвіт в цілому, що розуміється в гранично широкому значенні цього слова,тотожний всьому матеріальному світу і матерії, яка може включати нескінченнубезліч Метагалактик або інших космічних систем, що рухається. Поняття жВсесвіту, що використовується в різних космологічних моделях, позначаєспостережуваний Всесвіт (Метагалактику) або ж різні аспекти останньої, як вонипредставляються через зміст прийнятих моделей. [11]4. Значущість даних концепцій насучасному етапі
Останнім часом в наукових інститутах Росії йде плідне вивченнябіопрепаратів загальної дії на організм людини, при лікуванні складнихзахворювань. Зафіксовані унікальні випадки зцілення при захворюваннях, які доостаннім часом вважалися невиліковними: цукровий діабет, астма, розсіянийсклероз, онкологічні захворювання другої і третьої стадії і багато інших.
Біокоректор — джерело біокоректувального поля із спеціальноюхарактеристикою. Це поле впливає на процеси обміну речовин в клітці, надаєнейротропної дії з виразним седативним ефектом. Як акумулятор біоенергії,біокоректор «заряджає», використовуючи енергію патологічного процесу,і віддає її організму при недоліку, вирівнюючи енергетичний баланс зони,контрольованої ним. Клінічно це виявляється зниженням емоційної напруги,поліпшенням апетиту, нічного сну. Під впливом поля біокоректора відбуваєтьсязбільшення вироблення гормонів ендокринними і статевими залозами.
Успішний розвиток фундаментальної прикладної науки,конкурентоспроможність вітчизняних наукових досліджень, високих технологій інаукоємного виробництва вимагає нового рівня діагностики.
В основі сучасної діагностики лежить використовування комплексупрецизійного аналітичного устаткування, що забезпечує високу точність,чутливість і просторовий дозвіл аж до атомного масштабу.
В сучасних економічних умовах ця міждисциплінарна і міжгалузевапроблема може бути вирішений тільки шляхом використовування новихорганізаційних форм.
Сьогодні однією з таких найефективніших організаційних форм є Центриколективного користування прецизійним аналітичним устаткуванням. В 1994 роцібув створений і успішно функціонує Центр колективного користування (ЦКП) набазі Фізико-технічного інституту ім. А.Ф. Іоффе РАН
Відмітною особливістю ЦКП є комплексний підхід до рішення міждисциплінарнихзадач фундаментальної, прикладної, галузевої науки і промисловості. З цієюметою в ЦКП сформований і розвивається комплекс сучасного аналітичногоустаткування. Вказане устаткування і методичне забезпечення до нього дозволяєодержувати кількісно-точну інформацію про елементний, хімічний, фазовий склад,параметри кристалічної і електронної структури, тип, концентрацію і локалізаціюдефектів, оптичних, електрофізичних, геометричних і ін. параметрах іхарактеристиках будь-яких матеріалів і твердотільних структур. [12]
Новий теоретичний опис, законів організації матерії, процесів і явищ вній що відбуваються, від абсолютного буття, до реальних польових і атомарнихструктур. Розуміння принципів існування полів, елементарних частинок, атомів іречовини до глибини простору і часу, взаємозв'язки між різними явища, у всіхпроцесах матеріальної і духовної реальності. На підставі таких знань,концептуальне опрацьовування, проектування і втілення, нових технологій внаступних галузях.
Енергетичне машинобудування: Виробництво понад провідні, понадмагнітні, метали, для всіх видів електромагнітних систем і технологій. Цездійснено на основі управління властивостями простору часу, в польовихвнутріядерних рівнях організації речовини. Такай технологія, дозволить багаторазів збільшити потужність, всіх видів генераторів електричного струму велектростанціях, підстанціях, перетворювачах напруги. Зменшити розміри іспоживання енергії електродвигунами, і будь-якими електронними приладами,машинами і агрегатами. Що приведе, до скорочення витрат на виробництво енергії,зменшить собівартість всілякої продукції, поліпшить екологію, скоротить втрати,при транспортуванні електрики до споживача.
Хімія і нафтохімія: Створення,технології впливу, на внутріядерні процеси, в атомах хімічних елементів імолекулах хімічних речовин, за допомогою спеціальних електро-просторовихвипромінювань, здатних змінювати хімічні і фізичних властивостей матерії. Таксамо в комплексі з ними, застосовувати всі види відомих дій, від лазерного,температурного, віброакустичного, або радіоактивного. Що дозволить управлятиходом хімічних реакцій, прискорювати або уповільнювати різні процеси,використовуючи зовнішні джерела дії. Одержувати нові речовини, із заданимивластивостями, і змінювати якості вже існуючих.
Механіка, аеродинаміка, гідродинаміка и. т.д.: Глибокий розгляд,основних принципів, різних динамічних явищ, відкрило невідому ранішезакономірність, складних нелінійних, змінних процесів, які є основними діючимисилами в будь-яких системах взаємодії, різних явищ і об'єктів. Завдяки новому, структурномурозумінню всій взаємоскладності механічних процесів, виникли ефективні рішення,для вдосконалення різних технологій. А саме, нові види аеродинамічнихповерхонь, гвинтів, крил, хвостових оперень, з складнішою і адаптивною дозмінних, динамічних, нелінійних процесів, формою. Так само на подібнихпринципах, розробляються вдосконалені конструктивні рішення, для простих іскладних динамічних систем, в різних технологіях загального порядку.
Біотехнології: Теоретично і практично обгрунтовано, то що, всі видибіологічних істот, на польовому рівні організації матерії, складаються зскладної сукупності електромагнітних згустків, різної енергетичної властивості,при цьому пов'язані з більш високими в просторі часу, рівнем організаціїматерії, званим астральним миром. На основі цього, створюються нові технологіїуправління біологічними властивості живих істот, від рослин до людини, черездію на їх польові структури, зовнішнім електромагнітним полем. Завдяки такомупідходу, ми зможемо реалізувати, практично необмежений в можливостях, методуправління функціями, будь-якого живого організму. Створити технологію вічноїмолодості, для людини, зцілити від всіх видів захворювань і удосконалити нашвигляд, усиливши фізичні і розумові здібності. Розв'язати всі проблемивиробництва продуктів харчування, за рахунок створення понад урожайні видирослин з необхідними білковими, вітамінними и. т.д. властивостями.
Авіація, космонавтика: Нові технології в управлінні хімічно, фізичними,ядерними, просторовими процесами, електромагнітним полем, дозволяють отриматибільш ефективне і енергетично активне, горіння різного палива, для збільшенняпотужності роботи авіаційних і ракетних двигунів. З'являється можливістьпроектування і створення космічних апаратів, здатних без великої кількостіпалива і не використовуючи ракетоносії, виходити в космос за принципом літака. Аце, сприяє активному розвитку космічного туризму і всієї космічної індустрії. Управліннягустиною простору, дозволить створити левитуючі транспортні засоби, і перевестиавтомобілі в простори повітряного океану і космосу, вирішити всі видитранспортних проблем. В подальшій перспективі, управління простором і часом, збільш глибоким проникненням в шар організації вселеної, дозволить вийти за межішвидкості світла і перебігу часу, і ми зможемо побудувати космічні кораблі, дляміжзоряних польотів в реальному часі, за лічені дні добираючись до інших зірок[13].
Висновок
Звертаючись тепер до поняття континууму, ми можемо констатувати, щотрактування цього поняття визначається тим, як той або інший філософ, математикабо фізик вирішує проблему буття і становлення: чи усуває він взагалі один зцих “полюсів", як це робили елеати, з одного боку, і бергсоніанці — зіншою, або ж прагне знайти спосіб опосередкування, встановити зв'язок цих“полюсів", як це, власне, і робить більшість філософів іприрододослідників, починаючи з Арістотелем і кінчаючи Декартом, Ньютоном,Лейбніцем, Кантом, Махом, Пуанкаре, Ейнштейном. Зрозуміло, кожний з названихучених вирішує цю задачу по-своєму, створюючи свою систему понять, і по-різномуставить проблему континууму.
Відзначимо ще один важливий аспект даної проблеми, якого ми дотепер неторкалися: цей аспект пов'язаний з поняттям нескінченності і з розрізненнямактуальної і потенційною бесконічностей — розрізненням, із старовини і посьогоднішній день визначаючим розуміння як природи безперервного взагалі, так ієства часу зокрема.
Інший підхід знаходить сучасна фізика, зокрема синергетика, вивчаючаскладні системи різної природи, що самоорганізовуються. При цьому виникаєпитання про взаємовідношення неживої і живої природи, що веде до змінипарадигмальних принципів класичної (та і некласичної) фізики. Як відзначає В.З.Степін, в XX в. з'являється тенденція “усунути розриви між еволюційноюпарадигмою біології і традиційним абстрагуванням від еволюційних ідей припобудові фізичної картини миру”. Синергетіка має справу не із замкнутими, а звідкритими системами, які обмінюються енергією, речовиною і інформацією знавколишнім світом. Стани таких відкритих систем стають нестійкими,нерівноважними. Процеси, що відбуваються в нерівноважних системах, носятьнеоборотний характер, і зрозуміло, що безповоротність часу — “стріла часу” — одержуєв них вирішальну роль. Не випадково Ілля Пригожин підкреслює, що, на відмінувід класичної фізики, синергетика повертає всі права становленню, в якомупорядок виникає “з хаосу" — через флуктуації, тобто випадкові відхиленнявеличин від їх середнього значення.