Курсова робота
«Дрогобич – туристичне місто»
Зміст
Вступ
РозділІ. Україна – Держава туристична
1.1Історія розвитку туризму в Україні
1.2Сучасний стан туристичної галузі України
РозділІІ. Екскурсія як вид активного відпочинку з пізнавальною діяльністю
2.1Екскурсійна діяльність
2.2Класифікація екскурсій
2.3Технологія підготовки і проведення екскурсій
РозділІІІ. Перспективи розвитку екскурсійного туризму в Дрогобичі
РозділІV. Розробка проектів пішихекскурсій містом Дрогобичем
4.1Вулицями старого Дрогобича
4.2Старовинні храми міста Дрогобича
4.3Франко і Дрогобич
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Україна повсякчас «йшла в ногу» з Європою і щодорозвитку організованого рекреаційного туризму та розбудови відповідної інфраструктури.Освоювалися ресурси лікувальних вод і грязей, один за одним«виростали» оздоровчі заклади (Шкло, 1576р., Саки, 1799р., Трускавець,1827 р., Одеса, 1829р., Євпаторія, 1890р. і т.д.). Семимильними крокамирозвивалося маркетингово-рекламна індустрія популяризації чорноморських курортів.
Одне лише геопросторове розташування вже саме по собі є,без перебільшення, унікальним туристичним ресурсом, що визначає Україну яквелику туристичну державу. Простягаючись від тінистих пралісів Полісся довеличних гірських узвись і сонячного субтропічного узбережжя Південного берегаКриму, від лісистих Карпат до квітчастих «островів» цілинногодонецького степу, Україна володіє потужними природоресурсними потенціаламирозвитку туризму. Унікальна Трипільська спадщина IV – III тис. до Різдва Христового; «стенові піраміди», мегалітичніспоруди і кам'яні фундаменти укріплених городищ войовничих індоарійських племенІІ тис. до Різдва Христового, до доходили походами до Великобританії, Єгипту,Індії; архітектурно-мистецька спадщина еллінської цивілізації і кургани царівВеликої Скіфії І тис. до Різдва Христового; городища давніх слов'ян істарокняжі міст Русі-України 1 тис першої третини ІІ тис.; пам’ятки козацькоїдоби й самобутньої духовно-меморіальної культури українського народу, а зрештоюй екзотична спадщина комуністичної доби творять багатющий історико-культурнийпотенціал розвитку туризму.
Величезний потенціал розвитку туризму має і наш регіон.Такі курорти як Трускавецький, Моршинський, Східницький відомі далеко за межамиУкраїни. У Бальнеологічні курорти Східниці, Великий Любіть, Немирів, Шкло,Новий Мізунь приймають щорічно величезну кількість відпочиваючих
На Львівщині діє понад 200 агроосель, що свідчить провисокий рівень розвитку сільського земного туризму. Центрами сакральноготуризму є Крехівський і учнівський монастирі, Манявський скит, печернаСтрадчанська церква (тут до 26 червня 1941р. був парохом Блаженний великомученик Микола Конрад, замордований НКВС, батифікований ПапоюІваном Павлом ІІ при візиті на Україну в 2001р. В м.Дрогобичі проживає правнукМ.Конрада Роман Кліш).
Увагу туристів і їхній інтерес привертають історико-архітектурній сакральні комплекси (замки: Старосільський, Добромильський, Бродовський, Підгорецький,Жовківський, Поморянський). Невід’ємною частиною національної культури є храми,ікони дзвіниці, каплиці, хоча протягом десятиріч у нас побутувала досить«оригінальна» практика включення таких об’єктів в екскурсійний огляд(у розповідях про храми рекомендувалося робити акцент на «антинародній сутностірелігії»). Базування сучасної екскурсійно-туристичної роботи на оволодіннікультурними, історичними проблемами, знанні правдивих фактів історії релігії,культури – є головним завданням цієї роботи, що і визначає актуальність їїтеми.
Мета дослідження: розкрити історико-культурний,пізнавальний і виховний потенціал пам’яток м. Дрогобича як об’єктуекскурсійно-туристичної діяльності. Поставлена мета передбачає розв’язання рядузавдань:
- дослідити основні етапи розвитку туризму наУкраїні;
- проаналізувати сучасний стан туристичної галузіУкраїни;
- визначити особливості розвитку її структуриісторичного туризму;
- дослідити історико-культурний, пізнавальний івиховний потенціал пам’яток Дрогобиччини як для функціонування екскурсійноготуризму;
- створити проекти екскурсійних маршрутів по містуДрогобичу.
Практичне значення. Дослідження історико-культурних,архітектурних пам’яток м. Дрогобича має важливе пізнавальне й освітнє значенняяк для туристів, що приїхали з інших міст України, іноземних туристів, так ідля Дрогобича (у тому числі школярів, студентів та місцевого населення).Проекти пішохідних маршрутів, розроблені у роботі, можна використовувати для проведенняекскурсій по місту.
Розділ І. Україна – держава туристична
1.1 Історія розвитку туризму в Україні
У першій половині ХІХ ст. серед передової українськоїінтелігенції виникло зацікавлення своєю Батьківщиною, її історико-культурнимита природними пам’ятками. Зокрема значну увагу організації народознавчихмандрівок приділяли члени «Руської трійці» – М.Шашкевич, І.Вагилевичта Я.Головацький.
У другій половині ХІХ ст. було досліджено лікувальнийпотенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття.
На кінець ХІХ ст. припадає час створення перших туристичнихбюро, які займалися організацією туристичних мандрівок у регіоні. Одним зперших було створено Ялтинське екскурсійне бюро (1895). Такі ж організаціїнаприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було створено і в Галичині (у Львові,Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєннярекреаційно-туристичних місцевостей Яремче, Ворохти тощо. В УкраїнськихКарпатах розвивається лещетарський туризм.
У 20-х роках ХХ ст. на українських землях було відкритоперші будинки відпочинку, спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних дляцієї мети місцевостях. Водночас розвивається й курортологія. Для розв’язанняпроблем грязелікування та бальнеотерапії при захворюваннях серцево-судинної танервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів тощо 1928р.було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології.
За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковійта відомчій основі. Путівки на бази та у будинки відпочинку надавали яксвоєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував «Укрпрофтуризм»,до того ж він розвивався доволі швидкими темпами – лише 10% прибутку відпутівок сплачували організації до місцевих бюджетів, а згодом ці кошти йшли набудівництво транспортних шляхів сполучення, відновлення і реставраціюісторичних та культурних пам’яток тощо. Іноземним туризмом монопольно займався"Інтурист", а також «Супутник», – організація, яка впорядковувала вСРСР міжнародний молодіжний туризм.
До 1991р. рекреаційно-туристичне господарство Українифункціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу.Курорти належали державі, керівництво туристичною діяльністю велосяцентралізовано.
Період з 1990 до 1993 року був особливо важким для туризмув Україні. Обсяг туристичної діяльності на внутрішньому ринку зменшився вчотири рази, а кількість іноземних туристів, які відвідали Україну, зменшиласьна 80%. Лише 120 тис. іноземних туристів було зареєстровано 1992р.
Із прийняттям Верховною Радою України «Закону протуризм» (1995) розпочався новий етап відродження та розвитку українськоготуризму. Сьогодні ж туризм розглядають як одну з найперспективніших, а тому –провідних у недалекому майбутньому галузей економіки України.
Для обслуговування туристів в Україні сьогоднівикористовують можливості понад 3000 закладів оздоровлення й відпочинку, майже1400 готелів, мотелів, кемпінгів різних форм власності, 3500 транспортнихзасобів. Туристичною діяльністю займаються 2,5 тисячі підприємств, на якихпрацюють понад 100 тисяч осіб.
Реалії часу змушують Україну шукати свого місця у світовійтуристичній індустрії. Керівництво Державної туристичної адміністрації Українибачить майбутнє галузі у розвиткові транспортних коридорів та туристичноїінфраструктури. Ще одне зі стрижневих питань – контроль за якістю туристичнихпослуг, що надаються клієнтові.
Отже, про туризм в Україні серйозно заговорили,проголосивши його пріоритетним напрямом української економіки, а це дужеважливо для розвитку галузі.
1.2 Сучасний стан туристичної галузі України
Упродовж 2000р. зареєстровано 11,2 млн. відвідань Україниіноземцями (річний приріст становить 5.6%), у тому числі 4,4 млн. туристськихпоїздок (приріст 4,1%) та 6,8 млн. одноденних поїздок (приріст 6,2%).
За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземнівідвідувачі впродовж свого перебування в Україні в 2000р. залишили в ній 2,2млрд. доларів США.
У 2000р. громадяни України здійснили 13,4 млн. закордоннихпоїздок (приріст становить 16,4%), у тому числі 8,7 млн. туристських (приріст17,0%), решта – одноденні відвідання.
Так само як і для багатьох європейських країн, денайпопулярнішими є туристські потоки між сусідніми державами, для Українисукупна частка туристського обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою впродовжостанніх років становить близько 65% загального обсягу тур потоків.
Щодо внутрішнього туризму слід зазначити помітнуактивізацію в 2000р. діяльності як деяких регіональних підрозділів державноївиконавчої влади у галузі туризму (Київська, Вінницька, Донецька,Тернопільська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області, Крим), так ітуристичних підприємств цих регіонів.
Близько 6,6 млн. населення України здійснили різноманітніподорожі рідним краєм. Близько 16 млн. відвідувачів зареєстровано музеямиУкраїни та понад 1,6 млн. екскурсантів – турагенствами.
За останні п’ять років кількість відвідувань Україниіноземними громадянами збільшилась у 2,2 рази, а кількість іноземних туристівзросла на 19%. За цей самий період у платіжному балансі України частка експортупослуг за статтею «Подорожі зросла з 7 до 10%.
Визначними подіями 2000р., що мали або матимуть умайбутньому вплив на туристичну галузь в Україні, були:
1. Прийняття змін до Закону України „Проліцензування певних видів господарської діяльності“.
2. Парламентські слухання „Про стан і перспективирозвитку туризму в Україні“.
3. Візит до Києва Генерального секретаря ВТО ФранческоФранжіаллі.
4. Регіональний семінар ВТО „Вплив Інтернету таелектронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму“.
5. Активна діяльність громадських туристичнихорганізацій України, створення Всеукраїнського союзу працівників асоціацій,підприємств та організацій туристичної сфери (УкрСоюзТур).
6. Участь України в Олімпійських іграх у Сіднеї таАфінах.
7. Проведення VII Міжнародного туристичного салону „Україна 2000“.
Розвиток туристської галузі вимагає наявності в країнітаких складників, як природно-рекреаційні ресурси, культурно-історичнийпотенціал, туристська інфраструктура тощо. Усім цим вимогам якнайкращевідповідає теорія України: різноманітні природно-рекреаційні ресурси змінюютьсявід гірських ландшафтів Карпат з помірним континентальним кліматом на заході достепових районів сходу України і південного узбережжя Криму з м'якимсубтропічним кліматом; культурно-історичні туристські ресурси відображаютьбагатовікову історію країни та регіонально-культурні особливості.
В порівнянні з 2000р. відбулися структурні зміни, причиноюяких було значне зростання (+57%, або 1,5 млн. осіб) приватних туристськихпоїздок одночасно з різким падінням обсягів транзиту (-54% або 2,6 млн. осіб).
Громадяни України в 2001р. здійснили 15,6 млн. закордоннихпоїздок (приріст склав 16,4%) в тому числі 9,4 млн. туристичних (приріст 8,0%),решта – одноденні відвідання.
Щодо внутрішнього туризму, слід зазначити продовженняактивної діяльності у 2001р. туристичних підприємств таких регіонів як АР Крим,м. Київ, м. Севастополь, Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.
З метою збереження та ефективного використанняприродно-рекреаційних та культурно-історичних ресурсів України, своєрідноювіссю якої є найбільша водна артерія країни – Дніпро-Славутич, і подальшого розвиткуміжнародної і внутрішньої туристської діяльності в кінці 90-х рр. ХХ ст.розроблено Національну систему туристсько-екскурсійних маршрутів під загальноюназвою „Намисто Славутича“. До розробки Національної системи булизалучені представники Державного комітету України по туризму, Міністерстваосвіти і науки України, Міністерства культури і мистецтв України за активноїучасті співробітників Київського університету туризму, економіки і права,Інституту туризму Федерації профспілок України та Фонду „НамистоСлавутича“.
Методичною основою для створення Національної системи ставрозроблений ще в 1980-1984 рр. комплекс туристсько-екскурсійних маршрутів підназвою „Намисто Славутича“ на базі п’яти областей СередньогоПодніпров'я: Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської.
На другому етапі розробки (1997р.) до Національної системибуло включено 12 областей України, які в основному прилягають до Дніпра:Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку, Київську, Кіровоградську,Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську, Черкаську, Чернігівськута м. Київ.
На третьому етапі розробки (1998р.) до Національної системитуристко-екскурсійних маршрутів „Намисто Славутича“ було залученорешту областей Лівобережжя і Правобережжя України та Карпатського регіону:Вінницьку, Волинську, Донецьку, Закарпатську, Івано-Франківську, Луганську,Львівську, Рівненську, Тернопільську, Харківську, Хмельницьку та Чернівецьку.
На основі наявних туристських ресурсів країни можнавиділити такі тематичні напрями маршрутів подорожей туристів та екскурсантів:»По давньоруських містах", «Фортеці та замки України»,«Шляхами української історії», «По святих місцях України»,«Гетьманські столиці», «Козацькими шляхами»,«Чумацькими шляхами», «По Шевченківських місцях», «ШляхамиІ.Франка», «Народне мистецтво України», «Перлинисадово-паркового мистецтва». Такий підхід щодо організації подорожейпередбачає показ природних та культурно-історичних пам’яток разом із наданнямінформаційного та екскурсійного матеріалу, виходячи з певної тематики маршруту.
Розділ ІІ. Екскурсія – як вид активного відпочинку зпізнавальною діяльністю
2.1 Екскурсійна діяльність
Світове співтовариство визнало туризм ефективним засобоміндивідуального й колективного вдосконалення, важливою складовою якого єпослуга суто інтелектуального характеру – екскурсія з її просвітницькою,духовною та освітньою функціями.
Невичерпні екскурсійні ресурси багатьох регіонів нашоїкраїни разом з глибинним національним духовним корінням і традиціямиукраїнського народу дають підставу стверджувати, що саме екскурсії можуть статиактивним і змістовним засобом гармонізації особистості, її духовного зростанняв новій демократичній Україні. Вони є джерелом нової інформації, нових враженьі відчуттів.
Глобальний етичний Кодекс туриста, прийнятий ВТО на порозінового тисячоліття, наголошує на необхідності широкого доступу населення докультурних і релігійних пам’яток, визнає, що кошти, які отримують з відвіданняоб’єктів і пам’яток культури, слід хоча б частково використовувати дляпідтримання, охорони та реставрації цієї спадщини.
Прийнятий у червні 2000р. Верховною Радою Закон України«Про охорону культурної спадщини» прямо стосується туризму. Адже нинівідтворюється стародавня історія Білгорода-Дністровського, яка налічує вже 2500років, Любича, Дубна та Корця, Новгорода-Сіверського та Кам’янця-Подільського,Херсона, Ольвії та Острога, гетьманських столиць – Батурина, Чигирина, Глуховата десятків інших міст.
Нині під охороною держави перебуває160 тис. пам’яток. Цесправжня скарбниця нашої національної спадщини, до якої пролягають десяткитуристських маршрутів. Туристи мають можливість ознайомитися з історією такультурою України. Цікавими для туристів є розкопки античних міст ПівнічногоПричорномор’я – Тіри, Ольвії, Херсонеса, Пантікапея.
Найвизначніші історико-культурні пам’ятки знаходяться вКиєві, Львові, Кам’янці-Подільському, Одесі, Чернігові. Туристів приваблюютьЛатинський собор у Львові, Успенський собор Києво-Печерської лаври, Софійський,Михайлівський Золотоверхий та Володимирський собори.
Від взаємодії органів охорони пам’яток, їх збереження,реставрації та дослідження, ознайомлення з ними широких верств населення,особливо школярів і молоді, залежить майбутнє держави. Варто підкреслити великевиховне значення цієї роботи. Не останню роль відіграють і економічні важелі. Проце свідчить досвід деяких країн світу (Велика Британія, Єгипет, Греція,Індонезія), де питання збереження й пропаганди культурної спадщини перебуваютьпід опікою органів державного регулювання, які забезпечують також розвиток туризму.
То ж надзвичайно важливим є Наказ Держком молодь спорттуризму від 17.01. 2001 р. №7/62 «Про затвердження ліцензійних умоввпровадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього,зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності».
До складу туристичних послуг згідно з Міждержавнимистандартами (ГОСТ 28681.1-95 і ГОСТ 28682.2-95) зараховуються екскурсії,походи, подорожі.
Екскурсія може бути надана як екскурсанту, так і туристу
Екскурсія – туристична послуга, яка забезпечує задоволеннядуховних, естетичних, інформаційних та інших потреб туриста або екскурсанта.
Екскурсант – тимчасовий відвідувач, який перебуває менше 24год. у країні або на об’єкті відвідування.
Екскурсійна діяльність – діяльність з організаціїподорожей, що не перевищують 24 год., у супроводі фахівця – екскурсовода зазаздалегідь складеними маршрутами, з метою ознайомлення з пам’ятниками історії,культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо.
Під час екскурсії учасники мають можливість пізнаватинавколишній світ, природні явища і утворення, історичні ситуації, побутовіелементи, надбання та здобутки місцевості та ін.
Функціональне призначення екскурсії – відпочинок ідозвілля, підвищення пізнавального та культурного рівня, спілкування.
2.2 Класифікація екскурсій
Екскурсійна діяльність має свої характерні ознаки: зміст,тематику, склад учасників, місце проведення, впорядкований маршрут, тривалістьза часом, форму проведення, спосіб пересування, наявність екскурсовода, текстуекскурсії, об’єктів показу і безпосередньо самих учасників.
За змістом екскурсії бувають багатопланові (оглядові) ітематичні. Тематичні екскурсії поділяються на індивідуальні, групові, дляшколярів та студентів, для місцевого населення та приїжджих.
За місцем проведення екскурсії бувають: по місту, за містомта на міжміських маршрутах (інформація в дорозі).
За способом пересування екскурсії поділяються на пішохідні,з використанням транспортних засобів та комбіновані.
Тривалість екскурсії складає від 1 год. до 1 доби.
За формою проведення екскурсії поділяються на звичайні,навчальні, рекламні, екскурсії-лекції, екскурсії-прогулянки,екскурсії-концерти.
2.3 Технологія підготовки і проведення екскурсій
Підготовка екскурсії проводиться в декілька етапів: вибір темиекскурсії, створення екскурсії під вибрану тему, підготовка екскурсовода дляпроведення екскурсії.
Вибір тем екскурсії залежить від потенційного попиту,конкретного замовлення або цілеспрямованого створення «банку»екскурсій. Тема екскурсій повинна об’єднувати всі об’єкти відвідування в єдинеціле.
Підготовка екскурсії проводиться творчою групою, склад якоїзалежить від теми екскурсії. Тут можуть бути залучені працівники музеїв,галерей, наукових закладів, спеціалізованих туристично-екскурсійних організаційі інших.
Робота розпочинається з підбору матеріалу по темі і йоговивчення, відбору об’єктів показу, а також накопичення знань по всіх розділахтеми.
При опрацюванні матеріалів по темі доцільно скластибібліографію літературних та інших джерел, а також використати архівніматеріали, розповіді учасників подій та очевидців, кінохроніку та ін.
Важливим етапом створення екскурсії є правильний підбіроб’єктів показу.
В Україні на державному обліку знаходиться велика кількістьпам’ятників архітектури, історії, культури, археології, а в музеях країнизберігаються мільйони експонатів.
Об’єктами екскурсій можуть бути:
§ місця, пов’язані з історичними подіями;
§ природні об’єкти і заповідники;
§ будівлі і споруди;
§ меморіальні пам’ятники і комплекси;
§ об’єкти, пов’язані з життям і творчістю видатних особистостей;
§ пам’ятники мистецтва;
§ експозиції музеїв, картинних галерей, виставок, технічні експонати;
§ археологічні пам’ятки.
При великій кількості таких об’єктів необхідно звернутиувагу на їх правильний відбір з урахуванням пізнавальної цінності, важливості,змісту, функціонального призначення, безпечності та ін.
Екскурсія не повинна бути перевантажена великою кількістювідвідуваних об’єктів, тому що це збільшує її тривалість і зменшує інтерестуристів. Оптимальна тривалість екскурсії по місту складає 2-3 год., при цьомуз інтересом сприймається не більше 15-20 екскурсійних об’єктів.
При підготовці екскурсії доцільно скласти паспорт на кожнийоб’єкт, в який має бути внесено назву об’єкта, події, пов’язані з цим об’єктомта дати, коли відбувались ці події, місцезнаходження, джерела інформації прооб’єкт та дані про авторів об’єкта, безпека при його відвідуванні, фотографіїта відео зйомки та ін. дані.
Процес створення екскурсії також включає в себе розробкуекскурсійного маршруту, тексту екскурсії, методики проведення, розробку івиготовлення демонстраційного матеріалу (фото, відео, плакати), калькуляціювитрат і розрахунок ціни на екскурсійну послугу, затвердження екскурсії увстановленому порядку, рекламу екскурсійного маршруту.
При пробному обході або об’їзді маршруту екскурсоводзобов’язаний ознайомитися з планом розташування вулиць і площ, визначити місцястоянок транспортних засобів, визначити місцезнаходження об’єкта та площадкидля найкращого показу, провести хронометраж маршруту та ін.
Після пробного обходу або об’їзду затверджуєтьсяконтрольний текст екскурсії, на основі якого екскурсовод готує індивідуальнийтекст, а також різні варіанти даної екскурсії.
На основі контрольного тексту, індивідуального текстуекскурсовода, контрольного обходу або об’їзду, хронометражу маршруту,складається паспорт екскурсійного маршруту і всі ці документи разом подаютьсяна засідання методичної комісії. Методична комісія приймає матеріали та шляхомвідкритого захисту на методичній раді екскурсоводом, який брав участь врозробці екскурсії, затверджує екскурсійний маршрут.
Розділ ІІІ. Перспективи розвитку екскурсійного туризму вДрогобичі
У Дрогобичі турист знайде чимало цікавого, запевняв стороків тому анонімний автор рукописного путівника по місту та околицях.
Так, справді, у місті є що подивитися, є що вивчати, надчим попрацювати. Адже Дрогобич – старовинне місто, що має багату і цікавуісторію, видатних і знаних у всьому світі мистців, літераторів, науковців,величні пам’ятки архітектури, храми тощо. У Дрогобичі збереглися пам’яткиархітектури європейського значення: церкви Святого Юра і Воздвиження ЧесногоХреста, кам'яний костьол, оборонна вежа-дзвіниця, громадський шпихлір (житниця)XVIII ст., багато будівель різних архітектурнихстилів. Пам’ятники Т.Шевченкові, І.Франкові, Юрієві Дрогобичу, В.Стефаникові,національному героєві боротьби за незалежність України у ХХ ст. СтепановіБандері, двотисячоліттю Різдва Христового, польському поетові Адамові Міцкевичуприкрашають місто і увіковічнюють пам’ять славетних людей. У Дрогобичі учнямиміської гімназії були Іван Франко, пізніше – класики української літературиВасиль Стефаник і Лесь Мартович. Вчилися або працювали багато інших відомихлюдей культури: письменники Стефан Ковалів, Осип Туринський, Петро Карманський,Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, композитор ідиригент о. Остап Менцинський, театральний режисер Йосип Стадник, жив, творив ізагинув польський письменник і художник єврейського походження Бруно Шульц, шефГоловного військового штабу Української Повстанської Армії генерал ДмитроГрицай. У Дрогобичі народився і виріс полководець Західно-Української НародноїРеспубліки Григорій Коссак.
За 900 чи 1000 чи більше (достовірних доказів про часзаснування міста немає) свого існування Дрогобич пережив чимало історичних подій,які залишили свій слід у міській архітектурі, історичних пам’ятках, музеяхтощо. За час свого існування у місті розвивалися різноманітні ремесла іпромисли, найстарішим з яких є видобування солі. Нині на геральдичному знакуДрогобича нема ні хижого орла, ні панівної корони. (Ці знаки в різні часи булозображено на гербі міста). Залишилася сіль: дев’ять білосніжних топок на нижнійтемно-зеленій частині гербового щита.
З виробництвом солі пов’язано багато пам’яток (старовиннасолеварня, яка є діючою і сьогодні, історія ряду вулиць тощо). Багато пам’ятокпов’язано з нафтовими промислами, які теж були розвинуті на Дрогобиччині. Вісторію міста записано багато подій, пов’язаних із обороною від багаточисленних загарбників (руйнівний похід угорських феодалів (1610р.), турків(1639р.), похід угорських полчищ (1498р.), повстання Дрогобича та ін.).
В історії Дрогобича є чимало «білих плям», якіпотребують досліджень і наукового аналізу істориків, археологів,літературознавців. У цьому плані у міста є величезний потенціал і перспективи:поряд із дослідженнями Михайла Шалати, Романа Пастуха, Петра Сов’яка повинніз'явитися праці молодих фахівців, які навчаються у Дрогобицькому педагогічномууніверситеті. Історія міста, його старовинні вулиці і пам’ятки повинніпривертати увагу і школярів, адже, знати історію свого міста – почесна справаюних дрогобичан.
Отже, на мою думку, дослідницька краєзнавча робота маєпроводитись як у школі, так і у місцевому ВУЗі. Туристсько-краєзнавча роботамає декілька цілей: всебічне вивчення історії міста; накопичення матеріалу дляпоповнення краєзнавчого музею; використання матеріалу з метоютуристсько-екскурсійної діяльності. Крім того, глибокі і різноманітнікраєзнавчі матеріали сприяють справі охорони і збереженню пам’яток історії ікультури, творів мистецтва, рукописів тощо. І це дуже важливо. Адже стародавнякультура і історія нашого міста – унікальне, неповторне, багатогранне явище,котре у кожному випадку потребує спеціального дослідження.
Такі дослідження, приміром, можуть проводитися у такихнапрямках: 1) дослідження історії вулиць і архітектурних споруд; 2) дослідженняпам’яток, пов’язаних із сакральним мистецтвом; 3) дослідження, пов’язані зісторико-літературною спадщиною діячів міста. Саме у такому ракурсі у моїйроботі спроектовано три екскурсійні маршрути: «Вулицями старогоДрогобича», «Старовинні храми міста», "І.Франко іДрогобич".
Проекти подано із врахуванням особливостей нашого міста(старовинні вулички, центральні забудови), які передбачають використання такоїефективної форми організаційної системи туристсько-екскурсійних маршрутів, якрадіальні, нетривалі, менш протяжні та більш деталізовані походи, прогулянкипізнавального спрямування в межах однієї тематики. Мої проекти розраховано налюдей, які обмежені часовими рамками (1-2 год.), тобто відпочиваючими, якіпроходять лікування в Трускавецьких, Східницьких та Моршинських санаторіях тана учнів шкіл, студентів, працівників різних підприємств і організацій.
Розділ ІV.Розробка проектів піших екскурсій містом Дрогобичем
4.1 Вулицями старого Дрогобича
Над Тисьменичков-річков,
Що звесь «нафтовов калюжею»,
Там город преславний Дрогобичлежить,
Преславний, та не дуже.
І хоч Борислав, Трускавець,
Стебник і другі діти
На нього сиплють слави блиск, –
Він якось не міг проясніти.
І хоч дрогобицькі самі
Тож лепські горожане,
Цибулярі і зваричі, –
Все ж місто їх мало де знане.
Та й не скажу, щоб мало вни
О славу міста дбали:
Щоб в світі вславитись, чого
Вони не виробляли!
Іван Франко. «Похвала Дрогобичу»
У передгір’ях зелених Карпат, оперезаних синьою стрічкою Тисмениці, на межі з Наддністрянською рівниноюрозкинувся стародавній Дрогобич.
Походження назви Дрогобич залишається нез’ясованим.Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину щена зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового у тому місці, деміж Дрогобичем та Бориславом лісиста гора Тіптюж існувало поселення Бич,оточене валами з дерев’яним частоколом і ровами з водою. Десь у тих часах йогозахопило і спалило військо тюркських кочовиків, ймовірно половців. Уціліліжителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали Другий Бич. З плином столітьнародна традиція об’єднала ці два слова в одне, і вийшов Дрогобич.
Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста.Дехто виводить її від слова «другий бік», що пізніше теж злилися, босучасне місто почалось на другому боці річки-потічка Побук (тепер Серет),навпроти солеварні. Пов’язують топонім Дрогобич і зі словом«драговина», що означає болотисте місце, адже первісна територіяміста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка проутворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.
Який вік Дрогобича, невідомо. Кажуть про 900, 1000 і більшероків, хоча достовірних доказів не подають. Тим часом найдавніша з відомихдокументальна згадка є у міському акті Львова і датується 6 листопада 1387р. Невикликає сумнівів, що початок Дрогобичу дали джерела ропи – солоної води, зякої виварюють сіль, колись дуже дорогу.
Сіль у Дрогобичі почали вивалювати і постачати навнутрішній та європейський ринок приблизно 1000 років тому. Цим займалисяпрацівники жупи – солеварні. Технологія проста і збереглась донині. У мідні абозалізні чани (черіні) наливали добуту з колодязя відрами ропу, під чанами палаввогонь, вода випаровувалась, а сіль залишалась. Щороку спалювали тисячі возівдров. Сіль продавали на розсип, у мішках, бочках або у вигляді конусоподібних,запечених на вогні топок. Солевари й заснували найдавнішу дільницю Дрогобича –Зваричі, з якої зародилось місто. Є в Дрогобичі й вулиця Жупна. Дев’ять топокбілої солі, розташовані на блакитному тлі згори у низ у пропорції 4, 3, 2,складають основу герба і прапора міста.
Дрогобич заснували предки русинів-українців, які мешкалитут з прадавніх часів. Потім місто входило до складу могутньої Українськоїдержави – Русі зі столицею в Києві. Коли вона впала під ударамимонголо-татарських орд, Дрогобич залишився в складі Галицько-Волинськоїдержави.
Від 1339р. місто разом з іншими землями Галичини булозайняте королівською Польщею. Сюди почали прибувати у все більшій кількостіпольські чиновники, ремісники, купці, духовенство. За ними потягнулисяпредставники інших національностей, зокрема євреї, які вже у XVII ст. займали ціле передмістя – Лан.
Під впливом королівської адміністрації українське населеннявитіснялося з центральної частини на околиці. За міськими валами сформувалисяпередмістя – Зварицьке, Задвірне, Плебанія, Міські Загороди, Лішнянське,Завіжне. Разом з уже згадуваним єврейським передмістям Лан і початковозаселеним передмістям Війтівська Гора вони у ХІХ ст. після ліквідації міськихвалів злились і утворили місто Дрогобич у сучасному розумінні.
Повільний плин життя Дрогобича тих часів постійнопорушувався непередбаченими подіями. Місто часто потерпало від повеней,неврожаїв, епідемій чуми і холери, іноземних військ, що переходили через нього,непосильних поборів. Багато разів воно горіло, його затоплювали води Побуку іТисмениці.
Жахлива руїна, цілковитий занепад господарства. Небувалезубожіння населення – ось що побачили австрійські війська і чиновники, коливнаслідок першого поділу Польщі в 1772р. Галичина опинилася під владоюцісарської династії Габсбургів.
Нова, хоч теж окупаційна, влада дозволила монахам-о.о.Василіанампобудувати монастир з церквою Святих апостолів Петра і Павла і відкрити тампершу міську гімназію з українською мовою навчання. Їм же передали будівлімонастиря і костелу кармелітів (тепер кафедральний собор Пресвятої Трійці).
Наступний потужний розвиток Дрогобича безпосередньопов’язаний з початком промислової переробки бориславської нафти. «Чорнезолото» черпали відрами просто з неглибоких колодязів, а при свердлінніземлі воно «вибухало» – било високими фонтанами. Від 1860-х рр. у Дрогобичіпоявились перші нафтопереробні заводи, по-тодішньому рафінерії. Сюди попливлиіноземні капітали, спеціалісти, робоча сила, а особливо після побудовизалізниці через Дрогобич. Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич«нафтовий», швидкої забудови кам’яними домами він набув цілкомєвропейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі – від готичного,ренесансного, барочного, класичного – до електричного і модерного.
/>
Розпочнемо екскурсію з майдану Ринок. Основна спорудамайдану – ратуша. Перша міська ратуша була дерев’яною. У XVII ст. стояла вже друга ратуша – мурована.Центр міста був обнесений високими валами з дубовим частоколом, глибокимировами. Збереглися назви вулиць Завалля і Підвалля. До центру вели чотирибрами, обабіч яких стояли оборонні вежі: брама Жупна, Угорська, Львівська, Замкова.Мурована ратуша мала високу вежу на якій сидів дозорець із трубою, що сповіщавпро пожежі чи про наближення ворогів. Перший поверх складався з кімнат війта,писаря, канцелярії. Другий поверх займала велика кімната, в якій сидів бургомістрі райці. Масивні залізні двері вели до скарбівні, де зберігався «мечправосуддя» (меч ката). Ката в Дрогобичі не було. При потребі йоговикликали зі Львова. У підземних мурах ратуші знаходилася тюрма.
Сьогоднішня ратуша – п'ята за чергою – споруджена в 20-хроках минулого століття, архітектори – І.Семкович, М.Никодимович. Декількастоліть Ринкова площа була центром торгівлі. Щопонеділка їхали сюди возамиселяни з усього повіту, і починався торг. Продавались-купувались дари землі,лісу, річок, ремісницькі вироби. У Дрогобичі XVI-XVIII ст. ремісникиоб’єднувались в цехи, котрі мали свої статути, герби. Цехів було немало:ковальський, бондарський, ткацький, кравецький, шинкарський, кушнірський,шевський… Були у місті сідлярі, пекарі, котлярі, «поворозники»,пивовари і навіть водоноси (перший скромний водогін у місті споруджено в 1552р.– він з’єднував центр із Гіркою). У XVII ст. (1663р.) Дрогобич придбав на ратушугодинник. Центр був заселений переважно поляками, передмістя – переважноукраїнцями, крім Лану, де оселилися євреї. У 1578р. король Стефан видав суворийнаказ, за яким прибулому єврею не дозволялося перебувати в місті більше трьохднів. Оскільки євреїв все більшало, дрогобицький староста Микола Данилкович у1616р. «розщедрився» для них на недорідний лан, звідки й пішла назвапередмістя.
«Твій Ghetto,що зоветься Лан,
Оце-то раз дивниця:
Здаєсь, що не зрівняєсь з ним
І львівська Зарваниця.»
Іван Франко. «Похвала Дрогобичу»
На Лані в 1835 році відкрито одну з найбільших назахідноукраїнських землях хоральну синагогу. Незважаючи на постійні утиски,дискримінацію, частина єврейських поселенців, займаючись торгівлею і ремеслом,зуміла скласти значний капітал і поступово перебралася у центральну частинуДрогобича, де вже на початку ХХ ст. їм належала більшість домів і склепів.
Свій початок з майдану Ринок бере вулиця І.Мазепи. Тепер,як і в старі часи дрогобичани любили поласувати кавою. У гарному будинку №2знаходилася цукорня купця Ю.Федевича. був то місцевий чоловік, який зумів збитикапітал і відкрити тут, сказати б по-сьогоднішньому, кафе. Торгував кавою,чаєм, тістечками, не відмовляв і любителям хмільного.
З південного боку площу Ринок «замикає» кам'янацерква Пресвятої Трійці. почали її будувати в 1700р., а посвятили в 1709р.Спочатку вона правила костьолом отців кармелітів взутих при їх монастирі XVI ст. Коли західноукраїнські землі окупувалаАвстрія, цісар Йосиф ІІ в 1789р. ліквідував монастир, костьол же передав підцеркву греко-католицького обряду. Приміщення монастиря деякий час займали магістратськебюро, дитячий виховний заклад, а в 1813р. його передано отцям василіанам заумови, що ті вестимуть у ньому «нормальну», тобто чотирикласну школу.Саме в цій школі з 1864 по 1867 рр. навчався Іван Франко. В цей час він жив усвоєї тітки Кошицької. Хата стояла праворуч Бориславського тракту за потоком.Тітчин чоловік утримував столярню.
Пізніше, у 1882 році, у своєму творі «ПохвалаДрогобичу», Іван Франко напише:
«Твій бориславський тракт – гай,гай,
Се восьме чудо світу!
Здаєсь, що на нім ти болото зібрав
З ціліського повіту»
У 1911р. на Західній Україні широко відзначалося 100-річчявід дня народження М.С.Шашкевича – українського письменника, організатора такерівника «Руської трійці» – гуртка передової молоді, до складу якоговходили І.Вагилевич, Я.Головацький. Свою мету вони вбачали у культурномувідродженні західноукраїнських земель. Головним їх кроком у досягненні метибуло видання безсмертного альманаху «Русалка Дністровая».
Того року передова українська громадськість Дрогобичавстановила на церкві Пресвятої Трійці пам’ятну дошку з пристрасними рядкамиМ.Шашкевича:
«Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила,
Чому ж мова єй не мила?»
Ця дошка проіснувала до 40-х років минулого століття. Вчаси культу особи її зняли. Кілька десятиліть про меморіальну плиту нічого небуло відомо. Але дбайливістю добрих людей вона зберігалась у запасникахДрогобицького краєзнавчого музею. У жовтні 1989р. пам’ятку повернуто на їїзаконне місце.
В 2000 році здійснено ремонт, реконструкцію, реставрацію інаново розписано приміщення церкви.
Дзвонить годинник на ратушній вежі. Чого тільки не бачивцей майдан протягом століть: залізні полки Данила Галицького,турецько-татарських загарбників, козаків Хмельницького, Українських СічовихСтрільців, «визволителів» 1939р., німецьких окупантів, труни зостанками 486 своїх громадян. Майорить на шпилі ратуші національний прапор,піднятий 2 квітня 1990р. Пережив майдан й «Помаранчеву революцію».Віддзвонює годинник на вежі новий час.
Підходимо до площі Замкова Гора. Величний пам’ятник нашомуземлякові, вченому середньовіччя Юрію Дрогобичу (Котермаку). Свої праці вінпідписував псевдонімом Дрогобич. Його наукова праця «Прогностична оцінкапоточного 1483р.» стала науковим посібником для студентів Болонськогоуніверситету, поміж якими був і Миколай Копернік. У цьому університетіЮ.Котермак був ректором. Скульптор пам’ятника Теодозія Бриж не дожила довідкриття скульптури 3 місяці, хоча скульптура була готова і зберігалася вкомунальних службах понад 10 років. Пам’ятник відкрито восени 1990р. Навідкритті був присутній Президент України Л.Кучма.
Перейдемо до найстаріших споруд міста. Одна з них –готичний парафіяльний костьол св. Бартоломія. Королівським указом від 16 грудня1392р. ухвалено будівництво костьолу. В тім указі Владислав Ягайло пообіцявщорічно виділяти на будову «6 куп грошей широких». Навряд чи довгодопомагав король грошима. Костьол в основному споруджувався на мозольні коштидрогобичан. Аж до 1511р. тривало це будівництво, бо зазнавало неодноразовихруйнувань. Львівські вчені Іван та Роман Могитичі при обстеженні костьолувстановили, що зведено його на місці давньоруського терему княжого воєводи ічастина цього терему увійшла в будівлю костьолу. Терем був квадратної форми, звнутрішніми розмірами 8,78 х 8,10 м., мав три яруси, сягаючи висоти 10,5 м. В свій час костьол славився барочним вівтарем, іконою Матері Божої з Ісусом Христом,написаною, можливо, в XIV ст.,фресками, бібліотекою стародруків, вітражами Я.Матейка, С.Виспянського,Ю.Мегоффера.
На жаль, ця пам’ятка архітектури в 40-70 рр. ХХ ст. зазналатяжкої долі багатьох інших культових споруд. На сьогоднішній день крімреставрованих у 80-х роках львівськими реставраторами купольних, частининастінних фресок, кількох великих дерев’яних таблиць з латинським і польськимтекстами, надгробку п. Рамултової, близько 13% вітражів, тут майже нічого незалишилося.
Цікава історія південних дверей костьолу. Зверху, наддверима, зображений герб Дрогобича за часів Польщі: орел з розпростертимикрилами, а поряд щит із зображенням 9 соляних топок. Обабіч висічені з каменюдва великі хрести. А історія їх така. Тевтонські рицарі, під Грюнвальдом(1410р.) принесли польському королю Владиславу Ягайлові і литовському князюВітовту два мечі й заявили: «Прийміть, щоб мали чим битися». Прийнявзухвалий дар вірний воєвода короля Ян Менжик. А коли польсько-литовськевійсько, в якому було багато українців, розбило тевтонську силу, корольподарував ті мечі Менжику. У 1422 році король призначив Менжика війтом уДрогобич. У Дрогобичі новопризначений війт спорудив собі на горбі будинок.Звідси і назва вулиці Війтівська гора. Давши гроші на оздоблення дверейкостьолу, він звелів по боках вирізьбити два свої незвичайні мечі. Під часпоновлювальних робіт у 1791р. зображенням надали форми хрестів – як їх бачимонині. В 1910р. біля костьолу спорудили окремий пам’ятник Грюндвальської битви.На жаль він не зберігся.
Поряд з костьолом знаходиться оборонна цегляна вежа, якадатується ХІІІ – першою половиною XV ст. В 1551р. будівничий з Перемишля Іван Грендош надбудував на ній щеодин ярус висотою 2,5 – 3 м. При реставрації в ХІХ ст. цей ярус розібрали інадали будівлі інших форм. Товщина стін сягає 2м. дверні прорізи на висотідругого-третього ярусів служили виходами на земляний вал та на бойову галереюдерев’яного частоколу поверх цього валу. У порівнянні з центром, костьол у фортифікаційномувідношенні був майже недоступним. На значно меншій території тут стояли своїтри башти, а головне – оборонна вежа. Та й сама споруда костьолу була опоясана вгорідвома рядами бійниць. Центр міста і костьол з’єднувала мурована брама Жупна здубовим відкидним мостом.
Виходимо на вулицю імені Тараса Шевченка, підходимо добудинку, де колись була розташована «Мистецька вітальня», а заразрозташована адміністрація нафтопроводу «Дружба».
Пригадаймо початок повісті І.Франка «Бориславсміється»: «Сонце досягло полудня. Годинник на ратушевій вежі вибившвидко і плачливо одинадцяту годину… Цілий плац на розі вулиць Панської іЗеленої заповнений був людьми, деревом, камінням, цеглою, гостям, купами глиниі подобав на велику руїну.». Вулиця Панська – то нинішня Т.Шевченка,Зелена – теперішня І.Франка. Багатий нафтопромисловець Гартенберг будує цювелику кам'яницю з колонами. Переповідають, ніби Гартенберг забагнув вимоститипідлогу вітальні золотими австрійськими монетами. За дозволом він звернувся доцісаря Франца-Йосифа. Той дозволив, проте поставив умову: монети викладати неплазом, а ребром. Гартенберг од задуму відмовився.
За часи Івана Франка, вулиця носила назву Панська. Та вонай відповідала своїй назві. Селилися тут багаті жителі міста: нафтопромисловці,лікарі, адвокати. У ті часи вулиця була зашутрованою але брудною. На 1911р.очікувався візит до Дрогобича наступника австрійського престолу, архікнязяКарла-Франса Йосифа, або простіше, Карла Габсбурга. Магістрат, не бажаючиосоромитись перед такою особою, приступив до корінної реконструкції вулиці.Роботами керували майстри Василь Петричка і Валігула. Камінь доставляли зоколиць села Сколе, бруківку – з міста Тшебіня в Чехо-Словатччині. Спочаткузняли на 70 см. верхній шар проїжджої частини. На самий низ насипали грубий шаршутру, далі – коленого каменю, який укладали «на ребро», тоді –товченого шутру, після чого утрамбували 20-тонним паровим котком. Потім йогонакрили шаром щебеневого відсіву та піску і знову провальцювали. Лише на такунадійну «подушку» уклали бруківку. Таке кам'яне покриття можнавважати вічним. Карл Габсбург приїхав акурат на Великдень, у квітні місяці. Самбув на красивому коні. Супроводжував сина цісаря ескадрон уланів. Пробув він уДрогобичі не більше одного дня, а впорядкована вулиця стала місцем прогулянок,зустрічей дрогобичан.
З правої сторони в приміщенні теперішнього концертного залуЗаслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю «Верховина» до20-х років минулого століття знаходився магістрат. У прибудованій до магістратутюрмі – цюпці – був ув’язнений І.Я.Франко, якого 11 – 13 червня 1880р. етапу вала пішки з Коломиї до Нагуєвич австрійська поліція. З кінця 20-х років і до1939р. тут містився польський стрілецький легіон.
На той час, аж до розпаду Австро-Угорської імперіїбургомістром Дрогобича був Раймонд Ярош. Його власністю були дім і поле у селіМодричі, санаторій у Трускавці, басейн на Помірках, фабрика паперу біля містаКросно в Польщі. Коли з Дрогобича виїжджали нафтові магнати брати Шпіцмани,Ярош купив у них гарну кам'яницю (бувший Палац школярів, навпроти філологічногофакультету Педагогічного Університету), збудовану в еклектичному стилі. Отакжили колись «вершки» ділового Дрогобича. Всі вони переважно належалидо польської або єврейської грошовитої еліти. Серед місцевих українців великихбагачів не було. Водночас існувало і дрогобицьке «дно» – жебраки.Серед жебраків були й свої рекордсмени. Так, один з них назбирав на весіллядоні 17 тисяч золотих, за які міг купити 150 корів. Була ще й одна жінка –Февронія Сікорова. Нажебравши грошей, вона замовила каменяреві спорудити нацвинтарі пам’ятник… самій собі. Кожного дня ходила молитися до цьогопам’ятника. Діти перші дві літери в прізвищі стерли. Неписьменна Сікорова лишезгодом дізналася про причину їх насмішок.
Через дорогу від будинку Раймонда Яроша знаходитьсяприміщення колишньої гімназії, яка відкрилася 21 вересня 1858 року.
Саме до цієї гімназії, після закінчення«нормальної» школи отців-василіан (1864-1867), вступив Іван Франко.Навчалися у гімназії 8 років. Суворою була дисципліна в гімназії: за«двійку» батьки учня платили 15 злотих штрафу. Гімназист не смівпісля восьмої години вечора з'являтися на вулицях міста. За згадкоюІ.Погорецького, «в гімназії був Франко дуже скромний і несміливий. Ходив уполотняній блузі, носив багато книжок і багато читав». Розпорядженням радивід 9 травня 1868 року Івана Франка, як кращого учня, але матеріальнонезабезпеченого, було звільнено від оплати за навчання. Заробляв Франко напрожиття тим, що навчав дітей багатих міщан. У тодішній гімназії було кількавчителів які справили вплив на формування світогляду світозвістного Каменяра:Іван Верхратський, Юлій Туринський, Міхонський, Гюкель. У Дрогобичі Іван Франкорозпочав свою літературну діяльність. Тут він написав «Народнупісню», «Котляревський», багато ліричних поезій. Післязакінчення гімназії І.Франко продовжував навчання у Львівському університеті.
У цій же гімназії з 1890 по 1892 рр. навчалися ЛесьМартович і Василь Стефаник, які перевелися сюди з Коломийської гімназії.
В 1896 році гімназію було переведено в новозбудованетриповерхове приміщення, а цей будинок віддали під жіночу школу ім. КоролевиЯдвіги.
Поряд з гімназією – погруддя польського поета АдамаМіцкевича. На старих поштових листівках збереглося зображення первісногопам’ятника поетові, спорудженого в 1894 році. Там він височіє на повен зріст.Однак, пізніше, скульптуру було пошкоджено. Відновлено її після Другої Світовоївійни.
Переходячи по вулиці імені Тараса Шевченка, з лівої стороними бачили вулицю імені Адама Міцкевича, яка належить до найкоротших у місті. Тав архітектурному відношенні – це цікавий куточок Дрогобича. В красивих,просторих кам’яницях кінця ХІХ –початку ХХ ст. мешкали представники імущихкласів. Австрійські власті порахувалися з побажаннями корінного українськогонаселення і на честь 100-літнього ювілею великого Кобзаря присвоїли вулиці йогоім’я. Від 1990р. – вул. Адама Міцкевича. Є згадка, що на цій вулиці, у будинку,поряд з кінотеатром жив на початку 90-х років ХІХ ст. український письменникЛесь Мартович (в цей час учень гімназії).
Пройшовши сквером, виходимо до міського Будинку«Просвіта». Біля цього будинку 9 жовтня 1966р., коли відзначалося 110-річчя від дня народження Івана Франка, відкрито один із кращих пам’ятниківписьменникові (автори В.Одрехівський, Я.Чайка, Є.Мисько).
З лівої сторони розташований будинок, що належав«нафтовому» адвокатові Йонашу Гершдерферу. Споруджений він на початкуХХ ст. Гершдерфер спеціалізувався на справах бориславських нафтовихкапіталістів. Мав він свого садівника, який вирощував коло дому екзотичні длянашого краю дерева. Частина з них, зокрема магнолія та оцтове дерево,збереглися донині.
В 2001 році в сквері, який дрогобичани завжди називали«парком Сталіна», оскільки тут стояв пам’ятник Сталіну до 1961 року,було споруджено пам’ятник борцеві за волю України, національному героєві –Степану Бандері.
Сотні однодумців, сивих ветеранів боротьби за волю України,бувших воїнів визвольної боротьби були присутні на відкритті пам’ятника. Підчас відкриття пам’ятника з промовою виступив онук Степана Бандери – СтепанБандера.
Переходимо на площу Т.Шевченка. Поет зображений у молодомувіці (скульптори І.Гончар та А.Гончар, архітектори В.Гнатюк та М.Стухляк). Чомув молодому, а не в старшому віці? Пам’ятник молодому Шевченкові збудований у Вашингтоні,в Буенос-Айресі, на Україні в місті Яготині на Київщині. Так чому ж самемолодому? Шевченків «Кобзар» з'явився, коли авторові було 26. Найреволюційнішітвори – «Сон», «Кавказ», «Заповіт»,"Єретик", "І мертвим, і живим, і ненародженим…" – поетнаписав в 1884-1845 рр., тобто в 30-31-річному віці. Ще раніше були написанізнамениті «Гайдамаки», драма «Назар Стодоля». Пам’ятникмолодому Шевченкові у Дрогобичі – символ нашого відродження, загальногооновлення. Пам’ятник відкрито в день святкування 900-річчя міста.
/>
4.2 Старовинні Храми міста Дрогобича
Цікава сторінка історії Дрогобича – релігійне життя. Деякіджерела доносять відомості про церкву Зачаття Пречистої Діви Марії, переданупольським королем у XIV ст. підпарафіяльний костьол, і церкву св. Івана. Остання знаходилась на давньомупередмісті – Міських Загородах (сучасна вулиця М.Тарнавського). До XIV ст. відносятьзгадки про давні церкви на Зварицькому передмісті – попередниць нинішніх церковсв. Юра і Воздвиження Чесного Хреста. Існували церкви св. Параскевії таПресвятої Трійці (на території теперішнього Малого Ринку). Становищеукраїнської церкви було нелегке: вона постійно переслідувалась й обмежувалась управах. Українських храмів у межах міста не дозволялось будувати. Права віруючих-українціву Дрогобичі захищало Ставропігійське братство, що не підпорядковувалосьмісцевій духовній владі.
Всього у Дрогобичі до 1939 року діяло сім українськихцерков. Богослужіння в них відправляли десять (а часом і більше) священників,зокрема сім отців василіан і три світські (останні ще вчили катехізму учнівшкіл і гімназії).
Василіани брали активну участь у суспільно-політичному,економічному і культурному житті української громади. Головним їх осідком з70-х рр. XVIII ст. була дерев’яна церква св. Петра і св. Павла з монастирем на вулиціСтрийській. У 1813р. василіани отримали нинішнє приміщення церкви ПресвятоїТрійці (теж з монастирем).
З південного боку площу Ринок «замикає» кам'янацерква Пресвятої Трійці. Почали її будувати в 1700р., а посвятили в 1709р.Спочатку вона правила костьолом отців кармелітів взутих при їх монастирі XVI ст. Коли західноукраїнські землі окупувалаАвстрія, цісар Йосиф ІІ в 1789р. ліквідував монастир, костьол же передав підцеркву греко-католицького обряду. Приміщення монастиря деякий час займалимагістратське бюро, дитячий виховний заклад, а в 1813р. його передано отцямвасиліанам за умови, що ті вестимуть у ньому «нормальну», тобточотирикласну школу. Саме в цій школі з 1864 по 1867 рр. навчався Іван Франко.
У 1911р. на Західній Україні широко відзначалося 100-річчявід дня народження М.С.Шашкевича – українського письменника, організатора такерівника «Руської трійці» – гуртка передової молоді, до складу якоговходили І.Вагилевич, Я.Головацький. Свою мету вони вбачали у культурномувідродженні західноукраїнських земель. Головним їх кроком у досягненні метибуло видання безсмертного альманаху " Русалка Дністровая".
Того року передова українська громадськість Дрогобичавстановила на церкві Пресвятої Трійці пам’ятну дошку з пристрасними рядкамиМ.Шашкевича:
«
Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила,
Чому ж мова єй не мила?»
В 2000 році здійснено ремонт, реконструкцію, реставрацію ізаново розписано приміщення церкви.
Перейдемо до однієї із найстаріших споруд міста – готичногопарафіяльного костьолу св. Бартоломія. Королівським указом від 16 грудня 1392р.ухвалено будівництво костьолу. В тім указі Владислав Ягайло пообіцяв щорічновиділяти на будову «6 куп грошей широких». Навряд чи довго допомагавкороль грошима. Костьол в основному споруджувався на мозольні кошти дрогобичан.Аж до 1511р. тривало це будівництво, бо зазнавало неодноразових руйнувань.Львівські вчені Іван та Роман Могитичі при обстеженні костьолу встановили, щозведено його на місці давньоруського терему княжого воєводи і частина цього теремуувійшла в будівлю костьолу. Терем був квадратної форми, з внутрішніми розмірами8,78 х 8,10 м., мав три яруси, сягаючи висоти 10,5 м. В свій час костьол славився барочним вівтарем, іконою Матері Божої з Ісусом Христом,написаною, можливо, в XIV ст.,фресками, бібліотекою стародруків, вітражами Я. Матейка, С. Виспянського, Ю. Мегоффера.
На жаль, ця пам’ятка архітектури в 40-70 рр. ХХ ст. зазналатяжкої долі багатьох інших культових споруд. На сьогоднішній день крімреставрованих у 80-х роках львівськими реставраторами купольних, частининастінних фресок, кількох великих дерев’яних таблиць з латинським і польськимтекстами, приблизно 13% вітражів, надгробку п. Рамултової тут майже нічого незалишилося.
Цікава історія південних дверей костьолу. Зверху, наддверима, зображений герб Дрогобича за часів Польщі: орел з розпростертимикрилами, а поряд щит із зображенням 9 соляних топок. Обабіч висічені з каменюдва великі хрести. А історія їх така. Тевтонські рицарі, під Грюнвальдом(1410р.) принесли польському королю Владиславу Ягайлові і литовському князюВітовту два мечі й заявили: «Прийміть, щоб мали чим битися». Прийнявзухвалий дар вірний воєвода короля Ян Менжик. А коли польсько-литовськевійсько, в якому було багато українців, розбило тевтонську силу, корольподарував ті мечі Менжику. У 1422 році король призначив Менжика війтом уДрогобич. У Дрогобичі новопризначений війт спорудив собі на горбі будинок.Звідси і назва вулиці Війтівська гора. Давши гроші на оздоблення дверейкостьолу, він звелів по боках вирізьбити два свої незвичайні мечі. Під часпоновлювальних робіт у 1791р. зображенням надали форми хрестів – як їх бачимонині.
Пройдемося вулицею імені нашого земляка, вченогосередньовіччя Юрія Дрогобича (Котермака). З лівої боку, де невеликий сквер, мибачимо пам’ятний хрест, встановлений дрогобичанами у 1992р. в пам’ять пронайдавнішу церкву у Дрогобичі. За переказами у цьому сквері стояла перша церкваЗачаття Пречистої Діви Марії. Уже Казимир, завойовник Галицької Русі,«відняв руським церкву Пречистої і віддав її пришельцям римськоговіросповідання»; польські феодали в 1340 році переобладнали її підкостьол. Пізня осінь 1498р. На Прикарпаття, як свідчить літописець, насунулосімдесятитисячне турецько-татарське військо: «иже начаме около Дністру,около Галича, Жидачева, Дрогобича, сам бора огнем и мечем поплениша».Небагато після того нашестя лишилося в Дрогобичі людей, хат. Згоріли тоді й тридрогобицькі церкви: дам де був перша церква (Діви Марії), св. Юра таВоздвиження Чесного Хреста.
В 1541р. тут побудовано новий костел, що простояв до1788р., коли його продали і перевезли до села Новошичі на Дрогобиччині. В1838р. дрогобицькі міщани спорудили на цьому місці пам’ятну колону, замурувавшив неї пляшку з відповідним записом. Колона витримала всі буревії історії,пережила війни, окупації, свавілля і беззаконня періоду культу особи, та незмогла протистояти сучасним бюрократам. У 1986р., подібно, як у 30-і рокивойовничі атеїсти нищили церкви та собори, колону знесли. За сквером злівазбігає донизу вулиця Маріїнська історично названа в честь першої церкви ДівиМарії.
Перейшовши вулицею Маріїнською та Жупною перед намивідкривається вид на ще одну церкву древнього Дрогобича – св. Юра. Як ужезгадувалося, в 1498р. Дрогобич зазнав чергового набігу татар, внаслідок якогопервісне приміщення церкви св. Юра згоріло. На її місці споруджено новий,відомий нині храм. Церква по праву вважається унікальним витвором українськоїдерев’яної архітектури галицької школи; про неї розповідається у всіхмистецьких виданнях. «На Україні немає іншої церкви з такою мальовничоюгрою об’ємів…Храм св. Юра і дзвіниця – це справжня поема в дереві, витесана сокирою,немов велетенський скульптурний твір» – так говорить про храм св. Юра вДрогобичі відомий український мистецтвознавець Г.Н.Логвин.
За народною легендою цей «храм без жодногогвізда» місцеві чумаки виміняли на сіль аж за Дніпром і на возах привезлийого у рідне місто. Дослідники ж вважають, що церкву св. Юра змайстровано іпоставлено в селі На дієво (Долинського району, Івано-Франківської обл.), а в1657р. її купили і в розібраному вигляді перевезли до Дрогобича.
Церква – тризубна, трибанна, з восьмигранними верхами. Усхідній частині має низеньку аркаду, що переходить у широке«опасання». Обшита ґонтом. Інтер’єр храму мальовничий і складний,побудований на співставленні об’ємів маленьких криласів-капличок. Розписи, щосуцільно вкривають стіни, яруси та склепіння бань, добре гармоніюють з фактуроюдерева. Іконостас різьблений, позолочений. Під хорами читається напис:«Розписані були хори сі р.Б.1691 міс. Квітня за старанням Братства ікоштом Григорія Проскурського». З напису, вміщеного на іконі в південнихворотах іконостасу дізнаємося: «Написана вона (ікона) 1651р., обновлена1843р.». Ікона північних воріт 1659р.; одна ікона св. Миколая 1759р. Одинантаміс бічного вівтаря має рік 1700. Діяла церква до 1961 року. Оскільки їїприміщення невелике і становить виняткову архітектурну та мистецьку цінність,богослужіння в ній відбуваються в найбільші релігійні свята – на Різдво,Йордан, Великдень і на Юрія.
Перейдемо тепер до церкви Воздвиження Чесного Хреста яка зчасу побудови суперничала за парафіян зі своєю красивою «сусідкою» –церквою св.Юра.
Церква Воздвиження Чесного Хреста разом із монументальноюдзвіницею, що збудована у формах давніх оборонних дерев’яних веж, складаєчудовий ансамбль рідкісної гармонії. До середнього зрубу зі сходу притуливсянизький вівтар, із заходу – бабинець з аркадою і маленьким наметовим верхом.Невеликий двоярусний іконостас не закриває фігурного вирізу арки, крізь якийвидно вівтарний розпис; вище від вирізу арки теж є розписи. Після черговогонападу на Дрогобич татар храму не стало. В 1661р. дрогобичани відбудували його;інтер’єр розписано в різний час. На внутрішній стіні церкви по правій руцівидно напис: "Іоан Іляшевич – родич Грушатицький, пом’яни його Господи вцеркві своїй – Амінь – Р.Божого (1636) міс. Липня". Виходячи з іншогонапису, бачимо, що 1754р. записав церкві якийсь Андрій Зубрицький і дружинайого з Немировських 700 золотих.
Пройшовши вулицями Зварицькою виходимо на вулицю Коцюбинського(колишню Церковну). Не даремно вона мала таку назву. На ній розташована ще однадерев’яна церква – церква св. Парасковії-П’ятниці. Ця церква менша всіх усіхдерев’яних церков Дрогобича і новіша, бо споруджена у 1815 році на місцідавньої, через необережність у день Різдва Христового спаленої.
Ще одна церква, яка заслуговує уваги, розташувалася напередмісті Лішнянське (сучасна вулиця Івана Франка) – церква Різдва ПресвятоїБогородиці. Церква кам’яна і подібна у вигляді до так званої костелівки.Побудована на місці розібраної дерев’яної у 1850р. стараннями ігуменаО.Гнатевича, а коштами мешканців Лішнянського передмістя. Від старого храмузалишилась тільки «фігура-вежа», змайстрована у другій половиніХІХст. Всередині великий вівтар поставлений 1850р., коштами міщан Івана Собка ійого жінки. Іконостас та інші церковні прикраси взяті із старовинної церкви.
/>
4.3 Франко і Дрогобич
Наше місто гордиться, що було колискою дитинства та юностіІ.Франка. До Дрогобича він прибув восьмирічним хлопчиком, а залишив йогодев’ятнадцятирічним юнаком.
По вул. Трускавецькій 2 розташований будинок, дезнаходилась так звана «нормальна школа», в якій в 1864-1867 рр.навчався Іван Франко. Жив у своєї тітки Кошицької. Хата стояла праворучБориславського тракту, відразу за потоком, її чоловік утримував столярню. ХодивФранко до школи зодягнутим у селянську одежу, через що часто чув насмішкипаничів. На урочистостях з нагоди закінчення навчального року серед запрошенихбув і батько Франка. "… Я не бачив його, а тільки коли викликали першого,щоб одержати нагороду (книжку), то я почув, що він голосно заплакав. В двамісяці опісля, на самий Великдень, він умер…" (І.Франко. Автобіографія).Дрогобицьку міську школу Франко закінчив з відзнакою.
Вниз, коло церкви Пресвятої Трійці, збігає вулицяБориславська. В часи Франкового дитинства це була неширока, в баюрах і болоті,майже польова дорога. Письменник залишив свої згадки про місто дитинства таюності. «В часи моїх гімназіальних студій Дрогобич був містом дуже багатимна негативні прикмети. Не було ані одної… публічної бібліотеки, ні одногоосвітнього товариства, ані одного зібрання чи то з політичною, чи то зосвітньою метою. Не було навіть води, крім домашньої соленої, якої по стороннілюди не могли пити. Більшість вулиць без тротуарів та без освітлення, а широкорозкинені передмістя, особливо Задвірне, Завізне, Війтівська Гора, були собіпрості села з солом’яними стріхами, огороджені плотами…». Очевидно такоюбула і вул. Бориславська, де довелось жити малому Івасеві. Пізніше, у 1882році, у своєму творі «Похвала Дрогобичу», Іван Франко напише:
«Твій бориславський тракт – гай,гай,
Се восьме чудо світу!
Здаєсь, що на нім ти болото зібрав
З ціліського повіту»
Та пройдемось далі вулицями міста.
Ось сучасний магазин «Анна» (поблизу церквиПресвятої Трійці). На місці цього магазину мав гарний ресторан німецьФ.Швайцер.
За розповідями, сюди заходив пообідати І.Я.Франко під часвідвідин міста своєї молодості.
Минаємо пл. Ринок (сюди щопонеділка їхали возами селяни зусього повіту, і починався торг), костьол св. Бартоломія і виходимо на вул.Шевченка. Перед нами великий будинок з колонами (тепер будинок адміністраціїнафтопроводу «Дружба»). Давайте згадаємо початок повісті І.Франка«Борислав сміється»: «Сонце досягло полудня. Годинник наратушевій вежі вибив швидко і плачливо одинадцяту годину… Цілий плац на розівулиць Панської і Зеленої заповнений був людьми, деревом, камінням, цеглою,гостям, купами глини і подобав на велику руїну.». Вулиця Панська – тонинішня Т.Шевченка, Зелена – теперішня І.Франка. Багатий нафтопромисловецьГартенберг будує цю велику кам'яницю з колонами. Переповідають, ніби Гартенбергзабагнув вимостити підлогу вітальні золотими австрійськими монетами. Задозволом він звернувся до цісаря Франца-Йосифа. Той дозволив, проте поставивумову: монети викладати не плазом, а ребром. Гартенберг од задуму відмовився.
Та пройдемося далі вулицею Шевченка. Ця вулиця дійсновідповідала своїй попередній назві – Панська, бо стоять тут великі кам'яні будівлі,які не могли собі збудувати ні прості робітники, ні селяни. А ось і концертнийзал ансамблю пісні і танцю «Верховина». До 20-х рр. минулогостоліття, коли перебудували ратушу, тут знаходився магістрат. У прибудованій домагістрату тюрмі був ув’язнений І.Я.Франко, якого 11-13 червня 1880р. етапувала пішки з Коломиї до Нагуєвич австрійська поліція.
Та ось і приміщення колишньої гімназії до якої вступивІ.Франко у 1867р.
Гімназисти починали навчання з першого класу і вчилися довосьмого. Суворою була дисципліна в гімназії: за «двійку» батьки учняплатили 15 злотих штрафу, а в разі отримання незадовільної оцінки з поведінкийого могли не перевести до наступного класу. Гімназист не смів після восьмоїгодини вечора з'являтися у місті. За згадкою І.Погорецького, «в гімназіїбув Франко дуже скромний і несміливий, ходив у полотняній блузі, носив багатокнижок і дуже багато читав». Заробляв собі на прожиття Франко тим, щодавав уроки дітям багатих міщан. Розпорядженням гімназійної ради від 9 травня 1868р. Франка, як кращого учня, але матеріально незабезпеченого, було звільненовід оплати за навчання.
Під час навчання в гімназії Іван Франко мешкав у кількохмісцях, але чи не найдовше жив він у міщанки Козакевич на вулиці Жупній. Накуті вулиць Ю.Дрогобича та Маріїнської стояла донедавна хатка під №2, щоналежала бондареві Г.Корпаку. в нього також мешкав Франко.
Та продовжимо мандрівку вулицями Шевченка та СічовихСтрільців і вийдемо на кут вул. Самбірської та І.Франка. На кутовому будинкувстановлено меморіальну таблицю з написом :«Вулиця названа іменемвидатного українського письменника революціонера-демократа І.Я.Франка(1856-1916) в червні 1926 року».
Річ у тім, що раніше частина сучасної вул. І.Франка (відМеморіалу Слави вниз) носила назву Лішнянська. Коли в травні 1916 року І.Франкане стало, галичани почали думати над увічненням пам’яті поета. У 1926 роціукраїнська громад кість готувалася вшановувати 10-і роковини з дня смертіФранка. Після обміну думками, вирішили звернутися в магістрат з проханням присвоїтиім'я поета вулиці Бориславській. Вибір мотивувався тим, що на цій вулиці колисьмешкав Франко. Представники влади запропонували перейменувати не цю вулицю, аіншу – Лішнянську, аргументуючи тим, що на Бориславській українців живе мало, ана Лішнянській багато. 21 травня 1926р. були проведені урочисті збори, на якіприбуло понад 500 чоловік. Після цього всі рушили на місце відкриття. Попередунесли портрет І.Франка. був відкритий чотиригранний дубовий стовп і пам’ятнийнапис: «Вулиця Івана Франка».
Пройдемо далі вулицею І.Франка (донедавна Гоголя),проминаємо педагогічний університет ім. І.Франка. і ось величний пам’ятникнашому землякові. Відкритий пам’ятник 9 жовтня 1966р. Скульптори Є.Мисько, В.Одрехівський, В.Чайка.
/>
Висновки
1.1 Процес історії розвитку туризму в Україні засвідчує, щопро туризм в Україні заговорили серйозно, проголосивши його пріоритетнимнапрямом української економіки. Це підтверджують нормативні акти, прийнятіВерховною Радою України і статистичні дані, які подано в багатьох підручниках іпосібниках (Мальська В.П., Худо В.В., Цибух В.І., Рутинський М.Й., Кияк В.Ф.,Федорченко В.К., Дьорова Т.А.)
1.2 Сучасний стан розвитку туристичної галузі Українихарактеризується такими основними рисами: збільшення кількості відвіданьУкраїни іноземними туристами (у 2,2 рази); зростання приватних туристичнихпоїздок з різким падінням обсягів транзиту (+57%; -54%); збільшення кількостітуристичних поїздок громадян України за кордон; значне підвищення рівнярозвитку туристичної галузі в таких регіонах як АК Крим, м. Київ, м. Севастополь,Одеська, Донецька, Львівська, Харківська області.
2.1 Багато регіонів України володіють невичерпними потенціаламирозвитку екскурсійного туризму, особливістю якого є поєднання відпочинку зпізнавальною діяльністю. Туристів приваблюють історико-культурні таархітектурні пам’ятки України (сьогодні тільки під охороною держави перебуває160 тис. пам’яток). Найвизначніші історико-культурні пам’ятки знаходяться уКиєві, Львові, Кам’янці-Подільському, Одесі, Чернігові. Розвинута екскурсійнадіяльність у місцях розкопок античних міст (Олівії, Херсонеса та ін.).
2.2 Екскурсії класифікуються: за змістом (багатопланові(оглядові) і тематичні); за місцем проведення (по місту, за містом, міжміськімаршрути); за способом пересування (пішохідні, з використанням транспортнихзасобів, комбіновані); за формою проведення (звичайні, навчальні, рекламні,екскурсії-лекції, екскурсії-прогулянки, екскурсії-концерти).
2.3 Технологія підготовки і проведення екскурсій вимагає:вибір теми, створення екскурсійного маршруту, підготовка екскурсії, проведенняекскурсії. Підготовка екскурсії проводиться творчою групою.
ІІІ розділ. Місто Дрогобич володіє потужними ресурсами длярозвитку екскурсійного туризму: багата історія, старовинні історико-культурніта архітектурні пам’ятки, пам’ятки, пов’язані з життям та діяльністю багатьохвідомих і славетних людей (Юрій Котермак, Іван Франко, Стефан Ковалів, ОсипТуринський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, Остап Нижанківський та банатоінших).
Екскурсійна діяльність має величезне значення: краєзнавчіматеріали можна використати з навчальною і пізнавальною метою; на базі цихматеріалів може розвиватися краєзнавчо-дослідницька діяльність; підготовка іпроведення екскурсій сприяє справі охорони пам’яток м.Дрогобича.
У роботі розроблено проекти із врахуванням особливостейміста (маршрути радіальні, нетривалі, деталізовані, пішохідні), у трьохтематичних напрямах: історія старовинних вулиць, архітектурні пам’ятники(храми), історико-літературна.
4.1 Маршрут «Вулицями старого Дрогобича» включає:площу Ринок, площу Замкова Гора, вулиці Т.Шевченка, І.Франка, А.Міцкевича,площу Т.Шевченка.
4.2 Маршрут «Старовинні храми міста Дрогобича»ознайомлює з історією створення та забудови старовинних храмів міста: церквиСв. Юра (XVIIст.), церквиВоздвиження Чесного Хреста (XVIIст.), Церкви Параскевії П’ятниці (XVIII ст.), костьолу Св. Бартоломія (XIV ст.), церкви Різдва Пресвятої Богородиці (XVII ст.), церкви Пресвятої Трійці (XVIII ст.).
4.3 Маршрут «Франко і Дрогобич» включає:«нормальна школа», гімназія, пам’ятник І.Франкові, місця проживанняписьменника у місті.
Список використаної літератури
1 ВиноградскаяА. Развитие туристического бизнеса в Украине // Бізнес-информ. – 1999. – № 9-10. – С. 122-127.
2 ГаврилюкМ. Дрогобицька ратуша // Радянське слово. 1990. 19 жовтня.
3 Дрогобицькийкраєзнавчий музей: Путівник. – Львів: Каменяр, 1987.
4 Дрогобиччина– земля Івана Франка – Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1973. – Т.1.
5 ІсаєвичЯ. З історії Дрогобича XVI-XVIII ст. // Наукові записки АН УРСР. – К.,1961.
6 ІсаєвичЯ. Юрій Дрогобич. – К.: Молодь, 1972.
7 КвартальновВ. Туризм. М.: «Финансы и статистика», 2003.
8 КифякВ. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина,2003.
9 МальськаМ., Худо В., Цибух В. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – Київ:Центр навчальної літератури, 2004.
10 МаринякМ. Дрогобич. – Львів, 1979.
11 ОлійникО. Туризм в Україні має перспективи // Урядовий кур’єр. – 1997. – 26 лютого.
12 ПастухР. Вулицями старого Дрогобича. – Львів: Каменяр, 1991.
13 ПастухР. Дрогобич давній і сучасний у датах, подіях і фактах. – Дрогобич: ВФ«Відродження», 2002.
14 ПлощанськийВ. Королівське вільне місто Дрогобич. Перевидання 1867р. – Дрогобич, 1991.
15 Пропідтримку розвитку туризму в Україні: Указ Президента України від 02.03.2001 №127/2001 // Урядовий кур’єр – 1999. – 29 вересня.
16 РутинськийМ. Географія туризму України. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.
17 ТимчишинЯ., Савка М., Тимошенко П. Подорожі по Львівщині. Краєзнавчо-туристичний нарис.– Львів: Каменяр, 1967.
18 Туризму ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали ІІМіжнародної науково-практичної конференції, Київ, 10-11 жовтня 2001р. – К.: Вид-во «КІТЕП», 2001.
19 ФедорченкоВ., Дьорова Т. Історія туризму в Україні. – К.: Вища школа, 2002.
20 ФранкоІ. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. – К.: Наукова думка, 1978. Т.15.
21 ФранкоІ. Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1954. – Т.13.
22 ХільчевсткаІ. Дніпро – туристська вісь України // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2003.– № 42-43.
23 ШалатаМ. Дрогобич. – Львів, 1986.
24 ШалатаМ. Місто в передгір’ї Карпат. – Дрогобич: Бескид, 1991.
25 ШльопекА. 600-ліття костьолу св. Бартоломія в Дрогобичі. – Тишов, 1992.
26 ШолоховВ. Організація і проведення екскурсій. – М.: Профиздат, 1965.