Курсова робота з фізичної культури
Розвиток спритності у футболістів
Зміст
Вступ
Розділ 1. Структура спеціальної підготовленості і розвитокфізичних якостей кваліфікованих футболістів
Розділ 2. Особливості методики розвитку спритностіфутболістів
2.1 Розвиток спритності футболістів
2.2 Вправи на розвиток спритності
Розділ 3. Методи вимірювання і вдосконалення спритності
Висновки
Список використаної літератури
/>Вступ
Розвиток специфічної футболісту спритності гравцямкоманди слід приділяти більше уваги в учбово-тренувальному процесі. Футбол — одинз тих видів спорту, який вимагає координованого прояву всіх рухових здібностей впостійно змінних ситуаціях. Відомо, що число рухових локомоцій у футболістів велике.Йдеться про складні структури і їх творчі комбінації з виключно великою варіативністю.Цим пояснюється необхідність розвитку координаційних здібностей як одного з найважливішихаспектів фізичної підготовки.
Основна вимога полягає в тому, щоб багато разівпропонувати спортсмену ситуації з різним руховим рішенням, в яких він сам повиненшвидко знайти оптимальний вихід. Безумовно, це веде до розширення так званого руховогодосвіду. У міру успішного рішення ситуативних задач, слід прагнути до нової, оригінальнішоїрухової структури, що виконується в ускладнених ситуаціях, які пред'являються вмінливих умовах, а також обмежених для виконання тимчасових відрізках. Все це безперервнопропоноване в учбовому процесі, викликає позитивні зрушення функціональних можливостей(як рухової, так і управляючої системи) і, отже, є основною базою спеціальної спритності.
Враховуючи те, що вимоги до індивідуальних дій,як в обороні, так і в атаці підвищуються (простір, час виконання і протидія суперника),нові схеми і комбінації неодмінно повинні наситити зміст тренувального процесу.
Варіативність використовуваних завдань не обмежена.Одночасно не можна використовувати і для розвитку як загальних, так і спеціальнихрухових здібностей, а також при освоєнні і вдосконаленні ігрових дій футболістівв тренуваннях техніко-тактичної спрямованості.
На початку 80-х років такі дослідники як В. Б.Пагієв,В.В. Корольов, Г. М. Римашевський обґрунтували підходи до вимірювання і розвиткушвидкості, витривалості і сили. Спритність же залишалася маловивченою, не дивлячисьна те, що саме від неї, на думку багатьох фахівців, в значній мірі залежить ефективністьігрових дій футболістів, тобто якість рішення більшості техніко-тактичних завданьгри у футбол. Головною причиною маловивченості спритності очевидно є трудність їївимірювання.
Що ж є спритність? Н.А. Бернштейн (1935; 1947;1960); А.Д. Новіков (1949); Н.Г. Озолін (1949); В.С. Фарфель (1959); Л.П. Матвєєв(1959) вважали, що спритність — це всякий довільний рух, направлений на рішенняякої-небудь конкретної задачі (стрибнути якомога вище, зловити м'яч, підняти штангуі т.п.). Складність рухового завдання визначається багатьма причинами, зокрема вимогамидо узгодженості одночасно і послідовно виконуваних рухів. В.М.Заціорський (1970)вважає, що першим мірилом спритності є координаційна складність рухових дій. В.М.Заціорський, М.А. Годік (1980) указують, що вимірниками спритності є:
– координаційна складність завдання;
– точність його виконання (або час, необхідний для оволодінняналежним рівнем точності, або мінімальний час від моменту зміни обстановки до початкуруху у відповідь, коли детальна характеристика руху наперед невідома).
Ми бачимо, що спритність — це складна, комплекснаякість, що не має єдиного критерію для оцінки. У кожному окремому випадку (залежновід умов) необхідно вибирати того або іншого вимірника. Напевно саме ці умови вимірювання«відлякували» дослідників від пізнання суті спритності, без якої дії футболістана полі стають непередбачуваними.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальністьтеми дослідження.
Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичнізасади підготовки футболістів.
Предмет дослідження — методика розвитку спритностіу футболістів.
Метою курсової роботи є дослідження методики розвиткуспритності у футболістів.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
– дослідити структуру спеціальної підготовленості і розвитокфізичних якостей кваліфікованих футболістів;
– виявити особливості методики розвиткуспритності футболістів;
– охарактеризувати методи вимірювання і вдосконаленняспритності.
Методи дослідження: для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження:теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння,абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда.
Практичне значення. Результати роботи можуть бутивикористані у підготовці до семінарських та практичних занять, а також для розробкиматеріалів конференцій, спецкурсів.
Структура роботи. Курсове дослідження складаєтьсязі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Бібліографіяналічує 31 джерело.
/>Розділ 1.Структура спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостей кваліфікованихфутболістів
Спортивне тренування включає в тій чи іншій мірівсі основні або відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічнуі інтегральну. Така структура упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності,дозволяє до певної міри систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, системуконтролю і управління процесом спортивного вдосконалення (Заціорський В.М., 1970р.; Матвєєв Л.П., 1997 р.; Платонов В.Н., 1997 р.; Зеленцев А.М.; Лобановський В.В.,1989 р.; Лисенчук Г.А.; 2003 р. та ін.)
При цьому слід враховувати, що кожна із сторінпідготовленості залежить від ступеня досконалості інших її сторін, визначаєтьсяними і, своєю чергою, визначає їх рівень (Платонов В.Н., 1987 р.; Коц Я., 1986 р.;Дж. Уїлмор Д.Л., 1997 р. та ін.)
Кількість різних проявів окремих рухових якостейу футболі вельми велика, тому розвиток і ефективне вдосконалення кожного з них вимагаєналежного наукового обґрунтування. В процесі гри у футбол постійно виникає проблемашвидкого реагування на несподівані дії суперників, прояв високих швидкісних і силовихякостей при виконанні окремих технічних прийомів гри, швидкості орієнтування, здійсненняпереміщень, атакуючих і захисних дій в умовах строгого дефіциту часу, складної взаємодіїз партнерами по команді.
Останніми роками гра у футбол значно інтенсифікувалася,що, зрештою, ускладнює процес спеціальної фізичної підготовки і викликає необхідністьреалізації такої методики, яка дозволила б спортсмену не тільки мати достатньо високіпоказники розвитку профільних фізичних якостей, але й забезпечувати здатність доїх реалізації у взаємозв'язку з технікою і тактикою гри і між окремими гравцямикоманди (Качалін Г.Д., 1986 р.; Зеленцов А.М., Лобановський В.В., 1989 р.; ЛисенчукГ.А., 1987 р.; Пшибильський В., Лисенчук Р., 1999 р., 2003 г; Шамардін В.Н.; Савченко В.Г., 1997 г.; Лисенчук Г.А., 2003 р. та ін.)
Дослідженню різних сторін спеціальної фізичноїпідготовленості футболістів присвячений ряд робіт (А.М.У. Кардосо, 1985 р.; БойченкоВ.Ф., 1986 р.; Бутов Е.С.; Сухачов С.Г., 1989 р., та ін.)
Проте наявні наукові дослідження в цій областібули направлені, як правило, на вивчення окремих сторін підготовленості або руховихздібностей в різній мірі впливаючих на рівень спортивних досягнень у футболі. Так,деякими з наведених авторів досліджувалися показники швидкості, стрибучості, різнихвидів витривалості. Проте систематизувати і використовувати наявні відомості їхрізноплановості практично неможливо. Крім того, більшість досліджень відносятьсядо 70-80 років і проводилися із залученням контингенту дорослих спортсменів високоїкваліфікації або дітей шкільного віку. При цьому, як показує аналіз методичних матеріаліві досвіду практики фізична підготовка юних футболістів, в основному, спираєтьсяна рішення оздоровчих і загальноосвітніх задач, часто без урахування специфіки змагальноїдіяльності, і раціонального співвідношення в розвитку рухових якостей [4].
У зв'язку з викладеним, дослідження структури фізичноїпідготовленості кваліфікованих футболістів (1 спортивний розряд — кандидати в майстриспорту) і формування на цій основі шляхів оптимізації тренувального процесу по розвиткуфізичних якостей, що визначають рівень спортивних результатів у футболі, є актуальним.
Аналіз науково-методичної літератури, узагальненняпрактичного досвіду підготовки спортсменів свідчать про значну роль фізичної підготовленостів досягненні вищих спортивних результатів у футболі і, зокрема, футболістами, щодоводить необхідність подальшого вивчення її структури, змісту і методології вдосконалення.
Підводячи підсумки, необхідно відзначити, що питанняструктури підготовленості спортсменів висвітлені у фундаментальних наукових працях(Платонов В.Н., Лисенчук Г.А.). Одночасно необхідно відзначити, що ряд питань проблемиюнацького футболу, що вивчається, практично не знайшли свого вирішення. Зокрема,не освітлені питання рівня розвитку фізичних якостей юних футболістів, взаємозв'язкуфізичних якостей, взаємозв'язку фізичних якостей і рухових умінь.
В цілому можна говорити про те, що серед багатьохчинників, що обумовлюють можливість досягнення високих спортивних результатів врізних видах спорту (у тому числі і у футболі), одним з основних є високий рівеньфізичної і технічної підготовленості; процес формування спортивних рухів (технічнапідготовка) і виховання фізичних якостей (фізична підготовка) хоча вони і є різнимиспецифічними сторонами рухової діяльності спортсмена, але нерозривно зв'язані ізумовлюють один одного: спортивна техніка сприяє прояву фізичних можливостей спортсмена,а відповідний рівень розвитку фізичних якостей підвищує ефективність використанняспортивної техніки; технічне вдосконалення спортсмена і розвиток його фізичних якостейповинні здійснюватися не ізольовано, а у взаємозв'язку один з одним. Причому питанняпро оптимальні співвідношення цих сторін рухової діяльності спортсмена і, зокрема,про те, як поєднувати технічну, фізичну і інші сторони підготовленості футболіста,з'ясований недостатньо повно і вимагає подальшого наукового обґрунтування і практичногорішення. При цьому витікає, що постановка мети і завдань тренувального процесу наконкретному етапі вдосконалення футболіста можливо на основі чіткого (бажано кількісного)представлення того, які якості, здібності і який рівень їх розвитку необхідні кожномуконкретному спортсмену для досягнення відповідних спортивних результатів [17].
Аналіз спеціальної літератури дозволяє говоритипро те, що рівень досягнень в спорті і, зокрема, у футболі, залежить від технічної,фізичної, психологічної і тактичної підготовленості. При цьому для демонстраціїзаданого результату важливо не тільки досягнення певного рівня розвитку вказанихсторін підготовленості, але і забезпечення їх інтегрального прояву в конкретномувиді м'язової діяльності, спортивної спеціалізації, що є предметом. Таке розумінняпідготовленості допомагає створенню відносно чітких уявлень про основні складовічастини спортивних досягнень, сприяє визначенню провідних напрямів спортивного вдосконалення,систематизації методів і засобів дії на організм спортсмена.
Разом з тим на даному етапі розвитку спорту длявизначення структури підготовленості спортсменів вже далеко не достатньо одних логічнихвисновків і описових уявлень. Необхідне точне встановлення основних якостей і властивостей,що визначають рівень спортивних досягнень, виявлення їх ролі залежно від спеціалізаціїспортсмена, а також від його вікових і кваліфікаційних особливостей, розробка методикикількісної оцінки ступеня розвитку цих якостей і властивостей у кожного конкретногоспортсмена.
Проте ці завдання не можуть бути вирішені повноюмірою до тих пір, поки структура підготовленості в різних видах спорту аналізуватиметьсятільки на основі таких понять, як технічна, тактична, фізична підготовленість. Річу тому, що жодна з цих сторін підготовленості не виявляється і не може бути вимірянаі врахована в чистому вигляді.
У експериментальних дослідженнях багато разів доведено,що оволодіння раціональною технікою того або іншого виду спорту неможливе без відповідногорозвитку основних рухових якостей: сили, швидкості, гнучкості, спритності і витривалості.Рівень розвитку вказаних якостей визначає раціональну форму рухів, адекватний їйступінь додатку зусиль в різних їх фазах, координацію рухів, швидкість. Оволодіннятехнічним навиком, його стійкість і пристосовність до умов, що змінюються. З іншогобоку, рівень розвитку сили, швидкості, можливості найважливіших функціональних системсамі по собі не забезпечать спортсмену ні прояву швидкісних можливостей, ні витривалості,якщо вони не базуються на міцній технічній основі: раціональної формою і координаційнійструктурі, економній техніці.
Разом з тим, в структурі підготовленості найважливішоюстороною є фізична підготовка, яка направлена на розвиток рухових якостей — сили,швидкості, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей.
Фізична підготовка спортсменів підрозділяєтьсяна загальну і спеціальну. Деякі фахівці рекомендують також виділяти допоміжну підготовку[17].
Раціонально організований процес загальної фізичноїпідготовки направлені на різностороннє і одночасно пропорційний розвиток різнихрухових якостей. Високі показники фізичної підготовленості служать функціональнимфундаментом для розвитку спеціальних фізичних якостей, для ефективної роботи надвдосконаленням інших сторін підготовленості технічної, тактичної, психічної.
Функціональний потенціал, набутий спортсменом врезультаті загальної фізичної підготовки, є лише необхідною передумовою для успішноговдосконалення в тому або іншому виді спорту, але сам по собі не може забезпечитьдосягнення високих спортивних результатів без подальшої цілеспрямованої спеціальноїфізичної підготовки [30].
Допоміжна фізична підготовка будується на базізагальної фізичної підготовленості і створює спеціальну основу, необхідну для ефективноговиконання спортсменом великих об'ємів роботи, направленої на розвиток спеціальнихрухових якостей. Така підготовка сприяє підвищенню функціональних можливостей різнихорганів і систем організму. При цьому поліпшується нервово-м'язова координація,удосконалюються здатності спортсменів переносити великі навантаження і ефективновідновлюватися після них.
Спеціальна фізична підготовка направлена на розвитокрухових якостей строго відповідно до вимог, що пред'являються специфікою конкретноговиду спорту, особливостями передбачуваної діяльності змагання. Такі специфічні вимогинеобхідно постійно тримати в полі зору при організації процесу спеціальної фізичноїпідготовки спортсменів. Зокрема, переважній дії повинні бити піддані ті м'язовігруп і їх антагоністи, які несуть основне навантаження в діяльності, змагання.
Проте при цьому справа не повинна обмежуватисятільки дією на відповідні м'язові групи. При розвитку фізичних якостей необхіднопідбирати вправи, які по динамічних і кінематичних характеристиках в більшій абоменшій мірі відповідають основним елементам діяльності, змагання.
Таким чином, оскільки кількість різних проявівокремих рухових якостей дуже велика, то і вдосконалення кожного з них вимагає диференційованоїметодики. У спортивних іграх виникає проблема швидкого реагування на несподіванідії суперників, прояви високих швидкісних якостей при виконанні окремих технічнихприйомів, швидкості орієнтування, прийняття рішень, переміщень, атакуючих і захиснихдій в умовах гострого дефіциту часу, перешкод з боку суперників, складної груповоївзаємодії з партнерами і суперниками.
Диференційований підхід до методики фізичної підготовкинеобхідний по відношенню і до різних видів спорту, і до різних рухових якостей- швидкісним і силовим здібностям, витривалості, координаційним здібностям, гнучкості.
Подальші дослідження передбачається провести унапрямі вивчення інших проблем спеціальної підготовленості і розвиток фізичних якостейкваліфікованих футболістів.
/>Розділ 2.Особливості методики розвитку спритності футболістів
Різноманітність змісту ігрової діяльності у футболівимагає комплексного розвитку основних фізичних якостей і функціонального вдосконаленнявсіх систем організму того, що займається. А це можливо лише в процесі різносторонньоїфізичної підготовки, коли, разом з розвитком основних фізичних якостей, приділяєтьсяувага і розвитку спеціальних якостей для футболу.
Розвиток у футболістів-початківців фізичних якостейі оволодіння різноманітними руховими навиками роблять безпосередній вплив на всісторони їх підготовки, але понад усе сприяють підвищенню рівня технічної і тактичноїпідготовленості. Фізично підготовлені майбутні спортсмени, як правило, володіютьі стійкішою психікою і здібністю до подолання психічних напружень. У них спостерігаєтьсябільша упевненість в своїх силах, наполегливість у діях. Високі функціональні можливостідозволяє їм легше справлятися із стомленням, зберігати ефективність діяльності ефектнихсистем і на цій основі добиватися переваги в тактичній діяльності. Фізична підготовкарозділяється на загальну і спеціальну.
Загальна фізична підготовка забезпечує повноціннийфізичний розвиток і всебічну фізичну підготовленість футболістів-початківців. Вонає процесом, направленим на розвиток основних фізичних якостей і вдосконалення життєвонеобхідних рухових навиків.
Мета загальної фізичної підготовки — створенняу футболістів рухової підготовленості, фундаменту спеціальної підготовки. Як засобирозвитку фізичної підготовленості рекомендується використовувати фізичні вправизагальної дії, вправи з інших видів спорту. Така різноманітність вправ направленана розширення у футболістів-початківців рухових можливостей. При цьому потрібновраховувати закономірності перенесення і взаємодії різних якостей і навиків. Вониможуть бути позитивними, негативними або нейтральними. Наприклад, із збільшеннямсили у тих, що займаються, збільшується швидкість, поліпшується координація рухів,точність ударів. Позитивне перенесення забезпечують близькі по структурі основнимігровим прийомам навики, які співпадають з ігровим режимом м'язової роботи. Загальнафізична підготовка досягне своїх цілей тільки тоді, коли в роботі тих, що тренуються,дотримується постійність і безперервність. Вона вимагається як обов'язкова складовачастина учбово-тренувальних занять на всіх етапах і у всі періоди підготовки футболістів.Звичайно, найбільшу питому вагу загальна фізична підготовка займає на початковихетапах процесу багаторічної підготовки. З віком і підвищенням рівня спортивної майстерностіїї частка зменшується і, навпаки, частка спеціальної підготовки збільшується [14].
Спеціальна фізична підготовка — це процес цілеспрямованогорозвитку фізичних якостей і функціональних можливостей тих, що займаються, якийздійснюється відповідно до специфіки футболу і забезпечує досягнення високих спортивнихрезультатів.
Спеціальна фізична підготовка сприяє оволодіннютехнічними прийомами гри, підвищенню тактичної майстерності тих, що займаються,досягненню ними спортивної форми, а також вдосконаленню психічної підготовленості.Її основна мета — максимальний розвиток сили, швидкості, спритності, витривалості,гнучкості у взаємозв'язку і єдності. Для вирішення цих завдань рекомендуються спеціальніпідготовчі вправи з характерами для гри у футбол напруженням, координацією, темпомі ритмом руху. Для цього понад усе підходять вправи техніко-тактичного характеру,спортивні і рухливі ігри, вправи з інших видів спорту і, звичайно, сама гра у футбол.
Спеціальна фізична підготовка базується на загальнійруховій підготовленості. До рішення її задач рекомендується переходити тільки післядосягнення що займаються певного рівня загального розвитку.
/>2.1 Розвитокспритності футболістів
У зв'язку із збільшенням інтенсивності спортивноїдіяльності зростає роль вивчення рівнів фізичних якостей окремих футболістів, атакож визначаються шляхи їх можливого прогресування (вдосконалення). Аналіз використаноїлітератури дає право укласти, що дослідження цієї проблеми носять одиничний характер[1, 2]. Крім того, результати робіт у цьому напрямі іноді носять навіть спірнийхарактер. В основному це пов'язано з тим, що часто не враховується спеціалізаціяспортсменів, рівень їх підготовленості на момент контролю, а також можлива дія індивідуальнихособливостей на характер адаптації організму до чинників зовнішнього і внутрішньогостану.
Аналіз чемпіонатів світу свідчить про те, що яку атакуючих, так і в оборонних діях беруть участь, найчастіше, групи гравців, щовиконують в конкретному епізоді строго визначені функції. Це положення піднімаєпроблему сучасної вимоги до футболістів, мається на увазі їх відносна універсалізація.Тобто, в сучасному футболі універсальним гравцем вважають такого виконавця, якийна своєму ігровому місці здатний зіграти «відмінно», а на будь-якій іншійігровій позиції, як правило — «добре» [6].
Надійний гравець, що вміє при необхідності ефективнодіяти на будь-якій ділянці поля і в будь-якій ігровій ситуації — украй потрібенкоманді, що ставить перспективні турнірні або змагання цілі.
Об'єм і зміст природознавства виросли так безмірно,що дослідники витрачають тепер все своє життя на оволодіння матеріалом однієї своєїосновної вузької спеціальності і мало хто з них в змозі виділити у себе досить часудля того, щоб, не відстаючи від вимог розвитку спорту, стежити за потоком цієї спеціальності.Безумовно, це обідняє роботу відносно свіжих ідей і великої перспективи. В науково-популярнійлітературі панує неясність і навіть хаос. Разом з тим, такі фізичні якості як сила,швидкість і витривалість досліджені в спорті детальніше. Структура гри справедливопред'являє до них підвищені якості, але не слід забувати і про спритність, від якоїзалежить уміння миттєво ухвалювати рішення (часто єдино правильне в конкретній ігровійситуації) і точно їх виконувати, або перебудовувати свої дії (атакуючі акценти команди)у зв'язку із змінною обстановкою. На думку фахівців-практиків саме спритність гравця,коаліцій гравців, в значній мірі визначає ефективність їх техніко-тактичної майстерності.
Можливо тому, що дана якість відносно погано покививчена, наприклад, відсутні науково обґрунтовані дані про структуру спритностів тренувальних заняттях футболістів досить рідко можна зустріти спеціальні вправидля її розвитку [6].
У зв'язку з цим, глибше дослідження структури спритностіфутболіста, виявлення її взаємозв'язку з ефективністю техніко-тактичних дій в умовахспортивних змагань, а також внесення рекомендацій в тренувальні програми команд,представляються такими, які вимагають свого рішення.
Тренувальні програми будуть ефективними, якщо вонибудуть направлені на одночасний розвиток спритності і техніки тактичної майстерності.Разом з тим ми не повинні не забувати про те, що оцінка ступеня спритності будь-якогообґрунтованого рухового завдання не полягає в елементах даного завдання, а визначаєтьсявиключно по ступеню відповідності їх з навколишнім оточенням, оскільки від її ефективностізалежить ступінь успішності рішення реалізовуваної командної задачі.
Аналіз результатів, одержаних при тестуванні футболістівяк у неспецифічних, так і в специфічних проявах показав, що у відносно простих рухахміжіндивідуальна мінливість результатів мало залежить від підготовленості спортсмена.Але із збільшенням складності і із зменшенням часу на рішення рухової задачі, міжіндивідуальнаваріативність різко збільшується.
Таблиця 2.1
Приклад тестових завдань [6] № з/п. Тестові завдання Юнаки Гравці команди майстрів Х W Х W 1. Біг по прямій — 40 м. (с.) 5,96 5 5,57 3 2. Біг на відрізку 40 м. з реагуванням на сигнал, що вимагає оббігання бар'єрів 9,83 5 8,31 2 3. Різниця в часі пробіжки 40 м. із зміною напряму бігу і тієї ж дистанції (40 м.), але по прямій (с.) 3.87 10 2,74 4 4. Біг по периметру квадрата із стороною 10 м. 10,75 2 9,78 2 5. Різниця в часі пробіжки по периметру квадрата і часу пробіжки відрізка 40 м. по прямій 4,79 8 4.21 3 6. Точність м'язового диференціювання (см.) 3,89 15 7. Точність виконання передачі м'яча 0,70 28
Зіставлення досягнень в тестах показує, що гравцікоманд майстрів мають перевагу в рухових завданнях перед новачками.
Відмінність в індивідуальних показниках мають місцетільки в деяких складних тестових програмах.
Але міжгрупових відмінностей не спостерігаєтьсяв результатах виконання гладкого бігу на 40, тут (t = 0). Проте в завданні на точністьвиконання передачі м'яча в умовах дефіциту часу відмінності статистично істотні(t > 2).
Видно, що підготовленіші в техніко-тактичному відношенніфутболісти мають переваги в основному в специфічних тестах, що визначають спритність;у завданнях, що вимагають максимального (але не специфічного) прояву цієї якості,спортивна кваліфікація позначається мало.
У роботі спеціальну спритність футболістів визначалитакож за допомогою експертних оцінок. Тренери-експерти в цій ситуації давали оцінкугравцям по критеріях, що відображають основні чинники, що впливають на неї:
– тактичне мислення;
– швидкість орієнтування;
– точність передач і ударів по воротах;
– координаційні здібності [6].
Слід відмітити, що всі вони виявилися достатньоінформаційними.
Найбільший коефіцієнт кореляції з сумарною оцінкоюгравця виявився з рівнем тактичного мислення; мінімальний — координаційними здібностями(таблиця 2.2).
Таблиця 2.2
Коректувальнізалежності між критеріями ігрової спритності футболістів [5] № п/п. Показники 1 2 3 4 5 1. Тактичне мислення х 0,93 0,76 0,73 0,94 2. Швидкість орієнтування х 0,87 0,53 0,87 3. Точність передач і ударів х 0,55 0,85 4. Координаційні здібності х 0,82 5. Загальна оцінка гравця х
Аналізуючи також значення коефіцієнтів кореляціїможна судити про достатньо об'єктивну оцінку кожного гравця, що дає підставу в практиціфутболу використовувати критерії, наведені в таблиці (тактичне мислення; швидкістьорієнтування; точність передачі і ударів). Четвертий показник — координаційні здібності,ймовірно, необхідно досліджувати більш глибоко. Спритність в роботі оцінюваласьза допомогою експертних оцінок, після результатів тестування і по коефіцієнту ефективностівиконання ігрових прийомів. Безумовно, у всіх трьох варіантах досліджувана якість(спритність) вимірювалася різними способами. Але необхідні тільки об'єктивні показники,тобто такі коли їх оцінки про конкретного виконавця співпадають. Для визначенняоб'єктивності одержаних оцінок в результаті використання різних тестових методиквикористовувався метод визначення коефіцієнта узгодженості оцінок, запропонованийВ. М.Заціорським (1977).
Результати цієї роботи наведені в таблиці 2.3.
Таблиця 2.3
Значеннякоефіцієнтів кореляції між експертною оцінкою і показниками спритності в тестах[5] Показники команда Ефективність гри Основні ігрові тести Основні інструментальні тести Основний склад 0,73 0,63 0,68 Молодіжний склад (дублери) 0,60 0,35 0,69
З узагальненої таблиці видно, що коефіцієнти узгодженості(за наслідками тестування основного і молодіжного складів) близькі до середніх значень.
Виняток становить залежність результатів оцінок(експертної і ефективності виконання ігрових прийомів) — 0,35. Низький коефіцієнткореляції має місце з тієї причини, що експерти поставили гравця П-а дванадцятим,тоді як за наслідками оцінок ігрових тестів він був другим. Якщо ж з пред'явленоїстатистики опустити цей факт, то величина коефіцієнта узгодженості зросте до 0,66.
В цілому ж, для всієї введеної в аналіз популяціїспортсменів-футболістів, оцінка узгодженості різних методів атестації спритностіпредставляється достатньо високою. Все це дає право укласти, що використані в роботіметоди оцінки спритності достатньо інформативні.
Разом з тим слід відмітити, що інформативністьпоказників спритності в значній мірі залежить від співвідношення внутрішньої і міжіндивідуальноїмінливості. Практика підказує, що на мінливість значний вплив роблять як складністьвиконуваного рухового завдання, так і рівень кваліфікації футболіста. Вплив значеньцього (останнього) чинника на прояв спритності особливо зростає, якщо рухова діяльністьздійснюється в умовах специфічних футболу.
На підставі вищевикладеного, мабуть, можна стверджувати,що достатньо доцільнішою є наступна схема розвитку і подальшого вдосконалення спритності:
– визначення рівня розвитку цієї якості;
– встановлення структури спритності кожного гравця команди;
– підбір вправ (рухових завдань), що впливають на провідніформи прояву даної якості;
– оцінка ефективності використовуваних тренувальних засобівпо темпах приросту показників спритності;
– вибір і використання в тренувальному процесі тих засобів(можливий також урахування індивідуальної схильності) які відтворюють найбільшудію [6].
Таким чином, в простих і звичних рухових завданняхпоказники спритності (особливо внутрішньогрупові) змінюються трохи. Із збільшеннямскладності рухових завдань, ці зміни збільшуються.
Спортивна класифікація актуальна і гравці, що відносятьсядо високої групи цієї класифікації, мають в специфічних грі у футбол завданнях безперечнийпріоритет.
Використані в роботі тести визначення спритностівиявилися достатньо надійними і об'єктивними.
В процесі тренувальних дій одержані неоднаковіприрости результатів. Можливо, що ці показники залежать від ігрових амплуа футболістів.
Виявлено, що початковий рівень розвитку спритності,в складних по координації рухах, у всіх без виключення гравців недостатній.
Подальші дослідження передбачається провести унапрямі вивчення інших проблем розвитку спритності футболістів.
/>2.2 Вправина розвиток спритності
Спритність футболіста виявляється в здатності швидкоі красиво виконувати рухові дії в ігрових умовах, що змінюються. По-справжньомуспритний гравець може виконувати цілий каскад хитрощів або якийсь трюк, забити голз важкої ситуації. Саме спритність є відмінною рисою високої спортивної майстерності.Над розвитком спритності треба працювати з дитинства. Адже ця якість розвиваєтьсядосить повільно [21].
Головний принцип підбору вправ для розвитку спритності- якомога більше різноманітності. На тренуваннях потрібно більше використовуватидобре розучені гімнастичні і акробатичні вправи, чергування ходьби і бігу в різнихпоєднаннях, рухомі ігри з несподівано змінними ситуаціями, вправи по техніці і тактицігри. Виконувати їх рекомендується на початку заняття.
Без м'яча
1. Перекиди вперед і назад з упору сівши.
2. Серії перекидів: один вперед, один назад.
3. Перекиди вперед і назад через плече.
4. Опорні стрибки: ноги нарізно і зігнувши ногичерез «козла».
5. Стрибки між стійками (каменями, прапорцями).
6. Стрибки через набивні м'ячі і інші перешкоди.
7. Біг між деревами (стійками, м'ячами, прапорцями,каменями).
8. Стрибки вгору — вперед після розгону і поштовхуз містка (трампліну) і лов тенісного (футбольного) м'яча під час польоту — м'ячнакидається партнером.
З футбольним м'ячем
1. Перекиди вперед і назад з м'ячем в руках.
2. Підкинути м'яч руками вгору, зробити перекидвперед, зловити м'яч, що опускається.
3. Те ж, але після перекиду швидко встати, стрибнутивгору і зловити м'яч.
4. Жонглювання м'ячем ногами, стегном, головою.
5. Ведення м'яча між деревами (прапорцями, цеглоюі т.п.) на різній швидкості.
6. Підкинути м'яч руками вперед — вгору, зробитиперекид вперед (на траві, маті) встати і після того, як м'яч торкнеться землі, здійснювативедення, змінюючи напрям руху.
7. З відстані 7-8 кроків руками із-за голови направитим'яч в стінку, зробити перекид вперед і зловити м'яч, що відскочив від стінки.
8. Встати з партнером в 3 м один від одного і жонглювати м'ячем ногами. По сигналу третього гравця легкими ударами направлятим'яч один одному. Прийнявши м'яч, продовжити жонглювати їм і т.д.
9. Жонглювання тенісним м'ячем.
10. Стрибок — перекид через перешкоду або в отвірнакоченої автомобільної камери з подальшим м'яким приземленням в угрупування.
11. Стрибок вгору з розгону поштовхом однієї ногиз перестрибуванням натягнутої на висоті 30-40 см мотузки з подальшим виконанням удару головою по м'ячу, що накидається партнером [31].
Для того, щоб у тих, що займаються, вдосконалюватиспритність, необхідно послідовно опановувати все більш якісно новими вправами, ускладнюючивже освоєні. На розвиток спритності направлені вправи по оволодінню технічними прийомамигри.
Сукупність способів виконання футболістами різноманітнихрухів, вживаних в грі, складає поняття техніки. Техніка гри у футбол включає пересування,зупинки, повороти і стрибки, удари по м'ячу, зупинки м'яча, ведення, хитрощі, вкидання,відбір м'яча, а також специфічні технічні прийоми, вживані в грі воротарем. Технічнамайстерність гравця у футболі характеризується як кількістю прийомів, які він використовуєна полі, так і варіативністю їх виконання, умінням виконувати технічні прийоми приактивному опорі суперників. Для сучасного футболу характерний універсалізм в технічномуоснащенні гравців. Це в першу чергу виявляється в умінні добре володіти всіма технічнимиприйомами і на високому рівні виконувати ті, які характерні для конкретного амплуа.Щоб підготувати гравця високого класу, необхідне освоєння всього технічного арсеналуфутболу починати з дитинства. При цьому методика навчання хлопчиків і дівчаток немає відмінностей.
Послідовність навчання технічним прийомам в практицісклалася наступна. Спочатку слід ознайомитися з ударами по м'ячу ногами і зупинкамим'яча. Після освоєння цих прийомів можна брати участь в іграх 3×3, 4×4,5×5, 6×6. Надалі, на основі вивчених прийомів, рекомендується приступитидо вивчення різноманітності технічних прийомів, тобто після ударів ногами по м'ячуі зупинок м'яча слід приступити до навчання його ведення, виконання хитрощів, потім- до розучування техніки ударів по м'ячу головою, вкидання і, нарешті, відбору м'яча.Природно, така послідовність зовсім не означає, що ті, що займаються, не освоївшитого або іншого прийому, не повинні грати у футбол. Пропонована послідовність внавчанні технічним прийомам передбачає освоєння футболістами-початківцями всьоготехнічного арсеналу поступово на основі вже освоєного матеріалу. Звичайно, навчанняокремим технічним прийомам не повинно бути самоціллю. Процес навчання повинен будуватисятворчо, а вже освоєні прийоми потрібно пов'язувати з протидією суперника.
Спочатку не слід виконувати той або інший прийомв повну силу. Так, розучуючи зупинки і удари головою, можна використовувати слабконакачаний м'яч. В цілому ж процес навчання технічним прийомам складається із загальногоознайомлення того, що займається, з прийомом, розучування прийому в спрощених умовах,розучування прийому в ускладненій обстановці і закріплення прийому. Здійснюючи такупослідовність в навчанні, підбираючи відповідні вправи, використовуючи раціональніметоди тренування, можна успішно вирішити завдання по підготовці високотехнічнихмолодих гравців.
Щоб добитися правильного уявлення про структуруприйому, що вивчається, необхідно зосередити увагу лише на основному, опускаючивсю тонкість і деталі даного руху. Так, при ознайомленні з ударом внутрішньою стороноюстопи основну увагу треба зосередити на головному, тобто положенні стопи ноги, щоб'є, яка повинна бути сильно розвернута назовні. Удар внутрішньою стороною стопиможе з успіхом застосовуватися для коротких і середніх передач, ударів по воротахзблизька. Такі удари не дуже сильні, та зате відрізняються точністю. Загальне ознайомленняз прийомом закінчується завжди його практичним випробуванням [14].
Розучування технічних прийомів здійснюється задопомогою цілісного і розчленованого методів. Цілісний метод буде головним при розучуваннібільшості прийомів. При розучуванні ж таких складних прийомів, як удар ногою пом'ячу в падінні через себе, удар головою по м'ячу в кидку, ловіння і відбиття м'яча,що летить, в падінні, і ряду інших важко обійтися без застосування розчленованогометоду. Це пояснюється тим, що, не володіючи необхідним руховим досвідом, футболісти-початківці,природно, не зможуть справитися зі складним руховим завданням. Використання в цьомувипадку розчленованого методу допоможе у міру оволодіння основними елементами прийому,що займаються, поступово звести їх в загальну структуру руху і після цього перейтидо його розучування вже в цілісному вигляді.
До застосування розчленованого методу необхідновдаватися і в тих випадках, коли при вивченні прийому в цілісному вигляді припускаєтьсягрубої помилки. В цьому випадку рекомендується вичленувати спотворюваний елементруху і вправлятися над його правильним виконанням. Наприклад, виконуючи удар пом'ячу серединою підйому, гравці-початківці, часто припускаються типової помилки,ставлячи опорну ногу не на одній лінії з м'ячем, а ближче або далі. Для виправленняпомилки можна запропонувати їм імітувати удар з розгону, ставлячи ногу спеціальнопозначену на одній лінії з м'ячем відмітку. Нерідко спотворення при виконанні гравцямитехнічних прийомів пов'язане з їх недостатньою фізичною підготовленістю. У цих випадкахтреба правильно підібрати і використати при розучуванні прийомів відповідні підготовчівправи, які б сприяли ефективному освоєнню руху, що вивчається, що підводять.
Вивчення технічних прийомів в ускладненій обстановців першу чергу передбачає виховання у футболістів-початківців умінь виконувати прийомив різних умовах, що змінюються, наближених до ігрової обстановки. Такий підхід повинензабезпечити формування у гнучких рухових навиків, що займаються, вдосконалення техніки.
Ускладнення виконання технічних прийомів рекомендуєтьсябудувати в такій послідовності: спочатку на місці, потім у русі, при пасивному опорісуперника, при активному опорі суперника і, нарешті, в рухомих іграх, ігрових вправахі учбових іграх. При цьому виконання технічних прийомів на місці не повинно затягуватисяв часі, оскільки такі вправи проводяться в основному з метою створення у початківцівпервинного уявлення про структуру прийому, що вивчається. Після випробування прийомуна місці слід перейти до його виконання в русі. Проте на даному етапі не потрібнопрагнути до досягнення високого рівня оволодіння технікою.
Зусилля на тренуваннях корисно зосередити на відпрацюванні«своїх» прийомів з урахуванням індивідуальних особливостей тіла, руховоїобдарованості. Слід зазначити, що в процесі вивчення технічних прийомів в ускладненійобстановці у того, що займається, одночасно формуються тактичні уміння. Причомуспостерігається наступна залежність: чим різноманітніша технічна оснащеність гравця,тим більший тактичний потенціал він має в своєму розпорядженні [14].
Закріплення технічних прийомів здійснюється задопомогою багаторазового виконання вправ у рухливих іграх. У зв'язку з цим в періодзакріплення технічних прийомів необхідно більше уваги приділяти відпрацьовуваннюіндивідуальних специфічних прийомів, направлених на виконання в грі конкретних ігровихфункцій. Важливою особливістю процесу закріплення технічних прийомів є їх злиттяв часі з процесом розвитку у того, що займається, фізичних якостей. Наприклад, багаторазовевиконання конкретного технічного прийому у відносно невеликий відрізок часу виступатимеразом з вдосконаленням техніки і як засіб розвитку фізичних якостей, а багаторазовеповторення удару головою в стрибку сприяє також розвитку стрибучості.
/>Розділ 3.Методи вимірювання і вдосконалення спритності
Сучасний футбол має тенденції до відносної універсалізаціїгравців, до їх уміння (при необхідності) ефективно діяти на будь-якій ділянці поля,як в обороні, так і в атаці. Структура гри, у зв'язку з цим, пред'являє підвищенівимоги до таких фізичних якостей як швидкість, спритність, силова — витривалість.Це, у своєю чергою, вимагає від тренерів усвідомленого застосування в учбово-тренувальномупроцесі найбільш ефективних засобів і методів розвитку рухових можливостей гравців.Успіх в рішенні даного питання перебуває в прямій залежності від розуміння тренеромважливості даної проблеми, а також від наявності тестових методик, що дозволяютьвимірювати (контролювати) розвиток даних якостей на тренуваннях і ступінь реалізаціїв змагальних умовах.
Таким чином, основними вимірниками спритності виступають- координаційна складність, точність і час виконання достатнього завдання. Стосовнофутболу вимірником спритності також може бути здатність розподіляти і перемикатиувагу, що залежить від зорового аналізатора.
Також розроблені методи вимірювання спритностіу футболістів. Під час роботи над цією проблемою ми прагнули, щоб запропонованінами методи максимально моделювали обстановку, змагання. Наприклад:
– біг по периметру квадрата із стороною 10 м. У другій спробі випробовуваному необхідно оббігти чотири стійки, встановлені на другій і четвертійстороні (їх дві на кожній з відстанню між ними, рівною двом метрам).
Футболістів також досліджували в бігу на 40 м по прямій.
Різниця в часі пробіжки складних завдань і часподолання відрізка 40 м по прямій вважалася критерієм оцінки спритності;
– здатність гравців перебудовувати рухову діяльність залежновід зміни ситуації при діях з м'ячем оцінювали за допомогою пристрою, що моделюваввиникаючі в грі ситуації. Реєстрували час і точність виконання завдання;
– здатність диференціювати м'язові зусилля оцінювали задопомогою контактної платформи і цифрового мілісекундоміра. Футболісту давали завданнявистрибнути вгору спочатку в повну силу, а потім в половину зусилля [5].
Відхилення від «належного» (очікуваного)результату ставало показником досліджуваної здатності.
По коефіцієнту ефективності ряду ігрових прийомів(наприклад, прийом м'яча в русі, передача м'яча, відбір м'яча, обведення супротивника,удари по воротах) експертним методом визначали спритність футболістів.
Крім того група тренерів оцінювала дії гравцівпо чотирьох критеріях, що характеризують компоненти спеціальної спритності, це:
– тактичне мислення;
– швидкість орієнтування;
– точність передач і ударів у ворота;
– координаційні здібності.
Таблиця 3.1
Результати досліджень [5] Тести Юнаки Назва команди -""- X V% X V% X V% Біг на 40 м по прямій (с) 5,96 5 5,54 4 5,57 2 Біг на 40 м із зміною напряму (с) 9,83 5 8,47 6 8,31 2 Біг на 40 м по периметру квадрата (с) 10,75 3 - - 9,78 2 Різниця (с) в бігу з реагуванням на сигнал і пробігами 40 м по прямій 3,87 10 2,92 17 2,72 4 Різниця (с) в бігу на 40 м по периметру квадрата в пробіжці 40 м по прямій 4,79 8 - - 4,15 3 Точність м'язового диференціювання (см) - - 4,11 127 3,89 15 Час, що витрачається на передачу м'яча (с) - - 4,3 28 1,28 68 Точність передачі м'яча (бали) - - 0,63 25 0,7 28 ТЕСТ НА КООРДИНАЦІЮ
Завдання 1.
Час (с)
Число помилок - -
1,14
7,8
105
31
0,68
6,46
11
15
Завдання 2
Час (с)
Число помилок - -
1,16
8,48
104
43
1,01
8,65
32
12
Аналіз результатів, наведених у таблиці 3.1, показує,що найбільш однорідні результати одержані в узагальненому тесті з подоланням 40 м відрізка, у юних футболістів варіативність у цьому тесті 8-10 %, що дещо вище в порівнянні з дорослимигравцями.
Помірну варіативність має показник часу складноїреакції при передачах м'яча і точність передач. Значний розкид виявлений в показникахм'язового диференціювання (127%).
Видно, що у відносно простих і звичних завданняхміжіндивідуальна мінливість результатів невелика. У завданнях, що вимагають максимальногопрояву спритності, відмінності помітніші.
Разом з тим, результати тестування футболістівв польових умовах (наприклад, біг з рішенням специфічних грі, але раптово виникаючихзавдань; швидкість (своєчасність) і точність виконання передачі м'яча) мають істотнікоефіцієнти з показниками ефективності техніко-тактичних дій.
Об'єктивність показників в тестах з визначеннямспритності знаходимо по коефіцієнту узгодженості оцінок.
Оскільки коефіцієнти узгодженості виявилися достатньовисокими (0,80; 0,82 і 0,87) — використані методи оцінки спритності слід вважатиінформативними, надійними і об'єктивними.
Як бачимо, труднощі оцінки і множинність вимірюванихкомпонентів складових спритність, значно утрудняють контроль цієї важливої для футболуякості, але все таки не роблять такий контроль неможливим.
Слід зазначити, що з квітня по вересень (тобтовесь експериментальний період) футболісти виконували рекомендовані спеціальні вправи,що зв'язано впливають як на розвиток спритності, так і на зростання техніко-тактичноїмайстерності.
Наведемо вправи характерні для певних періодівпідготовки футболістів.
Загальнопідготовчий період.
1. Два гравці біжать в 3-4 м один за одним. Ведучий раптово змінює напрям і швидкість бігу.
Завдання веденого — повторити всі рухи ведучого.
2. Гравці в колоні поодинці в 30 метрах від тренера [5].
Футболісти виконують прискорення у бік тренера.
Якщо тренер підняв праву руку — гравець починаєбігти протиходом (до лінії старту).
Спеціально-підготовчий період.
1. З положення «лежачи на спині» гравецьвиштовхує м'яч обома руками від грудей і, схопившись (не давши м'ячу торкнутисяземлі (підлоги), приймає його на ногу і починає ним жонглювати.
2. Гравець розміщується лицем до стіни на відстані 4 м від неї.
Асистент з відстані 8-10 м рукою посилає м'яч (то справа, то зліва) в стіну.
Завдання: зупинити відскакуючий м'яч.
Після 10-12 кидків — зміна ролей.
3. Ігрове поле (майданчик) розділені на три зони.У ближній гравці мають право торкатися м'яча один раз, в середній три, в дальній- число торкань не обмежене.
Вправа дозволяє вдосконалювати швидкість переходугравців від оборони до атаки і навпаки.
Важливою особливістю цих завдань є те, що футболістамнадається можливість оволодіти великим запасом раніше невідомих рухових навиків.Це сприяє тому, що в процесі гри футболісти мобільніші до рішення техніко-тактичнихзадач. Крім того, накопичений об'єм різноманітних рухових навиків надає можливістьгравцям імпровізувати в процесі реалізації ситуативних завдань.
Таким чином, спеціальна спритність є лімітуючимчинником в досягненні високих спортивних результатів у футболі.
Підвищення ефективності ігрових прийомів футболістами,що брали участь у експерименті, слід розцінювати як наслідок доцільного використаннятренерами вправ, що надали зв'язану дію як на підвищення точності виконання ігровихприйомів, так і на техніко-тактичну майстерність, пов'язану з різними проявами спритностів складних моментах гри. Подальші дослідження передбачається провести у напрямівивчення інших проблем вимірювання і вдосконалення спритності.
/>Висновки
Отже, спортивне тренування включає в тій чи іншіймірі всі основні або відносно самостійні сторони: технічну, фізичну, тактичну, психічнуі інтегральну. Така структура упорядковує уявлення про складові спортивної майстерності,дозволяє до певної міри систематизувати засоби і методи їх вдосконалення, системуконтролю і управління процесом спортивного вдосконалення (Заціорський В.М., 1970р.; Матвєєв Л.П., 1997 р.; Платонов В.Н., 1997 р.; Зеленцев А.М.; Лобановський В.В.,1989 р.; Лисенчук Г.А.; 2003 р. та ін.)
Кількість різних проявів окремих рухових якостейу футболі вельми велика, тому розвиток і ефективне вдосконалення кожного з них вимагаєналежного наукового обґрунтування. В процесі гри у футбол постійно виникає проблемашвидкого реагування на несподівані дії суперників, прояв високих швидкісних і силовихякостей при виконанні окремих технічних прийомів гри, швидкості орієнтування, здійсненняпереміщень, атакуючих і захисних дій в умовах строгого дефіциту часу, складної взаємодіїз партнерами по команді.
Різноманітність змісту ігрової діяльності у футболівимагає комплексного розвитку основних фізичних якостей і функціонального вдосконаленнявсіх систем організму того, що займається. А це можливо лише в процесі різносторонньоїфізичної підготовки, коли, разом з розвитком основних фізичних якостей, приділяєтьсяувага і розвитку спеціальних якостей для футболу.
Тренувальні програми будуть ефективними, якщо вонибудуть направлені на одночасний розвиток спритності і техніки тактичної майстерності.Разом з тим ми не повинні не забувати про те, що оцінка ступеня спритності будь-якогообґрунтованого рухового завдання не полягає в елементах даного завдання, а визначаєтьсявиключно по ступеню відповідності їх з навколишнім оточенням, оскільки від її ефективностізалежить ступінь успішності рішення реалізовуваної командної задачі.
Аналіз результатів, одержаних при тестуванні футболістівяк у неспецифічних, так і в специфічних проявах показав, що у відносно простих рухахміжіндивідуальна мінливість результатів мало залежить від підготовленості спортсмена.Але із збільшенням складності і із зменшенням часу на рішення рухової задачі, міжіндивідуальнаваріативність різко збільшується.
Можна стверджувати, що достатньо доцільнішою єнаступна схема розвитку і подальшого вдосконалення спритності:
– визначення рівня розвитку цієї якості;
– встановлення структури спритності кожного гравця команди;
– підбір вправ (рухових завдань), що впливають на провідніформи прояву даної якості;
– оцінка ефективності використовуваних тренувальних засобівпо темпах приросту показників спритності;
– вибір і використання в тренувальному процесі тих засобів(можливий також урахування індивідуальної схильності) які відтворюють найбільшудію.
Головний принцип підбору вправ для розвитку спритності- якомога більше різноманітності. На тренуваннях потрібно більше використовуватидобре розучені гімнастичні і акробатичні вправи, чергування ходьби і бігу в різнихпоєднаннях, рухомі ігри з несподівано змінними ситуаціями, вправи по техніці і тактицігри. Виконувати їх рекомендується на початку заняття.
/>Список використаноїлітератури
1. Алексеев Г.А. Физиологические аспекты футбола. — М.:ГЦОЛИФК. 1986. — 34 с.
2. Арестов Ю.М., Годик М.А. Подготовка футболистов высшихразрядов. — М., ГЦОЛИФК, 1980 — 127 с.
3. Ашмарин Б.А. Теория и методика физического воспитания.- М.: Просвещение, 1990. — 311 с.
4. Бернштейн Н.А. О ловкости и ее развитии // Легкая атлетика.- 1990. — № 3-5.
5. Бойченко С.В., Лисенчук Г.А. Методы измерения и совершенствованияловкости // lib.sportedu.ru
6. Бойченко С.В., Терещенко В.И. Развитие ловкости футболистов// lib.sportedu.ru
7. Васильчук А.Г., Тий Ю.В., Останович М.В. Педагогічнийконтроль за швидкістю та спритністю висококваліфікованих футболістів. Практикумз футболу. — Київ, 2001. — С.24-26.
8. Вихров К. Физическая подготовка юных футболистов. — Киев: Федерация футбола Украины, 2000.
9. Годик М.А. Спортивная метрология: Учебник для ин-товфиз. культуры. — М.: Физкультура и спорт, 1988. — 192 с.
10. Запорожанов В.А. Контроль в спортивной тренировке.- К.: Здоровья, 1988. — 249 с.
11. Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. — М.,Физкультура и спорт, 1970. — 199 с.
12. Зациорский В.М. Физические качества спортсменов. — М.:Физкультура и спорт, 1966. — 214 с.
13. Зеленцов А.М., Козлов А.М., Лазаренко В.И. Научно-методическоеобеспечение осовремененного учебно-тренировочного процесса на примере «Динамо»(Киев). Практикум по футболу. — Киев, 2000. — С.44-47.
14. Кизыма А.В. Оценка и совершенствование ловкости путемразвития точности движений // lib.sportedu.ru
15. Кизыма А.В. Развитие точности управления основными параметрамидвижений у школьников 10-12 лет: Автореф. дисс. канд. пед. наук. — Одесса, 1994.- 17 с.
16. Кириллов А.А. Пульсовые характеристики игровых и тренировочныхнагрузок в футболе. — М.: ГЦОЛИФК. — 1985. — 39 с.
17. Лисенчук Г.А. Общие положения управления тренировочнымпроцессом на начальных этапах подготовки спортсменов // lib.sportedu.ru
18. Малахов С.В. Объективность методов оценки уровня ловкостиспортсменов, представляющих игровые виды спорта: Сб. науч. трудов / Под. ред.Е.Скоморохова. — М., 1998. — 118 с.
19. Марченко В.А. Оптимізація швидкісної підготовки кваліфікованихфутболістів. Практикум з футболу. — Київ, 2001. — С 21-23.
20. Марченко В.А. Развитие двигательных качеств футболистов.- Харьков, 1991. — С 5 — 16.
21. Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. — М.: Физкультураи спорт, 1977. — 236 с.
22. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры.- М., Физкультура и спорт, 1991. — 327 с.
23. Основи здоров’я i фізична культура: Программа для общеобразовательныхучебных заведений 1 — 11 классы // Директор школы. — Киев, 2002. — № 19 — 20. — С.3-56.
24. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена.- К., Олімпійська література. 1995 — 319 с.
25. Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов вОлимпийском спорте. — Киев: Олимпийская литература, 1997. — С.59-60.
26. Ратов И.П. Исследование спортивных движений и возможностиуправления изменениями их характеристик с использованием ТСО: Автореф. дисс. докт.пед. наук. — М., 1972.
27. Семенов Г.П. Методы измерения ловкости. — В кн.: Проблемыкомплексного контроля в спорте. — М.: СААМ. — 1995. — С.90-128
28. Спортивная метрология: Учебник для ин-тов физич. культуры/ Под общ. ред.В.М. Зациорского. — М.: Физкультура и спорт, 1982. — 256 с.
29. Фізичне виховання — здоров’я нації: Целевая комплекснаяпрограмма. — Київ, 1998. — 7 с.
30. Фарфель В.С. Управление движениями в спорте. — М.: Физкультураи спорт, 1975. — 287 с.
31. Шамардин В.Н. Медико-биологические основы спортивнойтренировки футболистов. — Днепропетровск: Пороги, 1998 — с.133.