Зміст
1 Вступ
2 Характеристикастану розвитку рекреаційного туризму в країнах Південної Європи
3 Особливостірозвитку туристичної галузі в країнах Північної Африки
4 Висновки
5 Література
Вступ
Поняття «туризм»почало формуватися з початком масовості, тобто переміщень значної кількостілюдей з метою змістовного проведення дозвілля, хоча можна з впевненістюстверджувати, що подорожування завжди було властиве людині перш за все якбіологічній істоті, для якої рух є невід'ємною потребою організму, а з часівпосилення урбанізаційних процесів спілкування з природним середовищем всебільшою мірою стає психофізіологічною потребою.
Географія туризму- галузь географічних знань про просторово-часові закономірності функціонуваннятуризму як суспільного явища. Просторові форми суспільних явищ і процесівдосліджує суспільна географія. Вторинність туризму в потребах суспільстваоб'єктивно зумовлює його залежність від рівня соціально-економічного розвиткутериторії, детермінована рівнем та стилем життя її населення. Залежність цяскладна, обумовлена сукупною дією об'єктивних умов загального цивілізаційногопоступу та умовами розвитку країн певного типу, яка ще більше збурюється дієюхарактерних ознак, притаманних кожній конкретній території: топологічних(географічне положення, конфігурація, протяжність); природних (рельєф, клімат,ландшафтна сфера); хронологічних (історія заселення та освоєння території,історія розвитку державності та формування економіки); хорологічних (системарозселення, економічний каркас території, форми територіальної організаціїсуспільства, екологічний стан території). Сама сутність туризму як мобільноїформи споживання і рекреаційної діяльності, основаній на доланні простору,пов'язана з територією, характером середовища в широкому розумінні цьогопоняття (не тільки природного середовища, а й соціально-культурного таекономічного середовища людської діяльності) і є географічною. Тому саме географамналежить значний доробок в дослідженнях туризму: відомі праці B.C.Преображенського, Ю.О. Вєдєніна, І.В. Зорина, М.А. Ананьева, Н.П. Зачиняєва,Н.С. Фальковича, Є.А. Котляровата інших дослідників радянських часів, а вУкраїні — М.П. Крачила. Динамічність та масштабність туризму, йогосоціально-економічні наслідки є тим об'єктивним підґрунтям, на якомусформувалось соціальне замовлення на географічні дослідження туризму.
Міжнароднийтуризм належить до найбільш активних форм спілкування людей, і знаходиться втісному зв'язку з такою галуззю географії як рекреаційна географія, що вивчаєприродно-географічні, культурні, історичні і інші умови, сприяючі розвиткутуризму.
Характеристикастану розвитку рекреаційного туризму в країнах Південної Європи
Європа має всвоєму розпорядженні сприятливі рекреаційні ресурси і надалі залишаєтьсяосновним регіоном світу в сфері санаторно-курортного лікування, відпочинку татуризму.
Позитивні якості:
— вигіднеекономіко-географічне розташування;
— високий рівень економічногорозвитку;
— зростаюча урбанізація;
— зручні транспортнізв'язки з іншими країнами;
— розвинена рекреаційнаінфраструктура.
В європейському регіонізосереджені джерела мінеральних вод, пляжі, гірські території. Більша частинарегіону має всі умови для проведення відпочинку, санаторно-курортноголікування.
До країн з найкращимирекреаційними ресурсами відносяться:
— приморські, зпереважною кількістю сонячних днів (Італія, Франція, Хорватія, Монако та інші);
— країни з гірськимиландшафтами та чистим повітрям (Швейцарія, Австрія).
Ще одна причинапопулярності європейського регіону — це зосередження найбільшої кількостіісторичних та архітектурних цінностей. На розвиток рекреації впливає і те, що вЄвропі найвищий рівень освіченості та культури. Традиційно тут проводятьсярізні міжнародні заходи: конгреси, з'їзди, конференції, семінари, симпозіуми,фестивалі, спортивні змагання і інше, що сприяє розвитку туризму.
Країни Південної Європи –один із найбільших у світі районів туризму, який став важливою високоприбутковоюгалуззю господарства. Головними передумовами розвитку рекреаційної галузі є:рекреаційні можливості Альп, морських узбереж і островів; культурна спадщина,яка охоплює античну, візантійську, римську, мавританську епохи, середньовіччя ісучасність.
Тут розташовані відомі увсьому світі курорти Коста-Брава, Коста-Бланка, Коста-дель-Соль, Балеарські таКанарські острови (Іспанія), Лігурійська Рів’єра з центром у Сан-Ремо,узбережжя Адріатики (Італія), остови Егейського моря (Греція), Мальта – курортнізони світового значення.
Італійські Альпи – один зосновних міжнародних районів зимових видів спорту. Всесвітньої слави набулиархітектурні пам’ятки, скульптура і живопис, музичні твори, театр ікіномистецтво.
Найвідомішими культурнимицентрами є Рим, Мілан, Флоренція, Венеція, Неаполь, Генуя, Мадрид, Барселона,Толедо, Саламанка, Севілья, Гранада, Афіни, Дельфи, Олімпія, Коринф тощо.
Середземномор’я –головний район туристсько-рекреаційної діяльності не тільки в Європі, а й увсьому світі. Кількість іноземних туристів, які щороку прибувають сюди досягає118 млн. осіб. За цим показником третє місце (дані станом на 2009 р.) у світіпосідає Іспанія – 52,2 млн. осіб туристів щорічно, серед яких 95% — з країн ЄС(перше місце у Франції – 74,2 млн. осіб, друге – у США – 54,9 млн. осіб), а5-те – Італія (43,2 млн. туристів). Дещо відстають від них Греція (13,2 млн.) іМальта (1,1 млн.), а останнім часом активно включилась в туристичний бізнесПортугалія (особливо південна провінція Алгарві) – 12 млн. туристів. За рахуноктуризму живе й країна-карлик Андорра, яку щорічно відвідує 3 млн. туристів.
До списку ЮНЕСКОзанесено 122 об’єкти:
— в Андоррі (1) –льодовикова долина Мадріу Перафіта-Кларор;
— у Ватикані (2) –історичний центр міста Рим (спільно з Італією), папське місто Ватикан;
— у Греції (17) –Церква Аполлона Епікурейського в Бассах, руїни міста Дельфи, АфінськийАкрополь, духовний центр православ’я гора Афон, монастирі Метеори, ранніхристиянські й візантійські пам’ятники міста Салоники, Археологічні пам’ятникиЕпідавра, Середньовічне місто Родос, давнє місто Містра, археологічніпам’ятники Олімпії, острів Делос, візантійські монастирі Дафні, Осіос Лукас іНеа Моні; Піфагорея і храм Гери (Герайон) на острові Самос, археологічніпам’ятники Вергіни, Мікен і Тірінфа, історичний центр (хора) з монастирем ІоанаБогослова і пещерою Апокаліпсиса на острові Патмос, старе місто Корфу;
— в Іспанії (41)– Альгамбра, Хенераліфе і Альбайсін в Гранаді, Бургоський собор, історичнийцентр міста Кордова, монастир в Ескоріалі, роботи Антоніо Гауді, наскельнімалюнки в печері Альтаміра, пам’ятники міста Ов’єдо і королівства Астурія,старовинне міста Авіла, старовинне місто Сеговея з римським акведуком, старачастина міста Сантьяго-де-Компостела, національний парк Гарахонай на островіЛа-Гомера, історична частина міста Толедо, архітектура в стилі мудехар, старачастина міста Касерес, Севільський собор, Севільський Алькасар і Архів Індій,стара частина міста Саламанка, монастир Поблет, археологічний ансамбль містаМерида, Шлях святого Якова або Шлях в Сантьяго-де-Компостела, королівськиймонастир Санта-Марія-де-Гуадалупе, національний парк Донья на, історичне містоКуенка, комплекс Лонха-де-ла-Седа у Валенсії, римські золоті копальні вЛас-Медулас, район гори Монте-Пердідо в Піренеях, Монастирі Юсо і Сузо вСан-Мілан-де-ла-Когола, Палау-де-ла-Музіка-Каталана і госпіталь Сант-Пау вБарселоні, наскельні малюнки на Середземноморському узбережжі Іспанії,Алькала-де-Енарес, острів і місто Ібиця, місто Сан-Кристобаль-де-ла-Лагуна, археологічнийкомплекс Таррако в місті Таррагона, печери в горах атапуерка, романські церквив Валь-де-Бой, пальмовий ліс в Ельчі, римські стіни міста Луго, королівськийпалац в Аранхуесі, пам’ятники ренесансу в містах Ябеда і Баеса, Біскайськійміст, національний парк Те йде, маяк Вежа Геркулеса;
— в Італії (44) –нескельний живопис в долині Валькамоніка, церква Санта-Марія-делле-Граціе зфрескою Леонардо да Вінчі „Таємна вечеря”, історичний центр Риму (спільно зВатиканом) включаючи церкву Сан-Паоло-фуорі-ле-Мура, історичний центр містаФлоренція, Пьяцца де Міраколі в Пізі, місто Венеція, історичний центр містаСан-Джиміньяно, „І-Сассі-ді-Матера” – поселення у скалах поблизу міста Матера,місто Віченца і вілли Андре Палладіо у Венеції, фабричне поселення Крепі-д’Адда,ренесансне місто Феррара і дельта річки По, Історичний центр міста Неаполь,місто Сієна, замок Кастель-дель-Монте, ранні християнські пам’ятники в містіРавенна, історичний центр міста Пьєнца, „Труллі” – традиційні помешкання вмісті Альберобелло, королівський палац в Казерті з парком, акведук Ванвітеллі йфабричне поселення Сан-Леучо, археологічні пам’ятники в місті Агридженто,археологічні зони – Помпеї, Геркуланум і Торре-Аннунціата, Ботанічний сад вмісті Падуя, кафедральний собор, вежа Тор ре-Чівіка й площа Пьяцца-Гранде вмісті Модена, узбережжя Костьєра-Амальфіана, місто Портовенере, культурнийландшафт Чінкве-Терре, острова Пальмарія, Тіно і Тінетто, палаци Савойськогодому в Турині, доісторичні вежі Су-Нураксі-ді-Баруміні, вілла Дель-Казале,Патріарша базиліка й археологічний заповідник в Аквилії, культурний ландшафтрайону Чіленто, національний парк Валло-ді-Діано, археологічні пам’ятникиПестума і Елеї, монастир Чертога-ді-Падула, історичний центр міста Урбіно,вілла Адріана в Тиволі, базиліка Святого Франциска в Ассизі, місто Верона,Ліпарські острови, вілла д’Есте в Тиволі, міста пізнього бароко в долині Ното,Святі гори Ломбардії і Пьємонта, етруські некрополі в Черветери і Тарквінії,культурний ландшафт Валь д’Орча, Античні Сіракузи й некрополь Панталіка, вулицяЛе-Страде-Нуове й комплекс палаців Палацці-де-Ролии в Генуї, Ретійська залізнадорога, Мантуя і Саббьонета, Доломітові Альпи;
— у Мальті (4) – містоВаллетта, гіпогей (підземне святилище) Халь-Сафліні в місті Паола, мегалітичніхрами Мальти, міські ворота Валлетти;
— у Португалії (13) –центр міста Ангра-ду-Ероїжму на острові Терсейра, монастир Христа в містіТомар, монастир Баталія, монастир Ієронімів і вежа Белем у Лісабоні, історичнийцентр міста Евора, монастир Алкобаса, місто Ситра, історичний центр містаПорту, доісторичний наскельний живопис в долині Коа, лаврові ліси островаМадейра, виноробний регіон Алту-Дору, історичний центр міста Гімарайнш,ландшафт острова Піку.
Тепле море,середземноморський клімат, багата субтропічна рослинність, численні пам’яткидавньої культури та архітектури – головні чинники, завдяки яким Південна Європає улюбленим місцем відпочинку й розваг багатьох рекреантів світу, одним знайкрупніших туристичних центрів світу.
Європазаймає перше місце за туристичними прибуттями і за доходами від туризму. Туризмв Європі має яскраво виражений внутрішньорегіональний характер: 75 % припадаєна внутрішньоєвропейські поїздки, 25 % – міжрегіональні поїздки (найчастіше ізСША). Велике значення мають меридіональні тури, що спрямовані із ПівнічноїЄвропи (Данія, Швеція, Фінляндія) в країни Середземноморського бассейну(Іспанія, Греція, Франція, Хорватія, Греція).
Особливостірозвитку туристичної галузі в країнах Північної Африки
До країн Африкиспрямовувалися дуже незначні рекреаційно-туристичні потоки 3,3 %загальносвітових у середині 1990-х років. Головними факторами гальмуваннязбільшення кількості прибуттів до регіону були і залишаються високі ціниафриканського туристичного продукту на туристоутворюючих ринках. Проте країниПівнічної Африки в 1990-і рр. успішно розвивали недорогий масовий туризм,особливо на південному узбережжі Середземного моря.
Більшістькраїн-донорів рекреаційно-туристичних потоків в Африці належала до того жконтиненту — Африки. У 1992 р. частка внутрішнього туризму зросла до 56 %загальної кількості іноземних гостей, які прибували до країн «чорногоконтиненту». Важливими туристоутворюючими країнами для регіону були Франція,Німеччина і Великобританія, громадяни яких складали в середині 1990-х рр. майже20 % кількості всіх іноземних туристів в регіоні. Одним з головних чинниківформування цих потоків з Європи до Африки було те, що вищеназвані країни колисьволоділи африканськими колоніями, і тому спільні епізоди в історії, спільні елементиу культурі, торгові та особисті (в тому числі родинні) зв'язки, які залишилисявід колоніальної епохи, сприяли підтримуванню значної кількості поїздок зколишніх метрополій до колишніх колоній.
45 % туристів вАфриці приймали в середині 90-х рр. Марокко і Туніс. Ще близько 10 % — рештакраїн Північної Африки… У Східній Африці лідируючі позиції в цьому відношенніпосідали Кенія, Мавританія, Танзанія, Сейшельські острови та Зімбабве, якіуспішно використовували свої природні ресурси. Мавританія і Сейшели, наприклад,спеціалізувалися на пляжному туризмі і створили першокласну готельну індустрію.На півдні Африки важливим туристичним центром була ПАР, завдякивисокорозвинутій готельній індустрії та транспортній системі. В 1990-і рр.популярність турів до ПАР зростала.
Головнимнедоліком Африки, який гальмував збільшення до неї рекреаційно-туристичнихпотоків, був низький загальний рівень розвитку економіки, брак фінансовихкоштів, нерозвиненість інфраструктури.
Африка насьогоднішній момент є важливим рекреаційним регіоном, так як має великийпотенціал для розвитку туристичної сфери.
Привабливістьафриканського регіону заключається в:
1. теплий клімат,сонячні дні на протязі всього року;
2. чудові піщаніпляжі;
3. унікальніісторичні та культурні пам’ятки (Єгипетьсі піраміди);
4. екзотичнафлора і фауна (заповідники, національні парки, які зберегли свій первіснийстан).
Але існуютьфактори які мають відштовхуючій вплив на туристів:
· низькій рівеньекономічного розвитку;
· слабо розвиненарекреаційна інфраструктура (розміщення туристів, транспортні сполучення);
· природні умовив окремих районах (жара, суховії, чисельні опади);
· нестабільнеполітичне положення в деяких країнах.
Але дляафриканського регіону є дуже важливим і вигідним розвивати туристичну галузь.Уряди багатьох африканських країн приділяють увагу розвитку рекреаційнихресурсів, вбачаючи в туризмі важливу статтю прибутку, а інколи навіть єдинийшлях економічного підняття. Економіка таких країн, як Кенія, Танзанія, Єгипет,Марокко, Туніс, Мадагаскар та Маврикій, з значній степені залежать відіноземного туризму, так як це є надійним джерелом надходжень іноземної валюти.Тому у всіх перерахованих країнах в складі уряду створений пост міністр потуризму.
Висновки
За останнідесятиліття саме поняття «туризм» істотно змінилося. Якщо ранішетуризм визначався як один з видів активного відпочинку, то сьогодні в цьомузначенні цей термін застосовується для позначення цього виду діяльності тількиусередині країни. При використанні терміну стосовно зарубіжних країн йогозначення істотним чином розширюється: це будь-яка поїздка за рубіж, непов'язана з пошуком заробітку і зміною постійного місця проживання(рекреаційний туризм, діловий туризм, лікувальний туризм, спортивний туризм,повчальний туризм і так далі).
Географія туризмувивчає країни і регіони, що представляють інтерес для туризму.
Специфічнийпідхід географії туризму полягає в тому, що її цікавить не комплекснедослідження природи, населення і господарства тієї або іншої країни і невстановлення характеру взаємодії між людським суспільством і географічнимсередовищем, а вивчення і опис тих особливостей природи, клімату, ландшафту,флори і фауни країни, які роблять її привабливою в якості туристського об'єкту.
Істотне місце вгеографії туризму займає історико-культурний компонент, оскільки багато країнсвіту притягають туристів не стільки сприятливим кліматом і красою природнихландшафтів, скільки пам'ятниками історії і культури.
У сферу інтересівгеографії туризму окрім природних і історико-культурних пам'яток входятьрізноманітні об'єкти і події, які можуть притягнути людей з найрізноманітнішимиінтересами і потребами,: лікувальні, учбові, наукові установи, торгові центри,спортивні, наукові, святкові заходи, сезонні розпродажі товарів і так далі
Своїм походженнямтуризм зобов'язаний різноманітності географічних районів світу і прагненнямлюдей з цією різноманітністю ознайомитися.
Цілі, види іформи подорожей, а також вибір маршруту тісно пов'язані з певними географічнимирайонами і об'єктами. Таким чином, географічний чинник в туризмі грає ключовуроль.
Література
1. КрачилоН.П. География туризма. — К.: Вища школа, 1987.
2. Бовсуновская А.Я.География туризма: учебное пособие. – Д., 2002.
3. ПанирянГ.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. – М.: Финансы истатистика, 2000.
4. Соціально-економічнагеографія світу / За ред. Кузика С.П… – Т.: Підручники та посібники, 1998.
5. ВащенкоН. Рекреаційні комплекси світу. Опорний конспект.– 2004.
6. Економічнаі соціальна географія світу: Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. –Львів: Світ, 2003.
7. Туристическоестрановедение. Европа и Азия: учебно–практическое пособие / А. Б Косолапов. –М: КНОРУС, 2005.
8. ПузаковЕ.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. – М.: Экспертноебюро-М, 1997.
9. ЮрківськийВ.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.