Міністерство освіти УкраїниКафедра філософії
РЕФЕРАТ
З логікинатему:
«Загальна характеристиказапитань. Структура запитань.»Київ, 2010
Загальнахарактеристика запитань. Структура запитань
Мислення людинипідкоряється логічним законам і протікає в логічних формах незалежно від наукилогіки. Вона є лише наслідком існування певного закономірного стану речей і єйого систематизоване і упорядковане відображення. Так як для фізики причиною їївиникнення є закони Всесвіту, так логіці передують закони мислення. Як фізика,вона знаходиться в постійному становленні і розвитку, тому що можливості іпредмет її дослідження і відображення безмежно широкий, і не пізнаний. Багатолюдей мислять логічно, не знаючи правил логіки, так само як для падіння (комусьабо чомусь) необов’язково знати закони тяжіння або для розмовляння – закониграматики.
Логіка – наука промислення. Назва її походитьвід грецького слова logos – “думка”, “слово”, “закон” і т.д. Термін “логіка”вживається також для позначення закономірностей об’єктивного світу (наприклад “логікафактів”, “логіка речей” і т.д.); для позначення строгості, послідовності,закономірності процесу мислення (“логіка мислення”, “логіка міркування”).Закономірний характер мислення є своєрідним відображенням об’єктивнихзакономірностей. Логіки мислення є відображення логіки речей (змістовно). Алена відміну від інших наук, вивчаючих мислення людини, наприклад, фізіологіївищої нервової діяльності чи психології, логіка вивчає мислення як засібпізнання. Логіка, яка вивчає пізнаюче мислення і застосовується як засібпізнання, виникла і розвивалась як філософська наука і в теперішній час являєсобою складну систему знань, що включає дві відносно самостійні науки: логікуформальну і логіку діалектичну (усне пояснення).
Люди мислять логічно,навіть не знаючи, що їх мислення підпорядковується логічним закономірностям.Але звідси не випливає, що вивчати логіку юристам чи іншим людям не потрібно.Знання законів і форм мислення, їх свідоме використання в процесі пізнанняпідвищує професійну культуру мислення юриста, виробляє навик мислити більшграмотно, розвиває критичне відношення до своїх і чужих думок. Тому погляд,ніби вивчення логіки не має практичного значення, є хибним.
Мислити логічно – цезначить мислити точно і послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях,вміти викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення вбудь-якій області наукової і практичної діяльності, в тому числі і в роботіюриста, яка потребує точності мислення, обґрунтованості висновків.
Міркування, в яких відсутністрога логіка, непослідовність і протиріччя, ускладнюють справу, і можуть статипричиною судової помилки.
Логічнаграмотність – необхідна риса освіченості.
Юрист у своїйдіяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття,судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення,знання яких значно підвищують культуру мислення, професіональний рівеньдослідження правових явищ.
Культура мислення– необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обгрунтуванняздобутих виводів, висунутих положень.
Логіка,підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судовоїістини, на розслідування і розгляд судових справ.
Знання логікидопомагає юристу підготувати логічно вибудовану, добре аргументовану промову,викрити протиріччя в показах потерпілого, свідків, звинуваченого, спростуватинеобґрунтовані доведення своїх опонентів, побудувати судову версію, намітитилогічно витриманий план огляду місця події; без суперечностей, послідовно іобґрунтовано скласти офіційний документ і т.д. Все це має важливе значення вроботі юриста, яка спрямована на закріплення законності і порядку.
Крім того знаннялогіки підвищує культуру мислення, виробляє навики мислити більш “грамотно”,розвиває критичне мислення до своїх і чужих думок і тим більше вона потрібна,чим професійнішим юристом потрібно бути. Складання законів, правових актів,іншого роду документів, які мають особливе значення неможливе без застосуваннялогіки.
Досвідченимюристам нетяжко знайти “логічні дірки” в законах, що допомагає їм опираючись наслабкі місця в законі успішно вести свою справу. Це і недолік, і професійнаудача. Недолік зі сторони недосконалого логічного складання законів в суджень івисловлювань, якими і може скористатися, наприклад, юрист-адвокат. Логікадопомагає широкому знанню законів виведення із певного ряду законів новогопогляду на речі, які розглядаються і які керуються законом.
Мислення людинивідбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам.
Під закономлогіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий звязок між думками.
Логіка не тількививчає певні твердження, предметом її аналізу є також запитання. Запитаннясуттєво відрізняються від інших видів висловлювань. Вони являють собоюзавуальовані вимоги певної інформації і тому застосовуються для з'ясуванняобставин, уточнення інформації, розв'язання проблемної ситуації. У зв'язку зцим запитання можна визначити таким чином.
Запитання — цевисловлювання, у якому міститься вимога певної інформації від людини, до якоїзвертаються.
Логічна природазапитання така, що на відміну від тверджень, які можуть бути охарактеризованіяк істинні або хибні, запитання так оцінити неможливо. Скоріше за все вониможуть бути коректними чи некоректними, правильними чи неправильними, доцільнимичи недоцільними.
Необхідною ланкоюпізнавального процесу є запитально-відповідна форма розвитку знань. Постановка запитаньі пошук інформації завжди виступає направляючим початком в розвитку пізнання. Врезультаті закріплюються і розвиваються знання про навколишній світ, а такожздійснюється цілеспрямована їх передача від однієї людини до іншого. Важливароль належить запитально-відповідному комплексу в правовій сфері, особливо всудочинстві. Пошук відповідей на запитання, слідство, що цікавлять, і суд,складає основний вміст допитів, слідчих експериментів, оглядів, очних ставок іінших слідчих дій. Запитання і відповідь — дві протилежності єдиного цілого: запитанняє звернення, що вимагає відповіді; відповідь є вислів, викликаний запитанням.Розділ сучасної логіки, що досліджує логіко-семантичні властивості запитально-відповіднихкомплексів, називається еротематичною (від греч. erotematikos — у форміпитання) або інтеррогативною (від латів. interrogativus — питальний) логікою.
Запитання — целогічна форма, що включає вихідну інформацію з одночасною вказівкою на їїнедостатність з метою здобуття нової інформації у вигляді відповіді. Уприродній мові запитання виступає найчастіше у вигляді запитальна пропозиції,хоча не всяка запитальна пропозиція є запитанням. Так, не є запитаннямириторичні запитальні пропозиції. Володіючи деякими ознаками запитань, вони немістять при цьому спонуки до відповіді і за своєю суттю є думками. Наприклад, вриторичному запитальна пропозиції «Який він юрист?» міститься ствердження, щовін не юрист або поганий юрист, а зовсім не запитання. Окрім риторичних, є іінші запитальні пропозиції, які також, не вимагаючи відповіді, в той же час немістять і відкритого повідомлення. Вони можуть виражати, наприклад, проханняабо пропозицію — чи «Не хочете чаю?», різке спонукання — «Можливо, поступитесямісцем літній людині?», загрозлива заборона — «Що за шум?», напучення якрізновид заклику — «Хлопці, не Москва чи за нами?» і ін. В той же час запитанняможе виражатися не лише запитальною, але і оповідною пропозицією. Наприклад,так формулюються запитання учбових занять, а також запитання, що виносяться наіспити і заліки. У соціологічних дослідженнях, крім того, широковикористовуються незавершені оповідні пропозиції, таблиці з незаповненимимісцями, безліч варіантів відповідей і так далі. Термін «запитання» взмістовному плані пов'язане з термінами «проблема» і «проблемна ситуація».Проблема (від греч. problema — перешкода, трудність, завдання) — запитання абоцілісний комплекс запитань, що виник в ході пізнання. Не кожна проблема, проте,відразу ж набуває вигляду явного запитання, так само як не всяке дослідженняпочинається з висунення проблеми і закінчується її рішенням. Термін «проблема»означає таке запитання, для відповіді на який недостатньо інформації, що є доданого моменту (знання). Ось чому проблему можна визначити і як знання пронезнання, усвідомлене незнання. Запитання в цьому випадку виступає формоювираження проблеми, його задають в тих випадках, коли має місце пізнавальна невизначеність.Від проблеми прийнято відрізняти псевдопроблеми — запитання, що володіютьзначущістю, що лише здається, і не допускаючи скільки-небудь обгрунтованоївідповіді. Між проблемою і псевдопроблемою немає, однак, чіткого кордону.Проблемна ситуація — це всяка ситуація, теоретична або практична, в якій немаєвідповідного обставинам рішення і яка заставляє тому зупинитися і задуматися.
Логічна структуразапитання така:
1) шукане знання;
2) вихідне знання(базис або передумова питання);
3) вимога переходувід незнання (нерозуміння) до знання (розумінню), від початкового до шуканогознання.
Наприклад,слідчий, ставлячи запитання «Хто дзвонив підозрюваному після 19 годин, і наякий час була призначена зустріч підозрюваного і такого, що потерпів?», ставитьзавдання встановити невідоме йому ім'я людини яка дзвонила, і час зустрічіпідозрюваного і такого, що потерпів. Проте не можна сказати, що шукане єабсолютно невідомим. Воно фіксується в запитанні у вигляді неповного,незавершеного, невизначеного знання, що має незрідка узагальнений характер.Вимагаючи додаткову інформацію про той, хто конкретно дзвонив підозрюваному,слідчий направляє пошук так, що він має бути обмежений іменами людей. На цевказує запитальний займенник «хто». Займенник «який» уживається для позначеннявластивостей або станів; говір «коли», «де», «скільки», «навіщо», «чому»позначають відповідно час, місце, кількість, мету, причину. У добресформульованому запитанні точна вказівка на категорію або безліч, до якоївідноситься шукане, є є необхідною його частиною. Далі, в питанні міститьсявельми певне знання. Наприклад, за допомогою запитання «Хто дзвонивпідозрюваному після 19 годин, і на який час була призначена зустрічпідозрюваного і такого, що потерпів?» не лише щось питається, але і повідомляється,що існує людина, що дзвонила підозрюваному після 19 годин, а також призначенийчас зустрічі підозрюваного і такого, що потерпів. Неявно затверджується також,що не всяку людину можна вважати такою, що дзвонила підозрюваному в указанийчас, і не всякий час можна вважати призначеним часом зустрічі підозрюваного ітакого, що потерпів. Попереднє знання, що міститься в запитанні, складає йогологічні передумови. У них явно або приховано поміщена вихідна інформація,необхідна і достатня для постановки запитання і необхідна, але недостатня длядозволу його.
Передумовинаправляють пошук відповіді і визначають його смисловий вміст. Важливо такожвідзначити, що запитання є вимогою знайти, повідомити або уточнити деяківідомості, невідоме. У цьому плані він виступає як продукт усвідомлення різниціміж сущим і належним і потреби в усуненні цієї різниці. Постановка запитанняпов'язана з переконанням, що існує принаймні одна дійсна відповідь на нього. Цепереконання називається позитивною передумовою запитання. Вона може бутипредставлена як диз'юнкція всіх ствердних відповідей на поставлене питання абодумку про існування предмету з властивостями, зафіксованими основою запитання.Наприклад, позитивною передумовою запитання «Злочин скоїв Джон або Сміт?» є думка«Злочин скоїв Джон або Сміт». Позитивна передумова запитання «Які акціїкотируються на ринку коштовних паперів?» може бути представлена думкою «Існуютьакції, що мають підвищений попит на ринку коштовних паперів». Крім того,висуваючи запитання, виходять, як правило, з допущення, що не всяка відповідьна запитання є достеменною. Переконання в існуванні хоч би однієї помилковоївідповіді на поставлене запитання називається негативною передумовою цього запитання.Вона виражається диз'юнкцією негативних відповідей на запитання або думкою проіснування предмету, якому не належать властивості, зафіксовані основою запитання.У судовій практиці поважно мати на увазі, що запитання можуть володіти сильноювселяючою дією. Воно обумовлене тим, що запитання, поряд із зажаданнямінформації, в своїх передумовах укладає певні відомості, що сприймаються тим,кому він адресований. Якщо ці відомості помилкові, але хитромудро прихованівиразними засобами, то запитання може бути небезпечним для того, що відповідаєв тому сенсі, що спонукає його до неявного визнання брехні за істину. У цьомуплані дослідження психологів XIX століття вже придбали юридично значимуінтерпретацію. Так, в книзі А. Біне «Навіюваність» розглядався вплив навіюванняна показання свідків. Експериментально автор доводив, що формулювання питаньможуть мати різну міру навіювання, аж до введення свідка в оману. У зв'язку зцим він вказував на необхідність в протоколах судових засідань викладати яквідповіді свідків, так і запитання, які їм задавалися, оскільки запитанняутворює разом з відповіддю одне нерозривне ціле.
Дослідженнябудь-якого запитання обов'язково передбачає необхідність врахування:
♦передумови (пресупозиції) запитання;
♦ контекстуйого промовляння.
Передумовазапитання (або його пресупозиція) — це вихідне знання, яке міститься узапитанні.
ЇЇ можна виразитиза допомогою простого або складного дескриптивного чи модального висловлювання.Саме вона зумовлює множину відповідей на певне запитання. Наприклад, запитання«Яку оцінку ти отримав на іспиті з логіки?» передбачає, що людина, до якоїзвертаються, колись скла дала іспит з логіки.
Якщо передумовазапитання є незрозумілою для людини, до якої звертаються, то діалог взагалі невідбудеться. Наприклад, якщо Ви запитуєте співрозмовника: «Як ви голосували наостанніх виборах Президента України?» з метою встановлення, за яку особуголосував співрозмовник, а у відповідь чуєте опис процедури голосування: «Пішовдо виборчої дільниці, отримав бюлетень, заповнив його і кинув до урни», тонавряд чи можна стверджувати про успішність такого спілкування.
Контекстзапитання —це місце, час та інші умови, за яких відбувається діалог.
Саме контекстзапитання зумовлює його пресупозицію. Наприклад, запитання: «Чи маєте вигодинник?», яке ставлять перехожому на вулиці, може означати бажання дізнатисяпро час. Те ж саме запитання, але в подарунковому магазині, буде означатизовсім інше. Інший приклад: запитання «Як справи?» в залежності від різнихситуацій може бути довідковим (коли дійсно хочуть дізнатися про життя іншоїлюдини) або просто люб'язністю (відповідно до правил етикету).
Встановленняпередумови (пресупозиції) запитання і контексту його промовляння є важливимчинником успішного спілкування людей.
Питання можнакласифікувати по різних підставах. Розглянемо основні види запитань, до якихнайчастіше звертаються в правовій сфері.
1. По мірівираженості у тексті запитання можуть бути явними і прихованими. Явне запитаннявиражається в мові повністю разом зі своїми передумовами і вимогою встановитиневідоме. Приховане запитання виражається лише своїми передумовами, а вимогаусунути невідоме відновлюється після осмислення передумов запитання. Наприклад,прочитавши текст: «Все більше пересічних громадян стають власниками акцій, ірано чи пізно приходить день, коли з'являється бажання їх продати», ми невиявимо тут явно сформульованих запитань. Проте при осмисленні прочитаного можевиникнути бажання запитати: «Що таке акція?», «Чому їх треба продавати?», «Якправильно продати акції?» і так далі Текст, таким чином, містить приховані запитання.
2. По своїйструктурі запитання підрозділяються на прості і складні. Просте запитанняструктурно передбачає лише одне думку. Воно не може бути розчленовано наелементарні запитання. Складне запитання утворюється з простих за допомогою логічнихсоюзів «і», «або», «якщо, то» і ін. Наприклад, «Хто з присутніх пізнавзлочинця, і як він на це відреагував?». Відповідаючи на складне запитання,переважно розбити його на прості запитання. Запитання типа: «Якщо буде гарнапогода, то ми поїдемо на екскурсію?» — не відноситься до складних запитань,оскільки його не можна розбити на два самостійні прості запитання. Це прикладпростого запитання. Сенс союзів, створюючи складні запитання, таким чином, нетотожний сенсу відповідних логічних союзів, за допомогою яких утворюютьсяскладні дійсні або помилкові думки з простих дійсних або помилкових думок.Питання не бувають достеменними або помилковими. Вони можуть бути правильнимиабо неправильними. За допомогою складних запитань, що уточнюють, з'ясовуєтьсяістинність чи хибність кількох суджень одночасно. У полеміці бажанокористуватися для чіткості простими запитаннями, які з'ясовують істинністькожного судження окремо.
3. За способомзапиту невідомого розрізняють уточнюючі і заповнюючі запитання. Уточнюючі запитання(або «чи» — запитання) направлені на виявлення істинності виражених в нихдумок. У всіх цих запитаннях присутня «чи» частка, включена в словосполуки «чивірно», «чи дійсно», «чи треба» і так далі. Наприклад, «Чи вірно, що Семеновуспішно захистив дипломну роботу?», «Чи дійсно в Москві більше жителів, чим вПарижі?», «Чи вірно, що якщо він складе всі іспити на «відмінно», то отримаєпідвищену стипендію?» і ін. Заповнюючі запитання (або «к» — запитання)призначені для виявлення нових властивостей в досліджуваного об'єкту, дляздобуття нової інформації. Граматична ознака — питальне слово типа «Хто?»,«Що?», «Чому?», «Коли?», «Де?» і тому подібне Наприклад, «Як укласти договір нанадання брокерських послуг?», «Коли було здійснено цей дорожньо-транспортнийвипадок?», «Що означає слово «спонсор»?» і ін. Слід мати на увазі, що питальнізайменники і говір не завжди вірно передають вихідний сенс запитання, точно іоднозначно встановлюючи кордони області його невідомої. А це, як правило,негативно позначається на його розумінні. Візьмемо, наприклад, запитання «Якіміста розташовані на Волзі?». Така постановка може передбачати абсолютно різніобласті невідомого: крупні міста; красиві міста; міста центрального і обласногопідпорядкування; Нижній Новгород, Казань, Ульяновськ, Самара і інші міста і такдалі Тому той, хто ставить заповнююче запитання, завжди має бути готовий — відповідно до вимог адресата — до його корекції.
4. По кількостіможливих на них відповідей запитання бувають відкриті і закриті. Відкрите запитання- це запитання, на яке існує невизначена безліч відповідей. Закритимназивається запитання, на яке є кінцева, частіше всього досить обмеженакількість відповідей. Ці запитання широко використовуються в судовій і слідчійпрактиці, в соціологічних дослідженнях. Всі запитання щодо їх логічноїструктури і ролі можна піднести до двох видів. Перший вид — це запитання, щоуточнюють, або закриті запитання, які спрямовані на з'ясування істинності чихибності висловленого в них судження. Граматичною ознакою закритих запитань єнаявність у реченні частки «чи»: «Чи правильно, що...?»
Оскільки взапитанні цього виду вже міститься судження, яке цікавить, то пошук відповідізавжди обмежений двома альтернативами: «так» чи «ні».
Вони ведуть достворення напруженої атмосфери в бесіді, оскільки різко звужують «простір дляманевру» у співбесідника. Такі запитання можна застосувати у відповідальності зчітко визначеною метою. Ці запитання спрямовують думки співбесідника в одному,встановленому нами напрямку, і наділені безпосередньо на прийняття рішення.
Закриті запитаннямають значний вплив і добре заміняють всі констатації і ствердження. В цьомуплані найбільш вражаючими с так звані двійні закриті запитання, наприклад: «Числід призначити нашу зустріч вже на цей тиждень чи перенесемо її на наступний?»Така форма запитання пропонує співбесіднику і третю можливість — довгувідстрочку.
У постановціподібних запитань криється небезпека, що у співбесідника складається враження,мовби його допитують, центр навантаження бесіди зміщується в наш бік, аспівбесідник не мас можливості висловлювати розширену думку.
Закриті запитаннярекомендується задавати не тоді, коли нам потрібно отримати інформацію, атільки в тих випадках, коли хочемо прискорити отримання згоди чи підтвердженняраніше досягнутої домовленості (наприклад: «Чи згодні Ви, що ...?».
Відкритізапитання спрямовані на з'ясування нових властивостей і якостей предметів таявищ, які цікавлять слухачів. Граматична ознака таких запитань міститься внаявності у них запитальних слів: хто, що, де, коли, як іт. ін.
На ці запитаннянеможливо відповісти «так» чи «ні», вони потребують пояснення. Вони містятьслова «що», «хто», «як», «скільки», «чому». Приклади таких запитань:
«Яка Ваша думкаподаному питанню?»;
«Яким чином Виприйшли до такого висновку?»;
Чому Ви вважаєте,що ...?».
За допомогоютакого тину запитань ми вступаємо в різновид діалога — монолога і, таким чином,мета передачі інформації реалізується більш вільно, не як в закритих питаннях,оскільки ми дали нашому співбесіднику можливість маневрування і підготували дорозширеного виступу.
У цій ситуації мивтрачаємо ініціативу, а також послідовність розвитку теми, бо бесіда можеповернути в русло інтересів і проблем співбесідника. Небезпека полягає також утому, що можна взагалі втратити контроль над ходом бесіди.
5. По відношеннюдо пізнавальної мети запитання можуть бути підрозділені на вузлові й навідні. Запитанняє вузловим, якщо вірна відповідь на нього служить безпосередньо досягненнюмети. Запитання є навідним, якщо вірна відповідь якимсь чином готує абонаближає людину до розуміння вузлового запитання, яке, як правило, виявляєтьсязалежним від освітлення навідних питань. Очевидно, що чіткого кордону міжвузловими і навідними запитаннями не існує.
6. Поправильності постановки запитання діляться на коректні й некоректні. Коректне(від латів. correctus — ввічливий, тактовний, чемний) запитання — це запитання,передумовою якого є дійсне і несуперечливе знання. Некоректне запитаннязасноване на передумові помилкової або такої, що суперечить думці або думкам,сенс якої не визначений. Розрізняють два види логічно некоректних запитань:тривіально некоректні і нетривіально некоректні (від латів. trivialis — побитий, вульгарний, позбавлений свіжості і оригінальності). Запитання єтривіально некоректним, або безглуздим, якщо воно виражається пропозиціями, щомістять неясні (невизначені) слова або словосполуки. Прикладом може служитинаступне запитання: «Чи приводять критичне метафізировання абстракціями ідискредитація тенденції церебрального суб'єктивізму до ігнорування системипарадоксальних ілюзій?». В процесі спілкування можуть виникати ситуації, колизадаються запитання, що взагалі-то є коректними, але сприймаються як тривіальнонекоректними через те, що в їх формулюваннях містяться вирази невідомі данимособам або даній аудиторії або що неправильно розуміються. У таких випадкахпотрібно або пояснити невідомі або такі, що неправильно розуміються вирази, абозамінити відомими. Запитання називається нетривіально некоректним, якщо йогопередумовою є помилкове твердження. На таке запитання не можна дати дійсноївідповіді. Наприклад, розповідають, що англійський король Карл II (XVIIстоліття) поставив в Королівському суспільстві таке запитання: «Чому мертвариба не збільшує, а жива збільшує вагу судини з водою?». Це було провокаційне запитання.Він свідомо ґрунтувався на помилковій передумові і передбачав згоду з тим, щомертва риба не збільшує, а жива збільшує вагу судини з водою. Якщо в основіпоставленого запитання лежить просте незнання базису, що запитує пропомилковість, то запитання просто некоректне. Якщо ж той, що запитує знає пропомилковість базису запитання і ставить запитання з метою провокації,заплутуючи свого опонента, то таке запитання називають провокаційним, а його постановкає софістичний прийом. За допомогою провокаційних запитань інколи ставлять вскрутне положення логічно не підготовлених людей. Так, в ході дискусії прогуманізацію кримінальних покарань противникам відміни страти задавалися запитання:«Ви за невідворотність покарань або за їх посилювання?», «Ви особисто зараз,тут готові привести у виконання смертний вирок?». На ці запитання не булоотримано відповідей. А як слід відповідати на такі запитання? Відповідаючи наперше запитання, потрібно відзначити, що запитання є некоректним,провокаційним, оскільки його передумова «Чоловік повинен виступати або заневідворотність покарання, або за посилювання покарання» є помилковимтвердженням. Потім доцільно запропонувати поправити запитання — «розбити» йогона два запитання: «Ви за невідворотність покарання або проти невідворотності?»,«Ви за пом'якшення покарання або за посилювання, або за те, щоб залишити заходипокарання, що діють?». При відповіді на друге запитання потрібно сказати, що вонотакож є провокаційним, і вказати передумову: «Якщо людина не виключає страти яквищої міри покарання, то він має бути готовий привести такий вирок у виконанняу будь-який час, в будь-якому місці». Ця передумова є помилковою.
Оскільки будь-якезапитання спирається на знання, що вже набуті, то залежно від правильного чинеправильного використання цього початкового базису слід відрізняти коректнізапитання від некоректних.
Дзеркальне запитання.Щоб розширити рамки і забезпечити безперервність відкритого діалогу, можнавикористовувати дзеркальне запитання. Воно полягає в повторенні з запитальноюінтонацією частини ствердження, що тільки що було виголошено співбесідником,щоб примусити його побачити своє ствердження з іншого боку і продовжити своюрозповідь.
Дзеркальне запитаннядозволяє створювати в бесіді нові елементи, що надають діалогу достеменнийсенс, не вступаючи в протиріччя зі співбесідником. Це дає кращі результати, ніжкруговорот питань «чому?», які зазвичай викликають захисні реакції, пошукинадуманої причинності, чередування обвинувачень і самовиправдовувань і врезультаті призводять до конфлікту.
Риторичнізапитання. Це запитання, відповідь на які очевидна для всіх присутніх. Їх мета— активізувати аудиторію, вказати на невирішені проблеми чи забезпечитипідтримку нашої позиції з боку учасників бесіди шляхом мовчазної згоди.
Важливоформулювати запитання таким чином, щоб вони звучали стисло і були зрозуміліприсутнім. А притаманне великій аудиторії мовчання і буде означати схваленнянашої точки зору. Але при цьому слід бути дуже обережним, бо можна вдатися дозвичайної демагогії, а іноді потрапити в смішне положення, як це сталося наодному зібранні селян. Оратор пропонував повторно обрати одного членаправління, підкреслюючи його працелюбність запитанням: «Хто взагалі може зараз,в цій складній ситуації, порівнятися з ним?». З останнього ряду хтось випалин:«Кінь!»
Переломні запитання.Вони підтримують бесіду в чітко встановленому напрямку або ж піднімають цілийкомплекс нових проблем. Якщо співбесідник коректно і змістовно відповідає натакі запитання, то відповіді зазвичай дозволяють виявити слабкі місця йогопозиції. Наведемо приклади: «як Ви уявляєте собі ...?, «Як Ви вважаєте, чипотрібно радикально міняти… ?, «Як насправді у Вас справа з ...?». Подібні запитаннязадаються в тих випадках, коли ми вже отримали досить інформації з однієїпроблеми і хочемо переключитися на іншу або ж коли ми відчули опірспівбесідника і намагаємося обійти важкі місця. Небезпека в цих ситуаціяхполягає в порушенні рівноваги між ними і нашими співбесідниками. Принаполегливому використанні таких запитань співбесідник може підвести їх дозакритих відповідей «так» чи «ні». Це суттєво знизить наші шанси на отриманняінформації.
Запитання дляобмірковування. Вони спонукають співбесідника розмірковувати, ретельноаналізувати і коментувати те, що було складно. Прикладами є такі запитання: «Чиправильно я зрозумів Ваше повідомлення про те, що ...?», «Чи вважаєте Ви,що...?».
Мета цих запитань— створити атмосферу взаєморозуміння, це часто дозволяє досягнути проміжнихрезультатів.
Послідовністьвикористання запитань.
Для першогоетапу, на якому піднімаються нові проблеми, характерні відповіді «так — ні». Нанаступному стані, коли розширюються кордони сфер передачі інформації іпроводиться збір фактів і обмін думками, слід задавати переважно відкриті ідзеркальні запитання.
Після етапупередачі інформації наступає етап закріплення і перевірки отриманої інформації,на якому переважають риторичні запитання і запитання на обмірковування. Інаприкінці, відмітивши нову спрямованість інформації, ми користуємосяпереломними запитаннями.
Чого мидомагаємося такими питаннями? В будь-якому випадку ми суттєво знижуємонебезпеку «бесіди-сварки». Бо будь-яке ствердження чи констатація, особливо непідкріплене очевидними фактами, викликають у співбесідника протест, духпротиріччя і контраргументи у відкритій чи закритій (внутрішній) формі. Якщо жми модифікуємо їм форму запитання, тим самим в значному ступені їх пом'якшуючи,то співбесідник і сприйме їх легше, іноді навіть як свою особисту думку(завдяки риторичним питанням і запитанням на обмірковування).
Передачаінформації і підготовка до аргументування проходять вільніше, легше, оскількиспівбесідник стає більш відкритим і показує свої слабкі місця до того, як мипідготували аргументи, що враховують його цілі і побажання.
Само собоюзрозуміло, що застосування техніки опитування можливо тоді, коли нам потрібноотримати від співбесідника професійну інформацію і коли наша мета полягає втому, щоб краще пізнати і зрозуміти його.
Окрім того, задопомогою запитань ми максимально активізуємо співбесідника, надаємо йомуможливість самоутвердитися, чим полегшуємо вирішення своєї задачі.
Для чогонеобхідно аналізувати запитання опонента? Насамперед, це потрібно для того, щобвиявити коректні і некоректні запитання. І якщо трапляються некоректнізапитання, слід показати їх безпідставність і попросити опонента уточнити чизняти їх. Якщо оратор має у своєму розпорядженні достатньо підстав, якідозволяють вважати, що опонент навмисно вдається до некоректного запитання, тов даному випадку і тільки за цих умов його можна кваліфікувати як провокаційне.
«Задай дурне запитання,і ти отримаєш дурну відповідь». Такий визначальний вплив запитання на характервідповіді відомий з давніх пір. Під час одного зі своїх походів ОлександрМакедонський узяв в полон десять індійських філософів. Вони були відомі своїмумінням дотепно і лаконічно відповідати на поставлені запитання. Олександрвирішив випробувати полонених, поставивши їм важкі запитання. П'ятого порахунку він запитав: «Що раніше — ніч або день?». Філософ відповів: «Деньраніше принаймні на день», — але побачивши, що Олександр не дуже задоволенийтакою відповіддю, додав, що не слід дивуватися з того, що мудровані запитаннямають настільки ж мудровані відповіді. Пізніше цю ж думку повторив німецькийфілософ І. Кант. «Уміння ставити розумні запитання, — дотепно відмітив він, — євже важлива і необхідна ознака розуму і прозорливості. Якщо запитання саме пособі не має сенсу і вимагає даремних відповідей, то, окрім сорому для того, щозапитує, він має інколи той недолік, що спонукає необережного слухача добезглуздих відповідей і створює смішне видовище: один (по вираженню древніх)козла доїть, а інший тримає під ним решето».
Ось чому при постановцізапитань слід дотримувати наступні правила:
1. Запитанняставити необхідно коректно. Вони мають бути правильно сформульовані за формою ізмістом. Провокаційні і невизначені запитання недопустимі.
2. Відповідно до запитанняслід передбачити альтернативність відповіді («та чи ні») на уточнюючі запитання.Наприклад, на запитання: «Чи визнає Петров себе винним в пред'явленому йомузвинуваченні?» можна дати дві альтернативних відповіді: «Так, визнає» чи «Ні,не визнає».
3. Запитанняформулюється коротко і ясно. Довгі, заплутані запитання утрудняють їх розумінняі відповідь на них.
4. Запитання маєбути простим. Якщо запитання складне, то його краще розбити на декількапростих. Наприклад, чи «Були брати Іван і Костянтин Аксакови видавцями газети«День»?». Це складне запитання слід розбити на два простих, оскільки відповідібудуть різними — «так», «ні». Це пов'язано з тим, що Іван Аксаков був видавцемгазети «День», а Костянтин — ні, він був лише автором багаточисельних статей вній.
5. У складнихрозділових запитаннях необхідне перерахування всіх альтернатив. Наприклад, «Доякого вигляду суду по стадії розгляду справ відноситься даний суд: першій абокасаційній інстанції?». Тут не вказана третя альтернатива — суд наглядовоїінстанції.
6. Приформулюванні запитань слід відрізняти їх звичайну постановку від риторичної.Риторичні запитання, як відомо, є думками, оскільки в них міститься твердженняабо заперечення; звичайні ж запитання думками не є. Поважно пам'ятати, що лишеправильно поставлене запитання здатне виконати свої функції як в науковомупізнанні, так і в дискусії, і у вченні. Наприклад, одним з найбільш поширенихметодів дослідження різних проблем суспільного життя є опит. Мета опиту полягаєв здобутті інформації про об'єктивні і суб'єктивні (думки, настрої, інтереси іт. п.) факти із слів опитуваних. Багато правові проблеми взагалі не можнавивчати, не удаючись до опиту: громадська думка про норми кримінального права,престиж правоохоронних органів, правова свідомість, ефективність правовоїпропаганди і тому подібне. Головне в цьому методі — формулювання запитань.
У основізагальних вимог, що пред'являються до формулювання запитань, лежать розглянутіформально-логічні правила їх постановки. По-перше, запитання має бутиконкретним, коротким, зрозумілим, простим по конструкції. По-друге, запитанняповинне вказувати час, місце і контекст, які необхідно враховувати привідповіді. По-третє, в запитанні не слід вживати слова з подвійним і більш зазначення. По-четверте, контрольні запитання не повинні слідувати відразу заосновними. По-п'яте, запитання повинне вказувати на всі можливі альтернатививідповідей (позитивні, негативні вибори). По-шосте, при необхідностіконкретизації відповіді в запитанні можна ввести коротку передмову. По-сьоме,формулювання запитання і його сенс повинні враховувати особистий персональнийдосвід опитуваних в тій області, на яку направлено запитання. По восьме, неможна спочатку ставити важкі або турбуючи опитуваного запитання.
Відповідь — це думка, викликана запитанням.Основними функціями відповіді є:
а) зменшенняневизначеності, закладеної в запитанні, або
б) вказівка нанеправильну постановку запитання.
При цьому одне іте ж запитання може мати багато різних відповідей, не рівнозначних по своїхлогіко-інформаційних характеристиках. Звідси розрізняють наступні видивідповідей.
1. По областіпошуку відповіді діляться на прямі і непрямі. Прямою називається відповідь, якабереться безпосередньо з області пошуку відповідей, без додаткових відомостейабо міркувань. Непряма відповідь береться з ширшої області, ніж область пошукувідповідей, вона пов'язана з прямою відповіддю деяким логічним відношенням поістинності. Наприклад, на запитання «Чи скоював громадянин Кузин даний злочин?»можна відповісти: «В той час, коли було здійснено злочин, громадянин Кузинразом зі своєю сім'єю знаходився в іншому місті в гостях у родичів». Цявідповідь є непрямою. Він, як і схема його побудови, тобто його основа, неміститься під знаком запитання, проте з нього логічно виходить пряма відповідь:«Громадянин Кузин даний злочин не скоював». В порівнянні з прямою непрямавідповідь не зрідка містить додаткові відомості і тому використовується дляусестороннього розгляду питання. Оскільки промовець не може бути байдужим дотого, розуміють або не розуміють його слухачі, чи до кожного з них доходитьсенс тверджень, то до непрямих відповідей він може вдаватися тільки будучиповністю впевненим, що аудиторія достатньо підготовлена для усвідомлення їхзмісту. В іншому разі вони стають непотрібними. За інших умов непрямі відповідіне тільки прийнятні, але й бажані. За їх допомогою оратор може продемонструватисвою ерудицію і показати, що він вільно володіє матеріалом. Для досвідченогополеміста непряма відповідь дозволяє використовувати більш загальні знання зтеорії, цікаві відомості з суміжних галузей науки, типові образи з художньоїлітератури.
Пряма негативнавідповідь може стосуватися як сутності запитання, так і його форми. Мотивом длявідмови відповідати по суті на запитання частіше всього служить визнання учасникомполеміки своєї некомпетентності, тобто недостатнє знання випадково порушених успорі наукових чи практичних проблем, відсутність в його розпорядженнінеобхідних відомостей, матеріалів чи джерел і т. ін. До такої мотивованоїнегативної відповіді не можна ставитися упереджено і розцінювати її якуразливість.
2. За обягомінформації розрізняють повні і часткові відповіді. Повна відповідь без залишкуусуває невизначеність, що повідомляється питанням, і робить невідоме відомим.Їм є всяка пряма відповідь, а також всяка несуперечлива думка, з якої виходитьпряма відповідь. Дійсна повна відповідь називається вичерпною. Таким чином,всяка вичерпна відповідь є повною, але не навпаки. Часткова відповідь лише вдеякій мірі усуває невизначеність, що повідомляється запитанням, і наближаєперетворення невідомого у відоме. Їм є всяка думка, витікаючи як слідство зпрямої відповіді на основі прийнятих положень, але не навпаки. Наприклад, на запитаннячи «Готовий уряд твердо узяти владу в свої руки і здійснити економічну реформу?»депутат відповів: «Уряд не може здійснити економічну реформу, оскільки нерозроблена її концепція». Відповідь часткова: немає відповіді на першу частину запитання.
Серед відповідейрозрізняють:
— щирі іпомилкові;
— прямі інепрямі;
— короткі і розгорнуті;
— повні інеповні.
Погносеологічному статусу, тобто стосовно дійсності, відповіді можуть бути щиримиі помилковими. Відповідь розцінюється як щирий, якщо виражене в ньому судженняправильне, чи адекватно відбиває дійсність. Відповідь розцінюється як помилкова,якщо виражене в ньому судження невірне, чи неадекватно відбиває положення справу дійсності.
Прямі і непрямівідповіді — це два види відповідей, що розрізняються способом вираженняінформації.
Прямимназивається відповідь узятий безпосередньо з області пошуку відповідей, приконструюванні якого не прибігають до додаткових зведень і міркувань. Наприклад,прямою відповіддю на запитання, що заповнює, “Коли була прийнята КонституціяУкраїни?” буде судження: “Конституція України була прийнята 28 червня 1996року”. Прямою відповіддю на уточнюючий запитання — “Чи є дельфін рибою?” будесудження: “Ні, дельфін не є рибою”.
Непрямоюназивається відповідь, що беруть з більш широкої області, ніж область пошукувідповіді, і з який лише вивідним шляхом можна одержати пряма відповідь. Так,для запитання “Коли була прийнята Конституція України?” непрямим буде наступнавідповідь: ”Конституція України була прийнята напередодні 5-ої річницінезалежності України”. На питання “ Чи є дельфін рибою?” непрямою будевідповідь: “Дельфін відноситься до ссавців”. При реконструюванні непрямоївідповіді на перше запитання що відповідь містить інформацією не тільки про часприйняття Конституції України, але і про час настання 5-ої річниці незалежностіУкраїни. В другому випадку що відповідь має додаткову інформацію, про те щодельфін — це ссавець, і що ссавці і риби утворять два непересічних класи.
За граматичноюформою відповіді можуть бути короткими і розгорнутими.
Короткі — цеодноскладові — стверджувальні і негативна відповіді: “так” чи “ні”. Розгорнуті- це відповіді, у кожній з який повторюються всі елементи запитання. Наприклад,на запитання “ Чи був Карл Маркс атеїстом?” можуть бути отримані позитивнівідповіді: коротка — “Так”; розгорнута — “Так, Карл Маркс був атеїстом. ”;негативні відповіді: коротка — “Ні”; розгорнута — “Ні, Карл Маркс не буватеїстом. ”
Короткі відповідінайбільш придатні для простих запитань; при складних запитаннях доцільнокористатися розгорнутими відповідями, оскільки односкладові відповіді в цьомувипадку нерідко виявляються двозначними.
По обсязіпредставленої у відповіді інформації вони можуть бути повними чи неповними.Проблема повноти найчастіше виникає при відповідях на складні запитання.
Повна відповідьвключає інформацію з усім чи елементам складовим частинам запитання. Наприклад,на складне уточнююче запитання: “Чи вірно, що підмет, присудок і доповнення єдругорядними членами речення?” повним буде наступна відповідь: “Підмет іприсудок є головними членами речення, доповнення — другорядним членом .” Наскладний запитання: “Де, коли і на честь якої події був установлений пам'ятниккнязю Володимирові?” повною буде наступна відповідь: “Пам'ятник великому князюкиївському Володимирові Святославовичу встановлений у 1853 році в Києві на честь770-річчя водохрещення Русі. ”
Неповна відповідьвключає інформацію щодо лише окремих елементів чи складових частин запитання.Так, на приведений вище запитання —: “ Чи вірно, що підмет, присудок ідоповнення є другорядними членами речення?” — неповним буде відповідь: “Ні,невірно, підмет є головним членом речення”. На запитання “Де, коли і на честьякої події був установлений пам'ятник князю Володимирові?” — неповною будевідповідь: “Пам'ятник князю Володимирові Святославовичу встановлений на честь770-річчя водохрещення Русі. ”
Неповна відповідьна перше запитання не містить інформації про роль присудка в пропозиції, адруга відповідь не вказує час і місце встановлення пам'ятника.
По намірахвідповідаючого розрізняють позитивні і негативні відповіді.
Прагненнярозібратися в запитанні приведе до позитивної відповіді, прямої чи непрямоївідмовлення відповідати на нього — до негативної відповіді.
Знання правилпостановки запитання і його зв'язків з відповіддю дозволяють сформулюватинаступні правила формулювання відповіді:
1. Відповідь маєбути ясною, однозначною і короткою. Це багато в чому залежить від того, як той,що відповідає розуміє запитання і чи хоче він на нього давати відповідь.
2. Відповідьповинна зменшувати невизначеність запитання, бути інформативніше за ньго.Багато спорів і дискусій безплідні через відступ від цього правила. «Товчутьводу в ступі» — говорять в таких випадках.
3. Принекоректній постановці запитання відповідь повинна містити і вказівку на цюнекоректність. В деяких випадках досить сказати, що в такому-то пункті запитанняне ясне і вимагає уточнення. У інших — що запитання не заслуговує наобговорення, оскільки воно остаточно вирішене і відповідь відома. У третіх — щовимагати відповіді доки передчасно, оскільки запитання нерозв'язне черезнедолік якихось даних, відсутність відповідних методів рішення і так далі.
На особливу увагузаслуговують запитання, джерело некоректності яких — помилковість їх передумов.Єдино можливий спосіб відповідати на такі запитання — відкидати ці помилковіпередумови.
Відповіді завждимають будуватися згідно з поставленими запитаннями, тому що тільки за такихумов вони виконують свою основну функцію — уточнюють інформацію, якої бракує,чи несуть нову, і, отже, реалізують пізнавальну функцію запитання.
Відповідь можнавважати правильною тільки тоді, коли висловлені в ній судження за своїм змістомістинні (тобто адекватно відбивають реальну дійсність) і логічно пов'язані іпоставленим запитанням. Судження, нехай і істинні, але не пов'язані ззапитаннями, кваліфікуються як «відповіді не по суті» і не розглядаються.
Помилковими абохибними відповідями вважаються ті, що за змістом пов'язані з запитаннями, однакпо суті неправильно відбивають дійсність, їх виникнення пояснюється помилковимидумками чи некомпетентністю. Ненавмисно допущені помилки (так звані помилковівідповіді) слід відрізняти від навмисно неправильних відповідей, тобто хибних,з метою ввести в оману учасників дискусії.
У ході полемікине завжди легко і просто відрізняти помилкові відповіді від хибних. Томузвинувачення в свідомій хибності завжди припускає наявність достатньо вагомихдо того підстав і не може спиратися тільки на підозрі та інтуїтивних здогадках.Потрібні докази.
Існує різнеставлення промовця до поставлених запитань. Прагнення зрозуміти їх приводить допозитивних відповідей, а ігнорування запитань шляхом прямої чи непрямої відмовивідповісти на них — до негативних.
Закони логіки,будучи специфічними законами мислення, неодноразово пов’язані із законамиоб’єктивного світу, погоджуються з ними. “Закони мислення і закони природинеобхідно погоджувати між собою, якщо тільки вони належно пізнані” (Маркс. К.,Енгельс Ф. Твори).
Закони логікиоб'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самиммисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивногосвіту. «Закон логіки є відображення об'єктивного в суб'єктивній свідомостілюдини».
Закони логікиіснують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійне іпідлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона проіснування законів логіки чи ні, мислить у відповідності до законів логіки.
Знання логічногомеханізму постановки запитань і конструювання відповідей на них відіграєважливу роль в судовому процесі, є раціональною основою успішного проведеннядопитів, свідкувань, упізнання й інших судово-слідчих дій, а також продуктивнихсоціологічних опитувань шляхом анкетування.
Таким чином,питально-відповідний комплекс грає важливу роль в процесі пізнання правовоїдійсності. Тому юристові потрібно знати логічну суть запитань і відповідей, їхвиди, правила постановки запитань, щоб коректно їх задавати і відповідати наних, розрізняючи і вказуючи прийоми, які можуть застосувати співбесідники понезнанню або навмисно.
логічнийзапитання відповідь мислення
Використаналітература
1. Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основилогіки. К.,1996;
2. Арюлин А.А Учбово-методичнийпосібник по вивченню курсу «Логіка». К.,1997;
3. Ерашев А.А., Сластенко Е.Ф.Логіка. К.,1993;
4. Кирилов В.І, Старченко А.А.Логіка., М.,1987.
5. Томан Іржі. Мистецтво говорити. –К., 1998.
6. Дейл Карнегі. Учись виступатипублічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.
7. Культура ведення дебатів. –Харків, 1988.
8. “Історія світової культури”Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р
9. С.І. Радциг «ІсторіяДавньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;
М. Гаспарова, В. Борухович«Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;
10. «Антична література», м. Москва,у «Освіту», 1986 р.
11. Історія красномовства. – к.,2000.
12. Українська та зарубіжна культура.Підручник. – к., 1999.
13. Ішмуратов А.Т. Вступ дофілософської логіки. К., 1997
14. Жеребкін В.Є. Логіка. Х., 1995
15. Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. –С.332.
16. Гетманова А.О. Учебник по логике.– М., 1995.
17. Конверський А.С. Логіка. – К.,1998. – С.32.
18. Руденко К.П. Логіка. – К., 1976.– С.139.
19. Кирилов В.И., Старченко А.А.Логика: Учебник для юрид. ф-тов и институтов. – М., 1996.
20. Аверьянов Л. Я. Социология:искусство задавать вопросы –М.,1998.
21. Белнап Н., Стил Т. Логикавопросов и ответов. — М.: Прогресс, 1981.
22. Волович В. И. Надёжностьинформации в социологическом исследовании. – К.: Наукова думка, 1974.
23. Гречихин В. Г. Лекции по методикеи технике социологических исследований. – М.,1988.
24. Садмен С., Брэдберн Н. Какправильно задавать вопросы. — М.: Институт Фонда “Общественное мнение”, 2002.
25. Кримінологія: Підручник / Підред. Ст Ст Орехова. — СПб., 1992.
26. Кант І. Соч.: У 6 т. — М., 1964.-Т. 3. — С. 159.
27. www.politik.org.ua