РЕФЕРАТ
Швидкісні здібності школярів та методикаїх розвитку
План
1.Поняттяшвидкості та бистроти
2.Вікові, статевіі індивідуальні особливості розвитку швидкісних здібностей
3.Особливостіметодики розвитку швидкісних здібностей у молодшому шкільному віці
4.Розвитокшвидкісних здібностей у середніх класах
5.Розвитокшвидкісних здібностей у старшому шкільному віці
1. Поняття швидкості та бистроти
Швидкісніздібності — здібність до високої швидкості руху,який виконується при відсутності значного зовнішнього опору і не вимагаєвеликих енергозатрат. До специфічних форм виявлення швидкості необхідновіднести:
а) періодрухової реакції (простий і складний);
б) швидкістьреалізації локального окремого не навантажено го руху (рукою, ногою, торсом абоголовою);
в) швидкістьреакції багатосуглобного руху, пов'язаного зі зміною положення у просторі, атакож перехід з однієї дії на іншу при відсутності значного зовнішнього опору;
г) частотунавантажених рухів.
Ціформи прояву бистроти незалежні або мало залежні один від одного, не пов'язані(або мало пов'язані) з рівнем фізичної підготовки і не виявляють суттєвоїкореляції з швидкістю рухів чи пересувань спортсмена, які вимагають від ньогом'язових напружень.
Швидкістьяк генеральна здібність мало впливає на швидкісний показник обтяженого руху,якщо величина переборгованого зовнішнього опору виходить за межі15—20%-силового потенціалу м'язів.
Швидкістьу всіх специфічних формах її прояву визначається переважно двома факторами:оперативністю організації і регуляції нейромоторного механізму і оперативністюмобілізації рухового складу дії. Перший характеризується яскраво вираженоюіндивідуальністю, зумовленою генотипом, і вдосконалюється дуже незначною мірою.Другий піддається тренуванню і є основним резервом у розвитку швидкості. Звідсирозвиток бистроти конкретної рухової дії забезпечується, головним чином, зарахунок пристосування моторного апарату до умов розв'язання завдання іоволодіння раціональною м'язовою координацією, яка сприяє повноцінномувикористанню індивідуальних властивостей ЦНС, що притаманні даній людині.
Бистротаі швидкість — різні характеристики моторної функціїлюдини. Бистрота — це генеральна властивість ЦНС, яка виявляється повною міроюпід час рухової реакції і реалізації найпростіших навантажених рухів. Усі формипрояву бистроти зумовлені генетичним фактором, і тому можливості її розвиткуобмежені.
Швидкістьжерухів або переміщень — це функції бистроти, сили, витривалості, а також умінняскоординувати свої рухи в залежності від зовнішніх умов, у яких вирішуєтьсярухова задача.
Навідміну від бистроти, можливості вдосконалення швидкості руху необмежені.Швидкісні рухи відрізняються високою специфічністю фізіологічного механізму.Швидкість руху залежить від потужності потоку імпульсації з боку центральноїмоторної зони, яка визначає потужність функціонування локомоторного апарату івимоги за її енергозабезпечення. На рівні систем від характеру імпульсаціїзалежить активізація бистрих м'язових волокон, мобілізація гормональнихрегуляторів метаболізму, швидкість розчеплення АТФ після надходження нервовогоімпульсу. Швидкість скорочення і розслаблення м'язів залежить від фізичноїактивності міозину і швидкодіючого кальцієвого «насосу», який визначає волокна.При необхідності значної м'язової напруги швидкість руху визначається ще івмістом у м'язах скорочуваних білків. Для тривалого виконання швидкісних рухівнеобхідні високі можливості анаеробного (креатин-фосфатного і гліколітичного)ресинтезу АТФ.
Збільшенняшвидкості циклічних локомоцій (спринтерський біг) пов'язано із частотоюімпульсації і числом активізованих нейронів ретиколосінальної системи, які маютьпрямі зв'язки із мотонейронами спинного мозку. Частота імпульсації вказанихнейронів у свою чергу визначається потоком збудження, який приходить відрухової зони кори, і підтримкою цього потоку на рівні, що відповідає вимогам допотужності здійснюваної роботи. Безпосередньо управління роботою м'язів випадаєна долю спинного мозку, при цьому частота рухів вивчається аферентноюімпульсацією від пропріорецепторів м'язів. Для бігунів на короткі дистанціїпевне значення має така форма вияву бистроти, як латентний період руховоїреакції. Час простої реакції залежить від інтенсивності подразника, його сенсорноїмодальності, тривалості дії, площі, яка підлягає впливові, місцезнаходженніточки прикладання подразника, інтервалові відпочинку між послідовнимиподразниками та інших умов.
Латентнийчас простої рухової реакції не піддається тренуванню, не корелює ізкваліфікацією спортсменів. Скорочення цілісного часу рухової реакції врезультаті тренування проходить, головним чином, за рахунок її моторного комплекту.
Часпростої рухової реакції може змінюватись і служити інформативним показником дляспостереження і вивчення умов формування оптимального етапу рухових відділівКГМ під впливом тренувальних навантажень, які їм задаються, і їх динаміки.
2. Вікові, статеві і індивідуальні особливості розвиткушвидкісних здібностей
Віковіі статеві особливості розвитку швидкісних здібностей мають дуже складнукартину: спритність має різні форми прояву, вікові зміни тимчасових показниківкожної з них проходять нерівномірно і неоднаково у хлопчиків і дівчаток.
Так,швидкісний час рухової реакції в рухові кисті вже у 9—11-річному віці стаютьблизькими до показників дорослих, а у 13—14 років школярі досягають того ж урухах плечей, стегна, гомілки і стопи. Темп руху з роками збільшуєтьсянерівномірно. Найбільш значне збільшення відзначається у 7—9 років. У 10—11років річний приріст частоти руху деякою мірою знижується, в 12— 13 років зновузбільшується, в 14—16-річних приріст сповільнюється і є незначним в 16 років. Увіці 7—10 років у хлопчиків темп руху вищий, ніж у дівчаток, а у віці 13—14років вищий у дівчат.
Дляпрактики роботи у школі, планування динамічної підготовки велике значення маєоблік закономірностей зміни швидкісних показників у швидкому бігові.
Загальназадача у вихованні швидкісних здібностей у шкільному. віці полягає вреалізації можливостей спрямованого розвитку їх згідно вимог життєвої практикиі закономірностей всебічного удосконалення рухових якостей, забезпечення прицьому мінімізації часу екстрених рухових реакцій і рухів, здійснюваних ізмаксимальною швидкістю. На уроках легкої атлетики ця задача конкретизується уряді окремих задач, пов'язаних з програмними вимогами по виконанню основнихзагальнодоступних нормативів у швидкісних і швидкісно-силових вправах (біг накороткі дистанції, стрибки, метання).
3. Особливості методики розвитку швидкісних здібностейу молодшому шкільному віці
Першісенситивні періоди, особливо сприятливі впливу на швидкісні здібності, вшкільному віці припадають на 7—9, 9—11 років. Разом із тим недостатній рівеньрозвитку сили і витривалості обмежують можливості дітей до проявів спритності,які", пов'язані з переміщенням всього тіла у просторі. Основний напрям урозвитку здібностей, які розглядаються, полягає у зменшенні часу простоїрухової реакції, підвищенні швидкості виконання рухів окремими ділянками тіла,а також підвищенні швидкісних здібностей і конкретних рухових дій.
Уролі засобів краще всього використовувати вправи, які вимагають реакції нараніше обумовлений сигнал (звуковий, зоровий, підштовхуючий), швидких локальнихрухів і короткочасних переміщень.
Скороченнючасу простих рухових реакцій сприяє багаторазове виконання вправ з виражениммоментом реагування, суворо визначеним діям на стартовий чи інший санкціонуючийсигнал — вправи на швидкість реагування.
Виконаннявправ на «швидкість реагування» проводиться як повторне реагування на сигнал,що раптово з'являється, чи зміну оточуючої ситуації. У молодших класах швидкереагування знаходить своє застосування в іграх і різних завданнях. Методичноюумовою ефективності цієї вправи є перш за все зосередження оперативної установкитого, хто виконує вправи, не на чекання сигналу до дії, а на моментальнійвідповіді (реагуванні) дією.
Доскорочення часу реагування приводить і виконання вправ на «швидкістьреагування» в полегшених умовах (наприклад, стартових положень), а такожметодичний прийом, заснований на тісному зв'язку між бистротою реакції іздібністю розрізнити мікроінтервали часу. Суть цього прийому у виконаннізавдань із самооцінкою часу реагування і моментальним співставленням його зоб'єктивно зареєстрованими результатами. Для підвищення швидкості виконаннярухів окремими ділянками тіла і в конкретних рухових діях (умовах)використовуються методи суворо регламентованих вправ. Із методів суворорегламентованих вправ застосовується повторний — повторне відтворення дій ізмаксимальною або близькою до граничної швидкості в кожному із повторень. Припідборі засобів слід віддавати перевагу вправам з відносно простою структурою,спрямованим на підвищення частоти рухів. Це різні стрибкові вправи, неперенавантажені рухи руками і ногами. У дітей рухи рук досягають найбільшоїспритності у вправах з предметами (кидки, ловля, перекладання і т.п.). Методповторного виконання вправ із максимальною і субмаксимальною швидкістюхарактеризується такою регламентацією:
· тривалість виконання вправ зумовлюєтьсяздібністю виконувати вправи без зниження швидкості (темпу) і обмежується 3— 6-секунднимперіодом;
· інтервали відпочинку повинні забезпечитивідновлення оперативної працездатності до рівня, який дозволяє виконувати дії унаступному намаганні без зниження швидкісних параметрів, скла дають 2—3 хв.;
· кількість повторень не більше 4—5 разіву початкових класах зумовлюється здібністю повторно відтворити рухи беззниження швидкісних параметрів.
Методисуворо регламентованих вправ у процесі виховання швидкісних здібностей великезначення мають у середньому і старшому шкільному віці. У молодшому шкільномувіці перевагу слід віддавати методам гри і змагання^ які забезпечують більшвисокий емоційний підйом, так необхідний для вияву максимальної спритності. Припідборі ігор і використанні елементів змагання на уроці фізкультури слідвраховувати спрямованість застосування гри, відповідність віковим особливостямфізичного розвитку, інтенсивність і довготривалість гри, загальне навантаження.
Уролі засобів для розвитку швидкісних здібностей у молодших школярів можнавикористати вправи з великим м'ячем, вправи з малим м'ячем, метання малогом'яча на дальність, різні види стрибків, завдання з бігом (про ці вправидокладно у відповідних розділах навчання видам легкої атлетики).
Особливозначне місце на уроках у молодших класах відводиться рухливим іграм. Ось деякіз них: «До своїх прапорців», «Швидко по місцях», «М'яч сусіду», «Салки»,«Влучно в ціль», «Хто далі кине», «Заборонений рух», «М'яч середньому», «Салкиз виручалкою», «Команда швидконогих», «Пусте місце»», «Вибір номерів»,«Передача м'ячів», «Гонка м'ячів по колу», «День і ніч», «Лінійна естафета збігом» і багато інших.
4. Розвиток швидкісних здібностей усередніх класах
Закономірностіморфо функціонального розвитку школярів і особливості розвитку швидкіснихздібностей дозволяють розширити коло застосування методів і засобів дляпідвищення швидкості руху при бігові, ефективності відштовхування у стрибках,швидкості переміщення снарядів у метанні. У середньому шкільному віці всебільше значення для підвищення швидкості руху має розвиток швидкісно-силовихздібностей (у відповідному розділі).
Дляпідвищення швидкості в бігові на короткі дистанції застосовуюються біговівправи і завдання, які вкупі впливають, як на розвиток швидкісних здібностей,так і на удосконалення в техніці бігу. У цьому віці (11—12 років) можливеформування внутрішньої ритміки, зменшення часу на опорі — свідченняраціональної рухової структури бігового кроку. Удосконалення з техніки бігу маєтісний зв'язок з результатом по бігові.
Повторнийметод — виконання суворо регламентованої вправи є ведучимдля підвищення швидкості бігу. Найкращі результати дає використання при цьомугрупи методичних прийомів, які ставлять своїм завданням поступове підвищенняшвидкості, виконання вправи на змагання, щоб планомірно пристосовувати організмдо специфічного швидкісного режиму роботи.
Однимз факторів, який обмежує підвищення швидкості, є техніка виконання вправзмагання — швидкість повинна бути достатньо високою, але не настільки, щобприводити до скутості і спотворення рухів. Цей методичний прийом реалізується уприскоренні у бігові з ходу.
Усередніх класах знаходить пристосування метод полегшення і ускладненнявиконання вправ на змагання.
Методиполегшення передбачають виконання вправ іззменшенням зовнішнього опору рухові, що створює передумови примусовогохарактеру для енергії більш сильного потоку центральної імпульсації на моторнупериферію, яка підвищує потужність, швидкість та частоту рухів. Прикладом вправз цього методу є біг під гору, розгін амортизатором, біг з примусовою тягою,метання полегшених приладів та ін.
Методиутруднення виконання вправ засновані навикористанні аферентації від периферійних м'язово-суглобних та інших рецепторівяк стимулюючого фактора по відношенню до можливостей центральної моторної зонигенерувати потік впливів, що збуджують. Даний метод активізує силовий компонентрухів. Прикладом застосування цього методу є біг під гору, біг, переборюючиопір партнера.
Підвищенняшвидкості руху сприяє і застосування варіативного методу, який міститься встворенні ефекту контрасту м'язових почуттів при використанні вправ назмагання, які чергуються (полегшених, нормальних, незначно утруднених). Способиваріювання можуть бути різні.
Відмінністьрегламентації виконання бігових вправ у порівнянні з молодшими класами узбільшенні відрізків, які пробігаються із максимальною швидкістю (до 40—60),кількість повторів до 8—10. Загальний обсяг швидкісного бігу на одному заняттів 11—14 років досягає 120—140.
Дляпідвищення швидкості рухів на уроках фізкультури також включаються ігри тарізноманітні естафети: «Карасі і щука», «Салки маршем», «Зустрічна естафета збігом», «Старт із відставанням», «Не дай себе догнати», «Зустрічні естафети»,«Остання пара, біжи», «Тікай-до-жени», «Біг за сигналом», «Естафети з бігом іподоланням труднощів».
Длядомашніх занять можна запропонувати біг на місці в упорі, рух руками як прибігові (3—4 р. по 6—10 сек), відпочинок 1—2 хвилини, а при наявності сходовихпрольотів біг із високим підніманням стегна і біг через 1—2 сходинки. Вправивиконуються на 1—3 прольотах сходової клітки. Кількість повторень 3—4 рази.Інтервали відпочинку 1—2 хвилини.
5. Розвиток швидкісних здібностей устаршому шкільному віці
Ушколярів старших класів підвищення швидкості рухових дій проходить в основномуза рахунок розвитку швидкісно-силових якостей, а також формування більшдосконалої біодинаміки локомоцій людини. Саме в цьому віці спостерігаєтьсянайбільший приріст результатів у бігові на 30 м із ходу (15—17 років) і зістарту (15—16 років).
Питаннярозвитку швидкісно-силових якостей і удосконалення в техніці легкоатлетичнихвправ висвітлені у відповідних розділах. Можна відмітити, з одного боку,акцентування впливу на силовий компонент швидкісно-силових можливостей, здругого боку — необхідність при виборі вправ для їх розвитку притримуватисьпринципу «динамічного співвідношення», а виконувати, враховуючи особливостіметоду «зв'язуваного впливу».
Список літератури
1. Волков Л.В. Вихованняфізичних здібностей учнів. — К.: Рад. шк., 1980. — 102 с.
2. Зациорский В.М. Физическиекачества спортсмена. — М.: Физкультура и спорт, 1970. — 200 с.
3. Коробченко В.В. Легкаатлетика. — К.: Вища школа, 1977. — С. 60.
4. Легкая атлетика / Под ред. Н.Г. Озолина,В.И. Вороненка, Ю.Н. Примакова. — М.: Физкультура и спорт, 1989. — С. 65.
5. Матвеев Л.П. Теорияи методика физической культури. —М.: Физкультура и спорт, 1991. — С. 181.
6. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізичнапідготовка спортсмена. —К.: Олімпійська література, 1995. — 320 с.
7. Платонов В.Н. Общаятеория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. — К.: Олимпийскаялитература, 1997. — С. 247.
8. Романенко В.А. Двигательныеспособности человека. — Донецк.: Новий мир, УК Центр, 1999. — С. 51.