МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ
ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра журналістики
КУРСОВА РОБОТА
КОНЦЕПЦІЯ «ОСЬОВОГО ЧАСУ» К.ЯСПЕРСА
Одеса – 2009
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 КАРЛ ЯСПЕРС ТА ЙОГО ФІЛОСОФСЬКА ВІРА
РОЗДІЛ 2 «ОСЬОВИЙ ЧАС»
2.1 Характеристика «осьового часу»
2.2 Інші згадки про «осьовий час»
РОЗДІЛ 3 НАСЛІДКИ «ОСЬВОГО ЧАСУ»
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ
Вступ
Кожна людина хочаб один раз у житті замислювалась про своє місце в цьому світі, про своєпризначення, чому вона тут… Дуже часто люди дискують про віру, по походженнявсесвіту, у кожного своя думка і ці на перший погляд незначні сварки можутьперетворитись навіть на війни.
У цій курсовійроботі розглянута позиція відомого німецького філософа ХІХ ст… Карла Яперса,який у ході різноманітних досліджень висунув свою теорію про «осьовий час» — час приблизно між 800 і 200 роками до н. е; саме тоді почалась зароджуватисьфілософія, віра у Бога, людина почала усвідомлювати себе індивідуальністю.
Велику частинусвого життя Ясперс присвятив питанню спільної для всього людства віри, вінрозглядав можливості уникнення війн, аналізував Німеччину свого часу. Будучигарним лікарем психології, Ясперс написав багато праць про комунікацію міжлюдьми, про філософію життя, про психологію світогляду та інше. Від однієїпраці до іншої філософ все більше впевнювався в тому, що проблеми людствакриються в непорозумінні між людьми і намагався знайти причину цього.
Аналізуючи роботицього видатного мислителя можна прийти до висновку, що найважливішим досягненнямйого життя є вищезгадана теорія про «осьовий час», яка дає відповіді на питаннябільшості свідомих людей.
«Осьовий час» — це незвичне і неповторне явище. Коли детально дізнаєшся про нього то розумієш,що саме воно пояснює, що відбувалося на Землі для того, щоб людина стала такою,якою вона є зараз. «Осьовий час» був переломним моментом в історії. Зараз цеможна назвати «відкриттям очей» на речі, які відбуваються навколо людства.
Ця курсова роботадетально розповідає, як Кард Ясперс крок за кроком наближується до своговажливого висновку, що єдиною для людства є філософська віра і доводить, щовона з’явилась саме в період «осьового часу».
Розділ 1 КарлЯсперс та його філософська віра
Карл Ясперс –видатний буржуазний мислитель, філософія якого отримала широке розповсюдження узахідній Німеччині та інших капіталістичних країнах. Він написав понад 40крупних праць і майже 400 статей по філософським і політичним питанням. [7, с.8]
Філософ народився23 лютого 1883 року у сім’ї юриста, потім – директора банка, та домогосподарки.У сім’ї поважали традиції і порядок, але у релігійних відносинах для батька бувхарактерний індиферентизм, який у юності розділяв і його син.
У 18 років Ясперсзакінчив класичну гімназію і почав навчання на юридичному факультеті у Гейдельберзькомууніверситеті. Але провчившись там тільки 3 семестри, він вирішив перейти нафакультет медичних наук. Саме в ці роки майбутній мислитель дізнався про своюуроджену хворобу: у нього було невиліковне захворювання бронхів, яке постійнопровокувало сердечну недостатність. Як вважає сучасниця П.П. Гайденко, саме цейстан здоров’я Ясперса і викликав у нього інтерес до медицини.
Не зважаючи нате, що у студентські роки філософ не міг приймати участі у «радощах молоді»,він зміг знайти небагатьох але добрих друзів, таких як, наприклад, обдарованийстудент Ернст Майєр, брат його майбутньої дружини Гертруди Майєр. Цікаво, що ібрат і сестра дуже цікавились філософією, причому Гертруда вивчала філософіюпрофесійно. Ясперс познайомився з нею у 1907 році, а в же у 1910 молоді людиодружились. В житті Ясперса з’явилась не тільки ніжна і кохаюча його жінка, а йсправжня розуміюча його людина. Не можна заперечувати, що інтерес до філософіїу молодого науковця з’явився не без впливу його дружини і «філософствування нарівні екзистенції», про яке потім так багато писав Ясперс, становило одну зсамих більших духовних радощів у його сімейному житті.
У 1908 роціЯсперс завершив навчання і вже через рік отримав ступінь доктора медицини. Зтого часу до 1915 року філософ працював науковим асистентом у психіатричній іневрологічній клініці в Гейдельберзі. Тут він написав свою першу велику працю«Загальна психопатологія» (1913), у якій поставала проблема спілкування абокомунікації між людьми, яка проходила червоною ниткою через всі його майбутнітвори, та яку він захистив як дисертацію і отримав ступінь доктора психології.
У 36 років Ясперсвидав плід багаторічної праці – «Психологію світогляду», яка торкалась вжевласне філософських проблем і принесла її автору широку відомість. «Психологіясвітогляду» несла в собі печатку впливу Макса Вебера, якому Ясперсзобов’язаний багато в чому: як своєю світоглядною та політичною орієнтацією,так і своїми методологічними підходами до аналізу філософських проблем. Вже тутмислитель з тривогою говорив про втрату сучасною людиною змістожиттєвихорієнтирів, які йому раніше давала релігія, про необхідність створення новоготипу філософії – філософії екзистенціальної, так як екзистенція це те, щоніколи не може стати об’єктом, а тому не є предметом не тільки науковогопізнання, але і філософського споглядання.
Через 2 рокиЯсперс стає професором філософії у Гейдельберзькому університеті.
У 1931-1932вийшов трьохтомний твір Ясперса «Філософія», над яким він працював більше 10років. Тут немає філософської системи в традиційно академічному стилі, азроблена спроба систематизації і упорядкування всіх тих ідей і роздумів, якіскладали зміст екзистенціального філософствування мислителя. Таким чином Ясперсстає одним з провідних філософів Германії.
Але досить швидкоу країну приходить націонал-соціалізм і для багатьох, як і для Ясперса, настаєдраматичний період. У 1935 році філософ пише працю «Розум і екзистенція», денамагається знайти вихід з дилеми: якщо залишитись тільки на ґрунті екзистенції,то немає можливості відрізнити свободу від індивідуальної сваволі особистості.«З екзистенцією нерозривно зв’язане дещо інше, направлене на єдність способівоб’ємлющого. Це не нове ціле, а тільки постійні вимога й рух… Це називаєтьсярозумом». [2, с. 16] А вже у 1937 році через те, що дружина філософа будаєврейкою його відстороняють від викладання і лишають права видавати в Германіїсвої праці. І тільки у 1945 році, після розгрому нацизму, Ясперс повертаєтьсядо викладання – спочатку в Гейдельберзі, а потім, через 2 роки, — уБазельському університеті.
Публікуютьсяпраці філософа: «Про істину» (1947), «Питання про провину» (1946), «Ніцше іхристиянство» (1946), «Про європейський дух» (1946) та «Джерела історії і їїціль» (1948). Остання робота представляла собою спробу Ясперса датиінтерпретацію світового історичного процесу з позиції філософської віри.
Отож у 1948 роціу Мюнхені мислитель публікує «Філософську віру», в основу якої як раз і ляглилекції, які він читав у Базелі. У центрі уваги праці – поняття філософськоївіри, яка відрізняється від релігійної, зокрема від християнської, тим, що вонаповинна бути значима для всіх людей, оскільки ґрунтується не на одкровенні, ана досвіді, доступному всякій людині.
У післявоєнніроки Ясперс – один із духовних лідерів Германії. Він звертається доспіввітчизників не тільки у своїх книгах и статтях, а й у виступах по радіо, івсюди його головна думка – як врятувати людство від тоталітаризму, цієїголовної небезпеки ХХ століття, що ввергає людей у кроваві революції івинищувальні війни. Звертання до гуманістичних традицій – до Лессінга, Гете,Канта – ось один шлях, який бачиться тут Ясперсу; другий – більш серйозний,більш надійний шлях для всіх, хто втратив безпосереднє життя у її традиційнійформі й пробудився до автономії, до духовної самостійності, — придбанняфілософської віри. У таких працях як «Наше майбутнє і Гете» (1947), «Розум іантирозум у нашу епоху» (1950) філософ звертається до цінностей староїбюргерської культури Германії, намагаючись їх обновити и обмежити, «прищепивши»до них досвід «кризисної свідомості» Кіркегора та Ніцше, але в той же часзберігши їх неминущу правду.
В одній зі своїхостанніх праць – «Куди рухається ФРН?» (1967) Ясперс виступив з різкою критикоюантидемократичних тенденцій у Федеративній Республіці, які все більше урізалисвободу окремого лиця.
Помер філософ 26лютого 1969 року, доживши до глибокої старості, хоча його хвороба постійнопрогнозувала йому коротке життя.
Прослідкувавши затематикою творів цього видатного філософа можна звернути увагу на те, що всяпраця Карла Ясперса, всі мислення зводяться до його переконання, що спільноюдля людства вірою може бути тільки філософська. Час народження цієї віри – це є«вісь світової історії», або, як говорить сам Ясперс, «осьова епоха». Уєвропейській філософії історії її розглядали від Августина до Гегеля і бачиливідправний пункт історичного розвитку в явищі Христа. Та Ясперс доводив, що цейчас – це час приблизно між 800 і 200 роками до н. е. У цей проміжок часуз’явились духовні рухи паралельно у багатьох розвинених на ту епоху країнах,сформувався той тип людини, який, згідно з Ясперсом, існує і понині. «Осьоваепоха» — час народження світових релігій, які прийшли на зміну язичеству, іфілософії, яка прийшла на зміну міфологічної свідомості. При цьому Ясперс невважає можливим надати каузальне пояснення паралелізму подій «осьової епохи»,корінь яких виходить за межі іманентного світу.
«Осьовий час»Ясперса – це священна епоха світової історії. А священна історія тому ісвященна, що хоча вона і відбувається на землі, але корні і смисл її –неземні. Навпаки, для віруючої людини вона сама є останнім тлумаченням усього,що відбувалося, відбувається і буде відбуватися на Землі. [4, с. 64-92]
Розділ 2 «Осьовийчас»
Як вже згадувалось,ще Гегель говорив про те, що весьісторичний процес рухається до Христа і йде віднього. Явище Сина Божого і є вісь світової історії, а щоденним підтвердженнямцієї християнської структури світової історії служить наше літочислення.
Якщо вісь світовоїісторії взагалі існує, то вона може бути виявленатільки емпірично, як факт, значимий для всіх людей,у тому числі й для християн. Якщо потрібно знайти цю вісь, то слід звертатисьдо джерел історії, де з неймовірною плодотворністю йшлоформування людського буття. Воно було таким переконливим, що дозволяло для всіхнародів знайти загальні рамки розуміння їх історичної значимості незалежно від певногорелігійного змісту. Саме тоді відбувся дуже різкийповорот в історії і цей час коротенько називають «осьовим часом».
2.1Характеристика «осьового часу»
У цей час відбувається багатонадзвичайного. Так, наприклад, у Китаї, Персії, Індії, Палестині й ДревнійГреції паралельно з’явились діячі й течії, що визначили масштаби, смисл ікритерії всього послідуючого розвитку світової цивілізації.
На той час уПалестині відкрито засуджували владо маючих старозавітні пророки, а такожпрацював релігійний діяч Ездра, який оформив концепцію іудаїзму в Торі, IV ст.д. н.е. У Греції жили мудреці, які систематизували наукові і філософськінавчання та сприяли появленню демократії. В Ірані формував філософсько-етичнінавчання зороастризму пророк Заратуштра, який до того ж створив Гат (найдавнішучастину Авести). В Індії жив Будда Гаутама, який формував навчання буддизму,джайнізму, ранні версії індуїзму, і який створив упанішад. В Китаї творилимислителі Конфуцій і Лао-цзи, які формували навчання конфуціанству та даосизму.[8, с. 66 — 67]
«Новое, возникшеев эту эпоху в трех упомянутых культурах, сводится к тому, что человек осознаетбытие в целом, самого себя и свои границы» [2, с.33]. Це говорить про те, що перед людиною відкрився жах світу й її власнабезпорадність. Людина, знаходячись у скрутній ітяжкій ситуації, ставить радикальні питання, вимагаєзвільнення й порятунку. Вона ставить перед собоювищі цілі, пізнає абсолютність у глибинах самосвідомості й у ясностітрансцендентного миру через те, що починаєусвідомлювати свої кордони.
Усе це відбувалося за допомогою рефлексії. Випробовувалисянайбільш суперечливі можливості й почалася духовна боротьба, у ході якої кожний намагавсяпереконати іншого, повідомляючи йому свої ідеї, свій досвідта обґрунтування. Такі нові явища, як дискусії, створеннярізноманітних партій, розщеплення духовної сфери породили занепокоєння й рух, які стикалися з духовнимхаосом.
Так, наприклад,китайські мудреці, Лао-цзи і Кофуцій, які жили і працювали у той самий час,виходячи з однієї культурологічної основи Дао (діяабо принцип утвору, якийвідповідає за походження одиниці й подвійності й разом з тим за початок миру; з Дао виникає полярність Інь і Ян і внаслідок цього протилежності, з погодженості яких виходить зміна, рух і взаємніпроникнення [11, с. 32]), вибирали її різноманітні складові архетипу: Лао-цзибазував своє навчання на горизонталі архетипу Дао й нижній (земній) межі, аКонфуцій – на вертикалі і верхній (небесній) межі. [6, с. 125]
«В эту эпоху былиразработаны основные категории, которыми мы мыслим по сей день, заложены основымировых религий, и сегодня определяющих жизнь людей. Во всех направленияхсовершался переход к универсальности» [2, с. 33].
Цей процес змусив багатьох переглянути, поставити під сумнів, піддатианалізу всі несвідомо прийняті раніше звичаї йумови.
У той час уперше з’явились філософи. Людина почала відчувати себе окремим індивідуумом інаважилась на те, щоб шукати опору в самій собі.Пустельники й мандрівні мислителі Китаю, аскети Індії, філософи Греції йпророки Ізраїлю, як би вони не відрізнялися один відодного по своїй вірі й внутрішній структурі свого навчаннявсе одно були близькі по своїй сутності. «Человекможет теперь внутренне противопоставить себя всему миру. Он открыл в себеистоки, позволяющие ему возвыситься над миром и над самим собой» [2, с. 34].
Це — справжнялюдина, яка, будучи зв'язанаі схована плоттю, скована своїми потягами, прагне дозвільнення й порятунку йдійсно здатна знайти його вже в цьомусвіті в пориві піднесеннядо ідеї, у незламному спокоїдуші, у медитації, у розумінні того, що вона сама іувесь світ є атман, у стані нірвани, у єднанні з дао або в покірностіволі Божої.
Закінчився й часміфологічної епохи з її спокійною стійкістю. Основніідеї грецьких, індійських, китайських філософів і Будди, думкипророків про Бога були далекі від міфу. Почались різні види боротьби:
раціональний перевіренийдосвід проти міфу;
трансцендентнийБог проти демонів, яких немає;
проти неправильних образів Бога
Божественна віра неймовірнопіднялась за допомогою посилення етичної сторонни релігії.«Миф же стал материалом для языка, который теперь уже выражал не его исконноесодержание, а нечто совсем иное, превратив его в символ» [2, с. 33]. У ході цієї зміни був момент,коли міфи, як такі, знищувалися і відбувалося їхперетворення і відсторонення на великі глибини. Прадавнійміфічний світ повільно відступав. Та народні масифактично все ще вірили в нього, тому цей світ зберіг своє значення у якостіякогось фона.
Саме у цей часз’являється Танах (прийнята в івриті назва єврейського Священного писання, у християнськійтрадиції практично повністю відповідає Старому Завіту [13, с. 342]). В цій книгиможна прослідкувати нові, дуже важливі для людства явища, які відбувались вперіод «осьового часу». Так, наприклад, у Танасі слово барзел («залізо»)згадується 72 рази, що говорить про відкриття і впровадження металургії заліза,а пізніше сталі у господарську діяльність людини. [3, с. 25] Крім того Танахпослужив основою для становлення ісламу та християнства, а саме виникненнюСтарого Завіту, де безпосередньо є згадки про діячів і пророків того часу.
Ознайомившись з книгою А. Л. Коварського «Герої Старого Завіту» можнавиділити таких діячів того часу, як Мойсей та його спадкоємець Іісус Навін, 16 суддів, прояких йдеться мова у Книзі Суддів Ізраїлевих та першіцарі – Саул і Давид, які встановлювали справедливість з Божою допомогою. [5,с. 5-6] Але саме пізніші пророки Ілія, Ісаія та Ієремія, які призивали людейвірити й молитися Богу, бо Він «хранит каждого, кто любит Его и остается Емуверным» [3 ЦАСТВ 17:1-6] жили в період «осьового часу».
У той період бувпорядок: те, що досягалося окремою людиною, аж ніяк не ставало загальним надбанням. У ті часидистанція між вершинами людських можливостей і масою була надзвичайно велика.Однак те, ким стає одинична людина, непрямим образомзмінює всіх людей.
Колись духовний стан людства був порівняно незмінним. У ньому, незважаючи на катастрофи, будучи обмеженим посвоєму обрію, усеповторювалось в непомітному й дуже повільному духовному плині, який не усвідомлювався й тому не пізнавався. Теперже, навпаки, напруга росте й стає основою бурхливого та стрімкого руху.
Людство почаловідчувати свою відповідальність і своє місце в цьому світі. Люди вже не стоятьосторонь проблеми і, відчуваючи наближення катастрофи, прагнуть допомогтирозумінням, вихованням, уведенням нових, кращих реформ.Вони намагаються опанувати хід подій, відновитинеобхідні умови або створити нові. «История в ее целостности мыслится какпоследовательная смена различных образов мира. Создаются теории, которые должныопределить, как наилучшим образом устроить совместную жизнь людей, управлять иправить ими» [2, с. 35].
Ця епоха не булаперіодом простого поступального розвитку. Це був часзнищення й творення одночасно. Вищі можливості мислення й практики, що одержалисвоє здійснення в окремих особистостях, не стали загальним надбанням, тому що більшість людей не могли рухатисьцим шляхом. Те, що спочатку було в цьому русі волі стало, в остаточномупідсумку, анархією. І коли ця епоха втратила творчійпочаток, у трьох областях культури було зроблене фіксування концептуальних поглядів. З безладдя, що стало нестерпним, виниклотяжіння до нового єднання в справі відтворення міцних умов життя.
Через деякий часвідбулося завершення цієї епохи, яке носить досить політичний характер. Майжеодночасно в ході завоювання насильно створюються більш могутні імперії — у Китаї, в Індії (династія Маурья),на Заході (елліністичні держави). Усюди, виникаючи з руїн, складався,насамперед, технічно й організаційно планомірний новий порядок. [2, с. 35-36]
Передбачалося, що світові імперії, які утрорилисянаприкінці осьового часу будуть існувати вічно.Однак їх стабільність була ілюзорною. Якщо в порівнянні з державними утворами «осьового часу»існування цих імперій і було достатньо тривалим, то в остаточному підсумку вонитакож прийшли в занепад і розпалися. Наступні тисячоріччя принесли більшізміни. У цьому аспектізагибель і відродження великих імперій становили історію післяосьовогочасу, продовжували історію великих культур стародавності, яка тривалабагато тисячоріч; однак відмінністьполягала в тому, щодуховна напруга, яка виникла в осьовий час з тієї пори не переставала виявлятисвій вплив на людей, надаючи їх діяльності новуневизначеність і нове значення. [2, с. 36]
2.2 Іншізгадки про «осьовий час»
Чи можнапідтвердити всю цю теорію про «осьовий час іншими» фактами? К. Ясперс у своїйкнизі «Смысл и назначение истории» приводить такі найбільш ранні відомі міркування по цьому питанню:
Є. Лазо пише: «Не може бути випадковістю,що майже одночасно за 600 років до н.е. у якості реформаторів народної релігії виступили в Персії Заратустра,в Індії — Гаутама Будда, у Китаї- Конфуцій, в іудеїв — пророки, у Римі — цар Нума, а в Елладі — перші філософи іонійці, дорійці,олеати»; [2, с. 39]
В. Штраус у своєму чудовому коментарі до Лао- цзи затверджує: «В епоху, колив Китаї жили Лао-цзи й Кун-цзи, усі культурні народи були охоплені своєрідним духовним плином.В Ізраїлеві — це часпророків — Іеремії, Авакума, Данила, Іезекііля; у наступному поколіннібув споруджений другий храм у Єрусалимі (521-516). УГреції ще жив Фалес,виступали зі своїми навчаннямиАнаксимандр, Пифагор,Геракліт, Ксенофонт, народився Парменид.У Персії відбулася, очевидно, серйозна реформація прадавньогонавчання Заратуштры. А вІндії виступив Шакья-Муні,засновник буддизму». [2, с. 39]
«Впоследствии обэтом обстоятельстве время от времени упоминалось, но всегда вскользь. Насколькомне известно, попытка понять эти явления в их совокупности и тем самымустановить параллельность в универсальном развитии, охватывающем все духовноебытие тогдашнего человечества, ни разу не делалась» [2, с. 39].
Розділ 3 Наслідки«осьового часу»
«Осьовий час» служить ферментом імасштабом, що зв'язує людство в рамках єдиної світової історії й дозволяє намчітко бачити історичне значення окремих народів для людства в цілому.
Найглибший поділ народів визначається тим,як вони ставляться до великого прориву «осьового часу».
За К. Ясперсом розрізняють:
1. Осьові народи.
Це ті народи,які, послідовно продовжуючи свою історію, зробилистрибок, ніби вдруге народилися в ньому, тим самим заклавши основудуховної сутності людини і її справжньоїісторії.
До цих народіввідносяться китайці, індійці, іранці, іудеї і греки. [2, с. 76]
2. Народи, що незнали прориву.
Прорив в «осьовийчас» був вирішальним по своєму універсально-історичному значенню, але не всінароди цим скористались. Рядвеликих культур стародавності, що існували допрориву і, навіть, одночасно з ним, проігнорували нові течії, що виникли в«осьовий час», незважаючи на одночасність, залишилисядуже далекими до прогресу нового мислення.
До «осьового часу» також можна віднести період розквіту єгипетської й вавилонськоїкультур, хоча й з безсумнівними ознаками пізньої стадії. Обидванароди не знали перетворюючої людину рефлексії. Вони не випробували метаморфози, навіть стикаючись ізосьовими народами, і не реагували на прорив, який відбувся поза сферою їх безпосереднього існування. Цікультури залишилися, по суті, такими ж, якими вонибули раніше в якості попередніх «осьовому часу» культур, не зважаючи на те, що раніше досягливеличезних успіхів у області організації державного й громадського життя, в архітектурі, пластикий живопису, у створенні своєї магічної релігії.Однак усе це відбувалосявже на стадії повільного вмирання. Ці народи загубили й свою внутрішнюкультуру, будучи у своєму зовнішньому існуванні підлеглими новим силам, хоча ця культура в кожномуокремому випадкуперероджувалася: у Месопотамії — у перську, а потім у сасанидськуюкультуру й іслам; у Єгипті — у римську йхристиянську, пізніше теж в іслам. [2, с. 76]
Обидві названі вище культури — єгипетська й вавилонська — мали усесвітньо-історичне значення. Завдяки зіткненню з ними,сприйманні їх звичаїв та биту, затверджувалася яккультура іудеїв, так і культура греків, які, в свою чергу, заклали основи Західного світу. [2, 77]
3. Наступнінароди.
Як вже говорилось раніше, усі народи діляться на тих, основою формування якихбув світ, що виник у результаті прориву, і тих, хто залишився осторонь. Перші — історичні народи; другі — народи первісні.
З епохи «осьовогочасу» пройшло два тисячоріччя. Консолідація усвітові імперії виявилася неостаточною. Ці імперії зруйнувалися; у всіх трьох областяходин за одним випливали епоха воюючих держав, епохарозрухи, переселення народів, ефемерних завоювань і нових,швидко минущих моментів високих культурних творень.У трьох великих культурних колах з'являються новінароди:
— на Заході — германці й слов'яни,
— у Східній Азії- японці, малайці, сіамці; вони у свою чергустворюють нові утвори у боротьбі зі сприйнятої ними високою культурою, за допомогою їїзасвоєння й перетворення.
Для західноїсвідомості вісь історії — Христос. «Христианство, христианская церковьявляется, быть может, самой великой и возвышенной формой организациичеловеческого духа, которая когда-либо существовала. Из иудейства сюда перешлирелигиозные импульсы и предпосылки (для историка Иисус — последний в рядуиудейских пророков, осознающий свою связь с ними); от греков — философскаяширота, ясность и сила мысли, от римлян — организационная мудрость в сферереального». [2, с. 81]
Із усього цьоговиникає якась цілісність, яку ніхто не передбачивзаздалегідь:
— з одного боку,дивно складний кінцевий результат у синкретичному світі Римської імперії;
— з іншого боку — ціле, спонукуване новими релігійними й філософськими концепціями.
Християнськацерква виявилася здатноїз'єднати навіть саме суперечливе, увібрати в себе всі ідеали, що вважалися до тієї пори найбільшвисокими, і надійно зберігати їх у вигляді нерушимоїтрадиції. [2, с. 81]
Висновки
«Осьовий час» давнашій цивілізації багато нового і корисного. Людині стало легше виживати вцьому світі, коли вона почала відчувати себе домінуючої мислячою істотою. Цебув колосальний прорив, який переломив спокійний і повільний рух історії.
Карл Ясперсподілився з нами своїми знаннями, розмірковуваннями і дослідженнями про«осьову епоху» у книжці «Смысл и назначение истории», яка була активно задіянау цій курсовій роботі і максимально розкрила концепцію цього явища.
Стаття П.П.Гайденко «Философия культуры К.Ясперса» і книга А.Н. Типсиной«Философия религии К. Ясперса»допомогли розібратись у подіях життя філософа. Автори цих творів аналізувалидіяльність мислителя, що зробило його погляди більш доступними для зрозуміння.
Таким чином можназробити висновок, що праці Карла Ясперса на тему «осьового часу» біли майже ненайважливішими дослідженнями початку ХХ століття.
БІБЛІОГРАФІЯ
Джерела:
1. ДетскаяБиблия. - Институт перевода Библии., 1992. – 542 с.
2. Ясперс К.Смысл и назначение истории. – М., 1991. – 527 с.
Наукова та науково-популярна література:
3. ВейнбергИ. П. Введение в Танах. – М., 2002. – 432 с.
4. ГайденкоП. П. Философия культуры К. Ясперса // Вопросы литературы № 9. – М., 1972.– С. 64-92
5. КоварскийЮ. Д. Герои Ветхого Завета. – М. 2001. – 256 с.
6. Лукьянов А. Е. Лао-цзы и Конфуций: Философия Дао. – М.,2001. – 384 с.
7. Типсина А.Н. Философия религииК. Ясперса. – Л., 1982. – 152 с.
Підручники та навчальні посібники:
8. ВерещагинаН. В. Украинская и зарубежная культура. – О., 2001. – 158 с.
9. ПавленкоЮ. В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства. – К.,2000. – 352 с.
Довідкова література:
10. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. – Т. 30:Я. – М., 1969 – 1978. – 632 с.
11. Виноградова Н. А. и др. Традиционное искусствоВостока: Терминологический словар. –М., 1997. – 360 с.
12. Грушевицкая Т. Г. и др. Словарь по мировойхудожественной культуре. – М., 2001. - 408 c.