Основи охорони праці 4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут заочного та дистанційного навчання
КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ПРЕДМЕТУ
“Основи охорони праці”

Виконала студентка

5-го курсу; 4 групи

спеціальність 7.050.108

“Маркетинг”

Богомаз М.В.

№ зал. кн. 990026

Київ – 2004

План.

Система управління охороною праці в Україні. Роль керівника підприємства й відділу охорони праці в організації роботи з охорони праці.

Радіаційні випромінювання. Вплив їх на організм людини. Нормування та методи захисту від радіаційних випромінювань.

Задача № 1.

Задача № 2.

Система управління охороною праці в Україні. Роль керівника підприємства й відділу охорони праці в організації роботи з охорони праці.

У сучасних умовах ринкових відносин в Україні створюється, реконструюється і функціонує велика кількість малих, середніх і великих підприємств виробничого, будівельного, сільськогосподарського, транспортного призначення, підприємств громадського харчування, сфери послуг та ін. Роботодавці таких підприємств несуть повну відповідальність за створення безпечних і здорових умов праці для робітників і службовців, попередження випадків травматизму, профзахворювань, аварій і пожеж. Закон України про охорону праці встановив основні принципи державної політики в галузі охорони праці: пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до резутьтатів виробничої діяльності, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці, комплексного розв’язання завдань охорони праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, використання економічних методів управління, виконання нормативів охорони праці незалежно від форм власності і видів діяльності підприємства.

Державне, регіональне і галузеве управління охороною праці, численні наглядові і контрольні інспекції не забезпечать безпечне ведення робіт, якщо це не стане головним повсякденним завданням і моральним обов’язком для усіх без вийнятку – роботодавців, керівників, інженерно-технічних працівників, кожного працюючого. Для вирішення всіх проблем у сфері охорони праці потрібний системний підхід, створення ефективної системи управління охороною праці (СУОП) на кожному підприємстві, установі, організації незалежно від форми власності і розмірів.

Зміст системного підходу полягає в тому, що будь-яка система управління або її окрема частина розглядається як ціле, самостійне явище, яке характеризується метою діяльності, ресурсами, структурою, процесами і взаємозв’язками з іншими системами. Системний підхід дозволяє вивчати систему управління в сукупності всіх її елементів, аналізувати її статику і динаміку.

Система управління підприємством поділяється на підсистеми і елементи, які знаходяться між собою в певних співвідношеннях. Можливі різні варіанти розділення систем управління на підсистеми в залежності від завдань і мети підсистеми. Зокрема може бути виділена підсистема управління охороною праці, підсистема управління охороною навколишнього середовища (екологічний менеджмент) та ін.

Система має властивості емерджентності (англ. emergent – раптом утворений), тобто характеризується новими якостями, яких немає в її елементах. Система – об’єднання частин в єдине ціле, властивості якого можуть відрізнятися від властивостей частин, що входять у неї. Мистецтво керівника полягає у вмінні згладжувати такі протиріччя і знаходити компроміси.

Соціально-економічні системи характеризуються також синергічністю (греч. synergeia – співробітництво, співдружність) – однонаправленність дій, інтеграція зусиль у системі, яка призводить до посилення (помноження) кінцевого результату. Якщо всі ясно уявляють собі кінцеву мету, захоплені нею, то виникає нова самоорганізація з іншими властивостями.

Більшість посадових осіб підприємців і бізнесменів, розглядає економічні і соціальні чинники неузгодженно, безсистемно в процесі прийняття рішень. Для того, щоб вибір шляхів розвитку був економічно ефективним і соціально справедливим необхідно розуміти системні зв’язки в процесі діяльності підприємства.

Системний підхід повинен стати основним методичним засобом вирішення проблем охорони праці.

До системоутворювальних основних функцій управління охороною праці належать:

формування працеохоронної політики підприємства на основі державної політики;

визначення цілей і завдань управління охороною праці згідно виробленої політики;

розробляння стратегічного (перспективного) щорічного і оперативного планів реалізації працеохоронної політики;

розробляння цільових програм управління охороною праці;

реалізація (впровадження) програм і планів охорони праці;

мотивування і формування працеохоронної свідомості персоналу;

оперативне управління і координація дій;

здійснення вимірювання показників охорони праці (моніторинг);

звітування, обмін інформації, ведення документації;

аналіз і вдосконалення.

Перехід на ринкові відносини потребує реконструкції не тільки виробничих технологій, але й реструктуризації системи управління, оновлення технології управління, його функції. Традиційні лінійно-функціональні структури управління підприємством будуть трансформуватися в матричні структури, зокрема з програмно-цільовим управлінням охороною праці.

Інструментами працеохоронної політики є: економічні важелі (страховий тариф, штрафи, премії, пільги, компенсації, доплати відшкодування та ін.), правова відповідальність (дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна), соціально-психологічні методи (навчання, виховання, системні вимоги до управлінського персоналу). Одержання максимального прибутку за рахунок ігнорування охорони праці веде до банкрутства підприємства і юридичної відповідальності.

Управління – це цілеспрямований вплив керівника на трудовий колектив з метою вирішення поставлених завдань. Системний підхід полягає в об’єднанні окремих розрізнених заходів у єдину систему цілеспрямованих дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом. Управління можна визначити також як впорядкування системи, приведення її у відповідність до об’єктивних закономірностей.

Система управління охороною праці на підприємстві (СУОПП) – це сукупність взаємопов’язаних органів управління підприємством (підрозділом), які на підставі комплексу нормативно-правової документації ведуть цілеспрямовану, планомірну діяльність з метою виконання поставлених завдань з охорони праці.

Створення СУОПП здійснюється послідовним визначенням політики, зобов’язань керівництва, мети роботи, об’єкта та органів управління, завдань і заходів з охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, створення системи мотивації, контролю обліку, аналізу, оцінки ризику, аудиту і моніторингу діяльності, технології управління, комп’ютеризації і комунікації системи складання організаційно-методичної документації, впровадження, забезпечення функціонування системи і контролю ефективності СУОПП, подальше вдосконалення системи. СУОПП є цільовою підсистемою загальної системи управління підприємством, яка охоплює усі напрями виробничо-господарської діяльності, трудові колективи структурних підрозділів, матеріальні та фінансові ресурси і реалізується в цілеспрямовану діяльність посадових осіб і працівників щодо виконання нормативно-правових актів з охорони праці, попередження травматизму.

Керівництво підприємства розробляє працеохоронну політику – декларацію про зобов’язання щодо намірів і заходів з охорони праці.

Метою управління охороною праці є реалізація конституційних прав працівників і вимог нормативно-правових актів щодо збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці, створення безпечних і нешкідливих умов праці, покращення виробничого побуту, запобігання травматизму, профзахворюванням, аваріям і пожежам.

Об’єктом управління охороною праці є діяльність роботодавця, керівників структурних підрозділів, функціональних служб і всього колективу підприємства для забезпечення належних здорових і безпечних умов праці на робочих місцях, виробничих ділянках, цехах і підприємствах у цілому, попередження травматизму, профзахворювань і аварій.

Управління охороною праці здійснюють: на підприємстві – роботодавець в цехах, виробничих ділянках і службах – їх керівники.

Організаційну, методичну і наглядову діяльність з охорони праці, підготовкою управлінських рішень та контроль за їх виконання здійснює служба охорони праці, яка підпорядковується безпосередньо директору (роботодавцю).

Нормативною базою СУОПП є Конституція України, закон про охорону праці, Кодекс законів про працю, закони Верховної Ради, постанови КМУ,УКази Президента, Національна програма поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, Закон про охорону здоров’я, Закон про пожежну безпеку, Система стандартів безпеки праці, постанови і накази органів державного управління і нагляду.

Виконання вимог нормативно-правових актів про охорону праці здійснюється шляхом запечення функціонування СУОПП, тобто шляхом планомірного виконяння завдань і функцій управління охороною праці.

Основні завдання управління охороною праці:

запобігання виробничим травмам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам;

дотримання вимог законодавства і нормативно-правових актів з охорони праці, колективних договорів;

забезпечення ставлення всіх працівників підприємства до безпеки праці, як до головних обов’язків;

забезпечення участі працівників підприємства до планування, організації мотивації, контролю і оцінки ефективності заходів з охорони праці;

розроблення обов’язків, прав і відповідальності за стан охорони праці між всіма керівниками і працівниками підприємства;

забезпечення компетентності посадових осіб, спеціалістів та всіх працівників при виконанні покладених на них обов’язків і відповідальності, розумінні своїх прав і обов’язків;

розподілення необхідних фінансових, матеріальних, людських та ін. Ресурсів при забезпеченні функціонування СУОПП;

забезпечення працівниками соціальних гарантій у галузі охорони праці у колективному договорі (угоді, трудовому договорі);

постійне підвищення ефективності функціонування СУОПП.

Функціональні обов'язки посадових осіб і працівників.

Обов'язки роботодавця визначені ст.13 Закону України "Про охорону праці".

На першого керівника організації покладається:

створення на кожному робочому місці умов праці, що відповідають нормативно-правовим актам;

забезпечення дотримання вимог законодавства про права працівників в області охорони праці;

контроль за діяльністю посадових осіб структурних підрозділів відповідно до їхніх функціональних обов'язків по охороні праці;

забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами: найкраще використання їхніх знань і досвіду при створенні безпечних умов праці для працюючих на підприємстві;

забезпечення розробки і виконання колективного договору, комплексних планів поліпшення умов охорони праці і санітарно-оздоровчих заходів;

забезпечення фінансуванням, матеріальними ресурсами й устаткуванням, виконання планованих заходів;

забезпечення умов виконання посадових обов'язків по охороні праці, передбачених у посадових і функціональних інструкціях для фахівців підприємства.

На керівників служб покладається:

організація контролю за дотриманням технологічної дисципліни, виконанням будівельних норм і правил, вимог по охороні праці;

постійне підвищення рівня інженерної підготовки для безпечного виконання робіт на всіх ділянках підприємства;

організація робіт з підготовки і впровадження стандартів безпеки праці й інших нормативних документів, а також по атестації робочих місць і технологічних процесів відповідно вимогам охорони праці;

організація розробки і затвердження проектів виконання робіт і/або технологічних карт на виробництво вантажно-розвантажувальних і монтажних робіт;

укладання договорів з науково-дослідними і проектними організаціями на розробку заходів щодо організації безпеки праці, контроль за виконанням цих угод;

організація розробки інструкцій з охорони праці, виробничих інструкцій з виконання функціональних обов'язків керівника і виконавців.

На інженера по охороні праці покладається:

контроль за організацією безпечних і нешкідливих умов праці на підприємстві, проведення заходів у цьому напрямку ;

контроль за виконанням розпоряджень органів державного нагляду, пропозицій уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці;

контроль за дотриманням діючого законодавства, правил і норм з охорони праці, виробничій санітарії, пожежній безпеці;

контроль за наданням працівникам установлених пільг і компенсацій по охороні праці;

розробка положень, інструкцій і інших нормативних актів по охороні праці, що діють у межах підприємства;

участь у розробці і впровадженні більш досконалих конструкцій, захисної техніки й інших засобів колективного захисту;

участь у розробці перспективних і річних планів поліпшення умов праці;

контроль за складанням кошторисів, виконанням зазначених заходів і витратою асигнувань на проведення цих заходів;

участь у розслідуванні й аналізі причин виробничого травматизму і професійних захворювань, а також розробці заходів щодо їхнього попередження й усунення;

контроль за станом і застосуванням засобів індивідуального і колективного захисту, забезпечення виробничих ділянок плакатами і знаками безпеки, програмами по навчанню й інструктажу працюючих;

організація лекцій, кіносеансів та екскурсій, устаткування кабінетів і стендів по охороні праці;

проведення вступного інструктажу робітників і фахівців з охорони праці;

участь у роботі комісій з перевірки знань інженерно-технічними працівниками правил і норм охорони праці і пожежної безпеки;

розгляд листів, заяв і скарг працівників з питань охорони праці;

здійснення зв'язку з медичними установами, науково-дослідними інститутами й іншими організаціями з питань охорони праці і вживання заходів по впровадженню їхніх рекомендацій;

координація діяльності структурних підрозділів з питань безпеки праці і забезпечення складання звітності по охороні праці.

Аналогічні функціональні обов'язки по охороні праці покладаються на усіх фахівців і керівників.

Досвід сучасних підприємств показує, що підвищення ефективності охорони праці досягається шляхом забезпечення функціонування системи управління охороною праці, щорічної паспортизації цехів з охорони праці, атестації робочих місць за умовами праці, застосування морального і матеріального стимулювання керівників підрозділів і працівників, проведення щомісячно “Днів охорони праці” і оцінки профілактичної роботи керівників всіх рівнів управління, модернізації виробництва, уважного, сумлінного ставлення роботодавця до питань охорони праці, з якого беруть приклад керівники структурних підрозділів і працівники.

Радіаційні випромінювання. Вплив їх на організм людини. Нормування та методи захисту від радіаційних випромінювань.

Поняття радіоактивності.

Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французь­кого вченого А.Беккереля, а потім дослідженнями П'єра і Марії Кюрі явища радіоактивності.

Поняття «іонізуюче випромінювання» об'єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іоні­зувати і руйнувати біологічні об'єкти.

Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, взаємо­дія якого із середовищем призводить до утворення електричних за­рядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне — потік елементарних частинок із масою спокою, від­мінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це а і b частки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне — потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це у-випроміню­вання і рентгенівське випромінювання.

Вони різняться умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінювання — найбільш короткохвильова частина спектра сонячного світла (довжина хвилі 400*10-9м).

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спро­можностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на при­родні та штучні (антропогенні).

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі, різні види випромінювання попадають на поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.

Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або, взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повтор­не випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіо­нуклідів. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші — менші.

Це залежить, зокрема, від того, де вони живуть. Рівень радіації в дея­ких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях — відповідно нижчий. Доза опромі­нення залежить також і від способу життя людей.

За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350 мкЗв, тобто тро­хи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється кос­мічними променями.

Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організ­мом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення назива­ють внутрішнім.

Перед тим, як потрапити до організму людини, радіоактивні речо­вини проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це необхідно враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від того чи іншого джерела.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно над­ходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу вуглець-14, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. В середньому людина одержує близько 180 мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіо­активного, ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, при­скорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв'язку високої напруги тощо.

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію атома, як у військових цілях — для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних — для виробництва енергії, у медицині, пошу­ку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізня­ються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техно­генних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов'язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземни­ми природними джерелами.

Опромінення населення України за останні роки значно зросло за рахунок штуч­них джерел радіації, в основному пов'язане з наслідками аварії на Чор­нобильській АЕС, а також експлуатацією і «дрібними» аваріями на інших АЕС. Про це достатньо багато і докладно написано в літературі та інформаційних джерелах.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогод­ні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов'язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для ліку­вання. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є про­менева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективно-еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить приблизно 1000 хв на 1 млн. жителів.

Одиниці випромінювання радіоактивного випромінювання.

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже за­значалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небез­пеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам'ятати, що радіоак­тивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є од­ним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють ви­промінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн. років), ак­тивністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в беккерелях (Бк), а позасистемною одини­цею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк. Міра дії іонізуючого випро­мінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє ви­значається для повітря, речовини і біологічної тканини.

Відповідно роз­різняють:

експозиційну;

поглинену;

еквівалентну дози іонізую­чого випромінювання.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромі­нювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистем­на одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг — 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромі­нювання.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимі­рюється в греях Гр (1 Гр-1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад — 0,01Гр= 0,01 Дж/кг).

Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючо­го випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об'єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб вра­хувати цей ефект введено поняття еквівалентної дози.

Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумов­леним іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквіва­лентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та а, b випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада) 1 бер = 0,01 Зв.

Біологічна дія радіаційного випромінювання.

Під впливом іонізуючого випромінювання атоми і молекули жи­вих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєді­яльності людини.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що вини­кає під дією випромінювання, веде до розірвання зв'язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього орга­нізму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 70% маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали Н+ та ОН-, а в присутності кисню — пероксидні сполуки, що є сильними окислювачами. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення фер­ментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життє­діяльності всього організму.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустімо, що в організмі людини відбувається нормальний процес травлення, їжа, що надходить, розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть ви­користані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрап­ляння випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв'язки, ато­ми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходи­ти сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується. Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв'язки відновлюються, і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати, молекулярні зв'язки не відновлюються, виходить з ладу велика кількість клітин; робота органів розладнується і нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикала­ми, підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випро­мінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромі­нюється, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання.

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого ви­промінювання на організм людини:

органи чуття не реагують на випромінювання;

малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичува­тися в організмі (кумулятивний ефект);

випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його, спадкоємців (генетичний ефект);

різні організми мають різну чутливість до випромінювання.

Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випро­мінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначаєть­ся спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, по­вітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному:

деякі ізотопи роз­поділяються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній);

деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій);

інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій);

накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо.

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систе­матизуються за видами ушкоджень і часом прояву.

За видами ушкод­жень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (ви­падкові, ймовірні), генетичні.

За часом прояву виділяють дві групи: ранні (або гострі) і пізні.

Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, y - випромінювання, потік нейтронів. Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад. ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в ре­зультаті тривалого опромінення дозами, що пере­вищують ліміти дози (ЛД). Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.

Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опро­мінення — порядку декілька сантизиверів на годину, що реально трапля­ються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіа­ційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 p., як одиниці часу викорис­товується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього сумар­ного впливу на організм людини.

Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, су­марні, гранично припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.

ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень орга­нізму протягом життя.

Форми променевої хвороби: гостра і хронічна.

ГПД – для людей, які постійно працюють з радіоактивними речови­нами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматич­них уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати як верхню межу, до якої не варто наближатися.

Радіаційна безпека

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночас­но з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факто­рами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком зас­тосування відкритих випромінювань в науці та на прак­тиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випро­мінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерела­ми іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі­нювання.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромі­нювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це — гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета-і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі зарядже­них часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромі­нювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без­пеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню­вання і часу впливу;

інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено пропорційна квадрату відстані;

інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе­чення радіаційної безпеки:

зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

2) скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

3) збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

4) екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які ви­готовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно, як екрани для за­хисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пласт­масу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випроміню­вання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів. Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

заходи планувального характеру;

застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, викори­стання спеціальних захисних матеріалів;

використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

дотримання правил особистої гігієни;

очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних кон­струкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захи­сту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97.

У випадку забруднення радіоактивними речовинами особистий одяг і взуття повинні пройти дезактивацію під контролем служ­би радіаційної безпеки, а у випадку неможливості дезактивації їх слід захоронити як радіоактивні відходи.

Рентгенорадіологічні процедури належать до найбільш ефективних методів діагностики захворювань людини. Це визначає подальше зростання застосування рентгено- і радіологічних процедур або ви­користання їх у ширших масштабах. Проте інтереси безпеки пацієнтів зобов'язують прагнути до максимально можливого зниження рівнів опромінення, оскільки вплив іонізуючого випромінювання в будь-якій дозі поєднаний з додатковим, відмінним від нуля ризиком ви­никнення віддалених, стохастичних ефектів. У даний час з метою зниження індивідуальних і колективних доз опромінення населення за рахунок діагностики широко застосовуються організаційні і тех­нічні заходи:

• як виняток необгрунтовані (тобто без доведень) дослідження;

• зміна структури досліджень на користь тих, що дають менше дозове навантаження;

• впровадження нової апаратури, оснащеної сучасною електронною технікою посиленого візуального зображення;

• застосування екранів для захисту ділянок тіла, що підлягають дос­лідженню, тощо.

Ці заходи, проте, не вичерпують проблеми забезпечення максималь­ної безпеки пацієнтів і оптимального використання цих діагностичних методів. Система забезпечення радіаційної безпеки пацієнтів може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регла­ментами припустимих доз опромінення.

Шляхи підвищення життєдіяльності в умовах радіаційної не­безпеки.

Актуальним для жителів багатьох районів України є питання про виживання в умовах підвищеної радіації. Оскільки зараз основну загрозу становлять радіонукліди, що потрапляють в організм людини з продуктами харчування, слід знати запобіжні й профілактичні захо­ди, щоб сприяти виведенню з організму цих шкідливих речовин.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох принципах:

обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

гальмування всмоктування, накопичення і прискорення їх виведення;

підвищення захисних сил організму.

Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних харчових речо­вин і продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу активність й здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії радіоактивного випроміню­вання (антимутагени та радіопротектори). На допомогу приходять природні «за­хисники». До цих речовин належать: листя чаю, виноград, чорна смородина, чор­ноплідна горобина, обліпиха, банани, лимони, фініки, грейпфрути, гранати; з овочів — шпинат, брюссельська і цвітна капуста, боби, петрушка. Для того, щоб радіо­нукліди не засвоювались організмом, потрібно постійно вживати продукти, які містять пектини, зокрема яблука. Насіння соняшника належить до групи радіо­захисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже корисний мед і свіжі фруктові соки.

Задача № 1.

Варіант № 2.

Визначити річний економічний ефкт і строк окупності виробничих витрат на виконання оздоровчих заходів на дослідному підприємстві.

Дані для розрахунку взяті з таблиці №1.

Показники	Варіанти
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	0
Вирати на здійснення оздоровчих заходів, тис.грн.	22	18	20	16	17	23	19	24	28	15
Собівартість одиниці продукції, грн. - до проведення заходів	8	10	11	7	10	16	16	18	12	9
- після проведення заходів	5	7	10	4	8	12	11	15	10	5
Випуск продукції за 1 рік тис.шт.	15	23	20	25	10	13	30	15	27	13

Порядок розрахунку. Економічний ефект від проведення заходів щодо охорони праці слід визначити зниженням витрат живої і матеріалізованої праці та в підсумку підвищенням продуктивності праці і зниженням собівартостіта послуг. Розрахунок економічної ефективності можна виконати шляхом порівняння існуючих нормативних з фактичними матеріальними та фінансовими витратами на одиницю продукції до і після проведення заходів. При розрахунках враховують тільки ті статті, в яких відбуваються зміни у зв’язку з проведенням заходів.

Річний економічний ефект від проведених заходів щодо оздоровлення умов праці визначають за формулою:

Эг = [(C1 – C2) – ξн • Кдод1 ] • W , де
С1,С2 – відповідно собівартість одиниці продукції до і після проведення заходів, грн.один.прод.;

ξн – нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень на оздоровчі заходи щодо охорони праці, (дорівнює 0,08);

Кдод1 – додаткові (питомі) капітальні вкладення на одиницю продукції, грн.один.прод., визначаємо завдяки відношенню всієї суми капітальних вкладень на одиницю продукції 18000/23000 =0,78 грн.;

W – річний об’єм продукції після здійснення заходів, од.

Эг = [(10 – 7) – 0,08 • 0,78] • 23000 = 67565

Нормативний строк окупності визначаємо за формулою:

Токп.н. = = = 12,5 років

Розрахунковий строк окупності розраховують за виразом:

Токп.р. = , де

Кдод – додаткові капітальні вкладення в усю продукцію, отже:

Токп.р. = = 0,26 років

Задача № 2.

Варіант № 6.

Виконати розрахунок системи загального рівномірного освітлювання світильниками з люмінесцентними лампами в приміщенні, де розташовані робочі місця з ПЕОМ.

Згідно з нормативними вимогами СНіП ІІ-4-79/85 та ДсанПін 3.3.2 007 1998 освітленість на даних робочих місцях повинна дорівнювати Е = 300-500 лк (ІІІ розряд зорової роботи).

Метод розрахунку вибирають в залежності від типу джерела світла, системи освітлювання, схеми розміщення світильників в приміщенні, орієнтації робочої поверхні обладнання у просторі.

При використанні джерел світла в системі загального рівномірного освітлювання горизонтальних робочих поверхонь для визначення фактичного освітлювання використовується метод коефіцієнта використання світлового потоку.

При використанні джерела світла в системі загального локалізованого освітлювання горизонтальних поверхонь, а також при визначенні загального рівномірного освітлення нахилених або вертикальних робочих поверхонь застосовується точечний метод. У випадку, коли приміщень мають велику площину і є багато робочих місць з різними умовами освітлювання, може бути використаний комбінований метод розрахунку.

Порядок розрахунку освітлювання методом коефіцієнту використання світлового потоку.

Загальна розрахункова формула має такий вигляд:

F = , де

F – світловий потік лампи, лм.;

Е – мінімальне нормоване освітлення, для всіх становить 300 лк.;

N – число світильників;

n – число ламп в кожному світильнику;

K – коефіцієнт запасу;

S – площа приміщення, мІ;

Z – коефіцієнт нерівномірності освітлювання;

η – коефіцієнт використання світлового потоку.

Розв’язуємо формулу відносно F – світлового потоку ламп. Визначаємо число світильників та загальну кількість ламп (N • n) і підставляємо в формулу, або спочатку обираємо тип люмінесцентної лампи з її світловим потоком (F) та підставляємо це значення в розрахункову формулу. Визначаємо N та n – кількість світильників та кількість ламп в кожному світильнику.

Світильники з люмінесцентними лампами встановлюємо рядами паралельно довгій стороні приміщення або стіні з вікнами. При цьому враховуємо відношення L/h = λ , яке повинно бути в межах 1,3 – 1,5 м.

Де L – відстань між сусідніми світильниками або рядами люмінесцентних світильників, h - висота підвісу світильників над робочою поверхнею = 2,7.

Із цього співвідношення та даними показниками знаходимо значення L – відстань між світильниками (Lсв), тобто

Lсв = h • λ = 3,51 – 4,05 м.

Також знаходимо відстань крайнього ряду світильників до стін за даними λ = 0,25 – 0,3 м., тобто

Lст = h • λ = 0,67 – 0,81 м

Коефіцієнт Z – нерівномірність освітлювання приймається для люміснесцентного освітлювання 1,5.

Коефіцієнт використання світлового потоку η визначаємо співвідношенням падаючого світлового потоку на розрахункрву поверхню до сумарного потоку:

η = , де

Fс – світловий потік усіх світильників;

F∑ - сумарний світловий потік, що враховує вплив відбитого світла від поверхонь стелі, стін, робочої поверхні, який залежить від розмірів приміщення, типу світильників.

Для визначення коефіцієнта використання світлового потоку η необхідно знайти індекс приміщення (коефіцієнт геометрії) за формулою:

i = , де

А, В – довжина, ширина приміщення,м.;

h – висота підвісу світильників,м.

i = = 1,75 м.

Також визначаємо коефіцієнт відбиття світлового потоку (з таблиці №2) від:

стелі – ρn – 70%;

стін – ρс – 50%;

робочої поверхні – ρp – 10%

Розраховуємо та креслимо схему розміщення світильників в приміщенні:

N • n = ,

Е – для всіх варіантів дорівнює 300 лк.;

F – для лампи виду ЛД-65-4 (яку маємо на складі) дорівнює 3570 лм.;

К – для всіх дорівнює 1,5;

S – A • B = 14 • 7 = 98 мІ;

Z – для всіх варіантів1,5

η – визначаємо по таблиці №6 згідно нашим даним коефіцієнту відбиття світлового потоку (ρn – 70%; ρс – 50%; ρp – 10%) = 0,44.

n – кількість ламп у світильнику.

Отже, N • n = = 44 лампи

N = = 22 світильника

Для освітлення використовуємо 22 світильників ЛД-65-4 на дві лампи довжиною 1514 мм та діаметром 40 мм. Розташовуємо світильники з урахуванням нормативних вимог.

Використана література:

Основи охорони праці. Навч.посібник. – К.2002р, В.А.Батлук, В.М.Сторожук.

Безпека життєдіяльності. Підручник. – К., 2000.

Основи охорони праці. - Львів.:Афіша, 1999. В.Ц.Жидецький, В.С.Джигирей, О.В.Мельников.