ПЛАН:
1.ВСТУП
2.РОЗВИТОК ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ XVIII-ХХІ ст.
3.УПРАВЛІННЯ ТРУБОПРОВІДНИМ ТРАНСПОРТОМ
4.УКРАЇНА — ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ВУЗОЛ ЄВРОПИ
5.ТРУБОПРОВІДНИЙ ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ
6.КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ
7.ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ
8.СТАН ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ
1. ВСТУП
Трубопровіднийтранспорт включає нафто- і газопроводи, нафтопродуктопроводи та аміакопроводи.Особливостями цього транспорту є відсутність рухомого складу, а звідси іпорожніх пробігів, постійний режим роботи незалежно від стану погоди такліматичних умов, простота експлуатації та режиму управління перевезеннями, вяких власно транспортування та вантожо-розвантажувальні операції злиті вєдиному процесі. Трубопроводи є спеціалізованим (не універсальним) видом транспорту,що також сприятливо позначається на економічних показниках його роботи.Собівартість перекачування нафти та нафтопродуктів трубопроводами у 2-3 разинижче собівартості відповідних залізничних перевезень. В експлуатаційнихвитратах високачастка на їх утримування постійних пристроїв, майже не залежнихвід обсягу перекачування, а також енергетичних витрат, що визначаютьсяв’язкістю нафтопродуктів. Середній дохід від перекачування 1 т нафти навідстані 100 км становить 0,685 дол. США, від перекачування 1000 м3 газу – 1,73дол. США. Питома вага вкладень нижча, ніж на залізничному транспорті ( урозрахунку на одну й ту саму провізну спроможність) приблизно у 2 рази.Швидкість перекачування нафтовантажів залежить від діаметра труби та становитьу середньому 70 – 80 км/добу. Трубопровідний транспорт доцільно використовуєтьсяпід час транспортування масових однорідних вантажів з місця добування до місцядобування до місця розпилення (розподілу по тиреторії ) за потужності потоківвід сотень тисяч до мільйонів тонн на рік.
2. РОЗВИТОКТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ XVIII-ХХІ ст.
Розвитоктрубопровідного транспорту в Україні пов’язаний з газовою і нафтовоюпромисловостями. Газова промисловість України створена переважно за рокиРадянської влади. Промисловий видобуток газу почався в 1924 р. у зв’язку ізздачею в експлуатацію Дашавського родовища газу. У тому ж році длятранспортування дашавського газу споруджені перші газопроводи: Дашава-Дрогобичта Дашава-Стрий, а в 1929 р. Дашава-Львів. У 1938 р. експлуатувалося вже 14газопроводів загальною довжиною 500 км. Інтенсивне будівництво газопроводів вУкраїні почалося з прокладення в 1948 р. газопроводу Дашава-Київ довжиною 512км з діаметром труб 508мм. Це був найбільш на той час магістральний газопровід.У наступні роки він прокладений через Брянськ на Москву. Довжина газопроводу Дашава-Київ-Москвадосягла 1330 км, у тому числі на території України—851 км Із введенням вексплуатацію цього газопроводу Україна почала транспортувати прикарпатський газза межі республіки. Подальший розвиток видобутку газу з родовищ Прикарпаттяобумовив спорудження нових магістральних газопроводів. За цей період почалипрацювати газопроводи місцевого значення:Дашава-Болехов-Долина-Вільче-Волиця-Львів (68 км), Угерськ-Івано-Франківськ(101 км), Угерськ-Ходорів-Жидачів (25 км), Косів-Чернівці (68 км) та ін.загальною довжиною 360 км. У 1960 р. завершене будівництво могутньогомагістрального газопроводу Дашава-Мінськ довжиною 662 км з діаметром труб 720 і820 мм. Через два роки цей газопровід продовжений до Вільнюса і Риги. Загальнадовжина його склала 1198 км. Траса газопроводу проходила по території чотирьохреспублік — Української (близько 300 км), Білоруської (600 км), Литовської (250км) і Латвійської (50 км). Першим магістральним газопроводом, побудованим відШебелинського родовища, був газопровід Шебелинка-Харків. Згодом його продовжилидо Бєлгорода, Брянська й у 1959 р. приєднали до газопроводу Дашава-Київ-Москва.Кільцювання названих газопроводів мало велике значення. Шебелинський газ, щонадходив у газопровід Бєлгород-Брянськ, став подаватися по газопроводуКиїв-Брянськ у зворотному напрямку для споживачів Чернігова, Шостки, Києва.
З введенням вексплуатацію газопроводу Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Одеса різкозросло споживання газу. До газопроводу підключаються великі споживачі — металургійні та хімічні заводи, електростанції. ГазопровідШебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг-Одеса має відводи до Запоріжжя, Нікополя,Миколаєва, Херсона. Для задоволення зростаючих потреб у газі в 1960 р.побудована друга нитка—Шебелинка-Дніпропетровськ діаметром труб 729 мм, іподача газу подвоїлася. У цей же період побудовані газопроводи Таганрог-Жданів,Таганрог-Амвросіївка-Слов’янськ. У 1961-1962 рр. введений в експлуатаціюмагістральний газопровід Шебелинка-Полтава-Київ довжиною 454 км, що перетнувцентральну частину Дніпровсько-Донецької западини. Це створило сприятливі умовидля прискореного введення в експлуатацію відкритих родовищ і з'єднання газовихродовищ республіки в єдину газотранспортну систему.
У цей час ставдо ладу газопровід Шебелинка-Острогожськ довжиною 246 км з діаметром труб 1020мм. Довжина його на території України становила 118,6 км. Цей газопровідз'єднаний з магістраллю Краснодарський край-Москва-Ленінград. Разом з тим відгазопроводів Краснодарський край-Москва і Ставропольський край-Москваспоруджені відводи до 24-х міст Донбасу. Загальна довжина магістральнихгазопроводів на території України в 1965 р. досягла 7315 км, а у 1960р. вонастановила 4116 м, тобто за п'ять років збільшилася на 77,7%. У зв'язку звведенням в експлуатацію нових відкритих газових родовищ в Криму булипобудовані нові магістральні газопроводи: у 1966 р. від Глібовського родовищапобудований магістральний газопровід Глібовка-Сімферополь довжиною 159 км здіаметром труб 529 мм, у 1970 р., у Криму вступив в експлуатацію другийгазопровід Джанкой-Сімферополь довжиною 92 км. З будівництвом цих газопроводівбула вирішена проблема постачання паливом Кримської області за рахунок власнихресурсів. Побудований також магістральний газопровід “Братерство”, що з’єднавм. Долину (Івано-Франківська область) з м. Шаля (Чехословаччина). Внаслідоквідкриття нових газових родовищ у східних областях республіки виникланеобхідність будівництва магістрального газопроводу Єфремівка—Диканька— Київ ізпродовженням його до західних областей України. Довжина цього газопроводу 1010км, діаметр труб 1020 мм. Газопровід об’єднав два великих газоносних райони —Донецько-Придніпровську западину і Передкарпаття. У 1973 р. введена друга чергагазопроводу Долина—Ужгород-Держкордон УРСР–ЧССР. На початок 1975 р. загальнадовжина магістральних газопроводів досягла 14131 км, що склало 15,3% від їхдовжини в СРСР. Одночасно з розвитком газотранспортної системи в Українівідбувається будівництво нафтопроводів. Так, у 1928-1932 рр. побудованийпродуктопровід Армавір-Трудова. Перед Великою Вітчизняною війною він бувпідключений до трубопроводу Грозний-Армавір, що дало можливість транспортуватипродукти нафтопереробки з Грозного в район Донбасу. Подальший розвитокнафтопроводів у республіці продовжувався і у післявоєнний час. У 50-х рокахпобудовані нафтопроводи Долина-Дрогобич (58 км), Битків-Надвірна (15 км), щозабезпечили подачу сирої нафти з Долинського та Битківського родовища наДрогобичський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. У 1951 р. почаласяексплуатація нових родовищ нафти в районі Дніпровсько-Донецької западини, натериторії Полтавської, Сумської та Чернігівської областей, що стало основою длябудівництва магістральних нафтопроводів у східних областях: у 1966 р. зданий вексплуатацію могутній нафтопровід Гніденці-Розбишівське-Кременчук довжиною 280км (у наступні роки його довжина зросла до 395 км), який забезпечивтранспортування сирої нафти з районів видобутку на Кременчуцькийнафтопереробний завод.
По територіїУкраїни проходить трансєвропейський нафтопровід “Дружба”, довжина якого в межахдержави 680 км. Відкриті такі могутні нафтопроводи, як Кременчук-Херсон (428км), Мічурінськ-Кременчук (313км) та інші., у 1974 р. — етиленопровідЛеніноварош (Угорщина)-Калуш (Івано-Франківська область), по якому надходитьетилен для виробництва поліхлорвінілу на хіміко-металургійний комбінат уКалуші. Проголошення України незалежною суверенною державою вимагало створеннявласної системи нафтозабезпечення, на базі довгострокових договорів, а такожнаціонального нафтового запасу, який би був гарантом стабільностіфункціонування народного господарства країни. Виникла необхідність закупівлінафти на світовому ринку і одночасно створення її державного запасу, який можезабезпечити економічну незалежність України у випадку порушення поставок призміні зовнішньополітичної ситуації, кон’юнктури зовнішнього ринку, стихійнихлихах, аваріях та інших випадках. Незважаючи на несприятливі економічні факторив 1992-1998 рр., збудовано та введено в експлуатацію 3693 км магістральнихгазопроводів і відводів, а саме: газопровід Торжок-Долина (1994 р.) довжиною530 км, Тула-Шостка-Київ (490 км), Краматорськ-Донецьк (59,7 км), доРівненського промвузла (46 км), Коростень-Рокитне (47 км), газопроводи-відводидо 202 населених пунктів. У 1998 р. введено п’ять газопроводів-відводів донаселених пунктів загальною довжиною 29,8 км. Крім того, закінчуєтьсябудівництво газопроводу Донецьк-Маріуполь довжиною 80,6 км; завершенеспорудження газопроводу Сімферополь-Севастополь (51 км) та Краматорськ-Донецьк(18 км). У 1999 р. введений в експлуатацію газопровід Хуст—Сату-Маре (Румунія)загальною довжиною 60 км, у т.ч. 20 км по території України. Здані вексплуатацію перші дві черги газопроводу Джанкой-Феодосія-Керч довжиною 155 км(загальна протяжність 270 км). Розпочато будівництво газопроводу Ананьїв-Ізмаїл(другої нитки) довжиною 577 км, діаметром 1200-1400мм, продуктивністю 18,3млрд. кубометрів на рік, газопроводу-перемички Тальне-Ананьїв довжиною 189 км,продуктивністю 14,4 млрд. кубометрів на рік та інші. У 1999 р. введено вексплуатацію нафтопровід Жулим-Дрогобич (44 км), зварено більше як 106 км трубта підготовлено до експлуатації 188 км нафтопроводу Одеса-Броди. НафтопровідОдеса-Броди має діаметр труб 1020 мм та довжину 670 км. Для перспективногорозвитку нафтопровідної системи України і збільшення транзиту нафти через їїтериторію до Західної Європи з Азербайджану, Казахстану та ін. суттєве значеннямає прискорене завершення будівництва нафтопроводу Одеса-Броди. Зараз будуєтьсятермінал “Південний”. У цілому загальна потужність газотранспортної системизбільшиться на вході з 291,6 до 310 млрд. кубометрів, а на виході – зі 133,5 до150-160 млрд. кубометрів на рік. Газотранспортна система забезпечує подачу газудо всіх областей України та 93% транзитних поставок російського газу до країнЦентральної та Західної Європи і Туреччини та заробляє до 40% необхідної дляУкраїни кількості газу. Газотранспортна система включає сьогодні понад 35 тис.км газопроводів, у тому числі 14 тис. км діаметром 1012-1420 мм. Пропускнаспроможність системи становить на вході 290, на виході – 170 млрд. м3 на рік. Уцілому транспорт за період реорганізації економіки України як і інші галузіпотрапив під вплив суттєвих змін. Затяжний період (1991-2000 рр.) спаду промисловогота сільськогосподарського виробництва в економіці України, падіння життєвогорівня населення призвели до зменшення попиту на послуги підприємств транспортуі, як наслідок, до скорочення обсягів вантажних та пасажирських перевезень.Розміщення транспорту по регіонах (економічних районах) визначає основнінапрямки розвитку кожного регіону та їх взаємовідносин між собою та зв'язокУкраїни з іншими країнами. Економіко-географічне положення, наявностіприродо-ресурсного потенціалу в кожному регіоні України набуває свогоспецифічного характеру, виділяється своєю спеціалізацією. Порівняння показниківтранспортної роботи по регіонах дозволяє виявити основні напрямки розвитку тогочи іншого виду транспорту, забезпечення транспортом по регіонах. Комплекснаоцінка рівнів розвитку транспорту та його ефективності в розрізі економічнихрайонів є передпроектним обгрунтуванням, на базі якого розробляєтьсятериторіальний аспект галузевих програм техніко-економічного розвиткутранспорту на середньострокову і більш віддалену перспективу. Взятий курс наінтеграцію транспортної системи України в європейську та світову транспортнусистеми потребує створення і використання міжнародних транспортних коридорів.Україна має великий транспортний потенціал для здійснення міждержавного транзиту,тому велика увагу приділяється визначенню вантажо та пасажиропотоків.
3. УПРАВЛІННЯТРУБОПРОВІДНИМ ТРАНСПОРТОМ
Системутрубопровідного транспорту України складають: магістральний трубопровіднийтранспорт, що функціонує як єдиний технологічний комплекс з усіма об'єктами йспорудами, за допомогою якого здійснюють транзитні, міждержавні, міжрегіональніпоставки продуктів транспортування споживачам; промисловий трубопровіднийтранспорт — весь інший немагістральний транспорт у межах виробництв, а такожнафтобазові внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міськігазопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, меліоративнісистеми тощо. Правові, економічні та організаційні принципи діяльностітрубопровідного транспорту визначає Закон України «Про трубопровіднийтранспорт». Особливості застосування цього Закону в частині функціонуванняпромислового трубопровідного транспорту встановлює Кабінет Міністрів України.Приватизацію, а також зміну власності державних підприємств магістральноготрубопровідного транспорту заборонено. Зміну форм власності промисловоготрубопровідного транспорту здійснюють відповідно до чинного законодавства.Державне управління в сфері трубопровідного транспорту здійснюють Міністерствопалива та енергетики України, а також місцеві органи державної виконавчоївлади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Під часособливого періоду безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідноготранспорту й контроль за їх діяльністю забезпечують органи Міноборони України. Питаннявзаємовідносин підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту змісцевими органами державної виконавчої влади й органами місцевогосамоврядування, підприємствами, установами та організаціями побудовано такимчином, що місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи йоргани місцевого самоврядування в межах своїх повноважень узгоджують розміщенняспоруд та інших об'єктів трубопровідного транспорту на землях, які надано вкористування підприємствам трубопровідного транспорту відповідно до Земельногокодексу України; здійснюють заходи щодо безпеки експлуатації об'єктівтрубопровідного транспорту; беруть участь у складанні та узгодженні планівзахисту персоналу й населення, загальних заходів під час виконання робіт вумовах надзвичайного стану; забезпечують повідомлення та інформування населенняпро заходи захисту й правила поведінки в умовах надзвичайного стану тощо.
4. УКРАЇНА — ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ВУЗОЛ ЄВРОПИ
У силугеографічних та історичних умов Україна відіграє важливу роль у забезпеченніенергетичного ринку Європи нафтою і природним газом. Передумовою такогоположення є те, що країни Західної і Центральної Європи є досить великимиспоживачами природних вуглеводнів, однак власними ресурсами цих енергоносіїввони забезпечені недостатньо. У той же час основні запаси природного газу інафти зосереджені в Російській Федерації, країнах Каспійського регіону іПерської затоки. Завдяки такому вигідному положенню Україна стала великимвузлом транзитних передач газу і нафти з Росії і Казахстану на європейськийринок. Очікуване зростання обсягів споживання країнами Західної і ЦентральноїЄвропи природних вуглеводнів, а також нерівномірність розміщення їх ресурсівробить Україну в силу зручного географічного розташування і наявностірозвинутих мережі газо- і нафтопроводів своєрідним “енергетичним мостом” міжпромислово розвинутими країнами-експортерами і країнами-споживачами Європи.Сьогодні в Україні функціонують добре оснащені підприємства з транспортуваннянафти і природного газу, їх видобуткові, включаючи роботи на шельфі Чорного йАзовського морів, 6 могутніх нафтопереробних заводів, заводи щодо виготовленнярізноманітного асортименту труб і устаткування для нафтогазової промисловості,проектні і науково-дослідні інститути, спеціалізовані будівельні і сервісніорганізації. По потужності українська газотранспортна система займає другемісце на континенті після російської. Система забезпечує подачу природного газуяк внутрішнім споживачам, так і основний обсяг експортних постачань російськогогазу в інші європейські країни. За всю історію експортних і транзитнихпостачань природного газу, а це – більше півстоліття, не було ні єдиноговипадку їх зриву. Україна є сьогодні не тільки газотранспортним, але і важливимнафтатранспортним “вузлом” на Європейському континенті. Магістральнінафтопроводи забезпечують постачання нафти з Росії і Казахстану нанафтопереробні заводи України і прокачування її на експорт у країни ЦентральноїЄвропи. У даний момент найбільш перспективним у світі по збільшенню видобуткунафти й експортному потенціалові є Каспійський регіон. Одним із проектівтранспорту каспійської нафти в Україну і далі – в інші європейські країни – єпроект створення Євро-Азійського нафтатранспортного коридору через територіюкраїни. Перша черга проекту перебуває в завершальній стадії реалізації. Усерпні 2001 року довершене будівництво лінійної частини нафтопроводу«Одеса-Броди», високими темпами ведуться роботи зі спорудженнянафтаперевалочного комплексу в порту «Південний» під Одесою, першачерга якого довершена наприкінці 2001 року. Конкурентноздатність системи«Одеса-Броди» заснована, переважно, на забезпеченні збереження якостікаспійської нафти по шляху до споживачів – нафтопереробним заводам країн Європи,а також на досить привабливих економічних показниках, у першу чергу, зменшеннізагального тарифу на транспортування. Подальше розширення системи«Одеса-Броди» до польських міст Плоцк і Гданьск забезпечитьможливість транспортування нафти з багатих ресурсами вуглеводнів країнкаспійського регіону споживачам у Польщі, Німеччині й інших країнах Північної іЗахідної Європи. Україна зацікавлена в реалізації взаємовигідних міжнароднихпроектів, зв'язаних із транзитом нафти і газу, забезпеченням надійності функціонуваннятранзитних систем і підвищенням безпеки постачань енергоносіїв у Європу.Пріоритетным енергоресурсом є природний газ, частка якого в енергобалансі заостанні роки складає 41-43%. Україна відноситься до країн, що мають дефіцитвласних природних углеводородних ресурсів, задовольняючи потребу в газі зарахунок власного видобутку на 20-25%, у нафті – на 10-12%. У 1991 роціспоживання газу складало 118,1 млрд. куб. м і країна займала 3-є місце у світіза рівнем споживання газу, поступаючись тільки США і Росії. За останні 10 роківвикористання природного газу в Україні зменшилося більш, ніж на третину, і в2000 році воно склало 73,4 млрд. куб. м. Споживання нафти і нафтопродуктів вУкраїні за останні роки стабілізувалося на рівні 25-29 млн. тонн.
5. ТРУБОПРОВІДНИЙТРАНСПОРТ УКРАЇНИ
Трубопровіднийтранспорт є найекономічнішим засобом транспортування рідкого палива, пального ітехнологічного газу, різних хімічних продуктів. Це відносно новий видтранспорту. В Україні він виник у 20-ті роки в Прикарпатті, де вперше булопобудовано газопровід Дашава – Стрий – Дрогобич (1924 р.).
В Україні діютьнафтопроводи Долина (Івано-Франківська обл.) — Дрогобич (Львівська обл.),Битків — Надвірна (Івано-Фран¬ківська обл.), Качанівка – Охтирка (Сумськаобл.), Тнідинці – Прилуки (Чернігівська обл.) – Кременчук (Полтавська обл.) –Херсон, Кременчук – Черкаси, Самара – Лисичанськ – Кремен¬чук – Херсон, якийчерез Снігурівку підведено до Одеси. Через нього надходить в Україну сибірськанафта. Через територію західних областей (Волинської, Львівської,Закарпатської) В 1963 р. прокладено європейський нафтопровід«Дружба». У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук –Лубни – Київ. Нафтопровідним транспортом нині поставляється 93,6 % усієї нафти,яку споживає Україна. Нафтопровідний транспорт України має 12 основнихнафтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Системанафтопроводів забезпечувала доставку нафти в основному з Росії. Однак у зв'язкуз різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в закупівлі насвітовому ринку. Розробляється кілька варіантів транспортування нафти.Найоптимальніший – у порти Одеса та Південний танкерним флотом з країнБлизького Сходу й південного Середземномор'я, перевалка її в Одесі йперекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука йЛисичанська. Частково нафта перероблятиметься на Одеському нафтопереробномузаводі, що потребує його реконструкції. Ця схема забезпечує економічну незалежністьУкраїни завдяки можливості закупівлі нафти у кількох держав і транспортуванняїї безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни. Мережа Нафтопроводівздатна забезпечити зворотне постачання нафти з Одеси. Однак потрібнебудівництво другої нитки нафтопроводу, посилення ряду нафтопроводі дляпропускання великого обсягу нафти: Одеса – Снігурівка (від 19 до 45 млн т);Снігурівка – Кременчук (від 26 до 37 млн т), а також переобладнання насоснихстанцій для реверсу нафти. Одночасно виникає потреба в створенні державногозапасу нафти близько 15 млн т. В Україні є геологічні формації, сприятливі длястворення підземних сховищ такого обсягу (Дніпропетровське-Донецька западина,Український кристалічний щит).У перспективі важливе значення для забезпеченняУкраїни нафтою матимуть поставки з країн Близького і Середнього Сходу.Поставлятиметься вона танкерами до Одеського порту, де через нафтотерміналпотраплятиме на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів —на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський нафтопереробні заводи. Будівництвонафтопроводу з Одеси до нафтопроводу «Дружба» сприяло б поставкам нафти з цихрегіонів і Азербайджану в країни Центральної та Західної Європи з наданнямУкраїною транспортних послуг. Для ефективнішого функціонування галузі потрібнобуде модернізувати нафтопроводи від Одеси до Херсона і Кременчука, що дасть змогузбільшити обсяги транспортування, забезпечити реверс нафти. Газопровіднийтранспорт. Найбільші газопроводи Шебелинка — Харків, Шебелинка – Брянськ,Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів, Шебелинка –Диканька – західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи на Чехію,Словаччину і Польщу. Через крайню східну частину України проходять трасигазопроводів Північний Кавказ – Москва, північно-кавказький газ споживаютьтакож у Донбасі. В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровідТольятті – Горлівка – Одеса, етиленопровід о. Чепіль (Угорщина) – Калуш.Газопровідний транспорт України раніше забезпечував доставку газу з Росії (79%), Туркменистану (5 %) і 16 % за рахунок його видобутку в Україні. Тепермережею газопостачання охоплено 45 % міських і 8 % сільських населених пунктівУкраїни,) чого явно недостатньо.
Загальноприйнятимив європейських країнах є обмеження імпорту енергоносіїв з однієї країни 30-40 %загальної потреби. В цих умовах слід розглянути поряд із традиційними джереламипостачання газу в Україну і альтернативні, зокрема закупівлю Іранського газу,постачати який можна кількома шляхами. Перший – спорудити транзитний газопровідз Ірану через Кавказ в Україну. Варіант дорогий, крім того, він не дає гарантіїнадійності постачання у зв'язку із складною політичною ситуацією у Закавказзі.Другий – використання іранського газу, закупленого Україною споживачамиЗакавказзя з компенсацією поставками російського газу в Україну у відповіднихобсягах замість поставок їх на Кавказ. При цьому значно скорочуєтьсятранспортна робота, а нове будівництво обмежується спорудженням газопроводів вУкраїні й Азербайджані. Третій — поставка іранського газу транзитомгазопроводом через Туреччину на експорт у країни Балканського півострова,Південно-Східної і Східної Європи. Нині у ці країни через Україну з Росії транспортується22 млрд. м3 природного газу. У випадку заміщення його можна було б залишати вУкраїні. Крім того, газотранспортні системи на території Болгарії та Румунії,що вивільняються при цьому, дають змогу подавати реверсом у район Ізмаїлу наПівдень України додатково 16–22 млрд. м3 газу, що з урахуванням газу, щозалишається, забезпечить сумарні поставки газу в Україну обсягом до 44 млрд. м3на рік. При цьому довжина траси нового газопроводу на території Ірану таТуреччини порівняно з першим варіантом скорочується в 1,5 раза. Реалізаціяпроекту поставки іранського газу в Україну обсягом 25 млрд. м3 через країни СНДбуде мати потребу 3,4 тис. км труб діаметром 1400 мм. Основним завданням діючоїсистеми газопроводів, довжина яких становить 33 тис. км, залишаєтьсяпідтримувати їх у працездатному стані. Передбачається завершити спорудженнягазопроводів Тула – Шостка – Київ, Торжок – Долина, Мар'янівка – Херсон – Крим,Джанкой – Феодосія – Керч, Глібовського підземного сховища газу – Сімферополь –Севастополь. Необхідно і надалі подавати газ для забезпечення потреб малих місті сільських населених пунктів. Враховуючи, що металургійні заводи Українизабезпечували трубами весь колишній СРСР, їх потужностей має вистачити длязабезпечення власної нафтової і газової промисловості. Об'єкти транспортноїмережі, що мають загальнонаціональне значення, слід інвестувати з державногобюджету, а також залучати іноземних інвесторів, кошти клієнтури, акціонернихтовариств. Мережею газопостачання охоплено приблизно 50% міських поселень і лише8% сільських, що дуже мало порівняно з європейськими країнами. У перспективіУкраїна повинна розширити кількість країн-постачальниць газу. Значна роль уцьому належатиме Ірану, який має величезні поклади газу і заінтересований уторгівлі з Україною. З метою вирішення цієї проблеми можливе будівництво газопроводівв Україну через Закавказзя і Північний Кавказ. Є й інший варіант поставок газуз цих регіонів — морським транспортом у зрідженому (скрапленому) вигляді.
6. КЛАСИФІКАЦІЯ ТАПРИЗНАЧЕННЯ ТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ
В наш час нафто-та продуктопроводи класифікують, як магістральні, підводящі та промислові. У газовійпромисловості розрізняють магістральні та місцеві газопроводи. Трубопроводи,призначені для переміщення рідин, знайомі нам з стародавніх часів. Це буливодопроводи, котрі в наш час мають величезне поширення. Але вони не вважаютьсятранспортними комунікаціями. В сучасній транспортній термінології підтрубопровідним транспортом розуміють трубопроводи в комплекті з іншимизасобами, котрі призначені для перекачки нафти, нафтопродуктів та газу. Трубопровіднийтранспорт має найнижчу собівартість транспортування вантажів. Технічна базасучасного трубопровідного транспорту включає:
• трубопровід –це лінійна магістраль із зварених та ізольованих труб з засобами електричногозахисту. Різновидом лінійної частини є наземні та підземні переходи через ріки,озера, протоки, болота, автомагістралі, залізниці, маючи, проте більш складнуконструкцію;
• перекачувальні та компресорні станції для транспортування рідин і газоподібнихпродуктів по трубопроводу, в якості головних (початкових), та проміжнихстанціях;
• лінійнівузли, устаткування для з’єднання або роз’єднання паралельних або перетинаючихмагістралей та перекриття окремих ділянок ліній при ремонті;
• лініїелектрозабезпечення, якщо силові агрегати (насоси, компре-сори) маютьелектричний привід;
• лінії зв’язкудля передачі необхідної інформації, яка забезпечує нормальне функціонуваннясистеми.
В системутехнічного обладнання нафтопроводів входять споруди та устаткування длязневожування та дегазації нафти, особливі ємкості. Також вирішується задачапроміжного підігріву нафтопродуктів для зменшення їх в’язкості. До такого типу“гарячих” нафтопроводів відносять унікальний нафтопровідМангиншлан-Поволжя-Україна, довжиною 2500 км. Тут парафіністи нафтипідігріваються до температури +500С. Відповідно на газопроводах споруджуютьсякомпресорні установи стиску газу, установи для очищення газу, обладнання дляпридання різного запаху, розподільні станції та інше. Значний ефект дляпідвищення пропускної здатності газопроводів дає охолодження до 700...750С.Управління роботою цих станцій – дистанційне і здійснюється з головноїнасосної станції. В нафто- та газотранспортних системах використовуются стальнізварні труби діаметром від 520 до 1020 мм. Для низьконапорних труб слідзастосувати пластмасові труби, котрі, як мінімум у 6-8 разів легше стальних тане підлягають корозії. Велика проблема – збереження труб від зовнішньої тавнутрішньої корозії. Для зовнішнього захисту зараз застосовується покриттягарячим бітумом та обмотування папером. Такий метод не надійний, вимагає додатковогообладнання для розігрівання бітуму, нанесення його на труби та обмотуванняпапером. Полімерні плівки суттєво зменьшують труднощі при ізоляції труб, їхнаносять безпосередньо на трубопрокатних заводах. Готові, ще гарячі трубипокривають кілька шарів полієтиленовою плівкою та епоксидною смолою, внаслідокчого утворюється міцний захисний шар товщиною 3...4 мм. Труби укладають утраншеї глибиною до 1 м від верхньої утворюючої труби. Роботи по підготовцітраншеї та укладання у неї трубопровода виконуються за допомогою комплексуспеціальних машин. В окремих випадках трубопроводи укладають на поверхню землічи піднімають на естакади, а при перетині водних перешкод проводять по днурічки, озера чи протоків. Поруч з трубопроводами, які застосовуються для транспортуваннярідких вуглеводнів та природного газу, є споруди трубопроводів для перекачкиряду інших вантажів. В числі цих вантажів можна назвати: етилен, рідкий аміак,розчини солі. На початку 80-х років був збудований великий трубопровідТольятті-Одеса для транспортування аміаку. На трубопроводах великої довжинипроміжні перекачувальні та компресорні станції будують через 100-150 км. Уякості перекачувальних агрегатів застосовують поршеневі або відцентрованінасоси з електричним, дизельним або газотурбінним приводом. Газокомпресоритакож мають переважно елекричний або газотурбінний привід. Одинична потужністьсилових агрегатів складає 4 – 6 тис. кВт, у окремих випадках досягає 10 тис.кВт та більше.
Передгазопровідним транспортом стає проблема постачання газу на великі відстані, підвеликим тиском 100 – 120 атм (10 – 12 МПа). Зазначено, що у перших магістральнихгазопроводів підтримувався робочий тиск 12-25 атм. Рішенням цієї проблеми єзбільшення робочого тиску в трубах при тому ж діаметрі газопроводу (1420 мм).Збудовані по трасі та вкінці газопровідної магістралі разподільні станції,знижують тиск газу та подають його у разподільну мережу споживачам. Високіекономічні та технічні показники експлуатації трубопроводного транспортузумовили розробку трубопровідних систем для тарнспортування штучних вантажів уводі або іншій рідині.Загальна довжина таких трубопроводів у світі досягає близько500 км. В основному вони використовуються для транспортування вугілля і руднихконцентратів у водному середовищі. Головним принципом роботи установки єперекачування водновугільної пульпи з концентрацією вугілля до 50 %. В Українітрубопровід такого роду використовується в Кривому Розі, його довжина 3 км івін призначений для транспортування залізно-рудного концентрату. Привикористанні трубопровідного гідротранспорту для переміщення руднихконцентратів, на відміну від вугілля, не виникає потреби у створенні додатковихсистем для підготовки пульпи.Доцільність спорудження кожної лінії трубопроводудля переміщення твердих речовин повинно розглядатися залежно від наявностізалізниць у даному районі, ступені їх перевантаженності, забезпеченості водоюта від інших конкретних умов. Також слід мати на увазі, що практично повнаавтоматизація всіх технологічних процесів на трубопровідному гідротранспортізабезпечує зниження трудових витрат порівнянно з перевезеннями залізницею.Однією з найважливіших задач є забезпечення безаварійності функціонуваннярідинних та газових трубопровідних систем. Не помітний вплив сировини загрожуєзначними катострофами, порушеннями екологічного становища місцевості. Длявиявлення необхідний суровий контроль за справністю труб та відповідне дляцього обладнання. Враховуючи значну протяжність трубопроводів, виникає проблеманайбільш швидкісного пошуку несправностей та більш частішої їх інспекції. Уцьому відношені певний інтерес зумовлює метод дистанційного виявленнязіпсованих газопроводів за допомогою лазерного аналізатора, який встановлюєтьсяв літаку, на якому облітають неохідні траси трубопроводів. Зараз багатомагістральних трубопроводів обладнані телемеханічними пристроями та атоматами,які дозволяють включати вахту людей на проміжних перекачечних та компресорних станціях.Такі системи не тільки забезпечують оптимальне функціонування трубопроводів поусіх заданих параметрах, але і ведуть записи та обмін виконаної роботи,одночасно аналізують виробничу та економічну діяльність. В останні роки набувпоширення трубопровідний контейнерний пневмотранспорт, який, як ітрубопровідний гідротранспорт, має суттєві переваги порівняно з іншимитранспортними засобами – високу швидкість доставки, безперервністьтехнологічного процесу, повну автоматизацію праці і високу її продуктивність,виключення втрат вантажу, незалежність від погодних та кліматичних умов. Контейнернийпнемотранспорт використовується в основному для забезпечення промисловихсполучень. Системи трубопровідного контейнерного пневмотранспорту – цетрубопроводи, в яких з потоком повітря, створюваного спеціальними станціями,пересуваються контейнери на колесах з швидкістю 50 –60 км/год. Крім того,системи мають станції навантаження і розвантаження, автоматичне управління таінші засоби і пристрої. Вони можуть перевозити значні обсяги сипучих вантажіввід 1 до 5 млн. т за рік на відстані 10 15 км. Системи, як правило,двотрубні: по одному трубопроводу рухаються навантажені контейнери, по другомупротилежному напрямку-порожні або з іншим вантажем. Ефективність трубопровідноготранспорту зростає зі збільшенням діаметру труб. В нафтотранспортних тагазотранспортних системах використовуються, як правило, прямошовні сталевітруби різного діаметра: в першій половині XX століття переважно 520-1020 мм, в70-ті роки 1220 мм, в 80-ті 1420 мм, застосовують також труби діаметром 1620 ммта 2000 мм, вивчається можливість прокладення гігантських труб діаметром 2500мм і більше, але застосування таких труб ускладнює удосконалення засобівмеханізації робіт.
7. ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУТРУБОПРОВІДНОГО ТРАНСПОРТУ
Трубопровіднийтранспорт протягом останніх 10 років стабільно нарощує свою частку в загальномуобсязі транспортних вантажів, яка становить тепер більше 23 %. Завантажообертом він у 1997 р. вийшов на перше місце (47 % від загальногообсягу), випередивши постійного лідера – залізничний транспорт. Трубопровіднийтранспорт має достатні виробничі потужності для забезпечення Україниенергоносіями – нафтою і газом, а також для виконання функцій транзитуросійської нафти і газу в країни Південно-Східної Європи. Однак, уся мережатрубопровідного транспорту в Україні орієнтована на постачання нафти і газу зоднієї країни – Росії (лише 5 % загальної потреби газу – з Туркменістану), що,згідно із загальноприйнятими стратегічними підходами до цього питання, єнедоцільним. Труднощі, пов'язані з існуванням єдиного джерела постачання енергоносіїв,Україна відчуває вже тепер, тому об'єктивною необхідністю є розширенняекономічних орієнтирів. Нові пріоритети щодо джерел постачання енергоносіївбезпосередньо позначаються на функціонуванні та перспективах розвиткутрубопровідного транспорту. Найістотніші при цьому матимуть такі основніфактори: орієнтація на нафту з країн Середньої Азії, Близького Сходу йПівденного Середземномор’я; доставка нафти через балтійські порти Польщі іЛатвії; використання нафти, що тепер проходить транзитом через Україну, длявласних потреб з відповідною компенсацією країнам Центральної іПівденно-Східної Європи та Закавказзя закупленими Україною енергоносіями наБлизькому Сході. Є необхідність здійснити на території України будівництвоокремих ділянок нафтопроводів (найсуттєвішою з яких є з'єднувальний нафтопровідвід порту Південний біля Одеси до м. Броди у Західній Україні проектноювартістю близько 0,5 млрд. дол.) і реконструювати та переоснастити окремінафтопереробні заводи і нафтоперекачувальні станції тощо.
8. СТАН ТРУБОПРОВІДНОГОТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ
Провідним підприємствомпаливно-енергетичного комплексу України є Національна акціонерна компанія «НафтогазУкраїни» – це самостійна господарська структура, що розробляєстратегію розвитку нафтогазової галузі й у значній мірі відповідає заенергетичну безпеку держави (див. розділ 3, глава 3.6). Компанія була створенав травні 1998 року. Вона забезпечує ефективне функціонування і подальшийрозвиток нафтової і газової промисловості, сприяє структурній перебудові галузів ринкових умовах господарювання і залученню інвестицій, задовольняє потребипромислових і побутових споживачів у паливно-енергетичних ресурсах, а такожзабезпечує надійний транзит нафти і природного газу в країни Центральної іЗахідної Європи.
Техніко-економічна характеристика Компанії «Нафтогаз України»
(за станом на 1 січня 2001 року) Кількість родовищ у розробці. 214 Експлуатаційний фонд свердловин (газових/нафтових /нагнітальних) 2187/2326/350 Протяжність газопроводів, тис. км. 36,7 Кількість компресорних станцій/цехів 72/112 Потужність компресорних станцій, МВт 5609 Протяжність газорозподільчих мереж, тис. км.. 152,1 Кількість підземних газосховищ 13 Кількість автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій (ДГНКС) 88 Протяжність магістральних нафтопроводів, тис. км . 4,5 Кількість насосних станцій 37 Потужність насосних станцій, МВт 345 Кількість газопереробних заводів 5 Обсяг реалізації продукції та надання послуг, млрд. грн. (2000 р.). 24 Чистий прибуток, млрд. грн. (2000 р.). 1,6 Кількість працівників, тис. осіб 159
ДК “Укртрансгаз” – дочірня компанія Національної акціонерної компанії«Нафтогаз України». Створена відповідно до постанови КабінетуМіністрів України від 24 липня 1998 року «Про розмежування функцій звидобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу» набазі підприємств та структурних підрозділів акціонерного товариства«Укргазпром». Форма власності — загальнодержавна. Компаніязареєстрована Старокиївською державною адміністрацією міста Києва 28 серпня1998 року і включена до Єдиного державного реєстру підприємств та організаційУкраїни 1 вересня 1998 року.
Підприємство здійснює весь обсяг транспортування та зберігання природногогазу на території України (за винятком Республіки Крим), подачу йогоспоживачам, транзитні поставки російського газу до країн Європи та Туреччини,експлуатаційне обслуговування і будівництво об'єктів газотранспортної системи.У складі дочірньої компанії — 18 основних виробничих і обслуговуючих підрозділів,в тому числі 6 підприємств-операторів газопроводів високого тиску, інститут«НДПІАСУтрансгаз».
Основнимивидами діяльності Компанії є:
транспортування природного газу магістральнимигазопроводами;
зберігання природного газу в підземних сховищах;
постачання природного газу споживачам;
експлуатація, реконструкція і сервісне обслуговуваннямагістральних газопроводів і об'єктів на них;
капітальне будівництво газопроводів та інших об'єктів;
виробництво стисненого природного газу і заправка нимавтотранспорту на АГНКС;
науково-дослідні, конструкторські і проектні роботи вгалузі транспортування і зберігання газу.
Компаніящороку постачає споживачам України близько 71 млрд. м3 природногогазу та транспортує російський газ до 19 країн Європи в обсязі 105 млрд. м3,що становить близько 90.
Характеристика газотранспортної системи ДК «УКРТРАНСГАЗ»
ПараметриГТС
GTS Parameters
Одиниця
виміру/Units
Кількість
Amount
Довжина газопроводів, всього в т. ч.
магістральних газопроводів
газопроводів-відгалужень
тис. км
тис. км
тис. км
36,0
22,7
13,3
Пропускна здатність газотранспортної системи:
на вході
на виході
млрд.
м3/рік
млрд.м3/рік
288
172 Компресорні станції (КС) шт. 71 Компресорні цехи шт. 107 Газоперекачувальні агрегати шт. 705 Потужність компресорних станцій тис. МВт 5,4
Підземні сховища газу (ПСГ)
) шт. 12 Загальна активна місткість ПСГ млрд. м3 32 Автогазонаповнювальні компресорні станції (АГНКС) шт. 87 Проектна потужність АГНКС млн. м3/рік 670 Газорозподільні станції (ГРС) шт. 1374 Кількість працюючих тис. чол. 27,8
ВАТ «Укртранснафта» — дочірня компанія Національної акціонерної компанії«Нафтогаз України».
Підприємствоздійснює поставки нафти на нафтопереробні заводи України, а також транзитросійської та казахської нафти на експорт до країн Європи.
Відкрите акціонерне товариство «Укртранснафта» створеновідповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року№256 на базі державних акціонерних товариств «Дружба» і«Придніпровські магістральні нафтопроводи».
Основноюзадачею ВАТ «Укртранснафта» є постачання нафти на нафтопереробнізаводи України, а також транзит нафти в країни Європи. Об'єднання нафтотранспортних системУкраїни дозволяє проводити єдину тарифну політику, активізувати реалізацію проектуЄвро-Азійського нафтотранспортногокоридору, призначеного для транспортування каспійськоїнафти в Україну і країни Європи, а також створює більш сприятливі інвестиційніумови і забезпечує перспективний розвиток нафтопровідного транспорту України.
Нафтотранспортнасистема України
Загальнапротяжність нафтопроводів ВАТ «Укртранснафта» складаєблизько 3850 км. Перекачування нафти забезпечують 39 нафтоперегонних станційсумарною потужністю 580 тис. кВт. Ємність резервуарного парку складає близько 800 тис. м3.Обсяги транспортування нафти ВАТ «Укртранснафта» за останні рокискладають 64-66 млн. тонн нафти в рік. Пропускна здатність нафтопроводів ВАТ«Укртранснафта» – 100 млн. тонн нафти в рік, у тому числі 66 млн. тонн – на експорт.
Нафтотранспортна система «Одеса-Броди»: технічна характеристикаДовжина 674 км Діаметр 1020 мм Початкова пропускна здатність 14,5 млн. тонн Пропускна здатність після введення ІІ черги 45,0 млн.тонн Головна насосна станція 1 Кількість насосних станцій після введення ІІ черги 3 Дедвейт судів до 100,000 тонн Обсяг резервуарного парку І черги 200000 м3 Обсяг резервуарного парку після введення ІІ черги 600000 м3
ДАТ «Укрспецтрансгаз» – дочірня компанія Національної акціонерної компанії«Нафтогаз України» здійснює транспортування скрапленого нафтовогогазу залізницею.
/>
ВАТ «Ексімнафтопродукт»
ВАТ«Ексімнафтопродукт» являє собою сучасний нафтобазовий комплекс.Прийняття сирої нафти відбувається по магістральному нафтопроводу Снігурівка – Одеса, мазутурізних марок – залізницею, а також по трубопроводу з Одеськогонафтопереробного заводу.
Збереженнянафти здійснюється на ділянці №3 в резервуарах
РВС-5000 м3. На цій ділянці завершуєтьсямонтаж металоконструкцій чотирьох резервуарів РВС-20000 м3 зплаваючими покрівлями.
Збереженнямазутів організовано на ділянці №1 в резервуарах РВС-10000 м3 таРВС-5000 м3.
Дизельнепаливо зберігається на товарній ділянці цеху №2 в резервуарах РВС-5000,РВС-3000 та РВС-2000м3.
Відвантаженнясирої нафти здійснюється танкерами, мазуту різних марок та дизельного палива —танкерами, залізницею та автоцистернами.
Наливнафти та нафтопродуктів в танкери здійснюється на 5-ти причалах Одеськогоморського торгівельного порту, з яких 3 — глибоководні.
СьогодніВАТ «Ексімнафтопродукт» — сучасне базове підприємство з наданнякомплексу послуг замовникам, що спеціалізуються в галузі експортно-імпортнихоперацій з нафтою, мазутом та дизельним паливом.
Підприємствовідіграє особливу роль у здійсненні державної програми «Нафта і газУкраїни до 2010 року» завдяки високим економічним показникам.
Загальнапотужність ВАТ —17,0 млн. тонн перевалки нафти, мазуту та дизельного палива нарік. Щорічний прибуток складає понад 40 млн. гривень.
Продовжуєтьсятехнічна модернізація ВАТ «Ексімнафтопродукт». Побудована і стала доексплуатації котельна потужністю 50 тонн пари на годину, що дозволило збільшитиобсяги перевалки мазуту з меншими енерговитратами. 3 метою зменшеннязабруднення довкілля побудований автоматизований комплекс очисних спорудпродуктивністю 70 м3 на годину.
Дляорганізації перевалки на експорт дизельного палива в цеху №2 завершенареконструкція технологічних трубопроводів, резервуарів, естакад.
Дляподальшого збільшення обсягів експорту мазутів та нафти, покращення умов праціна підприємстві завершено будівництво технологічної насосної №5, залізничних таавтомобільних тензометричних вагівниць, блоку допоміжних служб, резервуарногоблоку №3 цеху зливу-наливу №1 (шість РВС-10000 м3 ). Продовжуєтьсябудівництво резервуарного блоку №3 на ділянці №3, яка поповниться чотирмаРВС-20000 м3.
Доскладу підприємства входять технологічно неподільні спеціалізовані структурніпідрозділи:
цехи№1 та №2, які розташовані на трьох ділянках. Основна з них — Ділянка №1,знаходиться по вулиці Наливна, 15. Ділянка №2 — в районі нафторайону Одеськогопорту по вул. Гефта, 2. Ділянка №3 — в районі полів зрошування. Загальнапотужність підприємства складає 17,0 млн. тонн перевалки нафти танафтопродуктів на рік, з яких:
нафти —11,0 млн. тонн,
мазуту — 5,0 млн. тонн,
дизельного палива — 1,0 млн. тонн.
Обсягрезервуарного парку складає 310 тисяч м3, після завершенняреконструкції — 550 тис. м3.
Підприємствопрацює цілодобово.
Література:
1.Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І.Дорогунцов, Т.А. Заяць, Ю.І. Пітюренко.
2.Адміністративне право України: Ю. П. Битяк
3.Загальний курс транспорту: Навчальний посібник / Л.Ю.Яцківський, Д.В.Зеркалов.