МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Кафедрафілософії.
РЕФЕРАТЗ ФІЛОСОФІЇ
Тема: «Герменевтичний метод. Герменевтичне коло»
Київ- 2011 р.
Зміст
Вступ
1. Поняттягерменевтики як науки
2. Герменевтикаепохи Реформації
3. Формуваннягерменевтичної філософії. Філософія Г. Гадамера
4. Поняттягерменевтики П. Рікера
5. Герменевтичнафілософія К.О. Апеля
6. Герменевтичнеколо
7.Висновки
Список літератури
8. Анотації напрямкунаукового дослідження
Вступ
Людськеіснування спочатку знаходилося в становищі розуміння.
Завданнягерменевтики полягало втлумаченні цієї ситуації. Ці положення єголовною теорією філософської герменевтики, що за влучним висловом Поля Рокера,є наслідок «щеплення» екзистенціальної феноменології до традиції герменевтикияк теорії і практики тлумачення текстів.
Філософськагерменевтика — це напрям у філософії, що опрацьовує теорію і практикутлумачення, інтерпретації, розуміння. Свою назву герменевтика отримала відімені грецького бога Гермеса, який був посередником між богом і людною — витлумачував волю богів людям і повідомляв бажання людей богам.
Головна ідеягерменевтики: існувати — значить бути зрозумілим.
Предметом дослідження,як правило, є текст.
Отже, герменевтикапов'язана з:
1) навичками розуміннябудь-якого тексту,
2) з навичкамитлумачення значення цього тексту,
3) з навичкамиформулювання практичного застосування значення тексту до життя сучасногочитача.
Всі ці групи навичоксвідчать про те, що герменевтика є мистецтвом тлумачення текстів.Першимигерменевтами були середньовічні теологи — схоласти, які займалися«розшифровкою» сенсу божествених ідей, закладених в тексті Біблії. До рахункуфілософів герменевтики можна віднести:
• Ф. Шлейєрмахера,
• Г. Гадамера,
• П. Рікера,
• К.-О. Апеля та ін.
Мета даного реферату –провестидослідження з історії виникнення та розвитку герменефтики, як науки, та виявитипроцес єволюции таких понять, як герменефтичий метод та герменефтичне коло.
1. Поняття герменевтики як науки
Герменевтика- це:
1) теорія і методологіятлумачення текстів («мистецтво розуміння»);
2) напрямок у філософії XX століття, яке виросло на підґрунті теорії інтерпретації літературних текстів.
З точки зору герменевтики завдання філософії полягає в тлумаченні граничних значень культури, оскільки реальність ми беремо крізь призму культури, яка становить собою сукупність основоположнихтекстів.
Теоретик і(або) практик в галузі біблійної (богословської), філософської або філологічної герменевтики іменується герменевтом.
Предметдослідження герменевтики — метод (засіб, прийом) тлумачення тексту та Святого Письма.
Основніпоняття герменевтики.
«Понятійним апаратом» прийнято називати набір чітковизначених переконань, термінів, за допомогою яких наука і виробляє власні формули, правила, принципи, висновки. До місця буде зазначити, щобогатосуперечок і розбіжностей можна вирішити на рівні розгляду понять, визначення основних термінів. Часто люди думають, якщовони використовуютьоднакові слова, то мають наувазі одне і теж, але цене завжди так. Саме тому необхідно не просто з'ясуватизначення важливих длягерменевтики слів, але і сказати про те, якимчином вони будутьвживатися.
1) Значеннятексту.
Говорячи прозначення тексту, необхідно чітко уявляти собі, що останнім часом у філологіїз'явилося багато цікавих теорій щодо поняття «значення», як правило ці теоріїнамагаються або дослідити традиційне поняття, або показати неспроможністьвживання поняття «значення» взагалі. Ми ж стурбовані тим, що б чітко уявлятисобі значення фрази «значення тексту» — ця фраза може мати два провіднихзначення, які не виключають, але доповнюють один одного — значення як змісттексту, і значення як цінності тексту. Під змістомтексту ми погодимося розумітитой сенс, якийвкладаву текст початковий автор, підзначенням тексту, ми будемо розумітизначення тексту і для першого,і для сучасного читача тексту.
2) Розуміння.
Хоча це слово єзрозумілим, в герменевтичному дослідженні, воно має своєрідне значення. «Розуміння»у нашому випадку синонімічно «впізнаванню». Що має на увазі людина, колиговорить: «Я зрозумів це»? Не вдаючись в подробиці, можна сказати, що людина,перш за все, має на увазі щось таке: «я довідався про це, я побачив зв'язок міжтим, що я знав і цією новою інформацією, я зміг сприйняти цю інформацію якчастину певної системи знань, які я маю ». Таким чином, необхідновживатислово «розуміння» самев такому ракурсі і відноситирозуміння значення тексту до того,щоми назвали «екзегетикою»,тобто«зрозуміти текст» означає«визначити початковий наміравтора тексту, побачити,що він мавнаувазі».
3) Ілюмінація.
Термін«тлумачення» у розмовній мові дуже близький за значенням до слова «розуміння»,досить часто можна почути: «Чи не могли б ви розтлумачити мені це, щось я незовсім розумію?», Необхідно провести різницю між цими поняттями. Різниця,можливо, здасться досить штучною, але воно важливе для того, щоб чіткометодологічно описати «розуміння» і «тлумачення» як різні щаблі герменевтичногопроцесу. Якщо розуміння ми позначили як сприйняття, впізнавання, то підтлумаченням маємо на увазі мислення ідеями, поняттями, то є можливістьформулювати поняття на основі сприйнятого через розуміння.
4) Застосування.
Це важливепоняття також має бути чітко визначено, як правило, вона має на увазі, що ідеї,принципи, просто нова інформація, отримані при розумінні й тлумаченні тексту.
Мета герменевтики.
Метою герменевтики єз'ясування значеннятексту длясучасного читача, тобтодля нас. На шляху до цієї головноїмети необхідно зрозуміти,щопрактично її досягнення розпадається надекількаетапів.
По-перше, нас приваблюєте значення, яке переказувававтор в своєму творі, тобто,що він прагнув повідомити своїм читачам.
По-друге,нас, безпосередньоцікавить яким чином те, що початковічитачі повинні були дізнатися з тексту, відноситьсядо нас.
Засобигерменевтики.
Засоби,якими користується герменевтика длядосягнення своєї мети, різноманітні.Зрозуміти без залучення додаткових джерел, більшість текстів інколи неможливо.Багато текстів ми розуміємо і тлумачимо при «сторонній» допомозі. У даномувипадку мається на увазі уся та навколишня допомога, яку тлумач отримує відсвоєї освіти, походження, оточення, християнської традиції і т.д. Всі питанняполягають в тому, чи усвідомлює тлумач чим приваблює його ця допомога, а такимчином, і може контролювати її вплив, або він робить це несвідомо, тобто нерозуміючи того, що він «переломлює» значення тексту, підлаштовує його під себе.
Основнимпринципом тлумачення Святого Письма в Православній Церкві є догмат про йогоБогодухновеність, тобто його написання по навіюванню Святого Духа обраним Богома не людиною. У церковній історії збереглася багата традиція тлумачення СвятогоПисьма, розроблена Самим Господом і святими мужами (пророками, апостолами,святими отцями), а також авторитетними церковними вчителями, роз'яснювальнимитвори один одного. Дослідження цієї традиції дозволяє виділити основні прийомитлумачення Святого Письма. До них можуть бути віднесені:
· історичний метод,
· символічний метод,
· типологічний метод,
· алегоричний метод ,
· лексико-семантичний метод,
· контекстуальний метод,
· метод різних рівній тексту,
· синтаксичний та структурний анализ:
· ЛЕКСИКА — набір слів
· СЕМАНТИКА — значення слів
· СИНТАКСИС – взаємне розташування слова, значення фраз і словосполучень
· СТРУКТУРА — значення пропозицій, групи пропозицій
· ЖАНР — значення тексту
· та інші.
Вивченняцих методів та їх взаємодії в процесі тлумачення-є предметом герменевтики. Герменевтикапокликанавивчити історичне виникнення методів тлумачення Святого Письма і простежити їх використання в історії Церкви. У зв'язку з цим предметом герменевтики може бути, наприклад, виникнення алегоричного тлумачення в іудеїв, розвитку алегоричного пояснення Старого Завітуу Филона Олександрійського, крайніх і поміркованих алегорістів(терапевти), та також алегоричний метод тлумачення Олександрійської школи екзегези.
Предметомдослідження також можуть бути тлумачення Святого Письма, Старого Завіту Господом Ісусом Христом, тлумачення старозавітних Писань апостолами, свято- батьківські методитлумачення: тлумачення Писання у мужів апостольських, тлумачення Писання у апологетів, принципи тлумачення Писання Орігеном, принципи тлумачення антіохійськоїшколи, Іоанна Златоуста, єгипетських подвижників ( наприклад.прип. Іоанна Касяна Римлянина), та ін. змістовний аспект тлумачень Святого Письма вивчає екзегетика.
У той же час важливо підкреслити, що межа між біблійної герменевтикою і екзегетикою дуже тонка, що веде дочасткового ототожнення цих наук.
Герменевтицінадається велике значенняв літературознавстві, оскільки при дослідженні будь-якого пам'ятникалітератури необхідно йогомаксимальнооб'єктивне тлумачення.Треба зазначити, що під текстом в герменевтиці розуміють не тільки рукописнітвори авторів, а й твори мистецтва,історичні події та інші об'єкти, які «піддаються» розумінню. Процес розуміння розглядають як рух за так званим герменевтичним колом. З одного боку, текст розглядають по відношенню до епохи, літературному жанру. З іншогобоку, текст єдуховним життям автора,а сама йогодуховне життя є частиною історичної епохи. Подання тексту з цих двох позицій, перехід від загального до приватного і назад це і є рух по герменевтичному колу.
Герменевтика також є філософським методоманалізу тексту. Так називається і філософськийнапрямок, що розробляє філософськезастосуваннягерменевтики.Прихильниками і філософами, які внесли значний внесок у герменевтику, є Гадамер, Шлейермахер і Поль Рікер.
Іншим активним ідеологом герменевтики можна назвати філософаі історика Вільгельма Дільтея. Дільтей прагнув оскаржувати методику вивченняприроди шляхом зовнішнього спостереження, він був активним прихильником«чувствования». Таким чином він закликав реконструювати історичні події, азовнішні явища шляхом самоспостереження, розуміння подій методом їхособистісного «співчуття», «вживання» в них як у фрагмент духовного цілого, якчастини всесвітньої єдності природи і Духа.
Згідно німецькому філософу Гадамеру, якого вважаютьзасновником сучасної герменевтики, марні спроби бачити сенс тексту в свідомостійого творця (бо творець тексту сам є частина світу, до того ж ми прагнемопізнати безпосередньо дане, точніше: завдання для знаходження відповіді), утексту немає власного сенсу поза його інтерпретації, а в рамках цієїінтерпретації недоречне суб'єктивне свавілля, бо сам текст недоцільний. Отже, розуміння досягається призабезпеченні злиття горизонтів тексту ілюдини. При цьому треба мати на увазітак званий герменевтичне коло. Людина повинна зрозуміти те, всередині чого ввона з самого початку знаходиться, кругову залежність пов'язує ціле і його частина. Ми можемо зрозуміти текст тільки як частину цілого, про який у нас є деяке «предпонимание» до початку інтерпретації тексту. Нарешті слід врахувати, що розумінняісторично минуще, тимчасове, а це означає мінливість самих горизонтіврозуміння. Кожне нове покоління інтерпретує його по-своєму. Для герменевтика найголовніше — це пізнати суть справи.
Основні положення герменевтики.
Зберемо суцільно головне з попереднього, перерахуємо основні положення герменевтики та її терміни:
· Буттялюдини-в-світі.
· Співвідношеннялюдини і світу (речей).
· Занедбаністьлюдини у світі, його турбота, страх, тимчасовість.
· Потаємністьречі, її приховування.
· Філософіяяк запитування.
· Подоланняпотаємність речі і її саморозкриття як істинності.
· Горизонтилюдини і речі.
· Розумінняяк злиття кордонів людини і речі.
· Герменевтичнеколо.
· Розумінняяк інтерпретація на основі освіти, смаку, таланту, залучення до традиції інтерпретатора.
· Історичністьінтерпретації.
· Зближеннягерменевтики з поетикою.
· Головнесправа людини — зрозуміти суть справи.
2. Герменевтика епохи Реформації
Гуманістичні ідеї, особливо ідеї Еразма Роттердамського, мализначний вплив на формування богослов’я Реформації. При цьому треба зауважити,що в герменевтиці Мартіна Лютера були присутні елементи схоластичного методу, агерменевтика Жана Кальвіна носила послідовно гуманістичний характер.
У виданнях німецького перекладу Біблії 1521 і 1528 рр… М.Лютер викладає свої герменевтичні принципи, велика частина яких сходить догерменевтики Еразма:
1. Для інтерпретації Біблії необхідне знання граматики.
2. При інтерпретації необхідно брати до уваги час, обставинита умови написання тексту.
3. Необхідно брати до уваги контекст.
4. Для правильної інтерпретації необхідна віра іпросвітництво Святим Духом.
5. Письмо необхідно інтерпретувати з допомогою самогоПисання.
6. Усе Писання має відношення до Христа.
Христоцентричність у лютерівський герменевтики є їїспецифічною рисою, що відрізняє її як від герменевтики Еразма, так і відсхоластичної герменевтики. Кожен уривок Св. Письма вказує на Христа. Лютерстверджував, що основна мета писання — повідомити про Христа. Цю ідею вінвисловив у формулі: «Христос — Цар Письма». Отже, слід застосовувати подібніспособи інтерпретації, які дозволяють знайти христологічних сенс навіть у тихуривках, в яких присутність такого сенсу не випливає з буквального прочитання.У зв'язку з цим Лютер залучив герменевтичне поняття «міра віри» (Рим. 12, 6)або «аналогія віри», яке означає, що всю Біблію, включаючи Старий Завіт, слідтлумачити по «мірі» рятівної віри в Христа.
Лютер модернізував схоластичну Квадригу таким чином, щобкожен уривок Старого Завіту міг отримати тлумачення, яке вказує на Христа.Взагалі Лютер дуже скептично ставився до пошуку не буквального смислів вбіблійному тексті. Він вважав, що алегоричне тлумачення Писання припустиме лишев тому випадку, якщо воно вказує на Христа.
Основний герменевтичний принцип Жака Кальвіна (французькийбогослов, один з лідерів Реформації, засновник кальвінізму. Головне твірКальвіна — «Повчання в християнській вірі». Ставши з 1541 фактичним диктаторомЖеневи, Кальвін перетворив її в один з центрів Реформації. Відрізнявся крайньоюрелігійною неврівноваженістю) був сформульований ним наступним чином: «Писаннятлумачиться Писанням». Згідно з цим принципом кожен текст Писання слідінтерпретувати, виходячи з його контексту, граматики і паралельних місць.
Кальвін стверджував, що «перша справа тлумача — дати правоавтору сказати те, що він говорить, а не приписувати йому те, що, як намздається, він повинен сказати». Ж. Кальвін негативно ставився до не дослівнійінтерпретацій Священного Писання і не підтримував хрістоцентрічного принципу М.Лютера.
У працях таких протестантських філософів як Girolamo Zanchi(1516-1590) і William Perkins (1558-1602) використовується аналітичний метод,згідно з яким тлумачення починається з виявлення основної ідеї та цілі окремогофрагмента. Аналітичний метод передбачає три послідовних кроки.
• Виявлення мети, яку ставить перед собою автор в даномуфрагменті.
• Демонстрація аргументів, за допомогою яких автор досягаєсвоєї мети.
• Формулювання висновку, який випливає з даного фрагмента.
Одним з найбільш змістовних і впливових документівпротестантської реформаційної думки є рішення Вестмінстерської асамблеї 1643.Вони зберігають своє нормативне значення для реформатських церков і насьогоденність. У рішеннях Вестмінстерської асамблеї містяться цілком певні герменевтичніпринципи.
• Інтерпретація повинна здійснюватися таким чином, щоб вонаприводила до «хороших та необхідних висновків». Це означає, що отримані врезультаті інтерпретації змісти повинні бути морально гарні і погоджуватися зусіма іншими місцями Писання.
— Всі інтерпретації повинні носити безсумнівний характер.Неприпустимо пропонувати такі інтерпретації, які є лише «можливими» або«імовірними».
3. Формування герменевтичноїфілософії. Філософія Г. Гадамера
Традиціїгерменевтики були закладені ще в середні століття при тлумаченні біблійнихтекстів і сприяли роз'яснення та тлумачення текстів, і лежали в основіперекладу текстів з мови однієї епохи на мову іншої.
У 19 ст.починається розвиток «вільної» герменевтики, не обмеженої предметом, межами змісту тексту. Засновником цієї герменевтики стали Шлейермахер, який поставив завдання «вживання» в текст, щоб зрозуміти його сенс «краще, ніж сам йогоавтор». УДільтея герменевтика перетворюється на специфічний метод наук про дух, покликаний забезпечити реконструкцію духу культур минулих епох і «розуміння» суспільних подій виходячи ізсуб'єктивних намірів діячів. Прицьому «розуміння» в суспільствознавствіпротиставляється «поясненню» вприродознавстві, що пов'язується забстрагуванням і встановленням загального закону.
У 20 ст. Герменевтика поступовооформляться в одну з основних методологічних процедур філософії, спочатку врамках онтологічних пошуків екзистенціалізму (Хайдеггер), потім власне уфілософській герменевтиці, у вченні Гадамера («Істина і метод», 1960)герменевтика набуває функції онтології(оскільки«буття, яке може бутизрозуміле, є мова»і соціальної філософії і розуміння є форма здійсненнягромадського життя і«критики ідеології ». Результатом виявляється замикання філософії у сфері мови, що ріднить герменевтики з неопозитивіськіх «аналізом мови».
У рамкахФранкфуртської школи (Габермас та ін.)герменевтика як «критика ідеології»повиннавизначати на аналізі мови «засібпанування і соціальної влади»,щослужить «виправданню відносин організованого насильства».У Хабермаса, К.О.Апеля,О.Лоренцера та ін.Герменевтика виступає одниміз засобів консолідації різних течій сучасної західної філософії,причому збільшує її суб'єктивізм:
Герменевтикапокликана вже не стільки «зрозуміти» текст, скільки вкласти в нього нові«інтерпретації». Одним з основоположників філософської герменевтики є німецькийфілософ Ганс Георг Гадамер. Багато що запозичуючи у Дільтея іХайдеггера, Гадамер надав герменевтиці універсальний сенс, перетворивши проблемурозуміння в саму суть філософії. Предметомфілософського знання з точкизоругерменевтики є світ людини,що трактував як область людськогоспілкування. Самев цій області протікає повсякденне життялюдей, створюються культурні танаукові цінності.
Гадамер пропонуєрозглядати герменевтику не яквченняпро метод і механізмах розуміння,а як вчення пробуття,як онтологію.Спочатку Гадамер, незаперечуючи сформованих визначень герменевтики якметодології розуміння, намагаєтьсясинтезувати»мова" Хайдеггераі"ідею" («логос») Гегеляі побудувати герменевтику як філософію, вякій суттєва роль відводиться онтології — наріжного «філософськогокаменю».
ПозиціяГадамера в герменевтиці полягаєв онтологічному прочитанні суб'єкта пізнання.Це означає, по-перше, що на відміну від розробки методик розуміння текстів вгерменевтиці як такої, Гадамер прагне (і це йому вдалося) подолатиодносторонньо гносеологічну орієнтацію, включивши в проблематику герменевтикипитання світовідчуття, сенсу життя, — ідеї, почерпнуті Гадамером зфундаментальної онтології свого вчителя — М. Хайдеггера. Останній зробив спробуперетворення герменевтики в особливу філософію — філософію розуміння тексту, деслово «текст» — це будь-яка інформація між двома суб'єктамирозуміння: письмовий текст, словесний текст (мова), інтонація, погляд, жест,мовчання.
По-друге,Гадамер розглядає герменевтику не як здатності відтворення автентичного(авторського) тексту, а як можливість продовження дійсної історії тексту, упобудові кожним новому інтерпретатором нового сенсу, а по суті, нового тексту.
З часомГадамер все активніше виступає проти тлумачення герменевтики як методу, — технічного інструменту інтерпретації тексту. Така герменевтика не має ніякоговідношення до змісту. Він виступає проти розуміння герменевтики як методуосягнення духовної реальності, проти розуміння тексту як впізнавання сенсу,оскільки і в такій інтерпретації герменевтичний текст перестає бути текстом увласне герменевтична сенсі слова, перетворюючись в об'єкт дослідження,аналогічно об'єкту природничо-наукового знання.
Якстановлення власне філософської герменевтики, яка втілює полеміку з зазначенимиінтерпретаціями герменевтики, написана робота Істина і метод, в якій Гадамервиклав основні риси своєї світоглядно орієнтованої — філософської — герменевтики. Філософська герменевтика передбачає новий вимір людини — людинирозуміє.
4. Поняттягерменевтики П. Рікера
Поль Рікер(народився 27 лютого 1913р.) — Один з найзначніших філософів XX ст. Його перуналежать праці:
· «Карл Ясперсі філософія існування» (1947),
· «ГабріельМарсель і Карл Ясперс. Філософія таїнства і філософія парадоксу» (1948),
· "Історія таістина" (1955, 1964),
· «Філософіяволі» (1955-1960),
· «Проінтерпретації. Нариси про Фройда» (1965),
· «Конфліктінтерпретацій. Нариси з герменевтиці» (1969),
· «Живаметафора» (1975),
· «Час іоповідь» (т. I-III, 1983 1985) і ін
Завдання, якепоставив перед собою Поль Рікер, величезна: розробити свого роду узагальнюючуконцепцію людини XX ст. Свій внесок у побудову такої концепції внеслифеноменологія, філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, психоаналіз,герменевтика, структуралізм, аналітична філософія, моральна філософія,філософія політики та ін, словом, всі головні течії та напрямки філософії XXстоліття, що мають глибинні витоки, закладені античністю, а ще раніше — міфологічним мисленням, і які спираються на ідеї своїх безпосередніхпопередників: Канта, Гегеля, Фіхте.
Рікерпереносить питання про герменевтиці в онтологічну площину: відмовившись відрозробки герменевтики як методу пізнання, він займається побудовою її якспособу буття. Основне своє завдання філософ бачить у тому, щоб, створюючифілософію життя, скористатися всіма ресурсами Гегелівський філософії духу. Зточки зору методологічної це, за його словами, означає «прищепити проблемугерменевтики до феноменологічного методу». Йдучи таким шляхом, філософ маєнамір подолати крайності об'єктивізму та суб'єктивізму, натуралізму іантропологізму, сцієнтизму і антисцієнтизму, протиріччя між якими призвелисучасну філософію до глибокої кризи.
Одне іззавдань першої самостійної роботи полягає в зіставленні феноменологічнотрактуемого уваги з проблемами істини і свободи. Так Рікер починає«з'єднання» феноменології та екзистенціалізму, запозичуючи у першоїметод аналізу, у другої — смисл «втіленого існування». У результатіРікер виявляє кардинальну двоїстість людського досвіду: будучи сприйняттям, вінпов'язаний з об'єктом, але одночасно досвід — це активність, оскільки вінпритаманний вільно орієнтується у питанні.
Погоджуючисьу цілому з екзистенціалістським трактуванням людини, Рікер разом з тим критикуєїї за монізм, що допускає тільки одне тлумачення існування — уява, емоції,переживання і т.п. Рікер знаходить можливим «перевернути» перспективуекзистенціалістського аналізу і досліджувати не тільки те, що слідує заекзистенціалізмом з самого початку, але й саму екзистенційну ситуацію, спосібіснування, в якому закорінений суб'єкт. У наслідку цієї операції Рікер виявляєобласть несвідомого, те, що приймається суб'єктом як необхідність іперетвориться їм у практичну категорію. Рікер не вважає несвідоме чимосьпринципово недоступним свідомості.Поняття волі (здатності до діяльності) — однез центральних у концепції Рікера. Воля ототожнюється з поняттям власноголюдського досвіду, це — початковий акт свідомості і людини взагалі.
Прийнята вякості «граничної початковості» суб'єкта, воля служить Рікеру іточкою відліку, від якої можна йти в двох напрямках: одне з них — дослідженняруху свідомості, що відкриває майбутнє (трансцендіроване); інше — звернення доархеології суб'єкта, до його початковим потягам, далі не редуціруеми і щовиявляється лише у порівнянні з небуттям.
ЗгідноРікера, потреби, бажання, звички людини набувають справжній сенс тільки повідношенню до волі, яку вони викликають, мотивують; воля ж завершує їх сенс,вона детермінує їх своїм вибором.
При розробціметодології феноменологічної онтології Рікер спирається на психоаналітичнийметод тлумачення, виділяючи в ньому такі моменти. По-перше, психоаналіз йде доонтології шляхом критики свідомості: "інтерпретації снів, фантазмів,міфів, символів, які пропонує психоаналіз, суть свого роду оспорюванняпретензій свідомості бути джерелом сенсу"; психоаналіз говорить про«втрачених об'єктах, які належить відшукати символічно», що, на думкуРікера, є умовою для створення герменевтики, звільненої від забобонів Ego, депроблематика рефлексії долається в проблематиці існування.
І друге, нащо звертає увагу Рікер, осмислюючи психоаналітичну методологію: тільки вінтерпретації і за її допомогою можливо рух до онтології. При аналізі рухусвідомості вперед («Профет свідомості»), коли кожен образ знаходитьсвій сенс не в тому, що йому випереджає, а в тому, що піде за ним, Рікервикористовує «прогресивний» метод: свідомість витягується з самогосебе іспрямовується вперед, до сенсу, джерело якого знаходиться попередусуб'єкта.
Для Рікераслово, вислів очевидно мають символічною функцією. При цьому він чітковідрізняє філософію мови від науки про мову. Основу цієї відзнаки він бачить утому, що науку про мову цікавить замкнута система знаків, філософія ж мови«прориває» цю замкнутість у напрямку буття і досліджує феномен мовияк елемент обміну між структурою і подією; провідна роль у цьому обмініналежить живому слову.
Вперше,вважає Рікер, філософська проблема мови була поставлена Гуссерлем як якийсь парадокс: мова євторинне вираз розуміння реальності, але тільки в мові його залежність відтого, що йому випереджає, може бути досконале. Особливу заслугу Гуссерля Рікербачить у тому, що він обгрунтував символічну функцію мови.
Так мовавказує на можливість символічної функції і визначає логіку герменевтики яклогіку подвійного сенсу. Семантично символ утворений таким чином, що він даєсенс за допомогою сенсу, в ньому початковий, буквальний, іноді фізичний зміствідсилає до сенсу алегоричної, екзистенційному, духовному. Таким чином, символкличе до інтерпретації і до говорінню.
Метафоранайбільш певно демонструє символічну функцію мови: коли мова користуєтьсяметафорою, буквальний зміст відступає перед метафоричним змістом, однак тимсамим посилюється співвіднесеність слова з реальністю і поглиблюєтьсяевристична діяльність суб'єкта. У метафоричному виразі, який порушує семантичнуправильність фрази і несумісною з її буквальним прочитанням, Рікер виявляєздійснення людської здатності до творчості.
РозпочатеРікером в 80-і роки осмислення функції культури і вживаються у зв'язку з цимспроби поєднати феноменологію з лінгвістичним аналізом, герменевтику — заналітичною філософією дозволяють філософу перейти від аналізу фрагментівкультури, відбитих у слові абофразою, до аналізу текстів культури, в кінцевомупідсумку — до буття культури як історичної цілісності.
герменефтика герменефтичний коло
5. Герменевтичніфілософія К.О. Апеля
Трансцедентально-герменевтичнепоняття мови
Німецькийфілософ К.О. Апель виступає своєрідним посередником між двома традиціями: йогороботи рівною мірою охоплюють і аналітику, і герменевтику. Тісна взаємодія, щовиникла в останні роки між герменевтикою та філософським аналізом служитьприкладом наростання схожих тенденцій в західній філософії, подолання існуючих ранішебар'єрів (у тому числі і національних). Він закінчив Гетевський університет(Франкфурт-на-Майні), де у 1972 став професором філософії.
Учень Е.Ротхакера; зазнав впливу концепцій Пірса, Хайдеггера, Вітгенштейна, Гадамера,Дж. Остіна, Габермаса, Дж. Серля. Основні твори:
· "Ідея мови втрадиції гуманізму від Данте до Віко" (1963),
· «Трансформаціяфілософії» (1973),
· "Ідеятрансцендентальної граматики" (1974),
· "Ідейнаеволюція Ч. С. Пірса: Введення в американський прагматизм" (1975),
· «Теорія мовиі трансцендентальна граматика в світлі питання етичних норм» (1976) та ін
Згідно Апеля,норми комунікативної спільноти є основою моральної поведінки і наук просуспільство. Відмовляючись від пошуку метафізичних підстав етики, Апельпропонує виходити з реально діючих в повсякденному житті правил. Прагнучидовести універсальність останніх, стверджує, що етична раціональність лежить воснові всіх інших форм раціональності: каузальної (наука), технологічної(цілеспрямована дія), герменевтичної (розуміння). Опора на комунікативну «єтикудискурсу» дозволяє, згідно Апеля, подолати помилкове протиставлення науки проприроду і науки про дух, раціоналізму і ірраціоналізму.
/>Фундаментальноюосновою філософії Апеля є презумпція «лінгвістичногоповороту»в філософії, що орієнтує філософське дослідження на аналіз мови як первинноїреальності людського буття. За визначенням Апеля,«філософія сьогодні стикається з проблематикою мови як основної проблематикоюнаукової освіти понять і теорій і своїх власних висловлювань, а це значить — обміркованного та інтер- суб'єктивності значимого прояву пізнання взагалі ».Філософія, таким чином, не є більш ні моделюванням буття, сущого чи природи,тобто онтологією, ні рефлексією над свідомістю або розумом, тобто гносеологією,стаючи відтепер реакцією на значення або сенс мовних виразів.
В якості основнихлейтмотивів сучасної філософії Апель виділяє наступні:
· першийлейтмотив обумовлений орієнтацією на форму мови,
· другий- «інтуїцією контекстуальності предпоніманія феноменів,
· контекстуальності, в свою чергу,обумовленої серед іншого також і мовою: адже він дозволяє оцінити те штучне івипадкове, що впливає на історично обумовлену підоснову життєвих світів».
Згідно Апеля,названі лейтмотиви задають в сучасній філософії мови нову традицію, яка засвоєю природою є одночасно і проста, і постфеноменологічною: «обидва цілейтмотиви майже повністю дискредитували в наші дні гуссерліанську претензію наобгрунтування філософії як суворої науки, яка апелюєдо безумовності розсудукатегорій або інтуїтивного розуміння сутностей »
Згідно рефлексіїАпеля,дозвіл ситуації в сучасній філософії мови,може бути визначено як свідчення«трансцендентальной семиотики,котораякак актрансцендентальнаяпрагматика языка преодолеваетнедостатки семантического анализа языка, благодаря чему она и включает в себяфеноменологическую очевидность»([1].)Прагнучиуникнути парадигмальних крайнощів субстанціальності онтологізма ісубстанціальності аналітичної філософії, Апель будує«трансцендентально-герменевтичну» концепцію мови, засновуючи її, з одного боку,на визнанні того, що «мова є трансцендентальним форматом», а з іншого — фіксуючи свого роду віртуальність його статусу як «умови можливостідіалогічного взаєморозуміння і розуміння самого себе».
У світлі цієїустановки Апель аналізує роль мови не тільки в герменевтичних процедурахпонятійного мислення, предметного пізнання і розумної дії, що плинутьу рамкахсуб'єкт-об'єктного відношення, але — в першу чергу — в контекстісуб'єкт-суб'єктних відносин. Ці відносини трактуються Апелем якінтерсуб'єктівнакомунікація,яка в положенні не може бути зведена до мовної передачі інформації, але єодночасно процесом досягнення згоди.
Більш того, комунікаціярозмірковує як заснована на «предпонимание», умоваможливості якого є «мовний консенсус», тобто «Узгоджене розуміння змісту внеобмеженій комунікативному співтоваристві». Апель, таким чином, дистанціюєтьсявід трактування мови в класичній філософії, в рамках якої процесуальнерозуміння «вже виражено, знеохоченеі встановлено на довгий термін» в логічноартикульованих структурах (на зразок гегелівського «об'єктивного духу».)
Оригінальна концепціямовногоспілкування Апеля розглядаєтьсявконтексті його трактування мовних практик в якості мовних ігор. Апельобгрунтовує свою позицію тим, що, по-перше, комунікативна мовнапрактика з початку будується напрезумпції „слідування правилу», а по-друге, породжує.всередині обмеженого правилами простору, нескінченнечисло варіантів свого розгортання. У зв'язку з цим акти мовної комунікаціїявляють собою мовні ігри. Знак в даному контексті може бути функціональновикористаний за наступним регістрам: «в смысле категории первичности:иконическое использование знака, чтобы схватить протокольноебытие как таковое в ходе окрещивания-называния данного феномена»(1);
«в смысле категориивторичности: использование знака как индикатора для идентификации по отношениюк ситуации объекта именования, существующего и причинно обусловливающегочувственное восприятие»(2);
Концепція мовних ігорАпеля знаменує собою новий етап розвитку філософії постмодерну. Апель трактуємовну гру як суб'єкт-суб'єктну комунікацію, учасники.
Апельтрактує мовну гру як суб'єкт-суб'єктну комунікацію, учасники якої являють одиндля одного текст — як вербальний, так і невербальний
Такийконтекст не тільки висуває на передній план герменевтичнепідгрунтя мовної гри, але й задає особливого звучання проблематики розуміння яквзаєморозуміння її учасників.
ФігураАпеля виступає опосередкованноюфігурою переходу від класичного постмодерну до сучасного.
Різнімодифікації герменевтичного кола пов'язані з усвідомленням взаємозумовленостіпояснення та інтерпретації, з одного боку, і розуміння — з іншого. Длятого, щоб щось зрозуміти, його необхідно пояснити, і навпаки.
6.Герменевтичне коло
Спочаткугерменевтичний коло розробляється як коло цілого і частини: ціле слід розумітивиходячи з приватного, а кінцеве — виходячи з першого. Це правило було виробленоантичної риторикою, а герменевтика Нового часу перевела його на мистецтворозуміння. Вже Ф. Шлейєрмахер застосував риторично-герменевтичнеправило — «частини стають зрозумілими завдяки цілому, а ціле — виходячи зчастин» — до внутрішнього світу «Я». Так, наприклад, слово — частину, відноснопропозиції,пропозиція — частину відносно тексту, текст — частина з приводутворчої спадщиницьогоавтора і т.д. Отже, зміст окремого завжди випливає тільки з взаємозв'язкуі, тим самим, в кінцевому рахунку — з цілого.
ЗгідноШлеєрмахеру, «розуміння — це завжди саморух в такому колі, в силу чого такимістотним є повернення від цілого до частин і навпаки. На довершення до всьогосхожі колапостійно розширюється ». Таким чином, зміст тексту розкривається тільки вданому,«взад-вперед» руху по колу, міжцілим і частинами. У такому ж русі ми вчимося розуміти чужу думку, чужу мову,чуже минуле і т.д.
ЗдобутокШлейєрмахера, Гадамер бачить у тому, що він у процесі розуміння постійно вживає«прийом полярного діалектичного опису», випроваджуючицейзасібз старогопринципуцілого і частин і включає предмет (текст, мова тощо) у все більш широківзаємозв'язки. Розглядаючи індивідуальність як «таємницю, яку неможливо докінця розгадати», Шлейермахер вважав герменевтику не «механічної вправністю», амистецтвом. Він вважав, що порозуміння має бути доведено дотакого ступеня завершеності, як великий твір мистецтва.
Герменевтичнийрух поколу (абільш- по спіралі)потрібен тому, що навіщо витлумачувати не зрозумілеза один раз — навіть при розумінні тексту рідною мовою.
Такимчином, Шлейермахер розглядає розуміння як рух по колу, який відбувається «тудиі сюди» у межах тексту і сходитьв його закінченому розумінні.Попереднєвиявляється, на його думку, можливим тільки тоді, коли ми повністю перетворюємосяв душевний стан автора, і вже з цієї точки зору припускаємовсі «загадки ідивацтва», що зустрічаються в тексті.
ЗгодомВ. Дільтей, приєднуючись до цієї концепції і розвиваючи ідеї Шлейєрмахера,переносить на історичний світ те, щоз давніх-давен служило основним принципомбудь-якої інтерпретації текстів, а саме, що текст повинен бути зрозумілий знього самого. Дільтей вважав, що розуміння тексту як «об'єктивізації життя»творчого індивіда можливо при умові розуміння духовного світу відповідноїепохи, що, у свою чергу, передбачає розуміння надісланих цією епохою«об'єктивації життя».
Гідністьконцепції Дільтея — універсальне розширення герменевтичного методу: «Подібновзаємозв'язку тексту, структурний взаємозв'язок життя, визначений відношенням цілогоі частин. Кожна частина відбиваєдеяку сторону життя, тобто маєзначення для цілого, а власне значення частини визначається на основі цілого ».Тим самим давно відомий спосіб інтерпретації тексту був перенесений на реальнежиття і виявився вірним щодо взаємозв'язку її явищ. (3)
Тимсамим давно відомий спосіб інтерпретації тексту був перенесений на реальнежиття і виявився вірним щодо взаємозв'язку її явищ.
Апевним даний спосіб тут є на тій підставі, що в житті (як і в тексті)передбачається єдність значень, яке виражається у всіх її частинах.
ЯкщоДільтей розширив герменевтику до Органонунаук про дух, то М. Хайдеггер зробив виведення кругової структури розуміння зтемпоральності буття. У його філософії герменевтичнеколо пов'язується не з формальними умовами розуміння як методу пізнання, а зонтологічними його умовами як основного визначення людського існування.
Оскількигерменевтичний коло висловлює взаємозумовленість тлумачення буття людиною ілюдського тлумачення себе,настількизавдання герменевтики полягає не в розмиканні герменевтичного кола, ав тому, щоб у нього увійти.
Якпише Гадамер, «суть хайдеггеровской герменевтичної рефлексії зводиться не дотого, щоб ми стикалисятут з логічним колом, а скоріше до того, що це коло має онтологічний позитивнийсенс»(3).Завдання герменевтики Хайдеггер бачив у тому, щоб у розробці її понять «науковатема гарантувалася самими фактами». Він підкреслював, що всяке вірнетлумаченнямає відмовитися від свавілля освітлень, дообмеженості чисто «розумових звичок» і зосередити увагу на самих фактах,керуватися суттю справи. Наприклад, для філолога тутзмагаються між собою осмислені тексти, які, у свою чергу,говорять про факти.
Якбачимо, Хайдеггер вимагає реалізації в процесі розуміння принципуоб'єктивності, бо у нього «мова йде про те, щоб дотримуватися фактів.всуперечвсім спотворює факти впливів, які виходять від самого тлумача і збивають його звірного шляху». Щоб цього не сталося, той, хто хоче зрозуміти текст, постійноповинен здійснювати «накидання сенсу», тобто розробляє «попереднійнарис», якийпідкоряєтьсясуцільномуперегляду при подальшому заглибленні в зміст тексту.
Цей«нарис» і є « предмнение,предпонимание»-головнегерменевтичне поняття, про якейшлося вище.
Розглянувшипроблему герменевтичного кола, Гайдеггер за словами Гадамера, показав, щозрозуміти щось можна лише завдяки заздалегідь наявними щодо нього припущеннями,а не коли воно належить нам як щось абсолютно загадкове.
Визначаючивнесок Хайдеггера у розробку даної проблеми, Гадамер у статті «Про колорозуміння» відзначає, що тонкість хайдеггеровской герменевтичної думки полягаєне стільки в доказі наявності кола, скільки в обгрунтуванні онтологічнопозитивного сенсу, властивого кола.
Він,таким чином, усвідомлює, що розуміння тексту завжди зумовлене забігає впередрухом предпоніманія. Тим самим герменевтичний коло у Хайдеггера отримує, якзазначає Гадамер, зовсім нове значення. Коло цілого і частини, що лежить воснові будь-якого розуміння, у нього є за змістом змістовним, а не формальним.
Гадамервважає хайдеггеровское опис і екзистенціальний обгрунтування герменевтичногокола рішучим поворотом від формального розуміння до змістовного, вважається з«конкретністю історичної свідомості». Долаючи рамкиформального ставлення приватного та загального, «Хайдеггер описує коло так, щопередбачають рух предпоніманія постійно визначає розуміння тексту.… Колорозуміння, таким чином, взагалі не є “методологічним» кругом, вінописує онтологічний структурний момент розуміння ».(4)
Хайдеггеровскійколо цілого і частини, таким чином, описує розуміння як взаємодію двох рухів — традиції і тлумачення. Зрозумілим, на його думку,є лише те, що дійсновідображуєсобою закінчену смислову єдність. Розвиваючи ідеїХайдеггера, Гадамер зазначає, що аналізоване герменевтичне правило («ціленалежить розуміти на підставі окремого, а окреме — на підставі цілого »)« берепочаток в античній риториці; герменевтика Нового часу перенесла його з областімовного мистецтва на мистецтво розуміння. В обох випадках перед нами коло.
Частинивизначаються цілим і в свою чергу визначають ціле: завдяки цьому експліцитнозрозумілим стає те передбачення сенсу, яким розумілося ціле.Які Гайдеггер, Гадамер також переймається насамперед обгрунтуванням онтологічнихпередумов розуміння. При цьому він прагне зв'язати прийняте наукою поняттяоб'єктивності з вимогою історичності розуміння.
Хайдеггеровське«сіль герменевтики фактичності» Гадамер конкретизує «історичним розумінням».Виходячи з того, що процес розуміння постійно переходить від цілого до частиниі назад до цілого.
ВисновокТакимчином, герменевтика — мистецтво і теорія тлумачення, що має на меті виявитизміст тексту, виходячи з його об'єктивних (значення слів та їх історичнообумовлені варіації) та суб'єктивних (наміри авторів) основ. Виникає в періоделлінізму в зв'язку з інтерпретаціями і дослідженням класичних текстів(наприклад, Гомера) і розвивається в середні ст. і епоху Відродження в рамкахтлумачення священного писання (екзегетика). Однимз основоположників філософської герменевтики є німецький філософ Ганс ГеоргГадамер. Він пропонує розглядати герменевтику не як вчення про метод імеханізмах розуміння, а як вчення про буття, як онтологію. Його позиція вгерменевтиці полягає в онтологічному прочитанні суб'єкта пізнання. Рікерпереносить питання про герменевтику в онтологічну площину: відмовившись відрозробки герменевтики як методу пізнання, він займається побудовою її якспособу буття. Основне своє завдання філософ бачить у тому, щоб, створюючифілософію життя, скористатися всіма ресурсами гегелівської філософії духу. ЗгідноАпеля, норми комунікативної спільноти є основою моральної поведінки і наук просуспільство. Відмовляючись від пошуку метафізичних підстав етики, Апельпропонує виходити з реально діючих в повсякденному житті правил. Апельсформулював вимогу «лінгвістичного повороту» філософії). Сучаснафілософія виявляється, з його точки зору, пов'язана з проблематикою мови, йогозначенням у визначенні обміркованого та інтерсуб'єктивності значущогоформулювання пізнання взагалі. Він ставить своїм завданням прояснитинайважливіші передумови трансцендентально-герменевтичного поняття мови і,відповідно, орієнтованої на мову трансформації трансцендентальної філософії. Отже,зробимо деякі висновки: 1.Герменевтіка-наука про осягнення значення (смислу) знаків; 2.Знаки не обов'язково є мовними (текстовими), але будь-який продукт пізнання(розумової діяльності) виражається в знаковій формі (системою знакових форм). 3.Герменевтика здійснюється за допомогою розуміння, пояснення, вчування. 4.Будь-яка знаково-символічна система-це самостійна сутність, індивідуальність:а) продукт розумової діяльності, засіб пояснення створює суб'єкта, б) продукт розуміє діяльності, засіб розуміння, інтерпретації сприймаєсуб'єкта. 5.Герменевтичний метод — діалогічний. 6.У герменевтиці людина є суб'єктом пізнання, а символічно-знакова система — предметом пізнання. 7.Основним завданням герменевтики є осягнення, т.зв. «Глибинногозмісту». 8.Одним з основних завдань герменевтичного підходу до пізнання будь-якого певногоявища, полягає в осягненні його моделі. 9.Різноманітність моделей (знаково-символічних систем) є позитивним фактом тількиза умови, що кожна з моделей, яка визнана адекватною, спирається при своїйрозробці на систему певних принципів і правил. Жоден з елементів системи неможе бути видалений з неї без зміни всієї системи в цілому. 10.Ефект системністі (одержання знання більш повного, чим сумарне знання, отриманеза допомогою кожної частини системи окремо), спрацьовує тільки при одночасномувикористанні всіх принципів, що входять в системуАналізгерменевтичний навчань показує, що для них характерно особливо настороженеставлення до феномену теорії. Для герменевтика наукові факти — це більше ніжфакти, це події в рамках великого життєвого досвіду людини. Події непоодинокі,і їх розуміння здійснюється в Медіумі мови. З цих позицій теорія являє собоюжорсткий мовний каркас, який грубо натягується на світ одиничних подій і якийнав'язує йому об'єктивізм законів. Звідси законофобія, теоріяфобія,методофобія, настільки розповсюджені серед ортодоксів від герменевтики. Між тимгерменевтика, за визначенням, повинна описувати «те, що є». Не видно ніякихпідстав не включати з дотриманням всіх правил філософської та науковоїобережності в це є і теорії, і їхні методи. Немає підстав виводити теорії іметоди науки з-під вогню герменевтичної критики, але й немає підстав піддаватиїх нищівній критиці.
Література
1. Апель К.-О.Трансцедентально-герменевтическое поняття мови / / Питання філософії. 1997р. №1. С.71.
2. Губін В.Д. Філософія.Електронний підручник.2011р.
3. Золкін А. Л. Філософія.Підручник для вузів. М., Юніті-Дана. С. 552. 1997р.
4. Реалі Д., Антисери Д. Західнафілософія від витоків до наших днів. Т.4. СПб., 1997р… C. 463.
5. Спиркин А.Г. Філософія:Підручник. Електронна версія.2011р.
6. mirslovarei.com/
7. wikipedia.com/
8. В. Кузнєцов. Герменевтика і їїшлях від конкретної методики до філософського спрямування. — М.: Просвещение –2007р.
9. Шлейермахер Ф. Герменевтика. — Спб, Європейський дім, 2004р.
10. Філософська герменевтика Х.-Г.Гадамера Під ред. Штегмайера В., Франка Х., Маркова Б.В. СПб, 1999р.
11. Гадамер,Х.-Г. Актуальність прекрасного[Текст] / Х.-Г. Гадамер. — М., 2011
12. Гадамер,Х-.Г. Істина і метод: Основи філософської герменевтики [Текст] Х.-Г. Гадамер. — М., 2008р.
13. Дільтей, В.Сутність філософії [Текст] / В. Дільтей. — М., 2010р.
14. Дільтей, В.Категорії життя [Текст] / В. Дільтей. – Питання філософії. – 2008р.
1/>5.Дільтей, В. Введення у науки про дух [Текст] / В. Дільтей / / Зарубіжнаестетика і теорія літератури XIX-XX століття. Трактати, статті, есе. — М.,2009.
16. Абдуллін О.Р. Філософськагерменевтика: вихідні принципи та онтологічні підстави: Препринт / ВиданняБашкирського університету. — Уфа, 2000, 60 с.8.Анотації напрямку наукового дослідження
Останніроки розвитку економіки та ринкових відносин склали передумови створення новихформ дозвілля для задоволення потреби населення у відпочинку та розвагах.
Вумовах вільного часу найсприятливіше відбуваються відновлювальні процеси, щознімають інтенсивні фізичні і психічні навантаження.
Сталийрозвиток отримали інші форми нових закладів дозвілля:
1)дитячімайданчики і дитячі кімнати при торгових центрах;
2)комплекси розваг в великих торгівельних центрах;
3) сімейнірозважальні центри;
4)рекреаційно-розважальні комплекси;
5)унікальні багатофункціональні розважальні комплекси;
6)тематичні парки — як новий тип розважальних комплексів.
Наведенізаклади дозвілля отримали свій розвиток не з клубів та будинків культури міста,а з комунікаційно-рекреаційного простору громадських та торговельнихкомплексів.
Сьогоднідля сімейного відпочинку пропонуються нові форми сімейних розважальних центрів,де передбачені розважальні зони з кінотеатром, боулінгом, з розміщенням дитячихігрових автоматів.
Наступниметапом розвитку закладів дозвілля є створення багатофункційних комплексів врекреаційних та громадських зонах міста.
Тематичніпарки, як новий тип закладів дозвілля — відносяться до штучно створенихпізнавально-розважальних парків, всі структури яких, об'єднані певною абосполученими темами.
Напрямокдослідження:
Особливостіформування дитячих закладів дозвілля.
Метадослідження:
Визначитиособливості формування основних типів дитячих закладів дозвілля та простежитишлях виникнення і розвитку дитячих закладів дозвілля відкомунікаційно-рекреаційного простору громадських і торговельних комплексів довеликих багатофункційних комплексів та туристичних центрів світового значення.
Предметдослідження:
архітектурно-планувальнаорганізація дитячих закладів дозвілля.
Об'єктдослідження:
дитячізаклади дозвілля.
Основнірезультати дослідження:
Відповіднодо поставленої мети в дисертаційній роботі послідовно будуть вирішуватисьнаступні взаємопов'язані завдання:
1) визначитиісторико-економічні передумови, соціальні та місто формуючі чинники, щовпливають на формування і тенденції розвитку дитячих закладів дозвілля.
2) визначитифункціональні і просторові характеристики внутрішнього середовища дитячихзакладів дозвілля.
3) визначитиосновні тенденції розвитку дитячих закладів дозвілля, взаємозв'язку зовнішніх івнутрішніх просторів.
4) виявитиособливості трансформації дитячих закладів дозвілля під впливом економічних ісоціальних факторів, простежити динаміку їх розвитку в інших регіонах.
Новизнатеми:
Визначеннята класифікація основних типів дитячих розважальних закладів, виявленнявзаємозв’язків між різними типами розважальних закладів, виявлення тенденційподальшого розвитку сфери дитячого дозвілля.
Деякіаспекти їх формування вже порушені у вітчизняних дослідженнях, зокрема, врозробках ВНДІТЕ, ВНІІТАГ, ЦНДІЕП видовищних будівель і спортивних споруд,ЦНДІЕП містобудування, Мари. Вони свідчать про становлення нового підходу доорганізації культурних та дозвільних центрів.
Недостатнявивченість проблеми типологічної та архітектурно-просторової організації дитячихзакладів дозвілля зумовили необхідність розгляду нових тенденцій у методиці їхпроектування, функціональному зонуванні, плануванні та архітектурно-композиційномумоделюванні.
Методидослідження :
Вроботи будуть використатися такі методи дослідження:
1) Аналізі синтез
2) Методєдиної подібності та розбіжності
3) Методсупутніх змін
4) Системнійпідхід.
Практичнацінність роботи полягає :
· вможливості використання головних висновків дисертації при формуванні стратегіїрозвитку дитячих закладів дозвілля в Україні;
· в оцінціпотенційних просторово-структурних зрушень і динаміки відвідуваності дитячихзакладів дозвілля.
· увикористанні матеріалів дисертації для підготовки спецкурсів по архітектуріцивільних споруд, теорії архітектури.
· врекомендації до основних прийомів проектування дитячих закладів дозвілля, зврахуванням їх розміщення в місті, побудови структури, створення архітектурно-художньогообразу.
· в рекомендації по корегуваннюнормативної документації стосовно закладів дозвілля.