--PAGE_BREAK--Розділ І. Світогляд, міфи і філософія
«Світогляд — це система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу» [6].
«Світогляд — інтегральне духовне утворення:
- надає людині знання разом із оцінкою, відношенням до світу;
- синтез низки інтелектуальних утворень: знання-бажання-інтуїція-віра-надія-життєві мотиви-мета-та таке інше» [7].
«Світогляд — це цілісність поглядів. Тобто центральна проблема світогляду це відношення людини до світу» [6].
Основні типи відношення людини до світу:
- пізнавальний (охоплює найбільш загальне знання про світ);
- оцінювальний (цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві на основі яких оцінюються, соціальні явища);
- практичний (наявність певних практичних настанов).
За словами Фрідріха Гегеля: «світ — це об`єктивний розум подібний до суб`єктивного розуму людини». Він говорив з раціоналістичній позиції світорозуміння. Тобто у світі — все влада розуму. Але праці Ніцше говорять про ірраціоналістичне світорозуміння, тобто — основа світу недоступна, не підвладна розуму. Таким чином світогляд буває грунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, яки не можливо збагнути розумом. Такий світогляд пропанує сприняти деяки природні явища так як вони є, не заглиблюючись в їх сутність. Наприклад: ми всі користуємося електрикою, але не всі знають як це відбувається, однак користуємося.
" Функції світогляду до форми духовного засвоєння світу:
це інтегрувати людину у світ;
це надати їй найперших життєвих орієнтирів;
це подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях". [7].
Вчені філософи говорять, що філософія фігурує як світогляд, певного рівня.
Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини називається теоретичним. Тобто філософія — це теоретична форма світогляду; усвідомлений світогляд. Філософія є різновидом світогляду. Вона концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому.
Філософія — це відкрита система знань.
Особливості предмету філософії:
її предмет є історично змінним, бо історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;
уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити «топографію» людськості;
філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.
Риси філософського мислення:
має гранично широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходять на межу буття і небуття;
постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;
окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути;
є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність;
постає внутрішньопов’язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;
прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.
За теорією Г. Гегеля — вищі здатності людського інтелекту проявляються:
у розумінні (філософії);
переживанні (мистецтво);
відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (релігії).
Філософія — це інтелектуальна форма світомислення. Зараз в філософській науці панує дискурсивне мислення, яке поступово змінюється.
Історична філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду.
Розглянемо відмінності міфологічного світогляду і філософії, які показані в таблиці № 1. [6]
Таблиця № 1.
З таблиці ми бачимо, що філософське мислення повинне проводити аналіз дій людини в синтетичному зв’язку з навколишнім середовищем. Навіть коли думка абстрагується від реальності, вона не може бути без послідовних висновків, які базуються на законах природи. Людина — частина світу і вона також находиться у владі природних законів, не залежно згодна вона з цім чи ні. На протязі історичного розвитку культури людина багато разів поверталася до міфів. На мій погляд — це пояснюється необхідністю об’єднати в цільну картину ті окремі знання дискрусивного мислення, які накопичились за століття.
Міфологія — грецьке слово — перекази, оповіді, слово учення.
Особливості міфологічної свідомості:
- синкретизм — «злиття всього з усім»;
- поставав реальністю — «зникнення ефекту рамки» (екрану);
особливою силою володіло в міфі слово, розглядалось як ключ, відмичка до проникнення у особливу реальність;
- міф інколи називають «машиною для знищення часу».
Характерні риси міфологічної свідомості:
1) злиття архаїчної людини із природою;
2) між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж.
«Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи. Тобто створені людиною речі, засоби життєдіяльності, знаряддя та інструменти (на мій погляд ідеї їх створення людина брала у природи) — це штучні явища відносно природи. Вивчення цих процесів надається сфері соціальної культури. Ця сфера заснована на технологіях людської діяльності. Вона повністю відрізняється від міфологічного мислення, де все здатне переходити в усе. Соціально-культурна сфера заснована на дискурсивному мисленні, де мисль рухається послідовно, впорядковано, через чітко фіксовані пункти власного руху до певних результатів. Таким чином разом з появою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися. З міфу виділились сфери духовної діяльності: раціональні знання (пранаука), мистецтво, релігія, фольклор, етнічні норми та правила, правові уявлення, філософія. Утворився новий тип мислення — усвідомленого та послідовно розгорнутого». [6]. Цілісність була подрібнена на шматки, щоб зрозуміти буття і світ. Я вважаю, що зараз наближається час коли людина починає усвідомлювати необхідність об`єднання усіх знань для уявлення цілісної картини світу. Можливо в цьому нам є підсказка в міфах і в аналітичної і синтетичної картині світу географічних знань. Поглянути на міфи з позиції сучасних знань. Залучити важливі для нас зараз аспекти:
- відсутність розмежувань і протиставлення світу й людини;
- синкретичність міфологічної свідомості (бачити світ цілісним, універсальним);
- міф розповідає про явища оточуючого світу.
«Міф — являє собою найпростіше і найзагальніше, дорефлективне, інтуїтивне взаємовідношення людини з природою чи соціальною дійсністю.
Міфопоетична творчість збуджує людську фантазію, уяву, дає змогу людині відчути свою єдність із незрозумілим для неї світом стихий, злитися воєдино з космосом, навколишніми реаліями буття» [6]. Якщо з нашими сучасними знаннями світу і буття, ми звернемося к структурі міфу, можливо тоді ми знайдемо нові форми показу цілісності світу і наші нащадки зможуть усвідомлювати нові знання у яскравій збуджуючий творчість формі.
Але слід чітко уявляти, що «сутність міфологічного світосприйняття з великими труднощами сприймається сучасним поколінням мислителів, оскільки вони звикли перекладати основні уявлення первісної епохи на мову сучасної науки. Міф же слід тлумачити міфічно, виходячи із самого міфу. Міфічний зміст світобудови досить глибокий і тонкий, багатий і цікавий. Міф є саме буття, сама реальність і сама конкретність буття.
Однак початковому етапу розвитку наукових уявлень було притаманне органічне вплетіння мови міфу в мову науки, надання науковим поняттям та категоріям символічного забарвлення. Від такого погляду не були вільні мислителі доби середньовіччя й нового часу, у тому числі й наш співвітчизник Г. Сковорода, який поділяв дійсність на три світи — макрокосм, тобто світ природи, мікрокосм, тобто світ людини, і надчуттєву, надприродну дійсність, тобто світ символів, у якому закодоване все багатство людської культури. Ще більше зближували різноякісні засоби відображення дійсності античні мислителі, які, наприклад: бачили у літерах слів закодовані символи буття, його якісні та кількісні параметри.
Міфотворча діяльність людського розуму, взята сама по собі, спрямована на пояснення дійсності. Найелементарніші міфи містять відповіді на питання: чому ворон чорний? чому кажан погано бачить удень? чому ведмідь без хвоста? та ін. Проте коли міфи пояснюють явища соціального життя, походження світу, глибинних явищ людського буття, вони трансформуються в обгрунтування соціальної практики, моральних приписів і дають їм сакральне, культове, ритуальне тлумачення. Сакралізовані соціальні норми, приписи, заборони стають обов`язковими для всіх членів громади і є непорушними. Міф у такому разі немовби роз`яснює й обгрунтовує релігійні церемонії, таїнства. Міфи є витворами народної фантазії, вони породжені природною допитливістю людини» [6].
продолжение
--PAGE_BREAK--