Вступ
Актуальність: Аналізпередової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідністьзвернути увагу особливо на початковий етап підготовки спортсменів. Ворганізаційному відношенні процес відбору юних спортсменів поділяється на 4етапи: 1) етап попереднього (первинного) відбору дітей і підлітків; 2) етап,заглибленої перевірки відповідності відібраного контингенту займающихсявимогам, пропонованим до успішної спеціалізації в обраному виді спорту (етап 1вторинного відбору); 3) етап спортивної орієнтації; 4) етап відбору в збірнікоманди ДСО, країни. Цей етап відбору може здійснюватися поза спортивнимишколами.
Нажаль, медико-біологічні аспекти відбору вивчені недостатньо. Проте відбір іорієнтацію спортсменів неможливо проводити повноцінно лише на підставіпедагогічного тестування і потрібні ще дані медико-біологічних, психологічних ісоціальних досліджень.
Відомо,що в системі відбору й орієнтації важливу рольвідіграють спостереженняшкільного учителя фізичної культури і тренера за дітьми в процесі занять науроках, у спортивних секціях, під час різних рухливих ігор, змагань,контрольних іспитів.
Проблема: особливостівідбору спортсменів у лижному спорті.
Робочагіпотеза: можна вважати, що важливим етапом відбору та орієнтації спортсменівє початковий етап, оскільки подальше тренування основане на початковомудозволить виявити нахили дитини до певного виду спорту.
Предметдослідження: методичні особливості відбору при багаторічному тренуванні влижному спорті.
Об`єктдослідження: здібності спортсменів до певного виду спорту та їх виявлення впроцесі спеціалізованої підготовки.
Мета дослідження: обгрунтування особливостейвідбору і спортивної орієнтації студентів для спортивної спеціалізації.
Задачі дослідження:
1. З`ясувати основні теоретичні питання спортивного відбору.
2. організація та методи дослідження.
3. Розробка таблиць спортивних здібностей при відборі у лижномуспорті.
Методиі організація дослідження:
1. Вивчення наукової і науково-методичної літератури.
2. Аналіз отриманих даних.
Організаціядослідження включала аналіз наукової інформації теорії організації спортивноговідбору та спортивної орієнтації. На основі одержаних даних дослідження булипроаналізовані:
- відомості наукової і науково-методичної літератури;
- порівняння значення першого етапу підготовки для різних видів спорту.
Науковановизна: узагальнені сучасні дані про деякі особливості спортивноговідбору основані на елементах обдарованості студентів.
Практичназначимість: організація спортивного відбору враховуючи медико-біологічніособливості організму і застосування аналізу спадкових здібностей маютьвагоміше значення, ніж необгрунтований вібір. Агрументацією на користь даноготвердження є практичний досвід багатьох тренерів лижного спорту.
1. Основи теорії та методики спортивного відбору1.1 Методологічні основи розробки системи спортивного відбору
Рістрезультатів у спорті залежить, як відомо, від методики і тактики спортивноготренування, прогресу технічних засобів, своєчасної й ефективної реабілітаціїспортсменів, а також від росту масовості і правильного спортивного відбору.Якщо рішення більшості цих задач значною мірою визначається соціальними,економічними й організаційними питаннями, спортивний відбір – це проблеманаукового дослідження, проблема наукового пошуку.
Стійкийінтерес до занять спортом у значній мірі визначається правильністю виборуспортивної спеціалізації, що, у свою чергу, залежить від відповідностііндивідуальних особливостей специфіці виду спорту. Вибрати для кожного студентавид спортивної діяльності – задача спортивної орієнтації; відібрати найбільшпридатних, результату з вимозі виду спорту, – задача спортивного відбору.
Спортивнаорієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якоївиробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності.Спортивний відбір виходить з вимог виду спорту, з обліком яких здійснюєтьсявідбір найбільш придатних для нього людей. Тому поняття «спортивний відбір» і«спортивна орієнтація» необхідно розрізняти.
Звичайно,не можна вважати реальною задачу розробити безпомилкові методи відбору,наприклад майбутніх чемпіонів олімпійських ігор, тому що формування будь-якоготаланту залежить від величезної кількості факторів, перелічити які простонеможливо, але все-таки людина в силу своїх анатомічних, фізіологічних іпсихологічних особливостей завжди щонайкраще пристосовується до визначеноговиду діяльності. Які об'єктивні причини необхідності спортивного відбору?Логіка постановки проблеми відбору в спорті така: у різних людей при відноснооднакових тренувальних можливостях ступінь тренируемости рухових якостей різна.Очевидно, не всякий може домогтися видатних спортивних результатів. Видатнеспортивне досягнення – це результат не тільки завзятих тренувань, але також іекстраординарних спадкоємних даних, якими володіє спортсмен.
Сучаснамайстерність вимагає тривалої підготовки – 5, 6 і більш років. Починатитренуватися потрібно в 10–12 років. Тому найбільша складність полягає в уміннірозглянути в дитині те, що йому знадобиться для перемоги, коли він будедорослим.
Нажаль, критеріїв оцінки перспективності спортсмена, що тільки що приступив дозанять, поки небагато; кривдно і те, що досвід тренерів, їхня інтуїція неузагальнюються досить широко. Поки мало розроблені модельні характеристики«ідеальних типів» в окремих видах спорту. Високих результатів у спорті можнадомогтися лише при наявності визначених здібностей, але дотепер, на жаль, маловідомо про те, як розвиваються і формуються здібності і які наукові критеріїможна визначити обдарованість у тієї або іншій руховій діяльності. Тутнеобхідно виділити комплекс властивостей і якостей, що забезпечує успіх успортивній діяльності.
Доведено,наприклад, що діти, що мають перевагу в рості, зберігають його і в наступніроки. Але не всім показникам можна приписувати таку прогностичну значимість.Для дитини в період росту і розвитку характерні великі компенсаторніможливості, незвичайна пластичність і пристосовність різних рухових і психічнихфункцій. Якщо тренер, наприклад, відібрав групу дітей спираючи тільки на свійдосвід і інтуїцію, він міг відібрати не обов'язково здатних, а лише вміють щосьробити, уже знайомих із запропонованою задачею.
Проблемаспортивного відбору тісно зв'язана з ростом масовості в спорті. Масовість – основнийпринцип радянської системи фізичного виховання. Тим часом, по деяким даним, востанні роки спостерігається зменшення масовості в окремих видах спорту.Зменшення масовості в спорті наслідок найчастіше неправильного виборуспортивної спеціалізації.
Некожному тренерові дано виховати класного спортсмена: хтось може навчати, хтосьтренувати, але безсумнівно, що дитячому спортові потрібні люди, що займалися бтільки добором. На жаль, у практиці відсутні чіткі уявлення про науковообґрунтовані прийоми визначення перспективності юних спортсменів. Критеріївтакої оцінки іноді просто немає.
Немаючи спеціальної підготовки в питаннях відбору, багато медиків, учителіфізичної культури і тренери скептично дивляться на можливості відбору йорієнтації юних спортсменів. Серед фахівців існує думка, що навіть приблизнонеможливо побачити що-небудь визначене в підлітку 10–11 років, а тим більшепрогнозувати його успіхи в спорті. Звичайно, ця проблема дуже складна. Воназбільшується ще і тим, що інтереси і схильності в дітей цього віку хитливі. Алетакий песимізм у загальному не виправданий.
Таким чином, проблема спортивного відбору й орієнтації – проблемакомплексна. Вона вимагає зусиль багатьох фахівців. Її необхідно вирішувати,об'єднавши зусилля вчених, тренерів і педагогів.
Перший метод традиційний – стандартно-нормативний, орієнтований надосягнення стандартних нормативів (Державні тести України, шкільні програми,Президентські тести США). Цей метод використовується для різних статево-віковихгруп і передбачає комплексний розвиток фізичних якостей, тобто ставить за метупідвищення рівня загальної фізичної підготовки. У зв'язку з тим, що» данийметод не враховує індивідуальність людини (генетичні задатки, рівень фізичноїпідготовленості), ті, що займаються, отримують однакові, причому помірніфізичні навантаження. Групи учнів для занять формуються лише застатево-віковими ознаками, без врахування конституційних особливостей вихідногорівня фізичної підготовленості. Скомбіновані в одному занятті завданняприводять до короткочасних і незначних впливів, не викликають адаптивногоефекту. Не дивлячись на те, стандартно-нормативний метод широко застосовуєтьсяв фізичному вихованні школярів.
Другий метод – індивідуально-нормативний, полягає віндивідуальному завданні для учня з метою досягнення індивідуальних нормативів.Суть його в цілеспрямованому напрямку на розвиток «відстаючих» фізичнихякостей, або окремих м'язових груп. Його реалізація в умовах сучасної школи малореальне завдання.
Третій метод – типологічно-нормативний,відносно новий,який розробив Нікішин І.В. (1993). Його особливість – цілеспрямований вплив навідстаючі від середніх фізичні якості, в даній соматотипологічній групі. Цеозначає, що для представників астено-торакального типу з низьким рівнемшвидкості і сили навантаження підбирається з акцентом на розвиток анаеробнихможливостей, які є фізіологічною базою цих якостей. Для представниківдирективного типу навпаки, використовують навантаження аеробного характеру зметою розвитку у них витривалості. М'язовики отримують навантаження змішаногохарактеру, – що позитивно впливає на розвиток усіх рухових здібностей. Узв'язку з тим, що навантаження для тих хто займається, дуже важке, їх рівеньбуває переважно помірним.
Четвертий метод – типо-специфічний – ґрунтується на тому,що кожній соматотипічній групі даються навантаження, які найбільш відповідаютьїх генетичним задаткам. Метод найбільш ефективний, оскільки забезпечує високийрівень, і найбільш доступний для тих, хто займається. Механізм фізіологічноїадаптації в даному методі – глобальний, специфічний, тому що дія спрямована наспецифічні, найбільш розвинуті фізіологічні функції. Даний метод призводить доширокого позитивного переносу в розвитку фізичних якостей (Д.А. Фільченков,1995). Але, як вважає В.П. Романенко (1999), даний тезис є спірним, томущо «перехресний» ефект спостерігається лише при деякій єдності механізмівцентральної регуляції і енергозабезпечення (наприклад, вибухова сила – швидкість),або виключно в початковій стадії адаптації при фізичній підготовці нетренованих.людей. В даному випадку має місце перша, генералізована стадія загальногоадаптаційного синдрому (Г. Сельє, 1970), коли організм реагує на специфічненавантаження широкою дією неспецифічних реакцій. Наприклад, кросова підготовкамало тренованих людей протягом 6–8 тижнів призводить до розвитку аеробних іанаеробних процесів, швидкісно-силової і координаційної підготовленості.
У спортивній практиці, коли удосконалюється аеробна витривалість,пригнічується механізм анаеробної, розвиток силової динамічної витривалостізнижує рівень «вибухової» сили, приріст гліколітичної витривалості від`ємновпливає на показники абсолютної сили і т.д. (В.В. Бойко, 1987). Як вважає(В.П. Романенко, В.П. Максимович, 1986). Для масової фізкультуриоптимальною є методологія окремого розвитку рухових якостей.
З даних позицій, третій, типологічно-нормативний, методорієнтований та цілеспрямований вплив на відстаючу від середньо-популяційногонормативу у даній соматотипічній групі рухову якість з урахуваннямтипологічних особливостей особистості є дуже ефективним, але приумовівикористання не помірних, а субмаксимальних навантажень з періодичнимпідключенням максимальних. Незалежно від типу підготовленості тренувальнийпроцес повинен бути акцентований на розвиток відстаючих фізичних якостей. Але,якщо рівень підготовленості відповідає нормативним характеристикам. «Оптимальний»тип, то тренування спрямовують на удосконалення ведучих фізичних якостей.
Наступним завданням було оцінити фізичну підготовленість і станздоров'я деякими фізіологічними методами дослідження. Відомо, що існуючітрадиційні методи оцінки фізичних здібностей учнів, які запропоновані шкільноюпрограмою, державними тестами не стимулювали інтересу учнів до занять фізичноюкультурою. Покращання результатів бігу, стрибків, тощо на декілька сантиметрів,або секунд не є стимулом до занять. Тому важливо впровадити нові підходи дооцінювання учнів. На що зокрема націлена сучасна система фізкультурно-оздоровчогопатріотичного комплексу школярів України «Козацький гарт» (2005 р).1.2 Структура спортивної обдарованості та її оцінки у системіспортивного відбору
У більшості досліджень по теорії і методиці спортивного відбору(Бріль, 1980; Булгакова, 1986; Шапошникова, 1994) застосовується спеціальнатехнологія оцінки спортивних здібностей і спортивної обдарованості. Основнийзміст такої технології полягає в дослідженні і визначенні модельниххарактеристик спортсменів високої кваліфікації, у вивченні інформаційноїзначущості параметрів, що впливають на спортивний результат, їх стабільності ігенетичної обумовленості, а також в обґрунтуванні організаційних питань (1–2).
Не викликає сумнівів теоретичне і практичне значення цих досліджень.Проте при розробці такої складної проблеми необхідно перш за все чітковизначити поняття «спортивний відбір», а потім і зміст його критеріїв,враховуючи при цьому не тільки предмет досліджень, але і їх спрямованість.
На думку В.Філіна (1987), спортивний відбір є системоюорганізаційно-методичних заходів, на підставі яких виявляються завдатки іздібності дітей, підлітків і хлопців для спеціалізації в певному виді спорту. Уполі зору дослідників і практиків повинні знаходитися завдатки, тобто природні,анатомо-фізіологічні особливості і здібності – індивідуальні особливостілюдини, від яких залежить успішність виконання певних видів діяльності.Досягнення високих результатів у будь-якому вигляді діяльності, у тому числі ів спортивній, вимагає найвищих форм прояву здібностей – обдарованості, таланту.Тому у визначення поняття «спортивний відбір» доцільно включити поняття «обдарованість»(Платонов, Сахновській, 1988). В. Платонов (1987) розглядає спортивнийвідбір як процес пошуку найбільш обдарованих людей, здатних досягти високихрезультатів в конкретному виді спорту. Обдарованість трактується як такепоєднання здібностей, яке обумовлює найвищий рівень діяльності.
Дослідники вважають, що різноманіття і суперечність підходів допроблеми спортивного відбору і методів її вивчення зумовили, по суті, різнерозуміння предмету дослідження. Тому для подальшої розробки системи спортивноговідбору необхідно уточнити такі поняття, як завдатки, здібності і обдарованість(з погляду спортивної діяльності). Найбільші розбіжності спостерігаються увизначенні поняття «спортивна обдарованість», яка, на думку одних авторів, єпоєднанням природжених завдатків і здібностей (В. Волков, Філін, 1983), ана думку інших (Л. Волков, 1973, 1997) – наявністю генетично обумовлених морфофункціональних,моторних і психофізіологічних особливостей.
Проведений теоретичний аналіз і результати експериментальнихдосліджень переконують, що спортивну обдарованість можна розглядати якпоєднання здібностей, що забезпечують високі досягнення в спорті.
Тренувальні і змагальні дії розвивають завдатки в рухові, фізичніі психічні здібності. Такий підхід до розуміння значення завдатків обумовленийперш за все вимогами сучасного спорту, оскільки, як стверджують В. Келлер(1995) і В. Платонов (1997), в умовах змагань можна досліджувати руховий,фізичний і психічний потенціал людини. Отже, необхідна інформація про тіознаки, які визначають зміст завдатків і є, по суті, ядром спортивноїобдарованості. Така інформація охоплює віковий діапазон від початкового етапузанять спортом до етапу вищих спортивних досягнень.
В даний час є достатня інформація про вплив морфологічних,фізіологічних, психофізіологічних і інших ознак на результати в різних видахспорту, а також дані про генетичну основу багатьох параметрів, що забезпечуютьспортивні успіхи.
Подальше дослідження проблеми вимагає вивчення спортивноїобдарованості як динамічної системи, що володіє певною структурою з безліччювзаємозв'язаних між собою компонентів. Одержані в процесі такого вивчення даніможуть зробити істотний вплив на подальшу розробку змісту критеріїв спортивноїобдарованості. При цьому слід передбачити вивчення структури як загальної, такі спеціальної спортивної обдарованості.
Спортивні здібності і обдарованість можна розглядати як єдине ціле,властивості і особливості якого залежать перш за все від внутрішньої природитвірних його частин. Вивчення розвитку цілого, взаємозв'язків і взаємодії йогочастин є основним принципом пізнання дійсності. Цей принцип знайшов своєвіддзеркалення і в розробці комплексного підходу при вивченні біологічних ісоціальних об'єктів. Комплексне вивчення передбачає організацію діяльностірізних фахівців, що працюють за єдиною програмою і координують сумісні дії длядосягнення загальної мети. Такий підхід в дослідженні об'єкту обумовлюєнеобхідність розглядати спортивну обдарованість як систему з безліччювзаємозв'язаних елементів.
Комплексне вивчення спортивної обдарованості як об'єкту дозволяєзастосовувати в дослідженні одну з форм теоретичного усвідомлення об'єкта – загальнутеорію систем.
Вивчення цілого можна проводити на різних рівнях. Ми вважаємо задоцільне вивчення проблеми спортивної обдарованості нарівні організму, незаперечуючи при цьому вивчення обдарованості і здібностей в спорті на іншихрівнях.
Систему спортивної обдарованості можна представитинаступною схемою: цілісний організм – система органів – органи – тканини – клітинніі неклітинні елементи тканин.
Системний підхід дає можливість всі процеси, явища, предметирозглядати як системи, що володіють тією або іншою структурою (організацією).Це означає, що у визначенні специфіки того або іншого цілого, йогоособливостей, властивостей важливе значення має структура – внутрішня формацілого, що є способом взаємозв'язку, взаємодії створюючих його компонентів. Прицьому вивчення структури передбачає пізнання її в історичному аспекті:походження і розвиток.
Отримання інформації про систему на основі їїкомпонентно-структурного аналізу дозволяє перейти до вивчення способу їїфункціонування, тобто до розгляду її як динамічної системи.
Аналіз системи в історичному аспекті передбачається в двохнапрямах генетичному і прогностичному. При такому вивченні розвитку системивизначаються відносини і зв'язки між елементами множини, тобто встановлюютьсяінтеграційні властивості системи як цілого. Слід зазначити, що будь-яка ціліснасистема має свій особливий, тільки їй властивий інтегральний чинник, якийсубординує всі частини і процеси даного цілого.
Вивчення цілого здійснюється за допомогою аналізу структури, щовключає такі моменти, як взаємозв'язок елементів, відношення і зв'язки,ієрархічна будова, поведінка елементів і структури в цілому.
Велика роль належить математичним методам, застосування якихсприяє не тільки успішному вивченню походження і розвитку системи, але і їїпрогнозуванню, що має важливе практичне значення в різних областях діяльностілюдини, у тому числі і в спортивній.
При застосуванні системного аналізу вивчення проблеми походження ірозвитку спортивної обдарованості як системи, що саморозвивається ісаморегулюється, визначається як «відкрита система», що дозволяєвикористовувати середовище, тобто тренувальна дія, для вдосконалення всіхкомпонентів системи і організму в цілому.
Основним предметом теорії спортивного відбору є обдарованість,тобто таке поєднання здібностей, яке обумовлює найвищий рівень діяльності.
Не можна не погодитися з думкою З.Г. Мартиросова і ряду іншихдослідників про те, що різноманіття підходів і методів вивчення проблемиспортивного відбору, суперечність багатьох з них зумовили, по суті, різнерозуміння предмету дослідження.
Важливим питанням для подальшої розробки системи спортивноговідбору є уточнення таких понять, як завдатки, здібності і обдарованість,відповідно до спортивної діяльності.
В даний час завдання по вивченню структури загальної спортивноїобдарованостіможна конкретизувати таким чином:
1. Загальна спортивна обдарованість може бути вивчена тількина підставі аналізу діяльності представників всіх видів спорту, сучасних вимог дотренувального процесу і навантажень, змагань.
2. Великі тренувальні навантаження і швидке відновлення післяних характерні для спортсменів високого класу, що вимагає відмінного здоров'я,високого рівня працездатності і визначається рівнем розвитку фізичнихздібностей. Необхідно відзначити важливу роль дослідження особливостей будовитіла, соматотипу і конституції.
3. Спортивний результат в багатьох видах спорту визначаєтьсяякістю виконання вправ, які вимагають високого рівня розвитку координаціїрухів, м'язової чутливості, просторового орієнтування і інших властивостей, щозабезпечують високий рівень розвитку рухових здібностей.
4. Діяльність, змагання, пред'являє високі вимоги до нервовоїсистеми спортсмена, його емоційної стійкості, уміння управляти відчуттями вумовах спортивного стресу.
5. Спортивна обдарованість розглядається як поєднаннязавдатків, сприяючих максимальному розвитку рухових, фізичних і психічнихздібностей для високих досягнень в спорті. Залежно від виду спорту значущістьцих здібностей може змінюватися.
6. Дослідження спортивної обдарованості повинне передбачатирозгляд її як динамічної системи з певною структурою і безліччю взаємозв'язанихкомпонентів, що забезпечують стабільно високі спортивні результати.
7. На початковому етапі спортивної підготовки дітей іпідлітків загальну спортивну обдарованість можна визначати методами тестуваннярухових і фізичних здібностей, педагогічного спостереження, опиту, анкетуваннядля оцінки соматичного розвитку і емоційної стійкості. Надалі, на етапіпоглибленої спортивної підготовки (спеціалізації), здійснюються диференціація івибір спортивної спеціалізації з урахуванням оцінки особливостей соматичного іпсихофізіологічного розвитку, а також рівня розвитку фізичних і руховихздібностей. Ці особливості і визначають структуру спеціальної спортивноїобдарованості.1.3 Шляхи оптимізації тренувальних навантажень лижників-гонщиків наетапі спеціалізованої базової підготовки
На початковому етапі тренування основна увага повиннаприділятися зміцненню здоров'я і всебічній фізичній підготовці дітей. Крімтого, на цьому етапі повинні розвиватись такі фізичні якості, як швидкість іспритність. Основними засобами їх виховання є нескладні комплекси фізичнихвправ, які не вимагають від дітей великих м'язових зусиль і виконуються звеликою амплітудою і максимальним розслабленням м'язів, що не беруть участі вроботі. Поряд з цим на тренувальних заняттях слід широко використовуватиприродні рухи: біг, стрибки, спортивні і рухливі ігри, на які відводиться до 50%загального часу занять.
Вікові межі, а також тривалість цього етапу тренуванняіндивідуально, різні. Так, якщо дитина почала займатися спортом (наприкладлижним спортом) в 5–5,5 років, то етап попередньої підготовки триває приблизнотри роки. На кінець цього періоду, як правило, у дітей з'являється інтерес дотого чи іншого виду спорту і починають проявлятися спортивні здібності [6].
На етапі початкового спортивного тренування різнобічнафізична підготовка повинна бути спеціально спрямованою. Тепер діти починаютьоволодівати технікою фізичних вправ, характерних для даного виду спорту. Натренувальних заняттях можуть застосовуватись спеціалізовані комплекси вправ,які розвивають фізичні здібності. Основним завданням етапу початковоїспортивної спеціалізації є формування фізіологічних, морфологічних іпсихологічних передумов, поглибленого спеціалізованого тренування в обраномувиді спорту. Чим різнобічнішу фізичну підготовку одержала дитина на цьому етапітренування, тим кращі фізіологічні передумови складаються у неї для поглибленоїспеціалізації в віці 14–15 років. На кінець цього етапу діти повинні вжемайстерно виконувати вправи і мати достатній рівень розвитку фізичнихздібностей. Вони беруть участь у змаганнях, але при цьому потрібно враховуватистаж їх тренування.
Для тих, хто займається лижним та ковзанярським спортомучасть у змаганнях дозволяється через 1,5–2 роки, фігурним катанням наковзанах, плаванням, стрибками у воду через 2–2,5 роки спеціалізованих занять.Що стосується тих видів спорту, які вимагають від спортсменів високогофізичного і психічного напруження (біг на довгі дистанції, гонки на лижах на 30–50 км),то спортсмени, які ними займаються, можуть брати участь у змаганнях лише через5–6 років спеціалізації.
На цьому етапі спортивного тренуваннякількість виступів на змаганнях повинна строго регламентуватись. Учням 9–10років дозволяється виступати переважно на внутрішньо шкільних, з 11–12 років – нарайонних і міських змаганнях. Кількість змагань, в яких діти беруть участьпротягом року, теж повинна строго регламентуватись. Так, юним гімнастам 13–14років дозволяється брати участь у 5–6 змаганнях на рік за загальною фізичноюпідготовкою і в 4 класифікаційних змаганнях. Легкоатлетам цього віку можнавиступати в 10–12, а волейболістам – у 20 змаганнях на рік. Перерва міжзмаганнями для дітей молодшого шкільного віку повинна бути не менше 1 місяця, ав 11–14 років-не менше 2 тижнів. В 15–16 років перерва між змаганнями можескорочуватись до тижня [18].
Практичний досвід свідчить, що високі спортивнірезультати (на рівні нормативів майстра спорту) більшість спортсменів показуєчерез 6–8 років систематичних занять спортом.
В середньому шкільному віці відбувається складний процесперебудови дитячого організму, пов'язаний з статевим дозріванням. В цьомуперіоді прискорюється ріст тіла в довжину, нерідко помічаються диспропорціїтіла, висока емоційність при нестійкості функцій вегетативних органів ірухового апарату та ін. Заняття спортом і фізкультурою прискорюють і поліпшуютьстатеве дозрівання дитячого організму. В цьому віці, починаючи з 12 років,рекомендується займатися бігом на середні дистанції, стрибками на лижах, ручнимм'ячем, бігом на ковзанах і парусним спортом. З 13 років дозволяється займатисяборотьбою, греблею на байдарках, каное та академічною греблею, а з 14 років – велосипеднимспортом і боксом. З 15 років діти можуть займатися важкою атлетикою [21].
Учні старшого шкільного віку при хорошому стані здоров'яможуть займатися практично всіма видами спорту, але слід обмежувати тривалуроботу, яка вимагає високого розвитку тренованості всіх функцій організму.
Слід зазначити, що в спортивній практиці (фігурномукатанні, художній і спортивній гімнастиці) є випадки, коли строкиспеціалізованих занять зміщувалися в сторону зменшення на 2–3 роки. Однакчисленні приклади із спортивного життя радянських і зарубіжних спортсменівсвідчать як про ранню, так і про пізню спеціалізацію.
На етапі поглибленого тренування основними завданнями євдосконалення техніки вправ і подальший розвиток фізичних здібностей. Фізичні навантаженняна тренувальних заняттях значно підвищуються, і спортсмени починають регулярнобрати участь у змаганнях [5].
На етапі спортивного вдосконалення тренування повинноносити спеціалізовану спрямованість. Спортсмени широко використовують комплексефективних засобів і методів тренування, які сприяють досягненню максимальнихрезультатів у спорті. На цьому етапі тренування обсяг і інтенсивністьтренувальних навантажень підвищуються і досягають максимального рівня, фізичнівправи повинні сприяти розвитку специфічних якостей рухової діяльностіспортсменів [3].
Слід відзначити, що у юних спортсменів вікові змінифізіологічних функцій на останніх двох етапах нерідко затушовують результатитренування.
Тренувальнийпроцес на досліджуваному етапі підготовки усе більше будується відповідно до принципівсистемного підходу, що дозволяє в остаточному підсумку моделювати змагальнудіяльність спортсмена в лижних гонках.
Щобуникнути передчасного використання резерву пристосувальних можливостей до змагальнихвправ 17–20 літніх спортсменів необхідно визначити оптимальне співвідношеннязасобів фізичної підготовки і тренувальних навантажень різної спрямованості.
Аналізспортивних досягнень ведучих гонщиків і результатів останніх досліджень (1,3,8)показують, що в сучасних умовах підготовки трас, лижного інвентарю, уведеннянових змагальних дисциплін істотно підвищуються вимоги до функціональної,технічної, швидкісно-силової підготовленості.
Узв'язку з цим виникає багато проблем при підготовці молодих лижників-гонщиків.Так, для гармонічної фізичної підготовки юних спортсменів необхідно раціональнорозподілити засобу загально-фізичної, допоміжної і спеціальної підготовки, ащоб уникнути ранньої спеціалізації спортивного тренування потрібно визначитиоптимальну величину тренувальних навантажень комплексної і виборчоїспрямованості.
/>/>2. Організація спортивного відбору в лижному спорті
/>/>2.1Основи відбору на першому етапі
Основними задачами першого етапу добору (первинний добір) євизначення придатності дітей і підлітків до спортивного удосконалювання шляхомвиявлення їхніх задатків, що лежать в основі розвитку здібностей, оцінкаступеня рухової активності. Можна погодитися з думкою В. І. Пилиповича і І. М. Туревськогопро те, що на даному етапі основною задачею є добір узагалі моторно-обдарованихдітей і виявлення їхнього психомоторного статусу.
До спортивних занять залучається можливо більша кількістьобдарованих у спортивному відношенні дітей і підлітків. Широко розгортаєтьсяробота з агітації і пропаганди спорту. Доцільно організовувати спортивні секціїв загальноосвітніх школах, де б під керівництвом учителя фізкультури і приучасті тренера спортивної школи проводилися заняття по обраному виді спорту. Упроцесі занять і змагань протягом навчального року виявляються перспективніучні. На уроках фізичної культури й у ході секційних занять можна виявитистійке прагнення школяра до спортивного удосконалювання, успішність оволодінняїм руховими навичками й уміннями, інтерес до виконання фізичних вправ [11,12].
Варто враховувати і відношення родини до систематичних занятьспортом. З цією метою тренер повинний проводити бесіди з родителями або анкетнеопитування. Істотно поповнити інформацію про школярів може учитель фізичноїкультури. Важливе значення мають безпосередні бесіди тренера з дітьми.
Наприкінці першого етапу добору проводяться огляди-конкурсипо видах спорту, контрольні іспити і змагання. Доцільно ці заходипристосовувати до закінчення навчального року. У ряді випадків попередньовідібрані учні зараховуються в літній спортивний табір, де вони займаються підкерівництвом тренерів спортивної школи. У спортивному таборі на основітестування і педагогічних спостережень продовжується виявлення здібностей дітейі підлітків.
В останні роки в ряді республік країни створюються групипідготовки дітей для надходження в ДЮСШ, перед цими групами поставлені задачі:масове залучення дітей до занять даним видом спорту і підбор найбільшперспективних хлопців для зарахування в ДЮСШ. Як показали дослідження М.Н.Тураходжаєвої, шляхом підбора спеціальних засобів і методів у цих групах можнанаправленно впливати на розвиток фізичних якостей, формування навичок і умінь,створюючи необхідні передумови для наступної спеціалізації у визначеному видіспорту [12,35].
Проблема відбору юних спортсменів може бути успішно вирішеналише на основі тривалих і ретельно організованих комплексних обстежень щозаймаються. Правильно обраний комплекс методів дослідження, що припускаєвивчення різних сторін особистості спортсмена шляхом педагогічних,лікарсько-фізіологічних, психологічних і соціологічних методів, дастьможливість виявити спортивну обдарованість школярів.
На основі педагогічних спостережень тренер визначає здатністьюних спортсменів переборювати значні тренувальні навантаження, можливістьорганізму юного спортсмена до ефективного відновлення, виявляє темпи формуваннярухових навичок, темпи розвитку окремих фізичних якостей. Велику роль граютьпедагогічні контрольні іспити (тестування), за результатами яких судять прорівень розвитку фізичних якостей і можливих темпів їхнього приросту. Тестиповинні відповідати визначеним вимогам. Важливою якістю тесту є валідність,тобто відповідність тесту (контрольної вправи) можливості виявлення рівнярозвитку даної фізичної якості. Це відповідність звичайна виявляється вструктурі рухів, тривалості й інтенсивності виконання вправ. У ряді випадків уюних спортсменів на відміну від дорослих навіть вправи однієї і тієї жпотужності, але різної тривалості можуть характеризувати різні властивостірухового апарата. Наприклад, у дітей і підлітків 7–16 років швидкісніможливості повніше тестируются не за результатами бігу на 100 м, а задопомогою пробегания відрізків меншої довжини – 20–40 м. У даному випадкурезультат у бігу на 100 м у більшій мері характеризує рівень розвиткуспеціальної витривалості спортсмена.
Іншим важливим критерієм тесту є надійність, що припускає високустабільність показників, тобто їхня відтворюваність при повторному тестуванні.Важко розраховувати на успіх, якщо як тест використовуються вправи абоякі-небудь показники, які за своєю природою вкрай мінливі або варіабельні.
Критерій надійності украй важливий у лонгитюдинальныхдослідженнях, коли необхідно оцінити успішність навчання або тренуванняпротягом тривалого часу. Якщо використовувати тести, що характеризуютьсяслабкою відтворюваністю, то важко виявити різницю між вихідним (початковим) ікінцевим результатами юного спортсмена [12,39].
Важливою якістю тесту є і його об'єктивність. Тест повиннийнеупереджено, незалежно від суб'єктивних представлень екзаменатора,характеризувати рівень розвитку тієї або іншої фізичної якості спортсмена. Якщооб'єктивність тесту недостатня, то важко порівнювати результати іспитів, щопроводилися різними тренерами, тому що помилки кожного дослідника не дозволяютьточно визначити рівень розвитку даної фізичної якості.
Тест також повинний бути відносно простим, доступним для щозаймаються. Тестування не повинне перетворюватися у виснажливий іспит, щовимагає величезної напруги сил. У цьому випадку інформативність тестузнижується.
Серед фізичних якостей і здібностей, що визначають досягненнявисоких спортивних результатів, існують так називані консервативні, генетичнообумовлені якості і прояви рухової діяльності, що важко піддаються розвиткові йудосконалюванню в процесі тренування. Вони мають важливе прогностичне значенняпри доборі дітей і підлітків у спортивні школи. Тому тестуванню їх повинне бутиприділена особлива увага. Визнаючи важливу роль тестів при аналізі здібностейюних спортсменів, не випливає разом з тим і переоцінювати їхнє значення.Необхідно пам'ятати, що вони є тільки одним з багатьох інструментів пізнанняможливостей дітей, що займаються спортом.
Істотну інформацію про здібності що займаються можуть датимедико-біологічні дослідження, що дозволять визначити стан здоров'я, рівеньфізичного розвитку і підготовленості школярів, виявити дітей і підлітків, щомає протипоказання до занять спортом. Особлива увага повинна бути звернена натривалість і якість відбудовних процесів після виконання дітьми і підліткамитренувальних навантажень [10,35].
Вивчення впливу тренувальних навантажень на організм юногоспортсмена, характеру їхньої післядії в різних циклах спортивного тренуваннядозволить одержати інформацію про потенційні можливості юних спортсменів.Лікарські обстеження необхідні і для того, щоб у кожнім конкретному випадкувирішити, у яких лікувально-профілактичних заходах бідують діти і підлітки, щоволодіють необхідними даними для надходження в спортивну школу. Крім того,медичний огляд при надходженні в спортивну школу так само, як і подальшілікарські спостереження, повинний допомогти тренерові в індивідуалізаціїучбово-тренувального процесу на всіх етапах підготовки юного спортсмена. Напершому етапі спортивного добору до участі в змаганнях і контрольних іспитахможуть бути допущені діти з медичним висновком про стан здоров'я, отриманим приогляді лікарем загальноосвітньої школи. При наявності відхилень у станіздоров'я, не перешкоджаючим заняттям фізичною культурою і спортом, лікарзагальноосвітньої школи вказує в довідці діагноз. Висновок шкільного лікарязалишається дійсним протягом перших трьох місяців перебування в спортивнійшколі.
У процесі психологічних досліджень особлива увагаприділяється виявленню в юних спортсменів таких якостей, як активність ізавзятість у спортивній боротьбі, самостійність, рішучість, цілеспрямованість,спортивна працьовитість, здатність мобілізуватися під час змагань і т. п.У лабораторних умовах досліджуються здібності спортсмена до оперативногомислення, властивості вищої нервової діяльності, сенсомоторные реакції,швидкість переробки інформації, сенсомоторная координація, а також деякі інші.
У ході соціологічних і соціально-психологічних дослідженьвиявляються глибина н стійкість спортивних інтересів, мотивація, рівеньдомагань юних спортсменів.
Аналіз теоретичних і експериментальних робіт дозволяєсформулювати наступні критерії добору в спортивні школи.
Педагогічні критерії відбору характеризують рівні розвиткуфізичних якостей, техніко-тактичної підготовленості, спортивно-технічноїмайстерності, темпи росту спортивних досягнень, моторну навченість,координаційні можливості, здатність юних спортсменів до ефективного рішеннярухових задач в умовах напруженої боротьби.
Медико-біологічні критерії добору характеризують станздоров'я спортсмена, його біологічний вік, морфофункциональные ознаки, станфункціональних і сенсорних систем організму, індивідуальні особливості вищоїнервової діяльності юних спортсменів.
Психологічні критерії добору включають показники, що свідчатьпро можливості удосконалювання різних психічних якостей у залежності від вимогвиду спорту, ступеня розвитку вольових якостей, особливості характеру,темпераменту.
Так, для виявлення вольових якостей дітям і підліткамдоцільно давати контрольні завдання (бажано в соревновательной формі).Показником інтенсивності прояву вольових зусиль що займаються служить успішневиконання вправ з короткочасною напругою, спортивна працьовитості – здійсненнящодо складних у координаційному відношенні вправ, для освоєння яких потрібнетривалий час. Рішучість і сміливість що займаються вивчається за допомогоювиконання різних вправ в ускладнених умовах.
Соціологічні критерії добору включають характеристикумотивів, інтересів і запитів учнів: показники, що характеризують формуючийвплив спорту, родини, колективу. Ефективність добору багато в чому залежить відсвоєчасного й об'єктивного виявлення інтересу дітей і підлітків до занять тимабо іншому видові спорту. Важливе значення має всебічний аналіз причинвідсівання юних спортсменів, що виявила задатки для успішного спортивногоудосконалювання на перших етапах багаторічного тренування. Необхіднопідкреслити, що в процесі добору на кожнім етапі багаторічного спортивногоудосконалювання повинний здійснюватися комплексний підхід, що припускає аналізособистості спортсмена в цілому і його спортивних здібностях на основіпедагогічних, медико-біологічних, психологічних і соціологічних критеріїввідбору [10,12].
Для кожного виду спорту повинні бути визначені комплексипедагогічних контрольних іспитів (тестів). Добір дітей і підлітків тіснопов'язаний із процесом багаторічного тренування. Тому зміст кожного її етапупрямо зв'язано з діагностикою спортивної придатності, з необхідністю виконанняусезростаючих вимог і оцінкою досягнень спортсмена.
Тому що різні види спорту висувають неоднакові вимоги доспортсменів, доцільно розглянути різні критерії добору стосовно до окремихвидів спорту. Разом з тим наявність у ряді випадків загальних вимог дозволяєумовно розділити усі види спорту на 5 груп: швидкісно-силові види спорту,циклічні види спорту, технічно складні види спорту, спортивні єдиноборства,спортивні ігри.
У швидкісно-силових видах спорту (легкоатлетичні стрибки,метання, важка атлетика) у процесі добору перевага віддається дітям і підліткамз добре розвиненою мускулатурою, високим рівнем розвитку швидкості, сили,швидкісно-силових якостей. Так, для стрибунів у довжину з розбігу і потрійнимстрибком з розбігу важливе значення має високий рівень розвиткушвидкісно-силових якостей. Однак крім них необхідні високі швидкісні дані, томущо стрибок у довжину в чоловіків на 820–850 см і в жінок на 710–720 смнеможливий без досягнення кінцевої швидкості розбігу, рівної відповідно 10 мі більше, 9 м і більше у секунду. Висока швидкість розбігу сполучиться зумінням робити відштовхування з максимальною силою в мінімальний відрізок часу.
При відборі стрибунів у висоту з розбігу варто враховувати,що пропорції їхнього тіла характеризуються визначеними особливостями. Стрибунимають довгі ноги і порівняно коротким тулубом. Найважливішою фізичною якістюстрибуна є складний комплекс швидкісно-силових якостей, що виявляється привиконанні точного розбігу і могутнього відштовхування. При виконаннівідштовхування тиск на опору перевищує власна вага спортсмена в 5– 7 разів. Цевимагає високого рівня розвитку силових і швидкісно-силових якостей.
Виконання складних рухів, як в опорної, так і в польотноїфазах стрибків вимагає високого ступеня координації й оптимального стануфункції вестибулярного апарата. Виконання широкоамплитудных махових рухівобов'язково для сучасних варіантів стрибка. Тому стрибуни повинні володіти ітакою якістю, як гнучкість, тобто високим ступенем рухливості в суглобах.Стрибунові у висоту властиві такі психічні якості, як сміливість і рішучість, іта особлива форма самоконтролю, що дозволяє правильно розподілити свої сили підчас багатогодинної боротьби.
У циклічному швидкісно-силовому виді спорту, як біг на лижахна короткі дистанції, варто віддавати перевагу високорослим підліткам і юнакамз добре розвитий мускулатурою і сприятливими конституціональними особливостями(співвідношення довжини ніг і тулуба). Повинні враховуватися час реакції настартовий сигнал, рівні розвитку швидкості, швидкісно-силових якостей,координаційні можливості. Доцільно орієнтуватися на інтегральний показник, щохарактеризується сумарними темпами росту ведучих фізичних якостей дітей іпідлітків у перші півтора року тренувальних занять. Потенційні можливостімайбутнього спринтера в меншому ступені залежать від вихідного рівня фізичнихякостей і в більшої – від темпів приросту розвитку цих якостей. За даними П.З. Сириса,вихідний рівень розвитку фізичних якостей тільки в 18% загального числавипадків збігається з результатами в бігу па 100 м після декількох роківзанять. Сумарні ж темпи росту фізичних якостей у перші півтора року занять у 89%випадків збігаються з результатами в бігу на 100 м після декількох роківтренування.
Для надійного прогнозування потенційних можливостейбігунів-спринтерів найбільш важливе значення буде мати не вихідний рівеньрозвитку фізичних якостей, а співвідношення між вихідним рівнем і темпами(інтенсивністю) росту його фізичних якостей [9,12].
Варто відмітити, що темпи розвитку ведучих фізичних якостеймають першорядне значення при прогнозі перспективних спортсменів тільки в томувипадку, якщо рівень їхнього розвитку досить високий. Якщо ж їх вихідні данінижче середніх, то навіть високі темпи розвитку не дозволять підвищитиспортивний результат до необхідного рівня. Однак орієнтація на темпи зростанняспортивних показників у процесі добору дітей і підлітків виправдує себе заумови обліку індивідуальних особливостей біологічного віку дітей і підлітків.Таким чином, тільки відносно високий вихідний рівень розвитку фізичних якостейі оптимальний темп їхнього приросту з урахуванням біологічного віку дадутьможливість зробити надійний прогноз про перспективність того або іншогоспортсмена. Експериментально встановлено, що для юних легкоатлетів, що будутьспеціалізуватися в бігу на короткі дистанції, оптимальними темпами приростушвидкості і швидкісно-силових якостей у перші півтора року занять будутьпоказники, що знаходяться в межах 10,5–12,5%.
2.2 Етапи багаторічної підготовки в лижному спорті
Досягненнявисоких результатів у лижних гонках можливо тільки при багаторічній і цілорічнійпідготовці протягом ряду років, починаючи з юнацького віку. Найсильнішілижники-гонщики (чоловіки) стають переможцями і призерами найбільших змагань(Олімпійських ігор і чемпіонатів світу) найчастіше у віці 25–27 років.Аналогічна картина спостерігається й у жінок. Це говорить про те, що даний вікє оптимальним для досягнення найвищих результатів. Разом з тим в однаковій міріуспішно змагаються і досягають високих результатів спортсмени у віці з 22 до 32років. Даний віковий період варто вважати зоною високих результатів. З оглядуна ці дані, усю підготовку в лижних гонках варто планувати з метою підведенняспортсменів до найвищих результатів саме в цьому віці. Разом з тим, особливостілижних гонок, біологічні закони розвитку окремих органів і систем і організму вцілому жадають від лижників визначеного числа років систематичних занятьфізичною культурою і спортом, щоб пройти шлях від новачка до майстра спорту, апотім до найсильнішого спортсмена. У лижних гонках такий період займає всередньому близько 10 років. З огляду на ці дані (стаж занять і вік найвищихдосягнень), можна з достатньою імовірністю визначити час початку регулярнихтренувань.
Однакце не означає, що вся підготовка повинна починатися саме в цьому віці – систематичнізаняття фізичною культурою варто починати значно раніш. Цілком природно, що іна цьому тимчасовому відрізку можуть бути індивідуальні розходження. Разом зтим практика роботи з лижного спорту показує часом, що юні лижники, що занадторано приступили до систематичних тренувань, досягають (і відносно рано) високихрезультатів. Однак, як правило, раннє досягнення успіхів у лижних гонках дужечасто приводить до того, що лижники зупиняються в спортивному росту, цілком нерозкривають свої можливості або рано закінчують виступу. Не слід вважати, що цезв'язано з тривалим (з раннього віку) заняттям лижним спортом. Причини вартошукати в невірній побудові багаторічного процесу підготовки, найчастіше внадмірному завищенні обсягу навантаження, однобічній підготовці, занадторанньої спеціалізації по лижних гонках.
Тренерипри плануванні багаторічної підготовки часто перевищують припустимі обсягинавантаження, забуваючи про різнобічну підготовку юних лижників. Такепланування часом приносить швидкий приріст результатів, але потім однолітки, щонавіть пізно приступили до занять лижними гонками, випереджають юних лижників,що рано досягли високих (щодо віку) результатів. Термін «рання спеціалізація» незастосуємоу відношенні лижних гонок, варто говорити про своєчасну спеціалізацію зурахуванням вікових особливостей організму, що розвивається. Уся багаторічнапідготовка гонщиків повинна бути побудована так, щоб підвести спортсмена довищих досягнень саме в зазначений віковий період. При побудові багаторічноїпідготовки необхідно враховувати періоди більш швидкого природного розвитку окремихфізичних якостей, що дозволить успішно проводити фізичну підготовку в цілому.
Виходячизі специфіки лижних гонок як виду спорту, що вимагає повної зрілості організму,а також природного розвитку фізичних і психічних можливостей організмуспортсмена, весь процес багаторічної підготовки гонщика в даний час можнарозділити на шість основних етапів, що охоплюють наступні вікові періоди:
Попередняпідготовка (вік 9–12 років). Найважливішими задачами на цьому етапі вартовважати: усебічний фізичний розвиток, зміцнення здоров'я, прищеплюваннястійкого інтересу до занять фізичними вправами. Для рішення поставлених задачзастосовується широке коло засобів, у тому числі при заняттях на лижахприділяється увага освоєнню елементів гірськолижної техніки й окремих способівпересування на лижах. Засобу лижного спорту використовуються в плані загальноїфізичної підготовки, як і інші вправи. При заняттях на цьому етапі велика увагаприділяється розвиткові загальної координації рухів, рівноваги й інших якостей,і в першу чергу швидкості рухів і швидкості рухових реакцій. До кінця даноговікового етапу звертається увага і на виховання скорост-но-силовых якостей. Зцією метою застосовуються різні стрибки і прыжковые вправи й інші динамічнівправи. Заняття в основному проводяться ігровим методом, можливо і застосування«кругових» занять. Варто підкреслити, що всі заняття проводяться в планізагальної фізичної підготовки.
Усебічнафізична підготовка (вік 12–16 років). Основними задачами, як і на першому етапіпідготовки, тут є: усебічний фізичний розвиток, подальше зміцнення здоров'я ізагартовування, вивчення техніки різних видів спорту (легкої атлетики,спортивних ігор, плавання й ін.). Одночасно вивчається й удосконалюєтьсятехніка усіх видів лижного спорту – лижних гонок і гірськолижного спорту.Велика увага приділяється підготовці до здачі нормативів по фізичнійпідготовці. У зимовий час особлива увага приділяється навчанню йудосконалюванню техніки спусків на високій швидкості, поворотів у русі і лижнихходах. Влітку і восени включаються вправи з інших видів спорту – легкоїатлетики (біг, стрибки), плавання (різними стилями), гребли (на спортивнихсудах і прогулянкових човнах) і різних спортивних ігор (баскетболу, ручногом'яча і футболу). Юні спортсмени виступають у змаганнях з різних видів спорту,у тому числі і по видах лижного спорту (гонки, слалом і ін.). Однак на цьомуетапі не ставиться задача досягнення високих спортивних результатів. Необхідноретельно спланувати кількість змагань і їхні терміни на весь рік для того, щобне допустити перевантаження юних лижників соревновательной навантаженням.Велика увага на першому і другому етапах приділяється вихованню юнихспортсменів. Особлива увага в навчально-виховному процесі приділяєтьсявихованню вольових якостей (дисциплінованості, працьовитості, сміливості і т.д.).
Спеціальнапідготовка в лижних гонках (вік 16–18 років). На цьому етапі багаторічноїпідготовки головними задачами є: поглиблене вивчання й удосконалювання технікивсіх способів пересування на лижах, подальше підвищення рівня ОФП, вихованнявольових якостей. У рамках ОФП основна увага як і раніше приділяєтьсярозвиткові швидкісно-силових якостей, а до цього додається ще і задача розвиткудинамічної сили. На міцній базі ОФП, створеної на попередніх етапах, починаєтьсяспеціальна підготовка по лижних гонках, де більша увага вже починають приділятирозвиткові витривалості. У ході спеціальної підготовки на цьому етапі лижникиберуть участь у змаганнях, де удосконалюються технічні навички, вивчаєтьсятактика, виховуються вольові якості. Кількість стартів за сезон і довжинадистанцій змагань повинні строго відповідати вікові лижників; не слід допускатиперевищення норм, установлених правилами змагань і офіційних програм по лижномуспорті (наприклад, програмами для ДЮСШ).
Приплануванні навантажень необхідно уважно відноситися до визначення загальнихобсягів тренувальних завдань. У цьому віці неприпустимо форсоване збільшеннязагального обсягу тренувального навантаження і сумарного обсягу пересування налижах з високою інтенсивністю. На попередньому етапі підготовки і найчастіше нацьому допускаються серйозні помилки в плануванні навантажень (убік неприпустимогозбільшення), що і приводить до припинення росту результатів у наступні роки.Такий напрямок (збільшення навантажень) часом залучає тренерів досить швидкимтренувальним ефектом – результати юнаків ростуть, а наслідку цього позначатьсятільки на наступних етапах підготовки. Іноді наслідку такої роботи проходятьповз увагу тренерів ДЮСШ і інших організацій, що працюють з лижникамизазначеного віку. Після закінчення школи спортсмени ідуть у вузи, навиробництво, у ряди Російської Армії, де з ними працюють вже інші тренери, щоіноді змушені відчисляти лижників, що стали безперспективними ще молодих.
Заглибленаспеціалізація по лижних гонках (вік 19–21 рік). На цьому етапі продовжуєтьсяподальше удосконалювання техніки способів пересування на лижах, підвищеннярівня фізичних якостей, зміцнення здоров'я й ін. Але найважливішою задачею вцьому віковому періоді є досягнення високого рівня спеціальної підготовки. Начетвертому етапі проводяться спеціалізовані заняття з усі зростаючимтренувальним навантаженням як по обсязі, так і по інтенсивності. Тутзакладаються міцні основи високої спортивної майстерності в спеціальній підготовці– у розвитку спеціальної витривалості як основної фізичної якості, необхідноголижникові-гонщикові, велике увага приділяється і подальшому удосконалюваннюшвидкісно-силових якостей основних груп м'язів. Продовжується робота і попідвищенню рівня загальної витривалості. Разом з тим при плануваннінавантаження необхідно враховувати, що тривалість даного етапу досить велика – цілихтри роки. Ясно, що можливості організму лижників у 19 і 21 рік далеко неоднакові. Тому, незважаючи на значне підвищення усіх видів навантажень,потрібне неухильне дотримання основних принципів багаторічної підготовки, інасамперед принципів поступовості й індивідуалізації навіть у цьому, здавалосяб у близькому повній зрілості, віці.
Спортивневдосконалення (з віку 22 року). Основна задача – спеціалізована підготовка полижних гонках із застосуванням високих тренувальних навантажень і досягненнянайвищих спортивних результатів. Принцип індивідуалізації тренуванняреалізовувався і на всіх інших етапах багаторічної підготовки, але тут усізаняття проходять за індивідуальним планом, що особливо важливо, тому щоспортсмени виконують тут винятково високі по обсязі й інтенсивностінавантаження. На цьому етапі можна виділити зону найвищих досягнень (24–28років), коли спортсмени, як правило, показують найбільш високі результати ідомагаються успіхів на найбільших змаганнях з лижних гонок. Вік олімпійськихчемпіонів, переможців світових першостей, чемпіонатів країни в переважнійбільшості випадків не виходить з цих меж. Період високих спортивних результатіву лижних гонках продовжується до 33–36-літнього віку, хоча в історії лижногоспорту відомі випадки, коли спортсмени показували високі результати і пізніше,до 40–42 років.
Припиненняактивних занять спортом (у віці 33–36 років). Починаючи з цього віку, необхіднопоступово відмовитися від офіційних змагань великого масштабу і знижуватитренувальне навантаження. Це період «виходу» з великого спорту проходить укожного лижника індивідуально. Однак з метою підтримки високого рівня загальноїпрацездатності і зміцнення здоров'я необхідно ще кілька років продовжувативиступу в місцевих і внутрішніх змаганнях з лижних гонок. Потім необхідноперейти до оздоровчих, нерегулярних занять на лижах. Доцільно продовжитивиступу в змаганнях ветеранів по своїй віковій групі, у змаганнях, присвяченихдням здоров'я, у стартах Дня лижника, а також у різних пробігах і лижнихмарафонах, присвячених знаменним датам (хоча термін «марафон» чисто умовний,довжина дистанції залежить від віку і рівня фізичної підготовленості).
Вданий час існує великий інтерес до занять лижами з оздоровчою спрямованістю. Настарти змагань ветеранів і різних пробігів усе більше і більше виходять людизрілого віку, що сприяє продовженню активного довголіття і зміцненню здоров'я.Однак заняття з оздоровчою спрямованістю й участь у пробігах повинні проходитипід контролем лікарів і тільки з їхнього дозволу. Тут не ставляться задачідосягнення високих результатів. Головне в цей період, особливо в літньому віці,– регулярні заняття на лижах.
Першітри етапи в багаторічній системі підготовки лижника приходяться на періоднавчання в школі і ПТУ. Тому при доборі школярів у секції і групи ДЮСШ, приплануванні засобів, методів і навантаження повинні враховуватися віковіанатомо-фізіологічні і психологічні особливості юних лижників. Саме в цьомувіці закладається фундамент майбутніх успіхів і від правильної побудовипроцесів навчання і всієї підготовки багато в чому залежить рівень спортивноїмайстерності в зрілому віці. Усі три етапи роботи тісно взаємозалежні, причомурозподіл учнів по календарному віці трохи умовно, тому що за рівнем фізичногорозвитку школярі в одній віковій групі часом значно відрізняються друг віддруга. Усе це вимагає особливої уваги, і насамперед у період активного половогодозрівання. При доборі, що займаються в навчальні групи шкільної секції і ДЮСШ,при організації і плануванні роботи необхідно враховувати особливості розвиткуорганізму, а також періоди природного активного розвитку окремих фізичнихякостей. На кожнім етапі підготовки відповідно до вікових особливостей розвиткуорганізму школярів ставляться і вирішуються конкретні задачі по розвиткуфізичних і вихованню морально-вольових якостей, по навчанню й удосконалюваннютехніки способів пересування на лижах і тактику лижних гонок.
Залучатишколярів до занять на лижах найбільше доцільно в 11–12 років. Початок занять убільш пізній термін приводить до збільшення щільності підготовки, тому щовиникає необхідність компенсувати пробіли (наприклад, у технічній підготовці),надолужувати час. Постійно варто пам'ятати, що мова, власне кажучи, йде пропочаток занять на лижах як одному з засобів фізичного виховання школярів, а непро систематичні спеціалізовані тренування. Тут справа не тільки в термінах, ав сутності побудови підготовки лижників, у першу чергу в плані загальноїфізичної підготовки./> 2.3 Спрямованістьбагаторічного спортивного тренування
Підготовчий період
1-й етап. Цей період вирішує задачізагально фізичної підготовки спортсменів: зміцнення їхнього здоров'я, всебічнийфізичний розвиток на основі підготовки до здачі комплексів нормативів,загартовування, створення передумов для удосконалення техніки в лижних гонках,оволодіння різноманітними руховими навичками, прищеплювання інтересу досистематичних занять спортом, виховання працьовитості.
Основні задачі етапу: створення точнихуявлень про техніку виконання як кожного елемента, так і всього ковзного крокув цілому; закріплення вивчених елементів і техніки ходів у цілому; підготовкаопорно-рухового апарата (м'язів, суглобів, зв'язок) до виконання більш тривалоїроботи в зимових умовах. У цей же період вирішуються і такі задачі: спортсменинавчаються контролювати і приймати граничні пози фаз ковзного кроку і змінюватиїх; виконувати і контролювати рухи відштовхування руками без палиць і ногамибез лиж; учаться імітації в кроці й у стрибку [2, 301].
Поставлені задачі вирішуються засобами загальнофізичної підготовки, вихованням таких якостей, як сила, швидкість,витривалість, спритність, гнучкість, рівновага, розслаблення.
Основні засоби тренування: кросовий біг,ходьба, змішане пересування по пересіченій місцевості, імітація техніки лижнихходів на місці й у русі (з палицями і без них, з гумовими амортизаторами, задопомогою спеціальних пристосувань блокової конструкції), пересування налижоролерах і роликових ковзанах.
Основні методи тренування: рівномірний,перемінний, ігровий, круговий, контрольний.
Контрольні іспити проводяться наприкінці 1-гоетапу.
2-й етап. На цьому етапіствориться спеціальна база функціональної підготовки (серпень-жовтень).
Основні задачі етапу: подальшепідвищення загальної витривалості, удосконалювання техніки лижних ходів задопомогою імітаційних вправ і пересування на лижоролерах;
Часткові задачі: розвиток швидкісної ісилової витривалості, удосконалювання окремих елементів техніки лижного ходу[10, 122].
Основні засоби тренування: кросовий біг,ходьба, змішане пересування по пересіченій місцевості, пересування на лижоролерах,виконання імітації лижних ходів у русі, вправи на швидкість і силу.
Додаткові засоби: спортивні ігри.
Основні методи тренування: ті ж, що і напершому етапі.
Наприкінці етапу звичайно організуються змаганняі тестування.
3-й етап. Це – передзмагальнийетап, його задача підвищувати рівень функціональної підготовки спортсмена припересуванні на лижах (листопад-грудень).
Основні задачі етапу: подальшевиховання загальної витривалості, удосконалювання техніки пересування на лижах,закріплення навичок високої якості лижного ходу.
Тренувальні навантаження наростають поступово, восновному за рахунок збільшення обсягу циклічної роботи. Перші два тижнітренування переважно рівномірна. Інтенсивність пересування на лижахпідтримується в першій і другій зонах. Побудова тренувальних планів на цьомуетапі виробляється з урахуванням календаря змагань і поточної підготовленостіспортсменів.
Змагальний період
1-й етап. Змагальний, основна його спрямованість –набуття і збереження найвищої спортивної форми.
Основні задачі етапу: подальшеудосконалювання гірської техніки і техніки лижних ходів, виховання загальної іспеціальної витривалості, стабілізація навички ведення оптимально швидкоголижного ходу, вихід на заплановані спортивні результати [10, 123].
Основні засоби тренування: пересування налижах і спеціально-підготовчі вправи в лижній підготовці. Засоби загальноїфізичної підготовки на цьому етапі застосовуються для підтримки загальноїтренованості й активного відпочинку.
На цьому етапі необхідно широко застосовувативправи для удосконалювання гірської техніки (підйомів, спусків, поворотів).Основні контрольні іспити на цьому етапі – систематична участь у змаганнях злижних гонок.
2-й етап. Післязмагальний, починається післязакінчення останніх змагань на снігу (звичайно з 1 квітня по 1 травня). Терміниі тривалість цього етапу можуть подовжуватися або скорочуватися в залежностівід стану сніжного покриву, стану здоров'я спортсмена, його підготовленості і т.д.
Основні засоби тренування: ходьба, біг,гімнастика загального і спеціального впливу, плавання, спортивні ігри.
/>Висновки
Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретноїлюдини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для ньогоспортивної діяльності. Спортивний добір виходить з вимог виду спорту, з облікомяких здійснюється добір найбільш придатних для нього людей.
Основними задачами першого етапу добору (первинний відбір) євизначення придатності дітей і підлітків до спортивного удосконалювання шляхомвиявлення їхніх задатків, що лежать в основі розвитку здібностей, оцінкаступеня рухової активності. Можна погодитися з думкою В. І. Пилиповича і І. М. Туревськогопро те, що на даному етапі основною задачею є добір узагалі моторно-обдарованихдітей і виявлення їхнього психомоторного статусу.
До спортивних занять залучається можливо більша кількістьобдарованих у спортивному відношенні дітей і підлітків. Широко розгортаєтьсяробота з агітації і пропаганди спорту. Доцільно організовувати спортивні секціїв загальноосвітніх школах, де б під керівництвом учителя фізкультури і приучасті тренера спортивної школи проводилися заняття по обраному виді спорту.Ефективний спортивний добір може бути здійснений на основі тривалих комплекснихдосліджень, що припускають аналіз особистості спортсмена в цілому і йогоспортивних здібностях на основі педагогічних, медико-біологічних, психологічнихі соціологічних критеріїв добору.
Тренувальний процес лижників та гонщиків повиненбути цілорічним, його прийнято поділяти на два періоди – підготовчий ізмагальний, які мають свої специфічні задачі, структуру і зміст.
Підготовчий період – це час фундаментальної,різнобічної підготовки. Починається він із травня і закінчується в грудні – всього8 місяців. Поділяється на три етапи: весняно-літній (травень-червень-липень),літньо-осінній (серпень-вересень-жовтень) і передзмагальний (листопад-грудень).Із січня по травень проходить змагальний період, що складається з двох етапів:змагального (січень-лютий-березень) і післязмагального (квітень). Тривалістьзмагального періоду залежить від кліматичних умов і коливається від 3 до 4місяців.
Влижній підготовці найбільш поширені такі основні методи: рівномірний, змінний,повторний, контрольний та змагальний. Досить значне місце належить самоконтролюта домашнім завданням.
Основноюумовою підвищення функціональних можливостей організму спортсмена, від якихзалежать результати в лижній гонці, є виконання навантаження, строго дозованогоза засобами, об`ємом та інтенсивністю на кожному етапі тренування.
/>Список використаноїлітератури
1. Аграновский М.А. Лыжный спорт. – М.: Физкультура и спорт,1980. – 368 с.
2. Ананьев Б.Г. О взаимосвязи и развитии способностей ихарактера. – М.: АПН РСФСР, 1956.
3. Бриль М.С. Отбор в спортивных играх. – М.: ФиС, 1980.
4. Бутин И.М. Лыжный спорт. – М.: Просвещение, 1983. – 336 с.
5. Волков В.М. Актуальные вопросы биологии спортивногоотбора. – ТиП, 1974, №3.
6. Волков В.М. Спортивный отбор (медико-биологическийочерк). Смоленск, 1979.
7. Волков В.М. Тренеру о подростке. – М.: ФнС, 1973.
8. Волков В.М., Ромашов А.В., Николаев Н.Н. Спортивныеспособности детей. – Смоленск, 1981.
9. Воробьев А.Н. Тяжелоатлетический спорт. Очерки пофизиологии и спортивной тренировке. – М.: ФиС, 1977.
10. Годик М.А., Шанина Т.А., Шатикова Г.Ф. О методикетестирования физического состояния детей. – ТиП, 1973, №8.
11. Донской Д.Д., Гросс X.X. Техника лыжника гонщика. –М.: Физкультура и спорт, 1971. – 136 с.
12. Донской Д.Д., Зациорский В.М. Биомеханика. – М.:Физкультура и спорт, 1979. – 264 с.
13. Дорохов Р.Н. Место и роль оценки физического развития исоматотипировання при отборе и ориентации детей и подростков в спорте. – В сб.:Медицинские аспекты подросткового возраста. Смоленск, 1979.
14. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М.:Физч. культура и спорт, 1966. – 200 с.
15. Иткис М.А. Специальная подготовка стрелка-спортсмена. –М.: Изд-во ДОСААФ, 1982. – 128 с.
16. Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М.: Физкультура испорт, 1977. – 280 с.
17. Платонов В.М. Современная спортивная тренировка. – К.:Здоров'я, 1980. – 336 с.
18. Шварц В.Б., Хрущев С.В. Медико-биологическиеаспекты спортивной ориентации и отбора. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 151 с.