План
Вступ
Розділ І.Рекреаційно-туристичмі ресурси України
Розділ ІІ.Стратегії розвитку та оцінка потенціалу регіональних рекреаційних систем
Розділ ІІІ.Сільський туризм. Оцінка сучасного стану та перспективи розвитку
Висновки
Література
Вступ
Сьогоднітуризм став явищем, яке увійшло в повсякденне життя сотень мільйонів людей. Вінвключає всі вільні переміщення людей від місця їх постійного проживання іроботи, а також сфери виробництва і послуг, створених для задоволення потреб,які виникають у результаті цих переміщень.
Туризмє видом діяльності, що має важливе значення в житті людей і сучаснихсуспільств. Він перетворився на змістовну форму використання вільного часуокремих осіб і на основний засіб міжособистісних зв'язків, а також політичних,економічних і культурних контактів, що стали необхідними внаслідокінтернаціоналізації всіх секторів життя націй.
Якзазначено в матеріалах Гаазької декларації Міжпарламентської конференції зтуризму: «Туризм може бути ефективним засобом сприяння соціально-економічномузростанню для всіх країн, якщо одночасно вживатимуться необхідні заходи з метоювиконання найбільш термінових національних завдань і досягнення національноюекономікою прийнятного рівня самозабезпеченості, за якого країна не повиннавитрачати більше того, що вона сподівається отримати від туризму».
Українськаземля, така багата з позицій біологічного, кліматичного, природного,історичного, національного і культурного розміщення, є надзвичайно привабливимтуристичним простором, який підлягає освоєнню для задоволення естетичних потребгостей. Численні природні й культурні визначні пам'ятки і місця, за умовиграмотної експлуатації, рекламування, можуть стати джерелом істотних доходіввсієї України, місцевого самоуправління різних рівнів і, власне, для самихжителів нашої держави, завдяки створенню туристичним бізнесом нових робочих місць.Вважається, що завдяки ефекту мультиплікації одне робоче місце в туризмістворює сім нових робочих місць в інших галузях і секторах, пов'язаних ізтуризмом корпоративним ланцюгом.
Туристичнийбізнес — це один із небагатьох видів господарської діяльності, який має високурентабельність. Звичайно, розвиток туристичної індустрії вимагає інвестиційнихвитрат, але ця діяльність виявляється менш капіталомісткою, ніж в інших галузяхі секторах національної економіки.
Українськийтуристичний ринок, що швидко розвивається, стає фактором перебудови українськоїекономіки в цілому. Ці зміни полягають в оновленні всієї господарськоїструктури в напрямку збільшення частки валового внутрішнього продукту, якаприпадає на так званий третій сектор, тобто послуги. Завдяки розвитку бізнесу знадання туристичних послуг відповідний сектор економіки буде зростати, щосприятиме досягненню поставленої Урядом України стратегічної мети -наблизитиструктуру національної економіки до господарської структури найбільш розвинутихєвропейських країн.
Потенціалрозвитку туризму в Україні справді значний. Пов'язаний він передусім із тимкультурним надбанням, яке залишили після себе покоління людей, що належали дорізних народів та етнічних груп, а також із природним середовищем – наявністю морськихузбереж, місцевостей із лікувальними властивостями, мальовничих ландшафтів.
Українамає досить потужні передумови розвитку туристичної індустрії, які умовно можнавіднести до двох ключових категорій:
Природнийпотенціал — рекреаційні та лікувальні можливості, краєвиди (узбережжя Чорногота Азовського морів, річкові й озерні пляжі, гірські та гірськолижні бази вКарпатах і Криму, лікувальні курорти та санаторії, джерела мінеральних вод,лісопаркові зони тощо);
Національнакультурпо-історична спадщина, ознайомлення з якою має чимале пізнавальнезначення (передусім у Києві, Львові, Чернігові, Одесі, Кам'янці-Подільському,Чернівцях, Ужгороді, Полтаві та інших містах). Для реалізації програми розвиткутуризму в Україні та його зростаючої ефективності передусім необхіднавідповідна матеріально-технічна база з широко розгалуженою туристичноюінфраструктурою, особливо в регіонах.
РозділІ. Рекреаційно-туристичмі ресурси України
Рекреація- розширене відтворення сил людини (фізичках, інтелектуальних та емоційних) абодіяльність, спрямована на відновлення продуктивних сил людини.
Рекреаційно-туристичніресурси (РТР) — об'єкти та явиша природного, природно-антропогенного,соціального походження, що використовуються для туризму, лікування,оздоровлення та впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності,формування рекреаційно-туристичних центрів, їх спеціалізацію та економічнуефективність.[1]
Підтуристичними ресурсами розуміють сукупність природних та штучно створенихлюдиною об'єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створеннятуристичного продукту. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначаєформування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.
Рекреаційніресурси — природні й антропогенні геосистеми, об'єкти та явища природи, якімають комфортні властивості та споживчу вартість для рекреаційної діяльності йможуть бути використані з метою відпочинку та оздоровлення людей у певний час іза допомогою існуючих технологій і матеріальних можливостей .
Рекреаційно-туристичніресурси можна умовно поділити на три групи.
1.Природні ресурси — об'єкти та явиїца натурального походження, залучені до сферитуризму та рекреації; це унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі,заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води та грязі, кліматичні явища. Доскладу природних РТР входять ландшафти, геологічні, орографічні, гідрологічні,кліматичні, ґрунтово-рослинні та фауністичні компоненти біосфери.
2.Природно-антропогенні ресурси включають біосферні та природні заповідники,заказники, пам'ятки природи, регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища,парки -пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, лісо-, гідро-,зоологічні, дендро-, лугопарки, печерні міста.
3. Суспільно-історичніРТР — це об'єкти та явища антропогенного походження, залучені до сфери туризмута рекреації; до їх складу входять:
— архітектурно-історичні об'єкти, які представляють історичне та культурне минулекраїни (музеї, архітектурні та етнографічні об'єкти);
— біосоціальні об'єкти — пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичнимиподіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури;
— об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві,сільському господарстві, науці й культурі, медицині та спорті.
Українамає багаті природно-кліматичні, культурно-історичні ресурси, які створюютьпередумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України маєтуристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходуна ринок з привабливими туристичними пропозиціями.
Значнучастину природно-рекреаційного потенціалу складають рекреаційні ландшафти(лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальнігрязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональніландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-парковогомистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'яткиархітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).
Цеунікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації й курортівта найбільш збережена частина природного довкілля.
Згідноз оцінкою фахівці потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційнихтериторій становить 12,1 млн. га, тобто 20% площі території України, щовідповідає міжнародним показникам раціонального збереженняприродно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України,враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн чоловік.[2]
Найбільшупитому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають:
від8 до 13% — Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська,Хмельницька області;
5-7% — Сумська, Рівненська, Чернівецька області;
3-5% — Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;
доЗ% — Донецька,Миколаївська, Полтавська області;
до2% — Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;
до1% — Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Кіровоградська, Луганська,Харківська області. Особливе місце в системі рекреаційного використаннятериторії України посідає Кримський півострів. Середньорічна тривалістьрекреаційного періоду на ньому становить 175-190 днів. Тут же функціонуютьнайстаріші в Україні грязьові курорти -Євпаторія, Саки та інші.
Практичнов усіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу.Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема вЗакарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській,Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькійта інших областях.
Українамає досить значні запаси лікувальних грязей, зосереджених, головним чином, упівденних та північно-західних областях. На базі грязьових покладів працюютькурорти Бердянська, Куяльника, Хаджибея та ін., а на курортах Миргорода,Моршина, Немирова, Черча поширені торфові грязі.
Неменш важливе місце у розвитку туризму в Україні посідає група туристичнихресурсів це — культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології,етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потребпізнавально-культурної рекреації. Загальна кількість архітектурно-історичнихпам'яток з Україні становить 49147 об'єктів, їхня цінність та чисельність(насичення, щільність) у межах областей істотно різняться. Найбільшеархітектурно-їсторичких пам'яток, що охороняються державою і церквою, уЛьвівській обл. (3134), Київській (2886), Чернігівській (2859) областях, АРК(3141). Найцінніші культурно-історичні ресурси — у Київській, Львівській,Тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, Республіці Крим.
Специфічноюскладовою частиною рекреаційних ресурсів є біосоціальні рекреаційні ресурси — соціальні та природні об'єкти. явища, події, які пов'язані з життям, діяльністюабо перебуванням в Україні відомих людей різних національностей: французів-Оноре де Бальзака (м. Бердичів, Корець), Д. Рішельє, Ж.Лябурс (м.Одеса),угорця Ф.Ліста (м.Київ), німців — Х.Стізена(м. Ялта і. П. Целана (м.Чернівці),іспанця Хосе (Йосипа) де Рібаса (м.Одеса), англійців Д.Говарда (м.Херсон),У.Черчілля (м.Ялта), італійця В.В.Растреллі (м.Київ), чехів Я.Гашека (м. Київ,Рівне, Дубно, Корець), Й. Главки (м. Чернівці), О. Яропіа, Я. Налепки (м.Овруч), поляків А. Міцкєвича(м. Львів), Л. Варинського (м. Канів), Я.Домбровського (м. Житомир), Я. Корчака, В. Василевської (м. Київ), американцівД. Хьюза (м. Донецьк), Т. Драйзера (м. Київ), Д. Стейнбека (м. Київ), Д. Ріда(м. Рівне, Корець), Т. Рузвельта (м. Ялта), турка Назима Хікмета (м. Київ),шведа Майка Йогансена (м. Полтава, Харків), норвежців Фритьофа Нанесена (м.Харків), Тура Хейєрдала (м. Київ) та ін. Військовий меморіал, присвяченийбританцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь),поховання шведів на полі Полтавської битви (м. Полтава), австрійців, щозагинули в Сталінградській битві в 1943 р., місця розстрілу польських громадян(с. Биківня під Києвом, м. Луганськ) та інші теж входять до рекреаційнихантропологічних ресурсів.[3]
Поступовотуристичні можливості України пізнають політики, бізнесмени, вчені, спортсмени,артисти, просто рядові громадяни з усіх країн світу, що приїздять до нас зметою вивчення та обміну передовим досвідом в авіабудуванні, металургії, медицині,участі в спортивних змаганнях, проведення концертних заходів та ін. В Українівже стала регулярною організація міжнародних і національних туристичнихвиставок, салонів, бірж, ярмарків, фестивалів, конкурсів, які з кожним рокомзалучають все більше і більше іноземних гостей.
Маючитакий ресурсний потенціал, туризм України повинен сприяти зміцненню економікикраїни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українськихгромадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалусуспільства.
Найголовнішиму ефективному використанні рекреаційних ресурсів є наявність туристичноїінфраструктури. Це готелі, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії,заклади харчування, транспортні засоби, заклади для розваг, атракції та ін.
Короткохарактеризуючи матеріальну базу туризму, можна відзначити, що на початок 2002року в Україні налічувалось 1258 підприємств готельного господарства загальноюкількістю 100,67 тис. місць. За формою власності вони розподіляються такимчином: 40% перебувають у державній та комунальній власності, 57% — уколективній та 3% — у приватній. Найбільше готелів налічується в таких регіонахУкраїни: м. Київ (7,3% від загальної кількості по Україні), Одеська область(7,3%), Автономна Республіка Крим (6,8%), в областях: Дніпропетровській (6,4%),Харківській (5,8%), Донецькій (5,6%;). Рекреаційні можливості Українихарактеризуються також наявністю 3 304 санаторно-курортних та оздоровчихзакладів різної відомчої підпорядкованості та форм власності, серед них:санаторіїв — 487, санаторіїв-профілакторіїв — 357, баз та інших закладіввідпочинку — 2 015, пансіонатів відпочинку — 235, будинків відпочинку — 38,пансіонатів з лікуванням — 68, інших закладів — 104. За формою власності цізаклади розподіляються: державна — 37%, колективна — 58%, приватна — 0,9%,власність міжнародних організацій — 3,9%.
Більшістьготелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних базбудувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам,мають значний знос будівель та оснащення, тому сьогодні потребують капітальногоремонту, перебудови та переоснащення.
Напочаток 2002 року в Україні функціонували 2,7 тис. туристичних підприємств, щостановить 64% від загальної кількості тих, які отримали ліцензію на туристичнудіяльність. Більше половини (52%) діючих туристичних підприємств сконцентрованоу трьох регіонах: м. Київ (25%), Автономній Республіці Крим (18%), ЗахіднійУкраїні (9%).
Алетільки наявності інфраструктури, призначеної для туризму, недостатньо, їїнеобхідно розглядати в широкому значенні. Основні її елементи повиннівиконувати не тільки винятково рекреаці йну функцію, а й служити провіднимфактором піднесення всього соціально-економічного життя країни.
Цемає бути інфраструктура загального користування, що повинна відповідатисвітовим стандартам і орієнтуватись на всіх мешканців України та її гостей.
Зточки зору організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесуодне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблемутранзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвитокавтомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.
Українамає розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових таморських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морськийтранспорт, здатні забезпечити перевезення, туристів з резервом транспортнихпотужностей на деяких видах транспорту.
Транспортнішляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливістьздійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно. Взаємодія двохгалузей — транспорту і туризму — допоможе кожній з них у короткі термінивирішити більшість питань, зокрема — розбудови туристичної інфраструктури занапрямками національної мережі транспортних коридорів із залученням приватногокапіталу (національного і закордонного).
ВУкраїні прийнято Програму функціонування національної мережі міжнароднихтранспортних коридорів, її реалізація дозволить вирішити проблему облаштуваннядоріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії.
Неменш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходівз країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.
Неможливийрозвиток туризму без системи зв'язку і комунікацій, функціонуваннярізноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутовогообслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.
Актуальноюдля України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктіві, в першу чергу, рекреаційних центрів.
Проблемаінфраструктурного облаштування території України може бути вирішена лишезавдяки інвестуванню в її розбудову великих коштів, у тому числі з бокуцентральної та місцевих влад, її розв'язання можливе лише в контекстіпрактичних дій щодо економічного піднесення країни.
Кількістьтуристів, які відвідують Україну, щороку зростає. У 2002 р. кількість іноземнихтуристів становила 6,3 млн осіб, а приріст склав 9,2%. У 2003 р. кількістьіноземних туристів зросла до 6,8 млн туристів, приріст становив 7,9%. Обсягвнутрішнього туризму також поступово збільшується. Впродовж 2002 р. Україноюподорожували 7,2 млн внутрішніх туристів, або на 4,1% більше, ніж у 2001 р.
У2003 р. кількість внутрішніх туристів сягнула 7,5 млн осіб, або на 4,5% більше,ніж у 2002 р.
Збільшуєтьсяй кількість екскурсантів та відвідувачів музеїв. У 2002 р. було зареєстровано19,5 млн осіб, а приріст склав 3,0%. У 2003 р. приріст збільшився на 2,4%,або до 20,0 млн осіб.
Обсягспоживання туристами товарів та послуг туристичної, курортної та інших галузейнаціональної економіки у 2002 р. зріс на 8,0% і становив 22,6 млрд грн.
Всуперечзростаючій кількості іноземних і внутрішніх туристів, останніми рокамипростежується негативна тенденція до поступового зменшення кількості готелів таінших місць короткотермінового проживання (з 1 308 одиниць у 2000 р. до 1254одиниць у 2002 р. — зменшення на 0,3%), а також кількості санаторно-курортнихзакладів (відповідно — з 3 327 одиниць до 3 242 одиниць, з яких щороку непрацюють з різних причин близько 700 одиниць).
Однієюз причин такого становища є низька інвестиційна активність вітчизняних таіноземних інвесторів, що зумовлена, насамперед, глибинними процесамиреформування економіки перехідного періоду.
Незважаючина поступове скорочення кількості та місткості готелів і санаторно-курортнихзакладів, збільшується кількість обслугованих ними осіб та обсяги наданихпослуг, насамперед за рахунок підвищення ефективності їх роботи таінтенсифікації праці.
Сукупний обсягпослуг, наданих підприємствами туристичне: та курортної галузей у 2002 р.,становив 3,1 млрд грн (приріс: склав 12,2%), ау 2003 р. — 3,3 млрд грн (приріст- 8,3%).
У2003 р. простежується підвищення завантаженості готелів та інших місць длякороткотермінового проживання з 26% у
2002р. до 27% у 2003 р., а санаторно-курортних закладів, відповідно — з 38% до 40%.
Часткапослуг туристичної та курортної галузей у ВВП зростає від 1,32% у 2000 р. до1,36% у 2001 р. та 1,39% у 2002 р., а у 2003 р. вона склала 1,41%.
Середнячисельність працівників туристичної та курортної галузей у 2002р. зросла на2,0% і дорівнювала 189,5 тис. осіб, в т. ч.: працівників суб'єктів туристичноїдіяльності (ліцензованих турагентстві туроператорів, що надавали послуги) — 39,7 тис. осіб; готелів та інших місць для короткотермінового проживання -28,4тис. осіб; санаторно-курортних закладів -121,3 тис. осіб. У 2003 р. очікуєтьсязбільшення загальної кількості працюючих, зайнятих на підприємствах туристичноїта курортної галузей, до 192,0 тис. осіб, або на 1,3%.
Разомз тим, обсяги туризму в Україні можуть бути більшими, а туристично-рекреаційнийпотенціал реалізовуватись ефективніше за умови вирішення таких проблем, якневідповідність високої вартості готельних послуг їх низькій якості порівняно зміжнародними стандартами.
Основністатистичні дані розвитку туріндустрії в Україні наведено у таблиці 1.1.[4]
Таблиця1.1.
Основністатистичні показники розвитку туристичної галузі в 2000-2003 рр. в УкраїніНазва показника 2000 2001 2002 2003 2003-2002% Кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, млн осіб 4,4 5,8 6,3 6,8 107,9 Кількість внутрішніх туристів, млн осіб 6,6 6,9 7,2 7,5 104,5 Кількість екскурсантів, млн осіб 17,6 19,0 19,5 20,0 102,4 Обсяг туристського споживання, млн.грн (розраховано за рекомендаціями ВТО) 18,5 20,9 22,6 23,8 105,3 Кількість підприємств* туристичної та курортної галузей, що надавали послуги 5709 5821 6303 6500 103,1 Загальний обсяг послуг**, наданих підприємствами туристичної та культурної галузей, млн. грн 2277,2 2736,2 3068,8 3325,0 108,3 Кількість зайнятих на підприємствах галузі, тис. осіб 180,9 185,7 189,5 192,0 101,3 Завантаженість туристичної інфраструктури готелів, санітарно-курортних закладів
0,24
0,38
0,25
0,39
0,26
0,38
0,27
0,40
103,8
105,3
*Враховано кількість госпрозрахункових санаторно-курортних закладів, невраховано інші санаторно-курортні заклади.
** Врахованофінансові показники госпрозрахункових санаторно-курортних закладів, невраховано фінансові показники інших санаторно-курортних закладів.
Приформуванні нового підходу до туризму в Україні, як до сфери, розвиток якої можесприятливо вплинути на соціально-економічний розвиток української держави вцілому та її регіонів зокрема, сприяти встановленню нового позитивного іміджуУкраїни на світовому ринку послуг, потрібні нові стратегії розвитку сільськоготуризму в нашій державі.
РозділІІ. Стратегії розвитку та оцінка потенціалу регіональних рекреаційних систем
Вумовах ринкової економіки та інтеграції України до світової спільнотипріоритетного значення набуває туристична сфера. Як свідчить світовий досвід,туризм має високу ефективність, яка за темпами зростання в кінці другоготисячоліття випередила автомобілебудування та видобуток нафти і вийшлана перше місце серед інших галузейекономіки.
Сліднаголосити, що в Україні основи теорії, наукові принципи і методи туризмуформувались ще у дорипкову «епоху». Можливо, саме цим пояснюється недостатнярозробленість економічних і управлінських аспектів туризму. У зв'язку з цимдостатньо слабо розроблені і більшість прикладних питаньорганізації йінформації у сфері туризму. Сьогодні, коди в українському туризмі домінуєконкурентне середовище, а минула централізована сфера туризму значнодерегульована, потрібні наукові праці, які б слугували прийняттю рішень, тобтодопомагали здійснювати управління в цій складнім сфері комерційної діяльності.
Туризм, яквідносно новий об'єкт міждисциплінарних досліджень, постійно знаходиться вцентрі уваги економічної та економіко-географічної науки. Найбільш системнопроблеми розвитку туризму розглядаються в економіко-географічному аспекті, якийпередбачає дослідження поняття, структури, особливостей, територіальноїлокалізації туристичних ресурсів, особливостей розвиткутериторіально-рекреаційних систем.
Щодо розвиткутуризму в Україні, як свідчить аналіз, лише в останні роки на всіх рівняхуправління йому почали приділяти увагу. Зміна політичних та економічних умов,які пройшли у 90-х роках, дозволили Україні проводити структурні реформи унапрямку переважання послуг над іншими секторами економіки, акцентувати увагуна ефективнішому використанні туристичного потенціалу.
Нанашу думку, одним із перспективних напрямів розвитку регіонів України можестати туризм, який має відповідне природно-ресурсне, інфраструктурне,трудоресурсне, організаційно-інформацінне забезпечення у регіонах і подальшийрозвиток якого повинен враховувати особливості регіонів, тому що сьогоднірозвиток регіонів України характеризуються значними відмінностями в рівняхсоціально-економічного розвитку, неузгодженістю ряду законодавчих і нормативнихактів, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією.Спостерігається надмірна концентрація населення і виробництва у великих містах,неефекі інший, уповільнений розвиток більшості середніх і маленьких міст. Це єнаслідком надмірного втручання держави врегіональну політикупротягомдовготривалого періоду, що призвело дозначних територіальнихдиспропорцій економічного розвитку країни, погіршення демографічної ситуації в країні,стану зайнятості, зниженню якості життя населення, занепаду сільськоїмісцевості. В усіх регіонах України посилюються процеси депопуляції населення,погіршується стан житлово-комунального господарства, санітарно-гігієнічна йепідеміологічна ситуація, зменшуються обсяги капітальних вкладень у розвитокжитлового будівництва, введення в експлуатацію нових і відремонтованих житловихбудинків.
Українамає значні можливості для динамічного розвитку туристичної і рекреаційної сфери,розширення міжнародного співробітництва у ній сфері, що ще раз підкреслюється впосланні Президента України до Верховної Ради: «Європейський вибір.Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на2002-2011 рр.» (від 30.05.02 р.).
Аналізстатистичних даних розпитку туризму за 2002 р. виявив наступне. Суб'єктамитуристичної діяльності України було обслуговано майже 2,0 млн. екскурсантів та2,3 млн. туристів, в т. ч. за видами туризму: іноземних (в'їзних) — 417,7 тис.осіб (18% від загального числа); зарубіжних (виїзних) — 302,6 осіб (13%);внутрішніх — 1 млн. 545 тис. осіб (69%). Приріст на 90,2 тис. осіб абона 4% (порівняно з попереднім роком) забезпечений завдяки активізації: — іноземного (в'їзного туризму — у семи регіонах);
— внутрішнього — у 21 регіоні;
— зарубіжного — у 16 регіонах.
Обсягпослуг, наданих суб'єктами туристичної діяльності 2002 р. становив 1,4 млрд.гри. і збільшився на 14,9%, або на 179,5 млн. гри.порівняно з 2001 роком.
Зростанняобсягу наданих послуг зареєстроване в усіх областях, крім трьох у м. Києві — обсяг зменшився на 0,5%, або на 2,5 млн. грн.; у Чернігівській області — па32%, або на 0,7 млн. гри. за рахунок скорочення обсягів за іноземним тавнутрішнім вилами туризму;
— у Тернопільській області — на 1,1 %, або на 3,1 млн. грн.
Найбільшийприріст обсягів наданих туристичних послуг забезпечили підприємства АР Крим,областей Одеської та Харківської.
Найбільшіобсяги наданих послуг за рік, що припадають в середньому на одне підприємство,зареєстровані в Тернопільській (52 тис. грн.), Чернігівській (90 тис. грн.),Рівненській (124 тис. грн.) областях.
Платежідо бюджету суб'єктів туристичної діяльності становили 136,2 млн. грн. і зрослина 7,4 млн. грн. порівняно з 2001 роком. Найвагоміший прирісі платежів добюджету забезпечили підприємства АР Крим (на 2,1 млн. грн. або на 7,2%),Одеської (на 1,5 млн. гри. або па 1,4%), Херсонської (па 1,0 млн. грн або на30,8%;), Донецької (на 0,9 млн. грн. або у 1,5 рази) областей. Звертає на себеувагу скорочення платежів до бюджету на фоні зростання обсягів наданю послуг вЖитомирській (-31,2%), Сумській (-4,4%), Херсонській ( 2,37%), Карпатській(-0,8%) областях.[5]
Найбільшіплатежі до бюджету за рік, що припадають в середньому на одне підприємство,зареєстровані у таких регіонах як м. Київ, Херсонська область, Одеська область,АР Крим.
Знаведеного вище можемо зробити висновки, шо поступово підвищується ефективністьгосподарської діяльності у сфері туризму в наступних регіонах України: м.Києві, АР Крим, м. Севастополі, областях Львівській, Волинській,Івано-Франківській. З іншого боку, неповною мірою використовується туристичнийпотенціал більшості регіонів України.
Незважаючина позитивні зрушення в туристичній сфері України, розвиток туризму в регіонахвідбувається повільно порівняно зі світовими туристичними регіонами. Аналізрозвитку туризму в регіонах України доводить наявність досить сприятливихчинників для сталого розвитку туризму. В той же час наявні ресурси невикористовуються належним чином через низький рівень розвитку інфраструктури, вякій одне з перших місць належить транспортній системі. Важливими проблемамизалишаються подальше вдосконалення залізничної мережі регіонів, електрифікаціяокремих відрізків доріг, реконструкція і модернізація залізничних вокзалів.
Требапідкреслити, що і наявна матеріально-технічна база туризму в регіонахвикористовується неефективно через низку причин:
— асортимент туристичних послуг і рівень сервісу значно відстають від зарубіжнихстандартів;
— ціни на готельні послуги мають постійну тенденцію до зростання, хоча це незавжди пов'язано з покращенням комфортності та рівня обслуговування;
— структура номерного фонду не відповідає потребам клієнтів (у готелях регіонівнедостатньо одномісних номерів).
Черезнизький рівень завантаженості підприємств готельного господарства керівникивищевказаних підприємств змушені шукати інші напрямки використання приміщень(наприклад, оренда стороннім організаціям для використання не за прямимпризначенням — головним чином під офіси).
Головнимипитаннями сьогодення та найближчої перспективи, вважаємо, є не збільшеннякількості об'єктів і їх потужностей, а налагодження конкурентоспроможного ринкутуристичних послуг шляхом модернізації існуючої матеріально-технічної бази. Дляцього на державному рівні необхідно вирішити ряд першочергових питань:
— розробка державних гарантій повернення інвестицій;
— зменшення відсотку за наданий кредит до 5-7%;
— надання «податкових канікул» суб'єктам господарювання, шо здійснюютьреконструкцію туристичних об'єктів, на період проведення цих робіт.
Допроблем місцевого рівня належить зменшення загального терміну оформленняземельної ділянки у власність або під забудову (сьогодні він становить від 3 до9 місяців); наявність додаткових умов при наданні дозволів на ділянку(наприклад, будівництво 10 км. доріг, ремонт школи тощо).
Сучаснийстан розвитку рекреаційного природокористування характеризують такі кількісніпоказники: природно-рекреаційний потенціал (ПРП) територій, площі земельприродно-заповідного фонду, рекреаційного, оздоровчого, культурно-історичногопризначення заданими Земельного кадексу України. Якісні показники забезпеченнярегіонів рекреаційними ресурсами та територіями характеризують:
— рівень забезпечення регіонів мінеральними нодами;
— рівень забезпечення регіонів лікувальними грязями;
— рівень природно-рекреаційного потенціалу регіонів, що визначається як йогочастка у загальному ПРП;
— рівень концентрації ПРП на одиницю площі регіону, що визначається як йоговідношення до загальної площі регіону;
— рівень концентрації ПРП на І тис. жителів регіону;
— рівень концентрації ПРП па І тис. рекреантів;
— рівень забезпечення регіонів ПРП, шо визначається як відношення потенційноїпотреби до величини природно-рекреаційного потенціалу;
— рівень забезпечення регіонів землями рекреаційного призначення, що визначаєтьсяяк відношення потенційної потреби до площі цих земель;
— рівень концентрації рекреаційних земель на одиницю площі регіону;
— рівень концентрації рекреаційних земель на І тис. жителів регіону;
— рівеньконцентрації рекреаційних земель на 1 тис. рекреантів.
За рівнемзабезпечення землями рекреаційного призначення лідерами є Хмельницька,Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Полтавська, Рівненська, Сумська,Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька та Чернігівська області. Це обумовленоособливостями регіонального землекористування та господарського спрямованістюрегіонів: це непромисдові області, розташовані у Поліському та Карпатському рекреаційнихрегіонах, де високий рекреаційний потенціал і низький або середній рівень ноговинижчі показники у Дніпропетровській, Київській, Вінницькій, Донецькій,Запорізькій, Кіровоградській, Харківській, Черкаській областях. В основному — це області з розвиненою промисловістю, що обумовлює пріоритетиземлекористування. За рівнем концентрації земель на 1 тис. рекреантів найвищіпозиції займають Чернівецька, Хмельницька, Чернігівська, Волинська,Івано-Франківська, Рівненська, Сумська, Тернопільська області, де рівеньрекреаційного навантаження — один з найменших за кількістю рекреантів.
Рівеньконцентрації природно-рекреаційного потенціалу найвищий у Чернівецькій,Хмельницькій, Чернігівській, Сумській, Рівненській, Тернопільській,Івано-Франківській, Закарпатській, Житомирській, Волинській областях. Найнижчіпоказники в АР Крим, Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій,Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Херсонській,Черкаській областях. Найбільший вплив на ці показники мала часткаприродно-рекреаційного потенціалу у структурі ПРП потенціалу регіону, щозначною мірою визначило площі земель, які використовуються чи можутьвикористовуватися для розвитку рекреаційного природокористування. За рівнемконцентрації природно-рекреаційного потенціалу на одного рекреанта найвищіпоказники у Чернівецькій, Житомирській, Сумській, Хмельницькій, Чернігівськійобластях, що також пов'язано з низьким рівнем рекреаційногонавантаження.(див.табл.2.1)[6]
Таблиця2.1.
Загальногоіндексу групи показників природно-ресурсного забезпечення регіонів
Адміністративні
утворення
Індекс рівня
концентрації
Індекс забезпечення
регіону Індекс рівня забезпеченості землями рекреаційного призначення Індекс частки природного рекреаційного потенціалу в ПРП регіону Груповий індекс ПРП Рекреаційних земель Мінеральними водами Лікувальними грязями АР Крим 0,494 0,576 0,047 0,173 0,072 0,434 1,814 Вінницька 0,474 0,152 0,142 0,143 0,102 0,317 1,323 Волинська 1,236 1,396 0,030 0,498 0,566 0,525 4,217 Дніпропетровська 0,106 0,102 0,043 0,001 0,042 0,118 0,412 Донецька 0,101 0,274 0,185 0,000 0,091 0,123 0,763 Житомирська 1,588 0,551 0,116 0,001 0,264 0,741 3,262 Закарпатська 2,268 1,301 0,661 0,146 0,202 1 5,500 Запорізька 0,050 0,270 0,055 0,002 0,119 0,040 0,537 Івано-Франківська 0,965 2,066 0,520 0,350 0,432 0,431 4,764 Київська 0,589 0,204 0,059 0,003 0,025 0,408 1,230 Кіровоградська 0,421 0,119 0,163 0,000 0,044 0,137 0,876 Луганська 0,358 0,338 0,089 0,000 0,316 0,266 1,365 Львівська 0,919 0,513 0,844 0,001 0,173 0,797 4,246 Миколаївська 0,087 0,360 0,063 0,000 0,216 0,051 0,762 Одеська 0,160 0,418 0,087 0,004 0,312 0,163 1,140 Полтавська 0,400 0,643 0,285 0,134 0,337 0,259 2,049 Рівненська 0,625 1,459 0,081 0,228 0,827 0,260 3,535 Сумська 0,999 1,396 0,028 0,000 0,495 0,359 3,231 Тернопільська 0,693 1,196 1,000 0,009 0,517 0,226 3,650 Харківська 0,464 0,233 0,106 0,000 0,057 0,414 1,254 Херсонська 0.046 1,010 0,081 0,004 0,588 0,027 1,752 Хмельницька 0,777 2,586 0,266 0,002 1,000 0,293 4,925 Черкаська 0,584 0,238 0,063 0,000 0,069 0,282 1,225 Чернівецька 1,444 1,777 0,039 0,000 0,274 0,150 3,689 Чернігівська 0,941 1,871 0,283 0,033 0,380 0,398 3,898
Аналізсучасного стану рекреаційного природокористування в України свідчить провисокий рівень забезпечення рекреаційними ресурсами АР Крим,Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Одеської областей, високуінтенсивність використання природно-рекреаційного потенціалу в АР Крим,Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Львівській,Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, у Житомирській, Волинській,Івано-Франківській, Тернопільській, Чернігівській, Чернівецькій, Сумській,Хмельницькій областях.
Низькачастка земель рекреаційного призначення в структурі земельного фонду Українисвідчить про низький рівень використання природно-рекреаційного потенціалурегіонів і несприйпяття його як повноправної і потужної складовоїприродо-ресурсного потенціалу загалом. Це призводить до використання земель ізцінними ПРП в інших сферах діяльності. Водночас така ситуація обумовленанедосконалістю Земельного кодексу та підходів до розмежування земель за їхпризначенням,відсутністю досліджень стану земель і найдоцільніших форм та сфер їхвикористанняз урахуванням економічної, соціальної та екологічної доцільності.
ЗагаломУкраїна має вигідне географічне розташування, сприятливі кліматичні умови,унікальні природні ландшафти. Рівень використання прнродно-рекреаційногопотенціалу незначний, що робить сферу рекреаційного природокористуванняперспективною для багатьох регіонів. Нерівномірність розподілу земельрекреаційного призначення в регіонах, і їх різна структура є передумовоюформування певної спеціалізації рекреаційної діяльності, що обумовлюєнеобхідність і глибоких маркетингових досліджень, які лягли б в основувироблення регіональних стратегії розвитку рекреаційного природокористування.
Рекреаційнасфера має бути визнана в Україні як одна з пріоритетних. У низці регіонівпріоритетними мають стати спеціалізації, що обумовлюється структурою ПРП,часткою в ньому природних рекреаційних ресурсів, складною ситуацією тарозподільчим розташуванням регіону. Хоча для ефективнішої діяльності у сферірекреаційного природокористування основною передумовою є наявність рекреаційнихресурсів, не менш важливим є здійсненняінегитуційних перетворень,впровадження ринкових механізмів функціонування для досягнення економічноїефективності.
Необхідноюпередумовою ефективного функціонування і досягнення високих результатіврекреаційної системи регіону єформування та вибір стратегії її розвиткуі контроль за реалізацією. Безумовно, вибір стратегічного напрямку розвиткуможе стосуватися не тільки регіону як цілісної системи, а й напрямку реалізаціїстратегічногопотенціалу.
Усучасний період теоретичні та прикладні аспекти стратегічного плануваннядосліджено в наукових працях багатьох учених економістів і практиків. Методикаформування регіональних стратегій розвитку базується на результатах всебічногоглибокого аналізу соціальпо-економічного, екологічного стану регіону; вивченнійого природно-ресурсного, трудового, інвестиційного, виробничого потенціалу.
Оскількистратегічний потенціал рекреацінної системи регіону є новим поняттям, тонауковцями ще не сформований підхід до формування стратегії його реалізації.
Розробкастратегії розвитку рекреаційної системи регіону та реалізація її стратегічногопотенціалу вимагає: визначення цілей та мети розвитку рекреаційної системирегіону; проведення комплексного аналізу стратегічного потенціалу, що дозволитьвизначити конкурентні переваги кожної рекреаційної системи, які є основнимичинниками зростання показників ефективності її діяльності; обгрунтування виборустратегії: взначення механізмів реалізації стратегії, здійснення моніторингустану розвитку рекреаційної системи регіону та її стратегічного потенціалу.
Приобгрунтуванні вибору стратегії розвитку рекреаційної системи потрібновраховувати; кількісний і якісний склад стратегічного потенціалу; потребиспоживачів у рекреаційних послугах; цільовий ринок, на який орієнтуєтьсярегіон; рівень освоєності та використання складових стратегічного потенціалу;сформований імідж території. За умови обдуманого та зваженого вибору стратегіїреалізації стратегічного потенціалу рекреаційної системи регіону можливим станеефективний розвиток підприємництва, який є потужним джерелом доходів місцевихбюджетів, створює нові робочі місця, екологічно чисте середовище, прийнятніціни, можливість якісного відпочинку.
Різноманіттяструктур стратегічного потенціалу, різний рівень урбанізації,соціально-економічного та екологічного розвитку регіонів обумовлюють суттєвівідмінності у розвитку регіональних рекреаційних систем.
Середбазових стратегій розвитку регіональних рекреаційних систем виділяють:
— стратегію рекреаційної спеціалізації. Цей вид стратегії характерний днярекреаційних систем з високим рівнем стратегічного потенціалу;
-длярегіонів, на території яких знаходиться унікальні рекреаційні системи. Привиборі цієї стратегії спрямована на задоволення внутрішнього та зовнішньогопопиту у рекреаційних послугах;
— стратегію пріоритетності рекреації. Цей тип стратегії доцільно обиратирегіонам, які мають середній рівень стратегічного потенціалу або високий, алеякісна структура є дисгармонійною чи недостатньою. Крім того, цей тип необхіднообирати тим рекреаційним системам, в яких немає яскраво раженої рекреаційноїорієнтації, але розвиток галузей, які перешкоджають функціонуванню рекреації,обмежується. Діяльність рекреаційної системи при виборі цього типу стратегіїорієнтується на задоволення внутрішнього попиту в рекреаційних послугах ічастково зовнішнього;
— стратегію диверсифікації. Цей тип характерний для регіонів які мають незначнийприродно-рекреаційний потенціал, проте його частка в структуріпрнродно-ресурсного потенціалу регіону с значною, а стратегічний потенціал — високим чи середнім. Рекреаційна система при виборі цієї стратегії націлена наповне задоволення внутрішнього попиту;
— стратегію лібералізації. Цей тип характерний для рекреаційних систем де поряд зцінними рекреаційними ресурсами є інші природні ресурси, економічна цінністьяких співвідносна із цінністю рекреаційних ресурсів. При виборі цієї стратегіїв регіоні рівноцінно розвиваються як промисловість, так і рекреація, при чомубез шкоди одна для одної. При виборі цієї стратегії цільовим ринкомрекреаційної системи буде внутрішній;
— відступну стратегію. Цей тип стратегії характерний для регіонів, де рекреаціяне відноситься до пріоритетних сфер діяльності, а стратегічний потенціал єнизьким. У цьому випадку рекреаційна система розвивається так, щоб не зашкодитирозвитку інших сфер національної економіки та орієнтується на частковезадоволення внутрішнього попиту в рекреаційних послугах.
Враховуючибагатоцільовий характер функціонування рекреаційних систем, можна говорити пронаявність системи функцій, які вона викопує. Функціональна спрямованістьрекреаційної системи регіону також зумовлена структурою стратегічногопотенціалу, сформованою за функціональним принципом, а також на основірозподілу та спеціалізації праці. Тому другим рівнем багаторівневої моделіформування стратегій розвитку регіональної рекреаційної системи та реалізаціїстратегічного потенціалу є розробка функціональних стратегій.
Функціональнастратегія — тип забезпечуючої стратегії, якавизначає функціональну орієнтацію певної рекреаційної системи залежно відскладу її стратегічного.потенціалу. [7]
Середфункціональних стратегій доцільно виділити:
— стратегію розвитку пізнавальної рекреації. Орієнтація на зовнішній і внутрішнійпопит. Основний чинник — наявність природно-заповідних об'єктів, рекреаційнихатракцій. історико культурних, сакральних пам'яток;
— стратегію розвитку спортивної рекреації. Орієнтація на внутрішній і частковозовнішній попит. Основний чинник- наявністьсприятдиних кліматичних іприродно-географічних умов, розвиток спеціальної інфраструктури;
— стратегію розвитку лікувальної рекреації. Орієнтація на зовнішній і вітутрішнійпопит. Основини чинник — наявність і розташування цінних рекреаційних територійлікувального призначений, цінних рекреаційних ресурсів, зокрема мінеральних водта лікувальних грязей, санаторіїв і пансіонатів з лікуванням, кваліфікованихпрацівників, сприятливих екологічних умов;
— стратегію розвитку оздоровчої рекреації. Орієнтація на зовнішній і внутрішнійпопит. Основі її чинники — наявність земель оздоровчого призначення тарекреаційних ресурсів для реалізації цілей оздоровлення: водні, лісові тамінеральні ресурси, заклади спеціальної інфраструктури та кваліфікованіпрацівники, сприятлива екологічна ситуація та клімат.
— стратегію змішаної спеціалізації — характерна для регіональних рекреаційнихсистем, де наявні умови для розвитку сфер рекреації різного спрямування,наприклад, пізнавальної та лікувальної;
— стратегію диференційованої спеціалізації — характерна для рекреаційних систем,де є можливості для розвитку суміжних сфер рекреації, наприклад, оздоровчої талікувальної;
— стратегію універсальної спеціалізації — характерна для рекреаційних систем, уяких наявні умови для розвитку всіх сфер рекреації. В основному цей тинстратегії обирають регіони з високим рівнем стратегічного потенціалурекреаційної системи.
Туризмвиступає дієвим засобом формування ринкових механізмів, поповнення державного імісцевого бюджетів, створення нових робочих місць, однією з форм раціональноговикористання вільного часу, змістовного проведення дозвілля, оздоровленнянації. Одним з основних напрямків туризму стає сільський туризм, що має усішанси на ефективний і успішний розвиток.
РозділІІІ. Сільський туризм. Оцінка сучасного стану та перспективи розвитку
Зпочатку XXI ст. сільський зелений туризм, за визнанням експертів Всесвітньоїтуристичної організації (ВТО), є одним з секторів туристичної індустрії, щодинамічно зростають. Ідеї охорони навколишнього середовища, що сталинадзвичайно популярними серед західної цивілізації, охопили й індустріютуризму. Внаслідок цього серед масових туристів виник попит на види туризму,альтернативні масовому, — так звані зелені подорожі. Згідно з офіційнимистатистичними даними ВТО, «зелені» подорожі нині займають від 7 до20 % у загальному обсязі турпоїздок.
Темпиросту сільського зеленого туризму оцінюються від 10—20 % до 30% у рік (дляпригодницького туризму, до складу якого він входить за статистикою ВТО), а йогочастка в доходах від міжнародного туризму сягає 10—15 % .[8]
Тількиодин європейський ринок сільського зеленого туризму, за оцінками ЄвропейськоїФедерації Фермерського та Сільського Туризму, на сьогодні складає близько 2млн.ліжко-місць. Український ринок потенційно здатний прийняти й розмістити на селіблизько 150тис. «зелених» туристів.
У1990-х рр. сільські місцевості України зазнали істотних структурних змін:проблем із зменшенням населення, зростанням безробіття, зменшенням прибутків,масовою заробітчанською міграцією, погіршенням соціального захисту, втратоюсільської ідентичності й культури.
Упродовжостанніх 15років незалежного розвитку Україна має стійку негативнутенденцію до скорочення кількості сільських населених пунктів, тобто вимираннясіл. З 1990р. до початку 2006 р. Україна втратила 312сіл. їхніназви щезли не лише з дорожніх вказівників і регіональних документів, а навітьіз сучасних географічних карт.
Заданими офіційної статистики, нині в Україні залишилося близько 28 600сіл,однак у 8,5тис. з них упродовж останніх трьох років не народилася жоднадитина. А це означає, що такі села також приречені на «тихе» вимирання.
Ниніукраїнські демографи щораз частіше оперують такими науковими поняттями, як«поселення, що зникають» та «занепадаючі поселення». Дляприкладу, лише у Львівській області до категорії тих, що зникають, офіційнозараховано 85(4,6%) сільських поселень. Це села з населенням до50осіб, з кризовою демографічною ситуацією — домінуванням населенняпенсійного віку (60—80% ). У багатьох з цих малих сіл на сьогодніпроживають лише особи пенсійного віку або пенсійного і працездатногопередпенсійного. Звичайно, внаслідок природного скорочення населення такіпоселення надалі зникатимуть.
Відродженняі подальший економічний та соціальний розвиток сільських громад України ниніпов'язують з індустрією туризму, зокрема, сільського зеленого. Науковідослідження свідчать про те, що сільський туризм здатний забезпечити економічнута демографічну стабільність у сільських місцевостях та вирішити їхнісоціально-економічні проблеми.
Регіони Українимають надзвичайно багату природно- й етнокультурноресурсну базу, що створюєпередумови для його широкого використання у відпочинкових цілях. М'який клімат,мальовничі ландшафти, цікава історико-культурна спадщина є запорукоюорганізації різнобічного відпочинку й туризму в сільських місцевостях нашоїкраїни.
Сільськийзелений туризм— один із найперспективніших видів відпочинку у Карпатському,Поліському, Подільському, Наддніпрянському реґіонах. Для сільських мешканцівУкраїни цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвиткупідприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівеньзайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад зорганізації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель таблагоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевихбюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільськихтериторій.
Пріоритетністьрозвитку сільського зеленого туризму в усіх регіонах України зумовлена такимиобставинами:
•РегіониУкраїни володіють значним, досі ще малоосвоєним, рекреаційним потенціалом, щопотребує пошуку альтернативних ефективних стимулів для його раціональноговикористання у відпочинково-туристичних цілях.
•Збережена етнокультурна самобутність історичних країв нашої держави (Буковина,Покуття, Закарпаття, Волинь, Поділля, Слобожанщина тощо) виступає ексклюзивноюміжнародно-туристичною конкурентною перевагою, що дозволить нашій країні бутисеред основних осередків розвитку сільського туризму на Європейськомуконтиненті.
•Розвиток сільського зеленого туризму стимулює мале підприємництво, важливе длявідродження традиційного господарського укладу й оздоровлення економікиаграрних районів нашої держави.
•Поширення в Україні практики організації агрорекреаційного сервісу вирішуєнизку напружених соціальних проблем регіонів, зокрема, масового безробіття,закордонного заробітчанства, складного соціального клімату тощо.
•Практика організації для туристів відпочинку на селі сприяє зміні екологічноїсвідомості сільського населення, тому здатна відігравати важливу роль узбереженні довкілля.
•Форма масової рекреації, як жодна інша, сприяє вихованнюнаціонально-патріотичних почуттів.
Упропонованому навчальному посібнику здійснено спробу узагальнити теоретичнінапрацювання в царині менеджменту, маркетингу та організації сервісу сільськогозеленого туризму, проаналізувати досвід організації такої форми масовогодозвілля у країнах Європейського Союзу, окреслити сучасний стан і тенденціїстановлення сільського зеленого туризму в Україні.
Сільськийтуризм – це варіант для тих, хто хоче відпочити на природі, в затишномумальовничому куточку та зануритися в атмосферу українського села. Україна з їїприродними та культурними ресурсами є привабливою країною для «зелених»туристів. Це спричинено різноманіттям ландшафтів (морське узбережжя та степи напівдні, гори на заході, ліси та озера на півночі), м'яким континентальнимкліматом, великою історичною та культурною спадщиною, гостинністюнаселення, збереженням національних традицій у сільський місцевості.
Цейвид діяльності пов'язаний з організацією відпочинку туристів у сільськіймісцевості, їх перебуванням у будинку сільського господаря й використаннямприродних і культурних ресурсів місцевості. Центральною фігурою в організаціївідпочинку па селі є сільська родина, яка веде особисте селянське господарствов селі та здійснює надання послуг у сфері сільського туризму — забезпечуєтуристів житлом, харчуванням, знайомить із місцевою культурою і традиціями.Сільський туризм дозволяє реалізувати:
— відпочинок міських жителів у сільській місцевості;
— популяризацію української культури;
— поширення знань та інформації про історичні, природні, етнографічні особливостіУкраїни;
— комплекснийрозвиток сільських територій і сільської інфраструктури, створення нових джерелдоходів сільського населення.
Востанні роки відбувається значне зростання попиту на відпочинок в сільськіймісцевості. Для сільських мешканців цей вид туризму є найкращим стимулом длязапочаткувапня й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибуткита підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльністьсільських громад з організації сервісу СТ стимулює облаштування сільських осельі благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевихбюджетів, перетворюються па вагомий чинник перспективного розвитку сільськихтериторій.
Популяризаціята поширення СТ є актуальними для України, оскільки це сприяє вирішенню такихпитань:
— охорона і розвиток місцевих народних традицій:
— забезпечення проживання та відпочинку в місцевості, де відсутня готельнапромисловість;
— створення робочих місць для селян і ремісників,
— сприяння усвідомленню сільськими громадами значення місцевого середовища;
— підвищення стандарту та естетики сільських осель, поліпшення якості життя мешканцівсела.
Насьогодні в Європі існують різні концепції реалізації сільського туризму:сільський будинок, сільський готель, замок, історичне помістя, приморськіоселі; кінні ферми; виноробні садиби; і ірськолижні міні-готслі; рибальські тамисливські оселі і ферми.
Дляпідтримки обслуговування та створення можливості вибору в Європі запровадженасертифікація послуг сільського туризму (державна і добровільна), та системакатетеризації сільського житла для туристів. Катетеризація сільського житла длятуристів здійснюється в кожній європейській країні за окремими критеріям згідноз переліком засобів обслуговування та комфорту:
— площа помешкання та кількість кімнат;
— умеблювання;
— санітарпотігієпічні умови;
— наявність різних видів побутової техніки;
— органі іація харчування;
— гастрономічні пропозиції;
— оформлення інтер'єру;
— присутність або відсутність господарів;
— наявність та облаштування спортивних майданчиків, саун, басейнів і гаражів;
— можливість залучення туристів у традиційному фермерському господарстві;
— етнографічні ознаки;
— можливість утримання домашніх тварин;
— наявністю програми скотуристичного супроводу;
— оселі для інвалідів;
— рівень наданих послуг.
ДляУкраїни велике значення має досвід, набутий у галузі СТ західними сусідами,зокрема Польщею. Масовий сільський туризм зародився у Польщі на початку 90-хроків XX ст. внаслідок зміни соціально-політичної формації та відкриттякордонів. Діяльність в галузі СТ в Польщі здійснюється з дотриманням такихпринципів і умов:
1.Діяльність у галузі СТ не належить до підприємницької діяльності, господарізвільнені від обов'язку реєстрації своєї діяльності в місцевих органах влади.
2.Житловий будинок має знаходитися в сільській місцевості та належати досільського господарства, кімнати, які здаються «зеленим туристам», знаходятьсяв житловому будинку, їх кількість не більше п'яти.
3.Санітарпотігієпічні умови проживання та умови харчування туристів в садибімають відповідати нормативним актам для помешкань та будинків садибного типу.
4.Вимоги до приміщень: кімнати площею не менше 20м2 наявність 1санвузла не більше як на 15 відпочивальників, електричне освітлення,встановлений перелік меблів, опалення.
5.Медична довідка про стан здоров'я.
6.Можливість самостійного приготування їжі або приготування їжі господарямизгідно з мінімальними вимогами до правил харчування в сільській садибі.
7.Загальні правила пожежної безпеки житлових будинків.
8.Обов'язковий журнал реєстрації відпочивальників в господарстві,
9.Наявність усного або письмово договору між сторонами.
10. Вимоги дострахування майна згідно з чинним законодавством.
Насьогодні у Польщі впроваджена добровільна категоризація і сертифікація послугСТ, що гарантує високу якість обслуговування в катетеризованих садибах.Сільський туризм посприяв розвитку депресивних регіонів, зростанню зайнятостіта доходів у сільській місцевості, збереженню національних культурних традицій.
Тенденцієюрозвитку СТ є процес глобалізації в даній сфері, що передбачає, зникненнябудь-яких бар'єріву міжнародних туристичних обмінах, здешевленнятранспортних послуг і створення однорідної за рівнем сервісу туристичноїінфраструктури в різних країнах світу. Характерною рисою процесу глобалізації всфері сільського туризму є створення глобальних банків даних пропозицій країнсвіту, налагоджуються механізми глобальної торгівлі цими послугами звикористанням електронної мережі Інтернет, що має стати визначальним у системіпропозиції та збуту на світовому ринку послуг сільського туризму.
Насьогодні у світі індустрія сільського туризму — це найбільш динамічний секторсвітового туристичного господарства. Європейський Союз вбачає в розвиткусільського туризму основний важіль економічного підйому сільських територій.
Діяльністьу галузі СТ базується на Законі України «Про туризм», Законі України «Проособисте селянське господарство», Указі Президента України «Про основні засадирозвитку соціальної сфери села»,(№1356від 20.12.2000), Державнійпрограми розвитку туризму на 2002-2010 роки (Постанова Кабінету міністрівУкраїни від 29.04.2002 №583), Указі Президента України «Про основні напрямирозвитку туризму в Україні до 2010 року» (від 10.08.1999 №973/99), проектіЗакону України «Про сільський зелений туризм», інших законодавчих актахУкраїни, які встановлюють засади раціонального використання туристичнихресурсів сільських територій і регулюють відносним, пов'язані з організацією іздійсненням сільського туризму. [9]
Можнавиділити такі підвиди сільського туризму:
— короткотерміновий у період вихідних днів: рибальство, збирання грибів,полювання, лижі, походи в гори;
— відпочинковий на час відпусток;
— відпочинок іноземців в Україні.
Суб'єктами,які здійснюють і забезпечують туристичну діяльність у сфері сільського туризму,можуть бути:
— фізичні особи (сільські господарі та члени їхніх родини), які не є суб'єктамипідприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового проживання туристіву власному житловому будинку сільського господаря, в окремому будинку або натериторії особистого селянського господарства; послуги з харчування туристів,послуги туристичного супроводу, а також інші послуги, пов'язані з перебуваннямтуристів у даному господарстві та у даній місцевості;
— суб'єкти підприємницької діяльності, які падають послуги з тимчасовогопроживання, харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;
— фізичні особи, які здійснюють діяльність, пов'язану з туристичним супроводом.
Українськийселянин у межах сільського туризму як виду підсобної діяльності може займатися:
— активним туризмом (організація на території селянського господарстваспортивного майданчика, ставка для спортивного рибальства, пішохідні, сипні,вело- та кінні маршрути і прогулянки);
— скотуризмом(організація відпочинку в екологічно чистій місцевості, падання можливостіспоживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав,лісових ягід і грибів);
— мисливським туризмом;
— культурно-етнічною діяльністю (виробництво й продаж сувенірної продукціїнародних промислів, залучення туристів до участі у національних обрядах,традиційних ремеслах і господарських роботах (сінокіс, бджільництво, випасхудоби тощо).
Діяльністьсуб'єктів туристичної діяльності у сфері сільського та сільського зеленоготуризму не підлягає ліцензуванню в таких випадках: якщо надаються послуги зтимчасового розміщення туристів у власному житловому будинку сільськогогосподаря, в окремому будинку або на території особистого селянськогогосподарства; послуги з харчування туристів, а також інші послуги, пов'язані зперебуванням туристів уданому господарстві або у даній місцевості, якщо такадіяльність не підпадає під категорію турагентської або туронераторськоїдіяльності.
Діяльністьу сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності, томугрошові винагороди за такі послуги не підлягають оподаткуванню. Законодавствотакож передбачає за певних умов звільнення отриманих доходів і від податку надоходи фізичних осіб. Але на сьогоднішній день потребує доопрацювання положенняпроекту, за яким сільські господарі можуть вести діяльність із наданнятуристичних послуг у сфері сільського туризму без реєстрації як суб'єктипідприємницької діяльності в разі, якщо кількість туристів, які одночасноприймаються, не перевищує 8 осіб, оскільки неможливо проконтролювати, якакількість осіб перебуває одночасно па відпочинку у господарстві. Звільнення відоподаткування доходів, отриманих від здачі кімнат туристам, передбачається затаких умов:
— житловий будинок, у якому здаються кімнати, розташований на сільській територіїі належить до сільського господарства;
— житлові кімнати знаходяться у житловому будинку чи прибудові господаря таздаються відпочивальникам, а не сезонним робітникам або іншим особам натривалий термін.
ВУкраїні ініціатором поширення ідей розвитку сільського туризму є Спілкасприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні (надалі — Спілка). Заїї ініціативою створені й функціонують осередки сільського туризму у більшостіобластей України. Спілкою у співпраці з науковцями і державними органамиуправління розроблено Проект концепції та розпочато роботу над Програмоюрозвитку сільського туризму в Україні.
Спілкапроводить екологічне маркування садиб на виконання вимог екологічного стандартуа саме до таких складових послуг сільського туризму: довкілля; садиби; кімнат,продуктів; раціонального використання водних ресурсів; раціональноговикористання електроенергії та пали на; обмеженого використання побутовиххімічних засобів; туристичної інформації; рекомендованої туристичної діяльності;підтримки народних традицій; транспорту.
ВУкраїні відбувається стабільний розвиток діяльності в галузі СТ. Але оскількицей вид економічної діяльності є новим для нашої країни, то існує низкапроблем, над вирішенням яких ще необхідно працювати.
Подальшийрозвиток сільського туризму в Україні вимагає впровадження низки заходів, якідозволять розвинути цей вид діяльності:
1.Удосконалення законодавчої та пормативно-правоіюї бази, її гармонізація зміжнародними стандартами:
— доопрацювання та прийняття Закону України «Про сільський і сільський зеленийтуризм»,
— розроблення нормативних вимог до облаштування сільських осель і об'єктівтуристичної інфраструктури;
— визначення нормативних вимог до інформації про туристичні маршрути й об'єктитуристичної інфраструктури та порядку їх встановлення.
2.Розроблення нормативно-правової бази з питань функціонування системистандартизації та сертифікації послугу сфері сільського туризму, присвоєннягосподарству і послугам, які надаються туристам, відповідної категорії якостіта рівня обслуговування. Присвоєння категорії житлу, яке надається укористування туристам і відпочивальникам, дає право сільському господарюповідомляти про відповідну якість житлових умов у засобах реклами,встановлювати відповідний рівень оплати за проживання, сприяє підтримці житла уналежному етапі, підвищенню комфорту та якості житлових умов.
3.Сертифікація послуг СТ з метою підвищення привабливості особистого селянськогогосподарства дня туристів. Сільські господарі та члени їхніх родин, які надаютьпослуги з сільського туризму, за власним бажанням мають право сертифікуватипослуги СТ, то дозволить визначати, яку якість обслуговування може забезпечитисільський господар для туристів. Сільські господарі, які проводять туристичнудіяльність із сільського туризму, зобов'язані усвідомлювати відповідальність,яку вони беруть на себе в організації відпочинку у своїх оселях, адженедоброякісне обслуговування здатне назавжди відвернути клієнта від бажаннявідпочивати в селі. Для цього має бути розроблений стандарт, який регламентуєвимоги щодо послуг сільського туризму, а саме вимоги до приміщень,санітарно-гігієнічнихумов, обслуговуючого персоналу, умов харчування,протипожежні вимоги, вимоги до реєстрації відпочивальників, цивільної відповідальностігосподарів, страхування майна.
4.Створення інформаційної бази з сільського туризму, електронної бази данихособистих селянських господарств, які займаються туристичною діяльністю зсільського туризму, доступної населенню через мережу Іnternet,кадастрів туристичних ресурсів, випуск рекламно-інформаційпі каталогів об'єктівсільського туризму приверне увагу населення до відпочинку в сільськіймісцевості і дозволить полегшити вибір місця відпочинку туристам.(див.табл.3.1)[10]
Таблиця 3.1.
Проблемив галузі СТ та можливі шляхи її вирішення
Суть проблеми
Шляхи вирішення Недостатній розвиток правової бази. Проблеми пов’язані з ліцензуванням екскурсійної діяльності, обов’язковою сертифікацією послуг харчування та умови проведення діяльності з надання туристичних послуг у сфері сільського туризму Доопрацювання та прийняття Закону України «Про сільський зелений туризм», інших нормативно-правових документів, які регламентують організації послуг СТ, спрощення податкової політики Недосконалість системи державного управління Розробка регіональних і муніципальних програм розвитку СТ Відсутність єдиних методик і стандартів оцінювання якості послуг сільського туризму Розробка нормативних документів з вимогами до організації послуг СТ Відсутність якісних рекламно-інформаційних матеріалів Проведення маркетингових досліджень, розробка пакетів рекламно-інформаційних матеріалів з інформацією про об’єкти СТ Відсутність можливостей виходу на міжнародний ринок Відповідність міжнародним вимогам з організації СТ, участь у міжнародних організаціях з СТ, використання міжнародних баз даних, використання інформаційних ресурсів Internet Низький рівень надання послуг і рівень комфорту Розробка нормативних документів з переліком вимог до послуг сільського туризму, сільських осель, благоустрій осель, розвиток інфраструктури СТ, конкурсо з якості послуг СТ Відсутність спеціалізованих туроператорів, гідів, еккурсоводів Розробка семінарів та курсів з підготовки кадрів туроператорів у галузі СТ Низькі доходи від діяльності СТ Збільшення кількості наданих послуг, розробка різноманітних програм для різних категорій населення
Впровадженнявищезазначених заходів дозволить створити конкуренцію на ринку послуг СТ, зростидоходам сільських жителів та виведе з «тіні» селянські господарства, якізаймаються туристичною діяльністю з сільського туризму. Розвиток сільськоготуризму в Україні сприятиме спілкуванню людей з природою; екологічній просвітінаселення; охороні природи; розвитку місцевого соніокультурногосередовища; підвищенню рівня життя в сільської місцевості.
Сприяннярозвитку сільського туризму має стати невід'ємною складовою державноїрегіональної політики, одним із шляхів вирішення питання зайнятості населення тасоціально-економічного розвитку на селі.
Висновки
Не зважаючи навсі реалії сьогодення, хотілося б зазначити, що Україна об’єктивно має могутнійтуристичний потенціал, який, нажаль, використовується не дуже ефективно. Так,вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні пам’ятки.Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я(Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. уКиєві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонноїархітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині,Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму,на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, наІвано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яноїкультової та цивільної архітектури в Карпатах.
Природнийпотенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф,водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер і 22 тис. штучнихводоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 5національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники,дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, які належать доприродоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних ірадонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має нетільки внутрішнє, а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована наперехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільнімагістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа здатнізабезпечити її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма країнами.
Великі ідеїпокладаються на реалізацію глобальної програми створення в Україні транспортнихкоридорів. Вони можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць настрок будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих тасередніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування транспортнихкоридорів.
Згадувалося вжеі про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого в нашій державііснують. Адже саме Україна з давніх часів славилася красою та мальовничістюсвоїх пейзажів.
Проаналізувавшиситуацію в туристичній галузі України, ми спробували виокремити її головніпроблеми та спробували знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно,така робота є далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів вцій галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, нас сьогоднішній деньє декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України.Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль дорозв’язання проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думкизаконодавців з приводу того, якою б вони хотіли бачити галузь туризму умайбутньому, а конкретні вчинки з їх боку. І починати слід не тільки зекономічних та законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна говорити про деякепокращення загальної ситуації. Так, спостерігається певна зацікавленістьіноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду київських готелів; вКарпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузіміжнародна організація TACIS; британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витратина відновлення туристичних об’єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладенов ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.
Туристичнагалузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Алене можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвитокгалузі, залежить все її майбутнє зокрема та майбутнє економіки, а, отже, іжиття України в цілому.
Література:
1) В.Цибух“Туризм в Україні” // “Економіст”, №6 (June)2003 р., с.34-35
2) Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвитоктуризму в Україні” // Економіка України”, № 6 (червень) 2004р., с.20-28
3) УказПрезидента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні” (№127/2001) від2.03.2001 р.