1. Оцінкарозвитку міжнародного туризму
Незважаючи на те,що сьогодні в організації міжнародного туризму існують та діють загальніпринципи його формування, функціонування і розвитку, кожна країна, яка приділяєсерйозну увагу цій галузі економіки, застосовує свої моделі туризму. Цеобумовлено різними причинами, в основі яких лежать історичні, географічні,кліматичні, економічні і соціальні особливості кожної окремої країни чирегіону. Іншими словами, кожна країна, яка розвиває туристичну індустрію,намагається повністю використати національні ресурси з метою отримання значнихвалютних надходжень до бюджету.
Характеристикарозвитку міжнародного туризму у провідних туристичних країнах і регіонах світу.
Швейцарія.Міжнародний туризм займає важливе місце в економіці Швейцарії, приносячищорічно майже 13 млрд. швейцарських франків доходу, який складає 8% всьогонаціонального доходу країни й одночасно надає роботу біля 14% населення країни.Туризм у Швейцарії почав активно розвиватися ще з початку XIX ст., колизакордонна аристократія, в основному з Великобританії, відпочивала наживописних берегах численних озер країни. Першу туристичну групу до Женевськогоозера організувала компанія Томаса Кука у 1863 р. Великою популярністюкористувався відпочинок на гірських курортах (Цермайт), який спочатку бувпобудований як центр альпінізму.
Основнимипостачальниками туристів як з північних, так і південних країн (завдяки своїмспецифічним туристичним ресурсам і географічному положенню) є Німеччина,Нідерланди, Великобританія, Франція, Бельгія, Італія, США, Японія, Іспанія,Австрія та інші.
Статистикашвейцарського туризму базується на інформації, зібраної з різних місцьрозміщення туристів, оскільки Швейцарія не збирає статистичні дані про прибуттяна кордоні. Це пов'язано з тим, що туристи можуть прибувати в країну багатьманаземними шляхами, і це ускладнює оцінку розмірів різних ринків. Майже 60%розміщення іноземних гостей (13 млн. чоловік) припадає на готельний сектор втой час, як 62% внутрішнього туризму (приблизно 2 млн. чоловік) розміщується усекторі самообслуговування.
Швейцарія маєвеликий ринок однорідних і транзитних гостей. Близько однієї третини складаютьгості з Німеччини, другу третину -з Італії й одну п'яту — з Франції.
Найбільшпопулярним є гірські курорти, потім озера, великі міста тощо.
Починаючи з 80-хроків, іноземні гості Швейцарії скоротили термін свого перебування у країні, взв'язку з посиленням стійкого становища швейцарського франка у відношенні доінших валют та високих цін на товари і послуги.
Туризм як галузьекономіки країни активно досліджується. Так, ще в роки другої світової війнибули засновані крупні навчально-дослідницькі центри: Інститут дослідженнятуризму Бернського університету і Санкт-Галленська школа економіки. Крім цього,розвиток туризму підтримується урядовими і громадськими організаціями країни,тому що він це єдина економічна альтернатива сільському господарству в гірськихрайонах. Водночас він створює проблеми для керівництва країни, оскількинегативно впливає на чутливе навколишнє середовище Альп і спричиняє незручностімісцевому населенню.
Австрія. Насьогодні Австрія є лідируючим туристичним центром зимових видів спорту.Географічне положення країни — на перетині трас, які з'єднують північ Європи зпівднем, Західну Європу — зі Східною, а її висококласні автомобільні трасиобумовлюють велику кількість транзитних туристів (основна їх частина зпівнічноєвропейських країн прямує на середньоморське узбережжя) й одноденнихгостей. Кількість останніх значно виросла з початку 90-х років. Австрію почалиактивно відвідувати туристи з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі. Як правило,це шоп-тури.
В Австрії також,як і в Швейцарії, не збирають статистичних даних про туристів на кордоні, і простан туризму свідчать показники прибуття у різні місця розміщень та кількостіпроведених там туроднів. Так, на початку 90-х років (1992 р.) іноземні туристив Австрії провели загалом 99,7 млн. туроднів, а внутрішні туристи (в основному,це жителі Відня, які надають перевагу відпочинку в східній частині країни) — 30,6 млн. туроднів.
Основними постачальникамитуристів для Австрії є Німеччина, Нідерланди і Великобританія. Ці країни, взятіразом, забезпечують майже 80% туроднів, проведених іноземцями в країні, аполовина всіх прибутків належить Німеччині. Далі йдуть Нідерланди,Великобританія, Італія, Швейцарія, Франція, США, Бельгія, Швеція, країниСхідної Європи.
Туризм в Австрії,як і в Швейцарії, має два найбільш завантажені періоди, але сезони«пік» в Австрії більш точно визначені, а саме: влітку «пік»приходиться на серпень, а взимку — на лютий.
Зі зростаннямпопулярності зимового туризму в Австрії перед нею, як і перед іншимиальпійськими країнами (Швейцарією, Італією, Францією, Німеччиною і Словенією)виникає проблема регулювання зростаючого впливу зимових видів спорту наекологічну систему. Крім цього, в усіх перелічених країнах зменшуєтьсяпопулярність літнього туризму. А тому відбуваються активні пошуки виходу зситуації, що склалася.
Італія. За 100років розвитку туристичної індустрії Італії країна перетворилась в один зпровідних центрів туризму в світі. Сьогодні більш як 36% туристичнихвідвідувань середньоморського басейну припадає на Італію.
Важливу роль урозвитку міжнародного туризму в країні відіграє Національне управління потуризму, яке має широку мережу представництв за кордоном. В окремих країнахвоно здійснює свою діяльність через державну авіакомпанію «Аліталія»та інші фірми. Завданням управління є вивчення кон'юнктури міжнародноготуристичного ринку, проведення рекламних компаній і збільшення потоку туристівз-за кордону в країну.
Міжнароднийтуризм в Італії, основними туристичними ресурсами якої є гори, озера ікультурні цінності, в цілому сконцентрований на півночі країни. Так, наприклад,у 1990 р. питома вага проведених тут іноземцями днів склала 57% від загальноїкількості туроднів по країні. Перше ж місце по прийому іноземних гостей займаємісто Венетто — 20% всіх прибутків у країну, далі йдуть Тоскано і Альто-Адидже,кожне з яких має по 13% всіх приїздів. Наплив туристів, особливо внутрішніх,припадає в основному на два літніх місяці — липень і серпень. Ця обставинастворює проблеми як для міст, так і для курортів узбережжя, а також дляіндустрії гостинності країни в цілому, оскільки її готельний номерний фондневеликий. Більша частина готелів країни зосереджена у північно-східній частиніі складає 46,1% всіх готелів.
У 80-х рокахЄвропейське співтовариство почало здійснювати дорогий проект з розвиткутуристичної інфраструктури південного регіону Італії — Медзоджорно на загальнусуму 34,9 млн. екю. Ціль цього проекту — розвиток індустрії туризму, створенняробочих місць і припинення еміграції, а також можливість інвестицій у відносновідсталу місцеву економіку. В результаті реалізації цього проекту було створено65 тисяч додаткових готельних номерів. В Італії готелі розподіляються закатегоріями, які визначаються кількістю зірок: від однієї до п'яти зірок«люкс». Інші підприємства розміщення туристів створюють мережудодаткових засобів, включаючи кемпінги, туристичні села, будинки відпочинку,молодіжні будинки, приватні квартири, альпійські притулки тощо. Щорічно в усіхзасобах розміщення гостей Італії зупиняються майже 60 млн. туристів, з яких, якправило, 35% складають іноземці.
Основнимикраїнами-постачальниками туристів для Італії є: Німеччина, Франція, Австрія іШвейцарія, але більша частина з них — це одноденні гості або транзитніпасажири. Туристи з інших країн (наприклад, Японії і США) проводять у країнітиждень, але курсують між трьома культурними центрами — Римом, Флоренцією іВенецією.
Незважаючи на те,що в останні роки міжнародний туризм Італії відчуває відносний спад, унікальнийхарактер історико-культурних пам'ятників Італії ще довго буде приваблюватиіноземних гостей.
Німеччина. До90-х років Західна і Східна частини Німеччини функціонували як окремітуристичні зони. Східна Німеччина, як і інші країни Східної Європи, мала добреорганізований туристичний ринок, але її міжнародний туризм був обмежений.Західна Німеччина за весь післявоєнний період була інтегрована в туристичніпотоки Західної Європи. Але на початку 90-х років міжнародний туризм ЗахідноїНімеччини дещо скоротився через спад в економіці. З іншого боку, скороченнявиїзного туризму із західної частини об'єднаної Німеччини компенсуєтьсязбільшенням його в східній частині країни.
Західна Німеччинадо об'єднання приймала велику кількість туристів з багатьох країн, щовідвідують її з різними цілями.
Часткавідпочиваючих була невеликою, що свідчить про відносно високу вартістьподорожування по країні через високий курс національної валюти і високий рівеньжиття. Що стосується відносно високої частки відвідувань родичів і друзів,особливо із США і Великобританії, то це пов'язано з присутністю військ НАТО натериторії країни. Особливо багато ділових поїздок було з таких країн, якВеликобританія, Франція, Швейцарія і Японія. У цьому відіграють велику рольчисленні міжнародні торгівельні виставки, ярмарки і конференції, якіпроводяться у містах Ганновер, Гамбург, Дюссельдорф, Мюнхен, Штутгарт та інші.Німеччина є стратегічним перехрестям у напрямку до Альп, Франції і Середньоземноморськогоузбережжя. Тому в країні буває багато транзитних подорожуючих, деякі з якихнавіть не залишаються ночувати. Німеччину відвідують багато одноденних гостей зкраїн Східної Європи, які здійснюють шоп-тури, особливо із сусідньої Польщі.
Що стосуєтьсявиїзного туризму Західної Німеччини, то він стійко зростає, оскільки частканімців, які проводять відпустку за кордоном, постійно збільшується.
Об'єднанняНімеччини, розпад колишньої Югославії та інші політичні події, а такожекономічні кризи, вплинули, звичайно ж, на відпрацьовану модель виїзноготуризму країни. Збільшилась кількість поїздок у такі країни, як Італія,Португалія, Туреччина і Кіпр. Чисельність дальніх подорожей також зросла, іїхнє зростання збереглося навіть у період економічної кризи 1990-1991 pp.Більшість цих поїздок припадає на США, незважаючи на постійні зміниспіввідношення курсів національних валют. Далекий Схід є другим запривабливістю для німецького ринку регіоном. Особливо швидко розвиваєтьсябізнес-туризм у такі країни, як Японія, Сінгапур, Гонконг. Багато німціввідпочиває в Таїланді. Іншими дальніми туристичними центрами для німців є Мальдійськіострови, Шрі-Ланка, Кенія та ін.
Можливості, яківідкриваються сьогодні для розвитку туристичних потоків між Заходом і Сходом,можуть створити нову модель туризму для європейських країн в цілому і дляоб'єднаної Німеччини зокрема. Нова модель внутрішнього туризму, що розвиваєтьсяв об'єднаній Німеччині, надалі може відображатися у змінах моделей міжнародноготуризму.
Франція. Кількістьіноземних туристів у Францію за 1980-1991 pp. виросла з 29 до 55 млн. чоловік.Одним з основних постачальників туристів у цю країну є Німеччина. Звідтиприбуває біля 255 гостей, а їх кількість за десять років зросла з 8,4 до 13,4млн. чоловік. За нею йдуть Великобританія, Бельгія, Італія, Швейцарія, Іспанія,Нідерланди.
Туристи, якіприбувають у Францію, надають перевагу відпочинку на Французькій Рив'єрі.Кількість туроднів у готелях і туристичних таборах складає 35 млн. в рік. Далійдуть Париж (15,5 млн. туроднів у готелях), Альпи, Аквітанія іЛангедок-Руссільйон (кожний по 6 млн. туроднів у готелях і туристичнихтаборах). Що стосується внутрішнього туризму, то французький риноквідрізняється від внутрішнього ринку Західної Європи. По-перше, дуже невеликакількість французів відпочиває за кордоном (18% у рік). По-друге, тут існуютьяскраво виражені «піки» відпускних періодів: шкільні канікули в липніі серпні, короткі різдвяні канікули, канікули у лютому і під час Великодня.По-третє, французи надають перевагу мандрувати на автомобілях (81% внутрішніхтуристів). По-четверте, більшість подорожуючих — це міські жителі.
Французькаекономіка, активно застосовуючи державне регулювання з метою розвиткурегіональних економік, систематично розвивала сільську місцевість для прийомугостей. Але ці проекти повинні були сприяти, в першу чергу, розвиткувнутрішнього туризму, а не в'їзного.
У 1967 р. урядомФранції був прийнятий план спільного розвитку сільської місцевості і туризму вАквітанії. Фінансування плану здійснювалось приватним сектором, координаціюрозвитку здійснювала урядова комісія. За цим планом прибережний район поділявсяна 16 секторів, 9 з них повинні були розвиватися для туризму, тобтооблаштовувались пляжі, зони відпочинку на озерах і місця розміщення для воднихвидів спорту. В останніх семи секторах, так званих зелених зонах, передбачалосязберегти ландшафт і дику природу. Планування і будівництво нових засобіврозміщення (при збереженні вже існуючих таких курортів, як Аркашон і Біаріц)здійснювалось з метою задоволення потреб внутрішнього туризму країни. Зпочатком реалізації проекту туризм почав значно розвиватися навіть у рокиекономічного спаду в 80-х роках. Існують передумови, що в найближчі рокиФранція може змінити модель свого внутрішнього туризму і збільшити попит намісця розміщення у більш довготривалий літній період.
Іспанія. СьогодніІспанія є одним з головних туристичних центрів світу. Вона спеціалізується восновному на масовому пляжному туризмі. Швидкий ріст туризму в країні спостерігаєтьсяпісля другої світової війни. Так, кількість туристів за період з 1950 по 1990pp. збільшилась з 3 млн. чоловік до 34,3 млн., або в 11,4 рази. Розвитоктуризму зосереджено на середньоземноморському узбережжі країни і Балеарськихостровах. Атлантичне узбережжя Іспанії відносно мало розвинуте для туризму.Канарські острови, які належать Іспанії, розташовані значно південніше, і томубагато туристів приїжджають туди взимку, щоб провести відпустку на пляжах.
У 1959 р.іспанський уряд визнав ту позитивну роль, яку міг би зіграти туристичний сектору розвитку національної економіки і почав проводити політику його заохоченнярізними способами, наприклад, надавати кредити для будівництва готелів.
У цьому ж роціодночасно була відкрита економіка країни для іноземних інвестицій ідевальвована національна валюта, внаслідок чого Іспанія стала більш привабливимтуристичним центром, ніж узбережжя Франції та Італії. З середини 70-х років, уперіод бурхливого росту туризму, в Іспанії почалось активне будівництво великихсучасних готелів для задоволення потреб масового туризму.
У 80-х рокахтуризм продовжував відігравати активну роль в економіці Іспанії і забезпечивробочими місцями 11% потенційної робочої сили країни, а також складав 33%всього іспанського експорту і 9% ВВП країни. Основними постачальникамитуристи-ного ринку Іспанії є Франція, Німеччина, Нідерланди й Італія.
У 70-80 рокахтакож активно розвивався внутрішній туризм в Іспанії, громадяни країни почаливідвідувати прибережні курорти. При цьому частка відпочиваючих збільшилась з41% населення країни до 53,4%. У 1991 р. іспанський внутрішній ринок забезпечив22,7 млн. відвідувань готелів і табірних містечок країни, які в основномусконцентровані на середноземіюморському узбережжі. В цьому ж році було зареєстровано12,48 млн. іспанців, що проживають у різних місцях розміщення цього регіону.Тільки курорт Бенідом відвідало 3,2% внутрішніх туристів, а Пальма-де-Мальорку- 3%. Провінція Валенсія у цілому приймає 15,7% всіх внутрішніх туристів ізаймає перше місце. На другому і третьому місцях знаходяться Андалусія іКаталонія.
Виїзний туризмІспанії розвинутий досить мало, і на це вказують характеристики незначного, алевсе ж таки зростаючого ринку.
-По-перше,загальна кількість виїжджаючих з країни відносно мала, але виїзний туризм ублизькі країни зростає швидко: кількість виїжджаючих у Португалію туристівзбільшилась з 2,5 млн. чоловік у 1986 р. до 4,1 млн. у 1991 p., а у Францію — з1 млн. до 2,8 млн. чоловік за той же період.
-По-друге,кількість виїжджаючих у порівняно дешеві туристичні центри (Греція, Марокко,Португалія, Туніс і Туреччина) швидко зростає та складає 30-57%.
-По-третє,кількість іспанців, які мандрують повітряним транспортом, — це всього 7,5%виїзного туризму; 90% туристів виїжджають у сусідні країни на автомобілях.
Португалія значновідрізняється від Іспанії розмірами туризму, незважаючи на те, що між ними єбагато спільного. Наприклад, туристичний сектор в обох країнах зосереджений уцентрі країни і біля південних берегів (найбільша концентрація туристів наатлантичному узбережжі півострова Іберія припадає на південну частинуПортугалії — Альгарву), а північні атлантичні береги в них напівпусті.Португалія, як і Іспанія, володіє територією в Атлантичному океані білязахідних берегів Африки — це острів Мадейра, який через м'який клімат особливопривабливий для зимового відпочинку.
Але обсягвнутрішнього туризму в Португалії поки що незначний — тільки третина населеннякраїни проводить відпустки у своїй кра'їні. У португальців, на відміну від іноземнихгостей, популярністю користуються північні прибережні райони. Щодо виїзноготуризму, то він також ще не отримав широкого розвитку. Так, наприклад, у кінці80-х років тільки 8% населення виїжджало за кордон.
Португаліящорічно приймає біля 20 млн. туристів, але більшу частину з них становлятьодноденні гості з сусідньої Іспанії. Але вже на початку 90-х років булозареєстровано тільки 4 млн. туристів. Постачальниками туристів для Португаліїє: Іспанія. Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Італія і США.
Великобританія.За весь час функціонування туристичної індустрії Великобританії її розвитокзалежав в основному від змін, що відбувалися у структурі населення, і йогозвичок проведення відпочинку. Але активно британці почали подорожувати після другоїсвітової війни. Негативні події 70-80-х років (нафтова криза, економічний спадтощо) уповільнили зростання туристичних потоків і тільки у кінці 80-х роківзагальна кількість подорожей значно перевищила її рівень на початку 70-х років.Змінилося і співвідношення між внутрішнім та закордонним туризмом. Особливо цепомітно на прикладі ділового туризму, який зріс з 17 млн. чоловік в 1978 р. до20 млн. у 1980 р. при зниженні внутрішнього туризму через важкий для британцівтогочасний період. Зміни в структурі туристичного ринку вплинули на розподілкоштів у туристичній індустрії. Наприклад, скорочення попиту на готелі укурортних зонах змусили власників використовувати готелі для бізнес-туризму вробочі дні тижня або як будинки для людей старшого віку.
Більшістьбританців продовжують надавати перевагу відпочинку на кращих курортах Іспанії,Греції, Франції, Кіпру, Португалії, Тунісу і Туреччини. Іншим важливим чинникомє сильна національна валюта Великобританії, яка робить країну дорогою дляіноземних туристів.
Значне місце увиїзному туризмі Великобританії займають поїздки у Північну Америку (43%), якізалежать від коливання співвідношення курсів долара і фунта-стерлінга. Длябританців у літній період найбільш популярним залишається американський курортМайямі. В інший же час цей ринок залишається великим завдяки поїздкам длязустрічей з родичами і друзями.
Крім цього,британці здійснюють поїздки за інклюзив-турами в екзотичні країни: Таїланд,Гамбію, країни Карибського басейну.
Кількістьіноземних туристів весь час збільшувалась, і в 1992 р. досягла 18,1 млн. чоловік.
Цілі, з якимитуристи відвідують Великобританію, дуже різноманітні: на першому місціпроведення відпустки (43%), потім ділові подорожі (21%) та відвідування родичіві друзів (21%). Близько 50% іноземних гостей приїжджають з країн ЄвропейськогоСоюзу, з яких 40% становлять відпочиваючі і 26% — бізнес-туристи. Іншимважливим генеруючим ринком є Північна Америка.
Країни Бенілюкса.У 1958 р. три європейські країни: Бельгія, Нідерланди і Люксембург підписалидоговір про економічний Союз Бенілюкс. Всі ці країни є популярнимиєвропейськими туристичними центрами.
У Бельгії основначастина внутрішнього туризму (59%) зосереджена у прибережних зонах країни, утрадиційних курортах Остендле, Кноккле і Бланкенблргле. У 1990 р. обсягвнутрішнього туристичного ринку склав 23,9млн. туроднів. Після прибережної зониіншим популярним місцем відпочинку для бельгійців є гори Арденн, на частку якихприпадає 6% літнього внутрішнього туризму країни.
Країнами-постачальникамитуристів у Бельгію є Великобританія, Німеччина, Італія, Іспанія, Нідерланди,Франція і США. У 1992 р. країну відвідало 3,2 млн. туристів.
Основна частинатуристів, яка відвідує Бельгію, — це ділові гості і чиновники різнихзагальноєвропейських організацій. У столиці Бельгії Брюсселі розміщенірізноманітні головні офіси Європейського Союзу, НАТО і багатьохтранснаціональних компаній. Такі гості, як правило, зупиняються на короткийтермін у дорогих готелях.
Наступнакатегорія туристів — це мандрівники, які бажають ознайомитися зісторико-культурними визначними пам'ятками міст. У Бельгії нараховується якмінімум десять міст з добре збереженими середньовічними кварталами. Особливоюпопулярністю серед іноземних туристів користуються Антверпен, Брюче і Гент, на якіприпадає 85% всіх туроднів перебування у містах Бельгії, крім Брюсселя. У цихмістах збереглися архітектурні ансамблі, побудовані в ХІІ-ХІІІ століттях.
Майже третинаіноземних туристів надають перевагу відпочинку в прибережній частині Бельгії. Восновному це гості з сусідніх країн: Великобританії, Німеччини, Нідерландів іФранції.
Самі бельгійцінадають перевагу відпочинку у Франції, на середньоземноморських курортах Італіїта Іспанії, а також в альпійських країнах.
У Нідерландахвнутрішній ринок туризму дуже розвинутий. Так, наприклад, у 1990 р. вНідерландах свою відпустку провело 14,6 млн. голландців. Більша частина з нихзупинялась у секторі самообслуговування. В останні роки в країні особливоюпопулярністю користується нова концепція самообслуговування. Компанія«Центр Парке» має спортивно-оздоровчі комплекси, розташовані улісових масивах і на водних просторах загальною площею 120-160 гектарів.Сьогодні у країні нараховується сім таких комплексів, кожний з яких можеприйняти 1,5 млн. туристів на рік. До складу цих комплексів входять добреобладнані бунгало, ресторани, бари, магазини, плавальні басейни, засоби длязаймання спортом.
Серед країн, вякі виїжджає найбільша кількість жителів Нідерландів, лідером є Німеччина. Аледля індивідуальних туристів найбільш популярні центральний масив й АльпиФранції, а також Австрія та Швейцарія, їхня частка складає 16% виїзноготуристичного ринку.
Термінперебування іноземних подорожуючих в Нідерландах через невелику територіюкраїни у середньому складає 2,8 днів. У 1991 р. країну відвідало 5,8 млн.туристів з Німеччини, Великобританії і США. Ці країни є основнимипостачальниками туристів.
Люксембург. Цякраїна приймає відносно менше туристів, порівняно з Бельгією та Нідерландами.Так, наприклад, у 1988 р. Люксембург відвідало 760 тисяч туристів і 2 млн.одноденних гостей. Незважаючи на це, туризм в Люксембурзі займає третє місцесеред галузей виробництва країни і є дуже залежним від сусідніх Бельгії іНідерландів. Ця залежність пояснюється тим, що саме ці країни є основнимипостачальниками туристів і забезпечують 70% ночівель іноземних гостей.
Більшістьтуристів, які приїжджають в Люксембург, є діловими подорожуючими, оскільки тутзнаходиться штаб-квартира Банку ЄС, а також багатьох інших іноземних банків.Країну відвідують багато туристів для відпочинку в Арденах.
Скандинавія.Незважаючи на відносно невелику чисельність населення країн цього регіону,туристичний рух тут розвивається досить активно. Термін відпусток громадянкраїн цього регіону становить п'ять тижнів і більше, що є добрим чинникомформування потенційних туристів. Більшість з них надають перевагу відпочинку вприбережних зонах і у сільській місцевості, недалеко від своїх місць.
Що стосуєтьсявиїзного туризму, то перевага надасться активному відпочинку. Наприклад, 70%подорожуючих шведів беруть участь у різних спортивних заходах (плавання,запливи на байдарках і каное, рибальство, альпінізм, лижні тури тощо).
З початку 80-хроків у країнах Скандинавії швидко розвивається діловий туризм. Майже третинузарубіжних туристів складають жителі інших країн Скандинавії.
Швеція.Туристичні центри Швеції розміщені по всій території країни, але основнимцентром як для міжнародного, так і для внутрішнього туризму є Стокгольм. Регіонвключає в себе архіпелаг, в якому розташовано більш як 2000 островів, багато зяких є доступними для туристів за допомогою катерів. Наприклад, у 1990р. цейрегіон прийняв 17% всіх внутрішніх туристів і 24% зарубіжних.
Другим найбільшпопулярним туристичним регіоном країни є Золотий Берег із загальною довжиноюприморської зони 400 км і хорошими піщаними пляжами. На цей регіон припадає 14%внутрішнього і 13,7% міжнародного туризму.
Далі йдуть регіоншведських озер, країна Глась (центр виробництва скла) і Нічний Берег, на кожнийз яких припадає по 10% внутрішнього туризму.
Фінляндія. Цякраїна демонструє аналогічно зі Швецією різницю між внутрішнім і міжнароднимтуризмом. Прибуття зарубіжних гостей в основному сконцентровано у м. Хельсінкі.Так, наприклад, у 1992 р. на частку столиці припадало 38% всіх туроднівперебування зарубіжних туристів, у той час як жителів самої Фінляндії тутпобувало лише 7,3%. Одна третина громадян країни надає перевагу відпочинку нафінських озерах, друга третина — північним територіям, а саме Лапландії іфінському Нічному Берегу.
У Норвегіїосновним туристичним центром і для внутрішнього, і для міжнародного туризму єм. Осло. Це крупний центр культури та мистецтва, багатий музеями мореплавання івікінгів. Іншим крупним туристичним центром є лісовий регіон Східної Долини, дезосереджено близько 30% всього номерного фонду готельного бізнесу Норвегії. Ще10% номерного фонду зосереджено у такому популярному туристичному регіоні, якм.Берген, і 7,4% номерного фонду — в районі м. Трондхейм.
Данія. Завдякисвоїй безпосередній близькості з Німеччиною Данія свій ринок виїзного туризмузаповнює за рахунок цієї країни на неї припадає 37% усіх туроднів і 60%туроднів у табірних містечках. Країна багата значними історичними пам'ятникамиі музеями вікінгів, її головним туристичним центром є столиця Копенгаген, яка у1990 р. прийняла 28% всіх зарубіжних туристів. Крім своїх історичнихпам'ятників, місто відоме тематичним парком Тіволі Гарден, який щорічно приймаєблизько 4 млн. туристів. Інший, не менш відомий тематичний парк кра'їни — Леголенд, приймає 1 млн. гостей і користується особливою популярністю середбританців.
Для жителівскандинавських країн найбільш популярними для туризму є країни Європи, восновному Німеччина, Франція, Великобританія і Польща. За ними йдуть Іспанія,Італія, Греція, Кіпр і Туреччина.
Східна Європа.Чехія і Словаччина. З 1 січня 1993 р. Чехословаччина поділилась на двісуверенні держави: західна половина (масив Богемії) стала Чеською Республікою,а східна половина (підвищена зона разом з горами Татрами) СловацькоюРеспублікою.
Чехословаччинабула найбільшою туристичною країною Східної Європи з добре організованоютуристичною індустрією. Вона мала хорошу мережу готелів і будинків відпочинку.Країна приймала 24,6 млн. туристів у рік.
З початкомекономічних реформ у Чехословаччині в 1989-1991рр. туристичний сектор країни(як внутрішній, так і міжнародний) почав бурхливо розвиватись. Наприклад,виїзний туризм зріс з 8,5 млн. подорожей у рік в 1989 р. до 20,6 млн. у 1990 р.і до 39,6 млн. у 1991 р. Дві третини подорожей, які здійснювали жителіЧехословаччини, припадало на західні країни, в основному на Західну Німеччину(15,3 млн. чоловік) й Австрію (14,1 млн.). У цей же період різко зрослакількість людей, які виїжджали у Польщу, — з 1,3 млн. чоловік в 1990 р. до 6,1млн. у 1991 р.
Значні змінивідбувалися і у в'їзному туризмі. Кількість туристів, які відвідалиЧехословаччину, зросла більш ніж у два рази. Більша частина туристів прибувалаз об'єднаної Німеччини (41%). Подвоїлась кількість гостей з Польщі й Австрії.
З 1993 р. вінфраструктуру туристичної індустрії країн колишньої Чехословаччининаправлялись крупні іноземні інвестиції, більша частина яких припадає на Чехію.
Угорщина. Ценайбільш стабільна у політичному й економічному значенні країна Східної Європи.У 1989 р. індустрія туризму Угорщини займала друге місце після Чехословаччини ібула добре налагоджена. Угорщина як туристичний центр особливою популярністюкористувалась у чехів, поляків і східних німців.
Після революції1989 р. кількість зарубіжних туристів зросла більш як у два рази і в 1990 р.досягла 37,6 млн. чоловік. Більша частина туристів прибували у країну зАвстрії, Німеччини, Югославії та Румунії. У 80-ті роки кількість поїздокугорців на Захід також зросла і досягла свого піку в 1989 р.
Польща. Ця країнанайбільш численна у регіоні і має близько 38 млн. населення. У країніпобудована високотехнологічна економіка, але застаріла інфраструктура. Виїзнийі в'їзний туризм швидко розвивався у 1989 p., але наступні економічні проблемискоротили його зростання. Кількість подорожей за кордон зменшилась з 22 млн.чоловік в 1990 р. до 20,8 млн. у 1991 р.
З іншого боку,високий рівень інфляції, який у 1991 р. склав 80%, створив умови для зростанняміжнародного туризму. З цієї причини кількість зарубіжних гостей з 3,4 млн.чоловік у 1990 р. виросла до 4 млн. у 1992 р. Все це стосується й одноденнихвідвідувачів кра'їни, кількість яких зросла з 8 млн. чоловік у 1989 р. до більшяк 30 млн. у 1992 р.
У цей періодсуттєво змінилась і структура в'їзного та виїзного туризму Польщі. Збільшиласькількість туристів з Німеччини, країн СНД і Чехословаччини. З іншихзахідноєвропейських країн воно зросло вдвічі.
Більшістьтуристів виїжджають з країни і приїжджають в неї з метою торгівлі, бізнесу і відвідуванняродичів та друзів. Водночас Польща має хороші природні й культурні туристичніресурси, які можна з успіхом використати у майбутньому для розвитку туризму.
Румунія. Цякраїна багата прибережними і гірськими ресурсами для задоволення внутрішніх потреб.Що стосується виїзного туризму Румунії, то за останні роки він зріс. Більшістьзарубіжних подорожей були спрямовані в Угорщину (9 млн. чоловік у 1990 p.),Болгарію (1,8 млн.) і Туреччину (0,5 млн.). Модель виїзного туризму Румуніїаналогічна моделям інших країн Східної Європи, але більша частина подорожейбули одноденними.
У 1990 р. країнувідвідало 6,5 млн. зарубіжних гостей, більшість яких були зі Східної Європи.Кількість туристів з країн СНД склала 2,1 млн. чоловік, Угорщини — 0,9 млн.чоловік і тільки 13% подорожуючих було з інших країн Європи.
Болгарія. До 1989р. країна мала відносно невеликий, але економічно важливий сектор міжнародноготуризму. За кількістю усіх, хто прибуває в країну, вона поступилась Румунії,але частка туристів з західних країн була відносно високою (9-12%) і вонипривозили необхідну іноземну валюту.
Індустрія туризмуБолгарії залежала в основному від ринку відпочинку країн Східної Європи. У 1991р. 60% з усього півторамільйонного ринку відпочинку та гостей, які відвідали своїхродичів і друзів в Болгарії, приїхали з країн Східної Європи. Болгарія володієдостатніми туристичними ресурсами, щоб задовольняти як внутрішній, так іміжнародний попит на історичні пам'ятники, можливості для пляжного відпочинкута живописні ландшафти гір й узбережжя Чорного моря.
Греція. Швидкимитемпами туризм у Греції почав розвиватись після воєнного перевороту у 1967 р.Починаючи з 1974 p., в країні активно розвивався пляжний туризм (особливо наостровах), який почав створювати конкуренцію відомим курортам іншихсередземноморських країн, особливо Франції та Іспанії.
Основнимипостачальниками туристів для Греції є Великобританія (у 1992 р. — 22%),Німеччина (19,9%), Італія (6,4%), Нідерланди (5,6%) і Франція (5,6%). Щостосується мотивів подорожей, то вони у туристів з різних країн різні.Наприклад, британці в основному приїжджають у країну на відпочинок (62%), і зних тільки 3% складають любителі культурно-історичних пам'ятників. Більшістьіспанців, японців та італійців (відповідно 41, 35 і 25%), навпаки, надаютьперевагу культурно-історичному туризму. Цим пояснюється те, що у туристів зрізних країн напрямки пересування по країні сильно відрізняються. Так,наприклад, іспанці й американці зупиняються переважно в Афінах, де існує багатоантичних пам'ятників історії, архітектури й культури, німці, британці, шведи іголландці надають перевагу островам.
Індустрія туризмув Греції поки що недостатньо розвинута та велика і в 1992 р. складала всього9,7 млн. гостей.
Острів Кіпр. Цейострів займає третє місце серед островів Середземномор'я після Сицилії іСардинії. Після політичних катаклізмів 1974 р. (поділ острова на дві частини:південну — Республіку Кіпр та північну — проголошену у 1983 р. ТурецькоюРеспублікою Північного Кіпру і визнану тільки Туреччиною) у південну частинуКіпру з півночі переїхала більша частина спеціалістів туристичної індустрії,залишивши там свої підприємства.
Після 1983 р.ситуація відносно стабілізувалась і сьогодні готельна господарство Кіпрузосереджено в столиці країни — Нікосії і на курортах м.Тродос. Уряд Кіпрувизнає значну роль туризму в економіці країни й активно надає субсидії набудівництво інфраструктури індустрії, підтримує розвиток авіакомпанії«Кіпрські авіалінії», заохочує підготовку кадрів для туристичної індустрії.Нове будівництво майже повністю здійснюється на південному узбережжі вбезпосередній близькості від міст Лимасол, Ларнака і Пафос.
В останні рокишвидкими темпами розвиваються дві приморські зони: Кораловий берег південнішем. Пафоса (46% всього готельного номерного фонду і 42% апартаментів) і районАйла Напа-Паралимні (20% і 25% відповідно).
Швидкий розвитоктуризму у кінці 80-х і на початку 90-х років відображав його зростання у всьомусередземноморському басейні у той час. Кіпр був єдиною європейською країною, дерічний ріст складав більше 10%. Завдяки цьому кількість туристів у країнізбільшилась з 1 млн. чоловік у 1987р. до 2 млн. у 1992р.
Найбільш вагомимипостачальниками туристичного ринку Кіпру є Великобританія (до 1968 р. Кіпрлишався британською колонією), Скандинавія, Німеччина, Ірландія, Австрія таШвейцарія.
Індустрія туризмув Північному Кіпрі мало розвинута і в основному генеруючим ринком для нього єТуреччина. З 1987 р. у цій частині острова намагаються відродити туризм устарих приморських курортних зонах на березі Куренія і північніше Фанагуста.
Мальта — одна зєвропейських туристичних країн середньо-земноморського басейну. Туризм наМальті почав розвиватися у 70-х роках і складав 20-30% на рік. На початку 90-хроків Мальта приймала вже один мільйон туристів на рік. У зв'язку з тим, щоМальта (як і Кіпр) довгі роки була колоніальне залежною від Великобританії,основна маса туристів (більше 60%) складалась з британців.
Уряд Мальти,оцінюючи значення туризму для економіки країни, вкладав значні кошти вполіпшення інфраструктури туристичної індустрії та охорону навколишньогосередовища.
Країна продовжуєзберігати за собою імідж дешевого туристичного центру, активно заохочуючичартерні перевезення туристів. Вона все більше проводить просування свого туристичногопродукту від сезонного туризму до цілорічного. Для цього місця розміщення, якіє в наявності у мальтійської індустрії туризму, відповідно модернізовані ізадовольняють сучасні вимоги.
У Туреччиністатистика туризму практично не ведеться. Але відомо, що в країну щорічноприбуває приблизно 3 млн. зарубіжних гостей, а також 1,5 млн. турків, якіживуть за межами країни.
Основнимипостачальниками туристів для Туреччини є Німеччина, Франція, Австрія,скандинавські країни та країни Бенілюксу, Великобританія, Італія, Швейцарія,США.
Внутрішній туризмТуреччини складає приблизно 6 млн. туристів. Кількість виїжджаючих за кордонпорівняно невелика — 2,9 млн. чол. у 1992р. при 50 млн. жителів країни.
Китай. Це основнатуристична країна на Тихоокеанському узбережжі. Але донедавна більшістьтуристів (25,6 з 27,5 млн. чоловік у 1990 р.) складали етнічні китайці, якіприїжджали з Гонконгу, Макао, Тайвані. З усієї кількості приїжджаючих тільки1,7 млн. чол. складали туристи з Японії, США, Великобританії, країн СНД та ін.
Модель туризмуКитаю, що вже утворилася, обумовлена політичною історією країни та їївзаємовідносинами з перерахованими вище країнами. Китай є однією з стародавніхцивілізацій світу, але його новітня історія починається з 1840 р, після війни зБританією та іншими європейськими країнами.
Починаючи з 1978p., у Китаї проводитись політика «відкритих дверей» 3 початкоммодернізації китайської економіки в країну почало приїжджати багато зарубіжнихгостей (за два роки їхня кількість збільшилась на 0,5 млн. чоловік). Більшістьтуристів цікавилась древньою культурою країни. У середині 80-х років проходитьдруга хвиля швидкого зростання туризму, але темпи її росту під кінецьдесятиріччя зменшились через недостатньо розвинуту інфраструктуру.
Політичні й економічніреформи, які проводились в Китаї, почали позитивно впливати на розвитоквнутрішнього туризму, і вже в 1987 р. в країні нараховувалось 290 млн.внутрішніх туристів. Завдяки реформам кількість туристичних зон, доступних дляіноземців, збільшилась з 122 міст у 1982 р. до 274 міст в 1986 р. і більш як500 в 1990 р.
Багаті туристичніресурси Китаю дозволили радикально змінити модель туризму в Східній Азії таТихоокеанському регіоні в цілому.
Після приєднанняв 1997 р. Гонконгу до Китаю модель в'їзного туризму Гонконгу також змінилась.Крім своїх гостей, країна почала приймати транзитних мандрівників, яківідвідували Китай, та стала своєрідними воротами Китаю: між Гонконгом і більшяк десятком китайських міст здійснюються регулярні рейси, а також прокладені сучасніа автомобільні й залізничні шляхи.
Жителі Гонконгу восновному відпочивають у Таїланді (90% всіх відпусток), а бізнес-туриздійснюють на Філіппіни, в Індонезію, Сінгапур.
2. Сучасний станміжнародного туризму
В даний часіндустрія туризму є однією з найбільших форм міжнародної торгівлі, щорозвиваються динамічно, послугами. У останні 20 років середньорічні темпи ростучисла приїжджих іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень — 14%. Відповідно до даних всесвітньої туристичної організації, у 1995 році усвіті було зареєстровано 576 мільйонів приїжджих туристів, а надходження відміжнародного туризму досягло 372 мільярда доларів (без обліку надходжень відміжнародного транспорту). У цілому об'єми валютних надходжень від туризму за періодіз 1950 по 1995 рік зросли в 144 раз.
За прогнозамиекспертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі.Очікується, що при збереженні таких темпів росту число міжнародних подорожей в2010 році складе порядку 937 млн. чоловік.
На думку різниханалітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні чинники:
— економічний ріст ісоціальний прогрес призвели до розширення об'єму ділових поїздок і поїздок ізпізнавальними цілями;
— удосконалювання усіх видівтранспорту та здешевлення транспортних послуг;
— збільшення числа найманихробітників та службовців у розвинутих країнах і підвищення їх матеріального ікультурного рівня;
— інтенсифікація праці йодержання працюючими більш тривалих відпусток;
— розвиток міждержавних зв'язківі культурних обмінів між країнами призвів до розширення міжособистих зв'язків;
— розвиток сфери послугстимулювало розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в сферітелекомунікацій;
— послаблення обмежень навивіз валюти в багатьох країнах і спрощення процесу переходу кордону;
Значення туризмуу світі постійно зростає і це пов’язано із зростанням впливу туризму наекономіки окремих країн. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконуєряд важливих функцій:
1. Міжнароднийтуризм — джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпеченнязайнятості;
2. Міжнароднийтуризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни;
3. Міжнароднийтуризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, що обслуговують сферитуризму;
4. З ростомзайнятості в сфері туризму зростають прибутки населення і підвищується рівеньдобробуту нації.
Розвитокміжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни.Таким чином, міжнародний туризм варто розглядати у співвідношенні з економічнимивідносинами окремих країн.
Міжнароднийтуризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувноїпромисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 15%і 9,6% відповідно.
Значення туризмуяк джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширенняміжособистісних контактів зростає. Міжнародний туризм у світі нерівномірний, щопояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвиткуокремих країн і регіонів.
Найбільший розвитокміжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цьогорегіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютнихнадходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% — на Азію, Африку йАвстралію разом узяті.
Всесвітняорганізація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважнопостачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, НоваЗеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів(Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія,Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).
Подібнийбурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створеннячисленних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сферисвітової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН,організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодичноі не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні,комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.
Відповідно доСтатуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності єзаохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародноговзаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання правлюдини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в областітуризму.
ВОТ прийняла ряддекларацій в сфері міжнародного туризму, серед яких:
— Манільськадекларація про туризм в світі (1980);
— ДокументиАкапулько (1982);
— Хартія протуризм і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);
— Гаагськаядекларація по туризм (1989).
До числаорганізацій ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного туризмуепізодично, відносяться:
— Конференція ООН про туризм іподорожі, економічної і соціальної Рада (ЭКОСОС);
— Комітет ООН із питаньутворення, науки і культури (ЮНЕСКО);
— Міжнародна організація праці(МАРНОТРАТ);
— Міжнародна асоціаціятранспортної авіації (ІАТА).
3. Прогнози намайбутнє у розвитку міжнародного туризму
Вивчення розвиткусвітового туристського сектору пов'язане із двома групами чинників:
екзогенні змінні,які включають демографічні, соціальні, політичні й екологічні тренди, торгівлю,технології, транспорт;
тренди, якібезпосередньо пов'язані з туризмом і характеризують попит, пропозицію тарозподіл.
Соціодемографічнітренди
Соціодемографічнітренди визначатимуть туристський попит у найближчі 15 років.
Післявоєнний бумнароджуваності привів до збільшення кількості молодих людей уже в сьогоденні,що, природно, впливатиме на розвиток туризму. Крім того, треба враховувати, щовідбулися зміни соціальних чинників, наприклад збільшення числа пізніх шлюбів,зменшення кількості дітей у родинах або пізніше народження дитини.
Дедалі більшелюдей із країн, які розвиваються, працюють в індустріальних країнах, щопризводить до конвергенції способу життя.
Політичний аспект
Зміна політичноїкарти світу, яка відбулася наприкінці 80-х — початку 90-х років, істотновплинула на розвиток туризму і впливатиме до 2000 р. Відкриття кордонів іперехід до ринкової економіки країн СНД і Східної Європи визначили збільшеннятуристських потоків із цих країн на Захід. У свою чергу, багато країн СхідноїЄвропи стали ведучими із прийому гостей, наприклад Угорщина та Чехія.
СтворенняЄвропейського Союзу без внутрішніх меж із вільним пересуванням товарів, послугі людей, з уніфікацією податкової політики та дерегулюванням транспорту створюєумови для дедалі більшого розвитку туризму в цьому районі земної кулі.
Технологічнийаспект
Глобалізація — один із основних трендів в індустрії міжнародного туризму, супроводжуєтьсяконцентрацією частки ринку та впливу в руках великих компаній. Ці компанії,крім економії у великих масштабах, можливості розподіляти ризик між різнимиринками, застосування сучасних маркетингових схем і доступу на міжнароднийринок праці, також виграють від активного застосування нових технологій.
Комп'ютернасистема бронювання (КСБ) зробила структурну перебудову в індустрії туризму. Наприкінці60-х років вона застосовувалася в авіації в США. Потім систему використовувалитуроператори, поставляючи її термінали у турагенції. Із КСБ виникла системаглобального розподілу (СГР), яка з кінця 80-х років швидко розширилася як погоризонталі, так і по вертикалі. У вертикальну інтеграцію залучене широке колотуристських продуктів: засоби проживання, розваги, оренда транспортних засобівтощо. Майбутнє СГР багатообіцяюче, бо, у свою чергу, вона забезпечуєорганізаційну основу для розподілу інтегрованого туристського продукту.
Так, намакрорівні система інформаційних технологій дозволяє інтегрувати виробництвотуристських продуктів і їхній розподіл. На мікрорівні впровадження передовихтехнологій сприяє більш ефективному та швидкому управлінню фірмою. Наприклад, уготельному господарстві ця система виконує різні функції: контролює системиенергопостачання; спрощує діяльність офісу, виконуючи функції бронювання тарозрахунку із клієнтами; надає підтримку маркетинговій службі при складанні базданих; здійснює управління складуванням і обліком замовлень і рахунків увиробництві продуктів харчування та напоїв тощо.
Комп'ютернеобслуговування відкриває нові можливості перед тими турагентствами, які досяглиуспіху в консультуванні своїх клієнтів, бо в майбутньому турагентства новихвидів: використовуючи інформаційні системи для складання індивідуальних пакетівподорожей, будуть проводити консультації, а не тільки займатися продажем.Практика показала, що туризм та інформатизація у транспорті розвиваються паралельно.При триваючому зростанні цін на пальне з 6 до 8% на рік єдиним виходом зістановища є підвищення ефективності роботи авіакомпаній і продуктивності праців них.
Фахівці вважають,що на початку XXI в. буде приділятися більше уваги наземним видам транспорту,особливо збільшенню застосування залізничного й автомобільного транспорту пристворенні туристського продукту. Тут чималу роль зіграють подальшийтехнологічний розвиток швидкісних залізничних мереж і їхня екологічна перевага.Те ж саме можна сказати і про майбутнє автомобільного транспорту, якщоврахувати активне будівництво швидкісних автомагістралей і подальшеперетворення їх на нешкідливі для навколишнього середовища засоби пересування.
Екологічнийаспект
Екологічніпитання в майбутньому хвилюватимуть людей ще більше, ніж сьогодні. Зростаючачутливість навколишнього середовища зі свого боку стимулює значні зусилля іззахисту й охорони природних ресурсів. У наступні 10 років ринок заповнитьсяновими, більш «м'якими» видами туристських продуктів, а самеекотуризмом, націленим на дослідження навколишнього середовища, особливо флорита фауни у заповідних районах. Однак розвиток цього виду продукту можеобмежитися із двох причин. По-перше, продукт не зможе завоювати занадто великийсегмент ринку, бо він стане занадто дорогим та елітним. По-друге, можевиникнути проблема, коли продукт екотуризму стане процвітаючим і зросле числотуристів зможе зруйнувати екосистему.
Проте цей продуктстає дуже значним, особливо для тих країн, які хочуть змінити свій імідж. Наконференції ВТО, яка проводилася 1991 року на Канарських островах,відзначалося, що екотуризм не повинен бути обмеженим певними специфічнимиекспериментами, а повинен стати головним чинником розвитку туризму.
З іншого боку, унайближчому майбутньому відбудуться зміни убік довгострокової життєздатноїекологічної стратегії замість обмеженої з погляду отримання швидкої вигоди.Так, якщо раніше акцент робився на спорудженні будинків готелів і тим самимзаподіювався збиток навколишньому середовищу, то в майбутньому перевага будевіддаватися програмам відновлення та реконструкції, наприклад, у Швейцаріїпередбачається до 2010 р. обновити 40% діючих готелів.З розвитком туризму, якуважають фахівці, з'явиться «новий» турист. Це означає, що традиційнийвид сімейного туризму із проведенням відпустки щороку де-небудь на морі або вгорах поступово поступиться місцем новим видам, а саме екотуризму,пригодницькому та пізнавальному туризму.
Туристський риноку 90-х роках, дотримуючись тенденцій розвитку інших секторів економіки, з ринкупродавців став ринком покупців. Це означає, що при виробництві туристськоїпродукції компанії ще більше повинні приділяти увагу різноманітним смакамспоживачів. Якщо раніше турпродукти в основному були неспеціалізованими, зоднаковими характеристиками, призначеними для масового туризму, то зараз і вмайбутньому туристський продукт повинен бути не тільки диверсифікованим, але йвідповідати тенденції розвитку туристського попиту, який націлений на нетривалебагаторазове перебування мандрівників протягом року. З цією метою у багатьохкраїнах створюються нові концепції для приваблення туристів. Тут чималу рольграє застосування тематичних парків відпочинку як туристський продуктвнутрішнього та міжнародного туризму. Наприклад, кожний із існуючих у світіпарків Диснейленду (у штатах Каліфорнія та Флорида у США, у Японії та Франції)приймає за короткий проміжок часу 1 млн гостей на рік. Ця кількість гостейстановить 10% загального американського міжнародного потоку туристів.
Маркетологитрадиційно використовують демографічні та географічні критерії для визначеннясвоїх ринків. Однак варто було б ураховувати ще й психологічні, поведінковікритерії для ідентифікації мотивацій і потреб туристів.
Серед іншихчинників, які можуть вплинути на майбутній розвиток туризму, у першу чергуможна назвати поширення в усьому світі інфекційних хвороб, таких, як СНІД, якіможуть призупинити туристські потоки до деяких регіонів Землі, де особливопоширена ця страшна хвороба. Потоки туризму можуть скоротитися і внаслідоктакого технологічного винаходу як «віртуальна реальність», задопомогою якої потенційні мандрівники, нікуди не їдучи, можуть побуватиодночасно на різних широтах світу і без ризику для здоров'я. Немаловажнимичинниками, які впливають на туризм, можуть виявитися глобальне потепління, якеможе змінити флору та фауну земної кулі, а також підвищення рівня морів, щоперетворить морські берегові зони й тим самим вплине на прибережний туризм.
Освіта тапідготовка кадрів
Освіта тапідготовка кадрів у майбутньому туризму посядуть більш важливе місце хоча бтому, що туризм є і стає дедалі більш високотехнологічним, дуже контактноюсферою, у якій кадри повинні бути добре освіченими, комунікабельними,професійно підготовленими, повинні володіти декількома мовами й добре уявлятисобі природу туризму. Застосовувані раніше політика та практика стосовнотрудових ресурсів базувалися на підходах управління кадрами, які вже виходятьіз моди. У туристський сектор проникають ідеї, підходи, пріоритетиуправлінської діяльності, розроблені в інших секторах економіки, наприклад,такі як регулярна оцінка, ефективні методи комунікації тощо.
Освіта у туризмітрадиційно ґрунтувалася на розвитку у тих, хто навчається, аналітичногомислення для розуміння концептуальних проблем. Але, з іншого боку, давалисяпрактичні знання та підвищувалася майстерність. Однак, якщо раніше працівникимогли виконувати аналогічні операції в різних секторах туристської індустрії,наприклад продавати квитки, то тепер багато операцій стають більш професійнимиі вимагають високого рівня підготовки.
Із упевненістюможна затверджувати, що останнім часом у світі відбувається становленняінфраструктури туристської освіти, основні навчальні курси якої активностворювалися у 80-ті роки і продовжують розвиватися зараз. Ця інфраструктураохоплює як різні школи в університеті, так і центри, і підрозділи компаній, якібазуються на прогресивних педагогічних концепціях.
Однак, якуважають швейцарські фахівці з Інституту туризму при Університеті Св. Галлена,«школи майбутнього стануть інститутами, у яких не тільки будуть даватизнання, але які повинні перетворитися на інтегровані центри освіти, культури,відпочинку».
Прогнози ВТО дляміжнародного туризму
Прогнози,складені на початку XXI в. Всесвітньою туристською організацією, є гарнимджерелом для вивчення світового туристського сектору. Зокрема, на мал. 7.1показано, що міжнародні туристські прибуття в усьому світі збільшаться до 661млн чоловік у 2010 р., до 937 млн — у 2010 р. За 1990-2010 рр. число туристів усвіті збільшиться удвічі. Щорічні темпи зростання світового туризму у 2000-2010рр. — 3,5%.
Прогнози ВТО длярегіональних трендів показують, що встановлені зміни в розподілі туристськихпотоків між регіонами збережуться й у прогнозованому періоді. ЧасткиЄвропейського й Американського регіонів скоротяться до 2010 р., тоді як часткаСхідної Азії й Тихоокеанського регіону сильно збільшиться. Треба відзначити, щопрогнозована частка САТ збільшиться настільки, наскільки частка Європискоротиться — на 17,3%. Прогнозований рівень річного зростання у 1990-2000 рр.складе 2,7% для Європи й 6,8% для САТ (табл. 7.1). В інших регіонах світупрогнози на той же період показують незначне зростання: у Південній Азії — 6,1%, в Африці — 5, на Близькому Сході — 4%.
Тренди зростаннятуризму та прогноз в Американському регіоні показують, зокрема, значнезростання у 1995-2000 рр. — на 5,1% більше, ніж середньосвітовий — 4,4%.Прогноз до 2010 р. передбачає слабке падіння темпів зростання, однак вонозалишиться рівним середньосвітовому рівню (можливо, навіть більшим). Числотуристів, які прибувають до Американського регіону, збільшиться до 2000 р. до147 млн чоловік, а до 2010 р. — до 207 млн.
Після невеликоїперерви у наступному столітті міжнародний туризм продовжуватиме свій розвиток,незважаючи на ризик економічного спаду, оскільки туристський попит має своївласні детермінанти. Однак значні зміни відбуватимуться у розподілі туристськихпотоків у XXI в. на відміну від попередніх років. Зростання туристських потоківу Південно-Східну Азію і з неї тільки починається, і цей регіон за значимістюперевершить Америку і Європу. Далі основні зони світового туризму перемістятьсязі Середземноморського регіону до Тихоокеанського регіону зі зростанням секторуповітряного транспорту.
Незаперечний ітой факт, що міжнародна нерівність у секторі туризму значна. Для досягненнярівнозначного успіху у світі нові підходи заохочення розвитку туризму повиннібазуватися на міжнародній кооперації. Отже, міжнародна кооперація й угоди міжключовими компонентами туризму (готелі, транспорт, туристські фірми) повиннігарантувати майбутній розвиток індустрії.
Туризм у новомутисячоріччі стане важливим чинником розвитку людства в цілому та світовоїекономіки зокрема
4. Вклад міжнародного туризму узбереження світового миру
Зростаючийавторитет міжнародного туризму, його економічна, політична та соціальназначущість у житті сучасного суспільства визнані урядами більшості країн світу.Активний туристський обмін дедалі більше розглядається як важлива складовачастина передусім соціально-економічних і культурних інтеграційних процесів, якневіддільна ланка в розвиткові міжнародного гуманітарного співробітництва.
Саме в цьомузначенні туризм по праву характеризується як надзвичайно значущий каналцивілізованої комунікації народів і особистостей, що й рефлексує поняття«народна дипломатія». Це поняття посідає почесне місце в ряду такихусталених категорій туриз-мознавства, як «туризм» і «міжнароднийтуризм», поняття яких зафіксовано в багатьох словниках та довідниках [ 1]. А щодо змісту поняття «народної дипломатії», то спочаткутребавизначитися з терміном «дипломатія». Дипломатія — це офіційнадіяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх відносин щодоздійсненню цілей та завдань зовнішньої політики держав, а також щодо захистуінтересів держави та громадян за кордоном.
Народнадипломатія є не тільки системою погоджених, солідарних відносин, акцій ізаходів двостороннього і багатостороннього характеру, а й активним засобомміжнаціонального і міжнародного співробітництва трудящих та молоді, формуваннясвітогляду, світорозуміння, взаємозв'язку та взаємозалежності процесів,зміцнення єдності та згуртованості демократичного руху, розвитку міжнародногоспілкування молоді, взаємозв'язку групових і соціальних пріоритетів.
Міжнароднівідносини припускають активне і прогресивне багатостороннє співробітництводемократичних сил, представлених різними політичними, соціальними, віковими,творчими, науково-технічними, культурними, антивоєнними та іншими об'єднаннямита організаціями на регіональному, національному, міжнаціональному іміжнародному рівнях. Сьогодні ці сили виступають як учасники народноїдипломатії, широкий спектр яких не тільки дозволяє виявити нові методивключення світолюбивих намірів, а й адекватно відображає гуманістичні підходидо сутності народної зовнішньої політики, яка покликана послідовно відстоюватиширокий вихід різних соціальних груп на взаємовигідне співробітництво,багатоманітні демократичні зв'язки з навколишнім світом.
У системіміжнародних зв'язків дедалі більшого значення набувають проблеми«соціального дозвілля», «свободи пересування» і«вільного обміну людьми та ідеями», що опинилися поза увагою вчених у60-90 роки [2].
«Масовий»,пересічний турист не бере у подорож жодного мандату, якщо не вважати за такийтуристську путівку та відповідні посвідчення. Туризм і всі його суб'єкти євпливовим каналом народної дипломатії за своїм глибинним сенсом, завдяки тимгуманним функціям, які він здійснює. Так, будь-який міжнародний турист, що дієна рівні міжособистісних стосунків, виступає представником конкретного народу,конкретної культури, втому числі культури політичної.
Знайомство зіншою культурою, ціннісними парадигмами інших суспільств обов'язково приводитьдо порівняння того що є, і того, що спостерігається.
Так, туризм даєможливість поєднати відпочинок з пізнанням побуту, історії, культури, традицій,звичаїв свого та іншого народів. Знайомство з країнами та народами під часісторичних, культурно-освітніх, наукових, архітектурних, етнографічних та іншихподорожей та екскурсій розширює світогляд людини, розвиває його інтелект,допомагає краще осмислити соціальні та політичні реалії, а це значною міроюсприяє розвиткові мирних, дружніх відносин між народами. У свою чергу, дружнівідносини між державами є найважливішою передумовою для подібного туристськогообміну. Тому невипадково туризм називають «послом миру» [3].
У науковійлітературі міжнародні взаємозв'язки та взаємозалежності розглядають з двохсторін: по-перше, як об'єктивно обумовлені, що породжуються рівнем розвиткунаціональних виробничих сил, характером виробничих відносин та пов'язані тимабо іншим типом міжнародного розподілу праці, і, по-друге, як встановленілюдьми, старанно налагоджені відносини між країнами, які реалізують об'єктивні потребикраїн відповідно до пануючих у них суспільних відносин.
З урахуваннямданого наукового положення правомірні вимоги нового підходу до системиміжнародних зв'язків і народної дипломатії, які сьогодні повинні представлятисобою не просто суму декларацій і закликів, а філософію дії, філософію життя,яка продовжує розвиватися разом з ходом об'єктивних процесів у світі. Самефілософія дії закономірно потребує дедалі більшого впливу економічних танаукових досліджень на всесвітній розподіл праці та ресурсів. Науковий,технічний та виробничий потенціал об'єктивно необхідний як значна частинасвітогосподарських зв'язків, що вирішальним чином розширює та закріплюєматеріальну базу всеохоплюючої системи миру та міжнародної безпеки [4]. Такийвисновок обґрунтовує матеріальний шлях і цілі різноманітних сфер народноїдипломатії.
Туризм у своїйдипломатичній іпостасі виконує в сучасному світі інтегративну функцію. Він єфактором, що сприяє подоланню ксенофобії, непорозуміння, недовіри, ворожнечі.Знайомство з іншими культурами, різними «життєвими світами» розширюєрамки культурної, моральної, навіть політичної самоідентифікації людини,сприяє розумінню єдності плюрального людського буття, формує ставлення до"іншого" як водночас включеного до розряду «ми»(Р.Рорті).
Цепідтверджується, наприклад, і високим рівнем показників в сфері міжнародногоспілкування народів із колишніх соціалістичних країн, що реалізовувався нимипереважно в рамках співробітництва громадських організацій. Так, у середині80-х років між ними було зареєстровано майже 95 млн відвідувань. На їхню часткуприпадало 30% світового туристського обміну і понад 40% загальних об'ємівіноземного туризму в Європі [18]. Основна частка відвідувань (85%) припадала накраїни соціалістичного співтовариства. Виїзд із соціалістичних країн в середині80-х років становив майже 43 млн чол. Достатньо зазначити, що наприкінці 90-хроків, тобто через 10 років, названі вище обсяги знизилися в десятки разів.
Наведені прикладиє актуальними і для країн Співдружності Незалежних Держав. В основі народноїдипломатії — зміцнення економічних зв'язків між союзними країнами, перехід довсезагал ьної інтенсифікації виробництва, подолання тенденції до зниженнядинамізму економічного розвитку країн-членів СНД, реформа управління зовнішньоекономічнимизв'язками в рамках Співдружності.
Нині змістнародної дипломатії залишається, як і у 60-80 роки, двоєдиним: це ісвіторозуміння, і принцип дії. Інакше кажучи, принципи суспільного розвитку,національної солідарності і взаємної соціальної підтримки, поваги донезалежності та рівності, невтручання у внутрішні справи.
Так, наприкінці70-х років обсяги масових форм спілкування та контактів усередині країнСпівдружності становили понад 70 млн чоловік, або 30,4% загального об'ємусвітового туризму і 49% — туризму в Європі. Частка молоді в молодіжних обмінахстановила 89 млн туристів, що на 16,7% більше порівняно з 1983 роком; вабсолютних цифрах ріст становив 12,8 млн чоловік. У східноєвропейських країнаху 1984 році побувало загалом 76,2 млн чоловік. Таким чином, тільки за один рік(1984 р.) в обмінах і контактах брало участь понад 114,8 млн чоловік. Числоучасників туризму та поїздок могло б бути більшим, якби не економічні таадміністративно-візові перешкоди з боку Європейського економічного співтовариства,США, Канади, Японії та інших країн — туристських центрів, які звужувалиможливості в'їзду громадян соціалістичних держав до країн «західноїцивілізації».
Реалізація цієїсвітоглядно-культорологічної місії туризму забезпечується масштабністю і величезнимиматеріально-соціальними потенціями туризму.Не випадково туризм був визнаний«феноменом XX сторіччя». І це доводять такі дані:
За оцінкамиВсесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 року туризм вийшовна перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягомекспорту товарів та послуг. У сфері міжнародного туристського обміну щорічнообертається понад 2,2 трлн доларів. Виробляючи 11% глобального (загальносвітового) національного продукту,залучаючи 7% світових інвестицій, туризм сьогодні є найпотужнішою сфероюсвітової економіки. Ще 1996 року туризм випередив за валютними надходженнями,що зростають на 9% щорічно, експорт нафтопродуктів, автомобілебудування,телекомунікаційного обладнання, всі інші види послуг
Сфера гостинностітуристських комплексів — найпотужніша у світі. В ній зайнято понад 260 млнчоловік (або 8% існуючих робочих місць), половина з яких працює у готельномугосподарстві. У жодній індустрії немає такої кількості працюючих, які вступаютьу контакт з споживачами її продукції. На частку туризму припадає 11%споживацьких витрат, 5% податкових надходжень. 2002 року кількість світовихтуристських прибуттів, іншими словами туристів, становила 715 млн чоловік, щоозначає зростання порівняно з 2001 роком на 3,1%.
Можна зі всієювідповідальністю стверджувати, що туризм і подорожі увійшли до першочерговихпотреб людини. Частка витрат населення натуризм у Великій Британії становить19% сімейного бюджету, уФРН -16%, уЯпонії- 14%, Франції і США-12%. Середняамериканська родина витрачає на туризм 3900 доларів щороку.
Розвиток туризмув Україні також набуває особливого значення. Вже зараз галузь виробляє 8%валового внутрішнього продукту та 20% зовнішньоторговельного обороту України.Сьогодні кожен турист, який відвідує Україну, залишає тут майже 500 доларів. Зурахуванням суміжних галузей туризм надає роботу приблизно 1,8 млн громадян.
2002 року Українувідвідало 6,3 млн іноземних туристів, а якщо розглянути динаміку останніхроків, коли було запроваджено методику статистичної звітності за рекомендаціямиВТО, то вона виглядає таким чином: 1994 рік-3,6млн іноземних туристів,1995-3,7,1996 -3,9,1997-7,3,1998-6,2,1999-4,2,2000-4,4,2001 -5,8 .
Для України, якабудує соціально зорієнтоване ринкове господарство, необхідно розв'язати цілийряд проблем. Багато з них пов'язано з визначенням економічного стану таперспектив розвитку готельного господарства, а також сфери туризму в цілому,адже туристською діяльністю в Україні займається майже 5200 тисяч суб'єктівпідприємницької діяльності.Окрім важливого економічного та соціального важелясуспільно-економічного розвитку, туризм виконує важливі гуманітарні функції.
Значення туризмуякфактора «народної дипломатії» особливо має зростати на фонітрагічних подій в США, які свідчать про глобалізацію загрози міжнародноготероризму.
Проте слідусвідомити, що на сьогодні міжнародний туризм є певною мірою асиметричним:головний потік туристів спрямований із багатих західних країн до східних чипівденних, які у своїй більшості значно бідніші. Для того, щоб туризм змігстати носієм дипломатичної місії народів, необхідна цілеспрямована підтримка збоку міжнародних, і не тільки власне туристських організацій, виїзного туризмуз країн, що розвиваються. Якщо цьому процесу допоможуть розвинуті західнікраїни, вони тим самим формуватимуть сприятливе для себе середовище нагеополітичному просторі.
Зростаючезначення туризму як фактора «народної дипломатії» можезабезпечуватись і розширенням «асортименту» туристських подорожей,позиціюванням турпродукту у нових сегментах міжнародного туристського ринку,орієнтацією на нові цільові аудиторії споживачів. З цього погляду найбільшгуманістичну інтенцію мають такі різновиди туризму, як культурно-історичний,освітянський, релігійний, «ностальгічний», «зелений».Залученнядо туристської активності різних прошарків населення планети значно збільшитькількість каналів кроскультурної комунікації, що, безперечно, сприятимевзаєморозумінню народів, перетворенню ще «закритих» суспільств набільш відкриті, на такі, що поступово і добровільно залучатимуться до світовоготовариства, сприяючи тим самим інтеграції людства на засадах толерантності тагуманізму.
Проте зростаннякомунікативної поліфонічності туризму ставить на порядок денний і потребу урозробці наукового підґрунтя гармонізації туристської активності. Допомогтирозв'занню цієї проблеми має інституювання соціології туризму, спроможнездійснювати своєрідний моніторинг стану суспільних відносин, на які впливаєтуризм. Без нього відносини народів на рівні міжособи-стісної комунікації неможуть бути враховані з точки зору того «дипломатичного» ефекту, якийістотно впливає на політичне та культурне життя суспільств. Не слід вважати, щона цей аспект взагалі не зверталась увага з боку впливових міжнародних організацій.Питання ролі і значення туристського обміну і співробітництва у світовомуспівтоваристві перебувають на порядку денному діяльності ООН, починаючи з 1946року, тобто з початку діяльності цієї міжнародної організації. 31946 по 1975роки основну роботу щодо становлення і розвитку співробітництва в галузітуризму в системі ООН, тобто до створення Всесвітньої туристської організації,виконувала Економічна і Соціальна Рада — ЕКОСОС (Economic and SocialCouncil-ECOSOS).
У цей періодвідбулася важлива подія — Конференція ООН з міжнародного туризму та подорожей(Рим, Італія, 21 серпня — 5 вересня 1963 року). Резолюція, прийнята римськоюконференцією, стала першим документом в історії світового туризму, в якомувизначено, що: туризм є однією з основних і бажаних сторін діяльності людини,що заслуговує на схвалення і заохочення з боку всіх народів і урядів; туризммає велике соціальне, освітянське та культурне значення, він відіграє значнуроль у розвиткові доброї волі і взаємовідносин між країнами та збереженні миру.
Римськаконференція рекомендувала урядам запобігати в галузі туризму будь-якимкампаніям наклепів або дискримінації, заснованих на релігійних, расових абополітичних міркуваннях. З часу проведення римської конференції ООН з туризмуминуло 40 років, але якими актуальними і дотепер є її рішення! ГенеральнаАсамблея ООН вже у 1967 році проголосила цей рік Роком міжнародного туризму.
1969 року встолиці Болгарії м. Софії було проведено першу Міжурядову конференцію зтуризму, на якій було прийнято резолюцію про створення міжурядової організації,яка у 1973 році почала називатися Всесвітньою Туристською Організацією (ВТО).
Датою створенняВТО прийнято вважати 2 січня 1975 року, коли офіційно набули чинності статутнінорми та правила, які були схвалені більшістю країн-членів цієї організації[9]. Процес формування ВТО як міжурядової організації виявився досить складним,незважаючи на те, що вона створювалася на основі досить авторитетноїміжнародної організації — Міжнародного Союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).
Основоположнимдокументом у заснуванні ВТО можна вважати Резолюцію 2529 (XXIV) «Створенняміжурядової організації по туризму» Генеральної Асамблеї ООН, прийнятої 5грудня 1969 року. В цій Резолюції особливо визнається «важливий внесок, щойого робить міжнародний туризм в економічний, соціальний, культурний прогреслюдства та його прогрес в галузі освіти і збереження миру в усьому світі».
Зараз ВТОоб'єднує 146 дійсних та 6 асоційованих членів, а також понад 350 приєднанихчленів, які у 1997 році створили ділову раду ВТО. До ділової ради ВТО входятьпонад 100 навчальних закладів світу туристського і готельного профілю різногорівня акредитації. Серед них з 1999 року — єдиний український заклад освіти — Київський університет туризму, економіки і права.
Починаючи з 1980року, за ініціативою ВТО 27 вересня щорічно проводяться Всесвітні дні туризму.ВТО визначає теми (гасла) цього свята, перелік деяких з яких свідчить про місцеі рол ь туризму як важливого фактора підтримання миру на нашій планеті:
1980 р. — Внесоктуризму в збереження культурної спадщини, у зміцнення миру і взаєморозуміння
1984 р. — Туризм- фактор сприяння міжнародному взаєморозумінню, миру та співробітництву
1985 р. — Молодіжний туризм за збереження культурно-історичної спадщини, забезпеченнямиру і дружби між народами
1986 р.- Туризм — важливий фактор миру на Землі 1989 р. — Туризм створює єдність у світі
1992 р. -Туризм-шлях до соціальної та економічної інтеграції континентів, проспект відкриттівміж людьми 1996 р. — Туризм — фактор толерантності і миру
1999 р. — Туризм:збереження світової спадщини для нового тисячоліття
2000 р. — Технології і природа: два актуальних аспекти розвитку туризму на світанку XXIстоліття
2001р.- Туризм — інструмент миру і діалогу між цивілізаціями 2002 р. — Екотуризм — ключ достійкого розвитку
A 2003 року навсіх континентах Всесвітній день туризму проводився під гаслом «Туризм:рушійна сила подолання бідності, створення робочих місць та соціальноїгармонії».
Важливим крокомщодо визначення ролі і місця туризму як важливого чинника народної дипломатіїстала Всесвітня конференція з туризму, що проходила з 27 вересня по 10 жовтня1980 року у столиці Філіппін м. Манілі. У її підсумковому документі — Манільській декларації із світового туризму-широко розкриваються проблемивзаємозв'язку туризму і гуманітарної спадщини, підкреслюється важливістьзбереження історичних пам'яток, розвитку туризму і одночасноінтернаціоналізації туристських зв'язків. Як рекомендацію на конференції булоприйнято «Мирне звернення», яке «урочисто закликає всі нації тауряди підтримувати мир, припиняти гонку озброєнь і сприяти взаєморозумінню міжнародами»
НаступнаВсесвітня нарада з туризму відбулася з 21 по 27 вересня 1982рокувм. Акапулько(Мексика). На ній обговорювалися дії зреалізації цілей, намічених Манільськоюдекларацією по світовому туризму.
У прийнятому«Документі Акапулько» було підкреслено, що «сучасна світоваобстановка та зростаюча кількість збройних конфліктів, що відбуваються у світі,перешкоджають розвиткові туризму». Тому нарада визнала за необхіднескликати представників держав та міжнародних спостерігачів, які зацікавлені удіяльності, пов'язаній з проведенням вільного часу, відпусток, що «можесприяти вивченню та вжиттю заходів, які, сприяючи розвитку туризму, зближують народизавдяки безпосередньому взаємному пізнанню».
Туризм, якмогутній канал народної дипломатії, формує у людей щире взаєморозуміння,взаємоповагу й довіру.
Адже, яку жоднійіншій галузі, домінантою у туристській діяльності виступають саме люди, якіпрацюють в ній. Фахівцям галузі повинні бути притаманні такі професійні йлюдські якості, як енциклопедичність знань, високий професіоналізм у роботі,миролюбний характер, здатність долати конфліктні ситуації, виявляти повнутолерантність до людей, які мають різну освіту, національність, релігійніпереконання тощо. Іншими словами, фахівець туризму повинен бути лідером увпровадженні засобами туризму «народної дипломатії» як могутньогоруху об'єднання людей і народів на високих гуманістичних принципах.
Список літератури
1. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристськийсловник-довідник: Навчальний посібник. — К., 2000.
2. Манільська декларація по світовомутуризму//Матеріали Всесвітньої конференції по туризму (жовтень, 1980). — Мадрид, 1981.
3. Документ Акапулько. — Мадрид, 1982.
4. Балійська декларація по туризму, Мадрид, 1996.
5. Александрова А.Ю. Международный туризм. М.:«Аспект пресс», 2001.
6. Федорченко В. К., Дьорова Т.А. Історія туризму вУкраїні: Навч. посіб./ Передм. В.АСмолія. — К., 2002.
7. Монреальська декларація «До гуманного ісоціального бачення туризму», Мадрид, 1996.
8. Правове регулювання туристичної діяльності вУкраїні: Навч. посібник.-К., 2002.
9. Статут ВТО. — Мадрид, 1970.
10. Федорченко В.К. Інноваційні аспекти методикипідготовки фахівців туризму // Теоретичні питання культури, освіти тавиховання: 36. наук, праць (Київ. нац. лінгвіст, ун-т; Нац. муз. академіяУкраїни ім. П. І. Чайковського). — К.: 2002.ХХ
11. Хартія туризму. — Мадрид, 1985
12. Кодекс туриста. — Мадрид, 1985
13. Гаазька декларація потуризму, Мадрид, 1989.
14. Федорченко В. К. Вища освіта: педагогічнастратегія сучасності // 2002. — № 1. — С 35-41.
15. Глобальний етичний кодекс туризму. — Мадрид, 1991.
16. Осакська Декларація тисячоліття. — Мадрид, 2001.
17. Сеульська Декларація «Світ і туризм». — Мадрид, 2001.
18. Абуков А.X. Туризм на новом этапе: Социальныеаспекты развития туризма в СССР.-М., 1983.