Давньословя'нська міфологія - колиска філософської думку України - Руси

Національний технічнийуніверситет України „КПІ”
Кафедра прикладної математики
РЕФЕРАТ
З курсу „Філософія”
На тему: Давньословя’нськаміфологія — колиска філософської думку України – Руси.
Виконав:
Студент групи КМ -12
Богданов Євген
КИЇВ 2003

План
 
ВСТУП… 3
ДОХРИСТИЯНСЬКИЙСВІТОГЛЯД ДАВНІХ СЛОВ’ЯН – ПЕРЕДІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ. 4
Різноманітністьміфологічної тематики… 5
Характерніриси української міфології 6
Релігійневірування. 8
ОСОБЛИВОСТІФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ  9
Філософськадумка на Русі 10
Вирішенняфілософських проблем… 12
Філософськіідеї у творчості давньоруських книжників. Іларіон Київський. 13
ЛІТЕРАТУРА… 15

ВСТУП
 
[2]Виникненняперших філософських ідей давніх русичів було закономірним процесом формуваннясвітогляду з певними етапами (типами) його розвитку і тісною спадковістю міжними. Деякі елементи «філософського» осмислення явищ природи і людського життябули наявні вже в народному світогляді східнослов'янських племен за­довго дохрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньоїміфологічної системи створювалися перші передфілософські утворення, які булизумовлені значною мірою характером і способом діяль­ності, побутом давніх українцівФормувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації наосвоєння світу, своя національна культура.

 
ДОХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОГЛЯДДАВНІХ СЛОВ’ЯН – ПЕРЕДІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
Наоснові емпіричного досвіду і міфологічної картини світу наші предки створювалисвоєрідну природну релігію, яка пізніше була названа язичницькою. У ційнародній релігії основним предметом була природа, яка обожню­валась. Природненачало Всесвіту, філософія вічного життя були найвищою ідеєю цієї релігії.Українська міфологія як сукупність переказів про явища природи та соціальногожиття в образно-наочній формі ілюструвала прагнення людини пояснити іупорядкувати світ, який її оточував, розкрити єдність людини і природи.
[3]Форми українських міфівмають одну характерну прикмету: вони дуже близькі до природних форм. Ми небачимо в народній фантазії охоти до негарних, неесте­тичних велетенськихміфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та рогатих богатирів зстрашними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруськаміфологія. Український народ в своїх міфах держиться міри; його фантазія нелюбить — переступати за границі ненатуральних форм; вона любить правду і есте­тичність»навіть, можна сказати, вже геть-то описує красу міфічних образів такимифарбами, як в християнських ака­фістах описується краса християнських святих,так що вже автор не знає, й до чого прирівняти їхню красу і святе життя.
Нажаль, відомостей про українську міфологію занадто мало, через це дати їй повнухарактеристику надзвичайно важко. Розвиток української міфології був перерванийвве­денням християнства, і вона не змогла розвинутись в закінчену систему. Уборотьбі з так званим «поганством»  були знищені безцінні пам'ятки мистецтва стародавньогоязичницького світу, а до нас дійшли тільки уривки з української міфології.Більшість матеріалу, яким дово­диться користуватись, в основному вийшов з рукду­ховних осіб, котрі в цій справі не могли бути об'єктив­ними. Середньовічніхроніки, аннали, повчання, слова тощо мали, як правило, характер критики ізасудження стародавньої віри українського народу. Саме тому великий інтереспредставляють усні перекази, народні звичаї, ле­генди, пісні, в якихрозкривається історія справжнього життя нашого народу.
Уміфі дійсність була образною і конкретною, схопле­ною схематично. Людина ще немислила про світ, вона була ще вільною від розумового визначення речей, їхякостей і властивостей, ще не ставила ніяких питань стосовно достовірностіпредмета свого пізнання. Людина просто жила в середовищі, яке її оточувало.Розумове, абстрактне і чуттєве так тісно переплітались у міфі, що перевагаоднієї з цих сторін не усвідомлювалась. Для наших предків не потрібні булидокази про живий взаємозв'язок і активну взаємодію всіх предметів, речей світу,про існування домовиків, русалок, водяників тощо. Все було всюди, і людинавзаємодіяла, спілкувалась з усім. Але реальної людини міфологія ще не знала.
[3]Найбільшийматеріал для висліджування української міфології дають колядки і щедрівки,котрі співають на Різдво, проти св. Василя чи Нового року. На Білій Русі ко­лядкиспівають і на Великдень; вони там звуться волочовними піснями і нічим неодрізняються од українських різдвяних колядок. Волочовні пісні на Великденьбули і на Україні, як згадують наші літописи, і, мабуть, вивелись, а теперзосталось тільки волочіння. Малі хлопці, а часом і парубки ходять на Великденьпо хатах і славлять Христа віршами. Ті вірші подекуди на Україні і теперзвуться волочінням. Що таке слово коляда, до сього часу трудно довідатись.Трудно пристати на те, щоб воно вийшло од латинського слова calendae, якзвались у римлян перші дні кожного місяця. Народ надто дуже глядить своїхзвичаїв та ще й обрядових, щоб змінити давнє ім'я на нове, котре йшло десьздалека, та ще й з Рима.
Різноманітність міфологічної тематики
Багатоманітністьукраїнської  міфологічної  тематики складала цілий ряд циклів:
1)космогонічні — про походження життя (створення світу);
2)антропогонічні — про створення людини;
3)тотемічні — про тотемічних предків окремих пле­мен, в основі яких лежатьфантастичні уявлення про поход­ження племені від певних тварин;
4)теогонічні — про походження богів;
5)календарні — про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року ігосподарською діяльністю;
6)есхатологічні — про потойбічний світ та передбачен­ня майбутнього;
7)історичні, культурно-біографічні — про життєві вип­робування і діяння окремихгероїв, героїчний епос-билини тощо.
Розглянемодеякі з типів міфів детальніше.
Українськаміфологія багата космогонічними міфами, в яких мова йде про створення світу.Одним з таких є міф про створення світу з яйця. Сонце у цьому міфі представленев образі Жар-птиці, яка своїм пером може освітити весь сад. А Зимовий Холод —змій-чарівник — хоче викрасти Жар-птицю. Проте вона встигає знести золоте яйце,з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла.Сонце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушуєхмари лити дощові потоки. Так, з уявленням про яйце змальовується початоквсього живого, того, що народжується. Звідси — звичай писати писанки, якідарували люди одне одному з побажанням здоров'я й дов­гого життя. Таким чином,сакральність яйця, писанки була визначена ще до впровадження християнства, дотієї обряд­ності, яка пов'язана з Великоднем.
        У дохристиянськихантропогонічних міфах, в яких мова йде про створення людини, частіше всьогозгадується дере­во як матеріал, з якого створено людство. Це міг бути дуб, ясенабо просто пеньок. Але в цей матеріал потрібно було вдихнути живий вогонь. Томуоживлення людини частіше всього пов'язувалось з небесним вогнем-блискавкою.
Воснові тотемічних міфів лежить уявлення про фан­тастичний, надприродний зв'язокміж певною групою людей і певним видом матеріальних предметів («тотемів»).Тотемами могли виступати різні тварини, рослини, пред­мети або явища природи,які служили об'єктом вшануван­ня первісних людей.
Систематотемічних міфів відображала все життя первісної людини, її уявлення про світ,про природу, про всі речі, предмети, які оточували людину. Весь цей живий інеживий світ разом з людиною ототожнювався в її тотемічних уявленнях.
Характерні рисиукраїнської міфології
Великою  пошаною   в українській міфології користувалися   звірі,   особливо великі ісильні. Деякі звірі ставали вірними покровителями людини, захисниками певногороду чи племені, тобто були їх тотемами. Навколо кожного тотема об'єднуваласьпевна трупа людей (рід, плем'я тощо), і всі вони вважались родичами.  В  епохутотемізму відбулась велика персо­ніфікація, уособлення звірів(лисичка-сестричка, вовчик-братик і т. п.). Багато легенд є про перетвореннялюдини на звіра чи птаха і навпаки.
Доситьрозвинутою у наших предків була демонологія — віра в духів-демонів, якіпов'язувались з явищами природи, побутово-господарським життям. Ці істотиодухотворювались, персоніфіковувались і були сильнішими від людини. Як правило,вони панували над певними своїми ділянками. Люди прагнули налагодити стосунки зними, зрозуміти їх, щоб ті якомога менше шкодили. Одних задо­брювали, протиінших проводили ворожіння, заклинання, свята, ігрища, використовувалиспеціальні знаки, амулети-обереги.
Вукраїнських народних казках, переказах, піснях, обрядовості змальовані різнідемонічні істоти, найчастіше з людською подобою, тобто наділялисьантропоморфними рисами. Це русалка, відьма, диявол (чорт), вихор, вовкулак,песиголовець, домовик, змій тощо. У «Лісовій пісні» Лесі Українки, яка єшедевром у змалюванні міфологічної картини світу, є такі духи-демони, якЛісовик, Водяник, Мавка, Куць, Перелесник. Одні з них були носіями добра, інші— зла.
Уповір'ях українців значне місце займає образ Долі як втілення щастя, удачі. АлеДоля може бути не тільки доб­рою, а й злою (Недоля, Лихо, Біда, Злидні тощо).
[5]Протилежності„порядок-хаос”, „своє-чуже” осмислюються у відповідній символіці„світ-темрява”, „верх-низ”, „праворуч-ліворуч”. У давньоукраїнській свідомостіпереважає виокремлення „світу”, „верху”, „праворуч” – як цінністно переважаючи,що протистоять символам „темряви”, „низу”, „лівостороннього”. Простірвпорядкованого космосу сприймається невід’ємно від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядки в ньому.Досить показати щодо цього є притаманні міри довжини – п’ядь, лікоть, стопа, крок.
[5]Зазначені особливостімислення позначилися й на характері уявлення про людину, яким удавньоукраїнській культурі притаманна відсутність чіткого протиставлення душі ітіла, так характерного для типового християнського розуміння. Виявом цього євластиве сов’янській міфології уявлення про „множинність” душ.
[5]Відсутністьчіткої антитези „дух-тіло” позначилось і на розумінні слов’янами акту творіння,яке не мислилось як перетворення „ніщо” на „щось”, а розумілось у вигляді актувпорядкування, під час якого людині відводилось роль активного співучасникасвітових подій.
[5]Умежах Києво-Руської культури склався притаманний українській духовній традиціїтип мислення, не схильний до абстрактного, відірваного від життя філософськоготеоритезування.
Знайомлячисьз українською міфологією, варто звер­нути увагу на таку її особливість, якпантеїзм. У прадавній народній вірі українців природа, природні стихії обожню­валися,набували сакрального характеру. Людське буття було поєднане з природою, авідтак і з божеством. Як зазначав І. Нечуй-Левицький, «пантеїстичний мотивзробив для українського народу всю природу живою, розумною, гово­рячою йдумаючою». Таке обожнювання всіх небесних світил та явищ природи призвело дотого, що в уяві наших предків виникла ціла система різних богів, яким люди пок­лонялись,тобто для українського міфологічного світогляду був характерним політеїзм.
Релігійне вірування
Богіву наших предків було багато. Олімп українських богів мав свою місцевухарактеристику. У різні епохи були різні боги, кожне плем'я могло мати власнихбогів, хоча й були загальні, які могли мати різні назви. Існувала своєріднаієрархія богів, де були «найстарші» боги, а після них ішли вже нижчі рангом, Унауковій літературі немає єдиної точки зору щодо однозначного визначення місцяв цій ієрархії кожному з головних богів, особливо коли мова йде про«найголовнішого» бога. Називають Род, Сварог, Перун тощо.
Релігійнівірування наших предків пройшли певні етапи розвитку, перш ніж розвинулись убік абстрагування та уніфікації образу вшановуваних сил. Якщо спочатку людинане цікавилась небом, воно для неї було дуже далеким від її жорстоких буднів, топізніше «небесні воро­та» стали початковими космічними питаннями про тайниіснування, смерті, про закони природи, початок світу тощо. Своєрідна мудрістьнаших предків, їх досвід та життєва філософія сформували поняття неба якнайвищу світову силу, територію вищих сил. А в земному житті йшла бо­ротьбадвох сил — добра і зла.
Задовгодо введення християнства нашими предками ве­лось ще незрозуміле, але невпиннешукання єдиного Бога. Поступово складалось уявлення, що світом керує Вища Сила,а крім неї є багато другорядних і третьорядних сил, які керують різнимисторонами природи. Сили природи розумілись подвійно — це були духи добра і злав їх постійній боротьбі. Склалось і уявлення про другий світ — замогильний,потойбічний світ людських душ, а звідси і питання про пос­мертне життя, якестало нерозривною частиною цілісності життя. Безсмертя душі, честь, мужність іволя богів ставали приводом для постійних роздумів наших предків, які ви­росталиу людській гідності й Божому покликанні. Всесвіт, космос, в язичницькій релігіїсприймався як надісторичний, в природі існував вічний колообіг, визнавалась ас­тральназалежність. Досить розвинутим, був культ предків як важливий принцип соціальноїдетермінації.
[4]Вжедо християнства були введені такі поняття, як «Бог», «молитва», «небо», «рай»,«пекло», «свято», і багато інших складали основу релігійної свідо­мості нашогопрадавнього народу. Митрополит Іларіон, зауважуючи, що найважливішим релігійнимпоняттям було слово «Бог», показує, наскільки сильно воно розгалужене ународній мові. Цікаво знати, що воно є спільним коренем таких слів, як багач,богатир, збіжжя, зубожіти. «Небога», «небіжчик», наприклад, це ті, за кого неопікується Бог. Вирази «бозна» (Бог знає), «помагайбі» (помагай Боже),«спасибі» (спаси Боже) та інші вказують на глибоку давність і широке засвоєннянашими предками цих та інших релігійних термінів.
Отже, можна зробити висновок, що наша прадавня на­роднавіра була досить розвинутою. Світогляд наших предків не був бідним. Вінохоплював все життя людини, був практичним, господарським. Деякі елементи «філо­софського»осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже у народномусвітогляді східнослов'янських племен задовго до хрещення Русі та появиписемності. На основі першої світоглядної самобутньої системи створю­валисьперші передфілософські утворення, які були зумов­лені значною мірою характеромі способом діяльності, побутом наших давніх предків. Формувався свій стильжиття і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своякультура.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯФІЛОСОФІЇ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Змінив житті наших предків сприяли зміні їх міфо­логічних уявлень і вірувань.Язичництво з його політеїс­тичним поклонінням, той набір навичок, умінь,відомостей, що передавались в основному усною традицією, вже не моглизадовольнити подальший суспільно-історичний і культурний розвиток Русі. Недавали вони відповіді і на важливі світоглядні питання, через що змушені булипоступитися філософському світорозумінню. В. С. Горсь­кий зазначає, щоруйнування міфу і зародження філософії відбуваються тоді, коли картина світу,що описувалась міфом, стає предметом вивчення, коли виникає потреба пояснити,що означають слова «добро» і «зло», що приховується за словами, які описуютьміфологічну картину світу.
[6]Процесстановлення вітчизняної філософської думки відбувався приблизно з кінця Xстоліття. Це був період, коли Київська Русь ставала могутньою слов'янською дер­жавоюз визначним економічним, політичним і культурним центром, яким стала її столиця— Київ. І цьому значною мірою сприяла християнізація Русі, яка привела до змінисвітоглядних та культурно-ціннісних орієнтирів. 988 рік офіційно поділивісторію східних слов'ян на язичницький і християнський періоди. На змінуязичницькому світо­сприйманню приходить християнізована картина світу.Християнський світогляд стає панівним, і цим зумов­люється його провідна роль укультурі в цілому і, зокрема, у формуванні філософського мислення.
[7]Щодо ролі введенняхристиянства на Русі існують дві основні протилежні точки зору. Перша —офіційна, згідно з якою прийняття християнства східними слов'янами вважаєтьсязакономірним явищем, розцінюється як подія величезної ваги. Прихильники другоїточки зору вважають, що перехід Володимира до християнства був трагічною,епохальною помилкою, зрадою традиційної предківської віри, капітуляцією передВізантією, свідченням ідейної поразки. Стверджується, що Україна-Русь черезприйняття християнства засудила себе на духовний застій та без­плідність, навтрату права мати свій спосіб духовного життя. Відречення від «Святині Отцівсвоїх», втрата власної віри — найважча наша втрата.
[7]Надумку багатьох вчених (І. Огієнко, Б. Рибаков, М. Попович, В. Шаян, Я. Оріон,Л. Силенко, Г. Лозко та ін,), наша традиційна предківська віра не булатупиковим шля­хом у розвитку світогляду й духовної культури народу.
Уновій релігії людська історія поді­лилась на дві ери: дохристиянську якпередісторію і християнську, власне історію.
Такийпроцес формування і зміни світогляду дає мож­ливість зробити висновок, щофілософські ідеї Київської Русі мають свої корені в міфологічному,міфоепічному, язичницькому уявленні східних слов'ян. Народна культура, народнатворчість стали головним джерелом формування української філософії

Філософська думка на Русі

[2]Звведенням християнства, з розповсюдженням письменства, грамотності, особливо зрозвитком літератур­ної мови, давньоруська культура отримує можливість поз­найомитисьз надбанням світової філософської думки минулого. Київські книжники знали твориІоана Дамаскіна, Піфагора, Демокріта, Діогена, Сократа, Платона, Арістотеля,Епікура, Софокла, Есхіла та інших мислителів минулого. Значне місце уформуванні філософських ідей займає Біблія, перекладні твори Святого Письма,твори «отців церкви». Серед представників патристики на Русі авторитетомкористувались імена Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Златоуста,Афанасія Алексан-дрійського та ін. Саме християнська філософія першою збудилаінтерес до філософської думки на Русі.
[4]Велике значення длядавньоруської філософії мала творчість Іоана, екзарха Болгарського, авторадосить попу­лярного на Русі «Шестиднева». Цікаві роздуми містить у собі відомийна Русі того періоду «Ізборник» 1073 р., який включає в себе більш ніж 300статей, присвячених різним питанням: богослов'ю, етиці, логіці, поетиці,історії, філософії, ботаніці, астрономії тощо. Розповсюдженими були збірники«Діоптра», або «Зерцало», «Бджола» та ін.
[7]Характерноюрисою філософської думки Київської Русі було «софійне» розуміння філософськогознання. «Софія» (мудрість) тлумачиться не як абстрактно-монологічне, а якособистісно-плюралістичне знання. На цю платонічно-християнську традиціюзвертає увагу А. К. Бичко, вказу­ючи, що «саме особистісність «софійного»знання дозволяє тлумачити києворуську (українську) ментальність як екзистенціальну,а християнство в Київській Русі сприй­мати «під знаком Софії». Мудрість, впершу чергу, є знанням суті речей, їх сенсу, тобто «божественного задуму» їхтворення.
[2]Уміфологічних уявленнях східних слов'ян вироби­лась своєрідна «модель світу» знаївно пантеїстичної, нату­ралістичної позиції. Пізніше в християнськомусвітогляді ця міфологічна «модель світу» була роздвоєна на «наявне» буття(природа, людина) і «бажане» (божественний, тран­сцендентний світ). Природавтрачає божественну сутність, вона створена Богом з нічого і може в ніщоперетворитись. Лише Бог вічний, він — начало всього.
[2]Недивлячись на таке роздвоєння світу, християнське світобачення не заперечує світприродний, оскільки він вважається творінням Божим, а звідси виникає своєрідневирішення проблеми єдності світу. Це, в першу чергу, стосується проблемивідношення духовного і мате­ріального, яка вирішувалася з позицій дуалізму.Світ земний, природний, матеріальний був відображенням світу божественного,духовного, а разом вони складали єдине, гармонійне, упорядковане ціле. Вкиєворуській думці навіть з'явились спроби віднайти посередників, які б подо­лаливідчуження між цими світами. Такими посередниками в уяві києворусичів виступалиБогоматір Діва Марія, ангели, перш за все архангел Михаїл, які і забезпечувалиєдність світу.
       
Вирішення філософськихпроблем
Виходячиз вирішення проблеми єдності світу вирі­шувались і натурфілософські проблеми,проблеми розу­міння природи. Світ природи уявлявся гармонізованим таієрархізованим, упорядкованим, закономірним, в якому центральним регулятивнимпринципом є Бог як вище благо і досконалість. Важливим моментом у цих поглядахє те, що порядок природи визначався не тільки Богом, а й людиною як дійснимоб'єктом божественного світоправління і кінцевою метою світоустрою.
Проблематіла і душі займає важливе місце в роздумах київських книжників, які у їївирішенні спирались на «Шестиднев», «Ізборник» 1073 р. та інші пам'ятки писем­ності.Вважалось, що на відміну від тіла душа безтілесна, є «сутністю живою», алетільки в поєднанні з тілом вона стає реальністю. Так проводилась спробаобгрунтувати дуалізм двох субстанцій в людині.
Виходячиз такого погляду на людину формувались і певні моральні норми, вимоги,цінності, орієнтації та ідеали. Характерним є те, що саме ця сторона людськогожиття вважалась настільки важливою, що це привело фактично до етизації всієїфілософської думки Київської Русі. Конфлікт між добром і злом проходив черезвсю філософську проблематику.
Відзначаєтьсяще одна особливість, викликана взаємо­дією християнського і народногосвіторозуміння,— плю­ралізм світоглядних позицій, який надав філософській думціКиївської Русі поліфонічного звучання. В давньо­руському духовному життівідбулось перехрещення і взаємодія різноманітних культур.
[2]Характерноюрисою філософської культури Київської Русі є її несприйнятність абстрактного,відірваного від життя філософствування. Виробляється своєрідний його тип, щовідрізняється не предметом, а суб'єктом пізнання. В межах цього типуфілософствування він виступає не як чисто гносеологічний, а як ціліснийсуб'єкт, для якого ха­рактерною є єдність морального й гносеологічного. Цимпояснюється етизація філософської думки, а звідси і тяжіння до проблем людини іосмислення історії. Скла­дається своєрідний тип середньовічного антропологізму.
Філософські ідеї утворчості давньоруських книжників. Іларіон Київський.

Першимитворами київських книжників були так звані слова, повчання, послання, моління,в яких виразно постав­лені важливі світоглядні проблеми, подані глибокі філософ­ськіідеї. Саме з книжним знанням перш за все і був пов'язаний початок філософськоїдумки києво-руської доби. Навітьсклалось таке уявлення, що філософ — це перш за все вчений книжник, граматик,освічена людина, яка глибоко розуміється на книжній премудрості; але якщофілософ є обов'язково книжником, то не кожний книжник гідний звання філософа.Скоріше за все, філософом вва­жали не того, хто просто володіє книжнимизнаннями, а того, хто ці знання втілює в життя, використовує їх як керівництвов процесі життєдіяльності, а звідси і філософія мислилася не просто якабстрактне теоретизування, а й як практична мораль, як знання і повчання наоснові знань. Про філософію Київської Русі, про її рівень прийнято судити потворчості таких видатних давньоруських книжників, як Іларіон Київський, ЛукаЖидята, Феодосія Печерський, Нестор, Никифор, Володимир Мономах, КлиментСмолятич, Кирило Туровський, Данило Заточеник та ін.
Чільнемісце в творчості багатьох київських книжників займає образ історії. Тут вартоназвати «Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського (поч. XII ст.) —одного з перших давньоруських філософів. Відомості про його життя доситьобмежені. У 1051—1053 рр. Іларіон був першим київським митрополитом. Післямитрополичої ка­федри, якої його позбавили, він постригся у ченціКиєво-Печерського монастиря під іменем Никона і пізніше став його ігуменом.Відомо, що Іларіон входив до числа наближених князя Ярослава Мудрого, боровсяза об'єднан­ня Русі, був поборником освіти, виступав за рівні права руської ігрецької церков, за незалежність руського народу.
[4]Основнамета, яку ставить Іларіон у «Слові...»,— пока­зати зростання безпосередньоїбожественної участі в людській історії, яка розділяється на період«язичницький», період іудейського «закону» і завершальний період християнської«благодаті та істини». Він, зокрема, зазна­чав: «Хто ще великий такий, як Богнаш? Він один, що творить чудеса. Установив закон на уготування істини йблагодаті, бодай навикло у ньому людське єство від багато­божжя ідольськоговідходити, в єдиного Бога вірувати, щоб посудина скверная — людство, омитеводою, законом і обрізанням, прийняло молоко благодаті й хрещення».
Будучи носіємхристиянського світосприйняття, Іларіон розвиває особливий тип ставлення доісторії. Минуле, тобто біблійну історію, він сприймає як реальний символ,прообраз власне християнської історії. Як давньоруський мислитель Іларіонпроцес християнізації розглядає через призму хрещення Русі, яке, на його думку,є завершальним етапом розповсюдження християнства: «Віра благодатна по всійземлі розповсюдилася і до нашого народу руського дійшла. І озеро законувисохло. Євангельське ж джерело наводнилося і всю землю покрило і до насрозлилось».
Провідноюідеєю «Слова...» є утвердження патріотизму, любові до Вітчизни. Саме цей твір єпершим, в якому зма­льовується велич і єдність землі Руської. Іларіонпрославляє патріотизм видатних діячів, князів руських, перш за все Володимира:«… не в слабкій і безвісній землі володарю­вали, а в Руській, що знана ічувана є в усіх чотирьох кінцях землі!»
Ціта інші ідеї філософсько-світоглядного характеру, висунуті Іларіоном в йоготворі, плідно використовувались у подальшому становленні філософської думки,суттєво вплинувши на ідейний процес Київської Русі та наступні періоди історії.Фактично з Іларіона започатковується українська історіософська тематика.

ЛІТЕРАТУРА
 
        
1. Федів Ю.О., Мозкова Н.Г. Історія Української філософії. К. 2001.
2. Волинка Г.І, Гусєв В.І. Вступ до філософії. К. 1999
3. Іван Нечуй-Левицький, „Світогляд українського народу” (уривки).Хрестоматія з української літератури К. 1997
4. Іларіон Київський, „Слово про закон і благодать” (уривки). Давняукраїнська література: хрестоматія. К. 1992
5. Горський П.С. Історія української філософії. Навчальний посібник. К.2001
6. Надольний І.Ф. Філософія: курс лекцій. К. 2000
7. Бичко І.В. Філософія: курс лекцій. К.1991
Використаналітература вказана у квадратних дужках перед кожним абзацом.